Реферат на тему:
Актуальність охорони природи
ЗМІСТ
1. Актуальність охорони природи і деякі відомості про її історію
2. Суспільства по охороні навколишнього середовища, руху і дружини по охороні природи
3. Заповідники
4. Заповідники і пам'ятники природи
5. Заходи по запобіганню забрудненню атмосферного повітря
6. Раціональне використання водних ресурсів і їх охорона
Список літератури
1. АКТУАЛЬНІСТЬ ОХОРОНИ ПРИРОДИ І ДЕЯКІ ВІДОМОСТІ ПРО ЇЇ ІСТОРІЮ
Проблема охорони навколишнього середовища в кінці XX сторіччя стала однією з щонайгостріших у всіх державах і досягла максимального піку в найбільш розвинених країнах, де пряма і непряма дія на природу придбала досить широкі масштаби. Наслідки втручання людини у всі сфери природи не можна ігнорувати. «Природа не храм, а майстерня, і людина в ній працівник...» - ці слова героя романа И. Тургенєва «Батьки і діти» знайомі нам з шкільної лави. Так, природа - це майстерня, де створюються всі блага, необхідні для існування людини. Вона вимагає дбайливого відношення до своїх багатств, які, як відомо, далеко не безмежні.
Прискорення процесу індустріалізації спричинило за собою появу і розвиток нових методів господарства, що привело у свою чергу до змін структури ландшафту. Інтенсивніше стали використовуватися корисні копалини, водні запаси, ліси, луги і рілля. Значно розширилися промислові підприємства, мережа шляхів сполучення, виросли населені пункти. Відходи від шкідливих підприємств, число яких значно збільшилося, заражають воду, повітря і грунт. Дана проблема охорони навколишнього середовища, звичайно, в специфічному аспекті, стоїть не тільки перед високо розвинутими країнами, але і перед країнами, що розвиваються, економічно слабкими.
Багато питань загальної проблеми захисту природи ніяк не укладаються в рамки окремих держав. Їх розгляд і рішення вимагає значно ширшого підходу. Стисло зупинимося на основних питаннях складної і багатогранної проблеми охорони природи і її історії. Сама по собі думка про необхідність охорони природи досить стара. Ще на зорі людського суспільства існували обмеження на здобич звірій, птахів, риб. У багатьох племен і народів були заборонені ділянки, правда, виділені по релігійних міркуваннях, на яких заборонявся вилов тварин. Таке значення мали священні, заповідні лісові урочища, окремі лежбища морських звірів і т. д. Пізніше подібну позитивну роль мимоволі зіграли обширні угіддя, де вирішувалося полювання тільки монархам, окремим крупним феодалам і де тому збереглися багато цінних видів тварин і ділянки вікових лісів і цілинних степів.
Першим вітчизняним документом, що передбачає заборону полювання, вважається відома «Російська правда», що відноситься до XI в. Ще у Володимиро-волинському князівстві в околицях фортеці Біла Вежа була заборонена полювання. Таким чином, був заснований заповідник Біловезька пуща. Були також установлені мисливські заповідники в Підмосков'ї по указах царя Олексія Михайловича.
Але перші заповідники були засновані в Індії і Східному Китаї в глибокому минулому. У наший країні найбільш широкий розмах заходу щодо охорони природи стали набувати при Петрові I. Петро I зробив ряд дій, направлених на збереження природних багатств країни. Головним чином він керувався господарськими інтересами. Так, на початку XVIII в. були узяті під охорону багато цінних лісових масивів, які могли потім принести велику користь при будівництві дерев'яного військових і торгових судів. В околицях Петербургу Петро I ввів жорсткі обмеження на полювання. Всі ці заборони він підкріплював строгими заходами боротьби з порушниками, аж до посилання до Сибіру і навіть страті. Природоохоронними указами передбачалися і заходи по охороні чистоти водоймищ. Указом 1718 р. жителям Петербургу заборонялося викидати сміття до Неви і інших річок міста, засмічувати їх корою і тріскою, яка залишалася на берегах від корування і оброблення деревини. Поряд указів передбачалося зміцнення берегів і збереження ґрунтового покриву.
За останній час зникли багато природних багатств; повністю винищений цілий ряд видів тварин і рослин; порушена родючість ґрунтів великих територій. Іноді це відбувалося із-за нерозуміння зв'язків і взаємодій в структурі ландшафту, а часто із-за прагнення до наживи. Нам, у наш час, важко собі уявити, що на всій території нинішнього лісостепу, де ліси збереглися у вигляді окремих острівців, ще сотню років назад деревних насаджень було майже стільки ж, скільки зараз в тайгових районах. Протягом 30 років, з кінця 40-х до початку 80-х рр. XIX сторіччя, в степових і лісостепових районах європейської частини Росії лісу були вирубані майже наполовину.
Нестримне руйнування природних багатств і краси природи викликало протест з боку передового населення. Виник суспільний рух, який було направлено на захист природи. У XVIII сторіччі воно привело до створення перших національних парків, заповідників, т. е. територій, що офіційно охороняються. Першим серед таких парків, що охороняються, був «Ліс на Фонтенбло» у Франції. Офіційної охорони даного парку добилася група художників. У 1872г. у США був створений знаменитий Йеллоустоунський національний парк. Він до цих пір служить прекрасною визначною пам'яткою країни. У 1887г. перший національний парк був створений в Канаді, в 1892г. у Південній Африці, і т.д. Велике число парків виникло на початку XX в.
Один з найважливіших організаційних моментів в даному напрямі виконували суспільства охорони природи. Так, в 1889г. було створено суспільство охорони птахів у Великобританії, в 1899г. у Германії. Особливі досягнення по руху охорони природи були і в Росії. Правда, заповідники у нас були створені набагато пізніше. Особливо корисну роль в степових і лісостепових губерніях зіграли кінні заводи. Енергійну діяльність в області охорони природи в дореволюційний час розвернули передові росіяни учені географ і ґрунтознавець В. У. Докучаєв, ботанік И.П. Бородін, зоолог Г.А. Шкіряників. Зусиллями Докучаєва належало початок степовому лісорозведенню. Бородін і Шкіряників дали поштовх суспільному руху за охорону природи в Росії, брали участь в Першому міжнародному з'їзді по охороні природи, що відбувся в Швейцарії в 1913г.
На початку другого десятиліття минулого століття в Росії були створені перші заповідники: у 1910 р. «Вайка» в Естонії; у 1911г. Лагодехський в Грузії; Супутінський на Дальньому Сході; «Особлива гірська дача» в Ільменських горах Південного Уралу; 1912 р. «Моріцсала» на оз. Усма в Литві. На жаль, ці заповідники знаходилися в жалюгідному стані.
Безпосередньо перед Першою світовою війною були здійснені ряд експедицій для виявлення стану популяцій соболя, що збереглися, в Забайкаллі, в Саянах і на Камчатці. Мета даних експедицій полягала в тому, щоб організувати спеціальні заповідники, необхідні для порятунку цінного хутрового звіра, який на той час був майже повністю винищений. Головним організатором цієї важливої роботи виступив професор Петербурзького лісового інституту А.А. Силантьєв. Начальником загону, який обстежував Баргузінський хребет, був Г. Г. Доппельмаєр надалі професор Ленінградської лісотехнічної академії. Зоологічний загін на чолі з Доппельмаєром ретельно обстежував територію Баргузінського хребта, намітив межі заповідника. Так був створений Байкальський, нині Баргузінський заповідник, і збережені популяції соболя.
Енергійну діяльність по захисту рідної природи і її ресурсів здійснювала під керівництвом В.И. Вернадського Комісія з вивчення продуктивних сил при Академії наук. Певну позитивну роль грала Комісія з охорони природи Географічного суспільства. Але всі ці дії носили досить одиничний (приватний) характер і не відповідали глобальним потребам охорони живої природи країни. При такому підході до справи природні ресурси Росії рік від року все більше і більше виснажувалися і в багатьох районах знаходилися буквально в катастрофічному стані.
Для поліпшення природоохоронної діяльності в другій половині 80-х рр. XX в. управління природовикористанням переводиться на економічні рейки. Це відбувається шляхом введення для підприємств і організацій плати за природні ресурси, за викиди і скидання шкідливих речовин в природне середовище. Був установлений Державний комітет з довкілля охорони.
Їм була створена державна екологічна експертиза, провідна екологічну оцінку проектів будівництва і реконструкції промислових і інших об'єктів. У 90-х рр. XX в. створюється Міністерство природних ресурсів Росії. Підготовлена Державна програма з довкілля охорони і раціональному використанню природних ресурсів Росії до 2005 р.
Таким чином, історія становлення і розвитку охорони природи в Росії свідчить, що масштаби господарської діяльності і перетворення природних умов, дії на навколишнє середовище (повітря, воду, грунт, рослинний і тваринний мир), на здоров'ї людину вимагають ще ефективнішого і цілеспрямованого здійснення наукових, технічних і економічних заходів в області раціонального природовикористання, охорона і поліпшення навколишнього середовища.
2.
СУСПІЛЬСТВА ПО ОХОРОНІ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА, РУХУ І ДРУЖИНИ ПО ОХОРОНІ ПРИРОДИ
Російський природоохоронний рух - могутня, з своєю сталою ідеологією, принципами і багатими традиціями суспільна сила. Зародилося воно в кінці минулого сторіччя і з невеликими перепадами розвивалося аж до 30-х рр. Важливу роль грають суспільства охорони природи. Старе з них - Всеросійське суспільство створене в 1924г. Із значною часткою упевненості можна вважати, що найважливішим в становленні руху по охороні природи був перший Всеросійський з'їзд по охороні природи у вересні 1929г. З'їзд відкрив представник найвищих керівних органів країни П. Р. Смідовіч. Він був одним з найбільш зраджених охороні природи діячів Радянської держави. Вже в ті часи всім була очевидна важливість і значення суспільного природоохоронного руху.
По відомих причинах в подальші три десятиліття природоохоронний рух спіткав глибокий спад. Новий етап його відродження припав вже на початок 60-х рр. з виникненням ідеї Кедрограда (програма по дослідженню і перевірці комплексного господарства в кедровій тайзі. Програма була прийнята 28 грудня 1959г. Експеримент в Алтайській тайзі був початий за ініціативою студентів Ленінградської лісотехнічної академії) і створенням студентських дружин по охороні природи.
Варто детальніше зупинитися на русі дружин, оскільки це рух неординарний і має свою багату історію. Рух студентських дружин існує приблизно близько сорока років. Маніфест руху ДОП був прийнятий на конференції в 1994г. На той час дружини жили і працювали вже більше 30 років. За цей час дружинники затримали більше 150 000 браконьєрів, торговців незаконно здобутою продукцією і інших порушників природоохоронного законодавства, підготували більше 600 публікацій по проблемах охорони природи, спроектували і пробили більше 250 заповідників і пам'ятників природи. В кінці 80-х рр. разом з новонародженим соціально-екологічним союзом «зупинили» Ухвалу ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про розвиток гідроенергетики в 1990-2000 гг.», не давши вирити ще 90 котлованів в екологічно чистих природних місцях.
Не можна також не відзначити, що в 1969г. у дружині по охороні природи була створена група по вивченню жорстокого поводження з тваринами. Група поставила проблему жорстокого звернення як наукову, організувала і провела дослідження (контент-аналіз) листів читачів, радіослухачів і склала «карти жорстокості» країни. Після консультацій з юристами і психологами була створена анкета, зібрані відомості і опитано майже 100 чоловік «за фактом здійснення жорстокості». Було оброблено декілька тисяч випадків звернення людей в Пастерівські пункти Москви по приводу «покусов» і було доведено існування вікових піків у осіб, що здійснювали акти жорстокості, описані поведінкові і інші особливості здійснення цих актів, що підтвердили велику соціальну значущість цієї проблеми.
Дружини також проводять велику роботу в області природоохоронної пропаганди. Для цього були створені загони «заповідники». У 1984г. у Казані такий загін, окрім традиційних лекцій школярам, роз'яснювальних бесід з відвідувачами охоронної зони, порушниками заповідного режиму, провів соціологічні дослідження по з'ясуванню рівня екологічних знань жителів в довколишніх районах. Полягали вони в анкетуванні методом стихійно-кущової вибірки. 110 чоловік, які були опитані членами загону, не просто послужили матеріалом для досліджень. Членам загону часто доводилося пояснювати, відстоювати само право на існування заповідників. За даними опиту, майже 30 % жителів відносилися до організації заповідника або негативно, або байдуже. Помилкові уявлення про його цілі мали 70 %.
Взагалі ж перший спеціальний загін «заповідник-77» був створений влітку в 1977г. у дружині «Служба охорони природи» біофаку Казанського університету. Цей загін працював протягом серпня і вересня в Астраханському і Байкальському заповідниках. Перші результати оперативної роботи з порушниками режиму заповідності можна проілюструвати цифрами. Було виявлене і припинене більше 250 порушень, складено близько 50 протоколів тільки на так звані грубі порушення. Члени загону провели фенологічні спостереження, брали участь в учетах звірій, у вилові і кільцюванні птахів. Крім того, студенти виконували різні роботи по пристрою заповідних територій. У 1977г. на п'ятому семінарі студентських дружин з охорони природи в Пермі представники цього загону виступили з доповідями. Ініціатива казанських студентів була прийнята з ентузіазмом делегатами з'їзду і вирішено було сформувати міждружинний загін «заповідник-78». До складу цього загону увійшло 13 дружин з 12 міст, всього він налічував 91 людини (в основному студентів біологічних факультетів Воронежа, Донецька, Казані, Калініна, Львова, Пермі, Харкова, Воронежського і Уральського лісотехнічних інститутів, Ленінградської лісотехнічної академії і т. д.).
Можна також привести ще цікавий факт по проведенню освітньої роботи дружинами. У 1982г. дружина біологічного факультету МГУ проводила операцію «Ялина». Студентами було вилучено за 12 днів 149 незаконно придбаних ялинок. При цьому вони пояснювали багатьом людям, чому необхідно мати квитанції на придбану ялину. А буквально через три роки мало хто насмілювався сказати, що він не знайомий з правилами того, що привіз ялин. Велика частина ялин привозилася законно. Таким чином стало набагато легше виявляти порубки лісу.
З останніх, найбільш свіжих даних по роботі студентських дружин можна привести для прикладу наступні. У лютому 1999г. було проведено екстрену нараду Поволжської асоціації дружин охорони природи (ПАДОП) у зв'язку з виявленими порушеннями з боку адміністрації заповідника. На нараді було ухвалено рішення звернутися у всі природоохоронні інстанції (у прокуратуру, управління заповідної справи Мінекології РФ, Мінприроди Чувашії) з вимогою втрутитися і звільнити директора заповідника.
Студенти написали лист в Норвезьке суспільство захисту тварин з проханням чинити тиск на норвезьких мисливців, охочих пополювати в заповіднику.
У січні, лютому 2000г. у заповіднику «Прісурський» був проведений інструктаж по методах обліку тварин. Тільки за 1998-2000 рр. студентським центром було проведено 16 самостійних рейдів на території 5 сибірських заповідників. В результаті затримано 26 порушників заповідного режиму. Подано дві заяви на порушення кримінальних справ. Вилучена зброя, біля 200кг риби, більш 500м ставних мереж, декілька сотень капканів і інших снастей, що браконьєрять.
Інший досить цікавий випадок з життя роботи дружин відбувся в травні 2000г. Була затримана група порушників з 10 чоловік з вертольотом «Мі-8» на території Алтайського заповідника. Буває і так, що студентські дружини затримують самих охоронців природи в заповідниках. Весною 1999г. у Алтайському заповіднику студентами були затримані держінспектори, які незаконно займалися рибним ловом. Вони збиралися вивезти 6 фляг засоленої риби! Проведено службове розслідування.
Позиція дружин в таких випадках повинна бути принциповою: компромісу з порушниками природи не може бути. На щастя, в заповідниках можна ще зустріти чесних і порядних людей, що хворіють за свою справу.
Цікаво звернути увагу в даному аспекті на міжнародні екологічні суспільства, які теж грають важливу роль в охороні навколишнього середовища.
Центр сприяння екологічним ініціативам «адоніс» міжнародне об'єднання був зареєстрований в 1994г. Його засновником є Американська асоціація сприяння екологічним ініціативам. У 1966-1988 рр. дане суспільство брало участь в програмі «Марш парків». У 1998г. цим суспільством була підготовлена міжнародна російський-британська експедиція в Олекмінський заповідник. З поточних проектів важливе місце займає організація конкурсу і поїздки наших фахівців орнітологів в один з орнітологічних центрів США.
Російський «Зелений Хрест» загальноросійська громадська організація - створений в Росії в 1994г. Засновником даної організації є Всеросійське суспільство охорони природи. Основною програмою є подолання шкідливих наслідків гонки озброєнь. Основні завдання прогноз наслідків аварій на об'єкті зберігання бойових отруйливих речовин в районах міста Камбарки і селища Кизнер Удмуртської республіки, обстеження місць колишнього знищення хімічної зброї на території Пензенської області, організація системи медичного моніторингу стану здоров'я населення, що проживає поблизу місць зберігання хімічної зброї, і прогнозування риски розвитку хронічної неінфекційної патології.
Всеросійське суспільство охорони природи (ВООП) - одна із старих і масових громадських екологічних організацій Росії - створено в 1924г. за ініціативою і за участю видних російських учених, громадських і державних діячів. Основна мета ВООП - організація руху громадськості за здорову і сприятливу екологічну обстановку в Росії, за створення умов, сприяючих її стійкому екологічно безпечному розвитку. На сучасному етапі ВООП велика увага приділяє екологічній освіті і вихованню населення, успішно реалізовуючи «Програму дій ВООП по безперервній екологічній освіті населення Росії».
В цілях здійснення суспільного екологічного контролю суспільство проводить всеросійські і регіональні рейди, окремі перевірки підприємств і організацій, суспільні екологічні експертизи програм і об'єктів, що впливають на стан навколишнього середовища. Суспільство організовує різні масові природоохоронні заходи (озеленення, посадка лісу, впорядкування джерел, розчищення берегів малих річок, очищення місць відпочинку), бере участь в проведенні Всеросійської акції «Дні захисту від екологічної небезпеки», міжнародних акціях «Дерева для життя», «День Землі», «Усесвітній день навколишнього середовища».
Добродійний фонд «Центр охорони дикої природи» (ЦОДП) створений в 1992г. за ініціативою соціально-екологічного Союзу. Цим центром підготовлена програма по лісах, яка охоплює і проблему вікових лісів і проблему формування екологічно відповідальної лісової політики і лісового законодавства. За останні роки були підготовлені і випущені карти вікових лісів Муромської області, а також спільно з Грінпіс Росії карти вікових лісів республік Карелії і Комі, Вологодської і Архангельської областей. В результаті тісної міжнародної співпраці природоохоронних неурядових організацій вперше в 1996г. провідні фінські і шведські лісопромислові компанії оголосили мораторій на рубку і покупку деревини із вікових лісів Карелії і Муромської області. У квітні 1999г. стартував трирічний проект «Розробка стратегії управління національними парками Росії». Були розроблені моделі стійкого життєзабезпечення місцевого населення на прикладі національних парків «Смоленське поозерье» і «Угра» і організація нових парків.
З лютого 1999г. спільно з радіостанцією «Відлуння Москви» за підтримки інституту «Відкрите суспільство» запущений проект «Заповідники Росії». В рамках проекту кожну останню суботу місяця на радіо «Відлуння Москви» організований цикл передач про найбільш гострі проблеми російських природних територій, що охороняються, за участю співробітників заповідників і провідних фахівців в області заповідної справи. Хочеться відзначити, що програма «Марш парків» була удостоєна премії Генрі Форда 1997г. «За збереження культурної спадщини і охорону навколишнього середовища».
Зі всього сказаного можна судити про те, що встановлення нових зв'язків і партнерств між організаціями державного сектора, бізнесу і серед неурядових об'єднань послужить подальшому, ефективнішому рішенню проблеми збереження природи.
3.
ЗАПОВІДНИКИ
Особливо важливу роль в роботі по охороні природи грають державні заповідники, створені для того, щоб забезпечити збереження всіх природних комплексів, зосереджених на певній території, що представляє особливо великий науковий і культурний інтерес. На цьому просторі повинна бути припинена всяка господарська діяльність рубка лісу (окрім вибіркової санітарної), косовиця трави, випас худоби, охота і т.д. Основне значення заповідників служити еталонами природи, бути місцем пізнання ходу природних, не порушених людиною процесів. Заповідники стали базою збереження, відтворення і ліквідації загрози зникнення багатьох рідкісних видів рослин і таких тварин, як бобер, кулан, зубр, плямистий олень, тигр, леопард, соболь, звичайна гага, фламінго і ін.
Основи заповідної справи в Росії були закладені видними вченими діячами охорони навколишнього середовища, такими як. П. Бородін, Г.А. Шкіряників, А.П. Семенов-тян-шанський, Д.К. Солов'їв. Ідея створення перших росіян державних заповідників була гаряче підтримана Г.Ф. Морозовим и В. Н. Сукачевим.
В даний час державні заповідники мають статуси природоохоронних науково-дослідних організацій Росії і більше 60 років ведуть довготривалі наукові дослідження за єдиною програмою «Літопис природи». Ці дослідження є основою для екологічного моніторингу і контролю за станом природного середовища. У 90-х рр. XX в. у Росії налічувалося більше 80 заповідників, зокрема 16 біосферних, загальною площею більше 20 млн. га, що складало 1,2 % території країни. Був відкритий міжнародний російський-фінляндський заповідник «Дружба-2», проводилася робота із створення нових міжнародних заповідників в прикордонних районах: російський-норвезького, російський-монгольського.
Серед російських заповідників головне місце займають 16 біосферних заповідників ЮНЕСКО. У шести з цих заповідників є станції комплексного фонового моніторингу (прогнозу). Ці станції поставляють дані про хімічне забруднення еталонних заповідних екосистем. У багатьох заповідниках були створені розплідники, в яких зберігається цінний генофонд, вивчаються і розлучаються рідкісні види тварин. Як приклад дамо коротку характеристику деяких заповідників.
Ільменський заповідник знаходиться на Південному Уралі, організований в 1920г. і займає територію близько 300 кв. км. Не багато на землі є місць, які по красі і природним багатствам можуть порівнятися з Ільменамі. Академік А. Е. Ферсман, що вклав багато праці в дослідження даного заповідника, писав: «Хто з дослідників мінералогів і любителів природи не чув про Ільменських горах! Хто... не мріє відвідати цей «мінералогічний рай», єдиний на землі по багатству, різноманітності і своєрідності копалин!»
Ільмени - природний геологічний музей. Тут гірські породи і мінерали залягають досить неглибоко, а в деяких місцях виходять прямо на поверхня. На порівняно невеликій площі тут виявлено 250 мінералів від звичайних і рідкісних, знайдених тільки там. Заповідник відомий не тільки мінералогічними багатствами. У далекому минулому клімат Ільменського заповідника мінявся від тропічного до льодовикового. Це привело до різноманітності рослинного і тваринного миру. Велику частину території заповідника (85 %) займають ліси. По вершині Ільменського хребта зустрічаються ділянки листяних лісів, у річок переважають осичняки і вільшняки. На півночі заповідника велику частину займають березняки. В околицях озер Велике Міассово, Савелькуль, Бараус розташовані хороші соснові бори. Живими свідками стародавніх епох можна назвати рослини, які збереглися з часів чверткового заледеніння, мирт болотний, богульник, росянка, підбіл, що ростуть на сфагновых болотах. Найстародавніші з них це шиверекія подільська, анемона пермська, ятришник шоломоносний, минуарція Гельма. Ці рослини занесені в Червону книгу Росії.
У лісах, на гірських схилах і лугах мешкають різні види тварин: косуля, лось, заєць, вовк, лисиця, горностай, борсук, з'явилися кабани і ведмеді. Ільменський державний заповідник - природоохоронна і наукова установа входить до складу Уральського наукового центру Російської академії наук.
Хоперський заповідник займає територію близько 16 тис. га в заплаві річки Хопер. Частина заповідника рясніє старицами, протоками, озерами, а решта площі зайнята лугами, дубовими і іншими листяними лісами. Дуже цікавий мешканець заповідника вихухоль, ради якого він, власне, і був створений. Чисельність звіра була стабілізована виловами до необхідної межі. Досить добре прижилися річковий бобер, плямистий олень, стали з'являтися лосі і кабани. Створений розплідник чистопорідних зубрів.
Баргузінський заповідник був організований в 1916г., розташований на побережжі озера Байкал, займає площу більше 248 тис. га. У першому розділі трохи сказано про те, що заповідник створювався з метою збереження соболя, який довгий час був головним об'єктом полювання. Заповідник займає західні схили Баргузінського хребта, найвищого в Забайкаллі. Велика частина заповідника покрита темнохвойною тайгою. У заповіднику мешкають близько 40 видів ссавців і 220 видів птахів.
4.
ЗАПОВІДНИКИ І ПАМ'ЯТНИКИ ПРИРОДИ
Широко практикується створення мисливських і риболовецьких заповідників. Ця категорія територій, що охороняються, відрізняється від заповідників тим, що носить тільки частковий або вибірковий характер, а не всеосяжний, як в заповідниках. У заповідниках впродовж ряду років або постійно, в певні сезони або цілорічно, охороняються окремі види тварин, рослин або частина природного комплексу. Господарське використання решти природних ресурсів вирішується в такій формі, яка не наносить збитку об'єкту, що охороняється, або комплексу.
Заповідники різноманітні по своїх цілях. Вони служать для відновлення або збільшення чисельності мисливсько-промислових тварин (мисливські заповідники), створюються для сприятливої обстановки для птахів під час гніздування, линьки, міграцій і зимівель (орнітологічні), охорони місць нересту риб, нагулу молоди або місць їх зимових скупчень, збереження особливо цінних лісових гаїв, окремих ділянок ландшафту, що мають велике естетичне і культурне значення (ландшафтні заповідники).
Загальна кількість заповідників в 90-і рр. XX сторіччя в Росії складала 1519, з них федерального значення 71, місцевого 1448. Вони займали 3 % території країни.
Заповідники, на відміну від інших систем природоохоронних територій є надзвичайно динамічною і мобільною формою охорони природних об'єктів.
Є ще і пам'ятники природи, які знаходяться під державною охороною. Вони є окремими об'єктами або пунктами, що мають видатну наукову або культурну цінність. До пам'ятників природи можуть бути віднесені стародавні, могутні дуби, особливо красиві гаї, окремі скелі, величезні валуни, печери і т.д. Деколи з ними пов'язані народні легенди, історичні спогади і події.
У Росії є 29 пам'ятників природи федерального значення, які займають площу 15,5 тис. га і розташовані переважно на європейській території. Число пам'ятників природи місцевого значення налічує декілька тисяч.
У Курганній області в 90-х рр. XX сторіччя 91 природний об'єкт мало статус державного пам'ятника природи, з них 41 ботанічні. Назвемо деякі з них: у Білозерськом районі сосновий ліс з віковими деревами в Тебянякськом лісництві; у Шадрінськом районі сосновий бор в у с. Мильниково, Носиловська дача; у Шатровському районі бор-брусничник в у с. Мостовка, ділянка лісу з ялиною сибірською природного походження і багато інших.
5.
ЗАХОДИ ПО ЗАПОБІГАННЮ ЗАБРУДНЕННЮ АТМОСФЕРНОГО ПОВІТРЯ
Дуже серйозною є проблема чистоти атмосфери, і вона далеко не нова. Дана проблема виникла разом з появою промисловості і транспорту, які працюють на вугіллі і на нафті. Протягом двох останніх сторіч задимлення повітря носило місцевий характер. Дим, кіптява від порівняно рідкісних заводів і фабрик майже повністю розсівалися у великому повітряному просторі. Проте швидке зростання промисловості в XX сторіччі привело до такого збільшення об'ємів і токсичності шкідливих викидів, які не можуть вже розчинятися в атмосфері до стану нешкідливих для природного середовища і людини концентрацій.
Головними і найбільш небезпечними джерелами забруднення атмосфери є промислові, транспортні і побутові викиди. Наприклад, спалювання викопного палива (вугілля, нафта) грає певну роль в забрудненні атмосфери. За рахунок газів антропогенного походження утворюються кислотні осідання і зміг.
Кислотні осідання сірчана і азотна кислоти, що утворюються при розчиненні у воді діоксинів сірі і азоту і випадні на поверхню землі разом з дощем, туманом, снігом і пилом. Потрапляючи в озера, річки, кислотні осідання нерідко викликають загибель всього живого. Вони ж можуть викликати пошкодження листя, а часто і загибель рослин, прискорювати корозію металів і руйнування будівель. Кислотні дощі спостерігаються переважно в районах з розвиненою промисловістю.
При дослідженні канцерогенних речовин, що містяться в атмосфері, учені прийшли до висновку, що більшість ракових хвороб у людей виникають у зв'язку з накопиченням невеликих доз канцерогенів в організмі людини протягом тривалого часу. Несприятливий вплив на людей роблять також з'єднання свинцю, наявні у вихлопних газах автотранспорту. Присутність свинцю в крові людини зростає із збільшенням його змісту в повітрі, що призводить до зниження активності ферментів, що беруть участь в насиченні крові киснем, до порушення обмінних процесів.
У розвинених промислових містах в результаті викиду в атмосферу шкідливих хімічних речовин часто утворюється отруйний туман. Такий туман отримав назву «смог». Його виникненню сприяють певні метеорологічні умови: відсутність вітру і дощу, температурна інверсія. Зміг украй шкідливий для людей і всіх живих організмів. Під час такого туману різко погіршується самопочуття людей, росте число легеневих і серцево - судинних захворювань, виникають епідемії грипу. Головним компонентом смогу є сірчистий газ, що викликають катар верхніх дихальних шляхів, бронхіт.
В результаті фотохімічних реакцій, під дією сонячної радіації, утворюється так званий фотохімічний зміг. Він викликає роздратування очей, слизистих оболонок носа і горла, приводить до хвороби і загибелі домашніх тварин, рослин.
В кінці XX сторіччя величезну небезпеку представляє радіоактивне і хімічне зараження атмосфери, та і біосфера в цілому, в результаті діяльності людини. Досить гостро встає проблема складування і зберігання радіоактивних відходів військової промисловості і атомних електростанцій, зберігання хімічної зброї. Як приклад можна назвати проблему утилізації хімічної зброї: близько 6 тис. т зберігаються з часів Другої світової війни в Щучанському районі Курганної області.
Зі всього сказаного вище очевидно, якого великого значення набувають роботи по очищенню повітря і його охороні. Цими питаннями займаються у всіх країнах з розвиненою промисловістю, видаються спеціальні закони, приймаються ухвал місцевими органами влади.
Найбільш ефективний шлях зниження шкідливих викидів в атмосферу впровадження безвідходних і маловідходних виробництв і технологічних процесів. Промислові агрегати повинні бути обладнані пило- і газоуловлюючими засобами. Вельми ефективне застосування повністю або частково замкнутих повітряних циклів. Таким чином, забруднене повітря віддаляється від устаткування і із зони дихання робочих. Пройшовши через пиловловлювачі, він частково викидається в повітря. Уловлювання шкідливих для навколишнього середовища речовин дозволяє зберегти цінні готові продукти і сировину в багатьох галузях промисловості. Так, уловлювання сірі з газів Магнітогорського комбінату (Челябінська область), що відходять, забезпечує санітарне очищення і одночасно дає можливість отримати багато тисяч тонн сірчаної кислоти в рік за порівняно низькою ціною. Уловлювання цементу дозволило відмовитися від споруди декількох заводів.
Щорічно в світі випускається понад 25 млн. автомобілів. До 2000г. чисельність автомобільного парку досягла 500 млн. одиниць, з них 400 млн. легкові. Автомобілі займають перше місце серед джерел забруднення атмосфери. Тому необхідно шукати альтернативу автомобілю з двигуном внутрішнього згорання. Багатообіцяючим є електромобіль на акумуляторах, хоча тут багато питань і невирішених проблем. Важливим є створення суспільного транспорту, що не забруднює атмосферу: це метрополітен, швидкісні залізниці, транспортні засоби на магнітній подушці і т.д.
У поліпшенні повітряного середовища міст і селищ велике значення мають архітектурні і планувальні заходи. Структура планування повинна сприяти поліпшенню мікроклімату і захисту повітряного басейну. Необхідно враховувати основні джерела забруднення навколишнього середовища промислові об'єкти і установки, автомобільні дороги, аеропорти, залізниці, телецентри, радіостанції, електростанції, дискомфортні природно-кліматичні умови, організацію очищення і утилізацію відходів і т.д.
Залежно від шкідливості речовин, що викидаються в атмосферу, і ступеня їх очищення в ході технологічного процесу промислові підприємства діляться на 5 класів. Для підприємств першого класу встановлюється санітарно-захисна зона шириною в 1 000м, другого 500м, третього 300м, четвертого 100м, п'ятого 50м. У зоні допускається розташування пожежних депо, бань, пралень, гаражів, складів, адміністративно-службових будівель, торгових приміщень і т. д., але не житлових будинків. Територія цих зон обов'язково повинно бути озеленює. Роль зелених насаджень і лісопаркових масивів в містах багатогранна. Зелені рослини є біофільтром, фільтрують шкідливі домішки, радіоактивні частинки, поглинають шум. Така роль, наприклад, зелених насаджень Москви.
Потрібно також сказати про новий, передовий метод очищення газових викидів, дезодорування і бактерицидне очищення повітря у виробничих і медичних установах, у тому числі і в сільськогосподарському виробництві, шляхом сучасних озонових технологій.
Найбільш перспективним є впровадження озонових технологій знезараження і збереження м’ясо-молочної і сільськогосподарської продукції. Застосування озонових технологій в зарубіжних країнах дозволило кардинально вирішити проблему збереження сільськогосподарської продукції, втрати якої складають не більше 5-8 %. На прикладі наший Саратовській області можна відзначити, що подібні втрати досягають 40-60 % від продукції, що закладається на зберігання. Невеликі, безпечні для людини дози озону знищують гнильні бактерії і виключають їх розповсюдження через повітряне і водне середовище.
Застосування озонових технологій для очищення газових викидів дозволило різко знизити концентрацію шкідливих речовин в повітрі і перевести найбільш небезпечні речовини в менш активні форми. Відомі і реально використовувані на сьогоднішній день системи доочистки газових середовищ, як правило, не забезпечують 100 % (до рівня ГДК) очищення газових викидів промислових підприємств. В рамках тих, що проводяться Центром системної і інженерної екології досліджень в області розробки і впровадження високоефективних озонових технологій розроблений і запатентований новий, повністю електрично керований озонатор. Відмінною рисою даного устаткування є висока технологічність.
У Саратовській області в ході проведення операції «Чисте повітря» було перевірено 2700 автопідприємств, 79 станцій технічного обслуговування і т.д. На підприємства, що допускають забруднення навколишнього середовища, були накладені штрафні санкції. В результаті посилення контролю з боку комітету за дотриманням норм і правил по охороні атмосферного повітря підприємствами області виконана низка охранных заходів: на Мокроуськом ЛПУ продовжилася модернізація камер згорання газоперекачуючих агрегатів; на Песчано-уметськой СПХГ введений в експлуатацію цех з електроприводними агрегатами; на СП-22 Лімано-грачевського родовища введений в експлуатацію газоконденсатний завод по утилізації сірководня і діоксину сірі з попутних газів.
В цілому захист атмосферного повітря від забруднення повинен проводитися не тільки в регіональному або місцевому масштабі, але в першу чергу в глобальному, оскільки повітря не знає ніяких меж і знаходиться у вічному русі.
6.
РАЦІОНАЛЬНЕ ВИКОРИСТАННЯ ВОДНИХ РЕСУРСІВ І ЇХ ОХОРОНА
Коли ми хочемо підкреслити цінність чого-небудь, ми зазвичай порівнюємо це щось із золотом. Білим золотом називають бавовну, зеленим - ліс, чорним - нафта. З чим же порівняти цінність звичайною, простій, не говорячи вже про мінеральної, цілющої води? Вода безцінна. За словами академіка В.И. Вернадського, «вода стоїть осібно в історії наший планети. Немає природного тіла, яке могло б порівнятися з нею по впливу на хід основних, найграндіозніших, геологічних процесів».
Тому необхідно раціонально підходити до проблеми використання і охорони водних ресурсів. Сама вода володіє надзвичайно цінною властивістю самоочищення. Воно полягає в перемішуванні забрудненої води зі всією її масою і надалі процесі мінералізації органічних речовин і відмиранні внесених бактерій. Агентами самоочищення є бактерії, гриби, водорості. Встановлено, що в ході бактерійного самоочищення через 24 ч залишається не більше 50 % бактерій, через 96 ч - 0,5 %. Але при сильному забрудненні самоочищення води не відбувається. У таких випадках необхідні спеціальні методи очищення забруднення. У наше завдання не входить розгляд конкретних методів очищення води, але потрібно сказати, що в даному випадку якість води залежить від того, наскільки якісними є ті або інші методи очищення. Дана проблема є актуальною і в охороні водних ресурсів.
Рішення проблеми запобігання забрудненню водоймищ стічними водами полягає в створенні безвідходних технологічних процесів. Під терміном «безвідходна технологія» розуміють комплекс заходів, до мінімуму що скорочує кількість шкідливих викидів. Одним з головних споживачів і забруднювачів води є сільськогосподарське виробництво. Вода є одним з чинників урожаю. Звідси на зрошуваних землях необхідно всіма силами і засобами берегти і економити воду, зберігати при цьому річки і озера в чистоті. Не слід допускати змиву ґрунту, надходження агрохімікатів в річки і озера, треба вести боротьбу з фільтрацією і іншими втратами води.
У збереженні чистоти водоймищ в сільськогосподарських підприємствах повинна приділятися увага організації водопою худоби і домашніх тварин, будівництву тваринницьких і інших сільськогосподарських приміщень. На річковому транспорті найбільше значення має боротьба з втратами нафтопродуктів при вантаженні, вивантаженні і транспортуванні на судах, а також устаткування судів нафтоловушками і іншими пристосуваннями.
При річковому сплаві лісу основними методами боротьби із забрудненням річок є строге дотримання технології, припинення мілевого, сплаву не в плотах, очищення річок від затонулої деревини. Все більше значення на підприємствах набуває застосування оборотної системи водопостачання, або повторного використання води. Для прикладу можна відзначити, що в Челябінську впровадження оборотного водопостачання зменшило споживання річкової води з 8,8 до 5,5 тис. м3/сутки і зменшило скидання стічних вод в каналізацію.
Важливим джерелом чистої прісної води для потреб промисловості, сільського господарства і навіть для питних цілей є опріснення морської води. Опріснення морської води з кожним роком проводиться все в більшому і більшому масштабі. Для зміцнення здоров'я людей і в лікувальній меті застосовуються мінеральні джерела. Найбільша їх кількість знаходиться на Кавказі і в Закарпатті. Є вони і на Уралі, в Зауралья і в інших регіонах країни. Відношення до них повинне бути найдбайливіше.
На закінчення хочеться сказати, що екологія і охорона навколишнього середовища - це дуже корисна і приємна наука. Ті, хто займається цією справою, проводять свій час в спробах зрозуміти навколишній світ і його функції. Природа сама по собі дуже таинственна і ранима, а найголовніше - непоправна, тому необхідно чітко розуміти цілі і завдання, поставлені перед всім людством в цій області.
Хочеться сподіватися, що викладене тут допоможе зрозуміти молодому, підростаючому поколінню, як потрібно відноситися до всього живого, прищепить любов до флори і фауни.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Новіков Г. А. Основи загальної екології і охорони природи. Вид-во Ленінград. ун-та, 1979.
2. Охорона навколишнього середовища: Підручник для вузів. М.: ЮНИТИ, 2001.
3. Доповіді регіональної науково-практичної конференції «Стан і проблеми розвитку еколого-економічної системи Саратовської області». Саратов, 1997.
4. Російський природоохоронний рух. 1999. М.: РЭФИА, 1999.
5. Мухачев З. Р. Забєлін З. І. // І мир пройде по наших віхах. Серія Охорона живої природи. Вип. 2 (11). М., 2001.
6. Федоров В. Д., Гильманов Т. Р. Екологія. Вид-во Москва. ун-та, 1980.
7. Методичний посібник з курсу природокористування. М.: Освіта. 1995.
8. Лозановська І. Н., Орлів Д. З., Саговникова Л. К. Екологія і охорона біосфери при хімічному забрудненні. М., 1998.
|
