РАННІ ФОРМИ РЕЛІГІЇ. ДАВНІ ВІРУВАННЯПРОУКРАЇНЦІВ
Зміст
1. Історичні науки про виникнення релігії
2. Різні концепції походження релігії
3. Ранні форми релігії
4. Формування політеїзму. Давні вірування проукраїнців
Література
1.
Історичні науки про виникнення релігії
Згідно даних археології людина виникла на землі десь мільйон років тому назад. Розкопками не виявлені ніякі данні, які б дозволяли припустити наявність релігійних уявлень у прадавніх видів людини: синантропа і неандертальця. В печерах, де проводилися розкопки поселень синантропів, у великій кількості знайдені знаряддя праці і зброї: вироби з кварцу і кварциту, піщаника і роговика. Це грубо оброблені рублячи знаряддя з широким овальним лезом. Синантропи систематично користувалися вогнем.
Розкопки неандертальських поселень свідчать, що неандертальська епоха була значним кроком вперед у розвитку матеріальної і духовної культури. Тут вже з’являється мисливська зброя, загони-ловушки. Це поряд з освоєнням вогню у значній мірі звільнило людей від природних умов і давало їм змогу значно розширити заняту ними територію. У неандертальців відбувається перехід до осілості. Однак розкопки неандертальських захоронень не дають вагомих доказів того, що неандертальці були релігійними. Біля неандертальських скелетів не виявлено так званих супроводжуючих предметів: зброї, знаряддя праці, побутових предметів тощо, які дозволяли припустити наявність релігійних уявлень про потойбічний світ.
Правда, неандертальські захоронення мають одну особливість. Усі відомі скелети неандертальців виявлені у природних позах сплячих. З цього частина дослідників робить висновок, що ці захоронення начебто пов’язані з виконанням певних релігійних ритуалів. Вони вважають, що у неандертальців існував культ мертвих, культ тварин, а також культ сонячного світла. Але від окремих часткових релігійних вірувань до релігії - дистанція величезного розміру.
І тільки в епоху, яка відстає від нас приблизно 50-100 тисячоліть, з’являються беззаперечні ознаки релігійних вірувань. Це була епоха переходу до родового ладу і появи кроманьйонця, якого вже можна за всіма підставами віднести до гомо сапієнс (людини розумної). Про виникнення релігійних вірувань говорять, зокрема, поховання з слідами обрядів, які свідчили про виникнення віри у надприродний світ, а також пам’ятники первісного мистецтва - живопису і скульптури. Саме в них ми знаходимо відображення здійснюючих в ті далекі часи магічних ритуалів.
Таким чином, безрелігійна або дорелігійна епоха в історії людства - це дородове суспільство. На цій стадії людство перебувало близько мільйону років. Чому ж тоді з точки зору науки і філософії виникла релігія?
2.
Різні концепції походження релігії
Питання про природні причини виникнення релігії відноситься до часів античності, коли зародилися наука і філософія. Але мабуть, воно повстало ще раніше. Вже перші кроки людей, які прагнуть осягнути світ, приводили до думки нічого не приймати на віру, вважати за істину лише те, що доведено розумними аргументами, які ґрунтуються на фактах. Так виникають зачатки наукових знань, прагнення знайти земні причини того, що відбувається. Прагнення представити на суд розуму (що сумнівається) і оточуючий світ і особистий внутрішній світ приводило людину до пошуків земних джерел релігії.
Мабуть одна з найбільш давніх спроб пояснити земне походження релігії міститься у крилатих словах античного поета Станція: «Страх створив богів». Вони указують на психологічні корені релігії. Сили природи уявлялися людині як якісь ворожі, таємничі, подавлюючі. Людина почала уособлювати їх, тобто переносити на природні предмети і явища свою особисту двоїсту природу (у людини окрім тіла існує і душевний світ, тобто світ почуттів, настроїв, прагнень, думок тощо, якими вона керується у своєму житті). Людина стала наділяти предмети і явища розумом, волею, характером, бажаннями тощо. Внаслідок такого уособлення сил природи виникають перші уявлення про те, що за цими силами ховаються духи, боги, які управляють ними. По мірі розвитку релігійних вірувань ці сили, що створенні уявленнями людей, приймають вигляд надприродних сил. Страх перед ворожими силами природи змінює свій зміст. Він перетворюється на страх перед цими надприродними силами. Фантазія людини стала приписувати надприродним силам людські риси. А оскільки людину можна ублажити, переконати, схилити на свій бік, заручитися її підтримкою, якщо гідним чином звернутися до неї, то разом з уявленнями про богів, духів і страхом перед ними з’явився і культ богів і духів, тобто служіння їм, уявлене спілкування з ними за допомогою молитв і інших обрядів. Так виникла віра у богів і їх культ, тобто релігія.
Давньогречеський філософ Ксенофан підмітив і таку, рису релігійних вірувань, що витікає з психології релігії як етнічний характер релігійних уявлень. Уособлення природи неминуче несе на собі риси родоплемінних етнічних спільностей. Підкреслюючи це, Ксенофан казав, що боги цілком схожі з тими народами, які їм поклоняються. Широку відомість набули його слова про те, що, якби бики, коні і леви могли створювати витвори мистецтва, то і боги опинилися б биками, кіньми і левами.
Датський філософ К’єркегор (1813-1855) поглибив вчення про психологічні коріння релігії. Він указав на те, що тільки людина усвідомлює свою смертність. І подолати цей страх смерті вона може лише тоді, коли звернеться до бога. Тільки ідея бога, надія на краще життя в кращому з світів дає людині можливість пережити страх перед своєю неминучою кінцевістю і зберегти свою особу від деградації.
Ідею психологічних коренів релігії прагматизм і фрейдизм переробляють в натуралістичну (біологічну) концепцію походження релігії. Так, прагматист І. Джеймс наголошує, що хоча раціональні докази буття бога неможливі все ж і релігійні догмати істинні в силу своєї корисності. Релігія дає людині втіху, робить «легким і радісним те, що при інших обставинах є для неї підсумком суворої необхідності». Вона, згідно Джеймсу, придає людині впевненість, що врешті-решт все буде добре, дає почуття миру і гармонії, утверджує життя., дозволяє насолоджуватися життям і не думати про горе і зло, якими повний світ: адже є бог і турбуватися про нещасних – це його справа.
Згідно З. Фрейду (1856-1939) витоки релігії лежать у безсвідомому «Воно», яке має біологічний характер. «Першим актом історії» Фрейд наголошує злочин, що набрав форму вбивства батька або групового лідера синами-суперниками. Але в силу амбівалентності потягів за цим послідувало розкаяння, яке посилилося розладом і хаосом, що послідували за цим злочином. Підсумком явилося подавлення інстинктів, їх сублімація і народження релігії. Вбитий батько воскресає у вигляді звіра-тотема, на який переносяться почуття до реального батька.
Від Эпікура і Лукреція Кара бере свій початок вчення про гносеологічні, тобто теоретико-пізнавальні, корні релігії. Релігія не просто породження страху або обману, вважали ці античні мислителі. Вона виникає внаслідок особливостей нашого пізнавального процесу. Від реальних предметів, говорив Лукрецій Кар, відділяються тонкі «привиди», образи, які сприймаються людиною. Якщо ці «привиди» зштовхуються у повітрі між собою і з’єднуються, то це приводе до виникнення уявлень про кентавра, русалки і таке інше.
Ідея гносеологічних коренів релігії потім була розвинута Л. Фейєрбахом і марксизмом. Можливість створення фантастичних образів закладена вже у простому уявленні. Людина може з’єднувати в уявленні образи того, що в дійсності з’єднаним бути не може, створюючи образи русалки, кентавра, ангела тощо. Ще більші можливості конструювання релігійних уявлень закладені в мисленні. У своїх працях «Основні положення філософії майбутнього», «Сутність християнства» Л.Фейєрбах незаперечливо довів, що логічним джерелом, як релігії, так і філософського ідеалізму з’являється відрив мислення від почуттєво конкретного буття. Релігія та ідеалізм відокремлюють, відривають загальні поняття від їх матеріальної основи і перетворюють їх в самостійні сутності.
Ідея соціальних корнів релігії, найвірогідшіше, була вперше висловлена Демокрітом. Він, мабуть, був перший, хто почав доводити точку зору, згідно з якою релігія виникла внаслідок свідомого обману народу. Вона є вигадка небагатьох людей, що діяли у своїх особистих інтересах. Народ став жертвою обману, бо він був занадто довірливим і темним. В епоху Відродження широке розповсюдження отримав анонімний трактат «Про трьох великих обманщиків». В цьому трактаті Моісей, Христос і Мухамед, об’являлися великими обманщиками. Розповсюдження ними релігії серед народу, говорилося в трактаті виявилося надзвичайно вигідним дармоїдам, які знаходилися у кормила правління і відповідало егоїзму попів.
Теорія обману підтримувалася вільнодумцями і просвітителями ХVІІ-ХVІІІ століттях.
Вчення про соціальні корні релігії марксизм доводить до вчення про її класові корні. Він виходить з того, що, не зважаючи на усі свої різниці, усяка релігія виникає первісно, як підсумок повсякденного досвіду. Марксизм стверджує, що життя людини будується за логікою підкорення не тільки природним, але і соціальним силам, якими згідно релігійній свідомості керує Бог. І підкорення цим силам тотожньо підкоренню богу. «Всяка душа та буде покірна вищим властям, - проголошує Біблія,- бо нема влади не від Бога, існуючі власті від Бога установлені. Тому той, хто не підкоряється владі, противиться Божому установленню». Таке освящення влади надзвичайно вигідне тим, інтереси яких захищає влада, бо допомагає поневолювати народ. Влада, особливо влада імущих, отримує в релігії могутній ідейний засіб для підтримки свого панування. Таким чином, саме пануючи у суспільстві верстви держави спеціально підтримують і розповсюджують релігію.
З критикою уявлень про релігію як продукт страху, фантазії, обману або знаряддя класового пригнічення виступили представники соціології релігії – Р. Дюркгейм (1858-1917) у Франції, М. Вебер (1864-1920) у Німеччині. Згідно їх концепції індивідуальна практика немає потреби ні в логічних категоріях, ні в релігії. Зміст усякої релігії надається лише через колективні уявлення і дії. Природа і цілі божества відмінні від цілей індивіду. Перша і універсальна форма релігії - тотемізм. Предок – тотем – лише символ єдності суспільства, що об’єднається. Клановий тотем, Зевс, Яхве вимагають від індивіда те ж саме, що і суспільство – відмову від своїх інтересів, жертви і підкорення. Прагнення до загально значимих уявлень, на думку представників соціології релігії, - ось головне джерело релігії.
3. Ранні форми релігії
Релігія має свою попередню історію, бо виникає у первісні часи з самих темних первісних уявлень людей про свою власну і зовнішню природу, що оточує їх.
Однією з прадавніх, а може й найпершою формою релігійних вірувань є тотемізм. Тотемізм - це віра у надприродне родство між групами (родами) людей і видами матеріальних предметів, більшою частиною з рослинами і тваринами. Вони звуться тотемами і відповідно до їх імен, як правило, називають родову групу. Тотем не є звичайним божеством. Його шанують, йому поклоняються, вважаючи його родичем, старшим братом, батьком, покровителем. Тотемізм виник у мисливських спільностях. Кровородинні зв’язки, що панували в них, були безсвідомо перенесені на зовнішній світ. Предмети, рослини, тварини, що оточували людину, уявлялися пов’язаними з людиною такими же кровородинними зв’язками, як і у роді або племені.
З переходом до більш складних форм родоплеменого ладу, починаючи з матріархату, тотемізм поступово розпадається. Але його залишки і пережитки зберігаються надзвичайно довго. Вони існують у індійців, народів Океанії, Індонезії, у північних народів. Окремі залишки тотемізму зберігаються у сучасних релігіях. Наприклад у християнстві обряд причащання символізує поїдання тіла і крові Ісуса Христа.
Якщо тотемізм - це шанування якихось предметів, то фетишизм - це віра у надприродні властивості якихось матеріальних предметів. Об’єктом фетишизму служили незвичайної форми каміння, дерева, глиняні глечики, фігури ідолів тощо. Культ фетишизму зовні проявляється в тому, що фетиш одягають в якийсь одяг, прикрашають, підносять йому дари, приносять в його честь якісь жертви тощо. У давні часи фетиш був предметом шанування сам по собі, а не тому, що в ньому вбачали присутність якогось духу. У більш розвинутих народів часто зустрічається вже різниця між фетишем як матеріальним предметом, і духом, що мешкає в ньому. Фетишизм розповсюджений і в більш складних релігіях, наприклад, у християнстві шанують мощі, ікони, хрест тощо. В ісламі фетишизм проявляється в шануванні «черного каменя» в Кабу, шануванні мазаров (гробниць святих) тощо. В буддизмі фетишизм проявляється у культі священних ступ (буддистських пам’ятних споруд) тощо.
На основі тотемізму і фетишизму формується магія - дії, обряди і церемонії, зв’язані з вірою у здібність людини надприроднім шляхом впливати на предмети, рослини, тварини і інших людей, що оточують її, а також на духів і богів. Магія, тобто віра в те, що на навколишній світ можна вплинути магічними засобами, зіллями, процедурами, заклинаннями тощо, виникла на грунті безпорадності первісної людини перед природою. І зараз люди, не маючи змоги або надії досягти чогось своїми власними силами («насолити» ворогові, схилити когось на свій бік, уникнути хвороби тощо), частенько випробовують зробити це за допомогою магії. Магія є невід’ємною частиною усіх сучасних релігій. Вона знаходить свій вираз головним чином у культовій їх стороні (молитвах, таїнствах тощо).
Безпосереднім попередником сучасних релігій є аніматизм, сутність якого полягає в тому, що предмети і явища розглядаються як живі і подібні людині. Аніматизм - це «оживлення» дійсності. На базі аніматизму виростає така різновидність релігійної свідомості, як анімізм. В анімізмі предмети і явища втрачають видимість самостійного існування. Це віра в те, що, начебто, ними управляють особливі надприродні сили, тобто духи або душі. Всі аніматичні образи суть уособлення. Неживі предмети і явища уявляються як істоти, що мають душу. І до цього часу багато людей вірять у домових, злих духів тощо. Віра в ангелів, чортів тощо - це теж анімізм.
Коріння аніматичних уявлень уходять в усвідомлення людиною різниці і зв’язку свого тіла і суб’єктивного світу свідомості. Та обставина, що людина у багатьох випадках діє свідомо, підкоряючись своєму настрою, почуттям, наводила її на думку, що її внутрішній світ - це породження якоїсь нематеріальної сили, тобто душі. Явища сну, непритомності і навіть смерті стали легко пояснюватися здібністю душі тимчасово або назавжди покидати людське тіло. Переносячи подібні уявлення про душу на всі предмети і явища, людина отримала доступні для неї засоби пояснення, того що відбувається. Образи богів усіх релігій - це фактично аніматичні образи, тільки більш складні за своєю структурою. У цих образах переплелися уособлення природних сил і людських відносин.
Оскільки з уявленням про душу зв’язувалися дуже важливі для життєдіяльності людини функції, то вже у первісної людини душа становиться предметом особливої турботи. Життя душі починає пов’язуватися з загробним світом, в якому живуть душі усіх померлих предків. Поступово уявлення про життя людської душі пов’язують з життям богів. Формуються уявлення про небесну відповідальність душі перед богами або богом за її земне життя. Ці уявлення і були тим родючим ґрунтом, на якому виросли усі сучасні релігії.
Всі форми первісних релігійних вірувань, що були згадані, як правило, не існували окремо, а тісно перепліталися між собою. Проте нерідко в тому чи іншому регіоні, у тих чи інших народів, якийсь вид релігійних вірувань виділявся серед інших. Це підтверджується не тільки археологічними знахідками, але і сучасними спостереженнями за життям народів, що відстали у своєму розвитку. Так, у житті сучасних австралійських аборигенів розповсюджений тотемізм, в деяких областях Африки - фетишизм тощо.
4.
Формування політеїзму. Давні вірування проукраїнці
в
По мірі розпаду первіснообщинного ладу релігії переживають суттєві зміни. Змінюються як зміст релігійних уявлень, так і релігійно-культова практика. У релігійній свідомості на перший план висуваються уявлення про антропоморфні (тобто маючих людський вигляд) божества. У зв’язку з розділом роду на родових общинників і родову знать релігія приймає раніше не властиву їй функцію засобу, який стала використовувати родова знать для зміцнення свого пануючого положення. Можновладні люди стали пояснювати і тим самим зміцнювати свій пануючий стан посиланням на надприродне походження своєї влади. Виникають міфи про родство племінних вождів і богів, розвивається культ померлих вождів, а живі вожді, князі і царі об’являються надприродними істотами.
Відповідно з перебудовою суспільства на началах панування і підлеглості перебудовується і «небесна» ієрархія. Розробляється складна система ієрархії взаємовідношень між богами. З’являються уявлення про головного бога, а інші божества об’являються підлеглими. Головний бог наділяється функціями творця і властителя світу. Класичним прикладом такої релігії, яка склалася на ранніх етапах розвитку класового суспільства, є давньогрецький політеїзм. На чолі сонму богів давні греки ставили Зевса. Йому підкорялися Гея - богиня родючості, Аполлон - бог сонця, Нептун - бог моря, Плутон - бог підземного царства, Марс - бог війни тощо.
Давньоримський політеїзм мало чим відрізнявся від давньогрецького. Головним богом давні римляни вважали Юпітера – бога неба, клятв і договорів. Сатурна вважали богом сівби. Богом війни вважався Марс. Діана вважалася богинею мисливства, Венера – богинею краси і т.п.
Для релігійних вірувань проукраїнців характерне уявлення щодо природи, як світу живих істот – духів. Проукраїнці вірили і поклонялися лісовикам, водяним, русалкам, упирям (вампірам). Вони вірили в перевтілення людей у звірів (оборотні, вурдалаки). Божеством небесного світла вони вважали Сварога. Богинею плодородючості вони вважали Мати-землю. Вони вірили в безсмертя душі, загробне життя. Головним богом на їх думку є Перун – творець блискавок. Волос вважався богом худоби, Стриборг – богом вітрів тощо.
Пізніше в тих країнах, де процес централізації влади привів до виникнення деспотичних рабовласницьких держав, у релігійній свідомості також відбулися аналогічні зміни. Виникають монотеїстичні релігії, тобто релігії, які визнають лише одного бога. Наприклад, на зміну давньоримському політеїзму прийшла монотеїстична релігія християнство. Поряд з змінами змісту релігійних уявлень змінювалася і практично-культова і організаційна сторона релігії. З’являються професійні служителі культу - шамани, жерці тощо. Служителі релігійного культу набувають підтримку та авторитет і стають першими ідеологами класового суспільства. Раніше розрізнені служителі культу утворюють релігійні організації церкви, які почали об’єднувати, спрямовувати і контролювати релігійну діяльність в масштабах цілих країн. Так і склалися майже всі сьогоднішні традиційні релігії християнство, іслам, буддизм та інші.
Література
1. Чекер Р.О. Релігія – основа буття. Навчальний посібник.- К. 2008.
2. Титаренко О.С. Основи філософії і філософських знань. – К. 2007.
3. Бабичев Р.К. Релігієзнавство. К. – 2006.
4. Хомич К.С. Основи релігійних знань. К. 2008.
5. Петров В.К. Релігія – все що необхідно знати. К. 2004.
|
