Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи вивчення байок в початковій школі

1.1 Байка - один з видів літературного жанру, який вивчається за програмою. Алегорія. Мораль

1.2 Педагогічна цінність української байки як літературного жанру

1.3 Місце байок в курсі "Мова і література" відповідно до державного стандарту початкової загальної освіти

Розділ 2. Методологічні підходи до вивчення байок в початковій школі

2.1 Педагогічні умови, методи роботи над українською байкою в початковій школі

2.2 Робота над розкриттям моралі байки, прийоми удосконалення якостей читання у роботі над байкою та заучування напам’ять

2.3 Шляхи вдосконалення методики вивчення байок в початковій школі на прикладі розробки уроку читання "Українська байка" в третьому класі початкової школи

Висновки

Література

Вступ

Навчання читанню байок - питання в методиці початкового навчання далеко не нове. У вітчизняній педагогіці байка включається в навчальні книги з 1699 року ("Коротке й корисне керівництво в арифметику...") і по теперішній час зізнається обов'язковим навчальним матеріалом для уроків читання з першого класу початкової школи.

Освоєння авторського відбиття навколишнього світу в байці привчає дитину розрізняти зло, формує в починаючого читача своє особливе відношення до світу зла й переконує його у важливості розуміння того, коли і як може трансформуватися реальний світ у баєчний.

Саме тому класичну байку як навчальний матеріал у сучасній початковій школі не можна нічим замінити, тому що вона є одним зі способів пізнання життєвих відносин, характеру людини.

Методика роботи в початковій школі над байкою обумовлена її специфікою як виду художнього твору. У літературознавстві байка визначається як алегорична розповідь повчального характеру. Таким чином, виділяються такі істотні ознаки байки, як наявність моралі (моралі) і алегорії (іносказання). У байках часто діючими особами є тварини, але ця ознака не виступає в якості обов'язкового (персонажами байки можуть бути й люди). Також не обов'язковим для байки є віршована форма (наприклад, байки Л. Н. Толстого написані в прозі).

Одне із центральних питань аналізу байки в I-III класах пов'язаний з розкриттям моралі й алегорії. Коли працювати над мораллю байки: до спеціального аналізу її конкретного змісту або після?

У методиці (В. Глобчак, Т.Ф. Завадская, Е.В. Карсалова і ін.) традиційним став підхід, відповідно до якого робота над текстом байки починається з розкриття її конкретного змісту. Потім треба з'ясування алегоричного змісту (хто мається на увазі під діючими особами байки) і, нарешті, розглядається мораль.

Кононикин Н.П., Щербакова Н.А. рекомендують не читати мораль байки, поки учні не зрозуміють зміст конкретної частини байки, поки діти не усвідомлять особливостей діючих осіб, не зроблять переноси "характерних рис тварин, зображених у байках, у реальне людське середовище".

Інший шлях роботи над байкою описаний А. М. Лисовським

На думку А. М. Лисовського більш доцільно відразу ж після читання байки без якої-небудь попередньої бесіди пропонувати учням питання: "Яка основна думка байки?" Не прибігаючи до аналізу тексту байки, учні висловлюються щодо її головної думки, після чого їм ставиться друге питання: "Яка мораль байки?" "Уже після того, - пише А. М. Лисовський ,- як з'ясована мораль, діти самі читають байку. Потім відбувається короткий розбір мовних оборотів.

І те й інше стає осмисленим саме після того, як школярами зрозуміла мораль байки. Тепер вони дійсно можуть самостійно розібратися в окремих частинах байки. Наповнюються щирим значенням неповторні виразні засоби мови Крилова...".

Отже, у розглянутому підході аналіз байки йде від головної думки до моралі й до конкретного змісту. Цілком ймовірно, ми не вправі повністю заперечувати можливість такого підходу. Багато чого залежить від того, яка головна думка й мораль байки (можливо, що вони прості й доступні молодшим школярам уже після першого читання). Однак, як показують дослідження психологів і методистів, а також шкільний досвід, учні початкових класів у своєму сприйнятті художнього твору проходять два етапи: безпосереднє сприйняття (емоційно-образне) і опосередковане (узагальнено-оцінне, пов'язане з розкриттям підтексту, з розумінням ідеї). У цьому плані читання байки не представляє виключення Навпроти, байка, як твір, якому властива високий ступінь узагальненості, укладена в моралі, вимагає чіткого сприйняття конкретно-образного змісту. Від правильного розуміння конкретного змісту й мотивів поводження діючих осіб байки учні переходять до виділення її головної думки. Процес розкриття моралі байки представляє для учнів абстрагування найбільш істотних положень, які укладені в конкретній частині байки. Головна думка - висновок з конкретної частини байки, а мораль - узагальнене вираження ідеї.

Однак, у цей час, всі відомі підходи до вивчення байок у початковій школі не виправдують себе - інтерес до байки як виду літературного творчості впав, а це, у свою чергу, вимагає внесення в прийняту зараз методику вивчення байок у початковій школі таких змін, які навчили б дітей 8-9 років умінню вдивлятися в створені байкарем персонажі й картини баєчного світу, дізнаватися цей світ, запам'ятовувати баєчні образи й картини, багато в чому на інтуїтивному рівні вловлювати типові для цього світу ситуації й відносини персонажів і "привласнювати" все це як життєвий досвід, особливо необхідний дітям у нових соціальних умовах.

На нашу думку на сьогодні для вивчення байок у початкових класах середньої школи необхідно використати монографічний похід, що буде сприяти відродженню інтересу до байки в молодших школярів

Все сказане визначає актуальність представленої теми дослідження й дозволяє визначити його проблему - обґрунтування нових підходів до вивчення байок на уроках читання в початковій школі з метою таким чином щоб баєчний матеріал в XXI столітті був сприйнятий і затребуваний молодшими школярами, а читання байок сприяло їх загальній й літературній освіті, вихованню й розвитку.

Мета дослідження - з огляду на зміни, що відбуваються в сучасному суспільстві (у тому числі й у дітях), внести корективи в методику вивчення байок у початковій школі, на основі монографічного підходу для того, щоб діти навчилися й захотіли їх читати.

Об'єктом дослідження виступають українські байки як навчальний матеріал для формування молодших школярів-читачів наприкінці XX - початку XXI ст..

Предметом дослідження – монографічне вивчення в початковій школі творчості письменників – байкарів.

Для досягнення мети дослідження й було вирішити наступні завдання:

1. Розглянути теоретичні основи монографічного вивчення та читання байок в початковій школі

4. Досліджувати методологічні підходи до монографічного вивчення байок в початковій школі

1. Визначити шляхи вдосконалення методики вивчення байки в початкові школі на прикладі розробки уроку читання "Українська байка" в третьому класі початкової школи.

Для рішення поставлених завдань ми використали наступні методи дослідження - аналіз і синтез, як класичні методи наукового дослідження, а також спеціальні методи дослідницької роботи - історико-теоретичний аналіз літературознавчої, педагогічної й методичної літератури; вивчення процесу навчання байок учнів у масовій школі.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в ньому запропоновані нові підходи до вивчення баєчного жанру на уроках читання в початковій школі на основі монографічного методу вивчення літературного твору.

Практична значимість дослідження визначається тим, що його результати можуть бути використані при вивченні байок українських авторів на уроках читання в початковій школі.

Розділ 1. Теоретичні основи вивчення байок в початковій школі

1.1 Байка - один з видів літературного жанру, який вивчається за програмою. Алегорія. Мораль

Байка - один із різновидів ліро-епічного жанру, невеликий алегоричний, здебільшого віршовий твір повчального змісту. Наприкінці байки втримується короткий повчальний висновок — так називана мораль. Алегорія - вираження відвернених ідей (понять) за допомогою конкретних художніх образів. Як троп, алегорія використається в байках, діючими особами звичайно виступають тварини, рослини, речі.

Джерелами розвитку байка сягає у сиву давнину. В літературі Стародавньої Греції, Риму, Стародавньої Індії ми знаходимо перші моралістичні перлини алегоричного змісту. Зробивши аналіз античної літератури, можна стверджувати, що байка у своєму розвитку мала певну послідовність (див. додаток 1).

Після падіння Римської імперії стара література перестає існувати, але найкращі її пам’ятки — і серед них моралістична література, до якої відносяться байки, існують і понині. Сміливо можна говорити, що, порівнюючи з іншими жанрами, байка має "найдовшу і найстарішу лінію життя", враховуючи полісемічність самого слова "байка". Отже, байка — це оригінальна творча робота розважально-викривального та повчального характеру, це "стоактна комедія" з алегоричним з’ясуванням сутності, що є відгуком байкарів на рух дійсності.

Першоджерелом розвитку байки є фольклор.

У доархаїчний і архаїчний періоди переважають малі форми: прислів’я, приказки, казочки. Прислів’я і приказки, які, за висловлюванням В. Даля "не вигадуються, а змушуються силою обставин, як крик або викрик, що мимоволі вирвався з душі", згодом стануть складовими частинами легенд, казок, міфів, байок, бо вони стислі, мудрі речення, для яких характерна простота і глибока змістовність, чіткість судження, ясність висловленої думки, широке охоплення життєвих явищ, багатозначність і здатність змінювати свій смисл залежно від образного застосування в контексті того чи іншого жанру. У прислів’ях і приказках "народ бачив доброго і мудрого порадника і помічника, тому влучно зазначав: "Приказка — цвіт, а прислів’я — плід". Ці жанри малої усної творчості відображають загальнолюдські цінності: доброту, милосердя, совістливість, справедливість, тому вони безпосередньо стали структурним матеріалом для байок, зосередившись у моральному повчанні. Так, в байках Езопа зустрічаємо вислови-приказки, прислів’я: "коли згода між людьми, їх важко перемогти", "одна ластівка весни не робить", які відображають життєву мудрість народу і характеризуються особливою стверджувальною інтонацією.

Середньовічне прислів’я "усі дороги ведуть у Рим" знаходимо в байці французького письменника Жана Лафонтена "Третейський суддя, брат милосердя і пустельник". Значення вислову: кінцева мета одна й та ж, хоча шляхи її досягнення різні. У байці-співомовці С.В. Руданського "Баба в церкві" зустрічаємо приказку соціально-побутового спрямування: "Треба всюди, добрі люди, приятеля мати". У Федра в байці "Шуліка і Голуб" читаємо: "Хто в лиходія захисту шукатиме, той замість допомоги знайде смерть свою". Це мораль байки, що за структурою нагадує двочленне речення, а за жанром її можна віднести до прислів’я морально-філософського змісту. Таку ж мораль-прислів’я знаходимо у байці Федра "Лисиця і виноград": "Хто гудить непосильне на словах, свою тут має бачить поведінку".

Людиною великих знань був польський байкар Ігнаци Красицький, тому його байки сповнені влучними фразами, прислів’ями, приказками філософського спрямування: "Хто швидко вироста, той швидко помирає" ("Дуб і Диня"), "Як другом будеш сам, то й в тебе будуть друзі!" ("Лис і Осел"), "Велика в дружбі міць" ("Тюльпан і Фіалка").

Українському неперевершеному байкареві Л. Глібову малі фольклорні форми — прислів’я та приказки теж стали в пригоді. Леонід Іванович зумів вмотивувати їх в пояснювальну присудкову першооснову байки, не порушуючи її ямбічної структури:

"Старії люди правду кажуть:

Два хитрих мудрого не переважуть" ("Хозяйка і Челядки");

"Почув я раз — старі сміялись люде,

Що квач притикою не буде:

Питаю: як? — А так, як бач,

Причина невелика,

Якая ж із квача притика,

Коли він квач?" ("Музики").

"І так — таки ти сам себе вини:

"Що, братику, посіяв, те й пожни! ("Вовк і Кіт").

"Оце ж то теє: на, небоже,

Те, що мені не гоже". ("Вовк і Лисиця").

З цього можна зробити висновок, що прислів’я і приказки як багатозначні короткі вислови стали приводом для роздумів, ґрунтом, на основі якого створювались невеликі прозові, а згодом і віршовані твори повчально-гумористичного чи сатиричного спрямування з алегоричним змістом — байки. Без особливих зусиль до байки можна підібрати співзвучні з її лейтмотивом прислів’я чи приказку: "Мурашка і Цикада" — "Готуй сани влітку, а віз — взимку", "Вовк і Ягня" — "Сила є — розуму не питай", "Мірошник" — "Добре роби — добре й буде", "На дерево дивись, як родить, а на чоловіка — як робить". Це свідчить про те, що байка є своєрідним поширенням і поясненням прислів’я чи приказки.

Якщо говорити про великі фольклорні жанри — міфи, легенди, казки, апологи, притчі, то можна стверджувати, що саме міфи стали коренем і стовбуром світового "літературного" дерева. "Слово "міф" має шістдесят відтінків значень. Міфом (від грецького mуthos — слово, переказ) називають епічний твір, героїчну пісню про подвиги героїв; міфом називають філософію, судження, думку.

"Міфи виникли в той час, коли в людей було далеке від наукового уявлення про навколишній світ і вони відчували безсилля в боротьбі зі стихійними силами природи. Прагнучи догадатися і пояснити незрозумілі явища, людина за допомогою фантазії витворювала міфи про надприродні сили, які нібито заселяють світ і втручаються в людське життя". Міф є найпершим видом народної творчості, своєрідним відображенням життя, історичних подій і явищ природи тільки у фантастичній формі. Тому міфічні паралелізми людиноподібності об’єктів природи, і навпаки, пізніше лягли в основу різних літературних жанрів: казок, пісень, байок.

Історія доводить, що найпершими і тому найдавнішими за походженням були староіндійські Пурани, де розглядалася космогонія (походження явищ природи, творення світу), долі богів, саги і їх герої, древні міфи арійських народів, війни і королівства, які нібито існували до початку офіційної історії. Термін "Пурана" означає "давній" і застосовується до двох літературних компіляцій.

Досанскритські "Пурани" важкі для читання і не мають чіткої правильної послідовної в часовому розумінні оповіді, але дають можливість вести мову про існування материків, які зникли — Атлантиди і Лемурії.

"Пурани" сповнені оповідей про фантастичних чудовиськ, демонів, драконів, що мешкали в Атлантиді та Лемурії і були втіленням тьми, зла, ненависті. Поряд з ними діють боги — добрі і злі, а між силами добра та зла знаходяться герої-велетні (їх ще теофілософи називають рмоахальцями), що постійно ведуть боротьбу за справедливість. Історія стверджує, що ще в ті далекі часи виникло поняття добра та зла, і відобразили це в своєму змісті міфи як першоджерела культури майбутнього.

Міфи існували в багатьох народів світу, а об’єднувало їх основне призначення — пояснити навколишній світ і місце людини в ньому. Міфи завжди містили у собі дію, низку змін, спрямованих на пізнання, повчання, та усвідомлення. "Зміст міфу вбачався первісній людині цілком реальним, більш того — вищим за всяку реальність, бо первісна людина не робила відмінностей між реальним і неймовірним. Для тих, серед кого міф виникав та існував, він був правдою, істиною, бо це був результат осмислення реального життя, прийнятий багатьма поколіннями до нас".

Без сумнівів можна стверджувати, що міф ліг в основу створення і розвитку байки, бо вона теж була однією з перших форм художнього мислення; за допомогою байки людина намагалася відповісти на питання: як поводитися в безмежному, складному світі?

Із міфів байка вичленила світорозуміння і світобачення, додавши у свій зміст раціональність і моральність.

Своїм корінням байка сягає й до казки. Найпершими виникли казки про тварин, які стали першоджерелом існування народної байки.

Володимир Крекотень указує на народні байки, "які побутували, а частково й зараз побутують в народному середовищі. Безумовно, що чимало з них виникло в народі, чи прийшли в народ в дуже давні часи".

Йдеться про великий цикл казок про тварин. Докладніше цю думку розвиває Валерій Шевчук у книзі "Мисленне дерево", оглядаючи так званий "епос Землі": "Епос Землі був би неповний, коли б обминув символіку живого світу, тобто тварин, пташок і комах — безпосередніх співжильців на осонні, адже із ними стародавня людина відчувала тісне споріднення і не могла не визначити духовного зв’язку усього сущого на Землі". Тут автор вказує, що казки про тварин склали своєрідний тваринний епос, який, можливо, постає на віруваннях давньої людини в переселення душ, і що після смерті людські душі переселяються в тіла тварин з урахуванням символічного бачення кожної тварини, чи птаха, чи плазуна, адже в народному баченні вони мали живий зв’язок з навколишнім середовищем, відтак тварина, в яку поселився дух предка, починає жити уподібненим до людського життям. На цій тотемічній основі й постав епос тварин у народній творчості, який потім переріс у літературний жанр, де тварини ставали алегорією людини, з часом постало й неодмінне моралізуюче призначення байки.

Найстарішими були прозові байки про тварин, що виникли ще в період, коли полювання було основним джерелом людського існування, а звірі, як уже зазначалось, уявлялися могутніми істотами, всім подібними до людей.

У грецького поета, мислителя, мораліста Езопа є незвичайна байка "Прометей і люди", яку деякі вчені називають невеликою казочкою. "Прометей за наказом Зевса виліпив людей і тварин. Але Зевс помітив, що тварин набагато більше, і наказав Прометеєві знищити частину тварин, обернувши їх на людей. Прометей виконав цей наказ. І трапилося так, що люди, виліплені з тварин, мають людський вигляд, але душу звірячу. Ця байка стосується людини нерозумної і грубої".

Прочитавши її, так і хочеться відмітити, що ця байка-казка є найпершим з творів Езопа, у якому вдало розділено добро і зло, а решта творів розширюють розуміння існування всього живого, з’ясовують суть людського і нікчемного. А це та проблема, яку розкривають і міфи, і казки. Байка ж як жанр літератури взяла на себе обов’язок застерігати "власне людей" від влучно висміяних за допомогою алегорії "людей-перевертнів".

Загалом семантика слова "байка" походить від грецького аро1оgоs — оповідання, казка про тварин. То це безперечно засвідчує, що оповіді про тварин, апологи, що являли собою невеликий алегоричний розповідний твір повчального змісту з певною мораллю і були першопричиною виникнення байки. Вважають, що апологи найраніше з’явились у староіндійській літературі (санскритський збірник оповідань "Панчатантра" (III–IV ст. н. е.). Героями "Панчатантри" є тварини, у вчинках, діях, розмовах яких ми відчуваємо і уявляємо людей. Тому ця пам’ятка давньої літератури через алегоризацію відбиває картину життя давньоіндійського суспільства, вирішує питання народної моралі. Саме ця ідея і забезпечила широку популярність і значний вплив збірки на світову літературу. "Панчатантра" перекладена понад двісті разів на шістдесят європейських і азіатських мов. Так, переклад "Панчатантри" на середньоперську мову ліг в основу арабської версії ("Каліла і Дімна"), з якої пам’ятка була перекладена на європейські мови, зокрема, грецьку — "Стефанит та Іхнилат" (1081 р.). Від останньої пішли слов’янські версії. З таким заголовком ця збірка індійських байок дійшла і до нас у XIII ст. Але це була вже ціла низка вставлених одне в одне дидактичних оповідань, що дали дуже вигадливий візерунок, цікавий своєю колоритною формою й різноманітним змістом: "Глядалище життя людського, в якому виявлені є дивні бесіди тварин із істинами, до того належними, повістьми для науки всякого чину і сану людей".

"Панчатантра" стала багатим джерелом тем, мотивів, сюжетів для творів багатьох байкарів. Що стосується ототожнення байки з апологом, то в науці були різні думки. Автор поетики 1686-1687 рр. Силуян Озерський не ототожнював цих понять, бо вважав байку "поняттям родовим, в той час як аполог відносно байки є поняття видовим". Відтак саме апологом (так і в М. Довгалевського) бачили теоретики тільки байку про тварин. Типовими зразками апологетичної байки вважалися фабули Езопа.

Неабиякий вплив на розвиток байки, її тематику мали і соціально-побутові казки, що відображали уявлення людей про залежність нашого життя від Долі, Щастя, Злиднів, Біди, Горя, тощо і несли в собі дидактичне начало. Основний пафос цих казок спрямований на викриття і заперечення несправедливості суспільного ладу, нелюдських відносин, поневолення людини людиною. Ця тематика органічно вписалася і в художню тканину байки. У І. Крилова, Л. Глібова ("Рыбьи пляски" і "Танці") змальовано виразну картину здирства вищих. Байка "Пан та Собака" (1818) П. Гулака-Артемовського пройнята антикріпосницькими тенденціями. Епічні твори, персонажами яких виступали тварини, за якими закріпилися сталі риси-ознаки: лисиця — хитра, вовк — дурний, ведмідь — вайлуватий тугодум, заєць — боягуз, сорока — базіка, набули повчально-моралізаторського спрямування, сатиричних та алегоричних рис і згодом стали основою для створення синонімічного за призначенням ліро-епічного жанру — байки.

Спостереження й аналіз фольклорних жанрів (прислів’їв, приказок, апологів, апокрифів, фабул, фабльо, притч, казок, міфів) дають можливість зробити висновок, що байка тісно пов’язана з ними, вони є першоджерелами її виникнення і виокремлення (див. додаток 2).

За словами В.В. Виноградова, "байка — жанр рухомий і синкретичний. Вона сполучила в собі елементи і повісті, і казки, і нарису, і драматичної сценки, і суспільної сатири, і особистої епіграми".

Байка — це повчальне ядро, що зосередило в собі дотепне узагальнення першоджерел відображення людської свідомості, й основне його призначення — захоплювати і розвивати — спонукати до правдивих і моральних вчинків.

Отже, байковий жанр має давню й багату традицію у світовій і, зокрема, українській літературі. Зразки байок зустрічаються в шкільних риториках Митрофана Довгалевського, Феофана Прокоповича, Георгія Кониського. Байки використовували у своїх "казаннях" Іоаникій Галятовський та Антоній Радивиловський. Нову літературну байку в Україні започаткував Григорій Сковорода "Баснями харьковскіми" (1753–1785).

Як і в Езопа, так і у Сковороди байка прозова, проте має відмінність у формі. Сковорода спершу подає фабульну частину, а мораль порівняно великою, інколи в декілька разів більшою за фабулу.

Байки Г.С.Сковороди є визначним явищем в українській культурі. Вони дещо складні для учнівського сприйняття в оригіналі, але можуть зацікавити школярів у сучасному перекладі, який з'явився в серії "Шкільна бібліотека", а також окремою книжкою "Байки Харківські. Афоризми" (1972).

Як один із перших байкарів ХІХ століття виступив П.П.Білецький-Носенко (1774 – 1856) – поет і прозаїк, драматург і лексикограф, людина, на довгий час несправедливо забута і обійдена увагою.

П.П.Білецький-Носенко залишив у спадщину 333 байки. В основному, він використовував сюжети російських байкарів Дмитрієва і Крилова, крім того, Езопа, Лафонтена, Гелгера та інших письменників. Більшість його байок спрямована проти загальнолюдських вад і мають алегорично-повчальний характер.

На заняттях гуртка вчитель може детальніше розглянути творчість П.П.Білецького-Носенка, адже ця постать дуже цікава, а спадщина його майже не вивчена. На жаль, байки цього письменника були опубліковані лише після 1871 року й не могли мати такого розголосу серед читачів, який мали б, якби були надруковані за життя байкаря.

Байки Л. Боровиковського – це глибокі спостереження за життям, в яких виявляється повнота критичного розуму людини, дотепний і дошкульний гумор. Байкар утвердив новий тип байки – байку-приказку:

Клим, лежа на боку, казав: дай, Боже...

І хтось йому шепнув: "Устань, роби, небоже"

("Клим")

Крім Л. Боровиковського та П. Білецького-Носенка, байки писали С. Писарев, М. Шашкевич та багато інших. Проте найславетнішим байкарем передшевченківської доби став Є. П. Гребінка, талановитий поет, видавець і прозаїк, майстер художнього слова. Його збірка байок "Малоросійські приказки" (1834) (друге видання – 1836) стала визначною подією в українській літературі. Якщо Л. Боровиковський звертався, в основному, до морально-етичного боку життя, то визначальною рисою байок Є. Гребінки була соціальна загостреність. Його байка спрямована проти кріпосницької сваволі, дворянського самодурства, кріпосництва, хабарництва.

Високу оцінку байки Є.Гребінки здобули відразу після їх опублікування і в російській, і в українській періодиці, вони привернули увагу і сучасних дослідників та читачів.

М. Рильський цілком справедливо відповів скептикам: "Кажуть, що до сатири Гребінка рідко сягає. Так, але буває й гумор, що б'є сильно і влучно, і цей гумор має у Є. Гребінки безперечно національний, не позбавлений лукавості характер" [37, с. 262].

Найбільшого розвитку байка досягла у творчості видатного байкаря Л. Глібова, який виступав із своїми сатиричними творами в 50-60-х роках ХІХ століття, у період найбільшого національного гноблення. У байках найповніше відбилися демократичні погляди письменника.

До кращих байкарських творів слід віднести передусім оригінальні байки С. Руданського, які, за висловом І. Франка, визначалися надзвичайною грацією і влучністю. З байками виступали у свій час М. Старицький, Б. Грінченко, Олена Пчілка, М. Кузьменко. Зразком гострої політичної сатири була байка "Звірячий парламент". Твори І. Івановича, А. Косматенка, П. Ключини, В. Лагоди, П. Глазового, П. Шаботина, І. Сварника внесли значний вклад у розвиток байки.

У перші десятиліття 19 ст. у часи формування нового національного письменства байка була одним із панівних і найпродуктивніших жанрів, який помітно сприяв демократизації літературного процесу. Петро Гулак-Артемовський, Левко Боровиковський та Євген Гребінка збагатили жанр байки структурно й тематично, наповнили новими життєвими реаліями, народним колоритом.

Розквіт жанру в українській літературі пов'язують із іменем Леоніда Глібова. До байки також зверталися Іван Франко, Борис Грінченко.

У 20 столітті байки писали Василь Блакитиний, Сергій Пилипенко, Микита Годованець, Анатолій Косматенко, Павло Глазовий та ін.

Байка нині зазнає певної еволюції. Крім сюжетних байок, з'являються байки-приповідки ("ліліпути"), а також байки-епіграми, байки-жарти, байки-пародії тощо.

Як і казка, байка захоплює мальовничим зображенням дійових осіб, зокрема тварин, птахів, риб. У дітей особливе ставлення до них: вони їх люблять у житті, а тому з цікавістю слухають розповіді про них. Цією закоханістю у птахів, звіряток учитель повинен скористатися: перед роботою над байкою розповісти про якусь звірючку, згадати, які повадки птахів і тварин відомі дітям. Мета таких бесід – відповідно настроїти дітей на слухання тексту з участю звірят, пташок, риб. Інтерес до теми може підвищуватися повідомленням про те, що крім казок про звірів і птахів, існують й інші втори, у яких діють звірі й птиці. Це – байки (від слова "баяти", що означає "розповідати").

Від казок байки відрізняються тим, що вони переважно віршовані.

Успішній роботі над байкою в середній школі допоможуть глибокі знання про особливості українських байок.

Одним із важливих моментів вивчення творчості письменників-байкарів, як і будь яких інших письменників, є розкриття тих художньо-стилетворчих особливостей, які визначають твори цих авторів, становлять суть їх своєрідності. Найвиразніша ознака, що вирізняє Л. Глібова, П. Гулака-Артемовського, С. Руданського, Г. Сковороди – ліризм, що взагалі не властиво жанрові байки. Це свідчить про те, що поетичний талант більше ліричний, ніж епічний.

Наприклад, у перших байках Глібова ліризм мало виразний, протягом часу він посилюється, в кінці життя він створює цілком ліричні байки. Окремі з них наближаються до народної лірики.

Байки Є. Гребінки, попередника Глібова, глибоко народні. Їх народність визначили зміст і художні засоби, характер дійових осіб. Є. Гребінка у своїх байках виступав проти хиб тогочасного громадянського життя. Писав Гребінка і українською, і російською мовами. Першим його твором був переклад поеми Пушкіна "Полтава", але найціннішими його творами були "приказки", які друкувалися в Петербурзі 1834 року. Це була вигідна форма, за допомогою якої можна було висловити свої думки, коли обставини політичного життя чи громадянські умови не дозволяли говорити відкрито. Користуючись алегорією, формою звіра, наприклад, автор примушує своїх читачів замислитися над стосунками між людьми. Часто використовувалися персонажі, сюжети інших байкарів.

Народність байок письменників-байкарів проявилася і в гострій сатирі на поміщиків та чиновників.

Народність байок обумовила яскравий національний колорит. Знаходимо в байках і описи трудових процесів, звичайних у тогочасному українському селі, і хатні та господарські речі, які були у вжитку селян і міщан того часу.

Однією із особливостей байки є своєрідність ритміко-мелодійної і строфічної побудови.

Традиційний вірш байки – чергування довгих і коротких рядків, а також різнорядкова строфа.

Персонажі, які діють у байках, – це не карикатури, не уособлення тих чи інших загальнолюдських пороків, а типізація явищ тогочасної дійсності, втілення її суттєвих рис в художні образи.

В українській літературі однією з найбільш виразних, типових дій жанру байки є манера монологічної оповіді, що характеризується наявністю живих елементів усної мови в її лексичному складі, синтаксичній та морфологічній будові. Це підтверджується дослідженнями українських і російських вчених, які займалися вивченням байки як поетичного жанру.

Оповідь як манера розгортання твору характерна не лише для поетичних, а й для прозових творів.Основною рисою оповіді, у тому числі і в байці, є настанова на імітацію усного мовлення. При цьому образ автора зливається з оповідачем і розповідає про події як очевидець, удаючи з себе здебільшого наївну, простодушну людину. Твори М. Вовчка не випадково були і залишаються зразком високої майстерності і читаються з великим зацікавленням.Отже, образ оповідача в байках – це не просто літературна позиція автора, а художній засіб розкриття й оцінки дійсності, і за цим "наївним" сприйманням та передачі явищ життя стоїть розумний спостерігач, який мудро і твердо оцінює зображуване. Саме байкарі підкреслюють роль оповідача в творі. Це проявляється у звертаннях автора до читачів, особливо в початкових та заключних повчаннях, у виразному спрямуванні думок автора-оповідача, який з певних позицій передає повчальні історії, добре відомі читачеві.У багатьох байках Глібова, Глазового, Гулака-Артемовського, Гребінки та інших оповідь ведеться від першої особи, хоч граматично це не завжди оформлюється.Поряд з характерними для більшості байок письменників елементами усно-розмовного, розповідного стилю помітну роль відіграють мовностилістичні засоби, які йдуть від фольклорної традиції, зокрема від пісенної та казкової народної творчості. Поєднуючись у ряді випадків з елементами усно-розмовними, ці традиційні стилістичні прийоми фольклору виступають у різних композиційних частинах байки. Органічно поєднуючись із структурами писемної літературної мови, згадані елементи відіграють важливу роль у побудові як окремих фраз, так і в композиції цілих творів та образів.Специфічні зачини відіграють важливу роль у побудові байки – вступи, що, пов’язуючись із композицією байки в цілому, знайомлять читача із змістом всього твору. Це, звичайно, речення, які, так би мовити, аналізують фабульну тему й одразу знайомлять читача з ситуацією. Наприклад, показовими є такі уривки:

Задумала Мишва винить велике діло.

("Мишача рада")

Одважився Вовк у Лева попросити,

Щоб старшиною до овець

Наставили його служити...

("Громада")

Хтось Мухам набрехав,

Що на чужині краще служити...

("Бджола і Мухи")

В інших випадках маємо фольклорні зачини, що більшою чи меншою мірою наближаються до казкових. Наприклад, в байках Глібова в ролі вступів – оповідні речення, в яких виступають дієслова-присудки бути, жити (у прямому значенні зі словом собі або без нього:

Жили у гущині глибокого байрака

Страшенний Лев, всесвітній Лис,

Бурлака-Вовк і наш Сірко-собака.

("Лев на облаві")

Був на селі вівчар Тарас,

Він панових овечок пас.

("Вівчар")

Також характерні конструкції такого типу для українських казок: "Був собі один чоловік..." ("Котигорошко"); "Були собі дід та баба" ("Коза-дереза"); "Жили собі дід та баба" ("Казка про липку") [№49].

Часто в байках можна зустріти такі початкові речення: з прислівниками місця і часу – десь, колись або із займенником хтось. Наприклад:

На щуку хтось бумагу в суд подав.

("Щука")

Колись-то Лебідь, Рак та Щука

Приставить хуру узялись

("Лебідь, Щука та Рак")

Дуже часто в казках вживається такий прийом невизначеності місця часу і т.д. В байці або у казці художня доцільність полягає в тому, що ним ніби замасковується справжній зміст та ідейне спрямування творів.

У деяких байках відомих письменників-байкарів зустрічаємо усталені фольклорні зачини:

В якійсь далекій стороні...

В Німеччині, в Туреччині.. Та ні!

Таку ледачу пам'ять маю, що й не згадаю.

Далеко десь, серед чужих країв

Пан на всю губу жив...

("Пан на всю губу")

Наближаються до наведених прикладів і розповідні речення із словом один у функції неозначеного займенника якийсь, що вживається з метою підкреслення непотрібності конкретизації місця дії або дійових осіб, наприклад:

Один, ще змалку вдатний Шпак

У щиглика співать навчився...

("Шпак")

Із змісту цитованих байок видно, що йдеться тут не про якісь конкретні, поодинокі випадки, а про узагальнення.Для вираження неокресленості часу дії зачини-вступи оформлюються прислівником раз, наприклад:

Раз у вишневому садочку

Лежав Осел у холодочку...

("Осел і Соловей")

Байка – поетичний жанр, але у ній в поетичній формі представлена оповідь. Це і змушує байкарів вдаватися до певної форми початку розповіді. У цьому й виявляється одна з рис поетичної майстерності.

Привертає увагу і така семантично-конструктивна особливість байки, як своєрідне оформлення переходів між частинами творів або між описами окремих частин, тобто специфічні початки нових частин байки. Тут байкарі уживають конструкції з початковими частинами, словами та іншими елементами усної мови типу от, от якось та іншими, що допомагають показати сюжетний злам. Вказують на послідовність дій і залежність їх від початкової дії.

Так, у байці "Троєженець" автор розповів спочатку про вчинок героя, а далі продовжує:

От якось цар про це почув

Та зараз же бумагу й посилає,

Щоб беззаконника такого та схопить,

Приставити у суд – і там його судить.

("Троєженець")

Також до цього оформляється перехід між основною частиною у байці "Деревце":

Тепер само собі стоїть

Деревце молоденьке,

Сміється, шелестить...

Раз якось хмара наступила,

Схопила буря і зломила

Деревце бідне з корінцем

("Деревце")

Частка от іноді вживається при дієсловах з парним сполучником чи-чи, і тоді утворюються стійкі звороти, які характерні для мови оповідача з народу:

От чи пило, чи ні – глядить:

Аж суне Вовк – такий страшенний

Та здоровенний...

("Вовк та Ягня")

Нерідко для показу зміни картин, які становлять окремі компоненти твору, автор використовує дієслова на означення зорового сприймання типу дивиться, глядить, бачить, зиркнув, уздрів, углядів та інші

У такому разі, коли монолог змінюється діалогом, на стиках окремих частин твору виступають структури з різними варіантами дієслів, що означають говоріння: мовляти, казати, говорити, питати тощо. Наприклад:

Раз каже Щука так йому:

Возьми мене мишей ловити.

("Щука і Кіт")

Отже, в цій ділянці будови байки відомі байкарі виявляють певну своєрідність, що вирізняє їх з-поміж байкарів їх часу.

У байках використовуються різні способи уведення чужих думок і висловлень в авторську мову.

а) використання прямої мови;

Письменники-байкарі широко використовують пряму мову як певний синтаксичний засіб, що дає можливість точніше відтворити особливості мови окремих персонажів.

Способи введення прямої мови в загальний текст відіграють важливу роль у створенні уснорозмовного стилю в байках Гребінки, Глібова, Сковороди тощо.

Особливо цікавим у цьому плані є вживання синонімів-вводів, що відзначаються своєю різноманітністю і використовуються нерідко для характеристики дійових осіб. Ці елементи різнять творчу манеру письменників.

Для введення прямої мови є кілька груп дієслів говоріння: додати, твердити, натякати; також складені вводи придумати, що сказати, поважно докладати. Вони взяті з нейтральної лексики, але можуть виконувати й оціночну роль – пов'язують пряму мову з попереднім авторським текстом, розкривають його зміст, вказуючи на місце і роль представленої тут дійової особи.

Для введення речень з прямою мовою використовується багато слів, що вказують психологічний стан мовця та доповнюють змалювання картини, на фоні якої розгортається подія, чим досягається більша яскравість зображення, його драматизація. У цьому плані виступають такі дієслова: голосити, квилити, благати, стогнати, лютувати:

Ягнятко в плач,

А потім на травицю впало:

- Ох, за що ж, за що! – простогнало...

("Гадюка і Ягня")

Трохи осторонь стоїть внутрішня пряма мова, введена за допомогою дієслів мислення: подумати, думати, надумати. Такий спосіб введення мови персонажа де в чому різниться від попередніх, оскільки він може бути використаний лише за певних умов – тоді, коли мовець з певних причин не виголошує своїх думок.

Зовнішньо передача прямої мови такого характеру оформлюється, як звичайна пряма мова:

Згадав [Лев] про Мишу, що вона казала,

Та й дума, плачучи: "Якби вона була,

Загинути б мені, дурному, не дала:

Тенета б всі попрогризала,

І я б гуляв оце в земному маю,

Мов у раю..."

("Лев і Миша")

Специфічним для жанру байки взагалі є персонажі тваринного світу і слова звуконаслідувального походження: загавкати, закувати, мурликати. Наприклад:

- А цур їм, дітям тим, - зозуля закувала, -

Нащо здалось гніздо мені?

Яєчка крадькома я другим підкладала,-

Нехай висиджують, дурні!

("Зозуля і "Горлиця")

З найбільш уживаними й узвичаєними при введенні прямої мови словами автори байок уживають слова оціночного, емоційно забарвленого значення. Це є важливою ознакою індивідуального стилю байкарів.

б) використання вільної непрямої мови.

Найбільш органічне поєднання мовних партій дійових осіб і автора досягається в байках Глібова, Крилова, Гребінки введенням так званої вільної непрямої мови, або невласне прямої мови, якою передаються суб’єктивні уявлення баєчних персонажів:

У темнім лісі, за горами

Зібравсь усякий звір:

Вовки, лисиці з ховрахами,

Зайці дурні, шкідливий тхір,

І ще там деяких чимало

Безпечно в лісі панувало.

Була і пасіка у них...

Нехай, мов, люди не гордують,

Що тільки все вони мудрують

У хуторах своїх.

От радиться громада стала –

Кому б пасічником буть!

("Ведмідь-пасічник")

З цього випливає, що авторська розповідь непомітно переходить у вільну непряму мову, про що свідчить характерна інтонація мовлення і деякі лексичні та граматичні ознаки. Іноді про елементи непрямої мови можна лише здогадуватися, зважаючи на питальний чи окличний характер речень. Наприклад:

Раз якось Лебідь, Рак і Щука

Везти з вагою віз взялись.

І в нього троє всі мерщій впряглись,

Щосили смикають – та ба, немає ходу!

("Лебідь, Щука і Рак")

Маючи своїм початковим ґрунтом живу розмовну мову, для якої змішування ознак прямої і непрямої мови є звичайним явищем, такі конструкції під пером відомих авторів перетворюються в спеціальний стилістичний засіб художнього відтворення думок і висловлень персонажів.

Отже, на синтаксисі байок великою мірою позначилися особливості оповідної манери, яка панувала в українській літературі 40-60-х років ХІХ століття і завдяки якій мова художніх творів збагачувалася різними народно-розмовними елементами. Саме динамічність розвитку подій, жвавість діалогу, багатство і емоційність мови, дотепність вислову, влучність характеристик, прекрасні замальовки картин природи роблять байки високохудожніми творами.

Отже, байки це своєрідний літературний жанр і завдання вчителя – донести це до учнів і виразним читанням тексту, і зосередженням уваги на тих образних прийомах, які використовує байкар для характеристики своїх героїв.

1.2 Педагогічна цінність української байки як літературного жанру

Увага до байки в школі обумовлена поруч її достоїнств.

а) Байка містить у собі більші можливості для морального виховання учнів. Кожна байка - влучно намальована сценка з життя, на прикладі якої письменник учить мудрості народної, просто й жваво розповідаючи про різні пороки людей. Позитивна спрямованість того або іншого осуду завжди присутнє в байці й при правильно організованій класній роботі добре усвідомлюється школярами (що засуджує байка? Чому вчить?).

б) Лаконізм, картинність і виразність описів, влучність і народності мови надзвичайно багато дають для розвитку мислення й мови учнів. Розмір байки звичайно не перевищує 20-30 рядків, але по змісту це - п'єса зі своєю зав'язкою, кульмінаційним пунктом і розв'язкою. Для учнів байка - чудовий зразок гранично короткого за формою і ємного по змісту опису якого-небудь випадку. Образні вислови з байки, що стали згодом прислів'ями, залучають рівною мірою як глибиною укладеної в них думки, так і яскравістю її вираження в словах. Не випадково, що з байок образні вислови широко застосовуються в мовній практиці людей до різних випадків життя.

Жанр байки в читанках представлений декількома зразками.

Коли мова йде про вивчення українських байок на уроках рідної мови в початковій школі, то таку роботу треба розпочинати з вивчення окремих творів виданого українського байкаря Леоніда Глібова (1827 — 1893), де – які із байок котрого вже доступні до сприйняття молодшими школярами.

Байки Глібова були оригінальними творами ("Вовк і Вівчарі", "Вовк та Ягня", "Лящі" та ін.), в яких він, використовуючи сюжет байок Крилова, докорінно переробляв, змінював ситуації, вводив ліричні відступи (що стало однією з особливостей Глібова-байкаря), пейзажні зарисовки, по-новому формулював мораль, в інших - творчо використовував лише криловську тему, окремі мотиви, образи тощо.

Такою є, наприклад, байка Глібова "Вовк та ягня".

В цій байці сатиричне вістря його байок спрямовувалось проти насильства й деспотизму поміщиків, проти несправедливості й беззаконня. В яскравих алегоричних образах вовка та ягня розкрито взаємини між поміщиками й кріпаками.

Ця байка написана за фабулою відомого криловського твору "Волк и Ягненок", байка Глібова в умовах посилення поміщицького гніту набувала більшої антикріпосницької загостреності, дієвості.

Характеризуючи Вовка як соціального хижака, Глібов наділяв його й відповідними визначеннями: "страшенний", "здоровенний". В алегоричному образі Вовка втілено всевладдя пана, нелюдськість вчинків, брутальність, безправність, а Ягняти підкреслював емоціональними епітетами: "сердешне", "бідне".

З цією ж метою - глибше відтінити гірке становище людини - в заключній частині твору, після того як Вовк "Ягнятко задавив", додано характерний ліричний акорд:

Нащо йому про теє знати.

Що, може, плаче бідна мати

Та побивається, як рибонька об лід:

Він Вовк, він пан... йому не слід...

Лейтмотив байки сформульований у вступі:

На світі вже давно ведеться, Що нижчий перед вищим гнеться. А більший меншого кусає та ще й б'є - Затим що сила є...

Байка "Цуцик" відноситься до другого періоду творчості Глібова, в якому порушувалися переважно морально-етичні проблеми. Перо сатирика байкар спрямував на висміювання паразитизму, лакейства, лицемірства, прислужництва, егоїзму. Байка "Цуцик" - кращий твір цього періоду. Вона побудована на діалозі двох собак - Бровка та Цуцика.

Цуцик - кімнатна собачка. Нероба, прислужник, він з гордістю вихваляється перед Бровком своїми лакейськими здібностями, умінням вислужуватися. Сите благополуччя отруїло Цуцика чадом погорди, він тепер зверху, спесиво дивиться на всіх, бо дуже запанів, байдужий до страждань свого колишнього друга. Бровко - дворовий пес. Він стереже добро хазяїна вдень і вночі, за це змушений терпіти знущання, їсти що прийдеться, спати під парканом. Він усвідомлює своє рабське становище, якому не може зарадити, але з огидою ставиться до панського лакея. Бровко справедливо називає своє життя "собачим", бо воно повне приниження, голодування, побоїв та тяжкої праці, але це не вбиває в ньому гідності. Перед Цуциком він не запобігає, не лащиться до нього, а навпаки, сміливо нагадує, що той колись був звичайнісіньким щеням.

В алегоричному образі Цуцика автор засудив зрадництво, паразитизм, моральну ницість, плазування панських "цуциків","які заради легкого життя втрачають людську гідність і людську подобу, їм він протиставив Бровка, в алегоричному образі якого втілено риси чесного, щирого, працьовитого трудівника, з високим почуттям людської гідності, у душі якого визріває протест проти нікчемних і підлих цуциків. Але якщо подивитись на проблематику цієї байки під кутом нашої дійсності, то не можна не помітити, що, на жаль., такі "цуцики" мають місце і в нашому "не кріпацькому" суспільстві.

Є в Глібова і чудова байка "Синиця", в якій він викриває таку людську якість як хвастовство.

Синиця в цій байці - персонаж, якому властиве непомірні хвастощі й бажання створити навколо себе ореол всемогутності. На жаль, таких хвастливих персонажів бачимо ми й у наші дні.

На якийсь час їм вдається вводить в оману навколишніх, однак рано або пізно всі розуміють, що всі обіцянки лише порожні хвастощі

Мораллю цієї Байки є слова Глібова :

Яка ж в сій байці, братця, сила?

А та: ніколи не хвались,

Поки гаразд не зробиш діла.

Тому діти повинні зрозуміти, що порожня похвальба це порок, з яким не обходжене боротися й заздрої людини завжди чекає осуд з боку інших людей.

Розмірковуючи над змістом цієї байки вчитель та учні повинні відповісти на питання:

Чому хмара пролила свій дощ не там, де було потрібно?

У чому виявилась мудрість гори?

Є. Гребінка – попередник Глібова, у своїх байках виступав проти хиб тогочасного громадянського життя. Писав він і українською і російською мовами. Першим його твором був переклад поеми Пушкіна "Полтава", але найціннішими його творами були "приказки", які друкувались в Петербурзі в 1834 р. Це була вигідна форма висловлювати свої думки, коли обставини політичного життя чи громадянські умови не дозволяють їм говорити відкрито. А користуючись формою алегорії, користуючись образом звіра, наприклад, автор примушує своїх читачів замислитись над відносинами між людьми. Часто використовувались персонажі других байкарів, їх сюжети.

Так робив і Гребінка – брав теми і образи у давнього поета Федра або в російського байкаря І. Крилова. Він зв’язував ці сюжети провідною думкою та формою з українським життям і надавав своїм творам виразний національний колорит.

Наприклад, у приказці "Ячмінь" Гребінка дає образ українського села з різними умовами його життя: тут і українські краєвиди, поле, селяни і постать волосного писаря Ониська Харчовитого, "що дметься вгору та погорджує простим народом", і натяком на відносини у війську, на нестаток освіти, на неграмотність селян та на глибоку "прірву" між панами та простими людьми.

У приказці "Мірошник" говорить Гребінка про людей, що беруться за діло, яке їм не під силу. Свою думку він оформлює у вигляді оповіді про Мельника, який безжурно і щасливо жив собі, маючи невеличкий млинок на березі річки. На свою біду побачив якось Мельник великі млини на ріках Сейлі і Десні і забажав, щоб і його річка стала великою. Став молитися і поститися – і Бог почув його молитви. Знялася раз буря, впали дощі і річка заграла водою, запінилася і … знесла його млинок. Гребінка зумів надати цій приказці виразний український колорит, описуючи рідні краєвиди, життя Мельника, його поведінку. Інші байки Гребінки мають чіткий характер, направлений проти неправди суспільного життя. ("Будяк і Коноплиночка"), проти несправедливості суддів ("Ведмежий суд"), проти наклепу ("Сонце і хмари"). Він у своїх творах умів завжди і скрізь вживати ідейну сатиру з гарною мистецькою формою.

Влучно охарактеризував Куліш його приказки словами: "Гребінка, пишучи приказки, малює нам тут же наші села, поля і степи свіжими та не позиченими фарбами. Коли сміється він, то прислухайтесь – тут же крізь сміх почувся якийсь сум; коли ж він справді сумує, то слово його процвітає квітами щирої української поезії. Широкі за змістом його байки, як наші степи, жартівливі вони та якось сумовиті, як наші селяни, шуткуючи, ці приказки займають душу зглибока".

Попередником Є. Гребінки був Петро Гулак-Артемовський – український поет, педагог, ректор Харківського університету з 1841 по 1849 рр.. Він йшов в своєму творчому пошуку за І. Котляревським, але його твори мають набагато глибшу основу, хоч гумор і сатира є його улюбленою форму. Ще будучи студентом Харківського університету (1816 р.) почав друкуватись в "Українському віснику", який дав серію альманахів в м. Харкові. Перша байка П. Гулака-Артемовського "Пан та Собака":

Чи гавкає Рябко, чи мовчки спить,

Все випада Рябка таки прохворостить.

Уже мені, бачу, чи то туди – високо,

чи сюди – глибоко;

Повернешся сюди – і тута гаряче,

Одвернешся туди – і там боляче.

З ледачим скрізь біда: хоч верть-круть,

хоч круть-верть.

Переживання Рябка – яскравий, повний драматизму образ життя українського селянства в добу кріпацького поневолення. Поет всі свої симпатії, всі співчуття звернув в бік Рябка. Гулак-Артемовський активніше Котляревського протестує проти суспільного ладу. Котляревський помістив "Панів у пекло", Гулак-Артемовський постійно говорив про жахливі умови кріпацького життя.

Крім цієї байки, у творчому доробку Артемівського є і інші, наприклад, "Солопій та Хівря, або горох при дорозі", "Пліточка" та інші на теми польського байкаря Красицького; він на гумористичний лад перевертає оди римського поета Горація ("Гараська"). Пробував він сили також у перекладі балад Гете ("Рибалка") та Міцкевича ("Твардовський").

Сила їх впливу на Гулака-Артемовського виявилась найвиразніше в написанні байки "Пан та Собака":

На землю злізла ніч,

Ніде ані шиширхне.

Хоч в око стрель тобі –

Так темно на дворі…

Досить виразно. Уява малює цю картину і десять слів достатньо для неї. Доцільно радити для читання дітям "Пана та Собаку", "Солоній та Хівря, або горох при дорозі". Не завадить познайомить молодих читачів з байками "Сонце та Вітер", "Соловей". Змістовні байки "Лебідь і Гуси", "Ведмежий суд".

Досконалість кращих байок Гулака-Артемовського сприяла донесенню авторської думки до широкого читача в усій її повноті. Свої байки він не випадково називав "приказками", бо саме з народних приказок було почерпнуто виключно точні, афористичні стислі сатиричні образи. З приказок – в байку вливався могутній струмінь гумору і словесних барв, народна мудрість щедро живила їх мораллю.

Ось чому ці байки мають непересічну цінність і цінуються нами вже не перше століття.

Особливостями свого таланту Глібов дуже близький до Степана Руданського. Обидва вони розцвіли в роки громадянського піднесення в Росії.

Степан Руданський, лікар за освітою, поет виразного романтичного світобачення, він також розвивав в українській літературі той напрям, який виростав на народнопоетичній основі.

Твори Руданського різні за змістом, вони майстерні, дотепні, відзначаються глибоким ліризмом та іскристим народним гумором: це приказки, байки, небилиці, співи, переклади і переспіви.

Визначне місце у творчості Руданського посідають байки, в яких поет висміював різні сторони феодально-кріпосницької дійсності. Так, улесливий лис намагається виманити ворону з дерева на землю, щоб поласувати нею, але тікає, почувши, що йдуть до лісу стрільці із хортами ("Ворона і Лис"); собака, що захотів по-вовчому жити, ганебно гине ("Вовк, Собака і Кіт"); не може також беззастережно панувати світі цар звірів Лев, бо знайшлася сила, здатна його перемогти ("Леї і Пролев"); не може жити давнім способом – розбійництвом – і старий Вовк ("Старий Вовк").

Степан Руданський все своє життя (на жаль, воно було дуже коротким – поет прожив всього 39 років), всю творчість віддав людям.

Вважаючи свою поезію своєрідним різновидом народної творчості, він у змалюванні різних сторін потішної дійсності, переважно виходив з позиція покривдженого долею селянина.Вийшовши з народних глибин, Степан Руданський був і залишається одним із найбільш популярних українських письменників, твори якого знають і люблять читачі різного віку.

Особливо вони полюбилися дітям, про яких і для яких він писав, і не тільки для них, для всіх:

Повій, вітре, на Вкраїну,

Де покинув я дівчину,

Де покинув чорні очі…

Повій, вітре, з полуночі!..

Вітер віє, вітер віє,

Серце тужить, серце мліє,

Вітер віє, не вертає,

Серце з жалю замирає [13, с. 16].

Чи не єдиною жінкою-байкарем в українській літературі була Олена Пчілка ( 1849 -1930)

Поетеса, автор прозових і драматичних творів, перекладач, науковець, фольклорист і етнограф, публіцист, видавець, активна громадська діячка — це все вона, Олена Пчілка. А ще — вродлива жінка, ніжна й мудра матір, яка виховала геніальну Лесю Українку, виплекала її талант.

Не сміятися з чужої біди вчить дітей байка "Снігир та Щиглик".

Отже, жвавий Щиглик глузував з бідного Снігирчика, що потрапив у сильце, і несподівано сам опинився в аналогічній ситуації.

У цій байці Олена Пчілка в алегоричній формі затверджує, що кожна людина може в певній ситуації виявитися в неприємному положенні. При цьому, сміючись над таким положенням іншого, що сміється ризикує й сам виявитися в такому положенні.

Мораль такої байки можна виразити словами - не смійся над іншими людьми, сам можеш виявитися в такій ситуації.

Проблему виховання, моралі людських стосунків, доцільності різних засобів вихованого впливу підіймає Олена Пчілка у байці "Котик та кухар"

Досліджуючи цю байку вчитель повинен пояснити дітям, що певні вчинки, вимагають і певних форм реагування, за витівку можна просто пожурити, за більш серйозні провини слідує й більш серйозне покарання.

Діти, вивчаючи цю байку, повинні в тому числі, усвідомити міру своїй відповідальності за кожний свій вчинок.

Отже, наведені у цьому огляді байки українських авторів можливо використовувати на уроках рідної мови в початкових класах, вивчаючи жанр української байки.

1.3 Місце байок в курсі "Мова і література" відповідно до державного стандарту початкової загальної освіти

Відповідно до державного стандарту початкової загальної освіти освітня галузь "Мови і література" передбачає опанування молодшими школярами української мови та інших мов як засобу спілкування і пізнання, прилучення до скарбниць духовності і культури, літературних надбань Українського народу і народів світу, виховання громадянськості, патріотизму, національної самосвідомості.

Зазначені цілі відображаються у змісті таких компонентів освітньої галузі, як українська мова, мова за вибором загальноосвітнього навчального закладу, читання.

Мета і завдання навчального предмета"Мова і література" в початковій школі полягає не лише в опануванні грамоти (початкових умінь читати і писати), а й у мовленнєвому розвитку молодших школярів - умінь висловлюватися в усіх доступних для них формах, типах і стилях мовлення. Розвиток мовлення має набути статусу провідного принципу навчання рідної мови в загальноосвітній школі, зокрема в її початковій ланці.

Визначення базового компонента змісту початкової освіти з читання грунтується на особливостях мовленнєвого розвитку молодших школярів та на основі таких принципів: тематично-жанрового, художньо-естетичного та літературознавчого.

Мовленнєвий розвиток у курсі "Читання" зорієнтований на інтенсивне формування у школярів відповідних умінь, навичок. Тематично-жанровий та художньо-естетичний принципи є визначальними під час добору творів для читання, передбачають встановлення зв'язків між усіма видами мистецтва, прилучення школярів до літератури як мистецтва слова.

Літературознавчий принцип реалізується в процесі аналізу художнього тексту. Об'єктом уваги читача є слово, що осмислюється як засіб створення словесно-художнього образу.

Зазначені принципи забезпечують реалізацію і таких аспектів вивчення літератури в початковій школі, як літературознавча пропедевтика, представлення учням художніх творів як витворів словесного мистецтва, що розкривають перед юними читачами багатство навколишнього світу і людських взаємин, авторську позицію, допомагають накопиченню морально-естетичного та соціального досвіду дитини, формують у неї власне ставлення до дійсності.

Метою початкового курсу "Читання" є формування першооснов читацької культури молодших школярів, емоційно-оцінного ставлення до змісту прочитаного, формування особистості дитини засобами художнього слова.

Для досягнення цієї мети виконуються такі завдання:

формування в учнів навичок читання як виду мовленнєвої діяльності;

розвиток зв'язного мовлення;

вироблення у школярів умінь працювати з текстом художнього твору;

збагачення досвіду естетичного сприймання художніх творів, розвиток образного мислення, розширення світогляду учнів;

розвиток творчої діяльності;

формування потреби в самостійному читанні книжок, розвиток інтересу до творчості письменників, майстрів мистецтва слова;

введення дітей у світ морально-етичних цінностей через художні образи літературних творів;

розвиток читацької самостійності учнів.

Відповідно до мети і завдань курсу "Читання" у структурі Державного стандарту виділено такі змістові лінії: художні твори для читання та їх зміст; розвиток навичок читання; літературознавча пропедевтика, розвиток уміння аналізувати художній твір (практично); розвиток навичок самостійного читання учнів; розвиток творчої діяльності школярів.

Отже Державний стандарт початкової освіти не визначає перелік творів для вивчення на уроках читання в початковій школі, але сам зміст державного стандарту дав змогу методистам визначити перелік байок, які ввійшли у читанки для початкової школи.

У початковій школі байки вивчаються, починаючи з 2-го класу. У читанці для другого класу зустрічаємо наступні байки " Коник-стрибунець.", "Чиж та Голуб"

У читанку і для третього класу входять байки " Вовк і Кіт", " Лебідь, Щука та Рак". Автором цих байок є Л. Глібов.

В читанці для четвертого класу кількість байок збільшується . В цьому посібнику маємо байки Езопа "Двоє приятелів і ведмідь", Л. Глібова "Зозуля й Півень", І. Крилова "Зозуля й Півень", а також байку Олени Пчілки " Котова наука".

Отже, ми маємо досить стислий перелік байок, які повинні бути розглянуті на уроках читання в початковій школі, що вимагає особливо досконалої роботи для вивчення цього жанру на уроках читання в початковій школі.

Враховуючи художній жанр, вікові індивідуальні особливості сприймання його учнями певного віку, вчитель має вибрати ті види роботи над текстом, які б допомогли зрозуміти прочитане, уявити, засвоїти предмети і явища, картини в тому порядку й повноті, як прагнув того автор, подивитися на речі його очима, мислити його думками, переживати разом з ним, тобто дати дитині змогу виявити власний емоційно-естетичний відгук на зображене, не захоплювати поза текстовими асоціативними нашаруваннями, які можуть призвести до розладу авторської образно-емоційної структури.

Різноманітна тематика текстів у "Читанках" подана творами різних жанрів: оповіданнями, віршами, казками, байками, нарисами, легендами, переказами, малими фольклорними формами. А тому в учнів треба виробити уміння працювати з тестами творів різних жанрів, творчо сприймати їх, а також виховувати в молодших школярів художній смак, естетичне почуття, утверджувати основи моральності і громадянськості, творчого ставлення до слова.

Обґрунтування необхідності використання байок в процесі навчання дане в роботах великих російських педагогів К. Д. Ушинського и Л. Н. Толстого і є в наші дні методичною основою їх використання.

Систематична робота над сенсом байок, використовуючи різні способи їх аналізу, дозволяє розвивати мислення учнів, виховувати етичні якості в кожній дитині, розвивати і збагачувати мову.

Різні навчальні посібники приділяють увагу питанню вивчення байок на уроках читання і російської мови, але різною мірою.

Найповніше матеріали для роботи над формуванням етичних якостей особи на матеріалі байок представлений в підручниках по читанню (автори Р. В. Голованова, В. Р. Горецкий, Л. Ф. Кліманова), по російській мові (автор Т. Р. Рамзаєва) - традиційного курсу навчання. У підручниках читання даної програми передбачені спеціальні уроки по даній темі з подальшим відробітком матеріалу в ході виконання різних завдань до текстів.

У підручниках по читанню варіативної програми "Початкова школа сьогодні і завтра" (автор Л. А. Ефросиніна), по російській мові (автори А. О. Евдокимова, С. В. Іванова та інші) байки і приказки представлені в достатньому об'ємі. І хоча структура підручників за цією програмою значно відрізняється від традиційної, питанню вивчення байок, вживанню їх в розмовній мові, етичному вихованню учнів приділена велика увага.

Провідним напрямом в роботі над байками на уроках читання і по традиційній, і по варіативної програмах є робота над сенсом, тобто сприйняттям узагальнено - метафоричного образу, в них ув'язненого, і конкретизація його на основі того, що є у школярів життєвого і читацького досвіду.

Ця робота повинна будуватися з урахуванням вікових особливостей дітей, з поступовим нарощуванням трудності завдань і частки самостійності в їх рішенні.

Використання різноманітних прийомів в роботі над байками, дозволяє зробити цю роботу цікавою і найбільш ефективною для формування етичних якостей кожної дитини.

Розділ 2. Методологічні підходи до вивчення байок в початковій школі

2.1 Педагогічні умови, методи роботи над українською байкою в початковій школі

Методика роботи в школі над байкою обумовлена її специфікою як виду художнього твору. У літературознавстві байка визначається як алегорична розповідь повчального характеру. Таким чином, виділяються такі істотні ознаки байки, як наявність моралі (моралі) і алегорії (іносказання). У байках часто дійовими особами є тварини, але ця ознака не виступає як обов'язкова (персонажами байки можуть бути і люди). Також не обов'язковою для байки є віршована форма.

Для підготовки учнів до сприйняття і розуміння тексту використовуємо прийом "формування установки на смисловий зміст". Суть прийому полягає в поступовій підготовці учнів до сприйняття сенсу тексту за рахунок попереднього ознайомлення школярів з аналогічними по сенсу текстами. Наприклад, учні краще розуміють сенс прислів'я, якщо перед цим обговорити з ними сенс аналогічних прислів'їв.

Успішній роботі над байкою допоможуть властивому цьому жанру картинність описів, влучність виражень, образні характеристики персонажів.

Як і казка, байка захоплює мальовничим зображенням діючих осіб, зокрема тварин, птахів, риб. У дітей особливе відношення до них: вони їх люблять у житті, а тому з інтересом слухають розповіді про їх. Цією закоханістю в птахів, звірушек, учитель повинен скористатися: перед роботою над байкою розповісти про якусь звірушку, згадати, які звички птахів і тварин відомі дітям. Ціль таких бесід - відповідно настроїти дітей на слухання тексту.

У роботі над байкою методика рекомендує дотримуватися певних вимог.

Особливості байки як жанру:

- байка - твір художньої літератури, це - алегорична розповідь навчального характеру;

- персонажі байок - тварини, птаха, риби; діючими особами можуть бути люди й предмети;

- байка складається із двох частин: зображення подій або розповіді про їх і наставляння (мораль).

Етапи, роботи над байками в початковій школі такі:

а) вибіркове читання (якими словами байкар говорить про те, що хотіли зробити Лебідь, Щука й Рак? Прочитайте слова, які передають стурбованість. Знайдіть частину, у якій мова йде про те, чому в них нічого не вийшло);

б) відповіді на питання (Чому Лебідь, Щука й Рак, не можуть зрушити віз? у яких випадках ми говоримо "та тільки й віз дотепер там"?);

в) установлення головної думки твору (Чому Лебідь, Щука й Рак, не змогли зрушити віз? Прочитайте останні два рядки й подумайте: чи можемо ми сказати, хто з них винуватий? Чи трапляється таке серед людей? Яка ж мораль?).

У висновку вчитель загострює увагу дітей на тому, що саме засуджується в байці (безладдя) і до чого призиває байкар (до дружби, дружби).

Щоб не порушити під час читання байки специфіки її як жанру, слід, по-перше, не забувати, що байка — це так званий вільний вірш, тобто з різною кількістю стоп віршованих рядках і астрофічною будовою, І вимагає [дотримування в кінці кожного віршованого рядка відповідних пауз; по-друге, основний тон виконання повинен бути природний, переконливий і не сумний, оскільки зображення в байці подається у формі розповіді з наявністю розгорнутого діалога. Крім нього, байці властиві ще елементи комізму. Отже, читець повинен виступати перед слухачами як співбесідник, який емоційно розповідає їм про "цікавий повчальний випадок, з якого вони повинні взяти той чи інший урок практичної моралі", по-третє, обов'язково враховувати мову автора і мову алегоричних образів.

Доцільно почати роботу учнів над текстом з читання про себе із завданням поділити байку на три частини. Учні ділять текст на частини, обгрунтовують ділення і тим самим уточнюють для себе композицію байки, розвиток дії.

— Який момент ви вважаєте початком описаного випадку, тобто зав'язкою дії? Прочитайте.

— Коли дія досягла найвищого моменту свого розвитку? Доведіть текстом.

— Прочитайте розв'язку дії.

— Що ж є основним стрижнем в розвитку дії? (Влеслива мова Лисиці, від якої у Ворони закрутилася голова.)

— Доведіть, що лестощі Лисиці все більше і більше зростали, а Ворона все більше і більше піддавалася влесливій похвалі.

— Чому Лисиця так хвалить Ворону?

— Як автор підкреслив, що насправді Ворона не така? Прочитайте строчки і виділіть слова, найяскравіше передавальні це невідповідність.— Який ви уявили собі Лисицю, читаючи цю байку?

— У чому виявилася майстерність І. А. Крилова в окресленні Лисиці? (Передав не тільки зміст її похвальних мов, але і інтонацію її голосу, її рухи...)

— Яка Ворона? (Дурна, довірлива, любить лестощі...)

— Чому Лисиці вдалося обдурити Ворону? (Ворона любили лестощі.) Лисиця уміла лестити.

— Яка основна думка байки? (Того, хто любить лестощі, легко обдурити лестощами.)

— Кого засуджує І. А. Крилов в своїй байці? (І того, хто лестить, і того, хто любить лестощі.)

— Прочитайте перші чотири строчки байки.

— Як розумієте сенс першої строчки "Вже скільки разів твердили миру..."? (Багато раз повторювали людям одне і те ж.)

— Заміните іншими словами лестощі мерзотна. (Незаслужена похвала огидна.)

— Але тільки все не про запас. А як можна сказати інакше? (Все не на користь.)

— Що означають слова: І в серці лестивець завжди відшукає куточок? (Влеслива людина зуміє привернути іншого на свою сторону.)

— Передайте сенс перших чотирьох рядків своїми словами.

— А зараз порівняєте, як про це ж сказав автор байки. (Думка виражена чітко, образно. По-перше чотирьох строчках автор виразив найголовніше.)

— Прочитаємо всю байку в особах.

— Якщо ви зустрінете людей, які лестять, тобто незаслужено хвалять кого-небудь, ради своєї особистої вигоди, кого з персонажів байки вони вам нагадають?

Отже, робота над байкою найчастіше включає наступні компоненти: сприйняття конкретного змісту, розкриття композиції, характерних особливостей дійових осіб, мотивів їх поведінки, розкриття алегорії, з'ясування головної думки конкретної частини байки і аналіз моралі.

Якщо за основу прийняти тільки що вказану послідовність роботи, то урок, на якому учні читають байку, матиме наступну структуру:

I. Підготовча робота

1) Розповідь вчителя про автора байки.

2) Вікторина за матеріалом прочитаних байок.

3) Бесіда про звички тварин — дійових осіб байки, яку належить читати.

II. Читання байки вчителем (або прослуховування запису фонохрестоматії, або проглядання фільму).

Бесіда емоційно-оцінного плану.

III. Аналіз конкретного змісту байки.

1) Уточнення структури і композиції байки. (Читання, складання плану і т. п.)

2) З'ясування мотивів поведінки дійових осіб, їх характерних рис. (Вибіркове читання, словесне і графічне малювання, відповідь на питання.)

3) Встановлення головної думки конкретного змісту байки.

IV. Розкриття алегорії.

V. Аналіз тієї частини байки, в якій поміщена мораль.

VI. Аналогія з життя.

Отже, вивчення такого жанру як байка у початкових класах передбачає вміння школярів елементарно аналізувати прочитане. Навчити цього дітей не так просто, вміння аналізувати треба виробляти систематично. Учням початкової школи важко вмотивовувати свою думку, робити висновки та узагальнення. Завдання вчителя – допомогти їм зрозуміти ідейну глибину твору, якомога повніше осягнути його естетичну цінність.

Успіх роботи над байкою, як переконує шкільний досвід, визначається поряд умов. Важливо в процесі аналізу байки допомогти учневі живо представити розвиток дії, яскраво сприйняти образи. Тому доцільно пропонувати таким, що вчиться словесне малювання, читання в особах на завершальному етапі роботи і тому подібне

Необхідно розвивати у учнів увагу до кожної деталі обстановки, в якій діють персонажі, до кожного штриха їх зовнішності.

Учні повинні сприйняти особливості байки як жанру:

- байка – твір художньої літератури, це – алегорична розповідь навчального характеру;

- персонажі байок – тварини, птахи, риби; дійовими особами можуть бути люди і предмети;

- байка складається з двох частин: зображення подій чи розповіді про них і повчання (мораль).

У початковій школі немає можливості називати учням усі риси байки, але без пояснення окремих з них обійтись не можна. Так, у вступній бесіді вчитель назве одну з характерних рис байок – їх переважно віршований характер. Говорити ж в ознайомчій бесіді про алегоричність байки не варто. Немає потреби взагалі вживати цей термін. Повести розмову про цю істотну рису байки доцільно по завершенні аналізу описаних у ній подій. Так, після закінчення розбору і зачитаного повчання з байки "Чиж та Голуб" діалог між учителем і учнями можна уявити таким:

- Щойно ми прочитали повчання. Кого з дійових осіб байки воно стосується?

- Голуба.

- Подумайте: ці слова автор спрямовує тільки Голубові?

- Ні.

- А кому ще? (Учні відповідають). Правильно. Усім людям. У тому числі й нам з вами. Хіба у нас не буває таке, що ми чужій невдачі не співчуваємо, а сміємося?

- Буває.

- Чим же цінна нам байка?

Узагальнюючи відповіді учнів, педагог формулює думку про те, що байка – це художній твір, який малюючи життя звірів, риб і птахів, засуджує вчинки, що трапляються у людей.

У початкових класах зайве інформувати дітей про те, що в байках можуть діяти також люди і речі. Це їм стане відомим з байки Л.Глібова "Вовк і Кіт".

Як і в роботі над казкою, при вивченні байки методика не радить наголошувати на тому, що описувані в ній події умовні, оскільки діють звірі. Навпаки, описане в байці слід розглядати як реальне життя тварин, птахів, риб. Треба піддавати аналізу вчинки персонажів байки, особливості їх поведінки, ставлення одне до одного. Умовність зображуваного стає зрозумілою, коли учні прочитують мораль. Тут вони переконуються у тому, що застереження автора байки поширюється на людей. Не випадково Глібов писав: "Моя байка, добрі люди, у пригоді, може, буде".

Існують методичні поради щодо порядку роботи над частинами байки, а саме: зображенням подій і повчанням (мораллю). Є два погляди на те, чи треба читати байку всю, чи спочатку слід ознайомитись із викладом подій, а вже на завершення аналізу прочитати мораль. Один з них пропонує незалежно від розташування повчання, ні під час розбору змісту подій. Мораль читається на завершення розмови про події і після характеристики персонажів. Інша думка зводиться до того, що треба читати увесь твір, адже без моралі важко збагнути його зміст. Слушність останнього твердження безперечна. Справді, прочитавши мораль, можна прослідкувати, як вона розкривається, на прикладі яких образів це робиться, на якому словесному матеріалі. Тому є всі підстави рекомендувати другий підхід до вивчення байки. Цей підхід тим більш логічний, оскільки в читанках представлені байки, у яких мораль вставлена в сюжет байки. Це – байки Л.Глібова "Коник-стрибунець" і "Вовк і Кіт".

Етапи роботи над читанням байки майже повністю збігаються з вивченням оповідань і казок. Безпосереднє знайомство з твором можна почати з розгляду малюнка, який ілюструє хід подій, описаних у творі. Проте бажано зважати на якість ілюстрацій до байок. Не слід, наприклад, брати невиразний малюнок до байки "Чиж і Голуб", представлений у діючій читанці. Зате можна скористатися чи танковим зображенням Лебедя, Щуки і Рака. Він допоможе вчителеві уяснити причини невдалих дій героїв. Кожен з них робить те, що йому властиво: Лебідь рине в небо, Щука – у воду, а Рак, як йому належить, тягне назад. Саме це, як дізнаються діти з байки, стоїть на перешкоді сумісних дій. Вдалою є ілюстрація до байки "Вовк і Кіт".

Для першого ознайомлення з тестом припустимо запропонувати дітям мовчазне читання з виконанням певного завдання: поділити текст на дві частини (байка "Чиж та Голуб") або виділити місце в тексті, де автор малює, як діють персонажі твору (байка "Лебідь, Щука і Рак").

Мовчазне читання не виключає необхідності головного прочитування тексту байки. Це робить учитель. Виразним читанням байки він створює цілісне уявлення про змальовані події і героїв, що беруть у них участь.

Наступні етапи, як і при опрацюванні оповідань і казок, такі:

а) вибіркове читання (якими словами байкар говорить про те, що хотіли зробити Лебідь, Щука і Рак? Прочитайте слова, що передають занепокоєння. Знайдіть частину, у якій йдеться про те, чому у них нічого не вийшло);

б) відповіді на запитання (Як ви розумієте слова "катма ходу"? Чому Лебідь, Щука і Рак не можуть зрушити воза? у яких випадках ми говоримо "та тільки й хура досі там"?);

в) встановлення головної думки твору (Чому Лебідь, Щука і Рак не змогли зрушити воза? Прочитайте останні два рядки і подумайте: чи можемо ми сказати, хто з них винен? Чи трапляється таке серед людей? Яка ж мораль?).

У висновку учитель загострює увагу дітей на тому, що саме засуджується в байці (безладдя) і до чого закликає байкар (до дружби, товаришування).

Тексти байок "Чиж та Голуб", "Вовк і Кіт" дають змогу застосовувати читання в особах. Обидві байки дозволяють працювати над виразністю читання. Оскільки програма рекомендує заучувати напам’ять байки Л.Глібова, можна присвятити деякий час уроку вивченню байки напам’ять.

Рекомендується різні варіанти заучування напам’ять і байки, і вірша. Один з них – кількаразове прочитування кожної з частин (строфи чи куплета). Коли засвоєна перша частина, пропонується подібне зробити з іншими частинами. А на завершення демонструється знання всього тесту напам’ять. Другий варіант заучування полягає в тому, що після запам’ятання однієї з частин перехід до нової після повторення попередньої, далі – і всіх попередніх. У результаті – учні не забувають того, що стало надбанням їх пам’яті.

В курсі початкової школи дітям можна запропонувати для вивчення Л. Глібова байку "Вовк і Кіт"

Це одна з перших байко Леоніда Глібова. Була написана в 1853 році. Основна думка твору полягає в тому, що за всі свої вчинки людина обов’язково колись буде відповідати, розплачуватися. Зокрема, за зло, вчинене нею. Тому необхідно дбати про те, щоб всі твої вчинки були добрими, приносили користь і радість людям. Ніколи не можна чинити нікому зла. Для того, щоб підкреслити цю думку, автор використовує народне прислів’я:

"Що, братику, посіяв –

Те й пожнеш!".

В байці Глібов описав людину, до якої прийшов час розплати. Людину, яка колись була захланною, злою. Таку людину показано в образі Вовка.

От поет і вказує на те, що ця колись всевладна особа, перед бідою стає жалюгідною і переляканою, яка здатна принижуватись, підлабузнюватись, аби врятувати своє життя. Це можна побачити навіть з благальних слів, які Вовк говорить Коту:

- Котусю-братику!

Скажи мені…

Він вживає пестливі слова, звертається до Кота на Ви, називає його братиком; чого, мабуть, ніколи б не зробив, якби не "притиснула" біда.

Автор підкреслює, що Кіт називає Вовкові не просто людей, а найдобріших людей. Але виявляється, що навіть їм він встиг накоїти б агато зла і навіть в них не може знайти рятунку.

Ні, наші козаки ще з розуму не спали,

Щоб вовка од біди сховали.

Ця байка виховує в читача любов, бажання поводитись людяно. Засуджує жорстокість, зло.

Дана байка вивчається в 4 класі за програмою.

На мою думку, при вивченні байки доцільно було б спочатку опрацювати прислів’я:

Робиш добро – не кайся,

Робиш зло – зло сподівайся.

Для того, щоб діти змогли визначити основну думку твору, після того, як вже проведено читання твору, можна поставити такі запитання:

1. Чого Вовк забіг у село?

(Він ховався від людей).

2. Чому він ховався від людей?

(Бо вони хотіли його вбити).

3. За що?

(Бо Вовк зробив їм багато зла: в одного з’їв барана, в другого – теличку).

4. Чому жодна порада Кота не підходила Вовкові?

(Бо не було жодної людини, якій він би не вчинив шкоди).

5. У що в результаті його вчинків вийшло?

(Його зненавиділи, хочуть відплатити теж злом).

6. То що в поведінці Вовка тут особливо засуджується?

(Злість, жорстокість, захланність).

7. А хотіли б його вбити люди, якби він не був таки?

(Ні)

8. То яка основна думка, мораль твору?

(Не можна робити зла, бо тобі відплатять тим же).

Запитайте, як основну думку сформулював автор.

Що, братику, посіяв,

Те й пожнеш!

9. Подивіться на малюнок і скажіть, чи зумів художник пензлем передати стан Вовка?

10. Яким ми його бачимо?

Варто було б провести словникову роботу.

Пояснити такі словосполучення як:

- "недоленька морочить";

- " у пригоді став";

- "теля я в його з’їв";

- "з розуму не спали";

- "на загороді".

Народний колорит, досягнутий мовною майстерністю байкаря, збагачує окремі деталі розповіді. Це дозволяє підкреслити наростання гніву проти хижаків-вовків, що постають перед загрозою "видимої смерті". У байці відчутний іронічний тон оповідача, спрямований проти суспільного хижацтва. Особливої гостроти набуває прислів’я "хоч сядь та й плач", яким підкреслюється назрівання гостроти конфлікту. Таке вживання прислів’їв, використання динамічних зворотів розповідної манери надає оригінальності байкам Глібова, у яких постають характери різних представників суспільства. Це особливо помітно у ранній байці "Вовк та Ягня".

Байка читається в особах. Написана в 1854 році і є однією з найкращих речей циклу.

Силу байки можна зрозуміти. Вже з самого початку ці рядки стали крилатими:

На світі вже давно ведеться,

Що нижчий перед вищим гнеться,

А більший меншого

Тусає та ще б’є –

Затим, що сила є…

Читаючи перші рядки, мимоволі задумаєшся, кого ж підбере автор для прикладу "нижчого" та "вищого", про яких згадує.

І тут дуже влучно постають перед нами страшний здоровенний Вовк і дурне, бідне Ягня. Саме з цих коротких характеристик героїв вже відомо, на чиєму б оці перевага.

В образі Вовка яскраво і переконливо змальовано грубого насильника-кріпосника з його цинічним ствердженням права сильного. Вовк шукає спочатку "юридичних підстав" для розправи з беззахисним Ягням, а коли виявляється цілковита безглуздість його аргументів – оголює ікла:

- Що ти за птиця!?

Ти – Ягня!

Як сміло ти мене питати?

Вовк, може, їсти захотів!

Не вам про теє, дурням, знати! –

І Вовк Ягнятко задавив!

Поет майстерно передає страх і розпач затурканого Ягняти, впертість Вовка.

Користуючись народною фразеологією, як от: "кусає та ще й б’є", "нижчий перед вищим гнеться", - Л.Глібов з самого початку байки неначе вводить дотепного оповідача, який засуджує лихе, вовче ставлення й знущання над Ягням. Це дає можливість пройнятися співчуттям до потерпілого.

Елементи ліризму у байці емоційно загострюють анти хижацьке спрямування розповіді. Лірично-пісенні епітети "сердешне", "бідне" викликають співчуття й тривогу за долю скривджених, і, навпаки, риси вовчого характеру підкреслено словами "страшенний", "здоровенний". Така владно жорстока й мова кривдника: "Цить, капосне!", "Що ти за птиця!", "Щеня", "Не вам про теє, дурням, знати!" Саме такими контрастними характеристиками розкривається становище беззахисних, пригноблених та набуває дійової виразності демократично-гуманістичне спрямування байки, сюжет якої століттями творчо інтерпретувався письменниками різних епох.

Для того, щоб краще розкрити зміст байки, на уроці доцільно задати такі запитання:

1. Яким зображений Вовк у байці? Чи співпадає опис з малюнком?

2. Яким зображене Ягня?

3. Чим провинилося Ягнятко перед Вовком?

4. Чи правильно поводить себе Вовк?

5. Як потрібно поводитись з слабшими та меншими від себе?

6. Яка основна думка твору?

7. Що розкриває автор у байці?

Розглянемо методику роботи над байкою на прикладі вивчення байки "Коник-стрибунець" (2-ий клас)

Байка "Коник-стрибунець" спрямована проти таких вад людини, як безтурботність і лінощі, і може бути використана з повчальною метою у розмові з дітьми. У цьому творі виявляється характерна для багатьох байок поета особливість – введення пейзажних описів, ліричних елементів.

Хоч байка написана за традиційним сюжетом, але позначена вона творчим новаторством. Кожний байкар по-своєму інтерпретував зустріч і розмову двох комах. Глібов засуджує паразитичне життя, байкар подає прекрасні картини природи, наближує окремі рядки байки до пейзажної лірики. Це відповідає загальній тенденції Л.Глібова – лірично змальовувати навколишню природу та надавати мелодійності розповіді. У такому плані використовуються пісенні та народно розмовні епітети: "в траві пахучій", "проворний стрибунець", "степ широкий", "злючая зима", "траву шовкову". Все це ще доповнюється колоритними фразеологічним зворотами, як от: "досхочу розкошував", "у лісі ворон кряче", "серце плаче, серце мліє", "опізнився небораче", "непереливки тому", "тепер танцюй, небоже".

Отже, традиційний сюжет став байкареві лише основою, на якій урізноманітнено художнє мереживо для утвердження народних понять працелюбності та засудження неробства.

Людина повинна працювати, дбати про своє майбутнє, завтрашній день, не ледарювати, бо буде, як тому Конику, що проспівав усе літо, а тепер танцює "На морозі гопака".

Наведіть прислів’я, які підтверджували б головну думку байки.

Без труда нема плода.

Не розкусивши горіх, зерна не з’їси.

Хто не працює, той не їсть.

Праця людину годує, а лінь марнує.

Зима спитає, де літо було.

Бджола мала, а й та працює.

Хто багато робить, той багато має.

Слова-полова, а праця – диво.

Осінній день рік годує.

Під лежачий камінь вода не тече.

Не відкладай на завтра того, що можна зробити сьогодні.

Таким же чином можна вивчати байку "Лебідь, Щука і Рак" (3-й клас)

Вивчення твору можна розпочати із роботи над змістом ілюстрації до байки. Вона полегшить роботу над самим жанром твору, допоможе дітям побачити фактичний зміст байки, вчитиме проникати в підтекст, бо кожний вислів змушує мислити – порівнювати, узагальнювати бачене, прочитане, прослухане, набуте за попередні роки.

- Ось на малюнку зображені персонажі байки "Лебідь, Щука і Рак" Л.Глібова, предмети, біля яких вони "трудяться", - добротний віз (відшліфована кожна дощечка), ремінна (вищого ґатунку) упряж, неважкий багаж – поклажа (всього два неповних мішки).

- Роздивіться, кого і як зобразив тут художник. (Гарного, білосніжного лебедя, який, розпростерши чудові крила, від натуги розкрив червоного дзьоба, хоче злетіти вгору. Ремінна упряж стримує його, не дає злетіти. Величезна темно-зелена Щука, вся в напрузі, бо і її стримує упряж, поспішає у воду. Вода в озері чи в річці прозора, навколо краса, цвіте латаття, в буйному розквіті очерет, темно-лені кущі верболозу. Велично красивий темно-сірий Рак, вирячивши очі, повзе, "рачкує" назад, ніби хоче виплутатися з упряжі).

- Подумайте і розкажіть про особливості поведінки чи життя кожного з цих персонажів. Що, наприклад, ви могли б сказати про Лебедя? (Це гордий, красивий птах, живе переважно на воді, може жити й на суші, але близько коло води, перелітний птах). А про Щуку? (Це хижа риба, живиться дрібною рибою, часто малими каченятами, гусенятами, живе в глибоких річках, озерах багатого десятків років, велика за розміром і масою). Що ви знаєте про Рака? (Також істота, яка живе в річках, ставках, любить чисту, прозору воду, замулені заглибини біля берегів, незвичайно пересувається з одного місця на друге – "задом наперед").

- Чи є щось спільне в усіх цих персонажів?

(Всі вони різні й за способом життя, зовнішніми і внутрішніми ознаками).

- Добре, що ви так детально розібралися у змісті ілюстрації.

- А тепер послухайте твір, де діють ці персонажі.

(Учитель виразно, в дещо уповільненому темпі, ніби розповідаючи, читає байку).

- Скажіть, що він вам нагадує?

(Віршовану казку. Тут діють тварини, вони домовляються про суто людські справи, пробують їх виконувати, але не все в них виходить).

- Прочитайте текст самостійно і скажіть, що вирішили тварини.

("Приставить хуру узялись").

- Можливо, багаж був великим?

(Ні, на малюнку показано, що там неповні мішки, або, як їх ще називають, клумаки. А в тексті про це сказано, що "Невелика, бачся, штука…").

- То в чому ж тоді справа? Чому Лебідь, Щука і Рак не можуть зрушити хуру (віз) з невеликим вантажем з місця?

- Так Лебідь рветься підлетіть,

Рак упирається, а Щука тягне в воду.

- Якими словами передано дії кожного персонажа? Чи могли д іяти в одному напрямі персонажі?

(Ні)

- Чому? Що ж тоді хотів підкреслити автор такою домовленістю?

(Причина невдачі криється в непогодженості дій. Вони домовились зробити спільну справу (приставити хуру), але діяти спільно не вміли.

- Як ви гадаєте, чи випадково герої байки – птах, риба і рак?

(Мабуть ні. Автор підібрав таких дійових осіб, які ніяк не могли порозумітися, бо вони дуже різняться між собою).

- Який же висновок робить автор?

("Хто винен з них, хто ні – судить не нам, та тільки хура й досі там").

- Яка ж причина того, що віз і досі там?

(Відсутність погодженості дій, нерозуміння спільного в справі).

- Як про це говорить сам байкар?

("У товаристві лад – усяк тому радіє

Дурне безладдя лихо діє…").

- Як ви гадаєте, автор схвалює чи засуджує такий підхід до справи?

(Він просто висміює, засуджує його. Гостре засудження дій персонажів передано словами: "У діло, як на гріх, не діло – тільки сміх").

- Запам’ятайте цей вислів і користуйтеся ним при нагоді в своєму житті. Він допоможе вам влучно оцінити зміст роботи та її результати, коли немає погодженості між діями виконавців.

- Ще раз перечитайте байку і визначте, де ту повчання.

("Де згоди доброї в товаришів нема, до діла братись там, дарма…", "судить не нам, та тільки хура й досі там").

Успіх роботи над байкою, як переконує шкільний досвід, визначається поряд умов. По-перше, важливо в процесі аналізу байки допомогти учневі живо представити розвиток дії, яскраво сприйняти образи. Тому доцільно пропонувати учням малювання, читання в особах на завершальному етапі роботи і тому подібне Необхідно розвивати у учнів увагу до кожної деталі обстановки, в якій діють персонажі, до кожного штриха їх зовнішності.

Аналіз байок може дати дітям переважні моделі поведінки, приклади ціннісних мотивацій і орієнтації, які всі разом складали мораль минулого. Сама форма байки полегшує його завдання по виявленню цієї моралі, оскільки в байці досить проста форма аргументації і істина, складова її ідейний зміст, не залишається прихованою в образах і мотивах (як в "складніших" видах мистецтва), а декларативно формулюється в моралі.

2.2 Робота над розкриттям моралі байки , прийоми удосконалення якостей читання у роботі над байкою та заучування напам’ять

Одне з центральних питань аналізу байки в I—III класах пов'язаний з розкриттям моралі і алегорії. Коли працювати над мораллю байки: до спеціального аналізу її конкретного змісту або після?

У методиці (Е. А. Адамович, Н. П. Кононикин, Н. А. Щербакова, Н. А. Щепетова, В. І. Яковльова і ін.) традиційним став підхід, згідно якому робота над текстом байки починається з розкриття її конкретного змісту. Потім слідує з'ясування сенсу (хто мається на увазі під дійовими особами байки) іносказання і, нарешті, розглядається мораль.

Н. П. Кононикин і Н. А. Щербакова рекомендують не читати мораль байки, поки не зрозумів такими, що вчаться зміст конкретної частини байки, поки діти не з'ясували особливостей дійових осіб, не зробили перенесення "характерних рис тварин, зображених в байках, в реальну людську среду"1.

Аналогічний підхід до роботи над байкою висловлений в 70-і роки в допомозі для вчителів До. Т. Голенкиной, В. Р. Горецким, М. І. Оморокової і іншими методистами.

Інший шлях роботи над байкою описаний Л. У. Занковим. На думку Л. У. Занкова, доцільніше відразу ж після читання байки без якої-небудь попередньої бесіди пропонувати таким, що вчиться питання: "Яка основна думка байки?" Не удаючись до аналізу тексту байки, що вчаться висловлюються щодо її головної думки, після чого їм ставиться друге питання: "Яка мораль байки?" "Вже після того, - пише Л. У. Занков, - як з'ясована мораль, діти самі читають байку. Потім відбувається короткий розбір мовних зворотів.

І те і інше стає осмисленим саме після того, як школярами зрозуміла мораль байки. Тепер вони дійсно можуть самостійно розібратися в окремих частинах байки. Наповнюються дійсним значенням неповторні виразні засоби мови Крилова...".

Отже, в розглянутому підході Л. В. Занкова аналіз байки йде від головної думки до моралі і до конкретного змісту. Ймовірно, ми не маємо права повністю заперечувати можливість такого підходу. Багато що залежить від того, яка головна думка і мораль байки (можливо, що вони прості і доступні молодшим школярам вже після першого читання). Проте, як показують дослідження психологів і методистів, а також шкільний досвід, що вчаться початкових класів в своєму сприйнятті художнього твору проходять два етапи: безпосереднє сприйняття (емоційно-образне) і опосередковане (узагальнено-оцінне, пов'язане з розкриттям підтексту, з розумінням ідеї). У цьому плані читання байки не представляє виключення Навпроти, байка, як твір, якому властивий високий ступінь узагальненості, увязнена в моралі, вимагає чіткого сприйняття конкретно-образного змісту. Від правильного розуміння конкретного змісту і мотивів поведінки дійових осіб байки учні переходять до виділення її головній думці. Процес розкриття моралі байки представляє для учнів абстрагування найбільш істотних положень, які поміщені в конкретній частині байки. Головна думка — вивід з конкретної частини байки, а мораль — узагальнений вираз ідеї.

Розглянемо висловлені положення на прикладі байки І. А. Крилова "Ворона і Лисиця".

Суть моралі досить складна для учнів III класу, тому при першому читанні байки вчитель опускає мораль. Учні знайомляться тільки з конкретним змістом — сценкою розмови Лисиці і Ворони. При аналізі байки використовуються ті ж прийоми роботи з текстом, що і при читанні розповіді. В центрі аналізу — характерні риси Лисиці і Ворони, мотиви їх поведінки.

Кажучи про окремі прийоми, до яких вдається вчитель у процесі навчання дітей, слід наголосити, що ефективним вважається той прийом, який сприяє дитині і підтримує її у додержанні принципу щирості переживань.

На перших етапах усієї цієї аналітичної роботи вчитель постійно нагадує учням про ті вимоги, які обумовлюються змістом і специфікою байки:

1. Необхідно вчитатися в текст, щоб збагнути, що хотів сказати автор, змалювавши ту чи іншу картину чи ситуацію; як він сам ставить до зображеного ним (тобто розібратися в ідейному змісті твору).

2. Читач не може бути байдужим до того, що він збирається аналізувати: його завдання – відбити ідеї, почуття і настрої автора, а також своє особисте ставлення до твору, який він читає.

3. Хто читає вголос, той мусить адресувати своє читання слухачам (у даному разі класові). І йому треба намагатись читати так, щоб слухачі правильно зрозуміли його, щоб вони перейнялися його ентузіазмом, його настроями.

Уся робота під час вивчення байки більшою мірою, ніж всі ніші види робіт з художнім текстом, ґрунтується на високій майстерності вчителя та його педагогічному тексті.

"Без творчості, без одухотвореності процесом і результатами творення духовних цінностей неможливо уявити життя дитини", - писав В.Сухомлинський.

"Байка, - писав у передмові до "Одруження Фігаро", - це легка комедія, а всяка комедія – ніщо інше, як довга байка: різниця між ними полягає в тому, що в байці звірі розумні, а нашій комедії люди бувають часто тваринами і, що найгірше, тваринами злими".

Як і всякий розповідний твір, байка має сюжет. Він часто буває драматично напруженим і складається з традиційно усталених компонентів: експозиції, зав’язки, розгортання події, кульмінації та розв’язки. Якийсь із цих компонентів може бути й відсутній, але така загальна схема для класичної байки здебільшого залишається обов’язковою.

Вміння вірно розчленувати байку на її складові частини забезпечує композиційну чіткість її виконання.

Олександр Потебня пояснював живучість байки тим, що вона постійно знаходить усе нові й нові застосування. Отже, написана століття або й тисячоліття тому, вона може викликати асоціації з живим оточенням, у якому знаходяться виконавець та його слухачі.

Особливу увагу приділяють дослідники баєчного жанру образові автора-оповідача, байкаря. Більшість із них підкреслювали, що байкарі не хизувалися власною персоною і не схильні були потішати своїми дотепами; вони невдавано і щиро намагалися змалювати подію настільки яскраво, немовби самі були при тому.

У зв’язку з цим розглядається манера виконання байки.

Байка виконується в оповідній манері. Виконавець байки безпосередньо звертається до слухачів, але вже не від імені автора, а від свого власного. Виконавець не може ставити перед собою завдання "зіграти" роль простакуватого байкаря взагалі або конкретного автора байки, про характер якого читець може скласти уяву з критичної літератури.

Виконавець байки впадатиме в банальність, коли силкуватиметься перевтілитись в образи-персонажі й зіграти їх перед слухачем. Виконавець і тут залишається оповідачем, який немовби спостерігає поведінку персонажів збоку. Однак, як уже згадувалося, виконавець – не байдужий спостерігач, він увесь час оцінює те, про що розповідає; і це знаходить вияв у його інтонації. Усе це разом з тим не позбавляє виконавця від елементів імітації тону чи копіювання міміки і жестів уявного персонажа. І саме в такій мірі, в якій цього вимагає стримана побутова імітація, реалізується вимога дотримуватися "звукових масок".

Ритміка байки також вимагає пильної уваги. І треба запам’ятати, що у тих випадках, де наголос у слові, визначений розміром вірша, не збігається з граматичним, граматика має поступитися перед ритмікою художнього твору.

Рима в байці буває дуже виразною, і її також треба зберігати, а не замазувати під виглядом прагнення до простоти, бо в цьому разі простота вироджується у спрощенство.

Готуючись до виразного читання тексту в класі, вчитель розбиває його на частини, періоди, визначає характер інтонації кожної із цих частин, обмірковує, які питання він запропонує дітям під час бесіди – усе це має допомогти дітям з’ясувати як ідейну спрямованість твору, так і характер звучання кожної складової частини його.

Розглянемо, наприклад, роботу над виразністю читання байки "Щука".

Перед читанням пояснюємо учням окремі незрозумілі слова.

Розглянемо кожну із складових частин байки.

На Щуку хтось бомагу в суд подав,

Що буцім би вона такеє виробляла,

Що у ставу ніхто життя не мав:

Того заїла в смерть, другого обідрала.

Слово бо магу вводить в атмосферу іронії: на неї не зважатимуть. Іронічний наліт можна залишити на другому рядку, де підвищенням тону виділяється одне із двох останніх слів. Якщо виділяється перше із них, то друге у вимові зливається з ним:

… такеє виробляла

Строфа закінчується крапкою, але тут краще надати останньому її слову незакінченої інтонації ("другого обідрала…"). Тоді інтонація скаже, що злочинів було більше, аніж ті два, про які згадано в тексті.

Піймали Щуку молодці

Та в каплиці

Гуртом до суду притаскали,

Хоча й мокренькі стали.

Тут учителеві треба бути готовим до того, що учні часто обривають фразу на слові каплиці. Можна запропонувати дітям у такому разі поставити біля цього слова для пам’яті знак загину. Слово мокренькі може звучати з відтінком легкої іронії.

На той раз суддями були:

Якіїсь два Осли,

Одна нікчемна Шкапа

Та два стареньких Цапа, -

Усе народ, як бачите, такий

Добрячий та плохий.

Займенник той підкреслює сама ритміка твору, і з точки зору логіки читання виділення цього слова закономірне. І тому нічого (як часом роблять деякі вчителі, намагаючись "підправити автора") наполягати на перенесенні логічного наголосу на слово раз. Дієслово були вимовляється з такою логічною інтонацією, як об’єднуюче слово перед переліком. Перелік – оформити в тоні безнадійної іронії (мовляв: хіба то суд?). Після слова такий значна пауза. Щоб краще інтонувати це слово, уявіть, що після нього йде: "ну, як би вам сказати…". Слова добрячий та плохий вимовляються так, як вимовляють: "таке щось воно плюгаве, миршаве" (з більш чи менш помітним відтінком огиди).

За стряпчого, як завсіди годиться,

Була приставлена Лисиця…

Іронія, з якою ці рядки вимовляються, покликана викрити хитрість у сумлінні з пихою. Досить уявити собі хитру й чванькувату персону і пригадати, яке враження вона справляє, щоб відчути звучання цитованих рядків.

А чутка у гаю була така,

Що ніби Щука та частенько,

Як тільки зробиться темненько,

Лисиці й шле то щупачка,

То сотеньку карасиків живеньких

Або линів гарненьких…

Тут іронія набуває інших відтінків: від слова частенько і наступних повіває обережною вкрадливістю. Інтонація має викликати в уяві слухача, а отже, попереду у самого читця, живу картину того, як скрадалася "Щука" зі своїми подарунками, боячись поголосу. Перелікові у кінці строфи можна надати відтінку інтонаційної незавершеності, що створюватиме ілюзію продовження (мовляв, і так далі, і тому подібне), хоча в даному разі це і не обов’язково.

Чи справді так було, чи, може хто збрехав

(Хто ворогів не мав!), -

А все таки катюзі,

Як кажуть, буде по заслузі.

Інтонація першого рядка у цій строфі має красномовно говорити, що оповідач хитрує: висловлюючи сумнів словами, він показує тоном, що сам він не сумнівається в тому, що чутка була правдивою. В інтонуванні останніх двох рядків повинно відчуватися: "овва! Як б и не так! Як рак свисне!"

Зійшлися судді, стали розбирать:

Коли і як воно, і що їй присудити?

Як не мудруй, а правди нігде діти.

Кінців не можна поховать…

У перших двох рядках іронія автора загострена проти удаваної поважності та серйозності. У третьому і четвертому – проти підлих хитрувань, які на цей раз виявляються марними.

Недовго думали – рішили

І Щуку на вербі повісити звеліли

Тут викривається оманливе торжество справедливості, як і в наступних рядках. Другий рядок має відтінок удаваної загрози, так само як і слова Лисиці:

- Дозвольте і мені, панове, річ держать! -

Тут обізвалася Лисиця. –

Розбійницю таку не так судить годиться:

Щоб більше жаху їй завдать

І щоб усяк боявся так робити –

У річці вражу Щуку утопити!

У звертанні Лисиці до суддів можуть переважати і улесливість, і розв’язність, і напускна загрозливість. Підвищення тону нагнітається у словах жаху і усяк, а слова завдать і робити підкреслюються силовим притиском. Може бути й інший варіант, особливо для рядка:

І щоб усяк боявся так робити…

Отже, перелом інтонації можна здійснити або на слові усяк, або на слові робити. Остання фраза Лисиці звучить удавано-грізно, роблено-патетично, тріумфуюче:

У річці вражу Щуку утопити!

Можна й підняти регістровий рівень на слові Щуку, супроводжуючи його вимову грізно-патетичним жестом: вказівний палець догори, а на слові утопити – вказівний палець донизу.

- Розумна річ! – всі зачали гукать…

Вираз обличчя оповідача під час вимови перших двох слів цієї фрази може бути хитруватим, удавано глибокодумним чи бундючним. Під час вимови слів автора можна залишити мімічну маску такою ж, а можна і змінити її, що приведе до зміни в тоні. Звичайно, краще, коли слова суддів вимовляти з напускною суворістю, а слова автора, - немовби хитрувато поглядаючи збоку на цю комедію.

Послухали Лисичку

І Щуку кинули - у річку.

Ці слова можуть супроводжуватись сумним похитуванням голови.

Використовуючи грамзапис як зразок, доцільно д авати дітям додаткові завдання:

1) вдумливо, уважно прочитати текст очима;

2) прочитати голосно, вслухаючись у власне виконання, або читати очима текст так, щоб відчувати, як він звучить;

3) послухати цей текст у виконанні артиста і зіставити його інтонаційну редакцію з своєю.

2.3 Шляхи вдосконалення методики вивчення байок в початковій школі на прикладі розробки уроку читання "Українська байка" в третьому класі початкової школи

Рішення проблеми вдосконалення методики вивчення байок лежить у площині використання монографічного методу вивчення байок Відмінна риса даного методу полягає в тому, що вивчення байок у період початкового навчання виступає як самостійний напрямок читання.

Однак, щоб дитина стала повноцінним цінителем байок, важливо створити умови для їхнього читання. Головне - організація читацького оточення, матеріал для читання, що направляє розвиток читацької діяльності.

Іншими, не менш важливими умовами є:

1. підбір байок;

2. підготовленість учителів до роботи з над байкою.

Мета уроку вивчення байок - аналіз її змісту й форми. Всі ж інші завдання - розвиваючі й виховні - вирішуються опосередковано, через провідну.

Нижче наведений приклад проведення уроку, у ході якого вивчається байка Л.Глібова "Зозуля й Півень".

Мета уроку: Розширювати знання учнів про творчість Л.Глібова, про жанр байки. Розвивати образність мовлення, виразність читання. Виховувати справедливість, чесність.

Обладнання: портрет Л.Глібова, персонажі байки: Зозуля й Півень, малюнки до байки, читанка 4, дошка з записами.

Хід уроку

І. Організаційний момент.

Девіз уроку (на дошці):

Сторінки бережно гортаю, всі тексти швидко я читаю. Читати дуже я люблю і стисло текст перекажу.

Вступна частина

Педагог. Діти, я багато вам читаю, розповідаю небилиць, притч, потішок, прислів'їв, казок. Ми заучуємо вірші, пісні...

Діти. Байки.

Педагог. Правильно, байки. Чи відомо вам, дорогі друзі, що байка - один із самих древніх літературних жанрів? Вона з'явилася ще в Древній Греції. Особливо багато творів цього жанру створив давньогрецький байкар Езоп. Езоп жив більше 2,5 тисячі років тому; байки свої він писав прозою. Дотепність і спритність прославили його ім'я в століттях. Вважається, що він першим почав складати байки - відкрив мову іносказання, коли поет висловлюється не прямо, а натяками.

У Древньому Римі байки латинською мовою створював Федр. Багато хто з його байок є переробкою байок Езопа.

У Європі прославилися своїми байками француз Ж. Лафонтен, в Англії - Т. Мур. У нас в Україні було чимало байкарів - Л Глєбов, О. Пчілка. Але кращим з усіх був Л. Глєбов. "Езопівською мовою" він володів майстерно. Що таке байки, ви вже знаєте. Це...

Діти. Це невелике оповідання, найчастіше у віршах.

Діти. Вірш.

Діти. Байка злегка схожа на казку. У ній звичайно діють не люди, а звірі, речі, рослини. Але ведуть вони себе по-людські: розмовляють, працюють, допомагають або заважають один одному. Вони добрі й злі, розумні й дурні, ну зовсім як люди.

Діти. І ще байка - це жива сценка: у ній хтось сперечається, свариться, мириться.

Педагог. Діти, а чим байка відрізняється від казки, оповідання, вірша?

Діти. Казки довгі, а байки короткі, їх легко читати.

Діти. У байці обов'язково повинне бути повчання, у якому говориться, що треба робити й чого робити не треба.

Діти. У байці завжди є глузування над чим-небудь поганим або дурним вчинком.

Педагог. На прикладі поведінки героїв байок показуються й засуджуються недоліки людей - заздрість, дурість, жадібність, хвастощі й інших.

Педагог. Молодці! З багатьма байками ви познайомилися. Я вам їх читала, сама інсценувала для вас, щоб було цікаво. А як ще ви знайомили з байками?

Діти. Ми дивилися діафільми, слухали пластинки й касети із записами байок.

Педагог. З байками Лафонтена я вас познайомила. Вони схожі на...

Діти. Казки.

Педагог. А чому?

Діти. Вони починаються, як і казки, зі слів "жили-були"

Педагог. Правильно. А як писав байки Лев Толстой?

Діти. Як оповідання.

ІІ. Перевірка домашнього завдання.

- Яке було домашнє завдання? (Навчитися виразно читати байку Л.Глібова "Вовк і Кіт", вміти читати в особах).

Читання байки учнями – конкурс на виразне читання.

Читання байки в особах.

- Хто найкраще прочитав? Чим сподобалося читання?

- Чого Вовк забіг у село? Від кого він хотів сховатися?

- Чому жодна порада Кота не підходила Вовкові?

- Що в поведінці Вовка особливо засуджується? Яка головна думка байки? Як ви розумієте прислів'я "Що посіяв, те й пожнеш"?

(Виставлення оцінок учням, кожна оцінка мотивується).

ІІІ. Підготовка до сприймання нового матеріалу.

- На минулому уроці ви ознайомилися, а на сьогодні навчилися виразно читати байку "Вовк і Кіт". Хто автор цієї байки?

- Що ви знаєте про Леоніда Глібова?

- Перед вами портрет байкаря. Подивіться на дошку. Що означають числа?

Леонід Глібов (1827-1893), с.Веселий Поділ.

(Підсумовую відповіді учнів).

- Видатний український письменник Леонід Глібов народився в с.Веселий Поділ на Полтавщині, писав вірші, пісні, віршовані загадки, п'єси і байки. Байок Глібов написав аж 107.

- Які байки Глібова ви вже читали? ("Чиж і Голуб", "Коник-стрибунець", "Вовк і Кіт").

- Кого описує автор у образі тварин? (Під образами тварин автор розуміє людей).

- Для чого пишуть байки? (У байках висміюють все лихе, щоб люди не робили так).

- А тепер відгадайте загадки:

Ку-ку, ку-ку! – кричу я в лісі,

На зріст маленька, свитка сіренька.

(Зозуля).

(Показую малюнок)

Двійчаста і розгониста хода,

Іде – як цар до трона,

На голові – корона.

(Півень)

(Показую малюнок),

ІV. Повідомлення теми і мети уроку.

- Сьогодні ми ознайомимося з байкою "Зозуля і Півень", яку написав Л.Глібов, і навчимося виразно читати її.

V. Вивчення нового матеріалу.

1. Підготовка учнів до сприймання твору.

- Діти, чи розумієте ви значення слова "підлесливий"? (Це людина, яка хоче вислужитись, показати себе надто відданим, говорить у вічі одне, а має на думці інше; це людина, яка хоче піддобритись до когось і за це його слухає, вихваляє).

- Отже, підлеслива людина, це та, яка догоджає кому-небудь надмірно, незаслужено, вихваляє когось, щоб піддобритися. Сьогодні ми ознайомимось із значенням цього слова, прочитавши байку "Зозуля і Півень".

- А чи чули ви, як "співає" півень, зозуля? (Вони не співають. Півень кукурікає, а зозуля кує).

- А що роблять солов'ї, синички? (Соловейко виспівує гарні мелодії травневими ночами. У народі кажуть про тих, хто гарно співає, виспівує, як соловейко").

2. Перше читання твору.

Читаю байку "Зозуля й Півень".

- А зараз ви будете читати байку, але спочатку потрібно навчитися правильно читати слова, які зустрінуться у нашій байці.

Словникова робота.

На дошці слова:

Жалібненько, пшениченька, мерщій, безталанне, знічев'я,

Самостійне мовчазне читання байки.

Прочитайте байку про себе і скажіть:

- За що хвалили одні одного Півень і Зозуля?

- Чи відвертими, справедливими були ці вихваляння?

3. Повторне читання байки.

Читання байки вголос.

4. Робота над ідейним спрямуванням тексту.

- Якими ви уявляєте собі Півня і Зозулю? За що вони хвалили одне одного? Якими були ці вихваляння? (Нещирі, несправедливі вихваляння).

- Знайдіть у байці і прочитайте слова, в яких передано головну думку твору.

- Як ви розумієте прислів'я "Рука, як кажуть, руку миє"?

- Запам'ятайте це прислів'я і користуйтесь ним при нагоді у своєму житті.

Фізкультхвилинка

Лапки в боки, вгору вушка,

Скачуть білочки-подружки.

1, 2, 3, 4, 5 –

По гілках вони летять.

Кожен ранок на галяві

Роблять білки вільні вправи.

1, 2, 3, 4, 5 –

Люблять білочки стрибать.

5. Аналіз зображувальних засобів.

- Як звертаються тут дійові особи один до одного? Прочитайте, як Півень вихваляє спів Зозулі.

- Прочитайте відповідь Зозулі. З чим вона порівнює спів Півня?

(Зіронько моя, куме, голубонько, кралечко моя, братику – ласкаві і доброзичливі звертання).

- Якими словами вони характеризують "спів" один одного?

(Веселенько, жалібненько, тонесенький, милесенький голосочок – знову дуже ласкаво).

- Чи свідчать ці вихваляння про наявність голосу в Зозулі чи Півня? Про їхній гарний спів? Чому автор вибрав ці слова, а не інші, які характеризують дійсно гарний спів? (Тому, що нічого такого про їхній спів не можна сказати).

- Про що говорить автор таким чином? (Про підлесливість, нещирість персонажів).

- Як автор доводить це? (Порівняннями: виспівуєш, наче жар-птиця, як соловей).

- Чи можна порівняти Півня з жар-птицею, а Зозулю з соловейком? Чи справедливі ці оцінки? (Ні).

- Чиїми словами автор передає правду в байці? (Словами горобця і автора).

- Які негативні риси зображені автором у байці? (Нещирість, улесливість, що принижують гідність людини).

- Які почуття висловив автор у байці? (Незадоволення, обурення).

6. Робота над виразністю читання байки.

- Як потрібно читати (з якою інтонацією) вихваляння Зозулі і Півня? (Нещиро, підлесливо). А як слова горобця? (Голосно, передаючи правду). Слова автора?

7. Читання байки в особах.

- Що потрібно, що прочитати цю байку в особах?

- Скільки осіб треба для читання байки? Хто саме? (Зозуля, Півень, Горобець, автор).

VI. Підсумок уроку.

- Що сьогодні нового дізналися на уроці?

- Яку байку прочитали?

- Яка головна думка байки?

- Яке прислів'я зустрічається в байці?

- Як ви його розумієте?

VII. Домашнє завдання.

- Навчитися виразно читати байку Л.Глібова "Зозуля і Півень". Підготуватись читати в особах. Хто має бажання і вміє гарно малювати, може створити малюнок до байки.

На прикладі даного уроку мі бачимо, що завдання вчителя – показати учням, що байка це глибокий літературній жанр, що байка є самостійний закінчений твір з тільки їй присущими рисами й літературними ознаками.

Говорячи про змістовну сторону байок, підкреслимо, що це високоморальний жанр: байки затверджують добро, правду, справедливість, розум, любов, працьовитість; засуджують зло, неправда, дурість, лінь, пиху, ворожнечу.

Таким чином, рішення завдань морального виховання залежить від вибору матеріалу, його розташування, його кількості. Прилучаючи дітей до сприйняття байок, ми розвиваємо за допомогою цього навчального матеріалу моральні якості особистості, образне мислення дітей, формуємо в них високий лад почуттів, надаємо можливість відчути радість пізнання краси рідної мови, і для цього ми відбираємо насамперед ті байки, які володіють, по влучному визначенню Ушинського, "мальовничістю форми й поетичністю духу" [16].

Висновки

Таким чином, проведена робота дозволяє сформулювати наступні висновки.

Обґрунтування необхідності використання байок у процесі навчання дано в роботах великих педагогів ( К. Д. Ушинського) і психологів ( Л. С. Виготський) і є в наші дні методичною основою їхнього використання.

Систематична робота над змістом байок, використовуючи різні способи їхнього аналізу, дозволяє розвивати мислення учнів, виховувати моральні якості в кожній дитині, розвивати й збагачувати мовлення.

Навчання читанню байок - питання в методиці далеко не новий і принципових змін відносно методики навчання молодших школярів читанню байок за минулий час нам відзначити не вдалося.

У учбовому процесі в початкових класах традиційно і до цих пір в основному використовуються можливості байки як жанру дидактичної літератури, при цьому читаючи окремі байки діти відточують техніку читання, знаходять за допомогою вчителя в тексті байки мораль, аналізують її, заучують байки напам'ять, інсценують їх.

Разом з тим, як показує вивчення спеціальних матеріалів, бажання і уміння читати байки набуває для дитини почала XXI століття вже в молодшому шкільному віці особово-значущий сенс, але тільки в тому випадку, якщо вчитель і діти сприймають байку як особливий літературний жанр з яскраво вираженою специфікою художнього бачення її автором явищ реальній дійсності і віддзеркалення їх у формі так званого художнього баєчного світу. Саме освоєння авторського віддзеркалення навколишнього світу в байці привчає дитину розрізняти зло, формує у початкуючого читача своє особливе відношення до світу зла і переконує його у важливості розуміння того, коли і як може трансформуватися реальний світ в баєчний. А це, у свою чергу, вимагає внесення до прийнятої зараз методики навчання молодших школярів читанню байок таких змін, які навчили б дітей 8-9 років умінню вдивлятися в створені байкарем персонажі і картини баєчного світу.

Саме на це спрямовано монологічне вивчення байки, яке ставить за мету всебічне вивчення цього жанру, знайомство с авторами байок, мовою байок й т ін..

Саме такий підхід може сприяти підвищенню ролі байки в вивченні української літератури, сприяти формуванню в учнів моральної свідомості на підставі вивчення байок на уроках читання в початковій школі.

Література

1. Державний стандарт початкової загальної освіти. К. 2002 .

2. Бельтюкова Г. В. Методика преподавания русской литературs в начальных классах. М, Просвещение, 2004г., с. 120-125.

3. Білецький Д. М. Дитяча література. – К.: Рад. школа 1977р.

4. Варзацька Л. Навчання мови та мовлення на основі тексту: Пос. для вчителів. — К.: Рад. Школа, 1986. — 105 с.

5. Виноградов В.В. // Русский язык в школе. — 1968. — № 6.

6. Волошина Н.Й. Вивчення української літератури в 5 класі // Посібник для вчителя. — К.: Педагогічна думка, 1997.

7. Выготский Л. С. Психология искусства М. Психология . 2002.

8. Глазова О., Косян Т. Рідне слово в початковій школі : Пос. з розвитку зв’язного мовлення / Асоц. вчителів укр. мови. — К.: Магістр-S, 1997. — 71 с.

9. Глібов Л. І. Твори у двох томах. – К.: Наукова думка, 1974р.

10. Глібов Л. І. Твори. – К.: Дніпро, 1982р.

14. Джежелей О.В. О новом курсе "Обучение грамоте в программе "Чтение и литература" // Начальная школа.-2000.- №8.- С.14 -19.

16. Ефпосинина Л. А.,Оморокова М. И. Программа "Литературное чтение" I - IV классы //Начальная школа, 2005г., N8, с. 20 -35.

17. Ефпосинина Л. А.,Оморокова М.И. Программа "Литературное чтение" I - IV классы //Начальная школа. - 2000.- N"8. - C. 20 -35.

20. Камінчук О. Образний світ байки Олени Пчілки // Українська мова і література в школі. - 1993. - № 10. - с. 56 - 58.

22. Киричук О. Волошина Г. Підготовка учнів до сприймання нового тексту, ПШ, 1992, № 9-10

23. Коваль А.П., Коптілов В.В. Крилаті вислови в українській літературні мові. — К.: Вища школа, 1975.

25. Крекотень В. Байки в українській літературі ХVІІ-ХVІІІ ст. — К., 1963. — 253 с.

26. Крекотень В. Байки в українській літературі ХVІІ-ХХ ст. — К., 1963.

27. Крекотень В.І. Байки в українській літературі XVII-XVIII ст. – К., 1965. – С.5-78.

28. Лесин М.В., Пулинець О.С. Словник літературних термінів. — К.: Рад. школа, 1965. — 433 с.

30. Маслова О. Життя і літературна спадщина Людовіка Гвіччіярдіні. — К., 1928.

31. Пільчук І. І. Леонід Глібов. – К.: Знання, 1977р.

32. Подгаецкая И.М. Воспитание у учащихся интереса к изучению родной речи и литературы. - М. Прсвещение , 1985. - 78 с.

33. Поліщук Ф. Український фольклор. — К., 1991.

34. Рамзаева Т.Г., Львов М.Р. Методика обучения русскому языку в начальных классах: Учеб. пособие для студентов пед. ин-тов по спец. № 2121 "Педагогика и методика нач. обучения".— М.: Просвещение, 1979. — 431 с., ил.

35. Скрипченко Н. Ф., Савченко О. Я. Читанка. 2-ий клас. – К.: Освіта, 2002р.

36. Скрипченко Н.Ф., Савченко О.Я. Читанка 3(2). – К., 1997.

37. Скрипченко Н.Ф., Савченко О.Я. Читанка 4(3). – К., 1997.

38. Тимофеев Л. И. Основы теории литературы: Учебное пособие для студентов пед. институтов. М., 1976.

39. Троицкая Т.О. Литературное образование младших школьников// Начальная школа, - 2000.-№8.-С.46 - 54.

40. Українські байки . Збірка. К. Просвіта. 2998.