Толерантність (від лат. tolerantia – терпіння) – у загальному значенні здатність приймати щось, не схвалюючи це. На індивідуальному рівні – це здатність сприймати без агресії думки, які відрізняються від власних, а також – особливості поведінки та способу життя інших. Терпимість до чужого способу життя, поведінки, звичаїв, почуттів, ідей, вірувань є умовою стабільності та єдності суспільств, особливо тих, які які не є гомогенними ні у релігійному, ні в етнічному, ні в інших соціальних вимірах.
Термін виник як формула терпимості щодо релігійних меншин та сект унаслідок протестантської Реформації. В історичному плані він зіходить до підтримки практики, яка забороняє релігійну дискримінацію, до якої пізніше додалася заборонна на етнічну дискримінацію; у наш час цей термін все частіше використовується для позначення широкого кола терпимого ставлення до практики та соціальних груп чи політичних партій або ідей, які багато хто вважає неприйнятними.
Тепер цей термін використовується для позначення широкого кола терпимого ставлення до способу життя та існування соціальних груп, політичних партій або ідей, які дехто вважає неприйнятними. Серед інших найчастіше йдеться про релігійну, національну, расову, політичну толерантність, толерантність до конкретної статі (чоловічої або жіночої), до сексуальних меншин, до опонентів, інвалідів, психічно хворих і т. ін. Зазвичай принцип толерантності не визнають релігійні фундаменталісти, расисти, сексуальні шовіністи, радикальні націоналісти, ксенофоби, етноцентристи. Тоталітарні та авторитарні суспільства також великою мірою нетолерантні до тих чи інших соціальних груп або поглядів.
Приклади толерантності: батьки миряться з певною поведінкою своїх дітей; людина терпить слабкості іншої людини; монарх терпить інакомислення; релігійна течія терпимо ставиться до гомосексуалів; держава визнає релігійні меншини; суспільство терпимо ставиться до певних форм девіантної поведінки.
Проблематичність толерантності
Щодо поняття толерантності і досі точаться дискусії. Позиції розділяються на дві протилежні:
цей термін є попереднім та, хоч і є історично справедливим, однак має бути уточнений або замінений на більш позитивний та супроводжуватись чіткою оцінкою плюралізму та різноманіття;
він є абсолютним концептом, що важливий для існування суспільства та обмеження дискримінації.
Також дискусії точаться з приводу міри толерантності – якою мірою і в яких ситуаціях толерантність має бути присутня. Проблематичною є повна (радикальна) толерантність, яка вимагає толерантності навіть до радикалів, що потенційно становлять загрозу для дотримання прав частини громадян або стабільності соціальної системи.
Ефективна толерантність неминуче повинна бути абсолютною, і, щоб дієво виконувати свої функції – бути примусом, бути нетолерантною до нетолерантності. К. Поппер (Karl Popper) це визначив як «парадокс терпимості»: «необмежена терпимість повинна привести до нетерпимості». У цьому плані суперечка стосується меж терпимості – наскільки суспільство і його соціальні інститути мають віднайти розумні засоби самозбереження, що певною мірою підмінює принцип толерантності[8].\
Німецький дослідник Р. Інґлехарт (Ronald Inglehart) безпосередньо пов’язує толерантність із рівнем матеріального добробуту, економічним прогресом та типом культури. Вона, на його думку, залежить від того, чи суспільство ближче до «традиційної», чи до «секулярно-раціональної» культури. Суспільствам першого типу культури властиві «цінності виживання», неповага до етнічного рівноправ’я, рівності статей, низький рівень міжособистісної довіри, нетерпимість до інакомислячих; для спільнот з культурою другого типу характерні «цінності самовираження»
Толерантність - це здатність без агресії сприймати думки, поведінку, форми самовираження та спосіб життя іншої людини, які відрізняються від власних.
Виникла толерантність у західній цивілізації на релігійному рівні. Виникнення цього терміну пов'язують з підписанням Нантського едикту.
Передусім толерантність означає доброзичливе та терпиме ставлення до чогось. Основою толерантності є відкритість думки та спілкування, особиста свобода індивіда та поцінування прав та свобод людини. Толерантність означає активну позицію людини, а не пасивно-терпиме ставлення до навколишніх подій, тобто толерантна людина не повинна бути терпима до всього, наприклад до порушення прав людини чи маніпуляцій та спекуляцій. Те що порушує загальнолюдську мораль не повинно сприйматись толерантно.
Тому потрібно розрізняти толерантну поведінку та рабську терпимість, яка не приводить ні до чого хорошого. Потрібно пильно розрізняти ці поняття, бо маніпулятори (в тому числі більшість політиків) закликають до лжетолерантності, оскільки людьми, які відносяться до всього лояльно легше управляти.
Отже, толерантність є доволі тонкою категорією, якої безумовно потрібно дотримуватись, оскільки вона визначає моральний, суспільний і демократичний розвиток суспільства.
У перекладі з латинської «tolerance» означає «терпіння».
Це слово в медицині позначає здатність організму переносити вплив тих чи інших чинників. У суспільстві толерантність означає терпимість до інших думок, поглядів, традицій.
Життя суспільства, як і життя окремої людини, ґрунтується на впливі ідей, поглядів, теорій. За часи історії людства їх промайнуло чимало. Вони оволодівали розумом людей на більший чи менший термін. Деякі з них закликали до барикад, призводили до війн, ставали підставою для створення «образу ворога» з іншого народу.
Але з розвитком суспільства до людей прийшло розуміння, що Земля не є надто великою, вона – наш спільний дім, всі люди в якому – сусіди. А для того, щоб людство успішно розвивалося, треба знаходити спільну мову. У безмежному морі різноманітних культур, релігій, думок, ідей, що належать людям різних країн на планеті, на допомогу має прийти «рятувальне коло» толерантності. Ще у ХVIII ст. французький філософ-просвітитель Франсуа-Марі Вольтер сказав свою знамениту фразу: «Ваша думка для мене глибоко ворожа, але за Ваше право висловити її я готовий віддати своє життя».
Толерантність – це повага, сприйняття та розуміння багатого різноманіття культур нашого світу, форм самовираження та самовиявлення людської особистості. Формуванню толерантності сприяють знання, відкритість, спілкування та свобода думки, совісті й переконань. Також толерантність – це єдність у різноманітті, те, що переходу від війни до культури миру. Для громадян це, передусім, активна позиція, що формується на основі визнання універсальних прав та основних свобод людини.
Сьогодні толерантність – яскравий показник ступеню демократичності кожної держави й одна з умов її розвитку. Політична толерантність є основою для плідних міжнародних відносин.
Для того, щоб досягти успіху у власному житті, не витрачати сил на конфлікти, «побутові війни», кожному доцільно сформувати у собі толерантність як рису характеру. Для цього необхідно:
• бути готовими до того, що всі люди різні – не кращі й гірші, а просто різні;
• навчитися сприймати людей такими, якими вони є, не намагаючись змінити в них те, що нам не подобається;
• цінувати в кожній людині особистість і поважати її думки, почуття, переконання незалежно від того, чи збігаються вони з нашими;
• зберігати «власне обличчя», знайти себе і за будь-яких обставин залишатися собою.
Понад 12 років 16 листопада світ святкує Міжнародний день толерантності. Цей День був проголошений Декларацією принципів толерантності, затвердженою у 1995 році на 28 Генеральній конференції ЮНЕСКО. У статті 6 Декларації зазначено: «з метою мобілізації громадськості, звернення уваги на небезпеки, приховані у нетерпимості, зміцнення прихильності і активізації дій на підтримку поширення ідей толерантності і виховання у її дусі ми урочисто проголошуємо 16 листопада міжнародним днем, присвяченим толерантності, що відзначається щорічно». Цього дня за традицією у різних країнах світу проводяться акції, спрямовані проти екстремізму, різноманітних форм дискримінації та проявів нетерпимості.
Толерантність, терпимість, терпіння (вимушене, тупе :) )
Толерантність – доброзичливе або принаймні терпиме, стримане (терпимість) ставлення до чогось; в соціальних відносинах – до індивідуальних та групових відмінностей. Світоглядною основою толерантності є поцінування різноманітності – природної, індивідуальної, суспільної, культурної. Проте обернення цієї чесноти на ПОВЕДІНКУ іншого/інакшого почасти виводить її в інше проблемне поле, а отже, частково – на не питому функціональність, з чим часто починаються маніпуляції або непорозуміння. Тобто, ставлення питання про Ваше толерантне відношення у випадках, коли вияви відмінностей інших/інакших порушують Ваші права (принаймні, прописані в законах, визнані в нормах загальнолюдської моралі), є дуже проблематичним, якщо не просто спекулятивним.
На практиці толерантність добре «працює», якщо це – «гра в двоє воріт». Сподівання на те, що вияви толерантності до людини, яка систематично, брутально, цинічно порушує Ваші права, зрештою теж стане до Вас толерантною – як правило, не справджуються.
Толерантність є сенс (і похвально) проявляти до запрошеного гостя (або до біженця від страшних катастроф), який шанує господаря, а не до зайд-експансіоністів та яничарів, бо це вже буде скоріше не толерантність, а вимушене чи тупе рабське терпіння. Маймо пильність: до толерантності часто закликають не тільки щирі миротворці та гуманісти, але й ті, хто в меншості та слабкі (а були б в більшості та сильніші, то ще невідомо :) ), або маніпулятори з тих чи інших суспільних позицій (в тому числі й владиці, яким зручніше керувати толерантними підданими :( ), про що в різних народів існують різноманітні байки. Сподіватися на довготривалі, а тим більше щирі толерантні стосунки з тими, з ким у Вас інтереси несумісні аж до протилежного, є даремним.
|
