Реферат:
Права та обов’язки користувачів об’єктами тваринного світу
План
Вступ
1. Права та обов’язки користувачів об’єктами тваринного світу
Висновок
Література
Вступ
Користувачі об’єктами тваринного світу, крім загальних прав і обов’язків, властивих усім природокористувачам, мають певні права і обов’язки, обумовлені конкретним видом відповідного права. Так, користувачі можуть:
- в установленому порядку здійснювати спеціальне використання тварин;
- мати право власності на добуті в законному порядку об’єкти тваринного світу і доходи від їх реалізації;
- оскаржувати рішення державних органів і посадових осіб, що порушують їх законні права і інтереси;
- вимагати усунення перешкод у здійсненні своїх прав, відшкодування заподіяних збитків та ін.
Права користувачів стосовно використання об’єктів тваринного світу можуть бути обмежені в передбачених законодавством випадках у суспільних інтересах, інтересах інших природокористувачів або якщо того вимагає необхідність охорони тваринного світу.
Користувачі зобов’язані:
- дотримуватися встановлених правил, норм, лімітів і строків щодо використання об’єктів тваринного світу
- використовувати тваринний світ способами, що забезпечують стале використання і збереження біологічного різноманіття тварин і не допускають порушення цілісності природних угрупувань;
- своєчасно вносити збір за спеціальне використання тваринного світу;
- безперешкодно допускати до перевірки всіх об’єктів, де утримуються, перероблюються та реалізуються об’єкти тваринного світу, представників органів державного контролю;
- раціонально використовувати об’єкти тваринного світу, не допускати погіршення екологічного стану середовища перебування тварин внаслідок власної діяльності, застосовувати природоохоронні технології під час здійснення виробничих процесів;
- проводити первинний облік чисельності і використання диких тварин, вивчати їх стан та характеристики угідь, де перебувають об’єкти тваринного світу;
- проводити комплексні заходи, спрямовані на відтворення, в т. ч. штучне, диких тварин, збереження і поліпшення середовищ їх перебування;
- здійснювати заходи щодо виконання загальнодержавних, регіональних і місцевих екологічних програм зпитань охорони тваринного світу тощо.
- сприяти діяльності органів державного екологічного контролю. Окрім наведених, користувачі можуть мати і інші, більш специфічні обов’язки, обумовлені конкретним видом використання тваринного світу.
Право спеціального використання може бути припинено на умовах і підставах, передбачених законодавством, у разі:
- припинення діяльності юридичної особи або смерті громадянина;
- припинення діяльності підприємств, установ, громадян, які використовували об’єкти тваринного світу;
- закінчення строку, на який було видано дозвіл на використання;
- відпадання потреби у використанні або добровільна відмова від нього;
- систематичного невиконання користувачем встановлених правил, норм та інших вимог щодо охорони, використання і відтворення об’єктів тваринного світу;
- надходження вимог щодо припинення названого права від органів екологічного, санітарного чи ветеринарного контролю.
1.Права та обов’язки користувачів об’єктами тваринного світу
При суттєвих змінах у користуванні раніше виданий дозвіл скасовується, а новий видається в установленому порядку.
Припинення права спеціального використання здійснюється в порядку, визначеному законодавством України про охорону навколишнього природного середовища.
Припинення права власності на об’єкти тваринного світу
здійснюється у разі жорстокого поводження з дикими тваринами, заборони перебування у колективній або приватній власності окремих видів тваринного світу.
Гарантії та захист прав власників і користувачів об’єктами тваринного світу передбачаються природоохоронним законодавством України.
Правове регулювання полювання і мисливського господарства
Мисливство — один з основних видів спеціального використання тваринного світу, який задовольняє матеріальні, рекреаційні та інші потреби громадян і господарства. Правова регламентація існуючих у цій галузі суспільних відносин грунтується на Законі України від 22 лютого 2000 року «Про мисливське господарство і полювання», відповідних постановах Кабінету Міністрів, нормативних актах Міністерства Міністерство охорони навколишнього природного середовища (Мінпрмроди) та Державного комітету лісового господарства (Держкомлісгоспу) України. Держкомлісгосп законодавчо визначений спеціально уповноваженим державним органом у галузі ведення мисливського господарства.
Мисливством вважається добування диких звірів і птахів, які віднесені до об’єктів полювання і перебувають у стані природної волі чи напіввільних умовах у межах мисливських угідь. Мисливські угіддя — це ділянки земної поверхні (території і акваторії), які є середовищем перебування диких тварин і де можливе їх добування. Особливість мисливських угідь як правової категорії полягає в тому, що вони не утворюють самостійного природного об’єкта, як земля, надра, води, ліси. Мисливські угіддя відображають лише особливі функціональні властивості природних об’єктів — бути середовищем перебування диких тварин. Якщо на певних площах перебувають звірі і птахи, але встановлюється постійна заборона на їх добування, то це виключає ці площі зі складу мисливських угідь, оскільки не досягається основна мета ведення мисливського господарства - одержання певних матеріальних цінностей, продукції мисливського господарства. Тому не вважаються мисливськими угіддями території і акваторії, функціональне призначення яких несумісне з таким видом спеціального використання тваринного світу, як мисливство. До них належать:
- території населених пунктів,(сіл, селищ, міст) і зони навколо них. Забороняється полювання на відстані ближче 200 метрів від будівель населеного пункту та окремо розташованих будівель, де можливе перебування людей;
- території та об’єкти природно-заповідного фонду України (природні та біосферні заповідники, національні природні і регіональні ландшафтні парки, заповідні урочища, загальнозоологічні та орнітологічні заказники). На таких територіях та в їх охоронних зонах мисливські тварини можуть добуватися лише в порядку, визначеному законодавством, та відповідно до положень про ці території;
- рекреаційні території (курорти та округи їх санітарної охорони, місця організованого масового відпочинку населення і туризму).
З метою охорони тваринного світу і його відтворення місцеві державні адміністрації чи мисливські господарства можуть тимчасово обмежувати чи припиняти здійснення мисливства на певній площі угідь. Однак, зважаючи на тимчасовість заборони полювання, такі угіддя не втрачають статусу мисливських.
В Україні налічується близько 52 млн. га мисливських угідь. Основною організаційно-правовою формою їх використання є надання угідь у платне користування мисливським товариствам та господарствам, юридичним особам, статутною правоздатністю яких передбачено ведення мисливського господарства. Переважне право на користування угіддями мають власники і постійні користувачі земельними ділянками (за умови додержання вищенаведеної умови), а також попередні користувачі мисливських угідь.
Угіддя надаються обласними радами за поданням органів управління лісовим і мисливським господарством, погодженим з відповідними органами, на строк не менше 15 років. Надання угідь оформлюється шляхом укладення між користувачем і місцевими органами лісового господарства договору, який повинен відповідати його Типовій формі, затвердженій Держкомлісгоспом 12 грудня 1996 року. У договорі визначаються межі закріплених угідь, строки користування ними, перелік обов’язкових заходів, спрямованих на раціональне використання і охорону мисливського фонду тварин, права і обов’язки сторін, їх відповідальність.
Правове значення розподілу мисливських угідь полягає в тому, що ведення мисливського господарства здійснюється тільки їх користувачами. Отже, здійснення права полювання в мисливських угіддях, за загальним правилом, неможливе без одержання на це згоди або погодження користувача, який має законодавчо закріплене і відповідно оформлене право на використання мисливських тварин у межах своїх мисливських угідь.
Об’єктом полювання виступає державний мисливський фонд, тобто дикі звірі і птахи, що знаходяться в мисливських угіддях у стані природної волі чи напіввільних умовах. Згідно з законодавством тваринний світ становить самостійний природний об’єкт і не є елементом середовища його перебування, як у деяких країнах. Тому не має правового значення, в чиїй власності чи користуванні знаходиться територія або акваторія, на якій перебувають тварини. Власники або користувачі земельними, лісовими ділянками чи водними площами повинні одержувати право на спеціальне використання об’єктів тваринного світу на загальних підставах.
Полюванням вважаються безпосередні дії мисливця, спрямовані на добування диких звірів і птахів, які віднесені до державного мисливського фонду і знаходяться в мисливських угіддях. До дій, що створюють процес добування тварин, відносяться їх відшукування (вистежування, виявлення), переслідування або підманювання і власне добування (відстріл, відлов). До полювання прирівнюється перебування осіб у мисливських угіддях із мисливськими собаками, стрілецькою зброєю та іншими знаряддями добування тварин або з добутою мисливською продукцією.
Право полювання в мисливських угіддях мають громадяни України, які досягли 18-річного віку і отримали відповідні документи, що посвідчують це право.
Право на полювання посвідчується такими документами, наявність яких для мисливця є обов’язковою:
— посвідчення мисливця, яке видається органами Держкомлісгоспу України після перевірки у громадянина необхідного мінімуму знань з мисливської справи;
— щорічна контрольна картка обліку добутої дичини та порушень правил полювання
(ці документи видаються після сплати в установленому порядку і розмірі державного мита та відповідного збору за їх видачу);
— при наявності вогнепальної мисливської зброї - дозвіл органів внутрішніх справ на право користування нею;
— при використанні мисливських собак, ловчих звірів і птахів - відповідний паспорт на них;
— мисливці — члени громадських мисливських організацій (Українського товариства мисливців і рибалок, Товариства мисливців і рибалок Збройних Сил України, Товариства «Динамо») — членські квитки;
— спеціальний дозвіл на добування мисливських тварин. Форми таких дозволів та органи, які їх видають, суттєво відрізняються залежно від того, до якої категорії мисливського фонду віднесені ті чи інші дикі звірі та птахи.
За схожістю правового режиму охорони і використання об’єктів державного мисливського фонду можна виділити кілька таких категорій:
1. Звірі та птахи, віднесені до мисливських видів, але добування яких загальним правилом забороняється. Це, в першу чергу тварини, занесені до Червоної книги України, або ті, що знаходяться у межах територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а також малопоширені й цінні звірі — видра, борсук та ін. Добування їх здійснюється у виняткових випадках для наукових і селекційних цілей за спеціальними дозволами Мінекоресурсів України.
2. Парнокопитні тварини (лосі, олені, лані, кабани, муфлони, козулі) та ведмеді, використання яких здійснюється за особливим ліцензійним порядком їх добування на підставі лімітів, затверджених Мінприроди для кожної області. Обласні органи лісового господарства розподіляють ліцензії серед користувачів мисливських угідь згідно з їх планами добування, на підставі яких і затверджувалися ліміти. Користувачі, в свою чергу, надають ліцензії одному або декільком мисливцям за плату, розмір якої визначається Держкомлісгоспом України і становить від 0,6 (козуля) до 2,5 (лось) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Ліцензія — це іменний офіційний документ, який засвідчує право мисливця на добування однієї тварини і де зазначається період її дії (як правило, світовий день), місце і спосіб полювання. Після полювання ліцензія повертається органу, який її видав. Якщо звіра не було добуто або полювання не проводилось не з вини користувача угіддями, ліцензія втрачає чинність і її вартість не відшкодовується.
3. Полювання на найбільш цінних видів хутрових звірів (бобра, байбак, білку, куниць, норку та ін.) проводиться за індивідуальними дозволами-ліцензіями, що видаються обласними органами лісового господарства. Обов’язковою умовою їх надання є укладання з користувачем мисливських угідь договору на здачу добутої продукції заготівельним організаціям.
Полювання на менш цінних хутрових звірів (єнотовидного собаку, лисицю, зайця-русака та ін.) здійснюється на підставі дозволу користувача мисливських угідь, документальною формою якого є відстрільна картка.
4. Добування пернатої дичини (дикі качки, гуси, кулики, фазани, перепела та ін) здійснюється за дозволом користувача мисливських угідь з отриманням відстрільної картки, як і в попередньому випадку, але іншого змісту. З метою зменшення втрат дичини дозволи видаються переважно мисливцям, що мають собак мисливських порід.
5. Шкідливі звірі і птахи (вовки, лисиці, сірі ворони, сороки, здичавілі собаки і коти та ін.) спричиняють значну шкоду мисливському господарству. Тому мисливцям дозволяється їх винищувати під час полювання на інших мисливських тварин, а в недозволений для полювання час або в заборонених місцях відстріл і відлов хижаків здійснюється мисливцями за дозволом обласних органів лісового господарства.
Висновок
З метою раціонального використання, охорони і забезпечення відтворення ресурсів мисливського господарства законодавством встановлюється ряд обмежень і заборон щодо часу, засобів полювання, кількості добутої продукції тощо. Так полювання на мисливських звірів і птахів має вестися переважно восени і взимку в граничні строки, визначені Законом України «Про мисливське господарство і полювання». Щорічно Держкомлісгосп України за погодженням з Мінприроди визначає початок і закінчення мисливського сезону по областях і категоріях мисливського фонду залежно від кліматичних умов року і наявності дичини. Полювання протягом мисливського сезону може проводитись в усі дні тижня.
Держкомлісгоспом України і обласними органами лісового господарства встановлюються норми відстрілу звірів і птахів на одного мисливця за день полювання. Мисливець, який здобув звіра чи птаха, зобов’язаний на місці добування внести в контрольну картку добутої дичини відповідну відмітку, відсутність якої означає грубе порушення правил полювання.
Законодавство забороняє застосування загально небезпечних або винищувальних знарядь і засобів полювання, наприклад, вибухівки, не мисливської вогнепальної зброї, використання автомотранспортних засобів, отрути, пасток тощо.
Полювання без належних мисливських документів, у заборонених місцях, у неналежний час, забороненими засобами і знаряддями та порушення інших встановлених правил добування мисливських звірів і птахів кваліфікується як незаконне полювання (браконьєрство), яке тягне за собою юридичну відповідальність винних осіб.
Література
1. Баб’як О. С, Біленчук П. Д., Чирва Ю. О. Екологічне право України: Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2000.- 216 с.
2. Балюк Г.І. Екологічне право України. Конспект лекції у схемах (Загальна і Особлива частина): Навч. Посібник. – К.: Хрінком Інтер, 2006. – 192 с.
3. Екологічне право. Особлива частина Підручник. Для студентів юридичних вузів і факультетів. За редакцією академіка АПрН України, В.І. Андрейцева. К.: Істина, 2001
4. Екологічне право України За редакцією професорів В. К. Попова і А. П. Гетьмани. Харків, «Право». 2001
5. Екологічне право України. Академічний курс: Підручник / За заг. ред. Ю. С. Шемшученка. — К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2005. - 848 с
6. Закон України “Про охорону навколишнього середовища”. – К., 1991.
7. Сафранов Т.А. Екологічні основи природокористування: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. -Львів: “Новий Світ-2000”, 2003. - 248 с.
|
