ЗМІСТ
Вступ
Екологічні проблеми деяких водних екосистем України
1.Азовське море
2. Чорне море
3.Річка Дніпро
4.Малі річки України
Висновок
Література
Вступ
Тема реферату "Екологічні проблеми деяких водних екосистем України".
В рефераті розглянуто екологічні проблеми водних екосистем України, а саме:
- Азовського моря;
- Чорного моря;
- річки Дніпра;
- малих річок.
Мета реферату – зробити аналіз з проблем водних систем України, зробити висновки та дати рекомендації по поліпшенню екологічних умов останніх.
Екологічні проблеми деяких водних екосистем
України
1.
Азовське море
Азовське море належить до внутрішніх водойм. Його площа 38 840 км2
, найбільша довжина 380 км і ширина 200 км, об'єм води перевищує 300 км2
. Азовське море найбільш мілководне у світі, середня глибина його всього 3 м, а найбільша - 14 м. Воно є також найбільш продуктивним морем планети. З кожного гектара водного дзеркала Азовського моря добувалося риби в 6 разів більше, ніж у Каспії, у 8 разів більше, ніж на Балтиці, і у 25 разів більше, ніж у Чорному морі.
Азовське море сполучене з Чорним морем через Керченську протоку. При невеликій площі і малому об'ємі Азовське море отримує досить багато річкової води - до 12% об'єму води моря. Таке співвідношення - найбільше серед усіх інших морів. Дон -одна з найбільших річок, що живлять Азовське море.
Солоність води в Азовському морі в три рази менша за середню солоність океанічної води.
В Азовському морі живе більше 300 видів і підвидів риб, серед яких багато ендемічних і реліктових, прісноводних та напівпрохідних. За запасами осетрових це море займає друге місце у світі після Каспію.
Деградація Азовського моря почалася з моменту збільшення солоності його води внаслідок зменшення надходжень у нього річкового стоку та забруднення природних вод басейну моря.
До зменшення річкового стоку привело будівництво гребель і водосховищ на річках Дон і Кубань, пов'язане із зарегулюванням річок. Так, Цимлянське водосховище і зрошувальні системи в низов'ї Дону забирають у моря більше 100 кубометрів річкової води. Вода з Кубані розбирається на зрошувальні роботи в сільському господарстві Ставропольського краю.
Нестача прісної води стала заміщуватися солоними водами Чорного моря. Процес осолонення є стійким і якщо солоність досягне критичного рівня (15 проміле), то процеси деградації морської екосистеми стануть незворотними і Азов може стати подібним до Кара-Богаз-Голу.
Скидання забруднених стічних вод, у тому числі металургійного комбінату"Азовсталь", складає 8 млн. м3
. Так, це підприємство у своєму виробництві використовує тільки морську воду, щоденно прокачуючи в систему охолодження своїх агрегатів близько 2,5 млн. м3
води. Зараз обсяги скидів промислових стоків цього промислового об'єкта дещо зменшилися, насамперед, внаслідок падіння обсягів виробництва. Велику частку в забрудненні складають пестициди і добрива, побутові відходи і каналізаційні стічні води.
Азовське море - зона екологічної катастрофи. Щоб їй запобігти, необхідно стабілізувати режим солоності води шляхом різкого скорочення безповоротного вилучення річкового стоку і зниження рівня забруднення.
Вивчаються можливості будівництва греблі між Азовським і Чорним морями з метою обмеження надходження в Азовське море солоних чорноморських вод, розробляються варіанти біомеліорації басейну Азовського моря, реконструкції іхтіофауни та ін. Ці заходи потребують наукового обґрунтування і прогнозування можливих нових змін в екосистемі Азовського моря.Одна з причин зникнення осетрових риб в Азовському морі - браконьєрство. До речі, російський уряд планує ввести державну монополію на виробництво і експорт чорної ікри. А міжнародні природоохоронні організації вже запропонували заборонити торгівлю ікрою, щоб зберегти від повного знищення промислові сорти осетрових риб.
Україна і Росія з 2001 р. призупиняють промисел осетрових риб у басейні Азовського моря, домовившись виловити не більше 130 тонн осетра, севрюги і білуги для наукових цілей (квота України - 15 тонн). У 2001 р. в Азовському морі введено заборону на промисел оселедця.
2. Чорне море
Площа Чорного моря складає 413 488 км2
, середня глибина 400 м, максимальна майже в центрі - 2 211 м. На поверхні спостерігається кисневе насичення, у той час як на глибині 100 м кисню у 20 разів менше. З глибини 180-200 м починається сірководнева зона, в якій кисень та організми, яким він потрібен для дихання, відсутні.
Сірководнева зона займає п'ять шостих об'єму моря. Це мертва зона, на межі якої живуть сіркобактерії, що підтримують своє життя за рахунок енергії окислення сірководню. Сірководневі зони виявлені в Карибському та інших морях. Проте чорноморська сірководнева зона найбільш потужна, стійка, що дає підстави вважати це море унікальною водоймою світу.
Водозбірний басейн Чорного моря охоплює майже половину континентальної Європи, основний стік припадає на річки Дунай, Дніпро, Дністер, Дон, Кубань, Ріоні, Інгурі а також на безліч малих річок. Солоність води в Чорному морі всього 18 проміле (для порівняння: середньоокеанічна - 35 проміле). На дні вона солоніша і тому має більшу густину, через що вертикальна циркуляція води є досить слабкою.
Через Керченську протоку Чорне море сполучене з Азовським.
Протоки Дарданелли і Босфор єдиний вихід із Чорного моря у Світовий океан. Босфор (ширина 800 м, глибина 60 м) проходить через центр Стамбула - одного з найбільших міст світу. Середземноморська вода через ці протоки потрапляє в Чорне море у вигляді глибинної течії (це пов'язано з її більшою солоністю і густиною).
Солонуваті води, які витікають з Чорного моря, потрапляють через Босфор до Мармурового і Середземного морів.
Приблизно 3-5 тис. років тому Чорне море не було з'єднане з Середземним і було прісноводним озером. Після утворення проток Босфор та Дарданелли воно протягом наступних 1-1,5 тис. років засолонювалось. Його заселяли рослинні та тваринні організми з солоних лиманів та Середземного моря. Вторгнення середземноморської фауни та флори в Чорне море називають медитеранізацією(лат. "медитеранеум" - середземноморський).
Аналіз екологічної ситуації свідчить про те, що екосистема Чорного моря відчуває значне антропогенне навантаження, деякі ділянки акваторії втратили здатність до самоочищення. Найбільшого антропогенного навантаження зазнає прибережна частина Чорного моря, особливо в зоні діяльності портів, гирлових річкових зон, а також зон впливу великих міст.
З 23 промислових видів риб, які добувалися в 1965 році, залишилося лише п'ять. У 1957 році в Чорному морі була велика популяція дельфінів, їх вилов щорічно складав 35 тисяч особин. Через різке скорочення їх кількості, вилов їх давно заборонений.
Сімнадцять європейських країн забруднюють Чорне море. Одним із провідних факторів, що формують екологічний стан морських вод, є забруднення, які надходять у Чорне море зі стоками великих європейських річок. Щороку з ними в море потрапляють сотні тонн забруднюючих речовин. Це стосується в основному біогенних речовин, мінеральних добрив, пестицидів та нафтопродуктів.
Із загальної кількості промислових і побутових стічних вод (близько 1 км3
), що надходить щорічно в Чорне море, 60% дають Дніпро, Дністер і Дунай, до 20% - узбережжя Північного Кавказу, близько 10% - район Севастополя і по 5% - узбережжя Одеси, Південний берег Криму і берег Грузії.
Води Дунаю приносять стічні води з високим вмістом азоту і фосфору - у 12 разів більше, ніж води Дніпра. За нафтопродуктами цей показник Дунаю також у 3,5 рази більший.
Основними забруднювачами морського середовища є об'єкти комунальних підприємств міст Одеси, Севастополя, Феодосії, Іллічівська, Балаклави та ін. Техногенне навантаження створюють стічні води берегових підприємств.
Негативний вплив спричиняють днопоглиблювальні та гідро-механізовані роботи, які здійснюються в територіальних водах та на шельфі Чорного моря.
Нафтопродукти в Чорне море потрапляють у результаті випадкових і експлуатаційних зливів суден, аварійних ситуацій. Наприклад, 21 січня 1999 р. сталося забруднення внутрішніх морських вод України в Одеському торговому порту з теплохода "Енергія". Сума збитків становила 96 397 доларів США.
Найбільш забрудненою зоною за вмістом нафтопродуктів залишаються Севастопольські бухти. У районі нафтогавані в поверхневих шарах моря вміст нафтопродуктів перевищує ГДК у 8-10 разів. Це явище пов'язане з недостатнім виконанням природоохоронних заходів, негативним впливом операцій з нафтопродуктами на військових суднах та берегових об'єктах Чорноморського флоту, а також недостатнім очищенням стічних вод у м. Севастополі.
Внаслідок шторму був пошкоджений корпус мальтійського судна "Kristina" і воно затонуло в бухті Ласпій у 30 милях від Севастополя. У результаті були забруднені нафтопродуктами територіальні води України площею 1700 км. Сума збитків становила 559 300 доларів США.
У районі Одеси концентрація нафтопродуктів у воді може перевищувати норму в 150-200, а в портах Туапсе, Новоросійська, Батумі - у 5-8 тис. разів!
У північно-західній частині Чорного моря на трьох стаціонарних морських платформах щорічно добувається близько500 млн. кубометрів природного газу, а на десяти ведуться розвідувальні роботи. При витіканні нафтопродуктів їх вміст у воді може перевищувати норму в 11-17 разів. Крім того, технологічні розчини, що застосовуються в процесі буріння і експлуатації свердловин, містять ртуть, свинець і кадмій. Навіть через місяць після завершення буріння в донних відкладах біля платформи концентрації нафтопродуктів перевищують фонові у 2-7, важких металів - у 3-30, а поліхлорбіфенілів - у 2-3 рази.
Велику небезпеку для екологічного стану моря внаслідок порушення герметичності створюють трубопроводи, якими транспортують нафтопродукти, газ та інші агресивні і токсичні речовини. Підтвердженням цього є екологічна катастрофа, яка сталася на північному узбережжі Одеської затоки 8-15 травня 1996 р. внаслідок розриву трубопроводу в районі селища Чабанка. Особливу небезпеку становлять високонапірні трубопроводи. Проблема стає винятково актуальною також у зв'язку з проектом транспортування каспійської нафти по дну Чорного моря. У Краснодарському краї вже реалізується цей проект, який має назву "Каспійський трубопровідний консорціум" (КТК): прокладається нафтопровід, будується нафтоналивний термінал. При будівництві ділянки нафтопроводу на території Утриського і Абрауського заказників були зведені десятки гектарів реліктових ялівцевих лісів. Будівництво нафтоналивного порту створює загрозу для єдиного в Росії дитячого курорту федерального значення "Анапа", розташованого поблизу.
В останні роки багато спеціалістів відмічає різке збільшення аварійності трубопроводів із причин природної активізації геодинамічних рухів, що збільшує ризик виникнення екологічних катастроф, у тому числі і в районах акваторій.
У донних відкладеннях портових акваторій спостерігаються високі концентрації важких металів, фенолів, ПАР, нафтопродуктів.
За вмістом фенолів найбільшу небезпеку для Чорного моря являють також підприємства в Стамбулі, Лінці, Будапешті, Белграді, Тирасполі, Могильові, Києві, Черкасах, Дніпродзержинську, Дніпропетровську, Запоріжжі, Нікополі, Миколаєві, Ростові-на-Дону і Краснодарі.
За вмістом міді виділяються стічні води Севастополя, Керчі, Новоросійська, Трабзона, Самсуна, Зонгулдака, Варни, Констанци, Братислави, Кременчука і Дніпродзержинська.
Ці дані дозволяють виявляти першопричини розвитку в морі несприятливих екологічних явищ, встановлювати конкретних винуватців морських екологічних криз.
Збільшення обсягів перевалок металів та металоконструкцій через порти України і відсутність у них ізольованої зливової каналізації приводить до зростання вмісту заліза в морській воді.
У прибережних районах спостерігається збільшення в 1,5-2 рази вмісту пестицидів у весняний період, пов'язаний з виносом цих речовин у гирлових зонах. Більшість пестицидів слабко розкладається в навколишньому середовищі, що приводить до їх накопичення в донних відкладеннях.
У літній час часто погіршуються мікробіологічні показники забруднення води, що приводить до критичного епідеміологічного становища зон рекреації. Це нерідко змушує закривати пляжі в Євпаторії, Одесі, Севастополі. У перші місяці після аварії на ЧАЕС концентрація цезію-137 у чорноморських водах збільшилася в середньому в 10-15, а в зоні Криму - у 100 разів. У даний час загальний фон радіоактивного забруднення вод Чорного моря відновився до рівня 60-80-х років. Проте наслідки радіаційної катастрофи позначились на стані морських організмів.
Будівництво водоохоронних об'єктів ведеться низькими темпами, багато об'єктів мають низьку ефективність роботи, часто бувають аварійні викиди. Останнім часом було зафіксоване піднімання верхньої межі сірководню, особливо в північно-західній частині моря. Двадцять років тому вона піднімалася до глибини 90 м, а тепер її зустрічають на відмітці 60-50 м, а в дельтах річок - і на глибинах 6-5 м.
Піднімання сірководню пояснюють природними чинниками, але зараз "допомагає" цьому і діяльність людини.
Добрива, які потрапляють у море з річковою водою, стимулюють ріст водоростей. Виникає цвітіння моря. Цвітінняму біології називають такий стан, коли на один кубічний сантиметр води припадає тисяча і більше мікроскопічних одноклітинних водоростей. Завершивши своє коротке життя, водорості осідають на дно і там розкладаються. А це означає окислення органічної речовини, на яке витрачається кисень, розчинений у придонних шарах морської води. Це спричиняє дефіцит кисню або ж повне його зникнення. Тисячі тонн органіки, розкладаючись, виділяють сірководень. У таких місцях виникають замори морських організмів. Як правило, висота ділянок заморів досягає 30-40 м. Нижче прошарок чистої води, а з глибини 200 м і до дна - шар глибинного сірководню. Замори утворюються влітку, взимку під час сильних штормів вода перемішується і замори зникають.
Боротися із заморами можна шляхом різкого зниження кількості добрив, що надходять у море. Перспективним є збільшення чисельності морських тварин - споживачів мікроскопічних водоростей з морських глибин. Наприклад, мідій - чудових фільтраторів морської води. Вони проціджують воду, щоб добути собі їжу - водорості, бактерії, найдрібніших тварин. Мідії до того ж є цінним продуктом з високим вмістом амінокислот, вітамінів, мікроелементів та інших цінних біологічно активних речовин. Мідії є харчовим продуктом, використовуються як кормові добавки і фармакологічна сировина. В інших морях мідію розводять порівняно давно, а от на Чорному тільки-но почали.У культурі (вірніше, марикультурі) мідії ростуть добре: за рік одержують 50 і більше кілограмів молюсків під одним квадратним метром поверхні моря, що становить понад 500 тонн із гектара плантацій. До того ж, мідії з одного гектара плантації протягом свого активного життя (від квітня до жовтня) профільтровують близько 5,5 кубометрів води, очищають її від різної зависі, зокрема водоростей і бактерій. На якість морського середовища у прибережній зоні впливає масове купання людей. Люди, скупчуючись на березі, по-перше, витоптують морське дно на мілководді, руйнують гнізда, кладки ікри морських організмів. По-друге, вони виловлюють рибу, молюсків, крабів, які в зонах масової рекреації виконують санітарну роль. По-третє, людина викликає хімічне забруднення води. У воді з тіла змиваються бактерії (до 10 млн. бактерій за 10 хв. з однієї людини) і ряд хімічних речовин. Австрійські вчені підрахували, що від однієї людини за один день купання у воду надходить 94 мг фосфору, 1515 мг азоту, 778 - натрію, 735 - калію, 38 - кальцію, 1333 - хлору. Також у воду потрапляють шкірне сало, піт. Можна собі уявити, скільки цих речовин потрапляє в море за 100 днів курортного сезону (він може тривати і довше) від декількох мільйонів чоловік відпочиваючих. Тут не враховані ні косметичні препарати, ні харчові залишки, ні скаламучення донних відкладів ногами. На початку 70-х років минулого століття в Одеському відділенні Інституту південних морів була розроблена наукова концепція створення штучних рифів як фактора управління якістю морського середовища у прибережній зоні Чорного моря.
Концепція виходить із того, що в цій зоні екологічну рівновагу у водній товщі і на дні моря забезпечує життєдіяльність не тільки бактерій, а й великих водоростей. Вони є джерелом кисню, їжі та сховищем для безхребетних і риб, тварин - фільтраторів морської води (мідій, устриць, двостулкових молюсків, морських жолудів-балянусів, губок та ін.), тварин - збирачів дрібного детриту з дна і з поверхні, донних організмів (рачків-бокоплавів, рівноногих, креветок, раків-самітників), тварин - споживачів великих залишків (крабів, бичків тощо). Тільки висока чисельність цих тварин може забезпечити достатнє самоочищення морського середовища, тобто води й дна у прибережній смузі.Збільшити їх кількість можна тільки створивши відповідні умови - штучний риф. Рифи можуть виконувати поряд з біологічними функціями також інженерно-технічні функції - як хвилеломи, дамби та інші гідротехнічні споруди. Штучний риф робиться з природного каменю чи спеціальних елементів, достатньо великих, щоб витримати натиск хвиль, з твердою, стійкою до ерозії і шорсткою поверхнею.
Охорона навколишнього середовища басейну Чорного моря сьогодні є одним із першочергових завдань Парламентської Асамблеї Чорноморського екологічного співробітництва (ПАЧЕС) та всіх причорноморських країн. У 1992 році в Бухаресті була підписана міжнародна Конвенція по захисту Чорного моря від забруднення, її
підписали Болгарія, Греція, Грузія, Росія, Румунія, Туреччина й Україна.
У 1996 році в Стамбулі була проведена перша міжнародна конференція з проблем захисту навколишнього середовища Чорного моря. Їїорганізаторами були Рада Європи і ПАЧЕС. Також у 1996 році в Євпаторії була проведена міжнародна конференція з проблем місцевого самоврядування та екології в басейні Чорного моря, Дніпра і Дунаю. Ці еколого-політичні форуми мають важливе значення для майбутнього Чорного моря.До фінансування робіт по захисту Чорного моря приєднався світовий банк. Багато в цьому напрямку робить Європейський парламент. Окремі проекти мають країни Чорноморського басейну, у тому числі й Україна. У 2000 році було затверджено Положення про Державну інспекцію охорони Чорного моря Міністерства екології і природних ресурсів.
Результатом зусиль Чорноморської екологічної програми (BSEP) стали два важливі і конкретні документи: Трансгранич-ний діагностичний аналіз Чорного моря і Стратегічний план дій по реабілітації і захисту Чорного моря.
3.
Річка Дніпро
В античні часи на берегах Дніпра процвітали грецькі та скіфські міста, згадувані Стратоном. Розкопки доводять, що серед них був і Київ, але під іншою назвою. Середнє Придніпров'я стало осередком утворення Київської Русі. Дніпро є третьою в Європі річкою після Дунаю та Волги за площею басейну (509 тис. км2
) та довжиною (2200 км).
У верхній течії Дніпро перетинає територію Росії та Білорусі, на які відповідно припадає 20% та 23% площі його басейну. В Україні розташована середня течія та пониззя Дніпра з площею басейну 291,4 тис. км2
(57%).
Водні ресурси Дніпра складають близько 80% водних ресурсів України. Середньобагаторічний об'єм стоку в гирлі становить 53 км3
/рік.
На Дніпрі виросли великі українські адміністративні, індустріальні та культурні центри - такі, як Київ, Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ, Запоріжжя, Черкаси, Херсон. Господарський комплекс у басейні Дніпра протягом тривалого часу формувався без урахування екологічних наслідків. Екологічний стан Дніпра досяг небезпечної межі і продовжує погіршуватися.
Воду Дніпра споживають більше 30 млн. чоловік, близько 10 тис. промислових підприємств, понад 50 великих міст і промислових центрів, 2,2 тис. сільських та 1 тис. комунальних господарств, 4 атомні електростанції. Через канали дніпровська вода подається в Крим, Донбас, Харківський промвузол, йде на зрошення 1,8 млн. га земель. Розмір щорічного використання дніпровської води досягає 15-20 км3
, що становить 50-60% стоку маловодного року. 10 км3
води щорічно забирається безповоротно. Динаміку стоку Дніпра змінив каскад водосховищ, споруджених на ньому.
Щорічно з різними стоками (з поверхневим змивом із сільськогосподарських угідь, ферм та тваринницьких комплексів, із забрудненими підземними водами, з територій населених пунктів та ін.) у Дніпро і водосховища потрапляє близько 40 тис. т органічних забруднень, 745 т нафтопродуктів, більше 400 тис. т сульфатів, стільки ж хлоридів, 26 тис. т нітратів, 20 т міді, 32 т цинку, 23 т нікелю, 7 т хрому.
Значною екологічною проблемою є ерозійні процеси, що охоплюють більше половини території басейну. На 35% території ерозія виражена в значних масштабах. Це викликає втрату площ сільськогосподарських угідь, замулення та деградацію річкової системи.
Водосховища Дніпра, акумулюючи забруднюючі речовини з території всього басейну, включаючи Росію та Білорусь, є своєрідним акумулятором токсикантів, що значно зменшує їх надходження в Дніпровсько-Бузький лиман та Чорне море.
Після аварії на ЧАЕС у 1986 р. вміст стронцію-90 в молюсках, що живуть у Дунаї і Дніпрі, став відповідно в 4,4 і 270 разів вищий, ніж у тих, що живуть у Волзі. Аналогічні показники щодо цезію-137 у Дніпрі перевищували волзький фон більш ніж у десять разів. Вміст цезію-137 у рибах Чорного моря зріс у середньому в 10-50 разів. Концентрації стронцію-90 в рибах, що живуть у Дунаї і Дніпрі, відповідно у 2 і 20 разів вищі, ніж у Волзі. Ці ж показники по цезію-137 у Дунаї і Дніпрі перевищують волзькі в 6,5 і 260 разів.Дуже небезпечним явищем є постійне підвищення радіаційної забрудненості донних відкладів Дніпра, особливо Київського водосховища.
Штучним шляхом річковий режим Дніпра трансформовано в озерний, водообмін різко вповільнився, створилися зони застою (замору), піднявся рівень ґрунтових вод далеко від берегів, посилилося засолення ґрунтів, майже в 10 разів збільшився об'єм підземного стоку, а разом із цим значно збільшилося забруднення підземних вод, особливо в нижній частині басейну; змінився водно-сольовий режим ґрунтів у зонах іригації, знизився вміст гумусу. Ці та ряд інших питань знайшли своє відображення в Національній програмі екологічного оздоровлення басейну річки
Дніпро та поліпшення якості питної води (1996 p.), яка служить стратегічним планом дій, спрямованих на оздоровлення водних об'єктів на різних напрямках у різні періоди часу. Серед заходів, передбачених цією програмою на найближчий час, пріоритетними визнано будівництво та реконструкцію водоохоронних об'єктів, поліпшення екологічного стану водойм, будівництво протиерозійних гідротехнічних споруд. Важливе значення мають екологічно і економічно обґрунтовані принципи розвитку гідроенергетики України. Як свідчать розрахунки, щороку на втілення програми потрібно близько 200 млн. гривень.
4. Малі річки України
В Україні більше 22 тис. малих річок, довжина яких більше 100 тисяч кілометрів. П'ятнадцять тисяч малих річок впадають у Дніпро. На територіях їх басейнів проживає половина міського та 90% сільського населення. Звідси береться вода для поливу чверті всіх наших зрошуваних земель. У заплавах розташовані культурні пасовища й сінокоси. Малі річки є джерелом водопостачання промислових, комунальних і сільськогосподарських підприємств, поповнення запасів підземних вод. Вони використовуються для риборозведення, відпочинку людей. Нарешті малі річки - це справжня краса землі. Для багатьох із нас вони - незабутній спомин дитинства, той куточок землі, з якого починається Батьківщина...Недбале ставлення до малих річок пов'язане з недооцінкою їх ролі в загальному водному балансі континентальних вод. Саме з малих річок набирають силу величезні водні артерії, від водності малих річок залежить водність великих. У малих річках зосереджено майже 80% водного стоку. Саме малі річки визначають "обличчя" річкової мережі. У малих річках формується 60% водних ресурсів України. На цих ріках побудовано понад 1000 водосховищ і 24 тисячі ставків, в яких щороку нагромаджується понад 12 млрд. кубометрів води, а з урахуванням великих водосховищ і водосховищ дніпровського каскаду об'єм води становить близько 55 млрд. кубометрів. Тому особливе значення має збереження водності малих річок та їх захист від замулення і засмічення.
Несприятливими для малих річок є інтенсифікація сільського господарства, меліоративні роботи в їх басейнах, якщо вони ведуться без належного наукового обґрунтування. Недопустимим є розорювання земель майже до крайки води. Орати треба тільки в напрямку, перпендикулярному до схилу місцевості. В іншому разі матиме місце ерозія ґрунтів, змивання їх у річки, утворення ярів. Змитий ґрунт замулює малі річки, закупорює джерела, річки міліють, перетворюються в струмки і зовсім зникають.
Недопустиме вирубування лісів і висушування боліт у верхів'ях річок, організація літніх тваринницьких таборів на берегах. Це може викликати порушення дренажної здатності басейну річки, виникатимуть заболочення, підтоплення або засолення сільськогосподарських угідь.
Великі тваринницькі комплекси скидають у малі річки стічні води, об'єм яких у декілька разів перевищує водовідведення міст з населенням 100 і більше тисяч жителів. Екологічні наслідки впливу антропогенного фактора на екосистеми малих річок показані на рис.1.
Рис.1.Можливі наслідки негативного впливу діяльності людини наекосистеми малих річок
Висновок
В процесі написання реферату були виявлені проблеми деяких водних екосистем України, а саме :
- Азовського моря;
- Чорного моря;
- річки Дніпро,
- деяких малих річок.
Були виявлені екологічні наслідки впливу антропогенного фактора на екосистеми зазначених об’єктів. Треба зосередити увагу на як більшому використанню водних ресурсів, їх забрудненню та ін..
Література
1. Білявський Г.О., Бутченко Л.І., Навроцький В.М. Основи екології: Теорія та практикум. - К.: Лібра, 2002.
2. Бровдій В.М., Гаца О.О. Екологічні проблеми України (проблеми ноогеніки). - К.: НПУ, 2000.
3. Джигирей B.C., Сторожук В.М., Яцюк Р.А. Основи екології та охорона навколишнього середовища. - Львів: Афіша, 2001.
4. Дідух Я.П., Шеляг-Сосонко Ю.Р. Класифікація екосистем - імператив національної екомережі (ECONET) України // Український ботанічний журнал. - 2000. - Т. 58. - № 4. - С. 393-403.
5. Качинський А.Б., Хміль Г.А. Екологічна безпека України: аналіз, оцінка та державна політика. - К.: НІСД, 1997.
6. Основи екології та екологічного права / Ю.Д. Бойчук, М.В. Шульга, Д.С. Цалін, В.І. Дем'яненко; За заг. ред. Ю.Д. Бойчука і М.В. Шульги. - Суми: ВТД "Університетська книга", 2004.
7. Червона книга України. Вони чекають на нашу допомогу / Упо-ряд. О.Ю. і С.О. Шапаренко. - Харків: Торсінг, 2002.
|
