Зміст

Вступ

І. Сім’я як виховний колектив

І.1 Роль сім’ї у вихованні дітей. Зміст, засоби та труднощі сімейного виховання

І.2 Умови успішного виховання дітей в сім’ї

ІІ. Співдружність школи і сім’ї, як умова успішного виховання дітей

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Сім’я – є однією з найдавніших і стійких соціальних спільностей. Виникнувши на зорі людства, вона пройшла через багатовікову історію і збережеться в майбутньому. Історія розвитку сім’ї нерозривно зв’язана з історією розвитку суспільства, народу, країни. Її сьогодення і майбутнє нерозривно пов’язане з сьогоденням і майбутнім людства.

Все, що є в нашому характері, все, що ми беремо з собою в своє доросле і самостійне життя, – закладено в нас перш за все в сім’ї, в години сімейного спілкування, сімейного дозвілля. Звичайно, світ людини формують і школа, і вулиця, і театр, і книга... Але саме сім’я є тим первинним середовищем, де проходить становлення особистості, де ми дістаємо перші відомості про багатообразність і складність оточуючого нас світу, про добро і зло, де формуються наші звички і вміння, наші погляди і життєві плани, потреби і здібності. В сім’ї розвивається вся гама наших емоцій і почуттів, через сім’ю ми засвоюємо соціальний досвід, переймаємо традиції. Саме в сім’ї йде непростий процес виховання громадянських переконань, вимогливості до себе і до інших, милосердя і співчуття до людини.

Спілкування з найближчими людьми духовно звеличує нас, зміцнює віру в себе, впевненість в правильності вибраної життєвої позиції, всиляє життєвий оптимізм, відкриває в людині кращі душевні якості.

Сім’я завжди буде основою життя людини, джерелом її щастя. Батьки щасливі дітьми, діти щасливі батьками – такий природний взаємозв’язок. Душевна близькість дітей і батьків – це і є багатство сім’ї. Для кожної матері, для кожного батька найбільше щастя в житті – побачити своїх дітей людьми, гідними високого звання Людини. Сім’я – могутня творча сила. Вона покликана утверджувати все добре, ніжне в людині, бути сховищем від всіх життєвих незгод.

"Нащо клад, коли в сім’ї лад", – говорять у народі. І справді, наш настрій, ставлення до людей, самостійне життя дорослих дітей багато в чому визначається тією загальною атмосферою, яка панувала в сім’ї. Якщо ми з теплотою згадуємо дитинство, то, звичайно, не тому, що воно було безтурботним з матеріального боку. Щасливе дитинство може бути тільки в тих дітей, які живуть у щасливих сім’ях. Тут діти не помічають свого щастя, як повітря, яким дихають. Вони природно і гармонійно розвиваються, живуть своїм багатобарвним життям, скороминущими бажаннями і мріями, їхні розмови щирі, а сміх веселий і дзвінкий. "Важко передати словами... те щось особливо світле, коли ми згадуємо теплоту рідного сімейного гнізда. До глибокої старості залишаються у нас якісь задушевні зв’язки з тією сім’єю, з якої ми вийшли. Нам якось важко уявити собі, що ці зв’язки вже розірвані назавжди, і це сімейне почуття час від часу пробуджується в нас..." [2], – писав видатний педагог К.Д. Ушинський.

Часто можна почути: гарна та сім’я, де виростають гарні діти. І це справедливо. Адже врешті-решт долю дітей визначають не наші прекрасні поривання, мрії, слова, а загальний мікроклімат сімейного життя, його тональність, загальна спрямованість. Нерідко люди говорять: "Дивіться, ніяких спеціальних цілей сім’я не ставила, а діти виросли прекрасні". Гадаємо, нічого випадкового тут немає. Мабуть, батьки жили не заради дітей або заради себе, а жили всі разом цілеспрямованим і радісним життям маленького колективу, де всі люблять одне одного, ніхто нікому не зобов’язаний, а панує атмосфера взаємодопомоги, тепла, справжньої турботи. Це і є по-справжньому добрий педагогічний клімат, і діти, які ростуть у таких сім’ях, не можуть бути егоїстами, неробами.

Мета курсової роботи полягає у осмисленні та виокремленні найважливіших умов успішного сімейного виховання.

Завдання роботи:

- вивчити завдання, зміст та засоби сімейного виховання;

- виокремити найперспективніші форми виховання в сім’ї;

- показати роль школи у сімейному вихованні;

- вивчити досвід педагогів у цьому питанні.

Предметом курсової роботи є спільна виховна робота школи, сім’ї та громадськості.

Об’єктом роботи є виховний вплив на молодшого школяра, що здійснюється у сім’ї.

Робота складається з двох розділів, вступу, висновків, списку використаної літератури та додатків.

І. Сім’я як виховний колектив

І.1 Роль сім’ї у вихованні дітей. Зміст, засоби та труднощі сімейного виховання

Сімейне виховання має свою специфіку, свої особливості. Система виховних відносин у сім’ї характеризується природною близькістю між вихователями і вихованцями, любов’ю між батьками і дітьми. Вся атмосфера родинного життя сама по собі доконечно формує у дітей ті чи інші звички, потреби, риси характеру, певне ставлення до своїх обов’язків. Властиві здоровому сімейному колективу почуття взаємної поваги, довіри, взаємного піклування між чоловіком і жінкою, батьками й дітьми, братами і сестрами, створюють найсприятливіші умови для здійснення сім’єю своїх виховних функцій.

Звичайно, сімейне виховання не може замінити собою суспільного виховання, якому належить провідна роль у підготовці молодого покоління до життя і праці, у формуванні повноцінної особистості. Однак і суспільне виховання не може бути успішним без повноцінного сімейного виховання. Ці дві сфери виховного процесу в сучасному суспільстві, взаємно доповнюючись і збагачуючись, становлять єдине ціле.

Роль сім’ї у вихованні дітей — велика і відповідальна. Батьки є першими вихователями, які зміцнюють і загартовують організм дитини, розвивають її мову і мислення, волю і почуття, формують її інтереси, прагнення, смаки, здібності, виховують любов до знань, допитливість, спостережливість, працьовитість. Сім’я в доступних їй межах і формах здійснює завдання розумового, морального, естетичного і фізичного виховання дітей, дбає про їх гармонійний розвиток.

Зміст сімейного виховання: моральне, розумове, трудове, естетичне і фізичне виховання. Реалізуючи ці напрямки змісту, особливу увагу слід приділити вихованню у дітей любові до батьків, рідних, рідної мови, культури свого народу; поваги до людей; піклування про молодших і старших, співчуття і милосердя до тих, хто переживає горе; шанобливого ставлення до традицій, звичаїв, обрядів, до знання свого родоводу, історії народу.

Засоби сімейного виховання:

а) вплив атмосфери сімейного життя, її трудового укладу, громадянської зрілості, культури взаємовідносин;

б) використання трудових традицій сім’ї;

в) організація життя дитини в сім'ї: режим, обов’язки, вимоги, участь дітей в домашній роботі, піклування про-навчальну діяльність школяра;

г) організація дозвілля дітей.

Труднощі і недоліки виховання дітей у сім’ї:

а) неповна сім’я;

б) погані житлові умови;

в) недостатнє матеріальне становище;

г) невміння батьків знаходити адекватні вікові дитини прийоми і методи виховання;

д) неузгодженість виховного впливу дорослих членів сім’ї.

Особливо велику роль відіграє сім’я у вихованні почуттів дитини. Повсякденні життєві ситуації, що виникають у сім’ї, багатогранність взаємин між членами сім’ї, щирість почуттів і різноманітні форми їх вияву, зацікавлена реакція на найдрібніші деталі поведінки дитини — все це створює найсприятливіші умови для емоційного і морального розвитку, підготовки дітей до самостійного виконання у майбутньому функцій батька чи матері, які в ніяких інших обставинах, крім сім’ї, створити неможливо.

Це дозволяє зробити висновок про те, що сім’я не просто важливий, а й необхідний, незамінний, глибоко специфічний фактор соціалізації особистості. Протягом всього життя людини сім’я є найважливішим компонентом мікросередовища, а для дитини, особливо в перші роки її життя, вплив сім’ї домінує над усіма іншими впливами, значною мірою визначаючи весь життєвий шлях дитини у майбутньому.

І.2 Умови успішного виховання дітей в сім’ї

У журналі "Сім’я і школа" директор однієї з шкіл Архангельської області писав про дітей, які виховувались у хороших сім’ях: – "Відверто кажучи, мені б дуже хотілося сказати, що такими їх виховала школа. Але будемо об’єктивні: школа, враховуючи специфіку, все-таки переконує, повчає, а сім’я – це практична школа моралі. І якщо в сім’ї здоровий клімат, і діти виховуються особистим прикладом батьків у дусі високих моральних начал, за майбутнє молодих громадян можна бути спокійним" [13].

Що означає здоровий мікроклімат? Його не виміряєш жодним приладом, як ніякий термометр не визначить сердечного тепла. Але він існує не в нашій уяві, а в мільйонах сімей.

Ми думаємо, що добрі сімейні взаємини зовсім не виключають розбіжностей думок, сутичок. Але в гарній, дружній сім’ї вони розв’язуються без роздратувань, без приниження людської гідності дорослих і дітей, за будь-яких обставин тут не буде крику, взаємних образ, люди поважатимуть думку одне одного, цінуватимуть авторитет батька і матері, дідуся і бабусі.

Тон сімейного життя – це наслідок дії багатьох факторів: морального рівня батьків, характеру взаємин між членами сім’ї, культури домашнього побуту, організованості сімейного колективу, його традицій тощо [10].

Педагогічний клімат багато в чому визначається нашою любов’ю до дітей. Як любити дітей? Багато пристрасних, переконливих слів написано з цього приводу. Про це писатимуть і наступні покоління, адже "людину ми творимо любов’ю – любов’ю батька до матері і матері до батька, любов’ю батька і матері до людей, глибокою вірою в красу і гідність людини" [12]. Чудові діти виростають у тих сім’ях, де батько і мати по-справжньому люблять і поважають людей. Відразу видно дитину, в якої батьки глибоко, сердечно, красиво, віддано люблять одне одного. У цієї дитини мир і спокій в душі, глибоке душевне здоров’я, щиросерда віра в добро, віра в красу людську,

Віра в слово, тонка чутливість до тонких засобів впливу – доброго слова і краси [14]. Так писав про найважливіший стрижень батьківської педагогіки В.О. Сухомлинський. Любов до дітей – величезна перетворююча сила. Але вона може бути і головною причиною невдалого виховання дітей, коли до них не ставляться розумні вимоги. Таку любов у народі називають "сліпою". На жаль, у сучасних сім’ях це повторюване явище. Деякі батьки вбачають любов до дітей у тому, щоб віддати їм найкращий шматок, створювати для них за будь-яку ціну найліпші умови.

У свій час Януш Корчак, говорячи про таке ставлення батьків до дітей, з обуренням писав: "Отже, все дозволити? Нізащо: з нудьгуючого раба ми зробимо знудженого тирана. А забороняючи, ми як-не-як гартуємо волю, хоча б у напрямі самоприборкання і самообмеження. І це хоч чогось та варте, хоча б як однобічна підготовка до життя. Дозволяючи ж дітям "усе", догоджаючи їхнім забаганкам, остерігаймось, щоб не придушувати справжніх бажань. Там ми ослаблювали волю, тут її отруюємо" [9].

Зустрічаються і такі сучасні сім’ї, у яких діти відчувають дефіцит батьківської любові. Це зовсім не означає, що в цих сім’ях діти занедбані, що їм не купують іграшки, смачну їжу. Навпаки, вони можуть мати все, що потрібно для нормального фізичного і розумового розвитку, але не відчувати уваги, тепла, довір’я батьків.

Їжа, одяг і сон самі по собі не можуть породити в дітей почуття любові і вдячності. Відмовляться батьки утримувати своїх дітей, про них потурбується держава.

У книжці Януша Корчака "Як любити дітей" є такі проникливі рядки: "Чи земля вдячна сонцю за те, що воно світить? Чи дерево вдячне зернині, що з неї виросло? Чи соловейко співає матері, яка вигріла його грудьми? Чи ти віддаєш дитині те, що взяла від батьків, чи тільки позичаєш, щоб віддати назад, старанно записуючи і підраховуючи відсотки? Хіба любов – це заслуга, що за неї ти вимагаєш плати?". Ми любимо дітей і у відповідь чекаємо дитячої любові. А за що діти люблять своїх батьків? Тільки за те, що вони батьки? Від любові дітей до батьків багато в чому залежить мікроклімат сім’ї. Зігрітий любов’ю батьків, малюк прагне тішити батьків своїми успіхами, зберігає оптимістичний настрій, впевненість, відчуває потребу ділитися з рідними найпотаємнішим. Найважливіше і найважче у ставленні до дітей – знайти міру, щоб ніжність не перетворилася в пестощі, розумні вимоги – у суворий педантизм, щоб турбота про комфорт не сформувала в дітей споживацькі погляди [9].

У сім’ях, де виховується кілька дітей, особливий мікроклімат. Діти дружні, подільчиві, товариські. Якщо росте одна дитина, її, як правило, надмірно пестять. А.С. Макаренко застерігав батьків: "Єдина дитина дуже скоро стає центром сім’ї. Піклування батька і матері, зосереджені на цій дитині, звичайно перевищують корисні норми". Щоб виховання однієї дитини в сім’ї було повноцінним, слід будувати взаємини так, щоб малюк не помічав надмірної уваги до себе, не звикав, що все найкраще тільки йому. Батьки повинні уникати непотрібних примовлянь: "Ти ж у мене один єдиний, ти ж для мене все на світі..." Зростаючи у такій атмосфері, маленький школяр швидко усвідомлює свою виключність, і для безвільних батьків може стати малим тираном [12]. Спокійна, трудова атмосфера взаємної турботи, вимогливості дозволить і в однодітній сім’ї виховати прекрасних чуйних дітей.

Говорячи про тон сімейного життя, не можна забувати про чуйне ставлення до найстарших членів родини – бабусі й дідуся. Нерідко у сім’ях з легкої руки деяких молодих батьків вкорінюється зневажливе ставлення до думок, порад дідусів і бабусь. А вони ж пройшли великий життєвий шлях. Нерідко чуєш від батьків: "Ви не знаєте, який у нашої бабусі важкий характер, вона нам тільки заважає виховувати дітей". У таких випадках, мабуть, треба і до себе бути критичним. Може й вам тепер не вистачає витримки, адже був час, коли бабуся була конче потрібна і тоді не заважала. Спробуйте підрахувати, скільки щоденних турбот припадає на долю таких бабусь і дідусів, які "нічого не роблять", а тільки доглядають за домівкою. Деякі батьки повністю перекладають на діда з бабою і виховання своїх дітей. Ви ж на роботі спокійно працюєте, бо впевнені, що вдома все гаразд. То, можливо, слід критичніше поставитися до своїх висновків про бабусину працю, її внесок у тепло і спокій домашнього вогнища [10].

У молоді роки ми мало замислюємось над власною старістю, та нам і важко це уявити. В одному можна бути впевненим, якщо змалку дитина відчуватиме, з якою повагою, чуйністю ви ставитесь до своїх батьків, це обов’язково позначиться і на ставленні до вас у зрілі роки.

Однією з найважливіших якостей батьків-вихователів є вміння спостерігати. Не просто дивитись на дитину і прискіпливо наглядати за нею, а уважно і доброзичливо придивлятись до її поведінки, помічати зміни настрою, прагнути об’єктивно зрозуміти мотиви вчинків, не робити поспішних висновків, а узагальнювати в думці результати багатьох спостережень [7].

Звертаючись до батьків, Януш Корчак говорив: "Виховання дитини – це не мила забава, а справа, в яку слід вкласти зусилля безсонних ночей, капітал тяжких переживань і багато думок..." [9].

Спостережливі батьки швидко помічають зміну внутрішнього стану дитини, відчувають її реакцію на слово, вчинок, подію. А все це має велике значення для взаєморозуміння.

Бути спостережливим і уважним до дитини зовсім не означає, що треба слідкувати за кожним її кроком, постійно вимагати, щоб вона обов’язково вам звітувала. Це буде ускладнювати взаємини з дитиною і з часом викличе в неї негативне ставлення до батьків. Довідуватись про все, чим живе малюк, найкраще у невимушеній розмові, яка виникає випадково [1].

Відчувати зміни душевного стану дитини, прагнути зрозуміти їх причини – найперша умова успішного застосування всіх педагогічних прийомів. "Усі дорослі були спочатку дітьми, тільки мало хто з них про це пам’ятає", – зауважував Антуан де Сент-Екзюпері. І справді, як часто не вистачає дорослим спогадів власного дитинства, щоб на хвилину стати на місце дитини, розібратись у мотивах і і вчинку [15].

В.О. Сухомлинський був глибоко переконаний у цьому і образно роз’яснював вихователям: "Дорослий випадково потрапив у світ дитинства, світ з іншими життєвими нормами, з іншими поглядами, навіть з іншою мовою, – потрапив і зразу намагається ввести в незрозумілому для себе світі свої порядки; населення світу дитинства не розуміє, що хоче від нього цей дивний мандрівник, а він сердиться, "виходить із себе", "аборигени" тільки плечима знизують: що йому треба?" [14].

Не тільки в дорослих, а й у дітей є право на свій внутрішній світ, і батьки, спілкуючись з ними, повинні завжди пам’ятати про це.

Інколи, розмовляючи з батьками про необхідність чуйності й тактовності в поводженні з малюками, чуємо категоричну відповідь: "Дитина в такому віці ще й не знає, що таке такт". Справді ваш син чи донька не знає, що таке такт, але добре відчуває, якщо дорослі перейшли міру тактовності [16].

Неодмінною ознакою педагогічної культури батьків є їхнє вміння володіти словом – "найтоншим інструментом людського виховання" [11]. Але чи завжди вміють дорослі розмовляти з дітьми? Скажемо відверто, небагато дорослих уміють розмовляти з дітьми. Одні батьки єдино можливим вважають повчальний тон; інші – будь-яку провину різко засуджують; деякі – засвоюють поблажливо-іронічну манеру.

Як саме розмовляти? Ні в якому разі не починати з грубих, різких слів, з "остаточних" висновків: "Я все знаю! Це ти винний!" Діти в таких випадках або затято мовчать, або вперто заперечують. Злість, роздратування, вплив поганого настрою найбільше позначаються на тоні розмов. Здавна відомий вислів "Крик – ознака безсилля". Якщо у вашій родині спілкування, на превеликий жаль, відбувається на підвищених тонах, крик став для дитини звичним, то незабаром настане той страшний час, коли у відповідь на свій крик ви почуєте з дитячих вуст грубі, жорстокі слова. Криком, бійкою, придушенням активності дитини ніколи не виховати справжню людину, а роз’ясненням, переконанням, гумором, особистим прикладом можна не тільки виховувати, а й перевиховувати педагогічне занедбаних дітей. Звичайно, у кожної сім’ї будуть свої прийоми виховання : де тверде слово, де послідовні докази, а де й жарт [4].

Не менш важливими у розмові е інтонація, жести, міміка. Справжній вихователь, писав А.С. Макаренко, коротку фразу "Іди сюди" повинен вимовляти з 15-20 відтінками. І в сім’ї дозвіл та заборона мають бути не лише вмотивованими, а й виявлятися в різних формах та інтонаціях. Наприклад, заборона може звучати як вимога, наказ, розпорядження, попередження, догана, вказівка, рекомендація, осуд, повчання, наполягання, докір, пропозиція і т.п.

Цікаво, як англійський драматург Бернард Шоу підкреслював силу живого слова: "Є п’ятсот способів сказати слово "так" і п’ятсот способів сказати слово "ні", а для того, щоб написати ці слова, є тільки один спосіб" [10].

Усі батьки вимагають, щоб діти слухались, поважали, а от вислухати дитячі розмови і виправдовування вміють далеко не всі люблячі батьки. Особливо тягнуться до розмов з батьком чи матір’ю діти 7-10 річного віку, та часто вони чують у відповідь: "Усе це дурниці", "Так-так, ти ніколи не винний..." Чи варто тоді дивуватися, що в підлітків і старших учнів нерідко згасає інтерес до батьків, як цікавих співрозмовників.

Наслідуючи батьків, дитина поступово засвоює стиль сімейних розмов, навчається користуватися словом у різних ситуаціях. Розвиваючи в молодших школярів уміння користуватись словом, слід мати на увазі такі поради швейцарського мислителя Догана Каспара Лафатера: "Хочеш бути розумним, навчись розумно запитувати, уважно слухати, спокійно відповідати і закінчуй говорити, коли нічого більше сказати" [13].

Отже, батьки повинні навчитися вдумливо і тактовно користуватися словом, щоб зміст і форма висловлювань по-справжньому впливали на дитяче світорозуміння, щоб за словом ішло діло.

Молодші школярі в усьому прагнуть до наслідування. Для них не може бути нічого кращого, як мати перед очима прекрасний взірець. Мабуть, немає батьків, які б не розуміли цього. Але в щоденному житті доводиться частенько бачити, як малюк не в силах розібратися, чому мати забороняє те, що робить сама, чому батько говорить одне, а робить інше. "Все моральне виховання дітей, – твердив Л.М. Толстой, – зводиться до морального прикладу. Живіть добре, або хоч намагайтеся жити добре, і ви в міру ваших успіхів у доброму житті добре виховаєте дітей... Люди найбільш сприятливі до наслідування в дитячому віці. Ось чому першим принципом виховання є: виховуй сам себе; і перше правило, яке треба виконувати, щоб оволодіти волею дитини, – оволодіти своєю" [16].

Найкращим висновком будуть переконливі слова А.С. Макаренка: "Найбільш правильні, розумні, продумані педагогічні методи не дадуть ніякої користі, якщо загальний тон вашого життя поганий. І навпаки, тільки правильний загальний тон підкаже вам і правильні методи поводження з дитиною і насамперед правильні форми дисципліни, праці, свободи, гри... і авторитету" [12].

Важливою умовою успішного виховання дітей є авторитет батьків. Під авторитетом батьків слід розуміти вплив батька і матері на дітей, заснований на повазі і любові до батьків, до їх життєвого досвіду.

Бути батьками приємно, але й відповідально. Перефразовуючи слова Й.В. Гете, можна сказати, що призначення батьків в тому, щоб піраміда життя дітей, основу якої було закладено попередніми поколіннями, піднеслась як можна вище. Гарна батьківська сім’я – фундамент гарної сім’ї дочки чи сина. В хороших батьків найчастіше ростуть хороші діти. Саме від батьків в першу чергу залежить, якими виростуть їх діти, яку лінію поведінки виберуть, яким змістом наповнять своє життя. Аномалії в поведінці підлітків і юнаків, як правило викликані прогалинами сімейного виховання. Якщо підліток бачить відкриту ворожнечу між батьками, якщо на його очах сім’я розвалюється, таке "домашнє вогнище" тільки озлоблює [7].

Людина на своєму життєвому шляху зустрічає багато людей, які впливають на неї, передають свій життєвий досвід, погляди, звички, в той чи інший проміжок життя навіть стають її ідеалом. Часто кумирами дітей і підлітків стають герої улюблених книг, кінофільмів. Але, варто погодитись, найперші, найголовніші впливові життєві приклади – батьки.

Великий вклад в педагогічну науку і в розуміння ролі авторитету батьків в вихованні дітей вніс А.С. Макаренко. Аналізуючи досвід сімейного виховання, А.С. Макаренко прийшов до висновку: далеко не всі батьки розуміють значення авторитету в вихованні дітей і далеко не завжди педагогічне правильними будуть дії і вчинки по встановленню авторитету [8].

Розрізняють такі види авторитету:

Авторитет придушення. Особливо страждають ним батьки. З будь-якого приводу такий батько сердиться, підвищує голос, а нерідко хапається і за ремінь. При такому батьківському терорі положення матері в сім’ї зводиться до нуля, діти виростають або затурканими, безвільними, або самодурами, які мстять за своє пригнічене дитинство.

Авторитет чванства – батьки вихваляються своїми заслугами на кожному кроці, високомірні у стосунках з іншими людьми. Як правило, діти починають чванитися перед своїми товаришами: "Я скажу своєму батькові, він тобі дасть" або "А ти знаєш хто мій батько?" і т.п. При такому авторитеті діти виростають хвастливими, не вміють самокритично віднестись до своєї поведінки.

Авторитет педантизму – батьки тримають дітей в покорі на наказах, розпорядженнях. В сім’ї не радяться з дітьми, не рахуються з їхніми думками. Діти з таких сімей не вміють проявляти самостійність, ініціативу, постійно чекають розпорядження дорослих або чинять опір вимогам дорослих.

Авторитет резонерства, при якому батьки буквально заїдають дитяче життя безкінечними повчаннями і напутливими розмовами. З будь-якого приводу батьки починають довгі і нудні розмови, іноді одні і ті ж. Діти звикають до них, не реагують на них, часто оздоблюються і перестають слухати та поважати батьків.

Авторитет любові – найрозповсюдженіший вид помилкового авторитету. Багато батьків впевнені: щоб діти слухали, потрібно, щоб вони любили батьків. А як це заслужити? Необхідно показати дітям свою батьківську любов, думають вони. Для цього батьки без всякої міри говорять ніжні слова, цілують дітей, пестять. В такому середовищі в дітей виховується сімейний егоїзм. Дитина скоро починає розуміти, що батька і маму можна легко обдурити, все в них випросити, показавши як ти їх любиш. В таких сім’ях виростають люди з холодним серцем. Терплять від такого виховання в першу чергу самі батьки.

Авторитет доброти, де дитяча слухняність купується добротою батьків, їх поступливістю, м’якістю. Батько і мама виступають перед дитиною як добряки, які все дозволяють, нічого для неї не жаліють. Батьки бояться конфліктів в сім’ї, вони за мир навіть з великими жертвами. В такій сім’ї діти дуже швидко починають командувати батьками.

Авторитет підкупу – найаморальніший авторитет, коли слухняність дитини купується подарунками і різними обіцянками. Особливо важкі наслідки такого авторитету в сім’ях, де немає злагоди між батьком і мамою, де виникла конфліктна ситуація. В таких сім’ях батьки задобрюють дитину з метою перетягнути її на свій бік. Дитина користується цим, але поступово перестає поважати і батька, і маму. Виростає людина, яка нічого не зробить за власним бажанням, яка навчена пристосовуватись, бути там, де більше платять, де вона буде мати більше зиску [8].

Яким повинен бути справжній батьківський авторитет, на якій основі він повинен будуватися? На це питання відповів А.С. Макаренко, життя підтвердило справедливість його висновків: "Головною основою батьківського авторитету тільки і може бути життя і праця батьків, їх поведінка" [12].

Таким чином, основний зміст авторитету старших в сім’ї полягає в тому, що батьки своїми думками, працею дають дітям гідний приклад поведінки, поряд з дитиною знаходиться людина, якою вона "дорожить, гордиться як зразком моральності".

Наведемо принципи створення батьківського авторитету:

- ставлення до дітей не повинно бути авторитарним і деспотичним;

- вияв батьківської любові не повинен бути надмірним, бо це тільки завдає дітям шкоди;

- батьки мають бути для дітей прикладом у всьому;

- до кожної дитини потрібно здійснювати індивідуальний підхід;

- треба любити дітей, поважати їх гідність, бути справедливими і тактовними у стосунках з ними;

- як би не були батьки завантажені, вони повинні знаходити час для сердечного спілкування з дітьми, яке не можна нічим замінити;

- батькам важливо пам’ятати своє дитинство – тоді зрозумілішими будуть власні діти, те, що викликає у них повагу до дорослих.

Отже, найголовнішими умовами успішного сімейного виховання ми вбачаємо:

а) сім’я — міцний і дружний колектив;

б) інтереси членів сім’ї перебувають у гармонійній єдності з інтересами суспільства;

в) повна сім’я — важлива умова успішного виховання дітей;

г) єдність вимог з боку батька і матері;

д) наявність у батьків почуття відповідальності за виховання дітей;

е) дотримання батьками норм і правил співжиття;

є) атмосфера взаємного довір’я, дружби, доброзичливості;

ж) використання порад А.С. Макаренка, В.О. Сухомлинського у сімейному вихованні.

Діти уважно придивляються до поведінки батьків. Перші уявлення про справедливість, честь, обов’язок дитина дістає не стільки зі слів батьків, скільки з спостережень за їхніми вчинками. Тому поведінка батьків, їх свідомість і відповідальність, життєве кредо і є головним фактором успішного виховання дітей. В сім’ї в процесі спілкування дітям передається світогляд батьків. Батьки щоденним особистим прикладом прививають дітям свої стереотипи свідомості і поведінки, до чого і зводиться суть всякого виховання. В "домашній школі" проходить підготовка до найважчої і складної професії на землі – матері і батька. При цьому багато батьків інстинктивно додержуються поради Л.М. Толстого: живіть правильно самі, і у вас виростуть хороші діти, неможливо, погано живучи самим, виховати хороших дітей [11].

ІІ. Співдружність школи і сім’ї, як умова успішного виховання дітей

В теперішній час інтереси швидкого і гармонійного розвитку економіки і культури, удосконалення соціальних відносин, самої людини як головної виробничої сили і найвищої цінності суспільства потребують нового, більш широкого підходу до навчання і виховання підростаючого покоління. Важливу роль в здійсненні цього відіграє співдружність школи і сім’ї. В Концепції української національної школи про це записано так : "Українська національна школа діє в тісній співпраці з батьками. Учень та його сім’я виступають в ролі замовника, а школа – практичного виконавця комплексу навчальних і виховних послуг. Школа організовує педагогічно-просвітницьку діяльність серед батьків, надає їм консультації з питань педагогіки, культури, освіти. Батьки беруть участь в управлінні школою. Сім’я несе відповідальність на рівні зі школою за навчання і виховання дітей та створюють для цього необхідні умови. Адміністрація та педколектив школи дбають про згуртування батьківської громади як невід’ємної складової частини шкільного організму [3].

"Класний керівник, який приймає новий колектив учнів, перш за все вивчає умови виховання дітей в сім’ї", – вказується в методичному листі "Про роботу класного керівника". Тому головним завданням і головною умовою для успішного виконання функцій класного керівника треба вважати вивчення умов, в яких ростуть, виховуються діти. Вивчення сім’ї дитини дозволяє вчителю познайомитися ближче з дітьми, побачити їх в звичній, невимушеній обстановці, допомагає зрозуміти стиль життя сім’ї. Вчителю дуже важливо встановити добрі взаємовідносини з сім’єю учня, вибрати систему ділових контактів з батьками. Робота з ними починається ще до поступлення дитини в школу.

Задовго до початку навчального року вчитель обстежує сім’ї своїх майбутніх учнів. Вчитель вияснює, який склад сім’ї і взаємовідносини між дорослими і дитиною; який матеріальний рівень сім’ї, як батьки піклуються про розвиток дитини, як формує сім’я її ставлення до школи. Тут же з’ясовується підготовленість дитини до школи: вміння читати, рахувати, розповідати по картинці, спостерігати, порівнювати.

Багато вчителів використовують в своїй роботі анкети для батьків. При цьому вчитель, звичайно, розуміє, що не завжди дані анкети можуть бути об’єктивними. Можливо, що хтось з батьків дасть не повністю правильну відповідь на питання анкети. Але і в цьому випадку від анкетування може бути користь: саме питання анкети може заставити батьків більш глибоко задуматися над вихованням своєї дитини, буде сприяти виховній активності сім’ї (примірний зміст бесіди див. Додаток 1.).

Батьки повинні знати, що анкета – це не пуста формальність. Взаємодія школи і сім’ї повинна нести характер виховного союзу, в якому обидві сторони поважають одна одну. Кожен вчитель радіє, коли він відчуває результати роботи з сім’єю дитини, коли він бачить, як росте духовний, виховний потенціал сім’ї. Бесіди з батьками, розповіді дітей, їх твори, все життя дітей класу говорить про виховний вплив батьків на дітей.

Для підвищення ефективності навчання і виховання дітей дуже важливо створити в класі дружний працездатний колектив батьків, який глибоко розуміє мету і завдання навчально-виховної роботи, добивається активної участі кожного з батьків в роботі школи.

В склад батьківського комітету класу входять голова і декілька членів, відповідальних за окремі ділянки роботи. Кожен з відповідальних підбирає собі актив з числа батьків класу. Одна група батьків слідкує за успіхами дітей в навчанні, допомагає в організації роботи з слабовстигаючими учнями; друга – допомагає в організації екскурсій, походів, позакласних занять, третя – в здійснені контролю за виконанням учнями режиму дня вдома, четверта – відповідає за трудове виховання і формування трудових навиків у дітей.

Батьківський комітет обирається на одних з перших батьківських зборах, після того, як вчитель познайомився і з учнями, і з батьками. Обов’язки між членами комітету розподіляються в залежності від їх здібностей і бажань. Робота батьківського комітету класу планується. План роботи складається разом з вчителем класу. Багато вчителів творчо, цікаво підходять до цієї роботи (примірний план роботи батьківського комітету див. Додаток 2.).

Протягом року ведеться систематичний облік роботи, контроль за яким здійснюється представником батьківського комітету. Секретар веде протоколи засідань батьківського комітету і зберігає цю документацію. Про свою роботу батьківський комітет класу звітує перед батьківськими зборами.

Авторитет школи і вчителя визначається вмілою організацією і проведенням класних батьківських зборів. Вчитель початкових класів – перший вчитель для батьків, в яких діти стали школярами. Від нього залежить, як він зуміє "розташувати" батьків до школи, чи будуть вони його помічниками, чи будуть систематично відвідувати батьківські збори, правильно реагувати на зауваження з приводу навчання і виховання дітей. Батьківські збори – це школа виховання батьків, яка формує батьківську суспільну думку, батьківський колектив.

В практиці роботи склались такі види батьківських зборів: збори, на яких проводяться бесіди на виховні теми, збори, підготовлені батьківським комітетом з метою рекомендації досвіду виховання дітей в сім’ях; збори-консультаціі; збори, на яких вчитель відповідає на запитання батьків. Найбільш ефективними е комбіновані збори. На них ведеться педагогічне освічення батьків, підводяться підсумки за пройдений час, намічаються нові завдання на наступний період. Дуже важливо створити батькам умови для роботи на зборах. Практика показує, що велике значення має навіть те, де вони сидять. Тому кожному з батьків пропонується зайняти місце їх дитини. В цьому випадку батьки краще уявляють собі, як протікає процес навчання, як бачить і чує їх дитина, чи не заважають їй сторонні предмети; вони можуть познайомитися з батьками сусіда по парті, побачити, в якому стані знаходиться робоче місце їх дитини.

Розповісти на зборах про кожну дитину важко, як завжди на зборах відзначають дітей, які найбільше відзначилися. Метод похвали стимулює дітей через батьків, але, звичайно, тільки в тому випадку, якщо у вчителя не виробилась звичка хвалити одних і тих самих дітей. Зовсім не доцільно "відчитувати" батьків за промахи їх дитини або зачитувати оцінки того чи іншого невстигаючого учня. Така поведінка вчителя призводить до того, що батьки слабо встигаючого учня перестають приходити на збори. Але все ж таки потрібно повідомляти батьків про недоліки в роботі їх дитини, підказувати шляхи їх подолання. На батьківських зборах з перших днів потрібно встановити спокійні, доброзичливі стосунки вчителя з батьками, батьків один з одним.

Велику увагу батьки надають педагогічній освіті, батьків. Заняття для батьків класу будуються так, що батьки ніби переходять зі своїми дітьми з класу в клас, добуваючи все нові і нові знання, необхідні для виховання дітей. Одною з форм педагогічної освіти батьків є науково-практичні конференції.

Конференція потребує тривалої підготовки. Тому не рекомендується проводити їх дуже часто. Як показує практика, проведення конференцій бажане не частіше одного разу в рік. Конференція батьків – це велика і важлива подія в житті школи та батьків, яка присвячується найважливішим питанням сімейного виховання (тематику батьківських конференцій див. Додаток 3.).

Проблема, яка виноситься на батьківську конференцію, спочатку обговорюється на засіданні загальношкільного батьківського комітету. Тут визначаються питання для обговорення, вибираються основні доповідачі. Голови класних батьківських комітетів одержують завдання підготувати батьків до виступу або виступити самим.

Завчасно батькам надсилається запрошення на конференцію з питаннями, які виносяться на обговорення.

Ефективною формою роботи з батьками є дні відкритих дверей в школі. В ці дні батьки і старші члени сім’ї запрошуються в школу, де вони відвідують уроки, заняття груп продовженого дня, заняття гуртків і практично навчаються правильно розв’язувати різні питання навчання і виховання дітей, з’ясовують в індивідуальному порядку те, що їх хвилює.

Бажано, щоб в такі дні діти виступали перед батьками з номерами художньої самодіяльності, в яких брали б участь всі учні класу. Це допомагає батькам побачити свою дитину з іншого боку: як вона декламує, співає, танцює і як веде себе в хвилину радості чи невдачі.

Отже, піклування школи про виховання дітей в сім'ї здійснюється в таких напрямках:

а) педагогічна освіта батьків: читання лекцій, проведення бесід;

б) відвідування батьків вдома;

в) консультації батькам;

г) проведення вечорів запитань і відповідей; запрошення батьків до школи, відкриті уроки для батьків;

ґ) конференції по обміну досвідом родинного виховання;

д) диспути батьків;

е) усні журнали;

є) прес-конференції за круглим столом;

ж) батьківські університети;

з) виконання батьками практичних завдань;

і) ознайомлення батьків з педагогічною літературою;

и) перегляд фільмів на педагогічні теми тощо.

Важливо, щоб робота класного керівника з батьками була систематичною. Потрібно використовувати всю міць педагогічного впливу на батьків, щоб через них позитивно впливати на учнів. Так само необхідно педагогу постійно відчувати підтримку батьків у всіх починаннях. Лише спільними зусиллями можна виховати гідну особистість.

Висновки

Людина входить в світ. Йоли починається цей шлях? Чи закінчується він в певному віці чи продовжується до кінця життя? Чи можна на нього впливати? Молоді батько і мати, вперше усвідомивши, крім гордості і радості від того, що з’явився на світ маленький продовжувач їх прагнень і надій, ще і відповідальність за його долю, як би починають все спочатку, опиняються на порозі. Вводити дитину за ручку, оберігаючи від синяків і ударів або кидати на глибину, щоб зразу вчився плавати?

Діти не вибирають собі батьків. Народжуючись, вони знаходяться в тій чи іншій сім’ї, через яку і починають свій шлях входження в соціальний світ. Перші вражання, радісні і гіркі, здивування і зацікавленість, образи і розчарування, джерела майбутніх відносин з людьми – все виникає в сім’ї. В цю пору закладаються моральні цінності, проявляються індивідуальні особливості, формуються контури майбутньої різносторонньої або дисгармонійної особистості, відкритої людям або направленої тільки на себе. З сім’ї починається історія розвитку кожного з нас. Історія, яка потребує до себе уваги, бережливого ставлення з боку тих, хто може на неї впливати.

Головними героями в індивідуальній історії маленького члена сім’ї неминуче виявляються близькі люди, які оточують дитину від народження. Саме вони стають її провідниками в складному і неоднозначному дорослому світі, від них залежить вибраний шлях, вони задають швидкість руху, темп розвитку індивідуальності. Тому тільки саморозвиток, самовдосконалення, постійна робота батьків над собою створюють в сім’ї необхідну для нормального розвитку дітей атмосферу.

Щоб дитина відчувала себе в світі дорослих не гостем, не випадковим відвідувачем, а законним спадкоємцем всього, що вже досягнуто, їй необхідний емоційний фундамент, який вона дістає в сім’ї. Впевненість в собі, своїх силах і можливостях, вміння боротися з труднощами – все це зароджується в дружній, теплій атмосфері дому.

Оволодіваючи складним мистецтвом виховання, свої знання, досвід, батьківські почуття невтомно спрямовуйте на формування юної душі, загартовуйте її дух і тіло, своїм прикладом учіть синів і дочок жити серед людей і для людей. Пам’ятайте: для школи, для країни і для вас особисто найважливіше не те, ким працюватимуть наші діти, а як працюватимуть, не яких успіхів досягнуть вони у житті, а їх людяність [6].

Список використаної літератури

1. Аза Л.О. , Лавриненко Н.В. Батьків авторитет. –К.: Політвидав України, 1986.

2. Азаров Ю.П. Семейная педагогика. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Политиздат, 1985.

3. Амонашвили Ш.А. Здравствуйте, дети: Пособие для учителя. – 2-е изд. –М.: Просвещение, 1988.

4. Белова Л.В. В семье – первоклассник. – М.: Педагогика, 1980.

5. Венгер Л.А., Венгер А.Л. Домашняя школа мышления. – М.: Знание, 1985.

6. Воликова Т.В. Учитель и семья. – М.: Пюосвещение, 1979.

7. Кан-Калик В.А. Учителю о педагогическом общении: Кн. для учителя. –М.: Просвещение, 1987.

8. Комановський Г.В. Деспотичний стиль взаємин у сім’ї та його наслідки // Початкова школа. – 1987. – № 9 – С.42-48.

9. Корчак Я. Як любити дітей. – К.: Рад. школа, 1976.

10. Лихачев Б.Т. Простые истины воспитания. – М.:Педагогика, 1983.

11. Люблинская А.А. Учителю о психологии младшего школьника. – М.: Просвещение, 1977.

12. Макаренко А.С. Лекції про виховання дітей // Твори: В 7-и т. Т.4. – К.: Рад. школа, 1954. – С. 335-418.

13. Савченко О.Я. Сімейне виховання. Молодші школярі. – К.: Рад. школа, 1979.

14. Сухомлинський В.О. Батьківська педагогіка. – К.: Рад. школа, 1978.

15. Храпов В.Е. Воспитание и труд. – М.: Знание, 1985.

16. Шакалина 3.11. Домашняя учебная работа школьников. – М.: Знание, 1982.

Додаток 1

Примірний перелік питань для вивчення сім’ї учня

Бесіда з батьками (анкетування батьків).

1. Порядок і чистота в домі.

Як діти беруть участь в наведенні порядку в домі? Які обов’язки школяра в сім’ї? Що робить постійно дочка (син) після школи для сім’ї? Які обов’язки школяра вдома у вихідні дні? Що ви робите разом з ними? Які трудові завдання виконує школяр для сім’ї поза домом (покупки в магазині, робота на подвір’ї, на дачі)? Як уміє школяр цінити свою і суспільну власність?

2. Книги, журнали, газети в домі.

Яка ваша домашня бібліотека? Яка частина книг придбана для школяра? Які б книги ви б рекомендували йому прочитати? Чи вміє дочка (син) берегти книги? Чи обговорюються в сім’ї прочитані книги? Що передплачено спеціально для школяра? Чи регулярно вона (він) читає свою газету, журнал? Що ви обговорювали або розказували йому з дорослих газет, журналів цього тижня?

3. Радіо, телебачення, музика.

Які радіо, телепередачі ви слухаєте (дивитесь) усією сім’єю? Як привертаєте увагу школяра до радіо і телепередач? Чи обмінюєтесь думками з (сином) дочкою після таких передач? Яка колекція музичних записів дома? Чи прослуховуєте ви ці записи разом з дітьми, обговорюєте їх?

4. Трудові, моральні і естетичні традиції в сім’ї.

Як ви організовуєте дома свята? Що відомо вашому сину (дочці) про роботу старших членів сім’ї? Чи знають вони ваші труднощі, успіхи? Як ви організовуєте з дітьми виїзд на природу? Коли і куди здійснювали останні походи з дітьми (в кіно, театр, мутей і т.д.).

5. Захоплення в сім’ї.

Чим захоплюються старші члени вашої сім’ї? Які захоплення у вашої дитини? Як ви їх підтримуєте? Постарайтесь передати, як ви формуєте пізнавальні інтереси, організованість, наполегливість, працелюбність в зв’язку з захопленням школяра? Чи вважаєте ви, що захоплення (сина) дочки допомагають (заважають) навчанню і розвитку?

6. Заохочення в сім’ї.

Як ви заохочуєте успіхи школяра в навчанні? Яким способом ви розвиваєте в дочки (сина) почуття відповідальності за доручену справу? Чи ділиться з вами дочка (син) своїми успіхами і невдачами в шкільному житті? Як відзначаються дома інші досягнення школяра? Як відзначається день народження сина (дочки)?

7. Взаємовідносини в сім’ї.

Як ви вчите дочку (сина) поваги до старших? Чим, на вашу думку, батько, мати, інші старші члени сім’ї цікаві для школяра? Як ви навчаєте школяра ввічливості, тактовності?

Додаток 2.

Примірний план роботи батьківського комітету

Додаток 3.

Приблизна тематика батьківських конференцій

1. Вплив сімейного виховання на формування особистості дитини.

2. "Без хорошого батька немає хорошого виховання" (М.М. Карамзін)

3. Трудове виховання дітей в сім’ї.

4. Роль ігрової діяльності в розвитку і формуванні особистості дитини.

5. Здоровий мікроклімат в сім’ї – запорука успішного виховання дітей.

6. Роль сімейних традицій у вихованні дітей у період відродження національної школи.

Питання, які виносяться для обговорення на конференції "Без хорошого батька немає хорошого виховання":

1. Яка, на вашу думку, роль батька в сім’ї?

2. Якого, на ваш погляд, можна вважати хорошим батьком, які у нього якості?

3. Які обов’язки батька перед суспільством і перед сім’єю?

4. Допомога і контроль батьків у навчанні дітей.

5. Як ви привчаєте дітей до праці?

6. Труднощі й радощі сімейного виховання.