Реферат
з дисципліни Екологія
на тему „Екологічна криза сучасності”
Зміст
1. Вступ
2. Класифікація екологічних криз
3. Природні екологічні кризи
4. Антропогенні екологічні кризи
5. Глобальні катастрофи в історії людства
6. Сучасна екологічна ситуація в Україні:
6.1 Наслідки шторму у Керченській затоці
6.2 Можливість катастрофи, подібної до голодомору в Україні
6.3 Вибух на хімічному підприємстві
6.4 Створення “Карпатського моря”
7. Висновки
Література
1. Вступ
Стосунки біологічної системи і довкілля в процесі еволюції прагнуть оптимальності. Але вони не завжди є гармонійними. Зміни життєвоважливих для біологічної системи параметрів зовнішного середовища, різкі зміни суттєвих характеристик гомеостазису приводять до порушення оптимального відношення біологічної системи і довкілля. Виникає такий стан екологічної системи, який проявляє себе як криза. Екологічні кризи є складними ситуаціями, які загрожують існуванню екологічних систем. Тому, екологічні кризи, їх різноманітні прояви, причини, шляхи розв’язання - певний пласт предмету сучасної екології.
Осмислення феномену екологічної кризи потребує пізнання її сутності. А для подолання кризового стану важливо усвідомити - з якого роду кризами людина має справу? Що або хто спричинив стан екологічної кризи? Дуже принциповим є коректне дослідження і визначення феномену негативних змін, бо може скластися ситуація, коли предметом вивчення стають зовнішні прояви кризового стану, а не його сутність.
За визначенням, сутність екологічних криз - це процеси, які відбуваються в екологічних системах і загрожують їх цілісності. Тобто, екологічна криза - це порушення життєвоважливих для системи параметрів її функціонування.
2. Класифікація екологічних криз
В сучасній літературі екологічні кризи розполідяють за такими критеріями:
- за причиненням;
- за об’єктною визначеністю;
- за ієрархічним статусом;
- за здійснюваним ефектом.
За першим означеним критерієм - за причиненням - можна говорити про екологічні кризи природного походження і антропогенного походження. Перші - природні екологічні кризи являють собою ті зміни в екологічних системах, що є наслідком природніх біологічних процесів, самоорганізації систем, таких стосунків систем як конкуренція тощо. Вони також можуть бути наслідком стихійних явищ.
Екологічні кризи антропогенного походження є результатом впливу людської діяльності на природу. Загалом кажучи, це наслідок цивілізаційного прогресу.
Другий спосіб типізації екологічних криз - коли вони виділяються за об’єктною визначеністю. Тобто, кваліфікується на підставі виявлення саме того об’єкту, на який впливає дана криза. Наприклад, це ті біологічні види, що зникають в результаті екологічної кризи. В умовах глобальної екологічної кризи таким видом стала людина.
Третій підхід до визначення типів екологічних криз - це їх розподіл відповідно до того, екологічні системи якого рівня організації живого - від простих і до глобальної екосистеми - біосфери - охоплені кризовими явищами. Системи більш високого ієрархічного статусу більшою мірою або навіть суттєво впливають на все живе, включно і на людину.
Четверта можливість кваліфікування і розподілу екологічних криз - за ефектом їхньої дії на екологічні системи, на людину. За цією ознакою екологічні кризи проявляють себе як :
1 -локальні - ефект їхньої дії обмежений певним регіоном, певними спільнотами;
2 - регіональні - такі, що проявляються на більших територіях і стосуються великих екологічних систем;
3- планетарні - кризові процеси охоплюють більшість екологічних систем Землі або біосферу в цілому.
Зв’язок між ієрархічним статусом екологічної кризи і спричиненим ефектом не є абсолютно жорстким. Деякі локальні екологічні кризи можуть негативним чином вплинути на світове суспільство. Яскравим прикладом такого впливу може бути виникнення нового штаму вірусу, наприклад, грипу, що призводить до величезних епідемій і навіть пандемій.
3. Природні екологічні кризи
Екологічні кризи природного походження викликаються як абіотичними факторами, так і біогенними.
Абіотичні чинникі екологічних криз - це процеси і об’єкти неорганічної природи - геологічного, космічного характеру тощо.
Однією з найвідоміших методологічних концепцій природознавства, виходячи з якою пояснюється виникнення природних екологічних криз, є концепція катастрофізму. Відповідно до неї, в історії Землі, в історії живого було декілька глобальних катастроф, які і спричинили відповідні екологічні кризи. Засновник концепції катастрофізму - великий французький натураліст, еволюціоніст Ж.Кюв’є. В своїй праці "Роздуми про перевороти на поверхні земної кулі" (1821) він застосував принцип катастрофізму до пояснення еволюційних процесів. На думку Ж.Кюв’є, чинниками вимирань видів були глобальні зміни клімату та інших геологічних параметрів.
Історія Землі свідчить про те, що час від часу відбувалися зміни кактастрофічного характеру, внаслідок чого суттєво змінювався видовий склад рослинного та тваринного світу. Палеонтологам відомі такі періоди в історії планети, коли вимирали види, що існували протягом десятків мільйонів років, а також періоди досить швидкого розвитку окремих систематичних груп. Наприклад, на початку палеозою спостерігалося різке зменшення кількості безхребетних організмів. В той же час досить активно почали розвиватися панцирні хребетні (молюски). Наприкінці цього періоду історії Землі вимерли великі земноводні та більшість папоротників. У середині крейдяного періоду швидко розвиваються покритонасінні рослини, а наприкінці цього періоду - вимерли динозаври, але почали швидко розвиватися ссавці. Отже, всі ці події нагадували катастрофи і мали суттєвий вплив на подальшу історію Землі в цілому і біосфери зокрема.
Природні екологічні кризи і катастрофи можуть спричинятися як особливостями в розвитку самої нашої планети, так і космічним середовищем. В останньому випадку екологічні кризи можуть бути викликані впливом на екосистеми метеоритних вибухів, астероїдами, ударами комет тощо. Потрібно зауважити, що природні екологічні кризи, які викликані виверженням вулканів, землетрусами спричиняють велику шкоду і для людини. Так, збитки внаслідок різник стихійних лих в усьому світі становлять щорічно близько 30 млрд.доларів, а кількість людських жертв - 250 тис. чоловік.
На початку і в середині ХХ ст. погляди катастрофізму відродилися у вигляді неокатастрофізму. В працях німецького палеонтолога Отто Шіндевольфа доводилося, що кардинальні зміни живого відбуваються не лише під дією зовнішніх причин, а й внутрішніх, причин біологічного характеру (наприклад, зміни ранніх стадій онтогенезу).
Однією з дуже оригінальних гіпотез, що намагалася пояснити масові вимирання рослинних і тваринних форм у минулі геологічні часи є припущення, що певна зірка - гіпотетичні зірка Немезида, невідомий досі супутник Сонця - здійснила збюючий вплив на живе. На жаль, практичні астрономічні спостереження не дозволили відкрити цю зірку. Отже, гіпотеза не підтвердилася.
Це, однак, не знімає саму проблему екзопланетного спричиненння екологічних криз. Хоча більшість фахівців доволі скептично ставляться взагалі до спроб пояснити природні екологічні кризи космічними факторами. Вони справедливо зауважують, що не існує бездоганних доказів зв’язку космічних ударів і масових вимирань. І, крім того, немає підстави вести мову про строгу циклічність масових вимирань видів ростин і тварин.
Екологічні кризи можуть спричинятися і факторами органічного походження, тобто - біогенніми. Внутрішні біогенні чинники екологічних криз проявляють себе як різка зміна норми реакції організму, генетичні мутації тощо.
Зовнішні біогенні чинники природних екологічних криз виявляються в певних взаєминах біологічних систем. Наприклад, конкуренція - боротьба за існування як боротьба за енергію, світло, джерела їжі тощо. Класичні взаємини конкурентного характеру - "хижак - жертва" або "паразит - господар", конкуренція популяцій за екологічну нішу, коливання чисельності видів та інші особливості в життєдіяльності екосистем можуть прпоявитися в природних екологічних кризах.
Найбільш прийнятим теоретичним поясненням такого роду екологічних криз є модель, що базується на теорії Ч.Дарвіна, Відповідно до неї, менш досконалі, історично давніші форми внаслідок конкуренції з молодими, досконалішими, новітніми біологічними системами поступаються їм через конкурентну боротьбу.
У сучасній науці для пояснення зовнішніх причин природних екологічних криз пропонуються методологічні орієнтації градуалізму і пунктуалізму.
Градуалізм як модель пояснень суттєвих змін біологічних систем виходить з того, що еволюція є поступовим, емерджентним чи коммулятивним процесом. Тобто, відповідно моделі градуалізму, незначні зміни, що відбуваються в біологічній системі, з часом накопичуються і набувають сукупного ефекту.
Пунктуалізм є спробою пояснити принципові зміни, що відбуваються в біологічних системах, виходячи з протилежних міркувань. А саме: еволюція розглядається як сукупність різких стрибків. Внаслідок такого роду стрибків і виникають нові форми.
Розвиток сучасної генетики дозволив більш глибоким чином пояснити утворення нових форм, проблему еволюції живого. Так, вивчаючи тонкі механізми функціонування генотипу вчені довели, що один і той самий генотип може реалізувати різні частини своєї програми еволюційного розвитку. Що мається на увазі? Перш за все, стан довкілля - чи воно є стабільним чи змінюється. Так, у стабільному довкіллі генетична програма фенотипічно відтворюється без змін. Зрозуміло, що можливими є фенотипічні зміни, що не виходять за межі норми реакції виду на дане середовище. Під час збурень довкілля взаємини біологічної системи і довкілля порушуються, тому звична норма реакції вже не може забезпечити виду виживання. Саме тому спрацьовують інші, "додаткові" пласти генетичної інформації.
4. Антропогенні екологічні кризи
За визначенням антропогенні екологічні кризи - це такі неурівноважені стани екосистем, які спричинено діяльністю людини (прямо чи опосередковано). В сучасній біосфері саме антропологічні кризи є переважаючими. Це обумовлено принаймні 2-ма суттєвими обставинами. По-перше, потужним впливом сучасної людини на біосферу. Недарма В.Вернадський назвав людство найпотужнішою геологічною силою. Так, зараз на Землі під загрозою зникнення знаходяться близько 20-25 тис. видів рослин. Якщо казати про Україну, то її чудові природні умови сприяли величезній різноманітності флори. Тут зростає близько 5 тис. видів диких рослин та близько 1 тис. культурних. Але негативний техногенний тиск на біосферу спричиняє знищення багатьох унікальних видів рослин. Саме тому вже в 1982 р. в Україні було прийнято Закон про Червону книгу, до якої занесено вже більше 800 видів рослин та тварин, що зникають і потребують збереження. За даними екологів, щоденно в світі гине в середньому декілька видів рослин і тварин і темп цього процесу збільшується І, по-друге, антропогенні екологічні кризи мають своїм наслідком багато негативних ефектів у житті самої людини. Тобто, вони діють за правилом бумерангу. Пам"ятаєте 4-й закон Б.Коммонера: "Нічого не дається дарма"? Тобто, за все треба сплачувати.
Отже, негативна дія антропогенних екологічних криз обертається на саму людину, тобто на суб’єкта негативного впливу на екосистеми.
Зараз у науці існує багато спроб осмислити причини антропогенних екологічних криз, їх наслідки і шляхи подолання. В.Крисаченко загалом розглядає їх в межах 3 -х основних підходів:
1 - прагматично-утилітарний;
2 - атрибутивно-апріорний;
3- адаптивно-універсальний.
Прагматично-універсальним підходом називають підхід до оцінки причин антропогенних екологічних криз, коли основними чинниками їх вважається високий розвиток науки,техніки і технології. Головною світоглядною засадою цього підходу є розуміння людини як такої, що існує для панування в навколишньому світі, що здійснює шляхом його впорядкування на основі науки, техніки і сучасної тенології.
Атрибутивно-апріорний підхід пропонується концепціями, які виходять з того, що змінювати, перетворювати довкілля - це атрибутивна властивість людини. Інакше кажучи, людина внаслідок своєї власної сутності таким чином перетворює природу, що спричиняє кризові стани. Отже, якщо слідувати засадам цього підходу, доходиш висновку, що людина спричиняє негаразди в природі вже внаслідок того, що вона є собою, тобто - людиною. Таким чином, вважається, що людина просто не може не руйнувати довкілля. Не може не спричиняти екологічних криз.
Така логіка думок обгрунтовує певну модель людського ставлення до природи як апріорну щодо людського існування. Отже, руйнування, нищення природи кваліфікується як атрибутивна риса людського існування.
Адаптивно-універсальним вважається такий підхід до пояснення причин антропогенних екологічних криз, коли негативний вплив людської діяльності людини на природу розглядається як такий, що пов’язаний з особливостями життєдіяльності людини як родової істоти. Справа в тому, що людина як родова істота набула специфічних форм адаптації до природи. Адатпуючись до довкілля таким чином, людина не може не впливати на природу. Такі видатні екологи, як В.Вернадський, Е.Майр, Ю.Одум обгрунтовують саме такий підхід. Йдеться про те, що людина володіє такими засобами та механізмами впливу на довкілля, котрі неминуче спричиняють в ньому зміни. Якщо розмірковувати таким чином, проблема причин антропогенних екологічних крих і шляхів їх подолання переміщується в іншу площину. А саме: людина може і має використати свої адаптивно-універсальні можливості для регулювання своїх стосунків з природою. Такий підхід до осмислення антропогенних екологічних криз є перспективним і продуктивним тому, що дозволяє включити до чинників впливу людини на біосферу найрізноманітніші прояви її життєдіяльності, а не лише розвиток науки, техніки і технології.
5.
Глобальні катастрофи в історії людства
В історії Землі екологічні кризи неодноразово були наслідком виникнення різних природних ситуацій, раптових істотних змін умов існування, різких змін фізичних, хімічних чи біологічних факторів, як окремих, так і разом узятих, шо спричиняло погіршення стану або загибель окремих живих істот, популяцій і навіть цілих екосистем. Такі надзвичайні кризові екологічні ситуації називаються катастрофами. Залежно від причин виникнення катастрофи бувають природні й антропогенні, а залежно від розмірів заподіяної шкоди й кількості негативних наслідків, тобто від масштабів скоєного лиха, — локальні, регіональні чи глобальні. Своєю чергою, як природні, так і антропогенні катастрофи залежно від фактора-збудника поділяються на космічні, ендогенні, тектонічні, екзогенні, метеорологічні, хімічні, фізичні та ін.
Раніше переважали природні катастрофи. За нашого часу кількість таких катастроф практично не змінилась, однак внаслідок людської діяльності зросла їхня потужність, що дедалі істотніше позначається на стані екосистем, окремих ландшафтів, регіонів, континентів і біосфери в цілому.
Природні катастрофи спричиняються екзогенними й ендогенними факторами, тобто зовнішніми навколоземними або космічними та внутрішніми силами Землі, зумовленими процесами в її надрах. Зовнішні та внутрішні сили тісно пов'язані між собою, розвиток одних часто стимулює появу інших.
До зовнішніх сил природи, здатних призвести до катастрофічних наслідків для екосистем, належать: зміни магнітного, електричного, гравітаційного полів і радіаційного поясу, спричинені явищами, що відбуваються в космічному просторі (спалахи наднових зірок, проходження поблизу Землі великих космічних тіл); падіння на Землю великих метеоритів; урагани; повені; цунамі; сильні посухи; страшні зливи; зсуви; осипи; селі; обвали. Внутрішніми силами Землі викликаються надзвичайні екологічні ситуації: виверження вулканів; землетруси; переміщення велетенських мас гірських порід через утворення в земній корі великих розломів тощо.
У літературі є багато описів грізних явищ природи: вивержень вулканів Везувію, Кракатау й Мон-Пеле; землетрусів у Сан-Франциско, Мехіко, пустелі Гобі, Спітаку; ураганів і тайфунів у Японії та Центральній Америці; торнадо в США та ін.
Наслідками найбільших катастроф були регіональні або глобальні кліматичні зміни, загибель багатьох живих істот, зміни розвитку різних видів, популяцій і родів, мутації організмів. Палеонтологам і палеогеографам добре відомі такі «критичні епохи» в розвитку біосфери — на початку й наприкінці палеозойської ери, на межі мезозою й кайнозою та ін.
Різкі кліматичні зміни, а також катастрофічні зміни геофізичних полів Землі можуть бути наслідком таких грізних космічних явищ, як спалахи наднових зірок: деякі зірки, що зовні майже не відрізняються від інших, раптово спалахують і починають випромінювати світла в мільйони разів більше, ніж до спалаху.
Останню подібну подію в нашій Галактиці було зафіксовано стародавніми китайськими астрономами, які описали появу в 1054 р. «зірки-гості». Вона була такою яскравою, що її можна було спостерігати навіть удень, яскравіша від Венери, й поступалася потужністю світіння лише Місяцю. Через кілька місяців зірка поступово згасла, а на місці її появи сучасні астрономи спостерігають крабоподібну туманність — світну газову оболонку наднової зірки, що продовжує розширюватися після спалаху зі швидкістю десятків тисяч кілометрів за секунду.
Визначено, що вибух наднової зірки супроводжується дуже потужними потоками ультрафіолетового й рентгенівського випромінювання, згубного для всього живого, а також космічних променів високої енергії. На щастя, спалах наднової зірки в 1054 р. стався дуже далеко від Землі — на відстані понад 1 тис. ПК, і це могутнє космічне явище не вплинуло на земне життя.
Учені встановили, що вибухи наднових зірок у нашій Галактиці відбуваються один раз на 100 років, а в околицях Сонячної системи (на відстані близько 10 ПК) — один раз на 750 чи навіть на 200 млн. років. Отже, за час існування на Землі біосфери подібне катастрофічне явище могло вплинути на неї принаймні кілька разів. У результаті таких спалахів різко підвищувався радіаційний фон на Землі на багато сотень і навіть тисячі років. Це не могло не мати серйозних біологічних, особливо генетичних наслідків для екосистем планети й, можливо,було причиною вимирання багатьох вищих живих організмів, тобто екологічних катастроф.
Як вважають астрономи, аналогічні явища меншого масштабу відбуваються в разі періодичних наближень Землі разом із Сонячною системою до центра нашої Галактики. Сонячна система рухається навколо центра Галактики не по колу, а по еліпсу зі значною різницею в довжині його осей. Максимальні наближення до центра Галактики, що спостерігаються приблизно один раз на 250 млн. років, зміни сил гравітаційних, магнітних і електромагнітних полів у Космосі під час обертання Сонячної системи навколо центра Галактики викликають на Землі збурення її геофізичних полів, стимулюють розвиток вулканізму й землетрусів, рух тектонічних плит і деформацію земної кори, а також спричиняють періодичні зміни клімату (зледеніння й потепління), що супроводжуються екологічними катастрофами.
Великий вплив на біосферу Землі справляють також збурення геофізичних полів унаслідок періодичних вибухів на Сонці, спалахів у його хромосфері, які є причиною появи на Землі полярних сяйв, магнітних бур та ін.
З давніх часів до наших днів на Землі періодично відбуваються грандіозні катастрофи, спричинені падінням космічних тіл (великих метеоритів, астероїдів, комет). Учені виявили на поверхні Землі багато слідів таких катастроф у вигляді велетенських метеоритних кратерів — лійкоподібних заглиблень діаметром у десятки й навіть сотні кілометрів.
Наприклад, в Україні, біля села Болтишка Кіровоградської області, знайдено заповнений осадовими породами кратер діаметром 25 км — слід падіння метеорита, що сталося близько 100 млн. років тому.
Ще більший кратер — діаметром близько 100 км — знайдено в Сибіру,в басейні річки Хатанга. Підраховано: енергія цього колосального удару, внаслідок якого уламки скель діаметром до 20 м було розкидано на відстань понад 40 км від кратера, дорівнювала енергії вибуху 120 млн. атомних бомб, що за потужністю відповідають скинутим на Хіросіму й Нагасакі.
Учені вважають, що більшість космічних тіл падала у Світовий океан, і це також призводило до значних катастроф (утворення велетенських хвиль — цунамі, небачені за силою й тривалістю зливи, грози, запилення атмосфери й пов'язані з цим кліматичні зміни).
Останній досить великий метеорит упав на Землю в районі Аризони (США) 50 тис. років тому. Тут утворився кратер діаметром 1200 м і завглибшки 180 м.
Тунгуське явище в Сибіру 1908 р. (деякі вчені вважають, що це було не падіння метеорита, а вибух в атмосфері ядра невеликої комети) спричинило величезну пожежу й виламування лісу в тайзі на площі в кілька сотень квадратних кілометрів. Лише безлюдність сибірської тайги врятувала від трагічних наслідків.
Такі катастрофічні події природного характеру, як землетруси, виверження вулканів, тайфуни та інші, мають локальний характер і вплинути на еволюцію біосфери в цілому не можуть. Урагани (тайфуни, тропічні циклони) утворюються над теплими водами Світового океану, в його тропічній зоні, й найбільшої шкоди завдають країнам басейну Карибського моря, Бангладеш, Індонезії, Філіппінам. За даними світової статистики, лише за 1960—1980 рр. 20 ураганів у різних районах світу позбавили життя 350 тис. чоловік і завдали матеріальних збитків на суму понад 5 млрд. доларів.
У наш час завдяки супутникам з'явилася можливість попереджати про наближення ураганів і пом'якшувати їхню дію. Але перед падінням космічних тіл — людина безсила.Практично ми не захищені й від таких грізних явищ природи, як землетруси та виверження вулканів. Передбачити точний час їх виникнення за допомогою сучасних науково-технічних засобів поки що не вдається. Ці явища супроводжуються виділенням колосальної кількості енергії.
Так, сейсмічна енергія, що виділилася за кілька секунд унаслідок катастрофічного землетрусу в Перу 1970 р., дорівнювала приблизно добовому споживанню електроенергії в США.
За повідомленням агентства «Рейтер», у 2001 р. в усьому світі від стихійних природних катастроф загинуло близько 25 тис. жителів планети, а загальні економічні збитки становили 36 млрд. доларів США. Із 700 великих природних катастроф 2/3 супроводжувалися бурями й повенями. Екстремальні погодні умови спричинені постійними негативними змінами клімату під впливом техногенної діяльності, яка провокує також і землетруси.
В Україні до сейсмічно небезпечних районів належать гірський Крим і Карпати. Як свідчать геологічні дані, протягом останніх 20 млн. років тут неодноразово відбувалися землетруси й виверження вулканів. Останніми десятиліттями також траплялися землетруси силою до 6—9 балів. Центральні райони України — сейсмічно спокійні, хоч інколи й сюди від Карпат або гір Вранча (Румунія) докочуються хвилі землетрусів, сила яких не перевищує 3—4 балів.
У XX ст., як і нині, виникнення більшості надзвичайних екологічних ситуацій — катастроф — пов'язане з людською діяльністю й, на жаль, вони дедалі частішають. Умовно їх поділяють на катастрофи хімічного, фізичного, інженерно-геологічного, мілітаристичного та комплексногохарактеру.
Перше місце серед них належить катастрофам, пов'язаним із військовою діяльністю, війнами, масштабними випробуваннями ядерної зброї та військовими навчаннями, випробуваннями хімічної й бактеріологічної зброї. Війни за всіх часів завдавали величезної шкоди довкіллю, сучасні ж війни — це справжні екологічні катастрофи. На відміну від будь-яких звірів, людина здатна з неймовірною жорстокістю вбивати подібних до себе. Світова термоядерна війна може в лічені секунди знищити все людство й більшість живих істот планети. Війни — це не лише геноцид, а й екоцид, прикладів чого в історії людства дуже багато, й ось деякі з них:
– войовничі походи хетів і гунів, які жорстоко знищували не тільки людей, а й досягнення їхньої цивілізації та природу Близького Сходу й Римської імперії;
– грабіжницькі походи жорстокої орди Чингізхана, яка планомірно знищувала все на своєму шляху: спалювала врожаї, засипала колодязі, винищувала худобу, вирубувала сади, витоптувала поля. В Месопотамії було зруйновано зрошувальну систему, яка будувалася й діяла там протягом тисячоліть і була життєдайною для цілого регіону. Після цього родючі землі перетворилися на пустелю, і землеробство в долині річок Тигру та Євфрату відтоді так і не відновилося;
– «освоєння» європейцями Америки, яке супроводжувалося не лише винищенням місцевого населення, а безглуздим відстрілом мільйонних стад бізонів, іншої звірини, випалюванням тисяч гектарів лісів,спустошенням земель;
– Перша та Друга світові війни, що принесли незліченні людські жертви й завдали величезної шкоди природі;
– війни у В'єтнамі, Кореї, Афганістані, Кувейті, Чечні, Югославії, в яких загинули й покалічені сотні тисяч людей, а збитки від них обчислюються трильйонами доларів.
Війни — це ще й абсолютно безглузді економічні витрати й розтринькування природних ресурсів, деструкція екосистем. Величезних збитків людству й природі завдають не лише самі воєнні дії, а й підготовка до них: утримання армій, техніки, полігонів, військових об'єктів і заводів, проведення регулярних навчань, маневрів, поховання відходів військової діяльності, в тому числі небезпечних — хімічних.
Наприклад, у Балтійському морі після закінчення Другої світової війни союзники затопили тисячі тонн німецьких хімічних снарядів та авіабомб. На дно Атлантичного й Тихого океанів, Карського й Охотського морів було скинуто багато відпрацьованих ядерних реакторів із підводних човнів і контейнерів із радіоактивними відходами. Через десятиліття вони знову почали загрожувати природі та людству: корозія матеріалу упаковок спричинила «розповзання» шкідливих речовин у довкіллі й отруєння всього живого.
Зросла кількість катастроф, пов'язаних із розвитком нафтовидобувної, нафтопереробної промисловості та атомної енергетики. Райони інтенсивного видобування нафти й газу (Перська та Мексиканська затоки, Північне море, Тюменський край, Каспійське море, інші регіони) сьогодні стали зонами екологічного лиха.
Про наслідки аварії на Чорнобильській АЕС ітиметься далі.
Не можна не нагадати й про тяжкі екологічні наслідки, пов'язані звипробуванням ядерної зброї та похованнями радіоактивних відходів. Випробування атомних боєзарядів на Новій Землі, в Казахстані, в пустелі Гобі, в штаті Аризона, на Тихоокеанських островах Муруроа, Бікіні, Еніветок, поховання залишків відпрацьованих атомних реакторів в Охотському морі — все це не лише спричинило значне підвищення загального радіоактивного фону на планеті, в атмосфері та водах Світового океану, а й також призвело до масових отруєнь риби, тюленів, захворювань та загибелі людей і тварин у цих районах.
Потенційну загрозу виникнення надзвичайних екологічних ситуацій становлять усі великі нафто- й газосховища, трубопроводи, склади всіляких хімічних речовин, особливо — отруйних (пестициди, кислоти, аміак тощо). Людство вже відчуло на собі наслідки аварій на таких об'єктах.
У 1976 р. в італійському місті Севесо хмара діоксину, що утворилася після вибуху на хімічному заводі, накрила територію площею понад 10 км2, на якій мешкало більше ніж тисяча людей і було розташовано багато тваринницьких ферм. У результаті загинуло близько 100 тис. голів худоби, захворіли сотні людей, двоє дітей померло, а загальний первинний збиток становив понад 10 млн. доларів. Завдяки погодним умовам хмара не поширилася далі. Через деякий час підрахували: концентрація цієї отрути була такою, що могли б загинути 100 млн. чоловік!
3 грудня 1984 р., уночі, коли люди спали, смертоносна хмара метилізотіоціанату, який використовується для виготовлення пестицидів, просочилася з велетенської цистерни заводу компанії «Юніон Карбайд» і накрила місто Бхопал в Індії. Це стало однією з найбільших в історії індустріальних катастроф: 2,5 тис. чоловік померли зразу, близько 100 тис. тяжко захворіли й стали інвалідами(ушкодження мозку, сліпота, стерильність).
Будь-які широкомасштабні втручання в природні екосистеми також мають катастрофічні наслідки. Наприклад, унаслідок будівництва на великих річках гребель і водосховищ відбувається ось що:
- кардинально змінюється режим річкового стоку (в багато разів уповільнюється);
– змінюється тепловий режим;
– змінюється характер випадання опадів, розчинення солей, їх відкладення, біохімічних та інженерно-геологічних процесів;
– різко змінюються умови взаємозв'язку річкових і підземних вод у даному басейні, рівневий режим, фізичні й хімічні властивості поверхневих і зв'язаних з ними підземних вод;
розвиваються процеси стагнації (гниття) й «цвітіння», застою, нагромадження всіх видів забруднювачів, що змиваються з водозборів і приносяться вітрами;
– вимирають ті види водяних організмів, зокрема риба, які потребують чистої води й міграції вздовж русла;
- гинуть заплави — найцінніші природні об'єкти.
Живі ресурси планети вичерпуються зі швидкістю, що перевищує швидкість їх відновлення. Нині на Землі немає жодного біогеоценозу, якого б так чи інакше не зачепила діяльність людини.
Велике гідрологічне будівництво в будь-якому річковому басейні — це практично екологічна катастрофа для нього.
Те саме можна сказати й про широкомасштабні іригаційні роботи (осушування боліт на Поліссі, зрошення на півдні України), які призводять до деградації болотних екосистем, загибелі малих річок, зміни шляхів міграції перелітних птахів, зміни режимів та обсягів підземних вод, засолення ґрунтів.
6. Сучасна екологічна ситуація в Україні
Вітчизняна традиція оцінювання екологічного стану, екологічної ситуації пов’язана з оцінюванням біосфери. Саме стан біосфери як глобальної системи, частиною якої є людина, в умовах техногенної цивілізації розглядається як кризовий. Тобто, такий, коли динамічна рівновага біосферних процесів знаходиться під загрозою.
В певному розумінні оцінки екологічного стану в Україні сьогодні подібні оцінкам Римського клубу в 60-ті роки ХХ ст. Тобто, вони дуже песимістичні. Але для такого спрямування оцінок є вагомі підстави.
По-перше, лише в останні роки в зв’язку з лібералізацією суспільного життя з"явилася можливість на повний голос обговорювати екологічний стан в Україні.
По-друге, наслідки Чорнобильської трагедії є серьйозною підставою для втрати екологічного оптимізму.
Безперечно, сучасний екологічний стан - наслідок існування України в межах СРСР. Так, за оцінками експертів, внаслідок панування в СРСР планової, командно-адміністративної системи, економіка розвивалась не беручи до уваги екологічні наслідки. В результаті економіка України є однією з екологічно найбрудніших з усіх країн бувшого СРСР. Вона перенасичена хімічними, металургійними, гірничорудними виробництвами із застарілими технологіями. Екологічну небезпеку створюють також значні обсяги відвалів пустої породи, золи, шлаків, шкідливі викиди у воду і атмосферу. На території України накопичено більш ніж 17 млрд. тон промислових відходів. Їх обсяг щорічно зростає на 1 млрд. т. Це наслідок дуже щільного розміщення промислових підприємств.
У системі міжнародної співпраці Україна зазвичай робить дві основні помилки. Перша з них полягає у відсутності механізму міждержавної співпраці та реагування на спільні проблеми. Друга – в тому, що проблемам виключно управлінського характеру надається політичне забарвлення.
6.1 Наслідки шторму у Керченській затоці
11 листопада внаслідок складних погодних умов у Керченській протоці зазнали аварії 6 російських суден, із них 4 затонули — нафтоналивний танкер (при цьому в море потрапило близько 1200 тонн мазуту) і 3 судна з вантажем сірки, а 2 баржі з мазутом сіли на мілину.
У районі затоплення суден у Керченській протоці зараз заборонений вилов риби і водокористування. Таку заборону винесла Кримська басейнова санітарно-епідеміологічна станція (СЕС).
За повідомленням рятувальників Краснодарського краю, вже загинуло 30 тисяч птахів і стільки ж забруднено мазутом.
З початку нафтову пляму стало відносити на північ, а потів в протилежний бік, на південь, і стало зрозуміло, що вона рухається в сторону України. Після цього літаком аерофотозйомки Ан-30 було виконана серія розвідувальних польотів над забрудненою територією, щоб зафіксувати і достовірно переконатися в тому, куди пляма рухається далі, в залежності від течії та вітру.
6.2 Можливість катастофи ,подібної до голодомору в Україні
Проблема глобальної зміни клімату може призвести до демографічної катастрофи, заявив координатор системи ООН в Україні Френсіс О’Доннелл, презентуючи 27 листопада у Києві Звіт людського розвитку «Боротьба зі зміною клімату: людська солідарність у розділеному світі».
У наступні 25 років Україна може зіштовхнутися з демографічною катастрофою, яка може бути порівняна з Голодомором .За цей час населення України може скоротитися на 25%. Якщо не вдасться подолати проблему зміни клімату, це може призвести цивілізацію до катастрофи.
Для подолання проблеми зміни клімату необхідне усвідомлення того, що це є нагальною проблемою, виявлення колективної відповідальності людей і політичної волі лідерів країн. Звіт закликає розвинуті країни знизити викиди парникових газів до 2050 року на 80% порівняно з рівнем 1990 року, а країни, що розвиваються, – на 20%.
Україна згідно зі Звітом посідає 18-те місце після Франції, Бразилії та Іспанії серед 30 країн світу з найбільшою кількістю шкідливих викидів в атмосферу. Україна займає активну позицію щодо здійснення заходів із запобігання зміні клімату і веде роботу з практичної реалізації механізмів Кіотського протоколу.
Сьогодні Україна виконала усі вимоги для отримання права застосовувати механізми Кіотського протоколу, які визначені рішенням сьомої Конференції сторін Рамкової конвенції ООН про зміну клімату. Також в Україні створюється Національний електронний реєстр викидів парникових газів.
6.3 Вибух на хімічному підприємстві
На ВАТ "Северодонецький азот" стався вибух метанолу. За інформацією Головного управління МНС в Луганській області вибух стався в цеху по виробництву метанолу М100. Внаслідок вибуху один працівник заводу отримав тілесні ушкодження. Представники влади запевняють, що загрози здоров’ю людей та навколишньому середовищу немає. Проте, метанол є отруйною речовиною, яка діє на нервову та судинну систему та представляє реальну загрозу для здоров’я людей. Потрапляння метанолу в атмосферу є небезпечним для мешканців міста.
Подібний інцидент є проявом безкарності посадових осіб, які повинні відповідати за безпеку на всіх рівнях. Надавати випадку, що стався в Северодонецьку статус другорядності неправильно .Чиновники, нарешті повинні усвідомити, що екологічна безпека це їх головне питання. Застарілі технології та халатність влади – головні фактори, що призводять до численних катастроф та аварій.
Партія Зелених України готова на законодавчому рівні забезпечити умови для якісного та безпечного життя в Україні. Зелені закликають до системних реформ, які посилять відповідальність чиновництва та забезпечать нові стандарти безпеки в країні.
Створення “Карпатського моря” матиме катастрофічні наслідки
Через варварське водогосподарювання в Україні засолено, пересушено, підтоплено та втрачено понад 5% території, а лісів знищено на понад 10 мільйонах гектарів. Щорічно із земельного кадастру вилучають десятки тисяч гектарів орних земель. Акваторії рік і водосховищ настільки забруднені, що воду з них не можна вважати питною. Найбільш повноводні та чисті в минулому річки України поступово перетворюються на стічні канави та рівчаки. Із 71 тисячі річок нашої держави впродовж останніх десятиліть зникло 5,5 тисячі малих річок.
Неконтрольована вирубка лісів призвела до катастрофічних повеней у Карпатах. Щорічні збитки від повеней і підтоплень в Україні сягають 3,2 млрд. гривень. Експерти-екологи констатують: руйнівні процеси стають незворотними. Якщо не вживати негайних заходів, то впродовж найближчих 10 років нас очікує екологічна криза...
Гіркий досвід радянського господарювання переконливо довів, що повертати ріки назад і будувати рукотворні моря – невдалі ідеї. Будівництво в Карпатах Стрийського водосховища, так званого “Карпатського моря”, розпочали в другій половині 1980-х. За задумами проектантів, фахівців Київського інституту “Укрводпроект”, штучне гірське водосховище у верхів’ї ріки Стрий могло б вирішити низку важливих проблем Прикарпатського регіону. Великий об’єкт, який мав накопичити близько 200 млн. кубометрів води, планували використати для надійного водопостачання Львова й інших міст. Під час великих повеней водойма мала захистити міста й селища в долині, які постійно потерпають від паводків. А встановлення двох потужних турбін забезпечило б їх дешевою електроенергією. З часом планували облаштувати навколо водосховища міжнародну рекреаційну зону. Все це сприяло б економічному, культурному та туристичному розвитку цього регіону Карпат. Словом, “Карпатське море” мало стати аналогом штучного гірського озера Соліні в Польщі.
Уже було повністю побудовано два тунелі діаметром 6 м кожен, поверхневий водоскид, майже завершено будівництво донного водоскиду. Залишалося насипати земляну греблю заввишки 60 м і спорудити кілька допоміжних об’єктів. У реалізацію проекту вклали десятки мільйонів доларів у перерахунку з радянських рублів. Не раз і не два в Польщу виїжджали для експертизи львівські фахівці. На Львівському телебаченні створили фільм про відпочинок на польському водосховищі. Телекамера, яка охоплювала водну гладь на тлі мальовничих карпатських гір, наче ненароком ковзнула за межі земельної греблі. Маленький каламутний потічок вибивався з-під високої греблі в широкому кам’яному річищі, колись повноводної ріки. Але диктор телебачення, “фахівець” з екології та сільського господарства авторитетно заспокоїв львів’ян, мовляв, із річкою Стрий такого не буде.
На перший погляд, усе виглядало гарно та привабливо. Проте будівництво й експлуатація водосховища мали й інший бік, на який треба було звернути увагу фахівців та ентузіастів проекту. Традиційно майже всі міста Львівщини для питно-господарських потреб, як, зрештою, і для промисловості, використовують артезіанську воду. Підземна вода, що надходить із глибин, найбільш екологічно чиста й не потребує значної водопідготовки. Щоб транспортувати і використовувати технічну воду водосховища, необхідно збудувати магістральні водогони (близько 150 км), насосні станції, електропідстанції, накопичувальні резервуари, впроваджувати нові технології очистки та водопідготовки для потреб мешканців.
На прикладі польського водосховища й інших гірських штучних озер можливо спрогнозувати, що річка Стрий, яка має живити його, взагалі зникне в нижній течії. За значного забору поверхневих вод різко зменшаться запаси підземних водоймищ заплави цієї річки, впадуть динамічні рівні комплексу артезіанських свердловин. А Стрий має стратегічне значення для водопостачання Прикарпатського регіону, адже 40% води Львів та інші міста беруть із підземних водоймищ ріки.
Після екологічної аварії 1999 року, коли забруднили стрийські водозабори нафтопродуктами, без централізованого водопостачання залишилися 500 тисяч жителів. Стало зрозуміло: будь-який експеримент із річкою Стрий може мати катастрофічні наслідки.Регулювання рівня та хвилі водосховища руйнуватимуть навколишні гори, через що почнуться зсуви.
Авторів проекту не засмутило, що будівництво великого водосховища може змінити мікроклімат, флору та фауну, порушити підземний гідробаланс саме в бальнеологічному регіоні Карпат, де розташовані курорти, якими пишається вся Галичина. А унікальні джерела мінеральної води взагалі розмиються.
Щоб затопити землі, яких і так мало в Карпатах, потрібно було б переселити мешканців сіл Довге, Нові і Старі Кропивники, Рибник, Перепростине та Лакоть в інші райони.
Повінь у горах формується за п’ять-шість годин, і якщо прорветься насипна гребля, то хвилі водоймища в кілька метрів увірвуться в долину, руйнуючи все на своєму шляху. Таке вже траплялося 1995 року, коли прорвало греблю Солінського водосховища в Польщі – сталося катастрофічне затоплення сіл і містечок. Галичани пам’ятають також прорив греблі Стебницького калійного комбінату та жахливе отруєння Дністра аж до Чорного моря. Ось таку міну сповільненої дії хотіли закласти в Карпатах. “Добро” на будівництво “Карпатського моря” дали науковці інституту екології Карпат, які проводили екологічний моніторинг проекту.
Перелік екологічних проблем, пов’язаних із будівництвом та експлуатацією “Карпатського моря”, аж ніяк не повний. Скільки конференцій, презентацій, доповідей, поїздок за кордон тоді відбувалося. Скільки списів було зламано на сторінках газет, у наукових кабінетах. Але врешті, під тиском ухвалили правильне рішення. Помилковість будівництва “Карпатського моря” стала всім зрозумілою з роками.
7. Висновки
Катастрофічно впливає на природні ландшафти будівництво великих шахт, відкритих кар'єрів, автомагістралей, летовищ, потужних ліній електропередач, каналів, тунелів, великих сміттєзвалищ і шламосховищ.
Зазначені вище екологічні катастрофи, пов'язані з широкомасштабною людською діяльністю, мають локальний, іноді — регіональний характер.
Ураховуючи гіркий досвід недбалого природокористування, люди повинні у своїй майбутній діяльності зважати на Закони природи. Чітко уявляти наслідки свого втручання в життя біосфери, що проявляться як найближчим часом, так і пізніше, через 50—100 років. Використовуючи весь загальнолюдський інтелект і набуті знання в галузі охорони природи та раціонального споживання її ресурсів, розвиваючи міжнародне співробітництво, обмінюючись інформацією, надаючи наукову, матеріальну й технічну допомогу, необхідно домогтись ефективною вирішення головної проблеми — зберегти сферу життя на Землі.
Зрозуміло, що перш за все йдеться про регулювання споживання ресурсів. В більш широкому смислі - про створення здорового життєвого середовища для людини. Втім, головне знайти такі форми діяльності людини в природі, які б не зашкодили подальшому існуванню як людини, так і природи. Не можна зупинити науково-технічний прогрес. Отже, треба зменшити негативний техногенний тиск на природу.
Зараз світова громадськість дуже стурбована сучасною екологічною ситуацією. Кризовий стан довкілля відображається у ставленні до нього більшості людей. З метою філософсько-світоглядного і методологічного осмислення процесів глобалізації в розвитку сучасного світу в жовтні 2001 р. в Києві за ініциативою благодійного центра "Практична філософія" була провелена міжнародна конференція, учасники якої підкреслювали органічну взаємопов’язаність соціального і культурного розвитку країн світу, намагалися теоретично спроектувати можливість існування людства в ХХ1 столітті як залежного від розв’язання екологічних проблем.
В останні 10 років відбулися певні позитивні зрушення, проявляється прагнення докорінним чином змінити підходи до розв’язання екологічних проблем. Відчувається вплив екологічного світогляду як на рівні масової свідомості, так і на рівні політичної і правової свідомості. Вже декілька десятиліть існує і поширюється в Україні екологічний рух - "зелений рух", створюються і активно працюють екологічні органцізації - Українська екологічна організація, "Зелений світ", "Грінпіс-Україна", Національний екологічний центр України "Довкілля", Українська екологічна Ліга та інші. Ріст екологічної свідомості та розвиток екологоорієнтованого світогляду проявився в визнанні Партії Зелених України як парламентської.
Втім, серйозні програмні екологічні наміри дуже важко реалізуються. І зараз, все ж таки, існує розбіжність між концептуальним баченням - "як треба" - і практичним здійсненням - "як є". Це суттєве протиріччя, розв"язання якого і є основою покращення сучасної екологічної ситуації в Україні.
Література
1. Гардашук Т. Екологічна політика та екологічний рух: сучасний контекст. К.:2000.
2. Андрієнко В.І. Екологічна криза сьогодення. – К., 2006.
3. Білявський Г.О., Падун М.М., Фурдуй Р.С. Основи загальної екології. – К.: Либідь, 2000. – 3-6 с.
4. Боков В.А., Лущик А.В. Основиекологічної безпеки. – Сімферополь: Сонат, 2004. – 224с.
5. Крисаченко В.С. Типологія екологічних криз антропогенного походження//Ойкумена.Український екологічний вісник. - 2000. - №4.
6. Кисельов М.Екологія як чинник трансформації методології сучасної науки// Філос.думка. - 2003.- №3.
7. Катастрофы и история Земли: Новый униформизм. М.: 1986.
8. Мороз С.А. Історія біосфери Землі. У 2-х кн. - К.: 1996
9. Ресурси Інтернет:www.ukrreferat.com
|
