Реферат
Тема: "Соціальна екологія"
Зміст
Вступ
1. Джерела виникнення соціальної екології
2. Предмет і завдання соціальної екології
3. Конфлікт технології й екології
4. Соціально-екологічні проблеми сучасності
Висновок
Бібліографічний список
В кінці ХХ століття різко підсилився деструктивний антропогенний, головним чином технологічний, тиск на навколишнє середовище, що привело людство до глобальної кризи. Сучасна цивілізація виявилася в тій точці всесвітньо-історичного процесу, що визначає динаміку й напрямок розвитку цивілізації на тривалу перспективу. Протиріччя між ростом народонаселення й можливістю задоволення його матеріально-енергетичних потреб, з одного боку, порівняно обмеженими можливостями природних екосистем -_з іншого, набувають антагоністичного характеру. Їхнє загострення небезпечне необоротними деградаційними змінами біосфери, радикальною трансформацією традиційних природних умов функціонування цивілізації, що також створює реальну загрозу життєво важливим інтересам майбутніх поколінь людства. Необхідність осмислення й подолання сформованої ситуації висунула екологічну проблематику на одне з перших місць в ієрархії глобальних проблем сучасності. Все частіше на різних форумах учених, суспільних і політичних діячів звучать тривожні заяви про те, що сукупна людська діяльність здатна докорінно підірвати природну рівновагу біосфери й тим самим поставити цивілізацію перед загрозою загибелі. Усе більш активно обговорюються соціальні проблеми наростаючого екологічного й технологічного ризику. У вітчизняній науці, особливо починаючи з 70-х років, такі вчені, як М. М. Будико, Н. Н. Мойсеев, Е. К. Федоров, И. Т. Фролов, С. С. Шварц і ін., широко обговорювали гострі проблеми екологічної кризи сучасної цивілізації, аналізували етапи розвитку суспільства й соціокультурних цінностей у світлі взаємин природної, технічної й соціальної систем. Йшов пошук оптимальних програм вирішення екологічних проблем, розглядалися різноманітні аспекти екологічної переорієнтації економіки, технології, утворення суспільної свідомості.
1.
Джерела виникнення соціальної екології
Демографічний вибух і науково-технічна революція призвели до колосального збільшення споживання природних ресурсів. Першими забили тривогу вчені. Починаючи з 1968 року італійський економіст Ауреліо Печчеі став щорічно збирати в Римі великих фахівців з різних країн для обговорення питань про майбутнє цивілізації. Ці зустрічі одержали назву Римського клубу. У перших доповідях Римському клубу були успішно застосовані до вивчення тенденцій розвитку соціоприродних глобальних процесів імітаційні математичні методи, розроблені професором Массачусетского технологічного інституту Джеем Форрестером. Форрестер використав методи дослідження, створені й застосовувані в природних і технічних науках, для вивчення процесів еволюції як у природі, так і в суспільстві, що протікають у глобальному масштабі. На цій основі була побудована концепція світової динаміки. "Під "світовою системою", - відзначав учений, - ми розуміємо людину, її соціальні системи, технологію й природне навколишнє середовище. Взаємодія цих елементів визначає ріст, зміну й напруженість у соціально-економіко-природному середовищі. Вперше в соціальному прогнозі були враховані складові, які можна назвати екологічними: кінцевий характер мінеральних ресурсів і обмежені можливості природних комплексів поглинати й нейтралізувати відходи людської виробничої діяльності. Якщо колишні прогнози, що враховували лише традиційні тенденції (зростання виробництва, ріст споживання й ріст населення), мали оптимістичний характер, то облік екологічних параметрів відразу перевів глобальний прогноз у песимістичний варіант, показавши неминучість спадаючої лінії розвитку суспільства до кінця першої третини XXI сторіччя у зв'язку з можливістю вичерпання мінеральних ресурсів і надмірним забрудненням природного середовища. Наступні роботи, виконані за замовленням Римського клубу під керівництвом Д.Медоуза ("Межі росту", 1972 р.), а також М.Месаровича й Э.Пестеля ("Людство біля поворотного пункту", 1974 р.), в основному підтвердили справедливість прогнозів, складених Дж. Форрестером. Так уперше в науці була поставлена проблема можливого кінця цивілізації не у віддаленому майбутньому, про що неодноразово попереджали різні пророки, а протягом досить конкретного відрізка часу й по цілком конкретним і навіть прозаїчним причинам. Виникла потреба в такій області знання, яка б докладно досліджувала виявлену проблему й з'ясувала шлях запобігання прийдешній катастрофі. Цією областю знання стала соціальна екологія, завдання якої полягає у вивченні людського суспільства в аспекті його сумісності з особливостями природного середовища. Для проведення досліджень по екології людини була потрібна теоретична основа. Першим теоретичним джерелом спочатку російські, а потім і закордонні дослідники визнали вчення В.І Вернадского про біосферу й неминучість її еволюційного перетворення в сферу людського розуму - ноосферу.
Другим джерелом формування соціоекології є сучасне техніководство - багатоаспектна сукупність технічних наук. У них розглядаються різноманітні функції техніки як структури технічних систем і технологій, створених у процесі праці для полегшення всіх видів людської діяльності в аспекті впливу їх на навколишнє природне середовище.
Третім джерелом становлення соціоекології виступає сучасний комплекс соціальних наук, що дають можливість розкрити соціальну сутність людини, соціальну обумовленість її розумової діяльності, почуттів, вольових імпульсів, ціннісних орієнтацій, установок у практичній діяльності, у тому числі й у взаємовідносинах з навколишнім природним і соціальним середовищем.
Як четверте джерело виступає глобальне екологічне моделювання, методика якого розроблена Дж. Форрестером.
2.
Предмет і завдання соціальної екології
У поле зору соціальної екології попадають не тільки й не стільки природні процеси взаємодії живих організмів із природним середовищем, скільки процеси взаємодії складних еко- і соціосистем із соціальними по своїй сутності, тобто виниклими в результаті активної суспільної діяльності людини, взаємозв'язками суспільства зі штучно створеними, до людини не існуючими елементами середовища, що несуть на собі відбиток діяльності людей. При цьому руйнуються звичні перегородки між циклом природничих наук (про природу), з одного боку, і соціальних наук (про суспільство й людину як його суб'єкт) з іншого, але одночасно конструюються нові, об'єднуючі предметні зв'язки між цими двома різними групами наук.
Таким чином, соціальна екологія вивчає структуру, особливості й тенденції функціонування об'єктів особливого роду, об'єктів так називаної "другої природи", тобто об'єктів штучно створеного людиною предметного середовища, взаємодіючого з навколишнім природним середовищем. Саме існування "другої природи" у переважній більшості випадків породжує екологічні проблеми, що виникають на стику екологічних і соціальних систем. Ці, соціоекологічні у своїй сутності проблеми й виступають як об'єкт соціоекологічного дослідження.
Соціальна екологія як наука має свої специфічні завдання й функції. Її головними завданнями є: дослідження відносин між людськими співтовариствами й навколишнім географічно-просторовим, соціальним і культурним середовищем, прямий і побічний вплив виробничої діяльності на склад і властивості навколишнього середовища. Соціальна екологія розглядає біосферу Землі як екологічну нішу людства, зв'язуючи навколишнє середовище й діяльність людини в єдину систему "природа-суспільство", розкриває вплив людини на рівновагу природних екосистем, вивчає питання керування й раціоналізації взаємин людини й природи. Завдання соціальної екології як науки також у тім, щоб пропонувати такі ефективні способи впливу на навколишнє середовище, які б не тільки запобігали катастрофічним наслідкам, але й дозволяли істотно поліпшити біологічні й соціальні умови розвитку людини й усього живого на Землі.
Вивчаючи причини деградації середовища перебування людини й заходи для її захисту й удосконалення, соціальна екологія повинна сприяти розширенню сфери свободи людини за рахунок створення більш гуманних відносин як до природи, так і до інших людей.
3. Конфлікт технології й екології
Якби наші предки обмежували свою діяльність тільки пристосуванням до природи й присвоєнням її готових продуктів, то вони ніколи не вийшли б із тваринного стану, у якому перебували споконвічно. Тільки в протистоянні природі, у постійній боротьбі з нею й перетворенні відповідно до своїх потреб і цілей могла формуватися істота, що пройшла шлях від тварини до людини. Людина не була породжена однією лише природою, як це часто затверджується. Початок людині могла дати тільки така не зовсім природна форма діяльності, як праця, головною особливістю якої є виготовлення суб'єктом праці одних предметів (продуктів) за допомогою інших предметів (знарядь). Саме праця стала основою людської еволюції.
Трудова діяльність, давши людині колосальні переваги в боротьбі за виживання перед іншими тваринами, у той же час поставила його перед небезпекою стати згодом силою, здатною зруйнувати природне середовище свого власного життя.
Невірно було б думати, що екологічні кризи, спровоковані діяльністю людини, стали можливі тільки з появою складної техніки й сильного демографічного росту. Одна з найтяжчих екологічних криз мала місце вже на початку неоліту. Навчившись досить добре полювати на тварин, насамперед великих, люди своїми діями привели до зникнення багатьох з них, у тому числі й мамонтів. У результаті різко скоротилися харчові ресурси безлічі людських співтовариств, а це, у свою чергу, привело до масового вимирання. По різних підрахунках, населення скоротилося тоді в 8-10 разів. Це була колосальна екологічна криза, що переросла в соціально-екологічну катастрофу. Вихід з нього був знайдений на шляхах переходу до землеробства, а потім і до скотарства, до осілого способу життя. Тим самим екологічна ніша існування й розвитку людства істотно розширилася, чому у вирішальній мірі сприяла аграрно-реміснича революція, призвівша до виникнення якісно нових знарядь праці, що дозволяли багаторазово підсилити вплив людини на навколишнє природне середовище. Виявилася завершена ера "тваринного життя" людини, вона почала "активно й цілеспрямовано втручатися в природні процеси, перебудовувати природні біогеохімічні цикли".
Порушення "порядку" у природі, її забруднення мають древні традиції. Можна назвати найбільше римське спорудження VI в. до н.е. - великий відвідниї канал фекалій і інших відходів. Уже в XIV в., у доіндустріальний період, англійський король Едуард II змушений був заборонити вживання вугілля для опалення будинків під загрозою страти, настільки Лондон був забруднений димом.
Але забруднення природи набуло значних розмірів й інтенсивності лише в період індустріалізації й урбанізації, призвівших до значних цивілізаційних змін і до неузгодженості економічного й екологічного розвитку.
4. Соціально-екологічні проблеми сучасності
Екологічні проблеми сучасності по своїх масштабах умовно можуть бути розділені на локальні, регіональні й глобальні й вимагають для свого вирішення неоднакових засобів і різних за характером наукових розробок.
Антропогенний вплив на природу досяг таких масштабів, що виникли проблеми глобального характеру, про які кілька десятків років тому ніхто навіть не міг підозрювати.
Із часу виникнення технічної цивілізації на Землі знищено близько 1/3 площі лісів, пустелі різко прискорили свой наступ на зелені зони. Так, пустеля Сахара просувається до півдня зі швидкістю близько 50 км у рік. Катастрофічних розмірів досягло забруднення Океану нафтопродуктами, ядохімікатами, синтетичними мийними засобами, нерозчинними пластиками. За неточним даними (убік заниження), зараз в океан попадає близько 30 млн т нафтопродуктів у рік. Деякі фахівці думають, що нафтовою плівкою покрито близько 1/5 площі океану.
Швидкими темпами відбувається забруднення атмосфери. Поки основним засобом одержання енергії залишається спалювання горючого палива, тому з кожним роком зростає споживання кисню, а на його місце надходять вуглекислота, окисли азоту, окис вуглецю, а так само величезна кількість сажі, пилу й шкідливих аерозолів.
Щорічно у світі спалюється понад 10 млрд т умовного палива, при цьому викидається в повітря більше 1 млрд т різних суспензій, серед яких багато канцерогенних речовин. Відповідно до огляду ВНІІ Медичної інформації, за останні 100 років в атмосферу потрапило більше 1,5 млн т миш'яку, 900 тис т кобальту, 1 млн т кремнію. Тільки в атмосферу США щорічно викидається більше 200 млн т шкідливих речовин.
Думають, що США випалили над собою весь кисень і підтримують енергетичні процеси за рахунок кисню з інших територій планети. При 6% світового населення США споживають близько 40% світових природних ресурсів і дають приблизно 60% всіх забруднень на планеті.
Те, що в другій половині ХХ століття почалося різке потепління клімату є безсумнівною факт. Середня температура приземного шару повітря в порівнянні з 1956-1957 р., коли проводився Перший міжнародний геофізичний рік, зросла на 0,7 градусів. На екваторі потепління нема, але чим ближче до полюсів, тим воно помітніше. За Полярним колом воно досягає 2 градусів. На Північному полюсі підлідна вода потеплішала на 1градус і крижаний покрив почав підтавати знизу. Одні вчені вважають, що потепління - результат спалювання величезної маси органічного палива й виділення в атмосферу більших кількостей вуглекислого газу, що є парниковими, тобто утрудняє віддачу тепла з поверхні Землі. Інші, посилаючись на зміну клімату в історичний час, вважають антропогенний фактор потепління клімату незначним і зв'язують це явище з посиленням сонячної активності.
Не менш складна екологічна проблема озонового шару. Виснаження озонового шару представляє набагато більшу небезпечну реальність для всього живого на Землі, чим падіння якого-небудь надкрупного метеорита. Озон не допускає небезпечне космічне випромінювання до поверхні Землі. Якби не озон, ці промені зруйнували б все живе. Дослідження причин виснаження озонового шару планети не дали поки остаточних відповідей на всі питання.
Швидкий ріст промисловості, що супроводжується глобальним забрудненням природного середовища, небувало гостро поставив проблему сировинних ресурсів.
Із всіх видів ресурсів на першому місці по росту потреб на нього й по збільшенню дефіциту коштує прісна вода. 71% всієї поверхні планети зайнятий водою, однак прісна вода становить лише 2% загальної кількості, і майже 80% прісної води перебувають у льодовому покриві Землі. У більшості промислових районів води вже відчутно не вистачає, і її дефіцит з кожним роком росте.
У цілому на господарсько-побутові потреби вилучається 10% річкового стоку планети. З них 5,6% витрачаються безповоротно. Якщо безповоротний забір води буде й далі збільшуватися в тім же темпі, що й тепер (4-5% щорічно), то до 2010 р. людство може вичерпати всі запаси прісних вод у геосфері
Встановлено що, задовго до вичерпання запасів горючих копалин люди повинні припинити їхнє спалювання, щоб не задихнутися самим і не знищити все живе.
Думають, що запаси нафти на Землі виснажаться через 200 років, вугілля - через 200-300 років, горючих сланців і торфу - у цих же межах. Приблизно за цей же час може бути вичерпано 2/3 запасів кисню в атмосфері планети.
Дотепер перспективу виснаження ресурсів зв'язують по інерції з так називаними невідновними факторами природного середовища: запасами залізних руд, кольорових металів, горючих копалин, дорогоцінних каменів, мінеральних солей і т.д. Строки розробки родовищ цих ресурсів свідомо кінцеві й варіюють залежно від багатства вмісту їх у земній корі. Вважається, що при нинішніх темпах видобутку запасів свинцю, олова, міді може вистачити на 20-30 років. Строки невеликі, а тому вже заздалегідь вишукуються засоби компенсації й економії дефіцитної сировини. Зокрема, удосконалювання методів видобутку дозволяє приступити до розробки порід з бідним вмістом потрібних елементів і подекуди вже прийнялися за переробку відвалів гірської породи. У перспективі можна буде витягати потрібні елементи в будь-якій потрібній кількості з найпоширеніших у природі порід, наприклад із граніту.
Екологічний зміст науково-технічної революції
Основою взаємодії природного середовища й людського суспільства в процесі виробництва матеріальних благ є наростання опосредкованості у виробничому відношенні людини до природи. Крок за кроком людина поміщає між собою й природою спочатку перетворене за допомогою своєї енергії речовини (знаряддя праці), потім перетворену за допомогою знарядь праці й накопичених знань енергію (парові машини, електроустановки й т.д.) і, нарешті, з недавніх пор між людиною й природою виникає третя велика ланка опосередкування - перетворена за допомогою електронно-обчислювальних машин інформація. Таким чином, розвиток цивілізації забезпечується безперервним розширенням сфери матеріального виробництва, що охоплює спочатку знаряддя праці, потім енергію й, нарешті, останнім часом, інформацію.
Природно, що природне середовище виявляється при цьому усе більш широко й ґрунтовно залученим у виробничий процес. Загострюється необхідність свідомого контролю й регуляції всієї сукупності антропогенних процесів як у самім суспільстві, так і в природному середовищі. Особливо різко ця необхідність зросла з початком науково-технічної революції, сутність якої становить насамперед механізація інформаційних процесів і широке застосування керуючих систем у всіх областях громадського життя.
З першою ланкою опосередкування (виготовлення знарядь праці) зв'язаний стрибок з світу тварин у соціальний світ, із другою (застосування силових установок) - стрибок у вищу форму класово-антагоністичного суспільства, із третьою (створення й застосування інформаційних пристроїв) - зв'язана обумовленість переходу до суспільства якісно нового стану в міжлюдських відносинах, оскільки вперше з'являється можливість різкого збільшення вільного часу людей для їх повноцінного й гармонічного розвитку. Крім того, науково-технічна революція обумовлює необхідність якісно нового ставлення до природи, тому що до крайнього ступеня загострюються ті протиріччя між суспільством і природою, які раніше існували в неявній формі.
Найважливіша риса науково-технічної революції полягає в тому, що вперше у взаємодії суспільства із природою досягнута гранична (у змісті охоплення) опосредкованістъ всіх природних факторів виробництва й тим самим відкрились принципово нові можливості для подальшого розвитку суспільства як свідомо контрольованого й регульованого процесу.
У цих умовах підпорядкування виробництва тільки егоїстичним інтересам підприємців може бути чревате серйозними наслідками для суспільства. Доказ тому - загроза екологічної кризи. Це досить нове й тому поки ще мало вивчене явище, що виникло в ході розгортання науково-технічної революції.
Небезпека екологічної кризи збіглася з науково-технічною революцією не випадково. Науково-технічна революція створює умови зняття технічних обмежень у використанні природних ресурсів. У результаті зняття внутрішніх обмежень розвитку виробництва винятково гостру форму прийняло нове протиріччя - між внутрішньо безмежними можливостями розвитку виробництва й природно обмеженими можливостями природного середовища.
Заходу щодо відновлення технології виробництва, очищення відходів, боротьбі із шумом і т.д., які організуються зараз у розвинених країнах, лише відтягають настання катастрофи, але не здатні запобігти неї, оскільки не усувають корінних причин виникнення екологічної кризи.
Всю попередню історію можна розглядати в екологічному змісті як йшовший із прискоренням процес нагромадження тих змін у науці, техніці й у стані навколишнього середовища, які зрештою переросли в сучасну екологічну кризу. Основна ознака цієї кризи - різка якісна зміна біосфери, що відбулося за останні 50 років. Більше того, не дуже давно з'явилися вже перші ознаки переростання екологічної кризи в екологічну катастрофу, коли починаються процеси необоротного руйнування біосфери.
Екологічна проблема поставила людство перед вибором подальшого шляху розвитку: чи бути йому як і раніше орієнтованим на безмежне зростання виробництва або цей ріст повинен бути погоджений з реальними можливостями природного середовища й людського організму, розмірний не тільки з найближчими, але й з віддаленими цілями соціального розвитку.
У виникненні й розвитку екологічної кризи особлива, визначальна роль належить технічному прогресу. По суті справи виникнення перших знарядь праці й перших технологій привели до початку антропогенного тиску на природу й виникненню перших спровокованих людиною екологічних катаклізмів. З розвитком техногенної цивілізації відбувалося збільшення ризику екологічних криз і обважнення їхніх наслідків.
Джерело такого взаємозв'язку - сама людина, що одночасно є й природною істотою, і носієм технологічного розвитку.
Однак, незважаючи на таку "агресивність", саме технічний прогрес може бути запорукою виходу людства із глобальної екологічної кризи. Створення нових технологій маловідходного, а потім і безвідхідного виробництва по замкнутому циклу дозволить забезпечити досить високий рівень життя не порушуючи при цьому тендітної екологічної рівноваги. Поступовий перехід до альтернативної енергетики збереже чисте повітря, припинить катастрофічне спалювання атмосферного кисню, усуне теплове забруднення атмосфери.
Таким чином, технічний прогрес, як дволикий Янус, має дві протилежні іпостасі в картині сьогодення й майбутнього людства. І тільки від колективного людського розуму, від продуманості й злагодженості дій урядів, освітніх і громадських організацій усього миру залежить, яке чи побачать наші нащадки майбутнє.
Бібліографічний список
1. Гирусов Э. В. Основи соціальної екології. - М., 1998.
2. Лосєв А. В., Провадкин Г. Г. Соціальна екологія. - М., 1998.
3. Маркович Данило Ж. Соціальна екологія. - М., 1997.
4. Форрестер Дж. Світова динаміка. - М., 1978.
5. Малин К. М. Життєві ресурси людства. - М., 1967.
6. Дрейер О. К., Лось В. А. Екологія й стійкий розвиток. - М., 1977.
7. Семенов Н. Н. Наука й суспільство. - М., 1973
8. Марахов В. Г. Науково-технічна революція і її соціальні наслідки. - М., 1975
9. Моисеев Н. Н. Шляхи до творення. - М., 1992.
10. Швебс Г. И. Ідея ноосфери й соціальна екологія. // Питання філософії, 1991, № 7
|
