Курсовая работа: Тренінгові робота практичного психолога

КУРСОВА РАБОТА

Дисципліна

Теорія і практика психологічного тренінгу

Тема

Тренінгові робота практичного психолога

Зміст

Вступ

1. Сучасні погляди на тренінгову роботу практичного психолога

1.1 Психологічна корекція як сфера діяльності практичного психолога

1.2 Психологічний тренінг як метод практичної психології

1.3 Поведінковий напрям в психокорекційній роботі

1.4 Комунікація: поняття і основні підходи в психології

2. Матеріали та методи дослідження

2.1 Презентація

2.2 Програма тренінгу комунікативних здібностей

2.3 Формування тренінгової групп

3. Проведення та аналіз тренінгу з комунікативної некомпетентності

3.1 Проблеми та трудності які виникли при проведенні тренінгу

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

На сьогоднішній день не можливо уявити собі практичної діяльності психолога без різноманітних видів групової роботи з дітьми та дорослими. При всьому її змістовному та методичному різноманітті дуже часто вона об означається одним «чарівним» словом – тренінг.

Психологічний тренінг – це особлива форма групової роботи зі своїми можливостями, границями, правилами та проблемами. Вона навчає новим навикам, допомагає засвоїти інші психологічні можливості. Його особливість в тому, що учень займає активну позицію, а засвоєння навиків проходить в процесі проживання, особливого досвіду поведінки, відчування, діяльності.

Мета роботи : на основі вивченої та проаналізованої літератури, навчитись створювати авторські тренінгові програми та проводити тренінги.

Задачі роботи :

1.Підібрати літературу на тему тренінгові діяльність практичного психолога;

2.Ознайомитись та проаналізувати підібрану літературу;

3.Створити авторську тренінгові програму;

4.Провести тренінг;

5.Проаналізувати ефективність і результативність тренінгу.

6.написати виводи.

Об’єкт : Тренінгові діяльність практичного психолога.

Предмет: Аналіз літератури з комунікативних проблем та створення авторської тренінгової програми з комунікативних проблем.

Тренінг розраховано на потенційного користувача. Інформація о проведені тренінгу була розміщена у всесвітній мережі Інтернет.

Тренінгова група формувалась на таких принципах:

1. чоловіки та жінки;

2. вік: 23-35 років;

3. робітники середнього соціального статусу.

Проведення тренінгу намічається на 21 березня 2008 року за адресою: м. Харків, вул. Чкалова, 134. Початок о 12:00.

1. Сучасні погляди на тренінгову роботу практичного психолога

1.1 Психологічна корекція як сфера діяльності практичного психолога

Психологічна культура - це турбота про своє психічне здоров'я, уміння виходити з психологічних криз самому і допомагати близьким людям. У психологічній культурі виділяють три основні компоненти:

1. Самопізнання і самооцінка

2. Пізнання інших людей

3. Уміння управляти своєю поведінкою, емоціями, спілкуванням.

Оволодіння психологічною культурою саме по собі несе великий психотерапевтичний заряд. Багато проблем чоловік може вирішувати самостійно, використовуючи рекомендації фахівців - психологів. Кожна людина може бути сам для себе інтуїтивним психологом, оцінювати свої психічні стани, особливості поведінки і прояву емоцій. Проте бувають ситуації, коли людина не може самостійно справитися з складними проблемами, які зустрічаються на його життєвому шляху, і потребує психологічної допомоги [13, стр.13].

Психологічна допомога включає: психодіагностику, психокорекцію, психотерапію, психологічне консультування, профорієнтацію і ін. Залежно від віку, особливості життєвої ситуації людини, стану здоров'я, наявності або відсутності певного життєвого і соціального досвіду і т.д. таку допомогу може надати: психолог - фахівець з базовою психологічною освітою, який володіє методами оцінки психічних явищ і уміння їх коректувати;

психотерапевт - лікар за освітою, який надає людині допомогу в рішенні проблем, пов'язаних з психічним здоров'ям, але не з психопатологією. За наявності психопатології необхідно звернутися по допомогу до лікаря-психіатра.

Достатньо дискусійним і по теперішній час є питання про розділення двох сфер психологічної допомоги - психологічну корекцію і психотерапію. Як у психокорекції, так і в психотерапії пред'являються схожі вимоги до особи клієнта і фахівця, що надає допомогу; до рівня його професійною підготовка кваліфікації і професійним навикам; використовуються однакові процедури і методи; пред'являються однакові вимоги; допомога виявляється в результаті специфічної взаємодії між клієнтом і фахівцем. На думку Ю.Е. Альошиної, відмінність термінів психокорекції і психотерапія виникла не у зв'язку з особливостями роботи, а з укоріненою думкою, що психотерапією можуть займатися люди, що мають спеціальну медичну освіту. Крім того, термін психотерапія (Psychothrapy) є міжнародною і в багатьох країнах світу однозначно використовується по відношенню до методів роботи, здійснюваних професійними психологами. Існують певні труднощі в розмежуванні на практиці понять психологічна корекція і психотерапія. На думку Р.С. Немова, різниця між поняттями психотерапія і психокорекція полягає в наступному: психотерапія - це система медико-психологічних заходів, вживаних лікарем для лікування різних захворювань, психокорекція - сукупність психологічних прийомів, використовуваних психологом для виправлення недоліків психології або поведінки психічно здорової людини. Термін корекція буквально означає виправлення [13, стр.20].

Психокорекція - це система заходів, направлених на виправлення недоліків психології або поведінки людини за допомогою спеціальних засобів психологічної дії. Психокорекції підлягають недоліки, що не мають органічної основи і що не є такими стійкими якостями, які формуються досить рано і надалі практично не змінюються. Виділяють специфічні риси психо-коректувального процесу, що відрізняють його від психотерапії. Психокорекція орієнтована на клінічно здорову особу людей, що мають в повсякденному житті психологічні труднощі, проблеми, скарги невротичного характеру, а також на людей, що відчувають себе добре, проте охочих змінити своє життя або що ставлять перед собою мету розвитку особи. Корекція орієнтується на здорові сторони особи незалежно від ступеня порушення. У психокорекції частіше орієнтуються на сьогодення і майбутнє клієнтів. Психокорекція зазвичай орієнтується на середньострокову допомогу (на відміну від малотривалого - до 15 зустрічей - допомозі при консультуванні і довгостроковою - до декількох років - допомозі при психотерапії). У психокорекції акцентується ціннісний внесок психолога, хоча відхиляється нав'язування певних цінностей клієнтові. Психо-коректувальні дії направлені на зміну поведінки і розвиток особи клієнта. Основна відмінність психокорекції від дій, налаштованих на психологічний розвиток людини, полягає в тому, що психокорекція має справу з вже сформованими якостями особи або видами поведінки і направлена на їх переробку, тоді як основне завдання розвитку полягає в тому, щоб за відсутності або недостатньому розвитку сформувати у людини потрібні психологічні якості. Відмінність між психотерапією і психокорекція полягає в тому, що психотерапія має справу з різного роду порушеннями у людей, страждаючих різними видами соматичних або психічних захворювань (розладів). Багато аномалій психіки і поведінки людей, які виявляються в захворюваннях, схожі на ті, з якими має справу психолог, психокорекції, що займається. Проте людей, що звертаються по допомогу до психотерапевта, зазвичай називають хворими або пацієнтами, а тих, хто потребує тільки коректувальної допомоги, іменують клієнтами. Клієнт - це нормальний, фізично і психічно здорова людина, у якої в житті виникли проблеми психологічного або поведінкового характеру. Він не здатний самостійно вирішити їх і тому потребує сторонньої допомоги. Як об'єкти коректувальної дії можуть виступати особа, сім'я або група[13, стр.24]..

Види психокорекції.

Виходячи з певних критеріїв, психо-коректувальні заходи можна класифікувати.

1. По характеру спрямованості виділяють корекцію:

симптоматичну;

каузальну.

Симптоматична корекція (корекція симптомів). як правило, припускає короткочасна дія з метою зняття гострих симптомів відхилень в розвитку, які заважають перейти до корекції каузального типу. Каузальна (причинна) корекція направлена на джерела і причини відхилень. Даний вид корекції триваліший за часом, вимагає значних зусиль, проте ефективніший в порівнянні з симптоматичною корекцією, оскільки одні і ті ж симптоми відхилень можуть мати абсолютно різну природу, причини і психологічну структуру порушень.

2. За змістом розрізняють корекцію;

пізнавальної сфери;

особи;

афектно-вольової сфери;

поведінкових аспектів;,

міжособистих відносин внутрішньо групових взаємин (сімейних, подружніх, колективних); дитячо-батьківських.

3. За формою роботи з клієнтом розрізняють корекцію:

індивідуальну; групову: у закритій природній групі (сім'я, клас, співробітники і т.д.); у відкритій групі для клієнтів з схожими проблемами; змішану форму (індивідуально-групову).

4. По наявності програм:

програмовану;

імпровізовану.

5. По характеру управління коригуючими діями:

директивну;

недирективну.

6. За тривалістю:

надкоротку (надшвидку);

коротку (швидку);

тривалу;

надтривалу.

Надкоротка психокорекція триває хвилини або годинник і направлена на вирішення актуальних ізольованих проблем і конфліктів. Її ефект може бути нестійким. Коротка психокорекція триває декілька годин і днів. Застосовується для вирішення актуальної проблеми, як би <запускає> процес зміни, який продовжується і після завершення зустрічей. Тривала психокорекція продовжується місяці, в центрі уваги - особовий зміст проблем. Під час корекції опрацьовується безліч деталей, ефект розвивається поволі і носить стійкий характер. Надтривала психокорекція може продовжуватися роки і зачіпає сфери свідомого і несвідомого. Багато часу приділяється досягненню розуміння суті переживань. Ефект розвивається поступово, носить тривалий характер.

7. За масштабом вирішуваних задач розрізняють психокорекцію:

загальну;

приватну;

спеціальну.

Під загальною корекцією розуміються заходи загально-коректувального порядку, нормалізуючі спеціальне мікросередовище клієнта, регулюючі психофізичну, емоційну навантаження відповідно до вікових і індивідуальних можливостей, що оптимізують процеси дозрівання психічних властивостей у особи, що саме по собі може сприяти ліквідації психічних порушень і гармонізації особи в ході подальшого розвитку[13, стр.30]..

Під приватною психокорекцією розуміють набір психолого-педагогічних дій, що є адаптовані для дитячого і підліткового віку психокорекційні прийоми і методики, використовувані в роботі з дорослими, а також спеціально розроблені системи психокоректувальних заходів, заснованих на ведучих для певного віку онтогенетичних формах діяльності, рівнях спілкування, способах мислення і саморегуляції. Кожен прийом має, як правило, декілька напрямів психокоректувальної дії. Приватна психокорекція озброює фахівця арсеналом засобів психологічної дії, якими він насищає програму групової або індивідуальної роботи. Спеціальна психокорекція - це комплекс прийомів, методик і організаційних форм роботи з клієнтом або групою клієнтів одного віку, що є найбільш ефективними для досягнення конкретних завдань формування особи, окремих її властивостей або психічних функцій, що виявляються в поведінці, що відхиляється, і утрудненій адаптації (соромливість, агресивність, невпевненість, наднормативність або асоціальність, невміння діяти за правилами і утримувати узяту на себе роль, чітко висловлювати свої думки, боязлива, аутичність, схильність до стереотипії, конфліктність, завищена самооцінка і т.д.). Спеціальна психокорекція, таким чином, покликана виправляти наслідки неправильного виховання, що порушило гармонійний розвиток, соціалізацію особи. Негативні аспекти можуть бути обумовлені як суб'єктивними, так і об'єктивними чинниками. Особливий випадок представляють умови дитячих будинків, виправних установ для повнолітніх, виховання в яких невіддільно від корекції. У цих випадках первинним чинником, що порушує психічний онтогенез, є психогения, і психокорекція направлена на подолання результатів неправильного виховання.

Не дивлячись на відмінність в теоріях, цілях, процедурах і формах коректувальної роботи, психологічна дія зводиться до того, що одна людина намагається допомогти іншому.

Коректувальна ситуація включає 5 основних елементів:

1. Людина, яка страждає і шукає полегшення своєї проблеми. Людина, яка має цілий ряд проблем різного роду і потребує психологічної допомоги, в психокорекції, - це клієнт.

2. Людина, яка допомагає і завдяки навчанню або досвіду сприймається як здатний надавати допомогу. - це психолог, психокоректор.

3. Теорія, яка використовується для пояснення проблем клієнта. Психологічна теорія включає психодинаміку, принципи навчання і інші психічні чинники.

4. Набір процедур (техніки, методів), використовуваних для вирішення проблем клієнта. Ці процедури безпосередньо пов'язані з теорією.

5. Спеціальні соціальні відносини між клієнтом і психологом, які допомагають полегшити проблеми клієнта.

Психолог повинен прагнути до створення такої атмосфери, яка дозволяє клієнтові з оптимізмом дивитися на вирішення своїх проблем. Таке спеціальне відношення є чинником, характерним для всіх форм дії [13, стр.33].

1.2 Психологічний тренінг як метод практичної психології

Психотерапією в даний час прийнято розуміти широку область наукової і практичної діяльності фахівців (медиків, психологів і ін.), усередині якої наявна велика кількість різноманітних теоретико-методичних підходів. Можна говорити про існування медичній, психологічній, соціологічній і філософській моделях психотерапії. У вузькому сенсі слова (медична модель) психотерапія розуміється як комплексна лікувальна вербальна і невербальна дія на емоції, думки, самосвідомість людини при багатьох психічних, нервових і психосоматичних захворюваннях.

Буквальне значення терміну "психотерапія" пов'язано з двома його тлумаченнями, що базуються на перекладі грецьких слів psyche, - душа і therapeia - лікування: "зцілення душею" або "лікування душі". Сам термін "психотерапія" був введений в 1872 році Д. Тьюком в книзі "Ілюстрації впливу розуму на тіло і став широко популярний з кінця XIX століття.

Останніми роками умовно розрізняють клінічно орієнтовану психотерапію, направлену переважно на пом'якшувальне або ліквідацію наявної симптоматики, і особово-орієнтовану психотерапію, яка прагне допомогти людині змінити своє відношення до соціального оточення і до особи. При цьому слід пам'ятати про неоднозначне вживання останнього терміну:

по-перше, як підходу [18, стр.44].

по-друге - ширше - як екзистенціальний-гуманістичного напряму в психотерапії;

по-третє - в найбільш широкому значенні - як психотерапії, що базується на положеннях основних напрямів сучасній психології: динамічному, поведінковому і гуманістичному.

Практичний психолог - груповий тренер використовує ті ж методи, що і клінічний психотерапевт; різниця полягає, перш за все, в їх націленості. Його найважливіше завдання полягає не в знятті або полегшенні симптомів хворобі, а в створенні умов для оптимального функціонування особи і її розвитку, зокрема, в цілях поліпшення взаємин з іншими людьми (з членами сім'ї, колегами і ін.).

Груповий психологічний тренінг не зводиться тільки до соціально-психологічного. Область його застосування значно ширша, ніж у останнього, і зовсім не обмежується розвитком навиків ефективного спілкування і підвищенням комунікативної компетентності [1, стр.25].

Один з провідних фахівців з тренінгів в нашій країні Ю.Н. Емельянов відзначає: "При цьому термін "тренінг", на нашу думку, в структурі російської психологічної мови повинен використовуватися не для позначення методів навчання, а для позначення методів розвитку здібностей до навчання або оволодіння будь-яким складним видом діяльності, зокрема спілкуванням" (1985, с.89). Слідуючи цьому підходу, він пропонує чітко розмежовувати учбовий і тренувальний аспект в роботі групи. Можна погодитися з подібним поглядом, додавши, що тренінг це не тільки метод розвитку здібностей, але і метод розвитку різноманітних психічних структур і особи в цілому.

В даний час в літературі і практичній роботі термін "тренінг" трактуючи набагато ширше, ніж він розумівся всього лише кілька років тому. Так, відомий фахівець в області нейролингвистичного програмування і акмеології А.П. Ситников дає таке визначення тренінгу: "Тренінги (повчальні ігри) є синтетичною антропотехникой, що поєднує в собі учбову і ігрову діяльність, що проходять в умовах моделювання різних ігрових ситуацій..." (1996, С.144). При цьому під антропотехнікою він розуміє таку складову акмеологичної практики, яка направлена на перетворення "природно даних людині здібностей" (М.К. Мамардашвили) і формування на їх основі культурного феномена професійної майстерності. Він виділяє три основних антропотехники: навчання, учення і гру [6, стр.65].

Груповий психологічний тренінг є сукупність активних методів практичної психології, які використовуються з метою формування навиків самопізнання і саморозвитку. При цьому тренінгові методи можуть застосовуватися як в рамках клінічної психотерапії при лікуванні неврозів, алкоголізму і ряду соматичних захворювань, так і в роботі з психічно здоровими людьми, що мають психологічні проблеми, в щілинах надання їм допомозі в саморозвитку.

1.3 Поведінковий напрям в психокорекційній роботі

Поведінковий напрям в психокорекційній роботі бере свій початок від робіт Д. Вольпс і А. Лазаруса (середина 50-х - початок 60-х років), хоча коріння його йде в бихевіоризм Д. Уотсона і Э. Торндайка. У основі даного напряму виділяють три класичні психологічні напрями:

1. Роботи Д. Вольпе, А. Лазаруса, засновані на ідеях И.П. Павлова і З. Халла.

2. Теорія оперантного навчання Б. Скіннера.

3. Теорія когнітивного навчання. В даний час в бихевіоральной психокорекції співіснують три основні тенденції:

· Класичне обумовлення, висхідне до експериментальних традицій И.П. Павлова.

· Оперантне обумовлення, пов'язане з ім'ям Б. Скіннера і його модифікаціями поведінки.

· Мулипімодальноє програмування.

1. Класична теорія умовних рефлексів І.П. Павлова з'явилася фундаментом, на якому було побудовано сучасну будівлю поведінкової корекції. На основі принципів класичного обумовлення створені такі методики корекції поведінки, як методика аверсивного обумовлення, методика контролю стимулу і т.д. І.П. Павлов вперше відповів на питання, яким чином нейтральний стимул може стати умовним подразником, який протікає автоматично. І.П. Павлов показав, що формування умовного рефлексу підкоряється ряду вимог:

- суміжності - збігу за часом індиферентного і безумовного подразників з деяким випередженням першого;

- повторення - багатократне поєднання індиферентного і безумовного подразників [13, 68].

Таким чином, один з шляхів управління поведінкою - управління пред'явленням стимулів, які викликають реакцію, а також організація зовнішнього оточення і контролю за ним. Організовуючи зовнішнє оточення, певним чином можна формувати певну поведінку людини.

2. Теорія оперантного обумовлення пов'язана з іменами Э. Торндайка і Б. Скіннера. На відміну від принципу класичного обумовлення стимул - реакція(S >R) учені розробили принцип оперантного обумовлення реакція - стимул> (R->S), згідно якому поведінка контролюється його результатами і наслідками. Звідси слідує можливий спосіб впливу на поведінку через дію на його результати.

При використанні оперантних методів управління результатами поведінки здійснюється для дії на саму поведінку. Тому особливе значення надається етапу функціонального аналізу, або поведінкової діагностики. Завдання цього етапу полягає у визначенні підкріплюючої значущості об'єктів, що оточують клієнта, встановленні ієрархії їх підкріплюючої сили. Здійснити це можливо за допомогою прямого спостереження за поведінкою людини і встановленням зв'язку між частотою і інтенсивністю поведінки (залежна змінна), що проявляється, і об'єктами, що є в цей час, і подіями, відбуваються в оточенні (незалежна змінна) [13, 69].

Оперантні методи можуть бути використані для вирішення наступних завдань:

- формування нового стереотипу поведінки, якої раніше не було в поведінковому репертуарі людини (наприклад, поведінка самозатверджуючого типу у пасивної дитини, елементи сумісної гри у соромливої дитини і ін.).

- зменшення або згаснення небажаної поведінки досягається за допомогою методик покарання, згаснення, насичення, позбавлення всіх позитивних підкріплень.

- підтримка бажаного стереотипу поведінки в звичайних (природних) умовах.

3. Мультимодальне програмування, або мультимодальна поведінкова корекція. У цьому напрямі центральне місце відводиться дії на цілісну організацію особи. В межах цього новітнього напряму (А. Лазарус, А. Бандура, Т. Нейланс і ін.), що включає когнітивний-орієнтовану техніку моделювання, формування поведінки, отримали розвиток програми саморегуляції, когнітивного саморегулювання, когнітивної модифікації поведінки.

Останніми роками цю течію знаходить все більше прихильників. Одне з останніх досягнень поведінкової психотерапії - зняття посттравматичного синдрому за допомогою білатеральних рухів очей. Відкритий в 1987 р. (Ф. Шапіро), цей метод добре зарекомендував себе в роботі з ветеранами війни у В'єтнамі, жертвами насильства і т.д.

На чолі сучасних біхевиориальних теорій людини знаходиться уявлення про те, що людина - продукт і одночасно виробник свого навколишнього середовища. Істотною відмінністю від традиційного біхевиоризма є його орієнтованість на реальні дії. Тобто людина трактується як діяч, своїми діями що змінює дійсність. Не реакція, а її акція – таке відмінність сучасної біхевиориальной концепції в її трактуванні людини.

В рамках цього підходу розроблений ряд методик моделювання поведінки, за допомогою яких вирішуються наступні завдання:

- побудова нових стереотипів поведінки;

- погашення наявних неадаптивних стереотипів;

- полегшення прояву слабо представлених в репертуарі клієнта стереотипів.

Для теорії навчання характерне виділення двох фаз: придбання якого-небудь стереотипу поведінки грає істотну роль не у фазі придбання стереотипу, а у фазі виконання.

При навчанні за допомогою моделі спостерігач набуває нового стереотипу поведінки, який раніше був відсутній в його репертуарі. Спостереження за моделлю укріплює або підсилює певні стереотипи поведінки (спостереження позитивних наслідків певної поведінки укріплює цей стереотип і навпаки); підвищує функцію дискримінації подразника, що має характер позитивного або негативного підкріплення.

У біхевіориальному напрямі поняття особи не тільки не розроблене, але просто відсутній. Основні поняття, що застосовуються до особи, відносяться до її поведінки. Тому основні реакції, на які направлені дії психолога, - реальна поведінка людини в реальному світі. Вся біхевиориальна психокорекція безпосередньо пов'язана з навчанням. Тому базисна термінологія відображає основні концепції навчання. Основними є наступні поняття: обумовлення; генералізує; загасання; контробумовлення; ефекти часткового підкріплення; викликані емоційні реакції; реакція уникнення; конфлікт; надмірна поведінка [13, 70].

Обумовлення. Розрізняють два види обумовлення:

1. Класичне (павловське), коли навчання відбувається завдяки підкріплюючому поєднанню стимулів.

2. Оперантно (скіннерівске), коли навчання відбувається шляхом вибору стимулу, що супроводжується позитивним (на противагу негативному) підкріпленням. Розрізняють також безумовне підкріплення, яке відбувається зовні спеціально організованого обумовлення.

Генералізує. Це поняття відображає феноменологію, що відноситься до стимулу і узагальнення дії. На початку 50-х років До. Ноубл, Дж. Лейси і Р. Смит експериментально показали, що існує не тільки моторне, емоційне, але і вербальне і також візуальне узагальнення.

«Загасання». Це поняття відображає закономірності, пов'язані із зникненням реакцій, викликаних в результаті обумовлення. Можна прослідкувати дію згасання, коли, поступово знижуючи неприємний звук при наближенні дитини до тварині, можна реєструвати і загасання викликаної реакції страху.

«Ефект часткового підкріплення». Поняття відображає феномен поведінки, при якій підкріплення, хоч і не постійне, викликає бажану дію. Саме на цьому психологічному ефекті заснована дія гральних автоматів.

«Викликані емоційні реакції». Поняття фіксує феномен, при якому пред'явлення байдужого умовного стимулу у поєднанні з хворобливим безумовним стимулом викликає страх при повторенні пред'явлення байдужого умовного стимулу.

«Реакція уникнення». Дане поняття характеризує явище зникнення емоцій страху, коли суб'єкт научається уникати дії хворобливого стимулу.

«Конфлікт». Під конфліктом розуміється суперечність між потребою і пов'язаною з нею реакцією уникнення. Наприклад, реакція уникнення, пов'язана з придушенням сексуальної потреби, викликає фрустрацию і відчуття самоти.

«Надмірна поведінка» (рухове, емоційне) виникає як різновид реакції уникнення, в якій відбувається та, що генералізує дій, що отримали раніше негативне підкріплення або їх заміщення за допомогою спрямованості на інший об'єкт. Наприклад, обпікшись на молоці, - дмеш на воду.

Для поведінкової корекції характерний наступне:

- прагнення психолога надати допомогу клієнтам, щоб вони реагували на життєві ситуації так, як хочуть самі, тобто сприяти збільшенню потенціалу їх особистої поведінки або виключенню небажаних способів реагування;

- відсутність вимоги змінити емоційні відносини і відчуття клієнта;

- наявність позитивних відносин між психологом з клієнтом, що є необхідним, але недостатньою умовою ефективної коректувальної дії;

- скарги клієнта розглядаються не як симптоми лежачої за ними проблеми, а як значущий матеріал, на якому фокусуються корекційні дії [13, 71].

Цілі корекції. Відповідно до загальної спрямованості біхевиориальні концепції основна мета коректувальних дій - забезпечення нових умов для навчання, тобто вироблення нової адаптивної поведінки або подолання поведінки, яка стала дезадаптивним. Цілі коректувальних дій в поведінковій психокорекції формулюються або як навчання новим адаптивним формам поведінки, або як згасання і гальмування тих, що є у суб'єкта дезадаптивних форм поведінки. Приватні цілі можуть включати формування нових соціальних умінь, оволодіння психологічними прийомами саморегуляції, подолання шкідливих звичок, зняття стресу, позбавлення від емоційних травм і т.д.

Позиція психолога. У біхевіоріальній психокорекції психолог виступає в чітко певній ролі вчителя, наставника або лікаря. Відповідно до фіксованої ролі він повинен бути готовий прийняти на себе вантаж соціально-психологічній моделі, зразка для наслідування, яким він виступає в очах клієнта, а також усвідомлювати специфіку захисного механізму ідентифікації, важливу роль, що грає для клієнта, в біхевіоріальній психокорекції.

Вимоги і очікування від клієнта. Роль психолога носить чітко фіксований характер. Так само чітко визначається і роль клієнта. Заохочується активність, свідомість в постановці цілей, бажання співробітничати з психологом і імпровізації з новими формами поведінки.

Найважливішим моментом виступає вироблення готовності до застосування нових форм поведінки. Оскільки корекції піддається в основному поведінка що звернувся, то і завданням коректувальної діяльності виступає формування оптимальних поведінкових навиків. А психічні розлади різного типу розглядаються як форми неадаптивної поведінки.

психологічний корекція комунікація тренінг

1.4 Комунікація: поняття і основні підходи в психології

Спілкування - категорія, яка є основоположною для даної теми. Б.Ф. Ломов в роботі “Проблема спілкування в психології”, як відомо, назвав проблему спілкування “базовою категорією, логічним центром загальної системи психологічної проблематики”, вказавши неодноразово на її недостатню розробленість в психології. Спілкування - це багатоплановий процес розвитку контактів між людьми, породжуваний потребами спільної діяльності (визначення, дане А.В. Петровським).

Спілкування - специфічна форма взаємодії людини з іншими людьми як членами суспільства, в спілкуванні реалізуються соціальні відносини людей(визначення, дане Л.Д. Столяренко).

У спілкуванні виділяють три взаємозв'язані сторони: комунікативна сторона спілкування полягає в обміні інформацією між людьми. Спілкуючись, люди звертаються до мови як одному з найважливіших засобів спілкування; інтерактивна сторона полягає в організації взаємодії між людьми, наприклад, потрібно погоджувати дії, розподілити функції або вплинути на настрій, поведінку, переконання співбесідника; перцептивна сторона спілкування включає процес сприйняття один одного партнерами по спілкуванню і встановлення на цій основі взаєморозуміння [14, стр.44].

До засобів спілкування відносяться:

1. Мова - система слів, виразів і правил їх з'єднання в осмислені вислови, використовувані для спілкування.

2. Інтонація, емоційна виразність, яка здатна додавати різний сенс одній і тій же фразі.

3. Міміка, поза, погляд співбесідника можуть підсилювати, доповнювати або спростовувати сенс фрази.

4. Жести як засоби спілкування можуть бути як загальноприйнятими, тобто мати закріплені за ними значення; або експресивними, тобто служить для більшої виразності мові.

5. Відстань, на якому спілкуються співбесідники, залежить від культурних, національних традицій, ступеня довіри [13, стр.13].

У процедурі спілкування виділяють наступні етапи:

1. Потреба в спілкуванні(необхідно повідомити або дізнатися інформацію, вплинути на співбесідника і т.п.) спонукає людину вступити в контакт з іншими людьми.

2. Орієнтування в цілях спілкування, в ситуації спілкування.

3. Орієнтування в особі співбесідника.

4. Планування змісту свого спілкування, людина уявляє собі (зазвичай несвідомо), що саме скаже.

5. Несвідомо(іноді свідомо) людина вибирає конкретні засоби, мовні фрази, якими буде використовувати, вирішує, як говорити, як поводитися.

6. Сприйняття і оцінка у відповідь реакції співбесідника, контроль ефективності спілкування на основі встановлення зворотного зв'язку.

7. Коректування направлення, стиля, методів спілкування.

Якщо яке-небудь з ланок акту спілкування порушене, то що говорить не вдається добитися очікуваних результатів спілкування - воно виявиться неефективним. Ці уміння називають “соціальним інтелектом”, ”практично-психологічним розумом”, ”комунікативною компетентністю”, ”комунікабельністю”.

Виділяють наступні види спілкування:

1. «Контакт масок» - формальне спілкування, коли відсутнє прагнення зрозуміти співбесідника, використовуючи звичні маски (ввічливості, строгості, байдужості, скромності і т.п.) - набор виразів обличчя, жестів, стандартних фраз, що дозволяють приховати дійсні емоції, відношення до співбесідника. Іноді такий контакт виправданий, щоб “не зачіпати” один одного без потреби, щоб “відгородитися” від співбесідника.

2. Примітивне спілкування, коли оцінюють іншу людину як потрібний або об’єкт: що заважає, потрібний, то активно вступають в контакт, якщо заважає - відштовхнуть або агресивні грубі репліки. Якщо отримали від співбесідника бажане, то втрачають подальший інтерес до нього і не приховують цього.

3. Формально-рольове спілкування, коли регламентовані і зміст, і засоби спілкування і замість знання особи співбесідника обходяться знанням його соціальної ролі.

4. Ділове спілкування, - коли враховують особливості особи, характеру, віку, настрою співбесідника, але нецікаві справи більш значущі, ніж можливі особові розбіжності.

5. Духовне, міжособистісне спілкування друзів, коли можна торкнутися будь-якої теми і не обов'язково вдаватися до допомоги слів, друг зрозуміє вас і по виразу обличчя, інтонації, рухам.

6. Маніпулятивне спілкування направлене на отримання вигоди від співбесідника, використовуючи різні прийоми (лестощі, залякування, демонстрація доброти і т.п.),в залежності від особливостей особи співбесідника.

7. Світське спілкування. Суть його в безпредметності, тобто люди говорять не те, що думають, а то, що належить говорити в подібних випадках; це спілкування зачинене ,так як точки зору людей на те або інше питання не мають ніякого значення і не визначають характеру комунікацій [18, стр. 35].

Комунікація – поняття, близьке до спілкування, але розширене. Це зв'язок, в якому відбувається обмін інформацією між системами в живій і неживій природі. Комунікативний акт аналізується і оцінюється по наступних компонентах:

· Адресант – суб'єкт комунікації;

· Адресат – кому направлено повідомлення;

· Повідомлення – переданий зміст;

· Код – засоби передачі повідомлення;

· Канал зв'язку;

· Результат – те, що досягнуте у результаті комунікації.

Комунікація розглядається і як смисловий аспект взаємодії соціального. Оскільки кожна індивідуальна дія виконується в умові прямих і непрямих відносин з іншими людьми, воно містить на ряду з фізичними – комунікативний аспект. Дії, свідомо орієнтовані на смислове їх сприйняття іншими людьми, іноді називають комунікативними. Розрізняють процес комунікації і складові його акти. Основні функції процесу комунікації полягають в досягненні соціальної спільності при збереженні індивідуальності кожного його елементу. У окремих актах комунікації реалізуються управлінська, інформативна, емотивна і фатична функції [18, 278-279].

2. Матеріали та методи дослідження

2.1 Презентація

Дорогі друзі, ми раді вітати вас. Оскільки в житті досить багато різноманітних комунікативних і соціально – перцептивних комунікативних форм поведінки, в освоєнні яких чоловік може випробовувати утруднення, обговоримо типові випадки, які стосуються кожного, саме ті ситуації, пов'язані з не комунікативною компетенцією, які привели вас на наш тренінг.

Під оптимальною формою спілкування розуміється така, яка в якнайкращому ступені сприяє встановленню між людьми хороших особистих взаємин типу симпатії, пошани, визнання, особистого розташування, довіри та інші.

Може бути декілька можливих причин утруднення в освоєнні оптимальних форм спілкування. Такі причини допустимо розділити на дві основні групи: внутрішні і зовнішні. До внутрішніх причин відносяться, наприклад, відсутність або слабкий розвиток у даної людини інтересу до людей, невпевненість людини в собі, боязнь бути знехтуваним, невміння емоційне позитивно спілкуватися з людьми, вчасно знаходити потрібні слова і форми поведінки. До можливих зовнішніх причин дефіциту нормального спілкування можна віднести несприятливість ситуації спілкування, негативні індивідуальні особливості людей, що спілкуються один з одним.

Кожний з вас стикається з такими проблемами практично щодня: удома, на роботі, в суспільному транспорті і т.д. завдяки нашому тренінгу ви навчитеся гідно виходити з безглуздих ситуацій, пов'язаних із спілкуванням, вирішите проблеми не комунікативної компетентності і т.д.

Кожному слухачеві була надана коротка програма тренінгу

2.2 Програма тренінгу комунікативних здібностей

Метою даного тренінгу є підвищення рівня комунікативної компетентності.

Завдання , на вирішення яких направлений тренінг:

1. виявити у учасників проблеми не комунікативної компетентності;

2. виявити причини не комунікативної компетентності;

3. з'ясувати сфери діяльності, в яких виявляється комунікативна не компетентність;

4. провести корекційну роботу по підвищенню рівня комунікативної компетентності.

Програма тренінгу розрахована на 2 години

Блок 1. Адаптація до групи та методу роботи

Мета: познайомитися з учасниками тренінгу, визначити очікування учасників та налаштувати учасників на роботу.

Притча про Муллу Насреддіна (5 хвилин).

Одного разу Мулла Насреддін пізно увечері повертався додому, і коли він проходив мимо кладовища він почув вдалині кінський тупіт, і вирішив, що це розбійники. Він кинувся бігти у бік кладовища, забіг на нього, але спіткнувся у свіжо вириту могилу і впав в неї.

А вершники були зовсім не розбійники, а цілком мирні дехкани. Вони побачили що людина біжить, вирішили, що йому потрібна допомога і кинулися за ним. Підбігають до могили, а там лежить Мулла Насреддін і дивиться на них. Вони його і питають:

- Чому ви тут лежите?

А Мулла вже зрозумів свою помилку, і відповідає:

- Це дуже складне філософське питання. Єдине що я можу сказати, що ви тут через мене, а я тут через вас.

Ви тут через мене, а я тут через вас, і тому давайте почнемо..

Правила роботи в групі (10 хвилин)

Тренер пропонує учасникам перед початком роботи розробити групові норми, яких будуть дотримуватись всі учасники протягом всього тренінгу. Всі запропоновані правила тренер записував на ватмані, який залишався висіти до кінця тренінгу.

Знайомство

Вправа «Представлення партнера»

Опис процедури. Учасникам пропонується утворити пари. При цьому бажано, щоб члени пари не були знайомі один з одним. Після цього кожен учасник опитує свого партнера протягом 10 хв., прагнучи зібрати якомога більше інформації про нього. Після закінчення часу відбувається зміна ролей в парах. Для того, щоб структурувати процедуру, ведучий може запропонувати учасникам макет запитальника, який вони можуть використовувати в процесі збору інформації. У нього можуть входити наступні питання:

· Яким ім'ям Ви вважаєте за краще, щоб вас називали?

· Скільки Вам років?

· Чим Ви займаєтеся велику частину свого часу?

· Чим Вам подобається займатися? (Захоплення, хобі)

· Що Ви думаєте з приводу своєї участі в тренінгу?

· Якби Ви хотіли щось змінити в собі, то що це було б?

· Що б Ви хотіли повідомити про себе групі?

· Та інші.

Через 20 хвилин учасники повертаються в круг, і кожен представляє свого партнера, розповідаючи про те, що йому вдалося про нього дізнатися. Після закінчення учасникові, що представляється, дається можливість виправити неточності, додати і роз'яснити деякі моменти, а також відповісти на питання, задані групою.

Також можна запропонувати такі вправи як: «Імена», «Самопрезентація», «Автопортрет», «Презентація друга», «Вам послання» та інші [7, с. 162-166].

Після, на розданих бейджиках, учасники пишуть ті імена, яким вони хочуть, щоб його називали інші.

Очікування учасників від тренінгу

Забезпечення: самоклейкі аркуші та ручки

Тренер пропонує учасникам написати на самоклеючих аркушах, що вони очікують від тренінгу. Після кожен говорить те, що він написав в голос і приклеює на ватман, який тренер підготував заздалегідь.

Блок 2. Орієнтація та мотивація роботи групи

Мета: Мотивувати учасників на роботу в групі. Учасник повинен зрозуміти сутність своєї проблеми і налаштуватися на корекцію.

Вправа: «Адміністратор готелю» (15 хвилин).

Три учасника, по бажанню, розігрують сценку, в якій один з них адміністратор готелю, в якому не має вільних місць, двоє інших – намагаються получити в ньому місце. При цьому вони спочатку розмовляють з ним спокійно, потім на рівних, а наприкінці переходять на високі тони.

Всі інші спостерігають, але не втручаються. Після ця ситуація обговорюється в групі. Обговорення – 10 хвилин.

Ця вправа направлена на те, щоб кожен учасник групи пригадав подібну ситуацію у своєму житті, те, як він себе поводив, і як він при цьому себе відчував.

Блок 3. Корекційна робота з проблем комунікативної некомпетентності

Мета: Корекція проблеми учасників з комунікативної не компетенції

Вправа «Техніка ввічливого відмовлення»

Установка: Припустимо до вас прийшов рекламний агент з метою змусити вас що-небудь купити або іншими словами – з нав'язливими намірами. Ви поспішаєте і, крім того, абсолютно не зацікавлені в тому, що вам пропонується. Як бути? Іноді і уміння просто вигнати буває корисно, але зараз ваша мета навчитися іншому досвіду дії.

А час те йде. Звичайно ж, рекламний агент спеціально навчений і діє обачливо, використовуючи всі ваші слабкі сторони. Що робити? Як поступити? Що говорити? Але потрібно якось вирішити цю проблему. Причому:

· Не втратити час

· Не вийти з себе

· Не піддатися на домовленості

Опис процедури. Учасникам пропонується об'єднатися в пари і програти вищеописану ситуацію.

При цьому, всіма способами намагатися «зачепити клієнта». «Утилізувати» аргументи клієнта, не даючи йому можливості повторювати одну і ту ж відмову. Намагатися тим або іншим способом переграти його.

Завдання клієнта: не грубити, відповідати так, щоб у відповідь прозвучало «так» людині: «Ви дуже люб'язні», «Ви такі уважні і добрі», і «ні» пропозиції: «Спасибі, але я в цьому не зацікавлений».

При спробі агента розширити яким-небудь чином коло обговорюваних проблем, щоб все-таки нав'язати свою гру, клієнт застосовує принцип «заїждженої пластинки». Тобто, щоб не говорив агент, клієнт його вислуховує і із ввічливістю повторює одну і ту ж фразу, наприклад: «Спасибі, але мене це не цікавить».

В процесі обговорення, кожному учасникові дається можливість висловитися і оцінити успішність дії партнера.

Також можна використовувати такі вправи як: «Розсміши партнера», «Групова розповідь», «Розмова», «Прохання» та інші [7, стр. 191-199].

Блок 4. Завершення заняття

Мета: Закріпити рефлексію, визначити, чи справдились очікування учасника щодо тренінгу.

Перевірка наскільки виправдались очікування учасників

Тренер пропонує взяти свій самоклеючий аркуш з очікуваннями, які були написані на початку тренінгу, прочитати що вони написали та відповідно, тому наскільки справдились їх очікування, відповісти на питання анкети (див. Додаток 1).

Вправа «Побажання»

Вибирається перший охочий. Учасникам пропонується по черзі (по кругу) висловити побажання даному учасникові. Якщо дане упражнение робиться після закінчення заняття, то побажання учасникові можна висловлювати і щодо його подальшої роботи в групі. При використанні вправи як елементу завершення тренінгу побажання повинні бути орієнтовані на подальше життя учасників поза групою. При цьому вони повинні висловлюватися тільки про тривалі терміни. Процедура закінчується тоді, коли кожен учасник отримав побажання від всіх членів групи.

2.3 Формування тренінгової групи

Тренінг розраховано на потенційного споживача

Тренінгова група складається з 20 осіб, з яких 12 – чоловіки і 8 – жінки. Вік учасників тренінгу від 23 до 34 років. Всі учасники мають вищу освіту, працюють. Мають середній соціальний статус. О проведенні тренінгу дізнались через повідомлення в всесвітній мережі Інтернет.

3. Проведення та аналіз тренінгу з комунікативної некомпетентності

Тренінг проводився 21 березня 2008 року за адресою: м. Харків, вул.. Чкалова, 134. Початок у 12:00.

Спочатку зареєструвалось через всесвітню мережу Інтернет 28 чоловік. Прийшли на тренінг – 20 осіб.

Тренінг розпочався о 12 годині 20 хвилин і закінчився 15 годині.

На початку тренінгу тренер розповів притчу о Мулла Насреддіні, що допомогло налаштувати учасників.

Деякі учасники прийшли налаштовані на роботу, так як деякі з них раніше вже приймали участь у психологічних тренінгах і мали з чим порівняти. Це було добре видно, коли тренер запропонував написати очікування щодо тренінгу. Саме ці учасники змогли швидше і точніше сформулювати свої очікування. Можна навіть говорити, що вони себе поводили більш розкутіше спочатку ніж інші.

Коли тренер запропонував визначити норми та правила, якими група буде користуватися протягом всього тренінгу, група стала більш жвавою і почала активно запропоновувати варіанти. Серед них були такі:

· Все, що говориться в групі за її межі не виноситься;

· Не перебивати, уважно слухати інших;

· Приймати активну участь у всіх заходів;

· З повагою відноситись до того, що говорять інші учасники та тренер;

· Звертатися до інших на «ти» та інші.

Правила були зафіксовані тренером і дотримувались протягом всього тренінгу.

Знайомство пройшло жваво і з великою зацікавленістю учасників. Їм дуже цікаво було дізнатися один про одного цікаві подробиці і на обговоренні задавалось багато питань.

Під час проведення вправи «Адміністратор готелю», учасникам було достатньо легко справитись з завданням. А при обговоренні почались невеликі дебати. Так як думка з приводу поводження адміністратора і відпочиваючих розійшлась і учасники намагались довести правильність своєї думки. Вчасно втрутився тренер і роз’яснив учасникам, що це типчині ситуації в нашому житті, а говорити хто прав, а хто ні не можна. Головне, що вони побачили, що це не коректно так поводитись і були готові змінюватись, коректувати свою поведінку.

Під час проведення вправи «Техніка ввічливого відмовлення», спочатку деякі учасники не правильно зрозуміли завдання, а після повторного роз’яснення тренером завдання, всі учасники намагались як найкраще справитись з завданням. Під час обговорення завдання, майже всі пари учасників з зацікавленістю розповідали о своїх досягненнях.

По завершенню роботи тренінгової групи в завданні «Побажання» учасники висловили щирі побажання одне одного.

3.1 Проблеми та труднощі, які виникли при проведенні тренінгу

Одна з головної проблеми при проведенні тренінгу полягала в тому, ті учасники, які вже проходили інші тренінги, з самого початку намагались показати свій досвід у прийняті участі в таких заходах, тим самим в деякій мірі подавляли «новеньких» в тренінгу. також це дуже позначилось на результатах діагностики очікування від тренінгу. Серед тих хто був вже на тренінгах було більше невдоволених, ніж серед інших. Процентне співвідношення вдоволених і невдоволених становить: 60% - вдоволених і 40% - невдоволених.

Висновки

На основі вивченої та проаналізованої літератури була створена авторська тренінгова робота, метою якої було підвищення рівня комунікативної компетентності.

Тренінг проводився 21 травня 2008 року та був направлений на потенційного користувача. Після проведення та аналізу тренінгової роботи можна відмітити, що були негативні відзнаки цієї тренінгової роботи. Показником цього є те, що зі 100% учасників – 40% - невдоволені. Можна припустити, що ця програма не підходить саме для цієї групи, особистість тренера не стала авторитетною для деяких учасників групи та інше.

У зв’язку з обширністю теми з той час, який було надано на написання даної курсової роботи не можливо повністю і досконало вивчити тему «Тренінгові діяльність практичного психолога». У зв’язку з цим поставлені завдання не були повністю розрішені і у майбутньому припускається продовження роботи у даному напряму.

Список використаної літератури

1. Бачков И.В. Основы технологии группового тренинга.Психотехники: Учебное пособие. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Издательство «Ось-89», 2001. — 224 с. (Практическая психология).

2. Битянова М.А. Журнал «Первое сентября» №13, 14, 17 2000г

3. Большаков В.Ю. Психотренинг. Социодинамика, упражнения, игры. – СПб; 1996.

4. Бурлачук Л.Ф., Грабская И.А. Основы психотерапии. – Киев: Ника-Центр, 2001.

5. Бурнард Ф. Тренинг межличностного взаимодействия. – СПб.: Питер, 2001.

6. В.Ю.Большаков. Психотренинг, социодинамика, упражнения, игры.

Социально-психологический центр; Санкт – Петербург, 1996, 365стр.

7. Евхитов О.В. Практика психологического тренинга. – СПб.: Издательство «Речь», 2007. – 256 с.

8. Емельянов Ю.Н. «Активное социально-психологическое обучение» Л. 1985

9. Любимов А.Ю. Мастерство коммуникации. – М.: КСП+, 2000.

10. Макшанов С.И. «Психология тренинга» С.-Пб. 1997

11. Мясищев В.Н. Психология отношений: Под редакцией А.А. Бодалева / Вступительная статья А.А. Бодалева. - М.: Издательство Институт практической психологии>, Воронеж: НПО МОД ЭК, 1995. - 356 с.

12. Немов Р.С. Психологическое консультирование: Учеб. для студ. вузов. – М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2003. – 528с.

13. Осипова А.А. Общая психокоррекция. Учебное пособие для студентов вузов. М.: ТЦ <Сфера>, 2000. 512с

14. Петровская Л.А. Компетентность в общении. – М., 1989

15. Розин В.М «Психология: теория и практика» М. 1998

16. Справочник по психологии и психотерапии, С-Пб. 2000

17. Таранов П.С. Секреты поведения людей. – М. «ФАИР – ПРЕСС», 2000.

18. Торн К., Маккей Д. Тренинг. Настольная книга тренера. – СПб.: Питер, 2001.

19. Чалдини Р. 416 Психология влияния. — СПб.: Питер, 2001. — 288 с.: ил. — (Серия «Мастера психологии»).

20. Arnold P.Goldstein. The Prepare Curriculum: Teaching Prosocial Competencies Research Press (Champaign, Illinois), 1999

Переклад з англійської Володимира Хомика