Міністерство оборони України
Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації
НТУУ "КПІ"
Кафедра № 43
(військово-гуманітарних дисциплін)
Реферат
з дисципліни "Психологія"
Тема: "Бесіда – найбільш поширений метод вивчення властивостей особистості"
Виконав:
Студент навчальної групи 1602
А.О. Поляруш
Перевірив:
Начальник кафедри № 43
О.О. Пучков
Київ – 2010
Зміст
Вступ
1. Основні види, типи та функції бесіди
2. Структура бесіди
3. Вербальне та невербальне спілкування в процесі бесіди
Висновки
Вступ
Актуальність теми. Найпоширенішою формою спілкування є бесіда. Дані психологічних досліджень свідчать, що успішне проведення бесіди сприяє підвищенню продуктивності праці (2—12%). Дев'ять із десяти опитаних менеджерів великих корпорацій США заявили, що найскладнішим у своїй роботі вони вважають встановлення контакту з новою людиною, особливо першу зустріч з нею, першу бесіду.
Як відомо, бесіда є також одним з найпродуктивніших методів в психології особи, що дають можливість вглядітися у внутрішній світ людини, багато в чому зрозуміти його складний, часто суперечливий зміст.
Особливе місце бесіди в арсеналі методів дослідження особи пов'язане також з тим, що, хоча даний метод не вимагає залучення складної додаткової апаратури і устаткування він в той же час, як жоден інший, пред'являє високі вимоги до експериментатора-психолога, його майстерності, професійної зрілості.
Метою роботи є дослідження бесіди як найбільш поширеного методу вивчення властивостей особистості.
Завданнями роботи є:
1. Дослідити основні види, типи та функції бесіди
2. Ознайомитись з структурою бесіди
3. Визначити поняття вербального та невербального спілкування в процесі бесіди
Об'єктом даної роботи є методи вивчення властивостей особистості;
Предметом даної роботи є бесіда – найбільш поширений метод вивчення властивостей особистості.
1. Основні види та функції бесіди
Бесіда — це форма спілкування з метою обміну думками, інформацією, почуттями тощо. Бесіда сприяє також активізації зусиль партнерів для забезпечення співробітництва та впливу одне на одного.
Орієнтовно можна назвати такі функції бесіди: обмін інформацією; формування перспективних заходів і процесів; контроль і координація вже розпочатих дій; взаємне спілкування людей під час виконання виробничих завдань; підтримка ділових контактів на рівні виробничих підрозділів, регіонів, держав; пошук, висунення і оперативна розробка робочих ідей; стимулювання людської думки в новому напрямку; розв'язання етичних проблем, що виникли в якійсь ситуації, та ін.
Кожна бесіда — це новий акт. Тому не існує загальних рецептів, які б забезпечували високу ефективність бесіди в усіх випадках. Це завжди процес творчий, що приносить радість відкриття нового в житті, у співрозмовника й у собі. Водночас склалися певні моральні та психологічні вимоги до організації індивідуальної бесіди. Існують загальні положення, принципи, застосування яких сприяє досягненню успіху бесіди.
Існують різні види бесід. Якщо за основу класифікації взяти мету спілкування та зміст бесіди, то можна виокремити бесіди ритуальні, глибинно-особистісні та ділові.
Під час ритуальних бесід люди спілкуються, дотримуючись певного мовленнєвого етикету. Як правило, ці бесіди характерні для обрядів, звичаїв будь-якої спільноти людей. Людина, яка звикла до цього, почувається під час виконання обряду спокійно і впевнено. Вона знає, що і як їй потрібно говорити в різних ситуаціях і чого варто сподіватися від інших. Уміння людини підтримувати ритуальні бесіди свідчить про те, що вона опанувала перший рівень культури спілкування.
Глибинно-особистісні бесіди відіграють у нашому житті велику роль. Вони, як правило, характерні у спілкуванні між близькими людьми — рідними, коханими, дітьми, друзями та ін. Основна особливість таких бесід полягає в тому, що саме в них найповніше проявляються й реалізуються наші гуманістичні комунікативні установки та моральні норми. Вступаючи в контакт із близькими, людина сподівається на те, що її не лише зрозуміють, а головне, сприймуть такою, якою вона є, захистять і нададуть допомогу.
Велику роль у житті людей відіграють ділові бесіди, їх предметом, як правило, є конкретне діло. Серед ділових бесід розрізняють інформаційні: у "конкурентній ситуації"; "під тиском співрозмовника"; з метою викладу своєї позиції. Виходячи з професійної спрямованості розрізняють бесіди управлінські, педагогічні, правові, медичні та ін. Тут основна увага приділяється особливостям саме ділових бесід і їх різновидам. Майже всі справи, трудові акції, будь-яка спільна праця людей починаються, здійснюються і завершуються за допомогою різних за формою, змістом і функціями ділових бесід.
Залежно від кількості учасників бесіди поділяються на індивідуальні та групові. Ми розглянемо характеристики індивідуальної бесіди, а також різновиди групової.
Індивідуальна бесіда — це діалог двох співучасників, які є значущими одне для одного і прагнуть (обоє або один) досягти певної мети. Індивідуальна бесіда стає такою формою, яка сприяє зближенню поглядів співрозмовників, встановленню між ними контакту, довіри і взаєморозуміння. Відомо, що людина один на один поводиться інакше, аніж в оточенні багатьох людей. Річ у тім, що у присутності інших вона використовує різні ролі, хоче здаватись цікавішою, привабливішою, зберегти почуття власної гідності. Тому нерідко тільки віч-на-віч зустрівшись із людиною, можна визначити її позицію і знайти пояснення її діям. Людина, знаючи і пам'ятаючи про це, завжди намагатиметься надавати право партнерові по спілкуванню залишатися самим собою. Вона не маніпулюватиме іншим, а вестиме власну партію і даватиме змогу це робити іншому, тобто "партитуру спілкування" співрозмовники розроблюють спільно. Це визначатиме характер бесіди та її результат.
Розрізняють такі стани індивідуальної бесіди: початок, передавання інформації, аргументування, спростування доказів спів бесідника та прийняття рішення.
Оскільки успіх в індивідуальній бесіді значною мірою залежить від контакту, що встановлюється між співрозмовниками, можна назвати такі її етапи: підготовка до бесіди, встановлення контакту, орієнтування в ситуації й людях, обговорення питання і прийняття рішення, вихід із контакту. Такий поділ на етапи чіткіше визначає спрямованість у пошуку способів і засобів спілкування, правил проведення бесіди.
Отже, бесіда — це форма спілкування з метою обміну думками, інформацією, почуттями тощо. Орієнтовно можна назвати такі функції бесіди: обмін інформацією; формування перспективних заходів і процесів; контроль і координація вже розпочатих дій; взаємне спілкування людей під час виконання виробничих завдань; підтримка ділових контактів на рівні виробничих підрозділів, регіонів, держав; пошук, висунення і оперативна розробка робочих ідей; стимулювання людської думки в новому напрямку; розв'язання етичних проблем, що виникли в якійсь ситуації, та ін.
Існують різні види бесід. Якщо за основу класифікації взяти мету спілкування та зміст бесіди, то можна виокремити бесіди ритуальні, глибинно-особистісні та ділові. Залежно від кількості учасників бесіди поділяються на індивідуальні та групові.
2. Структура бесіди
Не дивлячись на очевидне різноманіття типів бесіди, всі вони мають ряд постійних структурних блоків, послідовний рух по яких забезпечує бесіді повну цілісність.
Ввідна частина бесіди грає дуже важливу роль в композиції. Саме тут необхідно зацікавити співбесідника, привернути його до співпраці, т, е. "набудувати його на спільну роботу.
Принциповою є та обставина, хто ініціював проведення бесіди. Якщо вона відбувається за ініціативою психолога, то її ввідна частина повинна зацікавити співбесідника темою майбутньої розмови, збудити бажання брати участь в нім, зробити зрозумілою значущість його особистої участі в бесіді. Найчастіше це досягається за допомогою апеляції до минулого досвіду співбесідника, виявом доброзичливої цікавості до його поглядів, оцінок, думок.
Випробовуваному повідомляється також про зразкову тривалість бесіди, її анонімність, і, якщо це представляється можливим, то про її цілі і подальше використання результатів.
Якщо ініціатором майбутньої бесіди є не сам психолог, а його співбесідник, що звертається до нього з приводу своїх проблем, то ввідна частина бесіди повинна виразно продемонструвати головним чином наступне: що психолог тактовно і дбайливо відноситься до позицій співбесідника, він нічого не засуджує, але і не виправдовує, приймаючи його таким, який він є.
У ввідній частині бесіди відбувається перша перевірка її стилізації. Адже набір використовуваних психологом виразів і оборотів, звернення до співбесідника залежать від віку останнього, підлоги, соціального положення, життєвого середовища, рівня знань. Іншими словами, словарний склад, стиль, концептуальна форма висловів повинні викликати і підтримувати у співбесідника позитивну реакцію і бажання давати повну і дійсну інформацію.
Тривалість і зміст ввідної частини бесіди принципово залежать від тієї обставини, чи буде вона єдиною з даним співбесідником або у неї можливий розвиток; які цілі дослідження і так далі
На початковій стадії бесіди особливу роль для встановлення і підтримки контакту грає невербальна поведінка психолога, що свідчить про розуміння і підтримку співбесідника.
Неможливо дати готовий алгоритм ввідної частини бесіди, репертуар фраз і висловів. Важлива наявність виразного уявлення про її цілі і завдання в даній бесіді, Їх послідовна реалізація, встановлення міцного контакту із співбесідником дозволяють переходити до наступного, другого етапу.
Його характеризує наявність загальних відкритих питань по темі бесіди, зухвалих якомога більше вільних висловів співбесідника, виклад ним своїх думок і переживань. Така тактика дозволяє психологові накопичити певну фактичну подієву інформацію.
Успішне виконання цього завдання дозволяє перейти до етапу докладного прямого обговорення основної теми бесіди (Ця логіка розвитку бесіди реалізується і усередині розвитку кожної приватної смислової теми: слід від загальних відкритих питань переходити до більш специфічним, конкретним). Таким чином, третім етапом бесіди стає докладне дослідження змісту обговорюваних проблем.
Це кульмінація бесіди, один з найскладніших її етапів, оскільки тут все залежить тільки від психолога, від його уміння ставити питання, слухати відповіді, спостерігати за поведінкою співбесідника. Зміст етапу подібного дослідження повністю визначається конкретними цілями і завданнями даної бесіди.
Завершуюча фаза — це закінчення бесіди. Перехід до неї можливий після успішного і достатньо повного проведення попереднього етапу дослідження. Як правило, тут в тій або іншій формі робляться спроби ослабити напругу, що виникає в ході бесіди, і виражається вдячність за співпрацю. Якщо бесіда припускає своє подальше продовження, то її завершення повинне зберегти готовність співбесідника до подальшої спільної роботи.
Звичайно, описані етапи бесіди не мають жорстких меж. Переходи між ними є поступовими і плавними. Проте "перескакування" через окремі фази бесіди може привести до різкого зниження достовірності отримуваних даних, порушити процес спілкування, діалогу співбесідників.
3. Вербальне та невербальне спілкування в процесі бесіди
Вербальне спілкування в процесі бесіди в загальному сенсі припускає уміння правильно звертатися до свого співбесідника, ставити питання і слухати його відповіді.
Одним з основних прийомів звернення, що дозволяють співбесідникові ясніше виразити свої думки, відчуття, проблеми, а психологові зрозуміти його, є так званий "Ви-подход" — вивчення людини, щоб краще зрозуміти його. Запитаємо себе: що б нас цікавило в цьому випадку? Як би ми реагували на місці нашого співбесідника? Це вже перші кроки у напрямі "Ви-подхода"15, В словесному плані він реалізується в переході від висловів в першій особі до формулювань, безпосередньо звернених до співбесідника. Наприклад, замість "Я б хотів..." — "Ви хочете."; "Мені представляється."" — "Ваша проблема, схоже, полягає в тому.", або: "Ймовірно, Вам цікаво говорити о.". То ж відноситься до констатації і передачі фактів. Наприклад, замість: "Хоч Вам і не відомо", - "Як Ви знаєте."; "Ймовірно, Ви не чули." — "Ви, напевно, вже про це чули.". Будь-яка людина більш охоче говорить про власні проблеми і бажання, і жоден співбесідник не є виключенням з цього правила.
Заохотити співбесідника до вислову своїх думок можна за допомогою "мінімізації відповідей", т. е- свідомим використанням в своїй промові нейтральних, малозначних по суті фраз, що дозволяють змістовно продовжити бесіду. Такі відповіді — не просто репліки, які робляться тоді, коли відповісти нічого; вони допомагають виразити схвалення, розуміння, інтерес, запрошення, висловитися вільно і невимушено" Дослідження показали, що проста нейтральна репліка, або ствердний нахил голови підбадьорюють співбесідника і викликають у нього бажання продовжити спілкування. Важливо тільки, щоб відповіді виникали природно і були б завжди дійсно нейтральними.
Найбільш споживаними мінімальними відповідями є наступні:
"Так?"; "Продовжуйте, продовжуйте, це цікаво"; "Розумію"; "Чи можна детальніше.".
Ці репліки нейтральні, їх іноді називають такими, що "відкривають", т. е, такими, які сприяють розвитку бесіди, особливо в самому її начале* Вони знімають напруженість що говорить, що виникає з боязні бути таким, що не зрозумів, дістати відмову, оскільки мовчання що слухає може неправильно тлумачити як незацікавленість або незгода.
З іншого боку, деякі короткі репліки, навпаки, можуть стати перешкодою в спілкуванні, оскільки можуть зрозуміти як примушення до нього. Це вислови наступного типу: "Це чому ж?"; "Приведіть мені хоч би на те причини"; "Чом би і ні?"; "Ну, не може бути, щоб так вже погано...". Вони швидше приведуть до припинення розмови, чим до його продовження.
Принципове значення в проведенні бесіди мають питання. З їх допомогою можна:
— вести процеси передачі інформації співбесідником в певному напрямі, відповідному програмі бесіди;
— узяти ініціативу в бесіді;
— активізувати співбесідника, щоб від монологічного мовлення перейти до діалогу;
— дати можливість співбесідникові проявити себе, довести свої знання, продемонструвати свої думки, оцінки, погляди і позиції.
Відомо, що між питанням і відповіддю існує достатньо строга смислова і формальна координація. Питання будується залежно від потенційної відповіді. Існує декілька класифікацій типів питань, використовуваних в бесіді.
Перша з них заснована на широті майбутньої відповіді. У ній виділяються три основні групи питань:
А. Закритиє питання — це питання, на які очікується відповідь "та чи ні". Вони звернені до всього об'єму сенсу, що міститься в них.
Приклади: "Чи любите Ви бродити осіннім вечором під теплим і неголосним дощем?"; "Це все, що Ви хотіли сказати?"; "Це важко?";
"Вважали за краще б Ви це зробити самі?". Закриті питання ведуть до створення напруженої атмосфери в бесіді, оскільки різко звужують "простір для маневру" у співбесідника, легко можуть порушити хід думок того, що говорить.
Вони перемикають фокус спілкування з того, що говорить на того, що слухає, нерідко примушують того, що говорить займати захисну позицію. Отже, використання такого типу питань здійснюється не випадково, а тільки із строго певною метою — розширити або звузити первинне повідомлення що говорить, націлити безпосередньо на ухвалення рішення.
Б. Откритиє питання — це питання, на які не можна відповісти "та чи ні", вони вимагають якогось пояснення. Це так звані питання "хто", "що", "як", "скільки", "чому". Наприклад: "Яке Ваша думка з даного питання?"; "Чому Ви вважаєте такий погляд недостатнім?"; "Що Ви збираєтеся робити влітку?".
Питання такого типу дозволяють спілкуванню перейти в різновид діалогу-монологу з упором на монолог співбесідника, тобто на вищий ступінь бесіди, Завдяки їх використанню співбесідник знаходиться в активнішому стані, він має можливість без підготовки, на свій розсуд, будувати зміст відповідей. Відкриті питання можуть бути і переломними по своїй функції, т, е, для переходу від однієї, вже повністю розкритої смислової теми, до іншої.
В. Виясняющие питання — є зверненням до того, що говорить за уточненням. Вони вимушують співбесідника роздумувати, ретельно обдумувати і коментувати те, що вже було сказане. Наприклад: "Чи в цьому полягає проблема, як Ви її розумієте?"; "Що Ви маєте на увазі?".
Проте на шляху поглибленого з'ясування змісту відповіді співбесідника зручнішим представляється не формулювання питань, а прийом перефразовування, коли що говорить передають його ж повідомлення, але словами того, що слухає. Мета перефразовування — власне формулювання повідомлення що говорить для перевірки його точності". Перефразовування можна почати наступними словами: "Як я зрозумів Вас"; "Як я розумію, Ви говорите."; "Іншими словами, Ви вважаєте"; "На вашу думку".". При перефразовуванні вибираються тільки головні, істотні моменти повідомлення, інакше відповідь замість уточнення розуміння може стати причиною плутанини. Що слухає важливо уміти виразити чужу думку своїми словами.
Існує і інша класифікація питань залежно від сенсу співвідношуваних з ними відповідей:
А. "Да—нет" питання, тобто закриті.
Б. Альтернатівниє питання. Питання містить в собі самому той можливий вибір, який належить зробити співбесідникові. Відповідь на нього охоплюватиме лише частину (велику або меншу) сенсу, що міститься в питанні.
В. Ізбірательниє питання. Питання ставить деякий круг "предметів", не називаючи їх конкретно, з яких можна зробити вибір.
Цей вибір міститься відповідає на виборче питання. Наприклад: "На що він хворий?" — "Грипом".
Г. Іскомі питання, що не підказують відповіді. Наприклад: "Що він сказав?"; "Що Ви збираєтеся робити влітку?"- На питання такого типу можуть послідувати будь-які відповіді, які явним чином не пов'язані з тими смисловими орієнтирами, які містяться в питанні. Координація між питанням і іксовою відповіддю підтверджується тим фактом, що питання при іксовій відповіді не може будуватися так само, як будується при "да - ні" відповідях, альтернативних і виборчих відповідях.
Дана класифікація не є абсолютною і жорсткою.
Запропоновані чотири типи питань треба розглядати як основні орієнтири, до яких можуть більшою мірою тяжіти конкретні відповіді.
У основі ще однієї класифікації питань в бесіді лежить абсолютно інша якісна ознака, а саме, функціональна роль даного питання в цілісній програмі бесіди. У ній виділяються наступні типи питань:
А. Подспудниє питання — це ті змінні, в яких ми хочемо охарактеризувати испытуемого- Це, по суті справи, питання, які задає собі сам провідний бесіду. Зміст "прихованого", "генерального" питання породжує ціле віяло конкретних питань, відповіді на яких дозволяють нам проникнути в ті проблеми, які в ході бесіди явно не формулюються
В. Прямі питання — це засіб реалізації прихованого питання. Прямі питання можуть бути сформульовані в особистій формі: "Чи знаєте Ви."; "Що Ви думаєте о...?"; "Яке Ваша думка по приводу.?". Вони також можуть бути сформульовані в безособовій або напівбезособовій формі: "Деякі люди вважають, що."; "А як на ваш погляд?".
В. Фільтруючі питання — виконують функцію контрольних. Позитивна або негативна відповідь, отримана на них, повинна бути повторений на пов'язаних з ними по сенсу питання. Якщо у випробовуваного немає знання про предмет обговорення, то не може бути своїх думок і оцінок.
Основою ще однієї класифікації питань є характер зв'язку їх з досліджуваним, обговорюваним предметом. В цьому випадку виділяють: Прямі — безпосередньо стосуються досліджуваного предмету, наприклад: "Чи боязнь Вам звертатися до незнайомої людини?".
Непрямі — більш опосередковано стосуються досліджуваного предмету, залишаючи випробовуваному достатньо широкий вибір відповіді, наприклад: "Як Ви поступаєте, коли Вам буває боязнь звернутися до незнайомої людини?".
Проектні — стосуються тієї області, в яку включений досліджуваний предмет: "Чи всі бояться звертатися до незнайомих людей?". До них можна додати допоміжне питання: "Ну, а як Ви?".
Незалежно від конкретного виду питань і їх класифікації існує ряд загальних правил щодо неприйнятних в бесіді типів висловів.
Слід уникати навідних питань, які самій своїм формулюванням підказують відповідь: "Ви, звичайно, любите читати книги?"; питань, перша частина яких містить будь-яку оцінну позицію або точку зору експериментатора: "Я знаю, що такі упевнені в собі люди, як Ви, легко спілкуються. Чи не так?"; питань, що носять довільний, неперевірений, альтернативний характер: "Вам легко знайомитися з іншими людьми або Вам це важко зробити?" (випробовуваний може дотримуватися третьої точки зору, яка зовсім не задана цим питанням і тому може залишитися невисловленою); і, нарешті, питань, дуже широко сформульованих щодо предмету обговорення: "Як Ви відноситеся до інших людей?"
Якщо питання експериментатора починають зачіпати область, до якої випробовуваний відноситься хворобливо, то можна пом'якшити цю суб'єктивну хворобливість загальними фразами, що зменшують несприятливе враження: "Всім іноді доводиться переживати неприємності, розчарування"; "Батьки не завжди правильно розуміють своїх дітей" і тому подібне Іноді такі фрази полегшують випробовуваному повідомлення (пряме або непряме) про важливі для нього події, ситуації, оцінки.
Слідує, проте, як ми вже говорили, не зловживати коментарями і висловлювати їх якомога рідше, обережніше і завжди продумано.
Ефективність процесу бесіди багато в чому залежить від уміння слухати співбесідника. Слухати і сприймати означає, іншими словами, уміння не відволікатися, підтримувати постійну увагу, стійкий візуальний контакт. Оскільки швидкість мислення приблизно в чотири рази більше швидкості мови, слід використовувати час на аналіз і виводи з безпосередньо почутого.
Таким чином, проведення бесіди вимагає успішної реалізації психологом професійного уміння слухати, спостерігати, говорити.
Невербальне спілкування включає такі форми самовираження, які не спираються на слова і інші мовні символи. Його цінність полягає, зокрема, в тому, що воно спонтанне і виявляється несвідомо.
Невербальне спілкування містить достатньо елементів, які дозволяють переконатися в достовірності того, що сказане словами.
Розуміння невербальної мови в основному отримується при навчанні. І, хоча люди в цьому плані дуже відрізняються один від одного, встановлено, що чуйність в невербальному спілкуванні підвищується з віком і досвідом.
Вираз обличчя — міміка — головний показник відчуттів. Найлегше розпізнаються позитивні емоції: щастя, любов, здивування; важче — негативні: печаль, гнів, огида. Найбільш інформативні в даному випадку положення брів, "відвертість" або прищуренность око, положення губ. Особливо експресивні губи людини. Так, щільно стислі губи відображають глибоку задумливість, зігнуті — сумнів або сарказм17. Усмішка, як правило, виражає дружелюбність, потребу в схваленні, В той же час, як елемент міміки і поведінки вона залежить від регіональних і культурних відмінностей. Оскільки усмішка може відображати різні мотиви, слід бути обережним в її тлумаченні. Наприклад, надмірна усмішливість часто виражає потребу в схваленні або пошану по відношенню до начальства; усмішка, що супроводжується підведеними бровами, виражає готовність підкорятися, а усмішка з опущеними бровами виражає перевагу. Обличчя експресивно відображає відчуття, той, що тому говорить зазвичай намагається контролювати вираз свого обличчя" В неприємній ситуації натягнута усмішка видає відчуття неспокою і вибачення.
Візуальний контакт є виключно важливим елементом спілкування. Коли ми дивимося на того, що говорить, це означає не тільки зацікавленість, але і допомагає нам зосередити увагу на тому, що нам говорять, Під час бесіди той, що говорить і слухає то дивляться, то відвертаються один від одного, відчуваючи, що постійний погляд може заважати співбесідникові зосередитися. Час від часу очі співбесідників зустрічаються, але на короткий час. Легко підтримується візуальний контакт при обговоренні приємної теми; співбесідники уникають його, обговорюючи заплутані або неприємні питання. Наполегливий або пильний погляд в подібних випадках сприймається як ознака ворожості, створює несприятливе враження про те, що дивиться.
Візуальний контакт допомагає регулювати бесіду. Якщо що говорить те дивиться в очі, то відводить погляд убік, то він ще не закінчив говорити, Після закінчення свого вислову що говорить, як правило, прямо дивиться в очі співбесідникові, як би пропонуючи тому вступити в розмову.
Інтонація і тембр голосу. Що уміє слухати розуміє більше, ніж означають слова того, що говорить. Можна оцінити і тон голосу, швидкість мови, відмітити відхилення в побудові фраз (наприклад, аграмматизмы, незавершеність пропозицій), частоту пауз. Ці вокальні вирази разом з відбором слів і виразом обличчя дуже важливі для розуміння повідомлення. Відчуття співбесідника прямо відбиваються в тоні голосу. Легко розпізнаються, наприклад, гнів, печаль, декілька важче нервозність, ревнощі. Сила і висота голосу теж несуть додаткову інформацію про повідомлення того, що говорить. Так, наприклад, радість, недовір'я, ентузіазм передаються високим голосом, гнів і страх теж виражаються високим голосом, але в ширшому діапазоні тональності> сили і висоти звуків; печаль, горе, втома зазвичай передаються м'яким і приглушеним голосом з пониженням інтонації до кінця кожної фрази. Швидкість мови зростає, коли той, що говорить схвильований, стурбований або повідомляє про свої особисті труднощі. Швидко говорить і той, хто прагне переконати свого співбесідника. Повільна мова частіше свідчить про пригноблюваний стан, гору, зарозумілість або втому. Допускаючи в мові незначні помилки — повторення слів, невпевнений або неправильний їх вибір, обрив фрази на півслові — люди мимоволі виражають свої відчуття або наміри. Зазвичай мовні недоліки більш виражені при невпевненості співбесідника в собі, в стані хвилювання або при спробах обдурити. Часом звуки — вигуку, зітхання, нервовий кашель, пирхання і тому подібне — можуть означати більше, ніж слова.
Пози і жести. Установку і відчуття людини багато в чому можна визначити по його моториці, тобто по тому, як він стоїть або сидить, по його жестах і рухах. Поза що говорить, схиляється до того, що сидить, більш сприяє розгортанню спілкування, оскільки вона свідчить про увагу, В розмові важче з тими, хто відкидається назад або розвалюється в кріслі. Слід постежити, в якому положенні співбесідник відчуває себе найзручніше, як він стоїть, сидить, пересуває стілець або як рухається, коли думає, що на нього дивляться. Значення багатьох жестів рук або рухів ніг до певної міри очевидно. Наприклад, схрещені руки (або ноги) зазвичай указують на скептичну, захисну установку, тоді як не схрещені кінцівки виражають відкритішу установку довіри. Сидять, підперши долонями підборіддя, зазвичай в задумливості. Стояти, взявшись в боки, — ознака непокори, або, навпаки, готовності приступити до роботи. Руки, заведені за голову, виражають перевагу. Під час розмови голови співбесідників знаходяться в постійному русі; хоча кивание головою не завжди означає згоду, воно дієво допомагає бесіді, як би заохочуючи співбесідника продовжити мову. Кивки головою діють на співбесідника одобряюще, проте швидкий нахил або поворот голови убік, жестикуляція часто указують на те, що той, що слухає хоче висловитися.
Зазвичай і що говорить, і слухає легко розмовляти з тими, у кого жвавий вираз обличчя і експресивна моторика. Активна жестикуляція часто відображає позитивні емоції і сприймається як ознака зацікавленості і дружелюбності. Надмірна жестикуляція, проте, може бути виразом неспокою або невпевненості.
Іншим важливим чинником є міжособовий простір — як близько або далеко співбесідники знаходяться по відношенню один до одного.
Зазвичай, чим більше співбесідники зацікавлені один в одному, тим ближче вони розташовуються. При цьому соціальна відстань для неформальних соціальних і ділових відносин складає від 1,2 до 3,7 м, причому верхня межа більш відповідає формальним відносинам. На відстань між співбесідниками може вплинути і стіл, якщо під час бесіди він не використовується по своєму прямому призначенню, тобто на нім не пишуть, не малюють і тому подібне Стіл може асоціюватися в подібному випадку з високим положенням і владою, що може відразу ж надати бесіді вигляду ролевого спілкування. З цієї причини зручніше в деяких випадках проводити бесіди, сидячи поряд із співбесідником на стільцях, що стоять під кутом один до одного.
Невербальне спілкування дозволяє точніше зрозуміти сказане. У тому випадку, коли невербальні "повідомлення" противоречат сказаним словам, слідує особливо уважно віднестися до цієї обставини. На суперечливі жести і слова співбесідника слід відповідати підкреслено продумано, залишаючи собі час для оцінки того, що відбувається і ухвалення рішення. Наприклад, той, що говорить погоджується з вами, але проявляє при цьому ознаки сумніву: робить часті паузи, ставить питання, його обличчя виражає здивування і тому подібне В даному випадку можливий вислів такого типу: "Схоже, Ви до цього відноситеся скептично? І з чим це може бути зв'язано?" Подібний вислів виражає увага до того, що говорить і робить співбесідник, не викликаючи у нього неспокою або захисної реакції.
Отже, ефективність бесіди залежить не тільки від уваги до слів що говорить, але і в не меншому ступені від розуміння невербальних сигналів — жестів і міміки того, що говорить. Аналіз змісту вербального і невербального спілкування дозволяє правильно інтерпретувати зміст бесіди і, отже, підвищує рівень достовірності її результатів.
Висновки
По перше, бесіда — це форма спілкування з метою обміну думками, інформацією, почуттями тощо. Орієнтовно можна назвати такі функції бесіди: обмін інформацією; формування перспективних заходів і процесів; контроль і координація вже розпочатих дій; взаємне спілкування людей під час виконання виробничих завдань; підтримка ділових контактів на рівні виробничих підрозділів, регіонів, держав; пошук, висунення і оперативна розробка робочих ідей; стимулювання людської думки в новому напрямку; розв'язання етичних проблем, що виникли в якійсь ситуації, та ін.
Існують різні види бесід. Якщо за основу класифікації взяти мету спілкування та зміст бесіди, то можна виокремити бесіди ритуальні, глибинно-особистісні та ділові. Залежно від кількості учасників бесіди поділяються на індивідуальні та групові.
По друге звичайно, описані етапи бесіди не мають жорстких меж. Переходи між ними є поступовими і плавними. Проте "перескакування" через окремі фази бесіди може привести до різкого зниження достовірності отримуваних даних, порушити процес спілкування, діалогу співбесідників.
По трете ефективність бесіди залежить не тільки від уваги до слів що говорить, але і в не меншому ступені від розуміння невербальних сигналів — жестів і міміки того, що говорить. Аналіз змісту вербального і невербального спілкування дозволяє правильно інтерпретувати зміст бесіди і, отже, підвищує рівень достовірності її результатів.
|
