Курсовая работа: Використання психомалюнку в процесі психокорекції

Зміст

Вступ

Розділ 1. Символ як засіб презентації змісту несвідомого

1.1 Символічні представлення психіки та їх значення

1.2 Архетипна символіка та її представленість в малюнках

1.3 Психомалюнок та його застосування в психологічні практиці

Розділ 2. Метод комплексу психомалюнків як метод активного соціально-психологічного навчання (Аспн)

2.1 Метод аналізу комплексу психомалюнків та особливості його використання

2.2 Психодіагностична та психокорекційна спроможність малюнка

Висновки

список використаних джерел

ВСТУП

Актуальність дослідження. Проблема пошуку оптимального використання методів при роботі з клієнтами і групами займає не останнє місце серед великої кількості питань які стоять перед сучасними психологами.

Сьогодні в психотерапевтичній практиці використовується велика кількість технік і методів. Сучасний психолог має змогу обирати серед різноманіття методів і технік саме ті, які потрібні при роботі з клієнтом і відповідає певній ситуації процесу терапії. В деяких випадках і справді застосування того чи іншого методу допомагає вирішити проблему, що виникла, та це відбувається далеко не завжди. В більшості випадків проблеми залишаються не вирішеними, чи то через некомпетентність терапевта, чи то через недосконалість методів. Тож однією з основних проблем які постають перед сучасною психологією є проблема розробки нових методів, які б відповідали потребам сучасної психології. Вирішенню цієї проблеми може зарадити не тільки поява нових методів, а й гармонійне компонування вже існуючих.

Необхідною умовою виконання цих завдань є підготовка кваліфікаційних кадрів здатних працювати з великою кількістю методів і технік, а також спроможних на творчий підхід у розробці і компонуванні нових методів і технік.

Тому актуальність цієї роботи, як дослідження з метою визначення особливостей використання кількох методів, має чимале значення, оскільки відкриває нові можливості для використання методу, який спроможний значно допомогти при роботі психотерапевтів всіх рівнів, покращуючи показники результативності як при роботі в групі, так і при роботі з окремими клієнтами.

Об'єктом дослідження є психокорекційний процес.

Предмет дослідження – особливості використання психомалюнку в процесі психокорекції.

Мета роботи – з’ясувати особливості використання психомалюнку в процесі психокорекції

Для досягнення мети дослідження ставляться такі завдання:

1. Провести теоретико-методологічний аналіз наукової літератури з проблеми використання психомалюнку;

2. Дослідити представленість архетипної символіки у психомалюнках;

3. Проаналізувати основні характеристики використання психомалюнку в психокорекційному процесі.

Розділ 1. Символ як засіб перезентації змісту несвідомого

1.1 Символічні представлення психіки та їх значення

У психології та філософії відсутнє однозначне трактування категорії "символ". Проте спільним для різних дослідників є виділення в структурі символу двох елементів, між якими відсутній безпосередній зв'язок: того, що символізує (предметний образ) і того, що символізується (глибинний зміст), - а також висновок про те, що символ відрізняється багатозначністю .

У символі поєднуються та одночасно виражаються свідомий і несвідомий психологічний зміст. На це вказують дослідження таких символічних форм вираження змісту психіки: сновидіння, міф, ЛСД-стан, невроз, кататимне переживання. У зазначених дослідженнях порушується проблема полівалентності психологічного змісту символіки. Так, в теорії сновидінь З.Фрейда констатується наявність у сновидінні експліцитного та імпліцитного змісту, алогічність першого та логічна впорядкованість другого, багатогранність змісту, вираженого в тому чи іншому образі сновидіння, і одночасно – репрезентація певного аспекту змісту в багатьох образах. К. Юнг наголошує на багатозначності психологічного змісту символіки колективного несвідомого, а також на тому, що ця символіка слугує вираженню індивідуально-неповторного змісту психіки суб'єкта [15].

Так, в сновидіннях чи в малюнках різних людей одні й ті ж архетипні образи виражають різний психологічний зміст.

Автор символ - драми Х. Льойнер показав, що символічні елементи "сновидінь наяву", подібно елементам нічних сновидінь, є багатозначними, а також вказав на необхідність багаторівневої рефлексії психологічного змісту "сновидінь наяву" [6]. Своєрідним символом суперечливих психічних процесів є невротичний симптом, його психологічний зміст поєднує в собі несвідомі, передсвідомі та свідомі елементи. Згідно з С. Грофом, психологічний зміст символічних образів, які виникають в особливому стані психіки при вживанні хімічної речовини ЛСД, включає в себе елементи відразу декількох рівнів несвідомого (психодинамічного, перинатального, трансперсонального), при цьому наголошується конденсованість вираження зазначеного змісту в символах [3].

Слово “символ” походить з латинської мови (“symbolum”), хоча його корені тягнуться ще з древньогрецької мови. Саме ж грецьке слово походить від “symballein”, що означає “з’єднання”. Спочатку воно означало умовний знак, який символізував зв’язок між родичами чи друзями. В словнику це поняття визначається як “образ, що має певний зміст”. Символ – це також скорочене означення, знак для математичних операцій [20].

Поняття “символ” включає в себе багато значень: це і “алегорія”, і “знак” таке інше. Таким чином, поняття символу набагато ширше, ніж вважалося раніше. Символи є частиною загальнолюдської культури та зберігають значний заряд своєї первісної значимості. У деяких людей вони викликають значну емоційну реакцію, яка зазвичай визначається як забобонність. Хоча символьні представлення психіки і сприймаються людством як забобонність, вони все ж таки мають досить великий вплив як на життя окремого суб’єкта, так і на все людство. Витіснення символьних проявів спричиняє лише утворення специфічної енергії, яка зазвичай має деструктивний характер. Сучасна людина не розуміє, наскільки раціоналізм сучасного життя негативно впливає на духовний розвиток особистості, оскільки втрачається той сакральний зв’язок з минулим, який повинен забезпечити духовний розвиток як окремої особистості, так і людства в цілому. Антропологи не раз описували, що відбувається з племенами аборигенів при зіткненні їхніх духовних цінностей з цивілізацією. У них втрачається інтерес до життя, порушуються принципи їхньої життєдіяльності, настає моральне виснаження [22].

В давні часи, коли інстинктивним представленням психіки був відкритий доступ до свідомості, розум людини міг легко знайти їм місце в раціональному внутрішньому світі. Сучасна людина не в змозі цього досягти. Оскільки її свідомість нівелювала будь-яку можливість засвоєння імпульсів інстинктивного та несвідомого. Але все ж таки, символічна епоха охоплює біля десятка тисяч років до нашої ери та плюс півтора тисячоліття нашої ери. Таким чином вона ввійшла не просто в підсвідомість людини, а й в менталітет усього людства, в його генофонд. Отже, ми і до цього часу залишаємося “символічними людьми”[18].

На сьогодні, проблема вивчення символьних представлень психіки є актуальною, оскільки з плином часу витіснення архаїчних утворень стає все помітнішим. Дослідження символьних проявів дасть змогу визначити не лише зміни в особистісному несвідомому, а й в колективному. Оскільки історичний розвиток прояву символьних утворень психіки ми можемо дослідити лише аналізуючи теоретичні джерела, то прояв символьних утворень у сучасної людини ми можемо дослідити практично. Досить важливо розуміти, що психічні утворення сучасної людини завуальовані. Тому необхідно детально аналізувати отриманий матеріал та вивчати його, користуючись найновішими досягненнями в галузі психології, психіатрії, медицини.

Досить важко дізнатися у митця, що саме спонукало його створити той чи інший шедевр. Тобто мотиви, процеси творення залишаються незрозумілими. Саме це і створює навколо полотен визначних митців ажіотаж з боку критиків та глядачів. Для того, щоб вияснити, що саме спонукало автора зобразити той чи інший образ, детально вивчається його біографія, щоденники, аналізуються роботи. Важливим є також той факт, що ми не можемо точно відповісти, чим саме нам сподобалася та чи інша робота. Оскільки враження від споглядання картини має досить значне емоційне забарвлення і тому досить важко передати його словами.

Психологу зрозуміло, що причини так званого художнього ефекту приховані в несвідомому. Тому лише у разі проникнення в цю ділянку та детального аналізу стає зрозумілим причина створення того чи іншого полотна [13].

Будь-яке свідоме тлумачення, яке дає художник чи письменник своєму творінню слід розглядати як раціоналізацію, тобто як певний самообман, як пояснення, вигадане постфактум. Таким чином, вся історія тлумачення та критики, як історія того явного змісту, котрий глядач вносив до того чи іншого твору мистецтва, є не що інше, як історія раціоналізації, котра змінювалася від епохи до епохи, керуючись свідомими зауваженнями критиків. Але лише з розвитком психології, зокрема психоаналізу, з моменту відкриття Фрейдом несвідомого, ми маємо змогу точно і детально проаналізувати на основі біографічних фактів те, що спонукало митців творити саме такі мистецькі шедеври. Лише аналізуючи несвідоме, ми маємо змогу репрезентувати імпліцитні символьні представлення психіки, які детермінують діяльність суб’єкта [13].

Досить вірно говорили Ранк і Закс, що основні естетичні питання залишаються невирішеними до тих пір, поки ми при нашому аналізі обмежуємося лише тими процесами, які відбуваються у нашій свідомості. Оскільки переживання, які виникають у глядача при перегляді певного твору є афективними. А афект виносить назовні саме ті імпліцитні, іноді архаїчні переживання, які є недоступними при звичайних життєвих ситуаціях. Отже, зрозуміти афективну природу почуттів, які виникають при перегляді творів мистецтва можливо лише при детальному аналізі несвідомих змістів психіки [10].

Як відомо при афективному переживанні відбувається вивільнення великої кількості психічної енергії, яка іноді має деструктивний характер для особистості при її капсуляції. Афективне вивільнення енергії характерне не лише для глядачів, а й для самих митців. Оскільки, зображуючи на полотні свої переживання, які сприймаються перш за все як витвір мистецтва, художник звільнюється від емоцій, які стали результатом витіснених переживань. Вірно стверджують психоаналітики, що Шекспір і Достоєвський не стали злочинцями, тому що зображували вбивць у своїх творах і таким чином позбавляли свої деструктивні схильності емоційного забарвлення. При цьому мистецтво є чимось на зразок терапевтичного лікування.

Отже, психологічний аналіз творів мистецтва дає змогу виявити не лише імпліцитний зміст особистості митця, а й деструктивні переживання особистості.

1.2 Архетипна символіка та її представленість в малюнках

К.Г. Юнг зазначав, що існує індивідуальне і колективне несвідоме. Дослідник використовував термін “несвідоме” з метою позначення тих психічних процесів, що є недоступними для Я, а також для окреслення психічної системи, яка має свої закони, характер, функції. Цей пласт несвідомого він назвав “індивідуальним несвідомим”, яке закінчується дитячими згадками, що витіснялися, його образи є наповненими і пережитими. Водночас він зауважував те, що є психічна активність, яка виходить за межі індивідуального досвіду та співвідноситься з інстинктивною основою людства, і назвав її колективне несвідоме, яке є загальним, універсальним для всіх, “охоплює період, що передує дитинству, тобто те, що залишилося від життя предків” [16 с.112]. Основою колективного несвідомого є архетипи.

“Архетип” походить від грецького слова archetypon, що означає “первинний”. Архетип визначає способи отримування досвіду, в той час як інстинкти визначають способи дії. Дякуючи архетипам сформувалися наші основні поняття. На цих поняттях, як стверджував К. Юнг [17], ми засновуємо релігію, мистецтво і науку. Архетипи як такі самі по собі не є чимось конкретним, що легко визначаються. Важливо підкреслити їх двох полюсність (амбівалентність). Цю біполярність можна знайти, наприклад, в існуючому у всіх культурах архетипі матері. Ми маємо тут як позитивний аспект – наділення життям, так і негативний – образ жорстокої породілі, яка ковтає власних дітей (позбавлення їх життя) [18].

Архетипна символіка виражає зміст колективного несвідомого, що має спільні риси для всіх людей, але набуває індивідуального значення в конкретних виявах активності суб’єкта. Архетипи тісно пов’язані з несвідомим. Можна говорити, що вони походять з архаїчних форм функціонування психіки.

Через поняття архетипу К. Юнг показав, що деякі символи мають універсальний характер. Важливо підкреслити, що символ можна інтерпретувати по-різному в залежності від контексту, в якому він з’являється і в залежності від конкретної людини [18].

У свій час К. Юнг показав, що існує індивідуальне і колективне несвідоме, позначаючи терміном “несвідоме” психічні процеси людини, що недоступні для “Я”, окреслюючи його психічну систему, що має власні закони, функції. Це, за К. Юнгом, індивідуальне несвідоме, яке об’єктивується в дитячих казках, що витіснилися. В той же час, підкреслювалось, що існує психічна активність, яка виходить за межі індивідуального досвіду і пов’язується з інстинктивною основою людства, що відноситься до колективного несвідомого, яке є загальним і універсальним для всіх. Основою колективного несвідомого є архетипи – початкові, загальнолюдські образи та мотиви, це інстинкти, що виражені та представлені у свідомості через образи [19].

З функційного погляду те, що „може зробити” й „чим володіє” архетип, пізнати важко. Психолог може бачити лише результат і висловлювати певні припущення. Таким чином, можна стверджувати, що колективне несвідоме зберігає свою автономію й абсолютну пізнавальну недоторканність, що знову виявляє суперечність: з одного боку, колективне несвідоме має надіндивідуальний характер, а з іншого – не існує без індивіда.

Отже, архетип без індивіда функційно (а не теоретично) існувати не може, а провідні інстинкти, такі, як продовження роду („лібідо”) та смерті („танатос”) є в архетипній символіці провідними. Колективне несвідоме, з одного боку, автономне, з іншого – максимально пов’язане з психікою конкретної особи, оскільки за допомогою архетипу допомагає вираженню змісту несвідомої сфери суб’єкта. Можна стверджувати, що у процесі психокорекції залишається непізнаною процесуальна сутність функцій архетипу, якому зобов’язана презентативність сфери несвідомого, що може бути пізнана за умов цілісного аналізу символічного матеріалу за участю фахівця.

Природа архетипічного, підкреслює Р. Гордон, представляється двома протилежними поглядами: одні науковці вбачають у них елементарну архаїчну силу, яку людині треба перерости і стримувати в собі, а інші − суперечливий і надособистісний керівний початок всередині нас, якому ми підкорені. Перша точка зору може заперечувати або навіть стримувати ріст людської чутливості і потреби у поезії, мистецтві і осмисленні оточуючого світу, життя взагалі і їх власного життя. Друга точка зору навантажена ідеалізацією „архетипічного”, що може заважати становленню людини [18].

Під архетипами розуміють форми поведінки, режими функціонування душевних сил, схожі на інстинкти, смисл і значення яких виражаються в реальних образах і діях. Їх метою є привнесення у свідомість підсвідомого матеріалу з подальшою його трансформацією. Цей процес розвитку і трансформації К. Юнг назвав індивідуацією, як процес оновлення і розширення Его-свідомості [19]. При цьому ним було наголошено, що свідомість вже виділилась з матриці несвідомого, колективного несвідомого, символізованого матір’ю. В результаті такого виділення Его-свідомість набуває необхідної дистанційності від несвідомого і досить жорстких меж. Але в цьому процесі Его-свідомість все більше втрачає контакт зі своєю несвідомою основою. Наступає стан дисоціації, незбалансованості між свідомим і несвідомим. Внаслідок цього з’являються симптоми, невротичні розлади. Відокремлена від свого питомого середовища Его-свідомість ризикує тим, що стане ригідною і стерильною, втратить зміст. Тому Его повинне повернутися до несвідомого джерела, колективного матриксу для того, щоб оновити себе, отримавши доступ до нових архетипічних енергій і образів. Це представлено в казках описами історій про мандри героя, про знаходження нових помічників, про смерть і воскресіння, про перемогу і возз’єднання. В результаті розширюється область свідомого, що вже саме по собі дає цілющий ефект [19].

Е. Нойман [7] вважає: для того, щоб з’ясувати, як дане архетипічне явище розуміється в аналітичній психології, необхідно визначити його емоційно-динамічні складові, його символізм, його матеріальний носій (з яким його можуть порівнювати) і його структуру. Робота з казками значною мірою ґрунтується на розумінні символів, які походять від архаїчних форм функціонування психіки.

Архетипи не мають форми і змісту, поки особистий досвід суб’єкта не зробить їх видимими, представленими у свідомості. К. Юнг підкреслював, що коли архетипічні змісти (тобто архетипічні образи і афекти) вилучаються з несвідомої матриці, вони переживаються, перш за все, через проекцію. Отже, вони сприймаються немов би належні зовнішнім образам, чомусь чи комусь у зовнішньому світі. Інакше вони могли б бути ідентифіковані Его і таким чином поглинуті, інкорпоровані ілюзорним способом. К. Юнг зробив великий внесок щодо розуміння природи і цінності символу і символічної або трансцендентної функції. Він припустив, що її сутнісною характеристикою є позиція “якщо б” і що вона майже завжди опосередкує відкриття чогось нового, а також тісно пов’язаною з (людськими) сильними і глибокими потребами відкрити порядок і смисл – у космосі, який населяє, у світі всього, що живе навколо людини, у власному внутрішньому досвіді – тілесному і психічному.

К. Юнг описує архетипи як психосоматичні цілісності, чий фізичний вираз – це інстинктивні дії, реакція чи поведінка, тоді як їхній психічний образ існує у формі образів: “архетип на відміну від образу не сприймається, осягнутий свідомістю” [17, с. 12].

Архетипні уявлення виникають також під час роботи психолога чи психотерапевта з клієнтом та можуть виникати і спонтанно (сновидіння, малюнки, фантазії). “Ці образи виникли з життя, страждань, радощів предків і знову прагнуть повернутися до життя і як переживання, і як дії. і внутрішнього життя відображають надособистісні сили [17].

Архетипи – це такі образи, які поєднуються з життям людини, і їх можна зрозуміти лише тоді, коли вони наповнюються індивідуальним досвідом, тому спогади дитинства і відтворення архетипних образів розширює свідомість лише в тому випадку, коли вдається виявити зміст первісної психіки, що шляхом символізації прагне поєднати і примирити протилежності, які в ній містяться. У несвідомому виникають символи, які компенсують втрачений зі свідомістю зв’язок. Для того щоб зрозуміти зміст несвідомого, потрібно асимілювати й інтегрувати символи. Людина відчуває потребу в тому, щоб відновити зв’язок із глибинними прошарками психіки з метою зменшення внутрішньої напруженості суб’єкта, адже саме в первісному суспільстві людина існувала в гармонії з природою, з її енергією, а для цього потрібно навчитися сприймати первісні образи, оскільки архетипи мають великий енергетичний потенціал на психічному рівні, включити їх у свідомість, не відторгуючи і “не порушуючи наші свідомі наукові уявлення про час, простір і причинність” . Для індивіда, який жив у давні часи, всі події були наповнені психологічним змістом, оскільки світ був невіддільним від нього самого. Чим більше він прагнув до пізнання та встановленням зв’язку з “глибинами” психічного, то тим більше наближається до установки, що ситуації зовнішнього і внутрішнього життя відображають надособистісні сили.

1.3 Психомалюнок та його використання в психологічні практиці

Образотворче мистецтво – це перш за все діалог: або між творцем і його самістю, або між творцем та іншою людиною [6].

Безсумнівно, психомалюнок істотно відрізняється від малюнка загалом, зокрема художнього. Останній не виконується з прямою метою вираження психологічного змісту згідно з указаною темою. Психологічний зміст художнього малюнка не є центральним у його інтерпретації - він є лише супровідним феноменом художнього смислу, заради якого він і виконувався. Художні полотна створюються з натхнення, невимушено, а психомалюнок зумовлюється спочатку формальною спонукою (темами), які "не створюються" (як художнє полотно), а виконуються в короткий час згідно з інструкцією. Вона ж намагається зблизити психомалюнок із малюнком загалом у плані спонтанності та невимушеності в процесі малювання.

У малюнку представлена індивідуальна інтерпретація деякої події чи переживання, особливо, якщо мова йде про вільне малювання. Малюнок дає можливість людині відтворювати в образах дійсність і проектувати зміст психіки в символах. Сильна сторона малюнка полягає в можливостях поєднати зовнішній і внутрішній світи в образах і певних символах, а це дає змогу спостерігачеві проникати у внутрішні самохарактеристики психіки суб'єкта. “У психологічному малюнку співіснують на рівних дві реальності: реальність особистісних проекцій суб'єкта сприйняття і реальність соціального пізнання об'єкта сприйняття” [5]. Сама процедура графічного відображення досвіду в певному сенсі може бути розцінена як ігрова, оскільки людина має можливість «відійти» від дійсності, перебуваючи в дещо іншому світі власних фантазій і мрій. Причому, як правило, така діяльність володіє ярко вираженим катартичним, терапевтичним ефектом, схожим по змісту з багатьма катартичними методами. Нарешті, в малюнку автор завжди керується власними пріоритетами не тільки у виборі кольорового вирішення зображення, але і у виборі форми, розташування і сюжету (якщо мова йде про вільне малювання), що зближує малюнок з імпресивними і аддитивними методами дослідження. “Графічна продукція, завдяки її символічності, виражає об’ємний, багатогранний зміст, який відразу важко навіть розпізнати. Малюнок дає почуття психологічної безпеки й можливість “захисту” в ситуації одержання “ризикованої” для себе інформації” [11].

У зв’язку з цим проективний малюнок набув значного поширення на Заході, ставши ледве не найпопулярнішим у психодіагностиці, відтісняючи на другий план традиційні психометричні тести. Психомалюнок відносно недавно поповнив діагностичний арсенал вітчизняних психологів. Малюнкові техніки володіють рядом відмінностей, які і обумовили їх широке застосування в різних галузях психологічної практики для дослідження цілого ряду психологічних феноменів.

Очевидні недоліки будь-якої проективної малюнкової методики - це труднощі "зчитування" інформації з малюнка, її осмислення і вербального вираження; як будь-який цілісний образ, малюнок важко піддається розкладанню на окремі елементи. При виділенні ознак завжди залишається "сухий осад", доступний тільки при безпосередньому сприйнятті. Навчитися користуватися методикою можна, спираючись як на класифікацію й оцінку ознак, так і на безпосереднє сприйняття (по суті, експерт повинний задіяти усі свої функції - раціональні й ірраціональні). Однаково важливо і показати малюнки, і розповісти про них [7].

Творча зображувальна діяльність дітей багатьма сучасними дослідниками трактується в контексті вивчення особистості дитини, її емоціональних особливостей.

Серед специфічних характеристик малюнка, що визначили їх популярність серед психологів практиків, відзначені наступні:

1. Малюнкові техніки здійснюють дію, що розгальмовує дитину, оскільки діти люблять малювати, і ця діяльність приносить їм задоволення. Прохання психолога малювати зменшує напругу, що виникає при психологічному обстеженні, створює сприятливі умови для встановлення доброго емоціонального контакту, позитивну установку на подальшу роботу.

2. Малюнкові техніки зручні у використанні, так як : а) потребують мінімуму необхідних засобів; б) дитина самостійно фіксує за допомогою олівця рух думки, надаючи можливість психологу приділяти увагу емоціональному стану досліджуваного, відзначати особливості процесу малювання.

3) Малюнкові техніки є високоінформативними засобами пізнання особистості, що не потребують вміння вербалізувати свої відчуття. При цьому конкретизується, що малюнок може дати інформацію про значимі для дитини ситуації і людей, те, як вона сприймає себе та інших членів сім'ї (якщо мова йде про малюнок сім'ї).

4) Проективний малюнок дає досліднику цілісне враження про особистість досліджуваного, не вдаючись до використання складних обчислень і шкал, отримуючи відразу готовий продукт, "інтегрований результат". Від малюнка легко перейти до аналізу значимого для дитини змісту, висунути робочі гіпотези відносно сутності порушень ( в образі "Я", в системі сімейних відносин і т. ін.).

5) Малювання, в особливості значимих для дитини ситуацій має психотерапевтичну дію. В малюнку дитина немовби звільняється від надмірної напруги, програє можливі вирішення ситуації.

Розділ 2. Метод комплексу психомалюнків як метод активного соціально-психологічного навчання (Аспн)

2.1 Метод аналізу комплексу психомалюнків та особливості його використання

В контексті розвитку практичної психології та психологічної практики вкрай важливими є методичні знахідки, що забезпечують цілісне пізнання психіки в їх свідомих та несвідомих проявах. На розв'язання таких проблем і зорієнтований метод аналізу комплексу тематичних психомалюнків. Діалог з автором, в процесі їх аналізу дозволяє прилучити свідоме сприймання, рефлексію та інтерпретацію суб’єктом власної малюнкової продукції. “Внаслідок того, що це "внутрішнє" невидимо і не може бути представлено, хоча воно і впливає цілком чітко на свідомість, я рекомендую тим моїм пацієнтам, що особливо страждають від впливу "внутрішнього", спробувати намалювати його, наскільки їм дозволяють здібності. Ціль цього виразного методу полягає в тому, що несвідомий зміст стає доступним і більш зручним для розуміння пацієнтом. Терапевтичний ефект, що здійснює цей метод, запобігає небезпечному роздвоєнню несвідомих і свідомих психічних процесів.

На відміну від об'єктних, чи свідомих уявлень, усі графічні зображення процесів і впливів психічної основи є символічними. Вони вказують, дуже грубо і приблизно, на те значуще, котре ніколи і нікому ще не було відоме. Відповідно, нічого не можна з повною вірогідністю визначити на окремо взятому конкретному прикладі. Виникає лише відчуття чогось дивного і незручнозрозумілого. Неможливо з упевненістю сказати, що ж це означає чи представляє. Можливість розуміння може забезпечити лише порівняльне вивчення великої кількості таких малюнків. В наслідок відсутності художньої уяви, малюнки хворих, як правило, більш прості і виразні і, таким чином, більш зрозумілі, ніж твори сучасних художників"- зазначав Юнг, вказуючи на можливість отримання неусвідомлюваної інформації шляхом роботи з малюнками [21].

Цілісна методика комплексу тематичних малюнків формувалась протягом тривалого часу і зобов’язана своїм існуванням науковому підходу, розробленому в рамках активного соціально-психологічного навчання. Використання малюнку можна вважати невід'ємною особливістю методу АСПН, на протязі усіх років його розвитку, починаючи з 1979 року. Початково в канву процесу активного соціально-психологічного навчання були включені теми, направлені на забезпечення контроля за самопочуттям та емоційними навантаженнями учасників групи, а також ті, що прослідковували процеси групової динаміки. Згодом були введені в роботу теми найбільш індивідуалізованого характеру, що відображають внутрішні особисті уявлення, погляди, переживання суб'єкта: "Дорога мого життя", "Я реальне, Я ідеальне", "Людина, яку я люблю" та ін. В процесі роботи виникла необхідність звертання до тієї чи іншої теми. До того ж досвід показав, що збільшення тем сприяє більш повному відображенню психіки автора.

У зв’язку з цим кількість тем безперервно росла. Але специфіка останніх залишалась такою ж - всі вони торкались значимих для особистості аспектів життя: взаємовідносин з батьками, значимими людьми, пам’ятних подій, питань самовідображення та ін. Сама логіка роботи з малюнковим матеріалом нерідко спонукала звертатись до попередніх, вже проаналізованих раніше малюнків. Таким чином "старі" та "нові" малюнки одного автора були розрізнені серед багатьох інших. Цьому сприяв не тільки чисто зовнішній індивідуальний авторський стиль, але і використана ним символіка, варіанти кольорів. В подальшому виявилось, що символи схильні повторюватись від малюнка до малюнка в рамках виконання одним автором, причому вони мають для нього фіксоване значення, що відрізняє зміст авторського матеріалу. Знаходження логічних взаємозв’язків між окремими фрагментами малюнків різноманітної тематики стала важливим етапом на шляху до цілісного аналізу комплексу тематичних психомалюнків.

Теми малюнків підібрано так, щоб при їх виконанні актуалізувалися емоційні аспекти досвіду, ставлення до пережитих ситуацій, суб'єктивне бачення себе та власних стосунків з іншими людьми.

Комплекс тематичних малюнків подібний до художнього мозаїчного полотна, яке має відобразити своєрідну індивідуально-психологічну історію життя суб'єкта. Чисельність малюнків одного й того ж автора допомагає пізнати такі внутрішні механізми психіки й тенденції його поведінки, які зумовлюються логікою несвідомого, що не розкривається зі змістом кожного зокрема малюнка. Зміст цей виражається через взаємозв'язки між окремими малюнками й через спільні характеристики їх усіх загалом. Кожна тема об’єктивує фрагмент внутрішнього життя особистості матеріалізується в конкретному зображенні. Це дає можливість відслідковувати всі значимі етапи життя, відрефлексовувати їх і передавати в малюнку індивідуальними засобами форми і кольору. Легко побачити, що теми індивідуального характеру тут доповнюються деякими, на перший погляд абстрактними, темами: "Чоловік, жінка і я", "Неіснуюча тварина", "Конфліктна ситуація", "Сприйняття нещастя" та ін. Досвід показав, що наявність особистісної проблеми досить особливо проявляється в так званих абстрактних темах, що не передбачають структурування відповіді будь-яким визначеним чином.

Різні малюнки здатні викликати різні питання і, відповідно, надавати саму різну інформацію. І звичайно, в одній бесіді неможливо дізнатися про все, про що ви хочете дізнатися стосовно людини. Аналогічно тому як у бесіді ми запитуємо людину для того, щоб прояснити для себе дещо чи розгадати якусь загадку, при обговоренні малюнків ми повинні бути винятково пильними [2].

Комплекс тематичних психомалюнків виконується у відповідності з інструкцією, згідно якої пропонується "ввійти в тему, прислуховуючись до своїх внутрішніх спонукань, уникаючи критики і контролю, не звертаючи уваги на техніку виконання". Необхідно прагнути до адекватної передачі психологічного змісту у відповідності з темою рисунку, не вдаючись до використання образних аналогій або зразку: "…Давайте волю руці…, але враховуйте при цьому тему малюнка і колір як засіб передачі змісту". При виконанні звертається увага на те, що дана робота не вимагає "інтелектуалізації" зображеного, а скоріше передбачає орієнтацію на почуттєві емоційні спонукання. В даному випадку важливим є зміст того, що зображується, складність і глибина відображеної проблеми, а також можливість передачі своїх почуттів за допомогою форми і кольору.

Виконаний комплекс малюнків є цілісним, завершеним в психологічному значенні продуктом, що складається з багатьох фрагментів, на перший погляд розрізнених, але в своїй сукупності такий, що представляє історію життя в своєрідній символічній формі. "Останнім засобом виразу несвідомого є символ; за його допомогою особливо легко замаскувати несвідоме і пристосувати його (створення компромісу) до змісту психіки, і тому він застосовується більш охоче, ніж будь-який інший засіб. Під символом ми розуміємо особливий вид непрямого зображення, відмінний, в силу відомих особливостей, від близьких йому форм зображення думок в образах – від порівняння, метафори, алегорії, натяку і т. ін. Символ представляє собою у певному сенсі ідеальне поєднання усіх цих форм виразу; він є наочною заміною чогось прихованого, з чим у нього є загальні зовнішні ознаки чи внутрішній асоціативний зв’язок. Його сутність полягає у двозначності і, якщо можна так сказати, багатодумковості, і сам він виник в силу свого роду поєднання окремих характерних елементів” [20].

Символіка створює колорит малюнків, конкретизує, індивідуалізує зображення, допомагає наблизитись до особистісних джерел проблем суб’єкта. Але щоб зрозуміти логіку несвідомого, що визначає когнітивний рівень "психологічного захисту", необхідно пройти тривалий і часом дуже важкий шлях разом з автором, використовуючи діагностико-психокорекційний діалог. "Символи" не служать ключем до ребусу, як багатьом здається. Наявність символу не служить само по собі приводом до висновків про зміст підсвідомого. Важливо враховувати контекст, роль, яку відіграє символ в його (клієнта) сні, грі, малюнку.

Значення окремого символу в малюнках найкраще розвивати в діалозі з автором, а цілісна інтерпретація малюнків і отриманого в такому діалозі вербального матеріалу дозволяє розкрити логіку несвідомого. В діалозі прояснюється суб’єктивна значимість певного кольору, символу, їх роль в малюнку і зміст самого зображення. Однак, потрібно мати на увазі, що автор передає не відсторонене переживання, а афективні фіксації і суб’єктивне відображення подій особистого життя. Мова є одночасно і інструментом неправди і знаряддям досягнення істини. Тому вербальний матеріал так само необхідний для роботи як і сам малюнок, так як він забезпечує можливість більш глибоко інтерпретувати намальоване, виходячи з розуміння його автором, і в той же час інтерпретація знаходиться поза його (автора) суб’єктивними поглядами.

Зустрічається ситуація, при якій автор переформульовує тему у відповідності до своїх уявлень, або вводить додаткові теми, яких немає в комплексі. Такий варіант передбачений інструкцією. Тема задає певний змістовий простір для мисленнєвої діяльності, де важливі для особистості події можуть об’єктивовуватися в силу їх емоціональної напруги і енергетичної ємкості. Якщо заданий темою внутрішній життєвий простір є для особистості проблемним або значимим в контексті його індивідуального розвитку - тема буде відображена, а при необхідності видозмінена у відповідності з проблематикою [22].

Часто автор відображує значимий для нього фрагмент (тему) в декількох малюнках, що можуть бути взаємопов’язані або існують автономно, відображаючи з різних сторін важливу для нього проблему. Таку ситуацію К. Юнґ поясняв тим, що людина таким чином виражає діючі в її свідомості фантазії, «а те, що в ній діє - є вона сама. В незліченних образах вона намагається вичерпно відобразити діюче в ній, щоб в підсумку виявити дещо одвічно невідоме і чуже - самі глибокі основи нашої душі» [19].

Було помічено, що символіка малюнків може повторюватись у різних авторів. Як правило домінують символи, взяті із предметів оточуючої природи, побуту: сонце, рослини, вода, різного роду посудини і ємкості, геометричні фігури і т.п. Однак ці предмети, що часто повторюються, завжди виявляються вплетеними в іншу індивідуальну авторську канву. Мова символів така ж різноманітна як і оточуюча нас дійсність - будь-який предмет навколишнього світу маючи індивідуальну значимість для особистості, може стати символом вираження її внутрішнього психологічного змісту. "Тому людина із самого початку є творцем символів; вона конструює свій характерний духовно-психічний світ із символів, якими вона говорить і мислить про оточуючий її світ, але також і з форм і образів, що викликають у неї її надприродні відчуття” [22]. Фрейд також вказує на можливість заміни важливих елементів символами які допускає цензура і відносить це до механізмів зсуву: "Не тільки відхилення від ходу думок, але і усі види непрямого зображення варто віднести до передвигань, особливо заміну важливого чи непридатного елемента індиферентним чи тим, що здається цензурі необразливим, що є як би віддаленим натяком на перший елемент, заміну символікою, порівнянням, деталлю" [13].

Безперечно це є свідоцтвом активного характеру несвідомого і його прагнення (на яке давно вказували психоаналітики) бути об’єктивованим. Що і відбувається при описаній ситуації. Несвідоме, що має велику емоційну насиченість і енергетичну ємкість, прагне до вираження в графічній продукції, оскільки остання представляє для цього головну умову - символічність з її багатозначністю, що дозволяє уникнути цензорського контролю свідомості, так як символ - це завжди іншомовність, наділена невичерпною багатозначністю образу. Як зазначає Юнг: « Насправді хворі ставлять на місце дійсності свої фантазії подібні таким реально невірним духовним продуктам давно минулого часу, що колись представляли собою загальні погляди на дійсність. Як показує бачення Зосима, стародавні марновірства були символами, що дають можливість перенестися в найбільш далеко лежачі області» [16].

Можна сказати, що несвідоме дуже економне у використанні символів для вираження численних і досить завершених "семантичних картинок". Всі ці картинки (гештальти) можуть мати місце і значення у матеріалі, що вивчається, але контекст, направлення, індивідуальне забарвлення вони набувають при безпосередній участі автора в їх об’єктивуванні.

Незмінним є те, що малюнок вміщує більшу кількість інформації ніж та, що свідомо вкладав автор при його виконанні. Часто він вміщує в собі декілька змістів. Малюнок настільки універсальний, що в змозі представляти як суб’єктивний погляд автора, його інтерпретацію, яка завжди "причесана", так і "іншу логіку", спочатку (до аналізу) недоступну свідомості автора хоч і представлену окремими "острівцями" в малюнках [21]. Саме ці мозаїчні просвітлення свідомості, які розширюються завдяки інтерпретації малюнка, дозволяють початково об’єктивувати та мотивувати автора новою для нього інформацією, що знаходилась до цього часу за межами свідомості. Хоча малюнок виконується за участю свідомості, він вміщує в собі компоненти, що визначають логіку несвідомого завдяки встановленню зв'язків між ними. Логіка свідомості, як правило, зрозуміла для індивіда, вона реально створена ним, логіка ж несвідомого недоступна для прямого спостереження. Вона має свою структуру і особисті закони функціювання, пізнати які можна лише за умови цілісного аналізу матеріалу, а не окремих актів поведінки, в яких свідомі і несвідомі аспекти психіки мають симультанне вираження. Тому робота з окремими проективними малюнками або окремими поведінковими актами здатна висвітлити тільки деяку специфічну грань, але не структурну основу і логічну організацію внутрішньопсихічних феноменів.

Аналіз матеріалу по вертикалі в сполученні з аналізом цілісного групового матеріалу в його вербальному і невербальному вираженні забезпечує дискретність свідомих і несвідомих аспектів психіки індивіда.

Аналіз комплексу тематичних малюнків передбачає здійснення як поперечного, так і поздовжнього аналізу одночасно. Несвідоме, виявляючи себе шляхом аналізу малюнків, переплітається в чітку логічну систему, що формується на протязі всієї історії життя і відображає причинно-наслідкові зв’язки психіки. Психодинамічний аналіз комплексу малюнків забезпечує психоаналітичне бачення логіки несвідомого, що відрізняється від логіки свідомого та входить в протиріччя з нею. Логіку несвідомого в однаковій мірі підтверджує (об’єктивує) як вербальний, так і невербальний матеріал, представлений автором. Діалог з автором малюнків має яскраво виражену психодіагностичну направленість і наближає до пояснення логіки несвідомого та суперечностей єднання з логікою свідомого. Психодіагностична і психокорекційна процедури набувають в дії характер симультанності, оскільки адекватна психодіагностика, що здійснюється разом з автором, має, таким чином, психокорекційний ефект [20]. Працюючи з вербально-невербальним матеріалом, психолог, завдяки наданню допомоги у вичленуванні системних характеристик несвідомого, набуває силу впливу на психіку суб’єкта, завдяки чому по-новому розставляються акценти, змінюється направленість психіки. Найвищим результатом при цьому є знаходження взаємозв’язку між свідомими і несвідомими компонентами психіки суб’єкта і в цьому джерела зростання відчуття психологічної його сили і можливостей вирішення особистісних проблем.

Помітним є той факт, що комплекс тематичних малюнків та психоаналітична робота з ним може конкурувати по діагностичній спроможності, на свою користь, з усім цілісним процесом АСПН. Це явно проглядається по емоційній привабливості процедури психоаналізу малюнків (у зв'язку з підвищеним почуттям захищеності "абстрактністю" символів) та можливістю в короткий час (3-4 години психоаналізу) цілісно пізнати спрямованість власної психіки, виявити деструктивну спрямованість психічних процесів, корені якої сягають в раннє дитинство. Без сумніву, що малюнок, який завжди є наслідком рефлексії, носить ретроспективний характер, хоч суб'єкт і відображає при цьому тему "майбутнє", "надії", тощо. Але ж по своїй природі художня матеріалізація - це призупинка процесу рефлексії, а процесуальний характер уже набуває характер створення малюнку. Переборенню цього несприятливого для адекватності діагностико-корекційного процесу слугує діалог з автором малюнків. В процесі діалогу реалізуються основні вимоги до процесуальності психодіагностики (приміром, коли відповідь на попереднє запитання слугує підставою для постановки наступного запитання і багато інших вимог). Важливо також враховувати й те, що вербальний текст автора, який ми отримуємо в процесі діалогу з ним, набуває для нас рівнозначності (рівноправності) в процесі психоаналізу, спрямованого на виявлення системних характеристик психіки (логіки несвідомого). Врахування цього моменту є вкрай важливим для розуміння методу аналізу комплексу тематичних малюнків.

2.2 Психодіагностична та психокорекційна спроможність малюнка

Одним з найважливіших питань, що знаходиться в центрі уваги психологів-практиків, є питання діагностичної спроможності методичних засобів, що використовуються. Від надійності і валідності застосовуваних методик залежить правильність психологічного діагнозу, а, відповідно, і виправданість подальших дій спеціаліста і адекватність психологічної допомоги, що надається.

Якщо мова йде про локальні психологічні виміри, такі як вивчення рівня інтелекту, об’єму уваги, пам’яті і т.ін., то процедура обробки даних і постановки діагнозу, як правило, не викликає ускладнень, оскільки весь процес психологічного дослідження проходить по відомій схемі, не викликаючи ускладнень у спеціаліста. Однозначність результатів, можливість їх перевірити повторним експериментальним дослідженням спрощує задачу визначення адекватності методики, що використовується. Одначе такий стан речей властивий лише тим психологічним дослідженням, де в якості інструментарію використовуються тести, тобто прийоми, в яких кінцевий результат дослідження вже певним чином визначений.

У випадку, коли робота має своєю метою дослідження глибинних передумов, що обумовлюють труднощі у спілкуванні і взаємодії з оточуючими, від адекватності діагностики залежить сам кінцевій результат роботи.

Вчені давно помітили, що графічна продукція дозволяє пізнати внутрішні характеристики особистості людини. Для цього було розроблено спеціальні графічні психодіагностичні тести, що дуже поширились на Заході на початку 50-х років. Це, зокрема, тест "Будинок-дерево-людина", «Малюнок сім'ї», "Автопортрет" і багато інших, котрі стали по-своєму класичними [5].

Континуум вказаних методик і сфер їх використання досить багатий, проте розробка й дослідження їхніх діагностичних можливостей представлені в психологічній літературі дуже мало.

Розроблений метод комплексу тематичних психомалюнків, на відміну від інших тренінгових підходів ставить за мету пізнання глибинно особистісних передумов труднощів спілкування суб'єкта. Інші тренінгові методи "орієнтовані на пізнання соціально-перцептивних характеристик, тобто того, що лежить на поверхні", без особливого проникнення в несвідоме. Можливо, саме тому в таких тренінгах психомалюнок майже не використовується, або ж йому не надається такої вагомості, як у групах АСПН. У перші роки практики в групах АСПН кожного дня пропонувалося виконувати малюнок "Я і група" або "Я в групі" [22]. Такі малюнки цінні для діагностики емоційного фону в колективі та індивідуальних переживань суб'єкта, для розуміння групової динаміки та її змістових характеристик. Автори цього методу переконані, що така малювальна продукція учасників АСПН особливо допомагає керівникові-початківцю у формуванні своєї професійної майстерності, відкриваючи можливість опанування глибинних групових процесів, що проходять певні стадії. Психомалюнок кожного разу об'єктивує приховані у вербальній продукції особливості прояву динаміки індивідуальних і групових змін.

Особливий психокорекційний ефект забезпечує методика цілісного аналізу комплексу тематичних малюнків, через які вдається проникати в глибинні аспекти психіки, пов'язані з об'єктивуванням внутрішніх суперечностей суб'єкта. Це знаходить вираження в логіці несвідомого - когнітивній передумові "психологічних захистів". Завдяки цілісному аналізові комплексу тематичних малюнків можна виявити логіку несвідомого. А вона, як показує досвід, підкорена інфантильним інтересам "Я", в кожному конкретному випадку є неповторною. Якщо звернутися до тестової інтерпретації, то вона обмежується "мозаїчним" тлумаченням змісту малюнка й зовсім неспроможна констатувати логічну організацію несвідомого.

В роботі з малюнковим матеріалом психодіагностичні висновки будуються як на матеріалі аналізу кожного конкретного малюнку, так і на цілісному аналізі серії малюнків. Тому є сенс говорити про порційність надходження інформації, яка має психокорекційний ефект. Аналіз кожного малюнка здійснюється в тісній взаємодії з автором, причому авторський текст набуває такого ж значення, як і сам малюнок, оскільки автор розставляє акценти відносно сприйняття кольору, цінності символа і його значення. Авторський текст - невід’ємна складова в роботі з графічною продукцією, так як саме вербалізовані автором уявлення, коментарі відносно зображуваного дозволяють рухатися в розумінні сенсу малюнка, в розкритті його завуальованого змісту, на початку непомітного для автора [21].

В даному випадку багатозначність малюнка може бути на початку обмежена авторським текстом, хоча для нього кожний малюнок має, як правило, визначений і чітко окреслений зміст, причому завжди соціально схвалений, погоджений з просоціальними моральними нормами і цінностями. Клієнт, як панциром, закритий цим змістом. Психолог в процесі роботи, спираючись на аналіз символів , зміст яких об’ємно і широко, намагається проникнути «за» чи «скрізь» авторську інтерпретацію малюнка з урахуванням останньої. Психолог розсуває звичні для автора рамки розуміння зображення, втягуючи його в бачення інших семантичних картинок, наповнених непомітним на початку сенсом. Проте при вірній психодіагностиці непомітні автором сюжети поступово стають виразними [22]. Тут має сенс говорити про ролі процесуальної психодіагностики. Процесуальність досягається за рахунок множинності малюнків, в яких проблема представляє себе по-різному. Так проявляє себе відома характеристика несвідомого - його прагнення «на верх» до свідомості, хоча це прагнення психіка ніколи не показує відкрито. В малюнку, як і у ві сні існує необхідність пояснення, збагнення змісту, представленого в образній символічній формі. Тут, в розумінні, психолог іде за автором, базуючись на його уявленнях і коментарях. Рухаючись від малюнка до малюнка, психолог зустрічається з повторюваними символами і значеннями, сенс яких в кожному новому малюнку може бути іншим, але може відповідати вже відомому - повторюватися. Існуючі закономірності психічного складу, намагаючись бути вираженими, проступають у множинних символічних проявах. Справа в тому, що в процесі роботи з кожним малюнком об’єктивується той зміст зображення, який для автора був невідомим. Як правило, ця інформація «не лягає», не приймається свідомістю , хоча гострота останньої може бути різною і не завжди прийнятною. Тому кожний малюнок неначе «пом'якшує» захисні нашарування, роблячи зміст проблеми виразним, очевидним для автора. Така порційність надходження інформації - від малюнка до малюнка - сприяє її прийняттю, осмисленню і розумінню.

Аналіз традиційних підходів до розуміння діагностичних можливостей малюнка показує, що недостатньо враховується факт ірраціональної природи несвідомого і можливості його виразу за допомогою ірраціональних проявів в образній, символічній продукції. Настільки великий науковий пласт лишається без уваги спеціалістів, оскільки інтерпретаційні схеми, що традиційно використовуєються цілком знаходяться під впливом тестового підходу, що передбачає поелементну трактовку зображення.

При тестовому підході до дослідження психіки психодіагностика і психокорекція розведені у часі і представляють собою окремі етапи, що порушує адекватне розуміння глибинних основ психіки. Отримувані таким чином психодіагностичні дані знаходяться поза життєво важливими особистісними сенсами суб’єкта, так як результати психодіагностики підлягають оцінці в параметрах «норми» і «патології», а сама психодіагностична процедура має статичний, а не динамічний характер, що є важливим для дослідження глибинної психології [23].

висновки

Здійснивши науково-психологічний аналіз теоретичних джерел з проблеми дослідження психодіагностичної та психокорекційної спроможності психомалюнку а також, використання його в психологічній практиці можна зробити такі висновки:

Дослідженням символічних представлень психіки займались такі вчені як К.Г. Юнг, Х. Льойнер, З. Фрейд, С. Гроф, Т.С. Яценко та інші.

У психології та філософії відсутнє однозначне трактування категорії "символ". Проте спільним для різних дослідників є виділення в структурі символу двох елементів, між якими відсутній безпосередній зв'язок: того, що символізує (предметний образ) і того, що символізується (глибинний зміст), - а також висновок про те, що символ відрізняється багатозначністю .

У символі поєднуються та одночасно виражаються свідомий і несвідомий психологічний зміст. На це вказують дослідження таких символічних форм вираження змісту психіки: сновидіння, міф, ЛСД-стан, невроз, кататимне переживання.

Архетипна символіка виражає зміст колективного несвідомого, що має спільні риси для всіх людей, але набуває індивідуального значення в конкретних виявах активності суб’єкта. Архетипи тісно пов’язані з несвідомим. Можна говорити, що вони походять з архаїчних форм функціонування психіки.

Психомалюнок відносно недавно поповнив діагностичний арсенал вітчизняних психологів. Малюнкові техніки володіють рядом відмінностей, які і обумовили їх широке застосування в різних галузях психологічної практики для дослідження цілого ряду психологічних феноменів.

Очевидні недоліки будь-якої проективної малюнкової методики - це труднощі "зчитування" інформації з малюнка, її осмислення і вербального вираження; як будь-який цілісний образ, малюнок важко піддається розкладанню на окремі елементи.

Цілісна методика комплексу тематичних малюнків формувалась протягом тривалого часу і зобов’язана своїм існуванням науковому підходу, розробленому в рамках активного соціально-психологічного навчання доктором психологічних наук, професором, академіком АПН України Т.С. Яценко.

Розроблений метод комплексу тематичних психомалюнків, на відміну від інших тренінгових підходів ставить за мету пізнання глибинно особистісних передумов труднощів спілкування суб'єкта. Інші тренінгові методи "орієнтовані на пізнання соціально-перцептивних характеристик, тобто того, що лежить на поверхні", без особливого проникнення в несвідоме.

Психодинамічний аналіз комплексу малюнків забезпечує психоаналітичне бачення логіки несвідомого, що відрізняється від логіки свідомого та входить в протиріччя з нею. Логіку несвідомого в однаковій мірі підтверджує (об’єктивує) як вербальний, так і невербальний матеріал, представлений автором. Діалог з автором малюнків має яскраво виражену психодіагностичну направленість і наближає до пояснення логіки несвідомого та суперечностей єднання з логікою свідомого. Психодіагностична і психокорекційна процедури набувають в дії характер симультанності, оскільки адекватна психодіагностика, що здійснюється разом з автором, має, таким чином, психокорекційний ефект.

Отже психомалюнок є адекватним методом психодіагностичного та психокорекційного впливів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Гловер Э. Фрейд или Юнг - Санкт-Петербург: Речь, 1999.- с. 221.

2. Гудман Р. Обсуждение и создание детских рисунков // Практикум по арт- терапии. Под редакцией Копытина А.И.- Санкт- Петербург: Москва-Харьков-Минск, 2000.- с. 121-135.

3. Грофф С. Путешествие в поисках себя. М, изд-во «АСТ-ЛТД», 1998,-480 с.

4. Зинкевич-Евстигнеева Т.Д., Грабенко Т.М. Практикум по креативной терапии - Санкт- Петербург: Речь, 2003.- с.400.

5. Кочубеева Л.А., Стоялова М.Л. Применение проективной рисуночной методики "Несуществующее животное" для определения ТИМА // Соционика, ментология и психология личности -2002. - № 6.- с.5-18.

6. Лёйнер Х. Основы глубинно-психологической символики // Журнал практического психолога, № 3, 1996 г, с. 102-110.

7. Нойман Э. Искусство и время // Юнг К.Г., Нойман Э. Психоанализ и искусство REFL -book, ВАКЛЕР,1998.- с.153-195.

8. Огинская М.М., Розин М.В. Мифы психотерапии и их функции // Вопросы психологии - 1991. - № 4. - с.10-19.

9. Перлз Ф. Внутри и вне помойного ведра - Москва: Издательство Института Психотерапии, 2001.- с.224.

10. Ранк О., Закс Г. Бессознательное и формы его проявления // Хрестоматия: Зарубежный психоанализ. Под редакцией Лейбина В.М. - Санкт-Петербург: Москва-Харьков-Минск, 2001.- с.58-82.

11. Степанова В.А. Выражение чувств и эмоциональных состояний у детей дошкольного возраста в рисунке человека и в рисунке семьи // Журнал прикладной психологии. –2003.-№ 4-5.- с.80-89.

12. Фоломеева Т.В., Бартенева Т.В. Опыт применения проективной методики "психологический рисунок" в исследовании восприятия социальных объектов.// Вестник Московского университета. Психология.- 2000.- № 2. - с.27-40.

13. Фрейд З. Толкование сновидений - Киев: Здоровья,1991.-с.384.

14. Штекель В. Исходы психоаналитического лечения // Хрестоматия: Зарубежный психоанализ. Под редакцией Лейбина В.М. - Санкт-Петербург: Москва-Харьков-Минск, 2001.- с.82-108.

15. Юнг К.Г. Либидо, его метаморфозы и символы - Санкт-Петербург: Восточно-Европейский Институт Психоанализа , 1994.- с.416.

16. Юнг К.Г. Об архетипе и особенно о понятии Анима //Юнг К.Г. Бог и бессознательное- Москва: Олимп, 1998.- с.99-121.

17. Юнг К.Г. Пикассо // Юнг К.Г., Нойман Э. Психоанализ и искусство- REFL - book, ВАКЛЕР,1998.- с.85-91.

18. Юнг К.Г. Психоанализ и спасение души // Юнг К.Г. Бог и бессознательное - Москва: Олимп,1998 с.75-83.

19. Юнг К.Г. Феноменология духа в сказке //Юнг К.Г. Бог и бессознательное -Москва: Олимп,1998.- с.227-282.

20. Яценко Т.С. и др. Психоаналитическая интерпретация комплекса тематических психорисунков - Москва, 2000.- с.345.

21. Яценко Т.С. Психологічні основи групової психокорекції - Київ: Либідь, 1996.- с.263.

22. Яценко Т.С., Кмит Я.М., Мошенская Л.В. Психоаналитическая интерпретация комплекса тематических психорисунков (глубиннопсихологический аспект).– М.: СИП РИА, 2000.– 194 с.

23. Яценко Т.С., Чобітько М.Г., Доцевич Т.І. Малюнок у психокорекційній роботі психолога-практика (на матеріалі психоаналізу комплексу тематичних малюнків). – Черкаси: Брама, 2003. – 216с.