Зміст
1. Іміджелогія комунікацій
2. Закон множення і його характеристика
3. Іміджева стратегія. Різні підходи до іміджу
Список використаних джерел
1. Іміджелогія комунікацій
Для кожної людини важливо, як вона виглядає в очах оточуючих. Цією проблемою займається спеціальна галузь знань — іміджелогія. Імідж (від англ. image — образ) — це візуальна привабливість особистості. Багато людей від природи мають привабливий імідж, але, як правило, частіше симпатії людей здобуваються завдяки мистецтву самопрезентації, без якої не досягти серйозних успіхів у будь-який діяльності, не осягти приємності людської уваги.
Вигляд людини, його імідж в очах знайомців і незнайомців сьогодні виконує дуже важливу комунікативну функцію.
Можна сказати, що імідж — це розповідь про себе. Зовнішній вигляд людини — це символ, що без слів розповідає оточуючим про те, на якому східці суспільних сходів перебуває людина, до якого передбачуваного кола професій належить, про її характер, темперамент, фінансові можливості, смак, іноді навіть про родинний стан і багато чого іншого.
Через безліч каналів людина посилає іншим людям інформацію про те, що вона собою являє. Те, як вона «обігрує» свою зовнішність, її манера триматися, жести, голос і мовлення, предмети, що оточують її, навіть те, якими канцелярськими товарами вона користується — усе це повідомлення, що посилаються людиною іншим.
Люди формують свою думку про іншу людину протягом перших секунд, просто кинувши очима, — навіть до того, як вона почне говорити. Вважається, що люди оцінюють один одного за зовнішнім враженням, що складається протягом перших п'яти секунд знайомства і першими п'ятьма секундами розмови. Саме такі якості особистості, як зовнішність, голос і уміння вести діалог, можуть зіграти вирішальну роль у створенні кар'єри і навіть у всьому житті [1, с. 41].
Не завжди люди чітко усвідомлюють і фіксують свої враження, «розкладають їх по поличках». Зазвичай велика частина цих вражень сприймається несвідомо. Але, проте, усі вони глибоко закарбовуються у свідомості і «видають результат», програмуючи те чи інше ставлення до людини. І цю «програму» надалі змінити дуже непросто.
Безумовно, не можна думати, що здобуття інформації про секрети спілкування дасть моментальний результат у взаємодії. Необхідні не тільки знання, але й уміння, навички спілкування.
Сприятливі зовнішні дані є важливим природним надбанням, що дозволяє людям подобатися оточуючим, однак ними теж треба вміло розпоряджатися. Поза всяким сумнівом, красивим людям легше створювати ефект особистої чарівності. Психологи знають, що з 10 випадків принаймні у вісьмох наше перше враження про інших людей складається за їхніми зовнішніми даними.
Однак відсутність привабливих зовнішніх даних не перекриває дорогу до створення сприятливого особистого іміджу. Треба тільки хотіти і вміти щонайкраще самовиразити свої позитивні особистісні якості. Більш того, у кожній людині закладена здатність подобатися іншим. Як показують дослідження, чим більше додається зусиль у прояві здатності подобатися людям, тим яскравіше буде видно інтелектуальні, художні й інформаційні характеристики особистості. Це проявляється ще краще, якщо в людини є схильність до спілкування і лідерства.
Бути чарівним — це свого роду мужність, тому що потрібна безупинна робота над собою. Можуть бути і поразки, які треба вміти стійко переносити. Чарівність — це не стільки візуальна привабливість особистості, скільки повнота довіри, щиросердечне ставлення до людей. Володіння вищою духовністю виступає як неодмінна умова створення гідного іміджу. Загальний імідж людини починається з її внутрішньої сутності, що відбивається в її зовнішності [3, с. 23].
Робота над власним іміджем є формуванням враження про себе, яке має конкретні цілі і задачі. Імідж — спрямоване формування враження про себе, спеціальним чином організоване і структуроване в контексті «Я», що має відсилання до більш загальної, престижної категорії людей. Центральну частину іміджу складає осмислений зовнішній вигляд, що повинен сигналізувати про професійно-ціннісні властивості особистості і сприяти формуванню репутації.
Крім використання прийомів поліпшення зовнішнього вигляду за допомогою різних засобів, використовуються різноманітні стратегії. Е. Джоне і Т. Пітман у 1982 р. описали деякі стратегічні техніки самопрезентації, що їх люди використовують у повсякденному житті:
інграціація (ingratiation) — прикрашання, самовихваляння, прагнення зробити себе привабливим, особливо для тих, хто має високий статус;
самопідтримка (self-promotion) — прагнення справити враження, описуючи свої таланти і видатні знання;
«грітися в променях чужої слави» (basking in reflected glory) — вибудова свого образу через підкреслення тісного зв'язку з успішними, знаменитими, видатними людьми;
врівноважування успіхів і помилок (self-handicapping) — створення перешкод і обґрунтування виправдань для поганих результатів і невдач.
До пріоритетних якостей, що формують позитивний імідж людини, можна віднести наступні:
Перша група якостей: до них відносяться такі природні якості, як комунікабельність (здатність легко сходитися з людьми), емпатичність (здатність до співпереживання), рефлексивність (здатність зрозуміти іншу людину), красномовність (здатність впливати словом).
Ці якості складають матрицю природних обдарувань, що характеризуються як «уміння подобатися людям». Як підтверджує практика, дані здібності та постійне удосконалення їхнього використання — підстава успішного створення особистого іміджу.
Друга група якостей: до них відносяться характеристики особистості, що є наслідком її освіти і виховання. Це — моральні цінності, психічне здоров'я, знання набору людських технологій. Такими технологіями є: міжособистісне спілкування, діловий спіч, попередження і подолання конфліктних ситуацій тощо.
Третя група якостей: до них відноситься те, що пов'язане з життєвим і професійним досвідом особистості. Украй цінним є, коли цей досвід допомагає людині бути більш інтуїтивною у ситуаціях спілкування. Це має величезне значення у формуванні іміджу [2, с. 11].
У той же час самовпевненість і стандартність поведінки негативно впливають на сприйняття людьми особистості, що зацікавлена у визнанні і доброзичливому ставленні до себе.
У багатьох ситуаціях імідж таких людей — це результат вмілої орієнтації в конкретній ситуації, а тому правильного вибору своєї моделі поведінки.
Імідж, що подається оточуючим, складається з трьох частин:
власного уявного іміджу;
проекційного іміджу — того, як, на вашу думку, вас сприймає навколишній світ. Чим ближче ця репрезентація до власного уявлення, тим впевненіше може почувати себе людина відносно власного іміджу;
набутого іміджу — того, як інші бачать вас насправді. Якщо цей імідж розходиться з проекційним, це означає, що людина погано обміркувала, яким чином представити себе.
Проекційний імідж ефективний тільки в тому випадку, коли він належним чином сприймається іншими людьми. Якщо ж людина посилає набір сигналів, але вони сприймаються іншими не так, як їй хотілося б, вона буде почувати себе людиною, яку не зрозуміли.
2. Закон множення і його характеристика
Імідж може переноситися з загального на приватний.
Наприклад: ми голосуємо за представника тієї або іншої партії, переносячи на конкретних людей сформований у нас імідж партії.
Ці закономірності особливо істотні в тих випадках, коли треба виправити розвиток ситуації, похід не по запланованому сценарію, знайти шлях, що приведе до нової мети. Американці виділяють для цих цілей навіть нову професію, що одержала назву спіндоктор. В. Костіков говорить про досвід Росії: "На жаль, Борис Миколайович занадто марнотратно відносився до власного авторитету. Схоже, він не цілком усвідомлював, що людська психіка досить своєрідно співвідносить велике і дрібне. Нерідко у свідомості людей швидко стираються великі діяння і, навпроти, застряють якісь зовсім безглузді вчинки і приватні помарки в поводженні. Іншими словами, Єльцин нерідко грав проти Єльцина і забивав важкі голи у свої власні ворота. Дурості роблять усі президенти. Але потрібно уміти виправляти їх, більше довіряючи помічникам. Згадаємо, як часто співробітникам американського президента Рональда Рейгана приходилося склеювати "розбиті горщики".
Велику роль у побудові іміджу грає те, хто саме породжує ті повідомлення, що покликані змінити установки аудиторії. Це одна з головних крапок у проходженні комунікації. Професор соціології Колумбійського університету Поль Лазарсфельд у 1940 р. звів сутність комунікативних досліджень до чотирьох складовим: а) хто, б) що сказав, в) кому, г) з яким ефектом. З огляду на це ми можемо розширити закономірності побудови іміджу, з огляду на ці складові. І, відповідно, можна запропонувати наступний закон поширення іміджу [4, с. 117].
Іміджеві характеристики ростуть, якщо умови поширення (комунікатор і канал) також мають позитивний імідж, або падають, якщо їхній імідж негативний.
У зв'язку з цим особливу роль у поширенні іміджу починають грати лідери думок, що багато в чому формують оцінки для масової свідомості. Це відкриття також належить Лазарсфельду з колегами, що, досліджуючи вплив масової комунікації, знайшли, що зміна відбувається не відразу, а через якийсь час. Як виявилося, на людей діють не самі ЗМІ безпосередньо, а обговорення їхніх повідомлень з іншими людьми, що і стали іменуватися лідерами думок (opinion leaders). Тоді ж при дослідженні президентських виборів було встановлено парадоксальне положення: на людей впливало не обговорення проблем у мас-медіа, а розмови про них у своєму середовищі. Мас-медіа навіть не формували відносини, вони могли тільки оживити ті або інші вже наявні в середовищі виборців предиспозиції.
Лідери думок запитують про його розуміння даної ситуації. Він краще інформований. Його соціальний статус ледве вище його оточення. У випадку виборів, що важливо для розглянутої нами теми, лідери думок більш цікавляться виборами, вони краще інформовані про вибори, у них більш чіткі уявлення про вибори, вони найбільш зацікавлені в результатах виборів.
Гарі Трелівен у плані кампанії Ніксона в 1968 р. написав цікаві слова, що саме і відносяться до лідерів думок: "Жодна реклама не буде мати тієї ж сили, що має думку друга, П'ятдесят мільйонів доларів, витрачених на рекламу "форда", не переконають вас так, як зауваження вашого сусіда: "Це найкраща машина з тих, що в мене були". Це робота фактора "попереднього схвалення"; йому подобається це, можливо, і мені сподобається теж. Це той фактор, що сьогодні, як здається, працює на Ричарда Ніксона - і ми повинні використовувати його".
Лідери думок є генераторами іміджу, підтримуючи або відкидаючи тих або інших лідерів. Вони можуть підсилювати наявні в суспільстві оцінки. Завдяки більш частотній ролі "судді", вони уважніші до повідомлень, у їх пам'яті зберігається більший обсяг модельних ситуацій, з якими може порівнюватися нинішня ситуація і виноситися те або інше судження. Лідери думок також переносять свій імідж на імідж лідера, вони є "законодавцями" усередині невеликих груп громадян. Вони можуть відмахуватися від повідомлень ЗМІ або змусити прислухатися до них. Психологічно з ними досить важко боротися, оскільки їхні повідомлення більш точно відповідають контекстові аудиторії, чим повідомлення ЗМІ, що розраховані на самі широкі контексти і не в змозі в достатньому ступені враховувати індивідуальних умов сприйняття. Повідомлення ЗМІ як би безадресні і безіменні, повідомлення, що виходять від лідерів думок, володіють і тим, і іншим. Їх особливістю є те, що вони породжують саме іміджеві оцінки ситуацій, що викладаються. У сумі виходить, що лідери думок самі виступають у ролі ЗМІ в контексті п'яти-шести чоловік. Саме ці повідомлення впливають на людей, а не безособистісні повідомлення, що циркулюють у масовій комунікації. Відбувається як би циркуляція повідомлення усередині масової свідомості, тільки тоді воно здатне вплинути на зміну установок людей. Циркуляція ж повідомлення в рамках масової комунікації в цьому плані не несе тієї сили, що впливає, що виникає надалі в рамках руху від лідерів думок.
Імідж живе не в безповітряному просторі, а в контексті інших іміджів, тому нас постійно повинний цікавити той ряд іміджів, у рамках якого породжується наш іміджевий об'єкт. При цьому ми повинні прагнути до того, щоб наблизити наш об'єкт до позитивного полюса, забравши з іміджу той набір характеристик, що у даному суспільстві і на даному відрізку часу розглядаються як негативні [1, с. 44].
3. Іміджева стратегія. Різні підходи до іміджу
П.О. В’яземський писав: "Мистецтво подобатися є таємниця, яка дарується природою або викрадається наполегливим зусиллям, в обох випадках гідна поваги та заздрості". Багато явищ, які століттями вважалися непередбаченими і таємничими, стають в теперішній час об'єктами не просто міркувань, а наукових досліджень.
Чарівність! Хто не хотів би нею володіти! Багато хто з нас намагається, а деякі безперечно нею володіють. Інші бувають іноді такі чарівні, але зовсім непоказні. Але своєю чарівністю ми можемо управляти. Є навіть така професія, предметом якої є створення чарівного образу, який приваблює особистості та притягає. Називається ця професія - іміджмейкер. Мета іміджмейкера - створення іміджу. Імідж в перекладі з англійського - "образ". Це візуальна привабливість особистості. Деякі улюбленці долі володіють нею "від Бога". Але, як правило, багато хто знаходить симпатії людей завдяки мистецтву самопрезентації та самоподання.
Сучасні політики і бізнесмени дедалі частіше звертаються до послуг іміджмейкерів. Без них не обходиться жодна кінозірка. Але можна створити імідж не користуючись послугами спеціалістів. Образ - одна з основних категорій психології. Коли ми говоримо про імідж як образ, то в основному маємо на увазі два аспекти образу: формування уявлень про внутрішні категорії через зовнішні і спонукальна (мотиваційна) сила образу. В цьому розумінні імідж може бути не тільки у людини, але й у товару, фірми, ідеї.
Існування в психіці людини механізму ідентифікації - приписування собі або іншому бажаних якостей на підставі окремих зовнішніх ознак - є поясненням можливості створення іміджу. Вдалий імідж - це здатність переконати оточуючих, що носій цього іміджу є втіленням в собі ідеальних якостей, які вони бажали б мати, коли б були на місці цієї людини [2, с. 12].
Поняття іміджу містить в собі не тільки природні властивості особистості, але й спеціально напрацьовані: воно пов'язане як з зовнішнім виглядом, так і з внутрішнім змістом людини, її психологічним типом, риси якого відповідають запитам часу і суспільства. Але подані ці компоненти в загальних характеристиках людини: дії поведінці, манері розмовляти, стилі одягу, оформленні інтер'єрів будинку й офісу. Іміджування - це свого роду маніпулювання зовнішніми характеристиками з метою створення сприятливого враження. Мистецтво і техніка створення образу полягає в тому, щоб зрозуміти, що є привабливим для інших, пізнати самого себе і привести у відповідність з цим свої зовнішні оболонки. Самопізнання своєї духовності є однією з вихідних умов підготовки до створення собі гідного іміджу. Спробуйте у вільний час поставити собі такі десять питань і дати на них відверту відповідь у письмовій формі, докладно обґрунтовуючи свою відповідь: мої пріоритетні моральні цінності? Мої стійкі особисті завдання? Мої щоденні звички? Я завжди використовую свою схему поведінки? Скільки ласкавих слів я можу написати про своїх батьків? Скільки у мене друзів? Чи викликаю я симпатію у своїх товаришів по роботі (навчанню)? Як часто звертаються до мене за порадою або допомогою? Чи називають мене милосердним? Яка моя реакція при вигляді дитини, що плаче?
Всього лише десять запитань, але відверті відповіді на них дадуть достатню інформацію для роздумів тим, хто бажає володіти гідною "Я"-концепцією, яка надає життю мажорне відчуття. Люди з подібним відчуттям прокидаються вранці з посмішкою, отримують задоволення від прогулянки у будь-яку погоду, не роблять з їжі культу, з ними легко спілкуватися [3, с. 6].
Духовно здорові особистості скоріше досягають успіху у створенні привабливого іміджу. Проте духовність сама по собі не гарант успіху особистості. Є багато талановитих і порядних людей, які не змогли себе реалізувати, захопити своїми ідеями інших. Бути чарівним - свого роду мужність. Немало проблем чарівним людям завдають заздрісники і суперники. У життєвій боротьбі неминучі й поразки. Необхідно гідно їх переносити.
Один з перших вітчизняних спеціалістів з іміджування В.М. Шепель виділяє три групи якостей, володіння якими дає шанси вирішити проблеми іміджу.
В першу групу входять такі природні якості, як комунікабельність (здатність легко сходитися з людьми), емпатичність (здатність до співпереживання), рефлективність (здатність зрозуміти іншу людину), красномовність (здібність впливати за допомогою слова). Ці якості можна позначити узагальненим поняттям "вміння і бажання подобатися".
В другу групу входять характеристики особистості як наслідок її освіти та виховання. До них належать моральні цінності, психічне здоров'я, володіння комплексом людинознавчих технологій (міжособисте спілкування, діловий спіч, вміння долати конфліктні ситуації).
До третьої групи слід віднести те, що пов'язане з життєвим і професійним досвідом особистості. Особливо потрібно виділити інтуїцію і ситуації спілкування. Самовпевненість і стандартність поведінки найчастіше сприймається негативно. Імідж - результат вмілої орієнтації у конкретній ситуації, правильний вибір своєї моделі поведінки.
Поведінка людини - це дзеркало, в якому кожен показує сам себе. Людина опановує ті моделі поведінки, які приносять їй успіх. Але не слід забувати, що при виборі моделі поведінки ми не стільки залежимо від самих себе, скільки від багатьох зовнішніх обставин. Чим нижчий життєвий рівень суспільства, тим більш його громадяни стурбовані побутовими потребами. У суспільствах з високим життєвим рівнем люди схильні до вирішення духовно значущих проблем. Але і в першому, і в другому випадках велике значення має духовна активність людей. Духовно знесилена людина найбільш залежна від зовнішніх умов [4, с. 118].
Для того, щоб сформувати свій імідж, потрібно добре попрацювати над собою. У процесі зміни себе до бажаного образу Д.Г. Скотт виділяє три ключові стадії і подає технологію їх упровадження:
1. Визначіть, що Ви хочете в собі змінити або яким стати.
Наприклад, чи хотіли б Ви бути більш дружелюбним і динамічним, більш сердечним і лагідним, чіткіше діяти, бути впевненим у собі, перебуваючи в колективі. Які риси характеру Ви хотіли б вилучити, а які розвинути?
2. Складіть подумки сценарій, щоб уявити себе в новій ролі.
Знову і знову подумки випробовуйте цю роль, аби закріпити реальність створеного Вами образу. Самонавіювання допоможе Вам діяти інакше.
3. Впровадити свій новий сценарій у життя. Випробуйте свою нову роль і діяльність, притаманну їй, на практиці в реальних ситуаціях.
На першій стадії пропонується така технологія вибору нових рис характеру: в одну колонку записуються "риси характеру, яких я хочу позбутися", а в другу — "риси характеру, яких я хочу набути". Потім, не замислюючись, методом "штурму мозку", називають риси характеру, записують в першу і другу колонки, розмішують за рангом.
Ця технологія, за Д.Г. Скоттом, стосується тільки "внутрішнього" іміджу - рис характеру.
Але подібним чином необхідно вибрати також критерії зовнішнього вигляду, бо відомо, що зміст і форма мають бути в єдності. Скільки б Ви мене не переконували, що Ви мільйонер, але якщо у Вас несвіжа сорочка і подерті туфлі, то, вибачте, я Вам повірю не одразу. І потрібні будуть вагомі аргументи, щоб Ви це довели. Навіть якщо Ви це довели з допомогою чекової книжки чи чогось іншого, довірчі стосунки з першого погляду будуть втрачені. Виникне відчуженість. І для налагодження нормальної ділової комунікації необхідно буде тонко і дипломатично "виходити" з глухого кута.
І все це — через некомунікабельний імідж.
Отже, Ви повинні продумати свій зовнішній вигляд, який підкреслював би як Ваші загальнолюдські чесноти, так і фахові достоїнства. Це — зачіска, костюм, манера слухати, говорити, рухатися, сидіти, вітатися; марка сигарет, одеколону; житло, місце відпочинку, розваг, коло знайомих, література та ін. Далі, як і в попередньому випадку, ці дані треба записати у дві колонки, де перша має назву "Як я виглядаю і що мене оточує", а друга — "Як я хотів би сприйматися", проранжувати критерії і створити новий зовнішній образ "Я".
Побачити себе подумки в новій ролі пропонується за допомогою трьох видів образів: кольору, тварини, експерта.
Рекомендується уявляти, що Вас оточує той простір, який Ви хочете мати. Наприклад, аби бути більш енергійним, товариським, динамічним чи настійливим, уявіть червоний колір активності.
Щоб бути щиросердечним і дружелюбнішим уявіть теплий оранжевий колір. Жовтий колір асоціюється з інтелектом, голубий - з якістю.
Можна уявити тварину чи звіра, які символізують для вас ту чи іншу рису характеру. Наприклад, лев символізує велич, тигр - силу, кошеня -лагідність, олень - швидкість і стрімкість. Аби чіткіше викласти вголос думку, уявіть собі папугу, яка говорить.
При використанні методу викликання образу експерта Ви дивитесь на себе очима експерта, чи, наприклад, члена журі в якомусь телешоу.
У свій зовнішній образ можна вжитися спочатку наодинці перед дзеркалом (звикати до зачіски, певних елементів одягу), потім серед публіки, де Вас не знають, тобто видавати себе за того, ким хочете стати.
Далі необхідно зробити висновки з того, як Вас сприймає в новому образі незнайома публіка і "підправити" свій імідж. Таким чином, відбувається Ваша адаптація до нової ролі. І коли через деякий час Ви з'явитесь серед своїх, Ваша поведінка і манери будуть органічно збігатися із Вашим зовнішнім виглядом. Наприклад, Ви будете так поводити себе в новенькому костюмі, наче все життя міняли їх через день, шпурляти "дипломат", наче їх у Вас десяток, і так рахувати гроші, наче їх у Вас "кури не клюють".
А пробуючи новий образ "я", і переходячи від образу "я" у власне "я", головне — постійно пам'ятати про свою нову роль, контролювати себе. У разі втрати контролю потрібно вміло "йти в тінь", виходити з гри і, обміркувавши ситуацію, знову і знову "невеликими дозами" трансформувати себе.
Якщо Ви самі повірите, що "Ви" вже "не Ви", то інші повірять також. З цього приводу в одній із своїх книг психолог В. Леві сказав приблизно таке: треба поводити себе так, аби всі думали, що ти не Сергій Іванов, який уявляє себе Оводом, а ти — Овод, який чомусь замаскувався під Сергія Іванова.
Крім свого власного іміджу менеджер повинен потурбуватися і про імідж фірми. В закордонній практиці не існує якихось сумнівів в обов'язковості іміджу фірми. Подібне ставлення вмонтовано в менталітет людей, незалежно від місця на службових східцях, яке вони займають. Імідж виступає як складова частина культури ділових стосунків. Без нього наївно розраховувати на серйозні успіхи у бізнесі, користуватися гідною репутацією в різних колах суспільства.
В поняття імідж фірми входять прийнята система стосунків між співробітниками даної фірми і з її клієнтами, фірмовий стиль одягу, ергономіка і дизайн офісу. Ці особливості фірми повинні бути такими, щоб навіювати клієнтам і діловим партнерам уявлення про надійність, солідність фірми, готовність її співробітників йти назустріч клієнтам. При цьому потрібно дотримуватися певної міри. Розкішно оформлені інтер'єри створюють репутацію багатої організації, що процвітає, але вони ж можуть зародити у клієнта сумніви типу: "ось на що йдуть мої гроші". Наявність демонструючих корпоративних цінностей ("ми, службовці фірми Н") може сформувати у відвідувача почуття власної непотрібності, а зайва настирливість клієнтам — враження, що справи в цій фірмі йдуть не дуже добре.
Ергономіка офісів (обладнання технічними засобами автоматизації управлінської праці) та їх дизайн (зовнішнє оформлення) — актуальна для нашої країни проблема, проте її вирішення не завжди вдале. В одних випадках не вистачає коштів, щоб запросити відповідних спеціалістів, в інших — справу погіршує поганий замовник, його недооцінка правил організації праці. В підсумку страждає професійний імідж. Як відсутність візитної картки є недотриманням ділового етикету, так і примітивний, а тим більше неохайний вигляд офісу та службових кабінетів наносить непоправну шкоду репутації фірми [2, с. 15].
Естетично оформлені інтер'єри, обладнання, зручне для службовців та клієнтів, створюють сприятливі для спілкування та праці умови.
Використання в оздобленні приміщень різних матеріалів і способів внутрішнього обладнання створюють свою певну атмосферу.
Відомо, що "теплі" натуральні матеріали (темне дерево, текстиль, ковдри на підлозі та стінах) сприяють атмосфері затишку, захищеності.
Твердий камінь (мармур або відкритий бетон), скляні двері з металевими решітчастим оздобленням, високі стелі і вікна формують відчуття значущості, важливості, самоствердження. Створенню подібного образу сприяють і великі прямокутні приміщення. Використання в оформленні приміщень скла, дзеркал, пластика, а також блискучого металу типу хрому або срібла "говорить" про незалежність, відкритість, готовність до змін. Вікна без переплетіння від стіни до стіни, що виходять на незабудований простір, посилюють подібне відчуття. Довгі приміщення і зали з колонами, криті галереї, коридори і кімнати асоціюються з образами активності, відсутності статичності. При цьому наявність серед оздоблювальних матеріалів шкіри і різного типу хутра надають активності ледь еротичний відтінок.
Таким чином, у створенні фірмового стилю немає дрібниць. Важливо, щоб вони всі працювали на той образ, який би Ви хотіли мати. Створення іміджу — дорога процедура. Вона вимагає витрат часу, грошей та власних зусиль. Робити самого себе — найбільш складна робота, але вона одночасно викликає і найбільшу цікавість для кожної людини. Тому що привабливий для інших, і який не суперечить своєму внутрішньому "я" образ є ключем до вирішення багатьох життєвих проблем.
Список використаних джерел
1. Ковальчук А. С. Основы имиджелогии и делового общения. — Ростов н/Д: Феникс, 2003. — 219с.
2. Маценко В. Технологія іміджу. — К.: Главник, 2005. — 96 с.
3. Палеха Ю. І. Іміджологія. — К.: Видавництво Європейського ун-ту, 2005. — 324 c.
4. Почепцов Г.Г. Имиджелогия. М.: Рефл-бук, Ваклер, 2000. - 768 с.
5. Хомуленко Т. Б., Падафет Ю. Г., Скориніна О. В. Теоретичні та практичні аспекти дослідження іміджу. — Х.: ВД "Інжек", 2005. — 272 с.
|
