Курсовая работа: Система професійно-технічної освіти України

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Професійно-технічна освіта

1.1 Ступневість професійно-технічної освіти

1.2 Концепція професійної освіти України

1.3 Проблеми, на розв’язання яких спрямована концепція

Розділ 2. Сучасний стан професійно-технічної освіти України

2.1 Система професійно-технічної освіти України

2.2 Адаптація професійної освіти України в європейський освітній простір

Висновки

Словник основних термінів

Список використаних джерел

Вступ

У сучасних соціально-економічних умовах держава потребує цілісної системи неперервної професійної освіти, що відповідає національним інтересам і світовим тенденціям розвитку економіки, забезпечує підготовку кваліфікованих робітничих кадрів і молодших спеціалістів, спроможних навчатися впродовж життя, підвищувати рівень своєї кваліфікації, здобувати при необхідності іншу професію.

В умовах ринкової економіки, інформаційно-технологічного розвитку значно розширюються функції профтехосвіти, відбувається її трансформація в професійну освіту, що відповідає світовим тенденціям неперервної професійної освіти – освіти впродовж життя. Стратегія розвитку цієї галузі визначається пріоритетними напрямами соціально-економічного поступу України, утвердженням національної системи освіти як головного чинника економічного й духовного розвитку українського народу; необхідністю адаптації до демократичних і ринкових перетворень у суспільстві, що зумовлено входженням в європейський і світовий освітній та інформаційний простір.

У зв’язку з цим набувають особливого значення такі напрями розвитку цієї освітянської галузі: інтелектуалізація професійної освіти, врахування науково-технічних досягнень, упровадження новітніх технологій; формування ринку освітніх послуг; модернізація інформаційного, науково-методичного та матеріально-технічного забезпечення її функціонування; особистісно орієнтований підхід у професійному навчанні й вихованні; розвиток соціального партнерства; міжнародне співробітництво.

Процеси глобалізації, інформатизації суспільства, тенденції гуманізації і гуманітаризації освіти, необхідність забезпечення сталого розвитку земної цивілізації, а відтак підготовка людини до антикризової поведінки вимагають системних досліджень у галузі професійної підготовки робітничих кадрів, оновлення змісту й вдосконалення процесу професійної підготовки, розроблення державних стандартів, створення державою умов для їх ефективного впровадження відповідно до Концепції розвитку професійно-технічної (професійної) освіти в Україні.

Соціально-економічна трансформація і пов’язане з нею безробіття, устремління різних країн до інтеграції у Європейському Союзі, модернізація освіти в усіх розвинених країнах – це лише окремі передумови, що зумовлюють необхідність усвідомлення й аналізу взаємовідносин системи освіти і ринку праці. Взаємозв’язок і взаємозалежність між освітою і ринком праці; умови, критерії, можливості реалізації освітніх завдань в контексті ринку праці, тенденції розвитку системи професійної освіти у ХХІ столітті та їх зв’язок з глобальним, регіональним і національним ринком праці; дидактика неперервної професійної освіти, теорія і методика професійного навчання на виробництві, навчання незайнятого населення, прогнозування систем професійної освіти з урахуванням міжнародних тенденцій – посилення уваги до цих проблем стає об’єктивною потребою сьогодення.

Вивчення проблеми взаємозв’язку і взаємозалежності у розвитку системи освіти і ринку праці зумовлює необхідність об’єднання зусиль у науковому пошуку з цієї важливої проблеми фахівців з педагогіки, психології, економіки та інших галузей наукового знання.

Результати науково-дослідної роботи з проблем підготовки виробничого персоналу мають важливе значення для теоретичного обґрунтування концептуальних підходів до визначення змісту, інноваційних технологій і методик професійного навчання в професійних навчальних закладах різного типу й форм власності. Здобутий досвід необхідно творчо використовувати для виявлення закономірностей формування особистості майбутнього конкурентноспроможного фахівця, пошуку оптимальних організаційно-педагогічних умов його соціальної та професійної самореалізації в умовах ринкових відносин. З урахуванням світових тенденцій перспективних і вітчизняних потреб доцільно всебічно аналізувати, матеріали, що характеризують творчий пошук у підготовці кваліфікованих робітників педагогічних колективів ПТНЗ та інших професійних навчальних закладів, відповідних підрозділів на виробництві, в системі служб зайнятості населення тощо. Таке концептуально обґрунтоване вивчення дає змогу виявляти прогресивні ідеї інноваційного досвіду й розробляти рекомендації, спрямовані на науково-методичне забезпечення реформування системи професійної освіти, обґрунтування неперервності її змісту, інноваційних підходів, форм і методів професійної підготовки молоді у всіх ланках, навчання і перенавчання різних категорій незайнятого населення.

Мета й завдання дослідження. Метою курсової роботи є визначення сутності системи професійно-технічної освіти та науково-теоретичне обґрунтування практичних рекомендацій щодо вдосконалення системи професійно-технічної освіти.

РОЗДІЛ 1. Професійно-технічна освіта

Професійно-технічна освіта — складова системи освіти України, що є комплексом педагогічних і організаційно-управлінських заходів, спрямованих на забезпечення оволодіння громадянами знаннями, уміннями і навичками в обраній ними галузі професійної діяльності, розвиток компетентності та професіоналізму, виховання загальної і професійної культури. Здобувається у професійно-технічних навчальних закладах.

Професійно-технічна освіта забезпечує здобуття громадянами професії відповідно до їх покликань, інтересів, здібностей, а також допрофесійну підготовку, перепідготовку, підвищення їх кваліфікації.

Система професійно-технічної освіти складається з професійно-технічних навчальних закладів незалежно від форм власності та підпорядкування, що проводять діяльність у галузі професійно-технічної освіти, навчально-методичних, науково-методичних, наукових, навчально-виробничих, навчально-комерційних, видавничо-поліграфічних, культурно-освітніх, фізкультурно-оздоровчих, обчислювальних і інших підприємств, установ, організацій та органів управління ними, що здійснюють або забезпечують підготовку кваліфікованих робітників.

Професійно-технічна освіта здійснюється у професійно-технічних навчальних закладах за денною, вечірньою (змінною), очно-заочною, дистанційною, екстернатною формами навчання, з відривом і без відриву від виробництва та за індивідуальними навчальними планами.

Випускнику професійно-технічного навчального закладу, який успішно пройшов кваліфікаційну атестацію, присвоюється освітньо-кваліфікаційний рівень «кваліфікований робітник» з набутої професії відповідного розряду (категорії). Випускнику, який закінчив відповідний курс навчання в акредитованому вищому професійному училищі, центрі професійно-технічної освіти певного рівня акредитації, може присвоюватись освітньо-кваліфікаційний рівень «молодший спеціаліст».

1.1 Ступневість професійно-технічної освіти

Професійно-технічна освіта має три ступені. Відповідно до ступенів професійно-технічної освіти встановлюється три атестаційні рівні професійно-технічних навчальних закладів.

На першому ступені професійно-технічної освіти забезпечується формування відповідного рівня кваліфікації з технологічно нескладних, простих за своїми виробничими діями і операціями професій, що дає змогу робітнику вільно працювати з раніше вивченими предметами, об'єктами, виконувати конкретні дії, виробничі операції та роботи під контролем робітника з більшим досвідом і вищим рівнем кваліфікації. Навчання здійснюється шляхом прискореного формування необхідних умінь і навичок у учнів, слухачів професійно-технічних навчальних закладів першого атестаційного рівня та шляхом індивідуального чи групового навчання на виробництві, у сфері послуг.

До професійно-технічних навчальних закладів першого атестаційного рівня належать:

· навчальні курси певного професійного спрямування;

· професійні школи;

· навчально-курсові комбінати;

· автомобільні навчальні комбінати;

· інші прирівняні до них навчальні заклади.

Навчання на першому ступені не вимагає від учнів, слухачів базової чи повної загальної середньої освіти. Нормативний термін навчання не повинен перевищувати одного року.

Навчання на першому ступені завершується кваліфікаційною атестацією. Особам, які успішно пройшли кваліфікаційну атестацію, присвоюється кваліфікація «кваліфікований робітник» з набутої професії відповідного розряду (категорії) та видається свідоцтво.

На другому ступені професійно-технічної освіти забезпечується формування відповідного рівня кваліфікації з масових робітничих професій середньої технологічної складності у різних галузях економіки, що дає змогу робітнику самостійно виконувати по пам'яті чи з допомогою технологічних карт, інструкцій, креслень або іншої документації типові дії, виробничі операції, роботи за встановленими нормами часу і забезпечувати необхідну якість. Навчання здійснюється у професійно-технічних навчальних закладах другого атестаційного рівня і вимагає, як правило, від учнів, слухачів базової загальної середньої освіти.

До професійно-технічних навчальних закладів другого атестаційного рівня належать:

· професійно-технічні училища відповідного профілю;

· професійно-художні училища;

· художні професійно-технічні училища;

· училища-агрофірми;

· училища-заводи;

· навчально-виробничі центри;

· навчальні центри;

· інші прирівняні до них навчальні заклади.

Учні, слухачі можуть одночасно з отриманням професії здобувати у професійно-технічному або в іншому навчальному закладі повну загальну середню освіту. Нормативний термін навчання не повинен перевищувати:

· для осіб, які мають повну загальну середню освіту, — 1,5 року;

· для осіб, які мають базову загальну середню освіту і здобувають повну загальну середню освіту, — 4 роки;

· для осіб, які мають базову загальну середню освіту або, як виняток, не мають її і поки не здобувають повну загальну середню освіту, — 2 роки.

Навчання на другому ступені завершується кваліфікаційною атестацією. Особам, які успішно пройшли кваліфікаційну атестацію, присвоюється кваліфікація «кваліфікований робітник» з набутої професії відповідного розряду (категорії) та видається диплом.

На третьому ступені професійно-технічної освіти забезпечується формування високого рівня кваліфікації з технологічно складних, наукоємних професій та спеціальностей у різних галузях економіки, що дає змогу робітнику чи службовцю на основі отриманих знань та вивчених раніше типових дій самостійно виконувати складні виробничі операції, продуктивні дії, створювати алгоритми діяльності у нетипових ситуаціях.

Навчання здійснюється у професійно-технічних навчальних закладах третього атестаційного рівня і вимагає від учнів, слухачів повної загальної середньої освіти.

До професійно-технічних навчальних закладів третього атестаційного рівня належать:

· вищі професійні училища;

· вищі художні професійно-технічні училища;

· вищі училища-агрофірми;

· центри професійно-технічної освіти;

· центри підготовки і перепідготовки робітничих кадрів;

· інші прирівняні до них навчальні заклади.

Нормативний термін навчання повинен перевищувати 2 років. Навчання завершується кваліфікаційною атестацією. Особам, які успішно пройшли кваліфікаційну атестацію, присвоюється кваліфікація «кваліфікований робітник» з набутої професії відповідного розряду (категорії) та, за умови закінчення відповідного курсу навчання в акредитованому професійно-технічному навчальному закладі, - кваліфікація молодшого спеціаліста і видаються дипломи.

Післядипломна освіта кваліфікованих робітників здійснюється у професійно-технічних навчальних закладах усіх атестаційних рівнів за відповідними навчальними планами та навчальними програмами і включає різні форми підвищення кваліфікації та перепідготовку робітників і службовців. Нормативний термін навчання визначається навчальними планами та навчальними програмами, але не повинен перевищувати 1 року. Навчання в закладах системи післядипломної освіти завершується кваліфікаційною атестацією. Особи, які успішно пройшли кваліфікаційну атестацію, отримують документ встановленого зразка.

1.2 Концепція професійної освіти України

Здійснення перебудови нашого суспільства, кардинальна економічна реформа, перехід до ринкової економіки викликали необхідність переосмислення і чіткого визначення професійної освіти, конкретизації її мети і завдань з урахуванням нинішніх особливостей і перспектив соціально-економічного розвитку України.

Сучасна професійна освіта як невід'ємна складова частина переважно екстенсивного розвитку економіки і техніки, в період невідповідності зростаючих вимог рівню професійної компетентності робітників і якості загальноосвітньої та професійної підготовки, відставання змісту освіти від розвитку науково-технічного прогресу.

Розвиток професійної освіти гальмувався внаслідок відсутності справжньої державної турботи про народну освіту, духовну культуру молодого поповнення трудівників. Відставання згаданої системи від науково-технічного прогресу, невідповідність змісту професійної освіти вимогам сучасного виробництва та інтересам особистості - це знижувало ефективність навчально-виховного процесу в ПТУ, якість підготовки робітничих кадрів.

Поряд з низьким рівнем організації праці та недосконалістю економічного механізму, недооцінкою значення впровадження нової техніки і прогресивних технологій мало місце - недостатній рівень підготовки інженерно-педагогічних кадрів. Таким чином, виникла об'єктивна потреба подолання відриву навчальних закладів профтехосвіти від перебудови народногосподарського механізму, вимог науково-технічного прогресу.

У зв'язку з цим важливе значення має Концепція професійної освіти України, затверджена 24 липня 1991 р. колегіями Міністерства народної освіти України, Міністерства праці України та Президією Академії наук України.

Концепція базується на положеннях Декларації про Державний суверенітет України і Закону «Про освіту».

Провідні положення концепції професійної освіти на сучасному етапі розвитку суспільства визначають зміст та основні напрями діяльності майстра виробничого навчання та інших інженерно-педагогічних працівників професійних навчально-виховних закладів. Керуючись цим документом у повсякденній роботі, здійснюючи поточне та перспективне планування діяльності професійних закладів різного типу, необхідно практично реалізувати концепцію з врахуванням конкретних галузевих і територіальних умов та особливостей історичного, соціально-економічного і національно-культурного розвитку кожного регіону.

Які ж основні завдання професійної освіти в сучасних умовах?

1. створення умов для набуття кожною людиною професії і включення її в суспільно-корисну, продуктивну працю відповідно до її інтересів та здібностей;

2. це задоволення поточних та перспективних потреб народного господарства в кваліфікованих, конкурентноздатних робітниках, що мають широкий політичний кругозір, професійну мобільність, загальну культуру;

3. забезпечення перепідготовки робітничих кадрів, підвищення їхньої кваліфікації відповідно до сучасних вимог науково-технічного розвитку та потреб виробництва, які швидко змінюються.

Звертаємося до основних принципів професійної освіти:

· гуманізація;

· демократизація;

· науковість її змісту;

· поєднання навчання з продуктивною працею;

· наступність із загальною середньою і вищою освітою.

Гуманізація - один з важливих факторів соціального і духовного оздоровлення суспільства — принцип сучасного розвитку профосвіти.

Названі принципи спрямовуються на те, щоб сформувати у майбутніх трудівників робітничу честь, людяність, порядність, доброту і милосердя, прагнення допомогти своїм ровесникам та старшим.

Важливим принципом концепції є також поєднання навчання з продуктивною працею майбутніх робітників.

Важливе значення для майстрів, як і інших інженерно-педагогічних працівників, має вимога постійного оновлення змісту професійної освіти. Це створює можливості для творчої діяльності майстрів виробничого навчання, формування в учнів професійної майстерності.

Провідні принципи, на яких побудована концепція, знайшли своє відображення в ряді важливих положень.

1. Наступність і взаємозв'язок загальної, професійної і вищої освіти як ланок системи безперервної освіти.

2. Неперервність розвитку професійно-освітнього комплексу відповідно до потреб особи та сучасних вимог до неї; випереджуючий характер професійної підготовки в порівнянні з науково-технічним рівнем виробництва.

3. Різноманітність організаційних структур, типів навчальних закладів, у т.ч. професійно-технічні, професійно-художні, професійно-торговельні, вищі професійні училища, центри підготовки та перепідготовки робітників.

4. Диференціація освітнього процесу, що передбачає багатоваріантність і гнучкість в конструюванні змісту, форм методів і засобів навчання та виховання з врахуванням національних особливостей і традицій, специфіки підприємств, для яких здійснюються підготовка робітничих кадрів.

5. Децентралізація функцій управління системою навчальних закладів при одночасному здійсненні єдиної державної політики в галузі професійної освіти.

В умовах децентралізації функцій управління навчальними закладами необхідною умовою реалізації концепції є обов'язковість базової загальної освіти. Робітничої кваліфікації молодь набуває в професійних навчально-виховних закладах різного типу. Слід врахувати, що навчанню в ПТУ може передувати профільна професійна підготовка випускників основної та середньої загальноосвітньої школи.

Виходячи з основної мети професійної освіти, принципів і визначених положень, спрямованих на реалізацію концепції, органи народної освіти, інженерно-педагогічні колективи училищ і базові підприємства можуть визначати зміст, організаційні структури, форми, методи, засоби навчання і виховання.

Нові підходи до організації діяльності інженерно-педагогічного колективу, в т.ч. й майстра виробничого навчання вимагають постійного оновлення змісту освіти, гнучкості у доборі форм і методів навчання врахування потреб особистості і суспільства.

Зміст освіти у професійних навчально-виховних закладах визначається за З рівнями:

Початкова професійна освіта, надає можливість здобування молоддю робітничої кваліфікації з однієї або кількох нескладних професій. Вона здійснюється в основній і повній середній загальноосвітній школі, на виробництві.

Середня професійна освіта передбачає підготовку кваліфікованих робітників з однієї або групи складних професій. Здійснюється на базі знань основної або повної середньої школи. Забезпечується можливість здобути разом з професією і повну середню освіту.

Вища професійна освіта формує професійну робітничу кваліфікацію з складних професій і кваліфікацію молодших спеціалістів, які потребують фундаментальних теоретичних знань і розвинутого технологічного мислення. Здійснюється на базі змісту освіти повної загальноосвітньої школи та закладів профтехосвіти.

Концепцією визначено три цикли навчальних предметів:

Професійно-технічний цикл включає загально технічні і спеціальні предмети та виробниче навчання. Спрямований на формування робітника широкого профілю і на спеціалізацію з конкретних видів робіт. Кожна група навчальних предметів проф.-техн. циклу формується в залежності від складності професій; термінів навчання.

Природничо-науковий цикл є диференційованим за змістом залежно від освіти і рівня підготовки учнів, профілів професійної підготовки, можливості здобування в училищі загальної середньої освіти. Перенесення змісту освіти середньої загальноосвітньої школи в училища виключається.

Гуманітарний цикл базується на базі освіти, здобутої за програмами основної або повної середньої школи, і спрямований на оволодіння учнями загальнолюдськими цінностями, подальший духовний саморозвиток. Поряд з іншими предметами він включає українську мову й літературу, історію та географію України, дає знання про її суспільний і державний устрій, міжнародне становище, про населення, природні умови і ресурси, економіку, науку, народну творчість, звичаї, традиції народів, що проживають у різних регіонах.

Визначені цикли змісту професійної освіти тісно пов'язані між особою.

Концепція виходить з того, що необхідний рівень професійної освіти майбутніх робітників забезпечується широтою профілю підготовки, відповідним рівнем кваліфікації, та їхньою спеціалізацією під час виробничого навчання -в цехах, бригадах тобто на конкретних робочих місцях підприємства. При цьому зростає значення наступності, ускладнення навально-виробничого процесу, його ступінчастості та поетапної атестації учнів.

Однією з особливостей навчально-виховного процесу в сучасних умовах є те, що заклади освіти мають право самостійно обирати форми і методи організації навчально-виховного процесу, а педагогічні працівники самостійно визначати засоби і методи навчання і виховання учнів з урахуванням положень загальної педагогіки та методики навчання.

Відповідно до Закону «Про освіту» навчально-виховний процес у державних закладах вільний від втручання політичних партій, громадських, релігійних організацій.

Відповідно до Концепції професійної освіти України кожен професійний навчально-виховний заклад, незалежно від відомчого підпорядкування розробляє на основі діючого законодавства свій Статут, в якому визначається мета і завдання його діяльності, організаційна структура, права та обов'язки членів інженерно-педагогічного та учнівського колективів.

Отже, всю навчально-виховну і виробничу діяльність слід спрямовувати на формування в молоді високої професійної майстерності, відповідального ставлення до наслідків своєї праці, потреби активної участі в охороні навколишнього середовища.

Концепція розвитку професійної освіти і навчання в Україні (2010 – 2020р.)

1.3 Проблеми, на розв’язання яких спрямована концепція

Протягом останніх років потенціал кваліфікованих робітників в Україні значно знизився у порівнянні з розвинутими країнами. Це зумовлено падінням престижу робітничих професій, неефективним інформуванням населення щодо попиту на професії, недостатньою участю суб’єктів господарювання у розв’язанні проблем професійної освіти і навчання. Як наслідок, суб’єктів господарювання не задовольняє якість підготовки робітничих кадрів, що пов’язано із застарілою матеріально-технічною базою, недосконалістю кваліфікаційних характеристик на професії та види робіт, державних стандартів професійно-технічної освіти, недостатнім рівнем підготовки педагогічних працівників.

Подальший розвиток професійно – технічної освіти України неможливий без досягнення європейського рівня освітніх стандартів з урахуванням національних особливостей, що обумовлює необхідність модернізації, розширення функцій професійно-технічної освіти, її трансформації в професійну освіту і навчання.

Назріла необхідність якісних змін у взаємодії центральних і місцевих органів виконавчої влади та місцевого самоврядування щодо питань функціонування і розвитку професійної освіти і навчання. Потребує реформування система управління професійною освітою і навчанням.

Нагальним є вирішення проблеми щодо підвищення ефективності діяльності професійно-технічних навчальних закладів, які не задовільняють реальних потреб ринку праці. У результаті значна частина державного бюджету використовується на навчання неконкурентних на ринку праці робітників і не сприяє їх продуктивній зайнятості.

Не сприяють оперативному і гнучкому реагуванню на попит у робітниках діючі умови і процедура ліцензування освітньої діяльності професійно-технічних навчальних закладів, підприємств, організацій і установ, що здійснюють підготовку робітничих кадрів на виробництві.

Назріла необхідність автономності професійно-технічних навчальних закладів, в першу чергу, їх економічної самостійності, ефективного залучення інвестицій у розвиток системи професійної освіти і навчання, введення стимулів як для суб’єктів господарювання, так і для педагогічних працівників.

Недосконалість законодавчих та інших нормативно-правових актів, якими регулюються питання сфери професійної освіти, неврахування ними змін, що відбуваються в економіці і суспільному житті країни, фінансування за залишковим принципом, є стримуючими факторами розв’язання наявних проблем та формування єдиної концептуально узгодженої та науково – обґрунтованої державної політики щодо розвитку системи професійної освіти і навчання впродовж життя.

Категоріально-понятійний апарат професійної освіти і навчання.

РОЗДІЛ 2. СУЧАСНИЙ стан професійно-технічної освіти УКРАЇНИ

2.1 Система професійно-технічної освіти України

У динаміці суспільного розвитку та ринкових перетворень виключно важливого значення набуває професійно-технічна освіта, яка є невід'ємною ланкою системи безперервної освіти України.

Указ Президента України від 08.05.1996 р. «Про основні напрями реформування професійно-технічної освіти в Україні» окреслив основні завдання розвитку та трансформації цієї ланки освіти на найближчу перспективу.

Правові, організаційні, фінансово-господарські засади функціонування та розвитку професійно-технічної освіти визначаються безпосередньо Законом України «Про професійно-технічну освіту», що є законодавчим актом прямої дії, прийнятий у лютому 1998 року.

У підпорядкуванні Міністерства освіти і науки України зараз перебуває 962 державних професійно-технічних навчальних закладів (ПТНЗ), у яких навчається біля 523 тис. громадян, із них понад 350 тис. чол. (70 відсотків) поряд із професією здобувають повну загальну середню освіту.

Професійно-технічна освіта (контингент)

Професійно-технічна освіта виконує важливі функції соціального захисту молоді. В ПТНЗ навчається 8,6 тис. сиріт (1,8 % числа випускників шкіл, які здобувають професію вперше), понад 50 тис. напівсиріт (9,6 %), 170 тис. з малозабезпечених та неблагополучних сімей (33 %).

З метою виявлення та підтримки обдарованої молоді в системі професійно-технічної освіти, підвищення рівня професійної підготовки, розвитку творчої активності учнів проводяться конкурси фахової майстерності серед учнів професійно-технічних навчальних закладів. У 2000-2001 роках було проведено 5 Всеукраїнських конкурсів.

Фінансування ПТНЗ здійснюється з Державного бюджету, що надає змогу забезпечити більш стабільний фінансовий стан професійно-технічних навчальних закладів.

На виконання Закону України «Про професійно-технічну освіту» Кабінетом Міністрів та Міністерством освіти і науки України було прийнято низку виключно важливих директивних актів. Зокрема, положення: Про професійно-технічний навчальний заклад, Про вище професійне училище та Центр професійно-технічної освіти, Про училище - агрофірму, Про організацію навчально-виробничого процесу, Про ступеневу професійно-технічну освіту, Про порядок надання робочих місць для проходження учнями виробничої практики та інші.

Проводиться робота щодо оптимізації та впорядкування мережі професійно-технічних навчальних закладів за умови збереження учнівських місць, а відтак і робочих місць педагогічних працівників, здійснюються реальні кроки щодо скорочення спеціалізацій і збільшення підготовки фахівців за інтегрованими професіями. Збільшилась до 129 кількість професійно-технічних навчальних закладів нових типів. Навчання у ПТНЗ здійснюється з 342 професій.

З метою координації діяльності навчальних закладів для підготовки та перепідготовки фахівців в системі ступеневої освіти, спільного використання матеріально-технічної бази, розробки та впровадження науково-методичного забезпечення навчального процесу діють більше 70 навчально-науково виробничих комплексів за участю ПТНЗ.

Навчальний процес у ПТНЗ забезпечують біля 51 тис. педагогічних працівників, у тому числі 25 тис. майстрів виробничого навчання. Майже кожний другий директор ПТНЗ та кожний третій його заступник, більше половини викладачів професійно-технічного циклу мають відповідну робітничу кваліфікацію. Більшість майстрів виробничого навчання володіють двома і більше робітничими професіями та мають відповідну психолого-педагогічну підготовку.

Відповідно до Указу Президента України від 03.12.1999 р. №1529/99 «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» в своїй діяльності ПТНЗ сільськогосподарського профілю максимально враховують соціально-економічні зміни, які сьогодні відбуваються в системі агропромислового комплексу. Зміна форм власності на селі обумовлює зміни в організації виробництва, а відтак, і в професійно-кваліфікаційній структурі підготовки робітничих кадрів для сільськогосподарського виробництва, здатних організувати виробництво продукції рослинництва та тваринництва в нових соціально-економічних умовах. Водночас профтехучилища сільськогосподарського профілю беруть активну участь у процесі залучення до використання земельних паїв сільського населення, особливо пенсіонерів, на орендних засадах, надають новоствореним сільськогосподарським підприємствам технічні та інші послуги.

На виконання Указу Президента України від 12.04.2000 р. №584/2000 «Про забезпечення економічних інтересів і соціального захисту працівників соціальної сфери села та вирішення окремих питань, що виникли в процесі проведення земельної реформи» Міністерство освіти і науки України, регіональні органи управління освітою спільно з місцевими органами виконавчої влади та самоврядування здійснюють певну роботу щодо виділення земельних наділів працівникам навчальних закладів та пенсіонерам з їх числа. Вирішуються також питання щодо кредитування державних ПТНЗ сільськогосподарського профілю та їхнього звільнення від земельного податку.

З урахуванням потреб регіонів удосконалюється мережа ПТНЗ для здійснення підготовки та перепідготовки незайнятого населення з робітничих професій. Кількість таких закладів зросла з 360 у минулому році до 419 у поточному році.

Реалізація Державної програми зайнятості населення здійснюється за найактивнішої участі місцевих органів управління освітою та навчальних закладів системи професійно-технічної освіти.

За направленнями державної служби зайнятості щорічно зростає контингент слухачів, що проходять підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації з робітничих професій. На підприємствах та організаціях бронюються робочі місця для працевлаштування осіб із фізичними та розумовими вадами, дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків. Поліпшенню працевлаштування випускників професійно-технічних навчальних закладів сприяє те, що близько 50 відсотків випускників підготовлено за двома і більше спорідненими або суміжними професіями. Це розширило сферу можливого використання випускників, сприяло підвищенню їх майстерності, а отже, підвищенню їх конкурентоспроможності на ринку праці.

Динаміка слухачів з числа незайнятого населення у системі професійно-технічної освіти (тис. чол.)

З метою забезпечення ефективної системи професійної підготовки, перепідготовки, і, відповідно подальшого працевлаштування незайнятого населення, Міністерством освіти і науки України, Міністерством праці і соціальної політики України: оновлено методику розрахунків витрат на професійне навчання незайнятого населення за направленням державної служби зайнятості; розроблено положення про організацію професійного навчання незайнятого населення за модульною системою; розроблено проект положення про професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації на виробництві, затверджено тематичний план та програму курсу «Техніка пошуку роботи» тощо.

Розширюються зв'язки професійно-технічних навчальних закладів із зарубіжними країнами. В Україні реалізуються декілька проектів щодо впровадження новітніх технологій професійного навчання. На базі вищих професійних училищ при участі Федеративної Республіки Німеччини в рамках програми «Трансформ» створено й успішно працюють 16 модельних центрів та навчально-тренувальних фірм з підготовки фахівців для комерційної діяльності, досвід роботи яких розповсюджується на всі регіони країни.

З вересня 2000 року Міністерством освіти і науки України спільно з Європейським Фондом Освіти та країнами-донорами ЄС започатковано Міжнародний проект «Реформи професійно-технічної освіти в Україні», реалізація якого дасть змогу:

· розробити стандарти компетентності та навчально-програмну документацію з найбільш поширених робітничих професій;

· удосконалити навчання молоді та незайнятого населення на основі новітніх технологій;

· здійснити перепідготовку та стажування педагогічних працівників;

· сформувати комп'ютерну базу даних навчально-програмного забезпечення підготовки фахівців для різних галузей економіки на основі досвіду високорозвинених країн.

Актуальним питанням реформування професійно-технічної освіти є удосконалення і демократизація форм управління нею.

До державних органів управління професійно-технічної освіти належать:

· спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері професійно-технічної освіти;

· міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, яким підпорядковані професійно-технічні навчальні заклади;

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська і Севастопольські міські державні адміністрації та створені ними органи управління професійно-технічною освітою.

Одночасно розширюються автономія ПТНЗ та повноваження місцевих органів управління профтехосвітою. З метою координації питань визначення та впровадження державної політики у сфері професійно-технічної освіти, демократизації форм управління та взаємодії заінтересованих центральних і місцевих органів виконавчої влади і самоврядування, підприємств, установ і організацій з питань формування та використання трудового потенціалу країни створена постановою Кабінету Міністрів України від 7.04.1998 р. №488 Міжгалузева рада з професійно-технічної освіти.

Вищим колегіальним органом громадського самоврядування професійно-технічного навчального закладу є загальні збори (конференція ) колективу навчального закладу, які вирішують у межах своїх повноважень питання навчально-виробничої, навчально-виховної, навчально-методичної, економічної і фінансово-господарської діяльності навчального закладу, визначення та рекомендації щодо кандидатур на посаду директора професійно-технічного навчального закладу. Рішення загальних зборів (конференції) колективу навчального закладу мають дорадчий характер.

У ПТНЗ діють також органи учнівського самоврядування.

2.2 Адаптація професійної освіти України в європейський освітній простір

У системі освіти України за останні роки під впливом зовнішніх чинників відбулися суттєві зміни. Одна з найпомітніших – це поява ринку освітніх послуг та ринку праці.

Сьогодні професійна освіта України активно реалізує положення Болонської декларації і визначені основні пріоритети її розвитку, вищі професійні училища постійно розширюють спектр освітянських послуг, стають багатопрофільними, що надає можливість молоді здобути повну загальну освіту, робочу професію та кваліфікацію молодшого спеціаліста.

Нарівні з тим, виникає багато проблемних питань. Це, зокрема, розробка нового Переліку спеціальностей, за якими проводиться підготовка молодших спеціалістів. Наразі ми маємо Перелік з найбільшою в Європі кількістю спеціальностей (276). Враховуючи сучасні завдання, кількість спеціальностей має бути приведена у відповідність до чинного Класифікатора професій та Європейських кваліфікаційних документів на основі довгострокового прогнозування потреб ринку праці у відповідних фахівцях.

Багато проблем модернізації професійної освіти в Україні можуть бути вирішені з використанням досвіду європейської профосвіти. Серед найважливіших завдань навчального процесу є формування професійної мобільності, здатності до гнучких змін видів діяльності, вміння переучуватися та самонавчатися у відповідності з ринковими потребами.

Однією з основних вимог адаптації професійної освіти України в європейський освітній простір є мобільність учасників освітньої системи: студентів, викладачів і науковців. Для цього необхідно змінити філософію навчання та викладання, впроваджувати орієнтовані на студента підходи до викладання, тобто перейти від стратегії викладання до стратегії навчання, до використання педагогічних технологій, спрямованих на заохочення до набуття самостійних знань та здійснення наукових досліджень студентами.

Разом з тим, необхідною умовою Болонського процесу є принцип «освіта через усе життя», який може бути реалізований сприянням розвитку глобального інноваційного суспільства, що базується на «трикутнику знань: освіта – дослідження – інновації».

Найважливіша особливість сучасного етапу розвитку професійної освіти - в тому, що вона не може обмежуватися своєю попередньою функцією інфраструктури економіки, яка відтворює необхідний об’єм робочої сили. Притаманна ринковим відносинам динаміка розвитку виробництва потребує надання професійній освіті певної якості, ефективності, гнучкості та її органічної інтеграції в економіку, орієнтації на постійні зміни між попитом і пропонуванням кадрів.

Українське суспільство вже звикло до того, що випускник навчального закладу – це «напівфабрикат, який стає готовим «продуктом», лише долучившись до реальної професійної діяльності». У зв’язку з цим усвідомлюється необхідність навіть сформованому спеціалісту докорінним чином оновлювати знання та змінювати сферу професійної діяльності декілька разів протягом життя. І тут необхідно використовувати досвід європейських країн в організації освіти через усе життя («long life education») як єдиної можливості бути потрібним за будь-яких соціально-економічних умов. Кваліфікація, здобута раніше, повинна бути приведена у відповідність до мінливих кваліфікаційних вимог або доведена до рівня, потрібного для роботи за новою професією, новим видом трудової діяльності. Ринкова економіка потребує також постійної оперативної підготовки кадрів за новими професіями, яких раніше не було.

Європейський вимір освіти – це не лише специфічна педагогічна категорія, це передусім один із функціональних пріоритетів країн Європейського Союзу (ЄС).

В ринкових умовах система професійної освіти в європейських країнах демонструє життєстійкість, адаптованість, усталеність до соціальність змін.

Темпи розвитку сучасної економіки, науки та інформаційних технологій висувають проблему пошуку в системі професійної освіти нових підходів до організації роботи в галузі перепідготовки й підвищення кваліфікації, а також додаткової професійної освіти студентів з метою підвищення їх конкурентоздатності та потрібності на ринку праці. Не менш важливою є проблема перепідготовки педагогічних і управлінських кадрів сфери освіти.

В країнах ЄС діє принцип субсидіарності, який означає, що кожна країна ЄС несе повну відповідальність за організацію своєї системи освіти, фахову виучку та зміст навчання. Тож, відповідно, ЄС не прагне розробляти спільну освітню політику, проте сприяє розвиткові якісної освіти шляхом заохочення співпраці країн-членів і, в разі потреби, підтримки та доповнення їхньої діяльності. Пріоритетною метою ЄС є розвиток загальноєвропейського виміру освіти, сприяння мобільності та налагодженню зв’язків між університетами і школами Європи.

Одним з найважливіших завдань можна вважати наближення світоглядних позицій викладачів і студентів до європейської ментальності. Важливо закріпити у свідомості молоді думку щодо безперервності процесу освіти як одного з найважливіших чинників конкурентоспроможності, самодостатності в постійно змінюваному світі.

Незважаючи на зміну теорії навчання та практики, перегляд традиційних позицій у зв’язку із зростаючим обсягом знань та інформації, основним напрямом педагогічної діяльності залишається перехід від інформаційно-технічного навчання до розвитку особистості.

Висновки

Економічні та політичні перетворення в сучасній Україні вимагають від системи професійно-технічної освіти визначення основних напрямів розвитку механізмів адаптації в сучасних соціально-економічних умовах, що дає нове бачення ролі професійно-технічної освіти в державній політиці. Зростає необхідність її наукового супроводу, конструктивного використання українського та зарубіжного досвіду, врахування загальносвітових тенденцій розвитку економіки й людських ресурсів.

Українська система освіти в цілому і система професійно-технічної освіти зокрема переживає процеси перетворення, які зумовлені, з одного боку, безперервною спонтанною адаптацією до змінних умов зовнішнього середовища, з іншого – суперечністю реформ.

Система професійно-технічної освіти глибоко проникає як у соціальну, так і в економічну сфери, виходить на ринки праці, товарів, послуг і капіталу. При цьому реформування системи професійно-технічної освіти неможливо здійснювати тільки адміністративними методами або тільки зусиллями самої освітньої системи. Необхідна консолідація зусиль уряду, працедавців, населення з урахуванням динаміки ринку праці.

На сьогодні проблеми системи професійно-технічної освіти зумовлені економічною й політичною нестабільністю в суспільстві, посиленням розриву між конституційними гарантіями здобуття доступної й безкоштовної професійно-технічної освіти та реальним державним забезпеченням цієї освіти; незбалансованістю потреб особистості в професійних освітніх послугах і суспільства в професійно-кваліфікаційній структурі підготовки робочих кадрів; недостатнім бюджетним фінансуванням, нерозробленістю основних напрямів розвитку системи професійно-технічної освіти.

Аналіз і узагальнення нагромадженого за останнє десятиліття досвіду створює методологічну основу для вироблення основних напрямів модернізації та розвитку професійно-технічної освіти. Визначення основних напрямів розвитку системи професійно-технічної освіти й механізмів їх реалізації має бути забезпечене нормативно-правовою базою, достатнім фінансуванням та спиратися на стратегічні прогнози.

Незважаючи на велике різноманіття порушених наукових проблем та глибину їх дослідження, у сучасній науці окремі їх аспекти залишились не вирішеними. Так, недостатньо розглянуто сучасний стан державного регулювання системи професійно-технічної освіти; потребують удосконалення система оцінювання підготовленості випускників професійно-технічних навчальних закладів до професійної роботи, структура мережі професійно-технічних навчальних закладів, механізм фінансування системи професійно-технічної освіти.

професійний технічний освіта

СЛОВНИК ОСНОВНИХ ТЕРМІНІВ

Професійна освіта і навчання – процес надання та удосконалення професійних знань, вмінь, навичок робітників, необхідність для забезпечення їх продуктивної зайнятості.

Навчання впродовж життя – будь-яке навчання, що здійснюється на постійній основі з метою удосконалення знань, вмінь, навичок, необхідних для трудової діяльності або виконання робіт поза її межами.

Випереджувальний розвиток професійної освіти і навчання – це забезпечення синергетичного ефекту його прискореного розвитку на основі взаємодії із соціальними партнерами в умовах формування нової якості економіки.

Відкрита система професійної освіти і навчання – передбачає органічне включення її в ринкові відносини з визначенням пріоритетів замовника робітничих кадрів.

Професійна мобільність – готовність і здібність особи до швидкої зміни професій, робочих місць, виконуваних завдань, прискореної адаптації до нових соціально-економічних завдань.

Неформальна освіта і навчання – будь-яка організована освітня діяльність поза рамками формальної системи освіти, що забезпечує певні види навчання.

Доступність – процес, в ході якого особа починає навчання на основі визнаних наявних знань, вмінь, навичок.

Дескриптор – опис результатів навчання, що виявляються оцінюванням досягнень його завдань, тобто опис дипломів, об’єднаних загальними характеристиками і рівнями.

Залікова одиниця – чітко визначена частина кваліфікації, яка накопичується для досягнення повної кваліфікації.

Визнання кваліфікацій – процес надання кваліфікаціям офіційного статусу.

Децентралізація – делегування повноважень щодо управління і законодавчої ініціативи у сфері професійної освіти і навчання органами виконавчої влади на регіональному рівні.

Соціальне партнерство – це взаємозв’язок між державою, організаціями роботодавців і професійними об’єднаннями громадян.

Професійний стандарт (ПС) – це мінімально необхідні вимоги до професійного рівня робітників із врахуванням продуктивності і якості виконуючих робіт в конкретній галузі економіки. Вони містять в собі разом з іншими даними найменування посад і відповідні їм кваліфікаційні і освітні рівні, перелік конкретних посадових обов’язків (що розглядаються з точки зору знань, вмінь та навиків), виконання яких дозволить робітнику реалізувати трудові функції в межах його компетенції. ПС направлені на забезпечення професіоналізму особистості.

Професіоналізм – інтегральна якість (новоутворення) суб’єкта праці, яка характеризує продуктивне виконання професійних задач, обумовлена творчою самодіяльністю і високим рівнем професійної само актуалізації.

Галузь – сукупність видів професійної діяльності, об’єднаних економічними функціями, продуктом, послугами або технологіями.

Кваліфікація – відповідно підтверджена сукупність індивідуальних здібностей, професійних умінь і знань, необхідних для виконання завдань на конкретному робочому місці; рівень навченості, підготовленості до компетентного виконання певного виду діяльності за одержаною спеціальністю. Ключова складова стандарту професійної освіти.

Компетенція – підтверджена здатність використовувати знання, уміння особистості, соціальні та/або особистісного розвитку. В Європейській структурі кваліфікації компетенція характеризується поняттями відповідності та автономії.

Навчальний план – документ, який визначає перелік навчальних предметів і послідовність їх вивчення в конкретному навчальному закладі; тижневу і річну кількість годин на засвоєння кожного з них за роками навчання; структуру навчального року.

Оцінювання – комплекс-методів та процесів, що використовують для визначення рівня досягнень (знань, навичок та компетенцій) особистості, із наступним присвоєнням кваліфікації відповідного рівня (надання сертифікату).

Професія – рід занять, трудової діяльності, що потребує наявності певних знань, навичок і вмінь.

Результати навчання – сукупність знань, умінь і навичок, наявність яких після закінчення навчання дає змогу особі виконувати певну роботу, виявляючи свою компетентність.

Рівні кваліфікації – визначають вимоги до компетенції працівника під час виконання посадових обов’язків з урахуванням їх складності, нестандартності й рівня відповідальності.

Сертифікат кваліфікації – офіційний документ, виданий уповноваженим органом, що засвідчує певний рівень кваліфікації особи після відповідної процедури оцінювання.

Сертифікація (знань, навичок та компетенцій) – процес формального визнання знань, навичок, компетенцій, одержаних особою після стандартної процедури оцінювання. Відповідні сертифікати або дипломи видаються акредитованим органом.

Стандарт професійної освіти (СПО) – необхідний обсяг знань, що відповідає вимогам професійного стандарту. Розробляються та описуються системою освіти. СПО складається із національного загальнодержавного та регіонального компонентів. Національний компонент визначає загальні вимоги до фахівця, навчальний заклад сам розробляє навчальні програми і має право додавати до національного стандарту додаткові предмети залежно від місцевої ситуації на ринку праці, традицій навчального закладу, його зв’язків із зовнішнім середовищем/соціальними партнерами.

Формальна освіта і навчання – інституалізована, побудована за віковою ознакою та ієрархічно структурована освітня система, що охоплює всі ступені від початкової школи до випускного курсу університету.

Компетенція професійна – загальна здатність особистості мобілізувати в професійній діяльності свої знання, вміння, а також загальні способи виконання дій.

Компетенції – інтегрована єдність знань, здібностей та установок, що дозволяють людині виконувати трудову діяльність в сучасному трудовому середовищі.

Компетентність – самостійність, здатність приймати відповідальні рішення, творчий підхід до справи, вміння постійно вчитися, комунікабельність, здатність до співробітництва, соціальна і професійна відповідальність.

Список використаних джерел

1. Батышев С.Я. Подготовка рабочих в средних профессионально-технических училищах.- М.: Педагогика, 1988.

2. Батышев С.Я. О всеобщем профессиональном образовании // Сов. педагогика. - 1991. - № 6.

3. Бугерко А.А. Організація навчально-виробничого процесу у вищому професійному училищі – агрофірмі: Автореф. дис. канд. пед. наук, К., - 1999.

4. Васильев В.В. Профессиональная мобильность и стабилизация персонала. Учебное пособие.- Днепропетровск: Изд-во «Наука и образование», 1977.

5. Васильев И.Б. Профессиональная педагогика: конспект лекций для студентов инженерно-педагогических специальностей. В 2-х частях. — Харьков, 2003.

6. Васильєв І.Б. Стан та історичні передумови реформування професійної освіти в Україні. Професійна освіта: теорія и практика. - Харків: 1997. № 1-2 (5-6).

7. Владиславлев П.А. Система образования в европейских странах СЭВ. – М.: - 1989.

8. Гребенюк Г.Є. Теоретические и методические основы непрерывного профессионального образования строительно-архетектурного профиля / Под ред. Н.Г. Ничкало.- К.: Международное фин.агенство,1997.

9. Державна національна програма «Освіта» / Україна ХХІ століття /. - К. , 1994.

10. Десятов Т.М. Система професійно-технічної освіти в Туреччині. Автореф. дис. канд. пед. Наук. - К., 1998.

11. Зайчук В.О. Вдосконалювати підготовку кваліфікованих робітників у професійних закладах // Науково-методичне забезпечення діяльності сучасної професійної школи: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. Львів, 11-14 травня 1994. Ч. 1 - К. 1994, Ч. 2 -К. 1994.

12. Закон України «Про забезпечення молоді, яка отримала вищу або професійно-технічну освіту, першим робочим місцем з наданням дотації роботодавцю» від 4 листопада 2004 року № 2150-IV на офіційному сайті Верховної Ради України.

13. Закон України «Про професійно-технічну освіту» від 10 лютого 1998 року № 103/98-ВР на офіційному сайті Верховної Ради України.

14. Каплун А.В. Сучасна реформа сільськогосподарської професійної освіти Польщі // Педагогіка і психологія професійної освіти.-1999.-№1.

15. Коджасперова Г. М. Педагогика: Учеб. для студ. образоват. учреждений сред.проф.образования. — М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2003.

16. Козловська І.М., Теоретично-методологічні аспекти інтеграції знань учнів професійно-технічної школи: дидактичні основи. Монографія / За ред. С.У. Гончаренка. – Львів: Світ, 1999.

17. Концепція розвитку професійної освіти і навчання в Україні (2010-2020 рр.), проект.

18. Концепція розвитку професійно-технічної (професійної) освіти в Україні // Освіта України. — 7-14 липня. — 2004.

19. Копельчак М.П. Структурування спеціальних знань і вмінь з обслуговування автоматизованного обладнання учнів вищого професійного училища машинобудівельного профілю: Автореф. канд. пед. наук, К., 1998.

20. Кузнецов В. В. Применение активных методов обучения в процессе профессионального обучения учащихся средних профтехучилищ: Методические рекомендации. — М., 1985 (рос.)

21. Макиенко Н.Н. Педагогический процесс в училищах профессионально-технического образования. Метод. пособие / Под ред.М.А. Жиделева.- М. Высшая школа 1983.

22. Методи, прийоми та засоби навчання в ПТНЗ та їх ефективність. Технологія особистісно-орієнтованого уроку. Педагогічна технологія модульного навчання професії: Монографія / Нікуліна А. С., Олійник В. В., Матвєєв Г. П. та ін. — Донецьк: ДІПО ІПП, 2001.

23. Молчанов В. М. Способы активизации познавательной деятельности учащихся профессионально-технических учебных заведений. Учебно-методическое пособие. — Донецк: ДИПО ИПР, 2003 (рос.)

24. Никулина А.С., Шацкая Р.М. Активные формы и методы обучения и их применение в учебном процессе школ и профессионально-технических учебных заведений. Учебно-методическое пособие. — Донецк: ДИПО, 2002 (рос.)

25. Ничкало Н.Г. Професійно-технічній освіті - державну політику та науково-педагогічне забезпечення //Нові технології навчання: Наук. метод. зб. Вип. 15. - К., - 1995.

26. Ничкало Н.Г.Державній політиці в галузі професійної освіти - наукове обґрунтування // Вісник Академії педагогічних наук України.-1993, №1.

27. Нікуліна А.С., Торба Ю.І. Вдосконалення педагогічної майстерності майстра і викладача у процесі самоосвітньої роботи. Навчально-методичний посібник. — Донецьк: ДІПО ІПП, 2003

28. Основні аспекти педагогіки профтехосвіти. Навчальний посібник /Нікуліна А. С., Молчанов В. М., Верченко Н. В., Торба Ю. І. — Донецьк: ДІПО ІПП, 2006. — 296 с.

29. Педагогічна книга майстра виробничого навчання : навчально-методичний посібник / Н. Г. Ничкало, В. О. Зайчук, Н. М. Розенберг та ін.; за ред. Н. Г. Ничкало. — 2-ге вид., доп. — К. : Вища школа, 1994. — 383 с.

30. Постанова Верховної Ради України «Про стан і перспективи розвитку професійно-технічної освіти в Україні» від 3 квітня 2003 року № 699-IV на офіційному сайті Верховної Ради України

31. Постанова Кабінету Міністрів України від 3 червня 1999 року № 956 «Про затвердження Положення про ступеневу професійно-технічну освіту» на офіційному сайті Верховної Ради України

32. Професійна освіта: словник. Навч. посіб. / уклад. С. У. Гончаренко та ін.; за ред. Н. Г. Ничкало. — К. : Вища школа, 2000. — 380 с.

33. Торба Н.Г. Мотивация обучения учащихся в ПТУЗ. Учебно-методическое пособие. — Донецк: ДИПО ИПР, 2003 (рос.)

34. Торба Н. Г. Організація та управління виховним процесом професійно-технічного навчального закладу. Навчально-методичний посібник. — Донецьк: ДІПО ІПП, 2003. — 44 с.

35. Торба Ю. І. Педагогічна підготовка викладачів спеціальних та загальнотехнічних дисциплін і майстрів виробничого навчання ПТНЗ у системі післядипломної освіти. Навчально-методичний посібник. — Донецьк: ДІПО ІПП, 2005. — 40 с.