УКРАЇНА В ПЕРІОД ПОВОЄННОЇ ВІДБУДОВИ
ПЛАН
1. ТЕРИТОРІАЛЬНІ ЗМІНИ
2. ВНУТРІШНЬОПОЛІТИЧНЕ СТАНОВИЩЕ В УКРАЇНІ
3. ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНІ АКЦІЇ УРСР
4. СТАН НАРОДНОГО ГОСПОДАРСТВА. ВТРАТИ РЕСПУБЛІКИ У ВІЙНІ
5. ДЕМІЛІТАРИЗАЦІЯНАРОДНОГОГОСПОДАРСТВА
ТЕРИТОРІАЛЬНІ ЗМІНИ
Одниміз важливих історичних наслідків перемоги над фашистською Німеччиною та її союзниками було завершення об'єднання українських земель.
Питання про повоєнні кордони України постало ще на Тегеранській (1943 р.) та Ялтинській (1945 р.) конференціях глав урядів трьох держав антигітлерівської коаліції -СРСР,
США, Великобританії. Радянське керівництво наполегливо домагалося закріплення кордону по так званій «лінії Керзона». Це гарантувало об'єднання українських земель у складі УРСР і юридичне закріплювало входження до України західних областей, у тому числі й тих, що перебували в її складі в 1939-1941р.р.
Але це не влаштовувало Великобританію таСША.
26 листопада 1944 р. перший з'їзд народних комітетів Закарпатської Україниприйняв Маніфест про возз'єднання Закарпаття зУРСР. Враховуючи віковічнепрагнення українців до возз'єднання, чехословацький уряд погодився підписати договір ізСРСРпро злиття ЗакарпатськоїУкраїни з Радянською Україною. Це сталося 29 червня 1945 р. Після цього компартіяЗакарпаття булавключенадо складу КП(б)У.
З0 червня 1945 р., виступаючи на VIIсесії Верховної РадиУРСР, М.Хрущов заявив, що український народвперше возз'єднався в єдинійУкраїнськійдержаві.
Заключним актом повоєнного врегулювання кордонів України стало підписання 10 лютого 1947р. радянсько-
румунського договору.Він юридично зафіксував кордони України в рамках радянсько-румунської угоди 28червня 1940р.
Таким чином, після закінчення війни вперше за багато століть фактично всі українські землі увійшли до складу Української РСР. Польща, Чехословач-чина, Угорщина, Румунія визнали нові політичні реалії, підтвердивши в міжнародних актах згоду змінити свої кордони на користь Радянського Союзу.
Нове розмежування кордонів супроводжувалося переміщенням великої кількості населення.Це пояснювалось як бажанням народів проживати в рамках власних державних утворень, так і етнічним протистоянням, що виникло у зв'язку з тривалимперіодом національного та духовного гноблення українців.
Із Галичини, Волині, Рівненщини в 1944—1946 р.р. до Польщі переселилося майже мільйон чоловік польського населення. У ті ж роки з Польщі до України переїхало 520 тис. українців. З метою недопущення можливих проявів «буржуазного націоналізму» значна частина українців з Польщі направлялась не до близьких Їм західних, а до зрусифікованих південних та східних областей.
Польська влада, зі свого боку, вдавалася до жорстоких санкцій проти українців, які залишились на її теренах і переселятись до України не бажали.
Найбільшою антиукраїнського акцією, здійсненою польськими властями, була проведена у квітні-травні 1947 р. операція «Вісла». В ході Її українці, що проживали у прикордонних з УРСР районах, були переселені на захід і північ Польщі, їхнє майно конфісковане, а на кордоні з Радянською Україною утворено так звану “санітарну зону”.
Під прикриттям необхідності ліквідації на цих територіях залишків формувань УПА, польське комуністичне керівництво виселило українців з традиційно обжитих ними земель та розселило фактично по всій Польщі.
З 28квітня 1947 р. буловиселено зісвоїх домівок та відправленона захід Польщі близько 150 тис. Чоловік. Переїзд та розміщення українців нанових землях стали справжньою трагедією. Чимало людей померло від голоду та хвороб, нанових місцях українцям передавалися найгірші, напівзруйновані господарства та земля,якавже 2—3роки лежала перелогом.
Важливим моментом переходудо мирного життя в Україні стало відновлення радянських органівдержавноївлади. Функції законодавчогооргану республіки здійснювалаВерховнаРадаУкраїни. Повсюдно в областях, районах, містах і селах відновлювали роботу відповідногорівня місцевіради. Усі керівні працівники цих рад не обиралися,а призначалися.
У лютому 1947 р. в УкраїнськійРСРвідбулися вибори доВерховної Ради, а у грудні1947 р. пройшливибори до місцевих рад.Та про справжнє волевиявлення народу не могло бути й мови, бо до бюлетенів вносили прізвище лише одного кандидата.
ВНУТРІШНЬОПОЛІТИЧНЕ СТАНОВИЩЕ В УКРАЇНІ
Правлячою політичною силою, яка монопольне визначалашлях розвитку суспільства, булапартія. Партія більшовиківУкраїни існувала на правах обласної організації і булазвичайнимвиконавцем волі керівництва ВКП(б). Протягом війникількість українських комуністів зменшилася з680 тис. до 200 тис. чол. Лише в 1949р.Компартія України досяглаза чисельністю довоєнного рівня.
Партійно-державне керівництво УРСРза вказівкою з Москви частково змінило державну символіку республіки. У листопаді1949 р. ПрезидіяВерховноїРади УРСР прийняла укази про Державний гербУРСР, Державний прапорУРСР і ДержавнийгімнУРСР. Червоний прапор з написом«УРСР» замінено двоколірним: верхня частина в дві третини ширини полотнища була червоною, а нижня мала світло-блакитний (лазуровий) колір. У верхній частині прапора містилось зображення серпа і молота, а над ними - п'ятикутної зірки.Змінзазнав також гербУРСР. На початку 1950 р. було створено Державний гімн УРСР.
Як і раніше, повоєнна Україна мала всі зовнішні атрибути суверенної республіки, котрана федеративних засадах входила до СРСР. Але фактично вона залишалася складовою частиною унітарної надцентралізованої держави, керівництво якої прагнуло до соціально-політичної й культурної уніфікації всіх підконтрольних територій. Разом з тим зовнішньополітичні інтереси центру сприяли певним амінам статусу України у складі Радянського Союзу. Напередодні переговорів про утворення Організації Об'єднаних Націй Х сесія Верховної РадиСРСР,
що працювала 28 січня - 1 лютого 1944р., прийняла закон про відновлення ліквідованих на початку 20-х рр. прав зовнішнього представництва всіх союзних республік. У березні 1944 р. рішення про відновленняцих прав прийнялаВерховна Рада УРСР. Відповідно до цих актів у структурі державних органів республіки утворено Народний комісаріат закордонних справ. Його очолив Д. Мануїльський. У той жечас Верховна Рада прийняла закон про утворення Народного комісаріату оборони УРСР.Наркомом оборони республіки було призначено генерал-лейтенанта В. Герасименка. Але ця акція мала суто символічний, цілком фіктивний характер. Наркомат оборони, не встигнувши народитись, припинив існування, бо це суперечило лінії центру, який прагнув мати єдині збройні сили і небажав ділити це право будь зким у республіці.
ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНІ АКЦІЇ УРСР
У ході переговорів про утворення ООН радянська сторона висунула пропозицію про включення до майбутньої міжнародної організації усіх радянських республік як повноправних членів. Цю пропозицію союзники відкинули, але для України та Білорусі, що були найзначнішими за чисельністю населення та територією і найбільше постраждали від війни, було зроблено виняток. 26червня 1945 р. на конференції Об'єднаних Націй у Сан-Франциско делегація УкраїнськоїРСР,
як і делегації інших держав-засновниць, підписала Статут ООН.
Як членООН,
УРСР брала участь у роботі кількох її департаментів, службових структур, у тому числі Комісії з прав людини, статистичної, гуманітарно-культурної та інших. Перша сесія Генеральної АсамблеїООН у 1946р. обрала УРСР членом Економічної і Соціальної РадООН терміном на 1 рік. В 1948-1949 рр. Україна стала непостійним членом Ради Безпеки ООН - її представників запрошують до роботи деяких інших структур організації, в тому числі Міжнародного суду та ін.
Делегація України була активним учасником Дунайської конференції 1948 р., що забезпечила режим торгового судноплавства на Дунаї й захистила суверенніправа придунайських країн.
У 1946-1947 рр. делегаціяУкраїнина чолі з міністром закордонних справ республіки Д. Мануїльським брала участь у роботі Паризької конференції з питань розробки і підписаннямирних договорів з колишніми союзникамиНімеччини.
Разом з представниками Радянського Союзу українські дипломати працювали над вирішенням питання про греко-болгарський та югославсько-італійський кордони, недоторканність кордонів Албанії,
16 серпня 1945 р. було підписано радянсько-польський договір про державний кордон. Відповідно до нього нова лінія кордону проходила за 5-6 км від «лінії Керзона» на користь Польщі. Крім того, до Польщі додатково переходила тридцятикілометрова територія в районі р. Солонія і м. Крилов, тобто значна частина українських етнічних земель (Надсяння, Лемківщина, Холмщина, Підляшшя).
Уточнення кордонів між двома державами відбувалося й пізніше. Напрохання Польщі на початку 50-хрр.Україна поступилася Устрицьким районом Дрогобицької області, а до Львівської області увійшли землі довкола м.Кристонопіль (пізніше перейменованого в Червоноград).
Однак самостійністьУкраїни в питаннях зовнішньої політики була чисто умовною і мала імітаційний характер. Українські дипломати завжди погоджували свою позицію з установками відповідних зовнішньополітичних служб Міністерства закордонних справСРСР.
Та всеж, незважаючи на відсутність власної лінії у міжнародній діяльності, вихідУкраїни на міжнародну арену мав, безперечно, позитивне значення. Він підтримував у масах населення України державницькі настрої і в той же час розкривав очі на кричущу невідповідність між формальним зовнішньополітичним статусом Українита їїфактичним становищем абсолютно залежної території радянської імперії.
СТАН НАРОДНОГО ГОСПОДАРСТВА. ВТРАТИ РЕСПУБЛІКИ У ВІЙНІ
Після закінчення Другої світової і ЇЇ складової — Великої Вітчизняної війни перед народом України постало завдання надзвичайної складності — відбудова народного господарства. У ході війни республіказазнала тяжких матеріальних і людських втрат: було зруйновано 714 міст і селищ міського типу, понад 28 тис. сіл, причому 256 із них були повністю спалені, аїхні жителі страчені. За підрахунками спеціалістів, демографічні втрати України протягом січня 1941 — липня 1946 рр. становили більше 17 млн. чол.,або більше третини загальної кількості населення, і відновилисялише через19 років.
Тяжкимнаслідком війни стало масове сирітство. Мільйони дітей залишилися без батьків. Катастрофічне погіршилися побутові умови населення- Близько 10 млн жителів України, домівки яких були зруйновані, тулилися в землянках, бараках, інших тимчасових приміщеннях. Багато жителів сільської місцевості мешкало ухлівахразом із худобою, яка гріла їх своїм теплом. Хоч якийсьдах над головою вважався благом.
Промисловість і сільське господарство України були вщент зруйновані. Лише прямі збитки, завдані народномугосподарству республіки, становили величезну суму - 285 млрд.крб.Вона вп'ятеро перевищувала державнівитрати на будівництво нових заводів, фабрик, електростанцій, шахт таінших державних підприємств у роки довоєнних п'ятирічок. Навіть у РосійськійФедерації збитки становили менше - 249млрд. крб.Що ж до загальних втрат,яких зазнали населення і народне господарствоУкраїни, товони сягали майже 1,2 трлнкрб.
Катастрофічне скоротилось виробництво промислової продукції. У 1945 р. в Україні видобуто лише 36% вугілля, вироблено близько 20% електроенергії, виплавлено 17% чавуну, 15,4% сталі порівняно з показниками 1940 р. Велика кількість виробів для задоволення елементарних побутових потреб (посуд, відра, голки, шкарпетки, сірники, ножиці, мило тощо)не виготовлялась зовсім абовиготовляласьу мізерних кількостях.
Надзвичайно тяжкимнаслідкомвійни стало різке скорочення чисельності трудовихресурсів,
особливо кваліфікованих кадрів.Це призвело до масового залучення на важку, малокваліфіковану працю у вугільну і металургійну промисловість жінок, які у 1947 р. складали вцих галузях близько 35% працюючих.На багатьох роботах використовувалася праця підлітків.Все це призводило до травмування, каліцтв, людських втратнавиробництві.
ДЕМІЛІТАРИЗАЦІЯНАРОДНОГОГОСПОДАРСТВА
Відбудова народного господарства проходила у напруженій міжнародній обстановці. Відносини між СРСР та іншими країнами антигітлерівської коаліції незабаром після закінчення Другої світової війни різко погіршилися. Прагнення сталінського керівництванав'язати країнам СхідноїЄврописоціалізм радянськогозразкавикликало жорстку протидію США й Англії. Протистояння все більше загострювалося, набуваючи різких, відкритих форм. Почалася «холодна війна»ігонка озброєнь.
Швидко згорталися торгові відносини між Сходом і Заходом. Навіть передбачені договорами поставки матеріалів, устаткування та обладнання затягувалися, а то й взагалі припинялися. США відмовились поставляти турбіни і генератори для Дніпрогесу, сталевий жест для машинобудівних заводів. Ці та інші вироби були віднесені урядом США до стратегічних, що виключало неможливість їх продажу СРСР. У 1948 р, із-за кордону в УРСР надійшло вдвічі менше устаткування, ніж у 1946 р.
Взаємними зусиллями міжСРСР і США та їхніми партнерами було зведено «залізну завісу». Однією з найголовніших передумов переходу до мирного будівництва була демобілізація військовослужбовців армії. Почавшись після війни в умовах загострення міжнародної обстановки, вона набула затяжного характеру. За три повоєнних роки в Україну повернулося 2,2 млн. солдатів і офіцерів. Почалося повернення колишніх полонених радянських воїнів та громадян, вивезених на примусові роботи до Німеччини. На кінець 1945 р. після багатьох перевірок, часто невиправданих і принизливих, в Україну повернулося близько 800 тис. чоловік. Такі перевірки витримали далеко не всі.Накінець 1947р. зНімеччини в Україну повернулось 1 млн. 250 тис. чоловік, насильно вивезених на каторжні роботи до Рейху. Майже 300 тис. з них звинувачені в державній зраді і депортовані до Сибіру. Багатьом військовополоненим і вивезеним на примусові роботи інкримінувалося співробітництво з окупантами. З фашистської каторги вони потрапили в інше пекло — сталінські табори (ГУЛАГ). Не бралося до уваги навіть те, що багато з них хоробро воювали, були удостоєні високих урядових нагород, стали офіцерами.
1. Бушин М.І., Коваль В.І., Дмитренко М.Г., Горенко Л.М., Горкун А.І. Становлення української державності в 20 ст. / Микола Іванович Бушин (ред.). — К., 1998. — 271 с.
2. Гермайзе О. Нарис з історії революційного руху на Україні. — Б.м., Б.р. -Т.І.-389 с.
3. Горєлов М.Є. Передвісники незалежної України: Історичні розвідки. — К., 1996.-156с.
4. Грабовський С., Ставрояні С., Шкляр Л. Нариси з історії українського державотворення. — К., 1995. — 607 с.
5. Грицак Я. Нарис історії України: формування модерної української нації Х1Х-ХХ ст. — К., 2000. — 360 с.
6. Добржанський О. Національний рух українців Буковини другої половини ХІХ-початку XX ст. — Чернівці, 1999. — 574 с.
7. Іванченко Р.П. Історія без міфів. Бесіди з історії української державності.-К., 1996.-336 с.
8. Історія держави і права України / за ред. В.Г.Гончаренка. — К., 1996. — 288 с.
9. Крипякевич І. Історія України. — Львів 1990. — 511 с.
10. Нагаєвський І. Історія української держави двадцятого століття — К., 1993.-413 с.
11. Полонська-Василенко Н. Історія України. У 2 т. — Т.1- К., 1992. — 640 с.
12. Субтельний О. Україна: історія / Пер. з англ. Ю.І.Шевчука; Вст. ст. С.В.Кульчицького. — 2-е вид. — К., 1992. — 512 с.
|
