Курсовая работа: Годівля корів

Міністерство аграрної політики України

Миколаївський державний аграрний університет

Кафедра годівлі та розведення

сільськогосподарських тварин

К УРСОВИЙ ПРОЕКТ

з дисципліни «Годівля сільськогосподарських тварин»

на тему «Годівля корів» (завдання № 71)

Виконав:

студент ІІІ курсу 5 групи

денної форми навчання

Калугін А.Г.

Номер і дата реєстрації

проекту на кафедрі ___________________

Дата захисту проекту ________________

Оцінка ____________________________

Миколаїв - 2006

1. Огляд літератури

1.1 Якість і поживна цінність зерна

Якість і поживна цінність зерна залежать від багатьох причин. При оцінці зерна визначають: натуру, колір, запах, блиск, смак, вологість, чистоту, кислотність, зараженість грибами і шкідниками.

Натура зерна — один з якісних показників, виражається його масою в об'ємі 1 л. Зерно може бути високо-, середньо- і низконатурне. У сприятливих умовах вегетації і прибране в оптимальні терміни, воно має вищу натуру в порівнянні із зерном, вирощеним в умовах засухи або прибраним в недостиглому стані.

Природні для кожного виду колір і блиск зерна указують на те, що воно добре визріло, прибрано і зберігається за сприятливих умов. Темні плями, матовий відтінок указують на його псування, що може бути викликано поганими умовами прибирання, зберігання і поразкою грибами або бактеріями.

Кондиційне зерно має слабковиразний запах, характерний для кожного виду. Зерно, що зберігається з сильно пахучими продуктами, може придбати запах цих речовин. Затхлий, пліснявий запах указує на псування зерна і непридатність його до згодовування тваринам без спеціальної підготовки. Зерно із затхлим запахом повинне бути добре провітрено і просушено. Пліснявіле зерно необхідно вимити і термічно обробити.

Оселедцевий запах у зерна може бути при забрудненні його спорами головешки. Нудотно медовий запах указує на пошкодження зерна кліщами. Запах полину, часнику — результат засміченості зерна цими рослинами.

Смак зерна — один з показників його якості. Наприклад, зерно пшениці на смак солодкувато—прісне, зерно вівса має невеликий присмак гіркоти. Зерно, засмічене полином, має гіркий смак. Солодкуватий смак набуває пророслого або пошкодженого в період прибирання заморожуваннями зерно, згірклий смак — при окисленні жирів.

Вологість зерна залежить від погодних умов при прибиранні, ступені стиглості, рівномірності дозрівання. За несприятливих погодних умов прибирання зерно може мати підвищену вологість, яка сприяє його інтенсивному диханню, розігріванню при зберіганні, значній втраті резервних вуглеводів, скороченню термінів зберігання і кінець кінцем поразці грибами і псуванню. При вологості зерна 10—12 % воно може тривало зберігатися. Для олійних культур вологість не повинна перевищувати 6—8%. Зерно вологістю 16—18% необхідно досушувати перед закладкою на зберігання. Зерно з вищою вологістю консервують хімічними препаратами або силосують. [6]

Поживна цінність зернових кормів залежить від ступеня їх засміченості. У зерні можуть зустрічатися домішки: мінеральні (пісок, галька, грудки землі), органічні (листя, стебла, колоски, мітелки, насіння, шкідливих і отруйних бур'янів) і зернові, такі, що складаються з битих, роздавлених, пророслих і запліснявілих зерен, а також зерен інших культур.

У фуражному зерні допускається вміст: пісок— не більше 0,7—1 %, головешки, куколі і плевели п'янкого (разом або окремо)—0,25%, в’язелі і гірчаки — 0,04 %, металевих домішок — не більше 50 мг/кг.

Зерно, що містить більше 2 % насіння шкідливих і отруйних рослин, вважається недоброякісним. Шкідники (кліщі, довгоносик, комори, моль, комори, хлібний точильник), комор, завдають великого збитку при зберіганні зерна. Перед згодовуванням зерна тваринам необхідно перевірити його на пошкодженість шкідниками, комор. Уражене зерно перед згодовуванням знешкоджують.

1.2 Зерна злаків і бобових

Корм для всіх видів сільськогосподарських тварин. Його склад і поживність по видах культур приведені в таблиці 1.2.1

Вміст протеїну в зернах злаків складає в середньому близько 10 — 14% з коливаннями від 8 до 20 % залежно від вигляду, сорту і умов зростання. Протеїн на 85—90 % складається з білків; небілкові азотисті речовини представлені аспарагіном і вільними амінокислотами.

Таблиця 1.2.1

Хімічний склад та поживна цінність зерен злаків

Амінокислотний склад протеїну різних зернових кормів неоднаковий (табл. 1.2.2).

Із злакових зерно кукурудзи найбідніше протеїном, зокрема лізином, триптофаном і гліцином.

Вміст жиру в зернах злаків невисокийі складає від 2 % у пшениці до 5 % у вівса. Жири концентруються у зародку зерна (до 10—17 %), а в ендоспермі їх всього -1 — 2%; вони представлені в основному тригліцеридами неграничних жирних кислот — лінолевої і олеїнової, які при відгодівлі свиней надають розм'якшуючу дію на свиняче сало. Тому в останній місяць відгодівлі багаті жиром зерна кукурудзи і вівса замінюють кормами з меншим змістом жиру — ячменем, житом, пшеницею або корнеклубнеплодами.

Таблиця 1.2.2

Вміст незамінних амінокислот в зерні злаків, г/кг

У зернах, покритих плівками (овес і ячмінь), зміст клітковини значно вище, ніж в зернах без плівок (голозерні культури). Голозерні сорти вівса поки широко не упроваджуються у виробництво через, порівняно невисокої врожайності. Підвищеним вмістом клітковини відрізняється також зерно проса.

Загальний вміст мінеральних речовин в зернах злаків коливається від 1,5 до 5 %; у золі переважають солі фосфорної кислоти і калій, а кальцію дуже мало (табл. 1.2.3).

Таблиця 1.2.3

Вміст макроелементів в зерні злакових, г/кг корму

По складу мікроелементів зернові корми також неоднакові (табл. 1.2.4).

Таблиця 1.2.4

Вміст мікроелементів в зерні злакових, мг/кг

У більшості зерен злаків дуже мало каротину; помітні кількості (до 5 міліграм в 1 кг) виявляються лише в жовтих сортах кукурудзи. Значно багатше зернові корми токоферолами (135 мг/кг), тіаміном (2,5—5 мг/кг), рибофлавіном (0,5— 0,8 мг/кг), нікотиновою (8—60 мг/кг) і пантотеновою (7—11 мг/кг) кислотами; у зерні відносно багато холіну (0,4—1 мг/кг); у зернах вівса і ячменю виявлені кобаломіни (2,6 мкг в 1 кг), які по своїй фізіологічній дії на організм тварини є аналогами вітаміну В12.

По енергетичній цінності провідне місце належить зерну кукурудзи; у 1 кг сухого зерна міститься 1,3 корм. од., перетравність органічної речовини досягає 90 %. Проте зерно кукурудзи бідно протеїном, лізином, окремими макро- і мікроелементами, а також деякими чинниками вітамінного живлення. Тому чергове завдання подальшого розвитку зернового господарства в нашій країні — розширення виробництва зерна бобових культур, сої, гороху.

При сумісному згодовуванні зерен злаків і бобів, мають різний хімічний склад, вони проявляють в живленні тварини взаємодоповнюючу дію. При годуванні такими сумішами знижуються витрати корму на формування в організмі тварини одиниці продукції; економіка виробництва продуктів тваринництва помітно поліпшується.

Зерна бобів відрізняються високим вмістом протеїну, але, за винятком сої, бідні жиром (табл. 1.2.5).

Зерна бобових культур містять більше амінокислот, ніж зерна злакових Перетравлюється протеїн бобів тваринами значно гірше за протеїн злаків.

При згодовуванні у великій кількості зерна бобових культур у тварин в шлунково-кишковому тракті спостерігається зайве газоутворення. Пояснюється це наявністю в зернах бобових специфічних речовин, що ускладнюють перетравлення білків. У сої інгібіторами травних протеолітичних ферментів є гемаглютиніни, уреаза, ліпоксидаза, сапоніни і естроген.

Таблиця 1.2.5

Хімічний склад та поживна цінність зерен бобових

Жир зерен бобів порівняно багатий холестерином і лецитином. За змістом мінеральних речовин зерна бобів дещо багатше за голозерні злаки.

У зерні бобів міститься більше окремих мікроелементів (кобальту, йоду, молібдену і цинку), ніж в зернах злаків, але менше марганцю.

У зернах бобів міститься незначна кількість каротину; у них в порівнянні із зернами злакових в 1,5 разу більше рибофлавіну, в 2 рази тіаміну і пантотенової кислоти і в 3—4 рази холіну.

Безазотисті екстрактні речовини зерен бобів, окрім крохмалю, містять ще полісахарид галактан.

В годівлі всіх видів сільськогосподарських тварин зерна бобів використовують тільки як білковий доповнювач до вуглеводних корм; краще поєднання виходить з двох високоенергетичних зернових кормів — сої і кукурудзи.

При згодовуванні гороху, вики і чечевиці свиням від них одержують хороший приріст маси і щільне зернисте сало. Застосування люпину в кормових цілях обмежується їх гірким смаком, який обумовлений присутністю в них шкідливих для тваринних алкалоїдів — люпину і спартеїну. У практиці годування використовують сорти з малим вмістом алкалоїдів, які також вимагають спеціальних прийомів знешкодження перед згодовуванням. Селекціонери працюють над виведенням безалкалоїдних сортів люпину.

Змінна кількість алкалоїдів міститься в зернах кормової чини, які можуть викликати у тварин, особливо у коней, при непомірному згодовувані цього корму захворювання — латинізм. [1]

1.3Підготовка зерна до згодовування та потреба в ньому тварин

Цілі зерна, особливо з твердою, багатою клітковиною оболонкою, недостатньо повно перетравлюються тваринами. Подрібнення полегшує розжовування, живильні речовини стають доступнішими для дії на них слини і травних ферментів.

Зерна дроблять, сплющують і розмелюють з подальшим відсівом плівок або без нього. Ступінь подрібнення зернових кормів знаходиться в тісній залежності від особливості травлення різних видів сільськогосподарських тварин і від віку.

Свині краще використовують зерно дрібного помелу з розміром частинок менше 1 мм. Суха речовина ячменю дрібного помелу перетравлюється на 18% краще, ніж цілісного зерна; перетравність лізину цілісного зерна у свиней складає 32—36 %, а ячмінної муки— 72%. Поросятам в молочний період рекомендується давати цілісні підсмажені зерна ячменю або кукурудзи. При термічній обробці гинуть гриби, частина крохмалю зерен декстринізуються, вони набувають своєрідного аромату і солодкуватого смаку, подібного скориночці хліба.

Велика рогата худоба і вівці добре використовують зерно, приготоване у вигляді дерті з розміром переважаючих в помелі частинок від 1,5 до 4 мм. Телятам і ягнятам в підсосний період готують дерть з вівса з відсівом плівок; відсіяні плівки згодовують дорослим жуйним тваринам. Молодняку на відгодівлі за останній час стали згодовувати цілісні зерна ячменю в плющеному вигляді. Жуйним не рекомендується давати велику Кількість пшеничної муки. Клейковина пшениці утворює липку масу і може порушити проходження корму по стравоходу і хімусу через книжку і сітку в сичуг.

Коням і лошатам зерна звичайно згодовують в цілісному або роздробленому вигляді. Старим коням з поганими зубами дають плющене зерно. Перетравність сухої речовини вівса у коней з цілісних зерен на 4—8 % нижче, ніж з плющеного і роздробленого.

Травний апарат зерноїдних птахів краще пристосований, ніж у інших сільськогосподарських тварин, до живлення цілісним зерном. Але в сучасних індустріальних підприємствах такої можливості немає тому, що приготування біологічно повноцінних сумішей з цілісних зерен пов'язано поки з технічними труднощами. Всі зернові корми на заводах подрібнюються, змішуються з іншими подрібненими добавками, ретельно перемішуються, потім зволожуються і на спеціальних установках перетворюються на гранули, що імітують за своїми розмірами пшеничне зерно.

Курчатам, індикам і перепелам згодовувати крупні гранули недоцільно. Перед згодовуванням їх знов потрібно подрібнити і перетворити на крупу з розміром частинок, зручним для споживання.

Для підвищення біологічної цінності і смакових якостей подрібнених зернових кормів їх можна піддавати дріжджуванню або осолоджуванню.

Для підвищення біологічної повноцінності цілісного зерна застосовують пророщування або приготування з нього гідропонного корму. Ці два прийоми дозволяють одержувати зерно або молоді рослини, в яких дещо більше критичних незамінних амінокислот (лізину, метіоніну і ін.) і каротину.

При пророщуванні замоченого зерна в теплих приміщеннях через 3—4 діб його можна згодовувати дорослому птаху або іншим тваринам разом з паростками. Якщо зерно пророщувати на штучних живильних середовищах протягом 12—15 днів, то зелена частина рослин повинна бути відокремлена від залишків зерна і корінців; останні можуть бути згодовані жуйним тваринам.

Для пророщування і виробництва гідропонного корму необхідно застосовувати зерно високою схожістю (не нижче 80%); зерна, несхожості, знаходячись у вологому середовищі, швидко пліснявіють і можуть зіпсувати всю партію корму.

Економічні розрахунки і практичний досвід показали, що дорогий гідропонний корм як джерело каротину і повноцінного протеїну з великою вигодою для господарства може бути замінене при годуванні птаха і інших тварин трав'яною мукою.

Термічну обробку подрібненого зерна злаків звичайно не застосовують; вариво зерен злаків не покращує перетравності і не може замінити, підготовку їх до згодовування шляхом помелу.

Вариво і пропарювання зерен бобів сприяють руйнуванню інгібіторів протеаз, що містяться в них, і підвищенню перетравності протеїну цих кормів. При приготуванні кормів з соєвих бобів зараз широко застосовується сухе просмаження очищених і подрібнених зерен при температурі 130— 150°С. Обов'язковому вариву або запарюванню підлягають зерна люпину і кормовий чини, що містять шкідливі для тварин алкалоїди.

Відходи, одержані при очищенні зерна з високим вмістом насіння смітних рослин, битого і ураженого грибами зерна, також необхідно перед згодовуванням тваринам піддати термічній обробці в запарниках або сушильних агрегатах.

Зерна олійних культур застосовуються в кормових цілях тільки після витягання з них масел. У непереробленому вигляді використовують насіння льону, з якого готують лікувальні слизисті відвари для тварин при порушенні процесів травлення.

1.3.1 Плющення.

Для підвищення поживності як сухого, так і вологого зерна застосовують плющення. Оптимальна вологість зерна при цьому — 23—25%. Зазор між вальцями плющилки, який забезпечує оптимальну товщину пластівців, має бути 0,4—0,6 мм.

При обробці зерна перед плющенням сухою парою якість плющення підвищується, але тривалість зберігання такого зерна невелика — 24 рік. Це пояснюється тим, що жири зерна складаються переважно з ненасичених кислот (олеїнова, лінолева), які швидко окислюються і гіркнуть.

Коровам з різною продуктивністю згодовують 4,5— 8 кг плющеного зерна пшениці та ячменю на голову за добу, що становить 5,4—9,6 корм. од. і 600—900 г перетравного протеїну. Наявність плющеного зерна в раціонах корів-рекордисток — важливий чинник підтримання високої продуктивності. Згодовування зерна, пропареного водяною парою при атмосферному тиску 9,81 Па протягом 10—12 хвилин, з наступним плющенням, сприяє збільшенню приросту маси молодняку великої рогатої худоби й свиней на 5 %, витрати кормів на 1 кг приросту при цьому зменшуються відповідно на 9 і 6 %.[3]

При відгодівлі баранчиків переваг за продуктивною дією зерна сухого плющення порівняно з розмеленим зерном ячменю не виявлено.У раніше проведених дослідженнях О. П. Дмітроченка і П. Д. Пшеничного також не було встановлено підвищення продуктивної дії зерна сухого плющення при згодовуванні жуйним. Проте при відгодівлі молодняка великої рогатої худоби та овець на відкритих майданчиках переваги сухого плющення зерна порівняно з розмеленим полягають у зменшенні механічних втрат зернофуражу при навантажуванні, транспортуванні та роздаванні його тваринам.

При волого-тепловій обробці зерна й нагріванні до температури 60—75 °С відбувається желатинізація крохмалю як результат розриву оболонок крохмальних зерен. Внаслідок цього поживні речовини стають доступнішими для тварин, що збільшує ефект перетравності до 13 %. Крохмаль желатинізується в межах 30—60 % при поєднанні гідротермічної обробки і плющення зерна. Найвищого ступеня желатинізації (до 100 %) досягають екструзією пропареного зерна. Тонка желатинізація крохмалю відбувається також при обробці зерна гарячим повітрям (108 °С) протягом 2 хв і наступному плющенні. Змінюються й білки. Одночасно дія тепла, вологи і тиску спричиняє розрив водневих і навіть пептидних зв'язків. Це призводить до денатурації білка й підвищеного використання азоту. Згодовування зерна, підданого волого-тепловій обробці, викликає специфічні процеси бродіння в рубці, при яких зростає вміст пропіонової кислоти у рубцевій рідині (Максаков В. Я- та ін., 1985).

Засвоєння тваринами крохмалю обробленого зерна супроводжується кращим використанням азоту та енергії. При згодовуванні обробленого зерна ефективність відгодівлі жуйних підвищується на 5, а свиней — на 10— 12 %. Витрати концентрованих кормів при вирощуванні бичків зменшуються на 9—10, а при відгодівлі свиней — на 6 %.[4]

1.3.2 Флакування

Флакування — виготовлення пластівців під дією парі і тиску. Зерно надходить у парову камеру й піддається дії насиченої парі до досягнення вмісту вологи в ньому 18—20 %. Година перебування зерна в камері залежить від його виді й вологості. Середня тривалість експозиції кукурудзи—10—20 хв, сорго—15—30, ячменю, пшениці і вівса — 6—10 хв. Після обробки парою зерно пропускають через вальці, нагріті до температури 100 °С.

Комбінована дія вологи, високої температури й тису зумовлює значні фізичні та хімічні зміни зерна під дією парі відбувається же латинізація. Ступінь останньої — важливий фактор, що визначає підвищення кормової цінності готового продукту. Надмірна желатинізація може негативно вплинути на продуктивність тварин, ефективність використання кормі, а також викликати у них ацидоз. Оптимальною вважається 30— 50 %-на желатинізація. Зерно кожна піддавати дії парі під тиском перед подачею на вальці. Таку обробку називають флакуванням під тиском. Тривалість експозиції цілого зерна під дією парі 1—2 хв. Одержані пластівці мають температуру 93 °С і вологість 16—20 %. Товщина їх залежить від зазору між вальцями. Худобі на відгодівлі при рівні концкормів у раціоні понад 90 % краще згодовувати тонкі пластівці. Це порівняно з використанням грубих збільшує приріст живої маси на 4—5 %, а ефективність використання корму — на 8—10%. Якщо а раціонах менше концкормів (60—80 %), тонкі пластівці мають незначну перевагу над грубими або вона не спостерігається зовсім.[8]

Ефективність використання пластівців на 5—10 % вища, ніж подрібненого або роздробленого зерна. Якщо в раціонах високий рівень концкормів, добове споживання корму тваринами буде на 5—10 % вищим при заміні роздробленого чи подрібненого зерна на пластівці сорго. Проте при заміні дробленої чи подрібненої кукурудзи на кукурудзяні пластівці добове споживання корму знижується на 5—10 %. Згодовування зерна ячменю, обробленого способом флакування, сприяє підвищенню продуктивності баранчиків на відгодівлі на 9 %.

1.3.3 Підсмажування зерна

Підсмажування зерна грунтується на інтенсивному нагріванні його сухим повітрям, під дією якого відбуваються фізико-хімічні зміни в структурі зерна. При цьому значно зростають поживність, засвоюваність та інші показники. Підсмажування надає зерну приємного смаку, кольору й аромату, що сприяє кращому поїданню його. Оброблене зерно сорго збільшується в об'ємі у 9—13 разів, пшениці і ячменю — в 1,5 разу. На ступінь декстринізації крохмалю під годину нагрівання великою мірою впливають вихідна вологість зерна, тривалість обробки й температура нагрівного агента.

Найбільша декстринізація крохмалю відбувається яровини нагріванні зерна ячменю вологістю 20—25 % і наступному підсмажуванні при температурі 250 °С протягом 2,5 хв. Вміст сирого протеїну в не такому разі змінюється. Підвищення температури підсмажування кукурудзи від 80 до 104°С впливає на вміст перетравної й обмінної енергії і значно збільшує засвоєння азоту свиньми, що ростуть. Підсмажування зерна при температурі 124°С зменшує доступність лізину на 11 %.

Підсмажування зерна застосовують у свинарстві для підгодівлі поросят-сисунів. Як правило, використовують ячмінь, який у такого вигляді має добрі смакові якості й краще засвоюється. Середньодобові прирости поросят, що одержували в раціоні 33 % підсмаженого ячменю, збільшувалися на 5 %, а витрати корму на 1 кг приросту живої маси зменшувалися на 10 %.

1.3.4 Осолоджування.

При осолоджуванні частина крохмалю, що є у кормі, під дією тепла і ферментів перетворюється на солодовий цукор, кількість якого досягає 10—12 %. Здійснюють осолоджування у приміщенні кормоцеху при температурі 18—20 °С у спеціальних місткостях. Дрібно розмелений корм насипають у місткість кулею не більше 50 см, заливають гарячою водою (85— 90 °С) з розрахунку 2—2,5 л на 1 кг сухої маси, ретельно перемішують, накривають брезентом і залишають на З—4 рік. Для кращого зберігання тепла (60—65 °С) на брезент насипають куля тирси завтовшки 2—3 см. Для поліпшення осолоджування до корму після охолодження до температури 65 °С додають 2—3 % (від початкової маси) подрібненого солоду, виготовленого з пророслого ячменю. Через 3—4 рік осолоджування закінчується, корм має солодкий смак, його відразу ж використовують, щоб він не прокис. Згодовують осолоджений корм переважно поросятам, а також свиням на відгодівлі у кількості, що не перевищує половини даванки концкормів. Іноді для підтримання апетиту осолоджений корм дають молодняку великої рогатої худоби і коровам.

Осолоджування застосовується для поліпшення смаку крохмалистих прісних кормів шляхом перекладу частини крохмалю в цукор (мальтозу) дією діастази зерна або спеціально доданого солоду.

Для осолоджування мелене зерно заливають 2— 2,5 частин гарячої води, ретельно перемішують і протягом 4 ч підтримують температуру 55—60°С. Після осолоджування вміст цукру в зерні збільшується з 0,5—1 до 8—12 %.

Цей спосіб трудомісткий і вимагає великих витрат енергії, тому застосовується тільки в окремих господарствах.

1.3.5 Мікронізація зерна

Мікронізація зерна полягає в інфрачервоному опроміненні (довжина хвиль 2—5 мк). Інфрачервоні промені проникають у зерно і створюють інтенсивну вібрацію молекул. При цьому виникає тертя, в процесі якого виробляється внутрішнє тепло і за рахунок випаровування води підвищується тиск. Під дією інфрачервоного проміння, що вимірюється десятками секунд, зерно стає м'яким, бубнявіє й розтріскується. Крохмаль при цьому набрякає і желатинізується. Це руйнує структуру сирого крохмалю, він переходити у стадію, близьку до перетворення його на цукор, що робить енергію зерна доступнішою для засвоєння тваринами. Усі ці процеси відбуваються швидко. Тривалість опромінення зерна коливається поклад від температури й культури.

1.3.6 Екструзія зерна.

З метою підвищення перетравності та ефективності використання поживних речовин зерна в годівлі сільськогосподарських тварин застосовують різні фізичні методи його обробки. У виробництві найбільш поширений технологічний прийом екструдування зерна, що забезпечує підвищення доступності вуглеводів та протешу для організму тварин, а також чинник дії на антипоживні речовини зерна гороху, сої та інших культур. Зокрема, в бобах сої міститься ряд факторів антипоживного і токсичного характеру. Це інгібітори трипсину та хімотрипсину, що спричиняють гальмування процесу ферментації протешу, а також негативно впливають на стан здоров'я тварин. У нативній сої є гемаглютиніни (лектини), названі так за їхню здатність аглютинувати еритроцити крові у різних видів тварин. Встановлено, що інгібітор трипсину викликає гіпертрофію підшлункової залози, а гемаглютиніни проявляють в організмі токсичну дію, пригнічують інтенсивність зростанню тварин. Обробка зерна сої температурою, тиском інфрачервоними променями, парою формальдегіду, мікронізацією та екструзією знешкоджує антипоживну та токсичну дію речовин.

Ефективність використання екструдованого зерна злакових і бобових культур у годівлі корів, молодняка великої рогатої худоби на відгодівлі та свиней підтверджена численними експериментальними дослідженнями. Проте використання екструдованих зернових концкормів у годівлі цих груп тварин може обмежуватися тією причиною, що процес екструдування потребує великих витрат енергії — у середньому на 1 т зерна 500 МДж, тоді як на подрібнення — в п'ять разів менше. Тому енергетичні витрати при екструдуванні повинні покриватися за рахунок енергії додатково одержаної продукції тваринництва. Підвищення продуктивності тварин забезпечить позитивний баланс енергії. Дослідами В. Р. Гуглі та інших (у 1985 р.) доведено, що введення в раціон корів у зимовий період 5 кг екструдованого ячменю сприяло збільшенню середньодобових надоїв на 1,1 кг При такому рівні підвищення молочної продуктивності витрати енергії на екструзію 5 кг ячменю покриваються енергією додатково одержаного молока. При зростанні надоїв на 0,5—0,7 кг баланс енергії буде від'ємним і повинний покриватися за рахунок інших джерел енергії.

Корові дослідної групи дещо менше поїдали силосу й трав'яного борошна з люцерни, але сморід краще перетравлювали годуй. Тому різниця за поживністю раціонів між групами була практично відсутня.[5]

Віща перетравність основних поживних речовин раціону в групі корів, яким згодовували екструдований ячмінь, свідчить про багатогранну позитивну роль його у процесі травлення, обміні речовин в організмі та в оплаті корму продукцією.

За висновками Ю. У. Засухи, В. К. Кононенка та інших (1986), годівля рано відлучених поросят комбікормами, до складу яких входять екструдовані горох з пшеницею та горох окремо, збільшує середньодобові прирости живої маси на 7—16 %. У тієї ж година екструдувати ячмінь для поросят недоцільно, оскільки при наявності його у комбікормі ріст тварин сповільнюється, а витрати корму зростають порівняно з тим молодняком, якому згодовували горох і пшеницю. Вікорістання комбікорму з екструдованим горохом та пшеницею і тільки горохом зменшує витрати корму на одиницю приросту живої маси на 0,5 — 15,5%, що дає змогу на 1 ц приросту економити 0,2 — 0,5 ц концентрованих кормів. [2]

1.3.7 Гранулювання цілого зерна.

З метою економії витрат енергії на підготовку кормів до згодовування в деяких країнах розроблено технологію виготовлення гранул з цілого зерна ячменю, вівса, гороху високої вологості (16—25 %). У процесі виготовлення гранул в суміш добавляють інші необхідні компоненти. Поклад від вологості зерна і розмірів гранул (3,1—7,9 мм) потужність лінії —200—350 кг гранул за годину. У балансових дослідах на свинях не спостерігалось різниці в перетравності органічної речовини, протеїну та інших речовин у складі таких гранул порівняно з гранулами з подрібненого зерна чи борошна. Інтенсивність зростанню тварин і оплата корму в обох варіантах досліду булі однаковими. Середньодобові прирости при згодовуванні гранул з цілого зерна становили 736—764 г, тоді як при використанні гранул з борошна — 746—766 г, оплата корму — відповідно 2,62—2,54 і 2,60—2,54 кг/кг.[7]

1.3.8 Дріжджування зерна.

Дріжджі — природні концентрати вітамінів групи В, які мають особливі1 значення при згодовуванні молодняку всіх видів сільськогосподарських тварин. Якщо порівняти дані за вмістом вітамінів у складі зерна кукурудзи, дріжджів і трав'яного борошна, то видно, що в дріжджах їх значно більше.

Дріжджі — багате джерело провітаміну D. Вітамін D за дефіцитністю можна поставити на перше місце серед інших вітамінів. Навіть у кращих за вмістом вітаміну Про корми, таких як сіно, молоко і риб'ячий жир, його незначна кількість. Вітамін D відіграє важливу роль у мінеральному обміні та в запобіганні захворюванню тварин на рахіт. Особливо він необхідний для молодняку всіх видів сільськогосподарських тварин і птиці.

Вміст вітаміну D у дріжджах можна збільшити до 110—120 тис. ІО на 1 г шляхом опромінення їх ультрафіолетовим промінням, тоді як у високоякісному риб'ячому жирі його міститься 100 ІО.[10]

У дріжджах є ряд ферментів та інших біологічно активних речовин, які поліпшують обмін речовин в організмі тварини. Комплекс факторів у дріжджах зумовлює підвищення інтенсивності зростанню тварин, повніше використання кормів, стійкість молодняка проти захворювань, підвищення плодючості та вмісту жиру в молоці корів. Отже, це — високопоживний дієтичний корм для всіх видів тварин та птиці.

Характерною фізіологічною особливістю більшості дріжджів є їх властивість викликати спиртове бродіння цукрів, при якому відбувається розпад цукрів на спирт та вуглекислий газ. Утворення спирту зумовлено діяльністю ферментного комплексу. Спиртове бродіння особливо інтенсивне у анаеробних умовах, оскільки внаслідок бродіння дріжджі одержують необхідну їм енергію для життєвих процесів. На противагу цьому в аеробних умовах (за наявності кисню) при продуванні повітря дріжджі не зброджують, а окисляють вуглеводи, спирт при цьому майже не утворюється, посилюються синтетичні процеси, дріжджі розмножуються і при аерації середовища нагромаджується значно більше біомаси, ніж в анаеробних умовах. За умови дотримання технології дріжджування вміст протеїну підвищується в 1,5—2 рази.

Ефективність дріжджування залежить від кількості вирощених дріжджових клітин на одиницю кормової маси. Високоякісними вважаються такі дріжджі, концентрація дріжджових клітин у яких становить 60—260 мли. у 1 мл.

Добре дріжджуються корми, багаті крохмалем Т (кукурудза, овес, ячмінь), декілька гірше — пшениця і висівки. Суть процесу полягає в тому, що при розмноженні дріжджів ними використовуються небілкові азотисті з'єднання зерна для синтезу повноцінних білків власних кліток. У дріжджованому кормі підвищується зміст біологічно активних речовин, ферментів, вітамінів і естрогену.

В даний час дріжджування зернових кормів рекомендується застосовувати не тільки для свиней, але і для молочної худоби, позитивний ефект ох згодовування дріжджованих кормів високопродуктивній молочній худобі в зимових і пасовищних умовах одержаний в підмосковному колгоспі «Ленінський промінь». [9]

Суть технології виробництва дріжджів полягає в створенні найсприятливіших розуму для інтенсивного зростанню та швидкого розмноження у живильному середовищі й одержанні найбільшої кількості дріжджових клітин, які потім стають джерелом протеїнових та вітамінних кормів для тварин.

Поживним середовищем для дріжджів є цукор та продукти гідролізу білка, а також аміачні солі (джерело азоту), мінеральні речовини. Тому в кормову масу перед дріжджуванням вносять диамонійфосфат та мікроелементи. У виробництві набула поширення рідка комбінована закваска «Саратовська-3».

У ряді господарств виготовлення рідких кормових дріжджів — значний резерв підвищення продуктивності тварин. Так, в Усть-Лабинському районі Краснодарсько­го краю на міжгосподарському підприємстві «Прогрес» по вирощуванню та відгодівлі молодняка великої рога­тої худоби використовують для годівлі худоби високо­якісні кормові дріжджі і за рахунок цього, особливо в зимовий період, середньодобовий приріст живої маси молодняка збільшується на 80—100 г. Цех по дріжджу­ванню в господарстві розширюється до потужності 30 т рідких дріжджів за добу. Дріжджі є важливим фактором збереження молодняка.[7]

Література:

1. Баканов В.Н., Меньки В.К. Кормление сельскохозяйственных животных.-М.: Агропромиздат, 1989. — 511 с.

2. Богданов Г.А. Довідник по годівлі сільськогосподарських тварин – 2-є вид.; К.: Урожай, 1986- 495 с.

3. Богданов Г.А. та інш. Кормление сельскохозяйственных животных.-М.: Агропромиздат, 1990.- 624с.

4. Жадан А.М. Кормление сельскохозяйственных животных.-М.: Колос, 1977.

5. Калашников А.П. Нормы и рационы кормления сельскохозяйственных животных.-М.: Агропромиздат, 1986.-352 с.

6. Корма: Приготовление, хранение, использование: Справочник/ В.В. Щеглов, Л.Г. Боярський. – М.: Агропромиздат, 1990. — 255с.

7. Кулик М.Ф., Бабійчук М.В., Хіміч В.В. Раціональне використання зерна у годівлі сільськогосподарських тварин. – К.: Урожай, 1988.— 88 с.

8. Максаков В.Я. Годівля сільськогосподарських тварин.-К.: «Урожай», 1987.-168 с.

9. Менькин В. К. Кормление животных. -2-е изд., перераб. и доп.-М.:Колос, 2004.— 360 с.

10. Проваторов Г.В. Годівля сільськогосподарських тварин.-Суми: ВТД „Університетська книга”, 2004.-510 с.