Контрольная работа: Методи тестування у дидактичних дослідженнях

Контрольна робота на тему:

„Методи тестування у дидактичних дослідженнях”

1. Загальна характеристика методу тестування

Під сучасну пору великого поширення набуло використання тестів у різних галузях наукового знання: біології, хімії, фізиці, а також соціології, психології і, звичайно, педагогіці. Застосування зазначеного методу бачиться цікавим та ефективним і має перспективу.

Найчастіше використання тестів у теоретичних основах педагогіки пов’язане із вивченням та оцінюванням навчальної роботи шкіл або інших інститутів освіти. Наприклад, за їх допомогою можна порівняти рівень засвоєння знань як окремих учнів (студентів), так і цілих класів (груп).

Тест у дослідженнях виступає вимірювальним інструментом, а тому він повинен відповідати певним, критеріям: конструювання, апробації, застосування, перевірки та обробки. З цих позицій слід підходити до визначення суті, завдань і функцій тестування.

Тест (від англійського t е st - випробування, спроба; дослідження) - це намагання розпізнати, вивчити цікаві явища, факти, а також певні ознаки, особливості й характерні елементи досліджуваних предметів. У такому широкому трактуванні цей термін зустрічається в техніці, природознавстві, соціології тощо. В психолого-педагогічних дослідженнях тести виступають як нормовані за часом виконання й складністю набори завдань, що використовуються для порівняльного аналізу групових та індивідуальних особливостей школярів. Відбір, формулювання, структурування пропонованих завдань (запитань, рекомендацій, графічних зображень та ін.) залежить від того, які аспекти досліджуваної проблеми цікавлять науковця.

Навіть у рамках дидактичного дослідження, тести не можуть розглядатися як універсальний та всеохоплюючий інструмент педагогічного контролю. Кожне завдання окремо і всі разом скеровані на виявлення обмеженого комплексу ознак засвоєння та розуміння. І чим менше ознак включено для перевірки, тим яснішою є можливість інтерпретації наслідків, й тим краще тест виконає свою функцію. Оптимальним є варіант, коли завдання виявляє (вивчає) одну ознаку, наприклад засвоєння школярем певного технічного поняття.

Як і всі інші методики дослідницької та практичної роботи, тест має свої переваги і недоліки.

До його переваг можна віднести те, що попередньо обдумані, експериментально перевірені завдання розкривають систематично і в комплексі, за короткий проміжок часу досліджувані ознаки іспитників (знання школярів у певній галузі наук та розуміння ними предметів і явищ). У цьому розумінні тест переважає будь-який інший спосіб перевірки знань і розуміння навчальної інформації.

Наступною перевагою слід вважати об’єктивність. Тест, який проводиться в різних групах при строгому дотриманні певних умов, дає більшу впевненість в адекватності здобутої інформації, ніж наприклад, бесіда із школярами. Існують такі області вивчення, в яких саме тести є найбільш зручним та об’єктивним методом. Зокрема, це: порівняння ефективності викладання за різноманітними методиками, різними підручниками; аналіз певних знань в окремих школах та інше.

2. Види тестових завдань

У тестах усунуті всі недоліки емпіричного контролю. Він складається із завдання на діяльність певного рівня (З ) та еталону (Е ) , тобто зразка повного і правильного виконання дії. За еталоном легко визначається число (р) суттєвих операцій, які необхідні для розв'язання теста. Порівняння відповіді студента з еталоном за числом правильно виконаних операцій (а) тесту дає можливість визначити коефіцієнт засвоєння: Ка. Ка = а/р.

Визначення Ка є операцією вимірювання якості засвоєння.

Коефіцієнт засвоєння піддається нормуванню (0£<Ка£1), легко зіставляється з будь-якою шкалою оцінки, а вся процедура контролю засвоєння просто автоматизується.

За коефіцієнтом засвоєння судять про завершення процесу навчання. Із проведених досліджень випливає, що при Ка>0,7 процес навчання можна вважати завершеним. У подальшій діяльності студент здатний у ході самонавчання удосконалювати свої знання. При засвоєнні знань з коефіцієнтом Ка<0,7, студент у подальшій діяльності систематично допускає помилки і не здатний до їх виправлення через невміння їх знаходити. Припинення навчального процесу до досягнення учнями цього значення коефіцієнта засвоєння та перехід до нового навчального матеріалу означає масову підготовку "неуків".

Тестами першого рівня (а₁ ) є тести на пізнання, розрізнення або класифікацію вивчених об'єктів. У цих тестах від учня (студента) вимагається дізнатись раніше вивчену інформацію при повторному її сприйнятті (дія з підказкою).

Тест пізнання. Завдання (запитання ): чи є навчальна програма інформаційною моделлю педагогічної системи? Еталон: "так". Число операцій для розв'язання цього теста (р) дорівнює 1: вибір із альтернативи "так - ні".

Тест на розрізнення. Завдання: зазначте найповнішу інформаційну модель педагогічної системи: а) навчальний план; б) навчальна програма; в) навчаюча програма; г) підручник. Еталон: а) ні; б) ні; в) так; г) так; р=4 (чотири розв'язки: "так - ні")

Тест на класифікацію. Завдання: вкажіть, які із елементів педагогічної системи найповніше відображені у перелічених її моделях: 1) навчальний план; 2) навчальна програма; 3) навчаюча програма; 4) підручник; а) цілі навчання; б) зміст навчання; в) дидактичні процеси; г) організаційні форми. Еталон: 1 - б; 2. - а,б,в; 3 - а,б,в,г; 4 - а,б,в,г.

Число р=12, тобто дорівнює числу співставлень.

Як бачимо із наведених прикладів, тести першого рівня, відповідно до визначення поняття а₁ , повинні перевіряти уміння учнів тільки пізнавати раніше засвоєну ними інформацію при повторному її поданні у вигляді готових розв'язків запитань та завдань. Завдяки еталону та фіксованому значенню р для кожного тесту, контроль знань легко відтворюємо шляхом певного числа повторних перевірок та визначення на цій основі К₁ (у цьому випадку К₁ =а (у всіх тестах 1 рівня). У всіх наведених тестах по а₁ р = 17.

Коли б учню були запропоновані наведені вище приклади, то для позитивного оцінювання знань йому необхідно було б виконати правильно не менше 12 операцій тестів (а=12), оскільки лише в цьому випадку К1>0.7 (К1=а/р=12/17=0,7), тобто знання школярів задовольняли б загальному критерію засвоєння.

Тести другого рівня (а₂ ) повинні виявляти уміння учнів відтворювати інформацію без підказування, з пам'яті та вміти використовувати її для розв'язування типових завдань. У відповідності до цього розрізняють такі тести другого рівня: підстановки, конструктивні, типові задачі.

Тест-підстановка. Завдання: перелічіть назви тестів 1 рівня:

1. ... 2. ... 3. ...

Еталон: 1) пізнання, 2) розрізнення, 3) класифікації; р=3. Завдання: допишіть формулу для розрахунку коефіцієнта засвоєння

Ка=1/2. Еталон: 1) а; 2) р; р = 2.

Конструктивний тест. Завдання: напишіть формулу для розрахунку коефіцієнта засвоєння. Еталон: Ка = а/р; р= 3.

Завдання: назвіть, елементи педагогічної системи, що моделюються у навчальній програмі та підручнику. Еталон: 1) цілі навчання; 2) зміст навчального предмета; 3) дидактичні процеси; 4)організаційні форми навчання. Число операцій в тесті р= 4.

Тест "типова задача". Завдання: створіть тест на пізнання (а₁ ) за матеріалом цього параграфу (з поданого підручника). Еталон: чи є тест (1) інструментом для об'єктивного контролю (2) якості засвоєння (З)? Число операцій р=3 (тут конструюється відповідь із трьох компонентів).

Завдання: підрахуйте коефіцієнт засвоєння за тестами а1, наведеними у цьому параграфі, якщо а=9. Еталон: 1) К₁ =а/р; р=17; К₁ =9/17; К₁ =0,53. Число операцій в тесті р=4.

Із наведених прикладів зрозуміло, що типовою є така задача, яку можна рішити шляхом буквального, неперетворюючого використання засвоєних знань та методів діяльності. Якщо необхідно певне попереднє перетворення засвоєних методик та їх пристосування до ситуації в задачі, то ми маємо справу з евристичною діяльністю і задача буде нетиповою, тобто тестом третього рівня (а₃ ).

Наприклад:

Завдання: вкажіть операції перетворення навчальної програми емпіричного рівня у навчаючу програму теоретичного рівня.

Еталон:

1) уточнити мету навчання та сформувати її діагностично (Н,а);

2) сформулювати тест мотиваційного етапу дидактичного процесу;

3) підібрати алгоритм функціонування (АФ), що виключає перевантаження учнів (тобто забезпечити високу швидкість засвоєння);

4) розробити вправи у відповідності до вибраних АФ;

5) намітити спосіб керування (АК) пізнавальною діяльністю учнів, який гарантує досягнення запланованих цілей навчання;

6) ввести операції АК у вправи для учнів.

Отже є шість операцій, р=6. Загальне число операцій у цьому тесті може збільшитись, якщо в ньому вимагали повнішого та детальнішого виконання кожної узагальненої операції та одержання відповідної програми.

Тести четвертого рівня: а₄ . За визначенням четвертого рівня засвоєння, вони повинні виявляти творчі уміння учня, тобто його дослідницькі можливості на отримання нової для певної науки інформації. У вигляді таких тестів використовуються задачі-проблеми, тобто такі задачі, алгоритм розвозку яких невідомий і не може бути одержаний прямо шляхом перетворення відомих методик, як у випадку евристичної діяльності.

Завдання: розробіть методику діагностичного опису цілі формування моральних рис особистості.

Слід зазначити, що ця проблема поки що не розв'язана у сучасній психолого-педагогічній науці, хоча певні спроби вже робляться у цьому напрямку; але не всі вони оцінені експертами як успішні.

3. Вимоги та рекомендації до складання тестів

1. Відповідність джерелам інформації, якими користуються учні: вимога відповідності змісту та об'єму отриманої учнями інформації.

Складаючи або використовуючи готові тести з вибірковими відповідями, викладач повинен скрупульозно перевірити відповідність наявних у них формулювань, термінів, буквених позначень, кількісних даних, графічних побудов тощо тим підручникам та посібникам, конспектам лекцій та інструкціям, ДСТУ і технічним умовам, якими в процесі вивчення цієї інформації користувались учні.

2. Завдання повинно вимагати від учня вирішення лише одного питання (вимога простоти). Виконання цієї вимоги перешкоджає непотрібному ускладненню процедури контролю.

3. Формулювання запитання тесту повинно вичерпно пояснювати поставлене перед учнями завдання, разом з тим мова і терміни, способи та індексація позначень, графічні зображення та ілюстрації завдання і відповідей повинні бути безумовно та однаково (однозначно) зрозумілими всім учням (вимога однозначності завдання).

Детальність запитання (завдання) та лаконічність відповідей. Ця вимога ставиться не лише з точки зору зручності оформлення завдання та скорочення його друкованого об'єму (запитання одне, а відповідей багато), але й для того, щоб учень, який вивчає наступні варіанти відповідей, зміг утримати в пам'яті попередні.

5. Ідентичність всіх відповідей за формою, змістом, об'ємом, кількістю запропонованих позицій .

Зауважено, що учні, розглядаючи відповіді, при деякій невпевненості віддають перевагу відповіді, у якій "більше написано".

Дотримання викладачем вимоги ідентичності позбавить учнів від безглуздих помилок, підсилить їх упевненість у тому, що при тестовому контролі потрібні тверді знання, а не інтуїція, що дозволить вгадати правильну відповідь без достатньо серйозної підготовки.

6. Оптимальне число відповідей – чотири. Чим більше відповідей, тим менша імовірність вгадування правильної відповіді. Але доводиться враховувати, що при великій кількості відповідей скласти завдання значно важче. Наприклад, витрати часу на розробку тесту з п'ятьма відповідями приблизно вдвічі більші, ніж з чотирма.

Збільшення кількості відповідей не пропорційне темпу зниження імовірності вгадування. Так, при двох відповідях імовірність вгадування дорівнює 50%, а при трьох - 33%. Зниження імовірності складає 17%. При переході від трьох відповідей до чотирьох імовірність вгадування знизиться до 25% (тобто на 8%). Легко простежити, що перехід від чотирьох відповідей до п'яти понизиться лише на 3%, від п'яти до шести - лише на 3,4%.

Крім того, як показали експерименти, при числі відповідей більше 4-6 (у залежності від їх змісту та об'єму) учень, аналізуючи останні відповіді, забуває, не затримує в пам'яті перші, і змушений знову до них повертатись. При найпростіших та лаконічних відповідях їх число не повинно перевищувати семи. Таким чином, збільшення кількості вибіркових відповідей більш ніж чотири приводить до різкого підвищення трудоємності складання тесту при незначному зниженні імовірності вгадування у поєднанні з ускладненням процедури контролю.

7. Граматична та логічна відповідність відповідей питанню (завданню). Наведемо приклад граматичної невідповідності:Запитання: При яких способах контролю досягають активізації всіх учнів групи?Відповіді: Усне опитування, контрольна робота + ; комбінований контроль; тестовий контроль +.Запитання вимагає відповідей в орудному відмінку, вони є в називному. До вказаних відповідей було б правильніше сформулювати запитання так: “Які способи контролю забезпечують активізацію всіх учнів групи?”

8. Робота учня над контрольним завданням повинна бути продовженням навчання. Тому цілком не прийнятні абсурдні, явно або очевидно неправильні відповіді. Як показують дослідження, вони не приводять учнів до засвоєння помилкових (негативних) відомостей, але дають їм можливість без будь-якої праці, не запам'ятовуючи (вірніше, не згадуючи) засвоєної інформації або навіть не засвоївши її, визначити неправильні відповіді й легко "вгадати" правильну відповідь. Такі неприйнятні тести є також з цілком правильними відповідями, вибір яких цілком очевидний.

Наведемо кілька прикладів тестів, у яких допущені помилки. Приклад тесту з абсурдною відповіддю (яка взагалі не має змісту або не має ніякого відношення до тематики запитання): Як називають рівень засвоєння, що характеризується тим, що учень може повторити інформацію, виконати дії, засвоєні при навчанні?

Відповіді: Ознайомлення; відтворення +; уміння; транскрипція. Підкреслене слово взагалі немає ніякого відношення до дидактики.

Приклад тесту з явно неправильною відповіддю: Як називають ступінь абстракції, яка характеризується констатуючим викладом явища?

Відповіді: Описова +; якісна; кількісна; аудіовізуальна. Остання відповідь - явно неправильна; вона стосується не ступіней абстракції, а технічних засобів інформації.

Приклад тесту з очевидно неправильною відповіддю: Як називають дії, при яких учень виконує програму, розроблену в ході орієнтовних дій?

Відповіді: Орієнтовні дії; виконавські дії +; контрольні дії.

Із самого формулювання видно, що перша відповідь не може бути правильною.

Приклад тесту з очевидно правильною відповіддю: Як називають різновид рівня засвоєння, при досягненні якого учень може буквально відтворити інформацію?

Відповіді: Пізнання; розрізнення; співставлення; буквальне відтворення +.

Правильність останнього із наведених відповідей очевидно виходить із тексту запитання.

9. Навчальна функція тесту з одиничним вибором вдало виконується в тому випадку, якщо в списку відповідей всі, за винятком однієї, правильні, а в запитанні міститься вказівка про необхідність знайти неправильну відповідь.

10. Успішно реалізується навчальна функція і при постановці завдання яке вимагає (потребує) негативної відповіді.

11. Ще більш вдало реалізується навчальна функція при варіанті завдання, у якому немає неправильних відповідей - всі вони відповідають завданню, але одна з них є вагомішою.

Наприклад:Запитання: Із перелічених переваг способів тестового контролю вкажітьвластиву тільки цим способам. Відповіді: Ефективність використання аудиторного часу; малі витрати часу на перевірку; об'єктивність +; активізація всіх учнів.

Рекомендована література

1. Аванесов B.C. Тесты в социологическом исследовании. - М., 1982.

2. Берштейн М.С. К методике составления и проверки тестов // Вопросы психологии.- 1968. -№1.

3. Беспалько В.П., Татур Ю.Г. Системно-методическое обеспечение учебно-воспитательного процесса подготовки специалистов. - М.:Высшая школа, 1989.

4. Гуревич К.М. Тесты в психологии и педагогике //Новые исследования в педагогических науках. - М., 1969.

5. Ерецкий М.И. Совершенствование обучения в техникуме: Учеб.-метод. пособие. -М.:Высшая школа, 1987.

6. Ерецкий М.И., Пороцкий. Э.С. Проверка знаний, умений и навыков. -М.: Высшая школа, 1978.

7. Методы педагогических исследований /Под ред. А.И.Пискунова, Г.В.Воробьёва.-М.:Педагогика, 1979.

8. Оконь В. Введение в общую дидактику. -М.:Высшая школа, 1990.