Індустріальна психологія
Індустріальнаорганізаційна психологія (або психологія праці) зобов'язана своїм розвитком і ростом популярності першій світовій війні. Деякі психологи добровільно викликалися допомогти Армії Сполучених Штатів і запропонували спеціальні оцінні шкали для відбору армійських офіцерів (засновані на його ж розробках по оцінці професійних якостей працівників комерційних підприємств). До кінця війни психолог Скот оцінив кваліфікацію трьох мільйонів солдат; його робота стала ще одним прикладом, що одержали широку популярність, практичної цінності психології. Після війни послуги індустріальних психологів були нарозхват: торговці, промисловці, урядові організації - усі хотіли вдосконалити свою систему підбора персоналу й впровадити принципи психологічного тестування при найманні на роботу.
Під час другої світової війни багато психологів були безпосередньо задіяні в діяльності армії. Як і в роки першої світовий, вони головним чином займалися тестуванням, відсіванням і розподілом призовників, і треба відзначити, що до початку 40-х років тестологія досягла значних успіхів. Керування складними видами військової техніки - такими, як високошвидкісні літаки - вимагало відповідних здатностей і навичок. Для відбору людей психологи розробляли нові, більше зроблені тести й методики підготовки кадрів.
У відповідь на вимогу воєнного часу в рамках індустріальної психології виникли напрямки, що одержали назви інженерної, або технічної, психології, психології керування й ергономіки. Працюючи з фахівцями в області систем озброєння, інженерні психологи внесли значний вклад у вивчення межі людських можливостей. У свою чергу, ці знання були використані при створенні технічного встаткування, що оптимально враховує здатності людини-оператора. Сьогодні інженерні психологи працюють не тільки в галузі військових технологій, але й у сфері споживчої промисловості їхньої розробки допомагають у створенні клавіатур для комп'ютерів, офісних меблів, побутової техніки, приладових дощок в автомобілях і т.п.
Дослідження Хоторна й організаційні фактори
В 20-х роках основна увага індустріальної психології було зосереджено на процедурах профвідбору - такого підбора кандидатів на роботу, при якому людина виявляється «на своєму місці». Одне з найвідоміших досліджень у цій області був проведений в 1927 році на базі приналежної Західної електричної компанії заводу в м. Хоторн, штат Іллінойс. Ці вишукування вийшли далеко за рамки підбора й розподілу персоналу й торкнулися складні проблеми людських взаємин, мотивації й свідомості службовців.
Дослідження починалося як простий аналіз впливу умов праці - наприклад, висвітлення й температури в приміщеннях - на його результати. Висновки здивували нс тільки керівників заводу, але й самих психологів: виявилося, що для працівників соціальні й психологічні умови праці значать набагато більше, ніж фізичні показники середовища.
Дослідникам довелося зайнятися вивченням таких факторів, як стилі керівництва, неформальні групи, взаємини між службовцями й менеджерами, і багатьох інших, здатних вплинути на мотивацію, продуктивність і задоволення від роботи.
З початку 50-х років у діловому світі починають визнавати вплив мотивації, стилю керівництва й інших психологічних факторів на якість виконання роботи. Ці аспекти робітничого середовища, а також соціальнопсихологічний клімат у цілому в значній мірі впливають на ефективність праці. Сучасні психологи ретельно вивчають різні типи організацій, прийняті в них стилі спілкування, що існують усередині них формальні й неформальні соціальні структури. Визнання особливої важливості організаційних факторів втілилося в перейменуванні Відділення індустріальної психології АРА в Суспільство індустріальної й організаційної психології.
Індустріальнаорганізаційна (ІО) психологія продовжує стрімко розвиватися. Варто відзначити, що в І/О психологію із самого початку був відкритий доступ жінкам. Першої, хто захистив дисертацію в цій області, була Ліліан Мур Гилбрет, що, у співробітництві із чоловіком, для підвищення ефективності праці запропонувала проаналізувати, наскільки доцільні переміщення й рухи працівників. Із всіх жінок, що мають докторський ступінь по психології, більшість займаються саме проблемами психології праці, чим ця галузь може по праву пишатися.
В 30-і роки на заводі в м. Хоторн (Іллінойс), що належить Західної електричної компанії, проводилися дослідження в такій складній області, як людські взаємини, стилі керівництва, мотивація службовців, трудова свідомість.
Хьюго Мюнстерберг (1863-1916)
Хьюго Мюнстерберг, типовий професор-німець, якийсь час займав унікальне місце в американській психології й був широко відомий публіці. Його перу належать сотні статей, опублікованих у популярних журналах, і майже дві дюжини книг. Він був частим гостем Білого Дому у Вашингтоні в часи президентства Теодора Рузвельта й Вільяма Говарда Тафта. Одержати його консультацію прагнули багато представників ділової й урядової еліти США, знайомством з ним пишалися кайзер Німеччини Вільгельм, сталеливарний магнат Ендрю Карнегі, філософ Бертран Расселл, зірки кіно й інтелектуали.
Якийсь час Мюнстерберг був почесним професором Гарвардського університету, обирався головою Американської психологічної асоціації й Американський философської асоціації. Він був засновником прикладної психології в Сполучених Штатах і Європі. А крім того, він був одним з тих двох єдиних психологів, які обвинувачувалися в шпигунстві.
Мюнстерберг - «плідний пропагандист прикладної психології», що працював у багатьох областях. Його біограф пише, що Мюнстерберг був процвітаючим публіцистом, «наділеним непоясненим нюхом на сенсації. Його життя - це безустанна робота із самовдосконалення, розвитку своєї науки й звеличуванню своєї (німецької) батьківщини».
До кінця життя Мюнстерберг став об'єктом презирства й глузувань, героєм газетних карикатур і перешкодою для університету, якому віддав багато років. Він умер в 1916 році, і для людини, якого називали гігантом американської психології, над його могилою було сказано зовсім небагато хвалебних слів.
Сторінки життя
В 1882 році, у віці 19 років, Мюнстерберг виїхав з рідного Данцига в Лейпциг, де збирався вивчати медицину. Але, побувавши на декількох лекціях Вільгельма Вундта, він змінив свої плани на майбутнє.
Сучасна психологія залучила його перспективами, що відкриваються, яких не дали б медичні дослідження й практика. В 1885 році Мюнстерберг захистив дисертацію під керівництвом Вундта, а двома роками пізніше йому привласнили ступінь доктора медицини в Гейдельбергском університеті, що дало йому додаткові переваги для майбутніх академічних досліджень. Мюнстерберг почав викладати у Фрейбурге, але оскільки адміністрація місцевого університету не могла виділити кошти на створення лабораторії, він обладнав лабораторію на власні гроші в себе будинку.
Мюнстерберг опублікував кілька статей за результатами своїх психофізичних експериментів, які Вундт покритикував, оскільки ці дослідження стосувалися пізнавальної сторони свідомості, а не його структури. Однак у Мюнстерберга з'явилися послідовники, і незабаром у його лабораторію стали з'їжджатися студенти з усією Європи. Усе складався чудово: прекрасний початок кар'єри в одному з найбільших університетів Німеччини й репутація шановного вченого.
В 1892 році Вільям Джемс зробив Мюнстербергу привабливу пропозицію, запросивши його зайняти високооплачуваний пост директора психологічної лабораторії Гарвардського університету. Щоб затягти німецького колегу в Гарвард, Джемс удався до відвертих лестощів, написавши йому, що лабораторією кращого в Сполучених Штатах університету повинен керувати неодмінно геній. Мюнстерберг зволів би залишитися в Німеччині, але честолюбство змусило його прийняти пропозицію Джемса.
Переїзд із Німеччини в Сполучені Штати - і перехід від чисто експериментальної психології до прикладного - дався Мюнстербергу нелегко. Спочатку він не схвалював поширення прикладної психології й лаяв університетських чиновників, що оплачують працю вчених так низько, що їм доводилося перемикатися на практичні питання. Він критикував американських психологів, які на потребу публіці писали популярні книги, за плату читали лекції комерсантам і пропонували свої послуги як експертів. Незабаром, однак, Мюнстерберг і сам з успіхом все це практикував.
Проживши в Сполучених Штатах десять років і, можливо, усвідомивши, що в Німеччині підходящу посаду йому нс знайти, Мюнстерберг написав свою першу книгу на англійському, котра одержала назву «Американський характер» (American Traits, 1902 р.) - психологічний, соціальний і культурний аналіз американського суспільства. Мюнстерберг, плідний і обдарований письменник, надиктував своєму секретареві книгу в 400 сторінок менш чим за місяць. Джемс якось помітив, що мозок Мюнстерберга, напевно, ніколи не утомлюється.
Захоплені відгуки на книгу спонукали Мюнстерберга писати «на публіку», і незабаром у популярних журналах його статей стало з'являтися більше, ніж у наукові. Звернувшись до злободенних проблем, він призупинив свою роботу з вивчення змісту свідомості. У його статтях можна було прочитати про окремі судові справи, про сучасне карне законодавство, рекламу споживчих товарів, радах фахівця, а також про психічне здоров'я й психотерапію, про утворення, проблеми бізнесу й навіть про психологію кінематографа. Мюнстерберг не забув і про сучасні засоби масової інформації: підготувавши відповідні теми з питань навчання й бізнесу, він зробив фільм про тести на інтелект, що згодом часто демонструвався в кінотеатрах.
Мюнстерберга не можна було назвати полохливою людиною. Під час нашумілого судового процесу він провів приблизно 100 тестів на інтелект із професійним убивцею, обвинуваченому в убивстві 18 чоловік, що у свою чергу обвинуватив одного профспілкового лідера в тім, що той замовляв ці вбивства. На підставі результатів тесту - ще до рішення суду присяжних - Мюнстерберг оголосив, що обвинувачення вбивцею профспілкового лідера істинно. Коли суд виправдав профспілкового лідера, це рішення підірвало довіру до Мюнстербергу; в одній газеті він навіть був названий «професором Монстрворком» - тобто тим, чиї діяння вселяють жах.
В 1908 році Мюнстерберг брав активну участь у дискусіях із приводу введення заборони на продаж алкогольних напоїв. Він виступив проти сухого закону, обґрунтовуючи свою позицію з погляду психолога й доводячи, що помірна торгівля алкогольними напоями навіть вигідна. Німецькі броварники, що працюють у США, включаючи Адольфуса Буша й Густава Пабста, були в захваті від того, що їх підтримав сам Мюнстерберг, і внесли велику грошову суму для підтримки зусиль Мюнстерберга по поліпшенню образа Німеччини в Сполучених Штатах.
До нещастя, Буш виділив Мюнстербергу 50 тисяч доларів для заснування Німецького музею буквально через кілька тижнів після того, як Мюнстерберг опублікував статтю із критикою сухого закону. В атмосфері того часу цей збіг обставин привернуло увагу засобів масової інформації.
Не можна також не сказати пари слів про погляди Мюнстерберга на роль жінки в суспільному житті. Хоча він і надав підтримку деяким жінкам-ученим у Гарварді, включаючи Мери Уитон Калкинс, все-таки він уважав, що наукова праця пред'являє жінкам занадто високі вимоги. На його думку, місце жінки - будинок, її не слід готовити для кар'єри. Жінки не повинні викладати в суспільних школах, оскільки вони не здатні суперничати в цій справі із чоловіками й не можуть служити авторитетом для хлопчиків. Він був проти того, щоб жінки брали участь у суді присяжних через їхню нездатність приймати раціональні рішення. У газетах усього миру із цього приводу з'явилися статті із заголовками на всю смугу.
Президентові Гарвардського університету й більшості колег Мюнстерберга була не по душі весь цей галас довкола нього, його зацікавленість практичним застосуванням психології вони також не привітали. Напружені відносини досягли межі, коли в роки першої світової війни Мюнстерберг захищав свою німецьку батьківщину. Війна спалахнула в Європі в 1914 році, і хоча аж до 1917 року Сполучені Штати не вступали в конфлікт, в американському суспільстві панували антинімецькі настрої. Германія була агресором у війні, що вже віднесла мільйони життів, і Мюнстерберг, відкрито захищаючи Німеччину, займав позицію, більш ніж непопулярну.
Газети повідомляли, що Мюнстерберг, так і не прийняв громадянства Сполучених Штатів, у дійсності був секретним агентом, шпигуном і високопоставленим німецьким офіцером. Бостонські газети призивали до звільнення його з Гарварда. Його сусіди підозрювали, що голуби, яких його дочка кормила на задньому дворі, використовувалися для переправляння повідомлень іншим шпигунам. Один з колишніх вихованців Гарварда пообіцяв університету 10 мільйонів доларів, якщо Мюнстерберга звільнять.
Мюнстерберг одержував листи з погрозами смерті, колеги образливо висловлювалися на його адресу. Остракізм і отрутні нападки в остаточному підсумку зламали його дух. Холодним вітряним днем 16 грудня 1916 року в газетах з'явилися припущення про мирні переговори в Європі. «До весни встановиться мир», - сказав Мюнстерберг дружині. Він відправився на ранкову лекцію пішки, через глибокі замети. Добравшись до університету, він відчув себе дуже утомленим. Однак він увійшов в аудиторію й почав лекцію. Він говорив «приблизно півгодини, потім, здавалося, запнувся на якесь мгновенье, простягнув праву руку до стола, начебто хотів обпертися» (New York City Evening Mail, December 16. 1916). Він упав на підлогу на півслові й відразу вмер від великого удару.
Судова психологія
Першою прикладною областю, до якої звернувся Мюнстерберг, була судова психологія. Він писав журнальні статті на такі теми, як попередження злочину, використання гіпнозу при допиті підозрюваних, використання тестів на інтелект для визначення винності, невірогідність показань свідків. Особливо його цікавила остання проблема - імовірність помилкового сприйняття злочину. Він провів дослідження, у ході яких свідків опитували негайно після імітації злочину. Незважаючи на свіжість спогадів, відзначалася помітна розбіжність відповідей випробуваних щодо деталей побаченого. Наскільки ж будуть точні ці свідчення в залі суду, запитує Мюнстерберг, якщо злочин і розгляд справи розділяють кілька місяців?
В 1908 році вийшла його робота за назвою «Зі місця свідка» (On the Witness Stand), присвячена проблемам показань свідків. У книзі розглядалися й інші психологічні фактори, здатні впливати на рішення суду: помилкові визнання, роль припущень в опитуванні свідків, використання фізіологічних вимірів (пульсу, кров'яного тиску, електричного опору шкіри) для виявлення змін в емоційному стані підозрюваного або відповідача. Зовсім недавно, в 1976 році, ця робота була перевидана - майже 70 років через першої публікації.
Наприкінці 70-х знову виник інтерес до досліджень Мюнстерберга, було утворене відділення Американської психологічної асоціації - Американське суспільство юристів і психологів, метою якого є розвиток судової психології.
Клінічна психологія
Мюнстерберг почав працювати над своєю книгою «Психотерапія» (Psychotherapy) (вона вийшла в 1909 році) у трохи незвичайній обстановці. Він лікував пацієнтів у лабораторії, а не в клініці, і ніколи не призначав плату за лікування. Він покладався на свою репутацію лікаря й ніколи не приховував від своїх пацієнтів, які методи лікування до них будуть застосовуватися.
Психічні хвороби, уважав Мюнстерберг, виникають через нездатність людини пристосувати своє поводження до навколишнього оточення, а не в результаті схованих конфліктів у підсвідомості, як затверджував Зиґмунд Фрейд. «Ніякої підсвідомості не існує», - така була позиція Мюнстерберга. Коли в 1909 році Фрейд за запрошенням Холу відвідав університет Кларка, Мюнстерберг спеціально покинув країну. Він повернувся тільки після того, як Фрейд виїхав у Європу, уникши тим самим конфронтації.
Терапевтичний метод Мюнстерберга полягав у тім, щоб усувати у пацієнта думки, які його бентежать позбавити його від небажаних або шкідливих звичок, змусити пацієнта забути про негативні емоції. Він успішно справлявся з рядом проблем, включаючи алкоголізм, наркотичну залежність, галюцинації, нав'язливі думки, фобії й сексуальні розлади. Перший час він прибігав до гіпнозу як методу лікування, але після того, як одна жінка пригрозила застрелити його з пістолета, Мюнстерберг відмовився від гіпнозу. Ця історія потрапила в газети, і мер Гарварда зажадав від Мюнстерберга, щоб той припинив гіпнотизувати жінок.
Книга Мюнстерберга «Психотерапія» привернула широку увагу громадськості до проблем клінічної психології, але не була прийнята Уитмером, що незадовго до цього відкрив свою клініку в Пенсильванському університеті. Уитмер ніколи не досяг, та й не прагнув досягти, тієї популярності, яка супроводжувала Мюнстерберга. В одній зі статей, написаної їм для журналу «Психологічна клініка», Уитмер скаржився, що Мюнстерберг «принизив» професію, рекламуючи методи психотерапевтичного лікування. Він говорив, що Мюнстерберг робить враження якогось гіпнотизера, тому що «уже занадто жваво діє цей професор психології (Гарварда) - начебто вилікував у своїй психологічній лабораторії не одну сотню всіляких нервових захворювань».
Індустріальна психологія
Мюнстерберг також сприяв просуванню індустріальної психології. Початком цієї діяльності можна вважати публікацію в 1909 році статті за назвою «Психологія й ринок». У статті вказувалися ті сфери виробництва, у яких психологія могла б виявитися корисною: технічна-професійно-технічна підготовка, реклама, керування персоналом і т.д.; рекомендувалося проводити тести на інтелект, оцінювати рівень мотивації найманих робітників, а також вплив на результати праці монотонного характеру роботи.
Мюнстерберг провів ряд серйозних досліджень у тих компаніях, у яких він працював як консультант. Результати були опубліковані в книзі «Психологія й ефективність виробництва». Книга користувалася такою популярністю, що ввійшла в список бестселерів. Мюнстерберг доводив, що найкращий спосіб підвищити ефективність і продуктивність праці - підбирати працівникам посади, які відповідають їхньому характеру й розумовим здатностям. Використовуючи методи психологічного відбору, такі, як тести на інтелект і моделювання процесу виробництва, роботодавці зможуть визначити знання, уміння й здатності майбутніх працівників.
Мюнстерберг проводив дослідження з людьми різних професій, таких, як капітан корабля, водій трамвая, телефонний оператор і продавець, демонструючи, як техніка психологічного відбору може сприяти підвищенню продуктивності праці. Наприклад, він дійшов висновку, що розмови в робочий час знижують ефективність праці. Однак Мюнстерберг запропонував не забороняти працівникам спілкуватися один з одним, що неминуче викликало б ворожість із їх боку, а розташувати робочі місця так, щоб утруднити процес спілкування. Приміром, говорив Мюнстерберг, можна збільшити відстань між верстатами на заводі або розділити перегородками робочі місця в офісі.
Мюнстерберг не формулював теорій, не створював нових шкіл мислення, і - з того моменту, як він почав займатися прикладною психологією - не проводив фундаментальних досліджень. Він затверджував, що його дослідження функціональні, тобто служать конкретним цілям і призначені допомагати людям. Мюнстерберг критикував психологів, які тримаються за інтроспективний метод (незважаючи на те, що колись сам вивчав його у Вундта) і не бажали використовувати сучасні методики й відкриття на користь людству.
Неоднозначну, але яскраву наукову долю Мюнстерберга можна охарактеризувати одною фразою: психологія повинна бути функціональної й корисної. Незважаючи на особливості його німецького характеру, він був щирим, у дусі свого часу, американським психологом.
Прикладна психологія в Сполучених Штатах
Діяльність психологів у роки першої світової війни забезпечила психології, по образному вислові Кеттела, «місце на карті й на перших смугах газет». Хол писав, що війна «додала величезний імпульс прикладної психології. Для психології, у цілому, вона була благом... Нам не треба намагатися займатися тільки чистою наукою». У той час як окремі психологічні видання, такі, як «Журнал експериментальної психології», на час війни призупинили свою діяльність, «Журнал прикладної психології» процвітав. До моменту закінчення війни, в 1918 році, прикладна психологія стала по-справжньому шановною професією. «Прикладна психологія, - говорив Торндайк, - це наукова праця. Створити психологію для бізнесу, промисловості або армії важче, ніж створити психологію для інших психологів, і тому це вимагає більшого таланта».
Від успіху прикладної психології виграла й фундаментальна наука. Насамперед, вона одержувала достатнє фінансування, а університетським психологам тепер цілком вистачало робочих місць. Відкривалися нові факультети психології, будувалися нові лабораторії, виросло платню професорів і викладачів. Утроє збільшилися ряди АРА: з 336 членів в 1917 році до більше 1100 в 1930-м.
В 20-х роках психологія стала чимсь начебто «національної манії». Люди вірили, що психологи можуть «втрясти» всі проблеми - від дисгармонії в шлюбі до незадоволеності роботою; і допоможуть продати всі що завгодно від автомобілів до рідини для полоскання рота. Зросла затребуваність психології для рішення проблем реального життя обумовило значний відтік психологів з академічних досліджень у прикладні сфери. Серед психологів, згаданих у довіднику Кеттела «Учені Америки» (1921 р.), більше 75 відсотків були зайняті в прикладних галузях; для порівняння - в 1910 році це число становило 50 відсотків. На конференціях Нью-Йоркського відділення АРА на початку 20-х років істотно - у порівнянні з довоєнним періодом - зросло число доповідей, присвячених прикладним дослідженням.
Однак до початку 30-х років - десятиліттю всесвітньої економічної депресії - прикладна психологія зазнала критики за нездатність відповідати вимогам часу. Провідні представники ділового миру ремствували, що індустріальна психологія не в змозі допомогти позбутися від лих, що нахлинули. Так, наприклад, невдалі досвіди з погано розробленими методиками підбора персоналу привели до того, що на багато підприємств наймали некваліфікованих працівників.
Можливо, очікування психологів і їхніх клієнтів були занадто високі, але, як би те не було, громадськість явно охолонула до прикладної психології. Одним із критиків, чий голос звучав голосніше інших, була Грейс Адамі, що була студентка Титченера. У своїй статті «Занепад психології в Америці» (The Decline of Psychology in America), опублікованої в одному з популярних журналів, Адамі затверджувала, що психологія «відмовилася від своїх наукових корінь заради того, щоб окремі психологи могли знайти популярність і процвітання». «Нью-Йорк Таймс» і інші впливові газети лаяли психологів за те, що ті перебільшують свої можливості, і за нездатність поліпшити ситуацію, що створилася в період депресії. Увага громадськості до психології ослабнуло, і її добре ім'я було відновлено тільки в 1941 році, коли Сполучені Штати вступили в другу світову війну. І знову війна як контекстна сила вплинула на розвиток психології.
У роки другої світової війни психології довелося вирішувати безліч проблем, і це не тільки повернуло, але навіть і підвищило її авторитет. Майже 25 відсотків американських психологів безпосередньо брали участь у діяльності армії, а багато хто інші допомагали побічно - своїми дослідженнями й публікаціями. Як не дивно, війна підняла й ослабілу психологію в Німеччині, де нацисти позбавили роботи всіх психологів-євреїв. Німецької армії була потрібна допомога психології у відборі кваліфікованих офіцерів, пілотів, підводників і інших фахівців. У післявоєнні роки американська психологія випробувала стрімке зростання - найбільш істотні зміни торкнулися прикладних напрямків. Прикладна психологія випередила багато років академічну галузь, що панувала, орієнтовану на дослідження. Якщо перед другою світовою війною в експериментальному напрямку працювало 70 відсотків всіх докторів наук в області психології, то в 1984-м це число рівнялося всього 8 відсоткам (Goodstein. 1988). До війни 75 відсотків всіх психологів, що мали докторський ступінь, працювали в академічних установах, а до 1989 року - тільки 30 відсотків. Зміна акцентів торкнулася й діяльності Американської психологічної асоціації: основні керівні пости в ній зайняли прикладні психологи (частіше це були представники клінічної психології). В 1988 році група членів АРА, що працюють в області академічних досліджень, ініціювала створення власної організації - Американського психологічного суспільства (APS).
Література
1.Ждан А.Н. Історія психології: від античності до сучасності. - К., 1997
2.Ланге Н.Н. Психологічні дослідження. - К., 2007
3.Лазурський А.Ф. Загальна експериментальна психологія. - К., 2005
4. Ярошевский М.Г. Психология в ХХ столетии. - М.,1974
5. Лихі Т. Історія сучасної психології. - К., 2003
|
