Контрольная работа: Фінансова санація. Банкрутство підприємств

Міністерство освіти і науки України

Міжнародний науково-технічний університет

Імені академіка Юрія Бугая

Факультет економіки та менеджменту

Кафедра менеджменту

Спеціальність: Менеджмент

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни

Фінанси підприємств

Варіант № 18

Виконала:студентка ІІІ-го курсу

групи ЗМ-81

Сидорович А.В.

Перевірив:Викладач: Лебединець І.С.

Київ – 2011

План контрольної роботи:

1. Фінансова санація та банкрутство підприємств:

1.1 Фінансова санація підприємств, її зміст та порядок проведення

1.2 Фінансові джерела санації підприємств

1.3 Банкрутство підприємств, підстави та наслідки. Діагностика банкрутства на основі моделі “Z-рахунок Альтмана”

2. Визначення таких понять, як:

- трасант,

- самофінансування,

- амортизація,

- ремітент,

- реорганізація,

- реструктуризація,

- прибуток,

- лізинг,

- платоспроможність,

- вексель.

3. Тестові завдання (58, 80)

4. Практична задача (25)

Список використаної літератури

1. Фінансова санація та банкрутство підприємств

1.1 Фінансова санація підприємств, її зміст та порядок проведення

Санація (від лат. sanare – видужання, оздоровлення) – це система заходів, що здійснюються для запобігання банкрутству підприємств і оздоровлення фінансово-господарського становища боржника.

Основними методами проведення санації є:

1. злиття підприємства з більш потужною компанією;

2. випуск нових акцій чи облігацій для мобілізації грошового капіталу;

3. збільшення банківських кредитів і урядових субсидій;

4. перетворення короткострокової заборгованості у довгострокову.

Метою санації є покриття поточних збитків та усунення причин їх виникнення, збереження ліквідності та платоспроможності підприємства, скорочення усіх видів заборгованості, покращення структури оборотного капіталу.

Приймати рішення про проведення санації можуть:

1. суб’єкти господарювання, які перебувають в кризі, коли є реальна загроза оголошення банкрутства;

2. фінансово-кредитні установи (банки). Банки мають право застосовувати щодо клієнта-боржника комплекс санаційних заходів:

a) передати оперативне управління підприємством адміністрації, сформованій за участю банку;

b) реорганізувати боржника;

c) змінити порядок платежів;

d) направити для погашення кредиторської заборгованості виручку від реалізації.

3. агентства з питань запобігання банкрутству підприємств (коли йдеться про державні підприємства). Після внесення боржника до реєстру неплатоспроможних підприємств агентство уповноважене здійснювати управління майном боржника і розробити пропозиції щодо проведення фінансової санації.

4. НБУ (у випадку оздоровлення комерційного банку).

Класичною моделлю здійснення санації є наступна:

Добровільна ліквідація підприємства – це процедура ліквідації боржника, яка здійснюється поза судовими органами на підставі рішення власників або угоди, укладеної між власниками підприємства і кредиторами.

Примусова ліквідація підприємства – це процедура ліквідації боржника, яка здійснюється за рішенням арбітражного суду.

Згідно діючого законодавства санація може проводитися протягом 12 місяців, але за клопотанням комітету кредиторів можна продовжити санацію ще на 6 місяців.

Суть стратегії санації полягає у виборі найкращих варіантів розвитку підприємства та найоптимальнішої політики капіталовкладень.

На основі стратегії розробляють програму санації, тобто програму прогнозованих і взаємопов’язаних заходів, спрямованих на вихід підприємства з фінансової кризи.

Розробка санаційних заходів включає:

1. техніко-економічне обґрунтування санації (загальні характеристики, хто проводить)

2. розрахунок обсягів фінансових ресурсів, необхідних для досягнення стратегічних цілей

3. конкретні методи та графіки мобілізації фінансового капіталу

4. строки освоєння інвестицій та термінів їх окупності

5. оцінка ефективності санаційних заходів.

Заходами, які містять план санації, можуть бути:

a) реструктуризація підприємства;

b) перепрофілювання виробництва;

c) відстрочкою платежів або списання частини боргів, про що укладається мирова угода;

d) закриття нерентабельних виробництв;

e) ліквідація дебіторської заборгованості;

f) продаж частини майна боржника;

g) зобов’язання інвестора про погашення частини боргу боржника;

h) інші заходи.

Рішення про проведення санації підприємства чи його ліквідацію приймаються на основі висновків санаційного аудиту, основною метою якого є оцінка придатності підприємства для санації, тобто визначення глибини фінансової кризи та виявлення можливостей її подолання. Цей аудит може здійснюватись за рахунок коштів інвесторів або продажу частини майна підприємства.

1.2 Фінансові джерела санації підприємств

Існують такі фінансові джерела санації підприємств:

1. внутрішні джерела фінансової стабілізації підприємства. Є такі типи реакції підприємства на фінансову кризу:

· захисна: передбачає різке скорочення витрат, закриття та розпродаж окремих підрозділів підприємства, обладнання, звільнення персоналу;

· наступальна: передбачає активні дії – модернізація обладнання, введення нових технологій, запровадження ефективного маркетингу, пошук нових ринків збуту.

На практиці ці реакції комбіновані.

Внутрішніми джерелами фінансової стабілізації є:

a) використання комбінованої тактики при проведенні санації

b) стягнення дебіторської заборгованості.

Основними формами рефінансування дебіторської заборгованості є:

· примусове стягнення через арбітражний суд

· факторинг (коли підприємство уступає факторинговій компанії право на одержання грошових коштів згідно з платіжними документами в обмін на негайне одержання основних сум дебіторської заборгованості)

· облік векселів (операції комерційних банків з викупу векселів у підприємств за цінами, які залежать від суми векселя, строків погашення та ризику непогашення.

2. Фінансове оздоровлення із залученням ресурсів власників підприємства (акціонери, пайовики)

Фінансування санації власниками підприємства може здійснюватись шляхом зменшення чи збільшення статутного фонду боржника (збільшення – це випуск додаткових акцій). Зменшення статутного фонду допускається тільки зі згоди кредиторів і проводиться наступними методами:

· зменшення номінальної вартості акцій;

· зменшення кількості акцій шляхом викупу частини акцій у їх власників з метою анулювання цих акцій. Законодавством встановлено, що підприємство повинно покрити збитки акціонерів, пов’язані зі зменшенням статутного фонду, проте дуже часто найбільші акціонери, власники контрольних пакетів передають свої акції на ліквідацію безкоштовно, що і є їхнім внеском на фінансування санації.

Збільшення статутного фонду здійснюється такими методами:

· випуск нових акцій;

· збільшення номінальної вартості акцій;

· обмін облігацій на акції (так звані конверсійні облігації). Конверсійні облігації – це метод залучення капіталу, пов’язаний із випуском підприємством іменних облігацій, які через певний час можна обміняти на звичайні акції підприємства. Облігації є менш ризиковими цінними паперами, ніж акції. Вкладаючи кошти в конверсійні облігації, інвестор досягає подвійної мети: 1) досягає відносної безпеки вкладень, бо облігації є менш ризикові, і, крім того, у разі банкрутства претензії власників облігацій задовольняються одночасно з іншими кредиторами; 2) інвестор досягає можливості збільшення капіталу, яку дають звичайні акції.

Конверсійні облігації випускають великі підприємства терміном на 5-10 років.

3. Участь кредиторів у фінансовому оздоровленні боржника.

Фінансова участь кредиторів у санації боржників може здійснюватись через:

· пролонгацію або реструктуризацію наявної заборгованості;

· надання додаткових кредитних ресурсів;

· повну або часткову відмову від своїх вимог.

Законодавство деяких країн передбачає можливість укладення мирової угоди – це процедура досягнення домовленості між боржником та кредиторами щодо пролонгації строків сплати належних платежів або щодо зменшення сум боргів. Ця угода може укладатися на будь-якому етапі справи про банкрутство і набирає чинності тільки після її затвердження арбітражним судом.

4. Фінансова участь підприємства у санації підприємства.

Фінансування санації персоналом може здійснюватись у таких формах:

· відстрочка (відмова) від винагороди за виробничий результат

· надання працівниками позик

· купівля працівниками акцій даного підприємства

Згідно законів “Про банкрутство ” і “Про власність ” передбачається, що трудовий колектив державного підприємства може взяти це підприємство в оренду або викупити у власність, створюючи певний вид господарського товариства за умови взяття на себе боргів даного підприємства та зі згоди на це кредиторів.

За наявності кількох претендентів на участь у санації державного підприємства, господарське товариство, засноване членами трудового колективу, не має переваг перед іншими претендентами і мусить пройти процес конкурсного відбору.

5. Державна фінансова підтримка санації п-в.

При цьому здійснюються

1) пряме бюджетне фінансування і

2) непрямі форми державного впливу.

Бюджетне фінансування здійснюється на

1) поворотній основі – це бюджетні позики; і

2) безповоротній основі – це субсидії, дотації, повний або частковий викуп державою акцій підприємств, що перебувають на межі банкрутства.

За допомогою повного або часткового викупу акцій підприємств держава протидіє спаду виробництва і зростанню безробіття. Та в даному випадку державу не можна розглядати як звичайного акціонера, оскільки отримання прибутку не є метою її діяльності як акціонера. Головною метою державних інвестицій є сприяння відновленню ліквідності підприємства. Наприклад, у Німеччині і США значну частину державного сектора сформовано саме з колишніх приватних підприємств, які опинилися на межі банкрутства.

До непрямих форм державної підтримки санації належать:

· надання державних гарантій та поручительства, тобто зобов’язань держави здійснити погашення боргів підприємств в разі його неспроможності самостійно виконати умови кредитного договору;

· надання дозволу на тимчасове недотримання антимонопольного законодавства, що передбачає злиття підприємств, створення концернів, асоціацій, консорціумів.

Санаційна підтримка підприємств державою може здійснюватися методами фіскального характеру, зокрема:

· списання податкових зобов’язань;

· податкове кредитування;

· надання цільових податкових пільг.

1.3 Банкрутство підприємств, підстави та наслідки. Діагностика банкрутства на основі моделі “Z-рахунок Альтмана”

Банкрутство підприємств – це пов’язана із недостатністю активів у ліквідній формі неспроможність юридичної особи задовольнити в установлений для цього термін пред’явлені до нього з боку кредиторів вимоги і зобов’язання перед бюджетом.

У 1997 р. в Україні з 9000 справ про порушення банкрутства банкрутами було оголошено приблизно 4000 п-в.

Ознаками можливого банкрутства підприємства є:

· падіння ринкової ціни цінних паперів підприємства;

· зниження потоку грошових надходжень від виробничої і фінансової діяльності та зниження доходів;

· підприємство працює у галузі, де велика імовірність банкрутства;

· підприємство недавно почало своє функціонування;

· зменшення сум дивідендів.

Виробничі і фінансові аспекти, що вказують на фінансові труднощі підприємства:

· неможливість отримання додаткових фінансових ресурсів;

· нездатність погасити прострочені зобов’язання;

· погана система фінансової звітності;

· переміщення сфери діяльності в галузі, не пов’язані з основним бізнесом підприємства;

· нездатність підприємства контролювати свої витрати;

· високий рівень конкуренції.

Справа про банкрутство підприємства порушується арбітражним судом, якщо безспірні вимоги кредитора до боржника сукупно складають не менше 300 заробітних плат або 35400 грн., які не були задоволені боржником протягом 3 місяців після встановлення для їх погашення строку. До боржника арбітражний суд має право застосовувати такі процедури:

1. реорганізаційні: зовнішнє управління майном, санація і реорганізація;

2. ліквідаційні: добровільна і примусова ліквідація підприємства-боржника;

3. мирова угода.

Арбітражний суд визнає боржника банкрутом за відсутності пропозицій щодо проведення санації або за умови незгоди кредиторів з її умовами. У постанові про визнання боржника банкрутом арбітражний суд призначає ліквідаційну комісію (вона складається із представників кредиторів, банків, фінансових органів і фонду державного майна), яка оцінює майно підприємства-боржника, проводить роботи зі стягнення дебіторської заборгованості, розраховується з кредиторами і складає ліквідаційний баланс.

З моменту визнання підприємства банкрутом в першу чергу припиняється підприємницька діяльність боржника, до ліквідаційної комісії переходить право розпорядження майном боржника; вважаються такими, що минули, строки всіх боргових зобов’язань банкрута і припиняється нарахування пені та відсотків на усі види заборгованості боржника. Кошти, вилучені від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення претензій кредиторів таким чином:

· у першу чергу задовольняються:

1. вимоги, забезпечені заставою;

2. витрати, пов’язані з виплатою вихідної допомоги працівникам банкрута, в т.ч. відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі;

3. витрати, пов’язані з провадженням справи про банкрутство в арбітражному суді і з робітниками ліквідаційної комісії.

· У другу чергу задовольняються вимоги, що виникли із зобов’язань банкрута перед працівниками підприємства (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства).

· У третю чергу – вимоги щодо сплати податків і обов’язкових зборів.

· У четверту чергу – вимоги кредиторів, не забезпечені заставою.

· У п’яту – вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства.

· У шосту – інші вимоги.

Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження коштів на рахунок від продажу майна банкрута після повного задоволення вимог попередньої черги. У разі недостатності коштів, одержаних від продажу майна банкрута для повного задоволення всіх вимог однієї черги, вимоги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належить кожному кредиторові однієї черги.

Вимоги, заявлені після закінчення строку, не розглядаються і вважаються погашеними.

Майно, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається власникові, а майно державних підприємств – відповідному органу приватизації для наступного продажу. Якщо майна банкрута вистачає, щоб задовольнити всі вимоги кредиторів, він вважається таким, що не має боргів і може продовжувати підприємницьку діяльність.

У міжнародній практиці в умовах економіки, що стабільно функціонує, для оцінки імовірності банкрутства підприємства використовують так званий Z-рахунок Е. Альтмана.

Існує 2-факторна і 5-факторна модель Z-рахунок Е. Альтмана.

Двофакторна модель:

Z = - 0,3877 + (- 1,0736) * коефіцієнт поточної ліквідності + 0,579 * питома вага залучених коштів у пасивах

Z > 0 – імовірність банкрутства велика;

Z < 0 – імовірність банкрутства мала.

П’ятифакторна модель:

Z = (обіговий капітал / усі активи) * 1,2 + (нерозподілений прибуток / усі активи) * 1,4 + (прибуток від основної діяльності / усі активи) * 3,3 + (ринкова вартість усіх акцій / усі активи) * 0,6 + (обсяг продажів / усі активи) * 1

Z < 1,81 – імовірність банкрутства дуже висока

1,81 < Z < 2,765 – імовірність банкрутства середня

2,765 < Z < 2,99 – імовірність банкрутства невелика

Z > 2,99 – імовірність банкрутства дуже мала.

Правильність даної формули – 95%.

В умовах перехідної української економіки використання Z-рахунку Альтмана не дає точних результатів. Причиною цього можуть бути переоцінки основних фондів, неможливість встановити реальну ринкову ціну деяких основних фондів, і, як результат, вирахування чисельника та знаменника за різними цінами.

Окрім того, акціонерний капітал підприємства в ринкових умовах становить практично завжди 100%, на відміну від українських підприємств, де ця частка переважно менша, тобто чисельник показника значно більший, ніж у наших умовах.

Можливі заходи для уникнення банкрутства:

· знайти шляхи додаткового фінансування підприємства;

· позбутися збиткової продукції підприємства і підрозділів;

· звернути увагу на управління активами;

· розробити і почати здійснення програми скорочення затрат.

фінансовий санація банкрутство діагностика

2. Визначення:

- трасант – це юридична особа, банк або фінансова установа, яка видає переказний вексель і бере на себе зобов'язання за його сплату;

- самофінансування - система господарювання, за якої всі витрати (поточні, на просте і розширене відтворення) фінансуються із власних джерел, без залучення коштів державного бюджету. Частково ці витрати можуть покриватися за рахунок кредитів банку, але за умови погашення їх за рахунок власних коштів;

- амортизація – це планомірний процес переносу вартості засобів праці у міру їх зносу на вироблений з їх допомогою продукт. Амортизація є грошовим виразом фізичного та морального зносу основних засобів;

- ремітент – це перший отримувач за векселем або перший векселедержатель, перед яким платник приймає зобов'язання про платіж;

- реорганізація – це повна або часткова зміна власників корпоративних прав підприємства, зміна організаційно-правової форми здійснення бізнесу;

- реструктуризація – це здійснення організаційно-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на зміну структури підприємства, управління ним, форм власності, організаційно-правових форм, які здатні привести підприємство до фінансового оздоровлення, збільшити обсяг випуску конкуренто спроможної продукції, підвищити ефективність виробництва;

- прибуток – це сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати — чистий прибуток після сплати податків. Сума, на яку зріс власний капітал компанії за даний період в результаті діяльності цієї компанії;

- лізинг – це довгострокова оренда машин і обладнання, видача обладнання напрокат. Лізинг дозволяє промисловим, торговим, транспортним та іншим підприємствам (орендаторам) отримувати в комерційних банках і лізингових компаніях (орендодавців) за певну орендну плату в довгострокове користування широкий перелік основних засобів;

- платоспроможність – це здатність суб'єкта економічної діяльності погашати свої довготермінові зобов'язання. Часто характеризується коефіцієнтом заборгованості;

- вексель – це письмове боргове зобов'язання встановленої законом форми, в якому вказані величина грошового боргу, строки його сплати, а також право його власника (векселетримача) вимагати від боржника (векселедавця) сплати боргу після закінчення встановленого строку. Векселі бувають простими і переказними.

3. Тестові завдання

58. Грошовий оборот – це …

3) Виявлення сутності грошей у русі.

80. Інші фінансові доходи включають:

4) відсотки отримані,

5) дивіденди отримані.

4. Задача

Норматив оборотних коштів підприємства на початок планового року становив 1000 тис. грн., у тому числі виробничий – 800 тис. грн., невиробничий – 200 тис. грн. Зростання виробничої програми на плановий рік передбачене в розмірі 10% проти минулого року. У плановому році в результаті реалізації заходів для поліпшення використання оборотних коштів передбачається прискорення їх обороту на 2%. Визначити норматив оборотних коштів на плановий рік з врахуванням прискорення їх обороту.

Розв’язання

Виходячи з наведених даних виконаємо такі розрахунки.

1. Визначаємо виробничий норматив оборотних коштів на плановий рік:

тис. грн.

2. Визначаємо невиробничий норматив оборотних коштів на плановий рік:

тис. грн.

3. Загальний норматив на плановий рік становитиме:

880 + 210 = 1090 тис. грн.

4. У зв'язку з прискоренням обертання оборотних коштів у плановому році на 2 % визначаємо очікувану суму вивільнення з обігу оборотних коштів:

тис. грн.

5. Отже, норматив оборотних коштів на плановий рік з урахуванням прискорення обороту коштів становитиме 1090 - 21,8 = 1068,2 тис. грн.

Приріст нормативу становитиме 1068,2 - 1000 = 68,2 тис. грн.

Список використаної літератури:

1. Фінанси підприємств. Підручник / За ред. А.М. Поддєрьогіна. - К.: КНЕУ, 1999.

2. Національний банк і грошово-кредитна політика. Підручник / За ред. д. е. н., проф. Мороза А.М., к. е. н., доц. Пуховкіної М.Ф. - К.: КНЕУ, 1999.

3. Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення про порядок санації державних підприємств" // Зібрання постанов Уряду України. - 1994. - № 5.

4. books.efaculty.kiev.ua