|
Вступ
Розділ 1. Характеристика родини Воронові - Corvіdae
Розділ 2. Природно-екологічна характеристика регіону
2.1 Природно-територіальні умови
2.2 Метеорологічні особливості умов
Розділ 3. Біологія виду сорока звичайна
3.1 Загальна характеристика виду
3.2 Гніздова біологія
3.3 Спостереження за сорокою звичайною
Висновки
Список використаної літератури
Додаток
Біологія та чисельність зимуючих птахів залишається недостатньо вивченою не лише в Україні, але й у більшості європейських країн. Це зумовлене труднощами проведення польових досліджень у цей період, відсутністю уніфікованих методик, а також особливостями біології зимуючих птахів. У багатьох європейських країнах в останнє десятиліття зареєстроване помітне зменшення чисельності більшості видів птахів. Серед причин такого процесу наводять погіршення умов зимівлі птахів, зміни клімату глобального характеру. Протягом останніх десятиліть на європейському континенті відзначені зміни кліматичних умов у зимовий період, які мають помітний вплив на поширення та динаміку чисельності багатьох видів. Успішність зимівлі для багатьох негоробиних і горобиних птахів у наших широтах насамперед залежить від температурного режиму й тривалості залягання та товщини снігового покриву. Частина видів дуже негативно реагує на значну кількість снігу і якщо протягом короткого часу випадає понад 20 см снігу, то це може призвести до міграцій або загибелі багатьох птахів.
Сорока звичайна являється осілим птахом, і досить поширеним на території Ріпкинського району.
Дослідження зимових скупчень сороки нами проводилися на території міста Любеч.
Мета курсової роботи – прослідкувати утворення зимових скупчень сороки в м. Любеч.
Основні завдання:
1) дати загальну характеристику родини Воронові;
2) охарактеризувати природні умови регіону дослідження;
3) розглянути особливості біології сороки звичайної.
Поєднує дуже різних по величині, виглядові, екологічним перевагам птахів, хоча в представленні багатьох сімейство асоціюється головним чином з великими чорними або чорно-сірими представниками роду Corvus. Загальна довжина варіює від 18 до 70 см, маса - від 50 м до 1,5-1,6 кг. Додавання звичайне щільне, голова велика. Ноги середньої довжини, сильні з грубим щиткуванням, цівка попереду покрита окремими щитками, позаду - двома суцільними подовжніми пластинами. Дзьоб міцний, досить довгий, прямій або слабозігнутий, у ряду великих видів високий, стиснутий з боків, з опуклим коником надклювья. На вершині надклювья часто розвитий гачок. Ніздрі прикриті густими, спрямованими вперед щетинковидними перами (виключення - дорослий грак). У багатьох воронових є місткий під'язичний мішок, у якому вони носять корм пташенятам і самці або роблять запаси. У невеликих, переважно лісових видів крила короткі, округлі, у великих воронових (переважно представників роду Corvus) - подовжені з пальцеподібними кінцями першорядних махових, небагато схожі на крила хижих птахів. У деяких видів, що живуть на відкритих просторах і в гірській місцевості, вершина подовженого крила небагато загострена. Першорядних махових 10. У багатьох воронових не 12, а 10 кермових. Хвіст варіює від короткого, прямо обрізаного або закругленого (короткохвостий ворон С. rhіpіdurus
) до значно перевищуючу довжину птаха, різко східчастого (сороки Pіca, Urocіssa
, подібні з ними сойки Calocіtta
і ін.). У краснодзьобої сороки (U. erythrorhyncha) при загальній довжині 65-68 див середня пара кермових досягає 45-47 см. В азіатських лісових сорок (Crypsіrіna
), деяких деревних сорок (Dendrocіtta) сама довга пара кермових лопатоподібно розширена на кінці, а в ракетохвостої сороки (Temnurus temnurus
) кожне кермове перо несе на кінці гострі косиці і східчастий хвіст здається усадженим шипами по всій довжині (аналогічним образом улаштований хвіст кубинського трогона Prіotelus temnurus
). Контурне оперення від щільного, прилягаючого (великі види) до пухкого, озсученого (дрібні лісові види). У представників деяких пологів (в основному в різноманітних сойок) розвиті чуби і гребінці з щетинистих пер на чолі. Фарбування оперення надзвичайно різноманітне, може бути однотонної або контрастної, мати дрібні пестрини. Дуже часто на темних партіях оперення помітний сильний металевий блиск - бронзовий, синій, фіолетовий. У дрібних видів часом зустрічаються ніжні винно-сірі, лілові, салатові або попелясто-блакитнуваті тони. Різноманітної, часом яркою може бути розцвічення дзьоба, радужини, ніг. Статевий диморфізм у фарбуванні не виражений (хоча самці трохи крупніше самок), молоді, за рідкісними винятками, мають той же тип фарбування, що і дорослі, але помітно тьмяніше, часом інакше пофарбовані очі, дзьоб, ноги. У році єдина повна послебрачная линяння.Голоси воронових звичайно грубі, голосні. Це каркання, тріск, скрекіт, пронизливі свисти і зойки. Однак деякі види мають мелодійну пісню, мають видатні здібності до імітації звуків, у тому числі і людській мові. Населяють усілякі природні зони від арктичних узбереж, тундр, високогір'їв до жарких пустель і тропічних лісів. Багато видів виявляють високу екологічну пластичність, зустрічаються у всіляких природних біотопах і кліматичних поясах, широко освоїли антропогенні ландшафти. Висока частка дійсних синантропних видів, процвітання яких зв'язане з господарською діяльністю людини. Нерідко в містах виникає конкуренція між різними видами воронових, присутність одних не дає успішно закріпитися тут іншим. Найбільший ступінь синантропізації, мабуть, характерна для невеликої будинкової ворони (Corvus splendens), її чисельність у містах Південної Азії на порядок перевищує таку сірої ворони в містах Східної Європи. Однак більшість видів воронових усе-таки присвячено до лісових місцеперебувань. У харчуванні більшість воронових опортуністів, вони практично всеїдні, харчуються найрізноманітнішими безхребетними, хребетними, морськими викидами, плодами, насіннями, вегетативними частинами рослин. Багато великих видів регулярно виявляють себе як сміттярі, падальники і навіть як хижаки (ворон може нападати на тварин розміром до зайця). Не менш характерний клептопаразитизм. Годуються в кронах, на поверхні землі, узбережжях водойм, зондують ґрунт і лісову підстилку, оглядають порожнечі і щілини. Активно використовують антропогенні джерела корму - смітника, смітники, сміттєві баки, відходи рибного промислу, боєнь, звірофабрик. Однак є і порівняно спеціалізовані види, у раціоні яких переважають, наприклад, тільки плоди визначених видів дерев.Здебільшого воронові - живі рухливі птахи, моторно рухаються як у кронах, так і по землі. На землі можуть чергувати алюри, використовуючи статечний крок, швидкий біг, стрибки. Для дрібних видів характерний пірнаючий політ з чергуванням змахів і планування, великі види - гарні літуни, здатні парити, робити складні фігури в повітрі. Денні птахи, деякі осідлі, більшість робить кочівлі, правильні сезонні перельоти характерні для деяких видів. Поза сезоном розмноження звичайно тримаються сімейними групами, можуть утворювати величезні зграї, кормові скупчення. Лише деяких воронових частіше можна зустріти поодинці. У нормі вони моногамні, гніздяться територіальними парами, у великих видів нерідко зберігаються до загибелі одного з партнерів. Деякі види утворять щільні гніздові поселення (граки, галки й ін.). Гнізда звичайно масивні, недбало складені з гілок, мають м'яку вистилку, іноді лоток вимазаний глиною. Звичайно вони відкриті зверху, мають чашоподібну форму або майже плоскі, у частини видів (наприклад, сорок) гнізда кулястим або овальні, з дахом і 1-2 бічними входами. Гнізда птаха влаштовують звичайно в розвилках галузей дерев або кущів, рідше в напівдуплах і дуплах, на уступах скель, у вимоїнах і тріщинах, у нішах під коренями дерев, на заломах очерету, будівлях людини. Гніздо розташовується відкрито або може бути добре замасковане в гущавині галузей. В одних видів будують гніздо і насиджують кладку обоє партнера, в інших переважно самка. Самець звичайно годує самку, що насиджує, зрідка заміняючи неї на гнізді. У кладці від 2-4 до 7-10 яєць, звичайно зеленуватих або блакитнуватих з червоно-коричневим або темним опятнением різної форми і густоти. Іноді тло шкарлупи може бути білим або буруватим. Тривалість насиджування - 16-22 дня. Пташенята з`являються голими або покритими рідким пухом, часто відбувається асинхронно, оскільки птахи можуть починати інкубацію з початки або середини кладки. Виводок вигодовують обоє партнера, у перші дні вигодовування корм носить в основному самець, самка обігріває пташенят. Для ряду видів характерно гніздова допомога. У гніздах більшість воронових поводяться потай, але великі види можуть бути дуже агресивні, нападати навіть на минаючим під гніздом людей. Підлітки залишають гніздо у віці 3-5 тижнів і починають кочувати з дорослими. Зв'язок з батьками вони можуть підтримувати протягом декількох років. У ряду видів у році буває 2 виводки. Лише деякі воронові розмножуються вже на наступний рік після народження, більшість - з 2-4-х років. Воронові - довгожителі, хоча оцінки максимально досяжного віку птахів можуть розходитися на 20-40 років.Воронові перевершують більшість птахів за рівнем вищої нервової діяльності, вони мають швидку реакцію, легко здобувають нові навички, володіють складним і гнучким кормовим і соціальним поводженням. Це дозволило багатьом з них домогтися процвітання в мінливих умовах середовища, витягати безсумнівну користь із сусідства з людиною. У міських популяцій воронових існують стабільні місця ночівель і годівлі з постійними шляхами перельотів між ними. Значно змінилося в порівнянні з популяціями з дикої природи їхнє поводження. Різні аспекти синантропізації воронових привертають пильну увагу екологів і етологів. Особливо уражають навички кормодобування, придбані синантропними птахами. Вони розмочують кірки хліба в калюжах, колють горіхи, кладучи них на рейки перед трамваєм, видавлюють залишки їжі з тюбиків і пластмасових контейнерів, підкладаючи них під колеса автомобілів. Не менш чудово і комфортне поводження міських ворон, вони грають з гілочками, спеціально дражнять собак і кішок, зібравши групою і по черзі клюючи тварина за хвіст. Ворони люблять кататися, як з гірки, по схилах дахів, куполам церков. Не володіючи лапою, пристосованої до тонких маніпуляцій (подібній до лапи папуги), деякі воронові опанували зачатками діяльності, маніпулюють ціпками в дзьобі, намагаючись добратися до корму. Новокаледонська ворона (С. moneduloіdes) усюди носить із собою роздвоєний черешок листа місцевої пальми, користуючись їм у якості "вилки". Вона наколює на гострий кінець личинок червиць, просовуючи "вилку" у ходи, пророблені ними в деревині, використовує черешок як зонд на морському узбережжі. Цікаво, що птах залишає інструмент недалеко від місця ночівлі (іноді - на краю гнізда), а ранком знаходить його знову. Воронові швидко стають ручними в неволі, прекрасно довідаються хазяїна і членів його родини, особи деяких видів швидко навчаються розмовляти. Великі воронові служать традиційним об'єктом досліджень вищої нервової діяльності тварин, деякі складні, ретельно поставлені досвіди з ними приносять дивні результати, начебто здатності воронових вирішувати нескладні рівняння, вважати до 25-26 і т.п. Тим більше дивно, що ворона стала в російському фольклорі символом неуважності і дурості. Відбита у фольклорі ще одна риса багатьох воронових - схильність до злодійства блискучих предметів. Звідси відбувається епітет "сорока-злодійка", а також, імовірно, і власне назви "ворона", "ворон". Більш позитивне відношення сформувалося до грака, він вважається вісником весни, корисним птахом, оскільки людина щорічно спостерігала цих птахів, що ходить по ріллі за плугом і викльовує личинок "комах-шкідників". Ворон у міфології більшості європейських народів був супутником чаклунів і відьом (або богів війни), його вважали вісником нещастя (через похмуре оперення і звичку годуватися падлом). Навпроти, у народів Крайньої Півночі і Сибіру, індіанців Північної Америки ворон скоріше був позитивним героєм, обожнювався, часто вважався тотемом племені. Природних ворогів у воронових небагато. У першу чергу це денні хижі птахи і сови, кладки можуть розорятися дрібними, здатними лазити чотириногими хижаками (наприклад, куницями). Однак завдяки кмітливості, здатності діяти злагодженою групою, воронові нерідко відганяють і навіть убивають своїх ворогів. Самі вони часом завдають значної шкоди в природних і трансформованих екосистемах, розоряти гнізда інших птахів. Місцями воронові шкодять сільському господарству, знищуючи врожаї зернових, овочевих і плодових культур. Вони забруднюють архітектурні пам'ятники, служать рознощиками захворювань, їхнє гніздування на стовпах і щоглах ЛЕП викликає короткі замикання й аварійні відключення електромереж. Через високу щільність популяцій воронових у містах знижується чисельність і видовий склад інших птахів. Головна небезпека, зв'язана зі стадними вороновими, - їхнього зіткнення з що злітають і сідають літаками, чреваті серйозними аваріями. Для відлякування птахів від аеродромів використовують "патрулювання" території прирученими яструбами і соколами, трансляцію посилених динаміками лементів тривоги воронових. Вилов і відстріл виявляються не занадто ефективними, оскільки розумні птахи досить швидко розпізнають зброю і знаряддя вилову, довідаються "кривдників" в особу і відразу починають уникати цих людей. Очевидно, проблема регуляції чисельності синантропних воронових складається в скороченні доступних для них смітників, смітників, тобто скорочення кормової бази. Утім, у деяких містах учені спостерігають ознаки авторегуляції надмірно розрісшихся популяцій, подекуди їхня чисельність помітно пішла на спад.До воронових у традиційному розумінні звичайно відносять 113-120 видів з 26 родів. Іноді родини підрозділяють на підродини Garrulіnae (більшість пологів) і Corvіnae (Corvus, Pyrrhocorax, Ptіlostomus). У розширеному трактуванні, прийнятої в класифікації, побудованої на ознаках подібності ДНК, сімейство поєднує не тільки власне врановых, але також райських птахів, шалашників, флейтових птахів, сорочих жайворонків, ласточкових сорокопудів, дронго, іволг, монархів, веерохвісток, свистунів, личинкоїдів, перепелиних дроздів, австралійських повзиків, йор, лісових сорокопудів, ванг, сережкоглазок і окремих представників деяких інших, переважно австралазійських груп. У такому обсязі сімейство нараховує приблизно 650 видів і розділяється на безліч підродин і триб.
Ріпкинський район розташований в північно-західній частині Чернігівської області. Він межує з Чернігівським, Городнянським районами Чернігівської області та Гомельським, Лоєвським, Брагинським районами Гомельської області Республіки Білорусь. Відстань до обласного центру залізницею 36 км, шосейними шляхами 39 км.
Клімат помірно-континентальний. Ґрунти дерново-підзолисті, середній бал 42. Корисні копалини: глина, пісок, торф.
Це - край змішаних лісів, різнотравних луків, боліт, ярів та мальовничих озер, серед яких перлиною сяють олешнянські Голубі озера. На заході протягом 75 км протікає р. Дніпро, на півночі - Сож. Є кілька невеликих річок: Немильня, Вир, Борзна, Білоус, Вертіч, Замглай. Багата флора і фауна. 40 видів рослин занесено до Червоної книги України. Створено 22 заказники місцевого значення. Мисливські угіддя - одні з найбільших в Україні.
Корисні копалини - торф, глина, кварцовий пісок. Площа лісів сягає 80 тис.га.
Районний центр - селище міського типу Ріпки. Знаходиться за 39 км від Чернігова і за 3 км від залізничної станції Голубичі. Вперше згадується у 1607 р. На початку ХІХ ст. отримало статус волосного містечка.
Клімат Ріпкинського району помірно-теплий, м'який з достатнім зволоженням. В середньому за рік температура повітря складає 5,7-6,6°.
В зимовий період на область часто поширюються арктичні повітряні маси, з якими пов'язані значні похолодання. Частіше всього їх вплив виявляється у січні і лютому.
Січень є найхолоднішим місяцем року. Середні січневі температури знаходяться в межах - 6,2-7,6°. В лютому середньомісячна температура підвищується всього на 0,2-0,6°. В окремі роки (30-40%) лютий буває значно холодніший січня.
Щорічно мінімальна температура буває - 15° і нижче. Ймовірність мінімальної температури нижче - 20° біля 90%, а нижче - 30° від 11% на півдні району і до 22% на півночі.
Абсолютний мінімум температури за зиму знаходиться в межах 34-37° морозу.
В порівнянні з лютим в березні температурний режим в середньому підвищується на 5°. Майже такий же ріст температури і від березня до квітня.
Більш інтенсивний ріст температури відбувається в травні. Це пов'язано із зменшенням хмарності, збільшенням світлої частини доби і висоти сонця над горизонтом. Різниця в середніх температурах за літні місяці невелика і складає 1-2°.
Найтепліший місяць року - липень, середня температура 18,4-19,7°. Абсолютний максимум температури 38-39°. В 75-80% років в літній період можлива максимальна температура 30° і вище. В літній період по області переважають західні і північно-західні вітри.
Для агрометеорологічної оцінки термічних умов території показовим явищем є кількість днів з температурою вище 0, 5,10,15°.
В зимовий період на район часто поширюється північна частина високого тиску із районів Сибіру, а також пов`язані значні похолодання. Частіше всього їх вплив виявляється в січні і лютому.
Січень є найхолоднішим місяцем року. Середні січневі температури знаходяться в межах – 4....5. В лютому середньорічна температура підвищується всього на 1,50
С. В окремі роки лютий місяць буває значно холоднішим.
Річна сума опадів складає по Ріпкинському району в середньому 500-600 мм. В окремі роки кількість опадів значно відхиляється від цих величин. З 1945 по 2003 р. найбільша кількість (річна) опадів відмічена в 1970 і місцями в 1980 та 2003 роках - 779-907мм. У 1946 році, місцями в 1951, 1972, 1975 та 2002 роках, сума опадів складала тільки 312-400 мм. Протягом року опади розподіляються нерівномірно. Біля 70% всієї кількості їх випадає в теплий період, тобто з квітня по жовтень і тільки 30% приходиться на холодні місяці.
Протягом холодного періоду місячна кількість опадів мало змінюється. За холодний період в середньому випадає 150-180 мм опадів, за теплий 324-415 мм. Максимальна кількість опадів припадає на липень. В 25% років в липні випадає 100-175 мм опадів. За теплий сезон відмічається в середньому 53-60 днів з дощами, які дають за добу не менше 1 мм опадів. Переважаючим типом опадів в цей період є короткочасні зливові дощі. Загальна кількість днів з опадами в році 152-171. Найбільша добова кількість опадів складає по області 58-94, місцями 136-200 мм. Така кількість опадів іноді випадає протягом 2-3 годин. Ймовірність опадів 101-150 мм в літній період складає 10-25%.
Бездощові періоди тривалістю 10-20 днів повторяються досить часто. Ймовірність їх у вегетаційний період складає 65-75%. Періоди без дощу тривалістю 21-30 днів бувають рідше. Ймовірність його в травні-червні 25%, липні-вересні 15%. Більш довгі бездощові періоди (більше 30 днів) повторюються один раз в 10-20 років.
На загальному фоні бездощових періодів виділяються засушливі, які починаються на 10-й день бездощів'я. Засушливі періоди можуть супроводжуватися суховіями. Суховійними днями прийнято вважати такі, коли підносна вологість повітря складає 30% і нижче, температура повітря 25° і вище, і швидкість вітру не менше 5 м/сек. Інтенсивні суховії по Ріпкинському району бувають в середньому 1 раз на 10 років. В травні - на початку червня 1979 року вони спостерігались по всій області і спричинили загибель значної частини посівів і зниження врожаю більшості сільськогосподарських культур.
Дослідним шляхом встановлено, що при запасах вологи в орному шарі нижче 5 мм сходи зернових культур не з'являться, при 5-10 мм сходи зріджені. Оптимальні умови в період посів-кущення утворюються при запасах вологи в орному шарі ґрунту більше 30 мм.
Середні багаторічні запаси вологи в орному шарі в період посіву складають по області 20-30 мм. Ймовірність їх в цей період менше 10 мм 5-6%, на південному сході області до 20%. В межах 20-30 мм зберігаються запаси вологи в орному шарі і до припинення вегетації. Таким чином, в осінній період озимі в основному задовільно забезпечені вологою.
Весною перед поновленням вегетації озимих і на час посіву ранніх ярих зернових культур запаси вологи в основному близькі до максимальних, тобто до граничної польової вологоємності.
Період від виходу в трубку до колосіння зернових культур є критичним по відношенню до великої потреби рослин у волозі. В цей період відбувається найбільший приріст вегетативної маси, формуються органи плодоношення. Максимальні врожаї бувають при запасах вологи в метровому шарі 125-175 мм. Якщо запаси вологи в цей період будуть недостатніми - 60-80 мм, навіть при умові, що число колосків в колосі заклалось більше, частина із них залишиться недорозвинутою. Весняна ґрунтова засуха більш небезпечна для ярих зернових культур. В період наливу зерна при зменшенні запасів вологи в метровому шарі ґрунту до 25 мм спостерігається сильне зниження абсолютної ваги зерна, нерідко на 50 %, зерно буває дуже плюсклим. Несприятливими в цей період являються і великі запаси вологи - більше 125 мм, які спричиняють вилягання рослин, розвиток хвороб і шкідників. Найбільш сприятливі умови по вологозабезпеченню для наливу і дозрівання зерна створюються при запасах вологи в метровому шарі біля 80 мм.
Річна сума опадів становить від 46,4 до 56,5 мм. Протягом року опади розподіляються нерівномірно. Біля 70 % всієї кількості їх випадає в теплий період, тільки 30 % припадає на холодну пору року (таблиця 2.).
Систематичне положення:
Вид: Сорока звичайна (Pіca pіca)
Рід: Сорока (Pіca)
Родина: Воронові (Corvіdae)
Ряд: Горобцеподібні (Passerіformes)
Клас: Птахи (Aves)
Сорока - добре відомий птах чорно-білого забарвлення. Голова, шия, груди і спина чорні з фіолетовим або синювато-зеленим металевим відливом, живіт і плечі білі. Довгий хвіст і крила чорні.
Розміром вона приблизно з галку, важить 160-260 г. Оперення м'якого, густе, чорного кольору з білим черевом, білими плічми і білими плямами на крилах. Поширена по всій Європі, в Азії, крім півночі, Центральну Азію й Індію, у Північно-Західній Африці і західних областях Північної Америки. Звичайна в розріджених лісах півдня Середнього Сибіру. Особливо по річкових долинах і в антропогенному ландшафті. На більшій частині ареалу сорока - осілий птах і лише в зимовий час робить невеликі місцеві кочівлі. Однак місцями з північних районів вона починає значні переміщення до півдня.
Поширення
Сороки населяють усю Європу, у помірному поясі й Азію аж до Камчатки, Північно-Західну Африку і захід Північної Америки.
Спосіб життя
Звичайні сороки є осілими птахами. Вони живуть у невеликих лісах, парках, садах, гаях, перелісках, часто неподалік від людського житла. Уникають густого лісу. Сороки товариські птахи, що рідко зустрічаються поодинці, часто їх можна бачити зграйкою від двох до п'яти птахів, що перелітають з дерева на дерева з голосним стрекотанням. Після гніздування, восени й узимку збираються в зграї по декілька стільник особин.
Харчування
Як і більшість воронових, сороки харчуються самою різною їжею. У її раціон входять як дрібні ссавці, так і комахи. Також сороки часто розоряють пташині гнізда, тягаючи яйця і пташенят. Живучі по сусідству з людиною сороки не бояться поцупити яку-небудь їжу й у нього.
Розмноження
Сороки будують кілька гнізд, з яких займають лише одне. Гніздо сороки кулястої форми, побудовано із сухих гілочок і прутиків, з бічним входом. Самка відкладає 5-8 яєць у квітні, після чого висиджують їх протягом 17-18 доби.
Сороки живуть моногамними парами. Кожна пара постійно тримається на власній території площею близько 5 га. Оскільки сороки будують свої гнізда в густих кронах дерев, при виборі території особини віддають перевагу ділянкам з багатою деревною рослинністю.
Шлюбні пари, які виявилися власниками цих другорозрядних територій, перебувають під постійною загрозою розпаду пари. Як тільки хто-небудь з мешканців першосортної лісистої території овдовіє, місце загиблих відразу ж займає сорока другосортної території, що без коливань залишає колишнє місце проживання, а разом з ним і колишнього партнера. Через це в деяких поселеннях сорок щорічно біля третини всіх шлюбних союзів закінчується розводами. При цьому дезертири, що вступали в новий шлюб із власниками найкращих територій, залишали надалі в середньому більше потомство в порівнянні із сороками, що продовжують гніздитися на територіях другого сорту.
Гніздовий біотоп. Поселяється в дрібнорослих лісах поблизу від узлісь, у гаях, садах, парках, чагарникових заростях заплав рік, по ярах, балкам, у горах. Великих лісових масивів уникає. Живе цей птах парами, що зберігаються й у зимовий час. Гніздо, у будівлі або ремонті якого беруть участь обидва члени пари, розташовується в густих галузях куща або дерева на висоті 2-15 м від землі. Частіше на невеликій висоті і буває добре сховано.
Опис гнізда. Будучи в багатьох місцях осілим птахом, сорока починає гніздиться дуже рано: у березні, а те й у лютому. Гніздо розташовується в густих кущах, найчастіше на невеликій висоті і буває добре сховано. Гніздо являє собою велике і складне спорудження. Зовнішня частина його складається з порівняно товстих суків, переплетених стеблами трави і скріплених глиною, а внутрішня - з більш тонких гілок. Лоток глибокий. Зсередини обмазаний глиною. Зверху і з боків він прикритий рідкими суками, що утворять високу у вигляді зводу дах, у результаті чого все гніздо має кулясту форму. Дах рідкий, але добре захищає яйця і пташенят від хижаків. Підстилка в гнізді з моху, м'якої трави, корінців і вовни. Діаметр гнізда з урахуванням виступаючих кінців суків 700 мм, діаметр основного корпуса, скріпленого глиною, 200-250 мм. Висота гнізда з дахом і кінцями суків 600-700 мм. Висота основного корпуса 230-270 мм, діаметр лотка 140 - 200 мм, глибина лотка 100-170 мм.
Опис кладки. В другій половині квітня в гніздах з'являються яйця. Кладка з 5-8 зеленуватих яєць, густо покритих буруватими цятками. Розміри яєць: (31-35) Х (22-25) мм. Наприкінці цього місяця або початку травня сорока приступає до насиджування, що продовжується 17-19 днів. Самець у цей час тримається поблизу, охороняючи гніздо і попереджаючи самку про небезпеці. Перші дні корм пташенятам носить тільки самець, а потім і самка. Поява яких спостерігається в середині травня, виліт у першій половині червня.
Після вильоту з гнізда молоді тримаються виводками, і тільки до осені вони бувають надані самі собі. Восени сороки збираються біля поселень людини, віддаючи перевагу невеликим селам і хуторам. Поблизу людського житла сороки проводять усю зиму, харчуючись тут різними відходами. З наближенням весни птаха відкочовують назад у ліс.
Спостереження за сорокою звичайною проводилися з лютого по квітень місяць 2009 року. Сорока звичайна під час спостережень в даний період була нами відмічені знахідки гнізд на таких вулицях смт.Любеч: Музикальна - 2 гнізда, Радянська - 1 гніздо, 12-тої гвардійської дивізії - 2 гнізда, провулок Лісовий - 1 гніздо, вул. Жовтневої революції під горою – 5 гнізд розміщених поблизу один одного; вул. Чернігівська – 2 гнізда; вул. Леніна поблизу центрального парку – 3; проспект Перемоги – 2; вул. Горького – 2. Були відмічені декілька пустих гнізд, біля яких птахи не зустрічаються.
Сорока звичайна та її гнізда були зустріті переважно в місцях поблизу людських поселень, чисельність невелика, це пов`язано з зменшенням кормової бази та зі зменшенням кількості видів, оскільки сорока для людини вважається хижим птахом, сороку людина винищує.
1. Отже, природно-географічна територія району дослідження, а саме м. Любеч є сприятливою для досить значного поширення такого осілого птаха, як сорока звичайна. Знищуючи шкідливих комах, сороки приносять велику користь, але вони іноді руйнують гнізда інших співочих і навіть мисливських птахів.
2. Це птах середніх і великих розмірів (самі великі). Забарвлення оперення частіше чорна в сполученні з ділянками білого, сірого і коричневого кольорів. Самці по забарвленню не відрізняються від самок, молоді пофарбовані подібно з дорослими.
3. За результатами проведених спостережень було виявлено, що гніздяться окремими парами або невеликими колоніями на деревах, уступах і в ущелинах скель, рідше - у дуплах і будівлях людини.
4. На місцях гніздування з'являються дуже рано, бо зимують у тих самих місцях або поблизу від них. Гнізда у вигляді великих, закритих зверху куль, із сухих палок, будують найчастіше в густих колючих чагарникових заростях або високо на деревах. Оглядаючи окремі гнізда виявили, що всередині гніздо обмазане глиною і вимощене сухою травою, корінцями. Повна кладка з 5—7 зеленуватих, з темними плямками яєць, у середині — кінці квітня — на початку травня. Насиджує самка, 17—18 днів. Пташенята залишаються в гнізді 22—24 дні.
5. Переважна більшість видів сороки звичайної гніздиться на центральних вулицях та околицях смт.Любеч, поблизу жител людини, що пов`язано з харчовою базою птаха.
1. Благосклонов К.Н. Гнездование и привлечение птиц в сады и парки. – М.: Изд-во МГУ, 1991. – 215 с.
2. Воїнственський М.А. Птахи. – К.: Рад. школа, 1984. – 304 с.
3. Жизнь животных. В 7 томах. Т.6. Птицы / Под ред. В.Д.Ильичева, А.В. Михеева. – М.: Прсвещение, 1986. – 527 с.
4. Иноземцев А.А. Птицы и лес. – М.: Агропромиздат, 1987. – 302.
5. Лавринов Н.П. Учебно-полевая практика по зоологии позвоночных с заданиями. – М.: Просвещение, 1974. – 126 с.
6. Мальчевский А. С., Пушкинский Ю.Б. Птицы ленинградской области. – Л., 1983. – Т.1, 2.
7. Мальчевский А. С. Орнитологические экскурсии. Серия: Жизнь наших птиц и зверей. Вып.4. Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1981. – 296 с.
8. Марисова І.В. Птахи України: Польовий визначник. – К.: Вища школа, 1984. – 184 с.
9. Михеев А.В. Биология птиц. – полевой определитель птичьих гнезд. – М.: Цитадель, 1996. – 460 с.
10. Сишкин Г.Н. Певчие птицы: Справочное пособие. – М.: Лесная пролесть, 1990. – 399 с.
Додаток
 
 
|
