Реферат: Літосфера

ЗМІСТ

Вступ

1 Антропогенні зміни поверхні літосфери

2 Надра Землі, їх використання та охорона

3 Ґрунт як головний засіб сільськогосподарського виробництва та середовище життя

4 Антропогенне забруднення і виснаження ґрунтів

5 Охорона і раціональне використання ґрунтів

Висновок

Література

Вступ

Тема реферату «Літосфера».

Літосфера- кам'яна оболонка Землі, яка включає земну кору завтовшки від 6 (під океанами) до 80 км (гірські системи). Земна кора складена гірськими породами. Частка різних гірських порід у земній корі неоднакова - більше 70% припадає на базальти, граніти й інші магматичні породи, близько 17% — на перетворені тиском і високою температурою породи і лише 12% - на осадові породи. На континентах переважають граніти, а під океанами - базальти. Під земною корою знаходиться мантія (до 2 900 км углиб) і ядро (від 29 000 до 63 800 км).

Живі організми в літосфері можуть жити на глибині до 3 км.

До складу літосфери входять два найголовніші компоненти -надра Землі і ґрунт.

Надра Землі- частина природного середовища, яка знаходиться під земною поверхнею, включаючи мінерали, елементи і гірські породи, які виходять на поверхню землі. Надра - мінеральна основа біосфери; для людини надра - традиційний об'єкт добування корисних копалин: паливних (вугілля, нафта, горючі сланці), рудних (залізо, алюміній, мідь, олово та ін.) і нерудних (фосфорити, апатити та ін.), природних будівельних матеріалів (вапняки, піски, гравій та ін.).

Ґрунт- тонкий верхній шар континентальної земної кори, один із найголовніших ресурсів планети, гігантська екологічна система, яка разом із Світовим океаном вирішально впливає на всю біосферу.

1 Антропогенні зміни поверхні літосфери

Людина існує в певному просторі, й основною складовою цього простору є поверхня літосфери.

У процесі еволюції людина почала змінювати поверхню землі, особливо великих обсягів ці зміни досягли в останні п'ятдесят років. Це добре ілюструють дані про будівництво великих водосховищ: 90% великих водосховищ світу були побудовані після 1950 р., а в колишньому СРСР за цей період побудовано 94% великих водосховищ.

Порушення поверхні літосфери починається з найменшого - з будівництва житла, коли необхідно вирівнювати поверхню і закладати фундамент. Зростання подібних порушень відбулося після 1950 p., коли в усьому світі, у тому числі й у СРСР відбувався швидкий процес урбанізації, який призвів до збільшення чисельності міського населення. У цей час інтенсивно розвивалася господарська інфраструктура, що супроводжувалося серйозними змінами поверхні літосфери - будувалися залізничні та автомобільні шляхи, прокладалися нафтопроводи, лінії електропередач та зв'язку.

Крім водосховищ побудовані канали великої протяжності, сітки дрібних каналів, а також дренажні системи. У сітках каналів, як зрошувальних, так і дренажних, які в більшості своїй не облицьовані, відбуваються активні ерозійні процеси. Подібні порушення поверхні займають зараз, наприклад, на території Росії більше 12,3 млн. га, з яких приблизно половину складають осушені землі. На багатьох осушених землях спостерігається осідання ґрунту в результаті згорання торфу і руйнування підземних дренажних систем.

Перекриття русла річки греблями є порушенням літосфери практично по всій довжині ріки, оскільки водосховище змінює баланс стоку наносів, значна частина яких затримується у верхньому буфері греблі.

У результаті нижче водосховища починається ерозія русла, а в гирлі відбуваються зміни, обумовлені порушенням балансу насосів.

Поверхня літосфери порушується під час гірських розробок, створення кар'єрів, розрізів і під'їзних шляхів до них. Наприклад, у Росії, за статистичними даними, площа порушення земель у зв'язку з подібною діяльністю в 1989 р. склала 1,2 млн. га.

У Західному Сибіру, де ведуться пошуки нафти й газу, розвивається новий тип антропогенних порушень поверхні літосфери. Тут широко використовуються всюдиходи, які вибивають глибокі колії, а процес оновлення тундрової і лісотундрової рослинності відбувається дуже повільно. Швидко розвивається процес ерозії ґрунту, оскільки колії служать борознами стоку для талих і дощових вод. На місці руху всюдиходів формується антропогенна дренажна сітка.

Ще один шлях порушення літосфери - геологорозвідувальні роботи, які супроводжуються копанням шурфів, бурінням малих свердловин, вибухами поверхневих зарядів при проведенні систематичної розвідки і т. ін. При регіональних дослідженнях вага зарядів досягає 1000 кг, і як наслідок - ушкодження літосфери сягає 100-метрової глибини.

Порушення літосфери приводять, як правило, до активізації небезпечних стихійних природних явищ, таких, як поповзні, завали, просідання ґрунту, створення умов для формування снігових лавин, сприяння збільшенню поверхневого стоку; змінюються умови інфільтрації і рух флюїдів у ґрунті, порушуються біоценотичні взаємозв'язки ґрунтових організмів.

2 Надра Землі, їх використання та охорона

Зараз у світі відбувається великомасштабне втручання людини в систему водо-, нафто- і газоносних горизонтів літосфери, які розташовані на різних глибинах. При цьому вплив на літосферні флюїди здійснюється кількома шляхами.

Частина поверхневого стоку переводиться в підземний, особливо при зрошуванні. Під час зрошування в магістральних каналах і безпосередньо на полях даремно витрачається до 30% води. У результаті на більшій частині зрошуваної території відбувається піднімання рівня ґрунтових вод і навіть виникають заболочені площі. Площа земель, на яких підвищився рівень води внаслідок зрошування, досягає у світі кількох мільйонів гектарів.

Інший шлях переведення поверхневого стоку в товщу літосфери - це підтоплення земель у районах водосховищ, де також піднімається рівень ґрунтових вод. Таке підіймання ґрунтових вод і заповнення водою раніше ненасиченої зони змінюють механічні якості ґрунту, сприяють руйнуванню берегів водосховищ, розвитку суфозії(вимивання з ґрунту мінеральних часток, осідання верхніх товщ ґрунту і утворення понижень та порожнин) та ін.

Під великими водосховищами в місцях розломів земельної кори не виключене проникнення поверхневих вод у глибинні пласти і в глибокі водоносні горизонти. Це може породжувати сейсмічність, що добре відомо з практики будівництва великих водосховищ.

Переведення частини поверхневого стоку в підземний виникає в усіх містах у результаті роботи водогінної та каналізаційної систем. У містах у ненасичену зону літосфери і до вільних горизонтів ґрунтових вод надходить до 3 м³ /км² води, у тому числі гарячої з тепломережі. Результатом цього є затоплення підвалів будинків і підземних комунікацій. Виникають руйнування фундаменту, осідання ґрунтів, розвивається суфозія.

Ще один шлях утручання в літосферу - це закачування забруднених відпрацьованих вод у глибокі свердловини та закачування гарячої води і пари в нафтові свердловини з метою збільшення нафтовіддачі пласту. Обсяги негативних наслідків таких закачувань величезні.

Потужним засобом впливу на літосферні флюїди є відкачування води з різних горизонтів підземних вод. Зокрема, відкачування шахтових вод і вод із кар'єрів і розрізів. При відкачуваннях, які обов'язково перевищують поповнення води, знижується рівень підземних вод і виникають великі вирви депресії. Найбільші зниження рівня підземних вод спостерігаються в районах великих міст, які використовують для водопостачання підземні води з глибини 50-60 м.

Вторгненням у флюїдні системи літосфери є добування нафти і газу.

За період розвитку нафтогазових родовищ пробурено багато десятків тисяч таких свердловин глибиною до 2 км. На їх місці виникли великі депресійні вирви, були розкриті і розгерметизовані всі глибоко залеглі водо-, нафто- і газоносні горизонти.

Наслідки цього процесу виявляються по-різному. У Татарії, наприклад, де видобуток нафти ведеться вже тривалий час, у районі Ромашкінського нафтового родовища з вересня 1986 р. по січень 1989 р. зареєстровано 198 землетрусів силою до 10 балів. Більша частина епіцентрів землетрусів залягає на глибині 2-3 км в осадовому чохлі старої Східноєвропейської платформи.

Крім розвідувальних і промислових свердловин досить глибокі горизонти надр пронизують шахти з видобування корисних копалин: вугілля, поліметалічних руд, солей. Утворені підземні пустоти весь час зростають за об'ємами і площами. На більшості підприємств із видобутку вугілля взагалі не прийнято заповнювати вироблений підземний простір. Все це призводить до просідань ґрунту, а також порушення флюїдних систем. Найчастіше закриті шахти просто затоплюються.

Є вагомі причини вважати, що райони видобутку нафти, газу та вугілля є джерелами виділення в атмосферу метану, який є одним із чинників утворення парникового ефекту.

Запаси корисних копалин у надрах Землі не безмежні і відносяться до категорії невідновлюваних природних ресурсів.

Більшість корисних копалин значною мірою вже вичерпані, особливо багаті на них родовища верхніх горизонтів земної кори.

Вчені неодноразово робили спроби підрахувати запаси і строки вичерпання природних копалин у цілому на земній кулі та в окремих регіонах. Звичайно, ці підрахунки приблизні і базуються на даних, які доступні сучасному рівню знань (див. табл. 1).

Таблиця 1. Ресурси і час вичерпання основних корисних копалин

Новим фактором потужного впливу на надра є ядерні підземні вибухи. їх проводять для створення підземних ємностей у соляних куполах, для створення провальних вирв і для глибинного сейсмічного зондування. Крім того, проводять вибухи з воєнною метою.

У результаті такого потужного впливу на значних площах зазнають розгерметизації зони аномально високих пластових тисків. У 60-х роках почав підвищуватися рівень підземних вод у верхніх горизонтах, що особливо яскраво виявилося в Прикаспійському регіоні. Це викликало зростання сейсмічної активності в західній частині регіону, у результаті почастішали викиди грязьових вулканів та зародилася хвиля деформацій, яка виникла на Апшероні - найбільш старому районі нафтовидобутку - і рухалася з області альпійської складчастості на північний схід у напрямі молодих та старих платформ зі швидкістю 50-60 км/рік. Просування цієї хвилі супроводжувалось різким зниженням нафтовидобутку по всьому регіону.

У наш час це, мабуть, єдине пояснення підняття рівня Каспію у XX столітті, яке, на відміну від інших, відзначалося надзвичайно швидкими темпами. Пояснення, пов'язані зі змінами конфігурації дна в результаті тектонічних рухів, не підтверджуються високоточними повторними нівелюванням. Спроба пояснити зміни водного балансу Каспію збільшенням притоку води в нього і зменшенням випарювання не узгоджується з особливостями зональної циркуляції, підвищенням глобальної температури та відбиранням води на зрошування і господарські потреби.

Таким чином, масштаби техногенної дестабілізації надр Ара-ло-Каспійського перегину набули не локального, а регіонального характеру. Ця дестабілізація незворотна і поки що не піддається регулюванню.

У зв'язку з тим, що надра Землі стали не тільки джерелом добування корисних копалин, але й місцем захоронения шкідливих хімічних і радіоактивних відходів виробництва, сховищем видобутих нафти й газу, місцем проведення підземних ядерних випробувань, будівництва деяких підземних споруд, прокладання транспортних комунікацій і т.д., необхідною стає розробка принципів раціонального використання й охорони надр.

Раціональне використання та охорона надр передбачають такі заходи:

- створення нових високоекологічних технологій розробки родовищ корисних копалин;

- вилучення з добутої мінеральної сировини (у тому числі й бідних руд) усіх хімічних елементів або сполук, що містяться в них;

- утилізація відпрацьованої породи або надійне її захоронения;

- запобігання втратам мінеральної сировини в період експлуатації родовищ;

- вилучення з руд основних і супутніх компонентів;

- збереження чистоти водоносних горизонтів, очищення й утилізація стічних вод;

- забезпечення економії мінеральної сировини при транспортуванні й переробці;

- удосконалення методів захоронения радіоактивних відходів із метою запобігання радіоактивного забруднення навколишнього середовища;

- охорона родовищ корисних копалин від затоплення при створенні водосховищ, організації звалищ промислових і побутових відходів;

- охорона родовищ від пожеж;

- пошук природних і штучних замінників дефіцитних мінеральних сполук, більш повне використання вторинних ресурсів;

- використання альтернативних екологічно чистих джерел енергії.

3 Ґрунт як головний засіб сільськогосподарського виробництва та середовище життя

Ґрунт - верхній тонкий шар континентальної земної кори, утворений під впливом рослин, тварин, мікроорганізмів та клімату з материнських гірських порід, на яких він знаходиться. Це важливий і складний компонент біосфери, тісно пов'язаний з іншими її частинами.

У ґрунті складним чином взаємодіють основні компоненти:

- мінеральні частини (пісок, глина), вода, повітря;

- детрит - відмерла органічна речовина, залишки життєдіяльності рослин і тварин;

- велика кількість живих організмів - від детритофагів до редуцентів, які розкладають детрит до гумусу.

Таким чином, ґрунт - біокосна система, заснована на динамічній взаємодії між мінеральними компонентами, детритом, детритофагами і ґрунтовими організмами.

У своєму розвитку і формуванні ґрунт проходить кілька етапів. Молоді ґрунти часто є результатом вивітрювання материнських гірських порід, або перенесення і відкладання осадів (наприклад, алювію.) На цих субстратах оселяються мікроорганізми, піонерні рослини - лишайники, мохи, трави - та дрібні тварини. Поступово з'являються інші види рослин та тварин, склад біоценозу ускладнюється, між мінеральним субстратом та живими організмами виникає ціла серія взаємозв'язків. У результаті формується зрілий ґрунт, якість якого залежить від початкової материнської породи і клімату. Процес розвитку ґрунту закінчується, коли досягається рівновага ґрунту з рослинним покривом та кліматом, тобто виникає стан клімаксу. Таким чином, зміни ґрунту, що виникають у процесі його формування, нагадують сукцесійні зміни екосистем.

Кожному типу ґрунтів відповідають певні типи рослинних груп. Так, соснові бори, як правило, ростуть на легких піщаних ґрунтах, а ялинові ліси - переважно на більш важких і багатих поживними речовинами суглинистих ґрунтах.

Ґрунти є складною системою, усередині якої відбуваються різноманітні складні процеси. Для того, щоб підтримувати ґрунт у доброму стані, необхідно знати природу обмінних процесів усіх його складових.

Поверхневі шари ґрунту складаються з багатьох залишків рослинних та тваринних організмів, розклад яких призводить до утворення гумусу. Кількість гумусу визначає родючість ґрунту.

У ґрунті існує велика кількість різних живих організмів - педобіонтів, які формують складну харчову детритну сітку: гриби, бактерії, водорості, найпростіші, молюски, членистоногі та їхні личинки, дощові черви та багато інших. Усі ці організми відіграють велику роль у формуванні ґрунту та зміні його фізико-хімічних характеристик.

Рослини вбирають із ґрунту необхідні мінеральні речовини, але після відмирання рослинних організмів спожиті елементи повертаються у ґрунт. Ґрунтові організми поступово переробляють усі органічні рештки. Таким чином, у природних умовах відбувається постійний кругообіг речовин у ґрунті.

У штучно створених агроценозах такий кругообіг порушений, бо людина забирає значну частину сільськогосподарської продукції, використовуючи її для власних потреб. Через те, що ця продукція не бере участі в кругообігу, ґрунт стає неродючим. Щоб уникнути цього і підвищити його родючість у штучних агроценозах, людина вносить органічні та мінеральні добрива.

Загальний земельний фонд України становить 60,36 млн. га. Територія України розташована в трьох ґрунтово-кліматичних зонах (степова, лісова і полісся) з різними типами ґрунтів (чорноземи, сірі лісові ґрунти, дернисті та торф'яники відповідно).

Найбільше природне багатство України - чорноземи. Вони складають майже 50% світового банку чорноземів. Розорані землі в Україні становлять близько 85% від площі степів і лісостепів. Посівні площі займають 33,5 млн. га.

4 Антропогенне забруднення і виснаження ґрунтів

У нормальних природних умовах усі процеси, які відбуваються в ґрунті, знаходяться в рівновазі. Основним фактором порушення рівноваги стану ґрунту є антропогенний. У результаті розвитку господарської діяльності людини відбувається ерозія, дефляція, заболочування, засолення і забруднення ґрунтів. Людина викликає зміну складу ґрунту і навіть його знищення. У даний час на кожного жителя нашої планети припадає менше одного гектара орної землі. Ці незначні площі продовжують скорочуватись через невмілу господарську діяльність людини.

В Україні за останні 25 років вміст гумусу в ґрунті зменшився з 3,5 до 3,2%, площі кислих ґрунтів збільшилися на 1,8 млн. га (25%), а площі засолених - на 0,6 млн. га (24%). Через неправильну меліорацію майже 50 тис. га орних земель підтоплені.

Великі площі родючих земель у світі гинуть при гірничопромислових роботах, при будівництві підприємств і міст. Знищення лісів і природного трав'яного покриву, багаторазова оранка землі без дотримання правил агротехніки призводить до виникнення ерозії ґрунту- руйнування і зміни родючого шару водою і вітром. Ерозія в наш час стала всесвітнім злом. Підраховано, що тільки за останнє століття в результаті водної та вітрової ерозії на планеті втрачено 2 млрд. га родючих земель активного сільськогосподарського використання.

Найбільше від руйнівної дії ерозії страждають господарсько освоєні гірські райони, райони з різко почленованим рельєфом, сильним і нерівномірним стоком талих або зливових вод.

Водна ерозіявикликає площинний змив і розмив ґрунтів. Утворюються яри і промоїни, з господарського використання виключаються великі площі родючих земель. Яружно небезпечними районами в Україні є передгір'я Карпат і Криму.

Вітрова ерозія, або дефляція(розвіювання і видування ґрунту) завдає руйнації в посушливих степових, напівпустельних і пустельних районах з піщаними і супіщаними ґрунтами.

На території СНД площа різною мірою еродованих земель складає більше 5 млн. га.

Одним із наслідків промислової діяльності людини є інтенсивне забруднення ґрунтового покриву.У ролі головних забруднювачів ґрунту виступають метали та їх сполуки, радіоактивні елементи, а також добрива і пестициди, які використовуються в сільському господарстві.

В Україні внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС радіонуклідами забруднено понад 4,6 млн. газемель у 74 районах 11 областей, у тому числі 3,1 млн. га орних земель.

До найбільш небезпечних хімічних забруднювачів ґрунтів відноситься ртуть та її сполуки. Ртуть потрапляє в навколишнє середовище з отрутохімікатами, відходами промислових підприємств, які містять металеву ртуть та її сполуки.

Ще більш масовий і небезпечний характер має забруднення ґрунту свинцем. Відомо, що при виплавлянні однієї тонни свинцю в навколишнє середовище з відходами викидається до 25 кг цього металу. Сполуки свинцю використовуються як добавки до бензину, тому автотранспорт є серйозним джерелом свинцевого забруднення ґрунтів. Особливо багато свинцю в ґрунтах уздовж великих автомагістралей.

Поблизу великих центрів чорної та кольорової металургії ґрунти забруднені залізом, міддю, цинком, марганцем, нікелем, алюмінієм та іншими металами. У багатьох місцях їх концентрація в десятки разів перевищує ГДК.

Радіоактивні елементи можуть потрапляти в ґрунт і накопичуватись у ньому в результаті випадання опадів від атомних вибухів або при скиданні в навколишнє середовище рідких та твердих відходів промислових підприємств, АЕС або науково-дослідних закладів, пов'язаних із випромінюванням і використанням атомної енергії. Радіоактивні речовини з ґрунтів потрапляють у рослини, потім в організми тварин та людей, накопичуючись у них.

Значний вплив на хімічний склад ґрунтів завдає сучасне сільське господарство, яке широко використовує добрива й різні хімічні речовини для боротьби зі шкідниками, бур'янами і хворобами рослин. Нині кількість речовин, залучених до біологічного кругообігу в процесі сільськогосподарської діяльності, приблизно дорівнює кількості речовин, залучених у процесі промислового виробництва. При цьому з кожним роком виробництво і застосування добрив та пестицидів у сільському господарстві зростає. Невміле та безконтрольне використання їх призводить до порушення кругообігу речовин у біосфері.

Однією з найбільш серйозних світових проблем навколишнього середовища є опустелювання земель. Цей процес відбувається майже в 100 країнах. Це позначається на житті 900 млн. чоловік і щорічно зменшує світовий прибуток на 42 млн. доларів.

Опустелювання (аридизація) -це деградація ґрунту в посушливих, напівпосушливих і сухих субгумідних районах, викликана згубним впливом людської діяльності і антропогенних змін клімату. Основні причини опустелювання - виснаження і надмірне забруднення ґрунтів, вирубування лісів і нераціональне зрошення.

Однією із значних екологічних проблем є засолення ґрунтів. Воно виникає в результаті підвищення вмісту в ґрунті легкорозчинних солей (карбонату натрію, хлоридів і сульфатів), зумовлених засоленістю ґрунтоутворюючих порід, привнесенням солей ґрунтовими і поверхневими водами, але найчастіше виникає в результаті нераціонального зрошування. Ґрунти стають засоленими при вмісті більше 0,1% за вагою токсичних для рослин солей. Засолення ґрунтів - одна з причин, яка обмежує розвиток зрошуваного землеробства. Райони стародавнього зрошуваного землеробства мають дуже високий відсоток засолених ґрунтів. Так, у долині річки Інд засолено 10 млн. га з 15 млн. га всієї площі (біля 67%), у долині річки Ніл - 1,2 млн. га з 1,7 млн. га (більше 80%). На території колишнього СРСР при зрошуванні кожної тисячі га засолювалося 184 га, у тому числі 141 га ріллі (Реймерс, 1990). Деякі антропогенні фактори, які спричиняють зменшення площ ґрунтів та їх забруднення, в узагальненому вигляді наведені в таблиці 2.

Таблиця 2. Екологічні наслідки впливу антропогенних факторів на ґрунти

5 Охорона і раціональне використання ґрунтів

Для збереження ґрунтів від подальшого забруднення і деградації необхідно проводити комплекс організаційно-господарських, агрономічних, технічних, меліоративних, економічних і правових заходів щодо запобігання і усунення наслідків зазначених процесів.

Серед першочергових заходів, спрямованих на охорону земельних ресурсів, виділяють такі:

- боротьба з вітровою ерозією- проведення безвідвальної обробки ґрунту зі збереженням стерні на поверхні поля, борозенкові посіви культур, заліснення і закріплення пісків, створення куліс із високостеблових рослин і трав'яних смуг, лісосмуг -буферів снігозатримання;

- боротьба з водною ерозією - поглиблення ріллєвого шару, обробіток ґрунту впоперек на схилах, контурне розорювання, висівання зернових на парових полях та проведення інших заходів, які покращують проходження води в ґрунт та запобігають її стіканню при розтаванні снігу та випаданні дощів; у гірських районах -обладнання протиселевих споруд, заліснення, залуження схилів, регулювання випасання худоби, збереження гірських лісів;

- проведення меліорації- науково-обґрунтованої та екологічно безпечної системи заходів щодо поліпшення ґрунтових, гідрологічних і мікрокліматичних умов сільськогосподарського виробництва з метою підвищення родючості ґрунту та отримання високих і стійких урожаїв. До меліоративних заходів належать: зрошення і осушення земель; вентиляція ґрунтів, закріплення яру; ґрунто- і полезахисні лісонасадження; вапнування ґрунтів; внесення сидератів і органічних добрив та багато інших;

- рекультивація земель- комплекс робіт, спрямованих на відновлення продуктивності й господарської цінності порушених земель. Процес рекультивації складається з двох етапів. На першому етапі (гірсько-технічному) вирівнюють поверхню, засипають кар'єри та інше, здійснюють хімічну меліорацію ґрунту, насипають родючий шар ґрунту, проводять меліораційні і протиерозійні заходи. На другому (біологічному) етапі відновлюють родючість ґрунту. Зараз досить ефективною є рекультивація шляхом лісорозведення. Перед залісненням часто висівають багаторічні бобові трави. Виділяють такі напрямки рекультивації ушкоджених земель - сільськогосподарський, лісогосподарський, водногосподарський, рекреаційний, санітарно-гігієнічний та будівельний.

Висновок

В процесі написання реферату ми прийшли к висновку, що треба берегти нашу «неньку – Землю», бо те що ми робимо на ґрунті може повернутися катастрофою для людства.

Література

1. Андрейцев В.І. Екологія і законодавство України: У 2 кн. - К.: Юрінком Інтер, 1997.

2. Білявський Г.О., Бровдій В.М. Про класифікацію основних напрямів сучасної екології // Рідна природа. - 1995. - № 2. - С. 4-7.

3. Білявський Г.О., Бутченко Л.І., Навроцький В.М. Основи екології: Теорія та практикум. - К.: Лібра, 2002.

4. Білявський Г.О., Падун М.М., Фурдуй Р.С. Основи загальної екології. - К.: Либідь, 1993.

5. Білявський Г.О., Фурдуй Р.С. Практикум із загальної екології. -К.: Либідь, 1997.

6. Волошин В.В. Проблеми сталого розвитку України. - К.: Вид-во «БМТ», 1998.

7. Голубець М.А., Кучерявий В.П., Генсірук С.А. та ін. Конспект лекцій з курсу «Екологія і охорона природи». - К.: УМК ВО, 1990.