Вартість робочої сили та її структура
Сутність вартості робочої сили
Вартість робочої сили і доходи населення
СУТНІСТЬ ВАРТОСТІ РОБОЧОЇ СИЛИ
Одним із важливих елементів ринкової системи господарювання є наймана праця. Робоча сила найманих працівників на ринку праці виступає як товар, який має вартість.
Вартість робочої сили являє собою сукупність витрат підприємця, пов'язаних з використанням робочої сили, забезпечення необхідних для забезпечення нормальної життєдіяльності людини, тобто для підтримування її працездатності, професійно-кваліфікаційної підготовки, утримання сім'ї і виховання дітей, духовного розвитку тощо.
На вартість робочої сили також впливають результати праці власника робочої сили.
Вартість робочої сили формується на ринку шляхом порівняння результативності, корисності праці із затратами на відтворення робочої сили і встановлюється на рівні, який узгоджує граничну продуктивність праці, тобто цінність послуг праці для покупця-підприємця, з витратами, які потрібні ля відтворення робочої сили.
На величину вартості робочої сили впливають певні чинники. Одні збільшують її, інші - зменшують.
До чинників, що збільшують вартість робочої сили належать:
розширення потреб у нових товарах та послугах залежно від економічного розвитку суспільства;
збільшення втрат на житло, транспортних витрат;
підвищення інтенсивності праці найманих працівників, зростання психологічного навантаження, що потребує дедалі більше життєвих засобів для відновлення витрачених фізичних, моральних і нервових сил.
Зниження вартості життєвих засобів, потрібних для відтворення робочої сили, зумовлюється підвищенням продуктивності праці і впливає на зниження вартості робочої сили.
Досвід країн з розвинутою ринковою економікою свідчить про те, що вартість робочої сили має тенденцію до зростання. Це пояснюється тим, що темпи зростання вартості робочої сили через включення в неї маси вартостей нових товарів та послуг значно більші, ніж темпи зниження їх внаслідок зменшення вартості предметів споживання під впливом підвищення продуктивності праці.
До складу вартості робочої сили входить:
безпосередньо заробітна плата (тарифний заробіток, посадова платня, преміальні виплати, надбавки та доплати);
натуральні виплати (харчування, витрати на житло тощо), які надаються працівникам підприємцями;
витрати роботодавців на соціальне страхування. Встановлені законом внески на соціальне забезпечення (за віком, у зв'язку з інвалідністю, хворобою, материнством, виробничим травматизмом, безробіттям і у вигляді сімейної допомоги). Добровільні чи договірні (засновані на колективних угодах) внески в системі соціального забезпечення і приватне страхування. Безпосередні виплати трудівникам у зв'язку з відсутністю на роботі через хворобу, нещасний випадок тощо. Вартість медичного й санітарного обслуговування. Вихідна допомога (виплати у зв'язку із закінченням строку трудового договору);
витрати на професійну підготовку та підвищення кваліфікації персоналу, професійну орієнтацію та підбір кадрів;
витрати на соціально-побутове обслуговування (їдальні та інші заклади харчування на підприємствах, культурне обслуговування та аналогічні послуги);
податки, які розглядаються як витрати на робочу силу (на фонд заробітної плати, дохід).
Сукупність життєвих засобів, необхідних для відтворення робочої сили у грошовому виразі, визначає ціну робочої сили. Залежно від стану ринку праці ціна робочої сили може відхилятися від її вартості.
Ціна робочої сили, по-перше, залежить від кон'юнктури ринку праці, попиту та пропозиції робочої сили. Кон'юнктура може коливатися, викликаючи відповідні коливання в ціні.
У сучасних умовах попит на робочу силу в країнах з ринковою економікою завжди менший її пропозиції, тобто постійно існує безробіття. У зв'язку цим навіть у періоди активної ділової кон'юнктури наявність безробітних стримує вимоги зайнятих працівників щодо поліпшення умов продажу їхніх послуг. В умовах, коли безробіття в розвинутих країнах стало хронічним, закон попиту і пропозиції фактично діє за наявності постійного перевищення пропозиції над попитом робочої сили . Це перевищення також коливається залежно від циклу ділової кон'юнктури.
Ціна робочої сили регулюється і контролюється державою і профспілками. Створюються певні закони, трудові (тарифні) угоди профспілок і роботодавців тощо. У генеральній угоді зазначається мінімальна ціна робочої сили, що дає змогу нормально існувати. У зв'язку зі змінами умов життя, праці, в виробництві угоди через певні періоди мають оновлюватися.
На ціну робочої сили впливає її якість. чим вищий освітній рівень працівника, тим вища якість праці, а отже, й ціна.
Вартість робочої сили і доходи населення
Вартість робочої сили
є своєрідною основою усієї системи доходів від суспільної праці.
Доходи населення
– це сукупність коштів і витрат у натуральному виразі для підтримання фізичного, морального, економічного й інтелектуального стану людини. Формування їх здійснюється за рахунок оплати праці працівників, виплат із соціальних фондів, підприємницьких доходів, доходів від особистого підсобного господарства та індивідуальної трудової діяльності, доходів з інших джерел.
Сукупний дохід, що враховується в сімейному бюджеті, використовується на споживчі витрати, податки, збори, платежі та інші витрати, накопичення.
За останні роки в Україні частка доходів від підприємницької діяльності значно зросла: більше ніж у 3 рази в 1998р. порівняно з 1991р.
Аналіз і прогнозування рівня життя здійснюється за такими показниками, як розподіл сімей за величиною доходу на сім'ю, розподіл сімей за доходом на одного члена сім'ї, розподіл за душовим доходом.
Диференціація доходів визначається рівнем продуктивних сил і виробничих відносин і залежить від економічних, демографічних і соціальних факторів. Диференціацію доходів можна наочно показати через співвідношення рівнів матеріальної забезпеченості 10% найбільш і 10% найменш забезпечених груп населення (доцільний коефіцієнт). В Україні це співвідношення становило в 1992р. 1:7,5–8, а 1998р.–1:13,5.
На формування доходів впливають такі фактори:
·нівелюючі
– складання заробітків сім'ї, пенсії пенсіонерів, які живуть в сім'ї і вносять свою пенсію в бюджет сім'ї, допомоги, що одержують члени сім'ї.
· диференціюючі – наявність непрацездатних членів сім'ї, їхня кількість у сім'ї, співвідношення працюючих і непрацюючих членів сім'ї.
Залежно від джерел формування доходи можуть бути трудові і нетрудові.
Нетрудові доходи
являють собою надходження від діяльності, що ведеться з відхиленням від прийнятих у суспільстві державних правових норм, норм моралі та поведінки громадян.
Об'єктивною характеристикою рівня грошових доходів є відповідність їх прожиткового мінімуму.
Прожитковий мінімум
являє собою показник обсягу і структури споживання основних матеріальних благ та послуг на мінімально допустимому рівні, що забезпечує підтримування активного фізичного стану різних соціально-демографічних груп населення. проте цей показник призначається для певного періоду подолання кризового стану економіки.
Згідно з міжнародним правом мінімальні розміри оплати праці, а також пенсії за віком, стипендії, соціальні допомоги та інші компенсаційні виплати мають орієнтуватися на величину прожиткового мінімуму. Бюджет прожиткового мінімуму являє собою вартісну оцінку натурального набору прожиткового мінімуму, а також включає всі витрати на податки та інші обов'язкові платежі.
Прожитковий мінімум і величина його вартості для громадян працездатного віку являють собою інструменти соціальної політики. Вони мають використовуватися як орієнтири під час регулювання доходів і витрат різних груп населення; для обґрунтування розмірів оплати праці, а також регулювання міжгалузевого підвищення заробітної плати, співвідношення в оплаті праці за галузями; для оцінки матеріальних і фінансових ресурсів, необхідних для реалізації поточних і перспективних соціальних програм на рівні регіону, підприємства
Профспілками України розроблені методичні підходи до розрахунку прожиткового мінімуму. Згідно з ними визначаються асортимент і вартісна величина "споживчого кошика" на продукти харчування, а також витрати на житлово-комунальні послуги, непродовольчі товари, транспортні послуги тощо. Мінімальні норми, а також розраховані на їхній основі "споживчі кошики", структура прожиткового мінімуму періодично мають уточнюватися й переглядатися вартісна оцінка "споживчих кошиків" формується за відповідними цінами і тарифами. Необхідно використовувати середні ціни купівлі відповідних товарів і послуг з урахуванням усіх видів торгівлі.
Набір продуктів харчування прожиткового мінімуму включає продовольчі товари, об'єднані в такі укрупнені групи:
· хлібопродукти;
· картопля;
· овочі;
· фрукти і ягоди;
· м'ясопродукти;
· молокопродукти;
· рибопродукти;
· яйця;
· цукор, кондитерські вироби;
· маргарин.
Цей набір розрахований на основі мінімальних розмірів споживання продуктів харчування для різних категорій населення, розроблених науково-доследним інститутом харчування МОЗ України. Розрахунки набору продуктів харчування ґрунтуються на нормах фізіологічних потреб у харчових продуктах для дорослого населення України і рекомендацій про потреби людини в енергії і білках, відомостей про хімічний склад основних продуктів харчування і витрат речовин у процесі продукції.
Витрати на оплату житлово-комунальних послуг визначаються на основі норм загальної площі житла і нормативів споживання основних видів комунальних послуг (вода, тепло, газ, каналізація, електроенергія, радіо, телефон, телеантена) на одну людину.
Визначення частки витрат прожиткового мінімуму,які використовують на придбання непродовольчих товарів,послуг (без урахування житлово-комунальних),виплату податків та інших обов'язкових платежів,ґрунтується на використанні фактичного співвідношення між цими витратами на харчування,яке складалося в базовому періоді (за матеріалами бюджетних обстежень).
Більш правомірною та науково обґрунтованою категорією є мінімальний споживчий бюджет,що забезпечує нормальне відтворення робочої сили працездатних і нормальну життєдіяльність непрацездатних громадян.
МСБ-це законодавчо встановлена в державі середньодушова місячна вартість набору продуктів харчування,непродовольчих товарів,оплати необхідних послуг,ліків,предметів побуту,в тому числі й довготривалого користування,задоволення в установлених межах культурних потреб,розрахованих на підставі науково обґрунтованих норм і нормативів з урахуванням національних особливостей. Для України розрахунок вартості такого бюджету вперше здійснювався в 1991 р. для 13 статево-вікових груп. Цей показник відображає нижню межу ціни робочої сили,що дає змогу підтримувати здоров'я і працездатність людини на нормальному рівні,котрий відповідає вимогам фізіології.
Розрахунки прожиткового мінімуму доцільно здійснювати не тільки в середньому на душу населення або на сім'ю,а й окремо для працездатних громадян, дітей до 6 років, підлітків 7-15 років, пенсіонерів. Це дає змогу диференційовано оцінювати вартість відтворення,а відтак визначити мінімально необхідні рівні доходів для різних за складом типів сімей:подружньої пари з дітьми і без дітей,одиноких працівників,неповних сімей,пенсіонерів.
В умовах кризового стану економіки та спаду виробництва в Україні введено соціальний норматив-межа малозабезпеченості,структура і розмір якої визначається законодавством. Згідно із Законом України "Про межу малозабезпеченості" межею малозабезпеченості є величина середньодушового сукупного доходу,який забезпечує непрацездатному громадянинові споживання товарів і послуг на мінімальному рівні,встановленому законодавством.
Межа малозабезпеченості формується на основі норматино-статистичного методу. Цим методом визначається набір продовольчих товарів.
Вартість непродовольчих товарів і послуг та вартість утримання житла визначаються відповідно до фактичних витрат сімей з низькими доходами. Вартість непродовольчих товарів не може ставити менше п'ятнадцяти відсотків вартості продуктового набору.
Набір продовольчих товарів і послуг для визначення величини вартості межі малозабезпеченості розробляється з участю профспілок Кабінетом Міністрів України.
На життєвий рівень населення негативно впливає інфляція. Тому в умовах інфляційних процесів розбалансованості ринку товарів і послуг,порушення народногосподарських пропорцій в економіці важлива роль належить державі щодо регулювання доходів населення,тобто індексація всіх видів доходів з метою компенсації збитків населення від зростання споживчих цін.
В Україні у квітні 1997 р. було прийнято закон ,який припускає індексацію доходів населення за інфляції понад 5%. При цьому передбачається, що індексуватися будуть тільки ті суми, що не перевищують трьох величин межі малозабезпеченості.
|
