Реферат
Тема: Про історичну урбоекологію
Екологія міста називається зараз урбоекологією. Справа, однак, не в термінологічних нюансах, а в тім, чи ховається за ними якийсь дійсно реальний зміст, чи несуть ці терміни якесь значеннєве навантаження або лише служать модними номіналістичними визначеннями, що не мають реального змісту. Стосовно сучасної дійсності сумнівів начебто не повинне бути - про важку екологічну ситуацію в сучасних містах написано багато. Тут і перенаселеність, і вплив відходів виробництва, і забруднення води, і несприятлива гігієнічна обстановка. Місто-молох стало постійним образом європейської літератури починаючи із творчості чудового поета Еміля Верхарна. Навіть на Сході, де міське життя й зараз займає менше місце, чим у Європі, він затаврований у картинах Д. Тагора.
Все це явища кінця минулого й нашого сторіч. Чи було таким же середньовічне місто, і якщо був, то чому він не ввійшов у художній світогляд середньовічної людини з тими ж атрибутами, з якими могутньо ввірвався в нашу свідомість віршами Верхарна, поетична вирок якого продовжили багато сучасних поетів? Чи був подібним Молохом античне або східне місто? Напевно, він ніс у собі якісь джерела екологічної ситуації сучасного міста, але вона залишалася неусвідомленої, як і екологічна ситуація в цілому, і тому не залучала до себе уваги. Але якщо явище існує в реальності, воно повинне мати історичну ретроспективу, сформуватися в ході історичної динаміки, мати не тільки синхронний, але й діахронний зріз. Тому розгляд історичної екології міста має не тільки академічний, але також практичний інтерес - історична урбоекологія надає право на існування сучасної екології міста, якщо ж її ні, те й екологія сучасного міста виглядає певною мірою вигаданим поняттям, наслідком близьких до сучасності й позбавлених історичних корінь подій.
Історична екологія міста хронологічно починається з виникнення міст і формування їх як принципово нових форм поселень в історії людства. Здавалося б, виникнення міст є початок історичної екології міста, якщо, звичайно, місто може вважатися специфічною екологічною нішею. Але сама по собі проблема появи перших міст породила більшу дискусію в історичній літературі й дотепер викликає гострі суперечки. Місто на тлі всіх цих спостережень виникає як закономірний шлях топографічної концентрації ремесла, господарського життя в цілому, населення, торгівлі, ущільнення, якщо можна так виразитися, соціальних зв'язків. У роботі «Від кочовищ до міст» С.О. Плетньова простежила інший шлях виникнення міста - формування поселень міського типу в ході осідання кочового населення на землю. Модуси виникнення міст, як показує цей приклад, були різними, у них важко простежити якусь закономірну історичну наступність, на різних територіях і в різні історичні епохи міста виникали неоднаковим шляхом, причини їхнього формування в багатьох випадках були локально специфічні.
Але як би там не було, якщо говорити про різноманіття конкретних історичних причин виникнення міст, для нашої теми основним залишається питання, які характерні риси поселень міського типу в порівнянні із сільськими починаючи із часу їхнього формування. Використовуючи існуючу літературу, можна відзначити п'ять таких рис, які зовсім не обов'язково присутні всі разом, але які дійсно здаються визначальними: концентрація населення, концентрація господарського життя, концентрація торгівлі, концентрація влади, концентрація ідеологічного життя. Все це знаходить висвітлення в зовнішніх формах життя, що й дає можливість досліджувати проблему походження міст за допомогою археологічного матеріалу, що дозволяє зробити висновок про розширення й ущільнення площі поселення, ускладненні плану забудови, організації забудови навколо центральних площ, зменшенні в масі присадибних ділянок, появі великих архітектурних комплексів адміністративного, палацового й релігійного характеру, нарешті, поява зовнішніх зміцнень.
Кожна із цих особливостей сама по собі не має великого впливу ні на окрему людину, ні на колектив людей, але в сукупності вони утворять, звичайно, дуже специфічну, екологічну нішу, антропичний вплив який не може не проявлятися в різних сферах.
Отже, на що впливає місто, що формується, у сформованій системі природа-суспільство? Здається ймовірним, що цей вплив іде по чотирьох каналах і відповідно зачіпає чотири сфери, знаходячи висвітлення як у біологічних, так і в психологічних характеристиках людських популяцій. Перша з них - характер харчової забезпеченості людей в умовах міста й вплив специфічної дієти на ростові процеси й рівень фізичного розвитку населення. Друга - зміна характеру шлюбних зв'язків, зміна генетичної структури міських популяцій. Третя - різка модифікація наївніше обстановки й дестабілізація, що виникала звідси, епідеміологічної обстановки. Нарешті, четверта й остання - помітна модифікація візуально фіксованих форм навколишньої людини зовнішнього миру, особливо його просторової організації, що не могло не позначатися на характері психологічних стереотипів, зокрема на всіх особливостях сприйняття просторових відносин.
Проведена в цей час дослідницька робота в області диференціальної оцінки складу їжі, харчового раціону й пов'язаних з ним звичаїв надзвичайно інтенсивна. Цікаво, що її ведуть в основному не фахівці-дієтологи або медики інших професій, а антропологи й етнографи. Етнографи приділяють при цьому найбільша увага режиму традиційного харчування як одному з найважливіших елементів народної культури, хоча не залишають без уваги й набір уживаних у їжу продуктів у різних культурах. Антропологи вивчають переважно хімічний склад їжі, достатність або недостатність у ній мікроелементів і зіставляють результати із соматичними особливостями, намагаючись розкрити залежність, що існує між харчовим раціоном і типовими рисами статури, а також інтенсивністю росту. Такий напрямок досліджень в етнографії й особливо антропології можна пояснити як реакцію на екологізацію сучасного мислення і як наслідок цього необхідність пошуку реальних зв'язків, що існують між біологією людини й особливостями зовнішнього середовища, що розуміється в самому широкому змісті слова.
При досить великій складності і ємності досліджень по харчуванню, пов'язаних з великим набором фізіологічних методик, багато їхніх аспектів можуть бути реалізовані лише в стаціонарних умовах, що позбавляє сучасні географічні вибірки ряду необхідних характеристик. Тому метод одержання інформації про варіації соматотипів у зіставленні з особливостями харчування скоріше непрямий і опирається не тільки на вивчення сучасних популяцій, але й на палеоантропологічний матеріал із супровідними його археологічними спостереженнями (мова йде про суспільства хліборобів, з одного боку, скотарів і мисливців - з іншої). При відомій умовності подібного протиставлення передбачається проте, що в першому випадку потрібно говорити переважно про вуглеводну їжу, у другому - переважно про білкову. Є підстави вважати, що білкова дієта обумовлює розвиток масивних і широковидих форм із більшою довжиною тіла, а вуглеводна - невисоких із грацільним кістяком. Ще до проведення всіх цих досліджень був установлений емпіричний факт залежності грацілізації від переходу до землеробства в межах євразійського ареалу, що довгий час залишався непоясненим, але фігурував в антропологічній літературі як приклад впливу зовнішніх умов на людський організм.
Безпосередніх спостережень над ранніми міськими популяціями недостатньо. Здається у високому ступені ймовірним, що будь-який, навіть незначне місто в процесі зосередження торгівлі створює умови для появи різноманітних, у тому числі й нетипових для місцевості, харчових товарів, тобто сприяє розмаїтості харчового раціону. У якімсь ступені це захоплює всіх верств населення, навіть бідняків. За інших рівних умов більше різноманітний раціон з якимсь нехай навіть рідким включенням м'ясної їжі підвищує вітамінний склад харчування, викликає більше інтенсивне зростання й матуризацію кістяка. Мова в цьому випадку йде не про природний добір, а про прямий вплив. Однак відзначену тенденцію, хоча вона й здається переважної, важко зводити в ранг закономірності. Середньовічні прибалтійські міста топографичне формувалися по-іншому, ніж давньоруські, у них був великий контраст із навколишніми сільськогосподарськими поселеннями, вони відрізнялися значною скупченістю й більше тісною забудовою, були замкнуті тісною міською стіною. Не останню роль щодо цього зіграла й існуюча архітектурна традиція. Крім украй несприятливої наївніше й епідеміологічної ситуації, такий план міської забудови й розповсюджений спосіб життя неминуче пропонують із самого раннього дитинства гіподинамію, що затримує процеси росту й викликає неповний розвиток кістяка й зниження росту в дорослому стані.
Все-таки розширення набору харчових продуктів у міських умовах, неминуче пов'язаних із самими ранніми кроками формування міст, - фактор досить загальний, що діяв у містах будь-якого типу й на всіх хронологічних етапах історії людства. При сприятливих умовах прояв цього фактора носило перманентний характер, при несприятливих затушовувалося протидіючими тенденціями, але так чи інакше впливало на формування фенотипічних особливостей міських популяцій.
При всіх модифікаціях від сільських поселень до поселень міського типу можна об'єднати їх навколо двох щаблів - розростання сільського поселення спочатку в силу якихось сприятливих історичних і географічних причин і потім притягання до нього населення як з навколишніх, так і з більше далеких районів. Все це не може не відбиватися на генетичній структурі популяцій, викликаючи її зміни в різних напрямках. Мабуть, найбільш важливі із зазначених змін концентруються навколо трьох моментів: розмірів популяції, характеру її границь, тобто характеру генетичних бар'єрів, що відокремлюють її від інших популяцій, і генетичної структури популяції, тобто тісноти родинних зв'язків усередині її. Що стосується першого із цих моментів, те міська популяція відрізняється від сільської тем, що ніякі зовнішні стосовно неї фактори - мала демографічна щільність, якісь географічні бар'єри - не ставлять штучної межі її чисельності. Тому міська популяція охоплює, як правило, більше число людей, чим сільська, і прагне за інших рівних умов до збільшення своєї чисельності, вона представляє собою не стабільну, а потенційно зростаючу демографичну категорію.
Звідси автоматично випливають деяка невизначеність границь міської популяції в порівнянні із сільської, їхня відома розмитість, що відбувається за рахунок залучення в популяцію стороннього контингенту в кожному новому поколінні. Як генетичні бар'єри не виступають у цьому випадку ні географічні бар'єри, ні відсутність матеріалу для тобто достатніх мас людей; як такі бар'єри виступають лише соціальні відносини й мовна приналежність, але, як показує історичний досвід, обоє ці історичні явища як генетичні бар'єри відрізняються проникністю й, отже, не перешкоджають, а сприяють розмитості границь міських популяцій.
У змішання, що утягуються в той же час, всі нові маси населення не концентруються в одній якій-небудь частині популяції, тому що міське розселення сприяє й популяція тому не стабільна не тільки кількісно, але й у якісному відношенні, обновляючи свій склад у кожному поколінні й одночасно в результаті зберігаючи структурну сталість, тобто округлений для даної сукупності обставин рівень інбридингу. Міська популяція - проточний ставок, вода в якому постійно міняється, але обрису берегів зберігаються надовго.
І розміри, і подібна структура міських популяцій, і їхні розмиті границі, мабуть, уперше ввели в біологічну історію людства фактор, що ніколи не діяв раніше в настільки сильному ступені, а саме панміксію. Для будь-якої сільської популяції в силу обмеженості розмірів і замкнутості границь було характерно змішання генетичних характеристик у ході часу в певному напрямку через дрейф генів, самі популяції відрізнялися одна від інший ефектом родоначальника, і лише адаптивно-біологічні процеси створювали на тлі цього популяційного розмаїття групи генетично й фізіологічно однорідних популяцій - рас. Може бути, саме тому адаптивні риси найбільшою мірою типові для найбільше що рано сформувалися первинних рас, які в радянській літературі часто називалися расами першого порядку, а в американської - географічними.
У міських умовах панміксія приглушає дрейф генів, ведучий до диференціації, і послабляє генетичну специфіку будь-якої міської популяції в порівнянні із сусідніми. В остаточному підсумку протягом багатьох поколінь, якщо місто існує досить тривалий час, відбувається якесь вирівнювання біологічних характеристик і антропологічного складу міського населення. Фіксуючи цю загальну тенденцію, одночасно не можна забувати й про те, що, залучаючи постійно людей з боку, місто, консолідуючи своє основне постійне населення, удруге гетерогетизирується за рахунок прибульців, що постійно служить джерелом збурювання в процесах консолідації міського населення. Мова при цьому йде не про фенотипічні зміни, як у попередньому випадку, а про глибинні генетичні процеси.
Напружена наївніше обстановка створюється в будь-якому місті практично з найперших кроків його формування. Цьому сприяють скупченість населення, нагромадження нечистот і викидів, які в ранніх містах досягали величезних розмірів. Звідси легка поява й миттєве поширення різних форм епідемій. Однак подібні вибухи епідеміологічних ситуацій, розріджуючи щільність населення, не міняли сильно його біологічний статус або, вірніше, міняли його непередбаченим образом: адаптивний характер генетичного поліморфізму в людських популяціях зараз навряд чи може викликати які-небудь сумніви, а це означає, що будь-яка інфекція вибивала з міських популяцій якісь гени. Однак процес виникнення інфекцій так складний і залежимо від стількох факторів, у тому числі й випадкових, що пророчити порядок їхнього чергування немає ніякої можливості, чому й була відзначена непередбачуваність змін генетичного складу.
Крім епідеміологічного, є й ще один аспект - сугубо генетичний. Характерне для невеликих замкнутих популяцій нагромадження аномалій виключено внаслідок сказаного, але відкритість міських популяцій створює дорогу для включення аномальних генів з боку. Процеси, очевидно, взаємно врівноважують один одного, навряд чи можна говорити про нагромадження аномалій у міському населенні в порівнянні із сільським, але вони мають до певного ступеня різне походження в місті й серед сільських популяцій.
Останнє, що необхідно відзначити відповідно до згаданого переліку, - психологічна сфера городянина в порівнянні з жителем сільського поселення. Можна думати, що вона ускладнилася, розширився кругозір щодо сфери людських взаємин, сталі розхитуватися якісь стандартні психологічні стереотипи в ході постійно, що інтенсифікувалося спілкування, з'явилося поняття централізованої влади й виробилося певне відношення до неї. Всі ці соціально-психологічні явища вже висвітлювалися в літературі по історичній психології, присвяченої населенню античних і середньовічних міст, хоча неповно.
Але тут відповідно до характеру теми хотілося б зупинитися на формуванні не стільки чисто психологічної, скільки психофізіологічної особливості, а саме сприйняття простору. У статті В. А. Філіна розглядається вплив просторової організації міста на формування варіацій, що відхиляються, зору, але вона має й більше загальний зміст, зачіпаючи, що здається ймовірним, взагалі орієнтацію в просторі й усе з нею зв'язані психологічні структури. Простір хлібороба, скотаря, мисливця, збирача й рибалку відкрито, простір першого городянина закрито, замкнуто вулицями, малогабаритними площами, міськими стінами. Ні ремісник, ні городник, що становили основне працююче населення міста аборигенного походження, не мали часу, щоб надовго відриватися від міського середовища й, як писав поет, «залучити до себе любов простору, почути майбутній заклик». Досить імовірно, що звичка до замкнутого простору поряд з іншими факторами соціально-економічного порядку пояснює ту обставину, що протягом історії городянами ставали більші контингенти сільських жителів, але ми майже не знаємо зворотних прикладів. А створюване замкнутим простором почуття приниженості хіба не відіграє роль додаткового пояснення, коли ми порівнюємо історичний ефект грандіозних селянських воєн і відносно камерне звучання революційних виступів городян?
Все сказане має на меті одне-єдине - показати, що урбоекологія, як і інші області екологічного знання, винятково складна й містить у собі на більш-менш рівних підставах соціальні, біологічні, географічні й навіть психологічні аспекти. Тому, накопичуючи емпіричний матеріал, ми постійно повинні думати про створення загальної концепції, але підходити до її формулюванню всебічно й делікатно, не даючи захопити себе однобічними судженнями. Екологія людини - наука, що формується на стику багатьох наук, урбоекологія не становить виключення, тому й теорія урбоекології повинна опиратися на всю сукупність досягнень різних областей знання.
Рубіж IV-III тисячоріч до н.е. ознаменований величезною подією в історії людства - виникненням міст і організацій міського середовища. Про походження міста й ролі його в історії людської культури написані бібліотеки, але в цілому їхній зміст можна звести до декількох моментів: концентрації населення, концентрації економічного життя й культури, концентрації влади й підтримуючих її структур примуса - армії й міліції, топографічному вибору, організації систем постачання продовольством і комунікацій. Який із цих моментів є найважливішим - нехай сперечаються історики й археологи, нас же цікавить, які аспекти місто й міське середовище вносять у системні взаємини природи й суспільства. Ландшафт і водопостачання є визначальними в місці розташування й топографії міста й навколишньої його дорожньої мережі, тому місто є похідне не тільки соціального життя, але й географічного середовища й вивчення міст займає настільки велике місце в географічної, у тому числі історико-географічної, літературі. Архітектурне обличчя міста багато в чому залежить від доступного будівельного матеріалу. Але ще більше ефект міського середовища в зміні природи, що є сукупністю дії багатьох демографічних, господарських, торговельних, соціальних і культурних факторів. Концентрація активного населення сама по собі створює масштабні збурювання в навколишнім середовищі, будь те середовище соціальна або географічна, однаково. Це окультурення ландшафту, що має часто негативні наслідки, шкідливі в природному відношенні результати несвідомої людської діяльності начебто викиду відходів виробництва або зливання їх у воду, вирубка лісу й чагарникових рослин на паливо, інтенсифікація землеробства, що виснажує ґрунт, інтенсифікація скотарства, що руйнує рослинність, рудники й каменоломні, що залишають на сторіччя величезні ділянки поверхні. Місто Молох увійшло у свідомість європейської культури на рубежі 19 й 20 сторіччя, але по суті місто було Молохом з початку свого виникнення, тільки масштаби його здавалися скромніше й не усвідомлювалися людьми як трагедія.
У той же час не можна не згадати, що багато античних мислителів писали про принадність сільського життя й місті як осередку пороків, римські поети, наприклад Горацій, оспівували близькість до природи. Це означає, що вже люди древнього миру усвідомили якісь пагубні сторони міста не тільки для природи, але й для розвитку особистості, однак не могли застопорити поступального ходу історії, що виявилися у переході до міського життя. Такий перехід, по суті справи, не має кінця, він триває й у цей час, ознаменоване величезним масштабом всі зростаючих міських агломерацій, але сам історично інтенсивний процес способу життя від сільського до міського мав місце в останні тисячоріччя до н.е. і більш-менш стабілізувався, досягши певного рівня, до перших століть або рубежу н.е. Хронологічна границя тут, зрозуміло, умовна, як і у всіх попередніх випадках, і в І й в II тисячоріччях н.е. виникло багато нових міських центрів, але в контексті, що цікавить нас, саме формування міського середовища, починаючи приблизно з рубежу IV-III тисячоріч до н.е. і кінчаючи зазначеним часом рубежу й перших століть н.е., зіграло, на мою думку, роль третього етапу у взаєминах суспільства й природи, загостривши багато хто з попередніх конфліктів і драматизувавши екологічну ситуацію.
У перші століття н.е. ми поступово починаємо переходити до четвертого етапу, пов'язаному з розширенням ойкумени, освоєнням раніше занедбаних її ділянок, інтенсифікацією виробництва. процес, що почався тоді, триває й дотепер. Грандіозним підсумком майже двохтисячорічного процесу для життя всієї планети, включаючи й життя людського суспільства, з'явилася антропогенна міграція, уживаючи термінологію В.Вернадського, живої й кісткової речовини нашої планети. Звичайно, повною мірою цей підсумок став відчуватися після епохи великих географічних відкриттів і формування капіталістичного виробництва, але джерела лежать у часі, що відстоїть мінімум на півтори тисяч років. Міграція величезних мас людей в епоху великого переселення народів у перші століття н.е. зі своїми породами тварин, зміна навичок землеробської праці під впливом запозичених чужоземних зразків і чужоземних сортів, перевіз товарів на тисячі кілометрів, прикладом чому є знаменитий шовковий шлях у Старому Світлі, обмін технологічними традиціями й поступове створення загального ринку, удосконалення караванних шляхів і сухопутної дорожньої мережі, розвиток морської торгівлі, освоєння мінеральних і біотичних ресурсів відсталих країн європейськими державами і колоніальний переділ миру - всі ці події сприяли антропогенним міграціям хімічних елементів і відриву геохімії від географії, а одночасно й генералізації технологічного процесу. Винахід парового двигуна й поява залізниць, винахід електрики й способів його передачі на далекі відстані підсилили ці наслідки. Впливаючи на природу, людство створювало усе більше й більше уніфіковані ландшафти, порушення природних контрастів при технологічному пресі оберталося забрудненням середовища, що людство початок почувати ще наприкінці минулого століття, але повною мірою зрозуміло, що йому загрожує, тільки зараз. І з усією цією створеною діяльністю людства й нестримно, що розвивається міграцією, елементів відсталої природи й біосфери, наслідку якої ми, видимо, і зараз ще не в змозі повністю оцінити, суспільство вступило в XX в., як мені здається, що представляє собою п'ятий і поки останній етап взаємодії усередині системи «природа-суспільство».
З нашим сторіччям зв'язується нерозривно науково-технічна революція, і це справедливо. Але напевно ця революція важлива не стільки сама по собі, скільки як поштовх до створення й технічного використання нових технологій, з яких застосування атома є найголовнішим, але далеко не єдиним. Що це принесло людству - немає потреби зайвий раз повторювати: фантастичну технічну оснащеність, але й дуже чутливі техногенні катастрофи. Паралельно XX століття принесло людству різкий стрибок чисельності, «демографічний бум», що поряд з військовими, національними конфліктами, порочною ідеологією, що програмує виробництво в тупикових напрямках, зіштовхує людство з голодом у багатьох районах. Я називаю цей п'ятий етап етапом демографічного вибуху й нових технологій і хочу підкреслити, що він, очевидно, відіграє вирішальну роль у виборі подальшого шляху розвитку убік його припинення, тобто загибелі людства й, напевно, всієї біосфери планети, або убік виживання й рішення вартих перед нами драматичних проблем. У другому випадку за п'ятим етапом піде якийсь шостий, у першому...
Вище вже говорилося про хронологічну невизначеність границь між етапами, що в загальному типово для будь-якої періодизації через складності процесів розвитку в природі й суспільстві. Роблячи загальний висновок із усього сказаного, хотілося б підкреслити, що взаємодія між природою й суспільством розвивалося не гармонійно, а дисгармонійно, породжуючи всі екологічні кризи, що підсилювалися. І хоча етапи періодизації називаються по-різному, залежно від провідного технологічного або культурного фактора, що виступав у якості такого на тім або іншому відрізку історії, в основі характеристики всіх етапів лежить саме це уявлення - про зростаючій у ході історії конфлікту природи й суспільства. Хотілося б сподіватися, що ми, нарешті, усвідомивши цей конфлікт і зрозумівши небезпеку, що випливає з її, задумаємося всерйоз над тим, як їх запобігти.
Література
1. Плетньова С.О. Від кочовищ до міст. - К., 1997.
2. Філін В.О. Видиме середовище в міських умовах як екологічний фактор. - К., 2002
3. Алексєєва Т.І. Етногенез східних слов'ян за даними антропології. - К., 1993
4. Рогинський Я.Я. Проблеми антропогенезу. - К., 2000
|
