Родоплемінні культи є складним конгломератом місцевих традицій, обрядів, ритуалів, якими позначаються різні етапи людського життя (надання імені, похорон та ін.), уособлення небесних і атмосферних явищ, релігійно-міфологічні уявлення. Родоплемінним релігіям властиві: 1) поклоніння духам (природи, предків), яким спочатку надавали зооморфних, а пізніше — антропоморфних рис; 2) відсутність професійних служителів культу; 3) відправлення культу в формі особливого для кожного племені святкування, що супроводжується магічними обрядами (танцями, іграми) в честь духів.
До ранніх форм релігії належать: магія, фетишизм і анімізм, котрі виникли в період формування і розвитку родового ладу (від 100 до 40 000 років тому).
Магія (від грецьк. maheia — чаклунство) — віра в існування надприродних засобів впливу на природу. Приміром, деякі з північноамериканських індіанців ще у XIX ст. перед початком полювання на бізонів виконували особливий мисливський танець: танцювальним рухам вони приписували надприродні властивості заманювати бізонів до стійбищ і забезпечувати вдале полювання. Магія подвоювала (в уяві людей) шляхи впливу на природу: вважали, що людина могла вплинути на природу не лише своєю працею (природний рух), а й особливими символічними діями — обрядами (надприродний шлях).
Магія поділяється (за метою, яка ставиться перед чаклунством) на такі основні види: виробничу, лікувальну, застережну, військову, метеорологічну (магія погоди) та ін. Найпоширенішою була магія виробнича, яка, в свою чергу, мала ряд "розгалужень": мисливська, рибальська, будівельна тощо. У ході розвитку суспільства з'являються все нові різновиди виробничої магії; землеробна, скотарська, гончарна, ковальська, навчальна, спортивна.
Особливим різновидом застережної магії були релігійні табу. Слово "табу" запозичене з мов жителів Гаванських островів, що означає заборону що-небудь робити, щоб не накликати на себе неприємнощі. Магія дійшла до наших днів і як елемент сучасної релігії (віра в надприродну силу обрядів), і в самостійній формі (у вигляді таких побутових передсудів, як ворожіння на картах тощо).
Фетишизм (від португ. fetico — зачарована річ) — це віра в існування у матеріальних об'єктів надприродних властивостей. Фетишами називають матеріальні предмети, що їм віруючі приписують надприродні властивості.
Порівняно з магією фетишизм є більш складною формою релігії. Якщо магія "подвоювала" шляхи впливу на природу, то фетишизм "подвоїв" ще й властивості матеріальних об'єктів.
До реальної користі матеріальних предметів додавались їхні надприродні здібності бути помічником і заступником людей. У фетишизмі в зародковій формі з'являється ідея Бога.
В сучасних релігіях фетишизм зберігається у вигляді поклоніння священним предметам (хрести, ікони, мощі), а як самостійний залишок — у вигляді віри в талісмани й амулети. Талісман, з погляду марновірних людей, приносить щастя, а амулет оберігає від нещастя. Сучасними фетишами (талісманами або амулетами) у марновірних людей є, наприклад, ггідковки, ладанки, кулони, слоники, іграшки.
Анімізм (від лат. апітпа — душа) — це віра в існування у матеріальних об'єктів і процесів надприродних двійників. Анімізм починається з приписування якостей двійників матеріальним об'єктам: людському тілу, тваринам, знаряддям праці тощо. У подальшому своєму розвиткові анімізм включив у себе уявлення про двійників матеріальних процесів (хвороби, війни, ковальська справа та ін.).
У слов'ян для визначення ілюзійних двійників застосовувались два терміни: менш могутніх називали "душами", більш могутніх — "духами". Тому можна сказати, що анімізм є вірою в існування душ і духів. Прикладом анімізму можуть бути деякі релігійні уявлення, скажімо, ескімосів Гренландії (XIX ст.). На їхню думку, надприродні двійники були у кожної людини, дерева, струмка, звіра. Уночі, вважали вони, людські душі залишають свої тіла і відправляються полювати, танцювати, відвідувати друзів. Коли вмирала людина, ЇЙ у могилу клали знаряддя і предмети праці. Вважалося, що двійники цих речей служитимуть двійникам людських тіл у "країні мертвих".
В анімізмі здійснюється подальше подвоєння світу: світ реальних об'єктів доповнюється світом духовного буття. У багатьох народів головними двійниками, яких найбільше поважали первісні анімісти, були душі померлих родичів. Тому в літературі первісний анімізм часто називають культом предків. У початковому анімізмі двійники уявляються як певне інше тіло, невидиме і невідчутне у більшості дагтєвих ситуацій. В той же час у багатьох народів існувало повір'я, що в окремих ситуаціях двійника можна побачити, почути і якось ще й відчути: уві сні, як відображення у воді, як тінь. На цій стадії розвитку релігії не існувало уявлення про безтілесну душу, двійники мислились як якась друга плоть, що має всі речові характеристики: форму, об'єм, вагу, колір, запах. Наприклад, гренландці вважали, що душі у людей неоднакові, — гладкі люди мають гладкі душі, у худих людей і душі худі. Оскільки уві сні щастило "бачити" також душі померлих, то виникло уявлення про безсмертних двійників.
З уявлення про безсмертя двійників виросло уявлення про потойбічне життя. У первісних анімістів "країна мертвих" розташовувалась не на небі, а десь на землі чи під землею. Життя душ у "країні мертвих" в принципі вважалось звичайним продовженням реального життя. Так, за уявою індіанців-алконгінів душа мисливця у "країні мертвих" бігає за душами лося і бобра. У деяких народів замість уявлення про "країну мертвих" з'явилися уявлення про переселення душ у нові тіла.
У сучасних релігіях анімістичний елемент посідає значне місце. Уявлення про Бога, сатану, ангелів, безсмертні душі — все це за своєю суттю — ускладнений анімізм. Самостійно анімізм живе у вірі в привиди і в спіритизмі (вірі у можливість спілкування з душею померлого за допомогою блюдечка, яке крутиться).
Магія, фетишизм і анімізм відобразили й виразили безсилля первісної примітивної людини. У всіх випадках, коли люди, не маючи достатніх знань, були або хоч відчували себе безсилими, вони шукали "допомоги" в магії, фетишах або надприродних Двійниках. Ранні форми релігії, виникнувши ще в період формування родового ладу, збереглися й на-Далі як у родоплемінному суспільстві, так і в класовому. Проте вони були тут відсунуті на другорядні позиції тими релігіями, які повніше відображали конкретні особливості суспільного розвитку.
Родоплемінний (або родовий) лад склався приблизно 40 тисяч років тому і пройшов три основних ступені: ранній матріархат, пізній (розвинутий) матріархат і патріархат. Кожному ступеню відповідала форма релігії, яка відображала особливості безсилля людей у даних, конкретних умовах: ранньому матріархату — тотемізм, пізньому — землеробський культ, патріархату — шаманізм. Усі ці форми не поширювалися поза родом чи племенем, тому їх називають родоплемінними релігіями.
Тотемізм (мовою індіанців-оджибве (журавля) тотем означає — його рід) є віра у надприродну спорідненість людських колективів з певними видами тварин.
Тотемами називають тварин, яких первісні люди вважали своїми надприродними родичами. У тотемах люди вбачали покровителів роду і племені, захисників і заступників, помічників у розв'язанні всіх конфліктів. Усі вважалися братами й сестрами людей, і тому свої родові колективи первісні мисливці називали їх іменами. Наприклад, північноамериканські індіанці з племені оджибве у XVII ст. мали п'ять родових колективів, які носили назву: журавля, сома, гагари, ведмедя тощо. А в Австралії наприкінці XVIII — початку ХГХ ст. європейців дуже дивувало, що на запитання: "Хто ти такий?" абориген відповідав: "Я — кенгуру", або "Я — личинка комахи". А тим часом цими відповідями австралійці підтримували свій кровний зв'язок з даними тотемами.
Спочатку як тотему поклонялися тільки тварині і причому тій, яка була об'єктом полювання. Пізніше (із збільшенням людських колективів) родинні відносини поширилися на решту тварин, а в окремих народів — також на рослини і природні фактори. Наприклад, у австралійців тотемами були собака Дінго, водяна лілія, сливове дерево, великий камінь, гарячий вітер, дощ, сонце.
За яких історичних умов виник тотемізм? У нього було дві специфічні соціальні передумови: виникнення родового ладу і полювання як основний вид трудової діяльності. Разом із виникненням родового ладу з'явилася і залежність кожного члена суспільства від колективу родичів, оскільки тільки від них первісна людина могла отримувати допомогу і заступництво. А в умовах, коли полювання було головним видом трудової діяльності, первісна людина досить сильно відчувала свою залежність від тварин. Залежність від родового колективу і тварин — ось ті головні особлит вості раннього матріархату, які ніби відштампувалися в тотемізмі.
Зазначимо дві основні риси тотемізму.
Перша — виділення в ролі головних об'єктів поклоніння тотемічних духів, тобто двійників тотемів. Не самі тотеми, а їхні двійники були головним об'єктом поклоніння в цій релігійній системі. Тотемам поклонялися настільки, наскільки вони були вмістилищем тотемічних духів. Це поклоніння виявлялося через молитви (прохання), танці, табу, жертвоприношення, виготовлення і вшанування зображення тотемів, спеціальні тотемістські свята. Особливим способом поклоніння були обряди уподібнення тотему. Під уподібненням розуміється прагнення зовні бути схожим на тотема хоч би однією якоюсь рисою. Так, окремі жителі Африки, намагаючись бути схожими на антияопу-зебру, вибивали собі нижні зуби.
Друга риса — дозвіл убивати і з'їдати тотема тільки за умови дотримання особливих релігійних процедур. Тотемам поклонялись, але їх же вбивали і з'їдали. І, за переконанням первісних мисливців, одне не заважало іншому. Важливим було одне: вбити і з'їсти за правилами, тобто так, щоб не нашкодити Тотемічному духові. Так, індіанці-шевенези (Канада) Ще на початку XX ст. виконували такі процедури над тілом забитого "родича"-оленя: ставили перед мордою забитого посуд з їжею, танцювали мисливський танець, гладили тіло, дякували оленеві за те, що він дав себе забити, просили вибачення і бажали щастя Духові оленя в країні померлих.
Тотемізм увійшов як елемент у всі сучасні релігії. Особливо відчутним є його вплив в індуїзмі, де багато тварин вшановуються як священні. Найпочесніше місце серед усіх шанованих тварин у індусів займає корова. Сліди тотемізму чітко простежуються в християнстві. Святий дух зображується у вигляді голуба, а Христос часто називається агнцем, тобто ягням. Від обряду ритуального з'їдання тотема бере свій початок християнське таїнство причащання, під час якого віруючі під виглядом хліба і вина "з'їдають тіло і п'ють кров Бога".
Землеробські культи — це переважно поклоніння двійникам тих факторів природи, які впливають на врожай. Типовий приклад — релігійні погляди індіанців-ірокезів. Вони жили раніше на території, на якій тепер розташовані канадські міста Квебек і Монреаль. Ще у XIX ст. ірокези шанували чотирьох головних духів: духа землі, духа бобів, духа кукурудзи і духа гарбуза. Всі ці чотири духи, за їхніми уявленнями, були жінками. Духів кукурудзи, бобів і гарбуза міфологія ірокезів зображувала у вигляді трьох сестер, одягнених у листя відповідних рослин. Поряд з духа-ми-жігасами шанувалися також, але на другорядних ролях, духи-чоловіки — дух сонця, дух дощу і дух вітру. За яких історичних умов виник землеробський культ?
На ступені розвитку матріархату (виник близько 8 тис. років тому) основним видом виробничої діяльності було мотичне землеробство, яке виросло із збиральництва. А збиранням раніше займалися жінки. Можна сказати, що доки чоловік полював, жінка винайшла землеробство. Тому на стадії пізнього матріархату жінки, виконуючи головну роль у господарському житті, разом з цим і завдяки цьому почали керувати чоловіками і в інших галузях життя. Залежність землеробства від природи і керівна роль жінки — ось дві головні особливості того часу, які відбилися у релігійних поглядах людей.
Можна виділити такі основні риси даної релігійної системи. Перша — шанування землеробських духів у ролі головних. Цих духів ми вже називали, коли йшлося про ірокезів. Нагадаємо, що в багатьох народів шанувалися і двійники таких природних факторів, які лише в уяві людей впливали на врожай. Наприклад, багато народів (вавилоняни, єгиптяни та ін.) гадали, що на врожай впливають місяць і планети, і тому поклонялися також духам цих об'єктів.
Друга — керівна роль жінки в релігії. Землеробський культ — це своєрідна жіноча релігія. Це виявлялося у Двох головних процесах. По-перше, найголовніші духи зображувалися у вигляді духів жіночого роду. По-друге, найважливіші релігійні обряди в цей час виконували жінки. У деяких народів дозволялося важливі обряди виконувати й чоловікам, але за однієї обов'язкової умови: вони повинні були видавати себе за жінок (говорити голосно, що вони жінки, перевдягатися у жіночий одяг).
Третя риса — людське жертвоприношення як система. Не розуміючи суті землеробських процесів, люди думали, що врожай є зворотна вдячність духів за жертвоприношення. Тому первісні землероби намагалися свої дари духам зробити більш дорогими, більш цінними. Так виникла ідея необхідності людського жертвоприношення.
Четверта — ідея смерті і воскресіння деяких духів. Спостерігаючи за зерном, люди помітили, що після "похорон" воно воскресає знову. Звідси зародилося уявлення, нібито деякі духи можуть тимчасово померти, щоб потім воскреснути.
І нарешті, п'ята риса — переселення до "країни мертвих" — із землі на небо. Багато благ і неприємностей землеробам "посилало" небо: світло і тепло, дощ і вітер, сніг і град. Звідси народилося уявлення про те, нібито духи живуть на небі. За аналогією і "країну мертвих" переселили із землі на небо. Саме тоді вперше виникла ідея "про життя" душ мертвих у царстві небеснім.
Землеробський культ широко представлений у сучасних релігіях. Серед християнських святих є покровителі землеробства (Георгій) і повелитель дощу та грому (їлля-пророк). Усе це явний відголос землеробського культу. Від Ідеї жіночого духу землі бере свій початок уявлення про Богородицю: недарма віруючі в селі називали її "заступницею хлібів". Із землеробського культу, що припадав на певні пори року, прийшли до християнства свята Різдва Христового (в минулому свято народження духа сонця — взимку) і Пасхи (в минулому свято воскресіння духа зерна — навесні).
Шамашзм (евенкійською мовою "шаман" означає несамовитий) — це віра в особливо могутні надприродні можливості стародавніх професійних служителів культу (шаманів).
Приміром, у якутів аж до поч. XX ст. вважалося, що коли людина захворіла, то ЇЇ ніхто не може вилікувати, крім шамана. Шаман "лікував" за плату. В процедуру "лікування" входило виконання сукупності релігійних дійств: заклинання, пісні, танці, звернення до духів за допомогою розмови з духом. Якщо після релігійного "лікування" організм перемагав хворрбу, слава приписувалася шаману, а якщо помирав — винним оголошувався злий дух, що вкрав душу хворого.
За яких історичних умов виник шаманізм?
Близько шести тисяч років тому розпочався перехід до патріархату. За патріархату з'явився додатковий виробничий продукт. Це означає, що люди почали виробляти більше, ніж було потрібно. У колективі виникла можливість утримувати тих, хто не займався продуктивною працею. Основними видами виробничої діяльності цього часу були скотарство і плугове землеробство, яке виникло на основі скотарства. Займалися цією працею чоловіки, оскільки вони мали мисливське знаряддя. Вирішальна роль чоловіка в господарському житті зумовила виділення його на перший план і в господарському управлінні. Можливість утримувати людей, які самі нічого не виробляють, І керівна роль чоловіка в суспільстві — ось дві основні особливості, які відбилися в шаманізмі.
Перша риса шаманізму — поява професійних служителів культу. Вперше в історії релігії виникла група людей, які одержували засоби для існування, значною мірою або й повністю, за рахунок відправлення релігійних обрядів; хоча в особі шаманів уже, по суті, з'явилося духовенство, церкви ще не було. Шамани не мали власної організації. Вони діяли в межах родоплемінної організації, підкоряючись ватажкам роду і племені, виконували їхні вказівки.
Друга — виділення в ролі головних об'єктів релігійного поклоніння так званих шаманських духів. З погляду людей того часу, ці духи служили шаману, виконували його різні доручення, допомагали пізнавати таємниці, билися зі злими духами.
Третя риса — керівна роль чоловіка в релігії. Кількість духів-жінок зменшилася, і вони були витіснені на другий план духами-чоловіками. Серед професійних служителів культу були і жінки, але чим більш глибоким був процес розкладу родового ладу, тим більше шамани витісняли Іпаманок.
Четверта — використання істеричних приступів як засобів виконання релігійних обрядів. У багатьох народів шамани входили в екстаз і доводили себе до приступів, симптомами яких були: судомні обличчя та порухи тіла, невідчування уколів, піна на вустах, надзвичайно високі стрибки, мовна діяльність без контролю свідомості, втрата свідомості. Шамани в багатьох випадках були нервовохворими людьми. Причому до поєднання нервової хвороби з професією шамана люди йшли двома шляхами: в одних випадках нервовохворі ставали шаманами через свою незвичайність і обмежену здатність до суспільно-корисної праці, в інших — шамани ставали нервовохворими через сильні і часті збудження при виконанні релігійних обрядів.
І нарешті, п'ята риса — використання задурливих Дій як засобів виконання релігійних обрядів. Релігія виникла без будь-якої брехні. І лише на стадії ша-манізму до несвідомого обдурювання додалося сві-Доме, яке стало водночас і засобом відправлення релігійних обрядів, і однією з додаткових причин збереження релігійності.
У народів Азії, Австралії та Америки, які й досі живуть в умовах, де зберігаються залишки первісного суспільства, шаманізм існує й дотепер.
У всіх сучасних релігіях є залишки шаманізму. Це і професійна каста служителів культу, і уявлення про те, що священики перебувають в особливих стосунках із "світом духів", і те, що головні представники надприродного світу — чоловічої статі. До залишків шаманізму належать також елементи екзальтації, які зустрічаються в ряді сучасних релігій.
Розпад суспільства на класи призвів до зміни релігійної діяльності людей. На зміну старим релігіям прийшли нові. За своїм змістом вони були складніші порівняно з релігіями первісного суспільства, тому їх називають ще розвинутими релігіями. Всі розвинуті релігії можна поділити на три основні підгрупи: ранні національні релігії, пізні національні релігії та світові релігії. Розвиток релігій порівняно з первісними характеризується новими рисами. Найважливішими з них є такі.
По-перше, в цих релігіях головними об'єктами релігійного поклоніння стали вже не духи, а боги. Боги, в уяві віруючих, — це своєрідні, "удосконалені духи", що зосередили в своїх руках всю владу як щодо надприродних об'єктів, так і відносно людського суспільства.
За переконанням людей класового суспільства, саме боги встановлюють, проповідують і захищають пригнічення людини людиною.
По-друге, класова диференціація суспільства зумовила появу церкви як особливого ідеологічного апарату панівного класу. Церква збирала засоби на задоволення своїх потреб, контролювала дотримання віруючими релігійних обрядів, захищала існуючі порядки, пропагувала і насаджувала релігійні ідеї.
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА
БеленькийЛ. С. О мифологии й философии Библии. — М., 1977.
Библейский словарь / Зрик Нюстрем. — Торонто, 1985.
Гараджа В. Й. Протестантизм. — М., 1971.
Гелей Г. Біблійний довідник. — Торонто, 1985.
Тече Г. Библейские истории. — М., 1988.
Гордиенко Н. С. Современная православная церковь. — Л., 1986.
Горський В. Л. Адвентизм: історія і сучасність. — К., 1987.
Григулевт І. Р. Папство. Століття XX. — К., 1988.
Григулевич Й. Р. Инквизиция. — М., 1985.
Губман Б. Л. Современная католическая философия: чело-век й история. — М., 1988.
Дарманський П. Ф. Земні джерела "Святого письма". — К., 1985.
Енгельс Ф. Книга Одкровення // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. - Т. 21.
Енгельс Ф. Селянська війна в Німеччині // Там само. — Т. 7.
Жизнь Будда, индийского Учителя Жизни. Пять лекций по буддизму. — Самара, 1998.
Ислам в истории народов Востока. — М., 1981.
Ислам. Религия. Общество. Государство. — М., 1984.
Ислам: Краткий справочник. — М., 1986.
Кааинин Ю, А. Модернизм русского православия. — К., 1988.
Каниткар В. П., Оузн К. У. Индуизм. — М., 1999.
Косидовский 3. Библейские сказання. — М., 1968.
Крывелев Й. А. Библия: историко-критический анализ. — М., 1983.
Кун Н. А. Легенды й мифы древней Греции. — М., 1989.
Лаоцзы. Обрести себя в Дао. — М., 1999.
Ленін В. І. Пробудження Азії // Повне зібр. творів. — Т. 23.
Маркс К. Об'яви війни. До історії виникнення східного питання // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. — Т. 10.
Маркс К. Лютер як третейський суддя між Штраусом і Фейєрбахом // Там само. — Т. 1.
Маркс К. До критики гегелівської філософії права. Вступ // Там само. — Т. 1.
Максуд Р. Ислам. — М., 1999.
Мень А. История религии. Вторая книга. Пуги христианст-ва. - М., 1991.
Привалов К. Секты: досьє страха. — М., 1987. — С. 123.
Рижский М. Й. История переводов Библии в России. — Но-восибирск, 1978.
Рижский М. Й. Библейские пророки й библейские пророчества. — М., 1987.
Тантрический буддизм. — М., 1999.
Токарев С. А. Религия в истории народов мира. — М., 1982.
Толковая Библия, или Комментарии на все книги писання Ветхого й Нового завета. — Стокгольм, 1987. — Т. 1—3.
Фрезер Д. Д. Золотая ветвь. — М., 1980.
Фрезер Д. Д. Фольклор в Ветхом завете. — М., 1985.
Хоуп Дж., Лоон Б. В. Будда. — Ростов-на-Дону, 1997.
Шарден П. Т. де. Феномен человека. — М., 1987.
Шифман Й. Ш. Ветхий завет й его мир. — М., 1985.
Щекин Г. В. Религии мира. — К., 1995.
|
