Злочини проти волі, честі та гідності особи
План
1. Загальна характеристика злочинів проти волі, честі та гідності особи
2. Характеристика окремих видів злочинів проти волі, честі та гідності особи
Список використаної літератури
1.
Загальна характеристика злочинів проти волі, честі та гідності особи
Воля, честь і гідність особи поставлені під охорону не тільки Кримінального Кодексу, а й Конституції України, яка є основним законом держави і яка проголошує, що « людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю». Суспільно небезпечні діяння проти волі, честі та гідності особи містяться в ІІІ розділі ККУ, який і називається «Злочини проти волі, честі та гідності особи». Слід сказати що ця група злочинів не побудована на основі родового об’єкта, як більшість розділів ККУ, а на основі безпосереднього об’єкта.
Тобто об’єктом
злочинів передбачених ІІІ розділом ККУ є воля, честь і гідність особи. Однак крім об’єктів зазначених вище такі злочини можуть завдавати шкоду фізичному і психічному здоров’ю особи (ст. 150, 151 ККУ).
Обов’язковою ознакою деяких видів злочинів є потерпілий, тобто особа якій злочином завдано фізичної, моральної або ін шкоди. Так ст. 150 називає потерпілим дитину, яка не досягла віку, з якого законодавством дозволяється працевлаштування. Потерпілим від злочину передбаченого ст. 151 є психічно здорова особа.
З об’єктивної сторони
злочини передбачені цим розділом можуть бути вчинені лише шляхом активних дій, які в кожному злочині є різними. Так ст. 146 (Незаконне позбавлення волі або викрадення дитини) називає об’єктивну сторону у формі 1) незаконне позбавлення волі людини 2) викрадення людини.
Незаконним позбавлення волі є у всіх випадках, коли воно здійснюється не відповідно до Конституції і законів України, згідно з якими жодна людина не може бути позбавлена волі інакше, ніж відповідно до процедури, встановленої законом, і лише у певних випадках.
Ст. 147 (Захоплення заручників) називає суспільно небезпечні дії у формі: 1) захоплення особи як заручника; 2) тримання особи як заручника.
Заручником є особа, яку захоплює або утримує інша особа, погрожуючи при цьому її вбити, спричинити тілесні ушкодження, вчинити інші насильницькі дії або продовжувати утримувати далі.
Підміна дитини (ст. 148) Цей злочин з об'єктивноїсторониполягає у підміні чужої дитини.
Під дитиною у цій статті слід розуміти особу, ідентифікувати яку за її індивідуальними ознаками її батьки чи інші законні представники з тих чи інших причин неспроможні (скажімо, підміна відбулася до того, як мати здатна була запам'ятати щойно народжену дитину, або при передачі дитини батькові, який не проживав з сім'єю, у разі смерті матері). Чужою дитина є за змістом закону для особи, яка здійснює підміну дитини.
Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини (ст. 149) з об'єктивної сторони може виражатися у таких формах: 1) продаж людини; 2) інша сплатна передача людини; 3) здійснення стосовно людини будь-якої іншої незаконної угоди, пов'язаної із законним чи незаконним переміщенням за її згодою або без згоди через державний кордон України.
Ст. 150 (Експлуатація дітей). З об'єктивної сторони злочин полягає в експлуатації дитини,
тобто у привласненні прибутку як різниці між доходами, як матеріальними результатами її праці, і виробничими витратами. Оскільки діяльність, пов'язана з експлуатацією дитини, яка не досягла певного віку, є завжди незаконною, то для кваліфікації злочину за ст. 150 не має значення, обліковується чи не обліковується винним одержаний прибуток.
Ст. 151 (Незаконне поміщення в психіатричний заклад). З об'єктивної сторони злочин полягає в незаконному поміщенні в психіатричний заклад завідомо психічно здорової людини. Способами вчинення можуть бути насильство, погрози, обман, фальсифікація документів тощо.
Суб’єкт
може бути як загальний так і спеціальний. Так загальний суб’єкт злочину передбачений в ст. 146,148,149,150 ККУ. Спеціальний суб’єкт передбачений в ст. 151, згідно якої ним може бути лікар, який приймає рішення про поміщення особи в психіатричний заклад.
Суб’єктивна сторона
цих злочинів передбачає їх вчинення з прямим умислом, а в злочинах які передбачають настання певних наслідків, ставлення до наслідків характеризується необережністю. Важливим для цієї групи злочинів є наявність, як обов’язкової ознаки – мети вчинення злочину. Так ст. 147 ККУ передбачає наявність спеціальної мети: 1) спонукання до вчинення будь-якої дії 2) утримання від вчинення будь-якої дії.
Обов’язковою ознакою злочину передбаченого ст. 148 є корисливий мотив. Суб'єктивна сторона ст. 149 ККУ також передбачає корисливий мотив. Для третьої його форми обов'язковою ознакою є мета,
якою є подальший продаж або інша передача іншій особі (особам) людини, одержаної винним і переміщеної ним через державний кордон України. Отримання прибутку є обов'язковою метою експлуатації дитини, тобто злочину передбаченого ст. 150.
2. Характеристика окремих видів злочинів проти волі, честі та гідності особи
Незаконне позбавлення волі або викрадення людини
(ст. 146). Цей злочин з об'єктивної сторони
може мати дві форми:
1) незаконне позбавлення волі людини; 2) викрадення людини.
Позбавлення волі
може полягати у триманні особи в місці, де вона взагалі не бажає або більше не бажає перебувати, або в поміщенні її в місце, яке вона не має змоги вільно залишити, хоча бажає цього. Відтак, обов'язковою ознакою складу злочину в його першій формі є місце.
Ним можуть бути як приміщення чи його комплекси (кімната, камера, льох, підвал багатоповерхового будинку, лікарня тощо), так й інші місця (дах багатоповерхового будинку, транспортний засіб, скеля, острів тощо).
Незаконним
позбавлення волі є у всіх випадках, коли воно здійснюється не відповідно до Конституції і законів України, згідно з якими жодна людина не може бути позбавлена волі інакше, ніж відповідно до процедури, встановленої законом, і лише у певних випадках. Злочин вважається закінченим
з моменту фактичного обмеження потерпілого у свободі пересування.
Викрадення людини
звичайно передбачає заволодіння нею: відкрито (коли особи, у присутності яких здійснюється викрадення, на думку винного, розуміють значення вчинюваних ним злочинних дій); таємно (вчинене за відсутності інших осіб або хоча й у присутності третіх осіб, але які, на думку винного, не розуміють факту викрадення людини); вчинене шляхом обману чи зловживання довірою (скажімо, винна особа забирає людину із притулку для старих на підставі підроблених документів).
Закінченим
злочином викрадення людини є з моменту заволодіння нею й фактичного початку обмеження її волі.
Суб’єкт
злочину загальний. Проте ним не можуть бути особи, які відповідно до закону мають право тримати особу в місці в якому вона не бажає перебувати, або поміщення її в місце яке вона не може вільно залишити, але лише з мотивів піклування про її життя і здоров’я чи з інших суспільно корисних мотивів.
Завідомо незаконні кримінально-процесуальне затримання, привід, арешт і тримання під вартою, вчинені працівниками органів дізнання, слідчими та прокурорами, а так само винесення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку про позбавлення волі, ухвали (постанови) про взяття під варту, про направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків, рішення про адміністративний арешт тощо є злочинами проти правосуддя, передбаченими, відповідно, ст. 371 і ст. 375.
Суб’єктивна сторона
злочину характеризується прямим умислом. Ставлення особи до тяжких наслідків може виражатися у формі умислу або необережності.
Кваліфікуючими ознаками
незаконного позбавлення волі або викрадення людини є вчинення їх: 1) щодо малолітнього; 2) із корисливих мотивів; 3) щодо двох або більше осіб; 4) за попередньою змовою групою осіб; 5) способом, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого; 6) із заподіянням потерпілому фізичних страждань; 7) із застосуванням зброї; 8) протягом тривалого часу.
Під способом, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого,
слід розуміти такий спосіб позбавлення волі або викрадення, коли створюється реальна загроза загибелі потерпілого або заподіяння йому тілесного ушкодження.
До фізичних страждань
треба відносити біль, що виникає під час мордування, катування, інших видів фізичного впливу на людський організм, або внаслідок жорстоких умов утримання в місці позбавлення волі (утримання особи в умовах, які позбавляють її зору, слуху, просторової або часової орієнтації; утримання в холодному та сирому приміщенні, у приміщенні з постійним та голосним звуком або у підвалі, де на особу нападають щури; позбавлення сну, харчування і води тощо).
Застосування зброї
означає фактичне використання її для фізичного впливу на потерпілого чи третіх осіб, коли цими діями була заподіяна або створювалась реальна загроза заподіяння шкоди їхньому здоров'ю або життю (використання бойових властивостей зброї), або для психічного впливу (демонстративне приведення зброї в бойове положення, прицілювання, поєднане зі словесною погрозою, тощо). Фактичні наслідки застосування зброї у вигляді заподіяння потерпілому чи третім особам тілесних ушкоджень або смерті вимагають кваліфікації діяння за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 або ч. З ст. 146 і відповідною статтею розділу II Особливої частини КК.
Тривалий час
є оціночною ознакою, наявність чи відсутність якої має визначатися судом з урахуванням конкретного астрономічного строку, протягом якого особа була позбавлена волі, місця, де вона трималась, способу її утримання, інших обставин справи та особи потерпілого. Оскільки викрадення людини є одноактною дією, ця ознака стосується тільки незаконного позбавлення волі.
Особливо кваліфікуючими
ознаками розглядуваного злочину є:
1) вчинення його організованою групою; 2) спричинення ним тяжких наслідків.
Поняттям тяжкі наслідки
охоплюється: заподіяння потерпілому тяжкого тілесного ушкодження (у т. ч. такого, що мало характер мучення), смерть близької для потерпілого особи внаслідок переживань у зв'язку з його раптовим зникненням тощо. Умисне заподіяння потерпілому тяжкого тілесного ушкодження, вчинене способом, що має характер особливого мучення, з метою залякування потерпілого або інших осіб, на замовлення, або таке, що спричинило смерть потерпілого, умисне вбивство, а так само самогубство неповнолітнього потерпілого внаслідок незаконного позбавлення його волі, кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених ч.? ст. 146 і, відповідно, ч. 2 ст. 121 ч 1 або ч 2 ст. 115,4.3 ст. 120КК.
Захоплення заручників
(ст. 147). Об'єктивна сторона
складу цього злочину характеризується суспільне небезпечними діями у двох можливих формах: 1) захоплення особи як заручника; 2) тримання особи як заручника.
Заручником
є особа, яку захоплює або утримує інша особа, погрожуючи при цьому її вбити, спричинити тілесні ушкодження, вчинити інші насильницькі дії або продовжувати утримувати далі.
Під захопленням
особи треба розуміти напад, пов'язаний з її затриманням із наступним істотним обмеженням вільного руху, пересування чи поведінки особи. Тримання
особи передбачає насильницьку заборону особі залишати певне місце чи унеможливлення це зробити.
Захоплення може бути таємним або відкритим, із застосуванням фізичного насильства або з погрозою його застосування. Так само фізичним чи психічним насильством може супроводжуватися і тримання особи. Проте захоплення або тримання, поєднані з погрозою вбивства заручника, є кваліфікованим видом злочину, а тому межі погрози, що застосовується при вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 147 КК, не можуть бути вищими за погрозу спричинення тяжкого тілесного ушкодження.
Злочин може полягати в захопленні особи з наступним її триманням або тільки у триманні особи. Закінченим
він є з моменту, коли свобода особи була фактично обмежена.
Суб’єктом
злочину є осудна особа, яка досягла 14-річного віку.
Суб’єктивна сторона
злочину характеризується прямим умислом. Ставлення особи до тяжких наслідків може виражатися у формі умислу або необережності.
Оскільки захоплення і тримання особи фактично означають позбавлення її волі, розглядуваний злочин відрізняється від злочину, передбаченого ст. 146 КК, переважно за спеціальною метою.
Тут вона може мати альтернативний характер – спонукати родичів затриманого, державну або іншу установу, підприємство чи організацію, фізичну або службову особу до: а) вчинення будь-якої дії (передати зброю, наркотичні засоби, інші речі, транспортні засоби чи гроші, звільнити якогось заарештованого чи ув'язненого, забезпечити безперешкодний виліт за межі країни тощо); б) утримання від учинення будь-якої дії (неприйняття певної особи на ту чи іншу посаду, відмова від укладення правочину тощо). Вчинення чи не вчинення певних дій адресатом вимоги є умовою звільнення заручника.
Адресатами вимоги можуть бути:
1) державна або інша установа, підприємство чи організація, у т. ч. іноземна або міжнародна;
2) родичі заручника або інші фізичні особи (скажімо, його близькі);
3) службові особи.
Кваліфікуючими ознаками
розглядуваного злочину є:
1) вчинення його щодо неповнолітнього; 2) вчинення його організованою групою; 3) захоплення або тримання особи як заручника, поєднане з погрозою знищення людей; 4) спричинення злочином тяжких наслідків.
Поняттям тяжкі наслідки
у складі цього злочину охоплюються заподіяння тяжкого тілесного ушкодження (у т. ч. такого, що спричинило смерть потерпілого), настання великої матеріальної шкоди, суттєве загострення міждержавних чи міжнаціональних стосунків, серйозне порушення діяльності установ, організацій і підприємств тощо. Умисне вбивство потерпілого за обтяжуючих обставин кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 147 та ч. 2 ст. 115.
Підміна дитини
(ст. 148). Цей злочин з об'єктивної сторони
полягає у підміні чужої дитини.
Під дитиною
у цій статті слід розуміти особу, ідентифікувати яку за її індивідуальними ознаками її батьки чи інші законні представники з тих чи інших причин неспроможні (скажімо, підміна відбулася до того, як мати здатна була запам'ятати щойно народжену дитину, або при передачі дитини батькові, який не проживав з сім'єю, у разі смерті матері). Чужою
дитина є за змістом закону для особи, яка здійснює підміну дитини.
Підміна –
це заміна однієї дитини на іншу. Цей злочин становить не тільки підміна чужої дитини на іншу чужу, а й підміна чужої дитини на свою (це може бути пов'язано, скажімо, зі станом здоров'я своєї дитини). Згода батьків однієї дитини на її підміну не змінює суті діяння, оскільки при цьому ігнорується воля інших батьків.
Суб'єктом
злочину може бути будь-яка особа, для якої у даний час певна дитина юридичне є чужою.
Суб'єктивна сторона
злочину характеризується прямим умислом і корисливими або іншими особистими мотивами. Інші особисті мотиви
можуть бути низькими (задоволення садистських нахилів, помста, заздрість, ревнощі) або благородними (наприклад, вчинена із гуманних спонукань підміна тяжко хворого немовляти, яке відразу після народження попри віх зусиль має померти, в інтересах його матері на здорову дитину, від якої відмовилась мати останньої). У другому випадку, з огляду на надзвичайно специфічний етичний бік справи, може йтись про відсутність суспільної небезпеки діяння через малозначність.
Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини
(ст. 149). З об'єктивної сторони
цей злочин може виражатися у таких формах: 1) продаж людини; 2) інша сплатна передача людини; 3) здійснення стосовно людини будь-якої іншої незаконної угоди, пов'язаної із законним чи незаконним переміщенням за її згодою або без згоди через державний кордон України.
Під продажем
тут слід розуміти угоду, за якою одна особа (продавець) передає людину у фактичну незаконну власність іншої (покупця), а остання зобов'язана прийняти її та сплатити за неї певну грошову суму.
До іншої сплатної передачі
можна віднести угоди (правочини) про міну, найм, заставу, а так само угоди, за яких особа передається винним іншій особі у фактичну «власність» або для тимчасового використання (експлуатації) за матеріальну винагороду у вигляді інших, крім грошей, цінностей (коштовностей, цінних паперів тощо) або послуг матеріального характеру (передача у користування будинку, транспортного засобу, надання лікувальних послуг, путівки в круїз тощо).
Під іншою незаконною угодою людини
слід розуміти два види фактичних угод: 1) такі угоди, як дарування, надання у безоплатне користування та будь-які інші, за якими особа безоплатно передається у фактичну «власність» або для тимчасового використання (експлуатації); 2) зворотний бік передачі, тобто купівля або одержання людини внаслідок міни, найму, застави, іншої угоди, за якої винний одержує людину від іншої особи у фактичну «власність» або тимчасово за матеріальну винагороду чи без такої.
У перших двох формах злочин є закінченим
з моменту продажу (іншої сплатної передачі), тобто з моменту фактичної передачі людини іншій особі (особам).
Злочин у його третій формі є закінченим
з моменту переміщення людини через державний кордон України.
Суб’єкт
злочину загальний
Суб'єктивна сторона
цього злочину передбачає прямий умисел і, як правило, корисливий мотив. Для третьої його форми обов'язковою ознакою є мета,
якою є подальший продаж або інша передача іншій особі (особам) людини, одержаної винним і переміщеної ним через державний кордон України.
При цьому інтелектуальна ознака умислу винного характеризується усвідомленням того, що: а) ним здійснюються купівля або інша незаконна угода щодо людини та переміщення цієї людини через державний кордон України; б) ця незаконна угода та наступне переміщення людини через державний кордон України здійснюються для подальшого продажу або іншої передачі її іншій особі (особам); в) особа (особи), яка має придбати жертву злочину, в подальшому використовуватиме її з певною (однією із визначених у диспозиції статті) метою.
Практичне застосування цієї норми обмежується тим, що для притягнення особи до відповідальності необхідно довести, що нею усвідомлювався як неминучий факт наступної (після продажу або іншої передачі) сексуальної експлуатації людини, використання її у порнобізнесі тощо.
Зазначена мета, як вказувалось вище, має альтернативний характер. Винна особа здійснює заволодіння людиною та її переміщення через державний кордон України для наступного продажу (іншої передачі), усвідомлюючи, що кінцевою метою такого продажу (іншої передачі) жертви злочину будуть: а) її сексуальна експлуатація; б) використання в порнобізнесі; в) втягнення у злочинну діяльність; г) залучення в боргову кабалу; д) усиновлення (удочеріння) в комерційних цілях; е) використання в збройних конфліктах; є) експлуатація її праці.
Експлуатація праці –
це присвоєння матеріальних результатів праці людини (зокрема прибутку) власником засобів виробництва. Прикладами використання людини для експлуатації її праці може бути праця у будь-якій сфері виробництва чи послуг взагалі без оплати або з оплатою, яка явно не відповідає характеру та інтенсивності роботи. Виконання такої роботи зазвичай не пов'язане з добровільною пропозицією працівником своїх послуг, а вимагається від нього під загрозою фізичного насильства.
Сексуальна експлуатація –
це вид експлуатації праці особи в галузі проституції, під якою слід розуміти надання сексуальних послуг за гроші чи іншу матеріальну винагороду, або у суміжних сферах (скажімо, у сфері розпутних дій з дітьми, надання разових сексуальних послуг ув'язненим, співжиття з метою систематичного отримання сексуального задоволення тощо), незалежно від того, чи дозволений у даній країні чи її окремих місцевостях цей вид діяльності.
Під порнобізнесом
розуміється частково чи повністю дозволений у даній країні чи незаконний вид підприємництва, пов'язаний з виготовленням, збутом і розповсюдженням предметів порнографічного характеру. Використання у порнобізнесі означає: використання особи як актора при зйомках порнографічних фільмів, статиста при виготовленні порнографічних журналів тощо.
Втягнення у злочинну діяльність –
це дії, пов'язані з безпосереднім психічним чи фізичним впливом на особу та вчинені з метою викликати у неї прагнення взяти участь в одному чи кількох злочинах. Втягнення у злочинну діяльність передбачає всі види фізичного насильства і психічного впливу (переконання, залякування, підкуп, обман, розпалювання почуття помсти, заздрості або інших низьких спонукань, обіцянка придбати або збути викрадене, давання порад про способи вчинення або про приховування слідів злочину тощо).
Залучення в боргову кабалу
передбачає поставлення особи у стан повної, фактично рабської залежності від іншої особи. В такий стан потрапляє, наприклад, жінка, яку продали у будинок терпимості іншої країни, власник якого, сплативши гроші продавцеві за жінку, відбирає у неї документи, обіцяючи повернути їх лише після відпрацювання нею сплаченої ним суми та отримання ним прибутку.
Усиновлення (удочеріння) в комерційних шлях –
це оформлене спеціальним юридичним актом прийняття в сім'ю неповнолітньої дитини на правах сина чи дочки для її наступного використання у жебрацтві, занятті азартними іграми, а також для подальшого укладення щодо неї договорів купівлі-продажу, міни та інших, які передбачають фактичну передачу права власності.
Оскільки за законом усиновлення здійснюється лише щодо неповнолітньої людини, то продаж (інша передача) її з метою усиновлення в комерційних цілях не може кваліфікуватися за ч. 1, а тільки за ч. 2 ст. 149. Диспозиція ч. 1 ст. 149 у цій частині є прикладом логічної помилки законодавця.
Використання в збройних конфліктах
передбачає використання особи для виконання нею бойових завдань, пов'язаних з поваленням державної влади або порушенням суверенітету й територіальної цілісності інших держав тощо.
Ознаками кваліфікованого складу
торгівлі людьми (ч. 2 ст. 149) є вчинення цього злочину: 1) щодо неповнолітнього; 2) щодо кількох осіб; 3) повторно; 4) за попередньою змовою групою осіб; 5) із використанням службового становища; 6) особою, від якої потерпілий був у матеріальній або іншій залежності.
Повторним
є вчинення цього злочину особою, яка до цього вже вчинила злочин, передбачений ст. 149, у будь-якій його формі як щодо однієї й тієї самої особи, так і щодо кількох осіб у різний час.
Використання службового становища
передбачає вчинення злочину особою, яка є службовою особою. Нею може бути, наприклад, директор чи інша службова особа підприємства, яке здійснює посередницьку діяльність щодо працевлаштування за кордоном, директор будинку дитини, представник прикордонних військ, консульської служби, служби віз і реєстрації тощо.
Особою, від якої потерпілий був у матеріальній або іншій залежності,
слід вважати будь-яку особу, від якої залежить потерпілий. Може йтися про службове підпорядкування, повну чи істотну матеріальну залежність утриманця тощо. Певною мірою неповнолітні залежать від батьків, усиновителів, опікунів, піклувальників, вихователів, деякі непрацездатні особи – від набувачів їхнього майна за договором довічного утримання, студенти – від викладачів та адміністрації навчальних закладів, хворі – від лікарів та службових осіб, які вирішують питання про їх лікування, підлеглі від начальників, підозрювані та обвинувачені – від слідчих і прокурорів, підсудні – від суддів.
Ознаками особливо кваліфікованого складу
торгівлі людьми (ч. З ст. 149 КК) є вчинення тих самих дій: 1) організованою групою; 2) пов'язаних із незаконним вивезенням за кордон дітей чи неповерненням їх в Україну; 3) із метою вилучення у потерпілого органів чи тканин для трансплантації; 4) із метою насильницького донорства; 5) якщо це спричинило тяжкі наслідки.
Якщо торгівля людьми пов'язана з переміщенням їх через державний кордон України, членами організованої групи
є також особи, які здійснюють таке переміщення в процесі передачі жертв злочину іншим особам. Для кваліфікації дій членів організованої групи не має значення, які саме дії, що утворюють об'єктивну сторону цього злочину, ними виконувались.
Відповідно до законодавства України діти мають право виїхати із України лише за наявності проїзного документа дитини. Його оформлення провадиться на підставі нотаріально засвідченого клопотання (згоди) батьків або законних представників дитини. За відсутності згоди одного із батьків виїзд неповнолітньої особи – громадянина України, яка не досягла 16 років, за кордон може бути дозволено лише на підставі рішення суду. Вивезення дитини за кордон
з порушенням наведених норм є незаконним.
Звичайно, що особливо небезпечними для волі й гідності дитини є випадки, коли її після вивезення за кордон для лікування, навчання, туристичної подорожі не повертають до рідних, а використовують у порнобізнесі, втягують у злочинну діяльність, жебрацтво тощо. Тому неповернення дитини в Україну
та її продаж (інша передача) за кордоном з відповідною метою є однією із особливо кваліфікуючих
ознак злочину, передбаченого ст. 149 КК.
Згідно із законодавством України, забороняється взяття донорської крові примусово, а застосування методу пересадки від донора до реципієнта органів та інших анатомічних матеріалів здійснюється у визначеному законодавством порядку, за наявності їхньої згоди або згоди їх законних представників та за умови, якщо використання інших засобів і методів для підтримання життя, відновлення або поліпшення здоров'я не дає бажаних результатів і завдана при цьому шкода донору є меншою, ніж та, що загрожувала реципієнтові. Мета вилучення у потерпілого органів чи тканин для трансплантації
передбачає намагання без згоди потерпілого здійснити хірургічне втручання в його організм, пов'язане з пересадкою від донора до реципієнта органів (нирки, печінки, ока тощо) та інших анатомічних матеріалів (шкіри, кісткового мозку, волосся тощо). Мета здійснення насильницького донорства
означає прагнення до взяття крові чи її компонентів у донора без згоди потерпілого та із застосуванням фізичного чи психічного насильства щодо нього.
Тяжкими наслідками
вчинення злочину, передбаченого ст. 149, можуть бути визнані тяжка хвороба (наприклад, СНІД, психічна хвороба тощо), заподіяння потерпілому тяжкого тілесного ушкодження, вбивство потерпілого, його самогубство тощо. Умисне вбивство потерпілого за обтяжуючих обставин кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених ч. З ст. 149 та ч. 2 ст. 115 КК.
Експлуатація дітей
(ст. 150). Потерпілим
від цього злочину може бути тільки дитина, яка не досягла віку, з якого законодавством дозволяється працевлаштування.
Відповідно ж до законодавства України, допускається прийняття на роботу осіб, які досягли шістнадцяти, за згодою одного з батьків або особи, що його замінює, – п'ятнадцяти, а за сукупністю інших, крім такої згоди, умов (щодо учнів певних навчальних закладів, для виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров'ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час) – чотирнадцяти років.
Об’єкт
злочину є особиста свобода дитини, а також її фізичне і психічне здоров’я.
З об'єктивної сторони
злочин полягає в експлуатації дитини,
тобто у привласненні прибутку як різниці між доходами, як матеріальними результатами її праці, і виробничими витратами. Оскільки діяльність, пов'язана з експлуатацією дитини, яка не досягла певного віку, є завжди незаконною, то для кваліфікації злочину за ст. 150 не має значення, обліковується чи не обліковується винним одержаний прибуток.
Суб’єкт
злочину загальний.
Суб’єктивна сторона
характеризується прямим умислом. Ставлення до наслідків у вигляді істотної шкоди також непрямим умислом або необережністю. До речі як свідчить практика ставлення до наслідків у формі необережності зустрічається частіше ніж непрямий умисел. Оскільки особа використовуючи працю дитини легковажно ставиться до того що дитина може зашкодити здоров’ю, тому що для цієї особи це чужа дитина і її по суті не турбує що з нею трапиться.
Отримання прибутку є обов'язковою метою
експлуатації дитини.
Кваліфікованим складом
злочину (ч. 2 ст. 150) є експлуатація: 1) кількох (двох чи більше) дітей одночасно або в різний час;
2) дитини, якщо вона спричинила істотну шкоду для здоров'я, фізичного розвитку або освітнього рівня дитини; 3) поєднана з використанням дитячої праці в шкідливому виробництві.
Під істотною шкодою для здоров
я слід розуміти тяжку хворобу, втрату імунітету, що настали внаслідок експлуатації. Істотною шкодою для фізичного розвитку
дитини є шкода, яка полягає, наприклад, в припиненні або істотному гальмуванні її фізичного розвитку відповідно до певних медичних критеріїв, а істотною шкодою для освітнього рівня
дитини – в тривалому припиненні її навчання, тобто порушенні конституційного права дитини на обов'язкову повну середню освіту.
При цьому наявність шкоди для здоров'я й фізичного розвитку дитини, що експлуатується, встановлюється судовою експертизою (медичною, психіатричною, психологічною). Істотність же шкоди та причиновий зв'язок між експлуатацією дитини та її суспільне небезпечними наслідками – особою, яка проводить досудове слідство, або суддею (судом).
Шкідливим виробництвом
є виробництво зі шкідливими і небезпечними умовами праці, на якому згідно із законодавством України забороняється застосування праці неповнолітніх і жінок, а також будь-яке інше виробництво, яке, за законодавством України, належить до категорії шкідливих.
Незаконне поміщення в психіатричний заклад
(ст. 151). Потерпілим
від цього злочину є тільки психічно здорова особа. Цей факт, що випливає із конструкції ст. 151, вимагає обов'язкового ретроспективного встановлення відсутності підстав для поміщення відповідної особи в психіатричний заклад. Не обов'язково, щоб особа була цілком психічно здоровою, тим більше, що межа між окремими психіатричними і неврологічними захворюваннями (скажімо, такими, як органічне і епілептичне слабоумство, корсаковський і епілептичний психоз) є надто тонкою. Головне, щоб стан особи не вимагав поміщення її в психіатричний заклад.
З об'єктивної сторони
злочин полягає в незаконному поміщенні в психіатричний заклад завідомо психічно здорової людини. Способами вчинення можуть бути насильство, погрози, обман, фальсифікація документів тощо.
Психіатричний заклад –
це психоневрологічний, наркологічний чи інший спеціалізований заклад, центр, відділення тощо будь-якої форми власності, діяльність яких пов'язана з наданням психіатричної допомоги. Поліпшення в психіатричний заклад
означає поміщення у відповідний стаціонар такого закладу для здійснення обстеження стану психічного здоров'я особи, діагностики, лікування і нагляду за нею.
Суб’єкт
злочину спеціальний. Ним може бути тільки лікар, який приймає рішення про поміщення особи у психіатричний заклад.
Злочин є закінченим з моменту поміщення особи у психіатричний заклад.
Жодна людина не може бути поміщена в психіатричний заклад інакше, ніж відповідно до процедури, встановленої законом, у таких випадках, як: за рішенням суду в порядку виконання примусового заходу медичного характеру або для примусового лікування (статті 92–96); за рішенням суду для лікування особи, визнаної хворою на наркоманію, яка ухиляється від добровільного лікування або продовжує після лікування вживати наркотичні засоби без призначення лікаря, та поведінка якої є небезпечною; за висновком медико-експертної комісії для лікування в центрі медико-соціальної реабілітації неповнолітніх віком від 11 років, які вживають алкоголь чи наркотики; для визначення психічного стану обвинуваченого (підозрюваного) за наявності у справі даних, які викликають сумніви щодо його осудності; в порядку примусової госпіталізації осіб, хворих на психічні захворювання. В інших випадках поміщення людини в психіатричний заклад є незаконним.
Суб’єктивна сторона
злочину характеризується прямим умислом. Ставлення особи до тяжких наслідків може виражатися у формі умислу або необережності.
Кваліфікованим складом
розглядуваного злочину є поміщення у психіатричний заклад завідомо психічно здорової особи, що спричинило тяжкі наслідки. До тяжких наслідків
слід відносити самогубство чи самокалічення особи, спричинення їй середньої тяжкості чи тяжкого тілесного ушкодження тощо.
Якщо злочин, що розглядається, супроводжувався умисним вбивством, умисним заподіянням тяжкого тілесного ушкодження, доведенням до самогубства потерпілого, який є неповнолітнім, умисним заподіянням середньої тяжкості тілесного ушкодження, вчиненого з метою залякування потерпілого або його родичів чи примусу їх до певних дій, скоєне потребує кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 151 і, відповідно, ч. 1 або ч. 2 ст. 115, ч. 1 або ч. 2 ст. 121, ч. З ст. 120, ч. 2 ст. 122 КК.
Література
1. Вартилецька І.А., Плутагир В.С. Кримінальне право України. альбом схем: навч. посібник / За заг. ред. В.Я. Горбачовського. – К.: Атіка, 2003. – 208 с.
2. Коржанський М.Й. Кримінальне право і законодавство України: Частина Загальна: Курс лекцій. – К.: Атіка, 2001. – 432 с.
3. Коржанський М.Й. Кримінальне право і законодавство України: Частина Особлива: Курс лекцій. – К.: Атіка, 2001. – 544 с.
4. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник. (Ю.В. Александров, В.І. Антипов, М.В. Володько та ін.) Вид. 3-тє, переробл. та допов./ За заг. ред. М.І. Мельника, В.А. Клименка. – К.: Юридична думка, 2004. – 352 с.
5. Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник. (Ю.В. Александров, В.І. Антипов, М.В. Володько та ін.) Вид. 3-тє, переробл. та допов./ За заг. ред. М.І. Мельника, В.А. Клименка. – К.: Юридична думка, 2004. – 656 с.
6. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студ. юрид. спец. вищ. закладів освіти / За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Київ–Харків: Юрінком Ін-тер–Право, 2001. – 416 с.
|
