Найдавніший одяг на теренах України. Вбрання періоду Київської Русі
План
Найдавніший одяг на теренах України
Загальні відомості про одяг
Вбрання періоду Київської Русі
Список використаних джерел
Найдавніший одяг на теренах України
Про найдавніший одяг на теренах України розповідають археологічні знахідки. Вони відносяться до раннього палеоліту, неоліту, епохи бронзи. В добу пізнього палеоліту вбрання складалося з сорочки, штанів, взуття, короткої накидки-плаща. Головним убором служила шапка-каптур, яка щільно облягала голову. Вже у ті віддалені від нас часи одяг оздоблювали намистинами з бивня мамонта: розшивали низ шапки, довкола голови, нагрудну частину сорочки, штани (нижче колін), плащ. Відомо, що люди палеоліту вже носили прикраси, зокрема намисто, браслети, різні види застібок, так звані фібули і аграфи. У виготовленні одягу і прикрас застосовували такі складні технологічні процеси, як шиття і свердління намистин, зубів диких тварин.
Знахідки фрагментів одягу доби неоліту свідчать, що люди оздоблювали його блискучими пластинами із іклів вепра, різними за формою, покритими орнаментом у вигляді насічок, ліній, ямок.
Про одяг наступних історичних епох відомостей збереглося дуже мало. Знайдені веретена, пряслиця свідчать, що люди доби неоліту (трипільська культура) вже вміли прясти і ткати, а виявлені залишки одягу, хутра, шкіри вказують на матеріал, з якого виготовляли вбрання. Більш чітке уявлення про одяг дають археологічні матеріали початку доби заліза, зокрема археологічні пам'ятки скіфів, які заселяли українське Причорномор’я від VII ст. до н. є. і до II ст. н. є. Багатий поховальний інвентар, пов'язаний з вірою скіфів у потойбічне життя , дозволив археологам реконструювати поховальний скіфський стрій з усіма його складовими (головні убори, сорочка, штани, куртка, пояс, взуття, кожух) і оздобами на них.
Чоловіки носили гостроверхі головні убори у вигляді каптура. На малюнках ваз та інших речей бачимо сорочку, опущені нижче пояса, з довгими рукавами і вирізом для голови, інколи з коміром, шкіряні штани, короткі облягаючі куртки. Поверх сорочки одягали безрукавку. Куртки були з короткими та довгими рукавами. Вони облягали фігуру і мали розріз спереду. Права пола накладалась на ліву і притискалась поясом. Краї тканини обшивали хутром, оздоблювали металевими тисненими піками. Поясним одягом служили шкіряні вузькі штани або широкі шаровари. Зимовий одяг нагадував кожух, накидку, дошиту із шкіри, скріплену на плечі пряжкою. Взуттям скіфів було м'які невисокі чоботи. Усі складові частини скіфського вбрання, крім сорочки, прикрашалися тисненими орнаментальними бляшками. Оздоблення мало оберегове і розпізнавальне значення. Тільки царі й вельможі мали право прикрашати свій одяг золотими бляшками, а жерці — срібними накладками. Жінки одягали довгу сорочку з овальним вирізом для голови, з довгими рукавами, прикрашеними нашивками на плечах. Поверх сорочки вбирали теплу безрукавку з овечого хутра. Поясним одягом служила одноплатова обгортка, якою сорочка прикривалася від пояса до середини ікор. Таке поясне вбрання було поширене в деяких етнографічних регіонах України ще в середині XX ст. Верхнім одягом було довгополе розстібне вбрання з довгими вузькими рукавами у вигляді халата. Його назва досі невідома. Горловина, поли, долішня частина цього одягу прикрашалися хутром або металевими накладками. Багатими були головні убори жінок. Дівчата з заможних родин носили начільні стрічки зі шкіри або тканини, до яких пришивали металеві бляшки. Начільна пов'язка, обручик простежуються по всій Україні в різні історичні періоди. Начільна стрічка чи обручик, як складова частина весільного головного убору молодої побутують у гуцулок і в наші дні.
Жіночі головні убори скіф'янок були кількох типів. Крім каптура, жінки носили високі або низькі конічні головні убори, а також циліндричні шапки з плоским верхом. Ззаду від головного убору спадала тонка тканина, прикрашена по краях. Найрозкішніше оздоблювали головний убір над чолом.
У І тис. н. є. територію України заселяли слов'яни. Археологічні знахідки цього періоду допомагають відновити головні убори тієї доби. Один з головних уборів, знайдений у с. Марйівка в басейні р. Рось, подібний до українського очіпка. Рештки іншого головного убору, знайдені у Броварці, на р. Сулі, и вигляд обручика з прикріпленими до нього привісками- дзвіночками, що мали б звисати над чолом, і спіралеподібними скроневими кільцями.
Одяг людей черняхівської культури (II—VI ст. н. є.), які розселялися на півдні Східної Європи, дуже схематично позначений на скульптурних зображеннях божеств, яким черняхівщ поклонялися. Можна відзначити лише одяг типу пізнішої свити який зображений на постатях Святовида, знайденого на Тернопільщині 1848 p., і головний убір конічної форми, який згодом зустрічається у князів та знаті княжих часів.
Деякі відомості щодо чоловічого одягу отримуємо зі знахідок Мартинівського скарбу (Черкащина), а саме срібних фігурок у сорочках з довгими рукавами, вишитих на грудях. Дослідники вбачають у них зображення східних слов'ян VI—VII ст.
Отже, відомостей про одяг найдавніших часів небагато і вони фрагментарні.
Загальні відомості про одяг
Одяг народу тісно пов'язаний з його історією. Відродження народних строїв веде до воскресіння глибинних пластів пам'яті. Ми пізнаємо, як жили і працювали наші предки, як вбиралися в будні і свята, якими були їхні звичаї та обряди.
Що ж таке одяг? На перший погляд, відповідь проста: це сукупність предметів, які захищають людину від впливу зовнішнього середовища — холоду, спеки, негоди. Одначе вона буде неповною, бо в побутуванні неважко помітити не тільки практичне призначення предметів ноші, але й їх зв'язок з широким колом духовних понять. Наприклад, одяг свідчив про становище людини в суспільстві; у різні часи існували чітко визначені вимоги до вбрання на свято, будень, обряд. Тому одяг становить важливу складову частину духовної і матеріальної культури народу.
Крім терміна «одяг», часто вживаємо термін «костюм». Він окреслює значно ширше за обсягом поняття, яке вказує на сукупність і співвідношення одягу, власне предметів ноші, прикрас, знаків розпізнавання, зачісок, косметики, головних уборів, взуття, які поєднуються в цілісний комплекс. Костюм є виразником соціальної та індивідуальної характеристики людини, її віку, статі, характеру, естетичного смаку. Слово «костюм» — французького походження. На означення цього ж поняття в українській мові існують відповідні терміни: «стрій» «убрання», «шати».
На формування українського одягу мали вплив різні фактори: природні умови, культурна спадщина попередніх поколінь, культурні взаємини з іншими народами, мистецькі здобутки, розвиток техніки, технологій виробництва, а також спосіб життя народу, його національні особливості, релігія, суспільна мораль.
У найдавніші часи одяг не розподілявся чітко на чоловічий та жіночий. З розвитком продуктивних сил і виробничих відносин відбувалася диференціація строїв: спочатку на чоловічі та жіночі, згодом — на святкові, обрядові, щоденні, вбрання спеціального призначення, пов'язане з транспортом та кінною їздою.
Здавна одяг виконував різні функції: практичну, захисну, обрядову, оберегову, знакову, соціальну, національну. Дуже важливими з-поміж них були практична і захисна. Проте не менш значущими були й інші функції, наприклад, оберегова. За народними віруваннями за допомогою певних символів, нанесених на одяг способом вишивання, ткання, вибійки тощо, людину оберігали від «поганого» ока, злих духів. Велике значення мала функція обрядова, яка вимагала спеціально виготовленого одягу для певного ритуалу чи обряду (одяг весільний, поховальний). У різних обрядах одяг застосовували по-різному, однак суттєвими були ті чи інші атрибути-символи: квітка, вінок, колір квітів, стрічок, вишиті взори сорочок та добір їх кольорів.
В усі часи в одязі вирізнялася соціальна функція. Вона регламентувала носіння всього вбрання, впливала на вибір матеріалу, з якого виготовляли одяг. Привілеєм заможних, знаті віддавна було носіння шовкових, парчових тканин, мережив. Отже, костюм завжди мав становий характер і відповідав пєвному соціальному рангові його власника. Це виявлялося в конструкції окремих складових частин, у символіці кольорів (золото, пурпур прикрашали представників високої та найвищої суспільної ієрархії). Важливою була функція естетична. Стрій завжди залежав від ідеалу краси тієї чи іншої епохи.
Вбрання завжди чітко реагувало на певні естетичні ідеали, художні стилі. Так, у середні віки на костюмі позначився готичний стиль, в козацьку добу — мистецький стиль бароко, який був панівним у Західній Європі та в Україні у XVII ст. І, нарешті, важливою є функція національна, яка вказує на тривалий історичний процес формування вбрання і те, що є спільним у традиційних строях народу на всій території України.
Вбрання періоду Київської Русі
В Україні з давніх-давен люди вміли виробляти тканини з дикоростучої кропиви, льону, конопель. Крім конопляних та лляних, виготовляли вовняні тканини, а також користувалися хутром. Льон і коноплі згадуються в церковних постановах Ярослава Мудрого, овеча вовна та вовняні тканини відомі з літературних пам'яток XI ст., зокрема, з «Ізборника Святослава». Серед привозних тканин найпоширенішими були шовк, який називали «паволокою», оксамит, парча-атлас, переткана срібною або золотою ниткою. Шовк, оксамит згадуються в «Слові о полку Ігоревім». У Іпатіївському літописі зазначено, що 1252 р. носили кожух олівіра грецького, обшитий золотим мереживом. Верхній теплий одяг виготовляли з вичинених шкір свійських, а також диких (ведмедів, лисиць, вовків, куниць, соболів, горностаїв, білок, бобрів, тхорів) тварин. Цей спосіб зберігся до нашого часу.
Княжий стрій. Давньоруський стрій, пристосований до суворого клімату, був багатошаровим, тобто складався з кількох предметів ноші (натільного одягу, поясного, нагрудного, верхнього), і щільно облягав тіло. Полотняна сорочка — неодмінна складова давньоруського вбрання. У княжому строї побутували два види сорочки — верхня і нижня, котрі шили з різних тканин. Верхня сорочка з дорогих тканин (паволоки чи оксамиту) по викоту горловини прикрашалася золотим гаптуванням.
Після прийняття християнства в княжий стрій увійшла довга сорочка-туніка — «дивитисій», її виготовляли із золототканої парчі.
Поясним убранням князя були штани з прямим нешироким кроєм холошень, шиті з привозних тканин. Теплий верхній одяг з рукавами — свиту — шили зі «свиточного» сукна. Крім свити, носили плащ, який називався по-різному: «корзно», «мятль», «луда», «скут». Його накидали на ліве плече, а на правому з'єднували кінці застібкою, пряжкою або за допомогою зав'язок. Теплий плащ мав горностаєве підбиття. Плащі відрізнялися розпізнавальними знаками: вишивкою на грудях, оздобами золотом і пурпуром. Пурпуровий плащ був привілеєм князя.
Верхнім одягом князів і бояр у холодну пору був кожух. Його шили із хутра та іноді покривали зверху дорогою тканиною. Головним убором князя служила шапка конічної, сферичної форми із коштовної тканини, облямована хутром, діадема або вінець, залежно від церемоніалу. Найпоширенішим взуттям були чоботи, шиті з добре вичиненої та фарбованої шкіри («х-ьза») і оздоблені кольоровими, часто золотими, нитками. Популярні кольори чобіт — червоний та зелений. Обов'язковим компонентом князівського вбрання був пояс, найчастіше шкіряний, прикрашений золотими і срібними орнаментованими бляшками. Носили також гарні шовкові пояси.
До нарядної, шитої золотом сорочки князі неодмінно одягали барми — комір-наплічник із коштовностей, що був княжим атрибутом. Цікаво, що комір-наплічник носили також фараони у Єгипті, де він символізував сонячний диск. Прикрасами князів і бояр були фібули («сустуги»), шийні гривни, ланцюги («чепи»). Найважчий ланцюг із золота (277,29 г) був знайдений у чернігівському скрабі 1965 р. Князі носили золоті та срібні перстені-печатки з гербовими знаками, а також діадеми.
Надзвичайно пишним і урочистим було вбрання княгинь. Вони одягали білу, синю або пурпурову сорочку («далматику») з широкими рукавами, стягнутими біля зап'ясть. Поверх неї розкішний, оздоблений коштовним камінням, важкий пояс, яким оперізували стан і перекидали через ліву руку. Поверх далматики носили плащ, скріплений на грудях коштовною оздобою. На голові — білий, або синій завій, а поверх нього — корона. Вирізнялися золоті вінці корони княгинь, прикрашені емаллю, коштовним камінням. Зимою княгині носили верхній одяг із хутра. На голові — обруч, а поверх нього — розкішна шапка з хутряною облямівкою. На ноги взували дорогі червоні черевики або чоботи. Одяг княгинь виготовляли з різноманітних шовкових, оксамитових, парчових матеріалів, оздоблювали золотим тканням і вишиттям.
Вбрання дружинників-лицарів. Вбрання дружинників реконструйоване за археологічними і писемними джерелами. Сорочка мала неглибокий округлий або квадратовий виріз горловини, обшитий шовковою або позументною стрічкою, довгі рукави та відрізний по лінії стану поділ. Зверху одягали теплу сорочку з глибоким, до пояса, розрізом спереду — посередині грудей. Русь не була відмежована від навколишнього світу. Одяг її засельників мав багато спільних рис із одягом, який побутував в інших молодих державах, у тому числі Західної Європи. Тому сорочка дружинників дуже подібна до західноєвропейських сорочок «кот» та «бліо».
Теплим верхнім одягом служили свита і кожух. Про їх існування свідчать різні знахідки металевих застібок та великих кістяних ґудзиків. Дуже поширеним серед дружинників був плащ, скріплений на правому плечі фібулою, або плащ-мантія, скріплений спереду на шиї.
Дуже добре збереглося взуття. Його археологи знайшли в Україні чимало. Це були шкіряні чоботи, оздоблені вишивкою, бронзовими ґудзиками. На голові дружинник носив високий ковпак, облямований по нижньому краю хутром. Дружинник оперізувався шкіряним поясом, оздобленим бляшками-накладками.
Серед археологічних знахідок зустрічаються залишки шкіряних сумок, прикрашених бронзовими і срібними орнаментованими бляшками. Заможні дружинники носили на грудях гривни, виконані з крученого срібного дроту.
Стрій міського та сільського населення. Одяг міських жителів зображений на графічних малюнках, цеглинах-плінфах, знайдених під час розкопок у Києві. На них бачимо сорочки з різним кроєм горловини («голошийка», «каре», «стійка») вузькі штани, які, однак, не облягали ноги, як західноєвропейські штани-панчохи — «шосси».
Теплим одягом служили сукняні свити, кожухи. Головні убори українських міщан називали «шапками». У писемних джерелах згадується як одяг городян плащ («мятль»). Як і в інших народів західних держав, він застібався спереду під шиєю. Кожухи шили з дешевого у ті часи хутра ведмедя, кози, а свити — із домотканого сукна. До складу чоловічого міського вбрання входили шкіряні рукавиці та плетені з вовняних ниток шкарпетки, які у давні часи називалися «копитця» і були поширені повсюдно в містах і селах.
Убрання селян складалося з полотняної сорочки і штанів. Різновидом верхнього одягу була сукняна свита і вотола. Во-толою називалася і суконна тканина нижчої якості, з якої шили цей одяг. Зимою одягали кожухи з козячого хутра. Селянським взуттям були личаки, які плели із лика, та постоли зі шкіри.
Жіночий одяг городянок і селянок складався з полотняної сорочки; поясного вбрання з однієї чи двох вовняних або полотняних пілок; нагрудного короткополого вбрання — літника; верхнього одягу — свити, кожуха. Можливо, у теплі дні жінки носили тільки довгу полотняну сорочку, підв'язану поясом, крайкою або фартухом, як це було розповсюджено в будні в українських селах ще у XIX ст. Овальну горловину сорочки декорували каймою та вишивкою. Поясним убранням служили ткані запаска і попередниця.
Верхній одяг городянок і селянок становили сукняні довгі сукні, сукмани, свити з дуже широкими рукавами, які були визнаними загальною європейською модою. Довгі рукави, які опускалися значно нижче рук, виникли під впливом мистецького готичного стилю, що сформувався у середньовічних містах XII ст. і став панівним у Західній Європі XII—XV ст.
Завершували цілісний ансамбль убрання різноманітні головні убори. У городянок і сільських дівчат — це начільні стрічки з тканини, шкіри, металеві обручики. У жінок — чепедь, убрус, намітка. Прямокутний головний убір — убрус накидали на голову і скріплювали під підборіддям або його кінці вільно спускали на плечі. Іноді убрус притримували на голові обручем.
Взуття, зокрема черевики, чобітки, прикрашали рядами білих швів, крапок.
Отже, в одязі простих городян і селян переважали матеріали домашнього виробу — природного кольору вовни, полотна, шкіри.
Список використаних джерел
1. Матейко К. І. Головні убори українських селян до початку XX ст. // Там же. 1973. № 3.
2. Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис. Київ, 1991.
3. Матейко К. І., Сидорович С. Й. Використання в сучасному одязі елементів традиційного вбрання // Нар. творчість та етнографія. 1963.
4. Нариси історії українського декоративно-прикладного мистецтва. Львів, 1969.
5. Білецька В. Українські сорочки, їх типи, еволюція і орнаментація // Матеріали до етнології та антропології. Львів, 1929. Т. 21—22, ч. 1.
6. Бойко В. М. Українські народні традиції в сучасному одязі. Київ, 1970.
7. Будзан А. Художні вироби з бісеру // Нар. творчість та етнографія. 1976.
|
