Курсова робота

на тему: «Організація роздрібної торгівлі непродовольчими товарами»

Вступ

Події останніх років в Україні, зміни в економіці, пов'язані з переходом до ринкових відносин, призвели до значного збільшення об'єму ринку споживчих товарів, розширення їх асортименту, особливо за рахунок різкого збільшення на вітчизняному споживчому ринку частки імпортних товарів. У зв'язку із зміною форм власності істотно змінилася подоба торгівельних підприємств і характер їх діяльності.

Торгівля в Україні є одним з видів економічної діяльності, які найшвидше зростають. Обсяг роздрібного товарообігу України, за даними Державного комітету статистики, в 2007 році склав 91,9 млрд. грн., що в порівняльних цінах на 23% більше обсягу минулого року. Питома вага оптової та роздрібної торгівлі у ВВП протягом 2003–2007 рр. коливається в межах 11–12%, що є другим результатом після промисловості. Однак, цей показник є дещо нижчим, ніж у таких країн, як Російська Федерація (19–20%), Польща (18–19%), США (15–16%) та Великобританія (14%).

Це свідчить про порівняну нерозвиненість цього виду економічної діяльності в нашій країні. Особливо ненасиченим є ринок роздрібної торгівлі. За оцінками консалтингової компанії AT Kearney, яка щорічно складає Global Retail Development Index, на сьогодні найперспективнішими з позиції потенційного розвитку торгівельних мереж є ринки країн, що розвиваються, зокрема, у трійку найпривабливіших країн увійшли Індія (1), Росія (2) і Україна (3).

Основним фактором розвитку сфери торгівлі в Україні є зростання доходів населення, яке визначається темпами росту реальної заробітної плати та зниженням рівня безробіття. Проте, зростання доходів населення в 2007 р. не супроводжувалося адекватним розширенням товарної пропозиції. Це пов'язано зі зміною системи перерозподілу доходів, яка виражена у підвищенні заробітної плати при падінні темпів росту економіки в цілому. Рівень доходів ще не є достатнім для забезпечення всіх першочергових потреб, а ринок роздрібної торгівлі є недосить насиченим.

Тому, незалежно від тенденцій розвитку економіки, попит на непродовольчі, побутові та продовольчі товари зростає випереджальними темпами.

Саме тому, обираючи сегмент ринку роздрібної торгівлі для здійснення наступного аналізу та досліджень, зупинимося саме на ринку роздрібної торгівлі непродовольчими товарами.

Роздрібна торгівля непродовольчими товарами здійснюється в торгових підприємствах: спеціалізованих, в тому числі фірмових, з універсальним асортиментом непродовольчих товарів і в значній мірі регулюється правилами продажу непродовольчих товарів, затверджених наказом МЗЕЗ і торгівлі України №294 від 27.05.96 р [1].

Метою курсової роботи є дослідження процесу організації торгівлі непродовольчими товарами, а саме виробами із шкіри. На основі вивчення економічної літератури і переробки теоретичного матеріалу, проаналізувати і оцінити економічні результати діяльності магазину «Шедевр».

Основними завданнями курсової роботи є:

- дослідити стан ринку торгівлі непродовольчими товарами в Україні;

- визначити основні фактори, що впливають на розвиток роздрібної торговельної мережі;

- проаналізувати економічну діяльність магазину;

- оцінити місцерозміщення магазину з продажу непродовольчих товарів;

- дослідити організацію продажу шкіряних виробів та взуття в магазині;

- оцінити рівень обслуговування покупців;

- зробити аналіз проблем даного магазину та висунути пропозиції стосовно їх розв’язання;

- запропонувати напрями вдосконалення організації торгівлі непродовольчими товарами.

Об’єктом дослідження є процес торгівлі шкіряними виробами у магазині «Шедевр».

Предметом дослідження є сукупність теоретичних та практичних проблем, пов'язаних з розвитком торгівлі непродовольчими товарами, а саме шкіряним одягом та взуттям.

Робота складається із вступу, п’яти пунктів плану (два з яких мають по два підпункти), висновків та пропозицій, переліку використаних літературних джерел, додатків.

1. Значення, задачі розвитку та удосконалення торгівлі непродовольчими товарами (шкіряними виробами)

1.1 Теоретичні аспекти проблем розвитку роздрібної торговельної мережі в умовах ринкової економіки

Роздрібна торгівля – це діяльність з продажу товарів чи послуг безпосередньо кінцевим покупцям для їхнього особистого споживання або використання. При цьому не має значення, як саме (безпосередньо споживачеві, поштою, за замовленням по телефоном тощо) і де (в магазині, на вулиці, стадіоні чи вдома) продані товари чи надані послуги.

Проблеми розвитку роздрібної торгівлі, її відповідності потребам покупців особливо актуальні в умовах розвинутого «ринку покупців». Отже, при переході до ринкової економіки розвитку цієї галузі слід приділяти особливу увагу. В протилежному випадку всі заходи, спрямовані на стимулювання товаровиробників, будуть малоефективними, бо товари не надійдуть до споживачів у необхідному місці, в потрібній кількості, в зазначений строк і не будуть реалізовані через певну форму обслуговування [12].

Важливу роль у доведенні товарів від виробників до споживачів відіграють підприємства роздрібної торгівлі, кількість яких до недавнього часу з року в рік зростала. Так, за 1986–1990 роки кількість магазинів і дрібнороздрібних торговельних підприємств збільшилася на 3,7 тис. одиниць. За останнє ж десятиріччя тенденція змінилася на протилежну (рис. 1.1.). Як видно з рисунку, кількість підприємств роздрібної торгівлі за цей період постійно зменшувалась і на кінець 2000 року становила 103,2 тис., тобто 70,8% від їх кількості, що була на кінець 1990 року. Внаслідок цього знизилась і забезпеченість населення об´єктами роздрібної торгівлі. На рисунку 1.2 подана динаміка даного показника за останні 15 років [13].

Слід відзначити, що за 1986–1990 роки цей показник не змінювався, а за останні 10 років він зменшився в розрахунку на 10 тис. чоловік з 28 до 21 підприємства роздрібної торгівлі.

Стаціонарна мережа представлена наступними торговельними підприємствами: магазини, магазини-склади, також підприємства дрібнороздрібної торгівлі (павільйони, палатки, кіоски, ларьки, торговельні автомати).

На кінець 2000 року в Україні було зареєстровано 77,9 тис. магазинів, що складає 75,48% всієї мережі підприємств роздрібної торгівлі. Вони мають в своєму розпорядженні приміщення та обладнання, необхідні для виконання різноманітних торговельно-технологічних операцій. Розташовані магазини в капітальних стаціонарних будовах.

Однак, як видно з рисунку 1.3, частка магазинів у загальній кількості роздрібних торговельних підприємств за останні роки зменшилась: якщо на кінець 1990 року вона дорівнювала – 82,8%, то у 2000 році – 75,2%.

Особливо відчутно скоротилася мережа магазинів у сільській місцевості.

За аналізуємий період зменшилася і торговельна площа усіх магазинів та в розрахунку в середньому на один магазин (табл. 1.1). Найбільший середній розмір магазину мав місце у 1995 році: він складав 100 кв. м, а у 2000 році – лише 90 кв. м.

Таблиця 1.1 Динаміка середнього розміру одного магазину в роздрібній торгівлі України за 1986–2000 роки

Це пояснюється тим, що з поглибленням економічної кризи погіршувався фінансовий стан багатьох підприємств, особливо найбільш крупних за розмірами торговельної площі. Крім того, чимало магазинів виявились нерентабельними через незнання того, який товар необхідний споживачам та як організувати їх обслуговування. В результаті «вижили» тільки підприємства, керівниками яких були більш освічені підприємці. Значною мірою це відбувалось і через те, що саме у цей період інтенсивного розвитку набула дрібнороздрібна торговельна мережа, а також ринки.

За аналізуємий період частка продовольчих і непродовольчих магазинів в роздрібній торгівлі України зменшилась, а змішаних – збільшилась. Значною мірою це обумовлено тим, що на даному етапі розвитку країни підприємці не можуть бути впевнені у тому, який товар буде більше потрібний населенню завтра: адже ще не так давно українці переважно купували продукти харчування, а зараз все більшого значення у загальному товарообороті роздрібної торгівлі набувають такі товари, як одяг, взуття, меблі, автомобілі тощо.

На розвиток роздрібної торговельної мережі впливає і такий фактор як поведінка споживача. Так, більшість споживачів купують товари, зокрема непродовольчі, попередньо все обдумавши, дійшовши певного висновку щодо настійності потрібного товару і йде в магазин, уже знаючи, що він бажає придбати. Тому більшість підприємців дійшли висновку, що краще представити якомога більший асортимент товару та намагатися закріпити себе у свідомості споживача як незамінного помічника у здійсненні покупки аналогічного характеру.

1.2 Характеристика ринку шкіряного взуття в Україні

Сучасний ринок взуття також вражає своїм розмаїттям, однак українські виробники поступово втрачають на ньому свої позиції: все більше імпортних виробів, нерідко не найкращого ґатунку.

Вітчизняний виробник, покинувши потужні фабрики, перебрався у рятівну тінь напівкустарних майстерень. Високоякісне і дороге взуття провідних фірм поки що не по кишені абсолютній більшості населення країни, його частка в загальній структурі продажів не перевищує 5%. При загальному перевищенні пропозиції над попитом на ринку спостерігається брак взуття для всіх вікових груп, окрім молоді.

Потужності вітчизняної взуттєвої промисловості дозволяють виробляти до 120–130 млн. пар взуття щорічно. Проте останнім часом використовуються вони лише на 10–12%. Десятки підприємств галузі за останні три роки не спромоглися пошити бодай по одній парі взуття на кожного «середньостатистичного» споживача.

Порівняно з 1991 роком частка імпортних виробів у структурі пропозиції збільшилася по взуттю осінньо-зимового асортименту з 12 до 86%, весняно-літнього асортименту – з 24 до 88%, дитячому взуттю – з 18 до 91%. Асортимент представлених у роздрібній торгівлі товарів закордонного виробництва розширився у 7 разів, а виробів українських взуттєвиків, навпаки, звузився у 2,5 раза. Втім, поняття «імпорт» досить умовне, позаяк на ринку повсякчас зростає кількість підробок, вироблених в Україні під лейблами відомих закордонних фірм.

На Україні, зокрема, зареєстровано понад 200 підприємств, товариств і приватників, які виготовляють взуття. Працюють вони переважно у Львові, Києві і Харкові. Втім, масовим випуском продукції займаються лише 10, серед яких – фірми «Прогрес» і «Мальви», українсько-польське товариство «Степ» та українсько-німецьке товариство «Дельпро», ТзОВ «Торговий дім «Світ взуття» та фірма «Мокасин». У 2005 році ці 10 підприємств виготовили загалом 1170,9 тис. пар взуття. У 2004-му ця цифра становила 1068,8 тисяч пар. Взуття в області становить 2,6% до загального обсягу виробленої продукції. Дивно, що при такій, досить значній, кількості побачити вітчизняне взуття на українських прилавках майже неможливо. Пояснення просте: працюють підприємства переважно на давальницькій сировині, а отже, й не розпоряджаються своєю продукцією на власний розсуд, вона здебільшого йде за кордон. Минулого року на давальницькій сировині було випущено 1068,8 тис. пар взуття, а із власної сировини – лише 102,1 тис. пар, тобто у десять разів менше (!).

Якщо проаналізувати продаж взуття на Україні, то, за даними обласного управління статистики, минулоріч його було продано на 15,3 млн. грн. (шкіряного – на 14,9 млн. грн., гумового і полімерного – на 0,4 млн. грн.), що становить 5,9 грн. на душу населення. Якщо взяти до уваги, що управління фіксує лише продаж у торговельних підприємствах, то можна зробити висновок, що переважно взуття купують на ринках, у приватників або в «мережі» стихійної торгівлі. Бо ж кожен із нас принаймні 2–3 рази на рік купує взуття, витрачаючи при цьому, як мінімум, 500–1000 грн., а не 5,9 грн [14].

Підприємці, які займаються торгівлею взуттям, не дуже переймаються станом вітчизняного виробництва, бо кажуть, що воно значного відстає від зарубіжного – наші виробники не йдуть в ногу з модою, не цікавляться світовими тенденціями і повільно (раз на кілька років!) оновлюють модельний ряд, а ціна на українське взуття на рівні, а то й вища, ніж на зарубіжне, хоча якість – гірша. За словами продавців, навіть така відома київська фірма, як «Монарх», рідко радує споживача модними новинками, а ціна на її продукцію на порядок вища, ніж у багатьох зарубіжних виробників.

Останнім часом у структурі пропозиції дещо зменшилася частка елітного взуття. Через високі ціни контингент споживачів таких виробів в Україні обмежений 3–4 відсотками населення.

Торгівля взуттям – це сезонна торгівля, отже приблизно чотири рази на рік майже повністю оновлюється асортимент. У більшості магазинів одночасно виставлено в продаж кілька сотень моделей. Найкраще купувати взуття на початку сезону, коли є найбільший вибір – і за моделями, і за кольором, і за розміром. У цьому сезоні модні бірюзовий, коричневий, червоний і чорний кольори. Українські жінки (переважно середнього достатку) найбільше люблять чорний колір взуття, адже воно до всього підходить. Взуття чорного кольору ми продаємо до 50%. Якщо ще років 10 тому найбільш ходовими були 37–38 розмір, то тепер акселерація зробила свою справу, і найбільш ходовими стають 39–41 розміри. Поряд із цим, як це не дивно, стало більше дівчат із 35–36 розміром ноги [15].

Майже 60% взуття населення України купує сьогодні на речових ринках. Тут взувається близько половини жінок і двох третин чоловіків. Купувати на ринках найбільше схильні підлітки, молодь, старше покоління, найменше – жінки середнього віку. Дівчата й молоді жінки, особливо у великих містах, віддають перевагу фірмовим магазинам, а жінки старші – універмагам та спеціалізованим магазинам. Ще 5–6 років тому майже 60% населення України бажали придбати виключно продукцію зарубіжних виробників, а стійкими прихильниками вітчизняного взуття були лише 8%, та й то переважно на селі. Сьогодні на придбання імпортного взуття налаштовані 22% населення країни, для абсолютної ж більшості потенційних покупців не має значення, вітчизняний товар чи імпортний.

Загалом же щодо тенденцій взуттєвого ринку, то фахівці відзначають, що упродовж останніх 5–6 років «взуттєвий парк» пересічної української сім’ї скоротився в середньому у 1,5 рази. Так, практично щорічно, за підрахунками фахівців, взуттєвий гардероб пересічні українці оновлюють лише на 16–17%, замість необхідних 38–40%. Практично не купують взуття пенсіонери, суттєво знизилася купівельна активність сільського населення.

У наступному році очікується зростання продажу взуття приблизно на 10–20%. Загальна ситуація на ринку буде залежати від дієвості заходів, спрямованих проти «сірого» імпорту та заниження митної вартості, кажуть експерти. Причому, якщо останній показник залишиться на стабільно низькому рівні, то український взуттєвий ринок може опинитися під загрозою чергового нашестя дешевої продукції азійського виробника.

2. Коротка організаційно-економічна характеристика діяльності магазину

Повна назва – магазин «Шедевр».

Форма власності – приватна.

Місцезнаходження об'єкта торгівлі – м. Прилуки вул. Переяславська, 10/20.

Приватне підприємство – це підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб'єкта господарювання – юридичної особи.

Перевагами даної організаційно – правової форми є: можливість одноособового прийняття рішень, розподілу прибутку, відсутність необхідності у формуванні статутного фонду, найпростіша процедура заснування.

Власник магазину «Шедевр», Куц Т.М, як фізична особа – підприємець був зареєстрований державним реєстратором Прилуцької міської ради за номером 2 062 017 0000 001235 від 23.03.1993 р. та отримав свідоцтво В00 №831782

(Додаток А).

Метою створення магазину «Шедевр» є повніше насичення ринку непродовольчими товарами, а саме шкіряним взуттям і одягом для задоволення потреб населення, а також створення додаткових робочих місць і отримання прибутку.

Предметом діяльності магазину є роздрібна торгівля верхнім одягом і взуттям зі шкіри, яка здійснюється відповідно до «Правил роздрібної торгівлі непродовольчи ми товарами», затверджених наказом Міністерства економіки України №104 (z1257–07) від 19.04.2007 р [4].

Керівництво магазином здійснює директор, який одночасно є його власником.

Директорові підпорядковуютьсяменеджер з управління персоналом, бухгалтер, менеджер із закупівлі товарів, підлеглими яких є продавці та рекламні агенти.

Однією з основних вимог функціонування підприємств і їх асоціацій в ринкової економіки є беззбиткова господарська та інша діяльність, відшкодування витрат власними доходами і забезпечення в певних розмірах прибутковості, рентабельності господарювання. Головне завдання магазину – господарська діяльність, направлена на здобуття прибутку для задоволення соціальних і економічних інтересів членів трудового колективу і інтересів власника майна підприємства. Основними показниками, що характеризують результати комерційної діяльності торгівельних підприємств, виступають товарообіг, витрати обертання, прибуток і рентабельність. Проведемо аналіз цих показників магазину «Шедевр» за останні три роки.

Роздрібним товарообігом є об'єм продажу товарів населенню через всі канали реалізації і означає завершення процесу обороту товарів на споживчому ринку.

Дані про товарообіг дозволяють оцінити міру проникнення підприємства на ринок, оцінити кон'юнктуру, що склалася, конкурентну позицію на ринку і темпи економічного розвитку торгівельного підприємства.

В таблиці 2.1. представлений товарообіг магазину «Шедевр» за останні три роки.

Таблиця 2.1. Показники товарообігу магазину «Шедевр» за 2006–2008 роки

Виходячи з даних «табл. 2.1.», обсяг товарообігу за 2006 рік становить 1030 тис. грн., у 2007–1280 тис. грн., у 2008–1670 тис. грн. Це означає, що у 2008 році товарообіг виріс у порівнянні з 2007 роком на 390 тис. грн., з 2006 роком – 640 тис. грн. Товарообіг зростає у 2007 році на 24,3%, у 2008 році на 30,5%, за останній рік цей показник збільшився на 6,2% і позитивна динаміка росту свідчить про стабільну та ефективну роботу магазину.

Дані про структуру товарообігу магазину «Шедевр» в таблиці 2.2.

Таблиця 2.2. Структура товарообігу магазину «Шедевр» за 2006–2008 роки

З даних таблиці 2.2. видно, що структура товарообігу за останні три роки значно змінилась. У 2006 році 60% продукції магазину складав шкіряний одяг, а взуття – 40%. У 2007 році обсяг взуття збільшився на 15%, а одягу – зменшився. У 2008 році у порівнянні з 2007, обсяг взуття збільшився ще на 15% і став складати 70%, обсяг шкіряного одягу скоротився на 15% і став 30% від підсумку. Можна зробити висновок, що магазин за останні роки зменшив кількість шкіряного одягу в своєму асортименті і почав збільшувати продаж шкіряного взуття. Як видно з таблиці 2.1. ця тенденція успішна, оскільки товарообіг за ці роки тільки збільшувався.

Оборот товарів вимагає суспільних витрат, що викликаються їх доставкою, зберіганням і реалізацією. Витрати праці, необхідні для доведення товарів до споживача, виражені в грошовій формі, називаються витратами обертання.

Проблема витрат одна з найбільш актуальних і важливих проблем економіки підприємства, оскільки рівень, динаміка і структура витрат обігу тісно пов'язані зі всіма сторонами господарської діяльності підприємств, з питаннями планування і організації процесу надходженнятоварів з сфери виробництва в сферу використання.

В таблиці 2.3. представлені показники витрат обертання магазину «Шедевр» за 2006–2008 роки.

Таблиця 2.3.Витрати обігу магазину «Шедевр» за 2006–2008 рр.

Беручи до уваги показники витрат обігу даного магазину, можна зробити висновок, що витрати обертання у 2006 році складали 803 тис. грн., що становить 78% від річного товарообігу, у 2007 році – 920 тис. грн., що складає 72%, у 2008 році – 1180 тис. грн., що становить 70% від обсягу товарообігу за цей рік. Це означає, що у 2008 році витрати виросли у порівнянні з 2007 роком на 260 тис. грн., з 2006 роком – 377 тис. грн. З таблиці 2.3. бачимо, що у відсотковому співвідношенні витрати за 2007 рік зросли на 14,6%, а у 2008 році – на 28,3%. За останній рік цей показник виріс на 13,7%.

Показники прибутку є найважливішими для оцінки господарської діяльності підприємства. Вони характеризують міру його ділової активності і фінансове благополуччя. Результативність діяльності підприємства оцінюється за допомогою абсолютних і відносних показників. За допомогою показників першої групи можна проаналізувати динаміку різних показників прибутку за ряд років.

Відносними показниками є система показників рентабельності, які відображають рівень прибутковості відносно певної бази.

Рентабельність – це відносний показник, який у загальній формі обчислюється як відношення прибутку до витрат обертання.

Показники прибутку і рентабельності магазину в «табл. 2.4.».

Таблиця 2.4. Фінансові показники діяльності магазину «Шедевр» за 2006–2008 рр.

Проаналізувавши отримані значення фінансових показників діяльності магазину, спостерігаємо зростання прибутку. У 2006 році прибуток досяг рівня 227 тис. грн., у 2007 році – 360 тис. грн., у 2008 році – 490 тис грн. Бачимо, що прибуток зростає з року в рік, а саме у 2007 році він виріс у порівнянні з 2006 на 117 тис. грн., у 2008 в порівнянні з 2007 – на 130 тис. грн. З 2006 по 2008 роки прибуток магазину збільшився на 377 тис. грн. Аналізуючи показники росту прибутку, відзначаємо його зростання за 2007 рік на 58,6%, за 2008 – 36,1%, а рентабельність впевнено зростає і сягає рівня 28% у 2006 році, 39% у 2007 році та 42% у 2008. Отже, фінансові показники магазину свідчать про його успішну і стабільну діяльність в сфері торгівлі.

Показники діяльності та використання матеріально-технічної бази магазину «Шедевр» наведені в «табл. 2.5.».

Таблиця 2.5. Основні показники господарської діяльності та використання матеріально-технічної бази магазину «Шедевр»

Обчислимо техніко-економічні показники ефективності використання площі торговельного залу досліджуваного магазину.

1) Товарооборот на 1 м² торгової площі магазину визначається за формулою:

, (2.1)

де – товарооборот на 1 м² торговельної площі, тис. грн.;

Q – річний обсяг роздрібного товарообороту, тис. грн.;

– площа торговельного залу магазину, м² .

37,1 тис. грн.

2) Товарооборот на 1 м² загальної площі магазину визначається за формулою:

, (2.2)

де – товарооборот на 1 м² загальної площі, тис. грн.;

Q – річний обсяг роздрібного товарообороту, тис. грн.;

– загальна площа магазину, м² .

20,8 тис. грн.

3) Товарооборот на одного працівника магазину визначається за формулою:

, (2.3)

де – товарооборот на одного працівника, тис. грн.;

Q – річний обсяг роздрібного товарообороту, тис. грн.;

Ч – чисельність працівників магазину, чол.

208,75 тис. грн.

4) Товарооборот на одного працівника торгового залу визначається за формулою:

, (2.4)

де – товарооборот на одного працівника торгового залу, тис. грн.;

Q– річний обсяг роздрібного товарообороту, тис. грн.;

– чисельність працівників торгового залу, чол.

556,7 тис. грн.

5) Частка площі торгового залу в загальній площі магазину визначається за формулою:

, (2.5)

де – частка площі торгового залу в загальній площі магазину, %;

– площа торгового залу, м² ;

– загальна площа магазину, м² .

56,25%.

6) Визначаємо частку товарних запасів, якi розміщені в торговому залі магазину, за формулою:

, (2.6)

де – частка товарних запасів, якi розміщені в торговому залі магазину, %;

– товарні запаси, якi розміщені в торговому залі, тис. грн.;

– товарні запаси в магазині, тис. грн.

37,0%

Частка товарних запасів у торгових залах магазинів з традиційними методами продажу складає, як правило, 30–40%, даний показник магазину «Шедевр» знаходиться в цих рамках – складає 37%, що свідчить про достатню кількість товарних запасів у торговому залі магазину.

7) Для розрахунку коефіцієнта установочної площі використовується така формула:

, (2.7)

де – коефіцієнт установочної площі;

– площа, на якій розміщено торгово – технологiчне обладнання, м² ;

– площа торгового залу магазину, м² .

0,28

Коефіцієнт установочної площі показує, яка частина торгового залу зайнята під обладнання. Значення цього показника має знаходитися в межах 0,27–0,32. Отримане значення 0,28 свідчить про достатню кількість обладнання у магазині.

8) Коефіцієнт демонстраційної площі магазину визначається за формулою:

, (2.8)

де – коефіцієнт демонстраційної площі;

– демонстраційна площа (площа викладки товарів), м² ;

– площа торгового залу магазину, м² .

0,72

Коефіцієнт демонстраційної площі характеризує співвідношення площі всіх елементів обладнання, що розміщено в торговому залі магазину та використовується для викладки товарів, i торгової площі магазину. Цей показник для магазинів з продажу непродовольчих товарів має бути в межах – 0,60–0,85. Даний показник становить 0,72, тобто знаходиться в нормі, що свідчить про те, що демонстраційна площа магазину є достатньою.

9) Коефіцієнт ємності обладнання визначається за формулою:

, (2.9)

де – коефіцієнт ємності обладнання;

– демонстраційна площа (площа викладки товарів), м² ;

S обл. – площа, на якій розміщено торгово – технологічне обладнання, м² .

– коефіцієнт демонстраційної площі;

– коефіцієнт установочної площі.

2,57

Отже, проаналізувавши отримані дані техніко – економічних показників ефективності використання площі торговельного залу магазину, можна зробити висновок, що всі показники знаходяться в нормі, кількість обладнання в магазині, демонстраційна площа торговельного залу є достатніми.

Загалом, після детального ознайомлення з фінансовими даними діяльності магазину «Шедевр», приходимо до висновку, що магазин «Шедевр» працює ефективно і злагоджено, із зростанням прибутку і обсягів товарообігу з року в рік. Обчисливши техніко – економічні показники ефективності використання площі торговельного залу розуміємо, що плануванням торгового залу займались справжні професіонали.

3. Обґрунтування та вибір місцерозміщення магазину з продажу непродовольчих товарів

При розміщенні роздрібної торговельної мережі необхідно враховувати наступні фактори:

- щільність та характер житлової забудови;

- інтенсивність потенційних потоків покупців;

- розвиток громадського та індивідуального транспорту;

- рівень доходів населення тощо.

Існує декілька принципів розміщення роздрібної торговельної мережі:

1. Принцип рівномірного розміщення роздрібної торговельної мережі – передбачає, що на кожну ділянку міста з визначеною кількістю населення припадає певна кількість магазинів, що дозволяє задовольнити попит покупців.

2. Принцип групового розміщення – означає необхідність територіального наближення магазинів різного товарного профілю з метою забезпечення комплексного попиту на товари.

3. Принцип орієнтації магазинів на певну зону торговельного обслуговування – передбачає поділ магазинів на:

– магазини місцевого значення – розміщуються в житловій зоні у межах пішохідної доступності;

– магазини загальноміського значення – призначені для обслуговування населення всього міста;

– магазині в складі торгових центрів;

– магазини, розміщені біля автомагістралей.

При розміщенні торговельного підприємства на території сільських районів враховують функціональну значимість кожного населеного пункту: районний центр, кущові (міжгосподарських і внутрішньогосподарських) центри та звичайні (рядові) села. Так, у районних центрах роздрібна торговельна мережа може налічувати різні ї види та типи. В рядових селах, зазвичай застосовується розвізна та розносна торгівля.

4. Принцип економічності − ефективність витрат, забезпечення необхідного рівня рентабельності та обсягу продажу.

При здійсненні вибору розміщення торговельного підприємства виділять такі рівні:

− макроекономічний рівень − на якому здійснюється просторова сегментація ринку на основі інформації про економіко-правові, територіально-географічні, соціально-демографічні характеристики кожного сегмента;

− регіональний рівень − на якому визначаються економічні розбіжності між регіонами (областями, районами);

− локальний рівень − визначається кілька альтернативних зон на території обраного району;

− внутрішньолокальний рівень – здійснюється вибір остаточного варіанта розміщення торговельного підприємства із кількох альтернативних ділянок (об’єктів торгівлі);

− просторове розміщення торговельного підприємства − визначення елементів архітектурного виконання об’єкта торгівлі, розміщення торговельного обладнання тощо.

Зона торговельного обслуговування – географічна територія, на якій розміщуються фактичні та потенційні споживачі товарів та послуг конкретного роздрібного торговельного підприємства.

Ближня торговельна зона (основна) − це територія, на яку припадає 60−65% покупців магазину. Як правило, межі цієї зони знаходяться не далі, ніж за 2−4 км, або 10 хв. транспортної доступності магазину.

Середня торговельна зона − це територія, на яку припадає приблизно 20% обсягів продажу (радіус − 2−6 км, або не більше, ніж 15−20 хв. транспортної доступності магазину).

Дальня торговельна зона охоплює покупців, які нечасто (або випадково) здійснюють купівлю у визначеному магазині.

Магазин «Шедевр» розміщений на центральній вулиці міста, поблизу нього знаходиться багато державних установ і закладів – міська рада, міський будинок культури, інші заклади – кафе, салони краси, центр діагностики, магазини і т.д. Це свідчить про те, що кожного дня сотні людей проходять повз магазин «Шедевр» і таким чином можуть зайти і зробити покупку, що свідчить про врахування інтенсивності потенційних потоків покупців Такий фактор, як щільність та характер житлової забудови був врахований при виборі місцерозміщення, адже саме в центрі міста (де і знаходиться магазин), найбільше споруд і різних будівель, що сприяє розвитку торгівлі. Поруч з магазином розміщена стоянка для автотранспорту, по вулиці проходить громадський транспорт, доволі широкий тротуар, що дає змогу зупинитися біля вітрини магазину, щоб роздивитися річ, яка сподобалась, й при цьому не заважати руху людей, які можливо кудись поспішають. Це говорить про хороше розташування магазину. За принципом орієнтації магазинів на певну зону торговельного обслуговування, «Шедевр» є магазином загальноміського значення, оскільки він призначений для обслуговування населення всього міста, а не лише прилеглої пішохідної зони.

Проаналізувавши місцерозміщення магазину «Шедевр» можна прийти до висновку, що місцерозміщення магазину вибране вдало, головним плюсами стали такі фактори, як розміщення в центрі міста, інтенсивність потенційних потоків покупців, розвиток та наближеність громадського та індивідуального транспорту, рівень доходів населення тощо. Багато людей просто гуляючи на повітрі і навіть не плануючи щось купити – заходять до магазину «Шедевр» і обов'язково щось купують. Це говорить про хорошу роботу рекламних агентів і загалом всіх працівників магазину, про врахування принципів місцерозміщення магазинів і факторів, що впливають на вдалість вибору місцерозміщення магазину.

4. Організація постачання товарами магазину, основні постачальники товарів, їх характеристика та організація договірних зв'язків з ними

4.1 Постачання товарами магазину «Шедевр»

Однією з основних умов раціональної організації доставки товарів в роздрібну торгову мережу є правильний вибір форм товаропостачання. В залежності від порядку розрізняють складську і транзитну форми завозу товарів в крамниці.

Складська форма постачання припускає надходження товарів зі складів оптових і роздрібних торгових організацій, що, приймаючи партії від постачальників, виконують операції, необхідні для підготовки товарів до подальшого їхнього просування в роздрібну торгову мережу.

Складська форма застосовується в наступних випадках:

- при отриманні товарів складного асортименту, що вимагають відповідної складської обробки (розпаковка, підсортування, розфасовка, упаковка, перевірка якості і ін.);

- при отриманні великих партій товарів від постачальників в вузькому виробничому асортименті, що вимагають додаткової комплектації, підсортування і перетворення їх в більш широкий торговий асортимент.

Товаропостачання забезпечується по схемі: постачальник – склад оптової організації – торгове підприємство. В окремих випадках товар минає не одну, а дві ланки, тобто не тільки склад оптової бази, але і склад роздрібної торгової організації.

Транзитна форма постачання передбачає надходження товарів від виробничих підприємств безпосередньо в крамниці, повз проміжні склади оптових і роздрібних торгових організації. Застосування транзитної форми доцільно при доставці в роздрібну мережу товарів, що швидко псуються (м'ясо, молоко, хлібобулочні вироби); товарів простого асортименту; плодоовочевої продукції (в період сезонного надходження). Транзитна форма постачання має певні переваги перед складською: прискорюється доставка, скорочуються складські і навантажувально-розвантажувальні операції і товарні втрати.

В певній мірі розширенню транзиту сприяють укрупнення торгових підприємств, вдосконалення складського господарства, збільшення розмірів постачань, застосування контейнерних перевезень, а також встановлені Особливими умовами або договорами мінімально допустимі норми відгрузок товарів в адресу одержувачів (вагон, контейнер і ін.).

Однак транзитна форма постачання не завжди економічно доцільна, особливо якщо це стосується товарів складного асортименту. Крамниці примушені приймати великі партії товарів вузького виробничого асортименту, а це нерідко призводить до збільшення товарних запасів, видатків на зберігання, до пролонгації термінів реалізації, що негативно відбивається на господарській діяльності торгового підприємства. Тому для таких товарів більш вигідна і доцільна складська форма постачання. В зв'язку з великою кількістю можливих варіантів транспортування кожного вигляду товару вибір найбільш доцільних схем руху повинен базуватися на врахуванні експлуатаційних видатків і питомих капітальних вкладень, що складаються з витрат на тару і упаковку, контейнери і піддони, склади і контейнерні майданчики, вантажно-розвантажувальні роботи, перевезення різноманітними видами транспорту, втрати продукції при транспортуванні і перевантаженнях.

Таким чином, при розробці раціональних технологічних схем завозу враховуються всі види витрат в транспортному ланцюзі – від конвеєрної лінії підприємства-виробника або складу оптової бази до торгового залу крамниці. Тільки такий підхід до рішення задачі дозволяє порівняти різноманітні варіанти завозу, вибрати оптимальні схеми і визначити найбільш економічні ланки надходження товару в крамницю. При розробці технологічних схем і виборі форм постачання торгові організації повинні виходити з необхідності максимального використання підйомно-транспортного обладнання, скорочення перегрузочних операцій і широкого використання тари-обладнання.

Форму товаропостачання вибирають на основі докорінного аналізу і врахування всіх факторів, що визначають процес руху товарів з пунктів виробництва в роздрібну мережу.

Критерієм виявлення раціональної форми товаропостачання є співставлення сукупності швидкості процесу руху товарів з пунктів виробництва в райони споживання і сукупних витрат обертання. При цьому необхідно враховувати безперебійне постачання роздрібної торгової мережі товарами широкого асортименту.

В залежності від форми розрахунків з постачальниками розрізняють транзитне товаропостачання з участю оптових підприємств в розрахунках за товари і без участі в розрахунках.

В першому випадку розрахунки з постачальниками виконують оптові підприємства з наступним пред’явленням рахунків покупцям.

В другому випадку покупці самі використовують розрахунки з виробниками товарів, тобто заключають прямі договори з виробниками товарів. Але так як підприємства роздрібної торгівлі не мають досить великих товарооборотів і не мають в наявності досить великих складських приміщень і можуть отримувати товари від постачальників-виробників тільки і межах транзитних відгрузок, то

укладання комерційних угод з виробниками слід проводити оптовим базам. Ефективність організації товарообігу передбачає максимальну швидкість обороту товарів і мінімальний розмір сукупних витрат обігу, пов’язаних з переміщенням товарів з пунктів виробництва в райони споживання.

Товаропостачання може здійснюватися двома методами: децентралізованим (самовивіз) та централізованим.

Децентралізований метод передбачає виконання транспортно-експедиційних операцій силами і засобами роздрібних торговельних підприємств.

Основними недоліками цього методу є неефективне використання транспортних засобів, зростання втрат часу та праці, що виникають при відбиранні товарів, оформленні документів, здійсненні навантажувально-розвантажувальних робіт тощо.

Централізована доставка товарів здійснюється силами і засобами постачальників або транспортних підприємств за замовленням магазинів в передбачені графіком терміни. При цьому всі транспортно-експедиційні операції виконуються, як правило, централізовано, без участі представників роздрібної торговельної мережі.

Централізовану доставку застосовують як за складської, так і за транзитної форми товаропостачання торговельної мережі. Вона може здійснюватися підприємствами промисловості, оптовими базами чи транспортними підприємствами.

Постачання товарами в магазині «Шедевр» здійснюється за транзитною формою, яка сприяє прискоренню доставки в роздрібну торгову мережу і скороченню витрат на їх перевезення і зберігання. Товари, торгівлю якими здійснює «Шедевр» не вимагають відповідної складської обробки (фасування, упаковки), магазин не отримує великих партій товарів від постачальників у вузькому виробничому асортименті, що вимагають додаткової комплектації, підсортування і перетворення їх в більш широкий торговий асортимент. Тому складська форма товаропостачання не буде вдалою у даному випадку. Хоч застосування транзитної форми доставки без врахування широти асортименту товарів і обсягу товаропостачання конкретних магазинів може призвести до уповільнення товарообороту і виникнення понаднормових товарних запасів в роздрібній мережі, проте для магазину «Шедевр» транзитна форма товаропостачання є більш доцільною. Товаропостачання магазину здійснюється централізовано, тобто засобами постачальників чи посередників. Перевагами даного методу товаропостачання полягають в забезпеченні планового та ритмічного постачання магазину за встановленими графіками, зменшенні кількості експедиційного персоналу та вартості доставки товарів за рахунок поліпшення техніко-експлуатаційних показників використання автотранспорту, усуненні зайвих ланок товароруху, спрощенні документообігу на відпускання, одержання вантажів і оплату транспортування. Із всього вищесказаного, робимо висновок, що даний метод постачання товарів вибраний правильно, оскільки він забезпечує безперебійну роботу магазину, не потребує виконання транспортно-експедиційних операцій силами і засобами крамниці, втрат часу та праці працівників магазину «Шедевр», що виникають при транспортуванні шкіряних виробів.

4.2 Договірні взаємозв'язки з постачальниками товарів

Договірні взаємовідносини це є одне із невід‘ємних і основних складових у взаємовідносинах, партнерських зв‘язках в підприємницькій діяльності. Адже, за теперішніх умов в нашій країні практично не можливо займатись підприємницькою діяльністю та співпрацювати з партнерами без укладення договорів або угод. Вони складають невід‘ємну частину господарської діяльності кожного підприємства.

Партнерські зв’язки – це такі договірні відносини, які встановлюються між підприємцями і дозволяють кожному з них досягти очікуваного результату (успіху) за рахунок обміну наслідками своєї діяльності.

Що таке покупка чи продаж якого-небудь продукту чи товару? Це, насамперед оформлений по усім правилам і відповідно до чинного законодавства документ про продаж, передачу товару чи послуг від одного власника іншому. Цей документ називається – договором. Договір є одним з основних видів зобов’язань по передачі товару, продукції чи наданні послуг в власність та розпорядження. Історія правового регулювання договору нараховує майже 4 тисячі років. У процесі розвитку правових систем відбувався природний добір правових норм. Випадкові положення згодом відсівалися, поступаючись місцем більш обґрунтованим і якісним, підвищувався рівень юридичної техніки. І так до теперішнього часу.

Можна відмітити, що на даний момент договірні відносини між партнерами та контрагентами чітко врегульовані законодавством, яке зазнало останніх та докорінних змін у зв‘язку з прийняттям нового Цивільного та Господарського кодексів України.

Відповідно, в підприємницькій діяльності та в партнерських зв‘язках пройшли також зміни щодо організації та взаємодії між собою. На даний момент законодавець чітко визначає основні умови та порядок укладення господарських договорів. Партнери в підприємницькій діяльності при здійсненні господарської діяльності зобов‘язані дотримуватись цих вимог. Вони є обов‘язковими для виконання кожним учасником господарської діяльності.

Отже, договірні взаємовідносини та партнерські зв‘язки у підприємницькій діяльності складають основу господарської діяльності та основу співпраці між партнерами та контрагентами в договірних відносинах, без яких практично неможливий зв‘язок та взаємодія між ними.

У всіх галузях економічного, соціального, культурного і політичного життя суспільства взаємовідносини юридичних і фізичних осіб мають переважно договірний характер. При цьому варто окремо наголосити, що в усіх сферах господарювання організація підприємницької діяльності базується виключно на договірних взаємовідносинах[16].

Договір (контракт, угода) – форма закріплення партнерських зв’язків, а саме предмета договору, взаємних прав і обов’язків, наслідків порушення домовленостей.

Договір має забезпечувати оптимальне співвідношення волі людини, її інтересів з інтересами і потребами контрагентів (партнерів) суспільства. Так, партнерські зв’язки підприємця розвиваються за двома основними напрямками:

• перший – відносини з постачальниками всього необхідного для організації процесу виробництва;

• другий – відносини зі споживачами (клієнтами) всього того, що продукується підприємцем для ринку.

Увесь спектр таких взаємовідносин (зв’язків) здійснюється на основі дотримання власних прав і намагання виконувати ті зобов’язання, котрі підприємець гарантує своїм партнерам при встановленні з ними будь-яких конкретних форм співробітництва. Такі права і обов’язки закріплюються у договорі, що має бути підписаний підприємцем та його партнерами.

Договір опосередковує взаємини стосовно праці, виробництва і реалізації продукції (послуг) і є основною формою практичного здійснення ринкових відносин між контрагентами діючої системи господарювання. Ще в давнину знані у світі особистості говорили: «про що домовляться, те й панує» (Демосфен) або «основа права – вірність слову і договору» (Цицерон). З розвитком суспільства та зміною його формацій одразу виникає об’єктивна необхідність договору як адекватної форми зв’язків між членами суспільства, між людиною і державою в царині господарської діяльності.

Договори дуже широко використовують у різних сферах права (трудовому, господарському законодавстві тощо), де вони відіграють важливу роль щодо регулювання людських взаємовідносин. Саме у ринковій економіці договори є визначальною і майже єдиною правовою формою (основою) партнерських взаємовідносин.

Істотне розширення ринкових відносин, велика різноманітність договорів між партнерами вимагають водночас збереження фундаментальних принципів договірних взаємин, котрі роблять договір універсальною формою існування ринку.

В основу будь-якого договору покладено зобов’язання, відповідно до яких одна особа (кредитор) має право вимагати від іншої особи (боржника) здійснення певних дій або отримання зиску від їхнього виконання. Дієвість договору забезпечується виконанням передбачених для нього вимог: угода сторін; дієздатність партнерів; предмет договору; юридична основа договору. Її становить мета, якої мають досягти партнери, та відшкодування, очікуване кожним партнером в обмін на його зобов’язання.

Договір вважається укладеним і юридично чинним з моменту його підписання партнерами.

У різних сферах з метою організації людських взаємовідносин застосовується дуже багато видів і форм договорів. Насамперед треба знати, що у ринковій системі господарювання існує два види договорів: установчий і підприємницький.

Установчий договір письмовий документ; що свідчить про волевиявлення фізичних або юридичних осіб щодо створення (заснування) нової організаційно-правової структури задля реалізації будь-якої конкретної підприємницької ідеї.

Підприємницький договір відображає волевиявлення сторін стосовно не організації (створення, заснування), а безпосереднього здійснення підприємницької діяльності; він не передбачає (не вимагає) об’єднання сторін, що домовляються між собою, в певну організаційну форму. Зміст прав і обов’язків партнерів залежить від предмета договору. Ним можуть бути, наприклад, купівля-продаж, оренда, кооперування, посередництво тощо. Виходячи з цього, підприємницький договір відповідно до його предмета завжди має якусь конкретну форму[17].

Договірні зв'язки магазину «Шедевр» з постачальниками товарів здійснюються на основі підприємницького договору, який дозволяє здійснювати підприємницьку діяльність без створення певної організаційної форми чи об'єднання сторін, що домовляються між собою. Предметом договору магазину з постачальниками є купівля-продаж продукції. Виходячи з цього, магазин застосовує два види договорів: договір купівлі – продажу продукції, виробленої підприємством та договір на поставку товарів. Опишемо сутність і особливості договорів, за якими здійснюється процес товаропостачання магазину.

Договір купівлі – продажу включає такі складові:

1) предмет договору;

2) кількість товару;

3) якість пропонованої на продаж продукції;

4) відпускна (договірна) ціна одиниці товару;

5) форма оплати;

6) термін поставки;

7) упаковка (перелік вимог щодо цього);

8) порядок приймання товару;

9) штрафні санкції;

10) форс-мажорні обставини;

11) вирішення суперечок;

12) інші умови договору.

Договір на поставку товарів через посередника укладається на поставку фірмою-посередником певних товарів покупцям з обумовленою формою оплати. Він за структурою містить розділи:

1) предмет договору та інші загальні умови;

2) зобов’язання сторін;

3) організація поставок продукції;

4) надання послуг покупцеві;

5) ціни і порядок розрахунків;

6) майнова відповідальність;

7) заключні положення (адреси, відвантажувальні і банківські реквізити тощо).

Основними постачальниками шкіряного взуття до магазину є: Дніпропетровська, Київська, Прилуцька взуттєві фабрики. Також укладений договір з польськими виробниками взуття. Постачання шкіряного одягу здійснюється за укладеними договорами із італійськими та російськими виробниками. Питання про укладання договорів контролює директор магазину, а безпосередньо самим постачанням товарів і порядком укладення договорів з постачальниками займається менеджер із закупівлі товарів. Процес укладання договору відбувається між представником магазину (менеджером із закупівлі товарів) і представником постачальника товару (працівником відділу збуту).

5. Організація продажу товарів та обслуговування покупців

Торгово-технологічний процес в магазині– це комплекс послідовних операцій, які виконуються функціональним структурними ланками або окремими працівниками магазину з приймання товару, його зберігання, підготовки до продажу, викладання та поповнювання товару в торговельному залі, з обслуговування покупців та здійснення обліково-розрахункових операцій.

Залежно від асортименту товарів, які реалізує магазин, розмірів і планування останнього, ступеня готовності товарів до продажу, зміст технологічного процесу може бути різним.

Торгово-технологічний процес складається ізосновнихтадопоміжних операцій. До основних відносять операції, пов’язані з продажем товарів і обслуговуванням покупців, а саме: виявлення попиту, формування асортименту товарів, розміщення та викладання товарів у торговому залі, операції з відпуску товарів, розрахунок за товари тощо. Додаткові операції включають: приймання товарів за кількістю та якістю, розпакування, зберігання, підготовку до продажу, доставку у торговий зал, організацію зберігання та здавання тари.

Фактори, що впливають на торгово-технологічний процес:

– попит та пропозиція товарів;

– ступінь готовності товарів до продажу;

– стан товарних запасів та матеріально-технічна база магазинів;

– система товаропостачання;

– тип, розмір, спеціалізація магазинів.

При організації торгово-технологічного процесу в магазині «Шедевр» дотримувались наступних принципів:

– створення максимальних зручностей для покупців при виборі товарів, економії їх часу та забезпечення високої культури обслуговування;

– раціональне використання торгової площі магазинів;

– раціональне використання обладнання;

– створення комфортних умов праці для працівників;

– досягнення економічної ефективності роботи магазину;

– створення умов для збереження фізико-хімічних властивостей товарів та збереження товарно-матеріальних цінностей;

- забезпечення комплексного підходу до вибору оптимальних варіантів продажу товарів.

Торгово-технологічний процес можна розподілити на три частини.

1. Операції з товарами до пропозиції їх в торговельному залі покупцям (розвантаження, доставка в зону приймання, приймання, доставка на зберігання, зберігання, подача в торговельний зал, викладка).

2. Операції по безпосередньому обслуговуванню (зустріч покупців, пропозиція товарів, відбір товарів, розрахунок).

3. Додаткове обслуговування (приймання замовлень, розкрій тканини, доставка товарів на дім).

Торгово-технологічний процес в даному магазині поділяється на дві частини:

– операції з товарами до пропозиції їх в торговельному залі покупцям;

– операції по безпосередньому обслуговуванню.

На прикладі операцій з шкіряним взуттям, яке реалізується в крамниці, покажемо сутність торгово-технологічного процесу в магазині «Шедевр».

Основні етапи підготовки шкіряних виробів до продажу.

1. Приймання шкіряного взуття за кількістю і якістю.

Під час приймання товарів по кількості слід керуватися інструкцією П-6 «Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю». Приймання товарів у магазині здійснює матеріально-відповідальна особа. Під час приймання товару в тарі перевіряють її цілісність і приймають товар за кількістю тарних місць, тобто перераховують ящики, коробки тощо. Під час приймання товарів за кількістю зі складу магазину звіряють фактичну кількість отриманого товару з даними супровідного документа, якою є накладна.

2. Підготовка шкіряного взуття до подачі на робоче місце.

Більшість товарів які надійшли в магазин треба підготувати до продажу, бо значна частина їх в тарі отже, могла пом'ятися, запилитися, тобто втратити свій первісний товарний вигляд. Попередня підготовка вивільняє працівників під час продажу товарів, внаслідок чого зменшуються затрати часу покупців і товарні втрати, підвищується продуктивність праці продавців, збільшується товарооборот і пропускна спроможність магазину.

Під час підготовки товару до продажі поліпшують його зовнішній вигляд, а це сприяє підвищенню культури торгівлі.

Підготовка товарів до продажу включає такі основні операції:

– розпакування – вивільнення товару від зовнішньої тари в якій його привезли. Основна вимога до розпакування – зберегти якість товарів, тари і упаковки.

– сортування – групування виробів за асортиментними ознаками, тобто за розмірами, фасонами, цінами, а також перевірка відповідності ціни, сортності, позначених на маркуванні і в супровідних документах.

- надання товарного вигляду – очищення від пилу, прасування, усунення дрібних дефектів.

– маркування – прикріплення до товару товарного ярлика з назвою товару, артикулом, сортом, розміром і ціною. Ярлики до товару прикріплюють, навішують, пришивають на зворотному боці ярлика завідуючий секцією своїм підписом засвідчує правильність ціни. Крім ярликів, товари повинні мати цінники.

3. Розміщення і викладка взуття на робочому місці.

В торговельному залі взуття розміщують на острівних та пристінних гірках, у шафах-вітринах з похилими полицями, на гірках з металевими кронштейнами, штангами, стендами, полицями – корзинами, полицями-касетами тощо.

Взуття розміщують за такими ознаками: за характером пошиву (модельне, масового виробництва); за видом (туфлі, черевики, чоботи тощо); за розміром і повнотою; за матеріалом виготовлення; за статево-віковими ознаками та ознаками сезонності.

При самообслуговуванні для кожного розміру взуття відводиться визначне місце.

Взуття розміщують на обладнанні у торговельному залі. Для зразків виставляють кілка пар взуття на гірках без коробок. Виставляють кілька пар взуття кожного виду і розміру. Для розміщення сезонного взуття і новинок відводять найбільш помітне місце в торговельному залі. Взуття яке користується попитом, розміщують ближче до свого робочого місця.

Розміщення товарів – це система виставлення їх на окремих ділянках у зоні обслуговування за різними ознаками, властивими певним виробам.

Обов'язкове правило розміщення товарів при самообслуговуванні – постійність місця. У систему розміщення товарів можна вносити певні зміни аби вони були виправдані.

Отже, як бачимо операції з товарами до продажу досить важливі, адже саме від правильного і якісного їх виконання залежить наступна частина торгово-технологічного процесу – операції по безпосередньому обслуговуванню покупців.

Організація продажу шкіряних виробів у магазині здійснюється на основі діючих «Правил роздрібної торгівлі непродовольчими товарами», в яких визначені основні вимоги до організації процесу продажу шкіряних товарів в магазинах.

В магазині «Шедевр» продаж взуття та обслуговування покупців відбувається відповідно до правил продажу товарів.

На взуття гарантійний термін обчислюється з початку відповідного сезону:

– зимового асортименту – з 15 листопада до 15 березня;

- весняно-осіннього асортименту – з 15 березня до 15 травня; з 15 вересня до 15 листопада;

- літнього асортименту – з 15 травня до 15 вересня.

Вимоги споживача розглядаються після пред'явлення касового чека, а щодо товарів, на які встановлено гарантійні терміни, – технічного паспорта чи іншого документа, що його замінює. Стосовно товарів на які гарантійні терміни не встановлено, споживач має право пред'явити вимоги, якщо недоліки були виявлені протягом шести місяців. При виявленні недоліків протягом гарантійного терміну споживач має право на:

- безкоштовне усунення недоліків або відшкодування витрат на їх усунення;

- заміну на аналогічний товар належної якості;

- зменшення купівельної ціни;

- замінну на такий же товар іншої моделі з урахуванням купівельної ціни.

Продавець зобов'язаний прийняти товар неналежної якості і задовольнити вимоги споживача. Споживач має право обміняти непродовольчий товар неналежної якості на аналогічний, якщо товар не підійшов за кольором, розміром протягом 14 днів, не враховуючи дня купівлі. Обмін товару проводиться якщо він не був у користуванні і збережено його товарний вигляд, споживчі властивості, ярлики а також товарний чи касовий чек.

При продажі товару з гарантійним терміном використання продавець зобов'язаний зробити відмітку в технічному паспорті чи в гарантійному талоні, вказавши: № магазину, назву виробу, його серійний номер, термін гарантії, дата продажу, ставлять свій підпис, і печатку магазину.

Під обслуговуванням покупців розуміють допомогу споживачу зробити покупку виробу, допомогти приміряти виріб, дати грамотну консультацію щодо якості, засобів догляду за ним. Обслуговування у магазині «Шедевр» проходить на найвищому рівні, в торговому залі працюють справжні знавці своєї справи, які дадуть відповіді на всі запитання клієнтів магазину щодо пропонованої ним продукції.

Загалом, обслуговування покупців повинне відбуватися наступним чином. Беруть праву півпару взуття у праву руку, опустивши носок, цим дають можливість покупцю оглянути перед півпари. Повертають півпару носком праворуч для показу внутрішньої сторони півпари. Повертають півпару носком ліворуч для показу зовнішньої сторони півпари. Дають покупцю в руки для огляду одну із півпар.

Якщо взуття на середньому чи високому каблуці тоді беруть півпару взуття за підошву, вказівним пальцем підтримуючи каблук, опустивши носок вниз, піднявши задник, дають покупцю в руки для огляду одну із півпар.

Показуючи взуття, дають консультацію про його властивості, матеріал, з якого воно виготовлено, моду, ціну, якість, виробника, засоби догляду, та умови зберігання. Пропонують покупцю взуття середньої вартості, стежать за його реакцією, залежно від неї пропонують дорожче чи дешевше взуття.

Консультація має бути вичерпною, короткою та переконливою. Також нагадують покупцю про те, що він має право впродовж 14 днів у цьому магазині обміняти якісне взуття, яке не підійшло за розміром, повнотою, кольором, на інше, при наявності касового чека[15].

Рекламні агенти магазину «Шедевр» проводять активну рекламну діяльність та володіють основами мерчандайзингу, основними складовими є: викладка і розміщення рекламно-інформаційних матеріалів; перекладні замовлення; збір маркетингової інформації. Розглянемо кожну з цих складових докладніше.

Викладка. Основний закон мерчандайзингу говорить: «Для створення конкурентних переваг товару його необхідно розміщувати в місцях, в яких відбуваються найбільші продажі». Виникає запитання: який же товар треба розміщувати на найкращих місцях? З точки зору роздробу, це найбільш вигідний товар. З іншого боку, вигода може бути різною, наприклад, вигода від самого товару, вигода від самого прибуткового товару, вигода від розпродажу «завислого товару», який вже викуплено магазином [19].

Розміщення рекламно-інформаційних матеріалів. Тут іноді стикаються два іноді прямо протилежних бажання: виробника, який вважає, що в магазині повинні бути розміщені рекламні матеріали тільки його продукції, та магазину, який підтримує стиль, повністю виключає будь-які рекламні матеріали. Існує варіант, коли рекламні матеріали, що містять інформацію про товар і виробника (плакати), виготовляються самим магазином. Це є частиною програми по просуванню товару. Іншими компонентами можуть бути: проведення в магазині дегустації або іншого варіанта промоушн (наприклад, видача подарка за покупку) розміщення реклами в спеціальному буклеті магазина або на фірмових пакетах; зниження роздрібної ціни за рахунок зменшення відпускної ціни виробника, націнок постачальника та магазину; демонстрація в магазині рекламного відео-або аудіо ролика; організація додаткових викладень товару в торговому залі (паллети, фірмові стійки виробника).

Перекладні замовлення. Суть цієї програми полягає в тому, що мерчандайзер отримує в магазині замовлення, але його виконанням займається торговий представник дистриб’юторської компанії. Торговий представник і мерчандайзер відвідують точки в різні дні тижня. Іноді замовлення взагалі здійснюється по телефону, зі слів завідувача секцією.

Жоден, навіть самий грамотний фахівець, не в змозі змусити покупця зробити покупку без його волі. Тому завжди в основі мерчандайзингу буде покупець – людина з індивідуальним характером, смаком, бажаннями. Мерчандайзинг покликаний не тільки грамотно продати, як багато хто схильні думати, а більше того – створити купівельну культуру, використовуючи новітні досягнення в галузі соціології, лінгвістики і, в основному, психології. З цієї науки випливає основна покладаються мерчандайзингу – теорія споживчого поведінки. Поведінка споживача важко класифікувати, але є критерії, що допомагають роздрібному продавцю створити єдину концепцію – стратегію роздрібної торгівлі. Розглянемо маршрути руху покупців і вплив розташування відділів і товарів всередині магазину на поведінку покупця. Існує генетично визначена програма руху людини, яка поширюється і на правила орієнтації покупців. Майже 70% з них мають тенденцію правобічної орієнтації при вході в магазин. Це потрібно враховувати при плануванні відділів [20].

Отже, ми прийшли до висновку, що мерчандайзинг – це широке поняття, й існує декілька його визначень. Узагальнити всі поняття, мерчандайзинг можна представити як діяльність по формуванню та задоволенню імпульсного попиту. До цієї діяльності відносяться уявлення, викладення товарів, управління запасами і стимулювання збуту товарів на рівні роздрібного торгового підприємства. Усі процеси, які супроводжують товароруху в необхідному порядку спираються на правову основу. Навіть маркетингова діяльність закріплюється певними нормативними та законодавчими актами.

В підсумок можна сказати, що продаж шкіряного взуття і одягу, обслуговування покупців в магазині «Шедевр» здійснюються на найвищому рівні. Продавці намагаються приділити увагу кожному «гостю» крамниці, вкладають в свою роботу часточку душі, менеджер з управління магазином контролює процес продажу та обслуговування, рекламні агенти магазину з кожним днем все більше і більше розповсюджують інформації про магазин у суспільство. Це вдається їм через засоби масової інформації, буклети, довідники про магазин, систему знижок, новинок і т.д. Завдяки хорошій професійній підготовці кожного працівника магазину «Шедевр», серйозному відношенні до своєї роботи і було досягнуто такий рівень обслуговування покупців, про що свідчать тільки позитивні відгуки і побажання у книзі «Скарг і пропозицій» магазину.

Висновки та пропозиції

У курсовій роботі наведено теоретичне узагальнення наукової задачі, що полягає у визначенні напрямків розвитку організації роздрібної торгівлі непродовольчими товарами в магазині «Шедевр». Обґрунтовано положення і пропозиції щодо особливостей організації торгівлі шкіряними виробами з метою підвищення ефективності роботи магазину за сучасних умов. На підставі проведеного дослідження отримані наступні основні висновки:

1. Узагальнено засади виробництва та торгівлі непродовольчими товарами, що охоплюють спеціальні норми, які конкретизують загальні положення господарського законодавства.

2. Обґрунтовано необхідність удосконалення господарсько-правових засад організації та здійснення виробництва та торгівлі шкіряними виробами шляхом: визначення основних понять щодо таких видів господарської діяльності; доопрацювання регулювання ліцензування, контролю, ціноутворення, сертифікації, акредитації; систематизації засобів державної підтримки виробництва і торгівлі непродовольчими товарами; конкретизації відповідальності за порушення законодавства в цих відносинах.

Для ефективної діяльності магазин повинен розвивати і зміцнювати ринкові відносини, що супроводжують процес реалізації шкіряних виробів, з такими структурними організаціями, як:

- інформаційні системи з банками даних для оперативного управління переміщення товарів на основі комп’ютерної техніки;

- посередницькі фірми з надання послуг маркетингового, в тому числі рекламного характеру;

- організації, які сприяють укладанню контрактів, пошуку продавців або покупців;

- експертні служби з контролю за якістю та безпекою товарів;

- комерційні банки для обслуговування торгівельного процесу;

- компанії із страхуванням підприємницької діяльності.

Найважливішою сферою економіки, що сприяє становленню й розвитку ринкових відносин, виступає торгівля, як осередок та переплетіння економічних, соціальних і культурних чинників.

Торгівля є однією з перших галузей народного господарства, з якої почався процес демонополізації економіки з поступовою заміною адміністративної управлінської вертикалі на горизонтальні зв'язки між ринковими структурами. Основний результат економічної реформи торгівлі в Україні – це багатоукладність форм власності і можливість розвитку торгівлі на основі конкуренції. Головне завдання сучасного етапу розвитку нашого суспільства, спрямоване на подолання спаду суспільного виробництва, побудову соціально орієнтованої економіки, основаної на ринкових відносинах, зумовило теоретичне дослідження торгівлі.

Розглянутий магазин «Шедевр» є яскравим прикладом сучасного торгівельного бізнесу. За досліджуваний період він показав себе як процвітаючий магазин. Свідченням цього стали економічні показники. Так рентабельність за останні 3 роки варіювала на рівні 28 – 42%, що є досить хорошим показником торгівельної діяльності. При таких показниках рентабельності магазин отримував прибуток на суму 227 – 490 тис. грн., що говорить про темпи росту і зміцнення магазину на ринку торгівлі. Найбільшу питому вагу в структурі товарообігу в 2008 році склало шкіряне взуття (70%), решту – одяг зі шкіри.Такий розподіл обумовлений попитом споживачів, які більшу перевагу надали взуттю, адже люди купують взуття щосезону, а шкіряні куртки і пальта трохи рідше.

Одним із елементів торгівельного процесу є постачальники. Магазин «Шедевр» підтримує зв’язки з різними постачальниками, серед яких Дніпропетровська, Київська, Прилуцька взуттєві фабрики, польські виробники взуття. Постачання шкіряного одягу здійснюється за укладеними договорами із італійськими та російськими виробниками, які постачають різний асортимент товарів непродовольчого характеру. Виконання плану замовлень відбувається згідно графіку поставок і в повній мірі задовольняє потреби магазину.

Організація роздрібного продажу товарів здійснюється по декількох потоках: товарному та фінансовому. Товарний потік передбачає визначення потреби в товарі, пошук відповідного постачальника, формування договірних відносин, поставка товарів та їх складування та збереження. Фінансовий потік передбачає моніторинг дебіторської та кредиторської заборгованості, рух документації. Така організація торгівлі забезпечує безперебійний рух товарів від постачальника до споживача.

Але, як і в будь-якій діяльності існують певні промахи, що призводять до відхилень від запланованих дій і одержаних результатів. Тому необхідно намітити основні напрямки удосконалення розвитку магазину «Шедевр».

Серед ключових моментів, які визначають прибутковість торгівельного підприємства є встановлення оптимальних цін на товари. У магазині формування цінової політики носить несистематичний аналіз у розрізі товарних позицій, що не дозволяє варіювати ціну і встановлювати найбільш оптимальний рівень. Тому, виходячи із даної ситуації, керівництву магазину слід, насамперед провести аналіз витрат і виявити нижню межу цін на товари.

Наступним кроком щодо встановлення оптимальних цін, стане визначення конкурентних цін. Виявлення в асортименті ходових товарів дозволить підприємству установити ціни нижче конкурентних. У результаті чого з'явиться інструмент залучення покупців. Така політика з боку директора дозволить покупцям замовляти ходові товари орієнтуючись на низькі ціни, а ціна інших товарів у меншому ступені впливають на попит.

Робота з покупцями – це постійна підтримка зв'язків, стимулювання купівельної активності, яка має здійснюватися за рахунок реклами. Реклама є сильним інструментом просування товару на ринок. Використовуючи мистецтво рекламування магазин забезпечить собі збільшення товарообігу.

Врахування потреб покупців є одним із найважливіших шляхів удосконалення торгівельного бізнесу. На зміну просування товарів приходить маркетинг орієнтований на споживача. Популярним напрямком стали, наприклад, програми стимулювання покупців, метою яких є збереження наявних споживачів і залучення нових. Його принцип заснований на аналізі поводження покупців.

Для того щоб зберегти найбільш вигідних покупців і залучити нових, магазинам, в тому числі і магазину «Шедевр», необхідно одержати відповіді на ряд ключових питань. Допомогти в цьому можуть інформаційні технології.

Ціна, покупець і збут – це три кити, на яких тримається будь-яке торговельне підприємство. Успішна реалізація кожного з них окремо не дає ефекту, який можна було б одержати, пов’язавши усіх трьох між собою. Тобто ціна впливає на організацію збутової політики, а збут, у свою чергу, впливає на формування ціни.

Отже, торгівля, якою б вона не була (оптовою, дрібнооптовою, роздрібною) в першу чергу повинна бути зорієнтована на інтереси споживача, вирішувати багато соціальних задач, які містять формування та стабілізацію споживчого ринку для задоволення потреб і зниження соціальної напруги у суспільстві, залишатися життєздатною та розвиватися в сучасних економічних умовах.

Список використаних джерел

1. Наказ МЗЕЗТ України «Правила продажу непродовольчих товарів від 27.05.96 №294.

2. Закон України «Про захист прав споживачів (зі змінами і доповненнями відповідно до Закону №82/95-ВР від 02.03.95, Закону №230/95-ВР від 20.06.95).

3. Постанова Кабінету Міністрів України «Порядок заняття торговельного обслуговування населення від 08.02.95 №108.

4. Наказ МЗЕЗТ України «Правила роздрібної торгівлі непродовольчими товарами від 19.04.2007 р №104.

5. Бланк И.А. Управление торговым предприятием: Учебник. – Москва: Тандем, Изво-во ЭКМОС, 1998. – 416 с.

6. Бурмистров В.Г. Организация торговли непродовольственными товарами. – Москва: Экономика, 1988.

7. Концепція розвитку внутрішньої торгівлі України. (Схвалено постановою КМУ від 20 грудня 1997 р. №1449).

8. Омелянович С.І. Стан і потреби торгівлі в Україні // Економіка України. – 1995. – №7.

9. Федько В.П., Федько Н.Г. Инфраструктура товарного рынка. Ростов – на – Дону «Фенікс» 2000 г. 483 с.

10.Апопій В.В., Бабенко С.Г., Гончарук Я.А., Антонюк Я.М., Балабан П.Ю., Дудла А.А., Рудницький С.І., Хом’як Ю.М. Комерційна діяльність на ринку товарів та послуг. Київ – 2002.

11.Голошубова Н.О. Роздрібна торговельна мережа: стан і тенденції розвитку. // Вісник КДТЕУ. – 1998. – №1.-С. 74–82.

12.Леви М., Вейтц Б.А. Основы розничной торговли: Пер. с англ. – СПб.: Питер, 1999. – 448 с.

13.Статистичний щорічник України за 2000 рік. – К., 2001.

14.Основи товарознавства. Непродовольчі товари. Посібник. – К., 2001.

15.Волошенюк А.В. Що одягаємо на ноги? // Галицькі контракти. – №46. – 2005.

16.Типові форми юридичних документів: договори, контракти, претензії/Сост. Стаматіна М.В. – 4-те вид. Переробл. І доповн. – Харків: Аріс, 2000 р.

17.Підприємницька діяльність в ринковій економіці. Боршман Д., Вороніна Л., Федерман Р., – Гамбург, 1992.

18.Попов А.А. «Торговое право». – Харьков, «РА-Каравелла», 2000.

19.Мозгова О.М. «Мерчандайзинг – мистецтво спокушування клієнта», (ж-л «Галицькі Контракти», 1998, №16, с. 48)

20.Федоришина І.М. «У нас не сприймають рекламу як джерело інформації», (ж-л «Галицькі Контракти», 1996, №1, с. 37).