ПЛАН
ВСТУП ………………………………………………………………………...2
ДЕЩО З ІСТОРІЇ РЕЛІГІЇ ВЕД ……………………………………………..3
ГОЛОВНІ ВІХИ ФІЛОСОФІЇ ВЕДИЧНОЇ РЕЛІГІЇ………………………..5
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………..10
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ ВИКОРИСТАНОЇ ПРИ НАПИСАННІ РЕФЕРАТУ…………………………………………………………………...12
ВСТУП
Цікавість європейців до Сходу виникла не сьогодні. Протягом тисячоліть вони по-різному бачили далекі континенти. Не однакові були і мотиви, що породжували бажання поглянути на небокрай інших культурних світів. Різною була і міра занурення в невідому культуру. Звідси і випливають не чіткі межі самого поняття Сходу. Але все таки виникає запитання: що представляє собою ведична культура?
Я ставила собі за мету зрозуміти, що загалом являє собою релігія вед. В рефераті не обійшлося без розгляду головних аспектів життя суспільства ведичної доби в Індії, для того, щоб краще зрозуміти вплив цієї релігії на стародавнє суспільство. Я зробила спроби осмислити найголовніші ідеї даної релігії, тому що вважаю за потрібне в першу чергу не розглядати структуру священного писання Вед, а зрозуміти, що вони взагалі собою представляють, адже в будь-якій релігії головним є осмислення ідеї та філософії релігії.
В висновках я узагальнила прочитане в літературі та описане у своєму рефераті, висловивши свою думку.
Література, на яку я посилалась приведена в кінці реферату.
ДЕЩО З ІСТОРІЇ РЕЛІГІЇ ВЕД
Залишки культури Мохенджо-Даро у басейні ріки Інд засвідчують, що у цю епоху були культи первісного тотемізму. Люди поклонялися зооморфним істотам, існував культ дерев. Після вторгнення у середині II тис. до н. е. на стародавньо-індійські землі арійських племен розпочинається інтенсивний розвиток нових суспільних відносин. В цей час утворюються касти. Релігійні уявлення стародавніх індійців дістали назву ведичних - від книг Вед (санскр. - "знання"). Стародавні ведичні вірування, брахманізм та індуїзм, що виникли пізніше, вважають Веди "священними" книгами. Початок їх створення сягає у період після вторгнення до країни арійських племен. Протягом наступних десяти століть усна ведична традиція видозмінюється і поповнюється. Записані Веди були лише в першій половині І тис. до н. е. Об'ємна ведична література поділяється на чотири групи: Самхити, Брахмани, Аран'яки, Упанішади. Такий поділ відображує історичну послідовність розвитку всієї цієї літератури. Кожна група ведичної літератури не є єдиним цілим, а також моє поділ на групи.
Індійці вірили у багатьох богів: в одному місці Вед вказується, що їх 3399.
Брахмани (тобто книги, написані брахманами і для брахманів) являють собою коментарі до Самхитів і мають в основному ритуальний характер. Вони спрямовані на зміцнення авторитету жреців і поглиблення кастового поділу суспільства, їхня поява пов'язана зі зміною умов життя суспільства, з посиленням соціальної нерівності, розвитком системи варн. Крім того, з часом деякі тексти стали незрозумілими, значно ускладнився і змінився релігійний культ. Виконання обов'язків жреця стало професією і виникла потреба у відповідній літературі.
Пізніше були створені Аран'яки та Упанішади. Аран'яки (буквально - "лісні тексти") - це в основному правила для пустельників, старців, які намагаються сам на сам пізнати істину і її природу. Заключною частиною ведичної літератури є Упанішади (санскр. - сидіти біля вчителя з метою пізнання істини). Створення Упанішад пов'язують із 108 авторами. Кожний з текстів являє собою короткий виклад релігійно-філософських роздумів того чи іншого легендарного або напівлегендарного мудреця. Ранні Упанішади посилено підкреслюють моністичні ідеї ведичної релігії. Водночас, на відміну від іншої ведичної літератури, в Упанішадах центр уваги переноситься з уявлень про зовнішній світ на внутрішній світ людини. Предметом шанування в таких творах стає те, що перебуває за явищем природи. Також виводяться категорії "брахман" і "атман" як першооснови буття. "Брахман" у багатьох текстах розглядається як абсолютна субстанція, першооснова і першопричина всього існуючого, початок і кінець усіх істот; "атман" - це дихання або окрема людська душа.
На початку І тис. до н. е. у Стародавній Індії складається брахманізм: ведичні боги, які уособлювали природу, поступаються місцем кастовим богам. Існування каст (варн) поділяє людей на чотири групи: брахманів, тобто жрецтво; кшатріїв - воїнів; вайш'їв, до яких входило вільне населення, і шудрів - рабів. Кастова структура закріплялася законами Ману. Головним божеством стає Брахма.
Характерним для брахманізму в цей час було створення вчення про перевтілення душ, за яким характер переселення душі після смерті матеріального тіла залежить від того, як померлий виконував закони касти. Ведична релігія і брахманізм дають змогу простежити, як поступово увага стародавнього індійця переносилася з явищ зовнішнього світу на людину, її психіку, мислення. Вони справили великий вплив на розвиток індуїзму, джайнізму і буддизму.
ГОЛОВНІ ВІХИ ФІЛОСОФІЇ ВЕДИЧНОЇ РЕЛІГІЇ
Декілька тисяч років тому ведична культура була розповсюджена на всій території сучасної Індії. Ці землі знаходились під керівництвом одного імператора. Імператор піклувався про те, щоб в його володіннях панував мир та добробут. Кращі з таких імператорів були могутніми царями і також глибоко релігійними людьми, обізнаними в духовній науці.
Життя давньоіндійського суспільства будувалося відповідно з трактами Вед - святих писань, в яких викладено сказане Самим Богом. Духовними наставниками і керівниками суспільства були святі люди, брахмани, які вчили всіх інших виконувати настанови Бога. Керуючі державою царі зверталися за порадами до вчених брахманів. Законодавчою основою тогочасного суспільства була “Ману-санхіта”, писання, в якому зібранні закони Ману. На основі цього та інших аналогічних писань брахмани встановлювали принципи управління суспільством. На той час, брахмани виконували самі важливі функції у ведичній державі. Знання вони отримували по ланцюгу учнівської послідовності, безперервному ланцюгові духовних вчителів, хранителів духовного знання. Відповідно цій системі, один брахман вивчав ведичні писання під керівництвом іншого брахмана, який ставав його духовним учителем. Духовним вчителем може стати той, хто осягнув зміст Вед, живе відповідно з їх принципами і здатен навчити цьому інших. Дякуючи цій системі ведичні знання передаються у своєму першопочатковому вигляді не змінюючись. В “Бгагавад-гіті” сказано: “Врівноважена людина, здатна контролювати мову, контролювати вимоги розуму, вміючи стримувати гнів і приборкувати бажання язика, шлунку і геніталій, має всі необхідні якості, необхідні для того, щоб приймати учнів по всьому світі.”
Основу ведичної філософії складає наука про душу. Щоб зрозуміти, як індивідуальна жива істота пов’язана з оточуючим її світом, необхідно перш за все дізнатися, що вона собою представляє, іншими словами, відповісти на одвічне запитання: “Хто я?” Над цим питанням роздумували філософи всіх часів, але сама повна відповідь на нього знаходиться у Ведах. Одним із самих відомих ведичних творів є частина “Махабхарати”, яка називається “Бгагавад-гіта” (“Пісня Бога”). “Бгагавад-гіта” - це загальновідомий, науковий, теїстичний твір. Слід старанно досліджувати її і намагатись зрозуміти без будь-яких власних примхливих тлумачень.
Знання, що передалися по ланцюгу учнівської послідовності і першоджерельно розказані Самим Богом, називаються абсолютними знаннями, тоді як знання, отримані за допомогою недосконалих матеріальних чуттів, є відносними. Те, що недосяжне сприйняттю наших обмежених чуттів, називають трансцендентним, і душа, що знаходиться в середині тіла і складає основу самопізнання живої істоти, є трансцендентною особистістю, яка не народжується і не вмирає. Відповідно, знання про душу не може бути отримане емпіричним шляхом.
“Бгагавад-гіта” вчить, що жива істота трансцендентна до матеріального тіла. Вона являє собою душу, не народжену і безсмертну. Грубе і тонке матеріальне тіло руйнується під впливом всемогутнього часу, але існуюча в ньому душа ніколи не вмирає. Всім відомо, що за декілька років наше тіло повністю змінюється. Це науково доведений факт. Деякі лікарі стверджують, що клітинний склад тіла повністю змінюється кожних сім років. Таким чином, семидесятирічний чоловік протягом життя поміняв тіло принаймні десять разів. Але не дивлячись на це, володар тіла залишився тим самим. Старший чоловік знає, що він - таж сама особистість, якою був в молодості.
Основу нашого “Я” складає духовна по природі душа, яка відповідно до нашого минулого благочестивого чи грішного життя змушена втілюватися в матеріальних тілах різних видів та форм. Це закон перевтілення, чи переселення душ. Під час одного життя матеріальне тіло декілька разів змінюється, але душа залишається незмінною; так відбуваєтться після смерті одного тіла душа змінює на інше і так існує у всесвіті, переходячи з однієї форми життя в іншу відповідно до закону карми. В “Бгагавад-гіті” сказано: “Точно так, як душа переселяється з дитячого тіла в юнацьке і з нього старе, так і при смерті вона переходить в інше тіло. Ці зміни не турбують того, хто усвідомив свою духовну природу”. Кожна жива істота є індивідуальна душа, постійно змінюючи своє тіло. При цьому духовна суть завжди одна і таж не змінюючись. Індивідуальна душа в решті решт покидає тіло в момент смерті і переселяється в інше тіло. З новим тілом ми отримаємо нову можливість страждати і насолоджуватися, залежно від нашої діяльності в минулому житті. Будь-яка людина, що володіє абсолютним знанням про положення індивідуальної душі, Параматми і природи, як матеріальної, так і духовної, називається дхірою, або найбільш розумною людиною.
Закон карми певною мірою науковий. В фізиці І. Ньютон відкрив закон дії і протидії, який говорить, що кожна дія викликає рівну їй по силі протидію. На досвіді можна переконатися, що цей закон діє на матеріальному рівні, але ми не маємо можливості безпосередньо спостерігати його роботу на тонкому рівні. Дію цього закону на більш тонкому рівні називають кармою. Закон карми говорить, що кожна дія, здійснена людиною в матеріальному світі, має певні наслідки. В майбутньому ми будемо збирати плоди наших хороших і поганих вчинків, здійснених зараз, а все те, з чим ми стикаємося сьогодні, є прямим результатом нашої діяльності в минулому. Міняючи своє ставлення до навколишнього середовища, ми змінюємо свою поведінку, поведінка міняє наш характер, а характер змінює нашу карму. Дія на оточуючий світ іде через внутрішні структури. Будь-яка людина спочатку виконавець, а потім автор. В кожному з нас спочатку роблять, а потім ми робимо.
В душі не має ні початку, ні кінця. Таке визначення вічного. Тому душа буде залишатися в матеріальному світі та існувати в різних формах життя до тих пір, поки не звільниться від матеріального полону, пройшовши через процес очищення. Гріховні дії не можна нейтралізувати благочестивим вчинком, так як гріховна діяльність має погані наслідки, а благочестива - хороші. Але відповідно з принципами ведичної філософії і хороші, і погані вчинки нашої діяльності однаково небажані, тому що і ті, і інші втримують нас в матеріальному світі, що саме по собі є злом. В “Бгагавад-гіті” сказано: “О син Кунті, тимчасові прояви щастя і нещастя та їх зникнення в певний час подібні до приходу і відходу зими і літа. Вони народжується із чуттєвого сприйняття, о нащадку Бхарати, і людині потрібно навчитися терпіти їх, так, щоб вони її не тривожили”. Людина з’являється на світ для того, щоб збагнути науку про душу і дізнатися про те, як вона потрапляє в коло народжень і смертей, отримуючи плоди дій, створених в минулому. Тому ведична культура призначена врятувати людство від духовної смерті.
Людське життя є особливою формою існування, здобутою за мільйони років еволюції в циклі перевтілень духовної душі. Людську форму життя нам дано не на виснажливу тваринну працю, а на те, щоб досягти найвищої досконалості життя. Якщо людина не прагне досконалості, вона буде змушена тяжко працювати: до того її примусять закони природи. “Бгагавад-гіті” стверджує, що той, хто став на шлях до Бога, але не пройшов його до кінця, себто той, хто зазнав невдачі й не досяг остаточного успіху у самопізнанні, одержує можливість народитися у високодуховній або заможній родині. Умови в родинах, де плекають духовність, або у фінансово забезпечених сім’ях, сприяють духовному розвитку.
Цивілізація, яка не знає духовного руху, стоїть на місці. Душа рухає тілом, а тіло - світом. Насправді тіло людини - чудовий засіб досягти вічного життя. Воно - той рідкісний і такий потрібний човен, що перевозить через океан незнання, матеріальне існування. Веде цей човен досвідчений керманич, духовний учитель. У будь-якому випадку, чи віримо ми в існування душі, чи ні, немає підстав для скорботи. Тих, хто не вірить в існування душі, послідовники ведичної мудрості називають атеїстами. Якщо ми приймаємо твердження Вед, яке наведене в “Бгагавад-гіті”, де сказано, що матеріальні тіла гинуть з плином часу, але душа вічна, то ми мусимо завжди пам’ятати, що тіло подібне до одягу. Навіщо сумувати скидаючи старий одяг? У порівнянні з вічністю душі матеріальне тіло насправді не існує, його існування подібне до сну. Ведична мудрість закликає до самоусвідомлення, виходячи з того, що матеріальне тіло насправді не існує. Людина, яка очистилася за допомогою знання задоволена всім, що з Господньої ласки випадає на її долю. Саму ж мету самоусвідомлення Веди вивчають для того, щоб пізнати Господа, першопричину всього. У наш час пересічна людина не спроможна дотримуватися всіх приписів і правил ведичних обрядів, як не здатна вона й досконало вивчити Веданту й усі Упанішади. Однак, вищої мети ведичної культури можна досягти, якщо просто оспівувати святе ім’я Господа.
Не можливо простежити початок нашого теперішнього матеріального життя; та й навіщо нам знати, як матеріальне існування зумовило нас, як ми опинилися в ньому? Слід вдовольнятися розумінням того, що наше життя триває з незапам’ятних часів. Але люди, схильні до тілесного розуміння життя, настільки занурені в матеріалізм, що для них майже не можливо зрозуміти, як це Всевишній може бути особою. Більше того, є безліч людей, які не можуть уявити собі можливість духовного існування. Тому ведичні знання необхідні людям, як метод очищення і повороту до духовного життя. Так, Веди надають нам можливість порятунку, вказуючи на такі шляхи, як релігія, економічне процвітання, впрорядковане чуттєве задоволення, і, зрештою визначають шлях остаточного виходу з цього жалюгідного стану.
ВИСНОВКИ
Шлях духовної реалізації, без сумніву, важкий. Тому Веди радять нам наблизитись до істинного духовного вчителя. Ніхто не може усвідомити своєї духовної сутності, винаходячи свій власний шлях. Неможливо також розвинути духовність, вивчаючи книги самостійно. Щоб отримати ведичні знання потрібно наблизитись і звернутись до духовного вчителя. Цей світ інколи розглядають, як океан незнання, а інколи - як палаючий ліс. Людина може бути чудовим плавцем, але у відкритому океані врятуватися дуже важко. Для людей, що погрузнули в цьому світі, таким рятівним джерелом може бути справжнє ведичне знання та опіка духовного вчителя.
Людська форма життя призначена зарадити чотирьом матеріальним стражданням - народженню, старості, хворобам та смерті. То - мета людського життя. Знання про душу - найважливіше знання, але його не обговорюють в жодному інституті. Яка природа тіла? Що відрізняє мертве тіло від живого? Чому тіло живе? Лише ведична філософія здатна просвітити людей, щоб вони зрозуміли: вони - не тіла, а духовні душі.
Свого часу Ейнштейн сказав: “Всякий, хто серйозно займається наукою, переконаний в тому, що закони всесвіту несуть на собі відбиток вищого розуму - розуму, настільки переважаючого людський, що ми з нашими скромними можливостями, повинні схилитися перед ним”.
Не кожна людина здатна зрозуміти всю цю філософію. Тому Веди запрошують найрозумніших людей світу: зрозумійте ведичну філософію і спробуйте поширити її у всьому світі. Ви прагнете розвитку - то розвивайтесь духовно, бо справжній розвиток - духовний. “Те, що відрізняє філософію Веди від інших філософських систем, - говорить М. Мюллер, - це те, що вона в однин і той же час філософія і релігія. Філософія і релігія в Індії не подільні. В Індії на філософію дивляться, як на природній наслідок релігії, як на її найкращу квітку, і ми ніде не знаходимо це, як лише в Індії.
На мою думку нинішнє людське суспільство деградує, не знаючи мети та призначення людського життя, яке полягає в самоусвідомленні та поновленні втрачених стосунків з Верховним Богом-Особою. Кожна людина мусить усвідомити свої природні взаємини з Богом і чинити відповідно. Якщо так буде, наше життя стане успішним.
ЛІТЕРАТУРА ВИКОРИСТАНА ПРИ НАПИСАННІ РОБОТИ
1. Шріла Прабхавішну Свамі З любов’ю в серці. - Новоросійськ, 1994. - 47с.
2. Шріла Харікеша Свамі Культура, непідвладна часу. - ББТ - М., 1994. - 32с
|
