Курсовая работа: Девіантна поведінка молоді як об’єкт соціологічного дослідження

Вступ

Актуальність теми дослідження. Процеси трансформації, які відбуваються в сучасному українському суспільстві та означають перехід до нової моделі розвитку, супроводжуються глибокою кризою, яка охопила усі сфери суспільства. Фактично, український соціум знаходиться сьогодні у стані ціннісно-нормативної дезінтеграції, тобто соціальної аномії (стан суспільства, коли старі норми і цінності вже не відповідають реальним відносинам, а нові ще не затвердилися), яка виявляється як на макро-, так і на мікросоціальному рівнях організації суспільства. При цьому відбувається заповнення соціального простору перед – та девіантними цінностями, порушення або ігнорування значною частиною індивідів існуючих норм права та моралі. В умовах кризового стану суспільства особистість опинилася в складній ситуації вибору цінностей, пріоритетів, засобів адаптації, і найбільш гостро ця проблема проявляється у молодіжному середовищі.

В сучасних умовах противоправна та асоціальна поведінка набуває масового характеру і часто сприймається як раціональний та загальноприйнятий стиль життя. Не випадково, що за останнє десятиріччя статистика фіксує катастрофічне зростання молодіжної злочинності, наркотизації та алкоголізації, суїцидальної поведінки молоді. Але ж саме позиція молодого покоління передбачає напрямок і темп процесів модернізації українського суспільства, тому девіантна поведінка молодді виступає, як об¢єкт соціальних дослідженнь, які, в свою чергу, набувають для сучасної України особливої актуальності, тому що у динаміці останніх років масштаби молодіжної девіації набули розмірів, які загрожують соціальній безпеці у цілому.

У теоретичному плані актуальність теми дослідження обумовлена тим, що під впливом карно-правової теорії та практики більша частина досліджень у рамках соціології девіантної поведінки орієнтована на вивчення делінквентної поведінки, а девіантна поведінка як соціальне явище часто трактується у карно-правовому сенсі. Невизначеним є комплекс причин та факторів, що детермінують соціальні відхилення, особливості девіантної поведінки у молодіжному середовищі. Ці обставини істотно актуалізують необхідність всебічного наукового пізнання соціального феномена девіації, причому, в узагальненому та систематизованому взаємозв`язку всіх видів девіантної поведінки.

Мета і завдання дослідження.

Метою цього дослідження є теоретичний аналіз сутності девіантної поведінки молоді, як об¢єкту соціологічних досліджень, причин та факторів, які детермінують цей вид поведінки.

У зв`язку з поставленою метою в курсовій роботі передбачено вирішити такі завдання :

- виявити та проаналізувати основні методологічні та теоретичні підходи до визначення девіантної поведінки;

- з позиції соціологічного підходу розглянути сутність та зміст поведінки, що відхиляється, як соціального явища;

- проаналізувати зміни в сучасній соціокультурній реальності України, розкрити їх вплив на розповсюдження різних видів девіантної поведінки молоді;

- узагальнити теоретичні розвідки видів девіантної поведінки молоді.

Об`єктом дослідження є поведінка молоді.

Предметом дослідження є причини, фактори, обставини, механізми, які детермінують девіантну поведінку молоді.

Теоретико-методологічні засади та джерельна база дослідження. Методологічну основу курсової роботи становлять філософські принципи соціального детермінізму, загальнонаукові методи системного підходу. Останній має виключно важливе теоретичне та практичне значення, оскільки дозволяє зрозуміти механізм взаємодії соціальних детермінантів усього спектру форм девіантних проявів, знайти шляхи підвищення тих об`єктивних та суб`єктивних факторів, зв`язків та відносин, через посередництво яких молодь засвоює, усвідомлює та відтворює соціально бажані форми поведінки.

Крім того, здійснене у курсовій роботі дослідження поведінки, що відхиляється, та факторів, що визначають її генезу, базується на методології структурно-функціонального аналізу соціальних процесів.

Соціологічне дослідження проблем молоді особливо актуальне для осмислення девіацій у молодіжному середовищі у контексті соціальних змін, які відбуваються в українському суспільстві. Тому необхідність застосування методу соціокультурного аналізу проблем молоді є очевидною не тільки з дослідницької перспективи, але й з позиції завдань соціальної практики. Таким чином, функціоналістське пояснення норми та девіації доцільно доповнити перспективою соціокультурного аналізу.

У ході дослідження застосовувалися традиційні методи соціологічного аналізу: порівняльний та типологічний методи, за допомогою яких виявляється загальне та особливе у явищі, яке вивчається, виявляються різні види девіантної поведінки; а також історичний метод, принципи об`єктивності та конкретності розгляду.

Крім того, у дослідженні використовуються матеріали загальноукраїнських досліджень з проблем молоді, а також офіційні статистичні дані.

Наукова новизна дослідження. Наукова новизна курсової роботи і теоретичне значення дослідження обумовлена обраною темою, характером мети та дослідницьких завдань та полягає в тому, що:

- узагальнені основні методологічні підходи до вивчення феномена девіантної поведінки, як об¢єкту соціологічного дослідження, визначено чотири групи теорій в залежності від головного чинника девіантної поведінки;

- класифіковані форми негативної девіантної поведінки на противоправні (злочини та правові провини) та аморальні (асоціальні і деструктивні);

- зроблена спроба класифікації соціальних норм на безумовні-умовні, офіційні-неофіційні, істинні-хибні, що дозволяє вийти за рамки правової точки зору на їх сутність і охопити усю сукупність діючих норм;

- зроблена спроба визначити функції девіації.

Науково-практичне значення роботи визнається актуальністю теми, недостатнім рівнем її розробленості в науковому плані, а також у тому, що її результати дають можливість значно розширити наукове розуміння проблеми девіантної поведінки молоді, як об¢єкту соціологічного дослідження.

Результати дослідження можуть бути використані при соціологічному прогнозуванні криміногенної та соціально-політичної ситуації в Україні, при розробці соціальної та правоохоронної політики, профілактичних програм боротьби з молодіжною злочинністю, наркоманією, алкоголізмом, проституцією.

Структура курсової роботи. Мета й основні завдання дослідження визначили логіку і структуру роботи, яка складається із вступу, двох розділів (які містять по два параграфи), висновків, списку використаної літератури (39 найменувань).

1. Девіантна поведінка як соціологічна категорія і проблеми її вивчення

1.1 Девіантна поведінка молоді як предмет соціологічного дослідження

Проблеми процесу трансформації та соціальних змін розглядаються в наукових працях П. Бергера, [9, 31]I. Валерстайна, [9, 34] Т. Лукмана, [9, 34] П. Штомпки. [39] Серед українських соціологів розробкою цієї проблематики займаються І. Бекешкіна, Є. Головаха, В. Небоженко, Н. Паніна, Л. Сохань, В. Шинкарук. [39], [12], [13]

Безпосередньо девіантна поведінка в західній соціології досліджується в багатьох соціологічних теоріях. У рамках структурно-функціонального аналізу Е. Дюркгейм розумів під девіантною поведінкою таку поведінку, яка не співпадає з загальноприйнятними в суспільстві цінностями та нормами. [18, 47]Р. Мертон головним чинником відхилень вважав розбіжність між цілями, які висуває суспільство та засобами, які воно пропонує для досягнення цілей. [30, 51] У цьому науковому напрямку відхилення досліджували Т. Парсонс, Р. Дубін та інші. [38, 163] Дослідження феномена девіантної поведінки також отримало розвиток у рамках символічного інтеракціонізму, що визначає девіацію як дію індивіда, яка є результатом інтерпретації ситуації, а не дії зовнішніх сил (Ч. Кулі, Дж.Мід та інші). [38, 164]Е. Беккер, Є. Леммерт, Ф. Танненбаум вважали, що девіантна поведінка є результатом соціальної оцінки. [38, 166] Відхилення пояснюються також культурологічними теоріями, які наголошують на аналізі культурних цінностей, які сприяють відхиленням (А. Коен, М.Міллер, Е. Сатерленд, М. Селлін). [25, 282], [38, 168] Конфліктологічна парадигма відхиляє усі теорії девіантної поведінки, вважаючи головним чинником девіації природу сучасного суспільства. Також при розгляді девіантної поведінки треба звернути увагу на роботи Ч. Бернарда, М. Бламберга, М. Вебера, Р. Лайкерта, А. Маслоу, Н.Дж. Смелзера, Х. Хекхаузена, в яких аналізується поведінка людей у різних сферах життєдіяльності. [18], [19], [25]

У зв`язку з метою дослідження, треба визначити якісну визначеність соціологічного підходу до вивчення відхилень, які розглядаються в роботі у зв`язку з такими категоріями, як «соціокультурні норми», «соціальна дія», «соціальні відносини», «соціокультурні явища», «соціальні інститути». Головною категорією соціологічного аналізу девіації є категорія «соціальне». Ці теоретичні положення суттєво відрізняють психологічний та соціологічний підходи до визначення девіації.

Проаналізувавши роботи західних соціологів, можна зробити висновок, що в залежності від того, які зовнішні обставини та чи інша соціологічна теорія розглядає як головний чинник та загальну детермінанту девіантної поведінки, останні можна класифікувати таким чином:

- причина девіації міститься у неоднорідності та мінливості нормативно-цінносної системи суспільства (теорія аномії Е. Дюргейма, теорія субкультур, теорія контролю та близькі до них); [18, 35]

- причина соціальних відхилень – соціальна нерівність та стратифікація суспільства (теорія аномії Р. Мертона, теорія конфлікту соціальних груп, теорія конфлікту влад та близькі до них); [38, 214]

- загальна причина девіацій - стигматизація (концепція Ф. Танненбаума, соціальної ідентичності Е. Гоффмана, вторинної девіації Е. Лемерта, девіантної кар`єри та етикетування Г. Беккера); [38, 215]

- загальна причина девіантної поведінки – дестабілізація суспільства (теорія соціальної дезорганізації, теорія дестабілізації В. Реклесса, теорія дезорганізації Е. Бьорджесса). [38, 216]

Але ж треба зауважити, що різноманітність наукових шкіл та течій значно ускладнила структуру сучасної західної девіантології, оскільки прагнення зарубіжних дослідників до міждисциплінарного наукового підходу до розгляду проблем поведінки, що відхиляється, внесло певне концептуальне «забруднення» до соціології девіантноії поведінки. Це явилося важливим чинником відсутності єдності у визначенні категорії «девіантна поведінка», предмету даної наукові дисципліни.

Що стосується радянської соціології, то вивчення девіації здійснювалося в рамках психологічного та соціологічного підходів. З позиції соціологічного напрямку в радянській науковій літературі під девіантним розумілася поведінка індивіда, в результаті якої його дії, вчинки не співпадали з ціннісно-нормативною системою суспільства. Безпосередньо у соціологічному напрямку можна визначити кримінологічний та багатофакторний підходи.

Проаналізувавши радянську соціологічну літературу щодо проблеми девіантної поведінки, можна виділити дві основні групи робіт. До першої відносяться історико-критичні огляди закордонних досліджень девіації. Серед них кримінологічні праці М. Бабаєва, Н. Дубініна, В. Кудрявцева, Н. Кузнецової, Є. Сибірякова, А. Ратінова, а також соціологічні роботи В. Афанасьєва, Л.Іоніна, І. Кона, Т. Осипова, Є. Осипової та інших. Ці роботи дозволяють скласти уявлення про теоретичні здобутки зарубіжних соціологів та співставити їх зі станом та напрямками вітчизняних досліджень. [16, 19]

Другу групу становлять праці, у яких робилися спроби соціологічного аналізу відхилень в радянському суспільстві. Це роботи Я. Гілинського, В. Кудрявцева, В. Нерсесяна, О. Яковлєва. Значну частину робіт становлять дослідження конкретних видів девіантної поведінки. Різні аспекти злочинності вивчали Ю. Антоян, К.Ігошев, І. Карпець, Г.Мінковський, наркоманію досліджували А. Габіані, Т.Іванова, Б.Лєвін та М.Лєвін, А. Мейроян, Г.Сілласте, проблемам проституції присвячені праці Н. Аверіної, А. Габіані, Я.Гілинського, І. Шмарова, суїцидальна поведінка досліджувалася І. Алієвим, Я.Гілинським, С. Смідович та іншими. [16, 21]

Безпосередньо дослідженням девіантної поведінки молоді займалися В.Лісовський, І.Ільїнський, В. Левічева, В. Чупров, механізм формування особистості неповнолітнього порушника вивчали С. Клімова, І. Макшанцева, вплив оточення та родини на формування особистості молодого девіанта – С. Агарков, С.Рєзников, В. Солодніков, Б. Попов, профілактиці девіантної поведінки молоді присвячені праці Л. Волошиної, І. Максимової, Б. Левіна та М. Левіна, М. Позняковой, І. Стрельчука. [16, 25]

В останні роки українські соціологи виявляють безпосередній інтерес до проблем молоді, вивчаючи особливості формування трудових орієнтацій та життєвих планів молоді (А. Вишняк, О. Ручка, В. Оссовський, С. Макєєв, С. Стукало та інші), адаптацію до сьогодення (О. Злобіна, С. Макєєв, С. Оксамитна, В. Пилипенко, В. Тихонович, О. Шкачко), різні види девіантної поведінки молоді (О. Бандурка та В. Соболєв, В. Водник, О. Зелінський, Ю. Золотарьова, В.Іванова, Н. Побєда, Є. Ставицька та інші). [16, 32]

У дослідженнях вітчизняних соціологів підкреслюється, що Україна опинилася в ситуації ненормативності, неясності сучасних норм. Їх непереконливість, необґрунтованість роблять, по-перше, проблему визначення девіації надто складною, так як все важче стає теоретикам і практикам відповідати на запитання: «У чому і від чого відбуваються відхилення?». По-друге, невизначеність в критеріях, в межах дозволеного, відсутність ясних і зрозумілих процедур та міри відповідальності за вчинене об’єктивно «сприяють» розширенню «поля девіантності». До речі, українськими соціологами (в рамках дослідження девіантної поведінки) вивчаються мотиви девіантної поведінки молодих людей, типологічні особливості кримінальної поведінки останніх, взаємозв’язок зайнятості молоді і злочинності, особливості девіації у середовищі учнівської молоді тощо. [17, 23–24]

В цілому, віддаючи належне науковій і практичній значущості робіт, в яких розглядається питання девіантної поведінки, необхідно зазначити, що в українській соціології ще не сформувався концептуальний підхід до вивчення девіації, не розглянуто сукупність факторів, які впливають на розповсюдження соціальних відхилень, не визначено особливості девіацій серед молодіжної спільноти, усі базові поняття є дискусійними.

1.2 Особливості девіантної поведінки в умовах соціальної аномії

Сучасне українське суспільство – це соціум, де існує криза довіри по відношенню до старих засобів соціальної інтеграції, моральна пустота та ціннісний вакуум, масове розповсюдження перед – та девіантних форм поведінки, перехід соціальної патології до розряду соціальної норми.

Норми, які існують у суспільстві, можна класифікувати таким чином:

- безумовні – умовні (безумовні зустрічаються завжди і скрізь, тому що без них неможливе існування суспільства, а їх виникнення обумовлено сутністю людського життя; умовні норми – це норми, прийняті як зразки поведінки і вважаються обов`язковими чи припустимими саме в цьому суспільстві);

- офіційні – неофіційні (офіційні – це такі умовні чи безумовні норми, які оформлені у вигляді правових приписів і контролюються правоохоронними органами; неофіційні – це безумовні або умовні норми, дотримання яких забезпечується авторитетом громадської думки);

- істинні – хибні (в основі цього виду норм відображено об`єктивне значення даного типу поведінки для суспільства. Істинними є усі безумовні норми). [4, 32]

За масовістю, розповсюдженістю, формою соціального вияву девіантну поведінку можна розглядати, на наш погляд, як:

- індивідуальну девіантну поведінку (соціальний факт);

- сукупність однорідних індивідуальних актів поведінки, що відхиляється (соціальний вид);

- девіантну поведінку як соціальне явище (соціальний тип).[4, 35]

В сучасних умовах українського соціуму негативну девіантну поведінку молоді можна оцінювати як соціальне явище, для якого характерні розповсюдженість у просторі, стійкість у часі, розповсюдженість серед соціально-демографічних груп, множинність такої поведінки. В свою чергу, негативна девіантна поведінка (виходячи з цілі такої дії) може включати такі види: делінквентна поведінка (злочинність, правопорушення), тобто порушення офіційних норм, та аморальна поведінка, що порушує неофіційні норми. Аморальна поведінка може бути поділена на асоціальну (алкоголізм, наркоманія, проституція, суїцидальна поведінка) та деструктивну (екстремізм).

Таким чином, в умовах соціальної аномії відбувається катастрофічне зростання усіх видів негативної поведінки, порушення усіх соціальних норм (окрім хибних). Невизначеність пермісивного стану суспільства породжує втрату соціальних орієнтирів, соціальної опори, звичних гарантів безпечного та забезпеченого існування, що викликає у людей розгубленість, робить їх сприятливими до різних екстремістських проявів, тобто провокує девіантну поведінку, оскільки спостерігається невизначеність нормативної системи, невизначеність у критеріях дозволеного, відсутність чітких процедур та відповідальності за скоєне. Подальше поглиблення кризи матиме ще більший руйнівний вплив на ціннісний світ населення України та на розповсюдження негативної девіантної поведінки, на ще більше послаблення соціального контролю, на легалізацію більшості видів девіації та на продукування крайніх форм відхилень, відчуження від загальнолюдських цінностей. Якщо одним з індикаторів успішності процесів трансформації може виступати закономірність вияву позитивних (соціотворчих) та негативних (соціально відхильних) форм поведінки, то на основі проаналізованої статистики та даних багатьох досліджень, казати про успішність трансформації ми ще не маємо змоги.

2. Причини, фактори, види девіантної поведінки молоді

2.1 Механізми, причини та фактори зростання негативної девіантної поведінки сучасної молоді

Головною причиною девіації, на наш погляд, є соціальна несправедливість – феномен, що відбиває нееквівалентний характер взаємовідносин та взаємин у суспільстві, та пронизує систему соціальних відносин у цілому. Наслідки соціальної несправедливості на макрорівні можуть проявлятися у вигляді аномії, соціальних конфліктів, субкультурної диференціації суспільства, послаблення соціальних зв`язків та соціального контролю.

Несправедливість на макрорівні трансформується на мікрорівень і виявляється у поведінковій та ментальній спрямованості взаємних реакцій та вчинків людей. Таким чином, несправедливість на макрорівні суспільної організації обумовлює відхилення у поведінці конкретних людей на мікрорівні організації суспільства. З феноменом соціальної несправедливості пов`язане відчуження, дисбаланс між потребами та можливостями їх задоволення, об`єктивні відмінності в становищі соціальних верств та груп, неспівпадання потреб та інтересів більшості з потребами та інтересами окремих груп чи індивідів. [8, 279]

Молодь у першу чергу страждає від нерівності становища, нерівності шансів отримати відповідну потребам роботу, матеріальну нагороду за свою працю, житло, одяг. Протиріччя між потребами людей, які постійно зростають, та нерівними можливостями їх задоволення набувають серед молоді особливо гострого характеру в силу розбіжності між підвищеним енергетичним потенціалом молоді, бурхливим розвитком їх фізичних, інтелектуальних, емоційних сил та недостатньою соціальною зрілістю, професійним та життєвим досвідом.

Крім того, відносно молоді гостро стоїть проблема каналізування енергії, соціальної активності в напрямку, який суспільно схвалений, оскільки саме молодь особливо потребує соціального визнання, самоствердження, а незадоволена потреба в цьому веде до спроб реалізувати себе в негативних вчинках та поведінці, що відхиляється.

Девіантна поведінка є результатом неузгодженості між приписаними культурою намірами, спрямуваннями та соціально прийнятними засобами їх досягнення. Засіб впливу соціальної структури на поведінку особистості визначає певний тип пристосування особистості до культурних цілей та норм. Таких типів пристосування Р. Мертон пропонує п’ять: конформізм, інновація, ритуалізм, ретритизм, бунт, із яких саме ретритизм є умовою таких форм девіантної поведінки, як алкоголізм, наркоманія, жебрацтво, суїциди та інші. Вибір такої форми пристосування обумовлений не прийняттям людиною як культурних цілей, так і інституціолізованих засобів їх досягнення. [6, 87–88]

Компонентами соціального механізму є фактори, що впливають на його ефективність. Т. Парсонс пропонує розрізняти зовнішні (соціальні) та внутрішні (психологічні, особистісні) фактори (явища та процеси). [6, 91]

Зовнішні, тобто загальносоціальні детермінанти – це конкретно-історичні економічні, культурні, політичні, національні процеси в суспільстві та глобальні проблеми людства. Внутрішні (особистісні) – це життєві умови, пов’язані з безпосереднім оточенням людини, що впливають на формування ціннісних орієнтацій, звичок, норм, стилю поведінки та способу життя.

Окрім загальної причини деівантної поведінки та її дії в молодіжному середовищі, існують фактори, що визначають більшу вірогідність реалізації тих чи інших форм відхилень. На наш погляд, необхідно розрізняти зовнішні та внутрішні фактори. Зовнішніми факторами у кризовому суспільстві є:

- Дисфункції та деформації соціальних інституцій: це негативно відбивається на моральному формуванні особистості; відбувається викривлення системи ціннісних орієнтацій та мотивацій поведінки молоді; послаблення функціональності інституцій створює відчуття відсутності покарання та безвідповідальності за свої вчинки, веде до послаблення системи в цілому (при цьому індивідуальні відхилення стають масовими та набувають гострого характеру), поглиблюється деформація норм та інших складових суспільного життя. Молодь у сучасній Україні втратила довіру до всіх формальних інституцій. Дисфункція та деформація соціальних інституцій: може бути причиною таких явищ, як соціальна напруга та конфлікти; бажання змінити недіючий інститут іншими установами, переважно неформальними; послаблення функцій інституцій створює відчуття відсутності покарання та безвідповідальності за свої вчинки, при цьому індивідуальні відхилення стають масовими та набувають гострого характеру;

- Деформація соціальних норм та нормативної системи: може міститися у відриві норм від конкретних умов життєдіяльності, в їх старінні або неспівпаданні з реаліями суспільного життя; в перекрученому чи неповному відображенні в свідомості людей об`єктивних закономірностей функціонування суспільства; в нестабільності, нестійкості, невизначеності норми, яка внаслідок цього не може виконувати функцію соціального регулятора; в руйнуванні зв`язку її структурних компонентів; у послабленні чи не застосуванні санкцій; така норма руйнує і інші компоненти суспільного життя – цінності, що виявляється у амбівалентності ціннісної системи молоді та призводить до ігнорування деяких соціальних норм та до викривлення відносин між людьми;

-Деформація ціннісних орієнтацій молоді: суперечність і несталість ціннісного світу, протиріччя між цінностями декларованими та реальними, між ціннісною орієнтацією та реальністю. Деформація ціннісних орієнтацій призводить до деформації соціальних інституцій, до ігнорування деяких соціальних норм, до викривлення відносин між людьми, до широкого розповсюдження цінностей референтної для індивіда малої групи;

-Маргіналізація суспільства, дезадаптація значної частини індивідів: кількість девіантів залежить від соціального складу молоді і його структура визначає абстрактну можливість девіантних дій певних соціальних груп. Наявність у складі молоді «груп ризику» та їх кількість дозволяють стверджувати про «девіантний потенціал» суспільства. «Девіантний потенціал» молоді та українського суспільства в цілому досить високий, що пояснюється особливостями соціальної структури молоді як соціальної спільності. Ситуація поглиблюється тим, що молодь сама є маргінальною групою, тому що характеризується несталістю та перехідністю соціального статусу та відчуває подвійний вплив середовища. [14, 37]

Зовнішні (загальносоціальні) детермінанти та соціальні інститути є носіями зовнішньої системи численних соціальних норм, політичних, етичних, правових та суспільних, колективних, групових ціннісно-нормативних приписів, які виконують функцію зовнішніх регуляторів поведінки людини, що в процесі соціалізації повинні бути переведені у систему внутрішньої регуляції.

Що стосується внутрішніх факторів девіантної поведінки (особистною детермінантою), то до них відносяться: образ життя індивіда, на який впливають тип та характер родинних відносин, засоби масової інформації, форми дозвілля, найближче оточення (друзі, компанія), загальний рівень інтелектуального розвитку молоді, навчальні заклади.

Соціально-психологічні механізми соціалізації відіграють роль «перехідного містка» між зовнішніми регуляторами, тобто груповими нормами і звичаями, традиціями, рольовими приписами, санкціями стимулювання і покарання, схвалення та засудження, внутрішніми регуляторами, диспозиціями, психологічними станами готовності до певних поведінкових реакцій. Соціально-психологічні механізми соціалізації полягають в тому, що через соціальні інститути та соціально-психологічні агенти здійснюється вплив з приводу цілеспрямованого формування у особистості певних поглядів, переконань, ціннісних орієнтацій, соціальних установок. Соціальними інститутами є сім’я, шкільні та трудові колективи, неформальні групи. Агентами соціально-психологічного впливу є засоби масової комунікації, радіо, телебачення, мистецтво, література, різні ідеологічні та релігійні впливи.

Суттєвий вплив на формування особистості має стиль взаємовідносин з батьками, котрий лише частково зумовлений їх соціальним і матеріальним статусом. Існує п’ять стилів взаємовідносин у сім’ї, котрі однозначно є тактиками сімейного виховання: диктат, опіка, конфронтація, мирне співіснування, співробітництво, серед яких лише останнє є оптимальним стилем взаємодії, який не призводить до девіантної поведінки. Всі інші частіше за все сприяють негативному формуванню дитини. До девіантної поведінки можуть призводити як надмірна опіка, так і мирне співіснування, тобто безконтрольність та бездоглядність, надання дитині повної свободи та незалежності. Також дуже великий значення та вплив на «формування» девіантної поведінки молоді має шкільна дезадаптація та засоби масової інформації. [21, 6–7]

Соціально-психологічні механізми соціалізації можна поділити на усвідомлені та неусвідомлені. До неусвідомлених належать навіювання, наслідування та ідентифікація. Усвідомленими можна вважати такі феномени як референтна група, престиж, авторитет, популярність.

Таким чином, молодь сьогодні знаходиться перед проблемою розробки життєвої стратегії, моделі майбутнього життя, які передбачають вибір засобу життя, напрямків, визначення головних цілей життя. Можна констатувати, що для значної кількості молоді противоправна, асоціальна поведінка визначається нормальною для своєї вікової когорти. Тобто спостерігається інституціалізація девіації, перетворення її на соціально прийнятий тип поведінки.

2.2 Специфіка прояву основних видів девіантної поведінки молоді

Девіацію можна визначити як окремі вчинки або їхню сукупність, які входять у протиріччя з прийнятими в суспільстві юридичними, моральними й соціальними нормами. У жодному суспільстві неможливо провести лінію й просто розділити всіх на тих, хто відхиляється від норм, і тих, хто їм підкоряється.

Молодь розглядається як велика соціальна група, що має специфічні соціальні й психологічні риси, наявність яких визначається віковими особливостями молодих людей і тим, що їх соціально-економічне й суспільно-політичне положення, їхній духовний світ перебуває в стані становлення. У сучасній науковій літературі до цієї групи зазвичай відносять людей у віці від 15 до 30 років. [23, 27]

До основних типів девіантної поведінки в сучасних умовах можна віднести злочинність (делінквентність), алкоголізм, проституція, наркоманія. Кожний тип девіаньної поведінки має свою специфіку.

Помітимо, що такі типи девіантної поведінки, як алкоголізм, наркоманія, суїцид, більшою мірою залежать від біологічних компонентів при досить малій участі біологічного фактора.

Досить часто зустрічається такий вид девіантної поведінки, як алкоголізм. Поняття алкоголізм вживається мінімумом у двох аспектах. У медичному алкоголізм – це хронічне захворювання, що характеризується патологічним (нескоримим) потягом до спиртних напоїв. У соціально-правовому алкоголізм – форма девіантної поведінки, що виражається в зловживанні спиртними напоями. Особливість пиятства та алкоголізму як девіантної поведінки в тому, що ці явища виступають як каталізатор, що сприяє прояву інших видів соціальних відхилень: злочинності, адміністративних правопорушень, самогубств, аморального поводження й ін.

Для молоді основним мотивом вживання алкоголю є наслідування, засноване на прагненні довести свою приналежність до певної соціальної групи. Мотивами вживання алкоголю можуть стати також прагнення «забутися», піти від ситуації, що травмує, звільнитися від комплексів, зняти стрес. Іноді демонстративне вживання алкоголю може бути проявом «бунту» при реакції емансипації. [12, 64–68]

Звичайно, проблема подолання пияцтва й алкоголізму є дуже складною, вона включає економічний, соціальний, культурний, психологічний, демографічний, юридичний і медичний аспекти. Тільки з обліком всіх цих аспектів можливе її успішне рішення.

В останні роки в країні зі швидкістю сходу лавини наростає в числі девіантних відхилень у поводженні людей таке трагічне захоплення й наступна хвороблива пристрасть, як наркоманія.

Наркоманія (греч. narke – заціпеніння й mania – безумство) – це група захворювань, які проявляються потягом до постійного прийому в зростаючих кількостях наркотичних лікарських засобів і наркотичних речовин, внаслідок стійкої психічної й фізичної залежності від них з розвитком абстиненції при припиненні їхнього прийому.

Результати соціологічних досліджень показують, що головні мотиви споживання наркотиків – бажання відчути задоволення, бажання випробувати гострі відчуття, ейфорія. А оскільки мова в більшості випадків іде про молодих людей, ці мотиви підсилюються соціальною незрілістю, безтурботністю, легкодумством. Більшість опитаних наркоманів (77,1%) пристрастилися до зілля під впливом інших осіб, головним чином споживачів наркотиків із числа друзів, знайомих, причому нерідко прилучення відбувалося в компанії гедоністично настроєної молоді. [10, 100–102]

Споживання наркотиків у молодіжному середовищі дуже часто носить саме груповий характер. Багато наркоманів приймають наркотики в громадських місцях (на вулицях, у дворах, у кінотеатрах, у кафе, на пляжах), деякі можуть це зробити в «будь-якому місці».

Рання наркотизація порушує процес гармонійного розвитку на фізичному, психічному й інтелектуальному здоров'ї підлітка. Так, у наркоманів значно вповільнюється темп розумових операцій. Для них характерна відсутність або розмитість моральних обмежників, моральних норм, бідність емоцій, підвищена сугестивність, відсутність творчих здатностей.

У молоді, на відміну від дорослих наркоманів, спостерігається швидкий темп залежності від наркотику, настання амнестичних сп'янінь (ейфорії) від невеликих по величині доз, важке протікання процесу абстиненції. Всі ці явища відбуваються паралельно з дезадаптацією і аморалізацією молоді, тому часто виступають в ролі суб'єкта або об'єкта протиправного поводження.

Головна небезпека наркоманії – не стільки в заподіянні фізіологічної шкоди особі, що споживає наркотики, скільки в наступній деградації особистості, що наступає в 10–20 разів швидше, ніж при алкоголізмі. Наркомани перестають цікавитися своєю роботою, а потім і зовсім залишають неї. Поступово послабляються й припиняються корисні соціальні зв'язки з колегами на роботі або навчанні, друзями, виникають ускладнення в родині, розвиваються егоїстичні риси характеру, лицемірство, облудність, увага концентрується лише на власній особистості й на проблемі придбання наркотиків. [22, 103–105]

Дослідники відзначають, що ще одним немаловажним фактором є соціальне оточення. [16, 59] Шанс стати наркоманом вище в тих, хто спілкується з людьми, які вживають наркотики (алкоголіком – з людьми, які зловживають алкоголем і т.д.). Тому що тенденція до наслідування є об'єктивною особливістю процесу соціалізації особистості, що формується, то не можна не враховувати і явище наркоманії як одну з моделей соціального поводження.

Але наслідування, далеко не головний фактор ризику. Підходячи до організації профілактичної роботи, дослідники вирішили з'ясувати, які ж причини штовхають молоду людину на експериментування з наркотиками. [14, 64] Як бачимо, найбільш часто відрізняються причини, пов'язані з головними віковими особливостями: прагненням до активного пізнання навколишнього світу (перші два варіанти відповідей, представлених у таблиці) і себе (четвертий варіант), а також із самим процесом соціалізації, адаптації до нових життєвих умов, ствердженням себе в середовищі (третій варіант) і виникаючими у зв'язку із цим проблемами (п'ятий варіант). Серед інших причин, об'єднаних нами в таблиці в одну групу (останній рядок) називалися такі, як прагнення викликати співчуття до себе, дія «на зло», «від, того, що не було чого робити» і ін. (табл. 1). Соціологічне дослідження проводилося Демичевою А.В., в рамках написання наукової роботи «Причины и факторы роста негативного девиантного поведения в условиях трансформации украинского общества». [14, 71–74]

Таблиця 1. Найбільш часті причини вживання наркотиків (в % до числа опитаних)

Боротьбі з наркоманією можуть сприяти міри соціального, економічного, культурного характеру, у тому числі й ті, які застосовуються для викорінювання алкоголізму. Але, з огляду на специфіку розвитку наркоманії, у боротьбі із цим типом делінквентної поведінки варто використовувати й спеціальні міри – медичні, правові.

Одним з найбільше трагічних типів девіантної поведінки є самогубство або суїцид. Суїцид (від англ. suicide – самогубство) – дія, навмисно спрямована на позбавлення себе життя. До суїцидів не можуть бути прилічені випадки загибелі по необережності, а також у стані неосудності. В основі будь-яких суіцидальних проявів лежить соціально-психологічна дезадаптація.

Дослідження свідчать, що фактором, який провокує суїцидну поведінку, виступає специфічна комбінація таких характеристик, як стать, вік, освіта, соціальний і родинний стан. Дослідження показують, що рівень самогубств найчастіше стійко корелює з рівнем промислового розвитку країни й часток населення, що проживає в містах. Чим вище ці показники, тим, як правило, вище рівень самогубств. Все це дає підстави бачити причини росту або скорочення числа самогубств у конкретних особливостях способу життя (наприклад, побутової невпорядкованості), специфіці міжособистісних відносин, ураховувати історичні, релігійні й культурні традиції, які зложилися в тій або іншій країні, у тому або іншому регіоні. Звичайно, безсумнівний зв'язок суїцидного поводження з іншими формами соціальних відхилень, наприклад, з пияцтвом. Судовою експертизою встановлено, що приблизно: 68% чоловіків і 31% жінок, які кінчають з життям, перебувають в стані алкогольного сп'яніння. [15, 24–26]

Молодіжному віку властиві свої особливості суїцидальної поведінки. Для суїцидентів молодіжного віку характерне прагнення бути свідком реакції навколишніх на свою смерть. При здійсненні суїциду смерть не планується дітьми й підлітками з такою визначеністю, як дорослими. Відсутність у молоді знань про самогубства створює підвищену погрозу смерті поза залежністю від форми самовпливу. Небезпеку також підвищують вікові особливості біологічної реактивності організму на такі наслідки суїцидальной спроби, як інтоксикація, травми або асфіксія.

Проституція як соціальне явище, властиве історичним формам громадської організації, виникши в найдавніші часи, зберігається до наших днів.

Сам термін «проституція» походить від латинського слова «виставлятися привселюдно» (prostituere). Зазвичай під проституцією розуміють позашлюбні статеві відносини за плату, що не мають у своїй основі почуттєвого потягу. Суспільство розділилося на прихильників легалізації проституції, які посилаються на те, що в жодній країні не вдалося знайти діючих способів її ліквідації. Супротивники цього «соціального зла» вимагають заборонити будь-яку форму продажу жіночого тіла й прийняти суворі закони проти сутенерів, самих повій і тих, хто створює їм рекламу.

Наприкінці 80-х початку 90-х років даний тип девіантної поведінки став активно поширюватися серед осіб молодіжного віку нашої країни. Основними причинами цього можна вважати: загальний кризовий стан суспільства, девальвація традиційних моральних цінностей, лібералізація статевої моралі, еротизація громадського життя.

До числа факторів, що впливають на поширення проституції серед молоді, варто віднести усе більш зростаючу соціальну та матеріальну нерівність, що різко позначається в молодіжному середовищі, а також швидко вкорінений міф про престижність заняття проституції. Спонукальними мотивами для заняття проституції можуть послужити цікавість, наслідування, бажання самоствердитися, протест, прагнення до гарного, забезпеченого життя, спокушання, статевий потяг. [23, 19–20]

Заняття проституції в молодіжному віці, як правило, сприяє прилученню молоді до паління, вживанню алкогольних напоїв, наркотичних і токсичних речовин; супроводжується різними правопорушними діями (крадіжки, хуліганство), а часом і злочинами.

Профілактика проституції молоді повинна містити в собі комплекс соціальних, психолого-педагогічних, медичних, адміністративно-правових мір. Особливу увагу варто приділити відпрацьовуванню механізмів, що забезпечують захист прав і інтересів дитини й статевого виховання.

В нашій країні серед молоді росте число алкоголіків, наркоманів. Опитування учнів та студентів (вік 15–20 років, половина – дівчатка) показали, що 52,8% досить часто вживають спиртні напої, 10,2% хоча б раз у житті пробували наркотичні, а 9,8% – токсичні речовини. Фактично кожний десятий з них ризикує стати хронічним алкоголіком, нарко- або токсикоманом. [16, 43]

Методологічний конструкт девіантної поведінки молоді дозволяє виділити наступні його види:

а) користь,

б) агресія.

Загальними для всіх видів поводження, що має корисливу спрямованість, є його мотиви й мета: вони зв'язані із прагненням до придбання матеріальної (грошової, майнової) вигоди.

Відхилення агресивної орієнтації зазвичай викликані мотивами мстивого характеру, ворожості, ворожнечі, неповаги до людини; здебільшого вони виражаються в зазіханнях не честь і достоїнство, здоров'я й життя людини, у порушеннях громадського порядку. Це – сварки в родині й конфлікти на роботі, образи й хуліганство, побої й нанесення каліцтв, нарешті, зґвалтування й убивства.

Головні мотиви молодіжних відхилень є однаковими для української молоді, але для великих міст та сучасних мегаполісів характерний більший відсоток молодіжної девіації, ніж у сільських районах. На сучасному етапі відбуваються зміни та особливості, характерні для кожного виду відхилень: наприклад, щодо наркоманії, спостерігається значне зростання індивідів, що вживають декілька речовин відразу, більшість наркоманів вживає самостійно виготовлені наркотики, відбувається поширення соціальної бази наркоманів за рахунок забезпечених людей.

Проаналізувавши статистичний матеріал, можна зробити висновок, що в період кризи, яку переживає українське суспільство, спостерігаються катастрофічні темпи зростання усіх видів молодіжної девіації та значне її омолодження, розповсюдження агресивного стилю поведінки серед молоді.

Делинквентність – відбиття пороків людства. І дотепер викорінити її не вдалося жодному суспільству. Отже, нам необхідно відмовитися від утопічних на сьогоднішній день уявлень про «повне викорінювання» соціальної патології й зосередитися на реальному завданні – зниженні темпів приросту й утриманні злочинності під контролем на соціально терпимому рівні.

Усі види девіантної поведінки взаємопов`язані та здійснюють один на одного взаємний вплив, мають загальну природу виникнення. Взаємовплив та взаємозалежність є відносно стійкими та можуть мати вид індукції декілька форм соціальної патології, коли одне явище підсилює інше.

Таким чином, в суспільстві спостерігається суперечливість функціонування моральних і правових норм, яка викликає розмитість меж дозволеної та девіантної поведінки, і як наслідок – розповсюдження усіх видів відхилень серед української молоді, їх взаємозв`язок та набування ними надзвичайних форм.

Висновки

Девіантна поведінка – це поведінка індивіда чи групи, яка не відповідає загальноприйнятим нормам, у результаті чого ці норми ними порушуються. Девіантна поведінка – наслідок невдалого процесу соціалізації молодої людини: у результаті порушення процесів ідентифікації й індивідуалізації, такий індивід легко впадає в стан «соціальної дезорганізації», коли культурні норми, цінності і соціальні взаємозв'язки відсутні, слабшають чи суперечать один одному. Такий стан називається аномією і є основною причиною поведінки, яка відхиляється.

З огляду на те, що девіантна поведінка може приймати самі різні форми (як негативні, так і позитивні), необхідно вивчати дане явище, виявляючи диференційований підхід.

Поведінка, яка відхиляється, часто служить підставою, початком існування загальноприйнятих культурних норм. Без неї було б важко адаптувати культуру до зміни суспільних потреб. Разом з тим питання про те, у якому ступені повинна бути поширена поведінка, що відхиляється, і які її види корисні, а саме головне – терпимі для суспільства, дотепер практично не розв’язані. Відповісти на ці питання доволі важко. Разом з тим не усі форми девіантної поведінки вимагають настільки детального аналізу.

Кримінальна поведінка, сексуальні відхилення, алкоголізм і наркоманія не можуть привести до появи корисних для суспільства нових культурних зразків. Варто визнати, що гнітюче число соціальних відхилень відіграє деструктивну роль у розвитку суспільства. І тільки деякі нечисленні відхилення можна вважати корисними. Одна з задач соціологів – розпізнавати і відбирати корисні культурні зразки в девіантній поведінці молоді.

Сучасне українське суспільство знаходиться в стані трансформації, який супроводжується соціальною аномією, примітивізацією та маргіналізацією життя. Суспільство, яке трансформується, являє собою особливий різновид нестабільних систем, який поєднує його старий та новий стан за новими засадами, тобто сучасне українське суспільство – це два принципово різних по сутності соціуми (тоталітарний та посттоталітарний), які представлені своїми інституціями та ціннісно-нормативними системами. У таких умовах є всі об`єктивні чинники для зростання та розповсюдження девіантної поведінки.

Таким чином, нестабільне суспільство, яке трансформується, породжує зовнішні фактори, що впливають на репродукування відхилень: деформація соціальних норм, деформація соціальних інституцій, деформація ціннісних орієнтацій, маргіналізація та дезадаптація значної кількості індивідів. Але необхідно зазначити, що вибір засобів діяльності залежить від самої особистості, від системи її диспозицій, через які опосередковується зовнішній вплив. Тому девіантна поведінка обумовлена і внутрішнім фактором, яким виступає спосіб життя молодої людини, на формування якого впливають тип та характер родинних відносин, система освіти, група друзів, засоби масової інформації.

Спосіб життя може бути соціально-позитивним, дисгармонійним, аморальним та противоправним (розподіл здійснюється за соціально-нормативним критерієм). Таким чином, на виникнення та розповсюдження девіантної поведінки впливають як зовнішні, так і внутрішні фактори. Сьогодні на історичну арену виходить новий соціальний тип особистості молодої людини: це людина економічна, аполітична, стримано агресивна, готова діяти виходячи з ситуації, визнає значимість родини, рідну культуру вважає занепадницькою, визнає цінність освіти та інше. У цілому, ціннісна структура молоді характеризується різким посиленням індивідуальних цінностей, відчуженням від суспільного життя. Усе це знижує правові та моральні бар`єри, розв`язує особистий та груповий егоїзм, створює атмосферу уседозволеності; більшій частині молоді притаманний дисгармонійний, аморальний чи противоправний образ життя, що свідчить про характерність для значної частини молоді так званої девіантної особистості, що обумовлено наявністю об`єктивних та суб`єктивних факторів та умов деформації особистості молоді.

Суспільство, для зниження девіацій в молодіжному середовищі, повинно суворо дотримуватися законів розвитку особистості, тому що без цього ліквідувати окремі види девіантної поведінки чи блокувати зовнішні фактори фактично неможливо.

Список використаної літератури

1. Актуальные проблемы социологии девиантного поведения и социального контроля/ под. ред. Я.И. Гилинского. –М.: ИС РАН, 1992;

2. Афанасьев В.С., Гилинский Я.И. Девиантное поведение и социальный контроль в условиях кризиса российского общества –СПб.: СПбФ ИС РАН, 1995;

3. Башкатов И.П. Психология групп несовершеннолетних правонарушителей (социально-психологические особенности). – М.: «Прометей», 1993. – 251 с.;

4. Бондарчук О. І. Психологія девіантної поведінки. – К.: Міжрегіон. акад. упр. персоналом, 2006. –88 с.;

5. Бэрон Р., Ричардсон Д. Агрессия. – Спб.: Питер, 1998;

6. Гилинский Я.И., Афанасьев В.С. Социология девиантного (отклоняющегося) поведения: Учебное пособие. –СПб: СПбФ РАН, 1993;

7. Гилинский Я.И. Социология девиантного поведения и социального контроля // Социология в России. –М.: ИС РАН, 1996. –с. 485–514;

8. Гилинский Я.И. Девиантное поведение молодежи // Социология молодежи. –СПб: СПбГУ, 1996–с. 279 – 331;

9. Гофман А.Б. Сім лекцій по історії соціології. – М., 1995;

10. Гришко А.Я. О наркомании среди подростков // Социологические исследования. –1990. – №2. –с. 100–102;

11. Двойменный Н.А. Социально-психологические особеннности несовершеннолетних преступников // Социологические исследования. –1994– №8–9;

12. Демичева А.В. К вопросу об особенностях девиантного поведения и сознания современной молодежи // Харьковские социологические чтения – 95. Доклады и сообщения участников. – Харьков, 1995;

13. Демичева А.В. Особенности девиантного поведения молодежи в условиях трнсформации украинского общества // Материалы международной научно-практической конференции, октябрь 1995. – Киев, 1995;

14. Демичева А.В. Причины и факторы роста негативного девиантного поведения в условиях трансформации украинского общества // Придніпровський науковий вісник, №18, 2006. – Дніпропетровськ, 2006;

15. Демичева А.В. Проблема суицида в современный период // Харьковские социологические чтения – 97. Научно-методическое обеспечение преподавания социологических дисциплин. – Харьков: Основа, 1997;

16. Демічева А.В. Проблеми девіантної поведінки молоді в умовах трансформації сучасного українського суспільства. – Харків, 2007

17. Демичева А.В. Факторы роста девиантного поведения в современном украинском социуме // Придніпровський науковий вісник, №20, 2005;

18. Дюркгейм Э. О разделении общественного труда. Метод социологии. – М.,1991;

19. Дюркгайм Е. Самогубство: Соціологічне дослідження / Пер. з фр. Л. Кононович. – К.: Основи, 1998. – 519 с.;

20. Завражин С.А. Подростковая делинквентность: транскультуральная перспектива // Социологические исследования. –1995. – №2;

21. Іванов В.Н. Девиантна поведінка: причини і масштаби // Соціально-політичний журнал. – 1995. – №2;

22. Иванова Т.В. Отклоняющееся поведение и употребление подростками наркотиков // Социологические исследования. –1992. – №7. –с. 103–105;

23. Казымбетова Д.К. Девиантное поведение молодежи какобъект социологического исследования. – Алматы, 2001. –21 с.;

24. Карпов В.Г., Лисовская Е.Б. Жизненнный путь наркомана как объект междисциплинарного исследования // Актуальные проблемы социологии девиантного поведения и социального контроля. –М., 1992;

25. Коэн А.К. Отклоняющееся поведение и контроль за ним // Американская социология: Перспективы, проблемы, методы. // Пер. с англ. В.В. Воронина и Е.В. Зиньковского. –М.: Прогресс, 1972. –с. 282–296;

26. Кудрявцев В.Н. Правовое поведение: норма и патология. – М.: Наука, 1982.– 287 с.;

27. Кудрявцев В.Н. Социальные отклонения и их предупреждение. Механизмы социальной деформации // Вопросы философии. – 1989. – №3. –С. 15–21;

28. Ланцова Л.А., Шурупова М.Ф. Соціологічна теорія девиантного поводження // Соціально-політичний журнал. – 1993. – №4;

29. Лелеков В.А., Прохоров Ю.Н. Молодежь: криминальная активность и проблемы ресоциализации // Социологические исследования. –1994. – NN 8–9;

30. Мертон Р. Социальная теория и социальная структура.–К., 1996;

31. Наркомания как форма девиантного поведения / под ред. М.Е. Поздняковой.–М.: Ин-т социологии РАН, 1997. –64 с.;

32. Осипова О.С. Девиантное поведение: благо или зло? // Социс. – 1998. – №9;

33. Плахов В.Д. Социальные нормы и отклонения // Социологические исследования. –1995. – №11;

34. Салагаев А.Л. Молодежные правонарушения и делинквентные сообщества сквозь призму американских социологических теорий. – Казань: изд-во «Экоцентр», 1997. – 156 с.;

35. Саморегуляция и прогнозирование социального поведения личности / под ред. В.А. Ядова. –Л., 1979;

36. Скворцова Е.С., Сулаберидзе Е.В. О распространенности алкоголизации, курения и наркотизации среди старшеклассников // Социологические исследования. –1997. – №4;

37. Смелзер Н. Социология. – М., 1994;

38. Соціологія. Підручник. – Харків, 2000;