Реферат: Екологічний моніторинг і система екологічної інформації

Реферат

з дисципліни «Екологія»

На тему:

"ЕКОЛОГІЧНИЙ МОНІТОРИНГ І СИСТЕМА ЕКОЛОГІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ"

Зміст

1. Екологічний моніторинг і його види

2. Організаційна структура державного екологічного моніторингу в Україні

3. Основи екологічного нормування

Список літератури

1. Екологічний моніторинг і його види

Для розробки заходів, спрямованих на усунення негативного антропогенного впливу і поліпшення екологічної ситуації, велике значення має інформаційний механізм управління природокористуванням. У науковій і практичній діяльності людина здавна застосовує метод спостереження – спосіб пізнання, заснований на відносно тривалому, цілеспрямованому і планомірному сприйнятті предметів і явищ навколишньої дійсності. В останні десятиліття суспільство все ширше використовує у своїй діяльності дані спостережень про стан природного середовища. Ця інформація потрібна в повсякденному житті людей, при веденні господарства, в будівництві, при надзвичайних обставинах для оповіщення про наближення небезпечних явищ природи.

Шляхи вирішення екологічних проблем, стратегія екологічної безпеки і стійкого розвитку все ще залишаються в центрі уваги. Оцінка глобального екологічного стану навколишнього середовища змінюється від оптимістичної (необхідність запобігання екологічній кризі) до помірковано песимістичної (планета знаходиться напередодні кризи) і вкрай песимістичної (на регіональному рівні мова йде про повну екологічну кризу). Відповіді на ці питання може дати наукова концепція екологічної безпеки, розроблена на базі екологічного моніторингу навколишнього середовища. Наприкінці 60-х років ХХ ст. у світовому товаристві поширилася думка про необхідність координації зусиль зі збору, збереження і обробки даних про стан навколишнього середовища. У 1972 р. в Стокгольмі відбулася конференція з охорони навколишнього середовища під егідою ООН, на якій вперше було визначено поняття «моніторинг». Вирішено, що моніторинг навколишнього середовища – це комплексна система спостережень, оцінки і прогнозування змін стану навколишнього середовища під впливом антропогенних факторів. Цей термін з’явився як доповнення до терміну «контроль стану навколишнього середовища». В даний час моніторинг розглядають як сукупність спостережень за певними компонентами біосфери, що відбувається в просторі і часі, а також як комплекс методів екологічного прогнозування.

Моніторинг (від лат. «monitor» – той, що контролює, попереджує) – це комплексна система спостережень, збору, обробки, систематизації та аналізу інформації про стан навколишнього середовища, яка дає оцінку і прогнозує його зміни, розробляє обґрунтовані рекомендації для прийняття управлінських рішень.

Система державного моніторингу навколишнього середовища ґрунтується на таких принципах:

- об’єктивності і достовірності;

- систематичності спостережень за станом навколишнього середовища та об’єктами впливу на нього;

- багаторівневості;

- узгодженості нормативного та методичного забезпечення;

- узгодженості технічного і програмного забезпечення;

- комплексної оцінки екологічної інформації;

- оперативного обміну інформацією між окремими ланками системи та вчасного інформування органів державної виконавчої влади;

- відкритості екологічної інформації для населення.

Основними завданнями екологічного моніторингу є:

- організація єдиної державної системи контролю за складовими природного середовища;

- налагодження автоматизованої системи збору, обробки, узагальнення і зберігання інформації про кількісний і якісний стан природних ресурсів (банк даних);

- оцінка природно-ресурсного потенціалу та можливого рівня використання ресурсів;

- інвентаризація джерел забруднення і вивчення рівня антропогенного впливу на компоненти природного середовища;

- моделювання і прогнози змін екологічної ситуації та «здоров’я»
довкілля;

- розробка управлінських рішень, спрямованих на забезпечення раціонального природокористування і сталого розвитку регіонів.

Екологічний моніторинг виник на межі екології, біології, географії, геофізики, геології та інших наук. Тому існує декілька підходів до класифікації моніторингу навколишнього природного середовища.

Залежно від завдань: біоекологічний (санітарно-гігієнічний); геоекологічний (природно-господарський); біосферний (глобальний); кліматичний; біологічний та ін.

Особливу роль у системі екологічного моніторингу відіграє біологічний моніторинг, тобто моніторинг біологічної складової екосистеми (біоти). Основою його є вивчення впливу природних і антропогенних факторів на стан рослинності (фітосфери). У біологічному моніторингу можуть бути використані не тільки біологічні, але і будь-які інші методи, наприклад, хімічний аналіз вмісту забруднюючих речовин в живих організмах.

Геоекологічний моніторинг забезпечує спостереження за природними екосистемами, агробіотою, індустріальними екосистемами. В даному випадку застосовуються геофізичні, геохімічні, біохімічні та біологічні методи.

Біосферний моніторинг здійснює спостереження за змінами в біосфері, які пов’язані з антропогенним впливом. Передбачає оцінку стану і прогнозування змін у літосфері, гідросфері та атмосфері.

Залежно від призначення за спеціальними програмами здійснюються загальний, кризовий та фоновий екологічні моніторинги довкілля.

Загальний (стандартний) екомоніторинг – це оптимальні за кількістю параметрів спостереження на пунктах, об’єднаних в єдину інформаційно-технологічну мережу, які дають змогу на основі оцінки і прогнозування стану довкілля регулярно розробляти управлінські рішення на всіх рівнях відомчої і загальнодержавної екологічної діяльності.

Кризовий (оперативний) екомоніторинг – це спостереження за природними об’єктами, які знаходяться в регіонах, що віднесені до зони надзвичайної екологічної ситуації, або за тими, що потрапили в зону аварійного забруднення.

Фоновий екомоніторинг довкілля – це багаторічні комплексні дослідження спеціально визначених об’єктів природоохоронних зон з метою оцінки і прогнозування зміни стану екосистем, віддалених від об’єктів промислової і господарської діяльності, або одержання інформації для визначення середньостатистичного (фонового) рівня забруднення довкілля в антропогенних умовах. Цей моніторинг здійснюється у природних і біосферних заповідниках та інших територіях, що охороняються. В Україні станції комплексного фонового моніторингу розташовані в біосферних заповідниках Чорноморський і Асканія-Нова. Вони є частиною глобальних міжнародних мереж спостереження.

Відомо, що природні зміни клімату відбуваються постійно. Їх реєструють різні геофізичні, метеорологічні, гідрологічні, сейсмічні та інші служби. Інформація про ці зміни давно використовується людиною. Природні зміни відбуваються порівняно повільно, протягом тривалого часу. Антропогенні зміни відбуваються набагато швидше, наслідки їх дуже небезпечні, тому що можуть стати безповоротними. Для їх визначення необхідно мати інформацію про стан об’єкта навколишнього середовища до початку антропогенного впливу. Ці питання вивчає фоновий моніторинг. На сьогодні створена світова мережа станцій фонового моніторингу, на яких здійснюються спостереження стану навколишнього природного середовища за визначеними параметрами. Спостереженням охоплені усі типи екосистем – водні (морські, прісноводні) і наземні (лісові, степові, пустельні, високогірні). Ця робота проводиться під егідою ЮНЕП.

Екологічний моніторинг здійснюється на чотирьох рівнях:

- локальному – на території окремих підприємств, населених пунктів, певних ландшафтів. Для ефективного контролю за забрудненням атмосфери в містах з населенням до 100 тис. чол. доцільно мати три контрольні станції; в населених пунктах з населенням від 100 тис. до 300 тис. чол. – не менше п’яти; від 300 до 500 тис. чол. – сім. Промислові системи екологічного моніторингу контролюють викиди промислових підприємств, рівень забруднення промислових майданчиків і прилеглих до них районів;

- регіональному – в межах адміністративно-територіальних одиниць, на територіях економічних і природних регіонів. Це дає можливість отримати дані про забруднення атмосфери і водойм від міських і промислових контрольних станцій;

- національному – на території країни в цілому моніторинг означає статистичну обробку та аналіз даних про забруднення навколишнього середовища від регіональних систем, зі штучних супутників Землі та космічних орбітальних станцій. Вони функціонують разом зі службою погоди Держкомгідромету України і здійснюють прогноз якості навколишнього середовища на великих територіях;

- глобальному – глобальні системи моніторингу використовуються для досліджень і охорони природи на основі міжнародних угод у цій сфері.

Найбільш чітко критерії якості навколишнього природного середовища визначені на локальному рівні. Основна мета локального моніторингу – визначення обсягів та концентрації викидів забруднюючих речовин. Об’єктом впливу на локальному рівні є людина.

Регіональний екологічний моніторинг повинен здійснюватися відповідно до регіональних екологічних програм і бути невід’ємною частиною державної системи моніторингу. Наприклад, в Сумській області робота у сфері охорони довкілля проводиться на основі затвердженої «Цільової комплексної програми охорони навколишнього природного середовища», яка передбачає вирішення низки екологічних проблем. Цілком зрозуміло, що поліпшення стану навколишнього природного середовища в місті, управління його якістю неможливе без ефективної системи спостережень та контролю. Тому одним із пріоритетних завдань цієї програми є удосконалення існуючої системи спостережень і поетапне впровадження автоматизованої системи моніторингу довкілля, що дасть можливість оперативно одержувати достовірну інформацію про стан довкілля і приймати рішення, спрямовані на його поліпшення.

Спостереження за станом атмосферного повітря в місті Суми проводяться Укргідрометом на трьох стаціонарних постах за основними та специфічними забруднюючими речовинами. Лабораторія проводить спостереження за 8 інгредієнтами: пилом, двоокисом сірки, розчинними сульфатами, окисом вуглецю, двоокисом азоту, окисом азоту, аміаком та формальдегідом. В атмосферу підприємствами викидається більше 130 забруднюючих речовин. За результатами спостережень середньорічні концентрації шкідливих речовин у м. Суми не перевищують граничнодопустимі концентрації. Най-більші забруднювачі – ВАТ «Сумихімпром», ВАТ «Насосенергомаш», ВАТ «СМНПО ім. М.В. Фрунзе», ВАТ «Центролит». За останні роки помітна тенденція зростання викидів забруднюючих речовин ТОВ «СумиТЕКо».

Контроль за якістю води в річці Псел здійснює державне управління екологічної безпеки по чотирьох створах. Спостереження за станом інших водотоків та водоймищ проводиться ситуативно. Стан водного басейну в межах міста свідчить, що практично всі внутрішні водойми і навіть підземні води перебувають під значним антропогенним впливом, в результаті чого погіршується якість питної води, зменшується рекреаційна привабливість, знищується рослинний і тваринний світ. Водойми і водотоки постійно забруднюються промисловими, господарсько-побутовими стічними водами та поверхневими стоками.

Особливо складні проблеми виникають під час проведення екологічного моніторингу на глобальному рівні. До цього часу мета його чітко не сформульована. Крім того, моніторинги на локальному і регіональному рівнях, як правило, це внутрішньодержавна справа, тоді як глобальний моніторинг – завдання світового співтовариства, тому що він повинен відповідати інтересам усього людства.

Цілі глобального моніторингу визначаються в процесі міжнародного співробітництва у рамках різних міжнародних організацій, угод (конвенцій) і декларацій. Ідея створення глобальної системи моніторингу навколишнього середовища (ГСМНС) була висловлена на Стокгольмській конференції ООН з навколишнього середовища в 1972 році. Реальні основи ГСМНС закладені на спеціальній зустрічі в Найробі (Кенія) у 1974 році, де була визначена роль агентів і держав – членів ООН. Мета ГСМНС – вивчення Землі як цілісної природної системи. Вона визначена Міжнародною геосферно-біосферною програмою (МГБП) і реалізується на основі широкого застосування космічних засобів спостережень. У колишньому СРСР основи ГСМНС розробив академік Ю.А. Ізраїль. Вони були представлені на засіданні Ради керуючих ЮНЕП у 1974 році. Основною рисою концепції Ю.А. Ізраїля було спостереження за антропогенними змінами в навколишньому природному середовищі.

Глобальні процеси є об’єктом пильної уваги індустріально розвинених країн і міжнародного співтовариства. У рамках загальної угоди між країнами «великої вісімки» створений міжнародний комітет із супутникового спостереження за змінами в навколишньому природному середовищі.

В Україні основними напрямками глобального моніторингу є:

- спостереження за глобальним потеплінням клімату та змінами навколишнього природного середовища під впливом антропогенного забруднення;

- вивчення ефектів, пов’язаних з поширенням забруднюючих речовин на великі відстані, наприклад, окислення середовища під впливом викидів в атмосферу сірки;

- вивчення антропогенного впливу, що має велику інертність ефектів, наприклад, кумулятивного ефекту органічних пестицидів та ін.

На сьогодні моніторинг довкілля в Україні виконується згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.98 №391 Міні-стерством з питань надзвичайних ситуацій, Міністерством охорони здоров’я, Мінагрополітики, Держкомлісгоспом, Держкомприродре-сурсів, Держводогоспом, Держкомземом, Держбудом України. Ці органи мають спеціальні служби, що здійснюють основні спостереження, зокрема за станом забруднення повітря в містах і промислових центрах, забруднення ґрунту, прісних і морських вод, транскордонним перенесенням речовин, що забруднюють атмосферу, хімічним і радіонуклідним складом, кислотністю атмосферних опадів і забрудненням снігового покриву та ін.

Державна система екологічного моніторингу проводить режимні спостереження, оперативні і спеціальні роботи. Режимні роботи проводяться систематично за щорічними програмами на спеціально організованих пунктах спостереження. Необхідність виконання оперативних робіт виникає у випадках аварійного забруднення природного середовища чи стихійних лих. Ці роботи виконуються при надзвичайних ситуаціях.

Спеціальні роботи, наприклад, моніторинг забруднення пестицидами, виконуються у разі збільшення впливу різних антропогенних факторів на зміни в природних екосистемах.

Екологічний моніторинг довкілля здійснюється за довгостроковою державною програмою, яка визначає спільні, узгоджені за цілями, завданнями, територіями, об’єктами, часом (періодичністю) і засобами виконання дії відомчих органів державної виконавчої влади, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності.

Створення і функціонування державної системи екологічного моніторингу довкілля повинно сприяти здійсненню державної екологічної політики, яка передбачає:

- раціональне використання природного та соціально-економічного потенціалу держави, збереження сприятливого середовища життєдіяльності суспільства;

- екологічне та економічно раціональне вирішення проблем, які виникають в результаті забруднення довкілля, небезпечних природних явищ, техногенних аварій та катастроф;

- розвиток міжнародного співробітництва щодо збереження біорізноманіття природи, охорони озонового шару атмосфери, запобігання антропогенних змін клімату, захисту лісів і лісовідновлення, транскордонного забруднення довкілля, відновлення природного стану Дніпра, Дунаю, Чорного та Азовського морів.

Державна система екомоніторингу довкілля повинна стати інтегрованою інформаційною системою, що здійснюватиме збір, збереження та обробку екологічної інформації для відомчої та комплексної оцінки і прогнозування стану природних середовищ, біоти та умов життєдіяльності, розробки обґрунтованих рекомендацій з метою прийняття ефективних соціальних, економічних та екологічних рішень на всіх рівнях державної виконавчої влади, удосконалення відповідних законодавчих актів, а також виконання зобов’язань України з міжнародних екологічних угод, програм, проектів і заходів.

Інформація, отримана завдяки системі моніторингу, використовується для прийняття рішень органами державної влади та місцевого самоврядування у галузі охорони довкілля і раціонального використання природних ресурсів.

2. Організаційна структура державного екологічного моніторингу в Україні

Спостереження за станом навколишнього природного середовища в Україні здійснюють десятки міністерств і відомств.

Міністерство охорони навколишнього природного середовища України здійснює спостереження за:

- джерелами промислових викидів в атмосферу та дотриманням норм тимчасово узгоджених і граничнодопустимих викидів. Контролюються 65 інгредієнтів. Основні з них – пил, діоксид сірки, оксид вуглецю, діоксид азоту, сірководень, аміак, формальдегід, фтористий водень, хлористий водень, важкі метали, кислоти, бензопірен, свинець;

- станом ґрунтів сільськогосподарських угідь із визначенням залишкової кількості в них пестицидів і важких металів;

- джерелами скидів стічних вод і дотриманням норм тимчасово узгоджених і граничнодопустимих скидів. Мережа поверхневих вод налічує 1123 пункти (2216 створів). Контролюються 55 інгредієнтів. Основні з них – аміачний азот, нітритний азот, важкі метали, нафтопродукти, феноли, хлориди, сульфати;

- скидами і викидами об’єктів, на яких використовуються радіаційно небезпечні технології;

- станом і складом звалищ промислових і побутових відходів;

- станом наземних і морських екосистем.

Державна гідрометеорологічна служба Міністерства охорони навколишнього природного середовища України проводить спостереження за:

- станом атмосферного повітря, атмосферними опадами, метеорологічними умовами, транскордонним перенесенням забруднюючих речовин. Постійний щодобовий контроль здійснюється в 49 містах України. Контролюються 37 шкідливих домішок, основні з яких пил, діоксид сірки, діоксид азоту, оксид вуглецю, важкі метали, бензопірен. Стаціонарні пости спостережень призначені для забезпечення неперервності відбору проб повітря. Маршрутні пости спостережень проводять відбір проб повітря у фіксованій точці з допомогою пересувного устаткування. Підфакельні пости здійснюють відбір проб повітря під викидом з метою виявлення зони впливу джерела;

- станом поверхневих вод водоймищ на суші. Мережа їх налічує 244 пункти (384 створи) на 162 водних об’єктах;

- підземними водами. Мережа їх налічує 103 свердловини на спеціалізованих метеостанціях. Визначаються основні параметри – температура, рівень і хімічний склад води;

- станом і режимом морських вод. Всього налічується 175 станцій, на яких проводиться контроль 988 горизонтів;

- станом ґрунтів. На 9 пунктах постійно здійснюється спостереження за вмістом пестицидів. У восьми містах проводяться спостереження за наявністю промислових токсикантів. В окремих пунктах щорічно проводяться додаткові спостереження. При цьому визначаються 15 інгредієнтів, зокрема свинець, магній, олово, марганець, нікель, кадмій та ін.;

- станом озонового шару у верхній частині атмосфери;

- радіаційною обстановкою на пунктах радіометричної мережі спостережень та в районах діяльності АЕС;

- станом сільськогосподарських посівів;

- запасами вологи в ґрунті та ін.

Національне космічне агентство України проводить спостереження за станом озонового шару, забрудненням і радіаційним станом атмосфери, ґрунтів та поверхневих вод.

Міністерство охорони здоров’я України проводить вибіркові спостереження за:

- рівнем забруднення атмосферного повітря в місцях проживання населення. Мережа спостереження складається з 54 стаціонарних, 2010 підфакельних, 602 маршрутних пунктів. Контролюються майже 100 шкідливих домішок. Основні з них – сірчистий ангідрид, діоксид азоту, оксид вуглецю, сірководень, сажа, свинець, формальдегід, завислі частки;

- станом поверхневих вод суші у населених пунктах. Мережа складається з 1332 постійних створів спостережень. Контролюються основні показники – запас, колір, кислотність, жорсткість, мінеральний склад, кисень, нафтопродукти, завислі частки, хлориди, сульфати, мідь, аміак, нітрати, хром, жир, свинець, цинк, нікель, патогенна мікрофлора;

- станом морських вод у рекреаційних зонах. Мережа складається з 155 постійних створів. Основні показники такі ж, як і для поверхневих вод;

- хімічним і біологічним забрудненням ґрунтів на території населених пунктів та господарсько-побутовими відходами. Мережа налічує 2543 пункти. Контролюються основні показники – рН, хлориди, нітрати, азот, сульфати, свинець, ртуть, наявність різноманітних бактерій;

- станом здоров’я населення і впливом на нього забрудненого природного середовища та інших фізичних параметрів – шуму, електромагнітних полів, радіації, вібрації тощо.

Міністерство сільського господарства та продовольства України здійснює контроль за агрохімічним, токсикологічним та радіологічним станом сільськогосподарських рослин і тварин та продуктів з них, проводить спостереження за ґрунтами сільськогосподарського призначення. Радіологічні спостереження проводяться в 725 пунктах на цезій та стронцій. Токсикологічні спостереження здійснюються в 345 пунктах на хлор, пестициди, фосфор, органічні речовини тощо.

Державний комітет лісового господарства України контролює стан лісів, ґрунтів в лісах, мисливської фауни.

Державний комітет по водному господарству здійснює гідрохімічні та радіологічні спостереження за водою у водогосподарських системах комплексного призначення, в системах міжгалузевого і сільськогосподарського водопостачання, в зонах впливу атомних електростанцій, спостереження за станом ґрунтів у межах впливу меліоративних систем, здійснює облік ресурсів поверхневих вод. Мережа має 223 пункти, основні показники – радіонукліди (стронцій, цезій), нафтопродукти, важкі метали, феноли, пестициди.

Державний комітет України з питань житлово-комунального господарства здійснює спостереження за якістю питної води в централізованих системах водопостачання, станом стічних вод міської каналізаційної мережі, станом зелених насаджень, проявами небезпечного підняття ґрунтових вод у містах та селищах міського типу;

Державний комітет природних ресурсів України:

- проводить спостереження за підземними водами і виконує оцінку їх ресурсів, здійснює спостереження за ендогенними та екзогенними процесами, які відбуваються у 7248 свердловинах і джерелах за основними показниками – пестицидами, нітратами, важкими металами, радіонуклідами;

- виконує державне еколого-геологічне картографування території України для оцінки стану геологічного середовища та його змін під впливом господарської діяльності.

Державний комітет України по земельних ресурсах проводить спостереження за структурою землекористування і трансформацією земель залежно від їх цільового призначення, за станом та якістю ґрунтів і забрудненням ландшафтів, за станом рослинного покриву і відновленням земель, за станом зрошувальних, осушених земель, а також земель з ознаками вторинного підтоплення і засолення, за станом берегових ліній річок, морів, озер, водосховищ, лиманів, заток.

Національний комітет авіації України здійснює авіаційно-космічні спостереження за станом озонового шару в атмосфері, забрудненням атмосфери, ґрунтів і поверхневих вод, сніговим покривом, радіаційним станом.

Надана цими організаціями інформація узагальнюється та аналізується Міністерством охорони навколишнього природного середовища України і щорічно публікується в Національній доповіді про стан навколишнього природного середовища України.

3. Основи екологічного нормування

Екологічне нормування являє собою один з ефективних заходів охорони довкілля та раціонального використання природних ресурсів в умовах застосування недосконалих в екологічному відношенні технологій. Нормування засноване на знанні ефектів дії різних факторів на живі організми. Важливим при нормуванні є поняття «шкідлива речовина». Шкідливі речовини – це всі речовини, дія яких на біологічні системи може призвести до негативних наслідків. Крім цього, всі ксено-біотики – чужі для живих організмів, штучно синтезовані речовини – вважаються шкідливими. Усі шкідливі речовини поділяються на 4 класи небезпечності:

І клас – надзвичайно небезпечні (бензопірен, свинець, нікель, ртуть), ГДК_рз яких менше 0,1 мг/м³ ;

ІІ клас – високонебезпечні (діоксид азоту, фенол, сірководень),

ГДК_рз яких від 0,1 до 1,0 мг/м³ ;

ІІІ клас – помірно небезпечні (сірчаний газ, сажа, цементний пил), ГДК_рз яких від 1 до 10 мг/м³ ;

ІV клас – малонебезпечні (оксид вуглецю, бензин, фенол, аміак), ГДК_рз яких більше 10 мг/м³ .

Встановлення нормативів якості навколишнього середовища та продуктів харчування базується на концепції порогової дії. Поріг шкідливої дії – це мінімальна доза речовини, під дією якої в організмі виникають зміни, що виходять за межі фізіологічних реакцій. Однак порогові концентрації не абсолютні і залежать від багатьох чинників, як фізичних (агрегатний стан речовин, середовище, в якому вони присутні, режим і тривалість надходження тощо), так і біологічних (фізіологічний стан організму, вік, шляхи надходження в організм тощо). Якість навколишнього середовища – це ступінь відповідності природних і створених людською діяльністю умов потребам людей та інших живих організмів. Основою нормування впливу різних факторів на людей і живу природу є гігієнічні, санітарні та ветеринарні підходи, суть яких в тому, що за допомогою спеціальних тестів, складених на основі проведення експериментів з тваринами, встановлюються межі дії природних факторів та забруднення, котрі протягом всього життя людини не будуть негативно позначатися на стані її здоров’я.

Роботи з екологічного нормування проводяться з середини 80-х років ХХ ст. В Україні, як і в колишньому СРСР, були визначені такі основні завдання екологічного нормування:

- регламентація вимог, що попереджують негативний вплив забруднення навколишнього середовища на здоров’я людини і природні екосистеми;

- встановлення методів спостереження і контролю за станом довкілля;

- встановлення режимів використання і охорони природних ресурсів.

Система екологічних нормативів має такі складові:

- нормативи екологічної безпеки (НЕБ);

- обмежувальні нормативи негативного впливу (ОННВ);

- нормування вилучення і використання природних ресурсів (НВПР);

- еколого-економічні нормативи (ЕЕН);

- природоохоронні нормативи.

Основою екологічного нормування є визначення граничнодопустимої концентрації (ГДК), яка відноситься до нормативів екологічної безпеки і є постійно діючим стандартом якості навколишнього середовища.

Граничнодопустима концентрація (ГДК) – максимальна кількість шкідливих речовин в одиниці об’єму або маси середовища (вода, повітря або ґрунт, продукти харчування), яка при достатньо тривалій дії практично не впливає на стан здоров’я людини та не викликає негативних наслідків у житті майбутніх поколінь.

Останнім часом при нормуванні ГДК враховується не лише вплив забруднюючих речовин на стан здоров’я людини (прямий вплив), але й їх вплив на інші біоорганізми, клімат, властивості компонентів довкілля і санітарно-побутові умови проживання (непрямий вплив). ГДК встановлюється експериментально-дослідним шляхом за кожним елементом навколишнього середовища і кожною забруднюючою речовиною.

Для кожного середовища визначені різні види граничнодопустимих концентрацій. Для повітряного середовища відповідно до кожної забруднюючої речовини встановлені три нормативи ГДК:

- робочої зони (ГДК_рз ) – кількість шкідливої речовини, яка при щоденній 8-годинній роботі протягом всього трудового стажу не повинна викликати негативних змін стану здоров’я в поточному і віддаленому періодах життя працівника і його нащадків. Робочою зоною вважається простір на робочому місці висотою до 2 метрів над рівнем підлоги (рівень вдихання);

- максимальна разова (ГДК_мр ) – концентрація шкідливої речовини, яка при вдиханні протягом 20 хвилин не повинна викликати рефлекторних реакцій в організмі людини – відчуття запаху, зміни біоелектричної активності головного мозку, світлової чутливості очей тощо;

- середньодобова (ГДК_сд – 24 години) не повинна чинити на людину прямого або непрямого шкідливого впливу – загальнотоксичного, канцерогенного (викликає ракові та інші пухлини), мутагенного (спадкових змін) та інших при невизначено довгому вдиханні (роками).

Встановлені в Україні рівні ГДК для атмосферного повітря більш жорсткі порівняно з аналогічними в зарубіжних країнах. ГДК повітря вимірюють у мг/м³ .

Для водного середовища відповідно до кожної забруднюючої речовини встановлено два види ГДК:

- у воді господарського й побутового призначення (ГДК_гп ) – така концентрація шкідливої речовини, яка не повинна чинити прямого або непрямого впливу на організм людини протягом усього її життя і погіршувати гігієнічні умови водокористування;

- у водоймах рибогосподарського призначення (ГДК_рг ) – концентрація шкідливої речовини у воді, яка не повинна погіршувати стан популяцій риб, в першу чергу промислових. Як правило, ГДК_рг більш жорсткі, оскільки при переході шкідливих речовин харчовими ланцюгами відбувається їх біологічне накопичення до розмірів, які шкідливі для людини. Тому рибогосподарська ГДК в три рази нижча від санітарних норм, нафтопродуктів – у шість разів, важких металів – в 100 разів. ГДК води вимірюється у мг/л.

Для ґрунтів основним нормативом екологічної безпеки є ГДК_г – концентрація шкідливих речовин в орному шарі ґрунту, яка не повинна чинити прямого або непрямого впливу на дотичні середовища і здоров’я людини. Особливості нормування якості ґрунту обумовлені тим, що забруднення ґрунтів діє на організм людини не прямим шляхом, а опосередковано через інші середовища – повітря, воду, рослини. Тому при визначенні граничнодопустимої концентрації ґрунту, крім загальносанітарних показників, використовуються показники, які характеризують міграцію речовин з ґрунту в рослини, повітря, ґрунтові води.

ГДК речовин у водоймищах та ґрунті встановлюється за ознакою шкідливого впливу на здоров’я людини, на органолептичний або загальний санітарний стан водоймища, ґрунту тощо, яка характеризується найменшою пороговою концентрацією. Оскільки ця ознака шкідливості визначає характер, напрямок найбільш вірогідної дії найменших концентрацій речовини, вона отримала назву лімітуючого показника шкідливості (ЛПШ). Він завжди наводиться в таблицях з ГДК речовин, характеризуючи їх основну якісну сторону.

Для продуктів харчування: ГДК_пр – концентрація шкідливої речовини, яка протягом тривалого часу не чинить шкідливого впливу на здоров’я людини. Для продуктів харчування ГДК встановлена на сім груп продтоварів: риба, м'ясо, молочні продукти, хліб (зерно), овочі, фрукти, соки. ГДК ґрунту та харчових продуктів вимірюють у мг/кг.

На даний час в Україні та інших країнах СНД ГДК встановлені для більш ніж 500 домішок у повітрі, більш ніж 1000 – у воді і водоймищах, більше 100 – в харчових продуктах, більше 30 – в ґрунті. Ці нормативи мають законодавчу силу і є юридичною основою для санітарного контролю. Граничнодопустимі концентрації шкідливих речовин у повітрі населених пунктів, у воді водних об’єктів та ґрунтах наведені в табл. 1.

Таблиця.1. Граничнодопустимі концентрації деяких шкідливих речовин

Для того, щоб вимоги нормативів екологічної безпеки виконувалися, кожному підприємству з урахуванням місцевих вимог і фонового рівня забруднення встановлюються нормативи, що обмежують викиди, скиди забруднюючих речовин і розміщення відходів. До обмежувальних нормативів негативного впливу відносяться ГДВ та ГДС.

Граничнодопустимі викиди (ГДВ) – кількість шкідливих речовин, яка надходить у повітряне середовище з окремого джерела за одиницю часу та з урахуванням дії інших джерел, не створює рівня забруднення, що перевищує ГДК на межі санітарно-захисної зони.

Ділянка землі навколо підприємств, засаджена пилостійкими деревами, що відокремлює їх від житлових масивів для зменшення шкідливого впливу цих підприємств на здоров’я людей. ГДВ визначаються таким чином, щоб викиди шкідливих речовин від даного джерела і від інших джерел в певному районі з врахуванням перспектив їх розвитку, розсіювання речовин в атмосфері не створювали приземної концентрації, яка б перевищувала максимальні разові ГДК.

Граничнодопустимі скиди (ГДС) речовин у водні об’єкти характеризуються максимально допустимою масою речовин, які можуть бути відведені у встановленому режимі за одиницю часу з метою забезпечення норм якості води у контрольному пункті.

ГДС встановлюються з врахуванням ГДК шкідливих речовин у місцях водокористування та водовідведення, асимілюючої здатності водного об’єкта та оптимального розподілу маси речовини, що скидається, між водокористувачами.

Стічні води можуть скидатися з такою граничною концентрацією забруднюючих речовин, при якій в контрольному пункті не порушуються нормативи якості води.

Підприємства погоджують обсяги викидів шкідливих речовин у повітря та воду з місцевими органами охорони природи. Для цього адміністрація підприємства повинна звернутися до органів охорони природи з листом-клопотанням. Крім того, до листа додається проект нормативів ГДВ (ГДС) забруднюючих речовин, відомості про підприємство, характеристика забруднюючого об’єкта, список заходів щодо досягнення ГДВ (ГДС), дані про послідовність контролю за дотриманням ГДВ (ГДС). Після розгляду проекту нормативів ГДВ (ГДС) за всіма забруднюючими інгредієнтами відділ погодження нормативів та видачі дозволів місцевого органу Мінекобезпеки України надає дозвіл і затверджує нормативи, де вказується перелік та кількість забруднюючих речовин, емісія яких дозволяється, і термін дії дозволу.

Показники ГДВ та ГДС є основою для визначення розміру зборів за забруднення навколишнього середовища. За понадлімітне забруднення ставка збору в середньому в світі у 3–5 разів вища.

У деяких випадках встановлюються додаткові нормативи впливу – тимчасово узгоджені викиди та тимчасово узгоджені скиди. Вони застосовуються як компроміс для підприємств, на яких викиди (скиди) перевищують ГДВ (ГДС). Для цього розробляється динамічна шкала їх зниження за рахунок реалізації природоохоронних заходів.

Для оцінки рівня забруднення навколишнього природного середовища використовують такий критерій, як граничнодопустиме екологічне навантаження (ГДЕН). Граничнодопустиме екологічне навантаження – це граничне значення господарського або рекреаційного навантаження на природне середовище, яке встановлюється з врахуванням ємності природного середовища або ресурсного потенціалу, здатності до саморегуляції і відтворення з метою охорони навколишнього середовища від забруднення, виснаження і руйнування. На сьогодні в Україні поки що не існує методики його нормування. Замість неї використовується показник техногенного навантаження на природні об’єкти, який вимірюється модулем техногенного навантаження.

В систему екологічних нормативів, що діє в Україні входять:

- граничнодопустимі або тимчасово погоджені норми викидів в атмосферу шкідливих речовин;

- граничнодопустимі та тимчасово погоджені норми стоків у водоймища;

- граничнодопустимі обсяги розміщення відходів виробництва;

- граничнодопустимі норми та ліміти щодо вилучення та відновлення природних ресурсів;

- граничнодопустимі концентрації шкідливих речовин у повітрі, воді, ґрунтах, орієнтовно безпечні рівні впливу на людей або граничнодопустимі дози впливу шкідливих речовин на людей;

- норми граничнодопустимої кількості мікроорганізмів та інших біологічних факторів в атмосфері, воді, ґрунті;

- норми граничнодопустимих або орієнтовно допустимих рівнів, доз для шуму, вібрації, електричних і електромагнітних полів та інших фізичних факторів, які можуть негативно впливати на здоров’я людей та їх працездатність;

- норми граничнодопустимих концентрацій хімічних речовин у продуктах харчування;

- норми граничнодопустимого рівня радіоактивних речовин у навко-
лишньому середовищі, продуктах харчування та організмі людини;

- нормативи санітарно-захисних зон та смуг.

Отже, нормування якості навколишнього природного середовища повинне здійснюватися з метою встановлення граничних норм впливу антропогенної діяльності, що гарантує екологічну безпеку населенню, збереження генофонду, забезпечення раціонального використання природних ресурсів в умовах сталого розвитку господарської діяльності.

Список літератури

1. Білявський, Г.О. Основи екології: теорія та практикум [Текст]: навчальний посібник / Г.О. Білявський, Л. І. Бутченко. – 2-е вид., перероб. та доп. – К.: Лібра, 2004. – 368 с.

2. Джигирей, В.С. Основи екології та охорони навколишнього природного середовища. Екологія та охорона природи [Текст]: навчальний посібник / В.С. Джигирей, В.М. Сторожук, Р.А. Яцюк; Мін-во освіти і науки України. – 2-е вид., доп. – Львiв: Афiша, 2004. – 272 с.

3. Царенко, О.М. Основи екології та економіка природокористування [Текст]: навчальний посібник / О.М. Царенко, О.О. Нєсвєтов, М.О. Кадацький. – 2-е вид., стереот. – Суми: Університетська книга, 2004. – 400 с.

4. Екологія [Текст]: підручник / Мін-во освіти і науки України, Київський нац. економічний ун-т. – К.: КНЕУ, 2005. – 371 с.

5. Колотило, Д.М. Екологія і економіка [Текст]: навчальний посібник / Д.М. Колотило; Мін-во освіти і науки України, Київський нац. економічний ун-т. – 2-е вид. доп. і перероб. – К.: КНЕУ, 2005. – 576 с.

6. Українська екологічна енциклопедія [Текст] / Міжнародна економічна фундація, Ін-т українознавства мін-ва освіти і науки України; ред. Р.С. Дяків. – Вид. 2-ге. – К.: МЕФ, 2006. – 808 с.

7. Основи екології [Текст]: навчально-методичний посібник /; сост.: Б.О. Дадашев, В.П. Гордієнко; УАБС НБУ. – Суми: УАБС НБУ, 2006. – 122 с.

8. Основи екології. Екологічна економіка та управління природокористування [Текст]: підручник / Л.Г. Мельник. – Суми: Університетська книга, 2006. – 759 с.

9. Екологічні основи природокористування [Текст]: навчальний посібник / Т.А. Сафранов. – 3-е вид., стереот. – Львів: Новий Світ-2000, 2006. – 248 с.

10. Запольський, А.К. Основи екології [Текст]: підручник / А.К. Запольський, А. І. Салюк; ред. К.М. Ситник. – 3-е вид., стереот. – К.: Вища школа, 2005. – 382 с.

11. Глушкова, В.Г. Экономика природопользования [Текст]: учебное пособие / В.Г. Глушкова, С.В. Макар. – М.: Гардарика, 2007. – 448 с.

12. Синяєва, Л.В. Екологічні проблеми України та шляхи їх вирішення [Текст] / Л.В. Синяєва, Р. І. Олексенко, І. М. Плаксіна // Вісник Сумського національного аграрного університету. – 2007. – №4. – C.12–15

13. Правдюк, Н.Л. Екологічний аудит як інструмент управління природокористуванням [Текст] / Н.Л. Правдюк // Вісник Сумського національного аграрного університету. – 2007. – №4. – C.299–304

14. Богачов, В. Необхідність підвищення екологічної безпеки в Україні [Текст] / В. Богачов // Економіст. – 2008. – №9. – С. 12–14

15. Гурська, Г.А. Поняття екологічного аудиту та його співвідношення із суміжними поняттями [Текст] / Г.А. Гурська // Держава і право. – 2008. – №3. – С. 469–473

16. Регіональна економіка [Text]: курс лекцій. Модуль 2. Екологія / ДВНЗ «УАБС НБУ»; уклад.: Б.А. Дадашев, В.В. Обливанцов, В.П. Гордієнко. – Суми: ДВНЗ «УАБС НБУ», 2008. – 123 с.