Курсовая работа: Операції комерційних банків щодо залучення вкладів населення

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХЕРСОНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра страхової та банківської справи

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни: „Банківські операції”

на тему: „Операції комерційних банків щодо залучення вкладів населення”

ХЕРСОН 2006

1. Сутність і зміст операцій комерційних банків щодо залучення вкладів населення

1.1 Особливості депозитних вкладів фізичних осіб

Більша частина ресурсів комерційного банку формується за рахунок залучених та позичених коштів, а не власних. Можливості комерційних банків у залученні коштів регулюються НБУ. Так, згідно з показником платоспроможності банку, нормативне значення якого встановлює НБУ, залученні та позиченні кошти не повинні перевищувати розмір власного капіталу більше ніж у 12 разів[4, c. 36].

Банки залучають вільні грошові кошти юридичних та фізичних осіб шляхом виконання депозитних операцій, з допомогою яких використовують різні види банківських рахунків.

Депозит (вклад) – це грошові кошти в національній та іноземній валюті, передані їхнім власником або іншою особою за його дорученням у готівковій або безготівковій формі на рахунок власника для зберігання на певних умовах. Операції, пов’язанні з залученням грошових коштів на вклади, мають назву депозитних.

Практично усі клієнтські рахунки називають депозитними. Депозитним може бути будь-який відкритий клієнту у банку рахунок, на якому зберігаються його грошові кошти. За формою використання рахунків вони поділяються на: депозити (вклади) до запитання, термінові, або строкові депозити, умовні депозити.

Вклади (депозити) до запитання розміщуються у банку розрахунковому або поточному рахунку клієнта. Вони використовуються для здійснення поточних розрахунків власника рахунку з його партнерами. За вимогою клієнта кошти з поточного рахунку у будь-який часможуть вилучатися шляхом видачі готівки, виконання платіжного доручення, сплати чеків або векселів. До вкладів до запитання прирівнюються внески з попереднім повідомленням банку про намір зняти гроші з рахунку (за умови, що термін повідомлення не перевищує одного місяця).

Строкові вклади – це кошти, що розміщенні у банку на певний строк і можуть бути знятими після закінчення цього терміну або після попереднього повідомлення банку за встановлений період (не менше 1 місяця). Вилучення строкових вкладів відбувається шляхом переказування грошей на поточний рахунок або готівкою з каси банку. Строкові вклади є для банків кращим видом депозитів, оскільки вони стабільні і зручні в банківському плануванні. За ними сплачується депозитний процент, рівень якого диференціюється залежно від терміну, виду внеску, періоду повідомлення про вилучення, загальної динаміки ставок грошового ринку та інших умов.

Строкові вклади є джерелом одержання прибутків їхніми власниками. Вони оформляються угодою між вкладником і банком. Банки самостійно розробляють форму депозитної угоди. Угода укладається в двох примірниках, один з яких зберігається у клієнта, а інший – у банку. В угоді передбачається сума внеску, термін, протягом якого внесок зберігатиметься у банку, розмір депозитного процента, обов’язки та права вкладника і банку, відповідальність сторін за недотримання умов депозитної угоди. Деякі банки встановлюють мінімальний розмір стрококового вклад, величина якого залежить від орієнтації банку на відповідного вкладника (дрібного, середнього, великого).

Досить значний резерв потенційних кредирних ресурсів, що мобілізуються комерційними банками, є на руках у фізичних осіб. За даними НБУ на 1 червня 2005 року банками України було отримано вкладів від населення в сумі 52816 тис. грн., в тому числі, строкових вкладів – 41056 тис. грн. [11].

В Україні 1999 року Указом Президента затверджено Подоження про порядок створення і використання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Фонд гарантує кожному вкладникові комерційного банку, що сплачує збори до Фонду, відшкодування за вкладом, включаючи проценти, у розмірі вкладу, але не більше ніж 500 гривень станом на день, коли комерційний банк не зможе погасити перед вкладниками своїх зобов’язань.

Фонд створюється і функціонує як державна, економічно самостійна, спеціалізована юридична особа, яка не має на меті отримання прибутку. Джерелами формування коштів Фонду є:

початковий збір з комерційних банків у розмірі одного відсотка зареєстрованого статутного капіталу;

регулярні збори з комерційних банків у розмірі 0,5 % загальної суми вкладів і процентів з них;

спеціальні збори з комерційних банків у розмірах, що не реревищують щорічних регулярних зборів;

внесок держави – 20 млн. грн., що вноситься НБУ за рахунок його видатків;

доходи, отримані від інвестування коштів Фонду в державні цінні папери;

кредити комерційних банків, міжнародних фінансових інститутів та іноземних банків;

інші джерела, не заборонені законодавством України [14, c.88].

Залежно від змін і тенденцій розвитку ринку ресурсів, залучених від комерційних банків, розмір відшкодування за рахунок Фонду може бути збільшений.

Депозити фізичних осіб класифікуються таким же чином, як і депозити юридичних осіб. У банківській практиці України депозити фізичних осіб поки що об’єднують поняттям „ощадні вклади” і класифікують за формою вилучення коштів як депозити на визначений термін.

Ощадні вклади служать їх власникам для нагромадження грошових заощаджень і підтверджуються видачею їм на руки вкладних документів (ощадних книжок). Кошти на ощадних вкладах зберігаються в банках тривалий період і є стабільними ресурсами для довгострокового кредитування банківських клієнтів.

У момент відкриття депозиту між фізичною особою (вкладником) і відповідним банком виникають правові відносини, які перестають діяти лише після закриття рахунку. Відносини можуть бути обумовлені в договорі, якщо ж договір не укладається – правовий режим закріплено в Законі України „Про банки і банківську діяльність”.

Вкладниками комерційних банків можуть бути громадяни України, іноземні громадяни й особи без громадянства. Вклади громадян мають добровільний і цільовий характери, не обмежуються сумами і кількістю рахунків у банку.

Таємниця вкладів, зберігання їх і видача на першу вимогу вкладників гарантується державою або комерційним банком. Дохід, що виплачується вкладникам за вкладами, не оподатковується. Усі документи. Пов’язані з переходом вкладів до спадкоємців, вільні від сплати державного мита.

Довідки про вкладників і про операції з вкладами видають (крім самих вкладників та їх законних представників):

судам, органам прокуратури, службі безпеки, міліції в справах, що є в їх провадженні та за якими відповідно до чинного законодавства може бути застосована конфіскація майна, а також судам з цивільних справ, що випливають із кримінальних і є в їх провадженні;

судам з цивільних справ про стягнення аліментів або про розподіл вкладу, що є спільним майном подружжя;

державним нотаріальним конторам і народним сулам щодо спадкових справ про вклади померлих вкладників, що є в їх провадженні;

підставою для видачі довідки можуть бути лише письмові запити суддів, прокурорів, слідчих прокуратури, органів внутрішніх справ і служби безпеки та державних нотаріусів.

Довідку про наявність вкладу на ім’я відповідного вкладника підписують керівник і головний бухгалтер комерційного банку. В довідці вказується, кому і з якого приводу її видано.

Вклади не підлягають арешту чи стягненню інакше, як за присудами чи постановами судів. Це ж стосується і конфіскації вкладів.

Вкладники комерційних банків мають право:

розпоряджатися вкладом як особисто, так і через представника;

вказувати осіб, яким вклад повинен бути виданий після їх смерті;

зараховувати на вклади суми заробітної плати чи інших доходів;

списувати з вкладних рахунків суми за різними видами платежів.

Розглянемо деякі особливості розпоряджень вкладами:

особа, яка внесла вклад на ім’я іншої особи, не має права розпоряджатися цим вкладом;

представником вкладника є особа, котра має від нього письмове уповноваження-доручення на розпорядження вкладом чи на його одержання;

представником повнолітнього вкладника, дієздатність якого одмежена, є його опікун або піклувальник;

вкладами, внесеними будь-ким на ім’я неповнолітніх, які не досягли 18 років, розпоряджаються: до досягнення неповнолітніми 15 років – їхні батьки чи опікуни, а при досягненні 15 років – вони особисто, але з дозволу своїх батьків чи опікунів;

вкладами,що внесені неповнолітніми на своє ім’я самостійно, розпоряджаються самі неповнолітні;

громадяни України, котрі працюють за кордоном, а також члени їхніх сімей можуть розпоряджатися вкладами за дорученням через своїх представників.

Доручення на розпорядження вкладом мають бути оформленні згідно з чинним законодавством.

Доручення на вклади мають право оформляти тільки повнолітні вкладники; вони можуть бути одноразові і на тривалий термін, оформленні як поза установою комерційного банку, так і в комерційних банках безпосередньо на особових рахунках вкладників. Доручення на вклад не можна оформляти на неповнолітню особу. На дорученні має бути вказана дата видачі і обов’язково підпис вкладника. Доручення оформляється на одну чи кілька осіб терміном не більше ніж три роки (якщо термін не вказаний – доручення дійсне протягом року) у присутності представника вкладника або без нього.

Операційний працівник банку, перевіривши правильність оформлення доручення та підписи вкладника в особовому рахунку та на дорученні, завіряє його своїм підписом.

Доручення, оформлене поза установою комерційного банку, повинно бути завірене нотаріусом або підписом керівника підприємства, організації, установи за місцем праці вкладника, навчання чи лікування; відбитком відповідної гербової печатки.

Заповідальні розпорядження на вклади оформляються в установах комерційних банків на особових рахунках вкладників, якщо ж вони оформлені поза банками – то обов’язково завіряються нотаріально.

Вклади можуть заповідатися будь-якій особі (групі осіб), які входять чи не входять в коло спадкоємців згідно із законом, а також різноманітним організаціям чи державі.

У заповідальних розпорядженнях на кількох осіб вказуються частки вкладу кожній із них.

Текст заповіту засвідчується працівником банку.

Вклад, на який не оформлено заповіт, видається спадкоємцям згідно із законом через шість місяців з дня смерті вкладника. Спадкоємці повинні подати в банк свідоцтво про спадщину, ощадну чи вкладну книжку, особисто пред’явити паспорти.

Деяка сума вкладу на похорон може видаватись і без пред’явлення права на спадщину, згідно із правилами, установленими чинним законодавством.

Важливе значення для стимулювання внесків має гарантування банком цілості переданих йому коштів. Цього можна досягти шляхом страхування депозитів. В Україні поки що система страхування депозитів не створена, але діє механізм, що певною мірою регулює основні моменти цієї проблеми. Згідно з положенням НБУ „Про порядок формування банківською системою України обов’язкових резервів” резервування коштів, залучених від фізичних осіб, має здійснюватися комерційними банками шляхом вкладання певної частки залучених коштів у державні цінні папери. Цей захід,спрямований на забезпечення гарантії захисту вкладів населення у разі погіршання фінансового стану комерційного банку, водночас постає одним із шляхів сприяння активізації залучення коштів від фізичних осіб. Створення резерву у вигляді цінних паперів вигідне для комерційного банку тому, що він має гарантований дохід від придбання цінних паперів[3, c. 212].

1.2 Порядок здійснення операцій комерційних банків з поточними рахунками та ощадними вкладами населення

Депозити до запитання фізичні особи відкривають у комерційних банках найчастіше у вигляді поточних рахунків, картрахунків, ощадних вкладів до запитання. До строкових депозитів відносяться різні види строкових ощадних і цільових вкладів.

Поточні рахунки відкривають в установах банків фізичним особам для проведення розрахунків у національній валюті між собою та з юридичними особами.

Поточні рахунки відкривають на підставі:

заяви;

документа, що засвідчує особу (паспорт або документ, що замінює його);

договору на відкриття та обслуговування рахунку між установою банку і фізичною особою;

картки із зразком підпису, що надається в присутності працівника банку, який відкриває рахунок, та засвідчується ним.

Виконання операцій на поточних рахунках здійснюється в безготівковій та готівковій формах на підставі відповідних документів.

На поточні рахунки фізичних осіб зараховуються:

оплата праці, пенсії, допомоги, авторські гонорари за літературні роботи, музичні твори, вироби і твори образотворчого мистецтва, за артистичну діяльність, наукові роботи та винаходи;

виплати страхових та викупних сум, позичок з особистого страхування, страхове відшкодування за майновим страхуванням;

орендна плата за наймом житлових помешкань, рухоме і нерухоме майно;

відшкодування шкоди, заподіяної робітникам та службовцям каліцтвом або в разі втрати годувальника;

кошти в національній валюті за продану іноземну валюту;

кошти за реалізовані товарно-матеріальні цінності, за здану сільгосппродукцію;

інші надходження у випадках, що не суперечать чинному законодавству.

З поточних рахунків фізичних осіб проводяться операції:

розрахунки за надані послуги юридичними та фізичними особами;

розрахунки за придбані в підприємствах торгівлі товари;

відрахування до Державного та місцевих бюджетів обов’язкових та інших платежів;

розрахунки при участі у створенні підприємств різної форми власності;

розрахунки за купівлю та продаж цінних паперів на біржовому або позабіржовому ринку;

розрахунки за куплену іноземну валюту;

інші операції у випадках, що не суперечать чинному законодавству.

Поточний рахунок фізичної особи закривається на підставі його заяви, у разі смерті й інших випадках, передбачених договором та чинним законодавством.

У даний час поширюється нова форма розрахунків, що базується на використанні спеціалізованої робочої станції для банківського обслуговування населення (САРС-БОН) іззастосуванням індетифікаційних карток.

Банк відкриває поточні рахунки та видає картки з урахуванням технічних можливостей САРС-БОН. Фізичні особи, які мають рахунки, у разі отримання картки і дотримання правил виконання фінансових операцій, обслуговуються безперешкодно за всією номенклатурою розрахунково-касових операцій [14, c. 95].

Прихідні операції з рахунками виконуються без обмежень щодо сум та умов зберігання, якщо інше не передбачено законодавством, банківськими правилами або розпорядженнями власника рахунку.

Видаткові операції виконуються в межах наявності грошових сум на рахунку з дотриманням умов їх використання (зберігання).

Здійснення всіх фінансових операцій з використанням карток підтверджується паперовим документом (квитанцією, витягом тощо).

Для забезпечення безпеки рахунку та надійності виконання фінансових операцій з використанням карток власник рахунку обирає один, тільки йому відомий персональний ідентифікаційний номер (ПІН). Для здійснення фінансової операції, що виконується за допомогою картки, клієнт повинен на спеціальній клавіатурі ввести обраний ним ПІН-код.

Установи комерційних банків приймають від фізичних осіб ощадні вклади до запитання, строкові, цільові та інші.

Вклад, за яким строк зберігання на перед не визначено, сума якого може бути видана у будь-який час на першу вимогу вкладника, має назву до запитання.

Відкриття вкладних рахунків до запитання здійснюються на підставі договору, який укладається між установою банку та власником грошових коштів при наявності ідентифікаційного номера Державного реєстру фізичних осіб – платників податків та інших обов’язкових платежів.

Кошти на вкладний рахунок можуть бути внесені готівкою або перераховані з поточного рахунку. На цьому рахунку можутьздійснюватися безготівкові розрахунки, як і за поточними рахунками фізичних осіб.

Технологія здійснення вкладних операцій у банках має свої особливості залежно від умов вкладу, рівня автоматизації і програмного забезпечення.

Для прикладу розглянемо порядок здійснення операцій з вкладами до запитання в установах Ощадного банку.

Для відкриття рахунку вкладник заповнює алфавітну картку, яка використовується для збору інформації про клієнта, і прихідний ордер. Якщо використовується ордер початкового внеску ф. № 51/36, то одночасно на звороті ордера вкладник може оформити доручення на вклад або заповідальне розпорядження.

На підставі цих документів контролер відкриває для вкладника особовий рахунок, узявши в нього зразок підпису і нарахувавши умовно до кінця року проценти.

Проценти, які обчислюються за прихідними операціями, називаються „процентами нарахованими”, при видаткових – „процентами відрахованими”.

На підтвердження прийнятого вкладу вкладникові видають ощадну (вкладну) книжку. Касир, отримавши внутрішнім порядком приходний ордер і ощадну книжку, перевіряє правильність записів у них, підписує ці записи, одержує від вкладника гроші, видає йому ощадну (вкладну) книжку.

Початковий внесок на ім’я вкладника може здійснити інша особа, яка перед своїм підписом в ордері вказує, хто вніс вклад.

При прийомі початкового внеску на ім’я неповнолітнього в установах банків повинні бути оформлені зразки підписів осіб, котрі розпоряджаються вкладом, згідно з чинним законодавством [7].

Для поповнення вкладу вкладник оформляє на суму внеску прихідний ордер. Контролер, одержавши ордер і ощадну (вкладну) книжку, знаходить відповідний особовий рахунок, звіряє реквізити і при їх ідентичності вносить і картку особового рахунку дату операції, прийняту суму, залишок вкладу, суму умовно нарахованих на внесок процентів до кінця року та їх залишок. Ці ж реквізити записує в ордері та в ощадній книжці.

За приходними операціями проценти на вклад додаються до попереднього залишку процентів. Після закінчення операційного року проценти за поточний рік дораховують до залишку вкладу і на новий залишок вкладу умовно нараховують проценти на цілий рік вперед.

Якщо залишок вкладу в ощадній книжці не збігається із залишком у рахунку (розбіжності не пов’язані з надходженням суми безготівковим шляхом), то контролер повідомляє про це керівника банку і на основі одержаного дозволу здійснює чергову операцію.

Якщо вкладник чи вкладник не подають при додатковому внеску ощадної книжки, то контролер на підтвердження прийнятої суми виписує квитанцію, копія якої прикладається до приходного ордера.

Для одержання часткової суми вкладу вкладник оформляє видатковий касовий ордер, пред’являє його разом з ощадною книжкою працівникові. Без пред’явлення ощадної книжки вклад не видається.

Працівник банку обов’язково звіряє підпис вкладника на ордері і в особовому рахунку. Після чого здійснює видаткову операцію, відрахувавши умовно до кінця року на видану суму проценти.

При виплаті всієї суми вкладу контролер повинен відрахувати проценти на суму всього вкладу до кінця року, прирахувати залишок одержаних процентів до залишку й оформити його видачу.

Особовий рахунок погашається штампом „Вклад виплачено” та підписом контролера. На суму нарахованих до вкладу процентів складається меморіальний ордер. В ощадній книжці спочатку відображається сума нарахованих процентів, а потім – виплачена сума. Книжка погашається штампом „Вклад виплачено”, ставиться дата і підпис контролера як на останній сторінці, так і на титульній, і книжка надривається зверху і знизу.

Касир після перевірки правильності операцій в ощадній книжці й ордері підписує їх, виплачує гроші.

Закритий особовий рахунок вкладають у картотеку закритих рахунків поточного року, на алфавітній картці роблять позначку „Рахунок закрито”, ставиться дада, підпис контролера, і картку перекладають в архівну картотеку.

Якщо операції з приймання і видачі вкладів автоматизовано, контролер перевіряє правильність операцій тільки в ордерах і ощадній книжці, підписує ці документи і передає касиру, який приймає чи видає готівку [16, c.54].

Вклади до запитання приймають також і комерційні банки. Але порядок оформлення операцій і правила нарахування процентів можуть мати свої особливості.

Установи комерційних банків приймають від фізичних осіб строкові і цільові вклади, режим яких обумовлюється угодами. Документи і порядок їх оформлення за цими вкладами такий же, як і за вкладом до запитання. Але часткові видачі тут не здійснюються. Проценти нараховуються за термін, протягом якого вклад зберігається в банку. Видача доходу (процентів) проводиться згідно з умовами договору – щомісяця (щокварталу) чи при закритті рахунку.

1.3 Депозитна політика банку

Депозитна політика комерційного банку – це стратегія і тактика банку щодо залучення грошових коштів вкладників та інших кредиторів і визначення нацефективнішої комбінації їх джерел. Оптимізація депозитної політики банку – не просте завдання, при його вирішенні необхідно врахувати інтереси економіки країни в цілому, комерційного банку як суб’єкта економіки, клієнта і персоналу банку. Цілком зрозуміло, що їх інтереси далеко не завжди збігаються, тому оптимальна політика має на меті перш за все узгодити їх. Депозитна політика підпорядковується загальним банківським вимогам, тобто поєднанню ліквідності, дохідності й ризику. Можна навести загальні критерії оптимальності депозитної політики:

зв’язок депозитних, кредитних та інших операцій банку між собою для підтримки його стабільності, надійності, фінансової стійкості;

диверсифікація ресурсів банку з метою мінімізації ризику;

сегментування депозитного портфеля (за клієнтами, послугами, ринками);

диференційований підхід до різних груп клієнтів;

конкурентоздатність банківських депозитних продуктів тощо.

Специфічні критерії оптимізації депозитної політики визначаються кожним банком індивідуально (залежно від розміру банку, кваліфікації його персоналу, собівартості операцій і послуг, що ним виконуються).

У роботі комерційних банків із залучення депозитів (вкладів) важливу роль відіграє процентна політика, оскільки одержання доходів від вкладених коштів є для клієнтів суттєвим стимулом до активізації внесків. Процентна політика є одним з показників надійності і стабільності ресурсної бази комерційного банку і повинна вкладатися в рамки двох протилежних граничних вимог: по-перше, процентна ставка за депозитами повинна бути достатньо привабливою для потенційних вкладників; по-друге, процентна ставка не повинна різко перевищувати нижню межу процентної маржі між активними і пасивними операціями банку. Розмір депозитного процента комерційний банк встановлює самостійно, виходячи з облікової ставки НБУ, стану грошового ринку і власної депозитної політики [10].

Можна зробити висновок про те, що більш стійкі у фінансовому плані банки, які турбуються про підтримку своєї ліквідності і платоспроможності, пропонують процент за депозитами не вищий за середньогалузевий (зазвичай, середньогалузевим береться процент за вкладами в Ощадному банку).

Високий процент за строковими депозитами юридичних осіб і вкладами фізичних осіб свідчить, насамперед, про те, що комерційний банк володіє нестабільною ресурсною базою, недостатньою для ефективних кредитних вкладень. Такий банк намагається розширити і стабілізувати свої ресурси шляхом залучення депозитів, пропонуючи вкладникам підвищену процентну ставку. Але залучення ресурсів за такою процентною ставкою вимагає здійснення вкладень під вищий процент, тобто вкладення, як правило, більш ризиковані, і вкладники замість доходу можуть втратити і сам депозит у разі банкрутства банку.

Рівень доходів за різноманітними видами депозитних рахунків різний. Нижчі проценти комерційні банки сплачують за рахунками до запитання. Відсутність або незначні доходи стимулюють власників рахунків до запитання скорочувати до мінімуму залишки коштів на них, тому деякі банки намагаються стимулювати клієнтів виплатою премій або безплатним обслуговуванням цих рахунків. При встановленні розміру процентної ставки за строковими депозитами визначальним чинником є термін, на який розміщені кошти. Що триваліший термін, то вищі процентні ставки. Процентна ставка за строковим депозитом може залежати і від частоти виплати доходу (що рідше здійснюються виплати, то вищий рівень процентної ставки) [14, c. 54].

Також важливе значення відіграє політика банку щодо дострокового припинення договору, має поєднувати в собі інтереси не тільки банку, але й клієнта. Несприятливі для клієнта умови дострокового повернення вкладу, які закладено депозитному договорі, можуть відштовхнути потенційних споживачів депозитних послуг. Ефективне вирішення цієї проблеми можливе при балансуванні інтересів сторін депозитної угоди. З точки зору лояльності банку до випадків передчасного зняття коштів з депозитного рахунку існує два підходи: жорсткий та помірний. Прикладом жорсткого підходу може бути пункт депозитного договору „при достроковому знятті коштів з клієнта стягується 2 проценти від суми вкладу в доход банку і за поточний період проценти не нараховуються”.в умовах економічної нестабільності, слабкої довіри до фінансово-кредитних установ подібне становище відштовхує потенційних клієнтів і, відповідно, ніяк не сприяє зміцненню ресурсної бази банку.

Привабливим, лояльним для потенційних клієнтів підходи слід вважати виплату процентів за зменшеною, порівняно з договірною, ставкою за фактичний термін розміщення коштів в установі банку. В іншому випадку можлива виплата вкладнику нарахованих процентів за зберігання вкладу протягом повних місяців,а за місяць, протягом якого було розірвано угоду – проценти нараховують як за вкладом „до запитання”.

2. Аналіз ефективності проведення операцій комерційних банків з депозитами

2.1 Порядок нарахування та сплати відсотків по вкладах населення

При визначенні умов функціонування рахунків фізичних осіб слід враховувати:

термін залучення коштів;

процентну ставку по депозитах;

порядок нарахування та сплати процентів;

мінімальну суму внеску на депозитний рахунок.

Найбільш складним є визначення трьох останніх позицій.

Максимальна сума вкладу не обмежується, визначається тільки його мінімальна величина. Такий підхід обумовлений тим, що залучення великої кількості вкладників з малою сумою внеску призводить до зростання операційних витрат банку. Кожна установа банку самостійно визначає мінімальну суму внеску, виходячи із стану ресурсної позиції, можливостей щодо залучення коштів населення, ціни ресурсів відносно вартості інших джерел поповнення пасивів установи банку, терміну вкладу тощо.

Розрахунок процентної ставки потребує врахування таких факторів, як:

ставка рефінансування НБУ;

максимальний розмір процентної ставки по депозитах, визначений тарифами банку;

розмір процентної ставки по депозитах в основних банках-конкурентах у регіоні;

статус клієнта, кошти якого банк залучає (наскільки вигідним є потенційний клієнт з точки зору доходності від усіх видів обслуговування в установі банку);

питома вага вкладів клієнтів (окремого клієнта) у формуванні ресурсів банку;

рентабельність депозитних операцій.

У разі потреби та економічної доцільності керівникам регіональних установ необхідно дозволити самостійно встановлювати тарифи на банківські послуги, виходячи з умов регіону та інтересів банку. Вони повинні мати право у разі необхідності переглядати процентні ставки по вкладах з урахуванням фінансових можливостей та впроваджувати нові види вкладів, умови яких були б розроблені самостійно. Для клієнта, який має в установі банку декілька видів вкладів на певну суму, можна запропонувати систему бонусів [17, c. 20].

У разі наявності широких повноважень установи щодо визначення ціни на депозитні продукти у межах загальної цінової політики банку мова іде про децентралізований порядок ціноутворення. Такий підхід виправданий при розвинутій збутовій мережі банку, при використанні методу спільного збуту, комплексному (пакетному) обслуговуванні приватних клієнтів та у разі роботи з численними цільовими ринками. Звичайно такий метод водночас є і найбільш ризикованим і найбільш ефективним, оскільки вимагає прийнятття від установ банку самостійних рішень.

Най поширенішою на сьогоднішній день у практиці діяльності комерційних банків України є централізована система ціноутворення. Вона передбачає щорічне затвердження процентних доходів вкладників правліннями банків та періодичне їхнє коригування. Не важко помітити, що у цьому випадку неможливо реалізувати концепцію гнучкого ціноутворення з урахуванням комплексу відносин клієнта з банком і регіональних особливостей збуту депозитних продуктів.

Одним з варіантів ціноутворення може бути змішана система, що поєднує в собі централізований процес установлення цін на депозитні продукти з можливістю у разі потреби та економічної доцільності переглядати процентні ставки на місцях та впроваджувати нові види вкладів. Цей варіант є найбільш оптимальний в умовах переходу від централізованого до децентралізованого порядку визначення ціни. Він дає можливість враховувати специфічні умови діяльності установ банку в регіонах.

Депозитне обслуговування банком фізичних осіб пов’язано з нарахуванням процентів, які і відносяться на собівартість банківських продуктів.

Нарахування процентів по вкладах в установах комерційних банків України проводиться відповідно до „Порядку нарахування, обліку, сплати та стягнення процентів і відображення їх на рахунок бухгалтерського обліку в установах банку”, затвердженого постановою Правління НБУ від 16 вересня 1994 року № 155 з відповідними змінами та доповненнями.

Розмір процентних ставок і порядок їх нарахування на вкладні рахунки за всіма видами вкладів визначаються в договорах між банком та клієнтом і регламентуються відповідними положеннями про порядок ведення вкладних операцій у комерційних банках.

Проценти нараховуються за календарну кількість днів.

За всіма видами вкладів у разу функціонування їх менше одного місяця (якщо від дати відкриття вкладу до дати його закриття пройшло менше одного місяця) проценти нараховуються як за вкладом „до запитання”.

Для нарахування процентів необхідно такі дані:

сума, на яку нараховують проценти;

період, за який вони нараховуються;

процентна ставка.

Сума нарахованих процентів визначається за формулою:

Нп=Пч/Пд (1)

де, Пч – процентне число;

Пд – постійний дільник.

Пч=С·К/100 (2)

де, С – сума вкладу;

К – кількість днів (зберігання вкладу у банку).

Пд=365/Вс (3)

де, Вс – річна відсоткова ставка за вкладом.

Застосування процентних чисел значно спрощує роботу щодо нарахування процентів. Її можна проводити у два етапи: спочатку по рахунках клієнтів обчислюється за відповідний період кількість процентних чисел, а потім загальна кількість процентних чисел за цей період – сума нарахованих процентів.

Період нарахування процентів по вкладах „до запитання” вважається календарний місяць [3, c. 225].

Нарахування процентів та віднесення на собівартість проводиться в останній робочий день місяця. Процентне число обчислюється з урахуванням вихідних днів до кінця місяця.

За строковими депозитами банки можуть нараховувати прості і складні відсотки. Найбільш поширеним і традиційним є нарахування простих відсотків за формулою:

В = (С Вc К) / (365 • 100%) (4)

де, В — сума нарахованих простих відсотків.

Дохід по складних відсотках передбачає нарахування відсотка на відсоток. Сума, яку отримує вкладник наприкінці терміну вкладу, при нарахуванні складних відсотків обчислюється за формулою:

Р(1+R)n (5)

де, n — період вкладу;

R — відсоткова ставка по депозиту;

Р - сума угоди.

Наприклад, до Приватбанк було покладено на депозитний рахунок 6000 грн. під 10% річних строком на півроку. Сума, нарахованих простих відсотків які отримає вкладник після закриття рахунку дорівнюватиме:

6000·10·180/365·100=295,89 грн.

Отже, загальна сума, яку отримає вкладник після закриття рахунку дорівнює 6295,89 грн.

По складному відсотку ця сума дорівнюватиме:

6000·(1+0,1/2) =8040,57 грн.

По строкових (договірних) вкладах нарахування процентів здійснюється:

по вкладах строком зберігання 1 рік і більше – по закінченні року, наступного за роком відкриття рахунку;

по вкладах з невеликим обумовленим строком зберігання до 1 року – в кінці строку зберігання;

щомісячно або щоквартально, якщо це передбачено умовами договору;

при виплаті всього вкладу – з розрахунку кількості днів, протягом яких зберігався вклад, та річної процентної ставки, передбаченої умовами договору в цьому випадку.

Для строкового вкладу із щомісячною виплатою процентів період нарахування встановлюється від дати зарахування коштів до аналогічної дати наступному місяці.

У разі сплати установою банку процентів щоквартально або після закінчення строку вкладу нарахування проводиться щомісячно з віднесенням суми процентів на операційні витрати місяця, за який вони нараховані у зазначеному порядку. Такий самий період нарахування процентів встановлюють і для строкових вкладів із щомісячною виплатою, з розбивкою періоду нарахування на відрізки.

Якщо за строковим вкладом проценти виплачуються щомісячно, то при достроковому закритті такого вкладу перерахунок процентів проводиться, виходячи з фактичного строку зберігання вкладу і процентної ставки по вкладах „до запитання”. При другому варіанті застосовується метод нарахованих та відрахованих процентів. Проценти, нараховані по прибуткових операціях, називаються „проценти прираховані” та проценти, нараховані по видаткових операціях – „проценти відраховані”. При заповнені особового рахунку нараховані проценти додаються до виведеного після попередньої операції залишку процентів, а проценти відраховані віднімаються від цього залишку.

Для компенсації втрат від інфляції банки можуть пропонувати клієнтам виплату відсотків наперед [4, c. 43].

Особливості порядку нарахування та сплати процентів по вкладах фізичних осіб можуть бути використані банком як додатковий фактор привабливості для клієнтів. Тому зручність процедури зняття процентів, термінів виплати, зберігання та капіталізації є ознаками гнучкої депозитної політики, що визначає привабливість банку для клієнтів.

Існують два основних підходи до тлумачення терміну „капіталізація процентів по вкладах”. Перший підхід, який використовує більшість українських банків, полягає у капіталізації щомісячним нарахуванням процентів та їх резервуванням на спеціальному рахунку – тобто для вкладника ці гроші не працюють.

Другий підхід, якому віддають перевагу і автори, розглядає капіталізацію як процес „роботи” нарахованих, не знятих процентів (нарахування доходу щодо вкладу за формулою складних процентів). Звичайно він є більш вигідним та привабливим для клієнтів, оскільки капіталізація фактично збільшує розмір доходів вкладника, а також цей підхід дає широкі можливості банку для ведення роз’яснювальної рекламної кампанії щодо переваг строкових депозитів

Дострокове припинення дії депозитної угоди має поєднувати в собі інтереси не тільки банку, але й клієнта. Несприятливі для клієнта умови дострокового повернення вкладу, які закладено депозитному договорі, можуть відштовхнути потенційних споживачів депозитних послуг. Ефективне вирішення цієї проблеми можливе при балансуванні інтересів сторін депозитної угоди. З точки зору лояльності банку до випадків передчасного зняття коштів з депозитного рахунку існує два підходи: жорсткий та помірний. Прикладом жорсткого підходу може бути пункт депозитного договору „при достроковому знятті коштів з клієнта стягується 2 проценти від суми вкладу в доход банку і за поточний період проценти не нараховуються” в умовах економічної нестабільності, слабкої довіри до фінансово-кредитних установ подібне становище відштовхує потенційних клієнтів і, відповідно, ніяк не сприяє зміцненню ресурсної бази банку.

Привабливим, лояльним для потенційних клієнтів підходи слід вважати виплату процентів за зменшеною, порівняно з договірною, ставкою за фактичний термін розміщення коштів в установі банку. В іншому випадку можлива виплата вкладнику нарахованих процентів за зберігання вкладу протягом повних місяців,а за місяць, протягом якого було розірвано угоду – проценти нараховують як за вкладом „до запитання”. Деякі банки передбачають при достроковому розірванні договору у строк до 3-х місяців виплату повної суми процентів за цей період, а у строк понад 3 місяці – виплату половини нарахованих процентів.

Порядок нарахування та сплати процентів по депозитних вкладах є дійовим інструментом у ціновій конкурентній боротьбі комерційних банків. Зростання конкуренції вимагатиме від комерційних банків більш гнучкого використання всіх параметрів цінової політики банку.

2.2 Ефективність діяльності комерційних банків щодо надання депозитних послуг

З метою покращення депозитного обслуговування та підвищення його ефективності банки періодично аналізують результати цієї діяльності. Джерелами аналізу виступає первинна інформація. З метою виявлення конкурентних позицій банку на ринку депозитних послуг для фізичних осіб необхідним буде звернення до вторинної інформації, тобто до газетних та журнальних матеріалів публікацій рейтингових агентств, річних звітів банків тощо.

Для оцінки результатів діяльності депозитного відділу банку можна запропонувати таку систему показників.

Середній термін зберігання одної гривні (дні):

Ст=Сз·К/Ов (6)

де, Сз – середній залишок вкладів;

К – кількість днів за період;

Ов – оборот з видачі вкладів.

Даний показник зображує стабільність вкладу в динаміці, що особливо важливо для оцінки вкладів як ресурсів короткострокового кредитування при забезпеченості ліквідності банку.

Рівень зберігання коштів, які поступили на депозитний рахунок (%):

Рз=(ЗВк-ЗВп)/Н·100 (7)

де, ЗВк – залишок вкладів на кінець року;

ЗВп – залишок вкладів на початок року;

Н – надходження на рахунки по вкладах протягом року.

Цей показник відображає яка частина коштів з тих, що поступили на вкладні рахунки, використана на приріст залишку по вкладах.

Середня вартість депозитних рахунків (грн):

Св=П/Сз (8)

де, П – нараховані та сплачені проценти.

Показник відображає які проценти витрат несе банк на 1 гривню на депозитних рахунках.

Структура депозитних рахунків за термінами залучення коштів (%):

Ср=Ск/Зс·100 (9)

де, Ск – сума коштів на рахунках „до запитання”;

Зс – загальна сума коштів на рахунках громадян.

Даний показник дає можливість оцінити роботу банківської установи в динаміці з точки зору залучення довгострокових ресурсів [17, c. 89].

Наприклад, залишок вкладів у банку на початок періоду – 7500 грн., залишок вкладів на кінець періоду – 11000 грн., надходження на рахунки протягом року – 21000 грн., сума коштів на рахунках „до запитання” – 6000 грн., нараховані проценти – 2560 грн.

З наведених вище даних можна розрахувати такі показники:

- рівень зберігання коштів;

11000-7500/21000·100=16,67 %

- середня вартість депозитних рахунків;

2560/(7500+11000)/2=0,27 грн.

- структура депозитних рахунків за термінами залучення коштів;

6000/(21000+11000)·100=18,75 %

Отже, з проведених розрахунків можна зробити висновок, що 16,67 % коштів, які поступили на вкладні рахунки, використані на приріст залишку по вкладах, банк несе витрати на утримання 1 грн. в розмірі - 0,27 грн., а сума коштів на рахунках „до запитання” складає 18,75 % від загальної суми коштів на рахунках громадян. З цих даних видно, що діяльність банку з надання депозитних послуг є не досить ефективною, оскільки більша частина залучених коштів знаходиться на рахунках до запитання і банк не може цими коштами вільно розпоряджатися, а також витрати на зберігання коштів є досить високими.

Іншим напрямом аналізу можна вважати оцінку ефективності роботи службовців банку.

Для оцінки результатів діяльності службовця банку, який зайнятий наданням депозитних послуг, використовують такі фактори:

технологічний;

організаційний;

фінансовий.

До технологічних факторів оцінки відноситься:

система паралельних технологій у банку;

впровадження регламентів технологічних процесів просування коштів у банку;

системні зміни банківського технологічного обслуговування.

Організаційні фактори оцінки включають:

створення фокус-груп;

скорочення терміну просування грошових потоків від надходження до використання;

утримання або „зрощення” клієнта з банком.

Фінансові фактори оцінки ефективності діяльності службовців банку включають:

зростання обсягів залучених коштів;

збільшення термінів, обсягів, вартості грошових потоків;

забезпечення ефективності активних операцій.

В результаті оцінки даних факторів проводиться аналіз результативності діяльності та зростання стійкості (комерційної, функціональної, організаційної, фінансової) комерційного банку [2, c. 87].

Кількісне вимірювання результатів діяльності за двома першими факторами вимагає спеціальних математичних методів оптимізації і дослідження операцій. Тому пропонується оцінювати ефективність діяльності цієї категорії службовців банку за фінансовими параметрами.

2.3 Аналіз строкових депозитів

Зростання частки строкових депозитів (незважаючи на те, що це більш дорогий ресурс) позитивно впливає на ліквідність балансу та сприяє стійкості та надійності ресурсної бази.

Аналіз строкових депозитів проводиться за допомогою системи показників.

оборотність депозитних вкладів. Цей показник характеризує кількість оборотів, що здійснюють депозитні вкладення за певний період, і розраховується за формулою:

N=O/C (10)

де, О – оборот з видачі вкладів (дебетовий оборот);

С – середній залишок вкладів.

тривалість одного обороту депозитних вкладень у днях (або середній термін зберігання вкладених коштів). Для його розрахунку використовується формула:

t=C/O·K (11)

де, К- кількість днів у періоді.

Даний показник відбиває в динаміці стабільність вкладів, що дуже важливо для оцінювання вкладів як ресурсів короткострокового кредитування. Чим більший цей показник, тим стабільніша ресурсна база. Тобто позитивною вважається тенденція уповільнення оборотності депозитних вкладів.

рівень осідання депозитних вкладень:

Росід=(Зк-Зп)/Он (12)

де, Зк – залишок на кінець;

Зп – залишок на початок;

Он – оборот з надходження депозитів.

Цей коефіцієнт повинен розраховуватися на кілька дат, щоб простежити загальну тенденцію (поведінку) вкладів. Розрахунок коефіцієнта тільки на дві звітні дати (за один період) може призвести до помилкового тлумачення реальних подій.

коефіцієнт нестабільності депозитів:

Кнест=Ддв/Дз (13)

де, Ддв – сума достроково вилучених депозитів;

Дз – загальна сума депозитів.

Даний коефіцієнт характеризує рівень достроково вилучених депозитів. Зниження середнього терміну використання депозитів у поєднанні зі значним коефіцієнтом нестабільності (більше 10%) говорить про посилення нестабільності депозитної бази, що негативно впливає на ліквідність банку.

коефіцієнт використання депозитів:

Квик=Кз/Сз (14)

де, Кз – середні залишки за кредитними вкладеннями;

Сз – середні залишки за всіма залученими вкладеннями.

Цей коефіцієнт показує, який процент від загального обсягу залучених ресурсів розміщений у кредити. Якщо коефіцієнт перевищує 75%, то це свідчить про ризиковану агресивну кредитну політику банку. Якщо ж він менший 65%, це свідчить про пасивну кредитну політику.

рівень диверсифікації депозитів:

Рдиверс=Дв/Дз (15)

де, Дв – сума великих депозитів.

Рівень диверсифікації депозитів визначається кількістю та питомою вагою великих депозитів, які збільшують ризик втрат та порушення ліквідності у випадку дострокового вилучення депозиту. Сума всіх великих депозитів не повинна перевищувати розмір капіталу банку. До великого депозиту належить депозит понад 10% від розміру власного капіталу банку. Занадто високий рівень диверсифікації депозитів ускладнює управління депозитною базою. Оптимальний цей рівень вважається тоді, коли загальна сума великих депозитів не перевищує розміру капіталу банку.

Відносна витратність депозитів:

В= Вп/С (16)

де, Вп – процентні витрати за депозитними вкладами.

Цей показник показує, скільки банк витрачає коштів на кожну гривню залучених ресурсів у вигляді строкових депозитів. Фактично його значення дорівнює середньозваженій процентній ставці за депозитами. Для оцінювання вигідності даного виду ресурсів його необхідно порівнювати із витратністю інших залучених коштів та дохідністю кредитних вкладень.

Банки повинні мати свою стратегію підтримання стійкості депозитів. Важливими елементами такої стратегії є підвищення якості обслуговування клієнтів, стабільність процента, щоб клієнти залишалися вірними банку в період кризових ситуацій.

Кошти, що залучаються комерційними банками як депозити строком до одного року, можуть у певних економічних межах використовуватися не тільки для видачі короткострокових позик, а й для надання їх на більш тривалий строк. Для того щоб установити межу, в рамках якої можливе спрямування короткострокових ресурсів на середньо- і довгострокове кредитування, банками розраховується коефіцієнт трансформації короткострокових позик у довгострокові за такою формулою:

Кт=(1-До/Ко)·100% (17)

де, Кт – коефіцієнт трансформації;

До – дебетовий оборот з видачі короткострокових позик строком до одного року;

Ко – кредитовий оборот з надходження коштів на депозитні рахунки строком до одного року.

Розглянемо приклад розрахунку оборотності депозитів на цифровому прикладі (таб. 1).

Умовне вивільнення або умовне залучення коштів з обороту внаслідок зміни швидкості оборотності депозитів розраховується за формулою:

В(З)=(t1-t2)·Oº1дн (18)

де, t1, t2 – тривалість одного депозитного обороту в днях відповідно у звітному та базисному періодах;

Оº1дн – одноденний оборот депозитів (дебетовий) по поверненню;

В – умовне вивільнення ресурсів;

З – умовне залучення ресурсів.

Таблиця 1

Аналіз оборотності депозитів фізичних осіб

Як видно з даних таблиці 1, швидкість оборотності депозитних вкладів за аналізований період уповільнилась. Так, кількість оборотів депозитів у 2004 році становила 2,6 раза, а в 2005 році – 2,1 раза. Відповідно тривалість одного обороту в днях збільшилась із 140 днів до 174 днів, або на 34 дні. Це є, безумовно, позитивною тенденцією і сприяє підвищенню ліквідності банку та вивільняє кредитні ресурси з обороту. Збільшення тривалості одного депозитного обороту свідчить про те, що збільшується середній термін збереження депозитних вкладень на рахунках банку. Збільшення тривалості деопзитних вкладень дає змогу банкам вкладати ці ресурси в більш довгі кредити і сприяє підвищенню ліквідності банку.

Унаслідок уповільнення оборотності депозитних вкладень у банку відбувається умовне вивільнення ресурсів:

В=(174-140)·131500/365=12249,32 тис. грн.

Під час аналізу коефіцієнта осідання коштів на депозитних рахунках видно, що в базисному 2004 році коефіцієнт осідання становив:

Кºосід=(82450-35300)/154260=0,31

а в 2005 році він становив:

К¹осід=(59754-68950)/112415=-0,08

Це означає, що в базисному році на кожну гривню, що надійшла у депозитні вклади на рахунках банку осідало (залишалось) 31 копійка, у звітному році була зворотна тенденція і на кожну гривню прибутку був відплив коштів 8 копійок. За загальної позитивної оцінки депозитної діяльності банку менеджерам маркетингового відділу необхідно звернути увагу на посилення роботи щодо залучення нових вкладів, інакше подібна тенденція може призвести до скорочення ресурсної бази банку.

Проаналізуємо ступінь стабільності депозитів фізичних осіб (таб. 2).

Таблиця 2

Аналіз нестабільності депозитів фізичних осіб

Дані таблиці 2 свідчать про підвищення стабільності депозитів. Так, коефіцієнт нестабільності депозитів, розрахований виходячи із суми депозитних вкладів у базисному періоді, становив 4,5 %, а у звітному році – 3,9 %, тобто зменшився на 0,6 процентних пунктів. Аналогічні висновки можна зробити стосовно коефіцієнта, розрахованого виходячи із кількості достроково закритих угод. У 2004 році він становив 5,5 %, а у 2005 році – 5,2 %. Незначне відхилення між цими двома коефіцієнтами свідчить про те, що більшою мірою достроково вилучалися невеликі деопзити. Це суттєво не вплинуло на погіршення стабільності ресурсної бази банку.

Завершальним етапом аналізу строкових депозитів є визначення їх відносної вартості, тобто коефіцієнта витратності даного виду ресурсів (таб.3).

Таблиця 3

Аналіз відносної вартості депозитів

За даними таблиці 3 видно, що витратність депозитів знизилась на 1 %. Так, у базисному періоді вона становила 24 %:

В=14260/58875=0,24

А у звітному періоді витратність знизилась до 23 %:

В=16840/71102=0,23

Процентні витрати за депозитами залежать від двох факторів: обсягу залучених строкових депозитів та середньої процентної ставки за депозитами (середньої витратності строкових депозитів).

Факторний аналіз зміни процентних витрат банку за депозитами строковими проводиться за такою факторною моделлю:

W=Q·B (19)

де, W – процентні витрати;

Q – обсяг залучених депозитів;

В – відносна вартість депозитів.

Проведемо аналіз зміни загальної суми витрат щодо залучення депозитів за допомогою способу абсолютних різниць.

За аналізований період витрати на залучення депозитних вкладень збільшилася на 2580 тис. грн., у тому числі за рахунок:

- збільшення обсягу залучення депозитів (середнього залишку депозитних вкладень) – на 2934,48 тис. грн.:

W=(Q¹-Qº)·B=12227·0,24=2934,48

- зменшення середньої витратності депозитів (середньої процентної ставки за депозитами) – на тис. грн.:

W=Q¹·(B¹-Bº)=71102·(-0,01)= -711,02

Аналізуючи причини змін того чи іншого показника, необхідно виокремити фактори, що залежать від зусиль самого банку, та незалежні (зовнішні) фактори.

Аналіз інших складових строкових депозитів проводиться за аналогічною схемою.

Висновок

Провівши дослідження та аналіз даної теми можна зробити висновок, що банки залучають вільні грошові кошти юридичних та фізичних осіб шляхом виконання депозитних операцій, з допомогою яких використовують різні види банківських рахунків.

Депозит (вклад) – це грошові кошти в національній та іноземній валюті, передані їхнім власником або іншою особою за його дорученням у готівковій або безготівковій формі на рахунок власника для зберігання на певних умовах. Операції, пов’язанні з залученням грошових коштів на вклади, мають назву депозитних.

Депозитним може бути будь-який відкритий клієнту у банку рахунок, на якому зберігаються його грошові кошти. За формою використання рахунків вони поділяються на: депозити (вклади) до запитання, термінові, або строкові депозити, умовні депозити.

Вклади (депозити) до запитання розміщуються у банку розрахунковому або поточному рахунку клієнта. Вони використовуються для здійснення поточних розрахунків власника рахунку з його партнерами. За вимогою клієнта кошти з поточного рахунку у будь-який часможуть вилучатися шляхом видачі готівки, виконання платіжного доручення, сплати чеків або векселів. До вкладів до запитання прирівнюються внески з попереднім повідомленням банку про намір зняти гроші з рахунку.

Строкові вклади – це кошти, що розміщенні у банку на певний строк і можуть бути знятими після закінчення цього терміну або після попереднього повідомлення банку за встановлений період. Вилучення строкових вкладів відбувається шляхом переказування грошей на поточний рахунок або готівкою з каси банку. Строкові вклади є для банків кращим видом депозитів, оскільки вони стабільні і зручні в банківському плануванні. За ними сплачується депозитний процент, рівень якого диференціюється залежно від терміну, виду внеску, періоду повідомлення про вилучення, загальної динаміки ставок грошового ринку та інших умов.

Здійснення депозитних операцій – одна з найважливіших економічних передумовдля організації діяльності комерційного банку, оскільки за рахунок залученого капіталу покривається основна частина потреб банку. Поряд із цим ефективне функціонування ринку внесків і депозитів неможливе без забезпечення, з одного боку, відповідних зовнішніх умов на рівні централізованого захисту депозитних коштів і, з другого боку, зваженої депозитної стратегії на рівні окремого комерційного банку.

Депозитна політика комерційного банку – це стратегія і тактика банку щодо залучення грошових коштів вкладників та інших кредиторів і визначення нацефективнішої комбінації їх джерел. Оптимізація депозитної політики банку – не просте завдання, при його вирішенні необхідно врахувати інтереси економіки країни в цілому, комерційного банку як суб’єкта економіки, клієнта і персоналу банку. Цілком зрозуміло, що їх інтереси далеко не завжди збігаються, тому оптимальна політика має на меті перш за все узгодити їх. Депозитна політика підпорядковується загальним банківським вимогам, тобто поєднанню ліквідності, дохідності й ризику.

У роботі комерційних банків із залучення депозитів (вкладів) важливу роль відіграє процентна політика, оскільки одержання доходів від вкладених коштівє для клієнтів суттєвим стимулом до активізації внесків. Процентна політика є одним з показників надійності і стабільності ресурсної бази комерційного банку і повинна вкладатися в рамки двох протилежних граничних вимог: по-перше, процентна ставка за депозитами повинна бути достатньо привабливою для потенційних вкладників; по-друге, процентна ставка не повинна різко перевищувати нижню межу процентної маржі між активними і пасивними операціями банку. Розмір депозитного процента комерційний банк встановлює самостійно.

Список використаної літератури

1. Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.00

2. Положення НБУ „Про порядок формування банківською системою України обов’язкових резервів”

3. Постанова Правління НБУ від 12.10.2005 №372 „Про внесення змін до Положення про регулювання НБУ ліквідності банків України шляхом рефінансування, депозитних та інших операцій”

4. Агарков М. М. Основы банковского дела: Курс лекций. – М.:БЕК, 1994. – 350 с.

5. Аналіз діяльності комерційних банків. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів за спеціальністю „Банківський менеджмент”/ За ред. проф. Ф. Ф. Бутинця та проф. А. М. Герасимовича . – житомир: ПП „Рута”, 2001. – 384 с.

6. Банківські операції: Підручник/ За ред. В. І. Міщенка , Н. Г. Слав’янської. – К.: Знання, 2006. – 727 с.

7. Банківські операції: Підручник/ А. М. Мороз, М. І. Савлук, М. Ф. Пуховкіна та ін.; за ред. д-ра екон. наук, проф. А. М. Мороза. – К.: КНЕУ, 2000. – 384 с.

8. Банківська справа: Навчальний посібник/ За ред. проф. Ф. І. Тиркала. Тернопіль: Карт-Бланш, 2001. – 314 с.

9. Багиян М. Б. Банковская переписка. Депозитарий. – М.: Юристъ, 1994. – 350 с.

10. Васильченко Зоя. Універсальний комерційний банк як центральна ланка фінансово-промислової групи.//Банківська справа. – 2002. - №5. с. 54-55.

11. Васюренко О. В. Банківські операції: Навч. посіб. – 3-тє вид. – К.: Т-во „Знання”, КОО, 2002. – 255 с.

12. Вступ до банківської справи: Навч. посіб./ Відпр. Ред. М. І. Савлук. – К.: Лібра, 1998. – 344 с.

13. Граділь Андрій. Підвищення рівня ліквідності комерційного банку шляхом управління залишками грошових коштів на рахунках клієнтів.// Банківська справа. – 2002. - № 1. с. 17-21.

14. Динаміка фінансового стану банків України на 1 липня 2005 року.// Вісник НБУ. - № 6. с. 56-57.

15. Дмитрієва О. А. оптимізація депозитної діяльності комерційного банку.//Фінанси України. – 2000. - № 5. с. 138-144.

16. Основы банковского дела./ Под ред. д-ра экон. наук Мороза А. Н. – К.: Либра, - 1994. – 330 с.

17. Операції комерційних банків./ Р. Коцовська, В. Ричаківська, Г. Табачук, Я. грудзевич, М. Вознюк. – 2-ге вид., доп. – Львів:ЛБІ НБУ, 2001. – 516 с.

18. Слав’юк Р. А. Фінанси підрипємств: Навч. посібник. – Київ: ЦУЛ, 2002. – 460 с.

19. Шевченко Р. І. Банківські операції. – К.: КНЕУ, 2000. – 160 с.

20. Шульга Н. П., Мельникова І. М. Банківське депозитне обслуговування фізичних осіб: Навч. посіб./ Київ. держ. торг. – екон. ун-т – К.: КДТЕУ, 1999. – 143 с.