Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364139
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62791)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21319)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21692)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8692)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3462)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20644)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Курсовая работа: Злочинність неповнолітніх та її особливості

Название: Злочинність неповнолітніх та її особливості
Раздел: Рефераты по государству и праву
Тип: курсовая работа Добавлен 16:51:44 18 ноября 2010 Похожие работы
Просмотров: 4103 Комментариев: 20 Оценило: 3 человек Средний балл: 5 Оценка: неизвестно     Скачать

Курсова робота з правознавства

Злочинність неповнолітніх та її особливості. Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність


Вступ

Право на захист дитинства від експлуатації та насильства (ст. 52 Конституції) - означає встановлення відповідальності за вчинення будь-якого насильства над дитиною та її експлуатацію. Кримінальний кодекс України містить ряд статей, що передбачають судову відповідальність: за умисне убивство матір'ю своєї новонародженої дитини і залишення без допомоги малолітнього, який знаходиться у небезпечному для життя стані; за зловживання опікунськими правами та залишення підопічних дітей без догляду і допомоги; за зґвалтування неповнолітньої або малолітньої; за статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості; за розбещення неповнолітніх; за мужолозтво з неповнолітніми; за викрадення чужої дитини; за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, пияцтво, заняття жебрацтвом, проституцією, азартними іграми, а також використання неповнолітнього з метою паразитичного існування; за доведення неповнолітнього до стану сп'яніння.

Цитуючи слова Наталії ШЕСТАКОВОЇ, начальника відділу нагляду за додержанням законів про права неповнолітніх Генеральної прокуратури України можна аналізувати нинішнє становище неповнолітніх в Україні та тенденцію скоєння злочинів під впливом дорослих осіб:

- Аналіз стану злочинності серед неповнолітніх, статистичні показники поточного року свідчать, що криміногенна ситуація у молодіжному середовищі дедалі ускладнюється. Неповнолітніми скоюється все більше жорстоких, зухвалих злочинів — навмисних вбивств, тяжких тілесних ушкоджень, розбійних нападів. Водночас ефективність діяльності органів державної системи профілактики правопорушень серед неповнолітніх, основним з яких є служби у справах неповнолітніх, залишається вкрай низькою.

Порушуючи вимоги ст. 4 Закону України «Про органи і службу у справах неповнолітніх» більшість служб у справах неповнолітніх АР Крим, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Львівської, Одеської, Сумської, Харківської, Чернігівської, Черкаської областей неналежним чином виконують покладені на них обов’язки щодо організації та координації заходів, спрямованих на попередження бездоглядності та правопорушень у молодіжному середовищі. Вони фактично не забезпечують контроль за проведенням виховної роботи у навчальних, позашкільних закладах, за місцем проживання. Облік неповнолітніх, які потребують невідкладного соціального захисту чи профілактичного впливу, здійснюється не в повному обсязі, виховна робота з такими дітьми проводиться нерідко формально, епізодично, що зумовлює її низьку результативність. Не налагоджено належну взаємодію щодо вирішення цих питань з органами кримінальної міліції у справах неповнолітніх, освіти, громадськими та молодіжними організаціями. Зокрема, лише у трьох областях — Донецькій, Одеській та Сумській прокурорськими перевірками виявлено близько 300 неповнолітніх правопорушників, засуджених до умовних мір покарання, які на обліку в службах у справах неповнолітніх не перебували, профілактичні заходи щодо них не вживалися.

Багатьма службами у справах неповнолітніх не використовуються надані законом повноваження щодо соціального захисту підлітків, особливо тих, які перебувають у неблагополучних сім’ях, не вживається заходів щодо запобігання злочинності та правопорушенням з боку цієї категорії осіб. Така байдужість та бездіяльність нерідко призводить до трагічних наслідків, через безвихідь спонукає дітей до скоєння тяжких злочинів. Зокрема, у с. Чорноголова Великоберезнянського району Закарпатської області мешкала неблагополучна сім’я Савка, глава якої систематично пиячив, перебуваючи у нетверезому стані, знущався над дружиною і дітьми. Про те, що відбувалось у цій родині, було відомо органам місцевого самоврядування, службі та кримінальній міліції у справах неповнолітніх, але жодним державним органом не було вжито заходів до захисту дітей, вилучення їх з небезпечного оточення, притягнення до відповідальності сімейного дебошира, що стало основною причиною скоєння тяжкого злочину — неповнолітній син убив свого батька. Подібні факти мали місце і в інших областях України.

Проте і з тими неповнолітніми, які перебувають на обліку, профілактична робота проводиться часто формально або не проводиться взагалі. Так, з лютого минулого року на обліку у Свердловській міській службі у справах неповнолітніх Луганської області перебувала Калашнікова, яка ухилялася від навчання, вживала алкогольні напої. За період перебування на обліку дівчинку жодного разу не відвідали працівники служби, коло її знайомих не з’ясовували. Це сприяло тому, що Калашнікова у липні минулого року, перебуваючи у нетверезому стані, вчинила замах на умисне вбивство своєї матері.

Незважаючи на поширеність правопорушень серед підлітків, які не зайняті ні навчанням, ні працею, службами у справах неповнолітніх не вживається дієвих заходів до їх працевлаштування, не контролюється діяльність органів державної служби зайнятості з цих питань. Зокрема, на обліку у службах зайнятості торік перебувало понад 110,5 тис. випускників середніх загальноосвітніх шкіл та професійно-технічних закладів, з яких працевлаштовано близько 28 тис., у т. ч. за допомогою служб у справах неповнолітніх усього 2,5 тис. Недостатньо займаються проблемою працевлаштування неповнолітніх та контролем за виконанням підприємствами та організаціями законодавства про їх працю більшість служб у справах неповнолітніх Закарпатської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Черкаської та інших областей.

За статистичними даними, кожен одинадцятий неповнолітній скоює злочинні дії у нетверезому стані. Переважна більшість тяжких злочинів проти особи — навмисних вбивств, тяжких тілесних ушкоджень — вчинено підлітками на ґрунті пияцтва чи наркотичного збудження, однак службами у справах неповнолітніх не приділяється належної уваги профілактиці негативних проявів у молодіжному середовищі. Перевірки з цих питань практично не проводяться, не виявляється ініціативи щодо притягнення до відповідальності дорослих осіб, які залучають підлітків до вживання наркотиків, алкоголю. Торік до адміністративної відповідальності за порушення правил торгівлі спиртними напоями притягнуто судами тільки 152 працівників торгівлі, а за доведення неповнолітніх до стану сп’яніння — лише 7 дорослих осіб. І це при тому, що за вказаний період працівниками міліції складено понад 10,8 тис. адміністративних протоколів щодо неповнолітніх порушників антиалкогольного законодавства. Така бездіяльність органів державної системи профілактики негативно позначилася на стані злочинності серед неповнолітніх: у минулому році кількість засуджених підлітків, які скоїли злочини у стані алкогольного сп’яніння, зросла на 259 осіб, особливо у Вінницькій, Запорізькій, Київській, Кіровоградській, Херсонській, Чернівецькій областях, м. Києві. У стані наркотичного збудження торік скоїли злочини близько 500 неповнолітніх: найбільше у столиці, а також у Донецькій і Одеській областях.

Служби у справах неповнолітніх багатьох областей залишаються осторонь вирішення проблеми організації дитячого дозвілля. Перевірки стану виховної роботи за місцем проживання неповнолітніх практично не проводяться, питання діяльності дитячих гуртків, клубів, спортивних секцій здебільшого не контролюється. Разом з тим, триває процес комерціалізації дитячого дозвілля, що позбавляє дітей з малозабезпечених сімей можливості відвідувати такі заклади. Так, у Вінницькій області відсоток дітей, охоплених організованими формами відпочинку, становить лише 10,5, у Закарпатській — 10,6, у Хмельницькій — 13,5. Водночас на цьому тлі з’явилося безліч комерційних комп’ютерних клубів, де підлітки за плату мають доступ до ігор, зміст яких ніким не контролюється і які, як правило, пропагують культ насильства і жорстокості. Втім, порушення вимог чинного законодавства України, спрямованого на зміцнення моральних засад суспільства, розвиток духовності та формування здорового способу життя громадян, незайнятість дітей та підлітків корисними і змістовними видами дозвілля негативно позначається на стані злочинності та бездоглядності у молодіжному середовищі. Зокрема, група неповнолітніх мешканців м. Полтави протягом двох місяців минулого року скоїла ряд розбійних нападів та навмисних вбивств. У ході слідства з’ясовано, що підлітки виховувалися у неповних сім’ях, не вчилися і не працювали, а весь вільний час проводили у міському кінотеатрі «Алмаз», де розміщений комп’ютерний клуб. Репертуар ігор, що пропонувався неповнолітнім, становили жахи, катастрофи, бойовики тощо. Не забезпечують дієвого контролю за станом роботи за місцем проживання неповнолітніх та діяльністю дитячих позашкільних закладів більшість служб у справах неповнолітніх АР Крим, Дніпропетровської, Донецької, Луганської, Львівської, Кіровоградської, Одеської, Харківської, Херсонської та інших областей.

Поширеність порушень законодавства у діяльності служб у справах неповнолітніх на місцях пояснюється певною мірою тим, що службами обласних державних адміністрацій, Державним комітетом молодіжної політики, спорту і туризму України не вживається достатніх рішучих заходів до забезпечення належного контролю за роботою підпорядкованих органів. Перевірки проводяться переважно формально, поверхово, посадові особи, які допустили порушення закону, до відповідальності практично не притягуються. Водночас лише торік органами прокуратури виявлено близько 2 тис. порушень закону у діяльності служб у справах неповнолітніх, для їх усунення внесено понад 1,8 тис. документів реагування, за наслідком розгляду яких притягнуто до відповідальності понад 300 працівників цих органів, порушено 6 кримінальних справ.

Тож необхідно вжити конкретних заходів до усунення виявлених порушень закону та недопущення їх надалі. Для цього слід забезпечити безумовне виконання вимог законодавства, спрямованого на проведення профілактичної роботи в молодіжному середовищі, усунення причин і умов, які сприяють бездоглядності та правопорушенням серед дітей та підлітків, координацію і контроль за діяльністю усіх причетних до цих питань органів і відомств.

Організувати повний, достовірний облік неповнолітніх правопорушників з метою охоплення кожного з них профілактичним впливом. Систематично проводити перевірки стану виховної роботи у навчально-виховних та позашкільних дитячих закладах за місцем проживання, стану додержання трудового законодавства щодо неповнолітніх. Вживати дієвих заходів до посадових осіб, які порушують права та інтереси дітей і підлітків.

Нині в Закарпатті більше двох тисяч дітей, позбавлених батьківського піклування. Справжніх сиріт серед них всього одна третина. Ця статистика не враховує дітей, покинутих заробітчанами. Своїх батьків вони не бачать роками, а родичі чи знайомі не завжди стають добрими опікунами. Діти змушені йти на вулицю, де зазвичай, потрапляють під вплив дорослих злочинців. Жебракування, крадіжки, навіть торгівля легкими наркотиками - єдиний спосіб вижити для малолітніх бродяг. Подекуди, дорослі наставники, з цією метою, вивозять їх далеко за межі області. Трапляються випадки, коли дітей у подібне рабство продають самі батьки. Лише цього року через втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність було арештовано понад 200 осіб.

За словами Івана ДОКІЄНА, начальника кримінальної міліції у справах неповнолітніх УМВС області, підліткова злочинність має корисливий характер, вирізняється зухвалістю, цинізмом. Неповнолітні часто скоюють злочини у стані алкогольного сп'яніння. Зокрема, 49 підлітків порушували закон під дією спиртних напоїв.

Масового характеру набувають випадки, коли бездоглядними стають діти при живих батьках. Останні в пошуках заробітку фактично втрачають свою дитину. Чим вона живе, з ким дружить, чому рідко приходить додому, пропускає заняття - батькам байдуже. Тільки розводять руками, коли дізнаються від правоохоронних органів, що їхнє "чадо" має причетність до низки злочинів.

Особливо це стосується неблагополучних сімей. Саме тут виникає проблема втягнення неповнолітніх до злочинної діяльності. Дитина, покинута напризволяще, стає ласим шматочком для дорослого злочинця.

Останнім часом у суспільстві відбулися і тривають глибокі зміни, які тим чи іншим чином впливають на криміногенну обстановку. Особливо це стосується причин і умов злочинності неповнолітніх. Так, кожен 8—9 злочин в Україні вчинюється неповнолітніми. Близько 11% серед осіб, які беруть участь у скоєнні злочинів, — неповнолітні. Поширення злочинності серед них випереджає її загальне зростання, а кількість підлітків, що вчинили злочин повторно, за останні роки збільшилась більш як на 19%. Майже кожен другий злочин скоюється підлітками у групі; частіше з особливою жорстокістю і цинізмом. Відбувається процес «омолодження» злочинності, збільшення числа підлітків жіночої статі. Боротьба зі злочинністю неповнолітніх є необхідною ланкою у низці заходів з викорінення злочинності у цілому. Тому запобігання таким злочинам повинно посідати одне з головних місць у подоланні цього негативного явища. Багато процесів, які нині відбуваються у суспільстві і впливають на зростання злочинності, взагалі не досліджені. Потребують теоретичного і практичного розроблення причини і умови злочинності неповнолітніх, співвідношення біологічного і соціального у формуванні антисуспільної установки у свідомості неповнолітніх на основі подій і процесів, які реально відбуваються у нашій країні. Слід також систематизувати існуючі заходи впливу на неповнолітніх як тих, що вже вчинили злочин, для їх перевиховання, так і схильних до скоєння останніх. Неабияке значення у подоланні злочинності неповнолітніх має розроблення оптимальної структури державних органів і громадських формувань, які покликані боротися з вказаним негативним явищем. Нині багато з цих органів зазнали серйозних змін і скорочень, а названі формування взагалі перестали діяти. У боротьбі зі злочинністю неповнолітніх необхідний тиск на протилежну сторону, забезпечення переваги запобігання над процесом соціальної дезінтеграції. З'ясування питання про кількісний вираз і про кількісну оцінку даного соціального «зла» і протилежного йому позитивного потенціалу — справа не проста. Але від неї не можна ухилитися; і слід знайти підходи до максимально можливого вирішення цього питання. Має бути якнайповніше врахований весь контингент неблагополучних за тими чи іншими характеристиками неповнолітніх, взяті до уваги активні умови, ресурси запобігання злочинності, а також своєчасне, повне і правильне застосування всіх норм права, спрямованих на запобігання правопорушенням неповнолітніх і створення останнім нормальних матеріальних та інших умов життя, охорону прав й інтересів. Ефективність запобігання даному негативному явищу залежить насамперед від своєчасного виявлення і усунення причин злочинності неповнолітніх та умов, що цьому сприяють, а також виявлення неповнолітніх, зважаючи на поведінку яких можна очікувати скоєння злочину і вжиття відповідних запобіжних заходів. Як свідчить практика, вказані причини і умови у багатьох регіонах України глибоко не аналізуються і особливості їх у запобіганні даного виду злочинності не враховуються. Нерідко працівники правоохоронних органів обмежуються лише поверховим вивченням даних статистики, без ретельного дослідження причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів неповнолітніми, без встановлення причинного зв'язку між ними. Звертаючи увагу на загальні показники, які характеризують злочинність неповнолітніх (динаміку, питому вагу тощо), не можна не враховувати також Її структурні особливості: які види злочинів переважають у загальному обсягу злочинів такої категорії, число яких злочинів за видами збільшується і яка кількість скорочується. Особливо слід вивчати особистість такого злочинця. Адже пояснити сьогодні причини і умови злочинності неповнолітніх тільки соціальною обстановкою — значить не лише знову прямувати шляхом радянської науки, а й перешкоджати успішному її подоланню.

Основні характеристики злочинності

Хоча злочинність – це соціально-правове історично обумовлене явище, однак це і збірне поняття, тому що містить у собі сукупність (суму) конкретних злочинів, скоєних у певний період часу в даному суспільстві (державі). Тому злочинності, як усякому соціальному явищу, можна дати кількісну і якісну характеристику.

Кількісні характеристики злочинності

Кількісна характеристика являє собою число доконаних злочинів (стан злочинності), а також число осіб, що зробила злочини. Дані показники звичайно виражаються в абсолютних цифрах. Однак у соціальній практиці нашої країни цифри злочинності значний період часу не публікувалися. Про стан злочинності можна було судити або по вибіркових цифрах, або по відносній (процентній) порівнянності різних видів злочинності, що не дозволяло мати уявлення про справжнє положення справ. Тим часом, цифра злочинності нерідко використовується як доказ переваги системи правління й, тим більше, суспільного лада однієї країни над іншою. Приховання цифри злочинності в нашій країні (до 30-х рр. вона публікувалася) мало саме такий зміст. Хоча саме по собі число злочинності говорить далеко не про те, що хочуть сказати маніпулюючи цифрою політики або ідеологи. У реальному житті, країни з високим рівнем життя мають настільки ж високу цифру злочинності. Кількісна характеристика (стан злочинності), по-перше, відбиває стан самого явища й, по-друге, орієнтує для організації роботи з боротьби з нею.

На практиці, для визначення стану злочинності загальна її цифра, наприклад за рік поточний, порівнюється із цифрою злочинності за рік минулий, за п'ятиліття - з п'ятиліттям, що передує даному. Чим більш тривалі періоди стану злочинності порівнюються між собою, тим з більшим ступенем вірогідності можна виявити її закономірності, що дуже важливо для створення способів боротьби зі злочинністю.

Стан злочинності - це й цифра окремих її видів. На практиці, для визначення цифр злочинності, які найбільше тривожать суспільство, в багатьох країнах виділяється група злочинів, що як лакмусовий папірець відбиває стан злочинності. Якщо в США, наприклад, виділено дев'ять видів злочинів, що відносяться до найбільш тяжких (так звана індексна злочинність), то в нашій країні в категорію найбільш тяжких злочинів входить трохи більша кількість, ніж у США (тому будь-яке порівняння стану злочинності в різних країнах у значній мірі умовне). Стан злочинності оцінюється й більш традиційно: у загальній їхній цифрі виділяються особливо тяжкі (або просто тяжкі) злочини, злочини середньої ваги й злочини, що не представляють великої суспільної небезпеки (малозначні). Межа між ними рухома. При цьому, багато чого залежить від позиції законодавця, що вводить у законодавство нові види злочинів або відмінює ті, що раніше відносилися до злочинів.

Стан злочинності оцінюється і її за видами: по цифрі організованої, професійної, рецидивної злочинності, злочинності неповнолітніх, посадових осіб тощо. Нерідко для визначення стану злочинності, користуються даними про судимість. Варто мати на увазі, що це спотворює картину злочинності не тільки тому, що тут мова йде про особи, а не про кількість злочинних діянь (осіб може бути менше, ніж скоєних злочинів, і навпаки, хоча значно рідше), але й тому, що в дані про судимість не включаються цифри скоєних, однак не розкритих злочинів, а також дані про кількість малозначних злочинів, що не дійшли до суду й припинених у стадії розслідування, з передачею на перевиховання громадськості або без передачі.

Крім того, у дані про судимість обґрунтовано не включаються особи, справи про які припинені провадженням, внаслідок недоведеності участі обвинувачуваного в злочині. Тому, найбільш точні дані про стан злочинності можуть бути отримані при підсумовуванні цифр про судимість, про число осіб, переданих на виправлення й перевиховання громадськості, чиї справи не розглядалися в суді, і даних про число нерозкритих злочинів.

Важливий показник стану злочинності – її індекс або коефіцієнт, що обчислюється з кількості злочинів (і числа осіб) розраховуючи на 1000, 10 000 або 100 000 чоловік населення в цілому або відповідних суспільних чи вікових груп. Без цього, у зв'язку з рухом (міграцією) населення, змінами в адміністративно-територіальному розподілі, змінами вікових груп і т.д., не можна одержати правильну порівняльну картину стану злочинності в різних місцевостях країни, не говорячи вже про зіставлення даних про злочинність по різних країнах і періодам часу. Необхідно підкреслити, що коефіцієнт злочинності – найбільш об'єктивний показник стану злочинності. При порівнянні, скажімо, положення справ у різних країнах, висока цифра злочинності в одній країні може супроводжуватися більш низьким коефіцієнтом злочинності на 100 000 населення. І навпаки. У цей час, наприклад, абсолютна цифра злочинності в Росії стрімко зростає і досягла 2,2 млн. Як по цифрі, так і по інших параметрах такого сплеску злочинності Росія (і країни СНД), включаючи дореволюційний період, ще не знала. Однак коефіцієнт злочинності на 100000 населення як був, так і залишається нижчим, ніж у багатьох інших країнах. Для порівняння, округляючи цифри, необхідно зазначити, що в Росії в цей час коефіцієнт вийшов на цифру близько 9 000, а в США ця цифра - 5 500. У ФРН і того більше. Навіть у такому “еталоні” благополуччя, яким вважається Японія, коефіцієнт десь близько 1 200.Сказане - не спроба заспокоєння суспільної думки, а лише констатація фактів і база для міркувань про те, наскільки складна проблема злочинності, і як не можна легковажно підходити до її оцінки навіть тоді, коли цифри заколисують або навпаки – тривожать. Очевидно, що до оцінки злочинності, треба підходити комплексно, з огляду на всі її складові та їхні особливості. Як і вплив на всі процеси, що відбуваються в суспільстві.У цьому зв'язку, при характеристиці стану злочинності варто враховувати її рух, динаміку, від одного періоду часу до іншого, рух видів злочинності. Злочинність ніколи, у жодній країні, у жодній соціально-політичній системі не була величиною незмінною. Вона, підкоряючись своїм внутрішнім закономірностям і, в той же час, відбиваючи глибинні протиріччя у розвитку суспільних відносин, то злітає вгору, викликаючи паніку в людей, то падає вниз, то стабільно тримається якийсь період часу на одному рівні. Пояснення цьому процесу найрізноманітніші. Якщо вчені намагаються знайти якісь об'єктивні закономірності динаміки злочинності, то практики (особливо це характерно для нашої країни) прагнуть нерідко пояснити ці цифри так, як їм вигідно. Стандартне пояснення правоохоронних органів: упала цифра злочинності - ми домоглися зниження; зросла цифра - шукаються об'єктивні причини, аж ніяк не задовольняючі владу, яка звалює всю відповідальність за ріст на правоохоронні органи, виходячи з того, що, якщо вони домоглися зниження, то вони ж не повинні допускати ріст злочинності, хоча очевидно, що це від них не залежить. Однак така ситуація влаштовує всіх, крім населення, природно, і тих, хто хоче зрозуміти істину. Люди ж, що працюють у правоохоронних органах, стають жертвами, відповідальними за маніпуляцію зі статистикою на догоду політичним лідерам, що бажають бути краще сусіда, не витрачаючи зайвих сил. І хоча нині відкриття статистики зменшило можливості для зловживань, старі стереотипи мислення ще діють. Якісні показники злочинності. Якісні показники злочинності – це її структура і характер. Структура злочинності – це питома вага й співвідношення різних видів злочинів у загальному їхньому числі, за певний період часу, на певній території. Від того, яка структура злочинності, повинне залежати й визначення головних напрямків боротьби з нею.

Виділяються наступні показники структури злочинності:

а) співвідношення тяжких, менш тяжких і малозначних злочинів;

б) співвідношення навмисних і необережних злочинів;

в) співвідношення й питома вага груп злочинів, виходячи з диференціації по розділах Особливої частини Кримінального кодексу;

г) питома вага й співвідношення 6-8 найпоширеніших злочинів (наприклад, грабежів, злочинів проти життя й здоров'я, хуліганства, крадіжок і т.п.);

д) питома вага рецидивної, організованої, професійної, групової злочинності;

е) питома вага злочинності неповнолітніх.

Можна було б ще більш досконало диференціювати показники структури злочинності, але важливо не це, а те, щоб було зрозуміло в принципі, що ж таке структура злочинності. Тут необхідно зазначити, що існує характер злочинності, тому що якісні показники, будучи самостійними, у той самий час невідривні один від одного, при поясненні найбільш, мабуть, типових рис злочинності як негативного соціального явища.

Характер злочинності визначається числом найнебезпечніших (тяжких) злочинів у структурі злочинності, а також тим, яка характеристика особистостей тих, хто скоює злочини. Таким чином, характер злочинності виявляється через її структуру. При цьому, структура й характер злочинності не є незмінними й залежать, насамперед, від історичних, політичних, суспільно-економічних умов життя суспільства (наприклад, від стану економіки та економічних характеристик конкретних територій - промислова, сільськогосподарська та ін., від стану міжнаціональних відносин, а також національних особливостей, традицій, звичаїв, від рівня міграції, вікового складу населення, його культури тощо), а також від змін у кримінальному законодавстві, стану правозастосовної практики й т.ін.

Серед статистико-демографічних характеристик злочинності істотне значення має розподіл її на чоловічу та жіночу

Кримінальна статистика свідчить про те, що жіноча злочинність завжди була відносно стабільною й становила в середньому 10-15% від загальної кількості скоєних злочинів. Характер же її визначався роллю жінки в соціальному житті, її соціально-психологічними особливостями, фізичними можливостями, станом (вагітністю, наприклад). В останні роки, жіноча злочинність стала більш інтенсивною, жінки частіше стають співучасницями в злочинах чоловіків, у тому числі тяжких. Дослідження з усією очевидністю показали неспроможність пояснення жіночої злочинності біологічною схильністю. У той же час, статус жінки, її роль у різних сферах виробництва та соціальних відносин, як і її фізичні можливості, накладають свого роду обмежувальні рамки на коло та обсяг її діяльності, у тому числі й антигромадського характеру. Саме цим пояснюється перевага жінок-злочинниць в окремих сферах, наприклад, у торгівлі, оскільки й відсоток працюючих у цій галузі чоловіків нижчий, ніж жінок

Структура злочинності не може бути повністю охарактеризована, без виділення злочинності неповнолітніх. Остання, у свою чергу, може бути поділена на злочинність малолітніх і підліткову. Якщо підліткова (від життя, досвіду) усіма прийнята як злочинність не вище віку неповноліття, то про молодіжну злочинність (молодіжний вік) єдності думок немає. Тут можна сказати лише про те, що такий поділ існує, не вдаючись у спірні питання. Злочинність осіб до 18 років, маючи багато загального зі злочинністю взагалі, характерна своїми особливостями, що й виділяє її в особливий феномен.

У цьому зв'язку, варто підкреслити, що проблема віку злочинців у кримінології - важлива проблема. Вік і соціально, і фізично, й розумово (при осудності, природно) накладає відбиток на поведінку людини, у тому числі злочинну. Вік робить людину й найбільш вразливою для злочинності (скажімо, малолітніх, підлітків або, навпаки, осіб похилого віку). Кримінальне законодавство пов'язує вік і з наслідками злочину (зниження покарання неповнолітнім, зм'якшення покарання особам похилого віку).

Структура злочинності не може бути зрозуміла, без виявлення особливостей рецидивної злочинності - теж досить своєрідного й специфічного її зрізу, що робить злочинність ще більш небезпечним для суспільства явищем. У науці розрізняються три поняття рецидивної злочинності: а) законодавче (кримінально-правове); б) кримінологічне; в) пенітенціарне. Перше - це повторне здійснення злочину, після засудження за скоєння злочину за умови, якщо судимість не погашена або не минули давні строки. Друге - сам факт скоєння другого або більше злочинів, незалежно від того, чи був винен засуджений за перший злочин. Третє - повторне перебування злочинця в місцях позбавлення волі.

При визначенні правових наслідків для особи, які вчинили другий і більше злочинів, визначальне значення має, звичайно, перший вид рецидиву. У той же час, кримінологічне визначення поняття рецидиву дає більш точну характеристику власних особливостей злочинця, стійкості антигромадських поглядів, навичок, звичок та ін. Пенітенціарне визначення найбільш утилітарне, але воно важливе для аналізу роботи виправно-трудових установ.

На практиці ми зустрічаємося зі спрощеним підходом і оцінкою рецидиву: якщо збільшився відсоток рецидивної злочинності в загальній масі злочинів - значить справи погані. При цьому, однак, упускається з виду, що оцінка рівня рецидиву не може бути однозначною, внаслідок складності явища і його місця в структурі злочинності. Уявімо собі, що в якій-небудь області було скоєно 1000 злочинів. Вчинили їх 1000 злочинців. З них рецидивістів було 250 (25%). На наступний рік, у цій самій області скоєно знову 1000 злочинів. Рецидив склав 20%, а через рік, він знизився до 10%. Зрозуміло, що, хоча рецидив зменшився на 15%, на стільки ж зросло число так званих первинних злочинців - із числа тих, хто раніше злочинів не вчиняв. Можливо також, що ті рецидивісти, які вибули з даної області, могли виявити себе десь в іншому місці.

Продовжимо приклад, дещо змінивши вихідні дані. В області було скоєно 1000 злочинів, рецидив становив 25%. На наступний рік, число злочинів збільшилося до 1200, а відсоток рецидивістів залишився той самий. Ще через рік злочинів стало 1500, а рецидив зменшився до 20%. Яка повинна бути оцінка? Знову виявимо обережність, тому що скорочення відсотка рецидиву відбулося на тлі загального збільшення числа злочинів; число ж рецидивістів (в абсолютному вирахуванні) не зменшилося, а збільшилося. Виходить, у цілому, незважаючи на зниження відсотка, справи стали гіршими, ніж були раніше.

Таким чином, можна зробити висновок, що при загальному скороченні кількості злочинів і осіб, їх що вчинили, ріст частини рецидиву не завжди є показником поганої роботи органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю, як і не завжди підтверджує погіршення стану злочинності.

Ідеальний варіант, що свідчить про справжнє поліпшення справи боротьби зі злочинністю, - це зменшення кількості скоєних злочинів і числа осіб, що їх вчинили, при одночасному зниженні рецидиву (причому краще, якщо не тільки у відсотковому відношенні, але й в абсолютних цифрах).

Для того, щоб повною мірою уявляти собі структуру злочинності, необхідно мати дані про стан організованої, професійної та групової злочинності. Якщо вчинення злочинів у групах (або групами) так чи інакше статистикою вловлюються (в останні роки особливо), то з організованою злочинністю справа складніша. Частково організована злочинність перебуває в груповий, але лише частково. Зокрема тому, що вона - явище куди більш складне, ніж групова злочинність. Сьогодні ще ніхто не визначив, що відносити до організованої злочинності. Якщо виходити з того, що є в законі, то лише в статті про бандитизм згадується про організованість. Відповідно тлумачення даного поняття можна знайти в наукових коментарях. Однак це не повною мірою відповідає глибині поняття, тому що бандитизм - найбільш проста форма організованості. Причому організованою може бути звична нам загальнокримінальна злочинність, злочинність посадовців - найбільш складний вид, що йде коріннями в економіку (особливо тіньову), управління, правоохоронну систему, і змішана, коли посадовці використовують загальнокримінальну злочинність (або навпаки). Як би це не було складно (у розумінні виявлення й визначення), однак без виходу на організовану злочинність і визначення її розмаху уявити собі справжню структуру злочинності неможливо.

Для визначення частки професіоналів серед загальної маси осіб, що скоюють злочини, необхідно виходити з того, що в загальнокримінальній злочинності професіоналізм досить чітко спостерігається серед злочинного контингенту, осіб, що вчиняють насильницькі й корисливо-насильницькі злочини.

У нинішніх умовах, необхідно проводити розмежування між організованою та груповою злочинністю, що завжди, за всіх часів являла собою підвищену суспільну небезпеку (у тому числі групова злочинність неповнолітніх). Необхідно враховувати її питому вагу, поширеність, а також власні кількісні і якісні характеристики. Виявлення цих її властивостей дозволить більш глибоко зрозуміти, як і чому з'являються різні форми співучасті в злочинах, яка соціально-психологічна атмосфера існує в злочинних групах (що означає можливість пошуку шляхів до їхнього розкладання та ліквідації).

Структура і характер злочинності не однакові в різних країнах і навіть усередині регіонів, що начебто б відносяться до однієї і тієї ж адміністративно-територіальної одиниці (звідси починається проникнення в так звані територіальні розходження злочинності). Ці розходження визначаються економічними, соціальними, демографічними, національними особливостями. Неоднозначна структура і характер злочинності в містах і сільській місцевості. Досить сказати, що транспортних злочинів у містах значно більше, ніж у сільській місцевості. Кишенькові крадіжки, за перевагою, - теж міський злочин тощо. У той самий час, міста різні: це промислові центри, портові міста, курортні, забуті (провінційні) і т.ін. І скрізь структура та характер злочинності різні. У сільських районах, що примикають до великих міст, злочинність інша, ніж у віддалених від міст поселеннях. Все це має найважливіше практичне значення, тому що визначає напрямки боротьби зі злочинністю.

Латентна злочинність

Уявлення про злочинність як явище були б неповними, якщо не мати на увазі її латентності, тобто прихованості, невиявленості, неявної її частини, інформація про яку в державні органи не надходила й, отже, у статистику не потрапила. Існує кілька визначень латентності (латентної злочинності). Одні автори вважають, що латентна злочинність – це сукупність злочинів, що залишилися невиявленим, невідомими органам внутрішніх справ і суду (Булатов Г., Майоров Н.). На думку інших, латентним варто вважати злочин, схований від одного з органів, якому, за законом, надане право розслідувати або розглядати справи про скоєні злочини (Шляпочніков А.С., За брянський Г.І.). Хоча ці визначення й відрізняються один від одного, але в них наголос робиться на те, що злочини не зареєстровані у відповідних державних органах. Однак справа в тому, що є злочини, інформація про які (повною мірою або частково) надходить у правоохоронні органи, але вона, з різних причин, не реєструється. Так буває при прихованні органами міліції злочинів від обліку. Інформація надійшла і зникла – а злочин скоєний. Можуть бути й інші ситуації. Ймовірно, латентною варто вважати злочинність, відомості про яку не потрапили в офіційні звітні дані. І отут ми стикаємося із суб'єктивними оцінками латентної злочинності (цифрою латентних злочинів). Експертні оцінки цієї цифри найрізноманітніші й досить відмінні одна від одної. Обережні експерти вважають, що співвідношення зареєстрованих і латентних злочинів становить приблизно 1:3 або 1:5. Менш обережні говорять про співвідношення 1:10, а то й більше. Західні вчені, наприклад вчені США, вважають, що якщо офіційна цифра злочинності в їхній країні дорівнює 13-15 млн., то латентна - 30 млн. і дещо більше. У нас у країні такі оцінки не виводилися. Ми, звичайно, нічим від інших країн не відрізняємося, і латентність у нас настільки ж велика, особливо якщо врахувати існуючу багато років практику «прикрашання» стану злочинності.

У той же час, говорячи про латентну злочинність, варто мати на увазі, що деякі її види більш латентні, інші - менш. Це залежить як від особливостей конкретних видів злочинності, так і від позиції держави та поведінки населення, що не завжди ставить компетентні органи до відома про скоєні злочини. Так, найменш латентні тяжкі злочини, зокрема, вбивства. Їх реєструється в Росії приблизно 10-150 тисяч на рік. Однак навіть дана цифра при такій динаміці не є справжньою. Зокрема, тому що чимало вбивств кваліфікується наслідком (і проходить у судах), як тяжкі тілесні ушкодження, наслідком яких стала смерть. Робиться це для того, щоб вирівняти показники. Тисячі людей у рік зникають без звістки й перебувають у розшуку. Вибіркові дослідження показують, що приблизно половина з них були вбитими.

Найбільш латентні крадіжки, переважно не дуже великі, і розкрадання, особливо в системі кооперації та приватних фірм. Хуліганство - теж керований злочин, цифри якого стрибають, залежно від різних, далеких від інтересів боротьби зі злочинністю, міркувань. Приклади можна було б продовжити.

Тим часом, боротьба зі злочинністю може бути успішною лише тоді, коли відоме справжнє положення справ. До речі, приховуючи злочинність, органи міліції й суду обкрадають і себе: вони втрачають можливості просити в держави засоби, необхідні для боротьби із злочинністю. А несумлінних політиків і керівників це влаштовує двічі: не треба витрачати зайві гроші й можна спитати за неправду (ними ж ініційовану) і за неналежну роботу. Так сфера боротьби зі злочинністю стає ареною для політиканства та обману населення. Мабуть, латентність завжди буде високою. Занадто багато інтересів - політичних, корисливих, кар'єристських тощо - стикаються в цій, здавалося б специфічній, проблемі. Населення ніколи не буде знати справжню цифру злочинності. Однак, в інтересах справи, необхідно осягати, за допомогою наявних методів і засобів, ту цифру злочинності, яка хоча б наближалася до справжньої. У конкретних регіонах це цілком реальне завдання.

Виявляти латентність злочинності можна за допомогою науково організованих опитувань населення, передбачуваних потерпілих від злочинів (такий метод називається методом віктимологізації). Саме в цьому випадку можна встановити (хоча б приблизно) співвідношення між зареєстрованою та незареєстрованною злочинністю.

Відомості про рівень прихованих тілесних ушкоджень можна одержати в бюро судово-медичної експертизи, у клініках і лікарнях, травмпунктах.

Про розміри розкрадань, наприклад будівельних матеріалів, можна судити на основі аналізу співвідношення потреб у них населення, необхідних для індивідуального будівництва з фактичною витратою будівельних матеріалів. Якщо в районі стоїть підприємство, недобудоване, через недостачу дахового заліза, а навколо частина будинків покривається даховим залізом, можна дійти висновку - іде велике розкрадання, яке повинні виявляти компетентні органи. Перехід на ринкові відносини істотно збільшило латентність злочинності у всіх сферах виробництва та розподільних відносин.

Методом виявлення латентної злочинності може бути й метод експертних оцінок. У необхідних випадках, можна запрошувати експертів, для зіставлення їхніх думок.

Іншими словами, латентність злочинності - більша соціальна проблема, підхід до розробки джерел якої дозволить виявляти більш наближену до істини цифру злочинності, знаходити додатково вузькі місця в соціальній практиці, а виходить, і більш реально підходити до розробки засобів попередження злочинності.

1. Злочинність неповнолітніх як девіантне явище, її профілактика

Останнім часом через нестабільність суспільства й інтенсивних соціальних перетворень посилилися негативні тенденції, що провокують девіантну поведінку, деградацію й саморуйнування особистості. Нездоровий спосіб життя, розмивання ціннісних орієнтирів є тим фундаментом, на якому продовжують поширюватися алкоголізм, паління, наркоманія, токсикоманія. Усе більш широке поширення одержує відступ від загальнолюдських норм моральної поведінки, глибоко спустошується і руйнується духовний світ людини.

Концепція девіантної поведінки була започаткована французьким соціологом Е. Дюркгеймом, який досліджував причини порядку і безпорядку в суспільстві.

Окрім Е. Дюркгейма дослідженням даної проблеми займалися й інші вчені. Зокрема, психологічне пояснення цієї проблеми висунув Фрейд. Його теорія психоаналізу пояснює виникнення девіації конфліктами властивими особистості. У свою чергу Шоу й Маккей запропонували соціологічне пояснення даної проблеми. Їхня концепція "соціальної дезорганізації" припускає, що девіація багатьох видів виникає тоді, коли культурні цінності, норми й соціальні зв'язки відсутні, послабляються або стають суперечливими й не адекватними. Такі дослідники, як Турк, Квінні, Тейлор, Уолтон й Яні у своїй теорії "радикальної кримінології" стверджують, що девіація є результатом протидії нормам сучасного західного суспільства з його домінуванням над капіталом У теорії аномії Мертона джерело девіації вбачається в розриві між цілями суспільства й соціально схвалюваленими способами їхнього досягнення. Селлін, Міллер, Саттерленд, Клауард й Охлін висунули соціокультурні гіпотези. Вони бачать причину девіації в конфліктах між нормами субкультури й пануючою культурою.

Отже, девіантна поведінка є соціально-психологічним і правовим фактором у житті суспільства й досліджується різними науками.

Динамізм соціальних процесів, зміни в багатьох сферах громадського життя приводять до збільшення девіації серед такої групи суспільства як підлітки. Аналіз даної проблеми говорить про різке збільшення і подальше зростання підліткового нігілізму, жорстокості, агресії, злочинності. Зокрема у 2004 році в Україні кожна десята викрита у злочині особа - неповнолітній, а загалом неповнолітніми у цей період скоєно 31 тис. злочинів, з яких 67% належать до тяжких і особливо тяжких [1;6].

Проблема девіантної поведінки неповнолітніх досліджується багатьма галузями науки, зокрема психологією, соціологією, юриспруденцією як в Україні так і в інших державах. Серед вітчизняних дослідників доцільно відмітити О.М. Джуджу та С.М. Корецького, які досліджували проблеми співвідношення девіантної та деліквентної поведінки. Автори виділяли наступні види поведінки з відхиленнями від соціальної норми: девіантна (відхилення від моральних норм), деліквентна (дрібні правопорушення) та злочинна поведінка [2]. Також С.М. Корецький аналізував процес профілактики девіантної поведінки неповнолітніх, який він запропонував поділити на три етапи: профілактика девіантних дій, профілактика деліктів та профілактика злочинів. Перший этап пов'язаний з педагогічним впливом, два наступні характеризуються державним примусом, відповідно адміністративно-правовим та кримінально-правовим у поєднанні з педагогічним [3]. Васильєв В.В. розглядав проблему групової злочинності неповнолітніх та мотиви деліквентної поведінки. Основою у підлітковому віці є самоствердження для підлітка. Якщо це не відбувається через суспільно-корисну працю, то виникає антисуспільна поведінка. Також автор в залежності від ступеня шкоди, що завдається інтересам, соціальній групі, суспільству в цілому, а також від виду порушень класифікував девіантну поведінку неповнолітніх на такі види: деструктивна, при якій шкода завдається лише девіанту (мазохізм); асоціальна - шкода завдається особі та соціальним інститутам (сім'я, сусіди) і проявляться в алкоголізмі, наркоманії, самогубстві тощо; протиправна (деліквентна) поведінка, яка являє собою порушення як моральних так і правових норм [4]. Максименко Е.В. у своїй праці розглядає виникнення девіації у підлітків під впливом мікросередовища, а також на основі соціальної спадковості, тобто відтворенню як позитивних так і негативних сторін способу життя суспільства. Автор наголошує на недостатності сімейного виховання [5].

Отже, сім'я - це перша соціальна структура для людини в якій значною мірою проходить її формування як особистості. Психологи вважають, що вже у п`ять років характер людини сформований принаймні на три чверті, з урахуванням успадкованих моментів. Однак, риси характеру і біологічна спадщина ще не визначають майбутню криміналізацію особи. Дуже важливо, яку систему соціальних цінностей, а на їх фундаменті - і потреб вибудує для себе юний громадянин.

Численні дослідження показують, що у своїй переважній більшості неповнолітні злочинці мали неблагополучну, занедбану сім'ю. Ця занедбаність на практиці буває досить різноплановою. Часто це загальна атмосфера неповаги батьків одне до одного, до дітей, оточуючих, образливі висловлювання на адресу близьких людей, в тому числі - дітей, биття дітей, жорстокість стосовно них, демонстративна байдужість, зайнятість батьків власними проблемами, дух цинізму і зажерливості, який властивий сім'ї, ну і, зрозуміло, пияцтво одного чи обох батьків. Таким чином, неблагополучною може бути і сім'я, в якій панує злиденність, і забезпечена.

Батьки, які правильно розуміють свій батьківський обов`язок щодо виховання дітей, навіть якщо між подружжям відносини далекі від нормальних, не дають приводу дітям спостерігати за цим. Вони дотримуються рівних стосунків між собою, не п`ють спиртні напої при дітях, не ведуть розмови на теми, які дітям недоцільно чути. Але це потребує певного рівня вихованості, освіченості, відповідальності батьків перед суспільством і своєю совістю. На жаль, не можна сказати, що більшість батьків відповідають цим вимогам повною мірою.

Відзначимо і такий негативний фактор, як неповна сім'я, в основному - материнська. Мати вимушена працювати, і діти залишаються без її впливу та нагляду. Зрозуміло, йдеться про ті випадки, коли й сама мати характеризується позитивно. Але так буває не завжди. Як результат - до 40 % неповнолітніх злочинців - з неповних сімей , до 5 % взагалі не мали батьків.

Сказане щодо проблем сім'ї призводить до того, що дитина часто почуває себе у своїй сім'ї непотрібною, чужою, стає жорстокою, шукає контактів поза родиною і на противагу їй, переносить свій негативний досвід і накопичену озлобленість на оточуючих, нерідко тим самим висловлюючи помсту суспільству за своє занедбане дитинство.

Істотний вплив на формування особистості неповнолітнього покликані здійснювати середні навчальні заклади: загальноосвітні школи, профтехучилища, технікуми. Однак вони далекі від того, чого від них очікують.

На жаль, певна частка вчителів мають низький рівень культури, професійної підготовки, знань предмета, що викладають. Такі вчителі не користуються авторитетом у учнів. Часто-густо вони перебувають під пресом вимог про благополучні показники. Все це породжує формалізм, відсоткоманію, відмову від індивідуального підходу. Доповнюють картину невисока зарплата вчителів, відсутність бажання у частини учнів одержувати реальні знання. При цьому кращі вчителі часто переходять до елітних шкіл (ліцеїв, гімназій).

Все це відчужує дитину від школи, вона втрачає до неї інтерес, багато хто ходить туди лише за примусом. Багатьох школярів охопив бум збагачення, всю свою увагу вони приділяють купівлі та продажу, обміну, потягу до легких заробітків, подібних до миття скла в автомашинах, яке все більше переростає у ледь приховане здирництво. Багато дій учнів по збагаченню балансують на межі злочинного. Кумирами у частині підліткового середовища стають удачливі бізнесмени, які розбагатіли будь-якою ціною. При цьому успіх у житті, як правило, напрямки не пов'язуються з необхідністю набуття знань.

У вкрай скрутному становищі опинилася система профтехосвіти. Значна кількість профучилищ ліквідована або злита з іншими навчальними закладами, не забезпечена достатнім фінансуванням. Між тим там, перебувають десятки тисяч дітей з неблагополучних сімей, таких, які вимагають постійного нагляду.

Культурне дозвілля, розвиток творчих здібностей, спорт все більше втрачають своє виховне значення, тому що комерціалізуються, здебільшого не мають виховного напрямку, більше того, репертуар, що пропонується носить здебільшого низькопробний характер: це однаково стосується і кінофільмів, книг, дискотек тощо.

Однією з причин злочинності неповнолітніх є їх незайнятість. Щорічно тисячам випускників середніх шкіл та профтехучилищ не вдається працевлаштуватись і багато підприємств відмовляються брати на роботу підлітків. Не можуть знайти постійної роботи і багато "відсіяних" зі шкіл. Як результат - до половини неповнолітніх злочинців ніде не вчилися і не працювали. На жаль неповнолітні робітники виштовхуються у першу чергу, бажаючим працювати відмовляють у прийомі на роботу. I це незважаючи на те, що в законі України "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні" держава гарантує працездатній молоді надання першого робочого місця на строк не менше двох років після закінчення або припинення навчання у середніх загальноосвітніх, професійних навчально-виховних і вищих навчальних закладах.

Говорити про виховний вплив на працюючих підлітків безпосередньо на виробництві сьогодні практично не доводиться, хоча в деяких місцях профспілки намагаються цим займатися.

Підлітки, які не відчувають інтересу до себе і для себе в сім'ї та школі тягнуться до неформальних угруповань, до однолітків, з якими проводять більшу частину дозвілля. Знайшовши для себе референтну групу, підліток дуже дорожить своїм становищем у ній. Однак часто він не в змозі критично осмислити ситуацію. Груба сила, цинізм, нахабність, знущання над слабшими, які іноді пропонує йому така група, сприймаються ним як еталон поведінки, яку потрібно наслідувати. Авторитетами тут є особи, які нерідко вже досягли повноліття, раніше судимі, мають кримінальний досвід. Накопичувана внутрішня негативна напруга шукає виходу, розрядки, задоволення найнижчих спрямувань. Звідси хуліганство, вандалізм, зґвалтування тощо.

Якщо розглядати злочинні угруповання неповнолітніх, то треба зазначити, що вони змінюють орієнтацію з агресивно-насильницької на корисливу і агресивно-корисливу.

Ситуація швидко "перевиховує" деліквентів. За ті ж самі вбивства, насильства погрози зараз можна "заробити" непогані гроші. I тут роль дорослих щодо втягнення підлітків у злочинну діяльність прослідковується особливо яскраво, хоча за останній рік втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, порівняно з попереднім 2003 роком зменшилось на 47,7%.

Ряд недоліків спостерігається в роботі правоохоронних органів по профілактиці злочинності неповнолітніх. Інколи безпідставний лібералізм, своєрідну данину моді, виявляють ті прокурори, які не беруть під варту під час проведення досудового слідства тих обвинувачуваних неповнолітніх, які скоїли тяжкі і неодноразові злочини, і ті судді, які виносять невиправдано м'які вироки, де покарання не пов'язане з позбавленням волі, коли це явно потрібно. Звичайно, треба бути досить обережними при вирішенні питання про позбавлення волі неповнолітнього, але ж відомо, що деякі злочинці-підлітки не менш небезпечніші для суспільства, ніж їх дорослі "колеги". Адже значною мірою від всепрощення народжується рецидивна злочинність неповнолітніх.

Слабо працює у профілактичному напрямку частина підрозділів Кримінальної міліції у справах неповнолітніх (КМСН), орієнтуючись головним чином на розкриття вже скоєних злочинів. Іноді спостерігаються факти, небажання співробітників утруднювати себе напруженою роботою відсутність наступальності, активності у виявленні підлітків, яких потрібно ставити на облік, невміння вести індивідуальну профілактичну роботу, її формалізм. Нерідко відсутня необхідна взаємодія у роботі правоохоронних органів на цій ділянці. Що ж до служби в справах неповнолітніх, то її працівники сьогодні не в змозі широко займатися профілактичною роботою: не вистачає кадрів, фінансування.

Все це призводить до того, що неповнолітній правопорушник стверджується у своїй безкарності, вважає, що відповідати повинен хто завгодно за його гріхи, та тільки не він особисто.

З метою профілактики злочинної поведінки підлітків перш за все необхідно створити умови для нормального і повноцінного розвитку сім'ї в якій виховується дитина, по-друге, необхідно реформувати систему освіти у такому напрямку, який давав би кожній дитині можливість самореалізуватися у будь-якій сфері, у якій вона має здібності. По-третє, школа повинна виковувати не лише освітню, але й виховну роль. Звісно це невеликий комплекс профілактичних заходів, але, на нашу думку, він є найнеобхіднішим на початковому етапі профілактичної діяльності. Зазначені профілактичні заходи являють собою первинну профілактику. Звісно у тому випадку, якщо особа скоїла правопорушення або ж злочин - вищезгаданих заходів недостатньо. Необхідно застосовувати державний вплив з метою перевиховування особи, який в більшості випадків виконує протилежну роль.

Таким чином, дослідження проблеми девіантної поведінки підводить нас до висновку про те, що, по-перше, це соціально-гуманітарна проблема, якою повинні займатися соціологи, психологи, юристи, лікарі; по-друге, девіантна поведінка, це серйозна наукова проблема, яку необхідно вирішувати комплексним методом всім наукам; по-третє, девіантна поводження не завжди визначається економічною зрілістю держави і також вимагає свого дослідження з боку соціально-економічної проблематики цього питання.


2. Поняття та кваліфікація втягнення неповнолітнього у злочинну та іншу антигромадську діяльність

Суспільна небезпечність передбачених ст.. 304 КК дій полягає в згубному впливі на неповнолітніх, можливості заподіяння шкоди їх моральному благополуччю.

Об’єкт злочину – нормальний моральний розвиток неповнолітніх. Якщо він не ставиться в небезпеку заподіяння шкоди і при цьому відсутня суб’єктивна спрямованість дій винної особи на цю соціальну цінність, вчинене не підпадає під ст.. 304 ( наприклад, при використанні немовляти під час заняття жебрацтвом).

Стаття 304. Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність

Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, у пияцтво, у заняття жебрацтвом, азартними іграми - карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

Для кваліфікації вчиненого не має значення поведінка неповнолітнього до втягнення його в злочинну або в іншу антигромадську діяльність, а також використання для цілей паразитичного існування – раніше вже вчинив злочин, вживав спиртні напої, тощо.

Об’єктивна сторона злочину виявляється у вчиненні хоча б однієї з дій, описаних у ст.. 304 КК – втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність , у пияцтво, у заняття жебрацтвом, проституцією, азартними іграми, а так само їх використання для цілей паразитичного існування. Потерпілим може бути і один неповнолітній, тобто особа, якій не виповнилося 18 років.

Вживані в диспозиції ст.. 304 КК слова «втягнення … у злочинну діяльність» характеризують можливу різноманітність злочинів, а не їх множинність у кожному конкретному випадку. Втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність виявляється в діях дорослої особи, пов’язаних із безпосереднім психічним чи фізичним впливом на неповнолітнього і вчинених з метою викликати в нього прагнення взяти участь в одному чи кількох злочинах. Втягнення передбачає всі види фізичного насильства і психічного впливу: переконання, залякування, підкуп, обман, розпалювання почуття помсти, заздрості або інших ницих спонукань, пропозиція вчинити злочин, обіцянка придбати або збути викрадене, дача порад про місце й способи вчинення або про приховання слідів злочину, розпиття спиртних напоїв із неповнолітнім з метою полегшити схиляння його до вчинення злочину тощо.

Втягнення неповнолітнього у злочинну або іншу антигромадську діяльність передбачає ініціативу і поведінку винного, пов’язану з впливом на неповнолітнього для залучення його до участі в злочині як співвиконавця, посібника або схиляння його до вчинення злочину.

У випадках , коли втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність супроводжувалось заподіянням тілесних ушкоджень, побоями, погрозами вчинити вбивство або іншими діями, що утворюють самостійний склад злочину, відповідальність має наставати за сукупністю вчинених злочинів – за ст.. 304 та відповідною статтею КК про злочини проти особи.

Злочин, передбачений ст.. 304 КК вважається закінченим з моменту вчинення винним дій, спрямованих на втягнення неповнолітнього у злочинну або іншу антигромадську діяльність незалежно від того чи вчинив неповнолітній злочин або або інші правопорушення, зазначені в законі.

Кримінально караним втягненням неповнолітнього у пияцтво визнаються дії дорослого, що дістають вияв у неодноразовому спільному з неповнолітнім вживанні спиртних напоїв, придбанні для нього таких напоїв тощо. Неодноразовість передбачає вчинення двох або більше разів вказаних, а також інших дій, спрямованих на спонукання або примушування неповнолітнього до вживання будь-яких спиртних напоїв (коньяку, горілки, самогону, вина, пива тощо). Результатність таких дій, а так само ступінь сп’яніння неповнолітнього на кваліфікацію дій винної особи не впливають. Поодинокий випадок доведення неповнолітнього до стану сп’яніння тягне адміністративну або кримінальну відповідальність, передбачену в КК.

Під втягненням заняття жебрацтвом розуміють схиляння неповнолітнього до систематичного випрошування грошей чи інших матеріальних цінностей у сторонніх осіб. Схиляння може виявитися у підмовлянні або примушуванні неповнолітнього до самостійного заняття такою антигромадською діяльністю або в залученні його до участі в ній разом із дорослим.

Використання неповнолітнього для цілей паразитичного існування полягає в тому, що дорослий намагається існувати хоча б частково на засоби від злочинної або іншої антигромадської діяльності, або чесної трудової діяльності підлітка (наприклад, за рахунок використання його праці в своєму господарстві). Якщо використання неповнолітнього для цілей паразитичного існування поєднується з підмовлянням його до вчинення якого-небудь злочину, відповідальність настає за сукупністю злочинів.

Суб’єктивна сторона всіх різновидів злочину, передбаченого ст. 304 КК, характеризується прямим умислом. Винний усвідомлює, що своїми діями втягує неповнолітнього у злочинну діяльність, у пияцтво, у заняття жебрацтвом, проституцією, азартними іграми або використовує його для цілей паразитичного існування, і бажає так чинити. При використанні неповнолітнього для паразитичного існування конститутивною ознакою суб’єктивної сторони є така мета, як здобуття нетрудових доходів. («цілі паразитичного існування»).

Наприклад у абз. 2 п. постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 1983 р. № 6 роз’яснюється, що особа підлягає кримінальній відповідальності за ст.. 208 КК як тоді, коли вона знала про вік втягнутого, так і тоді, коли за обставинами справи могла й повинна була це передбачити.

Суб'єктом є особа, яка на момент вчинення злочину досягла 18 років.

Дії дорослого учасника злочину, який втягнув у його вчинення неповнолітнього, мають кваліфікуватися за ст. 304 КК і статтею що передбачає відповідальність за вчинений разом з неповнолітнім злочин. Дорослий учасник злочину, який втягнув у нього неповнолітнього, що не досяг віку кримінальної відповідальності, має розглядатися незалежно від форми його участі у злочині як виконавець цього конкретного злочину, а його дії, крім того мають, кваліфікуватися за ст.. 208 КК.

Якщо дорослий втягнув неповнолітнього, який досяг віку кримінальної відповідальності, у конкретний злочин, не будучи при цьому його виконавцем, то він несе відповідальність за підмовництво до вчинення цього злочину. Якщо неповнолітній лише намагався вчинити злочин, дорослий відповідає за ст.. 304 КК і за співучасть у замаху на вчинення конкретного злочину. Це положення поширюється і на випадок, коли неповнолітній добровільно відмовився від вчинення злочину. Якщо неповнолітній не робив спроби вчинити злочин і не готувався до його вчинення, дорослий несе відповідальність за ст..304 КК і за готування до вчинення конкретного злочину, для вчинення якого він умисно створював умови, що виявилося у невдалому підмовлянні неповнолітнього до його вчинення.

3. Злочини, які вчиняються щодо неповнолітніх чи із залученням неповнолітніх у системі Особливої частини КК

В Особливій частині КК є цілий ряд норм про злочини, в яких неповнолітні виступають, як потерпілі, а також про ті, що вчиняються із залученням неповнолітніх (і цю обставину передбачено як обов’язкову ознаку складу відповідного злочину). Такі норми доцільно систематизувати залежно від характеру шкоди, яка заподіюється неповнолітньому.

Злочини, які вчиняються щодо неповнолітніх

Посягання на майнові права неповнолітніх та їх інтереси щодо усиновлення

Статеві злочини проти неповнолітніх

Посягання на особисту свободу неповнолітніх

Втягнення неповнолітніх у злочинну та іншу антигромадську діяльність

Втягнення неповнолітніх до вживання шкідливих речовин

Як видно із наведеного рисунка, ряд посягань проти неповнолітніх полягає у втягненні (залученні) їх:

- у злочинну діяльність;

- іншу антигромадську діяльність (пияцтво, заняття жебрацтвом, проституцією, азартними іграми );

- у збут наркотичних засобів або психотропних речовин, а також у незаконне вироблення, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання їх з метою збуту;

- у незаконні дії з наркотичними засобами та психотропними речовинами, вчинювані без мети збуту.

Ознаки втягнення, як ознаки складів відповідних злочинів:

1) це лише активні дії. Отже, шляхом бездіяльності (наприклад, надаючи неповнолітньому можливість спостерігати за вчиненням злочину, за відпрацюванням навиків злочинних прийомів та операцій тощо) виконати дане посягання не можна;

2) ці дії пов’язані з безпосереднім впливом на конкретного потерпілого. Безадресний вплив (наприклад, поширення відповідної літератури, співання «злодійських» пісень) не є втягненням у злочинну діяльність;

3) втягнення полягає у фізичному насильстві чи психічному впливі;

4) якщо втягнення полягає у вчиненні дій, які утворюють самостійний склад злочину, відповідальність настає за сукупністю норм, передбачених ст. 304 КК;

5) метою втягнення є викликати у неповнолітнього прагнення взяти участь у одному чи кількох злочинах, а також зайнятися злочинною діяльністю взагалі;

6) є причинний зв'язок між втягненням і виникненням у неповнолітнього наміру вчинити злочин (злочини). Інакше кажучи, якби не було дій з втягнення, то неповнолітній не прагнув би займатися злочинною діяльністю.

Поняття залучення, використане законодавцем при створенні норм про незаконні дії з наркотичними засобами, є синонімом втягнення, має близький з ним зміст. Різниця між втягненням і залученням полягає хіба що в тому, що:

— залучення має місце й тоді, коли намір вчинити злочин виник у неповнолітнього незалежно від поведінки дорослої особи, котра його залучила до виконання даного злочину;

— у моменті закінчення втягнення та залучення.

Момент закінчення втягнення..., залучення...

Втягнення у злочинну, в іншу антигромадську діяльність є закінченим з моменту виконання дій, спрямованих на волю та свідомість потерпілого, незалежно від їхньої успішності, результативності.

Залучення до злочину неповнолітнього в структурі відповідних складів злочинів виступає як кваліфікуюча, особливо кваліфікуюча ознаки. Тому посягання, які полягають у залученні неповнолітніх до незаконних операцій з наркотичними засобами чи психотропними речовинами, є закінченими з моменту виконання певних дій за участю неповнолітнього. Саме по собі залучення неповнолітнього до виконання названих посягань, якщо їхню об'єктивну сторону не виконано чи виконано частково, має оцінюватися як готування чи замах на ці злочини.

Кваліфікації втягнення в злочинну діяльність з урахуванням її виду (в злочинну діяльність взагалі чи у вчинення конкретного злочину)

Втягнення неповнолітнього в злочинну діяльність кваліфікується не однаково залежно від того, чи було втягнення в злочинну діяльність взагалі (наприклад, навчання прийомів кишенькових крадіжок), чи вчинення конкретного злочину. Якщо втягнення у злочинну діяльність не пов'язане з вчиненням конкретного злочину, то скоєне кваліфікується лише за ст. 304 КК.

В іншому випадку — коли на неповнолітнього справляється вплив з метою домогтися його участі у певному злочині — втягнення набуває одночасно ознак співучасті в злочині. При вирішенні проблеми кваліфікації таких дій слід враховувати момент закінчення злочину, передбаченого ст. 304 КК. Як уже зазначалося, втягнення в злочинну діяльність є злочином з формальним складом, а закінченим він є з моменту виконання дії, спрямованої на неповнолітнього. Складом злочину, передбаченого ст. 304 КК, не охоплюється поведінка самого неповнолітнього, а також посягання винного, яке виходить за межі втягнення. Виходячи з цього, дії особи, котра завдяки впливу на неповнолітнього досягла того, що він вчинив злочин, чи сприяла вчиненню ним злочину, належить кваліфікувати і за ст. 304 КК, і як співучасть у тому злочині, який вчинив неповнолітній. Відповідні роз'яснення з цього приводу містилися ще в Постанові Пленуму Верховного Суду колишнього СРСР від 3 грудня 1976 р. № 16. Слід зазначити, що не можуть оцінюватися як співучасть випадки вчинення злочинів спільно з неповнолітнім, якщо у неповнолітнього, котрий досяг віку кримінальної відповідальності, намір вчинити злочин виник незалежно від поведінки дорослого. Однак втягнення у злочинну діяльність має місце незалежно від того, за чиєю ініціативою вчинялися відповідні дії, — чи втягування — дорослого, чи самого неповнолітнього.

Кваліфікація втягнення у вчинення конкретного злочину з урахуванням його успішності (результативності)

Кримінальна відповідальність за втягнення у злочинну діяльність настає незалежно від того, чи були дії винного успішними, результативними, чи ні. Тобто те, зайнявся чи не зайнявся неповнолітній злочинною діяльністю, вчинив чи не вчинив він конкретний злочин, не впливає на кваліфікацію посягання за ст.304 КК

Разом з тим, невдале втягнення у вчинення конкретного злочину впливає на кваліфікацію дій винного, які існують поза межами складу аналізованого злочину. Відомо, що невдале підмовництво кваліфікується як готування до злочину, до якого винний підмовляв гаданого виконавця. Однак у такому разі виникає проблема конкуренції між нормою про відповідальність за втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність (ст..304 КК) та нормами, якими передбачається відповідальність за готування до злочину. Очевидно, при цьому слід керуватися загальним правилом кваліфікації попередньої злочинної діяльності: при конкуренції норм про готування (або замах ) до більш небезпечного злочину й норм про менш небезпечний закінчений злочин перевага віддається нормі , якою передбачається скоєння більш небезпечного злочину. Тобто, якщо злочин, у вчиненні якого безуспішно втягувався неповнолітній, карається більш суворо, ніж передбачений ст. 304 КК, то скоєне кваліфікується як готування до цього злочину. Якщо цей злочин менш небезпечний, ніж втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, то вступає в силу інше правило кваліфікації: закінчений злочин охоплює собою менш небезпечну попередню злочинну діяльність – скоєне кваліфікується лише за ст. 304 КК.

Кваліфікація втягнення у злочинну діяльність з урахуванням віку неповнолітнього

Відповідальність за ст. 304 КК настає за втягнення у злочинну діяльність будь-яких осіб, котрі є неповнолітніми, тобто не досягли 18-річного віку. Кваліфікація успішного втягнення – дій, які виходять за межі складу злочину, передбаченого ст. 304 КК, - відбувається з урахуванням того, досяг чи не досяг неповнолітній віку кримінальної відповідальності за злочин, вчинений внаслідок дій «втягувача». Відомо, що особа, котра використовує неделіктоздатну особу для вчинення злочину, несе відповідальність як його виконавець, оскільки має місце так зване посереднє спричинення. Проте юридична фікція визнання виконавцем злочину, вчиненого неделіктоздатним, того, хто його використовує, звичайно поширюється лише на ті випадки, коли малолітній, неосудний та ін. виступають як виконавці злочину. Якщо особа, котра не досягла віку кримінальної відповідальності, залучається дорослим до злочину як підмовник, організатор, пособник, то скоєне звичайно кваліфікується лише за ст.. 304 КК. Така позиція здається неправильною: дорослий повинен відповідати не лише за ст.. 304 КК, а і як співучасник відповідного виду.

Викладені раніше положення щодо кваліфікації втягнення у злочинну діяльність взагалі чи у вчинення конкретного злочину, про врахування успішного втягування, а також віку неповнолітнього при успішному втягненні в злочинну діяльність подано на даному рисунку:

Кваліфікація втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність

В злочинну діяльність «взагалі»

У вчинення конкретного злочину

Умисне

Безуспішне

Успішне

Безуспішне

Ст.. 304 КК

Неповнолітній не досягнув віку кримінальної відповідальності

За нормою про злочин, який вчинено з використанням неповнолітнього + ст.. 304 КК

Як співучасть у злочині, вчиненому неповнолітнім + ст. 304

Ст.. 304

2. Види втягнення неповнолітніх у злочинну та іншу антигромадську діяльність

1. Доведення неповнолітнього до стану сп’яніння

Відповідальність за цей злочин передбачена ст.. 304 КК.

Об’єкт злочину – нормальний розвиток неповнолітнього.

Об’єктивна сторона злочину полягає у вчиненні дій, якими винна особа спонукає або примушує неповнолітнього вжити спиртні напої, внаслідок чого підліток опиняється у стані сп’яніння. Злочин вважається закінченим за наявності факту сп’яніння неповнолітнього.

Мова йде про одноразове споювання неповнолітнього на відміну від неодноразового споювання як втягнення у пияцтво, що тягне за ст.. 304 КК. Замах на доведення неповнолітнього до стану сп’яніння кваліфікується за ст.. 304 КК.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною формою вини: винний усвідомлює, що своїми діями доводить неповнолітнього до стану сп’яніння, і бажає або свідомо допускає настання такого результату, тобто діє за прямим або непрямим умислом.

Суб’єкт злочину спеціальний – особа, у службовій залежності від якої перебуває неповнолітній: працівники підприємств, установ, організацій, які в силу службових, професійних обов’язків або відповідно до діючих правил, інструкцій, положень, відповідають за організацію роботи або виховання неповнолітніх (начальник цеху, дільниці, зміни, майстер, бригадир та ін.), а також посадові особи, викладачі, вихователі навчальних закладів стосовно учнів, студентів.

2. Схиляння неповнолітнього до вживання наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів

Об’єктом злочину є нормальний розвиток неповнолітніх, включаючи і належний стан здоров’я, предметом – наркотичні засоби, психотропні речовини та їх аналоги.

Об’єктивна сторона злочину полягає у схилянні неповнолітнього до вживання наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або одурманюючих засобів, які не є наркотичними, психотропними чи їх аналогами, полягає у вчиненні умисних ненасильницьких дій (умовляння, залякування, пропонування, давання порад тощо), спрямованих на збудження у неповнолітнього бажання вжити ці засоби (речовини) хоча б один раз.

Суспільна небезпечність передбачених ч. 2. ст..315 КК дій полягає у тому, що вживання означених засобів може заподіяти шкоду здоров’ю неповнолітнього та викликати захворювання, що виникає внаслідок розвитку хворобливої залежності від наркотичних засобів, психотропних речовин та їх аналогів.

Злочин вважається закінченим з моменту схиляння неповнолітнього до вживання наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або одурманюючих засобів, які не є наркотичними, психотропними чи їх аналогами, полягає у вчиненні умисних ненасильницьких дій, незалежно від того, чи насправді їх ужив і чи опинився у стані одурманення неповнолітній.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Суб’єкт злочину – особа, яка досягла 18 років.

У ч. 2 ст. 315 КК зазначається, що схиляння до вживання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів неповнолітнього, карається позбавленням волі від п’яти до дванадцяти років.

3. Втягнення неповнолітніх у немедичне вживання лікарських та інших засобів, що викликають одурманювання

Відповідальність за цей злочин передбачена ст..304 КК.

Об’єктом злочину є нормальний розвиток неповнолітніх, включаючи і належний стан здоров’я, предметом – засоби лікарські (ті, які не належать до числа наркотичних і дозволені в медичній практиці, але можуть викликати одурманювання, - димедрол, теофедрин, еленіум , реланіум тощо ) та інші (скажімо, легкі хімічні речовини – лаки, фарби, аерозолі тощо), що можуть викликати одурманювання, однак не є наркотичними.

Суспільна небезпечність передбачених ст..304 КК дій полягає у тому, що вживання означених засобів може заподіяти шкоду здоров’ю неповнолітнього та викликати токсикоманію – захворювання, що виникає внаслідок розвитку хворобливої залежності від засобів, що не є наркотичними і в той же час не є спиртними напоями.

Об’єктивна сторона полягає в діях, спрямованих на те, щоб спонукати або змусити неповнолітнього хоча б до одноразового немедичного вживання лікарських або інших засобів, що викликають одурманювання. Дії винних можуть виявлятися у данні згаданих засобів неповнолітньому, поєднаною з пропозицією вжити такі засоби для одурманювання, дачі неповнолітньому грошей для придбання і вживання вказаних засобів, ініціюванні їх спільного вживання тощо.

Немедичне вживанням лікарських засобів може бути приймання їх без припису лікаря, а також у значно більшій кількості, ніж приписав лікар, з метою викликати одурманювання (скажімо, вживання їх у великій кількості разом із спиртними напоями для посилення одурманюючої дії останніх).

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення дій, в яких виявляється втягнення неповнолітнього у немедичне вживання лікарських чи інших засобів, що викликають одурманювання, незалежно від того, чи насправді їх ужив і чи опинився у стані одурманення неповнолітній.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Суб’єкт злочину – особа, яка досягла 18 років.

4.Втягнення неповнолітніх у заняття жебрацтвом

Втягнення у заняття жебрацтвом (ст. 304 КК ( 2341-14 ) - це умисне схиляння неповнолітнього у будь-який спосіб до систематичного випрошування грошей, речей, інших матеріальних цінностей у сторонніх осіб як самостійно неповнолітнім, так і спільно з дорослими особами.

Заняття жебрацтвом визнаються систематичними, якщо вчинюються не менше трьох разів протягом нетривалого часу

Об’єкт злочину – нормальний моральний розвиток неповнолітнього.

Об’єктивна сторона злочину полягає у вчиненні дій, якими винна особа спонукає або примушує неповнолітнього до заняття жебрацтвом з метою власного збагачення. Схиляння може виявитись у підмовлянні або примушуванні неповнолітнього до самостійного зайняття такою антигромадською діяльністю, або в залученні його до участі в ній разом із дорослим.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення дій, в яких виявляється втягнення неповнолітнього у заняття жебрацтвом.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною формою вини, винний розуміє, що своїми діями втягує неповнолітнього у жебрацтво.

Суб’єкт злочину – особа, яка досягла 18 років.

5. Примушування неповнолітніх до участі у створенні творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, примушування неповнолітніх до участі у створенні творів, зображень або кіно- та відеопродукції, комп’ютерних програм порнографічного характеру

Об’єкт злочину – нормальний моральний розвиток неповнолітнього.

Об’єктивна сторона злочину полягає у вчиненні дій, якими винна особа примушує неповнолітніх до участі у створенні творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, примушування неповнолітніх до участі у створенні творів, зображень або кіно- та відеопродукції, комп’ютерних програм порнографічного характеру.

Під примушуванням неповнолітнього до участі у створенні творів, що пропагують культ насильства і жорстокості (ч. 3 ст. 300 КК ( 2341-14 ), а також творів, зображень або кіно- та відеопродукції, комп'ютерних програм порнографічного характеру (ч. 3 ст. 301) розуміються будь-які умисні дії, поєднані із застосуванням фізичного (побої, тілесні ушкодження, катування тощо) чи психічного впливу (погрози застосувати насильство, знищити майно, розголосити певні відомості тощо) і спрямовані на те, щоб особа, яка не досягла вісімнадцятирічного віку, виступила автором (співавтором) відповідного твору або взяла участь у його створенні як актор, режисер, оператор тощо.

У ч. 3 ст. 300 КК зазначається: « примушування неповнолітніх до участі у створенні творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, - карається позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією творів, кіно та відео-продукції, що пропагують культ насильства і жорстокості, засобів їх виготовлення і демонстрування.».

У ч. 3 ст. 301 КК зазначається: (примушування неповнолітніх до участі у створенні творів, зображень або кіно- та відеопродукції, комп’ютерних програм порнографічного характеру, караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією порнографічних предметів, кіно та відео-продукції, крмп’ютерних програм, засобів їх виготовлення і демонстрування.».

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом, винний розуміє, що своїми діями втягує неповнолітнього у антигромадську діяльність.

Суб’єкт злочину – особа, яка досягла 18 років.

Більш конкретніше відкривається це питання у Законі України «Про захист суспільної моралі» від 20 листопада 2003 року N 1296-IV, де у ст.. 1 зазначається, що продукція еротичного характеру - будь-які матеріальні об'єкти, предмети, друкована, аудіо-, відеопродукція, в тому числі реклама, повідомлення та матеріали, продукція засобів масової інформації, електронних засобів масової інформації, що містять інформацію еротичного характеру, має за мету досягнення естетичного ефекту, зорієнтована на доросле населення і не збуджує в аудиторії нижчі інстинкти, не є образливою. Це вказує на те що такі види продукції не розраховані на неповнолітніх. У тій же статті зазначається, що для такої продукції відведене «спеціально визначене місце - територія чи приміщення, відведене для реклами, розповсюдження продукції чи проведення видовищних заходів сексуального характеру, з пристойним зовнішнім оформленням, максимально віддалене від місць масового відпочинку, освітніх закладів для неповнолітніх, пам'яток історії й культури, сакральних і ритуальних об'єктів та військових частин», тобто ця продукція не повинна опинитися у місцях знаходження неповнолітніх.

Головною функцією Закону України «Про захист суспільної моралі», зокрема ст.. 7 та ст.. 8 цього закону є захист неповнолітнього від негативного впливу продукції сексуального чи еротичного характеру та заборона втягнення неповнолітнього у діяльність з виробництва й обігу продукції сексуального чи еротичного характеру, порнографічних матеріалів, надання послуг, а також організації й проведення видовищних заходів сексуального чи еротичного характеру, що тягне за собою неминучість відповідальності за порушення цього закону.

Ст. 7 Закону України «Про захист суспільної моралі» від 20 листопада 2003 року N 1296-IV:

Захист неповнолітніх від негативного впливу продукції сексуального чи еротичного характеру.

З метою захисту морального та фізичного життя неповнолітніх забороняється:

втягнення неповнолітніх у діяльність з виробництва й обігу продукції сексуального чи еротичного характеру, порнографічних матеріалів, наданні послуг, а також організації й проведення видовищних заходів сексуального чи еротичного характеру;

розповсюдження продукції сексуального чи еротичного характеру, порнографічних матеріалів, надання послуг і проведення видовищних заходів сексуального чи еротичного характеру серед неповнолітніх;

використання образів неповнолітніх у будь-якій формі в продукції сексуального чи еротичного характеру і проведенні видовищних заходів сексуального чи еротичного характеру.

У ст.. 8 цього Закону забороняється розповсюдження продукції сексуального чи еротичного характеру у місцях масового

Стаття 8. Розповсюдження продукції сексуального чи еротичного характеру

Розповсюдження продукції сексуального чи еротичного характеру дозволяється за наявності позитивного висновку Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі, і лише у спеціально відведених для цього місцях, визначених цим Законом, та у спосіб, встановлений органами державної влади й органами місцевого самоврядування в межах своєї компетенції.

Розповсюдження та реклама продукції сексуального характеру в житлових будинках, приміщеннях органів державної влади, закладах культури і мистецтва, в підземних переходах, станціях метрополітену, електропотягах і вокзалах, в кіосках продажу періодичної преси і павільйонах, в місцях громадського відпочинку, на вуличних лотках і ринках забороняється.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, можуть визначати, зважаючи на особливості місцевих умов, звичаї й традиції, додатково території та місця, в яких заборонено розповсюдження продукції сексуального характеру та проведення видовищних заходів сексуального характеру.

Розповсюдження продукції сексуального чи еротичного характеру, допускається в спеціалізованих медичних закладах і установах, які мають відповідну ліцензію та ліцензію для надання медичної допомоги особам з сексуальними розладами.

Розповсюдження предметів сексуального чи еротичного характеру допускається лише у спеціалізованих магазинах. Власник магазину, що здійснює продаж відповідної продукції, зобов'язаний інформувати громадян про його специфіку.

Продукція сексуального чи еротичного характеру може розповсюджуватися лише за умови недоступності її неповнолітнім і не нав'язування споживачам.

Рішення про обмеження обігу матеріалів і продукції сексуального характеру за віковою ознакою, приймають органи державної влади та органи місцевого самоврядування за погодженням з відповідними державними органами освіти.

Продукція сексуального чи еротичного характеру може розповсюджуватися лише за умови герметичної упаковки, спеціального маркування і за наявності повідомлення "продукція сексуального характеру, продаж неповнолітнім заборонено".

6. Залучення неповнолітнього до створення або утримання місць розпусти з метою наживи або без такої та до звідництва для розпусти

Об’єкт злочину – нормальний моральний розвиток неповнолітнього.

Об’єктивна сторона злочину полягає у вчиненні будь-яких дій, спрямованих на те, щоб неповнолітній взяв безпосередню участь у відкритті місць розпусти під виглядом масажних кабінетів, лазень, нічних та стриптиз-барів, у доборі персоналу чи учасників розпусних дій, у придбанні або найманні приміщень для їх утримання, у забезпеченні їх функціонування, у сприянні сексуальним стосункам між незнайомими людьми тощо, а так само у самих розпусних діях.

У разі залучення до створення чи утримання місць розпусти чи до звідництва для розпусти неповнолітніх, які не досягли шістнадцятирічного віку, або вчинення щодо них у наступному розпусних дій має місце сукупність злочинів, відповідальність за які передбачена ч. 3 ст. 302 і відповідною частиною ст. 156 КК ( 2341-14 ).

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом, винний розуміє, що своїми діями втягує неповнолітнього у злочинну діяльність.

Суб’єкт злочину – особа, яка досягла 18 років.

У ч. 3 ст. 302 КК зазначається: «створення або утримання місць розпусти і звідництво вчинене із залученням неповнолітнього, карається позбавленням волі на строк від двох до семи років».

7. Втягнення у заняття азартними іграми

Об’єктом злочину є нормальний розвиток неповнолітніх.

Об’єктивна сторона злочину полягає у схилянні чи втягуванні неповнолітнього у будь-який спосіб до систематичної гри на гроші чи інші матеріальні цінності, при якій виграш залежить від випадковості.

Злочин вважається закінченим з моменту схиляння неповнолітнього до систематичної гри.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною формою вини.

Суб’єкт злочину – особа, яка досягла 18 років.

8. Спонукання неповнолітніх до застосування допінгу

Допінг – це засоби і методи, які входять до переліку заборонених Анти допінговим кодексом Олімпійського руху.

Об’єктом злочину є нормальний розвиток неповнолітніх.

Об’єктивна сторона злочину полягає діях (умовляння, пропозиції, поради, переконування, примушування, застосування насильства, погрози, шантажу тощо), спрямовані на збудження у такої особи бажання вживати допінг чи спробувати це зробити хоча б один раз.

Такі дії можуть полягати у даванні тренерами, керівниками спортивних, культуристських чи інших товариств, клубів, груп, секцій вказівок про застосування допінгу, у погрожуванні відрахуванням у разі відмови тощо.

Злочин вважається закінченим з моменту спонукання неповнолітнього прийняти допінг, не залежно від того чи прийняв він його чи ні.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною формою вини, особа розуміє небезпечність своїх дій і бажає настання наслідку злочину.

Суб’єкт злочину спеціальний – особа, у службовій залежності від якої перебуває неповнолітній (тренерами, керівниками спортивних, культуристських чи інших товариств, клубів, груп, секцій).

Стаття 323. Спонукання неповнолітніх до застосування допінгу

1. Спонукання неповнолітніх до застосування допінгу – карається штрафом до п’ятдесяти неоподаткованих мінімумів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Та сама дія вчинена повторно, щодо двох чи більше осіб або особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених статтями 314, 315, 317, 324 КК, - карається позбавленням волі на строк до двох років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони заподіяли тяжкі наслідки, - караються позбавленням волі на строк до п’яти років.

9. Залучення неповнолітнього у незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту, а також з метою збуту чи до незаконного збуту цих речовин

Відповідальність за цей злочин передбачена ч. 3 ст. 309 КК ( 2341-14) та ч. 2, 3 ст. 307 КК.

Об’єкт злочину – нормальний розвиток неповнолітнього.

Об’єктивна сторона злочину полягає у залученні неповнолітнього у злочинну діяльність.

Злочин вважається закінченим з моменту схиляння неповнолітнього до злочинної діяльності.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною формою вини: відповідальність дорослого за ч. 3 ст. 307 КК ( 2341-14 ) настає в тому разі, коли він усвідомлював, що особа, яка залучається ним до вчинення суспільно небезпечних дій, є малолітньою, чи коли він за обставинами справи міг і повинен був про це знати.

Суб’єкт злочину спеціальний – особа, у службовій залежності від якої перебуває неповнолітній: працівники підприємств, установ, організацій, які в силу службових, професійних обов’язків або відповідно до діючих правил, інструкцій, положень, відповідають за організацію роботи або виховання неповнолітніх (начальник цеху, дільниці, зміни, майстер, бригадир та ін.), а також посадові особи.

10. Примушування чи втягнення неповнолітнього у заняття проституцією, тобто у надання сексуальних послуг за плату

Відповідальність за цей злочин передбачена у ч. 3 ст. 303 КК де зазначається: «проституція або примушування чи втягнення до зайняття проституцією неповнолітнього, крається позбавленням волі від п’яти до семи років.».

Об’єкт злочину – нормальний розвиток неповнолітнього.

Об’єктивна сторона злочину полягає у вчиненні дій, якими винна особа примушує чи втягує неповнолітнього у заняття проституцією.

Цей злочин здійснюється шляхом застосування насильства чи погрози його застосування, знищення чи пошкодження майна, шантажу (наприклад, у формі погрози повідомити батькам, сусідам, товаришам неповнолітнього відомості, що його компрометують) або обману (наприклад, у формі обіцяння надати роботу масажистки, артистки, офіціантки, одружитися, сприяти участі у конкурсі без наміру виконати обіцяне).

Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною формою вини: винний шляхом застосування насильства чи погрози його застосування, знищення чи пошкодження майна, шантажу втягує неповнолітнього у злочин.

Суб’єкт злочину – особа, яка досягла 18 років.

11. Використання неповнолітнього для цілей паразитичного існування

Об’єкт злочину – нормальний розвиток неповнолітнього.

Об’єктивна сторона злочину полягає використанні неповнолітнього для цілей паразитичного існування.

Використання неповнолітнього для цілей паразитичного існування полягає в тому, що дорослий намагається існувати хоча б частково на засоби від злочинної або іншої антигромадської діяльності, або чесної трудової діяльності підлітка (наприклад, за рахунок використання його праці в своєму господарстві).

Суб’єктивна сторона всіх характеризується прямим умислом. Винний використовує неповнолітнього для цілей паразитичного існування, і бажає так чинити

Суб’єкт злочину – особа, яка досягла 18 років.

На захист неповнолітніх від проституції, злочинної та іншої антигромадської діяльності, став Закон України «Про охорону дитинства», зокрема ст. 10, ст.. 34.

Стаття 10. Право на захист від усіх форм насильства

Кожній дитині гарантується право на свободу, особисту недоторканність та захист гідності. Дисципліна і порядок у сім'ї, навчальних та інших дитячих закладах мають забезпечуватися на принципах, що ґрунтуються на взаємоповазі, справедливості і виключають приниження честі та гідності дитини. Держава здійснює захист дитини від:

усіх форм фізичного і психічного насильства, образи,недбалого і жорстокого поводження з нею, експлуатації, включаючи сексуальні зловживання, у тому числі з боку батьків або осіб, які їх замінюють;втягнення у злочинну діяльність, залучення до вживання алкоголю, наркотичних засобів і психотропних речовин; залучення до екстремістських релігійних психокультових угруповань та течій, використання її для створення та розповсюдження порнографічних матеріалів, примушування до проституції, жебрацтва, бродяжництва, втягнення до азартних ігор тощо.

Стаття 34 Закону України «Про охорону дитинства»

Держави-учасницi зобов'язуються захищати дитину вiд усiх форм сексуальної експлуатацiї i сексуальних розбещень. 3 цiєю метою держави-учасницi, зокрема, вживають на нацiональному, двосторонньому i багатосторонньому рiвнях всiх необхiдних заходiв для запобiгання:

а) схилянню або примушуванню дитини до будь-якої незаконної сексуальної дiяльностi;

b) використанню з метою експлуатацiї дiтей у проституцiї або в iншiй незаконнiй сексуальнiй практицi;

с) використанню з метою експлуатацiї дiтей в порнографiї i порнографiчних матерiалах.

3. Відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочини та іншу антигромадську діяльність згідно із законодавством України

4. Про застосування судами законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність

Втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність посягає на основи суспільної моралі у сфері розвитку і виховання молодого покоління, згубно впливає на молодих людей, створює для них спотворені орієнтири, прищеплює асоціальні ідеї, аморальні погляди й навички, істотно впливає на рівень злочинності неповнолітніх. Особливо небезпечними є дії, спрямовані на втягнення осіб, які не досягли вісімнадцятирічного віку, у злочинні групи, у вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів, а також тих, які поєднані з незаконним обігом наркотичних засобів або зброї, із застосуванням насильства посягають на статеву свободу та статеву недоторканність особи. У зв'язку з наведеним правильне застосування законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність, своєчасний та якісний судовий розгляд справ такої категорії є важливим засобом запобігання злочинності. Суди України в основному додержують вимог зазначеного законодавства, проте при вирішенні таких справ трапляються й випадки порушення як матеріального, так і процесуального закону. З метою забезпечення правильного й однакового застосування цього законодавства при здійсненні судочинства Пленум Верховного Суду України постановляє:

1. Звернути увагу судів на те, що відповідно до пунктів 5 і 6 ч. 1 ст. 433 Кримінально-процесуального кодексу України ( 1003-05 ) (далі - КПК) при розгляді справ про злочини неповнолітніх, у тому числі вчинені ними спільно з дорослими, поряд з іншими мають встановлюватись і обставини, що негативно впливали на виховання підсудних, та наявність дорослих підмовників й інших осіб, які втягнули їх у злочинну діяльність. Суди також повинні з'ясовувати, чи не призвело до вчинення неповнолітнім конкретного злочину те, що дорослі втягували його в антигромадську діяльність. Встановивши під час судового розгляду справи, що неповнолітній вчинив злочин внаслідок втягнення його в таке діяння дорослим, особу якого органами досудового слідства не встановлено або якого не було притягнуто за це до кримінальної відповідальності, а також факти втягнення неповнолітнього в антигромадську діяльність, суд залежно від конкретних обставин справи своєю постановою (ухвалою) повідомляє прокурора про вчинення цих злочинів (ст. 278 КПК ( 1003-05 ), або повертає справу на додаткове розслідування (ст. 281 КПК), або відповідно до ст. 23-2 КПК ( 1001-05 ) виносить окрему постанову (ухвалу). За допомогою таких же процесуальних документів суд повинен реагувати на невиконання органами досудового слідства покладеного на них ст. 433 КПК ( 1003-05 ) обов'язку повно й усебічно з'ясовувати обставини, що негативно впливали на виховання неповнолітнього, який вчинив злочин, виявляти дорослих осіб, котрі втягнули його в злочинну чи іншу антигромадську діяльність, притягувати останніх до передбаченої законом відповідальності.

2. У справах про втягнення неповнолітніх у злочинну або іншу антигромадську діяльність суди мають перевіряти, чи зазначено чітко й конкретно у постановах про притягнення як обвинуваченого та в обвинувальних висновках, у чому саме полягало втягнення, його форми та способи, а якщо дорослий вчинив злочин у групі з неповнолітнім, - роль кожного з них. Встановивши, що зазначені вимоги закону органами досудового слідства чи прокурорами належним чином не виконані, суд при попередньому розгляді справи вправі повернути її прокурору або на додаткове розслідування з дотриманням умов, визначених у статтях 249-1 чи 246 КПК ( 1003-05 ). Звернути увагу судів на те, що при розгляді справ про злочини, вчинені неповнолітніми у групі з дорослими особами, має бути реально забезпечено право неповнолітніх на захист і дотримано всіх вимог закону щодо особливостей розгляду справ цієї категорії. Зокрема, є неприпустимим здійснення захисту неповнолітнього і дорослого співучасників злочину одним і тим же захисником. Судам необхідно з'ясовувати, які форми та способи втягнення неповнолітнього у вчинення протиправних дій застосовувалися дорослою особою, характер фізичного або психічного примусу, а також - чи не зловживала ця особа службовою, матеріальною або іншою залежністю від неї неповнолітнього. З метою повного з'ясування зазначених обставин справи суд відповідно до ст. 261 КПК ( 1003-05 ) має забезпечити сторонам рівні можливості для подання доказів, а за необхідності - дослідити їх за власною ініціативою. Засуджуючи дорослих осіб за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність, суди повинні приділяти належну увагу формулюванню обвинувачення, визнаного судом доведеним, розкриваючи як суб'єктивну, так і об'єктивну сторони діянь із зазначенням конкретних форм і способів втягнення та ролі дорослих у вчиненні злочинів у групі з неповнолітніми, а також із обґрунтуванням юридичної кваліфікації дій підсудних.

3. Судам треба мати на увазі, що відповідальність дорослих осіб за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність встановлена не тільки ст. 304 Кримінального кодексу України ( 2341-14 ) (далі - КК), а й іншими статтями цього Кодексу (ч. 3 ст. 300, ч. 3 ст. 301, ч. 3 ст. 302, ч. 3 ст. 303, ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 309, ч. 2 ст. 315, ч. 2 ст. 317, статтями 323 і 324), котрі є щодо неї спеціальними нормами. У разі вчинення злочину, передбаченого спеціальною нормою, кваліфікувати дії винної особи ще й за ст. 304 КК не потрібно.

4. Кримінальній відповідальності за втягнення неповнолітнього у злочинну чи іншу антигромадську діяльність можуть бути піддані особи, які на час вчинення цих дій досягли вісімнадцятирічного віку. Зважаючи на те, що такі злочини можуть бути вчинені тільки з прямим умислом, суди повинні з'ясовувати, чи усвідомлювала доросла особа, що своїми діями втягує неповнолітнього у вчинення злочину або в іншу антигромадську діяльність. Однак необхідно враховувати, що кримінальна відповідальність за зазначені дії настає як у разі, коли доросла особа знала про неповнолітній вік втягуваного, так і тоді, коли вона за обставинами справи повинна була або могла про це знати.

5. За змістом закону під втягненням неповнолітнього у злочинну чи іншу антигромадську діяльність треба розуміти певні дії дорослої особи, вчинені з будь-яких мотивів і пов'язані з безпосереднім впливом на неповнолітнього з метою викликати у нього рішучість взяти участь в одному чи декількох злочинах або займатись іншою антигромадською діяльністю. Втягнення завжди передбачає наявність причинного зв'язку між діями дорослої особи і виникненням у неповнолітнього бажання вчинити протиправні дії. Зазначений наслідок може досягатися за допомогою всіх видів фізичного насильства (заподіяння тілесних ушкоджень, мордування, катування тощо) і психічного впливу (погроза застосувати насильство, завдати матеріальних збитків, зганьбити в очах однолітків та товаришів, позбавити повсякденного спілкування, переконання, залякування, обман, шантаж, підкуп, розпалювання почуття помсти, заздрості або інших низьких почуттів; давання порад про місце й способи вчинення злочину або приховання його слідів; обіцянка приховати сліди злочину, забезпечити грошима, подарунками, розвагами тощо). Злочин, відповідальність за який передбачена ст. 304 КК ( 2341-14 ), вважається закінченим з моменту здійснення дорослою особою дій, спрямованих на втягнення неповнолітнього у злочинну або іншу антигромадську діяльність, незалежно від того, чи вчинив неповнолітній злочин або інші антигромадські дії. За відсутності ознак втягнення дорослі особи, які вчинили злочини в групі з неповнолітніми, несуть відповідальність за співучасть у конкретних злочинах. Відповідальність за втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність настає в разі вчинення ним хоча б одного злочину.

6. При вирішенні питання про кваліфікацію злочину, вчиненого дорослою особою із залученням неповнолітніх осіб, які внаслідок свого віку (ст. 22 КК ( 2341-14 ) чи неосудності (ст. 19 КК) не є його суб'єктами, треба мати на увазі, що таке спільне вчинення злочину не утворює співучасті. У зазначених випадках відповідно до ч. 2 ст. 27 КК доросла особа розглядається як виконавець злочину, і її дії кваліфікуються за статтями КК, якими передбачено відповідальність за цей злочин і за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність.

7. При втягненні у вчинення злочину неповнолітнього, котрий досяг віку, з якого відповідно до ст. 22 КК ( 2341-14 ) може наставати кримінальна відповідальність, дії дорослого учасника злочину мають кваліфікуватися за статтями КК, якими передбачено відповідальність за втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність і за вчинений разом із ним злочин. Дії дорослого, який, не будучи співвиконавцем злочину, втягнув у нього неповнолітнього, кваліфікуються за відповідною статтею КК ( 2341-14 ), якою передбачено відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, та за відповідною частиною ст. 27 КК (залежно від виду співучасті) і статтею цього Кодексу, якою передбачено відповідальність за вчинений неповнолітнім злочин. Коли неповнолітній добровільно відмовився від вчинення злочину або не закінчив його (вчинив готування чи замах), дорослий несе відповідальність за втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність і за співучасть у незакінченому злочині. Якщо неповнолітній взагалі не робив спроби вчинити злочин і не готувався до цього, дорослий за наявності до того підстав притягається до відповідальності за втягнення його у злочинну діяльність і за готування до злочину, у вчинення якого намагався втягнути неповнолітнього.

8. Дії опікунів і піклувальників, котрі, зловживаючи опікунськими правами з корисливою метою, втягнули неповнолітніх підопічних у антигромадську діяльність, додатково кваліфікуються за ст. 167 КК ( 2341-14 ). Батьки, опікуни, піклувальники, інші особи, які були зобов'язані за рішенням суду сплачувати кошти на утримання неповнолітніх дітей, але злісно ухилялися від цього або не виконували обов'язків по догляду за дітьми і втягували останніх у вчинення злочинів чи іншу антигромадську діяльність, за наявності до того підстав мають нести відповідальність за сукупністю злочинів - за відповідною статтею КК ( 2341-14 ), якою передбачено відповідальність за втягнення неповнолітніх у таку діяльність, та за ст. 164 чи ст. 166 КК.

9. Втягнення неповнолітнього у злочинну чи іншу антигромадську діяльність, вчинене службовою особою, яка при цьому зловживала владою чи службовим становищем або перевищила владу чи службові повноваження, за наявності до того підстав кваліфікується за статтею КК ( 2341-14 ), якою передбачено відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність, і за відповідною частиною ст. 364 чи ст. 365 КК. При цьому вчинення неповнолітнім злочину, заняття іншою антигромадською діяльністю, його захворювання на алкоголізм чи наркоманію мають розглядатись як настання тяжких наслідків (ч. 2 ст. 364, ч. 3 ст. 365 КК).

10. Під втягненням у пияцтво (ст. 304 КК ( 2341-14 ) слід розуміти умисне схиляння неповнолітнього у будь-який спосіб до систематичного вживання спиртних напоїв, збудження у нього такого бажання (спільне вживання спиртних напоїв, умовляння їх вжити, пригощання ними, дарування, розрахунок ними за виконану неповнолітнім роботу тощо). Той факт, що неповнолітній, незважаючи на такі дії, не вживав спиртних напоїв, так само як і ступінь його сп'яніння, на кваліфікацію дій винної особи не впливають. Поодинокий випадок доведення неповнолітнього до стану сп'яніння тягне адміністративну відповідальність за ст. 180 Кодексу України про адміністративні правопорушення ( 80731-10 ). Втягнення у заняття жебрацтвом (ст. 304 КК ( 2341-14 ) - це умисне схиляння неповнолітнього у будь-який спосіб до систематичного випрошування грошей, речей, інших матеріальних цінностей у сторонніх осіб як самостійно неповнолітнім, так і спільно з дорослими особами. Під втягненням у заняття азартними іграми (ст. 304 КК ( 2341-14 ) розуміється умисне схиляння неповнолітнього у будь-який спосіб до систематичної гри на гроші чи інші матеріальні цінності, при якій виграш залежить від випадковості (у карти, рулетку, "наперсток" та ін.). Вживання спиртних напоїв, заняття жебрацтвом або азартними іграми визнаються систематичними, якщо вчинюються не менше трьох разів протягом нетривалого часу.

11. Залучення неповнолітнього у незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту (ч. 3 ст. 309 КК ( 2341-14 ), а також залучення неповнолітнього чи малолітнього до вчинення таких дій з метою збуту чи до незаконного збуту цих речовин (частини 2, 3 ст. 307 КК) може здійснюватись у різних формах, наприклад в обіцянні матеріальної чи іншої вигоди, використанні їх матеріальної чи службової залежності, обмані тощо. Відповідальність дорослого за ч. 3 ст. 307 КК ( 2341-14 ) настає в тому разі, коли він усвідомлював, що особа, яка залучається ним до вчинення суспільно небезпечних дій, є малолітньою, чи коли він за обставинами справи міг і повинен був про це знати.

12. Схиляння неповнолітнього до вживання наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів (ч. 2 ст. 315 КК ( 2341-14 ) або одурманюючих засобів, які не є наркотичними, психотропними чи їх аналогами (ст. 324 КК), полягає у вчиненні умисних ненасильницьких дій (умовляння, залякування, пропонування, давання порад тощо), спрямованих на збудження у неповнолітнього бажання вжити ці засоби (речовини) хоча б один раз.

13. Спонукання неповнолітніх до застосування допінгу (ст. 323 КК ( 2341-14 ) - це будь-які умисні дії (умовляння, пропозиції, поради, переконування, примушування, застосування насильства, погрози, шантажу тощо), спрямовані на збудження у такої особи бажання вживати допінг чи спробувати це зробити хоча б один раз. Такі дії можуть полягати у даванні тренерами, керівниками спортивних, культуристських чи інших товариств, клубів, груп, секцій вказівок про застосування допінгу, у погрожуванні відрахуванням у разі відмови тощо.

14. Судам необхідно враховувати, що серед різноманітних способів втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність найбільш небезпечним є примушування до вчинення конкретного суспільно небезпечного діяння. У випадках, коли таке примушування супроводжувалося мордуванням, катуванням, заподіянням середньої тяжкості чи тяжких тілесних ушкоджень, погрозою вбивством, умисним знищенням або пошкодженням майна тощо, відповідальність повинна наставати за сукупністю вчинених злочинів.

15. Під примушуванням неповнолітнього до участі у створенні творів, що пропагують культ насильства і жорстокості (ч. 3 ст. 300 КК ( 2341-14 ), а також творів, зображень або кіно- та відеопродукції, комп'ютерних програм порнографічного характеру (ч. 3 ст. 301) розуміються будь-які умисні дії, поєднані із застосуванням фізичного (побої, тілесні ушкодження, катування тощо) чи психічного впливу (погрози застосувати насильство, знищити майно, розголосити певні відомості тощо) і спрямовані на те, щоб особа, яка не досягла вісімнадцятирічного віку, виступила автором (співавтором) відповідного твору або взяла участь у його створенні як актор, режисер, оператор тощо.

16. Залучення неповнолітнього до створення або утримання місць розпусти з метою наживи або без такої та до звідництва для розпусти (ч. 3 ст. 302 КК ( 2341-14 ) полягає у вчиненні будь-яких дій, спрямованих на те, щоб неповнолітній взяв безпосередню участь у відкритті місць розпусти під виглядом масажних кабінетів, лазень, нічних та стриптиз-барів, у доборі персоналу чи учасників розпусних дій, у придбанні або найманні приміщень для їх утримання, у забезпеченні їх функціонування, у сприянні сексуальним стосункам між незнайомими людьми тощо, а так само у самих розпусних діях. У разі залучення до створення чи утримання місць розпусти чи до звідництва для розпусти неповнолітніх, які не досягли шістнадцятирічного віку, або вчинення щодо них у наступному розпусних дій має місце сукупність злочинів, відповідальність за які передбачена ч. 3 ст. 302 і відповідною частиною ст. 156 КК ( 2341-14 ).

17. Примушування чи втягнення неповнолітнього у заняття проституцією, тобто у надання сексуальних послуг за плату (ч. 3 ст. 303 КК ( 2341-14 ), здійснюється шляхом застосування насильства чи погрози його застосування, знищення чи пошкодження майна, шантажу (наприклад, у формі погрози повідомити батькам, сусідам, товаришам неповнолітнього відомості, що його компрометують) або обману (наприклад, у формі обіцяння надати роботу масажистки, артистки, офіціантки, одружитися, сприяти участі у конкурсі без наміру виконати обіцяне). Якщо при цьому винними особами вчинюються й інші злочини, їхні дії кваліфікуються за ч. 3 ст. 303 КК ( 2341-14 ) та статтями, якими передбачено відповідальність за ці злочини (наприклад, статтями 121, 123, 152, 153 КК).

18. При вирішенні питання про покарання дорослих осіб, винних у втягненні неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність, суди повинні суворо додержувати вимог ст. 65 КК ( 2341-14 ). Визначаючи ступінь суспільної небезпечності такого злочину, треба враховувати форми і способи втягнення, ступінь негативного впливу на нормальний розвиток і здоров'я неповнолітніх, а також інші заподіяні злочином шкідливі наслідки. Звернути увагу судів на те, що втягнення неповнолітнього у злочинну чи іншу антигромадську діяльність батьками, опікунами, піклувальниками, педагогами, спортивними тренерами, керівниками практики студентів, наставниками неповнолітніх на підприємстві чи в установі, як правило, свідчить про підвищену суспільну небезпечність цих осіб. На високий ступінь їх суспільної небезпечності може вказувати й те, що вони втягнули в зазначену діяльність неповнолітніх, які перебували в матеріальній чи іншій залежності від них, а також те, що останніх було втягнено у злочинні групи, у вчинення тяжких, особливо тяжких злочинів, зокрема поєднаних із незаконним обігом наркотичних засобів чи зброї або посяганням на статеву свободу та статеву недоторканність особи.

19. Суди мають зважено підходити до призначення покарання неповнолітнім, які вчинили злочини внаслідок втягнення їх у злочинну діяльність дорослими, і враховувати, що зазначена обставина, як правило, свідчить про меншу суспільну небезпечність цих неповнолітніх порівняно з тими, які вчинили такі ж злочини без впливу дорослих. Оцінюючи ступінь суспільної небезпечності вчиненого неповнолітнім діяння, суди мають брати до уваги дані, що характеризують дорослу особу, яка втягнула його у злочин, ступінь її небезпечності, характер стосунків між ними, формальну чи неформальну залежність неповнолітнього тощо. При цьому треба виходити з того, що відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 66 КК ( 2341-14 ) вчинення злочину під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність належить до обставин, які пом'якшують покарання.

20. При призначенні покарання за один і той же злочин суд має диференційовано підходити до особи неповнолітнього, а також дорослого, який втягнув його в цей злочин чи вчинив останній у групі з ним.

21. Судам належить у кожній справі ретельно з'ясовувати причини втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність та умови, що цьому сприяли, і реагувати на них шляхом винесення окремих постанов (ухвал), які мають бути конкретними та відповідати встановленим обставинам.

22. Рекомендувати головам місцевих судів передавати справи про втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність у провадження найбільш кваліфікованим суддям, як правило, тим, які відповідно до внутрішньої спеціалізації розглядають справи про злочини неповнолітніх.

23. Апеляційним судам необхідно регулярно аналізувати судову практику у справах зазначеної категорії та своєчасно вживати заходів до усунення помилок і недоліків. 24. Визнати такою, що втратила чинність, постанову Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 1983 р. N 6 ( v0006700-83 ) "Про практику застосування судами України законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну та іншу антигромадську діяльність" (зі змінами, внесеними постановами від 28 березня 1986 р. N 4, від 12 жовтня 1989 р. N 10, від 4 червня 1993 р. N 3 ( v0003700-93 ) та від 3 грудня 1997 р. N 12 ( v0012700-97 ). Голова Верховного Суду України В.Т. Маляренко Секретар Пленуму Верховного Суду України І.П. Домбровський


5. Формування системи ювенальної юстиції в українському судочинстві

У Верховному Суді України відбувся черговий семінар-тренінг за проектом “Формування системи ювенальної юстиції в українському судочинстві”.

28 березня, 2004 р.

Ці заняття для суддів з регіонів проводили: заступник Голови Верховного Суду П.П. Пилипчук, судді цього суду В.І. Жук, Я.В. Мачужак, С.М. Міщенко, заступник Міністра юстиції України В.В. Лутковська й виконавчий директор Всеукраїнського комітету захисту дітей А.П. Коваленко. Організаційно-методичну роботу здійснила головний консультант Верховного Суду В.І. Мировська. В українському суспільстві, як підкреслювалося на семінарі, все гостріше постає проблема соціального захисту неповнолітніх. Наслідком такої незахищеності є те, що останнім часом злочинність цієї вікової категорії зростає як за кількісними, так і за якісними показниками. Щороку до кримінальної відповідальності притягується більше 20 тисяч неповнолітніх. Питома вага злочинності осіб віком від 14 до 18 років в Україні невпинно збільшується. Торік порівняно з 1993 роком кількість засуджених неповнолітніх зросла більш як на третину. Причому злочинність в нашій країні “помолодшала”. Значно зросла кількість злочинів, вчинених особами, які не досягли шістнадцятирічного віку. Все частіше суб’єктами злочинності стають діти до 14 років. Неповнолітніх втягують у торгівлю зброєю, незаконний обіг наркотиків тощо. Для їхньої протиправної діяльності характерні агресивність, корисливість, насильство. Злочини неповнолітніх часто відбуваються на ґрунті пияцтва та наркоманії. Все це свідчить про неналежну організацію профілактичної роботи серед цієї категорії осіб та інші несприятливі суспільні чинники. Тому боротьба із злочинністю неповнолітніх, як вважає П.П. Пилипчук, є проблемою комплексною, що торкається багатьох сфер суспільства. Отже, й до вирішення її мають бути залучені фахівці та практики різних галузей: права, психології, педагогіки, соціології та інших. У судочинстві нагальною проблемою є правильне застосування законодавства щодо неповнолітніх. Розв’язання її з огляду на соціальні та інші чинники зводиться, звичайно, не лише до проведення семінарів для суддів та прийняття відповідних постанов Пленумом Верховного Суду України. Проте завдяки саме цим заходам проблема останнім часом зрушується з місця. У місцевих судах запроваджено спеціалізацію щодо справ неповнолітніх, їх розглядають найбільш відповідальні судді на високому фаховому рівні. Зростання злочинності неповнолітніх відбувається на фоні загальної злочинності в Україні. Ці два фактори тісно пов’язані між собою, адже особи зазначеної вікової категорії стають суб’єктами злочинності під впливом старших. З метою запобігання цьому явищу Пленумом Верховного Суду України 27 лютого 2004 р. прийнято постанову “Про застосування судами законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність”. Я.В. Мачужак констатувала, що при розробленні цієї постанови ставилося за мету об’єктивно розкрити причини втягнення неповнолітніх у злочинність. Суддя Верховного Суду зробила огляд статей Кримінального кодексу України, якими передбачено відповідальність за окремі види такого втягнення. У зазначеній постанові розглянуто способи втягнення неповнолітніх у злочинність. Вони поділяються на 2 види: фізичний примус (мордування, катування, побиття тощо) та психологічний вплив (переконання, залякування, погрози, шантаж, підкуп, обман, розпалювання почуття помсти тощо). Приділяється також увага терміну “втягнення в антигромадську діяльність”. Це залучення неповнолітніх до пияцтва, наркоманії, жебрацтва, розпусти та азартних ігор. При цьому, як пояснила суддям із регіонів Я.В. Мачужак, в постанові йдеться: незалежно від того, чи вчинила старша особа щодо неповнолітнього зазначені дії, чи робила спроби, вона має нести відповідальність за це відповідно до чинного законодавства. На семінарі-тренінгу також зазначалося, що у Верховному Суді розробляється ще кілька постанов, які безпосередньо стосуються ювенальної юстиції. Зокрема, на Пленумі розглянуто постанову “Про практику застосування законодавства про злочини неповнолітніх”. В.І Жук та С.М. Міщенко ознайомили колег із розглядом у Верховному Суді конкретних справ щодо неповнолітніх. Семінар-тренінг, на думку його учасників, сприятиме тому, щоб суди в регіонах “не перебували на периферії цієї болючої для України проблеми”.

Висновок

на проект Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту моралі та утвердження гуманістичних цінностей у суспільстві"

Законопроект, внесений на заміну проекту № 5115 від 11.02.04 р., спрямовано на обмеження реклами та розповсюдження продукції сексуального і еротичного характеру. Однією з цілей законопроекту є встановлення кримінальної відповідальності за виготовлення, збут і розповсюдження продукції сексуального чи еротичного характеру із зображенням неповнолітніх та адміністративної відповідальності за порушення законодавства в сфері захисту суспільної моралі. Пропонується доповнити Кримінальний кодекс України (КК) статтею 301-1 та Кодекс України про адміністративні правопорушення (КУпАП) статтею 181-1.

Законопроект в цілому заслуговує на підтримку. Разом з тим, доречно висловити до нього окремі зауваження і пропозиції.

Так, законопроектом пропонуються доповнення до статті 1 Закону України "Про захист суспільної моралі", в якому щодо сцен насилля вживається недостатньо визначений термін "смакують", що не має нормативного змісту і буде ускладнювати практикозастосування майбутнього закону (п.1 розділ 1 проекту).

Теж саме стосується й положення (абз. розділ 6 законопроекту) про заборону продажу (ознайомлення) продукції еротичного характеру особам, які не досягли 16, а в окремих випадках 18 років. По-перше, продаж такої продукції до досягнення особами повноліття взагалі вбачається недоцільним. По-друге, в запропонованій редакції не визначені конкретні випадки такої заборони особам до 18 років, що теж унеможливлює практикозастосування такого положення.

Текст законопроекту потребує техніко-юридичного редагування та коригування. Так, після прийняття Закону України "Про телекомунікації" розділ 7 законопроекту вимагає зміни окремих визначень, зокрема, "кабельні мережі"тощо.

Щодо внесення змін до Кримінального кодексу України

1. Із ч. 1 ст. 301-1 проекту слова "Виготовлення продукції сексуального чи еротичного характеру з метою збуту чи розповсюдження або її збут чи розповсюдження" слід замінити словами "Збут чи розповсюдження продукції сексуального чи еротичного характеру".

Справа у тому, що, відповідно до ч. 1 ст. 14 КК, виготовлення вказаної продукції з метою її збуту чи розповсюдження є готуванням до її збуту чи розповсюдження. Відповідно ж до ч. 2 ст. 14 КК, готування до злочину невеликої тяжкості (а саме таким, відповідно до ст. 12 КК, є злочин, передбачений ч. 1 ст. 301-1 проекту), не є злочином.

Проект створює колізію, якої слід уникнути.

2. У ч. 3 ст. 301-1 слова "а також примушування неповнолітніх до участі у створенні продукції сексуального чи еротичного характеру" пропонуємо виключити, оскільки ці дії охоплюються ч. 2 ст. 301-1, в якій йдеться про втягнення неповнолітніх. Примушування слід розглядати як один із способів втягнення, яке може здійснюватися шляхом умовлянь, залякування, підкупу, обману, насильства тощо. Натомість ч. 2 ст. 301-1 пропонуємо доповнити після слова "втягнення" словами "шляхом застосування насильства, погроз, обману чи іншим способом".

3. Слова "а також організація й проведення за участю неповнолітніх видовищних заходів сексуального чи еротичного характеру" також пропонуємо виключити із ст. 301-1 проекту.

По-перше, такі дії слід розглядати як адміністративний проступок. Навіть за організацію й проведення за участю неповнолітніх видовищних заходів порнографічного характеру чинний КК не передбачає кримінальної відповідальності.

По-друге, чинне законодавство не містить поняття "видовищних заходів".

По-третє, поняття "проведення" охоплюється поняттям "організація". Адже той, хто проводить захід, і є його організатором.

По-четверте, словосполучення "організація й проведення за участю неповнолітніх" можна трактувати і так, що саме неповнолітні вчинюють ці організаторські дії.

4. Санкції частин 2 і 3 ст. 301-1 необхідно узгодити між собою. Злочин, передбачений ч. 3, є більш тяжким, однак санкція ч. 3 майже однакова з санкцією ч. 2. Виходячи з цього, у санкції ч. 2 ст. 301-1 слова "обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на той самий строк" пропонуємо замінити словами "обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк".

5. Відповідно до ст. 59 КК, конфіскація майна встановлюється лише за тяжкі та особливо тяжкі злочини. Оскільки злочини, передбачені ст. 301-1 проекту, не є такими, слова "з конфіскацією продукції сексуального чи еротичного характеру" із частин 1, 2 і 3 ст. 301-1 слід виключити.

Це не означатиме, що така продукція буде залишатися у винних осіб. Адже, відповідно до ст. 81 Кримінально-процесуального кодексу, така продукція підлягатиме знищенню.

Щодо внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення. На нашу думку, слово "непередбачених" з абзацу 3 слід виключити, оскільки воно є тотожнім слову "заборонених", і, відповідно до ст. 8 Закону України "Про захист суспільної моралі", розповсюдження продукції сексуального чи еротичного характеру дозволяється лише у спеціально відведених для цього місцях.

Узагальнюючий висновок: за результатами розгляду в першому читанні законопроект може бути взятий за основу з урахуванням висловлених зауважень і пропозицій.

1 червня - Міжнародний день захисту дітей. Традиційно до свята дітям дарують дарунки, говорять й пишуть про них хороше, добре, світле... Проте є й темний бік дитячого віку, і про нього говорять чомусь досить рідко. І марно, бо, може, почувши про подібні речі, батьки, рідні та знайомі замислилися б над тим, чи не варто приділяти своїм дітям більше уваги!

У міжнародному праві одержало загальне визнання положення, що дитина через її фізичну і розумову незрілість потребує спеціальної охорони й піклування, у тому числі належний правовий захист як до, так і після народження. Необхідність особливого захисту дітей вперше проголошено у Женевській декларації прав дитини 1924 р., потім підтверджено у Загальній декларації прав людини 1948 р., Декларації прав дитини 1959 р. і закріплено в Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права (ст. 10), Міжнародному пакті про громадянські і політичні права (ст. 23, 24), у Конвенції про права дитини 1989 р. (ст. 1-49). Цю Конвенцію ратифікували на 1 травня 1996 року 187 держав.

Україна ратифікувала згадані вище конвенції і взяла на себе зобов'язання згідно з п. 1 ст. 19 Конвенції про права дитини вжити всіх необхідних законодавчих, адміністративних, соціальних і просвітницьких заходів щодо захисту дітей від усіх форм фізичного і психологічного насильства, образи чи зловживань, недбалого піклування чи його відсутності. До речі, ст. 1 Конвенції про права людини проголошує, що підлітковий вік триває до 18 років.

На жаль, у нашій державі, як і у всьому світі, діти і підлітки стають жертвами злочинів. Кількість правопорушень, що вчиняються проти дітей, зростає з кожним роком: безпритульність, злидні, статеві злочини, викрадення і продаж іноземцям - це лише деякі біди, які випадають на долю дітей. Останнім часом поширюються такі злочини, як викрадення дітей з метою продажу на "чорному ринку", де ведеться торгівля людськими органами або використання в будинках розпусти чи порнобізнесі.

Конвенція про права дитини зазначає, що кожна дитина має невід'ємне право на життя (ч. 1 ст. 6).Отже, охорона життя дітей і боротьба з посяганням на нього є завданням людства. Кожного року Україна втрачає 16 тис. дітей віком до 14 років (через травми, самогубства, вбивства).

Вбивство неповнолітнього повинно викликати адекватну реакцію суспільства. Неповнолітні як потерпілі потребують підвищеної кримінально-правової охорони і повинні мати посилений захист свого життя. У Франції, наприклад, умисне вбивство неповнолітнього до 15 років карається довічним позбавленням волі.

По районах та в Ужгороді поширене втягнення неповнолітніх у жебрацтво батьками. За два місяці 2004 р. порушено 14 кримінальних справ, 9 з них проти ромів, які неодноразово притягувалися до адміністративної відповідальності.

Зареєстровані 2 випадки втягнення неповнолітніх у вживання наркотиків. По області 198 молодих людей стоять на обліку в наркодиспансерах..

Міліцією проводяться щотижневі рейди в районах, в містах області, під час яких затримують безпритульних дітей і поміщають їх в притулок у Батьово, інших передають батькам. Через деякий час діти втікають і все повторюється знову.

Дисципліна і порядок у сім'ї, навчальних та інших дитячих закладах мають забезпечуватися на принципах, що грунтуються на взаємоповазі, справедливості і виключають приниження честі та гідності дитини. Держава здійснює захист дитини від: усіх форм фізичного і психічного насильства, образи, недбалого і жорстокого поводження з нею, експлуатації, включаючи сексуальні зловживання, у тому числі з боку батьків або осіб, які їх замінюють; втягнення у злочинну діяльність, залучення до вживання алкоголю, наркотичних засобів і психотропних речовин; залучення до екстремістських релігійних психокультових угруповань та течій, використання її для створення та розповсюдження порнографічних матеріалів, примушування до проституції, жебрацтва, бродяжництва, втягнення до азартних ігор тощо. Держава через органи опіки і піклування, служби у справах неповнолітніх, центри соціальних служб для молоді у порядку, встановленому законодавством, надає дитині та особам, які піклуються про неї, необхідну допомогу у запобіганні та виявленні випадків жорстокого поводження з дитиною, передачі інформації праці випадки для розгляду до відповідних уповноважених законом органів для проведення розслідування і вжиття заходів щодо припинення насильства

Враховуючи вищесказане, можна зробити такі висновки: по перше, неповнолітні громадяни найбільше піддаються суспільному впливу, тому потрібно посилити контроль за відношенням дорослих до своїх та чужих дітей, це питання повинне охоплювати усі галузі нашого життя – освіту, та ін. По друге посилити контроль за неблагополучними сім’ями, тобто контроль за нормальним розвитком дітей, за моральним станом неповнолітнього, а також пропагувати ідею прийомних сімей, якщо ситуація в країні не сприяє розвитку дитячих будинків. По- третє, кожна сім’я, кожна інтелектуально розвинена доросла людина повинна усіма засобами перешкодити, не допустити щоб хтось втягував, залучав до антигромадської діяльності, використовував дітей, у своїх цілях, тому, що перш за все, діти – це наше майбутнє, і яке воно буде залежить від нас…

Список використаної літератури

1. Кримінальний кодекс України. 2002р.

2. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 2 від 27.02.2004р.

3. «Про застосування судами законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність»

4. «Кримінальне право України» Особлива частина – підручник: М.І.Бажанов, В.В. Сташис, В.Я. Тація: Юрінком Інтер-Право - 2002р.

5. «Провадження у справах про злочини неповнолітніх, як диференціація кримінально-процесуальної форми» навчальний посібник: Г.М. Омельяненко: Київ Атака -2002р.

6. «Кваліфікація злочинів» Навчальний посібник 2-ге видання: М.Коржанський Київ Атака -2002р.

7. Закон України «Про захист суспiльної моралi» - 2003р.

8. Закон України «Про охорону дитинства» ( Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, N 30, ст.142 )

9. Газета "ВІСТІ"

10.Газета «Факти» Львів

11.Газета «Час»

12.Прес-служба прокуратури області Газета "Ужгород

13.Анна ДАНИЛЮК, газета "ДОБА" ВИРТУАЛЬНЫЙ ТЕРМИНАЛ

14.Газета «ЧИННІСТЬ ЗАКОНУ», 03.2005 рік

15.Журнал «Право України» № 18-19

16.Стан правопорядку в Україні, результати діяльності органів внутрішніх справ за 2004 рік, основні проблеми, прогноз/Аналітичні матеріали. - К., 2005.

17.Джуджа О.М., Корецький С.М. Проблеми девіантної поведінки (кримінологічний аспект) / Науковий вісник. - 1999. - № 1. с. 74.

18.Корецький С.М. Профілактика девіантної поведінки молоді як протидія організованій злочинності / Уряду України… - К ., 2001. - Т.22. - с.636-640.

19.Васильев В. Юридическая психология: Учебник для вузов. - СПб.: Питер, 2003. с. 422 - 465.

20.Максименко Е.М. Роль микросреды в возникновении девиации / Образование и общество. 2004. № 2. www.education.rekom.ru.

21.Соціологія права: Навч. Посіб. / О.М. Джуджа, І.Г. Кириченко, В.С. Ковальський та ін.; за заг. ред. О.М. Джуджи. - К.: Юрінком Інтер, 2004. с. 158 - 173.


Додатки

1. Приклади із джерел масової інформації

1.1 Дiти вулицi: чиї ж вони насправдi?

Маленькi люди з довiрливими очима. Вони знають, як змiнити свiт на краще, але свiт сам з часом змiнює їх. Це -нашi дiти, адже чужих дiтей не буває. I вони прагнуть любовi. Та, на жаль, справжню батькiвську любов знають не всi дiтлахи. I причина не тільки в тому, що не мають рідних чи взагалі ніяких батьків. Адже нерiдко й рiднi поводяться зi своїми чадами, м'яко кажучи, не по-людськи - б'ють їх, примушують жебракувати або вимагають заробляти грошi iншим злочинним шляхом. Немало й пiдлiткiв, якщо i не терплять знущань, то принаймi залишаються без належного нагляду з боку дорослих. Та й як батьки можуть доглядати та виховувати дiтей, коли вони постiйно в роз'їздах по близькому та далекому зарубiжжю? Треба ж комусь заробляти на життя.

Дiтей тим часом виховує вулиця. А вона не найкраща нянька - ця сувора панi звела на криву дорогу не одну маленьку долю. Залишених без батькiвського нагляду дiтей вона привчає до своїх "звiрячих" законiв, занадто рано i жорстоко вiдкриває їм темнi сторони життя, перетворюючи довiрливий дитячий погляд на колючий i зухвалий. Поки iншi дiтлахи, ситi i одягнутi, спокiйно граються з однолiтками, цi думають, де дiстати кусень хлiба та сигарети. Вони вважають себе дорослими, але заздрять отим чистим та доглянутим, якi не обдiленi батькiвською любов'ю. Тодi, напевне, й виникає перше бажання вкрасти, вбити, принизити.

Це не вони такими стають, це ми, дорослi, їх такими робимо. Вiддаючи у школи-iнтернати, з яких вони втiкають, або взагалi залишаючи малюка у пологовому будинку, звiдки той потрапляє у будинок дитини.

Проведений прокуратурою областi аналiз злочинiв, вчинених неповнолiтнiми на територiї обласного центру. показав, що лише трьома вихованцями однiєї iз закарпатських шкiл-iнтернатiв було вчинено 17(!) кримiнально-карних дiянь (в основному крадiжки державного та особистого майна, пограбування), бiльшiсть iз яких здiйснювали пiд час навчального процесу. I такий приклад не єдиний - їх багато, як i дiтей, котрi рано подорослiшали i стали "зiпсованими" або "важкими" пiдлiтками.

Двоє таких учнiв Тур'є-Реметiвської школи скоїли 15 злочинiв. Та цi злочини неповнолiтнiх - дрiбницi порiвняно з тими, якi чиняться дорослими щодо дiтей. Наприклад, у Мiжгiрському районi мати неповнолiтньої дiвчинки не дозволяла тiй ходити на заняття, примушуючи жебракувати. На щастя, так тривало недовго - горе-матерi довелося вiдповiдати за знущання над дочкою. Прокурором району проти неї було порушено кримiнальну справу за втягнення неповнолiтньої у заняття жебракуванням. Справа завершена розслiдуванням та розглянута мiсцевим судом з винесенням обвинувального вироку, а дiвчинка повернулася на навчання.

Аналогiчну кримiнальну справу порушено i тячiвським районним прокурором проти мiсцевої мешканки, яка протягом двох рокiв не пускала свою неповнолiтню доньку до школи, а вимагала грошей, якi дитина також повинна була здобувати жебракуванням.

Найбiльша мрiя дiтей, залишених без батькiвської опiки - мати власну сiм'ю i маму. Вони, вихованцi дитячих будинкiв, ладнi пробачити усе, навiть те, що їх залишили ще немовлям у пологовому будинку, за оте найжаданiше у свiтi вiдчуття материнського тепла й ласки. Але часто воно так i залишається мрiєю. Саме для таких дiточок i створюються дитячi будинки сiмейного типу, де б вони могли вiдчути турботу справдi близьких людей, родинне тепло та отримати повноцiнне виховання. На жаль, за благородними намiрами усиновителiв, буває криється просто бажання декого отримати велику квартиру, автомобiль та кошти вiд держави на утримання таких дiтей. I якби тiльки це.

На Закарпаттi функцiонує дев'ять подiбних закладiв, в яких на вихованнi 74 неповнолiтнiх, в тому числi - 60 вихованцiв та 14 рiдних i усиновлених дiтей. В першому iз них виявленi факти грубих порушень прав його вихованцiв, серед яких не тiльки незабезпечення вiдповiдних умов проживання й виховання, а навiть застосування до дiтей фiзичних знущань та сексуальних домагань. Цi факти не залишились поза увагою прокуратори, якою порушено кримiнальну справу проти таких горе-вихователiв.

На жаль, держава не має достатньо коштiв, аби забезпечувати будинки дитини усiм необхiдним. Але намагається зробити усе можливе, аби вони були принаймнi ситi та в теплi. I от, коли у бюджетi нарештi з'явилися грошi на потреби будинку дитини, знайшлася людина, котра вирiшила використати їх в особистих iнтересах. Це сталося в одному з мiст Закарпаття. Заступник головного лiкаря будинку дитини закупив на видiленi державою кошти устаткування для ремонту котелень, знаючи наперед про їхню нелiквiднiсть та технiко-економiчну непридатнiсть. Тобто дiтки так i залишилися в погано опалюваних примiщеннях, а кошти, причому немалi - 18 тисяч 696 гривень, пущненi "добрим дядечком" на вiтер. Районна прокуратура порушила за даним фактом кримiнальну справу, i йому довелося нести вiдповiдальнiсть за свої протизаконнi дiї.

Слiд зазначити, що прокуратура областi завжди придiляла особливу увагу захисту прав неповнолiтнiх. Особливо у справi усиновлення дiтей-сирiт та дiтей, позбавлених батькiвського пiклування, iноземними громадянами.

Упродовж 2001-2002 рокiв в областi усиновлено 180 дiтей. З них 39 - громадянами України, а 141 - iноземними громадянами. По кожному випадку мiсцевими судами винесенi вiдповiднi рiшення. У розглядi цих справ узяли участь прокурорськi працiвники, якi висловили суду свою думку щодо вiдповiдностi усиновлення iнтересам дитини. Проте прослiдкувати долю усиновлених iноземцями українських дiточок, з'ясувати, чи не порушуються їхнi права за кордоном, досить складно. Але у себе вдома, на Закарпаттi, прокурори виявили непоодинокi факти порушення порядку передачi дiтей, якi є громадянами України, на усиновлення українцям та iноземцям. Не завжди здiйснюється належний контроль за умовами проживання дiтей у сiм'ях усиновителiв. Не дотримуються строки повiдомлення керiвникам державних дитячих закладiв у вiдповiднi вiддiли освiти про вихованцiв, якi залишились без пiклування батькiв, строки постановки таких дiтей на первинний облiк, заповнення за встановленою формою анкет, а також передачi їх копiй в управлiння освiти та науки облдержадмiнiстрацiї. Це значною мiрою уповiльнює процес усиновлення, а отже, й можливiсть для дiтлахiв з дитячого будинку потрапити у сiм'ю.

Прес-служба прокуратури області

Газета "Ужгород

1.2 Діти не винні

Порушено три кримінальні справи за втягнення дітей у жебрацтво

Малолітній Олесь Д. буквально за руки хапає перехожих і слізно випрошує гроші на хліб. Рідко хто з людей, проходячи мимо, не подасть напівроздягнутій дитині бодай пару копійок. За якихось кілька годин кишені хлопчика відвисають від ваги монет, поданих жалісливими чернівчанами у давно не миті дитячі руки. Звідки їм знати, що у скверику навпроти церкви за "роботою" сина стежить помутнілими після нічних розваг очима його мати. Тому хлопчина з усіх сил намагається бути і "голодним", і "нещасним", інакше мама знову поб'є його по плечах кулаками. Сховати хоча б копійку Олесь не наважується - за це теж дістає важкого стусана. От коли хтось подасть щось їстівне... Булочку чи яблуко хлопчина встигає проковтнути за лічені хвилини - він і справді ходить завжди голодний, бо всю виручку мама з друзями забирає на горілку.

Проти мами Олеся та ще двох таких самих працівники Ленінського райвідділу внутрішніх справ нещодавно порушили кримінальні справи за статтею 304 нового КК України "Про втягнення неповнолітніх у заняття жебрацтвом". Усі троє дітей, які випрошували милостиню на вулицях Чернівців, - з неблагополучних сімей, вони не відвідували занять у школах, з ранніх років були втягнуті батьками у жебрацтво. Справу стосовно горе-матері незабаром розглядатиме Ленінський суд. За вищезгаданою статтею їй загрожує покарання у вигляді позбавлення волі до п'яти років.

Неблагополучних сімей, у яких розмінною монетою аморального життя є неповнолітні діти, лише у Ленінському районі Чернівців є майже 100. До них належать і неповнолітні, які скоїли злочини, але не взяті під варту під час слідства, а також ті, хто є умовно засудженими або звільнились із місць позбавлення волі та потрапили під амністію. Інші за рішенням суду мають відстрочку виконання вироку. А є ще малолітні наркомани. За словами начальника відділу кримінальної міліції у справах неповнолітніх Ленінського району Чернівців Геннадія Кирсті, на обліку у цьому районі перебуває одна наркоманка та п'ятеро токсикоманів. Цю цифру, без сумніву, потрібно множити на десять. Адже на майже 40 тисяч підлітків, а саме така приблизна кількість малолітніх у цьому районі, припадає... 6 міліціонерів, які займаються профілактикою правопорушень підлітків. Ленінський район - найчисленніший у Чернівцях, тому і різноманітних злочинів, скоєних у тому числі і неповнолітніми, теж чи не найбільше. Найефективнішою формою роботи міліціонерів є проведення рейдів у вечірній та нічний часи. Кримінальну міліцію у справах неповнолітніх тривожить той факт, що замість занять у школі підлітки проводять час у комп'ютерних залах міста. Власники цих закладів закривають на такі порушення очі, іноді продовжують працювати і у нічний час, забуваючи, що їхні відвідувачі - неповнолітні, яких вдома чекають стурбовані їхньою відсутністю батьки. Іноді аналогічні порушення щодо неповнолітніх допускають у розважальних закладах. Під час останнього міліцейського рейду у чернівецьких барах "Клеопатра" та "Альонушка" неповнолітнім відпускали спиртні напої.

- Хотілось би, - говорить Геннадій Кирстя, - щоб за долю наших дітей боролись не лише правоохоронці. Кримінальна ситуація у місті настільки складна, що лише наших зусиль недостатньо. Потрібно, щоб до справи виховання підлітків підключалось якомога більше людей. Дитячі душі треба рятувати усім миром, тоді буде менше випадків наркоманії, крадіжок, хуліганства та інших злочинів. Діти справді не винні у тому, що суспільство не в змозі захистити їх від жорстоких батьків та недолугих законів. З початку року в Ленінському районі восьмеро чернівчан позбавлено материнських прав. За 2001 рік ця цифра була у кілька разів більшою. А скільки ще у місті розбитих дитячих доль, яким потрібен наш спільний захист!

Розглядаючи справу про Олеся Д. можна сказати, що суд кваліфікував її за ст. 304 ККУ «Втягнення неповнолітніх у злочинну та іншу антигромадську діяльність». В даному випадку мати Олеся використовує неповнолітнього сина для власного збагачення у вигляді жебракування. Своїми діями вона заважає нормальному розвитку дитини (син не ходить до школи тощо) та своїми діями може заподіяти шкоду його здоров’ю, так як він насправді був постійно голодним та піддавався регулярному побиттю.

Враховуючи усі обставини справи можна визначити:

Об’єкт злочину є нормальний та фізичний розвиток неповнолітнього Олеся Д.

Об’єктивна сторона злочину полягає у вчиненні мамою Олеся дій, якими вона примусила неповнолітнього сина до заняття жебрацтвом з метою власного збагачення.

У даному випадку має місце втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність супроводжувалось заподіянням тілесних ушкоджень, побоями, погрозами вчинити вбивство або іншими діями, що утворюють самостійний склад злочину, відповідальність має наставати за сукупністю вчинених злочинів – за ст.. 304 та відповідною статтею КК, про злочини проти особи (126 ККУ «Побої і мордування».

Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною формою вини: мати Олеся навмисно примусила його до жебрацтва, вона усвідомлювала небезпечність своїх дій і бажала настання їх результату.

Суб’єкт цього злочину спеціальний – мати Олеся, використовувала його залежність від неї самої, у антигромадських цілях, з метою власного збагачення.

1.3 Благодійники стільки не заробляли

За повідомленням ЦГЗ УМВС Івано-Франківській в області

Протягом певного часу біля тепер уже колишнього військового госпіталю в Івано-Франківську жебракувала 13-річна циганка в інвалідному візку. Коли малолітньою жебрачкою зацікавилися правоохоронці, з'ясувалося, що вона цілком здорова. Опікувалася дівчинкою її тітка. Обидві їздили містами Західної України, визначивши, що в Івано-Франківську люди найбільш милосердні. Щоправда, навряд чи вони такої думки щодо правоохоронців, котрі наразі вирішують питання про притягнення "опікунки" малолітньої жебрачки до кримінальної відповідальності за 304-ю статтею ККУ - втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність.

Газета «Час»

Об’єктом злочину є нормальний розвиток неповнолітньої.

Об’єктивна сторона злочину полягає у вчиненні дій, якими винна особа спонукає або примушує неповнолітнього до заняття жебрацтвом з метою власного збагачення. Схиляння може виявитись у підмовлянні або примушуванні неповнолітнього до самостійного зайняття такою антигромадською діяльністю.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною формою вини: винний усвідомлює, що своїми діями втягує і використовує неповнолітню у занятті жебрацтвом.

Суб’єкт цього злочину спеціальний, тобто неповнолітня перебуваючи у залежності опікуна, під його впливом займалася жебрацтвом, а опікун повинен нести відповідальність за зловживання опікунськими правами та втягнення неповнолітньої у таку антигромадську діяльність, як жебрацтво.

Дії опікунів і піклувальників, котрі, зловживаючи опікунськими правами з корисливою метою, втягнули неповнолітніх підопічних у антигромадську діяльність, додатково кваліфікуються за ст. 167 КК ( 2341-14 ). У данному випадку, «опікун» неповнолітньої дівчини буде нести відповідальність за ст. 304 ККУ, тобто за втягнення неповнолітньої у заняття жебрацтвом.

1.4 Дитяча злочинність: рівень зменшується, але залишається загрозливим

Згідно зі статистичними даними, минулого року кількість злочинів, скоєних неповнолітніми, дещо зменшилася (на 4,4 % порівняно з 2001 роком). Але 431 злочин - усе ж таки значний показник як для маленької Буковини. Отже, торік особами, які не досягли 18-річного віку, скоєно 1 вбивство, 6 розбійних нападів, 32 крадіжки державного і 284 особистого майна. Це менше, ніж у 2001 році. Скоротилася на 48 % групова злочинність, на 53 % менше злочинів, скоєних у стані алкогольного сп'яніння. Це лише цифри. Що за ними, розповідає начальник відділу карного розшуку міліції у справах неповнолітніх старший лейтенант міліції Робертин Русу.

Прикладом втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність є кримінальна справа стосовно 20-річного чернівчанина Костянтина Торопія, раніше двічі засудженого за крадіжки та наркотики, а також п'яти 13-16-річних мешканців обласного центра Андрія Іванова, Валерія Морошана, Кирила Касапчука, Сергія Буракова та Ярослава Міська, яким вищеназваний Костянтин Торопій пообіцяв «легкі» гроші та розповів як і де їх можна здобути. Впродовж двох місяців під різними приводами вони вимагали у неповнолітнього 50 доларів США, погрожуючи розповсюдити про нього інтимну інформацію. Погрозами та шахрайським шляхом вони відібрали у підлітка та його батьків 3870 грн. За скоєне Торопій засуджений на 5 років позбавлення волі, Морошан - на 3 роки реального покарання, інші учасники групи - на 3 роки позбавлення волі з іспитовим строком.

Сказане ще раз переконує у актуальності проблеми попередження злочинності серед неповнолітніх.

Інформацію надано газетою "ВІСТІ"

При вирішенні питання про кваліфікацію злочину, вчиненого дорослою особою із залученням неповнолітніх осіб, які внаслідок свого віку (ст. 22 КК ( 2341-14 ) чи неосудності (ст. 19 КК) не є його суб'єктами, треба мати на увазі, що таке спільне вчинення злочину не утворює співучасті. У зазначених випадках відповідно до ч. 2 ст. 27 КК доросла особа розглядається як виконавець злочину, і її дії кваліфікуються за статтями КК, якими передбачено відповідальність за цей злочин і за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність. У цьому випадку Костянтин Торопій повинен нести відповідальність за ст. 189 ККУ «Вимагання» та за ст. 304 ККУ «Втягнення неповнолітніх у злочинну та іншу антигромадську діяльність».

Розглядаючи окремо злочин вчинений щодо неповнолітніх то можна виділити:

Об’єкт злочину – нормальний розвиток неповнолітніх.

Об’єктивна сторона злочину полягає у втягненні, зокрема схилянні (підмовлянні) до вчинення злочину.

Злочин вважається закінченим з моменту підмовляння неповнолітніх до вчинення конкретного злочину.

Суб’єктивна сторона цього злочину полягає в умисному втягненні неповнолітніх у скоєння даного злочину. Костянтин Торопій розумів і бажав настання злочинного наслідку.

Суб’єкт злочину – повнолітній (як зазначалось, 20-ть років) Костянтин Торопій.

1.5 Іще один випадок втягнення неповнолітніх у заняття жебрацтвом було зафіксовано у Сторожинецькому районі

Працівниками кримінальної міліції у справах неповнолітніх зафіксовано випадок із 34-річний Д., мешканець одного із сіл Сторожинецького району (до речі, громадянин Молдови) тривалий час змушував жебракувати двох 13- та 11-річних дівчаток. Зі старшою із жебрачок він познайомився біля Кафедрального собору обласного центру. Дитина заробляла на життя саме жебрацтвом. Родичів з Кіцманського району навіть не цікавила тривала відсутність дівчинки. А молодшу 30-річній співмешканці злочинця дала на правах оренди (!) родичка. Діти у будній день повинні були здавати по 50 гривень, а у святкові і вихідні - 150. Щоби заробіток був стабільний, винахідливий "підприємець" купив два інвалідні візки, на яких розвозив дітей до велелюдних місць. Тепер він відповідатиме за це згідно з чинним кримінальним законодавством.

Питання підліткової злочинності багатогранне, і тому перебуває на особливому контролі міліції. Однак успіхів від профілактичної роботи не буде, якщо правоохоронцям не допомагатимуть органи освіти й місцевого самоврядування.

Інформацію надано газетою "ВІСТІ"

Ця справа можна кваліфікуватися за своїми ознаками за ст. 304 ККУ «Втягнення неповнолітніх у злочинну та іншу антигромадську діяльність». В даному випадку 34-річний використовує неповнолітніх, 13 та 11 річних дівчаток у вигляді жебракування, для власного збагачення. Своїми діями він заважає нормальному розвитку дитини.

Враховуючи усі обставини справи можна визначити:

Об’єкт злочину є нормальний моральний та фізичний розвиток неповнолітніх дівчаток..

Об’єктивна сторона злочину полягає у вчиненні дорослим Д. дій, якими він втягнув неповнолітнього сина до заняття жебрацтвом з метою власного збагачення.

У даному випадку має місце втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність супроводжувалось заподіянням тілесних ушкоджень, побоями, погрозами вчинити вбивство або іншими діями, що утворюють самостійний склад злочину, відповідальність має наставати за сукупністю вчинених злочинів – за ст.. 304 та відповідною статтею КК, про злочини проти особи (126 ККУ «Побої і мордування».

Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною формою вини: мати Олеся навмисно примусила його до жебрацтва, вона усвідомлювала небезпечність своїх дій і бажала настання їх результату.

Суб’єкт цього злочину спеціальний – мати Олеся, використовувала його залежність від неї самої, у антигромадських цілях, з метою власного збагачення.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Хватит париться. На сайте FAST-REFERAT.RU вам сделают любой реферат, курсовую или дипломную. Сам пользуюсь, и вам советую!
Никита14:46:44 02 ноября 2021
.
.14:46:43 02 ноября 2021
.
.14:46:42 02 ноября 2021
.
.14:46:42 02 ноября 2021
.
.14:46:41 02 ноября 2021

Смотреть все комментарии (20)
Работы, похожие на Курсовая работа: Злочинність неповнолітніх та її особливості

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(294143)
Комментарии (4230)
Copyright © 2005-2022 HEKIMA.RU [email protected] реклама на сайте