Курсовая работа: Виробнича програма підприємницької зовнішньоекономічної діяльності

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені Володимира Даля

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни: Підприємництво ЗЕД

на тему: «Виробнича програма підприємницької зовнішньоекономічної діяльності»

Студентка гр..УП-253 Іванова О.М.

Перевірила ас. Свірідова О.В.

Луганськ 2009р

ЗМІСТ

Резюме

1. Загальна характеристика організації

2.Дослідження ринку та характеристика продукції

3.План маркетингу

4.Виробничий план

5.Організаційний план

6.Оцінка ризиків і страхування

7.Фінансовий план

8.Стратегія фінансування

9.Список використаної літератури

РЕЗЮМЕ

Підсумки конкурсу із продажу 76% акцій "Лугансктепловоза" Фонд держмайна (ФГИ) України оголосив 23 березня, визнавши переможцем керуючу компанію "Брянський машинобудівний завод" (БМЗ), "дочку" "Трансмашхолдинга". Пакет обійшовся йому в 292,5 млн. гривень ($57,9 млн.) при стартовій ціні 292 млн. гривень. До продажу ФГИ повідомляв, що ціна угоди складе порядку 430 млн. гривень ($86 млн.).

У квітні президент України Віктор Ющенко доручив генпрокуратурі й Службі безпеки України (СБУ) перевірити дотримання законодавства при проведенні торгів. Генпрокуратура вже звернулася в суд з вимогою повернути акції "Лугансктепловоза" державі й провести повторний приватизаційний конкурс. Розгляд у Господарському суді Києва призначено на 26 червня, повідомив представник ФГИ.

Фонд порушив законодавство, не сповістивши про проведення конкурсу за 75 днів, говориться в позові прокуратури (копія є в "Відомостей"). Другим порушенням прокурори вважають відмову ФГИ допускати до участі в конкурсі "Днепровагонмаш" і Марганецкий ГОК - вони не були визнані промисловими інвесторами, хоча перший купує продукцію "Лугансктепловоза", а другий може поставляти сировина на підприємство. СБУ напередодні конкурсу з, що БМЗ аффилирован з єдиним конкурентом.

Співробітник секретаріату Ющенко з "Відомостям", що президент засумнівався в законності приватизації тільки через занижену ціну. Це й стало помилкою покупця, погоджується керівник Міжнародного інституту приватизації Олександр Рябченко, в іншому ж "Трансмашхолдинг" - кращий покупець, здатний урятувати "Лугансктепловоз" від банкрутства. По даним ФГИ, російський інвестор уже забезпечив підприємство замовленнями, які на 40% збільшать обсяг виробництва. Співробітник "Лугансктепловоза" підтверджує, що новий власник уже замовив 30 тепловозів для російської залізниці й забезпечив замовлення з боку "Укрзализницы". Перевірку діяльності іноземного інвестора ФГИ планує на кінець червня перед розглядом позову генпрокуратури в суді.

Представник ФГИ впевнений, що фонду вдасться відстояти правоту в суді. Представник покупця запевняє, що БМЗ не порушував ні закон, ні умови конкурсу. "Якщо госорганы перевищили свої повноваження, покупець не повинен нести за це відповідальність", - відзначає юрист української компанії "Магістр і з" Олексій Рєзников. Політолог Костянтин Бондаренко вважає, що влада не ризикне викликати нову хвилю реприватизації на Україні.

"Лугансктепловоз" уипускає магістральні й маневрові тепловози, електропоїзди. Виторг в 2006 р. - 442,2 млн. гривень ($87,6 млн.), чистий збиток - 15,8 млн. гривень ($

1.ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОРГАНІЗАЦІЇ

3 травня 1896 року – заснування заводу. 1900 - випущений перший паровоз.1906 - Луганський паровозобудівний завод за своїми виробничими потужностями зрівнявся з такими великими заводами Росії, як Брянський і Путилівський. Збільшився випуск паровозів. Завод випускав паровози наступних серій: вантажні - "Од"", "Ов", "Е", пасажирські - "З" і "Б". З метою залучення замовників у всіх економічних районах Росії (від Варшави до Іркутська) були засновані постійні представництва заводу. Велика реконструкція заводу, проведена в 1928-1933 роках, дала можливість освоїти найбільш могутні вантажні локомотиви типу 1-5-1, яким було привласнене ім'я Фелікса Дзержинського ("ФД"). По своїй технічній оснащеності новий завод був на той час самим досконалим у світі і найбільшим у Європі. У порівнянні зі старим заводом на ньому більш ніж у три рази зріс верстатний парк, у 3,5 рази збільшилася сумарна потужність піднімальних кранів. Завод мав власну могутню енергетичну базу. У цей же час був освоєний випуск пасажирського локомотива серії "ЙС" (Йосип Сталін). За паровози серії "ФД" і "ЙС" завод був нагороджений золотою медаллю на виставці в Парижі. З початком Великої Вітчизняної війни завод переходить на випуск продукції, необхідної фронтові. Після евакуації й окупації заводчани вже в 1943 році приступають до відновлення зруйнованого виробництва. Переборюючи неймовірних труднощів, колектив заводу в жовтні 1945 року випустив перший післявоєнний паровоз серії "СО" (Серго Орджонікідзе). За успішне виконання завдань уряду по відбудові заводу й організацію випуску важливої продукції для народного господарства, у зв'язку з 50-річчям завод наказом Президії Верховної Ради СРСР від 7 червня 1947 року був нагороджений орденом Леніна. До 1956 року завод спеціалізувався на випуску основної продукції - паровозів. За цей час було зроблено понад 12000 паровозів різниці типів потужністю від 600 до 1800 л. с.

Починаючи з 1956 року - року побудови першого тепловоза ТЕЗ по кресленнях Харківського заводу транспортного машинобудування. 19 жовтня 1956 року паровозобудівний завод був перейменований у тепловозобудівний. За короткий час було переустатковане виробництво на випуск тепловозів. Для зміни організаційно-технічної структури цехів були створені автоматичні, механізовані і потокові лінії, замкнуті ділянки, без яких був неможливий багатосерійний випуск тепловозів. Спостерігаючи історію розвитку тепловозобудування на заводі, можна виділити найбільш яскраві віхи, відзначені створенням принципово нових локомотивів, що обумовлюють нові напрямки в розвитку вітчизняного тепловозобудування .1956-1957 роки - створення й освоєння виробництва маневрових тепловозів з електричною передачею для роботи в умовах тропічного клімату на Бхилайському металургійному комбінаті в Індії. Це були перші тепловози, продані на експорт. 1958-1962 роки - створення гами магістральних тепловозів з гідропередачею (ТГ101, ТГ102, ТГ105, ТГ106) із секційною потужністю від 1500 до 4000 к. с.

1962 рік - початок виробництва тепловоза 2ТЕ10Л потужністю 2х3000 к. с. з електричною передачею постійного струму. Тепловози цього типу стали згодом основними для залізничних доріг СРСР, їхня загальна кількість - більше 12000 секцій. Згодом постійно проводилася робота з удосконалювання технічних параметрів, підвищенню надійності, економічності цього тепловоза, унаслідок чого були створені його модифікації ТЕП10Л, ТЕ10В, ТЕ10М, 4ТЕ10С, ТЕ10У. Тепловозу типу ТЕ10У в 1977 році одержав державний Знак якості. 1965 рік - почалося постачання тепловозів серії М62 потужністю 2000 к. с. в Угорську Народну Республіку. Згодом на його базі було створено більше 15 модифікацій для різних країн і регіонів СРСР. 1967 рік - створений тепловоз ТЕ109, що заклав перспективний ряд нових тепловозів з електричною передачею змінно-постійного струму. Цей тепловоз став згодом основною базовою моделлю по багатьом вузлам і схемам серії тепловозів 07, 130, 131, 132, 142, TЕ114, що поставлялися на експорт, а також тепловоза 2ТЕ116 для МШС. Високі технічні й експлуатаційні показники тепловозів серії 07, 132, 142 були відзначені великими золотими медалями і дипломами на Пловдівській і Лейпцігській міжнародних ярмарках у 1972, 1974, 1975 роках, а сам завод був відзначений міжнародною премією "Золотий Меркурій" за великий внесок у розвиток міжнародного торгівельного співробітництва. Тепловози ТЕ114 і 2ТЕ116 випускалися зі знаком якості. У 1960-70-і роки на заводі виконувався великий обсяг робіт з випуску широкої номенклатури інших важливих виробів для народного господарства країни і на експорт, у т.ч. хімобладнання, залізничні транспортери більш 10 типів різної вантажопідйомності.

З 1992 року завод переключився на створення й освоєння виробництва нових видів рейкового транспорту для залізниці , міського комунального господарства і гірничорудної промисловості. Роботи проводяться в рамках національної програми разом з найбільшими підприємствами України: Харківськими заводами "Електроважмаш" і транспортного машинобудування ім. Малишева, Запорізьким НДІ "Перетворювач" та іншими підприємствами й інститутами. Практично усі вантажні магістральні перевезення на неелектрифікованих ділянках залізниці країн бувшого СРСР здійснюються Луганськими локомотивами. За останні кілька десятків років створено і побудовано більше 40 типів і модифікацій маневрових, вантажних магістральних і пасажирських тепловозів потужністю від 1471 до 4411 квт у секції. Усього підприємством створено і поставлено більш 44000 тепловозів, у т.ч. більш 4000 локомотивів потужністю від 1020 до 2941 квт у 11 країн Європи, Азії, Африки і Латинської Америки. Крім рейкових транспортних засобів, які є основною продукцією підприємства, освоєне виробництво інших видів продукції: поворотного кола для рухомого складу, гірничошахтного устаткування (конвеєр шахтний скребковий, вагонетки, тяговий привід для шахтних електровозів, колісні пари); плавучих транспортних інженерних машин, для забезпечення водних переправ; сільськогосподарського устаткування, споживчих товарів. 19 травня 1995 року Президент України видав Указ "Про створення Державної холдингової компанії "Луганськтепловоз", а 3 жовтня Луганський міськвиконком провів її державну реєстрацію. Створення компанії повинне забезпечити концентрацію сил і коштів головного і дочірнього підприємств, сприяти ще більш тісній взаємодії і поглибленню виробничо-технологічних зв'язків в інтересах успішного виконання завдань освоєння нових, пріоритетних в Україні і конкурентноздатних видів продукції, прискоренню процесів структурної перебудови.

У період з 1997 по 2003 роки ВАТ "ХК "Луганськтепловоз" були створені нові види рухомого складу для залізниць :уніфікований пасажирський причіпний вагон для приміських перевезень. Виготовлено дослідний зразок у 1997 році, прийнятий МВК і запущений у виробництво; дизель-потяг локомотивної тяги ДПЛ1 з модернізованою секцією тепловоза 2М62У і причіпним головним вагоном з кабіною керування. Дослідний зразок побудований у 2001 році, прийнятий МВК і запущений у виробництво;

дизель-потяг локомотивної тяги ДПЛ2 з модернізованою секцією тепловоза 2ТЕ116 і причіпним головним вагоном з кабіною керування. Дослідний зразок побудований у 2001 році, прийнятий МВК і запущений у виробництво;

дизель-потяг ДЕЛ-01 з електропередачею змінного струму. Дослідний зразок виготовлений у 1998 році. Здійснюється комплекс приймальних іспитів і доводочних робіт з погодженого з замовником програми;

дизель-потяг ДЕЛ-02 з електропередачею змінного струму, з підрамним розташуванням силового і допоміжного устаткування. Дослідний зразок побудований у 2003 році. Здійснюється комплекс налагоджувальних і приймальних іспитів;

електропоїзд постійного струму ЕПЛ2Т. Дослідний зразок побудований у 2001 році, прийнятий МВК і запущений у виробництво;

електропоїзд перемінного струму ЕПЛ9Т. Дослідний зразок побудований у 2001 році, прийнятий МВК і запущений у виробництво;

грузопасажирський магістральний тепловоз ТЕ114І. За своїм конструктивним виконанням може експлуатуватися в умовах тропічного клімату і високої запиленості повітря

У 2001 році ДХК «Луганськтепловоз» вдалося вийти на беззбиткову діяльність (за підсумками 2000 року балансові збитки підприємства досягли 35 млн. грн.).

У 2002 році Міністерство транспорту та зв'язку і Укрзалізниця забезпечили компанію замовленнями та фінансуванням на 102,3 млн грн. 2002 року ДХК «Луганськтепловоз» виконала договори про постачання тепловозних вузлів і деталей Коломенському тепловозобудівному заводу на суму 4,3 млн грн, Зеленодольському заводу ім. Горького (Татарстан) — на суму 141 тис. грн.

Для компанії «Мосгортранс» (Москва) підприємство виготовило перший трамвай ЛТ-5 і розпочало його випробування, ще три трамваї виготовлені в першому кварталі 2003 року.

Чистий прибуток ДХК за 2001 рік — 18,9 млн. грн. — був спрямований на погашення збитків попередніх років.

Послуги: Ремонт і оперативна поставка запасних частин, модернізація випускаємої продукції.

Продукція: тепловози магістральні типу 2ТЕ116, 2ТЕ10У, М62У їхня модернізація і капітально-відновлювальний ремонт, а також запасні частини до них;

поворотний круг для локомотивних депо віялового типу;

дизель-поїзд ДЕЛ-01 та дизель-поїзд із локомотивною тягою — ДПЛ (секції тепловоза 2ТЭ116 і М62);

причіпні вагони приміського пасажирського сполучення для водіння модернізованими тепловозами 2ТЭ116 і 2М62;

електропоїзди постійного і змінного струму, устаткування гірничо-шахтне (скребковий конвеєр, мотовіз, вагонетки для перевезення людей);

плаваючі гусеничні транспортери;

трамваї.

Компанія «Луганськтепловоз» відзначила в 1996 році сторічний ювілей, це одне із найкрупніших підприємств в світі з виробництва залізничних транспортних тягових засобів.

2.ДОСЛІДЖЕННЯ РИНКУ ТА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОДУКЦІЇ

Основні етапи дослідження

Центральне місце в маркетинговій діяльності займає дослідження ринку. Адже саме на ринку найбільш чітко виявляються попит на ті чи інші товари, інтереси і потреби споживачів. Вивчення їх є головним завданням для кожного підприємця.

На ринку завжди присутні чотири "господарі": попит, пропонування, ціна, конкуренція. Однак жоден з них не піддається строгому плануванню. Наприклад, попит як представлену на ринку потребу в товарах не можна планувати хоча б тому, що він включає в себе не лише матеріально-вартісні, а й духовні засади. Попит формується під впливом великої кількості факторів, частина яких не може бути виміряна на стадії розробки плану (мода, психологічні, естетичні, соціальні фактори). Він походить від людини, в поведінці якої на ринку дуже багато суб'єктивного, непередбаченого.

Ціна також непідвладна адміністративному впливу. Вона залежить від вартості та корисності товару, попиту й пропонування. Так само і пропонування товарів не можна чітко установити, оскільки воно визначається поставками продукції і нормативними запасами.

Якщо поставки продукції можна спланувати (хоча наша практика свідчить, що плани поставок часто не виконуються), то товарні запаси лише нормуються, бо вони прямо залежать від попиту, а саме попит - величина, точно не визначена..

Дослідження в галузі маркетингу можуть бути постійні й епізодичні. Систематичне проведення досліджень має істотне значення, бо підприємство при цьому одержує можливість оперативно змінювати свою політику у разі відповідних змін в основних факторах, що визначають попит. Водночас багато ситуацій маркетингу своєрідні (наприклад, надходження на ринок нового товару), що вимагає проведення окремих спеціальних досліджень. Можна виділити такі основні етапи дослідження маркетингу:

1. Обґрунтування необхідності проведення дослідження.

2. Аналіз факторів, що обумовили потребу в інформації, і формулювання проблеми.

3. Чітке формулювання цілі дослідження.

4. Визначення необхідних вихідних даних, методів їх збору і видів аналізу, які слід провести.

5. Збір даних: а) складання плану вибіркового обстеження (при використанні вибіркового методу); б) збір даних з другорядних джерел інформації - публікації в пресі і звітність підприємства, а також з первинних джерел - на місцях шляхом особистих інтерв'ю, опитування по телефону і розсилання поштою анкет.

6. Систематизація й аналіз даних.

7. Інтерпретація результатів і формулювання висновків і результатів.

8. Підготовка звіту про результати дослідження.

9. Аналіз прийнятих на основі дослідження заходів. До початку складання плану дослідження необхідно вивчити головні аспекти проблеми на основі аналізу вузького кола джерел даних і архіву підприємства, опитати керівництво підприємства і фінансові підрозділи. Інколи цінну інформацію вдається виявити навіть при поверховому перегляді опублікованих матеріалів. Одержавши необхідні дані, можна розробити детальний план із зазначенням видів інформації та джерел її одержання і скласти програму дослідження.

План повинен включати тимчасовий графік реалізації програми досліджень. Для цього важливо передбачити й оплату за комерційну інформацію, витрати на проведення опитування споживачів, розсипку поштових анкет, відрядження і телефонні розмови, пов'язані зі збором необхідних даних. У плані слід указати способи і методи збору кожного окремого виду інформації.

Збір даних є найбільш трудомістким і дорогим етапом дослідження маркетингу і вимагає особливої пунктуальності. Акцент має бути зроблений на вивчення опублікованих матеріалів, звітів та інших доступних і порівняно дешевих джерел. Якщо цих даних недостатньо, можна скористатися комерційною інформацією територіальних органів постачання і спеціальних кооперативів, проте вартість одержаної таким чином інформації значно вища. Безпосереднє опитування споживачів (особисті інтерв'ю) - найдорожчий метод збору даних. Він може бути замінений дешевшим - розсипкою анкет і опитуванням по телефону. Останні два методи дають, однак, менш точну інформацію. Тому вибір методів збору інформації має бути обґрунтований, з одного боку, з точки зору витрат, з іншого - корисності, достовірності одержаних даних.

Наступний етап дослідження маркетингу полягає в аналізі, оцінці та інтерпретації зібраних даних з метою одержання якомога результативнішої інформації. Тут можна виділити, по-перше, отримання відповідних середніх даних і дисперсії (зміщення); по-друге, складання комбінаційних таблиць для з'ясування найскладніших взаємозв'язків; по-третє, обчислення коефіцієнта кореляції і кореляційних відносин (ступеня тісноти зв'язку між показниками й факторами); по-четверте, проведення багатоваріантного аналізу даних з використанням таких статистичних методів, як регресивний, кореляційний та факторний аналізи і т. д. Аналітична робота дуже трудомістка, і для її виконання необхідно використовувати обчислювальну техніку.

2.Загальні методи дослідження ринку

На основі одержаних даних робляться висновки щодо основних тенденцій ринкової збалансованості і прогноз подальших перспектив збуту. При цьому доцільно скористатися досвідом західних фірм. Так, американські вчені рекомендують три основні методи аналізу ситуації на ринку.

Відповідно до першого методу остаточну оцінку ситуації на ринку робить призначене правлінням компанії "журі". Воно керується базою даних, яку надає управляючий збутом. Управляючий, в свою чергу, одержує їх від агентів по збуту, зіставляє із статистичними даними по ринку в цілому і на цій основі робить оцінку темпів зміни попиту на продукцію, яку передає "журі". Другий метод пов'язаний з використанням залучених зі сторони спеціалістів-консультантів для внесення коректив у початкову оцінку збутового відділу компанії. Емпіричний прогноз тут поєднується з науковим, у результаті відпрацьовується остаточна оцінка майбутньої ситуації на ринку. Третій метод застосовується за умови відносно обмеженого числа замовників. Він полягає в опитуванні безпосередньо замовника з метою виявлення його потреб, претензій і смаків. Наприклад, одна з оптових компаній США по збуту розчинників пластмас щорічно опитує 500 замовників, причому до опитувального листа додається невеликий подарунок (калькулятор тощо) для стимулювання заінтересованості адресата. Через тиждень компанія направляє нагадування з подякою за відповідь, яку ще не надіслали, і просить у випадку зайнятості відповісти на запитання по телефону. Одержавши таким чином 200 письмових відповідей, інші вона забезпечує через телефонні дзвінки й візитки.

Загалом групи і спеціалісти відділу дослідження маркетингу мають проводити роботу за такими напрямами:

1) дослідження ринку;

2) аналіз і прогнозування збуту;

3) дослідження товару;

4) аналіз діяльності конкурентів.

У процесі вивчення ринку мають бути визначені: його розмір і сегментація; розрахована питома вага товарів, що випускають конкуренти; установлена частка держзамовлення у загальному обсязі виробництва; досліджені структура, склад і організація робіт збутової мережі, що обслуговує ринок; проаналізовані загальноекономічні та інші зовнішні тенденції, які впливають на його структуру; запрогнозовано розвиток ринку. Всі питання, що стосуються ринку, мають досліджуватися окремо для товарів широкого споживання і товарів виробничо-технічного призначення. Аналіз ринку в загальному вигляді зводиться до кількісної оцінки наявного товарного пропонування й попиту і порівняння їх між собою за існуючого або прогнозованого рівня цін. Якщо між ними спостерігаються розходження, то робиться висновок про диспропорції ринку, з'ясовуються причини цих диспропорцій і шляхи їх усунення.

Дослідження попиту

Вивчення попиту або, за термінологією маркетологів, "аналіз споживача" - перший етап у дослідженні кон'юнктури ринків збуту. В практиці маркетингу він ділиться на три складові: а) сегментація ринку; б) вивчення мотивів попиту споживачів; в) виявлення незадоволених потреб.

Сегментація ринку передбачає насамперед визначення меж територіальних ділянок ринку. З цією метою він розбивається на географічні зони (республіка, область, район, місто, населений пункт), характеристика яких дається за такими показниками:

кліматичні умови, потреби, галузеві ознаки. Після того, як окреслені географічні зони, за звітними матеріалами міністерств і відомств, виконкомів можна досить точно визначити кількість і величину підприємств кожної зони збуту товару. На основі звітних даних підприємств, а також інформації про покупців оцінюються потреби кожного клієнта в товарах підприємства-виробника.

Далі ринок треба розбити на окремі сектори, виділивши групи основних покупців, які визначають диференціацію продукції і методи її збуту. Це дає змогу на практиці реалізувати принцип орієнтації на споживача. Наприклад, у маркетингу предметів споживання виділяються такі групи критеріїв сегментації:

географічні - географічні особливості попиту на продукти в різних регіонах, виходячи з історичних, кліматичних та інших особливостей. Треба виділити окремі райони, за якими вивчається ринок. Це - так звані сфери впливу:

демографічні - вік, стать, склад сім'ї, рівень доходів, професійна належність, освіта і т. д. Наприклад, обсяг ринку дитячих товарів визначається передусім кількістю дітей, ринок шкільних підручників - кількістю школярів у даній місцевості;

Соціально-психологічні - різні соціальні та психологічні мотиви поведінки споживача ("стиль життя", тип особистості). Приміром, одним треба щоденно сигарети, а іншим - шоколадне морозиво чи кава, у холостяків стиль життя й запити одні, а в багатосімейних - інші;

економічні - відмінності у попиті різних за рівнем доходів верств населення;

ставлення споживача до даного товару.

Масові дослідження різноманітності потреб споживачів дають змогу виділити численні варіанти й способи задоволення їхнього попиту. Кінцева мета таких досліджень полягає у визначенні сегментів ринку, для яких доцільне застосування різних стратегічних планів маркетингу. Наприклад, сегментація ринку споживачів цигарок дає можливість знайти такі види попиту: на сорти з низьким вмістом нікотину, на міцний тютюн, на цигарки без фільтру і т. д.

Не існує єдиного методу сегментації ринку, який забезпечував би незаперечний успіх у пошуках потенційного споживача. Скажімо, виробник хлібобулочної продукції може сегментувати свій ринок за географічною ознакою або за видами споживачів (особисте споживання, школи, ресторани і т. п.).

Сегментація ринку засобів виробництва (включаючи сировину, матеріали, машини та обладнання) має цілий ряд особливостей порівняно з ринком предметів споживання. Основна характерна риса - це відносно обмежене число важливіших критеріїв сегментації. Так, при сегментації ринку засобів виробництва, як правило, рекомендується виділяти такі критерії: а) виробничо-економічні характеристики споживача; б) специфіку організації закупок, особливості запитів споживача; в) особисті характеристики осіб, що представляють підприємство-замовника.

Провідну роль відіграють виробничо-економічні характеристики споживача. Вони включають: галузь, до якої належить підприємство-споживач; технологічний процес, що застосовується на підприємстві; розмір підприємства-споживача; економічний регіон, де розташований споживач засобів виробництва.

Слід окремо виділити роль такого критерію, як технологія, котрий фактично є вирішальним при виборі споживачем постачальника. Так, господарства, що застосовують передову технологію, орієнтуються переважно на провідних постачальників обладнання і матеріалів, продукція яких позитивно зарекомендувала себе на ринку. Вони виявляють попит на найскладніші види техніки, електронну апаратуру і т. п., надають перевагу дорожчим техніці й сировині, якщо останні мають вищу якість.

Друга група критеріїв пов'язана зі специфікою організацій закупок, особливостями запитів споживачів. Це, по-перше, певні вимоги у замовника щодо закупки засобів виробництва наприклад, швидкість поставок, особливі вимоги до параметрів обладнання і матеріалів;

по-друге, фактори, що враховуються замовником у закупівельній політиці (умови оплати, методи розрахунків, централізація або децентралізація операцій щодо закупки та ін.);

по-третє, форми взаємовідносин з постачальником (контрактна тривала основа, разові закупки тощо).

Третя група -- це характеристики суб'єктів, що представляють підприємство-замовника. На ринках промислових матеріалів і обладнання, де укладаються крупні угоди, число замовників у кожного постачальника часто досить обмежене; при цьому один замовник може представляти цілий економічний район або навіть країну. В даних умовах підприємство-виробник розробляє не тільки "індивідуальну" схему сегментації ринку, а й нерідко особливу стратегію маркетингу для кожного індивідуального замовника. В ній враховуються не лише індивідуальні параметри останнього за наведеними вище критеріями, а й особисті якості керівників, у тому числі схильність до прийняття ризикованих технічно нових рішень, ставлення до змін у збутовій політиці, підхід до вибору продавця і т. Поряд з сегментацією ринку величезне значення має вивчення мотивів попиту споживачів. Наприклад, один покупець магнітофона може керуватися мотивами дозвілля, тоді як для іншого він необхідний для виробничих потреб. Основна група мотивів, що визначають попит покупців на засоби виробництва, - це економічні мотиви: підвищення прибутковості на одиницю капіталовкладень, більш висока продуктивність нового обладнання та економія з його допомогою сировини й матеріалів. Економічні фактори визначають і попит того чи іншого сегмента на передову технологію у вигляді досконаліших машин і обладнання.

Одним з мотивів попиту споживачів на засоби виробництва може виступати також ритмічність їх поставок згідно з графіком і стандартами якості. Це має особливе значення для компаній із вчасним високотехнічним виробництвом, для галузей з безперервним технологічним циклом, а також для замовників обладнання, які здійснюють прискорену модернізацію і розширення виробничих потужностей. І навпаки, традиційні виробництва з тривалим виробничим циклом, що вимагають великих запасів сировини й матеріалів, пред'являють відносно менше претензій до ритмічності поставок.

До важливих факторів мотивації попиту у покупців машин і обладнання слід віднести їхню ціну, комплектність поставок та інжинірингових послуг, стабільність взаємовідносин з постачальником відповідно до загальноприйнятих норм.

Названі фактори мотивації попиту покупців засобів виробництва відносяться до найістотніших, але все ж вони не вичерпують усієї різноманітності форм і мотивів ринкової поведінки цього типу товарів. Додаткову роль відіграє цілий ряд критеріїв, починаючи з юридичних і політичних тенденцій і закінчуючи особистими мотивуваннями підприємств-покупців.

Заключним етапом вивчення попиту на ринку є виявлення незадоволених потреб. У практиці маркетингу використовується ряд підходів до визначення "ринкових ніш" незадоволеного попиту:

обговорення питань незадоволеного попиту з керівниками підприємств, які представляють найперспективніші сегменти ринку;

визначення проблем, з якими стикається використання даного типу продукції, після чого 100-200 фірм-замовників (або відповідне число індивідуальних споживачів) просять ранжиру вати виявлені проблеми за ступенем їхньої важливості, і відповідно розробляються заходи щодо вдосконалення продукції;

аналіз структури необхідних якостей і ступеня їх наявності У продукції, що поставляється.

Врахування інтересів споживачів не лише сприяє виявленню нових потреб, а й дає змогу одержати готові шляхи їхнього задоволення. Досвід розвинутих країн свідчить, що в деяких галузях більша частка нових моделей продукції розробляється самими споживачами. В США, наприклад, близько 80% нових моделей інструментів, що випускаються компаніями з виробництва наукової апаратури, розробляються самими науково-дослідними інститутами, які споживають дану продукцію.

Визначення ємності ринку і становища на ньому фірми Після того, як здійснено поділ ринку на цілий ряд окремих сегментів, визначаються їхня ємність та вимоги до якості, ціни і форм післяпродажного обслуговування. Загальна приблизна характеристика ємності (обсягу) ринку - один з його найважливіших якісних показників.

Маючи загальні відомості про ринок, підприємство визначає своє місце на ньому. З цією метою проводиться аналіз і прогнозування збуту й попиту на товари, що поставляються підприємством на ринок. Насамперед необхідно з'ясувати свої виробничі потужності і можливості подальшого розвитку виробництва. Центральне місце тут займає аналіз продажу. Причому важливо проаналізувати збут конкретних товарів окремому споживачеві. На основі таких зв'язків виробників і споживачів можна досить чітко прогнозувати збіг попиту й пропонування. При цьому треба використати дані про виробничі програми підприємств, загальні тенденції науково-технічного прогресу, зростаючі вимоги до якості продукції.

Аналіз діяльності конкурентів

Завершальним етапом дослідження ринку є аналіз діяльності конкурентів. Звичайно, в сучасних умовах в Україні конкуренція товаровиробників ще тільки зароджується. Проте у міру розвитку ринку, становлення різноманітних форм господарювання, зниження монополізації випуску продукції неминуче зростатиме потреба у вивченні всіх аспектів діяльності конкурентів. Найбільш вірогідними конкурентами будуть підприємства, що виробляють товари аналогічного типу. Інформацію про їхню частку на ринку можна одержати в планово-економічних управліннях міністерств на основі щомісячних звітів підприємств. Вивчення конкуренції здійснюється в три етапи:

а) виявлення діючих і потенційних конкурентів;

б) аналіз показників їхньої діяльності, цілей і стратегії;

в) з'ясування сильних і слабких сторін конкурентів.

Існує чимало джерел інформації про діяльність конкуруючих підприємств. До них відносяться: рекламні проспекти, торгові виставки та ярмарки, щорічні звіти й тексти виступів керівництва підприємств, огляди в комерційній періодиці, матеріали конференцій. Крім зазначених відкритих даних, дослідження діяльності конкурентів повинно спиратися на оперативні джерела інформації, в тому числі на відомості, одержані від економістів, з біржі, від ринкових експертів, матеріали від державних правових та економічних установ. Важливий метод одержання даних про діяльність конкурентів - опитування споживачів, їх дилерів щодо збуту продукції на ринку. Розрізняють два підходи до виявлення діючих і потенційних конкурентів. Перший пов'язаний з оцінкою потреб, що задовольняються на ринку основними конкурентами. Другий орієнтується на класифікацію конкурентів відповідно до типів ринкової стратегії, яка ними застосовується.

Підхід з точки зору споживацького попиту дає змогу згрупувати конкурентів за типами потреб, які задовольняє їхня продукція. При цьому виділяються такі основні групи конкурентів:

перша - підприємства, що пропонують аналогічний вид продукту на тих же ринках, у тому числі:

а) підприємства, які орієнтуються на задоволення всього комплексу запитів, що пред'являє споживач до даного товару;

б) підприємства, які спеціалізуються на задоволенні специфічних потреб окремих сегментів ринку;

в) фірми, що намічають вихід на ринок з аналогічною продукцією;

друга - фірми, що обслуговують інші ринки аналогічною продукцією, вихід яких на даний ринок є вірогідним;

третя - підприємства, які виробляють товари-замінники, здатні витіснити даний продукт з ринку.

Прогноз поведінки конкурентів спирається на врахування таких факторів: розміру, темпів зростання і прибутковості підприємств конкурента; мотивів і цілей виробничо-збутової політики;

На грунті аналізу зазначених факторів формулюються висновки щодо сильних і слабких сторін стратегії конкурентів. Звичайно, не всі фактори поведінки на ринку можуть бути всебічно проаналізовані. Особливо складними виявляються дослідження структури затрат і витрат конкурента. Проте і в цій галузі, як правило, можуть бути отримані такі приблизні дані: чисельність зайнятих; структура прямих і опосередкованих витрат; порівняльна вартість сировини, матеріалів і комплектуючих частин.

3.ПЛАН МАРКЕТИНГУ

Для того, щоб потенційні клієнти перетворилися в реальних, малому підприємству необхідно мати план маркетингу. Цей план повинен показати, чому клієнти будуть купувати вашу продукцію. Якщо при оцінці обсягів збуту не приводяться всі дрібні подробиці, як він буде досягнутий, то це неминуче викличе недовіру з боку потенційного інвестора.

Тут вам необхідно продумати й пояснити потенційним партнерам або інвесторам основні елементи свого плану маркетингу: ціноутворення, схему поширення товарів, рекламу, методи стимулювання продажів, організацію послепродажного супроводу, формування іміджу. Якщо у вас немає фахової освіти, варто почитати книги по маркетингу, звернутися за консультацією до фахівця.

Ціноутворення. Як правильно встановити ціну на товар? От основні з:

Ціна товару повинна бути вище його собівартості.

Ціна визначається з ринку.

Ціна повинна з максимальний прибуток! (не за одиницю продукції, а за який - те період часу). Ціноутворення не з до простого з'ясування питання про собівартість товару, щоб потім просто додати прибуток. Калькуляція витрат уиробництва це щось саме собою що розуміє, а ціноутворення - це питання політики. Щоб залучити з, зовсім не обов'язково робити товар або послугу дешевими. Дешевина товару часто буває основним мотивом покупки, але далеко не завжди. Якщо товар коштує занадто дешево, це може дуже негативно позначитися на обсягах реалізації. Ціни можна легко скинути, а підняти їх потім буде набагато сутужніше.

Витрати виробництва. Загалом кажучи, витрати виробництва розпадаються на дві категорії: постійні й змінні.

Нульовий канал сбуту.

До постійного ставляться витрати, що залишаються незмінними относи-тельно обсягів реалізації продукції: наприклад, орендна плата, плата за телефон, адміністративні та інші накладні витрати.

До змінного ставляться витрати, безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції. До них ставляться витрати на сировину й матеріали, витрати на впакування й доставку, заробітна плата. Зі збільшенням обсягів реалізації ці витрати також зростають.

На малюнку показані характерні залежності доходу й витрат від обсягу продажів. За допомогою цього методу можна розрахувати крапку беззбитковості. Це крапка, у якій сумарний обсяг реалізації дорівнює сумарним витратам. Понад цей обсяг продажів

Методи ціноутворення.

"Витрати плюс прибуток". Застосовувати його можна тільки в тому випадку, якщо немає конкурентів. У противному випадку в конкурента може виявитися рівень витрат нижче, ніж у вас. Тоді йому не важко буде витиснути вас із ринку.

Інший метод - "Дурне проходження за конкурентом". Ви вибираєте фірму - лідера продажів по вашім продукті й установлюєте такий же рівень цін, як у нього. У нього більші обсяги, він витрачається на маркетинг і йому видніше. І проте в назві цього методу не зрячи є присутнім слово "дурне". Справа в тому, що ви в такий спосіб втрачаєте самостійність і контроль над ситуацією. Фірма - лідер може провести модернізацію й зменшити ціни. Ви можете виявитися неготовим до цього.

І нарешті, самим складним, але й сам надійним є метод ціноутворення, якому можна назвати затратно - маркетинговим, тому що він сполучить у собі аналіз собівартості й формування цін з обліком вашої маркетингової тактики. Цей метод неможливо звести до набору формул - він вимагає творчості, але зате й результати може приносити винятково високі. Прикладом може служити історія про відому американську фірму "Хьюблин", що робить горілку "Смирновская".

Етап установлення остаточних цін реалізується вже в ході конкретних переговорів із клієнтами, але готується до цьому треба заздалегідь. Тут потрібно вирішити наступні завдання:

створити власну систему знижок і навчитися нею користуватися.

визначити механізм коректування цін у майбутньому з урахуванням стадій життя вашого товару й інфляційних процесів.

Всі знижки із цін пропозиції переслідують завдання залучити клієнта. Найпростіша знижка - за платіж готівкою. Причина - прискорення обороту грошей.

Що стосується коректування цін у часі з урахуванням етапів життя товарів, те тут треба нагадати про теорію життєвого циклу товару. Зміст її в тім, що будь-який товар подібно людині проживає на ринку своє життя, що включає молодість, зрілість, старіння й смерть. І на кожному із цих етапів питання ціноутворення вирішуються по-своєму.

Наприклад, коли товар молодий, то цінами треба стимулювати ріст попиту на нього. І отут цілком виправдує себе стратегія тимчасового заниження цін (ІBM). Зовсім інша справа, коли товар досяг зрілості й попит на нього сформувався. У цей момент можна стимулювати ріст обсягу продажів за рахунок умілого маневрування цінами на модифікації первісного товару, трохи завищуючи їх для одержання найбільшого прибутку. Коли ж товар починає старіти й попит на нього падає, і попит на нього падає, то життя товару можна продовжити за рахунок різкого зниження цін (наприклад, таке зниження цін на мікрокалькулятори привело до різкого стрибка в обсягах їхніх продажів і маси прибутку виробників, тому що при новій ціні такий товар виявився доступний будь-якому школяреві).

Стимулювання збуту. Перш ніж приступати до планування кампанії по стимулюванню збуту, необхідно чітко визначитися, які засоби будуть виділені вами для цього. Найкраще в такій ситуації - проводити подібного роду витрати по статті "постійні витрати". Гарна реклама й стимулювання збуту - це не витрати, а інвестиції, причому такі, які принесуть дивіденди у вигляді розширення виробництва.

4.ВИРОБНИЧИЙ ПЛАН

Досвідчені підприємці часто кажуть: «Конкурентну боротьбу виграють на ринку, а програють у себе вдома». Цей вислів підкреслює значущість раціональної організації виробничого процесу на фірмі. Тому інвесторів завжди інтересують не тільки ринкові, а й виробничі аспекти нового бізнесу. Водночас, з погляду практичної користі для фірми, виробничий план відіграє дуже важливу роль, полегшуючи у майбутньому управління операційною системою фірми. Виробничий план грунтується на маркетингових прогнозах обсягів продажу й номенклатури продукції фірми. Кожний вид продукції має свої стандарти й нормативи щодо організації виробництва, матеріальних витрат, необхідних матеріальних запасів тощо. Інформація, яка наводиться у виробничому плані, далі використовується для опрацювання виробничих графіків, складання кошторису операційних витрат, планування доходів і грошових потоків. Використання різних виробничих систем і зміни в політиці товаро-матеріальних запасів впливають на ефективність операцій фірми і можливості управління грошовими потоками. Отже, бізнес-план як документ для внутрішньофірмового користування має бути детальним планом виробничої діяльності. Це дає змогу розв’язати багато проблем фірми ще заздалегідь, на папері, раніше ніж підприємець перейде до конкретних практичних дій.

Невід’ємною складовою бізнесу, орієнтованого на виробничу діяльність, є оцінка того, як фірма вироблятиме свою продукцію. Основне завдання виробничого плану — довести, що фірма:

реально спроможна організувати виробництво;

здатна виготовляти необхідну кількість товарів відповідної якості;

має можливості придбати необхідні для цього ресурси.

Виробничий план доцільно розпочинати з короткої характеристики виробничого процесу, тобто з опису основних виробничих операцій у їх послідовності.

Розкриваючи технологічний процес виготовлення продукції на фірмі, підприємець має чітко визначити:

які саме машини, обладнання та інструменти необхідні у виробничому процесі;

яка сировина, матеріали і комплектуючі вироби будуть використовуватися для виготовлення продукції;

робітників яких професій і кваліфікацій необхідно найняти;

які конкретно приміщення необхідні;

які роботи будуть виконуватися самою фірмою, а які на стороні за контрактами.

У виробничому плані необхідно також вказати і на зовнішні фактори, які впливатимуть на виробничий процес або обмежуватимуть виробничі можливості фірми.

Отже, у складі виробничого плану, як правило, виділяють такі блоки (підрозділи):

основні виробничі операції;

машини та устаткування;

сировина, матеріали і комплектуючі вироби;

виробничі та невиробничі приміщення;

вплив зовнішніх факторів.

Обсяг і ґрунтовність виробничого плану залежать від характеру бізнесу фірми та сфери, до якої він належить. Зрозуміло, що цей розділ бізнес-плану буде найдокладнішим для виробничого підприємства. Більше того, у певних випадках саме виробничий процес (особливості його технологій, унікальність обладнання тощо) може бути одним з найпривабливіших факторів для зовнішніх інвесторів. Навпаки, фірми, які займаються, наприклад, оптовою або роздрібною торгівлею, можуть взагалі обійтися без цього розділу.

5.ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ ПЛАН

Інформація про менеджерів проекту показує хто є керівником проекту, які функції, обов’язки, повноваження має керівник, відповідальність та форми стимулювання керівника та інших менеджерів проекту. Для інвесторів важливо бачити, хто та за що буде відповідати в ході реалізації проекту.

План-графік реалізації проекту будується у вигляді таблиці, де показано, які витрати і коли будуть здійснюватись по налагоджуванню діяльності, та коли планується пуск виробництва.

Такий план-графік дозволяє зорієнтуватись у тому, коли саме і які суми потрібні для налагодження діяльності.

6.ОЦІНКА РИЗИКІВ І СТРАХУВАННЯ

До цього моменту просто припускалося, що в разі реалізації кожного проекту можна отримати дану послідовність грошових потоків. Потім аналізувалися ці грошові потоки та вирішувалося, чи варто реалізувати проект. Очевидно, неможливо з точністю прогнозувати грошові потоки. Тепер увага буде звертатися на визначення ризику в процесі оцінки доцільності капіталовкладень, тобто розглядатимуться способи визначення ризику, що притаманний проекту, та прийняття рішення на цій основі.

Необхідність аналізу ризиків інвестиційного проекту полягає в тому, що інвестиційні проекти розробляються на основі визначених передбачень щодо капітальних і поточних витрат, обсягів реалізації продукції, цін на товари та послуги тощо. Незалежно від якості та кількості даних передбачень, майбутній розвиток подій завжди є неоднозначним, тому практика планування капітальних інвестицій розглядає й аспекти невизначеності та ризику.

В інвестиційному і фінансовому менеджменті під ризиком найчастіше розуміють міру непевності в одержанні очікуваних доходів від заданих інвестицій. У ринковій економіці завжди наявний ризик.

Якщо конкретизувати загальне визначення ризику для аналізу проекту, то ризик проекту – це міра непевності в одержанні очікуваного рівня дохідності при реалізації даного проекту.

Метою аналізу проектних ризиків є:

– надання оцінки всім видам ризиків проекту;

– визначення ступеня доцільності реалізації проекту за наявного рівня ризику та способів його зниження;

– визначення можливих шляхів зниження ризиків.

Проектні ризики бувають зовнішні та внутрішні. Зовнішні ризики, у свою, чергу поділяються на непередбачувані і передбачувані.

В інвестиційній фазі оцінюють структуру управління проектом, перебіг його реалізації і якість виконання проектних робіт.(табл. 6.2)

ОЦІНКА РИЗИКІВ

Таблиця 6.3

Загальна оцінка ризиків 2,6

В експлуатаційній фазі оцінці підлягають фактори, які негативно впливають на реалізацію проекту – затримка будівництва, перевищення витрат, непогодженість щодо фінансування, неспроможність контрагентів, втручання держави, виникнення збитків, підвищення цін на сировину та енергоносії, некваліфіковане управління персоналом.

Аналіз ризиків у передінвестиційній фазі лежить в основі вибору варіанта інвестування, однак при цьому прогнозуються ризики і в інвестиційній та експлуатаційній фазах.

Співвідношення ризику і доходу

Ризик можна поділити на дві категорії – за рівнем і за часом.

Рівень ризику. Різні інвестиції забезпечують різний рівень доходу. Якщо справа цілком надійна, то важко сподіватись на високі доходи. Але якщо пропонується вкласти гроші у ненадійну або ризикову справу, тоді закономірно вимагається високий дохід. Тобто інвестори повинні одержувати компенсацію за ризик.

Малий ризик пов’язаний із низькими доходами, великий – із великими. Взаємозалежність ризику (Х) і доходу (У) показана на рисунку

Коли ризик відсутній, інвестори одержують дохід Y1, за ризик Х1 інвестори одержать дохід Y2, за ризик Х2 – дохід Y3. Тобто у звичайних умовах діяльності низький ризик передбачає низьку віддачу, а в умовах високого ризику доходи будуть вищими.

Рівень ризику залежатиме від того, чи пов’язаний бізнес із добре освоєною галуззю діяльності. Залежно від надіності інвестованої справи рівень ризику може бути високим, середнім або низьким.

Визначити рівень ризику можна шляхом порівняння ризикованості вкладів у ту чи іншу справу. Наприклад, менш ризиковано мати справу з відомими фірмами (підприємствами), в яких справи йдуть добре, або відкривати бізнес у добре освоєній галузі із забезпеченим ринком збуту. Шанси повернути інвестиції, вкладені у надійні компанії, значно вищі, ніж вкладені у невідомі фірми. Значно легше прогнозувати доходи від менш ризикованих компаній (бізнесу), і навпаки, зайняття ненадійним бізнесом чи співробітництво з невідомими фірмами є ризикованим, оскільки доходи від них можуть бути несталими. Таким чином, рівень доходу (ставка дисконту) нижче у надійній справі, а інвестування ризикованої справи вимагає більшої компенсації за ризик.

Фактор часу також значно впливає на рівень ризику. Готівка для інвестора важить більше, ніж гроші у майбутньому. Коли інвестор вкладає свій капітал у певний бізнес, він завжди ризикує або відчуває непевність, що капітал у майбутньому принесе очікуваний прибуток. І чим триваліший термін вкладу, тим більший ризик, тобто ризик є зростаючою функцією часу. Щоб примусити інвестора розлучитися із своїми грошима надовго, потрібно його переконати, що він отримає добру компенсацію. Інвестор повинен одержати винагороду за те, що взяв на себе ризик часу.

Коли гарантовано, що інвестиції не завдадуть збитків і вкладаються на дуже короткий період, їх називають безпечними.

Таким чином, рівень ризику можна поділити на безпечну ставку і премію за ризик, пов’язаний із фактором часу.

Безпечна ставка – це процентна ставка, що сплачується за неризиковані активи або ті, що мають гарантований дохід. Вона і є критерієм для оцінки ризикованості інших активів.

Премія за ризик – це необхідна норма доходу понад безпечний дохід на капітал. Як свідчить практичний досвід, премія за ризик на цінні папери з багаторічним терміном погашення завжди вища за премію на ті цінні папери, що випускаються на рік.

Коли ризик відсутній, інвестори одержують дохід Y1, за ризик Х1 інвестори одержать дохід Y2, за ризик Х2 – дохід Y3. Тобто у звичайних умовах діяльності низький ризик передбачає низьку віддачу, а в умовах високого ризику доходи будуть вищими.

Рівень ризику залежатиме від того, чи пов’язаний бізнес із добре освоєною галуззю діяльності. Залежно від надіності інвестованої справи рівень ризику може бути високим, середнім або низьким.

Визначити рівень ризику можна шляхом порівняння ризикованості вкладів у ту чи іншу справу. Наприклад, менш ризиковано мати справу з відомими фірмами (підприємствами), в яких справи йдуть добре, або відкривати бізнес у добре освоєній галузі із забезпеченим ринком збуту. Шанси повернути інвестиції, вкладені у надійні компанії, значно вищі, ніж вкладені у невідомі фірми. Значно легше прогнозувати доходи від менш ризикованих компаній (бізнесу), і навпаки, зайняття ненадійним бізнесом чи співробітництво з невідомими фірмами є ризикованим, оскільки доходи від них можуть бути несталими. Таким чином, рівень доходу (ставка дисконту) нижче у надійній справі, а інвестування ризикованої справи вимагає більшої компенсації за ризик.

Фактор часу також значно впливає на рівень ризику. Готівка для інвестора важить більше, ніж гроші у майбутньому. Коли інвестор вкладає свій капітал у певний бізнес, він завжди ризикує або відчуває непевність, що капітал у майбутньому принесе очікуваний прибуток. І чим триваліший термін вкладу, тим більший ризик, тобто ризик є зростаючою функцією часу. Щоб примусити інвестора розлучитися із своїми грошима надовго, потрібно його переконати, що він отримає добру компенсацію. Інвестор повинен одержати винагороду за те, що взяв на себе ризик часу.

Коли гарантовано, що інвестиції не завдадуть збитків і вкладаються на дуже короткий період, їх називають безпечними.

Таким чином, рівень ризику можна поділити на безпечну ставку і премію за ризик, пов’язаний із фактором часу.

Безпечна ставка – це процентна ставка, що сплачується за неризиковані активи або ті, що мають гарантований дохід. Вона і є критерієм для оцінки ризикованості інших активів.

Премія за ризик – це необхідна норма доходу понад безпечний дохід на капітал. Як свідчить практичний досвід, премія за ризик на цінні папери з багаторічним терміном погашення завжди вища за премію на ті цінні папери, що випускаються на рік.

Особливість методів аналізу ризику полягає у використанні категорій імовірності та статистичного аналізу. Так здійснюється аналіз ризиків за світовими стандартами.

Ризик можна оцінити, враховуючи мінливість очікуваних доходів. Якщо мінливість висока, важко точно передбачити, якими будуть надходження (доходи, прибуток). Якщо мінливість сподіваних доходів незначна і не дуже змінюється, результати вкладення інвестицій чи інших видів діяльності легше передбачити.

7.ФІНАНСОВИЙ ПЛАН

За ринкової економіки для вирішення виробничих та комерційних завдань, які потребують вкладання коштів, необхідною є розробка внутрішньофірмового документа - бізнес-плану.

Узагальнення ще не дуже великого досвіду складання бізнес-планів вітчизняними підприємствами дає змогу виділити такі галузі їх застосування:

вибір економічно вигідних напрямків та способів досягнення позитивних фінансових результатів підприємствами за нових умов господарювання, неплатоспроможності суб'єктів;

підготовка підприємствами інвестиційних проектів для залучення інвестицій та банківських кредитів;

складання проектів емісії акцій, облігацій та інших цінних паперів підприємств; залучення іноземних інвесторів для розвитку підприємств;

обґрунтування пропозицій щодо приватизації підприємств державної та комунальної власності.

Фінансовий план - це найважливіший елемент бізнес-плану, який складається як для обґрунтування конкретних інвестиційних проектів, так і для управління поточною та стратегічною фінансовою діяльністю.( табл. 7.4)

8.СТРАТЕГІЯ ФІНАНСУВАННЯ

В теорії фінансового менеджменту прийнято виділяти різні стратегії фінансування поточних активів в залежності від відношення фінансового менеджера до вибору джерел покриття варійованої частини оборотних активів.

Ідеальна модель побудована виходячи з понять “поточні активи” та поточні зобов”язання”. Термін “ідеальний” означає не в прямому значенні ідеал, а рівність поточних активів з короткостроковими зобов”язаннями. Сутність цієї стратегії полягає в тому, що довгострокові пасиви встановлюються на рівні необоротних активів, тобто ця модель має такий вигляд:

Довгострокові пасиви включають: власні кошти (статутний капітал, додатковий капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток) та запозичені (довгострокові кредити банку, інші довгострокові позичці).

Агресивна модель фінансування поточних активів полягає в тому, що довгострокові пасиви є джерелом покриття необоротних активів та постійної частини поточних активів, тобто їх мінімуму, який необхідний для здійснення господарської діяльності. В цьому разі варійована частина поточних активів в повному обсязі покривається короткостроковою кредиторською заборгованістю.

Таким чином, можна зробити висновок, що з точки зору оптимізації прибутковості і ризику найбільш оптимальною є стратегія комерційного фінансування. Дана стратегія оптимально поєднує рівень прибутковості і середній рівень ризику, забеспечує достатньо високий рівень фінансової стійкості та платоспроможності підприємства. Проте, виходячи з пріоритетності цілей фінансово-господарської діяльності підприємства на окремих стадіях його розвитку, оптимально може стати інша стратегія фінансування. Взагалі, при виборі стратегії фінансування необхідно знайти бажане співвідношення між рівнем рентабельності і використання власного капіталу і рівнем ризику зниження фінансової стійкості підприємства, яка оцінюється величиною його чистого оборотного капіталу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Бажин Й. Информапионньїе системьі менеджмента. - М.: ГУ ВШЗ, 2000. - 688 с.

2. Басовский Л.Е. Прогнознрованис и планнрование в условиях рьінка: Учеб нособие, -М., 2001.-260с.

3. Букалков М.И. Внутрифирменное ііланмрование: Учеб. для вузов. - М., 2000. - 392 с.

4. Економіка та менеджмент: Навч. посібник / Під ред. проф. О.Є. Кузьміна. - Львів: Вид-во Державний університет "Львівська політехніка", 1996. - 828 с.

5. Енциклопедія бізнесмена, економіста, менеджера. / Під ред. Р. Дяківа. - К.: Міжнародна економічна фундація, 2000. - 706 с.

6. Ильин А.И., Синица Л.М, Планнрование на предприятаи. Стратегическое планиро-вание. Учеб. пособие для вузов. Т. 1. - Минск, 2000. -416с.

7. Ильин А.И., Синица Л.М. Планирование на предприятии. Тактическое планирование: Учеб. пособие для вузов. Т.2. - Минск., 2000. - 312 с.

8. Кредісов А.1. Управління зовнішньоекономічною діяльністю: Навч. посібник. - 2-ге вид. - К.: Віра-Р, 2002. - 552 с.

9. Кузьмін О.Є., Мельник О.Г. Теоретичні та прикладні засади менеджменту: Навч. посібник. - Львів: Національний університет "Львівська політехніка" (Інформаційно-видавничий центр "Інтелект +" Інституту післядипломної освіти), "Інтелект-Захід", 2002. - 228 с.

10. Павлов В.І. Основи підприємництва: бізнес-планування: Навч. Посібник. У 2 т. -Луцьк: Надстир'я, 1998.

11. Сизоненко В.О. Сучасне підприємництво: Довідник. - К.: Знання. 2001. - 250 с

12. Тян Р.Б. Планирование деятельности предприятня: Учебное пособие. - К.' МАУГ1-1998,-156с.

13. Чавкин А.М. Методьі й модели рационального управлення в рьіночной шіночшье: разработка управленческих решений. - М., 2001. - 320 с.

14. Черняк В.З., Черняк А.В., Довдиенко И.В. Бизнес-планирование: Учеб- - практич. пособие. - М.: 2000. - 272с.

15. Янковский Н.А. Повьішение зффективности внешне'жономической деятельности крупного производственного комплекса. - Донецк: АО"Издательство "Донеччина"", 2000. -447 с.