Курсовая работа: Поняття моральної норми та причини відхилення від них

Міністерство освіти і науки України

Вінницький гуманітарно-педагогічний коледж

Відділення фізичного виховання

Курсова робота з педагогіки

Поняття моральної норми та причини відхилення від них

студента 4 курсу,41-Ф групи

Олійника Олега

Вінниця 2008

Зміст

Вступ

1.Поняття соціальної норми, її функції

2.Спільність та відмінність моралі і права

3.Девіація як відхилення від норми

4.Причини девіацій

Висновки

Література

Вступ

Якщо звернутися до історії філософської і соціологічної думки, то побачимо, що суттєве місце завжди посідали пошуки інтегративних елементів, відносин, які визначають їхню цілісність. У складній системі суспільних відносин, соціальних зв'язків, мислителі пробували виділити головні визначаючі. За Регелем, головними визначаючими були правові відносини, саме вони єднали всі види зв'язків в одне ціле. За Кантом, таку роль відігравали моральні відносини. За Марксом — глибинні економічні. Власник і безпосередній виробник не можуть існувати один без одного. Відносини, що складаються у процесі виробництва матеріальних благ, визначають всі інші види відносин, тобто суспільству надає цілісності певна ієрархічність взаємозв'язків.

М. Вебер вважав головним фактором цілісності типові переконання, що виражають потреби, інтереси. Е. Дюркгейм — колективну свідомість. На думку Е. Дюркгейма, саме послаблення спільних вірувань і почуттів означає послаблення соціальних зв'язків та загрожує дезінтеграцією суспільства.

Безперечно, спільні цінності є інтегративним фактором, але він не єдиний. Цінності можуть не лише об'єднувати, але й вказувати на диференціацію, бо системи цінностей можуть бути протилежними, їхня роль може змінюватися. "Цінності, — підкреслював В.П. Тугаринов, — суть явища природи і суспільства, які є благами життя і культури людей певного суспільства як дійсність чи ідеал. Як правило, виділяють цінності:

1) існуючі, наявні, наприклад, цікава робота, сім'я, повага людей, багатство і т. ін.;

2) цінності цільові.

Це ідеали, цілі, цінності бажання. Ідеали формулюють висхідні положення про цілі, засоби, дають змогу окреслити лити ідеальну прогностичну модель поведінки;

3) і, нарешті, цінності належного (соціальні норми, ролі, установки). В той же час норми можуть бути самостійною цінністю.

Девіантна поведінка, що розуміється як порушення соціальних норм, придбало в останні роки масовий характер і поставило цю проблему в центр уваги соціологів, соціальних психологів, медиків, працівників правоохоронних органів.

Пояснити причини, умови і фактори, що детермінують це соціальне явище, стала насущною задачею. її розгляд припускає пошук відповідей на ряд фундаментальних питань, серед яких питання про сутність категорії «норма» (соціальна норма) і про відхилення від неї. У стабільно функціонуючому і суспільстві, яке стрімко розвивається, відповідь на це питання більш-менш ясне. Соціальна норма - це необхідний і відносно стійкий елемент соціальної практики, що виконує роль інструмента соціального регулювання і контролю. «Соціальна норма, - відзначає ЯЛ. Гілинський, - визначає історично сформовану в конкретному суспільстві межу, міру, інтервал припустимого (дозволеного чи обов'язкового) поводження, діяльності людей, соціальних груп, соціальних організацій».

Соціальна норма знаходить своє втілення (підтримку) у законах, традиціях, звичаях, тобто у всьому тому, що стало звичкою, міцно ввійшло в побут, у спосіб життя більшості населення, підтримується суспільною думкою, відіграє роль «природного регулятора» суспільних і міжособистісних відносин. Англійський мислитель Клайв С. Льюїс схильний бачити в моральних нормах свого роду «інструкції», «що забезпечують правильну роботу людської машини».

Але в реформованому суспільстві, де зруйновані одні норми і не створені навіть на рівні теорії інші, проблема формування, тлумачення і застосування норми стає надзвичайно складною справою. Можна зрозуміти повну гіркоту висловлювання А. Солженицина: «Яка це реформа, якщо результат її презирство до праці і відраза до неї, якщо праця стала ганебним, а шахрайство стало доблесним. (5; с. 18)

Звичайно, українське суспільство не може довго залишатися в такому положенні. Девіантна поведінка значної маси населення втілює сьогодні найбільш небезпечні для країни руйнівні тенденції.

1. Поняття соціальної норми, її функції

Соціальні норми, так само, як інші цінності, виконують функції оцінки й орієнтації особистості, спільноти. Разом з тим, вони не обмежуються цими функціями. Норми здійснюють регулювання і соціальний контроль за поведінкою. Вони мають яскраво виражений вольовий характер. Це не лише вияв думки, але й вияв волі. При цьому, на відміну від індивідуального волевиявлення, норма виявляє типові соціальні зв'язки, подає типовий масштаб поведінки. Норма не лише оцінює й орієнтує, як ідеї, ідеали, але й диктує своє. її характерною риссю с імперативністю. Це єдність оцінки та припису.

Соціальні норми — це правила, що відбивають вимоги суспільства, соціальної групи до поведінки особистості, групи у їхніх взаємовідносинах одне з одною, соціальними інститутами, суспільством в цілому.

Регулюючий вплив норм полягає у тому, що вони встановлюють межі, умови, форми поведінки, характер відносин, цілі та способи їх досягнення.

Внаслідок того, що норми передбачають і загальні принципи поведінки, і конкретні її параметри, вони можуть давати більш повні моделі, еталони належного, ніж інші цінності.

Порушення норм викликає більш конкретну й чітку негативну реакцію з боку соціальної групи, суспільства, його інституціональних форм, спрямовану на подолання відхилення поведінки від норм. Тому норми є більш дійовим засобом боротьби з девіацією, забезпечення порядку, сталості суспільства.

Норми виникають внаслідок потреби в певній поведінці. Так, наприклад, однією з найдавніших норм була норма чесного ставлення до своєї частки в суспільній праці. На світанку людства можна було вижити, лише дотримуючись певних критеріїв даної норми. Вона з'явилася у результаті закріплення необхідних спільних дій, які повторюються. Цікаво, що ця норма не втратила свого значення і в наш час, хоча її наповнюють інші потреби, актуалізують інші фактори.

Багатоманітність соціальної реальності, соціальних потреб, породжує і багатоманітність норм. Класифікувати норми можна за різними ознаками. Для соціолога має значення виділення норм за суб'єктами, носіями норм. За цією ознакою виділяють загальнолюдські норми, норми суспільства, групові, колективні. У сучасному суспільстві спостерігається складна колізія цих норм. За об'єктом або сферою діяльності розмежовуються норми, що діють у галузі певних видів відносин: політичні, економічні, естетичні, релігійні та ін. За змістом — норми, що регулюють майнові відносини, спілкування, забезпечують права і свободи особи, регламентують діяльність закладів, взаємини між державами і т. ін.

За місцем у нормативно-ціннісній ієрархії — основні і другорядні, загальні й конкретні. За формою утворення і фіксації — жорстко фіксовані і гнучкі. За масштабом застосування — загальні й локальні.

За способом забезпечення — ті, ще спиваються на внутрішнє переконання, громадську думку або на примус, на силу державного апарату.

За функціями — норми оцінки, орієнтуючі, контролюючі, регламентуючі, каральні, заохочуючи.

За ступенем усталеності — норми, що спираються на соціальну звичку, на звичаї, традиції, і ті, що не мають такої основи, тощо.

2. Спільність та відмінність моралі й права

Як складні специфічні і самостійні види соціальних норм, що представляють основні норми поведінки, основні фактори єдності суспільства, як правило, виділяють норми моралі і права.

"Право і мораль, — писав Е. Дюркгейм, — це сукупність уз, які прив'язують нас одне до одного і до суспільства, створюють з маси індивідів єдиний зв'язний агрегат" [4, с. 369].

І право, і мораль регулюють суспільні відносини шляхом створення загальнообов'язкових правил поведінки та встановлення певної відповідальності у разі їх недотримання. Разом з тим вони суттєво різняться одне від одного. Це відносно самостійні регулятори поведінки.

Перш за все зазначимо, що походження і доля моралі й права різні. Мораль значно давніша. Вона з'являється з появою людського суспільства, в процесі становлення праці. Право ж — лише з появою держави. Якщо право поділяє долю держави, то мораль набуде більш повного розвитку в майбутньому як загальнолюдська мораль.

Мораль і право різняться за формою вираження волі суспільства. Мораль виражає волю окремих соціальних груп і суспільства в цілому, право — державну волю. Саме цим пояснюється принципова відмінність моралі і права за способом забезпечення. Якщо додержання норм моралі забезпечується внутрішнім переконанням у справедливості норм і силою громадської думки, то дотримання норм права, крім того, і силою державного апарату. Але на цій основі не можна розглядати норми моралі як внутрішні, що ґрунтуються на переконанні, і норми права як зовнішні, що ґрунтуються на примусі. Правопорядок стійкий, коли спирається на свідоме прийняття норм як необхідних і справедливих. Мораль спирається не лише на переконання, а й на громадський примус. Головна відмінність полягає в характері і питомій вазі примусу, а не в його наявності чи відсутності. У праві питома вага примусу більша, і він має державний характер.

Не можна не помітити, що правові норми, як правило, відрізняються від моральних своєю формальною визначеністю. Вони встановлюються чи санкціонуються державою у наперед визначеному .„рядку, мають строго визначену форму (закону, указу, постанови та ін.), вступають в силу у точно встановлений час. Норми ж моралі постійно формуються в суспільстві в міру його розвитку, поступово поширюються в міру підтримки їх громадською думкою.

Правові норми носять і більш конкретний характер. Звичайно вони переслідують чи заохочують конкретні дії. Норми ж моралі, як правило, вказують на загальний принцип поведінки. Тому одній моральній нормі, наприклад, "не убий", "не скривджуй іншого", відповідає багато правових норм, які карають за вбивство за різних обставин, скривдження в різній формі і таке інше.

І головне, що хотілося б підкреслити, мораль і право відмінні одне від одного за висотою вимог, що пред'являються до поведінки людини. В принципі мораль пред'являє більш високі вимоги. Це дало підстави В. Соловйову свого часу визначити право як "примусову вимогу певного мінімального добра, певного мінімуму моралі" [11, с. 509 — 511, 382]. Вимоги моралі безмежні, всеохоплюючі. Мораль, наприклад, засуджує у всіх випадках погане, неуважне ставлення батьків до дітей, право ж карає лише таке ставлення, яке свідчить про неналежне здійснення батьківських прав і обов'язків, передбачених законом. Мораль засуджує всі випадки недобросовісного, халатного ставлення до дорученої справи, право ж переслідує лише таке невиконання службових обов'язків, яке завдало відчутної шкоди державним, суспільним інтересам або правам та інтересам окремих осіб, що охороняються законом.

Мораль, на відміну від права, завжди засуджує байдуже, формальне ставлення до людей, будь-які прояви егоїзму, цинізму. Право ж засуджує лише найбільш злісні випадки цих негативних явищ. Так, право засуджує цинізм, який набуває вигляду хуліганських дій, тобто пов'язаний з крайніми формами неповажного ставлення, що ображають гідність присутніх.

Про те, що моральні норми пред'являють більш високі вимоги, ніж правові, свідчить і більша тривалість морального осуду. З особи, що здійснила злочин і відбула покарання, може бути знята судимість, та це не означає відмови від морального осуду.

Суспільству зовсім не байдуже, якими мотивами керується людина, тому мораль засуджує не лише лихі справи, але й лихі думки. Про значення шкідливих спонукань дуже добре говорить Лев Толстой у романі "Воскресіння". Нехлюдов, розмірковуючи про своє ставлення до Катюші Маслової, каже: "Вчинку негарного не було, але було те, що багато гірше негарного вчинку, були ті думки, від яких походять негарні вчинки... Негарний вчинок лише проторює шлях до негарних вчинків; негарні ж думки нестримно тягнуть цим шляхом" [13, с. 293].

Внаслідок того, що мораль пред'являє більші вимоги до поведінки, сфера її дії значно ширша за право. Сфера моралі ширша також тому, що існують стосунки, які взагалі не підлягають правовому регулюванню (стосунки дружні, любовні, товариські та ін.).

Б.М. Чичерін говорив, що коли право — це свобода, визначена законом, то мораль накладає на людину самі обов'язки, не визначаючи прав. І в цьому розумінні право є законом "правди" (тобто юридичної справедливості), а мораль — законом любові [15, с. 84].

Нарешті, норми моралі гнучкіші за норми права. В силу специфіки свого утворення вони швидше віддзеркалюють нові потреби, йдуть немовби попереду, вказуючи шлях праву. Правові норми більшою мірою відстають від потреб суспільства. Звідси неминучість колізій моралі і права. Перехід, наприклад, у нашій країні до ринкової економіки призвів до появи моральних норм, які позитивно оцінюють і стимулюють підприємництво, правові ж норми все ще його обмежують. Давно назріла необхідність у нових правових нормах, які б регулювали індивідуальну трудову діяльність, регламентували приватизацію та ін., але такі норми не приймаються. Моральні норми нашого суспільства давно потребують посилення правової відповідальності за порушення громадського порядку, за особливо небезпечні для суспільства злочини.

Протиріччя можуть виникати і внаслідок недосконалості окремих правових норм, їх невірного тлумачення, недостатньо активного використання. У 60-ті роки широка громадськість рішуче виступила проти норми, згідно якої у свідоцтві про народження не вказувався батько, якщо дитина народилася у незареєстрованому шлюбі. По суті вона вводила поняття "незаконнонародженого", несла страждання дитині, ставила у важке становище одиноку матір. Справедливо підкреслювалося, що ця норма протирічить моралі, хоча вона й містилася у правовому акті, спрямованому на захист матері та дитини. Норму було відмінено, та лише через 24 роки з моменту її прийняття. Формальна визначеність правової норми явно утруднила її подолання.

Протиріччя виникають і в зв'язку з нерозумінням органічного характеру поєднання права і моралі. У середині 80-х років широко рекламувалася формула "У суспільстві дозволяється все, що не забороняється законом". її розглядали як символ, прапор правової держави. В дійсності ж вона уособлювала аморалізм, оскільки більшість заборон у суспільстві носить моральний характер. Правова держава, яка захищає права і свободи особистості, суспільства, може утвердитися, лише підтримуючи моральні вимоги. Мораль і право доповнюють і забезпечують одна одну. Та все ж у їхній взаємодії пріоритет належить моралі. Вона лежить біля витоків утворення права, супроводжує весь його розвиток, є найважливішим способом його забезпечення.

Мораль відіграє особливу роль у забезпеченні соціальної солідарності, оскільки морально "все те, що служить джерелом солідарності, все, що змушує людину рахуватися з іншими, регулювати свої порухи не лише егоїстичними мотивами" [4, с. 369].

3. Девіація як відхилення від норми

Під девіантною (лат. Deviatio - відхилення) поведінкою слід розуміти: 1) вчинок, дії людини, що не відповідають офіційно встановленим чи фактично сформованим у даному суспільстві нормам (стандартам, шаблонам); 2) соціальне явище, виражене в масових формах людської діяльності, які не відповідають офіційно встановленим чи фактично сформованим у даному Суспільстві нормам (стандартам, шаблонам).

У першому значенні девіантна поведінка переважно предмет психології, педагогіки, психіатрії. В другому значенні - предмет соціології і соціальної психології. Зрозуміло, таке дисциплінарне розмежування відносне.

Вихідним для розуміння відхилень служить поняття «норма».

У теорії організації склалося єдине - для природних і суспільних наук - розуміння норми як межі, міри припустимого (з метою збереження і зміни системи). Для фізичних і біологічних систем - це припустимі межі структурних і функціональних змін, при яких забезпечується схоронність об'єкта і не виникає перешкод для його розвитку. Це - природна (адаптивна) норма, що відбиває об'єктивні закономірності збереження і зміни системи.

Спеціальні соціологічні теорії досліджують окремі соціальні феномени як підсистеми конкретної суспільної системи, залежності об'єкта вивчення від соціального цілого і взаємозв'язку з іншими соціальними процесами (підсистемами).

Предметом подібних теорій можуть виступати соціальні явища й інститути у визначеній сфері суспільного буття (праця, політика, побут, дозвілля) чи ж «наскрізні», властивим різним сферам.

Функціонально частки соціологічні теорії служать методологією пізнання окремих соціологічних процесів, спільностей, інститутів і методологічною основою емпіричних досліджень.

Як було сказано раніше, під девіантною (лат. Deviatio - відхилення) поведінкою слід розуміти: 1) вчинок, дії людини, що не відповідають офіційно встановленим чи фактично сформованим у даному суспільстві нормам (стандартам, шаблонам); 2) соціальне явище, виражене в масових формах людської діяльності, які не відповідають офіційно встановленим чи фактично Сформованим у даному суспільстві нормам (стандартам, шаблонам). ( 2; стр. 13)

У першому значенні девіантна поведінка переважно предмет психології, педагогіки, психіатрії. В другому значенні - предмет соціології і соціальної психології. Зрозуміло, таке дисциплінарне розмежування

Соціологія девіантної поведінки відноситься до «наскрізних» теорій. Специфіка її предмету полягає в тому, що коло досліджуваних явищ історично мінливе і залежить від сформованих у даний момент у конкретному суспільстві соціальних норм.

Існування кожної системи (фізичної, біологічної, соціальної) є динамічний стан, єдність процесів збереження і зміни. Девіації (флуктуації в неживій природі, мутації - у Живий) є загальною формою, механізмом, способом мінливості, а, отже, і життєдіяльності, розвитку кожної системи. Чим вище рівень її організації (організованості), чим система динамічні, тим більше значать зміни як засіб збереження (по вираженню І. Пригожина - «порядок через флуктуації»).

Оскільки функціонування соціальних систем нерозривно зв'язано з людською життєдіяльністю (предметною колективною свідомою діяльністю суспільної людини), соціальні девіації реалізуються в кінцевому рахунку також шляхом девіантного поводження.

Об'єктами дослідження виступають різні види відхилень:

1. Культурні і психічні відхилення. Соціологів цікавлять насамперед культурні відхилення, тобто відхилення даної соціальної спільності від нормкультури. Психологів же цікавлять психічні відхилення від норм особистісної організації: психози, неврози і так далі. Люди часто намагаються зв'язувати культурні відхилення з психічними. Наприклад, сексуальні відхилення, алкоголізм, наркоманія і багато інших відхилень у соціальному поводженні зв'язують з особистісною дезорганізацією, інакше кажучи з психічними відхиленнями. Однак особистісна дезорганізація далеко не єдина причина поводження, що відхиляється. Звичайно психічно ненормальні особистості цілком виконують усі правила і норми, прийняті в суспільстві, і, навпаки, для особистостей, психічно цілком нормальних, бувають характерні дуже серйозні відхилення. Питання про тім, чому це відбувається, цікавить як соціологів, так і психологів.

2. Індивідуальні і групові відхилення

• індивідуальні, коли окремий індивід відкидає норми своєї субкультури;

• групове, розглянуте як конформне поводження члена девіантної групи Стосовно її субкультури (наприклад, підлітки з важких родин, що проводять велику частину свого життя в підвалах. "Підвальне життя" здається їм нормальною, у них існує свій "підвальний" моральний кодекс, свої закони і культурні комплекси. У даному випадку в наявності групове відхилення від домінуючої культури, тому що підлітки живуть відповідно до норм власної субкультури).

3. Первинне і вторинне відхилення. Під первинним відхиленням мається на увазі поводження особистості, що відхиляється, що у цілому відповідає культурним нормам, прийнятим у суспільстві. У даному випадку чинені індивідом відхилення так незначні і терпимі, що він соціально не кваліфікується девіантом і не вважає себе таким. Для нього і для навколишніхвідхилення виглядає просто маленькою витівкою, чи ексцентричністю на худий кінець помилкою.

Вторинним відхилення називають відхилення від існуючих у групі норм, що соціально визначається як девіантне.

4. Культурно схвалювані "відхилення. Поводження, що відхиляється, завжди оцінюється з погляду культури, прийнятої в даному суспільстві. Варто виділити необхідні якості і способи поводження, що можуть привести до соціально схвалюваних відхилень:

• зверхінтелектуальність. Підвищена інтелектуальність може розглядатися як спосіб поводження, що приводить до соціально схвалюваних відхилень лише при досягненні обмеженого числа соціальних статусів. Інтелектуальна посередність неможлива при виконанні ролей великого ученого чи культурного діяча, у той же час зверхінтелектуальність менш необхідна для актора, чи спортсмена політичного лідера;

• особливі схильності. Дозволяють виявляти унікальні якості на дуже вузьких, специфічних ділянках діяльності.

• зверхмотивація. Багато соціологів вважають, що інтенсивна мотивація часто служить компенсацією за чи позбавлення переживання, перенесені в чи дитинстві юності. Наприклад, існує думка, що Наполеон мала високу мотивацію до досягнення успіху і влади в результаті самітності, випробуваного їм у дитинстві, чи Ніколо Паганіні постійно прагнув до слави і пошани в результаті перенесених у дитинстві нестатку і глузувань однолітків;

• особистісні якості - особистісні риси і властивості характеру, що допомагають досягти узвишшя особистості;

• щасливий випадок. Великі досягнення - це не тільки яскраво виражений талант і бажання, але і їхній прояв у визначеному місці й у визначений час.

5. Культурно засуджувані відхилення. Більшість суспільств підтримує і винагороджує соціальні відхилення, що виявляються у формі екстраординарних досягнень і активності, спрямованої на розвиток загальноприйнятих цінностей культури. Порушення ж моральних норм і законів у суспільстві завжди строго засуджувалося і каралося.

Соціальна норма визначає історично сформований у конкретному суспільстві межу, міру, інтервал припустимого (дозволеного чи обов'язкового) поводження, діяльності людей, соціальних груп, соціальних організацій. У відмінності від природних норм фізичних і біологічних процесів соціальні норми складаються як результат адекватного чи перекрученого відображення у свідомості і вчинках людей об'єктивних закономірностей функціонування суспільства. Тому вони або відповідають законам суспільного розвитку, будучи «природними», або недостатньо адекватні їм, а інколи вступають у протиріччя через перекручений - класово обмежене, релігійне, суб'єктивістське, міфологізоване - відображення об'єктивних закономірностей. У такому випадку аномальною стає «норма», «нормальні» же відхилення від її.

Ось чому соціальні відхилення можуть мати для суспільства різнізначення. Позитивні служать засобом прогресивного розвитку системи,підвищення рівня її організованості, подолання застарілих, консервативних чиреакційних стандартів поведінки. Це - соціальна творчість: наукове, технічне,художнє, суспільно-політичне. Негативні - дисфункціональні, дезорганізуютьсистему, підриваючи часом її основи. Це - соціальна патологія: злочинність,алкоголізм, наркоманія, проституція, суїцид.

Границі між позитивним і негативним девіантної поведінки мінливі в часі і просторі соціумів. Крім того, одночасно існують різні «нормативні субкультури» (від наукових співтовариств і художньої «богеми» до співтовариств наркоманів і злочинців).

Соціальна норма знаходить своє втілення (підтримку) у законах, традиціях, звичаях, тобто у всьому тому, що стало звичкою, міцно ввійшло в побут, у спосіб життя більшості населення, підтримується суспільною думкою, відіграє роль «природного регулятора» суспільних і міжособистісних відносин. Англійський мислитель Клайв С. Льюїс схильний бачити в моральних нормах свого роду «інструкції», «що забезпечують правильну роботу людської машини».

Але в реформованому суспільстві, де зруйновані одні норми і не створені навіть на рівні теорії інші, проблема формування, тлумачення і застосування норми стає надзвичайно складною справою.

Усвідомлення неминучості відхилень у поводженні частини людей не виключає необхідності постійної боротьби суспільства з різними формами соціальної патології. Під соціальним контролем у широкому соціологічному змісті розуміється вся сукупність засобів і методів впливу суспільства на небажані (відхиляючі) форми поводження з метою їхній елімінування чи мінімізації.

4.Причини девіації

Нормативні системи суспільства не є застиглими, даними назавжди. Змінюються самі норми, змінюється ставлення до них. Відхилення від норми настільки ж природні, як і дотримання її. Цілковите прийняття норми виражається у конформізмі, відхилення від норми — у різних видах девіації, девіантної поведінки.

Які ж причини девіації?

Наприкінці XIX та початку XX століття були поширені біологічні та психологічні трактування причин девіації. Італійський лікар Цезаре Ломброзо вважав, що існує прямий зв'язок між кримінальною поведінкою та біологічними особливостями людини. Особливого значення він надавав рисам обличчя. Американський лікар та психолог Уїльям Шелдон підкреслював важливість будови тіла. Прихильники психологічного трактування пов'язували девіацію з психологічними особливостями (нестійкістю психіки, порушеннями психологічної рівноваги та ін.).

Розгорнуте соціологічне пояснення девіації вперше дав Е. Дюркгейм. Він пропонує теорію аномії, котра розкриває значення соціальних та культурних факторів. За Дюркгеймом, основною причиною девіації є аномія, буквально "відсутність регуляції", "безнормність". По суті аномія — це стан дезорганізації суспільства, коли цінності, норми, соціальні зв'язки або відсутні, або стають нестійкими та суперечливими [4, 10].

Все, що порушує стабільність, призводить до неоднорідності, нестійкості соціальних зв'язків, руйнування колективної свідомості (криза, змішування соціальних груп, міграція та ін.), породжує порушення громадського порядку, дезорганізує людей, і як результат — з'являються різні види девіацій.

Е. Дюркгейм вважає девіацію настільки ж природною, як і конформізм. Більш того, відхилення від норм несе не лише негативне, а й позитивне начало. Девіація підтверджує роль норм, цінностей, дає більш повне уявлення про різноманітність норм. Реакція суспільства, соціальних груп на девіантну поведінку уточнює межі соціальних норм, зміцнює та забезпечує соціальну єдність. І, нарешті, девіація сприяє соціальній зміні, розкриває альтернативу існуючому, веде до вдосконалення соціальних норм.

Теорія аномії одержує подальший розвиток у Р. Мертона [8]. Головною причиною девіації він вважає розрив між цілями суспільства та соціально схвалюваними засобами їх здійснення. Відповідно до цього він виділяє типи поведінки, які, на його думку, є, разом з тим, типами пристосування до суспільства. Мертон показує це на прикладі ставлення американців до такої мети, як досягнення багатства.

Перший тип поведінки — конформність, передбачає відповідність і культурним цілям, і засобам.

Другий тип девіантної поведінки — інновація, передбачає згоду з цілями та заперечення соціально схвалюваних засобів їх досягнення. Розуміючи, наприклад, мету досягнення багатства, представники нижчого класу не можуть користуватися такими засобами її досягнення, як заняття престижною діяльністю, освіта, економічний успіх. Звідси схильність до незаконних способів досягнення цієї мети: рекету, спекуляції, шантажу, торгівлі наркотиками.

Третій тип — ритуалізм, передбачає, навпаки, заперечення цілей, але прийняття традиційних, схвалюваних суспільством засобів їхнього досягнення. Звичайно він виражається у зниженні рівня домагань і часто зустрічається, на думку Мертона, у представників нижчої верстви середнього класу. Це може служити джерелом девіантної поведінки, наприклад, бюрократа, абсолютизую-чого формальні процедури.

Четвертий тип — ретретизм, передбачає заперечення і цілі, і засобів. Найбільше ретретизм характерний для осіб, що опинилися за межами суспільства: волоцюг, наркоманів, п'яниць та ін., які відмовляються від пошуків безпеки, престижу, претензій на гідність.

П'ятий тип — бунт, передбачає відчуженість від панівних цілей і стандартів і формування нових цілей і засобів.

Всі ці різновиди ставлення до цілей суспільства і засобів їхнього забезпечення є основою девіантної поведінки.

Поряд з такими джерелами девіантної поведінки, як соціальна дезорганізації суспільства, руйнація цінностей у сучасному суспільстві, ряд соціологів звертає увагу на значення впливу в суспільстві різни;; субкультур, у тому числі субкультури кримінальної поведінки. Спілкування з представниками кримінального світу (членами вуличних банд, торговцями наркотиками, рекетирами та ін.) призводить до прийняття їхніх норм, цінностей, що відповідно веде до девіантної поведінки.

Розглядаючи девіацію як негативне явище, прибічники теорії конфлікту, у тому числі й марксисти, пояснюють її внутрішньою суперечливістю суспільства, конфліктами між соціальними групами. Правлячі класи використовують норми, особливо правові, проти тих, хто позбавлений влади. У цьому зв'язку девіантом може бути названий той, хто виступає не проти загальновизнаних норм, а норм, що захищають інтереси небагатьох. Згідно цієї теорії, джерелом девіації є соціально несправедливий устрій суспільства, а її подолання пов'язане з подоланням соціальної несправедливості.

До даного напрямку примикає теорія так званого навішування ярликів, згідно якої панівні соціальні групи нав'язують суспільству своє уявлення про девіацію. Чіпляння ярлика девіанта призводить до того, що людина почасти і поводить себе як девіант.

Безумовно, що цінні моменти відносно характеру і причин девіантної поведінки мають місце в різних теоріях. Цілком очевидно, що сучасні західні концепції віддають перевагу аналізові соціальних витоків девіації.

І У країнах СНД набула розвитку загальна теорія соціальних відхилень і конкретні правові та соціологічні дослідження поведінки відхилення [6, 12].

Дослідниками уточнюються поняття соціальних відхилень як таких порушень соціальних норм, які характеризуються масовістю, стабільністю і розповсюдженістю. Спеціально аналізуються види негативних соціальних відхилень (злочини, алкоголізм, вживання наркотиків, суїцид), їхня динаміка, причини. Появу і розповсюдження девіації більшість дослідників пов'язує з протиріччями соціального розвитку. Девіантна поведінка є результатом дії широкого кола соціальних, економічних, культурних, історичних і політичних факторів.

При соціологічному вивченні причин девіантної поведінки особлива увага приділяється аналізу механізмів взаємодії різних факторів. Зокрема, аналізується вплив ціннісних орієнтацій особистості, її установок, особливостей формування особистості, соціального осередку, стану суспільних відносин, інституціональних форм суспільства.

Як правило, соціальні відхилення пов'язані зі стійкими спотвореннями ціннісних орієнтацій, типових для суспільства, соціальних груп. Так, потяг до наживи, діставання, презирство до праці, нерозбірливість у засобах діяльності живить майнові злочини. Егоцентрична орієнтація, зневага до інтересів інших, жорстокість призводять до агресивних дій і т. ін.

Спотворення в системі ціннісних орієнтацій можуть виражатися в їхній суперечливості і несталості. Коли, наприклад, високо оцінюються моральні норми поважного ставлення до людини, але немає установки на їхню реалізацію, немає готовності відстоювати цю норму, захищати гідність іншої людини, це робить поведінку нестійкою, непослідовною. Коли спотворюються уявлення про висхідне, про соціальну справедливість, і вона трактується однобоко або суперечливо, наприклад, розглядається лише як формально рівний розподіл, то це може породити пасивність та утриманство. Якщо все зводиться до власної вигоди, то це може бути джерелом корисливих дій.

Вкрай негативно відбиваються на поведінці протиріччя між ціннісною орієнтацією і діяльністю, між цінностями, що декларуються, і такими, що реально функціонують, між словом і ділом, між цілями і можливістю їхнього досягнення.

На формування девіантної поведінки сильно впливає стан інституціональних форм суспільства, їхня суперечливість. Наприклад, погана робота системи торгівлі сприяє розповсюдженню спекуляції. Бюрократизм, який сам є відхиленням від норми, сприяє появі різних відхилень, у тому числі господарських злочинів, викликає соціальну напругу і т. ін.

Суттєвий вплив на формування девіантної поведінки справляють такі соціально-психологічні особливості людей, як національна нетерпимість, грубість і неврівноваженість, самовпевненість, марнославство, кар'єризм, низький самоконтроль. У нашій країні вони значною мірою є породженням адміністративно-командної системи управління.

Впливає на поведінку суперечливість, несталість норми, недоліки її фактичного застосування.

Необхідно враховувати вплив на поведінку стану реальних суспільних відносин. Стан соціальної напруги, конфронтації, кризи посилює розвиток негативних явищ — злочинності, алкоголізму, наркоманії і т. ін.

Дослідники сучасних процесів звертають увагу на те, що аномія закономірно виникає у суспільствах, які переживають трансформацію. Більш того, в умовах загальної кризи суспільства вона може набувати тотального характеру, що породжує хворобливі соціально-психологічні стани [2, с. 89-102]. На тлі посилення кризових явищ зростає невдоволеність своїм становищем. За даними загальнонаціональних опитувань в Україні 1992 р., близько половини населення у тій чи іншій мірі були невдоволені своїм становищем, одна третина вагалася у визначенні свого положення. Масове почуття соціальної невдоволеності, почуття зайвості, коли не можна реалізувати власні можливості призводить до відчуження від суспільства, до наростання тривожності. Одним з наслідків соціальної невдоволеності в умовах тоталітарної аномії є зростання песимістичних настроїв і навіть деморалізованість населення (занепад духу, розгубленість).

За даними Є.І. Головахи та Н.В. Паніної, той чи інший ступінь деморалізованості був характерний для 85% населення. Типовою реакцією на аномію стають байдужість до засобів досягнення мети, цинізм, екстремізм.

Механізм девіантної поведінки розкривається через аналіз взаємодії нормативного регулювання, особливостей особистості, її ставлення до норми та реальної життєвої конфліктної ситуації. На поведінку впливають гострота і тривалість конфліктної ситуації, особливості адаптації до неї особистості та інші моменти.

Різні види девіантної поведінки тісно пов'язані між собою, стимулюють одна одну. Стосовно підлітків, дослідження показали, що у 83% випадків небезпечним насильницьким злочинам передували порушення різних правових норм, а в 100% — моральних вимог. Дослідники вважають, зокрема, що наркоманія і злочинність молоді, як правило, є наслідком зловживання спиртними напоями [З, с. 103; 9,с. 36].

Дослідження 80—90-х років показують, що наркоманія є перш за все молодіжною проблемою. Вік більшості наркоманів не перевищує 35 років [І].

На першому місці серед факторів, які впливають на девіантну поведінку молоді, — оточення (сімейне і так зване "дворове середовище"). Порівняльні дослідження правопорушень підлітків у містах України показали, що спотворення уявлення про норми моралі у них в основному складалися під впливом сім'ї і закріплювалися потім у неформальних групах з найближчого оточення [З, 7].

Алкоголізм пов'язаний з усіма видами негативного відхилення. Заданими початку 80-х років, під впливом алкоголізму здійснюються 2/3 тяжких злочинів проти особистості, 9/10 хуліганських проявів, 3/4 пограбувань і розбоїв та ін. За даними ВООЗ (Всесвітньої організації охорони здоров'я), в середньому від 2,8% до 8% алкоголіків закінчують життя самогубством, до 21% з них вдаються до спроб суїциду [12, с. 273]. Серед наркоманів висока питома вага злочинів проти громадського порядку, хуліганства. Наркоманія, алкоголізм прискорюють деградацію особистості, є джерелом різних видів девіантної поведінки.

У сучасну епоху гострих соціальних потрясінь негативні відхилення, в тому числі злочини, все більше поширюються. За даними VIIКонгресу ООН (1985), злочинність у розвинутих країнах у 80-ті роки, порівняно с 70-ми, суттєво зросла: насильницькі злочини зросли в два рази, корисливі — у три рази. Алкоголізм охопив до 10% працюючих [5, с. 2]. З'явилися або дістали поширення нові, особливо небезпечні форми злочинності, у тому числі в бізнесі на внутрідержавному та міжнародних рівнях (злочинність транснаціональних монополій), корупція службовців, крадіжки творів мистецтва, злочинність пов'язана з наркотиками, міжнародний тероризм, злочини проти споживача (фальсифікація продуктів), екологічні злочини, економічний шантаж тощо.

Змінилися і форми злочинів, і типи негативних відхилень у нашій країні. Розвиток приватного підприємництва, кооперації викликав до життя таку форму посягань, як рекет. Набули розвитку організована злочинність, дитяча злочинність, проституція.

Якісне оновлення суспільства, розвиток демократії активізували боротьбу з бюрократизмом. Момент новизни при цьому по лягає в тому, що ця боротьба ведеться в умовах становлення нових політичних структур і утвердження нової бюрократії як соціально-класового утворення. Прояви бюрократизму різноманітні: від за хисту інтересів відомства, побоювання нового — до організованої злочинності. Для сучасного бюрократа характерні прагнення перебільшити свою роль, нетерпимість до ініціативи, самоуправління, "командний" стиль, марнославство, амбіція, низька культура. Бюрократизм тісно пов'язаний з іншими негативними відхиленнями, з аморальною поведінкою. Він створює грунт для розкрадання, хабарництва, переслідувань за критику і т. ін. Бюрократизм пов'язаний, як правило, з некомпетентністю, безініціативністю. Його подолання вимагає вдосконалення політичних інститутів, розвитку демократії, соціального контролю за діяльністю чиновництва. Вкрай необхідні спеціальні правові норми боротьби з бюрократизмом. Чи будуть вони ефективними? Це залежить від багатьох обставин, в тому числі й від ставлення до цих норм самої бюрократії і широких верств населення.

Висновки

Вихідним положенням є поняття норми. Соціальна норма – це складна в конкретному суспільстві міра допустимої поведінки окремої особи, соціальної групи чи організації. Соціальні норми знаходять відображення в юридичних законах, моралі, етикеті.

В більшості випадків відхилення поведінки підлягає соціальним санкціям. Слабкі і випадкові форми девіацій, пов'язані з порушенням порядку взаємодії між людьми (брехня, грубість), фіксуються суспільною думкою і коригуються самими учасниками взаємодії. Методи та засоби покарання по відношенню до сталих форм девіацій визначаються суспільною свідомістю чи інтересом керуючої еліти в залежності від ступеня небезпеки відхилень.

В певних умовах можливі "аномалії" самої норми. Тому соціальні відхилення можуть мати для спілкування різне значення. Нерідко вони виступають як засіб розвитку системи, подолання консервативних та реакційних стандартів поведінки, так як є позитивними. В наш час прикладом такої поведінки і реакції на неї тоталітарної системи може бути доля О.Д. Сахарова, генерала Л.Г. Григоренка, учасників української хельсінкської групи та інше.

Негативні форми соціальних відхилень є соціальною патологією. До них відносяться: злочинність, алкоголізм, наркоманія, проституція, самогубство та таке інше. Ці прояви характеризуються значною шкодою для особистості і суспільства в цілому.

Які ж причини виникнення такої поведінки? Соціологія має кілька теорій, які пояснюють причини подібної поведінки. Так, Р. Мертон причиною відхилення поведінки вважає неузгодженість між цілями" висунутими суспільством, і засобами, які вона пропонує для їх досягнення. Прихильник конфліктної теорії А. Коен вважає, що культурні зразки поведінки є відхиленням, якщо вони засновані на нормах іншої культури. Наприклад, злочинець розглядається як носій певної субкультури, конфліктної по відношенню до пануючої в даному суспільстві типу культури.

Я.І. Плінський вважає джерелом девіації наявність в суспільстві соціальної нерівноправності, високого рівня різниці в можливості задовольнити потреби для різних соціальних груп.

Соціологи відзначають факт відносного взаємозв'язку між різними формами девіацій. Наприклад, алкоголізм сприяє посиленню злочинності.

Існує залежність всіх форм девіацій від економічних, соціальних, демографічних, культурологічних та інших факторів. В теперішній час, коли всі сфери суспільства охоплені кризою, здійснюється девальвація попередніх норм поведінки, почастішали випадки девіантної поведінки громадян.

Розглянемо основні форми девіантної поведінки: злочинність, алкоголізм, проституцію, наркоманію. Кожна з перелічених форм має свою специфіку.

Злочинність. Серед соціологів немає єдиної думки з питань причини злочинності. До цього часу залишається дискусійною проблема співвідношення біологічного та соціального у формуванні злочинної поведінки. В СРСР існувало ідеологічне тлумачення, згідно з яким в умовах соціалізму зникають різні форми соціальної патології. Правда, певні формальні підстави для подібного твердження мали місце. Тоталітарний режим в певній мірі сприяв зниженню кримінальної злочинності. Але з другого боку, значно зростала кількість політичних в'язнів.

В Україні сьогодні на стан злочинності великий вплив здійснює перехід до ринкових відносин, нестабільність в суспільстві і поява таких феноменів, як безробіття, інфляція, погіршення життєвого ріння населення. Збільшилась групова злочинність, має місце встановлення зв'язків мафіозних груп з посадовими особами різних структур влади.

Історія людства свідчить, що жодному суспільству повністю викоренити злочинність не вдавалось. І тому більш реальним завданням є зведення її до мінімуму, утримання під контролем держави. А це проблема політична, економічна, соціальна, правова, медична, виховна.

Алкоголізм. Вживання алкогольних напоїв має давню історію, коріння якої починається з Стародавньої Греції, Римської імперії. В наш час алкоголь міцно увійшов в життя наших громадян, став елементом соціальних ритуалів, обов'язковою умовою офіційних церемоній, свят, вирішення особистих проблем. Між тим, як свідчить статистика, 90% випадків хуліганства, 90% зґвалтувань при обставинах, які збільшують провину, майже 40% інших злочинів пов'язані з оп'янінням. Наслідками пияцтва та алкоголізму є економічна, матеріальна шкода від злочинів та нещасних випадків, виграти на лікування хворих на алкоголізм, утримання правоохоронних органів. Не піддається матеріальному обліку збиток духовних та моральних відносин в суспільстві, сім'ї.

На жаль, різні заборони та обмежувальні заходи, які направлені на зменшення вживання алкоголю, в жодній державі очікуваних наслідків не дали. Проблема боротьби з пияцтвом дуже складна, вона включає економічний, соціальний, культурний, психологічний, демографічний, юридичний та медичний аспекти. її успішне вирішення можливе при комплексному обліку всіх перелічених факторів.

Наркоманія. Починаючи з кінця 70-х років в СРСР стало прогресувати

таке небезпечне явище, як наркоманія. Якщо в 1977 р. на обліку в органах внутрішніх справ за вживання наркотики стояло біля 3 тисяч неповнолітніх, то на початку 1987 р. налічувалось більше 12 тисяч. Головна небезпека наркоманії полягає в тому, що деградує особа, наноситься колосальна шкода державі. Однак, особи, які починають вживати наркотичні засоби не вбачають в цьому нічого поганого ні для себе, ні для оточуючих.

Токсикоманія. Це поняття для визначення групи захворювань, які викликаються використанням природних чи синтетичних речовин, що специфічно впливають на психіку (ейфорізуюче, стимулююче, галюциногенне). Небезпечних розмірів набули, зокрема, окремі форми підліткової токсикоманії - вдихання парів летучих речовин (ацетону, бензину, ефіру, лаків, клеїв) в силу їх доступності. І як наслідок, вони часто викликають глибоке отруєння і швидке враження мозкової діяльності.

Боротьба з наркоманією та токсикоманією припускає пристосування заходів соціального, економічного, культурного характеру, а також заходів правових, медичних.

Проституція. В перекладі з латинської - виставляю для розпусти, безчещу. Звичайно під проституцією розуміють позашлюбні статеві відносини за платню, в основі яких не лежать почуття.

Про існування проституції відомо було ще в рабовласницьких державах. Однак її рівень різко виріс при капіталізмі.

В нашій державі проституція вважалась "відсутньою", хоча вона ніколи не переставала існувати.

Суспільство: завжди займалось пошуками шляхів і засобів боротьби з проституцією. Вони зводились до трьох основних форм: заборонні, регламентуючі, профілактичні. Заборони виявились безсильними, репресії - малоефективними в боротьбі з проституцією. Ні правова, ні медична регламентація найдревнішого фаху не дозволяли також вирішувати проблему. Лише радикальні соціально-духовні перетворення в суспільстві можуть на краще змінити ситуацію.

Крім перелічених форм відхилень від норми можна назвати ще такі як жебрацтво, гомосексуалізм, суїцид (наміри позбавити себе життя), адиктивні форми відхилення в поведінці. Адикція - це пагубний нахил до чого-небудь, потяг змінити свій психічний стан за допомогою вживання деяких речовин чи фіксування уваги на окремих предметах чи видах діяльності (азартна гра, забарне прослуховування ритмічної музики та інше). Внаслідок адиктивна частина особи повністю зумовлює поведінку особи, вона відчужується від суспільства, зростає самотність.

Як висновок можна відмітити, що усвідомлення неминучості відхилень в поведінці частини людей не виключає необхідності постійної боротьби суспільства з різними формами соціальної патології. Більш позитивний результат роботи проглядається у відказі від карного чи адміністративного переслідування злочинців без жертв (проституція, жебрацтво, наркоманія, гомосексуалізм та інше).

Тільки соціальні заходи дозволяють зняти чи нейтралізувати ці форми соціальної, патології, а також створення системи соціальної допомоги (наркологічної, суіцидологічної, соціальної реадаптації). (8, стр. 5-9)

Література

1. Габиани А.А. Наркомания и наркомани: на краю пропасти. — М., 1991.

2. Головаха Е.И., Панина Н.В. Социальное безумне. История, теория и современная практика. - Киев: Абрис, 1994.

3. Долгова А.И. Социально-психологические аспекти преступности несовершеннолетних. - М., 1981.

4. Дюркгейм 3. О разделении обшественного труда. Метод социологии. — М.:Наука, 1991.

5. Здоровье мира. //Журнал ВОЗ, 1982, N 12.

6. Кудрявцев В.Н. Правовое поведение. Норма и патология. — М.: Наука, 1982.

7. Левин В.М., Левин М.Б. Наркомания и наркоманьї. - М., 1991.

8. Мертон Р. Социальная структура и аномия. // Социологические исследования,1992. N 3,4.

9. Профилактика правонарушений среди учащихся . — Киев, 1983.

10.Смелзер Н. Девиация и социальньїй контроль. //Социологические исследования, 1992. N 1.

11.Соловьев В. Собрание сочинений. — СПб, 1900, т. V, с. 509-511, 382.

12.Социаіьньїе отклонения. — М.: Юридическая литература, 1989.

13.Толстой Л.Н. Собр. соч. в 14 томах. — М., 1953. Т. 13.

14.Тугаринов В.П. Теория ценностей в марксизме. — Л., 1968.

15.Чичерин Б.Н. Философия права. — М.: Наука, 1990.

16.Криминология. —М.: Юридическая литература, 1979.