Дипломная работа: Облік виробничих витрат у птахівництві

ЗМІСТ

ВСТУП

1. ТЕОРЕТИЧНІ І МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ОБЛІКУ ЗАТРАТ

ПРОДУКЦІЇ ПТАХІВНИЦТВА

1.1 Сучасний розвиток птахівництва

1.2 Склад витрат в птахівництві

1.3 Облік витрат і обчислення собівартості продукції

1.4 Внутрішньогосподарський контроль: поняття, завдання, суб’єкти та об’єкти

2. ОРГАНІЗАЦІЯ ОБЛІКУ І КОНТРОЛЮ ВИТРАТ

ПРОДУКЦІЇ ПТАХІВНИЦТВА

2.1 Організаційно – економічна характеристика підприємства

2.2 Синтетичний і аналітичний облік витрат на виробництво продукції птахівництва.

2.3 Обчислення собівартості продукції птахівництва

2.4 Контроль витрат

3. ВДОСКОНАЛЕННЯ ОБЛІКУ ТА КОНТРОЛЮ ЗАТРАТ

3.1 Вдосконалення контролю витрат продукції птахівництва

3.2 Вдосконалення обліку витрат продукції птахівництва

4. БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

4.1 Заходи щодо забезпечення безпеки та охорони праці у птахівництві.

4.2 Облік витрат на охорону праці

5. ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОБЛІКУ ВИТРАТ

ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП

У нашій країні птахівництво, як галузь, відіграє важливу роль в народному господарстві, так як постачає дієтичні продукти харчування – яйця і м’ясо. За поживністю вони переважають більшість продуктів тваринництва. Економічні переваги цієї галузі полягають у тому, що птиця відрізняється від домашніх тварин високою плодючістю, скоростиглістю та продуктивністю.

Дуже важливу роль при виробництві продукції птахівництва має правильний облік витрат. Він необхідний для обчислення собівартості продукції. Облік і контроль витрат виробництва і калькуляція собівартості продукції господарство здійснює згідно з Типовим положенням № 452 і частині, яка не суперечить вимогам П (С) БО 16 „Витрати”.

Процес праці – це поєднання трьох обов’язкових елементів: доцільної діяльності людей (живої праці), предметів та засобів праці. Два останніх елементи є матеріальними умовами праці - засобами виробництва, створеними раніше затраченою працею. Сукупність витрат живої та уречевленої праці на виробництво продукції складають дійсні витрати виробництва. Вони вимірюються часом, необхідним для виробництва продукції в певних організаційно – технічних та економічних умовах.

П(С)БО 1 визначає витрати як зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення власного капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками).

Об’єктами обліку виробничих витрат у птахівництві, яке є спеціалізацією СВК „Вільнянськ”, виступають доросле стадо птиці, молодняк на вирощуванні та інкубація яєць. На кожну таку групу птиць відкривають окремі аналітичні рахунки, на яких відображають витрати на утримання птиць і вихід продукції птахівництва.

На кожному аналітичному рахунку облік витрат ведуть за такими статтями: витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, засоби захисту тварин, корми, роботи та послуги, витрати на утримання основних засобів (амортизація, паливо, будівельні матеріали тощо) та інші.

Ці статті витрат можуть коригуватися в залежності від особливостей вирощування та годівлі даної вікової групи та породи.

Важливою умовою успішної діяльності підприємств є досягнення оптимального рівня витрат на виробництво, внаслідок чого зросте конкурентноздатність продукції та стане реальним досягненням довгострокового економічного зростання підприємств. При управлінні підприємством найбільш важливе значення має управління витратами, яке включає контроль і регулювання витрат.

Основними передумовами управління витратами є наступні напрями:

1. В управлінні витратами найбільш важливе значення має оперативно отримана інформація про витрати, що дозволяє втручатись у виробничий процес і оптимізувати його.

2. Основним принципом управління витратами є відповідність системи обліку цілям управління.

3. Критерієм точності при обчисленні собівартості продукції повинна бути не повнота включення витрат, а спосіб віднесення витрат на ту чи іншу продукцію.

4. Основна увага повинна приділятись розподілу непрямих витрат та визначенню точної фактичної собівартості на прогнозні розрахунки собівартості, складання обґрунтованих нормативних калькуляцій та організацію контролю за їх дотриманням в процесі виробництва.

5. Виявлення відхилень до або під час здійснення виробничого процесу дозволяє менеджерам оперативно втручатись в хід виробництва і попереджувати виробничі витрати, що має велике значення у мобілізації резервів виробництва і підвищенні його ефективності.

6. Управління витратами може бути досягнуто, якщо встановити чіткий взаємозв’язок між величиною витрат і особами, які за них відповідають та їх контролюють. Досягнення цього завдання можливе в умовах обліку витрат за центрами відповідальності.

Облік витрат відображає оцінку майбутнього стану витрат і фінансових результатів, дозволяє керівництву вносити коригування.

Для збереження і покращення загальної прибутковості підприємства керівництво повинне знати розміри специфічних витрат і прибутків на будь – який момент на окремих видатках продукції, по кожному цеху та по інших структурних підрозділах підприємства. Облік витрат дає цю інформацію, допомагає контролювати витрати, встановлюючи критерії ефективності виробництва. Перевірка витрат за кожен тиждень або місяць надає керівництву інформацію про ефективність діяльності підприємства. Вона показує, на якій ділянці потрібно вжити заходів для того, щоб привести витрати у відповідність.

Основні переваги обліку витрат полягають в тому, що він точно відображає, де були здійснені витрати і створює передумови для їх скорочення.

Облік затрат по птахівництву ведеться в розрізі окремих об’єктів обліку по певним статтям витрат: оплата праці; відрахування на соціальні заходи, корми, утримання основних засобів, амортизація основних засобів, інкубаційні яйця, інші прямі затрати, управління і обслуговування виробництва загально виробничого призначення.

Треба замітити, що вартість робіт і послуг власних допоміжних виробництв записують на витрати птахівництва виходячи зі зробленого обсягу робіт і їх фактичної собівартості, яку визначають щомісячно.

Облік витрат потрібен для обчислення виробничої собівартості продукції. Для цього треба враховувати прямі матеріальні затрати, прямі витрати для оплати праці, інші прямі витрати, які включають відрахування на соціальні заходи, плата за оренду землі, амортизація і інші витрати.

Собівартість – це грошове вираження витрат підприємства пов’язаних з виробництвом та збутом продукції. Собівартість продукції птахівництва визначається діленням витрат на утримання або вирощування відповідної групи птиці (без вартості побічної продукції) на кількість відповідної продукції. Одиницею вирахування собівартості продукції, отриманої від дорослого стада птиці на вирощуванні – 1ц. приросту живої ваги.

Мета даної дипломної роботи: розглянути та проаналізувати на прикладі СВК ”Вільнянськ” виробничу собівартість продукції птахівництва, знайти раціональні шляхи поліпшення обліку внутрішнього контролю виробничої собівартості.

Об’єктом дослідження є СВК „Вільнянськ” Вільнянського району, Запорізької області.

1. ТЕОРЕТИЧНІ І МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ОБЛІКУ ЗАТРАТ

ПРОДУКЦІЇ ПТАХІВНИЦТВА

1.1 Сучасний розвиток птахівництва

На даному етапі темою розвитку птахівництва в сучасних умовах займаються такі вчені як: О.І Дацій, О.О Кузнєцов, Ф.О. Ярошенко.

Без розвитку індустріального птахівництва на базі власного кормовиробництва практично неможливо вирішити завдання забезпечення зростання виробництва м’яса птиці на одну людину. За розрахунками академіка І.Р.Юхновського, в Україні на одну особу має припадати до 25 кг. м’яса птиці на рік, хоча це цифра й завищена, бо в країнах Європейського Союзу вона становила у 2001 році 23,5 кг.

Відомо, що в усіх країнах світу продукти птахівництва постійно високоприбуткові. В Україні традиційно склалося так, що продукти цієї галузі серед продуктів тваринництва були й залишаються другорядними.

Для відродження індустріального птахівництва потрібна модернізація існуючих і будівництво нових промислових виробництв, розширення виробництва обладнання для птахофабрик та птахо племінних заводів для селекційної роботи.[22].

Створити сприятливі умови для підвищення ефективності птахівництва в цілому, забезпечити населення високоякісними продуктами харчування, витримати значну конкуренцію на внутрішньому ринку і знайти шляхи виходу на зовнішній ринок можливо тільки за допомогою інновацій, спрямованих на зростання рівня індустріалізації у галузі. Одним із факторів, що спричинили значне зниження рівня виробництва яєць і м’яса птиці у 90 х роках, став розвал великих господарств, внаслідок чого значна частина продукції для населення виробляється саме селянськими й невеликими фермерськими господарствами.[11].

Індустріалізація в птахівництві практично не можлива без інновацій і науково – технічного прогресу в цій галузі. В той же час перспективи технічного переоснащення галузі залежать від багатьох факторів, які потребують вирішення. Перш за все, основою індустріального птахівництва є комплексна механізація та автоматизація всіх виробничих процесів – виробництво, переробка і реалізація.

Нині реальністю є те, що вітчизняні товаровиробники віддають перевагу імпортному обладнанню. Основна причина цієї переваги полягає у вищій технологічній та економічній ефективності імпортного обладнання.

Технологічні й економічні характеристики яскраво свідчать, що українська техніка в значній мірі поступається іноземному обладнанню. Наприклад, строк використання вітчизняного обладнання – 8 років, а західних фірм – 12 – 20 років, сучасне обладнання для прибирання посліду знижує витрати електроенергії у 5 – 10 разів, вологість посліду знижується до 15 – 20% , транспортні витрати і витрати на переробку посліду – на 2 – 3%, при цьому продуктивність птиці в таких умовах підвищується в середньому на 10 – 15%.

Купуючи іноземне обладнання для виробництва продукції, птахівники керуються ще й тим, що обладнання для вирощування птиці при його виготовленні має враховувати нормативи застосування новітнього вентиляційного й опалювального обладнання випуск комплектів вентиляційного обладнання продовжує здійснюватися без комп’ютеризації та за відсутністю систем обігріву, охолодження і збагачення повітря вологою. Обладнання для автономного опалення взагалі відсутнє не тільки в галузі птахівництва, а й у країні в цілому, бо діючі підприємства промислового птахівництва використовують теплову енергію від центральних котелень. В Україні зовсім відсутнє промислове виробництво інкубаторів та обладнання для них, без якого не обходяться підприємства птахівницької галузі.[33].

Державна промислова політика має визначити напрями вирішення задачі забезпечення власних виробників продукції птахівництва обладнання для технічного переоснащення вітчизняної галузі. Безперечно, тут потрібна чітка і зрозуміла для виробників державна стратегія технічної й економічної політики. В наукових колах і у фахівців – птахівників сформовані два напрями, серед яких необхідно визначити пріоритет. Один шлях – закупівля високоякісного обладнання за кордоном, другий – розвиток власного обладнання на інноваційній основі.

Для національної економіки найбільш доцільним є розвиток власного виробництва високоякісного обладнання. У нашій країні є певний науково – технічний потенціал, який потребує подальшого розвитку. Існуюча машинобудівна база здатна сприйняти інноваційні технології. В країні є в наявності сировинна і матеріальна бази. До того ж, розвиток машинобудування створює вкрай необхідні робочі місця і дає змогу ефективніше використовувати банківські кредити.

Виробництво вітчизняного обладнання саме для птахівницької галузі має ще ряд позитивних факторів:

- інноваційні витрати дадуть швидку віддачу, адже птахівництво - високоприбуткова галузь;

- виникає можливість залучення в українську економіку іноземні капітали та інновації через створення спільних підприємств;

- стане можливим розробка й реалізація державних програм розвитку птахівництва і виробництва обладнання для цієї галузі, застосування пільгового оподаткування та кредитування;

- створяться сприятливі умови для розвитку машинобудування, в тому числі сільськогосподарського; виробники одержать допомогу з боку держави для розвитку селекції у птахівництві;

- наукові установи та виробничники надаватимуть допомогу у розробці сучасного обладнання і технологічних процесів у цій галузі саме вітчизняним конструкторам.[22].

Тому в сучасних умовах досить актуальним стає забезпечення особистих селянських і фермерських господарств всіма необхідними засобами ефективного ведення сільськогосподарського виробництва відповідно до розмірів їхніх господарств і звичайно, певними методами виробництва, а саме: новітніми технологіями, кращими здобутками селекції, кормами, відповідною технікою й обладнанням, засобами захисту рослин і тварин, створенням сприятливих економічних умов виробництва. Спрямування економічної й технологічної політики до потреб цих господарств викликано об’єктивними умовами: особисті селянські й фермерські господарства забезпечують левову частку виробництва сільськогосподарської продукції, особливо тваринницької.[11].

Таким чином, вітчизняне птахівництво потребує державної підтримки у напрямі налагодження випуску технологічного обладнання з урахуванням інноваційних технологій.

1.2 Склад витрат в птахівництві

Зважаючи на те, що виробничі витрати є породженням відповідних факторів виробництва, їх економічний зміст можна визначити як спожиту частку виробничих ресурсів.

Витрати – це використані у процесі виробництва різні речовини і сили природи на виготовлення нового продукту праці. В умовах товарного виробництва грошовий вираз суми витрат на виготовлення конкретного продукту називають собівартістю. Зміст терміну витрат і собівартістю поєднується в понятті витрати виробництва.

Визначення витрат. Згідно з П(С)БО 16 „Витрати” витратами визнаються:

- витрати відображуються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов’язань.

- витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов’язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

- витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визначенням доходу, для отримання якого вони здійснені.

- витрати, які неможливо прямо пов’язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

- якщо актив забезпечує одержання економічних вигод протягом кількох звітних періодів, то витрати визнаються шляхом систематичного розподілу його вартості між відповідними звітними періодами.

Витратами не визнаються:

- попередня (авансова) оплата запасів, робіт, послуг.

- погашення одержаних послуг.

- інші зменшення активів або збільшення зобов’язань, що не відповідають ознакам, наведеним у пункті 6 цього Положення (стандарту).

- витрати, які відображуються зменшенням власного капіталу відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

Завдання обліку витрат є:

1. скорочення витрат шляхом порівняння фактичних витрат з витратами, передбаченими кошторисі;

2. збалансування виробництва по підрозділах, щоб підтримувати рівномірний потік матеріалів;

3. забезпечення повних, точних даних про діяльність підприємства;

4. розподіл накладних витрат.

Якість облікових даних про витрати оцінюється адміністрацією підприємства з позиції їх придатності для прийняття управлінських рішень.

Випуск готової продукції, яка призначена для реалізації, і одержання прибутку є головною метою виробничої діяльності підприємства. В процесі виробництва формуються витрати на виробництво продукції і її виробнича собівартість.

Витрати виробництва класифікують за: складом, економічним змістом, характером участі у виробництві, способом віднесення на собівартість продукції, відношенням до обсягу виробництва.

За складом витрати бувають простими (одноелементними) і комплексними (складними). До простих витрат належать такі, як за економічним змістом не поділяються на складові частини, наприклад вартість кормів, амортизація основних засобів, заробітна плата робітників тощо. Комплексні витрати складаються з кількох елементів. Так, вартість поточного ремонту складається з вартості матеріалів, запасних частин, зарплатні тощо.

За економічним змістом витрати поділяють на витрати живої і уречевленої праці. До витрат живої праці належать витрати на оплату праці, нарахування на заробітну плату по соціальному страхуванню тощо.

До витрат уречевленої праці належать вартість використаних у процесі виробництва оборотних засобів і вартість використаних у процесі виробництва основних засобів.

За характером участі у виробництві розрізняють основні і накладні витрати. Основні витрати безпосередньо пов’язані з процесом виробництва. Це витрати на оплату праці робітників, зайнятих на виробництві продукції, вартість витраченого насіння, кормів, амортизація основних засобів тощо. Накладні витрати у свою чергу поділяють на загальновиробничі і загальногосподарські. До загальновиробничих належать витрати, зумовлені організацією і управлінням окремою галуззю виробництва або виробничим підрозділом. Їх включають у собівартість продукції тільки певної галузі виробництва. загальногосподарські витрати пов’язані з обслуговуванням і управлінням господарством в цілому. Їх включають у собівартість всіх видів продукції.

За способом віднесення на собівартість продукції витрати поділяють на прямі і непрямі. До прямих належать витрати, пов’язані з виробництвом тільки одного виду продукції. Їх безпосередньо відносять на вироблену продукцію. Так, вартість насіння пшениці відносять тільки на собівартість пшениці, вартість кормів, згодованих птиці, - тільки на собівартість продукції птахівництва. Непрямі витрати пов’язані одночасно з виробництвом кількох видів продукції, і тому їх включають у собівартість кожного виду продукції шляхом розподілу. Більшість основних витрат є прямими, а всі накладні витрати – непрямими.

За відношенням до обсягу виробництва витрати поділяють на змінні і умовно постійні. Змінні витрати безпосередньо залежать від обсягу виробництва. Наприклад, чим більша площа посіву, тим більше потрібно висівати насіння. Умовно – постійні витрати не залежать або майже не залежать від обсягу виробленої продукції чи виконаних робіт (адміністративно - управлінські витрати, амортизація основних засобів тощо).

Класифікація виробничих витрат зумовлює організацію бухгалтерського обліку. Так, для обліку кожного виробництва планом рахунків передбачено окремий синтетичний рахунок, по дебету якого протягом року відображають прямі витрати , а по кредиту – вихід продукції. Щоб забезпечити облік за статтями витрат, для кожного виду продукції передбачено спеціальні реєстри аналітичного обліку.[27].

Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції установлюються підприємством.

На кожному аналітичному рахунку облік витрат ведуть за такими статтями: витрати на оплату праці; відрахування на соціальні заходи; засоби захисту тварин; корми; роботи та послуги; витрати на ремонт необоротних активів; інші витрати на утримання необоротних активів; інші витрати; непродуктивні витрати;загально виробничі витрати.

По статті „Витрати на оплату праці” обліковують основну і додаткову оплату праці працівників, які безпосередньо зайняті в технологічному процесі виробництва продукції птахівництва. Підставою для нарахування оплати праці є належним чином оформленні первинні документи: табель обліку робочого часу, розрахунок нарахування заробітної плати працівникам тваринництва, наряд на відрядну роботу.

По статті „Відрахування на соціальні заходи” відображують нарахування обов’язкових внесків до Державного Пенсійного фонду, Фонд соціального страхування тощо, як передбачено чинним законодавством.

До статті засоби захисту тварин” відносяться вартість придбаних за рахунок коштів підприємства біопрепаратів і дезинфікуючих засобів. Вартість препаратів, придбаних за рахунок асигнувань із бюджету, списують на зменшення сум цільового фінансування. Витрачення зазначених цінностей контролює ветеринарна служба.

По статті „Корми” відображають вартість кормів власного виробництва та придбаних, витрати на їх внутрішньогосподарське переміщення з поля на постійне місце зберігання. На дану статтю відносять також витрати на приготування кормів у кормоцехах і кормокухнях. Ці суми списують безпосередньо на відповідні види і групи тварин прямо або розподіляють між ними пропорційно масі згодованих кормів, що залежить від технологічних особливостей приготування та роздачі кормів.

Витрати на транспортування кормів з місць постійного зберігання до кормоцехів, а також безпосередньо на ферму з місця їх зберігання не включають у вартість кормів, а відносять до інших відповідних статей.

По статті „Роботи і послуги” відображають витрати на роботи та послуги власних допоміжних виробництв, які забезпечують виробничі потреби, та вартість послуг виробничого характеру, наданих сторонніми підприємствами.

Зокрема на дану статтю відносять вартість послуг автомобільного транспорту, тракторного парку, живої тяглової сили, електропостачання, водопостачання тощо.

Підставою для запису витрат по даній статті є нагромаджу вальні відомості з розподілу робіт і послуг власних допоміжних виробництв та рахунки підприємств і організацій, які виконували відповідні роботи або надавали послуги.

По статті „Витрати на ремонт необоротних активів” відображають витрати, пов’язані з ремонтом основних засобів, які використовуються у тваринництві.

По статті „Інші витрати на утримання необоротних активів” обліковують такі витрати: оплата праці, включаючи відрахування на соціальні заходи персоналу, що обслуговує основні засоби; вартість пального та мастильних матеріалів, витрачених на експлуатацію основних засобів у тваринництві; амортизаційні відрахування по будівлях, спорудах та інших об’єктах основних засобів, що нараховуються відповідно до прийнятого порядку.

По статті „Інші витрати” відображують витрати, що безпосередньо пов’язані з виробництвом конкретної продукції тваринництва і не включені до інших статей, а саме; вартість малоцінних і швидкозношуваних предметів, знос спеціального одягу та спеціального взуття, платежі за страхування тварин тощо.

На статтю „Непродуктивні витрати” записують втрати від падежу тварин на вирощуванні та відгодівлі птиці, що відносяться за рахунок господарства. Ці витрати зменшуються на вартість одержаної сировини за цінами можливої реалізації або використання у своєму підприємстві. Загибель тварин, що сталася внаслідок стихійного лиха, відноситься на фінансові результати підприємства, а з вини матеріально відповідальних осіб – за рахунок цих осіб.

По статті „Загальновиробничі витрати” відображають суму загальновиробничих витрат, що припадають на конкретний об’єкт обліку в порядку їх розподілу.[25].

Крім цих рахунків тут можуть бути відкриті такі аналітичні рахунки: „Батьківське стадо” (продукція – інкубаційні яйця); „Промислове стадо” (продукція – харчові яйця); „Вирощування і відгодівля” (продукція – приріст живої маси); „Інкубація” (продукція – добові пташенята). Так як в господарстві утримують різні види птиці, то облік ведуть за їх видами – кури, гуси та качки.

1.3 Облік витрат і обчислення собівартості продукції

В сьогоднішніх умовах, коли професора Я. В. Соколов і В. А. Палій в своїх наукових роботах стверджують, що калькуляція фактичної собівартості не лише громіздка і кропітка справа, але й непотрібна, - детальніше з’ясування цього питання заслуговує на увагу. Обов’язковою умовою існування нормативного методу є складання нормативної калькуляції. Визначення собівартості продукції повинно бути на основі єдиної системи динамічних норм і нормативів, лімітів та інших розрахунків. Ще одним принципом нормативного методу обліку витрат є систематичний перегляд діючих норм у зв’язку із удосконаленням техніки й технологій, організації виробництва, постійний змін норм і відображення в їх плановій і нормативній документації. Норми повинні повно і точно відображати ту частину суспільно необхідного виду продукції чи виконавчих робіт, що є потужним стимулятором суспільного виробництва.[24].

Вивчення П (С)БО 16 "Витрати" показало, що не чітко визначено склад загальновиробничих витрат. Тому зроблена спроба привести склад цих витрат у відповідності до потреб сільськогосподарських підприємств. Так, до складу загальновиробничих витрат галузі відносять витрати:

- оплата праці з відрахуваннями на соціальні заходи та медичне страхування управлінського та виробничого персоналу цехів і галузей;

- амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення;

- амортизація нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення;

- витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць;

- витрати на вдосконалення технології й організації виробництва (оплата праці та відрахування на соціальні заходи працівників, зайнятих удосконаленням технології та організації);

- витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовід, ведення та інше утримання виробничих приміщень;

- витрати на охорону праці та техніку безпеки й охорону навколишнього природного середовища;

- витрати на утримання, експлуатацію, ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів;

- витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт, послуг,

- амортизація, витрати на опалення, освітлення та ремонт будинків, споруд, інвентарю загальногалузевого (цехового) призначення, зокрема зерносушарок, ветлікарень, агрокабінетів, лабораторій, бригадних споруд автомобілів ветеринарної медицини;

- амортизація та ремонт техніки, що закріплена за галузями;

- втрати від псування цінностей в межах норм природних втрат.

- інші витрати (втрати від браку і простоїв).

До загальногалузевих (цехових) витрат відносять витрати по організації виробництва і управління галуззю (цехом) рослинництва, тваринництва, промислових виробництв, що включаються в собівартість продукції, яка виробляється в даній галузі.[27].

Сюди відноситься: основна і додаткова заробітна плата з відрахуваннями на соціальні заходи і медичне страхування працівників, що належать до апарату управління:

- у рослинництві - агрономи, завідуючі машинним двором та цехом рослинництва, бригадири тракторних відділків та рільничих бригад, завідуючі і працівники току,

- у тваринництві — зоотехніки, лікарі ветеринарної медицини, санітари та інші працівники ветеринарного пункту, лаборанти, завідуючий цехом тваринництва;

- у промислових виробництвах - начальники цехів, майстри.

При обліку загальновиробничих витрат потрібно виділяти окремо загальнобригадні витрати. До їх складу відносять витрати по організації виробництва і управління технологічним процесом у бригаді, а саме:

- витрати на оплату праці з відрахуваннями на соціальні заходи та медичне страхування працівників апарату управління підрозділу, орендна плата, амортизація і витрати на ремонт основних засобів бригадного (фермерського) призначення, в тому числі амортизація і ремонт комбайнів та сільськогосподарських машин; витрати на перевезення працівників до місця безпосередньої роботи;

- витрати на утримання польових станів і літніх таборів та інші витрати, пов'язані з правлінням і обслуговуванням виробництва окремих підрозділів, витрати на псування матеріалів в межах норм природних втрат при зберіганні.

В сільськогосподарському виробництві бригади і ферми, як правило, очолюють не звільнені від основної роботи особи, тому до складу витрат на управління бригадами включають лише доплату за керівництво, а іншу оплату відносять на прямі витрати.

При веденні аналітичного обліку бригадні (фермерські) витрати необхідно групувати в розрізі структурних підрозділів (бригад, ферм, цехів).

Раніше наведено склад загальновиробничих витрат різного рівня (галузь, цех, підрозділ). До їх складу входять суми, які характеризують витрати на експлуатацію техніки. Потреба в цьому випливає з того, що на відміну від раніше існуючого плану рахунків, де для цих потреб застосовувався синтетичний рахунок 24 "Витрати на утримання машин і обладнання", в нових умовах ці суми включені до складу загальновиробничих витрат. Однак подібний підхід ускладнює розподіл витрат на утримання сільськогосподарської техніки, так як базою для їх розподілу має бути обсяг виконаних робіт, а той час як загальновиробничі витрати списуються на відповідні об'єкти обліку витрат пропорційно іншій базі, яка має бути передбачена в Типовому положенні з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств. Тому витрати на утримання техніки повинні обліковуватися на окремих аналітичних рахунках рахунку 91.

Коли техніку зосереджено в одному підрозділі чи галузі і вона виконує роботи в рослинництві, тваринництві тощо та надає, послуги на сторону, то до витрат по утриманню й експлуатації техніки будуть включатися тільки амортизація і ремонт навісних майданчиків для зберігання машинно-тракторного парку; самохідних сільськогосподарських машин А всі інші витрати будуть відноситися на. витрати галузі, за якою закріплена та чи інша техніка.

При утворенні цеху механізації як окремого структурного підрозділу, до витрат на утримання та експлуатацію техніки потрібно відносити: амортизацію і витрати на. ремонт тракторів, комбайнів, самохідних, зачіпних та причіпних сільськогосподарських машин і знарядь для обробітку ґрунту, вирощування і збирання сільськогосподарських культур, витрати на виконання транспортних робіт та при наданні послуг на сторону у вигляді заробітної плати з відрахуваннями на соціальне страхування трактористів-машиністів, вартість паливно-мастильних матеріалів, використаних на цих роботах, обліковують на окремих рахунках.

У виробничу собівартість продукції необхідно включати частину загальногосподарських витрат, а саме: витрати на утримання складського господарства - амортизація і ремонт складів по зберіганню запасних частин, малоцінних швидкозношуваних матеріалів, інвентарю та обладнання, вантажно-розвантажувальних механізмів приладів, заробітна плата з відрахуваннями на соціальні заходи, медичне страхування експедитора, завідуючого складом, вагаря тощо. Ці витрати пов'язані з виробничим процесом і мають бути включені до собівартості продукції, хоч і виходять через специфіку сільськогосподарського виробництва за рамки загальновиробничих витрат. В той же час адміністративно управлінські витрати мають бути віднесені безпосередньо на фінансові результати. Така схема побудови обліку непрямих витрат найбільш повно відповідає діючим національним положенням (стандартам) бухгалтерського обліку і практиці діяльності сільськогосподарських підприємств.

Загальновиробничі витрати рослинництва, тваринництва, промислових виробництв, витрати по експлуатації машинно-тракторного парку, загальногосподарські витрати необхідно збирати на окремих субрахунках з метою їх правильного розподілу, тому що у них будуть різні бази розподілу.

Витрати на експлуатацію машинно-тракторного парку розподіляють між об'єктами за раніше існуючою базою розподілу.

Для обліку загальновиробничих витрат новим Планом рахунків обліку передбачено використовувати збирально-розподільчий рахунок 91 "Загальновиробничі витрати". На цьому рахунку ведеться облік виробничих накладних витрат на організацію виробництва та управління цехами, дільницями, відділеннями, бригадами та іншими підрозділами основного і допоміжного виробництва. За дебетом цього рахунка відображається сума визначених загальновиробничих витрат протягом звітного періоду, а по кредиту - їх списання на об'єкти обліку витрат.

До рахунку 91 "Загальновиробничі витрати" в сільськогосподарських підприємствах доцільно відкривати такі субрахунки:

1. Загальновиробничі витрати рослинництва.

2. Загальновиробничі витрати тваринництва.

3. Загальновиробничі витрати промислових виробництв.

4. Витрати по експлуатації машинно-тракторного парку.

5. Загальногосподарські витрати.

На перших чотирьох субрахунках доцільно обліковувати витрати з деталізацією в галузеві (цехові) витрати; бригадні (фермерські) витрати і при необхідності третій - витрати по експлуатації машинно-тракторного парку, а в середині потрібно відкривати аналітичні рахунки для групування витрат по кожному структурному підрозділу (бригаді, фермі, цеху) з деталізацією по статтях витрат.

1.4 Внутрішньогосподарський контроль: поняття, завдання, суб ’ єкти та об ’ єкти

Внутрішньогосподарський контроль представляє собою незалежну оцінку відповідності діяльності підприємства поставленим завданням. Необхідність у внутрішньогосподарському контролі зумовлюється тим, що вище управління безпосередньо не займається контролем повсякденної діяльності. Зважаючи на це йому необхідна інформація про діяльність нижчих рівнів управління або підтвердження достовірності звітів керівників нижчих рівнів. Внутрішньогосподарський контроль включає контрольні функції, які забезпечуються керівниками підприємств відповідно до діючого законодавства.[3].

Контроль є важливим інструментом управління, оскільки дозволяє надавати керівництву інформацію, зібрану на основі аналізу та оцінки, а також надавати рекомендації, та інформацію про об’єкти, які перевіряються, допомагає реально оцінити багато сторін діяльності, визначає напрямки майбутнього розвитку, сприяє прийняттю правильних управлінських рішень.

Організація внутрішньогосподарського контролю відповідно до Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” покладена на керівника підприємства. На підставі затвердженого плану та відповідно до посадових інструкцій працівники, зайняті управлінням здійснюють систематичний поточний і оперативний контроль за діяльністю підрозділів господарюючого суб’єкта. За результатами контрольних перевірок керівництво підприємства приймає рішення щодо усунення причин, що негативно впливають на діяльність господарюючого суб’єкта.

Важливими особливостями внутрішньогосподарського контролю є:

- здійснення функцій контролю особами, які представляють інтереси даного підприємства і членами даного колективу;

- охоплення всіх видів контролю, який здійснюється представниками підприємства;

- забезпечення не тільки зворотного, але й прямого зв’язку між структурними підрозділами підприємства, між керованою і керуючою системами, між лінійними і функціональними підрозділами.

Завдання внутрішньогосподарського контролю наступні:

- надання інформації про процеси, що відбуваються;

- надання допомоги в прийнятті найбільш доцільних управлінських рішень;

- оцінка правильності прийнятих рішень, своєчасності і результативності їх виконання;

- своєчасне виявлення та усунення умов і факторів, які заважають ефективному веденню виробництва;

- коригування діяльності суб’єкта господарювання та його структурних підрозділів.

Більш конкретно завдання внутрішньогосподарського контролю проявляються у здійсненні контролю за:

- організацією пропускного режиму на підприємстві щодо дотримання режиму ввезення, винесення та вивезення матеріальних активів і готової продукції;

- своєчасним та повним оприбуткуванням запасів у день їх надходження; складанням документів на їх оприбуткування в присутності осіб, які доставили вантаж;

- оформлення комерційних актів та інших документів у випадках невідповідності інформації супровідних документів і фактичної наявності, а також стану запасів, на які виписані супровідні документи, про пошкодження упаковки та своєчасне виставлення претензій і позовів до постачальників;

- відпуском виробничім запасів виробничим підрозділам та іншим господарським одиницям; повнотою повернення запасів; дотриманням встановленого порядку видачі та оформлення документів по таких операціях;

- витрачанням дорогих і дефіцитних виробничих запасів; забезпеченням їх збереженості в процесі виробництва і поверненням після закінчення зміни до виробничої комори;

- дотриманням норм витрачання відпущених запасів за документами про їх використання у виробничих підрозділах і витрачання запасів для внутрішньовиробничих та господарських потреб;

- наявністю виробничих запасів відповідно до нормативів;

- станом аналітичного обліку на складах;

- зберіганням готівки та дотриманням цільового використання коштів;

- станом розрахунків з покупцями та постачальниками, наявністю прострочених платежів по розрахунках та позиках банку;

- застосуванням типових форм первинних документів, станом їх оформлення;

- дотриманням документообігу, графіку передачі документів по підрозділах підприємств для їх перевірки та обробки.[2].

Обов’язки працівників, які аналізують виконання плану за собівартістю продукції та здійснюють поточний контроль за рівнем виробничих витрат, розподіляються на контроль за виконанням планових показників виробничих підрозділів і поточний бухгалтерський контроль за дотриманням норм витрачання матеріалів заробітної плати, інших витрат, а також положень про планування, облік, калькулювання собівартості продукції.

Внутрішньогосподарський контроль охоплює всі стадії відтворення – постачання, виробництво, збут готової продукції і всі види діяльності підприємства, пов’язані з господарським процесом.

Організація ефективно функціонуючої системи внутрішньогосподарського контролю – це складний багатоступеневий процес, який відбувається в декілька стадій.

1. Критичний аналіз і порівняння колишніх умов функціонування і філей господарювання підприємства, прийнятого раніше курсу дій, стратегії і тактики з видами діяльності, розмірами, оргструктурою, а також потенціалом підприємства.

2. Розробка і документальне закріплення нової ділової концепції підприємства (що представляє собою господарюючий суб’єкт, його цілі, сфера, в якій наявні конкурентні переваги, бажане місце на ринку), а також комплексу заходів, суб’єкта, успішної реалізації його цілей, закріпленню його позицій на ринку. Такими документами повинні бути положення про фінансову, інноваційну, постачальницьку і кадрову політику. Положення розроблюються на основі аналізу кожного елементу політики і вибору з наявних альтернатив найбільш прийнятих для даного підприємства.

3. Аналіз ефективності функціонування існуючої структури управління, розробка положень про організаційну структуру, підприємства та його підрозділів. Розробка планів документації і документообігу, штатного розкладу, посадових інструкцій із зазначенням прав, обов’язків і відповідальності кожної структурної одиниці. Такий підхід дозволить здійснювати чітку координацію діяльності всіх ланок системи внутрішнього контролю підприємства.

4. Розробка формальних типових процедур контролю конкретних фінансових і господарських операцій, які дозволяють упорядкувати взаємовідносини працівників з приводу контролю фінансово – господарської діяльності, ефективно управляти ресурсами, оцінювати рівень достовірності інформації для прийняття управлінських рішень.

5. Організація роботи відділу внутрішнього аудиту.

6. Визначення шляхів удосконалення внутрішньогосподарського контролю з врахуванням розвитку підприємства, внутрішніх і зовнішніх умов його функціонування, які безперервно змінюються.

Внутрішньогосподарський контроль на підприємствах здійснюють штатні контролери – ревізори, внутрішні аудитори, керівники і співробітники відділів управління підприємств, а також посадові особи інших підрозділів відповідно до покладених на них службових обов’язків.

Суб’єктами внутрішньогосподарського контролю є управлінський персонал та спеціалісти, обліковий персонал, спеціальні служби ( ревізійна комісія, інвентаризаційна комісія, внутрішні аудиторські служби), створені на підприємстві з метою контролю.

Обліковий персонал на чолі з головним бухгалтером здійснює контрольні функції в процесі відображення господарських операцій в первинних документах, регістрах, звітах.

Ревізійна комісія здійснює контроль за діяльністю керівництва підприємства. Порядок діяльності, склад та умови оплати праці затверджуються зборами, які її обрали. Про результати роботи комісія доповідає загальним зборам, обов’язково складає висновок по річних звітах і балансах, без якого загальні збори не мають права затверджувати звітність. Ревізійна комісія діє на підставі статуту підприємства.

Інвентаризаційна комісія – це колективний орган, що формується з групи осіб, які наділяються певними правами для встановлення фактичної наявності і стану майна та фінансових зобов’язань підприємства, прийняття рішення за результатами проведених інвентаризацій. Внутрішні інвентаризаційні комісії формуються з працівників даного підприємства. До функцій таких комісій може входити проведення інвентаризацій з метою вирішення організаційних питань, прийняття управлінських рішень виробничого характеру, перевірка даних бухгалтерського обліку при проведенні аудиторської перевірки тощо.

Внутрішній аудит – невід’ємна частина загальної системи управління. Виконує контрольні функції залежно від мети і завдань, покладених на внутрішніх аудиторів підприємства. Внутрішні аудитори залежні і підпорядковані органу, який їх призначив. Вони проводять планові та позапланові перевірки за вказівкою вищого керівництва, є штатними працівниками, не зобов’язані мати сертифікат аудитора, можуть бути фахівцями з бухгалтерського обліку, фінансів, економіки, права тощо. За результатами внутрішнього аудиту складається звіт, який передається вищому керівництву. В звіті дається оцінка виявлених фактів, надаються рекомендації, поради та інша інформація.

Служба внутрішнього аудиту функціонує на підставі Положення про відділ внутрішнього аудиту, яке визначає відокремлене положення служби в системі управління підприємством, його цілі та завдання, відповідальність та взаємовідносини з іншими функціональними підрозділами підприємства. Основний принцип функціонування служби внутрішнього аудиту – незалежність – визначений чітким становленням прав, обов’язків та відповідальності, підзвітністю та підлеглістю тільки керівнику підприємства.

В найбільш загальному вигляді об’єкти контролю включають ресурси, господарські процеси та їх результати. При цьому під об’єктом контролю розуміють все те, нащо направлена контрольна діяльність суб’єкта контролю. Так об’єктами внутрішньогосподарського контролю є дії, події, господарські операції.[19].

2. ОРГАНІЗАЦІЯ ОБЛІКУ І КОНТРОЛЮ ВИТРАТ

ПРОДУКЦІЇ ПТАХІВНИЦТВА

2.1 Організаційно – економічна характеристика підприємства

Сільськогосподарський виробничий кооператив „Вільнянськ” підприємство, створене його засновниками на добровільних засадах для спільного виробництва продукції сільського господарства, на підставі Законів України „Про сільськогосподарську кооперацію”, „Про господарські товариства”, „Земельного Кодексу України” та інших Законів України шляхом об’єднання юридичних та фізичних осіб у іншу юридичну особу на засадах членства, об’єднання пайових внесків, коштів для спільної діяльності членів Кооперативу. Членами кооперативу можуть бути громадянами України та юридичні особи, зареєстровані в Україні. Рішення про створення кооперативу приймаються його установчими зборами. Кооператив є юридичною особою, діє на підставі чинного законодавства України та цього Статусу. Він набуває статусу юридичної особи з дня його державної реєстрації, проведеної в порядку, встановленому чинним законодавством України і є правонаступником Вільнянського КСП по птахівництву. Кооператив має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, кутовий та інші штампи, печатки, із своїм найменуванням, товарний знак та інші реквізити. СВК є власником майна, яке йому належить, може набувати майнових і немайнових прав, орендувати майно і землю, відчужувати майно, бути позивачем в суді, арбітражному суді. Кооператив не відповідає за зобов’язаннями членів кооперативу. Члени несуть відповідальність у межах своїх пайових внесків. Він самостійно здійснює зовнішньо – економічну діяльність відповідно до чинного законодавства України. СВК передбачає обов’язкову участь членів кооперативу у господарській діяльності кооперативу. Пайовий внесок члена кооперативу, направляється на розвиток кооперативу. Він може проводитися шляхом передачі кооперативу майна, грошей, майнових прав, а також земельної ділянки. Членом кооперативу може вноситись також додатковий пай, який зараховується до пайового фонду. Зміни до цього Статуту вносяться за одноголосним рішенням зборів членів, на який присутні всі члени кооперативу. Повідомлення про зміни та доповнення до Статуту надсилаються до органу, що зареєстрував кооператив у тижневий термін з часу їх, внесення. Кооператив створюється на невизначений термін.

Повна назва кооперативу: Сільськогосподарський виробничий кооператив „Вільнянськ”. Адреса кооперативу: 70000, м. Вільнянськ, вул. Пушкіна, 13 – а, Вільнянського району, Запорізької області.

Головною метою кооперативу є:

- виробництво товарної сільськогосподарської продукції, її переробка та реалізація з метою отримання прибутку.

Предметом діяльності кооперативу є:

- організація виробництва сільськогосподарської продукції й сировини, розвиток племінного яєчного качківництва;

- переробка сільськогосподарської продукції як власного виробництва, так і придбаної та її зберігання;

- оптова й роздрібна, комісійна торгівля товарами власного виробництва, фірмова торгівля, зовнішня торгівля;

- організація та здійснення будівельник та інших робіт і послуг підприємствам, організаціям, в тому числі й населенню;

- здійснення лізингових та бартерних операцій, випуск та придбання цінних паперів.

Кожний член кооперативу повинен дотримуватись основних принципів, на який створений і здійснює свою діяльність кооператив.

Зокрема:

- добровільність членства фізичних та юридичних осіб в кооперативі та безперешкодний вихід з нього;

- відкритість і доступність членства для тих хто визнає Статут кооперативу, бажає користуватися його послугами, та у разі потреби погоджується брати участь у фінансуванні його на умовах, встановлених Статутом кооперативу;

- демократичний характер управління, рівні права у прийнятті рішень за правилом „один член кооперативу – один голос”

- розподіл доходу між членами кооперативу відповідно до їх участі в діяльності кооперативу;

- контроль членів кооперативу за його роботою в порядку, передбаченому. Статутом кооперативу.

Юридична особа при вступі в кооператив не втрачає свого статусу. Членство в кооперативі не перешкоджає особі бути членом іншого кооперативу.

Вступ до кооперативу здійснюється на підставі поданої заяви. Член кооперативу робить вступний і пайовий внески. Нові члени кооперативу приймаються Правління кооперативу. Протягом не більш 1 місяця з часу подачі заяви, питання про прийом у члени розглядають загальні збори. Розмір вступного внеску члена кооперативу, який вноситься після прийому в члени кооперативу, становить 60 неоподаткованих мінімумів.

Членство в кооперативі припиняється у разі:

- добровільного виходу з кооперативу;

- несхвалення загальними зборами рішення Правління про прийняття до кооперативу;

- невнесення на протязі 1 місяця вступного та 6 місяців із дня прийому в члени кооперативу, пайового внесків;

- невиконання членом кооперативу положень Статуту;

- втрати членом кооперативу статусу юридичної особи, якщо член кооперативу був юридичною особою;

- смерті члена кооперативу;

- реорганізація та ліквідація кооперативу

- виключення з кооперативу з мотивів систематичного невиконання або неналежного виконання обов’язків, перешкоди своїми діями досягнення мети кооперативу.

У разі припинення членства в кооперативі особа, яка виходить із нього, має отримати свій пайовий внесок натурою або грішми чи цінними паперами. Виключення з членів кооперативу може бути оскаржене в судовому порядку.

Член кооперативу має право:

- брати участь в управлінні справами кооперативу;

- одного голосу на загальних зборах кооперативу;

- обирати й бути обраним в органи управління кооперативу;

- користуватися послугами кооперативу;

- отримати пай у разі виходу з кооперативу;

- отримувати інформацію про діяльність кооперативу, знайомитися даними бухгалтерського обліку, звітності та іншою документацією;

Незалежно від часу вступу в кооператив користуватися рівними правами з іншими членами кооперативу.

Основними обов’язками членів кооперативу є:

- дотримуватися Статуту та виконання рішень загальних зборів членів кооперативу, Правління, Голови кооперативу;

- внесення у визначені Статутом строки вступного й пайового внесків;

- дбати про збереження майна кооперативу,

- не розголошувати комерційної та конфіденційної таємниці;

- надавати кооперативу інформацію, необхідну до розробки окремих питань, які відносяться до діяльності кооперативу;

- активно сприяти кооперативу в досягненні мети його діяльності й завдань;

- утримувати від дій та заходів, що можуть завдавати шкоду кооперативу.

Управління кооперативом здійснюється на основі самоврядування, гласності, участі членів у вирішенні питань діяльності кооперативу.

Органами управління кооперативом є:

- загальні збори членів кооперативу;

- спостережна рада;

- правління кооперативу;

- ревізійна комісія.

Загальні збори:

- вносять зміни й доповнення до статуту, приймають нормативні документи внутрішнього характеру („Правила внутрішнього розпорядку”, „Регламент”, тощо);

- обирають шляхом прямого таємного голосування Голову кооперативу, Правління кооперативу, Ревізійну комісію;

- заслуховують звіти органів управління кооперативу про їх діяльність;

- визначають види і розміри фондів кооперативу, порядок їх формування та використання;

Затверджують: Правила внутрішнього розпорядку; річний звіт і баланс кооперативу; рішення Правління кооперативу про прийняття нових членів, виключення з членів кооперативу;

Вирішують: питання про входження кооперативу до об’єднання кооперативів, асоціацій, тощо, створення підприємств різних видів; питання про реорганізацію та ліквідацію кооперативу; питання про притягнення посадових осіб кооперативу до матеріальної відповідальності; визначення умов оплати праці працівників кооперативу; утворення джерел та визначення розмірів і порядку використання фондів кооперативу.

Загальні збори проводяться щорічно після закінчення року. Вони можуть скликатися позачергово за рішенням правління кооперативу або за ініціативами не менше третини членів кооперативу. Правління зобов’язане прийняти рішення і повідомити своїх членів про час і місце їх проведення не пізніше ніж за 10 днів.

Кооператив є власником будівель, споруд, грошей, майнових внесків його членів, виготовленої ним продукції, доходів, отриманих від її реалізації та іншої діяльності, передбаченої Статутом кооперативу, а також іншого майна, набутого на підставі, не заборонених законом. Для здійснення господарської та іншої діяльності кооператив формує відповідні майнові фонди. Майно кооперативу поділяється на пайовий та неподільний фонди. Неподільний фонд утворюється за рахунок вступних внесків та майна кооперативу (за винятком землі). Пайові внески членів кооперативу до нього не включаються. Пайовий фонд формується за рахунок пайових внесків. Розміри пайових внесків встановлюються в рівних частинах або пропорційно очікуваній участі члена кооперативу в його господарській діяльності, і становлять 60 неоподаткованих мінімумів. Ці внески можуть збільшуватися за рахунок додаткових внесків членів кооперативу.

Фінансові ресурси кооперативу формується за рахунок:

- доходу від реалізації продукції (робіт, послуг);

- пайових та інших внесків членів кооперативу;

- кредитів банків та інших кредиторів;

- інших надходжень, не заборонених законодавством.

Доход кооперативу розподіляється на:

- податки і збори (обов’язкові платежі) до відповідних банків;

- погашення кредитів, покриття збитків;

- проведення підрахунків до фондів кооперативу;

- кооперативні виплати;

- виплати часток доходу на паї (до 20%, визначених до розподілу);

Кооператив діє на умовах самоокупності і самофінансування. Всі витрати здійснює за рахунок власних доходів, самостійно визначає напрями своєї діяльності, організовує виробництво продукції і її реалізацію, на власний розсуд підбирає партнерів, сплачує податки до бюджету, самостійно визначає порядок розподілу доходів і видатків після сплати податків.

Господарські відносини СВК ”Вільнянськ” з іншими підприємствами встановлюються на основі договорів (угод).

СВК веде бухгалтерський і синтетичний облік у встановленому законодавством порядку і несе відповідальність за його достовірність.

Держава не несе відповідальність щодо фінансово – кредитних зобов’язань кооперативу. Претензії, що стосуються додаткових зобов’язань , розглядають суди. Земельні відносини в кооперативі регулюються Земельним кодексом України та іншими законами України. За земельну ділянку, передану в користування, справляється відповідна плата згідно з договором оренди у розмірах, визначених загальними зборами за погодження з орендодавцями.

СВК „Вільнянськ” самостійно визначає форми і систему оплати праці персоналу з урахуванням норм і гарантій, встановлених законодавством. Кооперативні виплати до оплати праці не належать. Кооператив забезпечує дотримання встановлених норм і правил охорони праці, техніки безпеки, вимог виробничої санітарії гігієни, також він несе відповідальність за шкоду, заподіяну здоров’ю найманих працівників при виконанні ними своїх трудових обов’язків, відповідно до чинного законодавства України. Внутрішніми документами кооператив може встановити додаткові пільги.

Контроль за дотриманням законодавства України з питань праці і її охорони покладається на Голову кооперативу.

Кооператив може реорганізовуватися в іншу форму господарювання за рішенням загальних зборів. У разі реорганізації всі права та обов’язки переходять до правонаступників.

Кооператив ліквідується: за рішенням суду або загальних зборів кооперативу. Ліквідація здійснюється ліквідаційною комісією. Майно, що залишилося після розрахунків з бюджетом, банками та іншими кредиторами, розподіляється між членами кооперативу пропорційно вартості їх паю. Ліквідація вважається завершеною, з моменту внесення органом державної реєстрації запису про його ліквідацію до державного реєстру.

Всі зміни і доповнення вносяться до Статуту кооперативу тільки згідно рішень загальних зборів. Ці зміни і доповнення вступають в силу з моменту їх внесення. З усіх питань, не врегульованих цим Статутом, необхідно керуватися чинним законодавством України.

Статут затверджений на загальних зборах Кооперативу „Вільнянськ” 25 лютого 2000 року.

Розмір підприємства визначається обсягом власної продукції та площі землевикористання. Вони також залежать від структури земельних угідь, співвідношення галузей, технології виробництва, рівня механізації, наявності транспорту, розміщення населених пунктів та інше. Обсяг валової продукції значною мірою залежить від спеціалізації господарства та його фондооснащеності, рівня енергоозброєності праці. Тому розміри підприємства повніше відображають обсяги новоствореної (чистої) продукції валового доходу.

Для всебічної характеристики й оцінки невикористаних резервів господарства при аналізі, крім прямих показників, використовують непрямі.

До них належать: площа посівів найважливіших культур, поголів’я птиці, вартість основних фондів, чисельність працівників та інше.

Розглянемо ці показники на прикладі СВК “Вільнянськ” (таблиця 2.1.1).

Таблиця 2.1.1 – Розміри виробництва господарства.

На підставі даних таблиці 2.1.1 треба сказати, що валова продукція зросла на 2% в порівнянні 2001р. з 2003р. і склала 4554,8 тис. грн., на це вплинуло збільшення кількості працюючих і цей показник у 2003р. склав 154 чоловіка, що на 56 чоловік більше ніж у 2001р. Виробництво товарної продукції зменшилося на 15%, при цьому площа сільськогосподарських угідь на протязі трьох років залишилася незмінною 1069,7га. Поголів′я птахів зменшилось на 75%, це обумовлено тим, що з погіршенням кліматичних умов зернові культури погано вродили і птицю дуже важко стало утримувати в такому обсязі.

Розглянемо організаційну структуру в СВК “Вільнянськ” (схема 1.1).

Схема 1.1 – Організаційна структура підприємства.

Головний бухгалтер підприємства забезпечує виконання покладених завдань щодо організації бухгалтерського обліку і контролює за дотримання правил його ведення йому підпорядковані всі працівники бухгалтерії. В бухгалтерському відділі СВК “Вільнянськ” працює двоє бухгалтерів кожен з яких виконує певні обов’язки.

Функції економіста зводяться до прогнозування, визначення ефективності виробництва, розподілу ресурсів, знаходження оптимальних шляхів поліпшення рентабельності підприємства.

До відділів рослинництва входять агроном та головний інженер. Агроном складає таблиці мінеральних та органічних добрив, пропонує певні сорти і гібриди. Обов’язки головного інженера полягають у підтриманні належного стану технічної бази підприємства, забезпечення необхідною технікою галузей.

До тваринницького відділу належать: бригадир та зоотехнік. До обов’язків зоотехніка входить нагляд за здоров’ям тварин, складання раціону годівлі, профілактика захворювань. Бригадир відповідає за роботу наданого йому підрозділу, розподіляє обов’язки належним працівникам тощо.

Таким чином можна зробити висновки, що підприємство працюватиме активніше, якщо воно матиме в своїй організаційній структурі висококваліфіковані кадри, які будуть виконувати покладені на них обов’язки на високому рівні.

Спеціалізація являє собою форму суспільного розподілу праці. Вона дає уявлення про головні галузі виробництва, рівень їх розвитку, роль і значення в економіці господарства. Це переважний розвиток виробництва одного або кількох видів продукції в окремих підрозділах. Вона характеризується переважним розвитком тих галузей сільського господарства, які забезпечують виробництво даних видів продукції і вимагає зосередження засобів виробництва та робочої сили для організації розвитку цих галузей і виробництва певних видів продукції. Основним показником, що визначає спеціалізацію сільського господарства є структура товарної продукції. (таблиця 2.1.2).

Таблиця 2.1.2 – Структура товарної продукції.

Продовження таблиці 2.1.2

Аналізуючи дану таблицю треба сказати. Що на протязі трьох років найбільшу питому вагу у виручці від реалізації займає галузь тваринництва, вона відповідно складає у 2001р. – 80%, 2002р. – 78%, 2003р. – 77%. Найбільшу частку у структурі товарної продукції становлять – яйця курячі 2001р. 46%, 2002р. – 41,2, 2003р. – 56%.

За дані роки спостерігається тенденція до зменшення виручки від реалізації продукції тваринництва на 20%, це відбулося за рахунок зменшення птиці.

В рослинництві виробництво від реалізації продукції взагалі – зросло на 36%.

Взагалі по господарству у 2003р. виручка зменшилась на 15% в порівнянні з 2001р.

Таким чином можна сказати, що спеціалізація СВК “Вільнянськ” є м’ясо-яєчний напрямок з нахилом на виробництво соняшника.

Одним з основних економічних показників є забезпеченість господарства земельними ресурсами. (таблиця 2.1.3).

Таблиця 2.1.3 – Структура земельних угідь.

З даної таблиці видно, що земельні угіддя на протязі трьох років залишилися незмінними і складають 1069,7 га. Так як всі землі СВК “Вільнянськ” знаходяться в оренді, то відповідно структура земельних угідь не диференційована і 100% складають землі сільськогосподарського призначення, а саме орні землі – рілля.

Не менш важливим показником є забезпечення господарства трудовими ресурсами. Від ефективності їх використання залежать обсяги і своєчасність виконання сільськогосподарських робіт, ефективність використання техніки, і як результат, обсяги виробництва продукції, її собівартість, прибуток та інші економічні показники.

Таблиця 2.1.4 – Забезпеченість господарства трудовими ресурсами та ефективність їх використання.

Проаналізувавши дані таблиці можна зробити такі висновки, що кількість працюючих робітників в 2003 році зросла на 57% ніж було у 2001р., але відпрацьовані дні робітником за рік зменшились на 55%, це обумовлено тим, що витрати праці зменшились у 2003р. на 30%. Виходячи з цього коефіцієнт використання річного фонду робочого часу теж зменшився у 2003р. на 44%.

Наступним показником є забезпеченість господарства основними та оборотними фондами (таблиця 2.1.5).

Таблиця 2.1.5 – Показники забезпеченості основними фондами і ефективність їх використання.

За даними таблиці 2.1.5 можна простежити тенденцію до збільшення майже всіх показників забезпеченості основними фондами до збільшення, крім показників: фондовіддачі, який зменшився у 2003р. на 7% в порівнянні з 2001р. На цей показник вплинуло збільшення валової продукції на 99,6 тис. грн. Збільшення вартості основних фондів при збільшеній кількості працюючих в свою чергу вплинуло на зменшення показника фондоозброєності, який склав у 2003р. 4,5тис.грн., що на 1,7тис.грн. менше ніж у 2001р. На зменшення фондорентабельності вплинуло зменшення валового прибутку та збільшення основних фондів.

Таблиця 2.1.6 – Показники ефективності використання оборотних засобів.

З даної таблиці видно, що через зменшення виручки від реалізації продукції на 15% за період від 2001р. по 2003р., що в грошовому виразі складає 962 тис. грн., зменшився і коефіцієнт оборотності на 35%. А коефіцієнт закріплення збільшився на 75% за рахунок збільшення середньорічної вартості оборотних засобів на 30% в порівнянні 2003р. з 2001р.

2.2 Синтетичний і аналітичний облік витрат на виробництво продукції птахівництва.

Облік витрат – відображення витрат, що здійснюються на підприємстві протягом певного періоду, пов’язаних з процесами постачання, виробництва і реалізації в розрізах, що формують собівартість готової продукції.

Таке відображення забезпечує отримання вичерпної інформації, необхідної для того, щоб управляти витратами підприємства і оцінювати його діяльність шляхом визначення фінансових результатів.

Облік витрат на виробництво необхідно розглядати як сукупність взаємопов’язаних послідовних, організаційних, логічних, розрахункових операцій і процедур формування інформації про витрати. В цьому обліковому процесі здійснюють первинний облік, групування, систематизація інформації, а також калькулювання собівартості продукції.

Облік витрат можна вести в будь – якій деталізації. При цьому потрібно, щоб в первинних документах було організовано достатню кількість ознак групування інформації. В аналітичному обліку підприємства на сьогодні немає перешкод для впровадження всіх виправдань прийомів управлінського обліку, в частині обліку витрат, випуску продукції і калькулюванні собівартості. Децентралізація обліку витрат в підрозділах підприємства дає можливість виявити резерви виробництва: винуватців перевитрат, шляхи економії і зниження витрат. Така організація аналітичного обліку витрат забезпечує індивідуальну персональну відповідальність кожної посадової особи і працівника за результати виробництва на своїй ділянці і робочому місці.

Записи про витрати та вихід продукції птахівництва здійснюються на підставі бухгалтерських документів.

Їх можна поділити на п’ять груп:

1) по обліку витрат праці;

2) по обліку предметів праці (витрати матеріальних цінностей);

3) по обліку засобів праці ( амортизація основних засобів);

4) по обліку вартості робіт і послуг виконаними сторонніми підприємствами та організаціями;

5) по обліку виходу продукції.

Для обліку витрат праці складають розрахунок нарахування заробітної плати (оплати праці) працівникам тваринництва. Для цього використовують документи, в яких обліковують вихід продукції; акт на оприбуткування приплоду тварин, відомість зважування тварин та інші.

Виконання ремонтних робіт у тваринництві оформлюється нарядами на відрядну роботу (форми №70). При почасовій оплаті праці – складають табель обліку робочого часу ( форма№64).

Основним видом матеріальних витрат є корми. Їх списують за відомістю витрат кормів (форма №94). Для зведеного обліку витрат кормів по видах тварин на фермі ведуть журнал обліку витрати кормів. Наявність кормів у господарстві та їх рух обліковують у журналі обліку кормів.

Витрачення інших матеріальних цінностей оформлюють в установленому порядку лімітно – забірними картами на одержання матеріальних цінностей (форма №117), накладними та іншими видатковими документами.

Витрати засобів праці фіксують в документах по нарахуванню амортизації основних засобів, що складаються у встановленому порядку.

Витрати по обліку вартості робіт і послуг, виконаних сторонніми підприємствами та організаціями відображають на підставі рахунків, актів на приймання виконаних робіт тощо.

Для оприбуткування продукції птахівництва використовують ряд документів. Їх можна поділити на дві групи:

1) документи на оприбуткування готової продукції, процес виробництва якої закінчено і вона оприбуткована в дебет рахунку 27 „Продукція сільськогосподарського виробництва”;

2) документи на оприбуткування приросту живої маси та приплоду тварин, що оприбутковується в дебет рахунку 21 „Тварини на вирощуванні і відгодівлі” і яка існує тільки у вигляді живих тварин.

До першої групи належить щоденник надходження сільськогосподарської продукції. До другої групи документів належать: акт на оприбуткування приплоду тварин (форма №96); відомість зважування тварин (форма №98); акт виводу і сортування добового молодняку птиці (форма №106) – на оприбуткування птиці від інкубатора.

Інформацію з документів першої групи включають у звіт про рух матеріальних цінностей (форма №121), а з другої групи – у звіт про рух тварин і птиці на фермі (форма №102).

Як відомо аналітичний облік організовується відповідно до галузевих рекомендацій по плануванню, обліку і калькулюванню собівартості продукції. Але навіть в межах однієї галузі кожне підприємство має суттєві особливості в технології і організації виробництва, і це не може не враховуватись в управлінському обліку при організації аналітичного обліку витрат.

Аналітичний облік у тваринництві ведуть по об’єктах, якими є конкретні статево – вікові групи птиці.

Аналітичні рахунки відкриваються у виробничому звіті або книзі обліку виробництва. Витрати обліковують за встановленими статтями, а вихід продукції – за її назвою за кількістю та сумою.

У виробничому звіті відображають витрати і вихід продукції за місяць наростаючим підсумком з початку року. Витрати показують за елементами з кредиту кореспондуючих рахунків. Вважаю, що паралельно групувати витрати за статтями, як пропонується у методичних рекомендація, немає ніякої потреби. Запис витрат за кореспондуючими рахунками спрощує ведення бухгалтерського обліку і забезпечує всю інформацію про витрати, яка потрібна для прийняття управлінських рішень. З метою деталізації витрат замість кодів синтетичних рахунків можна вказувати кореспондуючих субрахунків.

Для синтетичного обліку витрат і виходу продукції птахівництва використовують рахунок 23 „Виробництво”, субрахунок 1 „Тваринництво”. Це активний калькуляційний рахунок, за дебетом якого відображують витрати на виробництво, а за кредитом – вихід продукції.

При здійсненні витрат дебетують рахунок 23, а кредитують різні рахунки залежно від видів витрат (матеріальні, розрахункові та інші.). готову продукцію оприбутковують з кредиту рахунку 23 в кореспонденції з рахунком 27 „Продукція сільськогосподарського виробництва”, 21 „Тварини вирощуванні і відгодівлі”. Продукцію птахівництва оприбутковують протягом року за плановою собівартістю, яка коригується на кінець року до фактичної.

2.3 Обчислення собівартості продукції птахівництва

Собівартість продукції птахівництва обчислюється на основі даних окремого обліку витрат на утримання дорослого стада і молодняку птиці відповідно до технології їх вирощування в конкретних виробничих умовах.

Заздалегідь визначають собівартість продукції дорослого стада птиці, оскільки яйця використовуються цехом інкубації. Потім обчислюється собівартість добового молодняку.

За всіма технологічними групами молодняку птиці у першу чергу визначається фактична собівартість приросту, а потім – собівартість живої маси птиці. Пояснюється це тим, що собівартість приросту є складовою частиною собівартості живої маси. При обчисленні собівартості живої маси калькуляційні розрахунки повинні проводитися послідовно, починаючи з молодших технологічних груп птиці.

Собівартість продукції птахівництва визначається шляхом ділення витрат на утримання групи птиці на кількість відповідної продукції.

За промисловим і батьківським стадом курей та дорослої птиці калькулюється собівартість 1 тис. шт. яєць. Для цього із загальної суми витрат на утримання дорослого стада птиці виключають собівартість побічної продукції (пух, перо, пташиний послід, биті яйця). Сума, що залишилася, і складає собівартість яєць.

Яйця батьківського стада птиці, не придатні для інкубації, оцінюються за собівартістю яєць промислового стада, а за його відсутності – за реалізаційними цінами.

За молодняком усіх видів птиці обчислюється собівартість живої маси. Для визначення собівартості 1 ц. приросту живої маси необхідно суму витрат на вирощування молодняку, за винятком вартості побічної продукції, поділити на кількість центнерів одержаного приросту живої маси. Яйця, отримані від молодняку птиці, вважаються побічною продукцією і оцінюються за реалізаційними цінами.

Собівартість 1 ц. живої маси молодняку птиці обчислюється аналогічно до собівартості 1 ц. живої маси молодняку великої рогатої худоби.

По цеху інкубації обчислюється собівартість голови ділового молодняку птиці.

Процес інкубації може мати незавершене виробництво. Його визначають так:

Н = С:Т х К х Д,

Де Н – сума незавершеного виробництва;

С – планова собівартість однієї голови добового молодняку птиці;

Т – тривалість інкубації в днях;

К – кількість яєць, що залишилися в інкубаторах на кінець року;

Д – фактичний період інкубації закладених яєць в днях.

Розглянемо методику розрахунку незавершеного виробництва на прикладі інкубації яєць в СВК „Вільнянськ”. В інкубатор 26 грудня закладено 40000 штук курячих яєць. Тривалість інкубації 21 день. Планова собівартість курчат в добовому віці 0,28 грн. Фактична тривалість інкубації в грудні була 5 днів (31 – 26 = 5). За таких умов собівартість незавершеного виробництва (0,28/21*40000*5 = 2667) – 2667 грн.

Сума витрат, що відноситься на одержану продукцію, дорівнює сумі незавершеного виробництва на початок року плюс витрати за рік мінус вартість незавершеного виробництва на кінець року. Розділивши цю суму на кількість голів, визначають собівартість голови добового молодняку птиці.

Витрати на інкубацію яєць, які закладені після 10 грудня, розглядаються як затрати на незавершене виробництво. Для його оцінки планову собівартість однієї голови добового молодняку птиці слід поділити на тривалість інкубації у днях і одержаний результат помножити на кількість яєць, що залишилися в інкубаторах на кінець року, та фактичний період їх інкубації у днях. У процесі інкубації поряд з основною продукцією (добовим молодняком) одержують побічну продукцію: незапліднені яйця (визначаються після першого міражу); яйця, вилучені з інкубатора після другого міражу і використані на годівлю птиці; м’ясо забитих добових півників, призначених на корм тваринам; інша побічна продукція (шкарлупа, задохлики). Вартість побічної продукції за реалізаційними цінами чи цінами її використання віднімається від загальної суми витрат по цеху інкубації, які відносяться на продукцію звітного року.

Для визначення суми витрат, віднесених на одержану продукцію інкубації, необхідно до вартості незавершеного виробництва на початок року додати витрати за рік і відняти вартість незавершеного виробництва на кінець року. Розділивши цю суму (без вартості побічної продукції) на кількість голів, визначають собівартість голови ділового добового молодняку птиці.

Структура собівартості – це калькуляція собівартості.

Розглянемо калькуляцію собівартості на прикладі таблиць 1.3.1 та 1.3.2.

Таблиця 1.3.1- Калькуляція собівартості добових курчат.

При одночасній інкубації яєць різних видів птиці обчислення собівартості добових курчат проводиться таким чином. Кількість і вартість яєць, закладених на інкубацію, є прямими витратами, тому їх необхідно прямо відносити на собівартість молодняку кожного виду птиці. Всі інші витрати по цеху інкубації розподіляються на відповідні види добового молодняку птиці за допомогою таких коефіцієнтів: яйце куряче – 1,0; качине – 2,5; гусяче – 5,0.

Таблиця 1.3.2 – Калькуляція собівартості добового молодняку курей і качок.

Таблиця 1.3.3. – Динаміка собівартості продукції птахівництва.

Аналізуючи дані таблиці 1.3.3 можна сказати, що у 2003 році собівартість яєць (тис. шт.) порівняно з 2001 р. та 2002 р. збільшилася відповідно на 46,4% (або на 33,12 грн.). Приріст курей: собівартість у 2003 р. також збільшилася порівняно з попередніми роками на 180%, а це майже у 2 рази.

А от приріст качок у 2003 р. порівняно з 2002 р. зменшилася на 22,4%.

Взагалі по господарству собівартість з роками збільшувалася у 2003 р. порівняно з 2001 р. на 47%. Це відбулося за рахунок того, що працівникам підвищили заробітну плату, також підвищилася ціна на корми для курей і качок.

2.4 Контроль витрат

Контроль економічної ефективності діяльності підприємства за даними обліку виробничих витрат повинен здійснюватися шляхом:

- співставлення фактичних витрат і собівартості в різних звітних періодах;

- співставлення фактичних витрат (загальних і прямих) одного періоду по різних місцях їх виникнення на підприємстві.

Контроль за формуванням собівартості продукції був завжди складною проблемою. Витрати підприємства з метою аналізу і контролю можна поділити на три великі групи.

Перша група – це прямі виробничі витрати: матеріальні витрати, витрати на оплату праці та інші витрати; їх прямо включають у собівартість продукції на підставі документів, що підтверджують їх здійснення.

До другої групи відносяться непрямі виробничі витрати, що включаються у собівартість продукції за допомогою спеціальних методів розподілу. До цих витрат відносяться загальновиробничі витрати.

Третя група витрат – це витрати, пов’язані з операційною діяльністю підприємства, але не включаються в собівартість продукції. До таких витрат відносяться адміністративні витрати, витрати на збут продукції та інші операційні витрати.

В умовах постійного розвитку ринку, правильність віднесення витрат на окремі види продукції повинна бути в центрі уваги бухгалтера, оскільки ця сторона фінансово-господарської діяльності є об’єктом аналізу при формуванні ціни. Основним документом, що регламентує облік і калькулювання витрат, є „Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у сільськогосподарському виробництві” № 59 від 05.07.2000 р., на основі якого розробляються галузеві інструкції з обліку витрат і калькулювання собівартості продукції. При цьому на кожному підприємстві є свої особливості в організації виробництва, які необхідно враховувати при організації обліку. З огляду на характер виробничого процесу на підприємстві, незавершеним виробництвом є інкубація яєць, облік яких утруднений. Приймаючи до уваги також тривалість операційного циклу, незавершене виробництво, виробляється по сумі прямих витрат (залишок по рахунку 23 „Виробництво”).

Вивчення обліку витрат на СВК „Вільнянськ” виявило, що з метою спрощення обліку на підприємстві не застосовується розподіл загальновиробничих витрат на постійні і змінні. Внутрішньогосподарським положенням встановлено, що для планування й обліку всі загальновиробничі витрати вважаються постійними.

СВК „Вільнянськ” сплачує комунальний податок.

В ході виборчої аудиторської перевірки встановлено слідуючі, моменти: порушень не виявлено, господарські операції в облікових регістрах відображені своєчасно, формування даних в аналітичному обліку здійснюється згідно первинних документів. В бухгалтерському обліку нарахування податків відображається:

На момент перевірки командировочні витрати, які відносяться на загальновиробничі витрати встановлено:

- в журналах реєстрації командировочних посвідчень листи пронумеровані та прошнуровані;

- суми командированих витрат відображаються по кредиту балансового рахунку 37 „Розрахунки з різними дебіторами” з субрахунком 372 „Розрахунки з підзвітними особами” в журналі-ордері № 3. Доповнення до журналу-ордеру № 3 доповнює розділення підзвітних сум по кореспондованим рахункам.

В ході аудиторської перевірки встановлено:

1. Бувають випадки порушення хронології оформлення командировочних посвідчень. В книзі реєстрації не вказана дата видачі бланку командировочного посвідчення.

2. Також до авансових звітів додаються платіжні документи, дата яких не співпадає датам командировочних посвідчень та авансових звітів.

3. Встановлені випадки, коли до авансових звітів прикладаються заяви підзвітних осіб з проханням утримати недостатню суму із заробітної плати, також відсутній підпис керівника.

Інвентаризація проводиться шляхом фактичного заміру, зважування та рахування цінностей. Після перевірки складаються інвентаризаційні відомості та здаються в бухгалтерію підприємства.

В цехах основного виробництва організовано оперативний облік руху поголів’я птиці, складається баланс руху поголів’я по кожному цеху за місяць. В бухгалтерському обліку незавершене виробництво відображаються як дебетове сальдо по балансовому рахунку 23 „Виробництво”.

В фінансовій звітності сальдо балансового рахунку 23 „Виробництво” відображається в рядку 120 форми № 1 „Баланс”.

До вибіркової перевірки представлені первинні документи:

- інвентаризаційні відомості;

- відомості аналітичного обліку по балансовому рахунку 23 „Виробництво” , порушень не виявлено.

Зведений облік витрат на виробництво здійснюється на основі зведених даних, отриманих в результаті обробки первинної документації. Згідно цих даних зведеного обліку витрат на виробництво складається калькуляція фактичної виробничої собівартості продукції.

Фактична виробнича собівартість готової продукції на підприємстві визначається розрахунковим шляхом, тобто ділення витрат на утримання відповідної групи птиці (без вартості побічної продукції) на кількість відповідної продукції. В бухгалтерському обліку фактична собівартість товарної продукції відображається проводкою:

Дебет 26 „Готова продукція” Кредит 23 „Виробництво”

За перевіркою зведеного обліку витрат на виробництві порушень не виявлено, бухгалтерські реєстри оформлюються своєчасно.

3. ВДОСКОНАЛЕННЯ ОБЛІКУ ТА КОНТРОЛЮ ЗАТРАТ

3.1 Вдосконалення контролю витрат продукції птахівництва

Найважливішою функцією контролю є ліквідація недоліків у діяльності підприємств та Ії профілактика, сприяння підвищенню ефективності господарювання.

Порушення функцій бухгалтерського обліку у господарському механізмі всіх ланок пов’язані з незадовільною організацією бухгалтерського обліку та недодержанням його методології.

Рекомендації по поліпшенню обліку:

- дотримання методологій і нормативів;

- правильна організація бухгалтерського обліку;

- своєчасно виявити помилки та виправити їх;

- покращити автоматизацію в господарстві;

- уникати частих змін нормативних документів, великої завантаженості облікових працівників;

- встановити оптимальну чисельність облікового апарату;

- постійно підвищувати кваліфікацію спеціалістів та працівників облікового апарату та своєчасно ознайомлювати їх з новими положеннями обліку;

- посилити відповідальність за правильність та повноту відображення даних в документах обліку;

- використання досвіду обліку інших господарств, зарубіжного досвіду.

Заключним етапом організації оперативного економічного контролю за формуванням собівартості продукції являється складання проекту організації обліку виробництва і оперативного економічного контролю.

Крім того для модернізації контролю за формуванням собівартості продукції в СВК „Вільнянськ” ми пропонуємо впровадити в практику нормативний метод обліку затрат.

Таблиця 3.1.1 - Макет проекту організації обліку виробництва і оперативного контролю за формуванням собівартості продукції в СВК „Вільнянськ”.

При організації нормативного метода кожному виробничому підрозділу підприємства на поточний місяць дається планове завдання по виробництву продукції, виконанню робіт. По дійсним в поточному місяці нормам затрат оборотних засобів, оплати труда і інших затрат виробництво продукції вираховують у вартісному вираженні за обліковими цінами.

На основі складеного плану виробництва продукції розраховують її нормативну собівартість. При її розрахунку нормують не тільки прямі, але і розподільчі і непрямі затрати (наприклад, амортизацію, поточний ремонт, загальногосподарські та загальновиробничі затрати).

Основними перевагами нормативного методу обліку затрат в птахівництві являються:

- фактичні затрати виробництва по кожній статті розраховують як суму або різницю між нормативною величиною та сумою відхилень від певних норм;

- фактичні затрати в журналі - ордері по обліку основного виробництва відображені загальною сумою, а наявність показників нормативної калькуляції дає змогу виявити відхилення від норми, а фактори подорожчання або здешевлення продукції виявляють уже в обліковому реєстрі;

- роздільне ведення обліку витрат підсилює аналітичні якості реєстрів бухгалтерського обліку, робить облік більш ефективним в оперативному керівництві господарством;

- фактичні затрати, передбачені нормативною калькуляцією і відхилення від встановлених норм в використаних реєстрах відображають роздільно наростаючим підсумком с начала року.

Перед СВК „Вільнянськ” постали деякі важливі проблеми. Це і велика конкуренція на ринках збуту, зростання собівартості продукції, направлення селекційної роботи, покращення раціону годівлі, зменшення витрат на утримання, повернення кредиту. Але господарство може покращити своє становище і зменшити собівартість продукції за рахунок гарного врожаю сільськогосподарських культур, підвищення збереженості поголів’я, енергозбереження і дотримання режиму годівлі виробничого скота.

3.2 Вдосконалення обліку витрат продукції птахівництва

Удосконаленням обліку витрат є розробка принципів управління витратами та шляхів їх зниження.

Основні принципи управління витратами вироблені практикою і зводяться до:

- недопущення понаднормових витрат;

- системний підхід до управління витратами;

- єдність методів, які практикуються на різних рівнях управління витратами;

- управління витратами по всіх стадіях життєвого циклу виробу – від створення до реалізації;

- удосконалення інформаційного забезпечення про рівень витрат;

- підвищення зацікавленості виробничих підрозділів підприємства до зниження витрат тощо.

Зниження витрат виробництва досягають після:

- використання технологічного обладнання;

- застосування ресурсозберігаючої технології, що забезпечує економію матеріалів та енергії, вивільнення робітників;

- чіткого дотримання технологічної дисципліни, що призводить до скорочення втрат від браку;

- збалансованої експлуатації виробничих потужностей, що призводить до скорочення вартості основних засобів;

- розробки оптимальної стратегії розвитку підприємства, що забезпечує раціональний рівень витрат.

Кожний напрям зниження витрат виробництва передбачає ряд заходів, які в сукупності складають конкретні плани.

В СВК „Вільнянськ” є резерви для збільшення виходу продукції птахівництва, це підвищення продуктивності птиці. Підвищення продуктивності птиці відбувається на основі інтенсифікації сільського господарства, яка в свою чергу є важливою умовою зниження собівартості продукції.

Важливим резервом підвищення продуктивності і ефективності продукції птахівництва є годівля птиці повноцінними комбікормами з додаванням вітамінних добавок типу „Префікс”, „Аматор”, що виготовлені відповідно до вікових груп і напряму використання поголів’я. Застосування сухого типу годівлі повноцінними комбікормами є важливою умовою зменшення витрат корму на одиницю продукції і основою впровадження індустріальної технології. Господарству необхідно збільшити рівень товарності продукції птахівництва. Для цього необхідно створити маркетингову службу, яка б займалася пошуком каналів реалізації продукції, створила б торгову марку продукції тощо.

Стратегічний напрям розвитку вітчизняного обліку на найближчу перспективу полягає в теоретичній розробці і наступному поетапному введенні концептуальних основ управлінського обліку. На сьогодні розробка чіткої структури управлінського обліку і відповідно потужної автоматизованої системи для підприємств, є однією з умов їх виживання.

Економічна ситуація на підприємствах України вимагає від суб’єктів господарської діяльності своєчасного прийняття ефективних управлінських рішень. Зробити це неможливо без достовірної, належним чином обробленої та підготовленої для управління інформації про фінансово – господарську діяльність підприємства. Інструментом для одержання такої інформації виступає система бухгалтерського обліку.

Саме облік надає керівництву підприємства оперативну, достовірну та об’єктивну інформацію. Ефективне досягнення цієї мети можливе при комп’ютеризації бухгалтерського обліку на підприємстві.

Комп’ютерна система бухгалтерського обліку (КСБО) забезпечує вирішення багатьох завдань через реєстрацію господарських фактів та обробки даних. КСБО на сьогодні дає можливість накопичувати, аналізувати, інтерпретувати та надавати інформацію користувачам бухгалтерського обліку.

Однак, існує проблема, пов’язана з вибором програмного забезпечення, яке б найбільш повно розкривало інформацію, сформовану за даними бухгалтерського обліку. Більшість існуючих бухгалтерських програм, які автоматизують облік, - це лише електронні таблиці, які самостійно виконують тільки рознесення проводок в регістри обліку. Крім того, як правило, бухгалтерська програма розробляється або програмістом, знайомим з усіма тонкощами системного програмування.

При комп’ютеризації обліку постають запитання: що автоматизовану систему обліку підприємство впроваджує не просто програмний продукт, але й часто несподівано для себе, нові методики управління підприємством. Якщо врахувати, що контроль змісту управлінського обліку здійснюється лише керівництвом підприємств, то за відсутності стандартів управлінського обліку в програмному забезпеченні може бути значна кількість варіантів трактування вимог керівництва.

Автоматизація обліку підвищує ефективність і прискорює процес обробки даних, надає оперативну інформацію для прийняття рішень. Тому досить часто доцільно впроваджувати автоматизовану систему обліку не з метою отримання глобального результату, а для того, щоб вирішити ряд локальних проблем.

За умови автоматизації бухгалтерського обліку інформація що генерується програмою, повинна бути зрозумілою користувачу. На рівні комп’ютерної програми повинен зникнути поділ бухгалтерського обліку на фінансовий, управлінський та інші види. Якщо цей технічний крок буде зроблено і буде досягнута компактність, зручність, простота і надійність програмного забезпечення то, без сумніву, облік на підприємстві стане єдиним.

Існує думка, що застосування автоматизованої системи дозволяє ефективно вирішити проблему оперативності аналітичного обліку, так як ефективність бухгалтерського обліку та управління завдяки цьому повинна автоматично зрости.

Завдяки комп’ютеризації бухгалтерського обліку є можливість в межах одного синтетичного рахунку одержати декілька різних розрізів аналітики, які різносторонньо відображають первинну інформацію. В аналітичних рахунках інформація групується та узагальнюються в інтересах управління за певними ознаками. Тут значно підвищується інформаційна ємність системи рахунків та можливості більш детального і глибокого аналізу інформації.

Вважається, що впровадження КСБО на підприємстві призведе до поступової відмови від аналітичного обліку та його зміни обліком більш елементарних первинних об’єктів. Будь – яка ознака групування в рамках одного синтетичного рахунку стає основою системи аналітичних рахунків, і таких систем може бути безліч залежно від потреб управління.

Управлінський облік може бути організований по – різному:

- Без спеціального відображення операцій управлінського обліку на рахунках бухгалтерського обліку із застосуванням подвійного запису (тобто без ведення синтетичного обліку);

- З окремим відображенням операцій управлінського обліку на рахунках синтетичного обліку (в тому числі з застосуванням різних варіантів кореспонденції рахунків);

Звичайно, найпростіший варіант полягає в тому, щоб відображати операції управлінського обліку в загальний системі записів синтетичного бухгалтерського обліку без виділення окремої кореспонденції рахунків для цих операцій.

Комп’ютеризація обліку призводить до створення на підприємстві автоматизованих робочих місць (АРМ). АРМ бухгалтера призначене для автоматизованого виконання операцій на конкретній стадії облікового аналітичного процесів. Ця система є структурною одиницею автоматизованих систем управління, персональним засобом облікового працівника для планування, обробки фактичних даних і підготовки інформації для прийняття управлінських рішень.

АРМ бухгалтера за їх місцем у системі обліку підприємства можна поділити на такі рівні: АРМ у підрозділах підприємства (первинний облік); АРМ у бухгалтерії (ділянки обліку); АРМ головного бухгалтера (зведений облік); АРМ управлінців (функції обробки і аналізу даних без права зміни бухгалтерської інформації).

При широкому використанні комп’ютерної техніки постає питання про раціональне використання каналів зв’язку. В зв’язку з цим виникла необхідність в обмеженні інформації, тобто тієї її частини, яка отримала назву надлишкової, так як вона може призвести до прийняття помилкових управлінських рішень. Отже для управління необхідна тільки та інформація, на підставі якої приймаються рішення. Якщо управлінець має таку інформацію, то процес прийняття стає ефективним.

Для характеристики облікової інформації потрібно застосовувати поняття „кількість” і „якість”. При отриманні інформації її споживачі переслідують різні цілі, тому змінюється кількість і цінність інформації, що відповідає завданням організації фінансового і управлінського обліку. Отже ступінь релевантності інформації, яка використовується для прийняття рішень залежить від цілей окремої людини, тобто значна частина інформації, створена системою, використовується для декількох управлінських рішень і декількома особами, які приймають рішення.

Для того, щоб облікова інформація однозначно сприймалась тими, хто брав участь в її підготовці на підприємстві і тими хто її використовує, вона повинна відповідати наступним вимогам:

- достовірність – інформація повністю відображає господарські процеси на підприємстві і легко перевіряється

- значимість – інформація має бути корисною, ґрунтуватися на зворотному зв’язку і надходити до користувача в потрібний час. Зворотній зв’язок передбачає знання того, наскільки правильними виявились попередні очікування. Необхідно враховувати, що вигоди, отримані від користування облікової інформації, повинні перевищувати витрати на її утримання

- порівнянність і постійність – неможливо протягом звітного періоду використовувати різні методи бухгалтерського обліку, інакше втрачається можливість порівняння даних

- суттєвість - не потрібно втрачати час на облік незначних факторів, тобто якщо зусилля щодо обліку рівні з вартістю засобів, що обліковуються, облік необхідно спростити. Кожне підприємство вибирає свій рівень суттєвості обліку

- консервативність – необхідно вибирати оцінку, яка є менш оптимістичною, тобто необхідно враховувати можливу відсутність прибутку і можливі збитки. Це забезпечить обережність щодо оцінки активів, майна у визначенні величини прибутку

- повнота – інформація повинна містити максимум даних, необхідних користувачу.

Заключним етапом функціонування облікової інформації системи є комунікація (процес передачі і отримання) інформації особам, які приймають рішення. Таким чином, передача інформації особам , які приймають рішення, є також однією з функцій бухгалтерського обліку.

Отже, комп’ютеризація обліку на підприємстві надає ряд преваг для управлінського обліку серед яких:

1. оперативне ведення інформації, її обробка і формування вихідної інформації;

2. безпосереднє забезпечення контролю інформації;

3. збільшення швидкості обміну інформацією між управлінськими органами і керованими об’єктами;

4. скорочення ручної праці, пов’язаної з розрахунками аналітичних показників і заповненням форм внутрішньої бухгалтерської звітності;

зменшення витрат часу на підготовку інформації;

5. значне вдосконалення самого процесу організації обліку та формування показників бухгалтерської звітності..

4. БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

4.1 Заходи щодо забезпечення безпеки та охорони праці у

птахівництві.

Безпека процесів, пов’язаних з виробництвом продукції птахівництва, повинна відповідати вимогам державних стандартів, технологічної та експлуатаційної документації, інструкцій з вимог безпеки до технологічних процесів, правилам охорони праці у сільськогосподарському виробництві.

У виробництві продукції птахівництва на працюючих можуть діяти небезпечні й шкідливі виробничі фактори такі як:

- біологічна небезпека (мікроорганізми, бактерії, віруси, гриби; і макроорганізми: тварини рослини, люди й продукти їхньої життєдіяльності, а також культури кліток і тканин);

- спільні хвороби для людей і тварин: туберкульоз, чума, аскаредіоз, сальмонельоз.

На підприємствах із виробництва продукції птахівництва повинні бути передбачені заходи щодо захисту працюючих від дії цих факторів.

Мікроклімат виробничого середовища не повинен чинити несприятливого впливу на працівників. У виробничих приміщеннях, де неможливо встановити допустимі нормативні показники мікроклімату через технологічні вимоги до виробничого процесу, повинен бути забезпечений колективний або індивідуальний захист працівників. В інших виробничих та підсобних приміщеннях мікроклімат повинен відповідати ГОСТ 12.1.005 – 88

Рівень шуму на робочому місці повинен бути не більше 80 дБА відповідно до ГОСТ 12.1.003 – 83.

У разі відсутності технічної можливості зниження шуму на робочих місцях до гранично допустимих величин працівники допускаються до роботи лише при наявності засобів індивідуального захисту.

Біологічна безпека повинна забезпечуватися мінімальним часом контакту працівників із кормовими сумішами, екскрементами тварин і відходами виробництва, ефективною роботою вентиляції, систематичним проведенням дезінфекційних робіт та прибиранням приміщень, встановленням бактерицидних ламп та ін.

Температура поверхонь, що оточують постійне робоче місце, не повинна перевищувати 35ºС.

Небезпечні місця та зони у цехах необхідно позначати попереджувальними знаками згідно з ГОСТ 12. 4. 026 – 76. Знаки безпеки повинні бути розміщені на видному місці.

Сигнальні пристрої, які попереджують про небезпеку, розміщують таким чином, щоб сигнали були помітними або добре прослуховуватись під час виконання виробничого процесу.

При проектуванні, організації і впровадженні виробничих процесів у птахівництві необхідно виконувати такі вимоги:

- утримання тварин;

- зменшення часу безпосереднього контакту працівників з птицею за рахунок заміни ручної праці на механізовану та автоматизовану;

- виключення шкідливої дії на працівників продуктів життєдіяльності птиці, а також матеріалів, які мають шкідливі властивості;

- використання засобів колективного та індивідуального захисту;

- заміни виробничих процесів і операцій, пов’язаних з виникненням небезпечних і шкідливих виробничих факторів, процесами і операціями, за яких зазначені фактори відсутні, а вміст шкідливих речовин не перевищує гранично допустимих концентрацій та рівнів;

- дотримання правил експлуатацій машин і обладнання, викладених в експлуатаційній документації;

- забезпечення заходів, направлених на запобігання проявленню небезпечних і шкідливих виробничих факторів у разі аварії;

- використання сигнальних пристроїв, кольорів і знаків безпеки згідно з ГОСТ 12.4.026 – 76;

- своєчасного прибирання, знешкодження і знезараження виробничих відходів, які є джерелом шкідливих виробничих факторів.

Виробничі процеси, які супроводжуються забрудненням навколишнього середовища (повітря, ґрунту, водойм) і розповсюдженням шкідливих речовин у концентраціях, що перевищують гранично допустимі норми, встановлені відповідно до чинних стандартів та інших нормативних документів, проводити не дозволяється.

Для виробничих процесів, пов’язаних з виділенням і накопиченням шкідливих речовин та хвороботворних мікроорганізмів, потрібно передбачати устаткування для механічного очищення місць їх накопичення (виробничі приміщення, транспортні засоби тощо) з подальшим їх знешкодженням та знезараженням.

В місцях встановлення машин, механізмів, обладнання необхідно вивішувати інструкції по їх безпечному обслуговуванню і експлуатації.

Територія цехів, розміри санітарних захисних зон повинні відповідати вимогам ВНТП – СПП – 46 – 1 – 94, ДБН Б.2.4–3-95, ДНБ 360-92, Правил пожежної безпеки в Україні.

Освітлення території цехів, робочих місць виробничих приміщень, проходів, проїздів, входів, виходів і споруд повинно відповідати вимогам галузевих норм освітлення згідно зі СНиП ІІ-4-79.

При розміщенні будівель і споруд у цехах не допускається перехрещення шляхів переміщення сировини і готової продукції, відходів виробництва та харчової продукції, хворої або підозрюваної на захворювання птиці із здоровою.

Дороги, проїзди і пішохідні проходи повинні бути вільними для руху вирівняні, очищені від снігу і грязі, під час ожеледиці – посипані матеріалами, що запобігають сковзанню, а в темну пору – освітлені. Швидкість руху на території цеху має бути до 10 км/год, у виробничих приміщеннях – не більше 2 км/год.

Під′їздні шляхи до кормоцехів і майданчиків для прийому та навантаження кормів повинні мати тверде покриття.

Схема руху транспорту на території ферми з зазначенням дозволених заборонених напрямків, поворотів, стоянок, виїздів і в’їздів після затвердження і керівником підприємства доводять до відома всіх працівників і при в’їзді, а також на складних ділянках і у виробничих приміщеннях.

Для відведення виробничих стічних вод (стоків від миття обладнання ,цехів переробки продукції, пунктів утримання птиці перед забоєм, санітарного блоку тощо), а також господарсько-побутових стічних вод підприємство потрібно обладнувати каналізацією. Кількість та типи систем каналізації повинні визначатися з урахуванням забезпечення повного знезараження стоків.

Ділянка території цеху для приготування робочих рідин пестицидів, знезараження та знешкодження використаної тари, технічних засобів повинна бути заасфальтована або зацементована і мати ухил в бік бетонованого резервуара для збирання відпрацьованих рідин.

Ветеринарні служби (за винятком ветсанпропустників), котельні, гноєсховища відкритого типу розміщуються з навітряного боку відносно рози вітрів.

На території цеху потрібно влаштовувати спеціальні місця, для відпочинку і окремо - для куріння.

У виробничих приміщеннях передбачаються місця для вогнегасників, аптечок першої допомоги, плакатів із безпеки праці, пожежної безпеки і виробничої санітарії, а також плану безпечної евакуації людей і тварин під час пожежі.

Решітки зливних отворів і каналів у приміщеннях повинні бути на одному рівні з підлогою.

Двері або ворота у приміщеннях мають легко відкриватися назовні на всю ширину отвору і мати пристрої для фіксування дверних полотен у відкритому та закритому положеннях.

Віконні рами повинні мати легко керовані ручні або механізовані пристрої для відкриття й фіксації їх з підлоги у потрібному положенні.

Центральні пункти, управління технологічними процесами та устаткуванням повинні розміщуватися в окремих приміщеннях.

Технологічне проектування, будівництво приміщень і утримання птиці передбачається згідно з вимогами ОНТП 4-88, ДБН 13.2.2-1-95 та ВНТП- СГіП 64-4-95.

Пульти управління технологічними процесами повинні бути розміщенні в ізольованому приміщенні (операторській).Вхід до операторської повинен здійснюватися через тамбур-бокс, обладнаний пристроєм для стерилізації повітря(бактерицидною лампою) та рукомийниками.

Електрообладнання інкубаторів улаштовується згідно з ПУЕ.

Відкривати захисні кришки щита управління та електроприладів дозволяється тільки електромонтеру, який відповідає за дану дільницю.

Експлуатація міражного стола для огляду яєць із несправною електричною проводкою не дозволяється. Робоче місце за міражним столом необхідно укомплектовувати гумовим килимком.

Вивідні шафи та інкубатори перед миттям повинні бути відключені від електромережі. Для освітлення внутрішньої частини інкубатора під час миття необхідно використовувати переносні лампи напругою 12 В.

Приводи механізмів для видалення посліду й роздачі кормів повинні бути огороджені. Під час огляду або ремонту цих механізмів електроживлення повинно бути відключене , а на вимикачах вивішений плакат із написом „Не вмикати, працюють люди!”.

Ланцюгові і стрічкові транспортери, які використовуються для переміщення ящиків з яйцями по цеху, повинні мати через кожні 15 м аварійні кнопки „Стоп” або дистанційне вимкнення.

Якщо транспортер не видно на всій довжині від місця пуску, то пускове обладнання блокується зі світловою та звуковою сигналізаціями.

На підприємствах необхідно механізувати транспортування ящиків з яйцями до місця сортування, сортування яєць, закладку їх в лотки, установку лотків в інкубаторні шафи, укладання відбракованих яєць та транспортування їх на яйцеклад

Візки для перевезення лотків повинні бути справними й стійкими, а лотки – вільно входити в пази візка.

Ящики з яйцями та ящики із птицею укладають у штабелі висотою не більше 1,5 м. вперев′язку, залишаючи проходи між штабелями не менше 1 м.

Під час просвічування яєць необхідно встановлювати затемнюючи штори біля транспортеру яйце сортувальної машини, але не затемнювати вікна яйцескладу.

Технічний огляд і ремонт яйце сортувальної машини слід проводити після повної її зупинки.

Механічні транспортери для розподілу кормів по дозаторах кормороздавачів, прибирання посліду повинні бути обладнані кожухами, а в місці приймання кормів і посліду влаштовуватись патрубки, які виключають можливість попадання пилу в робочу зону.

Прибирання кліток виконується із застосуванням інвентарю (щіток, скребків тощо) і ЗІЗ (захисні окуляри, респіратори, рукавички).

Місця проходження транспортерів та люки для прибирання посліду повинні бути закриті захисними решітками.

Складені на транспортний засіб ящики з птицею повинні бути ув’язані мотузкою. Не дозволяється перевезення людей разом із вантажем.

Для захисту від пилу при пересаджуванні птиці необхідно використовувати респіратори, захисні окуляри та інші засоби індивідуального захисту.

Пересувні драбини й площадки для обслуговування птиці повинні бути справні, жорсткої конструкції, стійкі, мати перила, міцні щаблі. Поверхню площадки для зменшення ковзання необхідно оббити рифленою гумою.

У забійних цехах потрібно механізувати процеси убою, евентрації (потрошіння), навіски та зняття тушок з конвеєра, доощипування та маркування тушок, пакування та вкладання в тару, збирання мокрого пір’я, вивантаження його із сушильних барабанів.

Забійний конвеєр повинен бути добре освітлений, обладнаний вентиляцією, небезпечні місця мають бути огороджені.

Не дозволяється знаходження в зоні дії конвеєра сторонніх осіб.

Перед пуском конвеєра необхідно подати звуковий сигнал.

Корпус апарата електроглушіння необхідно заземлити.

Не дозволяється перебування працівників біля ошпарю вальної ванни під час її пуску й зупинки.

При ручному потрошінні тушок поверхня столу повинна бути рівною, без задирок і гострих кутів, а ножі – з виступом на рукоятці для попередження зісковзування рук.

В забійному цеху дільниці сортування та пакування птиці повинні бути ізольовані від дільниць, обробки тушок, сушіння пера.

Під час опромінювання яєць та курчат ультрафіолетовими променями працівники повинні застосовувати спеціальні захисні окуляри згідно з ГОСТ 12.4.01. 85Е. При застосуванні опромінювальних установок необхідно дотримуватися вимог ДНАОП 0.03-3. 17-88 (СН 4557-88) і ГОСТ 12.1.005-88.

4.2 Облік витрат на охорону праці.

Витрати підприємства на охорону праці, які необхідно враховувати в аналізі, регламентуються законодавством України з охорони праці і наведені в таблиці 4.2.1.

Таблиця 4.2.1 – Основні витрати з охорони праці на підприємстві.

Загальні витрати підприємства на охорону праці як до запровадження комплексу заходів щодо поліпшення умов праці, так і після цього розраховуються за формулою:

5. ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОБЛІКУ ВИТРАТ

СВК „Вільнянськ” здійснює свою діяльність на основі законодавчих і нормативних актів, таких як: Закон України „Про сільськогосподарську кооперацію”; Закон України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”; Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 „Витрати”; та Закон України „Про фіксований сільськогосподарський податок”.

У законі України „Про сільськогосподарську кооперацію” закріплені слідуючи моменти.

Сільськогосподарський виробничий кооператив – юридична особа, утворена шляхом об’єднання фізичних осіб, які є сільськогосподарськими товаровиробниками, для спільного виробництва сільського господарства на засадах обов’язкової трудової участі у процесі виробництва.

Виробничі кооперативи здійснюють господарську діяльність на засадах підприємництва з метою отримання доходу.

Кооперативи створюються і здійснюють свою діяльність за такими принципами:

- добровільність членства фізичних і юридичних осіб в кооперативі та безперешкодний вихід з нього;

- обов’язкова трудова участь членів у діяльності виробничого кооперативу;

- відкритість і доступність членства для тих, хто визнає статут кооперативу, бажає користуватися послугами цього кооперативу та у разі потреби погоджується брати участь у фінансуванні його на умовах, встановлених статутам кооперативу;

- демократичний характер управління, рівні права у прийнятті рішень за правилом ”один член кооперативу - один голос”;

- обмеження виплат часток доходу на паї;

- розподіл доходів між членами кооперативу відповідно до їх участі в діяльності кооперативу;

- контроль членів кооперативу за його роботою в порядку, передбаченому статутом цього кооперативу.

Рішення про створення кооперативу приймається його установчими зборами. Чисельність членів кооперативу не може бути меншою ніж три особи. СВК має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням. Відмова у державній реєстрації кооперативу може бути оскаржена в судовому порядку.

Статут кооперативу є основним правовим документом, що регулює його діяльність. У статуті визначається: найменування кооперативу та його місце знаходження; предмет і мета діяльності; порядок вступу до кооперативу і виходу з нього; порядок визначення розміру та порядок внесення вступного внеску і паю; склад засновників кооперативу; права і обов’язки членів кооперативу; органи управління, порядок їх формування і компетенція; формування неподільного та інших фондів; форми трудової участі та оплати праці членів виробничого кооперативу; розподіл доходів кооперативу; співвідношення між кооперативними виплатами і виплатами на паї; умови реорганізації та ліквідації кооперативу. Зміни та доповнення до нього вносяться загальними зборами його членів. Повідомлення про зміни та доповнення до статуту надсилається до органу, що зареєстрував кооператив, у тижневий термін з часу їх внесення. Членами виробничого кооперативу можуть бути тільки фізичні особи, які визнають статут і дотримуються його вимог, користуються послугами, формують фонди та беруть участі у діяльності. Відповідно до рішення загальних зборів кооперативу виплата часток доходу на паї може здійснюватися грішми, товарами, цінними паперами, збільшенням паю тощо.

У разі виходу з кооперативу фізична чи юридична особа має право на отримання майнового паю натурою, грішми, або за бажанням, цінними паперами відповідно до його вартості на момент виходу, а земельної ділянки – в натурі. Термін та інші умови отримання паю встановлюються статутом кооперативу, при цьому термін отримання паю не може перевищувати двох років, а відлік цього терміну починається з 1 січня року, що наступає після моменту виходу із кооперативу. Право власності членів кооперативу на пай є спадковим.

Кооператив відповідно до свого статуту самостійно визначає основні напрями господарської діяльності, здійснює її планування і реалізацію. Виробничі кооперативи реалізують свою продукцію за цінами, що встановлюються самостійно. Відносини кооперативу з іншими підприємствами, встановлюються на основі договорів (угод).

Доход розподіляється на : податки і збори до відповідних бюджетів; погашення кредитів; покриття збитків; проведення відрахувань у фонди кооперативу; кооперативні виплати.

Держава гарантує дотримання законних інтересів кооперативів і їх членів, максимально сприяє розвитку і зміцненню господарської самостійності кооперативів відповідно до цього Закону та інших Законів України. Контроль за окремою діяльністю здійснюють відповідні органи державної влади в межах своєї компетенції, встановленої законодавством України.

Оподаткування кооперативу здійснюється відповідно до податкового законодавства.

Кооператив здійснює бухгалтерський облік результатів своєї діяльності, веде статистичну звітність у порядку встановленому законодавством України.

Трудові відносини членів кооперативу регулюються цим Законом, законодавством про працю, статутом та правилами внутрішнього розпорядку кооперативу. Кооператив самостійно визначає форми і систему оплати праці членів кооперативу і найманих працівників з урахування норм і гарантій, встановлених законодавством.

Ліквідація кооперативу здійснюється ліквідаційною комісією. Майно кооперативу, що залишилося після розрахунків з бюджетом, банками та іншими кредиторами, розподіляється між членами кооперативу пропорційно вартості їх паю.

Закон України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999 р. №996-XIV визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. Метою ведення обліку та складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів господарства.

Бухгалтерський облік є обов’язковим видом обліку, який ведеться господарством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтується на даних обліку.

Бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтується на таких основних принципах: обачність, повне висвітлення, автономність, послідовність, безперервність, нарахування та відповідність доходів і витрат, превалювання сутності над формою, історична (фактична) собівартість, єдиний грошовий вимірник, періодичність.

Державне регулювання обліку здійснюється з метою: удосконалення бухгалтерського обліку та фінансової звітності; створення єдиних правил ведення обліку, які є обов’язковими для всіх господарств та гарантують і захищають інтереси користувачів.

Згідно Закону бухгалтерський облік у господарстві ведеться безперервно з дня реєстрації господарства до його ліквідації.

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе керівник господарства. Для забезпечення ведення обліку господарство самостійно обрало форму його організації: введення до штату посади бухгалтера та створення бухгалтерської служби на чолі з головним бухгалтером.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарських операцій, а якщо це не можливо – безпосередньо після її закінчення.

Для контролю та впорядкування оброблених даних на підставі первинних документів складаються зведені облікові документи. Документи повинні мати такі обов’язкові реквізити: назву документа (форму); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення операції і правильність її оформлення; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Інформація, що міститься в первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного і аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов′язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції відображаються в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів та регістрів бухгалтерського обліку несуть особи, які склали та підписали ці документи. Для забезпечення достовірності даних обліку та звітності господарство зобов′язане проводити інвентаризацію.

На основі даних бухгалтерського обліку господарство складає фінансову звітність, яку підписують керівник та головний бухгалтер. Фінансова звітність включає: баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал та примітки до звітності. Вона не становить комерційної таємниці. Звітним періодом для складання фінансової звітності є календарний рік. Проміжна звітність складається щоквартально наростаючим підсумком з початку звітного року в складі балансу та звіту про фінансові результати. Баланс господарства складається за станом на кінець останнього дня кварталу (року).

СВК „ Вільнянськ” здійснює облік витрат, згідно зі стандартом бухгалтерського обліку 16 „Витрати”.

Цей стандарт визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності. Він не поширюється на витрати з виконання будівельних контрактів та надання послуг для їх виконання.

Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов’язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства, за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Витрати, які не можливо прямо пов’язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені. Якщо актив забезпечує одержання економічних вигод протягом кількох звітних періодів, то витрати визнаються шляхом систематичного розподілу його вартості між відповідними звітними періодами.

У даному П(С)БО розглядаються витрати якими користується господарство.

До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції. До складу загальновиробничих витрат включаються втрати на управління виробництва, відрахування на соціальні заходи та медичне страхування, витрати на оплату службових відряджень. Амортизація основних засобів і не матеріальних активів загально виробничого призначення.

Загально виробничі витрати поділяються на постійні і змінні. До змінних витрат належать витрати на обслуговування і управління виробництвом, що змінюється прямо пропорційно до зміни обсягу діяльності. Вони розподіляються на кожен об’єкт витрат з використання бази розподілу, виходячи з фактичної потужності звітного періоду.

До постійних загально виробничих витрат відносяться витрати на обслуговування і управляння виробництвом, що залишаються незмінними при зміні обсягу діяльності. Не розподілені постійні витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції у періоді їх виникнення. Витрати на збут включають такі витрати, пов’язані з реалізацією продукції: витрати на ремонт тари; витрати на пакування матеріалів; витрати на рекламу та дослідження ринку; оплата праці та комісійні винагороди продавця; витрати на транспортування, страхування готової продукції; витрати на гарантійних ремонт і гарантійне обслуговування.

Оскільки господарство отримує більш ніж 50 відсотків суми одержаної від реалізації власної продукції, воно є платником фіксованого податку, тобто воно користується Законом України „Про фіксований сільськогосподарський податок”.

Фіксований сільськогосподарський податок - це податок, який не змінюється протягом визначеного цим Законом терміну і справляється з одиниці земельної площі.

Платниками фіксованого податку є сільськогосподарські підприємства різних організаційно-правових форм , передбачених Законами України, які займаються виробництвом, переробкою та збутом сільськогосподарської продукції, в яких сума, одержана від реалізації продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітній (податковий) рік, перевищує 50 відсотків загальної суми валового доходу підприємства. У разі, коли у звітному періоді валовий доход від операції з реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки становить менш як 50 відсотків загального обсягу реалізації, підприємство сплачує податки у наступному звітному періоді на загальних підставах. Зміна порядку сплати податків і зборів протягом звітного року не допускається.

Об’єктом оподаткування є площа сільськогосподарських угідь, переданих сільськогосподарському товаровиробнику у власність або наданих йому у користування, в тому числі на умовах оренди. У випадку коли у звітному періоді відбувається зміна площ сільськогосподарських угідь, у зв’язку з набуттям права землекористувача, землекористувач зобов’язаний здійснити уточнення сум податкових платежів на період до закінчення податкового року і протягом місяця надати розрахунки до органів державної податкової служби за місцем розташування земельної ділянки. Ставка фіксованого податку з одного гектара угідь встановлюється у відсотках до їх грошової оцінки, яка проводиться відповідно до методики, затвердженої Кабінетом Міністрів України, у таких розмірах: для ріллі, сіножатей та пасовищ – 0,5: для багаторічних насаджень – 0,3.

Грошова оцінка сільськогосподарських угідь у разі необхідності може уточнюватися згідно із законодавством.

Платники податку визначають суму фіксованого податку на поточний рік у порядку і розмірах передбачених цим Законом, і подають розрахунок органу державної податкової служби за місцем знаходження платника до 1 лютого поточного року.

Сплата податку проводиться щомісячно до 20 числа наступного місяця у розмірі третини суми податку, визначеної на кожний квартал від річної суми податку, у таких розмірах:

у I кварталі – 10 відсотків;

у II кварталі – 10 відсотків;

у III кварталі – 50 відсотків;

у IV кварталі – 30 відсотків.

Обов’язки з доставки товарної сільськогосподарської продукції до заготівельних підприємств і організацій в рахунок фіксованого податку покладається на платників податку.

Витрати пов’язані з транспортування продукції до заготівельних підприємств , несуть платники податку, а з прийманням, зберіганням і реалізацією цієї продукції, - заготівельні підприємства з наступним відшкодуванням таких витрат за рахунок одержаної виручки від реалізації зазначеної продукції. Тарифи на виконання вказаних послуг погоджуються з відповідною районною державною адміністрацією.

Платники податку перераховують у визначений строк кошти на окремий рахунок відділень Державного казначейства України у районах. Відділення Державного казначейства України у районах наступного дня після надходження коштів перераховують суми фіксованого податку у таких розмірах: до місцевого бюджету – 30 відсотків; на обов’язкове державне пенсійне страхування – 68 відсотків; на обов’язкове соціальне страхування – 2 відсотки. Зазначені відділення повідомляють відповідний орган державної податкової служби про загальну суму податку та її розмежування.

Органи державної податкової служби у районах ведуть облік нарахування і сплати сум фіксованого податку за формою і в порядку, затвердженими Державною податковою адміністрацією України. Контроль за своєчасним і повним надходження сум фіксованого сільськогосподарського податку здійснюють органи державної податкової служби.

Платники податку несуть відповідальність за правильність обчислення, своєчасність подання розрахунків та сплати сум фіксованого сільськогосподарського податку згідно із законодавчими актами України.

Цей Закон набирає чинності з 1 січня 1999 року і діє до 1 січня 2004 року. Для стабілізації сільськогосподарського виробництва звільняються з 1 січня 1999 року до 1 січня 2001 року від сплати фіксованого сільськогосподарського податку сільськогосподарські товаровиробники, які відповідно до норм цього Закону є платниками цього податку.

На підставі з вище означених нормативно - правових документів сільськогосподарський виробничий кооператив „Вільнянськ” здійснює та контролює бухгалтерський облік витрат у птахівництві.

ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ

В ході дипломної роботи була розглянута тема „Облік і контроль витрат продукції птахівництва”. Розглядалась вона на прикладі господарства СВК „Вільнянськ”.

В умовах жорсткої конкурентної боротьби, яка є однією з найбільш характерних ознак ринкової економіки, досягнення підприємством очікуваних результатів своєї господарської діяльності можливо лише на основі ефективного управління. Економія по одним статтям призводять до зниження собівартості виробництва.

Плани оперативного економічного контролю за використанням предметів праці, живої праці та фонду її оплати, а також засобів праці являються складовими частинами плану оперативного економічного контролю за формуванням собівартості продукції. Саме тому, контролюючи використання праці, засобів и предметів праці, необхідно систематизувати результати контролю по видам продукції (об’єктам обліку витрат - видах і віковим групам птиць), на собівартості яких можуть відобразитись порушення (відхилення) норм витрат и по напрямкам цих відхилень або порушень (збільшення або зменшення витрат або обсягів виходу продукції).

Для математичного спостереження за відхиленнями від норм затрат на виробництво головний бухгалтер, бухгалтера структурних підрозділів господарства одночасно (паралельно) з розрахунком збитку або інших витрат, нанесених господарству, повинні вести спеціальний зошит реєстрації всіх порушень с даними рапортів бригадирів і інших виконавців цього контролю. Така реєстрація відхилень від норм використання праці, засобів і предметів допомагає робітникам бухгалтерії спостерігати за використанням засобів по ліквідації причин цих відхилень.

Дані, накопичені в зошитах будуть допомагати при аналізі роботи кожного структурного підрозділу господарства, сприяти виявленню резервів збільшення продуктивності праці, використання техніки, трудових, матеріальних і фінансових ресурсів господарства.

В першому розділі дипломної роботи, який має назву „Теоретичні і методичні основи обліку затрат продукції птахівництва” ми розглянули сучасний розвиток в птахівництві; склад витрат, детально зупинилися на статтях витрат; також розглянули облік витрат і обчислення собівартості продукції ; та внутрішньогосподарський контроль. Надані визначення таких понять як: витрати, інвентаризаційна комісія, внутрішній аудит.

Другий розділ називається „Організація обліку і контролю витрат продукції птахівництва”. Даний розділ містить чотири підрозділи.

В першому підрозділі ми розкрили організаційно – економічну характеристику СВК ”Вільнянськ”, представили основні економічні показники забезпеченості господарства земельними угіддями, трудовими ресурсами, фондами. Другий підрозділ має назву „Синтетичний й аналітичний облік витрат на виробництво продукції птахівництві” в ньому зазначені основні рахунки по затратам у птахівництві. Розглянули документи в яких фіксуються дані про витрати та вихід продукції в птахівництві. В третьому підрозділі розглянута методика розрахунку собівартості продукції птахівництва, а також розрахунок незавершеного виробництва на прикладі інкубації яєць, розглянуто калькуляцію собівартості. В останньому підрозділі, який має назву „Контроль витрат” розглянуто контроль за формуванням собівартості продукції.

Третій розділ дипломної роботи називається „Вдосконалення обліку та контролю затрат”. В даному розділі ми запропонували:

- впровадження в практику нормативного методу обліку затрат;

- застосування комп’ютерної системи бухгалтерського обліку.

В четвертому розділі розглянуті заходи щодо забезпечення безпеки та охорони праці у птахівництві та основні витрати з охорони праці на підприємстві.

П’ятий розділ дипломної роботи має назву „Правове забезпечення обліку витрат в птахівництві”, в ньому ми надали перелік нормативно – правових документів, які регулюють облік витрат в Україні та детально їх розглянули.

Отже, можна зробити висновок, що тема обліку і контролю витрат була детально розглянута в багатьох аспектах у даній дипломній роботі.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Білуха М. Теорія бухгалтерського обліку. -К.: Білуха, 2000.-692с.

2. Бутинець Ф.Ф. Бухгалтерський управлінський облік. Житомир: ПП „Рута”, 2002.-256с.

3. Бутинець Ф.Ф., Шигун К.Л. Організація бухгалтерського обліку. -Житомир: ПП „Рута”, 2001.-592с.

4. Бутинець Ф.Ф. Теорія бухгалтерського обліку. Підручник.(вид.2-е, доп.). -Ж.: ЖІТІ, 2000.-640с.

5. Бухгалтерський облік та фінансова звітність, // За ред. Голова. -Дніп.: Баланс. Клуб, 2000.-768с.

6. Бухгалтерський фінансовий облік. Практикум. // За ред. Бутинця. -Ж.: ЖІТІ, 2000.-512с.

7. Бухгалтерський облік на с/г підприємствах / за ред. М.Ф. Огійчука – К: Аграрна освіта, 2001. – 212с.

8. Бухгалтерія в сільському господарстві №, 2002. – 32с.

9. Бухгалтерський облік. Конспект лекцій / за ред. проф.. Ф.Ф. Бутинця. – Житомир: НСІТІ, 2001 – 288с.

10. Гарасим П.М., Хомин П.Я. Бухгалтерський облік за журнальною формою рахівництва. Навчальний посібник. -Тернопіль: „Астон”, 2003.

11. Дацій О.І., Кузнєцов О.О. Розвиток інновацій у птахівництві // Економіка АПК, 2004, №1 – С.89 – 93.

12. Деващук Л. Теоретичні основи та практика бухгалтерського обліку. Ч.1. –Х.: Одисей, 2001.-496с.

13. Дерій В.А. Організація бухгалтерського обліку в підприємстві. Курс лекцій. –Тернопіль: Джура, 2003.

14. Завгородний В.П. Бухгалтерский учет в Украине с использованием национальных стандартов. -К.: АСК, 2002.-848с.

15. Завгородній А.Г., Партин Г.О. Бухгалтерський облік. Основи теорії та практики. Друге видання. –К.: Знання, 2003.

16. Закон України „Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні” № 996 від 16 липня 1999.

17. Закон України „Про фіксований сільськогосподарський податок” №39 від 1 січня 1999.

18. Карпова Т. Управленческий учет. Учебник для ВУЗов. –М.: ЮНИТИ, 2000.-350с.

19. Кружельний В. Теорія бухгалтерського обліку. Підручник. -К.: КНЕУ, 2001.-352с.

20. Литвин Ю. Я., Олійник В.М. Організація бухгалтерського обліку, контролю і аналізу в сільському господарстві. –Тернопіль: Книжково-журнальне видавництво, 1998.

21. Лишиленко О. В. Бухгалтерський облік. Навчальний посібник. –К.: Центр навчальної літератури, 2003.

22. Мельник Б.А. Сучасний рівень виробництва та перспективи розвитку м’ясного птахівництва в Україні // Економіка АПК, №10, 2003 – С.20 – 26.

23. Методичні рекомендації з планування, обліку і калькуляції собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств №132 від 18.05.2001.

24. Огійчук М. Ф. Бухгалтерський облік на сільськогосподарських підприємствах. Підручник. –К.: Вища освіта, 2003. -800с.

25. Партин Г. Бухгалтерський облік. Навч. пос. -К.: Знання, 2000.-245с.

26. Правила охорони праці у сільськогосподарському виробництві. ДНАОП 2.0.00-1.01-00.-К.: Форт, 2001.-384с.

27. Положення (стандартів) бухгалтерського обліку: 16 „Витрати”.

28. Саблук П.Т. Бухгалтерський облік у сільськогосподарських підприємствах. –К.: Техніка, 1998.

29. Сопко В., Завгородній В. Організація бухгалтерського обліку, економічного контролю та аналізу. Підручник. –К.: КНЕУ, 2000. – 254с.

30. Сопко В. Бухгалтерський облік. Підручник. -К.: КНЕУ, 2000.-580с.

31. Статут СВК „Вільнянськ” від 25.02.2000.

32. Сук Л. Аналітичний і синтетичний облік в тваринництві // Бухгалтерія в сільському господарстві, 2002. № 4. -С. 5.

33. Ткаченко Н. М. Бухгалтерський фінансовий облік на підприємствах України. (5-те видання, доп. і перероблене). -К.: АСК, 2000.-520с.

34. Управленческий учет. Учебное пособие. // Под ред. Шеремета А. –М.: Фбк-пресс, 2000.-512с.

35. Ярошенко Ф.О. Природні та економічні умови розвитку птахівництва в Україні // Економіка АПК, 2003, № 8 - С. 8 – 14.