1. Роль авторського права і суміжних прав у розвитку культури суспільства
Проект Закону України “Про авторське право і суміжні права” пройшов досить ретельне опрацювання і експертизу зарубіжних фахівців, де дістав досить високу позитивну оцінку. Основним достоїнством цього Закону є те, що він максимально наближений до вимог ринкової економіки в сучасних умовах. Твори науки, літератури і мистецтва нарешті визнані товаром, з приводу якого можуть вчинятися цивільно правові правочини. Так, відповідно до ст. 25 Закону, майнові авторські права переходять у спадщину. Крім того, до спадкоємців переходить також право захищати авторство на твір і протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншим змінам твору, а також будь якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора.
За ст. 27 Закону, майнові права можуть бути передані (відступлені) автором або його правонаступниками іншій особі. Автор та його правонаступники мають право видавати дозвіл (ліцензію) на використання твору. Тут постає питання, що означає вислів “майнові права можуть бути передані (відступлені) автором або іншою особою, що має авторське право, іншій особі”. Редакція наведеної статті мала б бути кращою, але головне зміст. За змістом цієї статті майнові права можуть бути передані автором або іншою особою, що має авторське право, іншій особі на підставі договору. Це може бути договір купівлі продажу, міни, оренди, найму, прокату тощо, одним словом будь який договір) що не суперечить законодавству. Іншими словами, автор чи його правонаступники мають право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм товаром на свій розсуд.
Зазначеними нормами Закон України “Про авторське право і суміжні права” максимально наблизився до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів (Паризький акт від 24 липня 1971 року, змінений 2 жовтня 1979 року).
Майнові права автора чи його правонаступників можуть бути предметом будь якого цивільно правового договору, ґрунтується на ст. 14 Закону (п. 7). В цій статті проголошується норма за якою розповсюдження твору може мати місце шляхом продажу, відчуження іншим способом або шляхом здачі в найом чи у прокат та іншої передачі. Обмеження цих прав автора та його правонаступників може мати місце тільки у випадках, передбачених в законодавстві.
Автор чи його правонаступники мають право вільно розпоряджатися своїм твором на власний розсуд. Це право зумовлено товарним характером будь якого твору. Визнання твору товаром є неабияким досягненням нашого законодавця, і цим самим Україна в певній мірі інтегрувалась у світову правову систему.
Доцільною є в Законі ст. 4, яка дає офіційне визначення термінів, чим досягається двозначне тлумачення понять, що використовуються в авторському праві. Закон істотно розширив коло об'єктів, які підпадають під його дію. Вперше в законодавчій практиці України визнано необхідним надати правову охорону так званим суміжним правам. Причому Закон розділив усі ці об'єкти на дві окремі групи: перша це ті об'єкти, що охороняються авторським правом, а друга об'єднується поняттям “суміжні права”.
Між тим, велика група виконавців, до якої за Законом відносяться актори (театру, кіно тощо), співаки, музиканти, диригенти, танцюристи або інші особи, які виконують роль, співають, читають, декламують, грають на музичному інструменті чи будь яким іншим способом виконують твори літератури або мистецтва, включаючи твори фольклору, а також інші особи, які займаються такою ж творчою діяльністю, в тому числі циркові, естрадні, лялькові номери. Із тексту цього визначення випливає, що зазначений перелік виконавців не є вичерпним. До цього переліку мають відноситися усі виконавці, які в той чи інший спосіб чи формі виконують твори літератури і мистецтва. До цієї ж групи відносяться також виробники фонограм фізичні і юридичні особи, які вперше здійснили запис будь якого виконання або інших звуків на фонограмі. До суміжних прав відносяться також права організацій мовлення на свої передачі.
Слід відзначити, що Закон України “Про авторське право і суміжні права” дає більш повний перелік виконавців, права яких охороняються зазначеним Законом, в порівнянні з Міжнародною конвенцією про охорону прав виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення. Стаття 3 згаданої Конвенції дає більш вузьке визначення поняття “виконавці”. Це визначення, можливо, більш чітке і лаконічне. Але нам потрібне більш детальне визначення поняття “виконавці”, що Закон і зробив.
Проте, визначення “фонограма” більш чітке саме в згадуваній Конвенції, а не в нашому Законі. Закон України “Про авторське право і суміжні права” визначає фонограму “як запис будь якого виконання або інших звуків”. Поняття фонограми за Конвенцією є будь який виключно звуковий запис якого не будь виконання або інших звуків. Отже, за Законом України до фонограми можна віднести будь який запис, навіть не звуковий. Конвенція фонограми визнає лише запис звуку. І це правильно. Тому нам видається більш чіткою позиція Римської конвенції 1961 р.
Важливою новелою Закону є норма, яка надає правову охорону творам, які хоча й вперше були опубліковані за кордоном, але протягом 30 днів після першої закордонної публікації були опубліковані і в Україні незалежно від громадянства і постійного місця проживання автора. В Законі “Про авторське право і суміжні права” більш чітко сформульовані норми про виникнення і здійснення авторського права. Зокрема, відповідно до Бернської конвенції. і Типового закону ВОІС про авторське право в і суміжні права введено знак охорони авторського права, який вміщується на кожному примірнику твору. Ще однією новелою щодо здійснення і охорони авторського права є норма, за якою суб'єкт авторського права для свідчення свого авторства на обнародуваний чи необнародуваний твір, про факт і дату опублікування чи про договори, які стосуються авторського права, може в будь який час протягом чинності авторського права здійснити реєстрацію в офіційних державних реєстрах.
Державна реєстрація здійснюється Державним агентством України з авторських і суміжних прав в порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 1995 р. № 532 “Про державну реєстрацію прав автора на твори науки, літератури і мистецтва”. Відповідно до Закону, ця реєстрація не є обов'язковою (ст. 9 Закону). Про факт реєстрацію прав автора видається свідоцтво. Для державної реєстрації необхідні документи і матеріали можуть подавати: автор твору незалежно від громадянства і постійного місця проживання, фізична чи юридична особа, яка має авторське право, роботодавець, на замовлення якого і за рахунок якого створено твір, якщо інше не передбачено умовами договору між ним і автором, уповноважений представник автора або особи, яка має авторське право, організація, якій автор доручив управляти своїми майновими правами.
По новому визначається в Законі співавторство. За Законом, співавторство визнається лише нероздільне, на відміну від чинного Цивільного кодексу України. Ст. 479 ЦК України визнавала співавторство подільне і неподільне. Ст. 12 Закону визнає лише неподільне. Законодавець України виходив із того, що коли твір складається із частин, написаних різними авторами, кожна з яких має самостійне значення, то в такому разі немає взагалі співавторства, а є колективний твір. На нашу думку, позиція законодавця не є безспірною.
Важливою новелою Закону є норми про особисті (немайнові) права авторів і майнові права авторів. В Законі ці права поділені на дві окремі групи. Закон розширив особисті (немайнові) права авторів, чітко визначивши їх перелік. Основним немайновим правом автора Закон визначив виключне право на використання твору в будь якій формі і будь яким способом. В Законі наведено перелік способів використання твору, який не є вичерпним.
Дуже детально в Законі врегульовано вільне використання творів. Цьому присвячено п'ять великих статей. Вільне використання творів також поділяється на два види: без виплати винагороди і з виплатою винагороди. Але звертає на себе увагу така обставина: із 19 способів вільного використання твору, передбачуваних Законом, тільки один спосіб використання дає право на виплату винагороди (ст. 19 Закону). Інші 18 способів дають дозвіл на використання твору без згоди автора і без виплати йому винагороди.
Зазначені статті містять надто довгий перелік видів вільного використання творів без згоди автора і без виплати йому винагороди. Проте, в сучасних умовах це, мабуть, виправдано, оскільки таке використання творів має місце в загально суспільних інтересах, а детальна регламентація вільного використання унеможливлює зловживання цим правом. Ст. 19 Закону передбачає вільне використання аудіовізуального твору або твору, зафіксованого у фонограмі будь якою фізичною особою, але з виплатою винагороди. Це єдиний випадок вільного використання твору з виплатою винагороди. Проте, редакція цієї статті закону, на наш погляд, потребує удосконалення. П. 2 цієї статті передбачає виплату винагороди за відтворення зазначених творів у формі відрахувань (відсотків) виробниками або імпортерами обладнання (аудіо апаратури, відеомагнітофонів тощо) та матеріальних носіїв (звукової (або) відео плівки, касет, лазерних дисків, компакт дисків тощо), які використовуються для такого відтворення.
Редакція зазначеної статті надто громіздка і не дуже зрозуміла. Варто лише підкреслити, що вільне відтворення творів, зафіксованих у звукових відеозаписах, без згоди автора допускається лише виключно в особистих цілях і тільки фізичними особами. В особистих цілях варто розуміти як використання для задоволення особистих потреб. Винагорода за використання зазначених творів входить в покупну ціну апаратури або матеріальних носіїв (аудіо апаратури, відеомагнітофонів, звукої (або) відео плівки, касет, лазерних дисків, компакт дисків тощо). Отже, безпосередній споживач звукової відеозаписів не виплачує додаткової винагороди. Її виплачують виробники фонограм або імпортери зазначеного обладнання і матеріальних носіїв. Розмір винагороди та умов ї виплати визначаються на підставі договорів між вказаними виробниками, імпортерами та організаціями, що управляють майновими правами авторів і виконавців на колективній основі.
Новою і практично доцільною є стаття 22 Закону, яка проголошує право автора на доступ до твору образотворчого мистецтва. За цією статтею, автор твору образотворчого мистецтва має право доступу до нього незалежно від того, кому належить цей твір. Закон надає авторові право доступу до зазначеного твору за таких умов: 1) авторові надається право доступу лише до творів образотворчого мистецтва; 2) цей твір на підставі договору переданий іншій особі у власність; 3) при цьому автор не поступився своїми майновими правами; 4) доступ авторові необхідний з метою його використання для відтворення (виготовлення примірників, слайдів, карток, переробок тощо; 5) такий доступ автора не зашкодить законним правам і інтересам власника твору образотворчого мистецтва.
При дотриманні автором зазначених умов, власник твору не може відмовити йому в доступі до твору без достатніх підстав. Право доступу відкриває для автора більш широкі можливості продовжувати роботу над твором.
Такою ж виправданою є стаття 23 Закону, яка встановлює нове для українського законодавства право слідування. За цим правом автор протягом свого життя, а після його смерті спадкоємці протягом строку чинності авторського права мають право на п'ять відсотків від ціни кожного наступного продажу твору образотворчого мистецтва.
За раніше чинним законодавством автор твору образотворчого мистецтва після його першого відчуження права ні на яку додаткову винагороду не мав. Це досить часто істотно обмежувало майнові інтереси автора. Молоді художники та інші митці, коли їх ім'я, ще мало відоме, а твори не користуються популярністю і великим попитом, часто їх продавали за досить символічну плату. З часом вони набували визнання, авторитету, вартість їх творів зростала. Власники таких творів перепродували їх вже по значно вищій ціні, ніж купили, і на цьому наживалися. Проте, авторам цих творів від перепродажі нічого не перепадало. Тому вже Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів в ст. 14 передбачала право авторів на частку від перепродажі. І дуже добре, що законодавець України відтворив цю статтю у своєму національному законодавстві, хоча й не повністю.
Право на частку від перепродажу (п'ять відсотків від ціни кожного наступного продажу) виникає за таких умов: 1) це право мають автор твору образотворчого мистецтва і його спадкоємці; 2) це право невідчужуване; 3) воно діє протягом життя автора, а після його смерті протягом чинності авторського права; 4) це право стосується лише оригіналів творів образотворчого мистецтва; 5) продаж здійснюється через аукціон, галерею, салон, магазин тощо; 6) право на частку від перепродажу настає лише після першого відчуження твору; 7) це відчуження здійснене самим автором.
З редакції цієї статті, отже, випливає, що право слідування виникає лише після першого продажу оригіналу твору образотворчого мистецтва, здійсненого самим автором за свого життя. Якщо ж перший продаж твору був здійснений після смерті автора його спадкоємцями, то право слідування не виникає і спадкоємці у цьому випадку права на частку від наступних перепродаж твору не мають.
Вдало, на наш погляд, викладені норми про спадкування авторського права. Ст. 25 проголошує, що майнові права авторів переходять у спадщину. Ця стаття більш чітко визначає, що на спадкоємців покладається обов'язок (і право) захищати авторство і протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі і репутації автора.
Закон проголосив, що твори, строк правової охорони яких закінчився, стають надбанням суспільства. За раніше чинним законодавством такі твори проголошувались надбанням держави. Порядок і умови використання творів, проголошених надбанням держави, встановлювалися урядом. В законі про авторське право прямо підкреслюється, що твори, які стали суспільним надбанням, можуть вільно використовуватись будь якою особою без виплати авторської винагороди. Тобто в порівнянні з раніше чинним законодавством по авторському праву зазначена норма більш демократична і спрямована на захист інтересів споживачів творів. Проте, Закон містить одне застереження, яке полягає в тому, Кабінет Міністрів України може встановлювати випадки виплати спеціальних відрахувань за використання на території України творів, що стали суспільним надбанням.
На наш погляд, зазначена норма має як позитивне, так і негативне значення. Негативне полягає в тому, що це окреме застереження, що стосується окремих випадків, може з часом перетворитися в загальну норму, яка зобов'яже в усіх випадках використання творів, проголошених надбанням держави, сплачувати певні відрахування. Правда, Закон не уточнює, кому мають надходити ці виплати. Звичайно, до бюджету держави.
З іншого боку, якщо твори проголошені надбанням суспільства, то, очевидно, це власність всього народу. Тому було б справедливо, щоб суспільство також мало вигоду від використання таких творів. Відповідно до викладеної норми, Кабінет Міністрів України може лише в окремих випадках встановлювати певні відрахування за використання творів, проголошених надбанням суспільства. В інших випадках доходи від використання зазначених творів повністю надходять особам, що використовують твори, проголошені надбанням суспільства. Нам це видається не зовсім справедливим. Раз це власність всього суспільства, то і суспільство повинно мати право на частину доходів за використання творів, проголошених його надбанням. Іншими словами, відрахування, про які йде мова, мають бути обов'язковими в усіх випадках використання творів, проголошених надбанням суспільства.
2. Цивільно-правовий спосіб захисту прав
Захисту права інтелектуальної власності на результати інтелектуальної діяльності новий ЦК України присвячує ст. 432, яка проголошує, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності відповідно до ст. 16 цього Кодексу. Суд у випадках і в порядку, встановлених законом, може постановити рішення, зокрема, про:
1) застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів;
2) зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності;
3) вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний оборот з порушенням права інтелектуальної власності;
4) вилучення з цивільного обороту матеріалів та знарядь, що використовувалися переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності;
5) застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання об'єкта права інтелектуальної власності. Розмір стягнення визначається відповідно до закону з урахуванням вини особи та інших обставин, що мають істотне значення;
6) опублікування у засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рішення щодо такого порушення.
Захист авторського права і суміжних прав встановлений Конституцією України, чинним Цивільним кодексом України, Законом України «Про авторське право і суміжні права» та іншими законодавчими і нормативними актами. У цілому створена цілісна система захисту авторського права і суміжних прав, яка, як уже зазначалося, не є бездоганною. Основу цієї системи, безперечно, складають ЦК України та Закон України «Про авторське право і суміжні права», зокрема його розділ V «Захист авторського права і суміжних прав». Згідно з цими законами порушенням авторського права і (або) суміжних прав, що дає підстави для судового захисту, є:
1) вчинення будь-якою особою дій, що порушують особисті немайнові права суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав та їх майнові права;
2) піратство у сфері авторського права і (або) суміжних прав —опублікування, відтворення, ввезення на митну територію України, вивезення з митної території України і розповсюдження контрафактних примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм і програм організацій мовлення;
3) плагіат — оприлюднення (опублікування), повністю або частково, чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору;
4) ввезення на митну територію України без дозволу осіб, які мають авторське право і (або) суміжні права, примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм, програм мовлення;
5) вчинення дій, що створюють загрозу порушення авторського права і (або) суміжних прав;
6) будь-які дії для свідомого обходу технічних засобів захисту авторського права і (або) суміжних прав, зокрема виготовлення, розповсюдження, ввезення з метою розповсюдження і застосування засобів для такого обходу;
7) підроблення, зміна чи вилучення інформації, зокрема в електронній формі, про управління правами без дозволу суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав чи особи, яка здійснює таке управління;
8) розповсюдження, ввезення на митну територію України з метою розповсюдження, публічне сповіщення об'єктів авторського права і (або) суміжних прав, з яких без дозволу суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав вилучена чи змінена інформація про управління правами, зокрема в електронній формі.
Зупинимось на деяких порушеннях авторського права і суміжних прав більш детально.
Відтворення будь-якого твору — виготовлення одного або більше примірників твору, відеограми, фонограми у будь-якій матеріальній формі, а також їх запис для тимчасового чи постійного зберігання в електронній (включаючи цифрову), оптичній або іншій формі, яку може зчитувати комп'ютер.
Порушенням авторського права чи суміжних прав є передусім будь-яке відтворення твору в будь-якій матеріальній формі і в будь-якій кількості примірників, починаючи від одного, без дозволу осіб, які мають авторське право. Для визнання відтворення твору неправомірним не має значення мета його відтворення. Зазначене стосується також і об'єктів суміжних прав.
Іншою досить поширеною формою порушення авторського права чи суміжних прав є розповсюдження примірників творів, фонограм, відеограм та програм мовлення. Власне, будь-які твори, фонограми, відеограми та програми мовлення відтворюються найчастіше з метою їх комерційного розповсюдження для одержання доходу. Будь-яке розповсюдження без цієї мети навряд чи можна вважати порушенням авторського права чи суміжних прав. Безперечно, йдеться про розповсюдження без дозволу автора чи іншої особи, яка має авторське право, виробника фонограми, відеограми та власника програми мовлення.
Розповсюдженням є також зберігання неправомірно відтворених творів, фонограм, відеограм або програм мовлення з метою подальшого розповсюдження.
Розповсюдженням слід визнати цілеспрямовані дії щодо поширення серед населення примірників творів, фонограм, відеограм чи програм мовлення у кількості примірників більше одного і до необмеженої кількості. Не має значення, які примірники творів, фонограм, відеограм чи програм мовлення розповсюджувалися — контрафактні чи відтворені правомірним шляхом. Важливим елементом визнання розповсюдження неправомірним є те, що розповсюдження мало місце без дозволу автора чи інших осіб, які мають авторські чи суміжні права.
Контрафактними визнаються примірники творів, фонограм, відеограм і програм мовлення, виготовлені і розповсюджені з порушенням авторського права чи суміжних прав. Тобто цим поняттям охоплюється і розповсюдження без дозволу зазначених осіб.
Неправомірним визнається будь-яке інше використання без дозволу осіб, які мають авторське право чи суміжні права творів, фонограм, відеограм чи програм мовлення. Під іншим використанням творів, фонограм чи програм мовлення слід розуміти передачу зазначених об'єктів у комерційний прокат, майновий найм чи будь-яке інше користування без дозволу особи, яка має авторське право або суміжні права. Порушенням суб'єктивних прав особи, яка має авторське право чи суміжні права, буде також перекручення, спотворення чи будь-яка інша зміна твору, фонограми, відеограми чи програми мовлення або будь-яке інше посягання на зазначені об'єкти, що можуть зашкодити честі і репутації автора чи іншої особи, яка має авторське право чи суміжні права. Використання цих об'єктів без зазначення імені автора, а також оприлюднення твору, фонограми, відеограми чи програми мовлення без дозволу автора чи іншої особи, яка має авторське право чи суміжні права, також визнається порушенням авторського права чи суміжних прав. Оприлюднення твору, фонограми, відеограми чи програми мовлення — дія, що вперше робить твір, фонограму, відеограму чи програму мовлення доступними для публіки, якими б засобами це не досягалося.
Істотним порушенням авторського права і суміжних прав є ввезення в Україну без дозволу осіб, які мають авторське право чи суміжні права, примірників творів, фонограм, відеограм чи програм мовлення. Не має значення, які примірники завозяться в Україну — контрафактні чи не контрафактні. Порушенням є сам факт ввезення зазначених об'єктів без дозволу належних осіб. Більше того, ввезення на митну територію України примірників творів, фонограм, відеограм, що охороняються на території України відповідно до чинного законодавства України, із держави, в якій ці твори, фонограми і відеограми не охороняються або перестали охоронятися, також визнаються порушенням авторського права і суміжних прав.
Використання об'єктів права інтелектуальної власності без договору з особою, яка має авторське право і (або) суміжні права, а також недотримання умов використання цих об'єктів, порушення особистих немайнових і майнових прав особи, яка має авторське право чи суміжні права, надає їй право звертатися до суду з позовом. Суд зобов'язаний у разі доведення позовних вимог винести рішення про поновлення порушених прав шляхом внесення відповідних виправлень, публікацій у пресі про допущене порушення або іншим способом.
Суд має також право постановити рішення про заборону випуску твору, виконання постановки, фонограми, відеограми, програми передачі в ефір і по кабелях, про припинення їх розповсюдження.
Суд може постановити рішення про вилучення чи конфіскацію всіх контрафактних примірників творів, фонограм, відеограм чи програм мовлення, щодо яких встановлено, що вони були виготовлені або розповсюджені з порушенням авторського права і (або) суміжних прав, а також засобів обходу технічних засобів захисту. Це стосується також усіх кліше, матриць, форм, оригіналів, магнітних стрічок, фотонегативів та інших предметів, за допомогою яких відтворюються примірники творів, фонограм, відеограм, програм мовлення, а також матеріалів і обладнання, що використовуються для їх відтворення і виготовлення засобів обходу технічних засобів захисту.
За рішенням суду вилучені контрафактні примірники творів (у тому числі комп'ютерні програми і бази даних), фонограм, відеограм, програм мовлення на вимогу особи, яка є суб'єктом авторського права і (або) суміжних прав і права якої порушено, можуть бути передані цій особі. Якщо ця особа не вимагає такої передачі, то контрафактні примірники підлягають знищенню, а матеріали і обладнання, що використовувалися для відтворення контрафактних примірників, підлягають відчуженню із перерахуванням виручених коштів до Державного бюджету України.
Стаття 432 ЦК України передбачає спеціальні правові способи забезпечення позову у справах про порушення авторського права і суміжних прав. Внесення до ЦК України таких способів забезпечення зазначених позовів цілком виправдані.
Ще до розгляду справи по суті суд може винести ухвалу про заборону відповідачеві або особі, щодо якої є достатні підстави вважати, що вона є порушником авторського права або суміжних прав, вчиняти певні дії (виготовлення, відтворення, продаж, здавання в найм, імпорт тощо, передбачене цим Кодексом використання, а також транспортування, зберігання або володіння з метою випуску в цивільний обіг примірників творів або фонограм, щодо яких припускається, що вони є контрафактними).
У разі необхідності суд може винести ухвалу про накладення арешту і вилучення усіх примірників творів, фонограм, відеограм щодо яких є підстави вважати, що вони є контрафактними. Суд може винести ухвалу також про вилучення і арешт матеріалів та обладнання для їх виготовлення і відтворення.
Якщо відповідно до кримінального законодавства України дії певної особи щодо авторського права чи суміжних прав підпадають під ознаки злочину, орган дізнання чи суд зобов'язані вжити заходів для забезпечення вчиненого або можливого в майбутньому цивільного позову шляхом розшуку і накладення арешту на:
1) примірники творів, фонограм, відеограм, щодо яких припускається, що вони є контрафактними;
2) матеріали та обладнання, призначені для їх виготовлення та відтворення;
3) документи, рахунки та інші предмети, що можуть бути доказом вчинення дій, за які відповідно до чинного кримінального законодавства передбачена кримінальна відповідальність.
За порушення авторського права чи суміжних прав Законом України «Про авторське право і суміжні права» встановлена цивільно-правова відповідальність порушника. Вона істотно відрізняється від тієї, що була передбачена ЦК Української РСР.
Суд має право постановити рішення чи ухвалу про:
1) відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої порушенням авторського права і (або) суміжних прав, з визначенням розміру відшкодування;
2) відшкодування збитків, завданих порушенням авторського права і (або) суміжних прав;
3) стягнення із порушника авторського права і (або) суміжних прав доходу, отриманого внаслідок порушення;
4) виплату компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50 000 мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу.
Відповідно до наведених норм суб'єкту авторського права чи суміжних прав у разі їх порушення належить право на свій вибір вимагати відшкодування збитків стягнення доходу або грошової компенсації, розмір якої визначається судом.
Що стосується виплати компенсації замість відшкодування збитків або стягнення доходу, то вона має залишитися нарівні з відшкодуванням збитків або стягненням доходу як штрафна санкція — як покарання за вчинення порушення авторського права і суміжних прав.
Закон України «Про авторське право і суміжні права» передбачає, крім зазначених санкцій, стягнення штрафу в розмірі 10 відсотків від суми, присудженої судом на користь позивача. Сума штрафів направляється в установленому порядку до Державного бюджету України. Це вже є покарання за вчинення порушення авторського права і суміжних прав.
Ці спеціальні способи захисту авторського права і суміжних прав передбачені Законом України «Про авторське право і суміжні права».
Водночас до порушників авторського права і суміжних прав можуть застосовуватися загальні цивільно-правові способи захисту, про які йшлося вище.
3. Право інтелектуальної власності на виконання, фонограму, відеограму та передачі організації мовлення в цивільному кодексі
Об'єктами суміжних прав без виконання будь-яких формальностей щодо цих об'єктів та незалежно від їх призначення, змісту, цінності тощо, а також способу чи форми їх вираження є:
а) виконання;
б) фонограми;
в) відеограми;
г) програми (передачі) організацій мовлення.
Первинними суб'єктами суміжних прав є виконавець, виробник фонограми, виробник відеограми, організація мовлення. За відсутності доказів іншого виконавцем, виробником фонограми, відеограми, програми (передачі) організації мовлення вважається особа, ім'я (найменування) якої зазначено відповідно у фонограмі, відеограмі, їх примірниках чи на упаковці, а також під час передачі організації мовлення.
Суб'єктами суміжних прав є також інші особи, які набули таких прав відповідно до договору чи закону.
Право інтелектуальної власності на виконання виникає з моменту першого його здійснення.
Право інтелектуальної власності на фонограму чи відеограму виникає з моменту її вироблення.
Право інтелектуальної власності на передачу (програму) організації мовлення виникає з моменту її першого здійснення.
Особа, яка має суміжне право, для сповіщення про свої права може використовувати спеціальний знак, встановлений законом.
Майновими правами інтелектуальної власності на об'єкт суміжних прав є:
- право на використання об'єкта суміжних прав;
- виключне право дозволяти використання об'єкта суміжних прав;
- право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта суміжних прав, у тому числі забороняти таке використання;
- інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
Майнові права інтелектуальної власності на об'єкт суміжних прав належать відповідно виконавцеві, виробнику фонограми, виробнику відеограми чи організації мовлення, якщо інше не встановлено договором чи законом.
Використанням виконання є:
- доведення виконання до відома публіки під час його здійснення;
- записування (фіксування) виконання під час його здійснення, якщо таке записування дає можливість сприйняття, відтворення та передачі виконання за допомогою технічних засобів;
- пряме чи опосередковане відтворення запису виконання будь-яким способом та у будь-якій формі;
- продаж та інше відчуження оригіналу чи примірника запису виконання;
- оренда оригіналу чи примірника запису виконання;
- забезпечення засобами зв'язку можливості доступу будь-якої особи до записаного виконання з місця та в час, обраних нею.
Використанням виконання є також інші дії, встановлені законом.
Використанням фонограми, відеограми є:
- пряме або опосередковане відтворення будь-яким способом та у будь-якій формі відеограми, фонограми;
- продаж та інше відчуження оригіналу чи примірника фонограми, відеограми;
- оренда оригіналу чи примірника фонограми, відеограми;
- забезпечення засобами зв'язку можливості доступу будь-якої особи до фонограми, відеограми з місця та в час, обраних нею.
Використанням фонограми, відеограми є також інші дії, встановлені законом.
Використанням передачі (програми) організації мовлення є:
- здійснення (трансляція, ретрансляція) передачі (програми) організації мовлення;
- записування (фіксування) передачі (програми) організації мовлення, якщо таке записування дає можливість сприйняття, відтворення та здійснення її за допомогою технічних засобів;
- відтворення запису передачі (програми) організації мовлення;
- представлення передачі (програми) організації мовлення публіці у місці, де встановлено вхідну плату.
Використанням передачі (програми) організації мовлення є також інші дії, встановлені законом.
Строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на виконання спливає через п'ятдесят років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком здійснення першого запису виконання, а за відсутності такого запису - з 1 січня року, наступного за роком здійснення виконання.
Строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на фонограму, відеограму спливає через п'ятдесят років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком її опублікування, а за відсутності такого опублікування протягом п'ятдесяти років від дати її вироблення - з 1 січня року, наступного за роком вироблення фонограми, відеограми.
Строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на передачу (програму) організації мовлення спливає через п'ятдесят років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком її першого здійснення.
Законом в окремих випадках можуть встановлюватися інші строки чинності суміжних прав.
|
