| Міністерство освіти і науки України
Харківський національний університет імені В.Н.Каразіна
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
З ІСТОРІЇ ЗАРУБІЖНОЇ ЖУРНАЛІСТИКИ ПО ТЕМІ:
,,ПЕРША ДРУКОВАНА ГАЗЕТА ,,ВІДОМОСТІ
” В РОСІЇ
”
Виконала: студентка 2 курсу
філологічного факультету
Щипанова Юлія В’ячеславівна
Харків 2010 р.
План
Вступ
,,Всевидюще око”. Звідки прийшла газета
Перші російські газети сповіщають новини
Велике відкриття
Перша друкована газета в Росії ,,Відомості”
Використана література
Вступ
Важко переоцінити ту величезну роль, яку відіграє в нашу добу періодична преса – газети й журнали. В кожну домівку приносять вони повідомлення про найважливіші події, що відбуваються в світі…
Всевидяще око
,,Багато хто, мабуть, пам’ятає казку про всевидюще око. Завдяки йому можна було бачити все, що відбувається в найглухіших куточках землі. Захоче власник чудесного всевидящого ока поглянути, як живуть у сусідньому місті, - і воно одразу ж покаже білокам’яні будинки, широкі майдани, мальовничу гавань з горами товарів на березі та десятками струнких вітрильних суден на воді…
Давним – давно складено цю казку про всевидюще око… ” – писав у своїй книзі ,,Твій друг – газета” досвідчений журналіст А. Рябокляч.
Так, але в ній відбиті потаємні прагнення й мрії людей – якомога більше знати, бачити, бути в курсі всіх найважливіших подій, що відбуваються на землі. Не проста цікавість спонукала людей до розширювати свої знання про навколишній світ. В цьому була гостра практична необхідність.
Справді, хіба можна було вести успішно торгівлю з іншими країнами, не знаючи, куди й які товари краще завозити?
Військовоначальники хотіли мати відомості про склад та розміри армій в інших країнах, про наміри й плани своїх супротивників. Дипломати повинні були уважно стежити за подіями в сусідніх державах – вони завжди на чатах, щоб захистити інтереси своєї країни. Вчені цікавились роботами зарубіжних колег.
Та не було, на жаль, у ті часи такого засобу, за допомогою якого можна було б одержати потрібні відомості.
Тут стала і в пригоді газета.
Перша газета з’явилась у Римі в першому столітті до нашої ери. Вона мало чим нагадувала сучасну газету. Староримська держава перебувала тоді в розквіті сил і вела переможні війни з своїми сусідами. В Римі видавалися закони, обов’язкові для всього населення, - про нові податки, підготовку до воєнних походів тощо.
Але ж як зробити, щоб про ці закони одразу дізнавалися всі римляни? Як попередити кожного, щоб ніс у державну казну гроші, коштовності при збільшенні податків? А про наближення ворога до кордонів Римської держави?
Вихід знайшов визначний діяч Юлій Цезар. Він наказав поставити в центрі міста на майдані великі гіпсові плити. На них щоранку записували розпорядження римської влади, а також повідомлення про різні події, що відбуваються в місті напередодні. Ці повідомлення були короткі, лаконічні: адже плити не могли вмістити багато тексту. І все ж вони давали змогу щоденно бути в курсі подій.
Полюбляли автори цих заміток розповідати й про події явно вигадані. Так, відомий римський письменник і вчений Гай Секунд Пліній Старший, який часто оповідав про міжнародні новини, якось написав про те, що в Римі нібито випав дощ з розпечених цеглин.
Цікавість римлян до повідомлень гіпсових плит невпинно зростала. Тоді було вирішено розмножувати тексти. Окремі новини виписували на маленькі глиняні таблички й продавали ці таблички населенню.
Гіпсові плити мали спеціальні назви. Вони, звичайно, не були схожі на справжню газету. І все ж це були газети, бо вони виконували одну з основних функцій, притаманних усім газетам, - повідомляли новини.
Плити стояли дуже довго. Вони припинили своє існування лише на початку IV століття нашої ери.
Перші російські газети сповіщають новини
Величезна напівтемна зала…На підвищенні стоїть царський трон, оздоблений золотом… На троні – цар Михайло Федорович. Очі його заплющені. Голову в задумі схилив на кулак.
- Читай, - наказує він дякові. – Голосніше читай!
Гугнявим голосом дяк Посольський приказу читає, наче виспівує на криласі:
,,І ще з Мейланта (Мілана) серпня 2006 числа року 1643 повідомляють: до міста Тріно французькі люди двічі приступали, тільки з великими втратами назад відійшли і стріляли вони з чотирьох розкатів (тобто батарей) і двадцяти чотирьох гармат; а під містом Понтестуром ще по сю сторону (тобто пору) жорстокого приступу не було… ”
Цар слухає, не розплющуючи очей. Навколо тиша. Тільки чути, як за дверима покашлюють бояри – їх під час читання до зали не пускають. Дяк підвищує голос і ще нижче схиляється над великими, у кілька метрів завдовжки, аркушами паперу. Він регулярно знайомить царя з рукописною газетою ,,Куранти”.
,,Куранти” – перша російська газета. Її писали від руки зверху донизу безперервно, тобто ,,стовпом ”.Звідси й друга назва газети - ,,Стовбці”. Часом її називали просто ,,Вісті”, або ,,Вістівні листи”.
Виходила газета в одному примірнику. Та інакше не могло й бути – таку довгу паперову стрічку важко переписати кілька разів.
,,Куранти” вміщували повідомлення, що надходили до Посольського приказу з інших країн. Посольський приказ відав іноземними справами Московської держави і мав своїх представників у столицях багатьох країн. Ці представники надсилали повідомлення для рукописної газети, а також відправляли до Москви зарубіжні видання, переважно німецькі і часом голландські. Таким чином, у Москву надходило до двадцяти газет. Найцікавіші повідомлення з цих газет у Посольському приказі перекладали на російську мову. Вони доповнювали інформацію російських представників за кордоном.
Ці представники, як чиновники Посольського приказу, що випускали ,,Куранти”, були першими журналістами Росії. Правда, ще й до того руські царі тримали за кордоном своїх інформаторів. Проте їхні повідомлення передавалися цареві усно.
Цю газету заповнювали різноманітною інформацією. Були тут вісті про військові битви, торговельні справи, а також новини світського характеру: про життя королів та їхніх придворних, різні смішні історії.
Ніхто тоді не турбувався про вірогідність повідомлень, ніхто не перевіряв їх. Якщо інформація була явно неправдивою, на неї не звертали серйозної уваги. Адже ж усі вигадані пригоди розповідалися виключно для розваги царя й близьких до нього осіб.
Перша російська газета існувала понад вісімдесят років.
Вона дуже відрізнялася від зарубіжних видань – давала не комерційну інформацію, а переважно політичну. І розрахована була лише на царя та близьких до нього людей. Таку газету справедливо можна назвати урядовим виданням.
Велике відкриття
Перші газети, як уже стало відомо, були написані від руки. Їх читало порівняно вузьке коло людей. Зрозуміло, що за таких умов газети не могли відігравати великої ролі в житті народів.
Тільки в середині ХV століття в Європі почали друкувати газети на спеціальних верстатах. Але повернемося трохи назад.
Перші друковані аркуші з’явилися в Китаї ще понад дві тисячі років тому за життя великого філософа Кон Фу –дзе. У нього було вісімдесят два учні і біля трьох тисяч послідовників – однодумців. Вони написали чимало творів, які було висічено на великих кам’яних плитах. З усіх кінців країни сходилися люди, щоб поглянути на кам’яне диво й перечитати написи своїх мурих земляків.
Охочих до філософських трактів ставало все більше, але вони не завжди мали змогу поїхати за сотні кілометрів, щоб відвідати дивовижну бібліотеку. Перевозити ж великі кам’яні плити з місця на місце було дуже важко. Ось тоді й зародилася думка: а чи не можна якось розмножувати тексти?
Виявилося, що можна. На кам'яну плиту накладали аркуші мокрого паперу. Дерев'яним молоточком обережно постукували по ньому. Від ієрогліфів на папері утворилися заглибини. Тепер потрібно було пройтися по аркушу валиком, змоченим у фарбу, - весь папір набув чорного забарвлення, а заглибини лишалися світлими. На папері чітко виділялося зображення ієрогліфів.
В XI столітті китайці удосконалили свій винахід. Ієрогліфи почали виготовляти з глини, кожен окремо. Тепер знаки можна було розставляти в потрібній послідовності і друкувати скільки завгодно текстів.
Цей принцип було покладено в основу друкарської справи. Та минуло багато років, перш ніж було створено зручний друкарський верстат.
В різних містах Європи можна побачити пам’ятники, споруджені першими книгодрукарям.
Голландці вшановують пам'ять Лоренцо Костера, який у XV столітті надрукував з готових форм книгу ,,Дзеркало Людського порятунку". Йому споруджено монумент у місті Гарлемі. Італійці вважають першим європейським книгодрукарем свого співвітчизника Памфілія Кастальді. Пам’ятник Кастальді височить у маленькому італійському містечку Фельтрі. Виявлено друкарню й у французькому місті Авіньоні. Тут в середині XV століття спробували надрукувати книги й газети з залізних літер.
Проте, це були тільки спроби. Першу ж справжню друкарську машину створив німецький винахідник Йоганн Гутерберг.
Спочатку Гутенберг працював у Страсбурзі. Двері його майстерні завжди були зачинені. В загадковому напівмороці важко скрипіла, зітхала машина. Це був друкарський верстат. На ньому Гутенберг надрукував граматику латинської мови. Потім він переїхав до міста Майнц і там продовжив роботу.
Гутенберг вирішив надрукувати ,,Біблію", величезну на ті часи книгу, два томи якої мали 1282 сторінки. Вдень і вночі працював винахідник, не думаючи про відпочинок, не шкодуючи сил. Він надрукував понад сто п’ятдесят примірників ,,Біблії". В першій половині XV століття ця цифра здавалася просто неймовірною.
Як же вдалося Гутенбергу зробити чудо – винайти книгодрукування, - яке Карл Маркс поставив поряд з великим відкриттями - компасом, порохом і автоматичним годинником?
Багато років віддав Гутенберг улюбленій справі. Але йому все одно не пощастило довести до кінця свої задуми. Та як могло бути інакше! Адже великому винахіднику ніхто не допомагав у важкій кропіткій роботі, ніхто не йняв віри у його відкриття. Життя Гутенберга минало в злиднях і поневіряннях.
Гутенберга весь час оточували підлі, заздрісні люди, які намагалися привласнити його працю. І це їм мало не вдалося. Лише випадково взнали нащадки ім’я автора винаходу, розкрили правду про славетне відкриття. В цьому допоміг їм напис, зроблений 1505 року на одній із книг: ,,1450 року в Майнці винайдено талановитим Гутенбергом дивовижне друкарське мистецтво".
В Росії перші книги й листівки видрукував у середині XVI століття Іван Федоров. Спочатку він відкрив друкарню в Москві. Але талановитому ,,друкареві книг, до того небачених", недовго довелося жити в столиці. Вороги Федорова - церковники – звинуватили його єресі запропонували кинути друкарню та взятися за хліборобство.
,,Не випало мені, - писав Федоров у відповідь церковникам, - в оранні та сіянні життя своє коротати; адже замість рала в мене ремесло художнє, замість зерна житнього – духовні зерна належить мені по світу розсівати".
Проте Іван Федоров змушений був залишити Москву й переїхати до Львова. Тут 25 лютого 1574 року він видав першу на Україні друковану книгу ,,Апостол". Потім Федоров заснував друкарню у волинському місті Острозі. Біля неї згодом виросло ще кілька друкарень. З цього й почала розвиватися друкарська справа на Україні.
У Москві ж на місці першої друкарні Федорова виник ,,Печатный двор", де друкували книги.
Швидко росли друкарні й по інших містах. А разом з ними створювались масові друковані газети, журнали.
Перша друкована газета в Росії ,,Відомості"
У XVIII столітті Росія розпочала тяжку й виснажливу війну із Швецією. Тривала вона понад двадцять років. Щоб забезпечити своїй державі вихід до Балтійського моря, російські війська, очолювані Петром І, відвойовували у ворога землі, які спредвіку належали Росії.
1709 року шведський король Карл XII вирішив завдати росіянам удару в самісіньке серце й рушив на Москву. Війська Петра І зустріли ворога біля Полтави. Пам’ятаєте, як розповідає про це О.С.Пушкін у поемі ,,Полтава":
І грянув бій, Полтавський бій!
В огні, під градом розпашілим,
Жива стіна йде кроком смілим,
Над збитим строєм свіжий стрій
штики змикає. Ніби туча,
Кіннота вимчалась летюча
І, повна шалу, згаряча
Січе, рубає з-за плеча.
Падуть на мертвих мертві люди,
Чавунні ядра звідусюди
Скакають, нібито живі,
Здіймають пил, шиплять в крові.
(Переклад з російської А.Малишка та М.Рильського)
О.С.Пушкін подав хвилюючу картину великої битви. А звідки поет черпав відомості для свого твору? Звичайно, з офіційних документів, спогадів сучасників, а також, слід гадати, і з матеріалів газети ,,Відомості".
,,Ведомости" - перша російська друкована газета. Створена вона 1702 року. Багато матеріалів для неї редагував сам Петро І. Він же написав для газети кореспонденцію про історичну перемогу російських військ над шведами.
В Росії ,,Ведомости"- родоначальниця періодичної преси. В указі про друкування газети, в традиції свого часу, вона іменувалася докладно і патетично: ,,Відомості про військові та інші справи, гідні знання і пам’яті..."
Як свідок подій, Петро І дав діловий, точний опис ,,дуже превеликої і нескінченної вікторії". Петро І вказував, що перемогу було завойовано завдяки надзвичайній хоробрості російських солдатів, які полонили шведських фельдмаршалів і генералів, ,,кілька тисяч офіцерів і рядових...", а ,,за рештою розбитих противників" організували погоню.
Петро І любив і цінував ,,Ведомости". В газеті він убачав могутній засіб, за допомогою можна впливати на читачів. В Указі про випуск газети було сказано: ,,Куранты", по-нашому ,,Ведомости", на Печатнім дворі друкувати ті друковані ,,Ведомости"… продавати в світ по належній ціні”.
Ціна й справді була ,,належною” – від двох до восьми грошів (мідна монета) за номер. Це було дуже дорого на ті часи, тому газета виявилась малодоступною для багатьох читачів. І все ж таки вона відіграла велику роль у громадському житті.
Невеличкі аркуші, менші за сторінки, містили багато цікавих і важливих повідомлень: про військові баталії, виливання гармат, виготовлення пороху, розвиток наук, новини з сусідніх держав…Петро І доводив, що через газету потрібно вселяти в читачів упевненість у зростанні могутності Росії, в її перемозі над ворогами.
,,Ведомости” друкувалися спочатку в Москві, а потім у Петербурзі. Газета мала від двох до дванадцяти сторінок, окремі номери її виходили тиражем до чотирьох тисяч примірників. Редакції на той час не було, а випускав газету ентузіаст нової справи Борис Волков. Згодом на допомогу йому дали ще одного працівника – Якова Синявіна.
Безпосередньо участь у випуску ,,Ведомостей” брав Петро І. Він сам переглядав голландські газети й відбирав матеріали, які варто було перекладати на російську мову. Він же визначив, про які події в своїй країні потрібно розповісти читачам.
Борис Волков піклувався про те, щоб у газету надходили свіжі новини. Часто газета страждала через неоперативність друкарні, і тоді Волков писав гнівні листи. Запізнілі газети, вказував він, ,,не сприймуть за новини, а за який – набудь меморій для істориків”.
З випуском газети ,,Ведомости” в Росії починається епоха друкованих газет.
Використана література
1. ,,Твій друг – газета”, м. Київ, 1961 р. А.К.Рябокляч, Л.Г.Дахненко, М.І.Марущинець, А.Т.Вишняк, Р.М.Зарембовська, В.Л.Ніколенко 6-25 ст.
2. ,,Універсальна енциклопедія”, м. Київ, 2003 р. О.Коваль, М.Попович, І.Дзюба.
3. ,,Основи журналістики”, І.Л. Михайлин
|
