Зміст

1. Облік зносу основних засобів, витрат на їх утримання і вибуття

2. Звіт про рух грошових коштів

Список використаних джерел

1. Облік зносу основних засобів, витрат на їх утримання і вибуття

Питання обліку основних засобів регулює МСБО 16 "Основні засоби", а методи нарахування амортизації — МСБО 4 "Облік амортизації". У первісну вартість основних засобів входять усі необхідні витрати, пов'язані з доставкою, монтажем і запуском в експлуатацію, тобто ціна придбання плюс витрати на перевезення, страхування (якщо здійснюється перевезення), монтаж і інші необхідні витрати.

Якщо основні засоби купуються в кредит, сплачені відсотки не включаються в їхню вартість, а є поточними витратами. Виключенням з цього принципу є положення, за яким витрати по відсотках за кредит отриманий під будівництво об'єкта, варто включати у вартість цього об'єкту.

За правилом відповідності нарахування витрати на придбання розподіляться на весь термін експлуатації основних засобів.

У зарубіжних країнах для обліку придбання основних засобів застосовується таке поняття як "паушальний платіж (вартість)".

Особлива проблема, пов'язана з визначенням ціни основних засобів, виникає при купівлі групи довгострокових активів за паушальною ціною. У такій ситуації (не зовсім незвичайна) застосовується розподіл загальної вартості за різними активами на основі їх відносної справедливої ринкової вартості з урахуванням того, що вартість активів буде змінюватися прямо пропорційно вартості продажу. Цей же принцип застосовується для розподілу паушальної суми за різними одиницями товарно-матеріальних запасів.

Для визначення справедливої ринкової вартості може використовуватися кожний з нижчеподаних методів: оцінка з метою страхування, оцінна вартість податків на власність чи незалежна оцінка, виконана інженером чи іншим оцінювачем.

Таким чином, паушальний платіж — це сума, сплачена не за якийсь окремий об'єкт, а за весь комплекс, при цьому з документів не випливає ціна кожного об'єкта, що входить у цей комплекс.

У залежності від способу придбання об'єкта оцінка основних засобів і нематеріальних активів може здійснюватися за різною вартістю (табл. 1.1).

Таблиця 1.1 Оцінка основних засобів і нематеріальних активів

Вартість необоротних активів повинна рівномірно розподілятися протягом передбачуваного терміну їхньої експлуатації шляхом списання на витрати звітних періодів. Цей процес називається амортизацією.

Витрати на поточний ремонт є витратами на підтримку основних засобів у робочому стані; вони відносяться на рахунок витрат у тому періоді, у якому вони понесені, на тій підставі, що він є основним періодом, що приніс вигоду. Заміна незначних агрегатів, змащення і налагодження устаткування, повторне фарбування і чищення є прикладами витрат на обслуговування, що виникають регулярно і враховуються як звичайні операційні витрати.

Часто важко відрізнити ремонт від удосконалення чи заміни. Основне розуміння — чи приносять ці витрати вигоду на період більш ніж один рік чи більш ніж один операційний період, у залежності від того, котрий з них довше. Якщо відбувається значний ремонт (наприклад, капітальний), економічна вигода буде отримана протягом декількох періодів і втрати повинні враховуватися як модифікація, удосконалення чи заміни.

Якщо звіти про прибутки і збитки складаються за короткі періоди часу, скажімо, щомісяця чи щокварталу, застосовуються ті ж самі принципи. Від витрат на поточний ремонт і інше регулярне обслуговування за рік вигоду можуть одержати протягом декількох кварталів і може знадобитися розподіл витрат між відповідними періодами. Часто компанії знайдуть більш вигідним сконцентрувати свої ремонтні роботи у певний час року, можливо, протягом найменшої активності чи коли завод закритий на час відпусток. Короткострокові порівняльні звіти можуть вводити в оману, якщо подібні витрати були б показані, як витрати кварталу, у якому вони були понесені. Для того щоб забезпечити порівнянність щомісячних чи квартальних про прибутки і збитки, може використовуватися такий рахунок як "Резерв на ремонт" — для того щоб витрати на ремонт були краще розподілені по періодах, що принесуть вигоду від цих витрат.

Фактори, що впливають на обчислення величини амортизації. Визначення суми амортизації за звітний період залежить від:

первісної вартості об'єктів;

їхньої ліквідаційної вартості;

вартості, що амортизується;

передбачуваного терміну корисної служби.

Первісна вартість — нетто — ціна придбання плюс усі необхідні витрати за доставки, установки і підготовки об'єкта до роботи.

Ліквідаційна вартість — вартість скрапу, брухту й інших відходів, що виникли при ліквідації і після їхнього передбачуваного продажу.

Вартість, що амортизується — різниця між первісною і ліквідаційною вартістю.

Передбачуваний термін корисної служби — може вимірятися у роках, протягом яких буде використовуватися об'єкт, у кількості одиниць зробленої продукції, у пробігу, якщо мова йде про автомобілі і т. д. При визначенні цього показника бухгалтер повинен враховувати наступну інформацію:

накопичений досвід роботи з подібними активами;

сучасний стан об'єкта;

питання ремонту і догляду за устаткуванням;

сучасні тенденції в галузі технологій і виробництв;

місцеві погодні умови.

Існують різні методи списання вартості основних засобів і нематеріальних активів шляхом амортизації.

Метод рівномірного (прямолінійного) списання. Відповідно до цього методу вартість об'єкта, що амортизується, рівномірно списується (розподіляється) протягом терміну його служби. Сума амортизаційних відрахувань для кожного періоду розраховується шляхом розподілу вартості, що амортизується, на термін експлуатації об'єкта. Норма амортизації є постійною.

Метод нарахування зносу пропорційно обсягу виконаних робіт (виробничий) — заснований на тім, що амортизація (знос) є тільки результатом експлуатації і термін корисного використання не грає ніякої ролі в процесі її нарахування. Амортизаційні відрахування (AT) будуть визначені у такий спосіб:

АО = АВ/ОПР

де АВ— вартість, що амортизується; ОПР — обсяг передбачуваної роботи.

Прискорені методи полягають у тім, що суми на початку експлуатації основних засобів та нарахована амортизація перевищують амортизаційні суми, нараховані наприкінці терміну служби об'єкта. Використовуючи ці методи, виходять з того, що багато видів основних засобів виробничого призначення діють більш ефективно, поки вони ще нові (тобто в перші роки їхньої експлуатації) і мають високу продуктивну здатність. Це відповідає правилу відповідності, за яким відбувається списання більшої частини зносу на початку експлуатації основних засобів, якщо їхня корисність і продуктивна здатність значно більше в перші роки, ніж у наступні. Застосування прискорених методів пояснюються, зокрема, тим, що з удосконалюванням технологій багато видів устаткування швидко втрачають свою вартість (застарівають морально).

Застосування методу списання вартості за сумою чисел (кумулятивний метод) зумовлюється сумою років терміну служби якогось об'єкта, що с знаменником у розрахунковому коефіцієнті. У чисельнику цього коефіцієнта знаходиться кількість років, що залишається до кінця терміну служби об'єкта (у зворотному порядку). Наприклад, передбачуваний термін корисної служби вантажівки — 5 років. Сума чисел — років експлуатації — 15 (кумулятивне число):

1 + + 2 + 3 + 4 + 5 = 15

Потім шляхом множення кожного дробу на вартість, що амортизується, визначають щорічну суму амортизації.

Кумулятивне число (Ч) може бути швидко розраховане за такою формулою:

Ч = ТКЕ * (ТКЕ + 1)

де ТКЕ — передбачуваний термін корисної експлуатації об'єкта.

Метод зменшуваного залишку заснований на тім же принципі, що і метод суми чисел. Хоча при цьому методі може застосовуватися 56 будь-яка тверда ставка, але найчастіше береться подвоєна норма амортизації в порівнянні з нормальною котра використовується при прямолінійному методі. Цей процес звичайно називається методом зменшуваного залишку при подвоєній нормі, амортизації. Однак у країнах Європи існують інші коефіцієнти в залежності від терміну служби об'єкта (до чотирьох років — 1,5; до шести років — 2,0; понад шість років — 2,5), Передбачувана ліквідаційна вартість не приймається в розрахунок при підрахунку амортизації, за винятком останнього року, коли сума амортизації обмежена величиною, необхідною для зменшення залишкової вартості предмета до ліквідаційної. Основні засоби можуть бути ліквідовані добровільно чи шляхом продажу, обміну, мимовільної утрати чи відмовлення. Незалежно —А часу вибуття, знос має бути нарахований до дати вибуття і потім усі рахунки, пов'язані з вибулим активом, повинні бути закриті. В ідеалі балансова вартість конкретного основного засобу була б рівною його ліквідаційній вартості. Але звичайно цього не відбувається. У результаті виникає прибуток чи збиток. Причина: знос є оцінним розподілом вартості, а не процесом оцінки. Прибуток чи збиток від вибуття в дійсності є коректуванням чистого прибутку за роки, протягом яких використовувався основний засіб. Якби під час придбання було можливо спрогнозувати точну дату вибуття і суму, що буде отримана при цьому, тоді була б врахована більш точна оцінна сума зносу, і не виникли б ні прибуток, ні збиток.

Прибутки або збитки від вибуття основних засобів мають бути відображені у звіті про прибутки і збитки разом з іншими статтями, що виникають від звичайної операційної діяльності. Однак, при продажу, відмовленні, відділенні чи якому-небудь іншому вибутті "сегмента бізнесу" результати "триваючих операцій" повинні відображатися окремо від "припинених операцій". Будь-який прибуток чи збиток від вибуття сегмента бізнесу повинні відображатися разом з відповідними результатами припинених операцій, а не як надзвичайна стаття [3, c. 85].

Якщо актив здається на металобрухт чи вибуває без одержання коштів, необхідно визнати збиток, рівний балансовій вартості активу. Якщо є ліквідаційна вартість, прибутком чи збитком різниця між ліквідаційною вартістю активу і його балансовою вартістю. Якщо актив усе ще може використовуватися, хоча на нього вже цілком нарахована амортизація, він може міститися в бухгалтерських документах за первісною вартістю, за винятком зносу, або може враховуватися за ліквідаційною вартістю, фінансовий результат від списання основних засобів розраховується як різниця між балансовою вартістю об'єкта й очікуваною чистою сумою надходжень від його продажу або ліквідації. Прибуток або збиток від вибуття основних засобів відображають у звіті про прибутки і збитки в статті "Інші доходи або витрати від звичайної діяльності".

МСБО 16 дозволяє здійснювати переоцінку основних засобів і нематеріальних активів виходячи з їхньої справедливої вартості на дату переоцінки. Справедливою вартістю є їхня ринкова вартість, визначена експертною оцінкою.

Варто пам'ятати: коли переоцінюється певний об'єкт необоротних активів, необхідно переоцінити весь клас активів, до якого належить цей об'єкт.

Сума дооцінки залишкової вартості об'єкта (перша переоцінка) включається до складу додаткового капіталу компанії.

Суха уцінки залишкової вартості об'єктів (перша переоцінка) включається до складу витрат компанії. Наступна уцінка дооціненого об'єкта спершу на зменшення додаткового капіталу (на суму раніше зробленої дооцінки), а потім сума, що залишилася, — на витрати періоду.

В обліку Польщі, як і в колишньому українському обліку, амортизація нараховується за певною схемою з використанням терміну та коефіцієнтів для конкретних груп основних засобів. Величина нарахованого зносу може коливатись залежно від кількості робочих змін; рівня технологічного та економічного прогресу; виробничих потужностей; строку експлуатації; попередньо встановленої ліквідаційної вартості; коефіцієнтів зносу відповідно до податкового законодавства.

В Португалії взагалі дозволяється використовувати лише лінійний метод нарахування. В Люксембурзі амортизаційні відрахування не нараховуються по активах, які мають невизначений термін експлуатації.

В законодавстві Німеччини не передбачено жодних конкретних методів амортизації. На практиці найчастіше застосовуються прямолінійний метод та метод зменшення залишку. Строки служби активів, як правило, зазвичай встановлюються за спеціальними галузевими податковими таблицями.

У Франції, також використовується переважно прямолінійний метод, але ліквідаційна вартість при цьому не зазначається.

Комерційна амортизація за індивідуальними рахунками у Франції включається до результату по звичайних операціях, тоді як додаткові суми амортизації в цілях оподаткування включаються до складу екстраординарних операцій. При консолідації, як правило, відображається тільки комерційна амортизація. Найбільш розповсюджений строк знецінення складає 20-30 років для будівель та споруд, 10 років - для основних виробничих засобів і для обладнання та 5 років - для транспортних засобів. З 1960 р. у Франції дозволяється використання методу прискореного списання вартості.

В Нідерландах та Іспанії норми амортизації не співпадають з нормами, передбаченими податковим законодавством.

В той же час в американській обліковій практиці застосовується багатоваріантність вибору методу визначення величини зносу, причому вибір такого методу і строк корисного функціонування активу, що амортизується, здійснює саме керівництво підприємства, тобто рішення приймається на підставі професійного судження бухгалтера про дане питання.

Важливо підкреслити, що в системі США можуть переглядатися норми амортизації, але сама оцінка об'єкту перегляду не підлягає. Це пов'язано з тим, що, змінюючи оцінку, бухгалтер порушує принцип відповідності - співставлення раніше понесених витрат з отриманими в даному звітному періоді доходами, - що викривляє фінансовий результат та призводить до необґрунтованої зміни оподатковуваного прибутку.

В Данії амортизаційні ставки існують окремо для фінансового та податкового обліку. Зазвичай тут використовують прямолінійний метод (будівлі та споруди - 50-100 років; основні виробничі засоби - починаючи з 3 років). Практика капіталізації фінансових витрат на створення власних активів протягом періоду, коли вони стають придатними до використання, в Данії законом дозволяється, однак широкого визнання не набула.

В таблиці 1.2 показано методи нарахування амортизації, які переважають в різних країнах.

Таблиця 1.2 Методи нарахування амортизації основних засобів, що переважають в різних країнах

2. Звіт про рух грошових коштів

Сучасна економіка будь-якої держави є широко розгалуженою мережею складних відносин мільйонів господарюючих суб'єктів між собою. Основою даних взаємозв'язків виступають розрахунки і платежі, в процесі здійснення яких забезпечуються взаємні вимоги та зобов'язання.

Грошова маса є результатом взаємодії двох потоків. Один потік – випуск грошей, який означає розподіл платіжних засобів серед економічних агентів за допомогою банків, інший - повернення грошей боржниками, що має місце при зменшенні боргових вимог в активах банків.

Потоки руху грошових коштів можуть поділятися за основними видами коштів, підрозділами і секторами економіки, регіонами, включаючи потоки в кожній первинній ланці суспільного виробництва - підприємстві. Найбільший досвід розробки обліку потоків накопичений у США, де відповідна звітність за ініціативою Ради управляючих Федеральною резервною системою є регулярною.

Звіт про рух грошових коштів поряд з іншими фінансовими звітами дозволяє користувачам розробляти нові моделі для оцінки та порівняння поточної вартості майбутнього руху грошових коштів різних підприємств. Він також підвищує ступінь зіставності звітності про результати діяльності різних підприємств, тому що запобігає впливу різних підходів до обліку однакових операцій та подій.

Інформація про рух грошових коштів підприємства є корисною, оскільки вона надає користувачам фінансових звітів основу для оцінки спроможності підприємства генерувати грошові кошти та їх еквіваленти, а також потреби підприємства щодо використання цих грошових коштів.

Складання звіту про рух грошових коштів регулюється МСБО 7 "Звіт про рух грошових коштів".

Відповідно до даного стандарту звіт про рух грошових коштів повинен відображати рух грошових коштів протягом відповідного періоду згідно з поділом діяльності на операційну, інвестиційну та фінансову. Саме виходячи з цього переліку видів діяльності та грошових потоків і складена форма звіту про рух грошових коштів в Україні, Росії, Польщі, США та деяких інших країнах.

Підприємство представляє рух грошових коштів від операційної, інвестиційної та фінансової діяльності у вигляді, який найбільш відповідає його господарській діяльності. Класифікація за видами діяльності надає інформацію, яка дозволяє користувачам оцінювати вплив цих видів діяльності на фінансовий стан підприємства та суму його грошових коштів і їх еквівалентів. Таку інформацію можна також використовувати для оцінки взаємозв'язку наведених вище видів діяльності.

Показник руху грошових потоків використовується, з одного боку, як індикатор фінансової стійкості підприємства (показник оцінки потенціалу внутрішніх джерел фінансування), а з іншого — як індикатор прибутковості (показник фактичної та потенційної прибутковості підприємства). Значення показника грошових потоків може достовірно відображати фінансовий стан підприємства лише за умови врахування стратегії його розвитку. Визначаючи рух грошових потоків, слід також враховувати галузеві особливості діяльності підприємств.

Класифікація потоків руху грошових коштів, наведена в міжнародних стандартах, є недостатньо повною. Найбільш розгорнуту класифікацію пропонують стандарти фінансової звітності Великобританії. Так, Стандарт фінансової звітності 1, прийнятий в 1991 році, виділяє 5 джерел та напрямів потоків руху грошових коштів:

операційна (поточна) діяльність;

доходи від інвестицій та обслуговування боргу;

оподаткування;

інвестиційна діяльність;

фінансова діяльність.

Виділення потоків руху грошових коштів по доходах від інвестицій та обслуговуванню боргу, оподаткуванню забезпечує яснішу картину діяльності підприємства, ніж класифікація цих статей відповідно до міжнародних стандартів.

Як вже зазначалось, МСБО 7 визначає структуру звіту про рух грошових коштів за трьома основними сферами діяльності: операційною, інвестиційною та фінансовою.

Рух грошових коштів від операційної діяльності визначається переважно основною діяльністю підприємства, яка дає дохід. Таким чином, він є, як правило, результатом операцій та інших подій, які підпадають під визначення чистих прибутків або збитків [5, c. 47].

Сума руху грошових коштів від операційної діяльності є ключовим показником того, якою мірою операції підприємства генерують грошові кошти, достатні для погашення позик, підтримки операційної потужності підприємства, виплати дивідендів та здійснення нових інвестицій без залучення зовнішніх джерел фінансування. Інформація про конкретні компоненти руху первинних грошових коштів є корисною разом з іншою інформацією для прогнозування майбутнього руху грошових коштів від операційної діяльності. Приклади господарських операцій з руху грошових коштів від операційної діяльності наведено на рис. 2.1.

Окреме розкриття руху грошових коштів, який виникає від інвестиційної діяльності, є важливим, оскільки рух грошових коштів відображає, якою мірою здійснювались витрати на ресурси, призначені для генерування майбутнього прибутку і майбутнього руху грошових коштів. Прикладами руху грошових коштів від інвестиційної діяльності є, зокрема наступні операції (рис. 2.2).

Рис. 2.1. Приклади господарських операцій з руху грошових коштів від операційної діяльності

Рис. 2.2 Приклади господарських операцій з руху грошових коштів від інвестиційної діяльності

Приклади господарських операцій з руху грошових коштів, який виникає від фінансової діяльності наводиться на рис. 2.3.

Рис. 2.3 Приклади господарських операцій з руху грошових коштів від фінансової діяльності

Особливо слід відмітити негрошові операції, які відображаються в звіті про рух грошових коштів. В американській літературі відмічається, що негрошові операції відображаються в даному звіті американських компаній окремим рядком. Наприклад, підприємство може здійснювати різноманітні негрошові операції інвестиційного і фінансового характеру, які зачіпають тільки основні засоби, довгострокові кредити або акціонерний капітал (придбання основних засобів за рахунок довгострокових кредитів, погашення кредиторської заборгованості шляхом випуску і передачі кредиторам додаткових акцій тощо). Ці операції є звичайною інвестиційною і фінансовою діяльністю і могли б не відображатися в звіті про рух грошових коштів, так як не зачіпають грошових коштів підприємства. Однак, так як однією із цілей звіту про рух грошових коштів є відображення інвестиційної і фінансової діяльності, а такі операції обов'язково вплинуть на стан грошових коштів підприємства в майбутньому, вони повинні відображатися по відповідних статтях другого і третього розділів звіту. Разом з тим, в першому розділі звіту американських компаній негрошові операції не показуються.

Що стосується негрошових операцій за МСБО, то інвестиційні та фінансові операції, які не потребують використання грошових коштів або їх еквівалентів, виключаються зі звіту про рух грошових коштів, проте розкриваються в інших фінансових звітах.

В США структура звіту про рух грошових коштів регулюється такими документами ЗПБО, а саме: СФО 95,102,104.

Відповідно до вимог СФО 95 США в звіті про рух грошових коштів відображаються величини чистих грошових потоків, що отримані або використовуються підприємством протягом звітного періоду в ході: операційної, інвестиційної та фінансової діяльності, вплив загального обсягу чистих грошових потоків, що надійшли або сплачені протягом звітного періоду. Грошові кошти і прирівняні до них кошти підприємства, повинні бути розкриті таким чином, щоб були ув'язані залишки грошових коштів на початок і кінець звітного періоду. Крім того, СФО 95 вимагає, щоб в даному звіті обов'язково розкривалась інформація по всіх напрямах інвестиційної та фінансової діяльності підприємства, що вплинули на його фінансовий стан, але протягом звітного періоду не здійснювали безпосереднього впливу на рух грошових коштів.

Методика і послідовність складання звіту про рух грошових коштів, надання в МСБО 7 „Звіт про рух грошових коштів” є наступною (рис. 2.4).

Рис. 2.4 Послідовність складання звіту про рух грошових коштів

При складанні звітності про рух грошових коштів від операційної діяльності МСБО 7 передбачає використовувати:

а) прямий метод, за яким розкриваються основні види валових грошових надходжень і валових грошових видатків;

б) непрямий метод, за яким чистий прибуток чи збиток коригуються до величини чистої зміни грошових коштів, за виключенням впливу негрошових операцій і операцій, пов'язаних з інвестиційною та фінансовою діяльністю.

На рис. 2.5 надано методику складання звіту про рух грошових коштів за двома цими методами.

Рис. 2.5 Алгоритм складання звіту про рух грошових коштів за прямим і непрямим методами відповідно до МСБО 7

У відомостях про рух грошових коштів від операційній діяльності в звіті про рух грошових коштів міжнародні стандарти та СФО 95 США рекомендують, щоб підприємства використовували прямий метод, так як при цьому користувачі фінансової звітності можуть легше передбачити майбутні обсяги руху грошових коштів.

Необхідно відмітити, що в Україні згідно з П(С)БО 4 "Звіт про рух грошових коштів" з двох методів перевагу було віддано непрямому методу розрахунку потоків грошових коштів. Разом з тим необхідно відмітити, що різниця у використанні прямого й непрямого методів стосується тільки розділу операційної діяльності.

Згідно з прямим методом, інформацію про основні класи валових надходжень грошових коштів і валових виплат грошових коштів можна отримати:

а) з облікової документації підприємства;

б) в звіті про прибутки та збитки шляхом коригування продажу, собівартості реалізованої продукції (дохід у вигляді відсотків та подібний дохід, витрати на сплату відсотків та подібні витрати для фінансової установи), а також інших статей щодо:

змін протягом періоду в запасах, дебіторській та кредиторській заборгованості;

інших негрошових статей;

інших статей, для яких вплив грошових коштів є рухом грошових коштів від інвестиційної або фінансової діяльності.

Згідно з непрямим методом, чистий рух грошових коштів від операційної діяльності визначається шляхом коригування чистого прибутку або збитку відповідно до впливу:

а) змін протягом звітного періоду в запасах, дебіторській та кредиторській заборгованості від операційної діяльності;

б) негрошових статей, таких як амортизація, забезпечення, відстрочені податки, нереалізовані прибутки та збитки від обміну валют, нерозподілений прибуток від асоційованих компаній і частка меншості;

в) усіх інших статей, для яких вплив грошових коштів є рухом грошових коштів від інвестиційної або фінансової діяльності [2, c. 44].

МСБО 7 дозволяє складати звіт про рух грошових коштів на нетто-основі, тобто, якщо рух грошових коштів від операційної, інвестиційної або фінансової діяльності виник в результаті:

а) надходження і виплати грошових коштів за дорученням клієнтів, коли рух грошових коштів відображає діяльність клієнта, а не діяльність підприємства (акцепт і виплата депозитів до запитання банку; кошти, які інвестиційне підприємство утримує для клієнтів; орендна плата, яку одержують за дорученням власників майна або їм сплачують);

б) надходження і виплати грошових коштів за статтями, згідно з якими обіг є швидким, суми великими, а строки погашення короткими (аванси та виплати за: основну суму боргу клієнтів, які використовують кредитні картки; придбання та реалізацію інвестицій; інші короткострокові позики, наприклад, такі, строк погашення яких становить три місяці або менше).

Рух грошових коштів, який виникає від операцій в іноземній валюті, визначається у валюті звітності підприємства із застосуванням до суми в іноземній валюті такого курсу обміну валюти звітності на іноземну валюту, що існував на дату руху грошових коштів.

Сукупний рух грошових коштів, який виникає від придбання чи реалізації дочірніх підприємств або інших господарських одиниць, розкривається окремо і класифікується як інвестиційна діяльність.

Отже, як бачимо, звіт про рух грошових коштів в більшості зарубіжних країн не є обов'язковою формою і частіше подається в складі інформації приміток до фінансової звітності.

Список використаних джерел

1. Єфіменко В. І., Лук'яненко Л. І. Облік у зарубіжних країнах. — К.: КНЕУ, 2005. — 212 с.

2. Лучко М. Р., Бенько І. Д. Бухгалтерський облік у зарубіжних країнах. — К.: Знання, 2006. — 312 с.

3. Маляревський Ю. Д., Фартушняк О. В., Пасічник І. Ю. Облік у зарубіжних країнах. — Х.: ІНЖЕК, 2003. — 164 с.

4. Полякова Л. М., Мохняк В. С. Основи обліку в зарубіжних країнах. — Л.: Видавництво Національного ун-ту "Львівська політехніка", 2006. — 248 с.

5. Шандурська В. Г. Облік у зарубіжних країнах. — Х., 2004. — 244 с.