Міністерство освіти і науки України
Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського
Інститут історії, етнології і права кафедра історії
Реферат з теми:
«Культура Поділля у другій половині ХІХ – на початку ХХ століття»
Вінниця 2009
План
Вступ
1. Освіта на Поділлі у другій половині ХIХ - на початку ХХ ст.
2. Бібліотечні заклади на Поділлі
3. Театральна спадщина Поділля
4. Кінематограф
5. Народний дім
6. Громадське життя в містах та музейні заклади
Висновок
Використана література
Вступ
У 1861 р. в Російській імперії було дано початок реформам, які створили певні умови для швидкого соцiально-економiчного розвитку. Розпочате в 60-х рр. ХIХ ст. реформування в царській Росії поступово у свою орбіту включило i територію Поділля. Реформи торкнулися всіх сфер життя, включаючи культурно-освiтнi галузі. Як i по всій Україні, осередками освіти та культури тут виступали насамперед міста. Ще більшого значення у цій сфері міста набули на початку ХХ ст., коли в них сформувалось культур. Освітнє середовище, яке включало різноманітні об’єкти - навчальні заклади, театри, бiблiотеки, товариства, розважальнi заклади.
Зазначимо, що розвиток освіти та культури на Подiллi у другій половині ХIХ ст. - на початку ХХ ст. доволі докладно висвiтлюєтъся у працях багатьох дослiдникiв. Передусім, виокремлюються грунтовнi дослідження з історії подільської освіти Т.Сесака. Також заслуговують на увагу праці, авторами яких виступають Л.Анохiна, С.Баженова, М.Вролiс, О.Завальвюк, О.Комарнiцький, А.Лисий, Е.Мельник та iн. Але у бiльшостi досліджень науковці звертають увагу переважно на загальяi проблеми розвитку освіти та культури Поділля та його регiонiв, а також на iсторiю окремих культурно-освітніх закладів. Отож, актуальним для досліджень залишається ще чимало аспектів зазначеної тематики й, зокрема, формування культурно-освітнього середовища міст Поділля у другій половині ХIХ - на початку ХХ ст.
1.
Освіта на Поділлі у другій половині ХIХ - на початку ХХ ст.
Міста Подільської губернії протягом зазначеного хронологічного періоду виступали, передусім, як осередки освіти. Мережа навчальних закладів у подільських містах включала як початкові, так i середні, а також деякі професiйнi школи.
Як i в усій імперії, вони підпорядковувалися різним відомствам, духовенству, приватним особам тощо. Вiдповiдно i фінансувалися вони з різних джерел: за рахунок держави, церковного відомства, міської влади, приватних надходжень, або ж поєднували рiзнi джерела фінансування..
Найбільш поширеними в містах Поділля з початкових шкіл були мiськi двокласні училища за положенням вiд 26 травив 1869 р. Мiськi училища мали два вiддiлення - чоловіче та жіноче. Тривалий час кiлькiсть міських двокласних училищ за положенням 26 травня 1869 р. залишалась незмінною. Лише у 1888 р. було засновано міське двокласне училище у Барі.
Діяли на Подiллi i мiськi чотирикласні училища на основі положення 31 травня 1872 р. Призначені переважно для неімущих верств міського населення, вони вважалися загальноосвітніми і дозволяли продовжити освіту тим, хто закінчив нижчі початкові школи. Однак у Подiльськiй губернії подібні навчальні заклади почали створюватися лише на початку ХХ ст.
Після введення в Подiльськiй губернії у 1904 р. земського управління з’явився новий тип початкових навчальних закладів – нижчі ремісничі школи. Їх поява була викликана прискореним розвитком промисловості та потребою у професійних робочих кадрах. При закінченні цих шкіл, їх випускники працювали в приватних майстернях, на фабриках, заводах, залізниці тощо.
В умовах відсутності на Поділлі вищих навчальних закладів провідну роль у розвитку освіти в другій половині ХIХ - на початку ХХ ст. середні навчальні заклади. Центральне місце в системи середньої освіти на Поділлі займали гімназії. Протягом другої половини ХIХ ст. в губернії діяло дві чоловічі гімназії - у Кам’янці – Подільському (відкрита у 1833р) та містечку Немирові Брацлавського повіту (відкрита у 1838 р) Лише з початку ХХ ст.. на Поділлі починають масово з’являтися чоловічі гімназії. Напередодні світової війни 1914 р. на Подiллi нараховувалося 9 чоловічих гiмназiй, iз них 8 діяло у містах.
У другій половині ХIХ - на початку ХХ ст. подiльськi міста відчували гостру потребу у жіночих навчальних закладах. Вона була викликана загальним піднесенням соцiально-економiчного розвитку міст, яке вимагало ширшого залучення жінок до суспільного й економічного життя регіону, а також змінами у ставленні до жіноцтва в суспiльствi в цілому.
Протягом другої половини ХIХ ст., так само, в губернії діяло всього дві жiночi гімназії - у Кам’янці – Подільському та містечку Немирові Брацлавського повіту. Лише з початку ХХ ст. на Подiллi починають масово з’являтися нові жiночi гімназії. Станом на початок 1914 р. на Подiллi нараховувалося 14 жіночих гiмназiй, 12 з них діяли у містах. У порiвняннi з чоловічими гiмназiями участь приватних осіб та громадських органiзацiй у заснуванні жіночих середніх шкіл у містах Поділля виглядала більш вагомою.
Під впливом соціально-економічних зрушень, що відбувались на Подiллi наприкiнцi ХIХ - на початку ХХ ст., масово виникають середні навчальні заклади нового типу - реальні, технiчнi та комерційні училища тощо.
Першим подібним начальним закладом стало Могилівське реальне училище яке було відкрито у 1885 р. Влітку 1890 р., за царським указом цей заклад перевели до Вiнницi, й училище замість чотирикласного стало шестикласним.
Втілення в життя реформи загальної освіти викликало потребу в педагогічних кадрах. Для їх підготовки створювалися учительські інститути й учительські семінарії а також педагогічні курси при міських училищах. Перший та єдиний на Подiллi учительський інститут почав діяти у Вiнницi лише у червні 1912 р. Він став четвертям у Київському навчальному окрузі й восьмим в Україні. Першу учительську семiнарiю на Подiллi відкрито 1907р. в с. Потоках Вінницького повіту. Учителів початкових шкіл готували дворiчнi куси, які були засновані при міських училищах Кам’янця-Подiльського, Балти, Проскурова та Вiнницi.
Єдиним навчальним закладом, що готував кадри для медицини, була фельдшерсько-акушерська школа у Кам’янці-Подiльському. Так само, у губернському мiстi діяла єдина на Подiллi художньо-реміснича навчальна майстерня.
Певну нішу в системі освітніх закладів на Подiллi займали духовно-навчальнi заклади Подільської православної єпархії. Найбільш значне місце серед них посідала Кам’янць-Подiльська духовна семінарія.
Відчутне зростання мережі навчальних закладів у містах Поділля співпало з періодом найбільш інтенсивного соцiально-економiчного й демографічного розвитку, ознаки якого почали проявлятися в ХIХ - на початку ХХ ст. Прискорення розвитку подільських міст у другій половині ХIХ - на початку ХХ ст. вимагало значно рівня освіченого населення. Вiдповiдно зростали i його культурні потреби. задовольнити які мали доступні для широкого загалу заклади культури - бiблiотеки, театри, музеї тощо.
2.
Бібліотечні заклади на Поділлі
В Кам’янці-Подільському у 1866 році відбулося відкриття першої на Поділлі публічної російської бібліотеки. Бiблiотечні заклади масово почали поширюватися наприкiнцi ХIХ - на початку ХХ ст. Виникали вони переважно у містах, а їх засновниками виступали як приватні особи, так i громадські організації. На початку ХХ ст. до цієї роботи активно залучилися товариства тверезості, які почали організовувати бiблiотеки при народних чайних. Окремі книгозбiрнi в цей час існували при благородних i громадських зібраннях., церковних братствах. Серед цього рiзноманiття виокремлювалися мiськi публiчнi бiблiотеки, що засновувались за ініціативою міських самоврядувань.
Важливою подією у культурно-освітньому житті міста Бара стало відкриття 7 квітня 1899р. міської публічної бiблiотеки, яка утримувалася за рахунок міста. Міська влада постійно збільшувала видатки на утримання бiблiотеки. Так, 1900 р. вiд міста а надійшло 300 руб., у 1901 р. - 600 руб. Це дозволяло збільшувати книжковий фонд (на 1.01.1902 р. він складав 923 томи 350 найменувань), оформляти підписку на 18 періодичних видань.
Як не дивно, в одному з найбільших міст Поділля – Вінниці тривалий час не було бібліотеки. Лише в 1902р.міська дума під тиском громадськості змушена була підтримати ідею заснування публічної книгозбірні. 12 січня 1903 р. міністерство внутрішніх справ затвердило Статус бiблiотеки, а Міська влада приступила до спорудження окремого приміщення. Урочисте відкриття Вінницької міської бібліотеки ім. Гоголя відбулося 2 лютого 1907 року.
Також зустрічаються відомості про існування публічних бібліотек у Лiтинi, Летичевi, Балтi. На початку ХХ ст. мережу бібліотечних закладів Подільської губернії складали 102 бібліотеки різних форм власності, причому народних бібліотек-читалень налічувалось 60, бiблiотек товариств - 19, приватних - 16, державних - 7. Відзначимо, що найбiльшi з них майже всі розміщувались у містах, сприяли підвищення освітнього рівня населення та зіграли відчутну роль у культурному житгi краю.
3.
Театральна спадщина Поділля
В цей період жителі подільських міст почали активно долучатися i до театрального мистецтва. Відомо, що перший театр на Подiллi був заснований в 1798 р. у Кам’янцi-Подiльському. Як зазначав Сiцiнський, “театр до 1831 р. був польським, після того до 1861 р. змішаним, тобто польським та російським, а з 1861 р. - лише російським. Він був незадовільним, як за приміщенням, так й за силою трупи ”. Тривалий час театральне приміщення перебувало у жалюгідному стані. У 1869-1871 рр. коштами міської влади проведена повна перебудова театру. Проект розробив архітектор М.Романович, роботи провів підрядник – проскурівський купець Биховський. Наприкiнцi ХIХ ст. фінансову підтримку театру надавала й державна скарбниця, щороку перераховуючи на його утримання до З тис. руб.
У 1860-х - 1880-х рр. існував театр у Балтi. Його виникнення та дiяльнiсть була пов’язана з Балтським Троїцьким ярмарком. Як зазначалось у ралортi повітового військового начальника вiд I883р.: «У Балтi є театр, який діє лише влітку, під час ярмарки, коли з’являються заїжджі акторські трупи. Розміщується театр у приватній дерев’яній будівлі». У 90-х рр. ХIХ ст. відомостей про театр у Балтi не зустрічається.
Театри в інших містах стали виникати накрикiнцi ХIХ - на поч. ХХ ст. Як правило, зводилися театральні та іноді сценічні майданчики в містах Поділля переважно приватними особами. Так, у 1892 р. у Проскурові був відкритий приватний театр Шильмана, який розташовувався в дерев’яний необладнаній будiвлi по вул. Кам’янецькiй. Театр не мав власної трупи та надавав приміщення заїжджим акторам. З часом стало зрозуміло, що таке приміщення не вiдповiдає театральним вимогам i перешкоджає приїзду в Проскурів на гастролі «зоряних» труп. Заручившись підтримкою міської влади, у 1907 р. Шильмана зводить по вул. Олександрiвськiй нову будівлю театру, який вiд того часу все частіше стали називати міським. Театральне життя в Проскурові пожвавилося.
Серед усіх театральних споруд на Подiллi найкращою був Вінницький міський театр. Побудований за проектом міського архітектора Г.Артинова у 1910 р., він обійшовся місту в 160 тис. руб., мав зал на 1000 місць та являв собою фактично зменшену копію Київського театру опери та балету.
У зв’язку з тим, що театри перебували у різних формах власності та не було чіткого визначення, що вважати театральною установою, а що сценічно-концертним залом, у статистичних та довідкових виданнях початку ХХ ст. зустрічається різна кiлькiсть театрів. Найбільш ближчою до істини можна вважати iнформацiю, що міститься у довідковому виданні МВС по Подiльськiй губернії станом на 1911 р. З нього можна з’ясувати, що на той рік театри діяли в наступних подільських містах: Кам’янцi-Подiльському, Вiнницi, Проскурові, Могилеві, Гайсині, Жмеринці.
4.
Кінематограф
На початку ХХ ст. у містах Поділля з’являться і досить швидко набуває поширення кінематограф. У 1901 р. в губернському місті вперше побував пересувний кінотеатр, а наприкінці 1901 р. у Кам’янцi-Подiльському уже діяли два маленькі стацiонарнi кінотеатри - на 25 та 35 місць. У 1908 р. комітет “Императорского человеколюбивого общества” влаштував по вул. Бульварній просторий театр-синематограф. За відомостями адресних книг, у 1911 р. в губернському мiстi діяло три синематографи - “Императорского человеколюбивого общества”, Вільного пожежного товариства та Ш.Зiньковського, у 1913 р. зазначено 5 кiнотеатрiв - “Императорского человеколюбивого общества”, Вільного пожежного товариства, “Iлюзiон” (власник Ш.Зiньковський), “Модерн” (Марцикевич) та “Гiгант” (М.Розенталь). Останній кінотеатр - “Гiгант”, був найбільшим у місті - мав зал на 200 мiсть, відкритий у 1912 р. у будинку Крайза по вул. Бульварній (нині - Шевченка, 41). У Вiнницi перший кінотеатр - “Амбрось” - був відкритий співвласниками Є. Добржанською та і К. Ловицьким у 1911 р. на території садиби відомого лікаря й домовласника М.Недєльського по вул. Б.Хмельницького. За кілька років у мiстi відкрилося багато кiнотеатрiв, зокрема у 1913 р. кінематографи “Люкс”, “Мініатюр”, “Патеграф ”, “Стела” та міський. Поступово кінотеатри відкривались в менших містах. На початок 1911р у дев’яти подільських містах діяло 16 кінотеатрів.
5.
Народний дім
На початку ХХ ст. виникає новий тип закладу культури - Народний дім, призначений для організацій дозвілля різнях прошарків населення в яких були, як правило, зали для виставок, лекцій і зборів, бібліотека книжкова крамниця, приміщення для гуртків, а також великий глядацький зал iз театральною сценою. Нові установи організовувались та підпорядковувались комітетами “Попечительства про народну тверезiсть” які були створені у 1894р. у зв’язку з реформою шинкової справи й мали на меті захист населення вiд пияцтва та створення умов для Культурного дозвілля народу.
В Кам’янці-Подільському Народний дім носив назву Пушкінського, та вперше відчинив свої двері 3 січня 1901 р. для святкування новорічної ялинки. Його проста будівля з першого дня існування стала осередком культури губернського центру - тут читалися лекції, організовувалися урочистості та свiтськi вечори, відбувалися театральні вистави, працювала бiблiотека. На початку ХХ ст. саме в Пушкінському домі був найкращий у Кам’янці-Подільському глядацький зал, й тому доволі часто, гастролюючи, трупи виступали саме на його сцені, а не в міському театрі. Коли у травні 1918 р. згорів театр у Старому мiстi, і всі театральні виступи почали проводитися у Пушкінському домі, він гюступово втратив свою назву й став іменуватися театром.
Народний дім у Вінниці був відкритий у 1902р. й так само мав простору будівлю, в якій розмастилися чайна, бiблiотека, зал зi сценою, школа грамоти, книжкова лавка. На вiдмiну вiд Кам’янецького дому, Вінницький не зміг задовільно налагодити свою роботу. По-перше, незручним виявилося його розташування - майже на околиці міста, на Замості поруч із тюрмою та складами. Все це відвертало як вiдвiдувачiв, так й потенційних орендарів сцени та інших приміщень, що могло би приносити прибуток. Як наслідок, місцевий комітет “Попечительства про народну тверезiсть”, який не мав регулярних державних субсидій, не міг утримувати Народний дім та організовувати активну його дiяльнiсть. За таких обставин комітет вимушений був закрити чайну, а 1907 р. запропонувати мiськiй управі взяти на утримання школу й бiблiотеку. 3 1 січня 1908 р. постановою Вінницької думи Народний дім перейшов у розпорядження міста. Проте перехід у ведення міста збиткової установи не набагато покращив його дiяльностi. З початком першої світової війни будинок був переданий у розпорядження комітету Червоного Хреста під збірний пункт ратників та лазарет.
Є відомості про існування у першому десятилітті ХХ ст.. Народних домів інших подільських містах – Брацлаві, Літині, Новій Ушиці.
6.
Громадське життя у містах та музейні заклади
Досліджуваний період характеризується поступовим розширенням спектру громадського життя в мстах. Одним iз його проявів була багатогранна діяльність рiзноманiтних товариств, які спрямовували роботу свою на роз виток науки, культури, освіти. Бiльшiсть їх діяло у губернському мiстi. Серед перших було Подільське церковне історико-археологічне товариство, яке було засноване у 1903 р. на базі Подільського єпархіального iсторико-статистичного комітету. Таке перетворення Комітету на Товариство сприяло об’єднанню краєзнавців Поділля - у 1912 р. у ньому налічувалося 136 членів. У вересні 1911 р. в Кам’янці-Подiльсъкому виникло Товариство подільських природодослідників яке наступного року мало 213 членів. Воно організовувало експедиції, видавало “Записки товариства”, мало бiблiотеку, у Пушкінському домі проводило читання безплатних лекцій. Успішно поєднувало наукову, просвітницьку i громадську дiяльнiсть Товариство подiлъських лiкарiв. Воно було засноване в губернському центрі у 1859 р., нараховувало 123 члени, мало бiблiотеку (у 1865 р. - 3526 томів) та розпочало формування колекцій для майбутнього музею. У 1865 р. товариство серед членів якого переважали поляки, було закрито внаслідок реакції на друге польське повстання. Згідно розпорядження генерал-губернатора О.Безака, бiблiотека та музейні експонати Товариства були доставлені в Київ та передані генерал-губернатору та університету Св. Володимира. Проте з 1878 р. Товариство подільських лiкарiв відновило дiяльнiсть, зосередивши свою роботу не лише на санітарно-гiгіенічних та медичних питаннях, а й охопило краєзнавчу та дiяльнiсть. Окремо слід згадати дiяльнiсть Товариства мистецтв, статус якого був затверджений у січні 1908 р. Його організатором став відомий на Подiллi художник В. Розвадовський, який одночасно завідував художніми класами. Товариство мистецтв розгорнуло на Поділлі широку просвітницьку дiяльнiсть, влаштовуючи пересувні виставки художніх творів у містах та багатьох містечках губернії. Крім того, у Кам’янці-Подільському діяла постійна виставка творів мистецтв.
Слід відзначити, що український освiтнiй рух на Поділлі, репрезентувало єдине товариство - “Просвіта” створене в 1906р. в Кам’янці-Подільському. Значна фiлiя товариства утворилась у Могилеві. Ряди Подільської “Просвіти” об’єднували українську інтелігенцію для спільної роботи заради освіти народу, що й визначало відмінність цього товариства від інших - воно не обмежувало свою дiяльнiсть лише містом, а проводило також велику роботу на селі. Але нацiонально-просвiтницька діяльність “Просвіти” зустріла вороже ставлення з боку уряду i вже 2 липня 1907р. Подільське губернське присутствіє заборонило дiяльнiсть товариства. У березні 1908 р. надійшов дозвіл на відкриття товариства, й “Просвіта” відновила свою дiяльнiсть у Кам’янці-Подільському.
Невід’ємно вiд дiяльностi згаданих товариств гюв’язане заснування у другій половині ХIХ - на початку ХХ ст. в містах Подільської губернії музейних закладів. Перший музей на Подiллi з’явився у 1890 р. в Кам’янці-Подільському. Iнiцiатором його створення виступив Подільський єпархіальний iсторико-статистичний комітет, який 29 жовтня I889р. створив комiсiю з організації церковного Давньосховища. 30 січня 1890 р. Комітет затвердив правила Давньосховища, оголосивши тим самим про створення музейного закладу, який розмістився у галереї Кафедрального собору. Давньосховище мало вiддiл старожитностей, архів i бiблiотеку, завідувачем був призначений соборний священик В.Якубович, секретарем у справах - протоієрей Є. Сiцiнський - відомий дослідник старожитностей та iсторiї Поділля. На початок 1896р. у Давньосховищі налічувалося 4281 експонат, у тому числі 862 книги, 69 рукописів, 36 грамот та актів, понад 800 церковних речей, 40 картин, 398 фотографій, 1239 монет, медалей та iн. предметів. У 1903р., У зв’язку з перетворенням iсторико-статистичного комітету в історико-археологічне товариство Давньосховище офіційно перейменовано в музей.
Висновок
Розвиток життя на Поділлі у другій половині ХIХ - на початку ХХ ст., зумовлений насамперед, соціально-економічними процесами породженими реформами 60-х рр. ХIХ ст. та наступних років, дозволив сформувати у подільських містах певне культурно-освітнє середовище. Як наслідок, саме міста вiдiгравали визначну роль у розвитку освіти та культури на території Подільської губернії. Адже в них сконцентрувалися навчальні заклади різних типів, бібліотеки, театри, музеї, які обслуговували потреби не лише міських жителів, а й населення повiтiв. Усе це перетворювало міста на осередки культури та освіти краю. Серед визначних таких осередків передусім слід назвати губернське місто Кам’янць-Подільський, а також Вінницю, Проскурів Могилів. У багатьох подільських містах існуюча мережа начальних закладів та установ культури не вiдповiдала зростаючим потребам їх жителів. Більшість міст Поділля у порiвняннi з містами інших “малоросійських” губерній, явно відставали за кількістю культурно-освітніх закладів. Причини цього слід вбачати в недостатньому соціально-економічному розвитку подільських міст, в результаті чого органи міського самоврядування не могли належним чином фінансувати культурно-освітні заклади і повністю брати на своє утримання, а також у довготривалій вiдсутностi на території Подільської губернії земств.
Використана література
1. Наукові записки ВДПУ. Вип. ХІІІ. Серія: Історія – Вінниця, 2008.
2. Нариси історії Поділля. За ред. Л.Баженова. – Хмельницький, 1990.
3. Освіта, наука і культура на Поділлі. Збірник наукових праць. – Т.11, – Камянець-Подільський, 2008.
|
