Будучи основоположником нової психологічної науки, Вільгельм Вундт є однієї з найвизначніших фігур у цій області. Приступаючи до вивчення історії психології, не одне покоління студентів познайомилося із традиційною версією наукового підходу Вундта. І тільки через сто років після того, як Вундт заснував психологію, відкрилися нові дані, а старі факти «зазвучали» інакше, що змусило психологів визнати, що загальноприйняте уявлення про систему Вундта було помилковим. І адже ця доля осягла саме Вундта, що завжди боявся бути «незрозумілим, або зрозумілим неправильно».
В 70-ті й 80-ті роки нашого сторіччя ця тема була підхоплена в багатьох публікаціях, у яких говорилося про те, що пануючий погляд на психологію Вундта невірно інтерпретує його позицію, приписуючи йому переконання, які в корені розходилися з його ідеями.
Як подібне непорозуміння могло трапитися відносно фігури такого масштабу? Вундт написав безліч книг і статей, у яких ясно виклав свій погляд на психологію. Звернувшись до них, кожної міг усвідомити його позицію - кожної, хто читає по-німецькому й володіє достатнім запасом часу, щоб простудіювати феноменальна кількість його робіт.
Повно, навіщо так ускладнювати? Більшість психологів думають зайвим читати Вундта в оригіналі, оскільки основні його ідеї й результати наукових вишукувань викладені по-англійському його учнем Е. Б. Титченером - англійським психологом, що майже все життя проробив у Корнелському університеті в Нью-Йорку. Титченер заявляв про себе як про відданого послідовника Вундта й справжньому перекладачі його праць. І так трапилося, що метод Титченера, що він назвав структуралізмом, був прийнятий за відображення системи його вчителі, Вундта. Уважалося, що вивчення методу Титченера автоматично означає звертання до Вундту.
Пізніше дослідники, що вивчали добутки Вундта, засумнівалися в правочинності такої постановки питання. Титченер не зовсім точно представив позицію Вундта. Зовсім очевидно, що він перевів тільки ті витримки з його робіт, які служать підтвердженням його власних побудов. Зважаючи на все, він міг трохи видозмінити ідеї Вундта для того, щоб вони погодилися з його власними, що зробило б їх більше вагомими, оскільки ці ідеї підтримані самим засновником психології.
Неточна й неповна версія системи Вундта була сприйнята декількома поколіннями не тільки в силу того положення, що Титченер зайняв в американській психології, але також тому, що учень останнього Дж. Боринг один час був провідним істориком психології. За твердженням Боринга, Титченер був продовжувачем традицій лейпцігської школи Вундта. І хоча тому ж Борингу належать слова про те, що робота Титченера «відрізнялася від школи Вундта», багато психологів, які вивчали історію свого предмета по підручнику Боринга «Історія експериментальної психології» 1929 і 1950 року видання, ототожнювали системи Титченера й Вундта.
Отже, погляд на психологію Вундта, що довгий час пропонувався американським студентам, виявився скоріше міфом, а не фактом, легендою, а не істиною. Починаючи з формального виникнення психології. майже сто років викладачі історії психології помилялися самі й уводили в оману інших. Це ставиться й до підручників по психології (включаючи й попередні видання книги, що ви тримаєте в руках). Це ще один приклад того, як перекручені історичні дані можуть вплинути на наше розуміння подій минулого
Вільгельм Вундт (1832-1920)
Нагадавши деякі факти з біографії Вундта, ми потім розглянемо його визначення психології і його вплив на наступний розвиток наукових методів.
Сторінки життя
Вільгельм Вундт провів дитячі роки в Німеччині, жив у маленьких городках навколо Маннгейма. У дитинстві він почував себе самотнім, мріяв стати знаменитим письменником. Шкільні оцінки маленького Вільгельма залишали бажати кращого. У родині до нього ставилися як до єдиного ребенку, тому що його старший брат учився вдалечині від будинку, у школі-інтернаті. Батько Вундта був пастором, і, хоча їхня родина вважалася дружної, дитячі спогади Вундта про батька були не самими приємними. Він згадував, як один раз батько дав йому ляпас за те, що хлопчик не помітив свого вчителя.
Починаючи із другого класу, утворення Вундта було доручено помічникові батька, до якого Вільгельм прив'язався всією душею. Коли молодого священика перевели в інший прихід, хлопчик був так розстроєний майбутнім розставанням, що батькам довелося дозволити йому виїхати зі своїм учителем, у будинку якого Вундт і жив, поки йому не здійснилося 13 років.
Відносно утворення в родині Вундта існували міцні традиції: його предки прославили своє ім'я досягненнями практично у всіх галузях науки. Але, проте, для домашніх було очевидно, що самий молодший Вундт цю чудову лінію не продовжить. Дні він проводив не за підручниками, а в мріяннях, і, як результат, провалив іспити за перший клас. У гімназії він відставав від однокласників, над ним посміювалися вчителі.
Поступово Вундт навчився контролювати свою схильність до фантазування й навіть став користуватися популярністю в школі, що, щоправда, так ніколи й не зміг полюбити. Але він розвив свої інтелектуальні інтереси й здатності й до 19 років, закінчивши школу, був уже готовий до надходження в університет.
Вундт вирішив стати лікарем, що давало йому можливість заробляти на життя й одночасно займатися наукою. Медицині він навчався в університеті в Тюбингене, а потім у Гейдельберзі. Він вивчав анатомію, фізіологію, фізику, медицину й хімію. Однак через деякий час Вундт дійшов висновку, що практична медицина - не його покликання, і повністю присвятив себе вивченню фізіології.
Провчившись усього семестр у Берлінському університеті, де в той час працював великий фізіолог Іоганнес Мюллер, Вундт вертається в Гейдельберг. Тут в 1855 році він одержує докторський ступінь, і з 1857 по 1864 роки читає лекції й працює лаборантом у Германа фон Гельмгольца. Але зрештою Вундту знудило бути лектором, і він відмовився від цієї роботи. У тім же 1864 року він одержав посаду ад'юнкт-професора й залишився в Гейдельберзі ще на 10 років.
У ході занять фізіологією Вундт замислюється про психологію як самостійній експериментальній науці. Свої ідеї він представив у книзі «До теорії почуттєвого сприйняття», що частинами публікувалася з 1858 по 1862 рік. У цьому творі Вундт описує експерименти, які він ставив у домашньої, досить погано обладнаної, лабораторії, і викладає своє бачення методів нової психології. Тут же він уперше вводить поняття експериментальна психологія. Поряд з «Елементами психофізики» (1860 р.) Фехнера, про цю книгу Вундта часто говорять, що вона знаменує собою формальний початок нової науки.
Робота Вундта «Лекції про душ людини й тварин» ставиться до 1863 року. Про важливість цієї праці говорить його перевидання (виправлене) майже через 30 років після першої публікації й вихід численних репринтных видань аж до кончини Вундта в 1920 році. У цьому творі серед інших Вундт торкається проблеми виміру часу реакції й розглядає питання психофізики, які протягом багатьох років займали розуми експериментальних психологів.
Починаючи з 1867 року, Вундт читає в Гейдельбергському університеті перший і єдиний у світі на той час курс лекцій по фізіологічній психології. Ці лекції «вилилися» в одну із самих значних його книг «Основи фізіологічної психології», що була опублікована у двох частинах в 1873 і 1874 роках. За редакцією самого Вундта робота перевидавалася 6 разів протягом 37 років, останній раз - в 1911 році. Цей визнаний шедевр Вундта заклав фундамент психології як самостійної експериментальної науки із власним колом проблем і методами дослідження.
Довгі роки «Основи фізіологічної психології» служили для психологів-експериментаторів енциклопедією й свідченням прогресу нової психологічної науки. У передмові до цієї книги Вундт так сформулював свою мету: «виділити нову область пізнання». Термін «фізіологічна психологія» може бути неправильно зрозумілий. У Німеччині в часи Вундта слово «фізіологічний» використовувався як синонім слова «експериментальний». Таким чином, Вундт писав не про ту фізіологічну психологію, яку ми знаємо зараз, а про психологію експериментальної.
Роки в Лейпцизі
В 1875 році Вундт стає професором філософії в Лейпцігському університеті; із цього моменту починається самий тривалий і важливий період його разючої наукової кар'єри. У цьому університеті він проробив 45 років. Уже на початку своєї діяльності він створює в Лейпцизі лабораторію, а в 1881 році засновує журнал «Філософські навчання», офіційний друкований орган своєї лабораторії й нової науки. Вундт мав намір назвати нове видання «Психологічні навчання», але передумав, оскільки в той час уже існував журнал з такою назвою (хоча в ньому зачіпалися не наукові, а окультні й спіритуалістичні питання). Все-таки в 1906 році Вундт перейменував свій журнал в «Психологічні навчання». Перед психологією відкривалася широка дорога.
Широка популярність ім'я Вундта і його лабораторії залучила в Лейпциг величезна кількість бажаючих з ним працювати студентів. У їхньому числі було кілька молодих людей, які пізніше внесли істотний вклад у розвиток психологічної науки, серед них американці, що заснували після повернення в Сполучені Штати власні лабораторії. У такий спосіб лейпцігська лабораторія вплинула на розвиток сучасної психології - вона служила зразком для створення нових експериментальних центрів.
Колишні студенти Вундта організували лабораторії також в Італії, Росії і Японії. Найбільше творів Вундта було перекладено на російську мову. Захоплюючись Вундтом, російські психологи в 1912 році обладнали в Москві лабораторію - точну копію вундтовської. Ще одна така лабораторія була побудована японськими вченими на базі Токійського університету в 1920 році, у рік смерті Вундта, але в 60-е роки ця лабораторія згоріла під час студентських хвилювань. Студентів, які приїжджали в Лейпциг, насамперед поєднували загальні погляди й мети, і саме ці молоді вчені склали першу формальну психологічну школу.
Лейпцігські лекції Вундта користувалися великою популярністю. На кожну в аудиторії збиралося більше шестисот студентів. Уперше побувавши на одній з лекцій в 1890 році, Е.Б. Титченер так описав Вундта в одному зі своїх листів:
Служитель розгорнув двері, і ввійшов Вундт. Природно, у всім чорному, від черевиків до краватки; вузькоплечий, небагато сутулиться; він робить враження високої людини, але навряд чи його ріст перевищує 5 футів 9 дюймів.
Він гуркотів іншого слова не підбереш - по бічному проході й зійшов на кафедру: тук. тук - начебто його підметки були зроблені з дерева. Мені здалося, що в цьому гуркоті черевиків є щось неварте, але крім мене, схоже, цього ніхто не помітив.
Коли він пройшов на кафедру, я зміг гарненько розглянути його. У нього досить густа, сіро-сталевого кольору шевелюра, тільки верхівку прикривають акуратно підняті збоку пасма...
На піднесенні коштує довгий стіл, очевидно, для демонстрації експериментів: на ньому - переносна книжкова полиця. Вундт зробив пари манірних рухів - задумливо приклав до чола вказівний палець, вибрав крейду - а потім став особою до аудиторії, обпершись ліктями на книжкову полицю. Така поза підсилює враження, що це людина високого зросту. Він почав говорити тихим голосом, немов вибачаючись: але вже після перших двох пропозицій у приміщенні утворилася повна тиша, у якій лунав лише впевнений голос лектора, - він прочитав лекцію на одному подиху. У нього виявився густий баритон, не дуже виразний, що часом начебто гавкає: але слухати його було легко, у голосі відчувалася переконливість, іноді навіть палкість, але, скоріше, що напускається для підтримки інтересу слухачів... Ні в які записи він не заглядав: Вундт, наскільки я можу судити взагалі не опускає погляд, хіба що раз він подивився на полицю, коли перебирав лежачі на ній паперу...
Руки Вундта ні хвилини не лежали спокійно: лікті були нерухливі, але плечі й кисті увесь час рухалися, немов хвилі... ці рухи заворожували і якимсь таємничим образом ілюстрували його мову...
Він закінчив лекцію точно в призначений час і, всі так само небагато сутулячись, гуркотів черевиками до виходу. І якби не цей дурний гуркіт, я залишився б у повному замилуванні.
У приватному житті Вундт був спокійною й невибагливою людиною, дні його проходили по строго заведеному порядку (виявлені в 1970 році щоденники його дружини Софи - ще один приклад появи раніше невідомих історичних даних - розповіли багато нового про особисте життя Вундта). З ранку Вундт працював над якою-небудь книгою або статтею, читав студентські роботи, редагував свій журнал. Опівдні він був присутній на іспитах в університеті або навідувався в лабораторію. Один зі студентів Вундта згадував, що його візити займали не більше 5-10 хвилин. Імовірно, незважаючи на свою непохитну віру в експериментальні дослідження, «сам він не був створений для роботи в лабораторії».
У другій половині дня Вундт прогулювався, подумки готуючись до майбутньої лекції, що звичайно починалася в 4 години пополудні. Вечорами в його родині музицировали, говорили про політика й - принаймні, у дні його молодості - про права студентської молоді й робітників. Фінансове становище сімейства дозволяло тримати в будинку слуг і влаштовувати прийоми.
Культурно-історична психологія
Заснувавши лабораторію й журнал, керуючи безліччю дослідницьких проектів, Вундт звернувся й до філософії. У період з 1880 по 1891 рік він писав роботи з етики, логіці, філософії. В 1880 і 1887 роках Вундт підготував друге й третє видання «Основ фізіологічної психології», продовжував писати статті для свого журналу.
Ще в першій своїй книзі по культурно-історичній або соціальній психології Вундт звернувся до теми, на дослідження якої пізніше направив весь свій багатогранний талант. Повернувшись до цього проекту, він створив 10-млосну працю за назвою «Психологія народів» (Volkerpsychologie), що видавався в 1900-1920 роках.
До культурно-історичної психології Вундт відніс вивчення різних стадій розвитку людських психічних процесів, які проявляються в об'єктивних продуктах культури - мові, мистецтві, міфології, соціальних підвалинах, законах, моралі. Величезне значення цієї праці для психології обумовлено не тільки актуальністю самого предмета дослідження: поява цієї роботи знаменує собою поділ нової психологічної науки на дві галузі - експериментальну й соціальну,
Вундт думав, що найпростіші психічні процеси - відчуття й сприйняття - можна й необхідно вивчати за допомогою лабораторних досліджень. Але він був упевнений, що експериментальний метод не годиться для вивчення психічних процесів вищого порядку - таких, як навченість і пам'ять, які пов'язані з мовою й іншими аспектами нашого культурного виховання. На думку Вундта, до вищої розумової діяльності можна застосувати тільки не експериментальні методи дослідження, які практикують в соціології, антропології, соціальній психології. Важливим є твердження Вундта про провідну ролі соціальних сил у розвитку пізнавальних процесів. Однак його судження про те, що ці процеси неможливо вивчати за допомогою експерименту, незабаром були спростовані.
Розвитку культурно-історичної психології Вундт присвятив 10 років, але вона не зробила істотного впливу на американську психологію. У статтях, опублікованих за 90 років в «Американському психологічному журналі», у всіх витримках з добутків Вундта на частку «Психології народів» доводиться всього 4 відсотки цитат. Для порівняння: на «Основи фізіологічної психології» робляться посилання в 61 відсотків випадків.
Вундт продовжував працювати без перерви до самої своєї смерті в 1920 році. Він вів дуже спокійне життя, і - так вуж розпорядилася доля - умер незабаром після завершення книги своїх спогадів. Підраховано, що в період з 1853 по 1920 роки Вундт написав більше 54 тисяч сторінок - тобто він писав по 2,2 сторінки щодня. Нарешті, збулася його дитяча мрія стати знаменитим письменником.
Дослідження досвіду свідомості
Психологія Вундта ґрунтувалася на експериментальних методах природничих наук - в основному, на методах фізіології. Вундт пристосував ці наукові методи до нової психології й проводив дослідження точно так само, як це робив будь-який натураліст. Таким чином, «дух часу», Zeitgeist, у фізіології й психології сприяв формуванню як предмета нової психології, так і методів психологічних наукових досліджень.
Предметом вивчення Вундта, якщо виразити це одним словом, була свідомість. Якщо ж говорити про це більш докладно, то слід зазначити, що в системі вченого знайшли відбиття всі теорії емпіризму, що одержали розвиток в XIX столітті. Вундт уважав, що свідомість – явище складне, і для його вивчення найкраще підходить метод аналізу. Він писав: «Першим кроком у вивченні якого-небудь явища повинне бути повний опис його тридцятимільйонних елементів».
На цьому, однак, подібність між емпірістами й Вундтом закінчується. Вундт був не згодний з ідеєю статичності елементів свідомості - так званих атомів мозку - які пасивно, у результаті якогось механічного процесу, з'єднуються один з одним. Він уважав, що свідомість грає набагато більше активну роль в організації власної структури. А виходить, вивчення тільки тридцятимільйонних, тільки змісту свідомості або його структури - лише початок у розумінні психологічних процесів.
Оскільки головна увага Вундт зосередив на здатності мозку до самоорганізації, він назвав свою систему волюнтаризм (від слова - вольовий акт, бажання). Інакше кажучи, волюнтаризм пояснює те, як сила волі робить мислення високоорганізованим. Вундт робив упор не на самих елементах, а на процесі їхньої активної організації або синтезу.
Але не слід забувати: хоча Вундт надавав важливого значення здатності мислячого розуму до активного синтезу своїх складених елементів, проте, в основі його теорії лежали саме елементи свідомості. Без цих елементів розуму нема чого було б організовувати.
Згідно Вундту, психологам в основному варто мати справа з безпосереднім досвідом суб'єкта. Опосередкований досвід забезпечує нас інформацією або знаннями, які не є тридцятилітніми безпосереднього переживання. Це звичайна форма використання вже наявного досвіду пізнання миру. Наприклад, ми дивимося на квітку й говоримо: «Він - червоний». Але в цьому твердженні мається на увазі, що в першу чергу наш інтерес звернений до самої квітки, про яке ми вже багато чого знаємо з попереднього життєвого досвіду, а не до безпосереднього, відверненого збагнення «червоності».
Безпосередній досвід візуального сприйняття не залежить від попереднього досвіду того, хто на нього дивиться, - у наведеному прикладі він залежить тільки від безпосереднього сприйняття червоної квітки. Таким чином, безпосередній досвід, по Вундту, очищений від усякого роду інтерпретацій.
Точно так само, коли ми описуємо почуття дискомфорту - допустимо, при зубному болі, - ми описуємо свій безпосередній досвід. Якщо ж хтось говорить: «У мене болять зуби» - мова йде вже про опосередкований досвід.
Вундт уважав більше важливим безпосередній досвід людини - наприклад, досвід сприйняття червоного кольору або дискомфорту - він говорив, що це форма активної організації розумом своїх тридцятимільйонних елементів. У своїх наукових дослідженнях учені-натуралісти розчленовують матеріальні об'єкти на структурні елементи. Вундт також мав намір розчленувати мислення на елементи або складові частини. Розробка російським хіміком Дмитром Менделєєвим періодичної таблиці хімічних елементів тільки зміцнила його у своєму намірі. Історики припускають, що Вундт уже почав працювати над розробкою «періодичної таблиці мислення».
Метод інтроспекції
Психологія Вундта - наука про досвід свідомості, отже, метод психології повинен включати спостереження за власною свідомістю. І людина здатна проводити такі спостереження, він може скористатися методом інтроспекції - перевірки стану власного мислення. У Вундта цей метод одержав назву внутрішня перцепція. Поняття інтроспекція - зовсім не відкриття Вундта; його появу зв'язують із ім'ям Сократа. Внесок Вундта полягає в проведенні експериментів і використанні в них строгих наукових методів. Правда, деякі вчені - критики Вундта - уважали, що тривалі експерименти самоспостереження викликають у його учасників серйозні щиросердечні захворювання.
Метод інтроспекції був запозичений психологами з фізики, у якій він застосовувався для досліджень світла й звуку, а також з фізіології, де він використовувався для вивчення органів почуттів. Так, для того, щоб одержати відомості про органи почуттів, дослідник використовував який-небудь подразник, а потім просив випробуваного описати отримані відчуття - приблизно так, як це робив Фехнер у своїй науковій праці. Порівнюючи вагу двох вантажів, випробувана тим самим аналізує власні відчуття, реєструючи переживання своєї свідомості. Якщо ж ви говорите: «Я голодний», виходить, ви вже внутрішньо проаналізували стан свого організму.
Експерименти по інтроспекції, або внутрішньої перцепції, проводилися Вундтом у лейпцігській лабораторії з найсуворішим дотриманням установлених їм же правил. От ці правила:
1) спостерігачі повинні вміти правильно визначати момент початку експерименту;
2) спостерігачі ніколи не повинні знижувати рівень своєї уваги;
3) експеримент повинен бути організований так, щоб його можна було провести кілька разів:
4) умови проведення експерименту повинні бути прийнятними для зміни й контролю за зміною факторів роздратування.
Остання умова виражає суть експериментального методу: варіабельність факторів роздратування й спостереження за виникаючими змінами у відчуттях випробуваного.
Вундт рідко проводив сеанси так званої якісної інтроспекції, у яких випробувані просто описували свій внутрішній досвід. Інтроспективний аналіз він звичайно зв'язував з безпосередніми уявленнями випробуваних про величину, інтенсивність і діапазон різних фізичних подразників. Лише невелика кількість досліджень включало спостереження суб'єктивного або якісного характеру - приміром, опису ступеня комфортності сприйняття різних подразників, інтенсивності образів і т.п. У більшій частині досліджень Вундта проводилися об'єктивні виміри з використанням складного лабораторного устаткування; нерідко оцінювався час реакції. Таким чином, Вундт робив висновки про елементи й процеси свідомості, виходячи тільки з об'єктивних оцінок.
Література
1. Леонтьев А.Н. Проблеми розвитку психіки. - М., 1977.
2. Годфруа Ж. Що таке психологія. - К., 2005.
3. Ярвилекто Т. Мозок і психіка. - К., 2002.
4. Шерток Л. Непізнане в психіці людини. - К., 2000.
|
