Держводгосп України
Реферат на тему
Проблеми підтоплення сільськогосподарських угідь
та шляхи їх вирішення
Виконавець : _________________________
Науковий керівник ____________________
ЗМІСТ
Вступ
1.Проблеми підтоплення земель в Україні.
2.Характеристики підтоплених територій України.
2.1.Зона міст і селищ міського типу.
2.2. Зона ведення лісового господарства.
2.3. Стан земельних ресурсів.
2.4. Зона меліорованих земель та сільських населених пунктів.
3. Дії центральних та місцевих органів виконавчої влади.
4. Шляхи вирішення проблем підтоплення земель в Україні.
ВСТУП
Географічною особливістю території України є те, що вона розташована на межі різних природних зон у помірному кліматичному поясі з відчутно вираженою зміною сезонів протягом року. Однак, значна протяжність її території з півночі на південь зумовлює зональні відмінності кліматичних умов, у першу чергу, щодо температурного режиму. По мірі протяжності території держави з заходу на схід також проявляються значні зміни у кількості опадів і умов зволоження, зростають показники континентального клімату в південно-східному напрямку. Разом з цим, особливість фізико-географічного положення та вплив циркуляційних атмосферних процесів зумовлюють порівняно часту, особливо останнім часом, повторюваність небезпечних природних, насамперед, погодних явищ, зокрема посух, високих паводків та повеней, випадіння аномальної кількості опадів з нерівномірним розподілом їх по території України.
Саме водний фактор на території України є одним з факторів підвищеного ризику щодо виникнення водних стихій та проявів їх шкідливої дії, що призводять до великомасштабних затоплень і підтоплень територій, ураження інженерних інфраструктур та комунікацій, часто з катастрофічними і руйнівними наслідками.
1.Проблеми підтоплення земель в Україні
В останні десятиліття на території України загострилася проблема підтоплення земель. Останні дані спостережень свідчать про тенденцію до активізації цього негативного природно-техногенного процесу в регіональному масштабі та збільшенню підтоплених площ.
За науково-технічним визначенням під терміном „підтоплення" слід розуміти підвищення на окремих територіях рівнів підземних та ґрунтових вод і зволоження ними гірських порід та ґрунтів зони аерації, що призводить до порушення господарської та виробничої діяльності людей і умов їх проживання, зміни фізичних та фізико-хімічних властивостей підземних вод, перетворенню ґрунтів, видового складу, структури та продуктивності рослинного покриву.
Слід відмітити, що такі процеси як підтоплення, затоплення паводковими водами та інші прояви шкідливої дії води стали характерними не тільки для території України. Останніми роками різні регіони нашої планети все частіше і сильніше потерпають від стихійних природних явиш, а саме таких як зливи, повені, урагани тощо. Так, за статистичними даними світових страхових компаній, примхи природи нині завдають економічних збитків у 8-10 разів більших ніж 35-40 років тому, а розміри страхових компенсацій потерпілим за цей же період збільшились у 15 разів.
Збільшення кількості та руйнівної сили стихійних природних явищ поряд з екологічно необґрунтованою інтенсивною техногенною діяльністю людини, вчені пов'язують, насамперед, з глобальними змінами клімату, його періодичними коливаннями та наявністю природної циклічності періодів підвищеної та низької водності, інтервали яких становлять за спостереженнями вчених приблизно 11, 33 та 100 років. Зважаючи на тривалість таких періодів, яка нерідко перевищує 3-4 роки, з високою ймовірністю можна прогнозувати, що і в найближчі декілька років буде підвищуватись кількість опадів. Оскільки саме надмірна кількість опадів у певні періоди року була основною причиною підтоплення земель, існує велика ймовірність поширення цього процесу у найближчі роки. При цьому ситуація може ускладнюватись і техногенними причинами, які є чинниками підняття ґрунтових вод.
Циклічність окремих характеристик притаманна не лише для атмосферних опадів, а й для інших показників клімату та режиму природних процесів, з якими тією чи іншою мірою зв'язана можливість розвитку процесів шкідливої дії води. Зокрема, циклічний характер мають коливання річкового та підземного стоків, рівні ґрунтових вод, температура повітря тощо.
Спостереження за режимом рівнів ґрунтових вод на території України показують наявність періодів з максимальним їх підняттям у 1920-1924, 1940-1943, 1960-1964, 1978-1982 та 1984-1992 роках, які продовжувались від 5 до 10 років. Черговий період багаторічного зростання рівнів ґрунтових вод на території України вже має місце, як свідчать дані геологічних режимних спостережень. За прогнозом, розробленим українським вченим Є.Яковлєвим ще у 1982 році, з середини 90-х років розпочався тривалий період підвищення рівня ґрунтових вод у рамках столітнього циклу, який вочевидь триватиме до 2010 року.
Наведені вище приклади щодо небезпечних гідрометеорологічних явищ і даних спостережень, зумовлені глобальними змінами клімату та його циклічністю, впливом їх на водність річок і рівень ґрунтових вод, свідчать, що саме чинники природного походження останнім часом були однією з головних причин виникнення та прояву стихійних явищ і процесів, пов'язаних зі шкідливою дією вод.
Однак, наведене ніякою мірою не зменшує суттєвої присутності впливу на формування процесів підтоплення земель техногенних чинників, а саме:
- замулення русел річок внаслідок розорювання прибережних смуг і крутосхилів, відсутність у населених пунктах постійно діючої зливо-скидної мережі для відводу зливових та талих вод, а також відсутність належного вертикального планування забудованих територій;
- будівництво у другій половині XXсторіччя великої кількості водоймищ та ставків на річках України (більше 1 тис. водосховищ та 28 тис. ставків);
- витік води з водопровідно-каналізаційної мережі, відсутність водовідвідної мережі при наявності централізованого водопостачання у містах, селищах та сільських населених пунктах;
- пошкодження та засмічення дренажних систем, які побудовані з метою попередження процесів підтоплення населених пунктів і сільськогосподарських угідь, пограбування дренажних насосних станцій, ліній електропередач до них, самовільне перекриття перемичками дренажних колекторів;
- перекриття природного стоку поверхневих і ґрунтових вод різноманітними інженерними комунікаціями (залізниця, автодороги, газо- та нафтопроводи, фундаменти будівель тощо) без належних водопропускних споруд, а також замулення та засмічення існуючих;
- надмірна вирубка лісонасаджень у водоохоронних зонах, недосконале утримання протиерозійних споруд і замулення водопропускних та водовідвідних мереж на них;
- недостатнє будівництво на зрошуваних масивах дренажних систем та несвоєчасне проведення робіт з їх реконструкції та відновлення;
- неконтрольований та надмірний полив присадибних ділянок та ділянок малого зрошення;
- несанкціоноване будівництво об'єктів різного призначення у зонах впливу водних об'єктів (річок, водосховищ, каналів) тощо.
За даними фахівців Державної геологічної служби Мінприроди, Українського Державного геологорозвідувального інституту та Державного науково-виробничого підприємства "Геоінформ України" процес підтоплення набув регіонального характеру у Миколаївській, Одеській, Полтавській, Харківській, Херсонській, Дніпропетровській, Запорізькій, де зосереджено 87% всіх підтоплених розорюваних земель. Для цих територій підтоплення стало частиною загального процесу зміни стану геологічного середовища, пов'язаного з інтенсивним освоєнням земель (забудова, зрошення, гідротехнічне будівництво). Середній приріст підтоплення в цих областях сягає від 150 до 500 кв. кілометрів на рік, в той час як в Поліссі (Житомирська. Волинська, Рівненська та північна частина Київської областей) приріст нульовий або мінусовий
Довідково:
У зоні Українського Полісся та Прикарпаття до підтоплених належать згідно з науково обґрунтованими нормативами орні землі з глибиною залягання прісних ґрунтових вод до 1 метра, при якій підтримується оптимальна вологість кореневмісного шару.
У лісостеповій зоні України на орних зрошуваних і богарних землях, у вегетаційний період при глибині ґрунтових вод 1,5 м і бічьше не відбувається засолення ґрунтів активного шару і не спостерігається зниження врожайності сільгоспкультур (вимокання, в 'янення рослин та інше). Тому, для умов лісостепової зони підтопленими вважаються, за рекомендаціями вчених землі з рівнями ґрунтових вод у літній період менше 1,5 м від поверхні землі, тому що в цьому випадку вже вимагаються першочергові заходи щодо захисту орних земель від засолення, осолонцювання та заболочування.
У степовій зоні віднесення орних земель до підтоплених за рахунок ґрунтових вод залежить від конкретних природно-господарських умов окремих ділянок і визначається гранично-допустимою або «критичною» глибиною, при якій не відбувається засолення ґрунтів верхнього метрового шару. В усіх випадках мінімальне положення рівнів ґрунтових вод на орних землях півдня України повинно бути не менше 1 м для піщаних і супіщаних грунтів і не менше 1,5 м - для суглинистих.
До складу підтоплених не належать території, відведені під заповідники і землі спецпризначення, а також: землі, що заросли чагарниками в недоторканому вигляді для захисту ґрунтів від ерозії, ділянки, відведені під затоплення що намічаються водоймищами і ставками, заліснені території, ділянки заплав рік у зоні лісостепу і степу, що зайняті луками, сіножатями і пасовищами, тобто природно підтоплені зі сталим балансом ґрунтових вод, що не залежать або мало залежать від господарської діяльності людини.
Всі природно заболочені і перезволожені землі з постійно високим рівнем ґрунтових вод до категорії підтоплених також: не належать. Лише блюдцеподібні зниження та поди, у межах яких час від часу спостерігається різкий підйом рівнів ґрунтових вод, виділяються в окрему категорію природно підтоплених (тимчасово або постійно) орних, земель.
На забудованих територіях у містах, селищах міського типу, сільських населених пунктах критичною глибиною ґрунтових вод, яка може стати причиною їх підтоплення, встановлена за нормами інженерного захисту величина 2 метри від поверхні землі, а на територіях промислових зон, комплексів, окремих промислових і комунальних підприємств такою величиною є глибина від 5 до 15 метрів.
2.Характеристики підтоплених територій України
Процеси підтоплення як природного, так і техногенного походження розвинені на майже всій території держави. Зони розвитку підтоплення розташовуються суцільними масивами або локальними осередками на природно перезволожених і заболочених землях, днищах балок, замкнутих зниженнях типу подів і блюдець, узбережжях природних і штучних водойм, у зонах розвантаження потоку ґрунтових вод у підніжжях схилів тощо.
На території України площі природного та техногенного підтоплення за оцінками вчених та відповідних інженерних служб сягають 70 тис, кв. кілометрів (11,4 проц. загальної площі території), налічується більше 540 міст і селищ із сталими проявами процесів підтоплення, у 97 населених пунктах площа підтоплення перевищила 50 проц. їх території. У підтопленому стані знаходяться 454 сільські населені пункти, з них 123-у зоні зрошуваного землеробства та великих водосховищ.
На території України нараховуються близько 930 тис. гектарів відкритих боліт, природно перезволожених земель - 470 тис. гектарів. Площа підтоплених сільськогосподарських угідь становить близько 320 тис. гектарів, що становить 0,8 відсотків від загальної їх площі, з них підтоплено у зоні зрошення не більше 16 тис. гектарів, або 0,7 відсотків від всієї площі зрошуваних земель та 0,04 відсотків від загальної площі сільгоспугідь.
Надмірна зарегульованість річкового стоку і недостатня кількість дренажних споруд призводять у багатьох випадках до регіонального (техногенного) підвищення їх рівнів до критичних глибин (1,5-3 метри), розвитку заболочування, перезволоження м'яких ґрунтів на значних площах, підтоплення і затоплення значних площ у межах промислово-міських агломерацій і, як наслідок, збільшення вилучених із сівозміни сільськогосподарських угідь.
Підтоплення небезпечне ще і тому, що площі лесових порід на території досягають 250 тис. кв. кілометрів, що становить понад 40 відсотків всієї території України. В умовах дестабілізації геологічного середовища, зокрема підтоплення, лесові грунти здатні до переходу в текучий стан із повною втратою несучої здатності.
Для більш детального висвітлення вищезазначеної проблеми, що розглядаються, наводяться аналітичні матеріали з огляду зон впливу процесів підтоплення на території України.
2.1 Зона міст і селищ міського типу
За останні п'ятдесят років, особливо в 60 - 70 роки минулого століття, зростання промислового комплексу України сприяло росту міст і міського населення, активізувались процеси урбанізації, агломерації та укрупнення міст, виникли також нові міста та селища. Ситуація, що склалась з підтопленням селітебних територій міст і селищ у державі, є наслідком росту промислово-міських агломерацій у попередні роки і, значною мірою, викликана недоліками містобудівної діяльності на всіх етапах, починаючи з інженерно-геологічних вишукувань для будівництва та закінчуючи експлуатацією територій. Щорічні економічні збитки від підтоплення міських територій оцінюються фахівцями до 2,2 млрд. гривень.
За період 1984 - 2005 роки кількість міст та селищ із сталим проявом більше як у 2 рази, а загальна площа підтоплених земель збільшилася до 196 тис. гектарів. Значного розвитку процеси підтоплення у степовій зоні набули в містах і селищах Дніпропетровської, Донецької, Луганської, Одеської, Херсонської областей; у лісостепу - Полтавської, Харківської, Чернівецької областей, а в зоні надмірного зволоження - у містах і селищах Полісся.
Схожа картина спостерігається у м. Харкові (10 тис. га), м. Запоріжжі (9 тис. гектарів), м. Донецьку (5,2 тис. га або 30 проц. міської території), м.Макіївці (1,7 тис. га - 42 відсотки), а на території Луганської області підтоплені 47 міст та селищ міського типу.
Підтоплення завдає шкоди близько 12 тис. архітектурно-історичних пам'яткам України із загального зареєстрованого їх числа 18 тис. одиниць. Серед них: церкви Спаса-на-Берестові, Андріївська, Кирилівська в Києві, ландшафтний парк Качанівка, Лівадійський і Алупкінський палаци, будинок-музей АЛехова в Ялті, склеп Деметри в Керчі та багато інших.
На підтоплення у містах та селищах у значній мірі впливає незадовільний технічний стан споруд і мереж водопостачання та водовідведення, четверта частина яких (у вартісному виразі) відпрацювала нормативний термін амортизації, а планово-попереджувальні ремонти систем виконуються лише на 50 - 70 проц. від потрібного обсягу (у порівнянні з початком 90-х років зменшились більше як у 3 рази). Понад 37 тис. кілометрів або 30 проц. загальної кількості водопровідно-каналізаційних мереж, перебуває в аварійному стані. Кількість аварій на водопровідних мережах значно перевищує відповідний рівень у країнах Європи. Втрати питної води в зовнішніх мережах складають до 30-35 проц. від її подачі, а разом з витіком стічних вод з пошкоджених каналізаційних мереж це призводить не тільки до проявів процесів підтоплення, а й до ускладнення санітарно-епідеміологічної ситуації.
2.2 Зона ведення лісового господарства
Мінімізація та ліквідація негативних явищ гідрологічного характеру на землях лісового фонду у сучасних умовах проводиться лісівничими та лісокультурними методами (санітарні та лісовідновні рубки, лісовідновлення та лісорозведення). Але ліс є не тільки об'єктом негативного впливу підтоплення, але й вагомим фактором регулювання водного режиму. Позитивна дія лісу проявляється в здатності переводити поверхневий стік у підземний, очищати поверхневі води, уповільнювати їх швидкість, скріплювати ґрунт корінням, зменшувати процеси абразії берегів.
У лісовому фонді вздовж берегів річок, навколо озер, водоймищ та інших водних об'єктів у встановленому порядку, згідно з діючими нормативами, виділені захисні смуги лісів і берегозахисні ділянки, де заборонені рубки головного користування та обмежена господарська діяльність. Площа лісів, що виконують водоохоронні функції, складає 392 тис. гектарів, а в цілому лісів першої групи, які мають переважно природоохоронне значення, 6022 тис. гектарів, або 56 проц. від їх загальної площі.
У попередні роки підприємствами Держлісгоспу в Україні створено більше 100 тис. га захисних насаджень вздовж берегів малих річок. Практично завершена ця робота на землях державних лісогосподарських підприємств. Уздовж берегів водосховищ створено більше 90 тис. га захисних насаджень.
Для упорядкування структури природних угідь, підтримання водорегулюючих функцій ландшафтів та подолання ерозії річкових долин здійснюються заходи, спрямовані на ліквідацію підтоплення територій населених пунктів України, які передбачені "Першочерговими заходами щодо створення захисних лісових насаджень на неугіддях та в басейнах річок", що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.01 № 189. Зокрема, це створення полезахисних та водорегулюючих лісових смуг на водозборах та захисних лісових насаджень на неугіддях, залісення прибережних смуг річок.
Разом з цим, відмічається, що питання охорони і регулювання водності рік з використанням лісових меліорацій до кінця не вирішені. Значний обсяг робіт необхідно виконати із залісення берегів річок на сільськогосподарських землях, але темпи цих робіт зменшуються. Це пов'язано як із значним скороченням обсягів фінансування робіт, так і з фактичним припиненням передачі земель для залісення. Сучасні щорічні обсяги створення захисних лісових смуг вздовж берегів річок складають лише 1,6 тис. гектарів на рік, при загальній потребі щодо їх створення в обсязі 250 тис.гектарів.
Змив родючого шару грунту під впливом поверхневих і особливо зливових потоків води поширені практично по всій території України, вони ведуть до виснаження і стрімкого зниження родючості грунтів, втрати ними самовідновлюваної здатності.
Крім цього, у Державній програмі "Ліси України на 2002-2015 роки", зазначено, що фактична лісистість території країни є недостатньою. Для досягнення оптимальних її показників (у межах 19-20 проц.) слід збільшити площу лісів щонайменше на 2-2,5 млн. гектарів. Це сприятиме підтриманню екологічної рівноваги практично на всій території країни, збільшенню ресурсного потенціалу лісів.
Разом з цим, недостатнє бюджетне фінансування захисного лісорозведення, відсутність капіталовкладень призвели до різкого зменшення обсягів лісомеліоративних заходів на землях сільгосптоваровиробників та припинення робіт з створення та утримання протиерозійних насаджень. Якщо в 1950 році протиерозійні насадження та лісосмуги закладали на площі відповідно 60 та 51 тис. га, то в 2005 році такі роботи було здійснено в значно менших, обсягах - 10,6 і 0,2 тис. га., ще створило несприятливу екологічну обстановку, особливо в районах з активними процесами водної ерозії, де багаторічна праця лісівників може бути втрачена.
2.3 Стан земельних ресурсів
За даними Державного комітету по земельних ресурсах надмірне розширення у попередні десятиріччя площі ріллі, у тому числі на схилових землях, призвело до порушення екологічно збалансованого співвідношення сільськогосподарських угідь, лісів та водойм, що негативно позначилося на стійкості агроландшафтів і
зумовило значне техногенне навантаження на екосферу.
Найбільш істотним фактором зниження продуктивності земельних ресурсів і зростання деградації агроландшафтів є водна ерозія ґрунтів. Щороку від ерозії втрачається 460 млн. тонн грунту. Середньорічні втрати гумусу при цьому становлять 14 млн. тонн, рухомого фосфору і обмінного калію - по 0,05 млн. тонн. Втрати продукції землеробства від ерозії перевищують 9-12 млн. тонн зернових одиниць щороку.
Загальна площа сільськогосподарських угідь, які зазнали згубного впливу водної ерозії, становить 13,3 млн. га (32 проц.), у тому числі 10,6 млн. га орних земель. У складі еродованих земель налічується 4,5 млн. га із середньо - та сильнозмитими грунтами, у тому числі 68 тис. га повністю втратили гумусовий шар.
Досить інтенсивно розвиваються процеси лінійного розмиву та яроутворення. Площа ярів становить понад 140 тис. га, а їх кількість перевищує 500 тисяч. Окремі яружно-балкові системи мають інтенсивність ерозії, що перевищує середні показники у 10-20 разів.
2.4 Зона меліорованих земель та сільських населених пунктів
Для боротьби з підтопленням на території України у попередні роки створено потужний і достатньо ефективний захисний комплекс гідротехнічних споруд і дренажних систем.
У зоні надмірного природного зволоження у гумідній зоні України, насамперед на Поліссі, з метою ліквідації підтоплення земель ґрунтовими водами створено меліоративно-осушувальну мережу з суцільним відкритим чи закритим дренажем, відрегульовано русла малих річок і взято під контроль основні масиви і осередки розвитку підтоплення на площі 3,3 млн. гектарів.
У зоні впливу каскаду дніпровських водосховищ захищено від підтоплення і затоплення 24 масиви, які охоплюють 190 тис. гектарів земель, 150 населених пунктів та 700 промислових підприємств, на яких влаштовані захисні дамби, осушувальна мережа і перекачувальні насосні станції.
Н а зрошуваних масивах, загальна площа яких складає 2,19 млн.гектарів, влаштовано інженерний дренаж сільськогосподарських угідь на площі понад 600 тис.га (25 проц. від всіх зрошуваних земель) та у 550 населених пунктах, який обслуговується 1223 насосними станціями. Побудовано ефективні протифільтраційні облицювання на великих головних магістральних і розподільчих каналах, але через нестачу достатніх коштів ще не на всій їх протяжності.
Що стосується конкретного впливу гідромеліоративних технологій на екологічну ситуацію на зрошуваних землях, то при належній експлуатації вони суттєво не впливають на їх меліоративний стан. Разом з тим, мають місце окремі локальні випадки, викликані високим рівнем ґрунтових вод та технічним станом меліоративних систем, які потребують негайного втручання для попередження та ліквідації негативних наслідків підтоплення. За даними обстежень, які виконані у 2005 році гідрогеолого-меліоративною службою Держводгоспу, у зоні зрошуваного землеробства в умовах значного зменшення поливів сільськогосподарських угідь (з наявних 2,19 млн. га зрошуваних земель щорічно поливається останнім часом не більше 0,7 млн.га) у підтопленому стані (з рівнями менше 1,5 метра) знаходяться близько 10 тис. га сільгоспугідь, або 0,25 відсотка від загальної площі зрошуваних земель.
Станом на кінець 2005 року в сільській місцевості 9 областей південної та південно-східної частини України у підтопленому стані знаходиться 454 сільські населені пункти, у тому числі 123 села у зоні зрошуваного землеробства. З них найбільше в Автономній Республіці Крим відповідно 166 та 47 сіл, Херсонській - 70 та 12, Донецькій - 53 та 14, Одеській області -42 та 4 села тощо.
У цілому по Україні на заходи з утримання та поточного ремонту існуючих державних дренажних систем і споруд, які знаходяться на балансі бюджетних водогосподарських організацій і забезпечують захист сільських територій від підтоплення, щорічно згідно з нормативними розрахунками потрібно близько 45-50 млн.грн., але внаслідок обмеження фінансового забезпечення на ці цілі щорічно виділялось у лімітах бюджетних асигнувань не більше З - 3,5 млн. грн., що становить тільки 6-7 проц. від потреби, Така ситуація з фінансуванням поточних витрат на заходи з утримання систем і споруд з захисту територій від підтоплення ґрунтовими водами не може забезпечити їх надійне функціонування.
3. Дії центральних та місцевих органів виконавчої влади
Проблема підтоплення територій вийшла за межі її вирішення на місцевому та регіональному рівнях. Нею охоплено значні площі території України і тому вирішення цього дуже нагального питання потребує насамперед державного рівня, шляхом розробки нових і реалізації вже прийнятих державних, регіональних, міжрегіональних і міжнародних цільових програм та удосконалення законодавчої і нормативно-правової бази, адаптуючи до умов України міжнародний та світовий досвід щодо вирішення цього питання.
Враховуючи напружену екологічну небезпечну обстановку, яка склалась у нашій країні впродовж останніх років і нагальну необхідність її покращення, державними і місцевими органами виконавчої влади в Україні вживаються відповідні заходи з подолання проявів шкідливої дії вод, у тому числі з боротьби та попередження явища підтоплення земель. Дієвість цих заходів можна оцінити з огляду щодо виконання цілого ряду відповідних державних, цільових, комплексних та галузевих природоохоронних програм, прийнятих Верховною Радою України та Кабінетом Міністрів України, а також регіональних програм, затверджених місцевими органами виконавчої влади.
Зокрема, на сьогодні згідно з цією Верховною Радою України постановою прийнятий Закон України "Про Загальнодержавну програму "Питна вода України на 2006-2020 роки" від 03.03.05 № 2455-ІУ, розроблена Державна програма запобігання і боротьби з підтопленням земель, яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.04 № 545.
За даними Міністерства охорони навколишнього природного середовища розпочато фінансування науково-технічного супроводження Державної програми запобігання і боротьби з підтопленням земель за рахунок коштів Державного фонду охорони навколишнього природного середовища. Так, Мінприроди замовлено розробку таких науково-методичних розробок як:
- методика з оцінки ризику та збитків при підтопленні територій промислових регіонів України;
- розробка найбільш ефективних та малозатратних за еколого-економічними критеріями заходів з попередження та ліквідації підтоплення земель;
- генеральна схема боротьби з підтопленням басейну нижнього Дніпра.
За даними Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства на сьогодні діє Комплексна програма ліквідації наслідків підтоплення територій в містах і селищах України затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.02. № 160 (далі Програма), термін виконання якої - 2003-2010 роки і прогноз до 2030 року.
Метою програми є визначення стратегії і тактики розв'язання проблеми ліквідації наслідків підтоплення територій у містах і селищах, впровадження комплексу узгоджених і взаємопов'язаних природоохоронних, правових, економічних, організаційно-технічних та інших заходів.
На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 15.02.02 № 160 на сьогодні розроблені та затверджені регіональні програми ліквідації наслідків підтоплення територій міст і селищ у 19 областях.
Виходячи з вищеприведеного доцільно порушити питання щодо збільшення фінансування за рахунок Державного бюджету першочергових заходів з реалізації Комплексної програми ліквідації наслідків підтоплення територій в містах і селищах України у наступних роках та її коригування відповідно до сучасних соціально-економічних умов.
За даними Державної податкової адміністрації відповідно до статті 2 Закону України „Про державну податкову службу в Україні" завданнями органів державної податкової служби є, зокрема, здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством.
Статтею 14 Закону України „Про систему оподаткування" встановлені загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі), зокрема, збір за спеціальне використання природних ресурсів (до складу якого входить: збір за спеціальне водокористування, платежі за користування надрами, збір за спеціальне використання лісових ресурсів та інші), збір за забруднення навколишнього природного середовища.
Відповідно до статті 1 Закону України „Про охорону навколишнього природного середовища" (далі - Закон № 1264-ХІІ) завданням законодавства про охорону навколишнього природного середовища є регулювання відносин у галузі охорони, використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідація негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій та природних об'єктів, пов'язаних з історико-культурною спадщиною.
З метою проведення ефективної і цілеспрямованої діяльності України по організації і координації заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, забезпечення екологічної безпеки, раціонального використання і відтворення природних ресурсів на перспективу розробляються і приймаються державні республіканські, міждержавні, регіональні, місцеві та інші територіальні програми. Порядок розробки державних екологічних програм визначається Кабінетом Міністрів України (ст. 6 Закону України „Про охорону навколишнього природного середовища").
Статтею 42 Закону України № 1264-ХІІ встановлено, що в Україні фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища здійснюється за рахунок Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів, коштів підприємств, установ та організацій, фондів охорони навколишнього природного середовища, добровільних внесків та інших коштів.
За даними Міністерства внутрішніх справ при виникненні надзвичайних ситуацій значних збитків зазнає населення, різко загострюється оперативна обстановка в окремому населеному пункті, районі або регіоні. Так, під час повеней 1998 та 2001 років у Закарпатській області злочинці, з використанням плавзасобів, скоювали крадіжки майна, що залишилося в зоні затоплення та в пунктах розміщення евакуйованого населення. Мали місце факти розкрадання гуманітарної допомоги потерпілим, спекуляції продовольчими і промисловими товарами, інші правопорушення. Багато громадян втратили свої паспорти та інші документи, що посвідчують їхню особу, а також службові документи. В таких умовах ускладнюється робота правоохоронних органів з охорони громадського порядку та безпеки громадян. Відповідно до Закону України "Про міліцію" з метою запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру на органи внутрішніх справ покладеш такі завдання:
забезпечення охорони громадського порядку, боротьба зі злочинністю, безпека дорожнього руху, охорона матеріальних і культурних цінностей у зоні виникнення надзвичайних ситуацій;
- організація дорожнього руху з метою забезпечення безперебійного в'їзду (виїзду) до зони надзвичайної ситуації транспорту, що задіяний у рятувальних та інших невідкладних роботах;
- надання допомоги органам місцевої влади, посадовим особам у проведенні евакуації та відселенім людей з небезпечних для проживання місць, забезпечення охорони громадського порядку і безпеки дорожнього руху під час проведення цих заходів;
- участь сил і засобів у проведенні аварійно -, пошуково-рятувальних робіт у районах виникнення надзвичайних ситуацій;
- забезпечення охорони режимних і карантинних зон під час їх ліквідації, обмеження допуску населення до небезпечних зон.
Крім того, керівництво органів внутрішніх справ:
у взаємодії з підрозділами з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення бере участь у розробці, у межах компетенції, документів з питань запобігання надзвичайним ситуаціям;
розробляє відомчі нормативні документи з питань запобігання надзвичайним ситуаціям та забезпечення захисту населення;
забезпечує постійну готовність органів управління, сил і засобів до дій, спрямованих на запобігання та реагування на надзвичайні ситуації;
бере участь у комісійних обстеженнях стану охорони техногенно-небезпечних об'єктів, що охороняються підрозділами органів внутрішніх справ, розробляє плани охорони та оборони таких об'єктів;
організовує рятувальні та інші невідкладні роботи на об'єктах органів внутрішніх справ, що зазнали впливу негативних наслідків надзвичайних ситуацій, та вживає заходів з відновлення їх діяльності;
здійснює заходи щодо соціального захисту працівників органів внутрішніх справ, які постраждали від надзвичайних ситуацій.
Таким чином, на органи внутрішніх справ покладаються завдання із забезпечення правопорядку та безпеки громадян у разі виникнення надзвичайних ситуацій природного характеру, участь у проведенні рятувальних робіт, недопущення паніки, злочинів та інших правопорушень у зоні стихійного лиха. Успішне виконання цих завдань можливе лише за умови об'єктивного прогнозування ситуації, що може скластися, взаємодії з місцевими органами влади та взаємного оперативного інформування. У зв'язку з цим необхідно забезпечити готовність цих органів до охорони громадського порядку та попередження правопорушень під час виникнення у регіонах держави можливих надзвичайних ситуацій, пов'язаних з повенями, та відповідно до компетенції, участь у ліквідації їх наслідків.
З метою створення дієвої системи заходів, що забезпечуватимуть зменшення гідроекологічного навантаження на землі і максимальне відновлення природного режиму водних об'єктів, вважати за необхідне рекомендувати центральним та місцевим органам виконавчої влади забезпечити виконання Державної програми запобігання і боротьби з підтопленням земель, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.04 № 545, у повному обсязі.
4. Шляхи вирішення проблем підтоплення земель в Україні
Основними завданнями з реалізації заходів у зазначеному напрямку повинні бути:
- запобігання підтопленню та ліквідація його наслідків, поліпшення еколого-гідрогеологічних параметрів водокористування;
- відтворення природних ландшафтних умов формування водного стоку, режиму і розподілу водних ресурсів;
- створення автоматизованої системи проведення моніторингу ресурсного та екологічного стану водних об'єктів, технічного стану гідроспоруд та інших об'єктів на державному, регіональному, місцевому та об'єктовому рівнях;
- розроблення державних стандартів з визначення стійкості водних об'єктів та гідроспоруд до техногенних навантажень та усунення недоліків у містобудівній діяльності (від інженерно-геологічних вишукувань до експлуатації забудованих територій);
- забезпечення ефективного використання потенціалу гідромеліоративного комплексу, реконструкції його систем і об'єктів, оновлення основних меліоративних фондів, удосконалення технічного стану зрошувальної та осушувальної систем;
- відновлення природної дренажної спроможності територій та недопущення замулення, забудови, засмічення і руйнування дренажних систем;
- розроблення і впровадження методів дистанційного зондування землі для проведення оцінки екологічного стану поверхневих водних об'єктів та водозбірних територій, а також комп'ютерних технологій водорозподілу, управління водокористуванням і охороною вод;
- удосконалення управління водними ресурсами і використання водних об'єктів шляхом оптимізації структури та визначення пріоритетів водокористування;
- удосконалення системи гідрометеорологічних та гідрогеологічних спостережень і попередження про загрозу (створення автоматизованих інформаційно-прогнозових центрів, а також служби протипаводкового захисту).
При цьому обов'язково повинні бути враховані:
- пріоритетність здійснення першочергових заходів для мінімізації негативного впливу проявів підтоплення на життєдіяльність населення;
- еколого-економічна регламентація водокористування з наданням безумовного пріоритету збереженню водних ресурсів, підтримана
сприятливих умов функціонування водозбірних територій екологічного стану водних об'єктів;
- комплексний підхід до розв'язання проблеми (поєднання соціалних та економічних важелів регулювання водних відносин з організаційно- правовими);
- басейновий принцип здійснення заходів щодо розв'язання проблем захисту територій населених пунктів, сільськогосподарських угідь та підтоплення;
- екологічно збалансований розвиток інфраструктури населених пунктів тощо.
ЛІТЕРАТУРА
1. Медвєдєв О.Ю. Підтоплення населених пунктів Одещини : дійсність і перспективи // Водне господарство України, 2006.-№3. – с. 35-39.
2. Медвєдєв О.Ю. Фактори і джерела підтоплення населених пунктів // Водне господарство України, 2001. - №3-4. – с.39-41.
3. Проведення моніторингу по виявленню підтоплення і потенційно-підтоплених територій в межах сільських населених пунктів Тарутинського району і визначення якості ґрунтових вод / під ред. Медвєдєва О.Ю. – Звіт. – Одеса, 2006.-210 с.
4. Организация работ по обследованию и оценке подтопления сельскохозяйственных угодий и сельских населенных пунктов. ВНД 33-5.5-07-99, 1999.-11с.
5. Ромащенко М.І., Савчук Д.П. Підтоплення півдня України: причини та запобіжні заходи// Водне господарство України, 1998. - № 5-6 – с.6-12.
6. „Актуальні проблеми зрошення, підтоплення та повеней в Україні”. Інформаційно-аналітичні матеріали до парламентських слухань 15.02.2006р.
|
