МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

УЖГОРОДСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ХАРАКТЕРИСТИКА РИБ РІЧКИ УЖ

Ужгород – 2005

ЗМІСТ

ВСТУП

1. Огляд літератури

2. Фізико-географічна характеристика р. Уж.

3. Матеріали та методика роботи.

4. Огляд іхтіофауни річки УЖ.

Висновки

Література

ВСТУП

Група тварин, які називаються у повсякденному житті „рибами”, включають всіх хребетних, які дихають зябрами і мають парні кінцівки у вигляді плавців. З точки зору зоолога-систематика, ця група не представляє єдиного цілого. Вона включає в себе три класи, з яких один – круглороті (сюди відносяться міноги і міксини) разом з групою давно вимерлих панцирних риб – яка відноситься до особливої гілки безщелепних, а два інших – хрящові риби (акули, скати, химери) і кісткові - до гілки щелепноротих того ж підтипу хребетних.

Риб відносять до типу хордових (Chordata), підтипу хребетних (Vertebrata), або черепних (Craniata). Це надзвичайно різноманітна група водних хребетних тварин, в якій налічується від 20 до 22 тисячі видів (Линденберг, 1971), що об’єднується за сучасними поглядами у два самостійні класи: хрящові (Chondrichthyes) та кісткові (Osteichthyes) риби.

Причому слід мати на увазі, що „інвентаризація” риб ще далеко не закінчена і щорічно в спеціальній літературі публікуються десятки описів нових видів, головним чином з числа риб, які заселяють глибини Світового океану і маловивчені водойми тропічної зони.

З давніх-давен і до наших днів ловля риби має велике господарське значення в житті і економіці багатьох народів. Біологічні (і перш за все) рибні ресурси морів і внутрішніх вод, все більш повно використовуються людиною для задоволення потреб в білковій їжі.

Говорячи про риби, не можна не згадати про чисельну армію риболовів-любителів, які і літом і зимою годинами проводять з вудочкою, спінінгом або з підводною рушницею на річках, озерах, водосховищах і морських узбережжях. Надзвичайно поширилось в нашій країні і захоплення акваріумним розведенням екзотичних риб, завезених із тропічних водойм Південної Азії, Африки і Америки.

На Україні є багато найрізноманітніших водойм – великих і малих річок, заплав, лиманів, озер, штучних водоймищi ставків; суходіл обмивають водиАзовського й Чорного мopiв. Їx населяють близько200 видів риб, з яких близько половини мають промислове значения.

Риби надзвичайно цшний продукт харчування, який характеризуеться високою калорійністю i багатим вмістом потрібних людському організму білкових речовин.Рибні запаси підлягають збереженню и раціональномугосподарському використанню, що в межах країни важко здійснити без o6iзнaнoстi широких верств населения з рибами та ix біологією. В минулому широкі дослідження фауни риб Української РСР дозволили створити значну фауністичну, рибоводнуiрибогосподарську літературу.

Вивченню риб УРСР, їх систематиці, екології, промислу, рибництву
присвячено понад 2,5 тис. праць, опублікованих переважно в piзних пepioдичних виданнях, недоступних масовому читачу.

Так як це питання було недостатньо дослідженим, ми вирішили уточнити це питання і тому темою нашої курсової є „Іхтіофауна річки Уж”. Метою нашої роботи є вивчення різноманітності видового складу річки Уж.

Основні завдання наших досліджень:

1. Дослідити найбільш домінуючі за чисельністю види у річці Уж.

2. Вивчити розподіл видів риб по течії річки Уж.

3. З’ясувати залежність чисельності видів риби від екологічних параметрів річки Уж.

1.ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ

1.Взагалі інтерес до іхтіофауни річок Закарпаття виник, мабуть, з тих пір, як стали скорочуватись запаси риб.

2. По іхтіофауні рік Закарпаття перші і найбільш повні відомості знаходили і В.Владикова (1926), який описав 45 видів риб, які зустрічаються в річках області і головні способи та знаряддя їх лову.

3.В.А Колюшев (1946) писав про промислові риби Закарпаття.

В.І. Жадні (1950) вивчав життя прісноводних риб: поширення, живлення та розмноження.

В.С Костомаров (1919- 1936) вивчав водойми Закарпаття і їх значення для рибоводства.

П.Й Павлов (1980) створив першу монографічну працю про всіх риб, що населяють водойми України. Він і його співробітники та учні зібрали оригінальні матеріали з систематики, екології і морфології видів риб.

Л.С.Берг (1949) досконало вивчав морфологію і систематику риб, які заселяли водойми СССР. Велику увагу звернув на підвиди різних видів риб.

Під керівництвом академіка Л.А. Зінкевича і завдяки професорам А.Г.Баннікову, Н.А Гладкову, А.П Кузякіну, А.В. Міхеєву, С.П Каумову, Ф.П. Правдіну і Т.С. Рассу була створена енциклопедія 4 том частина 1 (1971), в якій описана велика кількість видів риб, які заселяють цілий світ, в тому числі і види, які водяться на Закарпатті. В ній описані деякі нюанси з екології цих риб.

І.І. Колюшев (1949) склав визначник риб Закарпатської області.

Е.А. Веселов (1977) склав посібник для вчителів по визначенню видів риб, які водяться, як в прісних так і в морських водоймах.

О.П. Маркевич і І.І Короткий (1954) вивчав прісноводні риби УРСР.

В.А. Мовчан (1953) займався питанням рибного господарства при комплексному використанні малих річок Української ССР.

В.І. Помсарчук (1953) вивчав риб Закарпатської області.

А.А.Протасов (1946) займався вивченням іхтіофауни річок Закарпатської області.

Е.К. Власова (1954) вивчала риби Закарпатської області, описала 45 видів риб.

2. ФІЗИКО-ГЕОГРАФІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА РІЧКИ Уж.

Великий вплив на формування річкової системи має рельєф. Українські Карпати розташовані на головному вододілі, звідки річки стікають в Балтійське і Чорне моря. До басейну Балтійського моря належить басейн Вісли, який заходит в межі Українських Карпат верхів’ям річки Сян. До басейну Чорного Моря відносяться басейн Дністра і Дунаю. Головні притоки Дунаю – Тиса Прут, Сирет. Взагалі вся річкова система Закарпатської області належить до Басейну річки Тиси.

Річка Уж починається біля Підніжжя Вододільного хребта на 5 км східніше Ужоцького перевалу, має два витоки (Уж і Ужок), які беруть початок відповідно на висотах 1250 і 100 м н. р. м. Протікаючи паралельно до державного кордону, нижче міста Ужгорода, вона перетинає його і незабаром на території Словаччини впадає в річку Лаборець – праву притоку Латориці (яка в свою чергу вливається в р. Бо дрог, а остання на території Угорщини – в Тису). Загальна довжина р. Уж 133 км, а площа водозбору 2750 кв. км (в межах України – 107 км і 2010 кв. км).

По своїм гідрологічним особливостям річка Уж, як і всі річки області діляться на три частини. Верхня – типово гірська на висоті 450-500м і вище, середня, на висоті 250-500 м і нижня 90-250 м над рівнем моря.

В гірській частині річки долина вузька або зовсім відсутня, особливо в містах, де річка прорізає корінні породи Полонинського і Вулканічного хребтів. Ширина русла верхньої течії річки від 2 до 5-10 м. Глибина від декількох сантиметрів до 1 м. Швидкість течії від 0,5 до 50 м/сек., в залежності від кута нахилу. В середній течії русло розширюється до 15 – 20 м, відповідно збільшується і глибина. Швидкість течії сповільнюється до 2 м/сек. І менше (р. Уж в районі перечила). В місцях де річка виходить не рівнину, (нижче міста Ужгорода), швидкість течії зменшується до 0,4 м/сек. Русло розширюється до 30-50 м. Глибина збільшується до 3 м і більше, утворюючи невеликі ями.

Структура дна: в верхній течії – дно кам’янисте, або вкрите крупною галькою. Русло часто загромаджене крупними валунами. В середній течії перекати чергуються з плесами. В нижній течії дно кам’янисте.

На протязі року рівень води різко змінюється під час весняних і осінніх паводків і також після дощу. Вода може підніматися на 2-3 м. Крига утворюється не раніше грудня і тримається біля берега не довше 30-40 днів. Повністю річка замерзає під час сильних морозів, але на сильній течії майже не вкривається крига, при цьому вона утворюється на дні на камінні.

Рослинність розвинута досить слабо. Це в основному мохи (Fatinalis, Hydrohypnum, Scoponia і інші), водорості (Hydrurus, Ulotrix, Spirohira, Nosrok і інші). Зустрічаються зарості осоки (Carexsp.) вербняки і топольники.

3. МАТЕРІАЛИ МЕТОДИКА.

Для написання курсової роботи послужили особисті спостереження за рибами річки Уж, а також матеріали зібрані в наслідку аналізу літературних даних. Основна увага зверталась на виявлення видового складу риб річки Уж. Вивчення іхтіофауни проводили відловом риб, який здійснювали за допомогою вудилищ, спінінгів, банок і гачків.

Для відлову риб вудилищами використовували телескопічні вудилища довжиною 3-4 м; волосінь діаметром 0,16-0,20 мм, гачки №4; грузила-дробінки і поплавки з пінопласту і гусиного пера.

При лові на вудилище з гусиним пером, грузила не ставились для того, щоб відловлювати риб в верхніх шарах води. При цьому використовувались насадки: кімнатні і сірі м’ясні мухи, коники, гусінь, личинки одноденок і веснянок, дощові черв’яки. Цим методом відловлювали яльця, головня, жереха, верховодку, бистрянку.

При лові на вудилище з пінопластовим поплавком грузила ставились для того, щоб відловлювати з середніх і нижніх шарів води. При цьому використовувались насадки: дощові черв’яки, мамалига, плоди вишні, мальок риб. Цим методом ловились марена, піскар, головень, підуст.

Для відлову риб спінінгом використовували телескопічний спінінг довжиною 2,5 м, волосінь діаметром 0,20-0,30 мм, гачки № 4-6; донні грузила вагою 15-20 г і дзвіночок у якості сигналізатора. Цим методом відлов проводили біля самого дна. Насадки: дощові черв’яки, плоди вишні, мамалига і живець. Живець насаджували на два гачки: один за губи, інший – за хвіст. Відловлювали цим методом головня, окуня, йоржа, марену, підуста.

Відлов проводили також сачком, для того щоб зловити голянів і гальців, які на ввудочку майже не ловляться.

Спійману рибу фіксували в 4 % формаліні.

Велику допомогу у визначенні риб нам надали визначники: І.І. Колюшев /1949/, Е.А. Веселов /1977/. В курсовій були використані фотографії О. Štěpánek і B. Istvan.

4.ОГЛЯД ІХТІОФАУНИ РІЧКИ УЖ.

Згідно даних Е.К.Власової (1948-1954) в водоймах Закарпатської області водиться 45 видів риб, які відносяться до 11 родин. Згідно тих же даних в р. Уж водяться наступні види риб (табл.1).

КЛАСС КРУГЛОРОТІ ( Cyclostomata )

Родина міногові ( Petromyzonidae )

ВЕНГЕРСЬКА МІНОГА – Lampetra danphordi (Regan).

Зустрічається майже на всій протяжній протяжності гірських річок: в багатьох струмках області , відсутня в рівнинній частині річок. Живе на ділянках річок і струмків з швидкою течією, холодною і чистою водою і кам’яним дном. Абсолютна довжина в середньому складає 22 см (18,5-26,5) за Власовою Е.К. По своїй екології венгерська мінога займає проміжне положення між непаразитичними міногами і типовими паразитичними міногами. Після метаморфоза вона живиться паразитуючи на різних видах риб, однак не здійснює віддалених нерестових міграцій, подібно непаразитичним міногам. Все життя цієї міноги проходить в річках, де вона нереститься і живе, як на стадії личинки, так і після метаморфозу.

В Закарпатті міногу не ловлять і не використовують в їжу, оскільки вважають її неїстівною.

КЛАС КІСТКОВІ РИБИ ( Osteichtyes )

Родина Осетрові ( Acipenseridae )

СТЕРЛЯДЬ – Acipenserruthenus(Linne).

Місця де зустрічається - це глибокі ями з піщаним, глинистим дном або дном з дрібною галбкою, де вони знаходять личинок комах, якими живляться.

Це надзвичайно цінна риба. Зустрічається рідко. В річці Уж відловлювалася В. С. Костомаровим в р-ні Перечина і Е.К Власовою в грудні 1953 р. Біля с. Ворочево.

Довжина досягає 1 м. Частіше зустрічається від 30 до 50 см і вагою від 1 до 3 кг. Довжина екземплярів зібраних Е.К Власовою досягали довжини 41-48 см.

Родина лососеві ( Salmonidae )

СТРУМКОВА ФОРЕЛЬ – SalmloTruttamorphafario (Linne).

Воlиться в всіх гірських річках і струмках піднімається високо проти течії. За даними Е.К. велика кількістm форелі зустрічається в лівій притоці річки Уж – р.Тур’ї. Живе за перекатами з навислими над водою гілками дерев.

Живиться комахами, які падають з навислих над водою дерев, їхніми личинками, рачками, молюсками, крупні форелі можуть живитися дрібною рибою (голян, бички) і пуголовками жаб. За Власовою струмкова форель живиться: дорослі комахи, жуки, стрекози, мухи і т.п. – 20 %; бокоплави – 13,4 %; веснянки і одноденки – 13 %; молюски – 2,2 % і інше 0,4 %.Абсолютна плодючість самок при масі тіла 84,8 г і довжині тіла 17,4 см складає 1648 ікринок, розміром 2-2,5 мм (Власова). Крім струмкової форелі в річці Уж рідко зустрічається завезена з Пн. Америки райдужна форель – SalmoirrideusGibbons.

Ловлять форель вудочкою, спінінгом і руками з-під каміння.

Родина В’юнові ( Cobitidae )

ЩИПІВКА – Сobitistaenia (Linne).

Дрібні (до 13 см) рибки з сильно стиснутим з боків тілом. Луска дуже дрібна, не помітна простим оком. Над оком знаходиться висувний двохроздільний кістяний шип. Забарвлення тіла барвисте. Основний колір світло-жовтий, з двома рядами темних плям по бокам і рядом круглуватих крупних плям на хребті. В основі хвоста з кожного боку знаходиться кругла чорна пляма. Спосіб життя донний. Населяє середню та нижню течію річки. Зустрічається в струмках. Тримається місць з тихою течією, піщаним або мулистим дном.

ЩИПІВКА ГІРСЬКА – Cobitisaurata (Filippi).

По зовнішньому вигляду схожа на звичайну щипівку, але відрізняється від неї більш яскравим забарвленням, трохи меншою величиною (до 10 см) і наявністю шкіряного кіля позаду спинного плавця. Зустрічається в передній і верхній течії річки. На відміну від звичайної щипівки тримається кам’янистого дна. В 1948 році після спаду паводкової води добуто на березі Ужа в районі Ужгорода (ботанічний сад університету) 20 щипівок гірських довжиною від 0,6 до 8,2 см. (Власова).

В’ЮН - Misgurnusfassilis (Linne).

Невеликі рибки, до 25 см довжиною. Тіло округле, трохи стиснуте з боків, покрите дрібною лускою. Шкіра багата слиззю. Всі плавці заокруглені. Спина забарвлена в жовто-бурий колір з чорними краплинками. Боки і черево жовті. По боках тіла з кожного боку тягнеться чорно-бура смужка, що починається позаду ока і доходить до хвоста. Зверху і знизу цієї смужки простягаються ще дві вузенькі смужки. Зустрічається в рівнинній частині річок, але, в основному, в сильно замулених зарослих рослинністю струмках, заливних ставках і ямах.

Родина окуневі ( Pereidae )

Риби цієї родини характеризуються наявністю двох спинних плавців, передні з яких складаються з двох колючих променів. Другий спинний плавець має переважно м'які промені й кілька колючих. Черевніплавцірозташовуютьсяпідгрудними.Тілопокритедрібної,міцносидячоюлускоюіззазубренимикраями.

ОКУНЬ – Percafluviatilis(Linne) . Тіло окуня довгасте, помірковано стисле з боків. Воно покрито дрібною, лускою, краї якої мають шипики. Луска є й на щоках. Рот широкий, на кістках ротової порожнини є кілька рядів щетинковидних зубів. Назадньому краї зябрових кришок розташовані гострі шипи. Черевні плавці також мають колючі промені. Бічна лінія повна.

Колір тіла зеленувато-жовтий з темними поперечними смугами. Спина темно-зелена, черево біле. Колючий спинний плавець блакитнувато-червоного кольору із чорною плямою на перетинці між двома останніми променями. М'який спинний плавець зеленувато-жовтий. Грудні плавці жовто-червоні, черевні, анальний і хвостовий - яскраво-червоні..

Тримається окунь біля берегів, що поросли кущами, на невеликому плині або в затоках, старицях, а також поблизу всіляких споруджень( палі, мости й т. п.) у руслі ріки. Його зграйки, що складаються переважно з особин близьких розмірів, ведуть відносно осілий спосіб життя. Більші особини тримаються поодинці.

Окуні харчуються різноманітною їжею. Вони полюють на бичків, густеру, плотву, уклею, верховодку, щипівку, поїдають річкових раків, жаб, молюсків, п'явок, личинок комах.

Перед розмноженням зграї окуня укрупнюються. Для зимівлі вони йдуть на більш глибокі місця, продовжуючи зберігати зграйність.

ЙОРЖ СМУГАСТИЙ - Acerinasehraetser(Linne).

Тіло стисло з боків. Воно покрито дрібною, лускою, краю якої мають зубчики. Голова непокрита лускою. Бічна лінія повна. Рот невеликий, висувний. Очі більші. Спинний плавець один, що злився із двох. Його передня частина, що злегка піднімається надзадньою, складається з колючих променів, задня-зм'яких. Колючі промені є також у черевному й анальному плавцях.

Йорж веде придонний спосіб життя. Він тримається у відносно глибоких місцях з піщаним або трохи замуленим дном як в озерах, так і у ріках, де уникає ділянок із сильним плином.

Статевозрілим стає на другому-третьому місяці життя. Нереститься при температурі води 5-16 ºС на твердих піщаних ґрунтах серед рослинності, на глибинах до 1,5м. Росте йорж відносно повільно. Харчується йорж донними організмами, личинками й лялечками комах, хробаками, дрібними рачками, водяні ослики й інші.

ЧІП ВЕЛИКИЙ – Aspro zingel (Linne).

Тіло веретеноподібне і трохи стиснуте. Забарвлення жовтувато-сіре з темними плямками і чотирма більш або менш вираженими поперечно-косими смугами. Луска дрібна, щільна. Груди голі. Довжина до 45 см, маса до 1 кг.

Заселяє нижню і середню течію річки Улюблені місця – глибокі ями. Кількість його невелика. Екземпляр добутий в Ужі 15 червня 1950 р., (Власова), мав довжину тіла 22 см, шлунок був заповнений рибними залишками.

ЧІП МАЛИЙ - A. streber (Siebold).

Відрізняється від великого чопа більш довгим хвостовим стеблом, меншою довжиною (до 18 см), наявністю 5 косих темних смуг на тілі і голою передньою частиною черева.

Заселяє середню течію річки, заміняючи попередній вид по течії.

Родина бичкові ( Cottidae )

БИЧОК ПІДКАМЕНЩИК - Cottusgobio (Linne).

Невеликі (до 10 см) рибки з голим веретеноподібним тілом і великою стиснутою головою. Кістки зябрової кришки з шипами. Шкіра слизиста, забарвлення тіла сірувато-буре з чотирма темними широкими поперечними смугами, що охоплюють спину і боки.

Розповсюджені в нижній і середній течії річки.

БИЧОК СЕРЕДНІЙ – Cottuspoecilopus (Neckel).

Відрізняється від Cottusgobio більш довгими черевними плавцями, на яких знаходяться 5-15 темних поперечних смуг.

Населяє верхню течію річки, гірські струмки. Служить основною їжею для форелі. Довжина тіла коливається від 9,5 до 11,5 см.

Родина харіусові (Thi mmalidae )

У риб родини харіусових є жировий плавець, але від щирих лососевих вони відрізняються по дуже високому спинному плавці. Родина харіусові риби у водах України представлено єдиним видом - харіусом.

ХАРІУС – Thymalusthymalus (Linne).

Тіло харіуса подовжене, струнке. Воно вкрите досить великою лускою, що дрібніша на черевці, ніж з боків тіла, а на горлі й біля грудних плавців може зовсім бути відсутньою. Рот нижній, поперечний, невеликий. Зуби на щелепах ледве помітні. Спинний плавець дуже високий, подовжений, особливо в самців. На початку хвостового стебла над анальним плавцем розташований маленький жировий плавець. Грудні й черевні плавці маленькі.

Забарвлення тіла харіуса змінюється залежно від віку й пори року. Спина сіро-зелена, засіяними чорнуватими плямами. Збоку тіла ясно-сірі з рожевим відтінком. На них розкидані поздовжні буруваті смужки. Черевце сріблисто-білого кольору. Парні плавці жовті. Непарні плавці фіолетові з темними плямами й смужками. Молоді особини мають із боків тіла поперечні темні плями, які з віком риб зникають.

Харіус - риба швидких вод. Він воліє триматися в невеликих річках із чистою, прозорою холодною водою, звивистим руслом, із частими бистринами й кам'янистими перекатами, що перемежовуються з ямами на закрутах. Якщо у верхів'я ріки переважають пороги й водоспади, то тут спостерігається крайня границя поширення харіуса. Незважаючи на те, що харіус дуже вимогливий до чистоти води і її насиченості киснем, він може пристосовуватися до перебування у водах, що перетерплюють значні коливання температури й вмісту кисню. Про це свідчить те, що в нижніх границь свого поширення він живе в одному середовищі з маренами, щуками, й іншими рибами.

Харіус веде осілий спосіб життя. Великі особини тримаються поодинці , молоді утворять зграйки до 10 штук. Сховавшись від сильної течії за каменями, палею або іншим яким-небудь предметом, він час від часу вискакує за пливучими мимо комахами й іншими об'єктами на поверхні води, після чого знову повертається на вихідне місце. У ранкові й вечірні годинники він може наближатися до берега, якщо поблизу є спокійний плин. Зимує харіус біля тих же місць, де перебуває й влітку. Для цього він вибирає більше глибокі місця.

Нересту харіуса передує хід вверх по течії. Статеве дозрівання в нього наступає в трьохрічному віці при розмірах тіла близько 20-23 см. Ікру відкладає в мілких місцях з швидкою течією і твердим дном. У самок довжиною 22-23 см налічувалося від 1,5 до 4,8 тис. ікринок.

Найбільше інтенсивно харіус росте в перші два-три роки життя - до настання полового дозрівання.

Харчується харіус різноманітною їжею. Він охоче поїдає всіляких комах, що падають на поверхню води. Значну частку в його харчуванні становлять придонні організми - личинки комах, переважно струмковики, а також черви. Іноді він може поїдати ікру риб, що відкладають її на камені.

Родина Щукові ( Esocidae )

ЩУКА – Esoxlucius.

Щука має подовжене стріловидне тіло,більшу й довгу голову із сильно витягнутим рилом і широкою пащею. Обидві щелепи виступають далеко вперед, причому нижня щелепа довша верхньої. Є іклоподібні зуби. За допомогою зубів щука лише втримує здобич, але не пережовує її - вона проковтує її цілком. Зуби в щуки непостійні. Вони випадають і замінюються новими, причому випадають не всі відразу, а поступово; відслуживши певний строк зуб випадає, а поруч з'являється інший. Очі в щуки розташовані на верхній частині голови, що дозволяє їй оглядати великий простір, не повертаючи голови. Спинний плавець далеко відсунутий назад і розташовується над анальним. Тіло покрите дрібною лускою, що заходить на щоки й зяброві кришки.

Забарвлення тіла щуки піддається значним змінам. Звичайно спина чорного кольору, збоку світліше, а черевна частина біла із сірими плямами. Збоку щуки засіяні невеликими білувато-жовтими й темними плямами; зливаючись, вони утворять різної ширини смужки. У глибоких водоймах забарвлення щуки темніше, ніж у мілких, зарослих водяними рослинами. Її молодь у порівнянні зі старими особинами забарвлена в більш світлі тони. Спинний, анальний і хвостовий плавці жовтувато-сірі з більшою кількістю темних плям. Грудні й черевні плавці жовтувато-червоні.

Щука тримається в різних місцях водойми. У річках щука живе як серед прибережних заростей, так й у більш глибоких місцях. Останнє властиво більшим особинам.

Щука веде переважно осілий спосіб життя. Однак вона може полювати не тільки підстерігаючи здобич, але й активно шукати її, для чого періодично пересувається по певній території.

Частіше риба може стояти на тому самому місці нерухомо, тільки злегка рухаючи спинним і хвостовим плавцями. З появою жертви вона робить три-чотири різких зустрічних до жертви рухи, а іноді й кидок за жертвою, після чого знову повертається на старе місце. У зв'язку з таким способом життя в нагульний період її скупчень не спостерігається. У жовтні - листопаді щука відходить від берегів на глибини. У міру охолодження води від берегів відходять й інші риби. Щука пересувається за ними, не припиняючи харчування. У результаті цього в глибоких ямах виникають її зграї, які зберігаються протягом всієї зими.

Ще під кригою (у березні - квітні) щука починає підходити до берегів на мілководні ділянки, заплави, у затоки, балки, де є місця, придатні для нересту. Починає вона нереститися при температурі води близько 4-6°, найбільше інтенсивно нереститься при температурі 7-13°. На місцях нересту щуки дно, як правило, тверде, покрито невеликими заростями торішньої, а іноді й нової трав'янистої рослинності, часто засіяно листами, гілками, стеблами торішніх рослин. Нерест її відбувається як у стоячій воді, так і на слабкому плині.

Глибина на нерестовищах щуки не перевищує 0,3-1,2 м.

Звичайно вона нереститься на самих дрібних, тільки що залитих прибережних ділянках заплави, глибина яких іноді не більше 5 см.

У міру підвищення рівня паводкових вод щука відкладає ікру на нових мілких ділянках.

Нереститься щука групами. До складу груп входить самка й два-п'ять і більше самців. Ікрометання відбувається бурхливо. Під час нересту чутні сплески води. При цьому в риб добре видні над водою спини й спинні плавці. Під час ікрометання щуки гублять усяку обережність, плаваючи майже біля ніг людей, що стоять у воді. Нерест відбувається з однаковою інтенсивністю протягом цілої доби, якщо немає вітру й температура води не перевищує 15-16°.

У вітряну погоду нерест спостерігається лише в місцях, захищених від сильних хвиль. Самки, відкидавши ікру, відразу ж ідуть у більше глибокі місця, а самці частіше залишаються на нерестовищах. Відпливши трохи вбік від самки, що йде, вони приєднуються до інших груп риб, що нерестяться. Тому на нерестовищах спостерігається деяка перевага самців над самками. Самці щуки вперше можуть брати участь у розмноженні вже в однорічному віці. Основна їхнямаса дозріває у віці двох років. Самки дозрівають у двох-трирічному віці. Плодючість щуки залежить від її розмірів. Так, у щуки при довжині тіла 25 см і вазі 155 г виявлено 1,6 тис. ікринок, а в самки довжиною тіла 91 см і вагою 10 кг - 197 тис. ікринок.

Викидані ікринки спочатку приклеюються до рослин, однак через кілька годин після запліднення їхня клейкість втрачається, і вони вільно лежать на дні серед кущів і різних залишків рослин. У результаті цього ікринки добре захищені від поїдання їх хижаками. Цьому ж сприяє й забарвлення ікринок - вона подібна з кольором торішньої рослинності. Застряглі серед кущів, залишків рослин і коренів, ікринки в меншій мірі піддаються замуленню, ніж ті, які попадають на ділянки, позбавлені рослинності. Ікрометання серед рослинності сприяє також і тому, що личинки на якийсь час "підвішуються" на рослини й проходять так названу стадію спокою, а пізніше вони тут ховаються. До того ж у цих місцях рясно розвивається дрібний рачковий планктон, що служить їжею для молоді щуки.

Нерестовища щуки відвідують багато видів риб - густера, окунь, плотва, йорж й інші. Вони поїдають викидануікру щуки, що несприятливо позначається на чисельному відтворенні її потомства.

Ікра в щуки велика - до 2,5 - 3 мм у діаметрі. Розвиток зародків триває довго: залежно від температури води він триває протягом 1,5 - 2 тижнів. Вийшовши з ікри личинки мають жовтковий мішок, довжина їх не менше 6-7 мм. До розсмоктування жовткового мішка вони ховаються серед заростей. Личинки й мальки тримаються біля дна. Після розсмоктування жовткового мішка щурята харчуються тваринними організмами, що живуть у воді, - рачками, мотилем. Приблизно через місяць після народження вони починають поїдати рибу. У перші роки життя самці й самки щуки ростуть однаково, а в наступні - самки ростуть швидше самців.

Родина Коропові ( Cypridae )

РИБЕЦЬ – Vimbavimba (Linne).

Подібний лящу, але має більш видовжене і низьке тіло, рот нижній, півмісячний, дуже видається рило. Позаду плавця тягнеться ясноь помітний кіль. Восени і взимку має блакитно-сіру спину і сріблясто-біле черево. Спинний і хвостовий плавці червонуваті, з чорними кінцями. З наближенням нересту спина стає чорною, середина черева – червоною. Грудні, черевні і анальний плавці стають яскраво-червоними. У самців на голові і тілі з’являються білі зерноподібні бугорки. Довжина до 40 см, вага до 1 кг. За В.Владиковим цей вид водиться в нижній течії рік і був зловлений в червні 1948 р. В р. Уж, біля Оноковців довжиною тіла 13,5 см.

ЧЕХОНЬ – Pelecuscultratis (Linne).

Бічна лінія має декілька згинів. По всій довжині черева тягнеться гострий кіль, непокритий лускою. Луска дрібна, рот верхній, грудні плавці дуже довгі. Спина сірувато-бура, боки і черево сріблясто-бурі. Грудні, черевні і анальний плавці з червонуватим відтінком. Довжина до 40 см вага до 1 кг. За Владиковим чехонь не є постійним видом в річці, а заходить в невеликій кількості під час нереста в нижню течію.

ЛИН – Tincatinca (Linne).

Має досить високе тіло, вкрите дрібною, щільною лускою. Спина червонувато-зелена, боки оливково-зелені з золотистим блиском, черево сірувато-біле, очі червоні, краї всіх плавців, окрім хвостового, округлені. Довжина до 50 см, вага до 2 кг. За Власовою заселяє тількизаплавні водойми.

КАРПАТСЬКА МАРЕНА – Barbusmeridionalispetenyi (Heckel).

Відрізняється від звичайного вусача тим, що має дрібніші розміри (до 30 см), спинний плавець не виїмчастий і немає зазубреного променя. Забарвлення буро-сіре з темно-бурими плямами на спині. Заселяє верхню і середню течію.

ГІРЧАК – Rhodeussericeus (Pallas).

Дрібні (до 8 см.) рибки з високим тілом стиснутим з боків. Луска, відносно величини риб, крупна. Бічна лінія неповна. Спина зеленувата. Боки і черево темно-сріблясті. По боках, в задній частині тіла вузька зеленувато-синя смужка. У самців в час нересту боки тіла і черево червонуваті з фіолетовим відтінком. На кінці рила з кожного боку трикутний або півмісячний простір, покритий білими бугорками. У самок в цей час позаду анального отвору розвивається трубочка –яйцеклад, довжиною іноді більшою, ніж довжина тіла. Розповсюджений в середній і нижній течії. Живе в неглибокій, спокійній воді, серед крупних каменів і водної рослинності.

КАРАСЬ – Carassiuscarassius (linne).

Заселяє нижні течії рік, заливи, стариці, болота, заплавніводоймиз великою кількістю рослинності і добре прогрітою водою. Небагаточисельні.

Вони виносять низькі температури, низький вміст кисню в воді. Вони не гинуть при вмерзанні в лід, якщо не промерзнуть тканинні рідини їх тіла.

Нерестяться карасі пізною весною – на початку літа. Але початок ікрометання можливий при температурі води 14 °С,а розпал нересту – при 17-19 °С.Ікра липка розміром 1 мм. Плодовитість сягає 400 тис. Ікринок.

Ростуть карасі повільно.

Живляться мілкими придонними організмами: рачками, личинками комарів, черв’яками і водною рослинністю.

САЗАН – Cyprinuscarpio (Linne).

Тіло вкрите крупною суцільною лускою. Спина темна з зеленуватим або блакитним відтінком. Боки жовто-золотисті. Черево білувате. Плавці темні, крім хвостового, що має червонувато-бурий колір. Може досягати довжини 80 см і 154 кг ваги. Зустрічається в нижній течії не в великих кількостях. В 1948 р. Зловлені в р. Уж біля пішохідного міського мосту 10 однорічних коропів довжиною 5-7 см.(Власова).

ПЛІТКА – Rutilusrutilus(Linne).

Тіло плітки овальне, стисле з боків. Воно вкрите досить дрібною щільною лускою. Спинний плавець невеликий, усічений. Анальний плавець слабо виїмчастий.

Забарвлення плітки мінливе - в одних водоймах вона яскраво забарвлене, в інших - переважають темні тони, що залежить від умов перебування. Її спина темно-зелена, збоку блискучо-срібляста, черевце майже біле. Спинний і хвостовий плавці зеленувато-сірі із червонуватим відтінком, грудні плавці прозорі, черевні й анальний - рожеві. Райдужна оболонка ока золотаво-жовта із червоною плямою.

Плітка населяє самі різноманітні водойми. У ріках вона переважно тримається далеко від сильної течії - у заводях. Густих заростей уникає.

З настанням холодів, як і переважна більшість мирних риб, вона збирається у великі зграї й перекочовує в глибоководні заводі з повільною течією. Тут тримається протягом всієї зими, у відлизі окремі її особини можуть підходити до берегам у пошуках їжі.

З підйомом паводкових вод плотва залишає зимові притулки й виходить у залиту водою заплаву й у заплавні водойми.

При прогріві води до 8° і вище плітка починає нереститися. Найбільше активно відбувається ікрометання її при температурі 10-12°. Під час нересту вона утворить зграї, які підходять у тихі, сильно зарослі прибережні ділянки водойм. Процес ікрометання протікає бурхливо. У тиху погоду, на передвечірній зорі й особливо зі сходом сонця постійно чутні сплески води в результаті нерестових ігор, деякі з них вискакують над поверхнею води. Самці перед нерестом вкриваються перловою висипкою, що надає шорсткість їхньому тілу. Незабаром після нересту це шлюбне вбрання зникає. Ікру плітка відкладає на торішню рослинність (стебла, листи), на плаваючі її залишки, а також на корінь верб, очерету й інших рослин. Швидкість течії на місцях нересту не перевищує 0,2-0,3 м/сек.

Розвиток зародків в ікрі триває залежно від температури від однієї до двох тижнів. Личинки, що вийшли з ікри, протягом перших днів свого життя тримаються в місцях нересту, де проходять стадію спокою, прикріплюючись до стебел і листів рослин за допомогою клейких виділень спеціальної залози на нижній стороні рила. Після початку харчування справжньою їжею мальки переходять у прибережні мілководдя, де живуть зграйками серед рослин.

Статеве дозрівання в плітки наступає у двох-трирічному віці. Найменший розмір статевозрілого самця, рівнявся 8,3 см, а самки - 9,8 см.

Плітка харчується як рослинною, так і тваринною їжею. Її молодь розміром 1,5-10 см харчується різними водоростями, м'якою вищою водною рослинністю, рачками, дрібним мотилем. Більш дорослі особини споживають в основному водорості, вищі водяні рослини, молюски й мотиль; другорядне значення в їхньому харчуванні мають рачки, личинки комах, хробаки, водяні кліщі і інші організми.

ЯЛЕЦЬ – Leuciscusleuciscus(Linne).

Ялець має подовжене, трохи веретеноподібне тіло, вкрите дрібною лускою. Він дуже схожий на молодого головня, але в нього більш струнке тіло й більш вузька голова. Рот маленький. Спинний плавець короткий, усічений. Анальний плавець виїмчастий. Нижня лопать хвостового плавця трохи довша верхньої, між його лопаcтями є глибока виїмка. У яльця колір спини блакитнувато-сірий, черевна частина сріблисто-біла. Спинний і хвостовий плавці сірі, інші з жовтуватим відтінком.

Ялець у річках тримається зграйками. Він віддає перевагу неглибоким місцям зі швидкою течією, де піщане, або кам'янисте дно. Іноді він піднімається до поверхні води, що частіше спостерігається в зарослих чагарником і деревами берегів, де відчувається течія і достатньо глибоко. Тут яльці полюють за комахами і їхніми личинками, які при вітрі падають у воду.

Після танення льоду й надходження в ріку весняних вод вони йдуть із місць зимівлі, піднімаються до перекатів, а з настанням паводка виходять у заплаву, де й нерестяться. Після нересту зграйки яльців повертаються в річки, де на все літо поселяються на окремих їхніх ділянках.

Нереститься ялець при температурі води 5-9°. Ікру він відкладає в один прийом. Сам процес нересту триває не більше тижня. Ікринки в нього дуже великі - до 2 мм у діаметрі. У зв'язку із цим його плодючість невисока. в самок довжиною 15-20 см виявлено від 6,6 до 22,6 тис. ікринок.

Статевозрілим ялець стає в трьохрічному віці, коли досягає довжини тіла близько 10 см.

Росте ялець відносно повільно. Однорічні досягають довжини тіла в середньому 3,6 см, трьохрічні - 12,8, а найбільші особини - близько 20-22 см.

Харчуються яльці личинками комах, водними й повітряними комахами, хробаками, а також іншими придонними організмами й водоростями.

У ріках Закарпаття, крім звичайного яльця, зустрічається ялець-андруга LeuciscusAgassizi, для якого характерна темна смуга, що тягнеться з боків тіла від очей до хвоста. У трирічному віці ці рибки досягають довжини 14-18 см і ваги майже до 50 г. У гірських ріках ялець-андруга живе вище за течією, ніж звичайний ялець, і освоює ділянки з більш швидкою течією.

ГОЛОВЕНЬ –Leuciscuscephalus. Тіло головня подовжене, товсте, вкрите великою лускою. Голова широка, рот великий. Спинний і хвостовий плавці темно-сірі, грудні плавці жовтогарячі, черевні й. анальний плавці рожеві.

Головень живе на піщаних і кам'янистих перекатах з швидкою течією під стрімчастими берегами, а також під навислими галузями прибережних дерев і кущів, у мостів, паль і завалів каменів, а також нижче гребель, але обов’язково поблизу глибоких ям. Найбільше часто зустрічається в малих ріках із чистими, прохолодними водами. Вдень й у жарку погоду його зграйки, що складаються з молодих особин, плавають у поверхневих шарах води, а більше старі ховаються під стрімчастими берегами в норках, під каменями й корчами, вночі й у холодну погоду вони опускаються в придонні шари води, у глибокі вири і ями.

Головень - осіла риба. Свої улюблені місця він залишає рідко. Одиночний спосіб життя властиве великим особинам.

Молоді головні збираються в невеликі зграйки, які підходять у теплі, тихі дні до берегів. Від переляку всі особини зграї швидко йдуть на глибину. Через якийсь час вони знову займають уподобані місця. Зграйки головнів не залишають без уваги будь-які дрібні предмети, що пливуть по поверхні води: вони обов'язково підходять до них й, якщо вони їстівні, негайно їх схоплюють. Риба кидається на пливучий предмет блискавично, роблячи легкий сплеск. Іноді ж головень спокійно підходить до поверхні води й, широко розкривши рот, разом з водою втягує в рот і пливучий предмет.

Статевозрілим головень стає в трьох-, чотирьох-річному віці. Ікрометання в нього порціонне. Ікру відкладає на перекатах серед каменів, в основному на галечники. Нерест відбувається при температурі води близько 15-18°. Розвиток в ікрі триває від 2 до 2,5 діб при середньодобовій температурі води близько 20° і до 6-6,5 доби при температурі близько 15°.

Плідність самок головня збільшується зі збільшенням довжини й ваги тіла. В самки довжиною 21 см і вагою 194 г виявлено 22 тис. ікринок, а в самки довжиною 25 см і вагою 305 г - 29 тис. штук.

Довжина однорічних особин в середньому 5 см, семирічний - 36 см. За наявним даними, у водоймах України головень досягає довжини близько 60 см.

У харчуванні молодого головня переважають личинки комах, водорості. Особини старшого віку є всеїдними. Вони харчуються вищими рослинами й водоростями, личинками, лялечками й дорослими комахами, рачками, молюсками й рибами. В кишечниках головнів виявлені нитчасті водорості, стебла, листи й насіння вищих рослин, риби (бички, уклейки, піскарі, гольці й ін.), молюски, дощові хробаки, раки, жаби й навіть миша, а також птаха.

В’ЯЗЬ – Leuciscusidus(Linne).

Тіло й голова в’язя товсті. Луска, яка покриває, все тіло, відносно дрібна. Рот у нього кінцевий, невеликий, небагато спрямований нагору. По зовнішньому вигляді в’язь схожий на головень, але відрізняється від нього більш вузьким чолом, більше дрібною лускою й меншим ротом; крім цього, в’язь пофарбований яскравіше, спинний й анальний плавці в нього усічені, тоді як у головня - закруглені. Ока в в’язя великі, зеленуваті, з яскраво-жовтогарячою райдужною оболонкою. Спина чорна із синюватим відливом. Боку вище бічної лінії трохи світліше спини. Нижня частина боків і черево сріблисті. Спинний і хвостовий плавці сірі з фіолетовим відливом, грудні, черевні й анальний - червоні. Молоді особини в’язя пофарбовані світліше. Самки в порівнянні із самцями менш яскраво пофарбовані.

Під час нересту тіло самців покривається дрібними жовтуватими бородавочками.

В’язь живе в ріках з помірним плином. У них він обирає глибокі місця з мулисто-глинистим або хрящовим дном, серед корчів, поблизу вирів, мостів, паль й інших споруджень, а також нижче перекатів із трохи вповільненим плином. Тримається в’язь й у берегів під навислими над водою деревами, а також поблизу мутних струмочків, у затоках рік серед рідких заростей рослин, заходить він й у заплавні озера, з них віддає перевагу проточні. У пошуках корму може виходити на мілководні перекати, а також підніматися до поверхні води. Молоді особини тримаються невеликими зграйками, більше старі ведуть переважно одиночний спосіб життя. На зиму й старі особини збираються в зграї, які укрупнюються в глибоководних місцях. Узимку язи ведуть рухливий спосіб життя й залягають лише в найдужчі морози.

Незабаром після танення льоду зграї в’язя спрямовуються до нерестовищ. Початок ікрометання в нього збігається з ікрометанням щуки й окуня. Нереститься в’язь у квітні при температурі води від 5 до 13-те протягом одного-, двох тижнів. Ікру відкладає на корінь різних рослин, кущі торішньої трав'янистої рослинності на глибині до 80 см, причому вся ікра відкладається за один прийом. Діаметр ікринок перед початком ікрометання досягає 1,5-2 мм. Кількість ікринок, що відкладають різними самками, неоднаково. У самки довжиною 39 см їх виявлене близько 128 тис. штук. У нерестовій череді самців майже вдвічі більше самок.

Харчується в’язь різною їжею. Наприклад, його молодь, що живе серед заростей вищої водної рослинності, харчувалася водоростями, вищою водною рослинністю, різними рачками, личинками й лялечками комарів, личинками й дорослими формами жуків, поденщинами й іншими комахами. Дорослі особини в’язя споживали різні вищі водорості, листи, стебла й насіння вищих водяних рослин, хробаків, молюсків, рачків, личинок комах, а також риб.

В’язь широко розповсюджений у Європі й Азії. Відсутній він лише в деяких північних водоймах Європи, у Середній Азії, на Кавказі й у Закавказзя, а також у Криму. На Україні в’язь живе у всіх рівнинних ріках. У гірських ріках він живе лише в їхніх нижніх ділянках.

ГОЛЯН – Phoxinusphoxinus (Linne). Голян має майже циліндричне тіло, що покрито дрібною лускою. Рот маленький, кінцевий. Спинний й анальний плавці короткі, але високі. Всі плавці, крім хвостового, закруглені. Наведені відомості характеризують звичайного голяна. Озерний голян відрізняється від звичайного більше товстим і високим тілом, покритим щодо більшою лускою. Крім цього, вони розрізняються й по фарбуванню.

Звичайний голян має строкате фарбування; на боках тіла в нього розташовані темні плями невизначених обрисів або у вигляді ряду поперечних смужок. Особливо яскраве фарбування в голянів у період їхнього нересту. У цей час у самців краю зябрових кришок, губи, груди й підстави плавців стають червонуватими, нижня щелепа -і чорної, спинка - бронзово-коричневої, а боку - жовто-зеленими із золотавим блиском.

Звичайний голян розповсюджений у ріках і струмках зі швидким плином і холодною водою, з піщаним або кам'янистим дном. Звичайні голяни протягом усього літа живуть на кам'янистих і піщаних перекатах, поблизу водоспадів, вирів й в інших місцях з бурхливим плином. На зиму вони йдуть у глибокі місця водойм або забираються в різні прибережні вкриття, де перебувають у малорухомому стані.

З настанням весни їхньої зграйки переходять на свої звичайні місця перебування, де й розмножуються.

Ікрометання голянів починається в травні й у зв'язку з порціонним дозріванням ікри триває майже до кінця липня. Плідність самок становила 226-576 ікринок. У нерестовій череді голянів самок майже у два рази менше, ніж самців. Статевозрілими вони стають у двох-, трьохрічному віці. До червня їхні мальки можуть досягати довжини до 1,5 див. Найбільш великі особини дорослих голянів досягають довжини близько 7 см і ваги більше 9 г. У ріках Закарпаття голяни дворічного віку мали довжину тіла 4-6 см, вага - 4-8 г; трирічні - довжину 4-8 см, вага 3-9 г. Голяни харчувалися переважно нитчастими водоростями й у меншій мері - ракоподібними й комахами.

ЧЕРВОНОПІРКА – Scardiniuserythrophtalmus(Linne).

Тіло червонопірки досить високе, злегка стисле з боків, покрите щільної, міцно сидячою лускою. Голова невелика, рот верхній, косою. Спина темно-бура із зеленуватим відливом, боки жовтувато-золотисті, черевце сріблясто-біле.. Спинний і грудний плавці сірі із червонуватими кінцями, черевні, анальний і хвостовий - яскраво-червоні.

Червонопірка по зовнішньому вигляді схожа на плотву. Відрізнити червоноперку від плотви можна по зверненому нагору роті, сильно відсунутому назад спинному плавцю, а також по більше яскравому фарбуванню тіла. Деяка зовнішня подібність вона має з в’язем.

Червонопірка - мешканка заростей. Тому вона численна в місцях зі стоячою водою, де тримається серед водної рослинності. Однак густих заростей вона уникає, у нічний час малорухома. У тихі сонячні дні зграйки червоноперки піднімаються до поверхні води. Після танення льоду вона виходить у добре мілководні місця, що прогрівають, де швидше всього розвивається рослинність і кормові організми.

При прогріві води до температури 14-18° червонопірка починає нереститися. Ікру відкладає на рослинність. На нерестовища підходить невеликими зграйками, сам процес ікрометання відбувається спокійно, без сильних сплесків.

Плідність самок досить більша. Наприклад, в риб довжиною 9,5-15,4 див налічувалося від 11,6 до 76,1 тис. ікринок. Статевої зрілості червонопірка досягає в трьох-, чотирьохрічному віці.

.

ЖЕРЕХ (БІЛИЗНА) – Aspiusaspius(Linne).

Тіло жереха подовжене, сильно стисле з боків. Рот великий, нижня щелепа з горбком, спереду на верхній щелепі є невелика виїмка для нижньощелепного горбка. Нижня щелепа довша за верхню. Спинний й анальний плавці високі, виїмчасті, хвостовий - широкий з великою виїмкою. За черевними плавцями є покритий лускою кіль. Тіло покрите щодо дрібної, щільно сидячою лускою. Спинка синювато-сірого кольору, боку світлі, черевце біле. Спинний і хвостовий плавці сірі з темними кінцями; грудні, черевні й анальний - червонуваті.

Жерех майже все літо тримається на глибоких ямах поблизу перекатів й обмілин. На ямах він проводить ніч, опускаючись до дна. удень тримається в зоні перекатів і піщаних обмілин майже в самої поверхні води. У похмурі прохолодні дні жерех перекочовує з поверхневих шарів води в її товщу або в придонні шари. Він часто тримається на деякій відстані від місць падіння води із гребель. Іноді в пошуках їжі жерех заходить й у тихі плеса з рідкою рослинністю.

Великі жерехи часто ведуть одиночний спосіб життя. Однак поблизу перекатів, а також нижче гребель можна спостерігати невеликі його зграйки. Кожна особина її тримається проти плину, час від часу виходячи на бистрину через яке-небудь укриття для нападу на жертву. Одиночні особини періодично роблять переходи в прибережні зони мілководь, де звичайно тримається молодь інших риб.

Виявивши їхню зграйку, жерех стрімко уривається в неї, круто розвертається й одночасно з великою силою б'є хвостом. У результаті цього виникає вир, у якому вертяться приголомшені рибки, що підбирають потім жерехом. Під час полювання він часто вискакує з води, а потім важко падає, піднімаючи фонтани бризів. Ще більший шум піднімається під час зграйного полювання жереха. До складу такої зграї входять переважно великі особини. Напад на свої жертви й припинення полювання зграя здійснює одночасно, як по команді. По цьому шумі й можна виявити жереха у водоймі. Він полює також за комахами, що пролітають над поверхнею води. При цьому жерех висуває з води лише голову, чується специфічна бавовна, а на поверхні води вже розходяться колоподібні хвилі, після чого він іде на інше місце.

З настанням осінніх холодів жерех іде на ями, де залягає на зимівлю, утворюючи невеликі зграї. З паводковими водами вони пересуваються для нересту на ті ж перекати, де звичайно влітку живе жерех. Ікрометання відбувається при температурі води близько 6-10°. Ікру відкладають за один прийом на твердому кам'янистому дні або на задернованому рослинністю ґрунті. Кількість ікринок, які може відкласти самка, залежить від її розмірів. Так, у басейні верхнього Дністра в самки довжиною 18 див було виявлено близько 6 тис. ікринок, а довжиною 59 див - близько 149 тис.

Довжина личинок коливається від 6 до 9 мм. Під кінець року мальки виростають до 7-10 див. Іноді зустрічаються дуже великі екземпляри жереха. У ріці Уж добутий жерех довжиною 94 див і вагою понад 8 кг.

Молодь жереха харчується організмами, що живуть у товщі води. Особини довжиною понад 6 див харчуються жуками, кліщами, личинками комах, а також рибами. Жерех старших вікових груп харчується переважно рибою, комахи в його харчуванні відіграють незначну роль. З риб у кишечниках жереха найбільше часто зустрічаються уклея й піскарі. У харчуванні дорослих особин спостерігається добова періодичність: найбільше інтенсивно вони харчуються в ранкові й передвечірні годинники, менш інтенсивно - у середині дня.

У гірські ділянки рік зі швидким плином не заходить, віддаючи перевагу рівнинним ділянкам зі спокійним плином, освоюючи як перекати, так і плеса.

ЛИН - Tincatinca(Linne).

Тіло лина високе, товсте. Воно покрито мілкою лускою, яка сильно виділяє слиз. Рот кінцевий, невеликий. У його кутах є по одному короткому вусику. Очі маленькі із червонуватою радужкою. Всі плавці закруглені, хвостовий має невелику виїмку. Фарбування тіла в різних водоймах мінливі. Найчастіше темна із зеленувато-золотавим відтінком, боку більше світлі, іноді жовтуваті, черево ясно-жовте. Всі плавці сірі, підстави грудних і черевних водоймах мінлива. Найчастіше темна із зеленувато-золотистим відтінком.

Лин живе в стоячі або слабкопротічних водоймах з мулистим дном, багатих м'якою водною рослинністю - у ставках, озерах і річкових затоках з мулистим дном. У водоймах з піщаним дном він відсутній. Уникає лин глибоководних місць і густих заростей. Тримається він переважно поодинці . Невеликі скупчення його спостерігаються лише в період нересту й на місцях зимівлі. Узимку лини зариваються в мул й у стані заціпеніння проводять всю зиму. З місць зимівлі вони виходять, як тільки льодовий покрив розтає біля берегів, і йдуть на кормові місця водойм. Дорослі особини звичайно тримаються біля дна в заростях.

Нереститься лин при температурі води 18-22°. Ікру відкладає в три прийоми до плину травня - липня. Кожна порція ікри дозріває через 15-20 днів після відкладання. Ікра відкладається стрічками, у яких ікринки розташовуються одна за однією уздовж стебел рослин: рогоза, осок, очерету.

Плідність самок зі збільшенням їхнього віку збільшується. Статевозрілим лин стає в трьохрічному віці, деяка частина самців дозріває на рік раніше.

Через 1,5 доби після запліднення ікра губить клейкість в опускається на дно, де й триває розвиток зародків. При температурі води близько 20° воно триває 3-5 доби. Після виходу з ікринок прикріплюються до рослин клейкими виділеннями залозок і ведуть нерухомий спосіб життя. Через якийсь час вони починають переміщатися по водоймі. На восьмий день личинки переходять до харчування зовнішньою їжею. Ріст лина після настання полової зрілості сповільнюється. Уповільнення росту з віком зв'язують із половим дозріванням риб. У Київському водоймищі у восьмирічному віці він досягає довжини майже 41 див і ваги 2 кг.

Харчуються лини личинками різних комах (у тому числі комарів, поденщин), молюсками, рачками, хробаками, а також дрібними рослинами.

У багатьох ставкових господарствах лина розводять як додаткову рибу, завдяки чому значно підвищується рибопродуктивність ставків. Його рекомендується вселяти у водойми, багаті бентосними організмами.

ПIДУСТ – Chondrostomanasus(Linne).

Тіло пiдуста подовжене, покрите відносно дрібною, помірковано прикріпленою лускою. Голова в нього маленька. Рот нижній у вигляді поперечної щілини. Нижня щелепа загострена, покрита роговим чохлом, губа щелепи слаборозвинута. Верхня губа також слаборозвинута, тонка.

Черевна порожнина в нього чорна. Фарбування тіла світла. Спина зеленувато-чорна, боки й черево сріблисті. Спинний і хвостовий плавці сірі, грудний, черевні й анальний - червонуваті, У період нересту переважно в самців на голові й тілі з'являються горбки, які незабаром після нересту зникають.

Підуст живе в ріках на порівняно швидкому плині. Однак його рідко можна зустріти на швидких перекатах, поблизу порогів; але як тихих заток, так і стариць він уникає. Зовсім відсутній в озерах і заплавних водоймах. У ріках підуст обирає глибоководні ділянки із хрящуватим, твердим піщаним і навіть глинистим дном. Улітку в тихі досвітні годинники його зграї виходять на мілководдя, що граничать із глибокими водами, але близько до берегів не підходять. Зі сходом сонця зграї перекочовують у більше глибокі місця. У таких перекочівлях вони проводять весь теплий період року. Лише з настанням осінніх холодів зграї підуста йдуть на ями, де проводять всю зиму.

Під час зимівлі підусти майже не харчуються. З настанням весни їхньої зграї йдуть із ями в пошуках нерестовищ.

Підуст нереститься на мілководних перекатах з невеликою глибиною (до 40 см), де дно покрите сумішшю галечника й піску, з досить швидким плином при температурі води близько 10- 12°. На час ікрометання риби збираються в більші зграї. Процес ікрометання починається в передвечірні годинники, але найбільше сильно він відбувається ввечері й уночі протягом декількох діб. Ікра приклеюється до каменів, піску й рослинам. При сильному забрудненні вод у нерестових ріках підусти можуть покинути звичні їм нерестовища й піти в чисті води.

Плідність самок залежить від їхніх розмірів. Наприклад, в риб довжиною 17,1-19 див виявлено в середньому 6,3 тис. ікринок, довжиною 21,1-23 см - 8,7 тис. штук.

Вся ікра в підустів дозріває одночасно й відкладається за один прийом.

Самці підустів ростуть трохи повільніше, у зв'язку із чим в однаковому віці самці по розмірах менше самок. Найбільша вага підуста не перевищує 600 г.

Харчується підуст переважно рослинною їжею, представленої головним чином водоростями, якими обростають підводні камені й інші предмети. Однак він може поїдати й тваринні організми - хробаків, личинок, поденщин, комарів й інших. У харчуванні молодих особин переважають тваринні організми, що живуть у товщі води.

ПІСКАР – Gobiogobio(Flem).

Піскар має витягнуте, веретеноподібне тіло, що покрите щодо великою лускою. Рот нижній, у кутах його є по одному вусику. Чоло широке, очі поставлені високо. Спина зеленувато-бурого кольору, боки й черевце жовтувато-білі. Чорні плями розкидані по всьому тілу. З боків вони зливаються в смужку. Спинний і хвостовий плавці сірі з темними рисками й плямами, грудні й черевні - блідо-жовті.

Піскарі живуть у більших і малих ріках і навіть у проточних озерах. Місця їхнього перебування характерні наявністю піщаних або піщано-галькових ґрунтів і чистої води, але занадто швидких рік і струмків з холодною водою піскар уникає. У ріках протягом весни й літа піскарі тримаються на перекатах. З настанням холодів вони перекочовують у більше глибокі місця з піщаним ґрунтом.

Ікру вони відкладають як на піщаних перекатах, так і на рослинність. У зв'язку з порційністю ікрометання строки їхні розмноження тривають біля двох місяців - з кінця квітня до червня. Ікра дрібна. У верхньому плині Дністра плідність піскарів коливається в межах 1,1-5,4 тис. ікринок.

Ростуть піскарі повільно. Довжина тіла найбільш великого піскаря, як правило, не перевищує 14-15 див і дуже рідко можна знайти піскаря довжиною 20 див.

Харчуються піскарі донними організмами. Вони можуть поїдати дрібних рачків, хробаків, а також рослинність. Піскарями харчуються багато хижих риб, у зв'язку із чим них уживають для наживки при лові хижих риб.

ВУСАНЬ (Марена) – Barbusbarbus (Linne).

Вусань має подовжене, майже циліндричне тіло. Воно покрито середнього розміру, міцно сидячою лускою. Голова вусаня більша, рот нижні, напівмісячний, губи добре розвинені, м'ясисті. На кінцях верхньої губи й у кутах рота розташовані чотири досить розвинені вусики. Ока відносно невеликі. Спинний плавець короткий, високий, трохи виїмчастий. Останній негіллястий, його промінь стовщений; задній край цього променя має зубчики. Спина вусаня зеленувато-жовтувата, боку більше світлі, черевце біле. Спинний і хвостовий плавці сірі, інші - червонуваті із сірим відтінком у вершин. Вусань - зграйна риба. Він тримається в ріках зі швидким плином, де обирає ділянки із хрящуватим, кам'янистим або гальковим дном. Тихих заводей з мулистим дном вусань уникає, а в озерах й у заплавних водоймах відсутній. Для нього властивий осілий спосіб життя, але в межах своїх ділянок перебування він постійно кочує. Його улюбленими місцями є глибокі ями поблизу різних споруджень у воді з накопиченням каменів, корчів й інших предметів, де він тримається в дна. Ввечері і вночі окремі великі особини або зграйки молодих вусанів можуть виходити на прилягаючі до ям піщані обмілини й навіть у слабко зарослі місця.

Перед нерестом вусань збирається в зграї й рухається нагору за течією ріки. Починає розмножуватися він, коли температура води досягає 10-12°. Для ікрометання вусань обирає місця з дном на якому є мілка галька і швидким плином. Одна самка відкладає ікру в кілька прийомів. У зв'язку із цим нерест триває біля двох місяців. Ікра досить велика, її діаметр досягає близько 2 мм.

Статеве дозрівання самок вусаня наступає у чотирьохрічному віці при довжині тіла 26 см. Самці, очевидно, дозрівають у більше молодому віці й при менших розмірах. У самок довжиною 29-44 см кількість ікринок коливалося в межах 9,5-72 тис. штук. При температурі води близько 15° розвиток зародків триває близько 9 доби, при 19,5°- біля чотирьох. Через півтори-дві тижня після виходу з ікри мальки збираються в дрібних затонах і рукавах рік, де вода добре прогрівається.

Харчується вусань молюсками, личинками комах, водяними осликами, рачками, дощовими хробаками, придонними рибами (бичками) і міногами, раками.

ВЕРХОВОДКА - Alburnusalburnus(Linne).

Тіло верховодки подовжене, сильно стисле з боків. Луска тонка, блискуча, легко опадаюча. Її голова загострена з переду. Рот кінцевий, спрямований трохи нагору. Ока відносно більші. Спина темна із зеленуватим відтінком. Боки й черево сріблисті. Спинний і хвостовий плавці сірі, грудні, черевні й анальний - жовтуваті.

Верховодки ведуть зграйний спосіб життя. Зустрічаються вони переважно на відкритих ділянках водойм із уповільненим плином, уникаючи зарослих ділянок. Правда, у нічний час її зграйки зупиняються поблизу заростей у місцях зі слабким плином. Удень і присмерком вони постійно перебувають у русі, перебуваючи поблизу берегів, особливо неподалік від пристаней, мостів, плотів, дамб й інших споруджень. У тиху літню погоду уклейки плавають у самої поверхні, у вітряну погоду - опускаються трохи глибше. До осені зграї збільшуються. Харчується верховодка рачками, мотилем, водяними жуками іт. д.

Нереститься цей вид при температурі води близько 15-17°. Ікру відкладає порціями (до трьох), ікрометання триває більше двох місяців. Полове дозрівання наступає у дворічному віці при довжині тіла близько 9 див. Плідність самок верховодки довжиною близько 11-15 див склала в середньому близько 1 тис. ікринок.

БИСТРЯНКА - Alburnoidesbipunctatus (Bloch).

Тіло бистрянки подовжене, сильно стисле з боків, покрите тонкої, легко спадаючою лускою. Від верховодки вона зовні відрізняється як наявністю чорних крапок знизу й зверху проривів бічної лінії, так й іноді темної смужки по тілу. Тіло в бистрянки вище. Рот кінцевий, спина чорнувата із зеленуватим відливом. Нижні частини боків і черевце сріблисті. Спинний і хвостовий плавці сірі, грудними, черевні й анальний - світлі з жовтуватими підставами.

Бистрянки живуть переважно в ріках, а також у руслових водоймищах на швидкому плині. Тримаються вони зграйками, у літню пору при тихій сонячній погоді снують у самої поверхні води, підхоплюючи пливучі тут часточки. Зграї бистрянки часто змішуються зі зграйками верховодки. На найшвидших ділянках ріки присутні лише бистрянки. Узимку вони скопи чуються в спокійних заводях, затоках, у місцях упадання в них джерел і струмків.

Бистрянка відкладає ікру окремими порціями на каменях протягом травня - червня. У верхньому плині Дністра в її самок довжиною 7-10 див нараховували від 715 до 1350 ікринок. Уперше нереститься бистрянка у дворічному віці, коли досягає (наприклад, у ріках Закарпаття) довжини 8-10 див і ваги близько 10 р. Довжина самих великих риб не перевищує 12 див.

Харчується бистрянка повітряними комахами, а також організмами, які живуть у товщі води - рачками, личинками комарів, жуків і водоростями.

Бистрянкою харчуються хижі риби - жерех, щука, судак. Наприклад, у харчовому раціоні дунайського лосося в річці.

ГУСТЕРА – Bliccabioerkha.

Тіло густери високе, сильно стисле з боків, покрите товстої, щільно сидячою лускою. Голова в неї відносно невелика. Рот маленький, косий, напівнижній, висувний. Очі більші. Спинний плавець високий, анальний - довгий. Спина блакитнувато-сірого кольору, боки й черево сріблисті. Спинний, хвостовий й анальний плавці сірі, грудні й черевні - жовтуваті, іноді червонуваті, чим вона й відрізняється зовні від ляща. Крім цього, у густери на відміну від ляща, більша луска, особливо в спинного плавця, а також на спині; за потилицею в неї є не покрита лускою борозенка.

Густера живе в ріках, озерах і ставках. У ріках вона дотримується місць із уповільненим плином і значною глибиною, а також у затоках, затонах, старицях, де піщано-глинисте дно з невеликою домішкою мулу. Найбільш численна в озерах й у рівнинних ділянках рік. Великі особини тримаються в придонних шарах води, глибоких заводях, ямах й у відкритих ділянках озер і водоймищ.

Густері властивий осілий спосіб життя. Влітку її зграї невеликі. З настанням осінніх холодів вони збільшуються й переміщаються на ями. З настанням весняного паводка її зграйки виходять на кормові місця. З наближенням часу нересту після прогрівання води зграї густери збільшуються й переміщаються до нерестовищ. При цьому озерна нерестова густера у великій кількості йде до берегів, а річкова, залишаючи русло, заходить у дрібні затоки й заводі.

Нереститься густера з кінця квітня - у травні при температурі води 12-20°. При тривалих похолоданнях нерест може затягтися до червня. Ікрометання в густери порціонне, однак зустрічаються самки й з одноразовим ікрометанням. Нерест її відбувається дружно, переважно ввечері й ранком з невеликою нічною перервою. Перед нерестом вони стають яскраво-сріблистими, грудні й черевні плавці здобувають жовтогарячий відтінок.

На голові й верхній частині тіла в самців при нересті з'являються горбки перлової висипки. Незабаром після нересту всі шлюбні зміни в них зникають.

Статевозрілої густера стає у двох-, трьохрічному віці, причому в нерестовій череді самці дозрівають переважно раніше самок.

У старших вікових групах нерестової череди самців значно менше, ніж самок.

Росте густера повільно. Наприклад, у однорічники мають довжину тіла в середньому 3,3 см, трирічні риби - 10,2 см. До статевозрілого : віку обидві статі ростуть однаково, але після полового дозрівання ріст самців трохи сповільнюється.

ЛЯЩ - Abramisbrama(Linne).

Тіло ляща високе, стисле з боків, покрите товстої, щільно сидячою лускою. Голова в нього маленька, рот невеликий, напівнижній, що висувається в трубку. Спинний плавець високий, але короткий, анальний плавець у два рази довший за спинний. Хвостовий плавець із більшим вирізом і більше довгою нижньою лопатою.

Фарбування ляща залежить від умов перебування. Озерні лящі, як правило, темніше річкових. Загальне фарбування тіла сріблиста. Голова, спина й верхня частина боків чорнувато-сірі. Черево біле. Плавці сірі. Фарбування молодих лящів світліше старших особин. Самці під час нересту покриваються білувато-жовтуватими горбками шлюбного вбрання; тіло їх стає шорсткуватим на дотик. Від густери лящ відрізняється тим, що в нього в плавцях ніколи не буває червонуватих відтінків, більше дрібною лускою, особливо у верхній частині тіла, а значить і більшим числом їх уздовж бічної лінії, і деякими іншими як зовнішніми, так і внутрішніми ознаками.

Лящ - зграйна риба. Число особин у зграї збільшується до осені перед заляганням на зимівлю. Живе лящ у тихих і глибоких ділянках рік й озер у крутих берегів, нижче перекатів з піщано-мулистим або глинистим дном. Густих заростей рослин він уникає. Майже увесь час лящ проводить у придонних шарах води. У теплу тиху погоду, частіше перед сходом і перед заходом сонця, він може підніматися до поверхні води. Больших переміщень зграї ляща не роблять і можуть тривалий час відвідувати ті самі місця, якщо вони багаті кормом. Лише перед зимівлею вони йдуть у більше глибокі місця. Провесною лящі залишають місця зимівлі й направляються до нерестовищ. У районі нерестовищ вони тримаються більше глибоких місць і відтіля при сприятливих умовах ідуть на нерест у прибережну зону, багату рослинністю. Нерест починається при температурі води близько 11-12°, що на Україні буває в середині квітня, і триває до кінця травня, коли температура води досягає 22-23°. Лящ може відкладати ікру в заплавах рік на залиту лугову рослинність, на підмитих корінь верб, очерету, очерету, а також на занурені водяні рослини. Глибини на нерестовищах коливаються в межах 0,2-2,5 м. Плин на нерестовищах може бути відсутнім або дуже слабким. Правда, відомі випадки, коли лящ нерестився й у руслі ріки, де швидкість плину досягає 0,5 м/сек.

Лящі нерестяться найчастіше більшими групами й досить галасливо. Це відбувається переважно в ранкові годинники, при тихій і теплій погоді.

Перед нерестом виробники виходять на обрану ділянку, якийсь час безшумно плавають по нерестовищу, як би підшукуючи підходяще місце для відкладання ікри. Потім починають рухатися по колу діаметром до 8 м, часто виставляючи спини з води й роблячи при цьому бурхливі сплески. Нерестові ігри іноді тривають по декілька годин. Активні рухи виробників перериваються тривалими періодами спокою. Під час нересту великі самці намагаються відтіснити від самок дрібних самців. Після нересту негайно йдуть у більше глибокі ділянки водойми.

У нерестових чередах ляща самки в середньому крупніше самців, кількість самців і самок майже однаково, або самці трохи переважають.

Плідність більше в більших самок. Наприклад, у нижньому плині Південного Бугу в самок довжиною 27-29 див виявлене близько 55 тис. ікринок, а 47-49 див - 675 тис. штук.

Ікра, що відкладається, приклеюється до нерестового субстрату - стеблам і корінням водяних рослин. Ікринки залишаються приклеєними доти , поки з них не виклюнуться личинки.

Швидкість розвитку ембріонів в ікрі залежить від температури води. Так, у дунайського ляща при температурі води 11,7 - 13,3° ембріон розвивається протягом дев'яти доби, а при температурі 15,8-17,5° - лише п'яти. Якщо температура води в період розвитку ембріонів знижується нижче 9° або підвищується вище 22°, то в багатьох личинок помітні різні каліцтва. Крім температури, на розвиток ембріонів впливає кількість розчиненого у воді кисню. Оскільки масовий нерест ляща відбувається при температурі води 18-20°, коли розчинність кисню порівняно низька, він пристосувався відкладати ікру на великому просторі в місцях, де є рослинність і незначна глибина. У таких місцях, як правило, недоліку кисню не відчувається.

Довжина личинок, що вийшли з ікри не перевищує 5 мм. Більшість із них мають великий жовтковий мішок, голова небагато нахилений донизу - до жовткового мішка, рот нижній і ще недорозвинений, плавці слаборозвинуті. У цей період личинка нездатна плавати й добувати собі їжу. Вона або падає на дно, або судорожними рухами спливає до поверхні води, звідки опускається вниз. Якщо на шляху руху личинок зустрічається який-небудь предмет (листи, стебла рослин), то вони прикріплюються до нього за допомогою виділень спеціальних залозок, розташованих під очами. личинки, Що Підвісилися, у спокійному стані, без руху перебувають досить довго. Якщо ж їх потривожити, то вони "відриваються" від субстрату й знову прикріплюються до інших предметів, що зустрічається на їхньому шляху.

Приблизно через місяць личинки ляща повністю перетворюються в мальків, довжина яких досягає приблизно 13 мм. У півторамісячному віці середня довжина мальків ляща становить близько 22 мм. У віці одного року їхня довжина може досягати майже 9 см.

БІЛОГЛАЗКА – Abramissapa (Palas).

Тіло білоглазки, сильно стисло з боків, але більше витягнуте в довжину в порівнянні з лящем. Воно покрито досить великої, щільно сидячою лускою. Голова невелика, рот напівнижній, висувний. Очі більші, їх радужна оболонка сріблиста. Нижня лопать хвостового плавця значно довша верхньої. Анальний плавець довгий, чим вона відрізняється від ляща.

Спина білоглазки чорна із синюватим відтінком, боку сріблисті. Всі плавці сіруваті, кінці спинного й хвостового плавців темні. Перед нерестом й у період ікрометання самці здобувають шлюбне вбрання у вигляді білої перлової висипки на голові й тілі.

Білоглазка воліє триматися в ріках, що мають значні глибини, досить сильний плин і чисту воду. У гірських ріках ця риба живе в їхніх нижніх плинах, але вище за течією, чим лящ. Білоглазка веде зграйний спосіб життя. Її зграї значно збільшуються перед зимівлею. З настанням весни зграї білоглазки піднімаються нагору за течією й виходять у заплаву для ікрометання.

Нерест білоглазки відбувається в один прийом при температурі води 11-16° на ділянках з досить швидким плином. Ікринки приклеюються до залишків торішньої рослинності.

Самки білоглазки довжиною 19-27 см мали в середньому 14,2 тис. ікринок при коливаннях у межах 7,2-23,8 тис. штук. Статевозрілої вона стає на четвертому–п’ятому році життя, причому самці дозрівають приблизно на рік раніше, ніж самки.

За перший рік життя білоглазка досягала довжини 3-7 см (у середньому 5 см), а на четвертому році її довжина була 20-26 див (у середньому 22 см).

Харчується білоглазка рослинними організмами, зокрема водоростями, а також детритом і личинками, що живуть у ньому, комах, рідше молюсками й іншими тваринами.

Родина сомові ( Siluridae )

Із трьох видів сомів, що зустрічаються в територіальних водах Радянського Союзу, у водоймах України живе тільки один - сом звичайний.

СОМ – Silurusgranis (Linne).

Тіло сома подовжене, без луски, покрите слиззю. Голова більша, сильно сплющена, непомітно переходить у короткий тулуб. Хвіст сильно звужений з боків, значно довший тулуба. Рот широкий, з м'ясистими губами. Нижня щелепа трохи висунута вперед. На ній, як і на деяких інших костях ротового апарата, розташовані численні низькі конусоподібні зуби, вершини яких загнуті назад. Ока порівняно невеликі, розташовані трохи вище й позаду від кутів рота. На голові чітко виділяються дві пари ніздрів, що мають вид двох трубочок, загнутих уперед. На верхній щелепі перебуває одна пара довгих вусів, що доходять до кінця грудних плавців. На нижній щелепі є дві пари коротких вусиків, причому задні трохи коротше передніх. Довгі вусики верхньої щелепи дуже рухливі. Вусики нижньої щелепи менш рухливі. Тулуб коротке, майже округле. На спині, ближче до голови, розташований короткий спинний плавець. У його початку є товстий промінь, зазубрений у старих особин. Грудні й черевні плавці короткі. Анальний плавець дуже довгий, зливається із закругленим хвостовим плавником.

Тіло сома жовтувато-зеленого кольору, спина темна, з боків тіла є плями неправильної форми. Нижня частина тіла біла або сіра. Молоді особини пофарбовані яскравіше старших. Плавці темні, грудні й черевні плавці мають жовтувату смужку посередині.

Самці мають більше строкате фарбування, чим самки. У період розмноження або напередодні його самку можна легко відрізнити від самців по більше повному черевцю й будові анального отвору.

Сом - мешканець глибоких ямних ділянок водойми. Зустрічаючись в озерах і ставках, він все-таки віддає перевагу річковим руслам. Йому властивий осілий спосіб життя, в одному місці він може жити по декілька років. Тільки навесні, під час повіддя, сом виходить на більше дрібними, залитими паводковими водами ділянки заплави. В уподобаному притулку він живе все літо, на зиму залягає в більше глибокі ями. Літні притулки сома варто шукати в підмитих берегів, у вибоях, під коріннями дерев, поблизу зруйнованих гребель і т.п. Тут він воліє перебувати весь день. Після заходу сонця сом виходить на полювання й продовжує її протягом ночі до світанку. Зі сходом сонця він повертається в уподобане місце. Перед заходом сонця, а також перед грозою сом може виходити із притулку на перекати, що примикають до ям.

Сом веде одиночний спосіб життя. Невеликі скупчення його спостерігаються лише в зимових ямах й у період розмноження, коли виробники виходять із постійних місць свого перебування на мілководні ділянки водойм, якщо паводок низький, або ж у заплаву - при високих паводках.

Нереститься сом у прибережних ділянках водойм серед заростей рослин, а також у заплавах рік у період паводка, відкладаючи ікру на підмитих корінь верби, верби, очерету й інших рослин. У водоймищах він може відкладати ікру на штучні гнізда, виготовлені, як відомо, з корінь верби, осокора, пирію, а іноді зі старої соломи й виставлені для нересту інших риб. За допомогою таких гнізд його неважко розводити в ставкових господарствах. У природі перед нерестом виробники сома також улаштовують примітивні гнізда. Нерестяться соми в досвітні годинники при температурі води 16-28е (у травні - червні) на глибинах до 2,5 м. Ікра сома відразу ж після запліднення стає клеєнням, обволікається пухким шаром слизу, виділюваної ікринками. Тому кладки ікри сома по зовнішньому вигляді дуже подібні із кладкою ікри жаби й відрізняються від них тільки кольором: у сома вона світліше. Плідність самок сома зі збільшенням їхніх розмірів збільшується. Наприклад, у самок довжиною 68-237 см кількість ікринок коливалося від 11,8 тис. до 1380 тис. штук. Ікру сом відкладає за один прийом. Окремі особини сома нерестяться вже у віці трьох років. Основна ж маса його виробників бере участь у розмноженні в більше старшому віці.

Росте сом досить швидко, особливо на першому році життя. Під кінець року його довжина може перевищувати 30 див. У наступні роки темп росту сома трохи сповільнюється. Сом - найбільш великий хижак серед риб прісноводних водойм. До хижого способу життя він переходить рано. Личинки в перші дні життя харчуються за рахунок жовткового мішка. На сьомий-восьмий день личинки майже повністю вичерпують запаси жовткового мішка й починають полювати на водяних клопів і планктонних рачків. Мальки сома при довжині тіла 3-5 см поїдають ікру й личинок верховодки, мальків бичків. Пізніше вони полюють на дорослих бичків, в'юнів і молодь інших риб, їдять п'явок і личинок комах. Дворічні й старші особини харчуються різними рибками, у більшості випадків малоцінними в промисловому відношенні (йоржі, бички, плотва, червоноперка, густера, й ін.), а також раками, жабами. Під час нерестового ходу риб сом може полювати за ними. Наприклад, у травні під час нерестового ходу дунайського оселедця найбільш великі соми харчувалися винятково нею.

Навесні, перед нерестом, сом підходить у прибережну частину водойми й навіть у заплави рік, де посилено годується, припиняючи харчування на час нересту й відновляючи його незабаром після розмноження. До кінця серпня - початку вересня він інтенсивно годується, а з настанням осінніх холодів припиняє харчування, що триває в нього до початку весняного паводка.

Родина тріскові ( G adidae )

З риб цієї великої родини переважно морських мешканців лише один вид – минь пристосувався до перебування в прісних водах й, мабуть, тому своїм способом життя він сильно відрізняється від інших прісноводних риб.

МИНЬ – Lottalotta (Linne).

Минь має подовжене тіло, попереду циліндричне, позаду - сплощене. Голова маленька з випнутими очами. Рот із закругленими щелепами має ряд дрібних зубів. На нижній губі по центрі є добре розвинутий вусик. Спинний плавець подвійний: передній – короткий, задній – довгий і доходить майже до хвостового. Анальний плавець також довгий й облямовує низ задньої половини тіла. Хвостовий плавець закруглений. Луска ледве помітна тому, що шкіра покрита товстим шаром слизу.

Спина, боки й плавці чорно-зеленого кольору. Протягом усього року минь тримається дна. На поверхню води він ніколи не піднімається, веде нічний спосіб життя.

Дослідами встановлено, що минь погано бачить, хоча може розрізняти кольори.

Статевої зрілості минь досягає на третьому-четвертому році життя. Нереститься взимку в грудні-лютому при температурі води близько 0 °С. Ікра плаваюча, плином вона зноситься з місць нересту, розсіюючись по великій акваторії. Розвиток зародка триває до весняного повіддя – квітня-травня. До цього часу багато ікри гине, оскільки вона стає легким видобутком риб, що харчуються взимку. Очевидно, тому минь дуже плідний. Наприклад, у верхів'я Дністра самка довжиною 28 см мала понад 140 тис. ікринок.

ЛІТЕРАТУРА

1. Веселов Е.А., Определитель прісноводних рыб фауны СССР, - М: Просвещение, 1977 – 238 с.

2. Колюшев І.І., Короткий визначник риб Закарпатської області УРСР, - Ужгород: Видавництво УжДУ, 1949 – 33 с.

3. Берг Л.С., Рыбы пресных вод СССР и сопредельных стран ч.ІІ., -1949г.

4. Куркин Б.М., Я. Щербуха, Любительское рыболовство, Урожай, 1977, - 240 с.

5. Владыков В., Рыбы Подкарпатской Руси и их главнейшие способы лова, Ужгород, - 1926.

6. Жизнь животных том 4 часть 1, Москва 1971, - 656 с.

7. Павлов, Фауна України том 8, - К: Наукова думка, 1980 – 350с.

8. Оманни Ф., Рыби, - М: Мир, 1975 – 192 с.

9. Otakar Štěpánek, Vrezkovỳ atlas rŷb, Obojživelnikov, A. Plazov, -Bratislava: Slovenské pedagogické nakladatelstvo, 1986, 240 st.

10. Власова Е.К., Материалы по ихтиофауне Закарпатья, - Л: Издательство Львовського государственного университета, 1956.

11. Botta Istvan, A hasai halakrol, Mezőgazdasági Kiadó, Budapest, 1985 ü 88 ct.

12. Берг Л.С., Рыбы пресных вод СССР и сопредельных стран, ч. I-II-III, 1948, 1949, 1950.

13. Жадин В.И., Жизнь пресных вод, т. III, 1950.

14. Коненко А.Д., Гидрохимия малых рек УССР, Киев, 1952.

15. Кононов В.А., Рыбы Закарпатской Украины /Рыбный журнал, № 7, 1946.

16. Костомаров В.С., Воды Подкарпатской Руси и их значение для рыбоводства, / Сборник