ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1 ПРОБЛЕМА САМОАКТУАЛІЗАЦІЇ ТА ЦІННІСНИХ ОРІЄНТАЦІЙ У СУЧАСНІЙ ПСИХОЛОГІЇ

1.1 Самоактуалізація як ключове поняття гуманістичної психології

1.2 Ціннісні орієнтації як елемент структури особистості

РОЗДІЛ 2 ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ

СЕРЕДНЬОГО ВІКУ

2.1 Психологічна характеристика ранньої дорослості

2.2 Період середньої дорослості

2.3 Духовна криза. Проблема сенсу

РОЗДІЛ 3 ОСОБЛИВОСТІ ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКУ

САМОАКТУАЛІЗАЦІЇ Й СМИСЛОЖИТТЄВИХ ОРІЄНТАЦІЙ ТА ЦІННІСНИХ ОРІЄНТАЦІЙ У СЕРЕДНЬОМУ ВІЦІ

3.1 Мета, завдання, методи дослідження

3.2 Дослідження самоактуалізації й смисложиттєвих орієнтацій та ціннісних орієнтацій у групі 35-40 років

3.3 Дослідження самоактуалізації й смисложиттєвих орієнтацій та ціннісних орієнтацій у групі 40-45 років

3.4 Порівняльний аналіз самоактуалізації й смисложиттєвих орієнтацій та ціннісних орієнтацій у групах випробовуваних

ВИСНОВКИ

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Важливою умовою успішної інтеграції людини в суспільство є розвиток внутрішньо та зовнішньо узгодженої системи соціально-психологічних засобів організації власного життя, тобто стилю життя. Одним з механізмів переплавляння індивідуальних якостей на інтегровану систему саморегуляції особистості є процес її самоактуалізації.

Самоактуалізація - це процес актуалізації людиною власних потенціалів та використання їх як засобів реалізації сенсу життя [6].Актуалізація потенціалів є природним процесом, проте в умовах розвитку сучасної людини він легко блокується.

Самоактуалізаційна діяльність — елемент життя людини, що вимагає свідомої, цілеспрямованої активності, і тому не може пов'язуватися з ранніми етапами життя. Це доля «зрілої людини» - людини середнього віку.

Вік - якісно специфічний рівень онтогенетичного розвитку людини. Кожен вік у людському житті має певні нормативи, за допомогою яких можна оцінити адекватність розвитку індивіда і які стосуються психофізичного, інтелектуального, емоційного й особистісного розвитку. Ці нормативи позначаються також як завдання вікового розвитку.

У світовій психологічній літературі середній вік людини визначається не лише тими фізіологічними змінами, які відбуваються в його організмі, але й тими психологічними новоутвореннями, які неминуче виникають як під впливом як внутрішніх процесів, так і зовнішніх чинників. Оскільки процеси, що відбуваються в цьому віковому періоді, вельми специфічні, вони часто вимагають від людини вміння швидко перебудуватися і пристосуватися до умов соціального порядку, що змінилися. З точки зору психологічної ці умови, що змінилися, приводять людину середнього віку до формування нового образу «Я», переоцінці колишніх цінностей, переосмисленню життєвих цілей і завдань, що диктує необхідність гнучко адаптуватися до динамічних умов життя. За Е. Еріксоном [51], на віковий період 35-45 років приходиться так звана «криза середини життя». І саме від того, як вона протікатиме, яким чином завершитися, і залежатиме, як складеться подальша соціально-психологічна адаптація людини (наскільки вона буде успішною).

Важливими компонентами структури особистості, які впливають на прцес самоактуалізації, є смисложиттєві та ціннісні орієнтації.

Особливості самоактуалізації та функціонування Я-концепції в середньому віці відображаються, здебільшого, в різноманітних теоріях криз (Ф.Є. Василюк, Г.А. Вайзер, Л.С. Виготский, Г.Г. Горєлова, О.М. Дьомін, В.В. Козлов, Б. Лівехуд, Е. Ліндеманн, Г. Сельє, Т. Титаренко, Г. Шихі, Е. Еріксон та ін.). Значна кількість досліджень з проблеми формування і розвитку Я-концепції свідчать про обумовленість цього процесу з одного боку, специфікою соціалізації, а, з іншого, індивідуалізації особистості (О.Г.Асмолов, Г.В.Гребеньков, О.В.Грибакін, В.М.Дьячков, Т.П.Єрошкіна, О.О.Любякін, О.В.Нечаєв, І.І.Резвицкий, Д.І.Фельдштейн).

У вітчизняній психології показано, що усвідомленню власної ментальної моделі в дорослому віці перешкоджає, зокрема, кризовий стан особистості (Т.М.Титаренко), коли її поведінка соціально невмотивована, вона має неадекватний рівень самооцінки, не вміє регулювати власні емоційні стани, не здатна до саморозвитку, до провідних способів діяльності здорової особистості (Г.С.Костюк).

Мета роботи - з’ясувати взаємозв’язок самоактуалізації й смисложиттєвих орієнтацій та ціннісних орієнтацій у середньому віці.

Актуальність теми зумовлена тим, що динаміка сучасного життя, висока емоційна напруженість, професійні та життєві стреси диктують суворі вимоги до особистості людей середнього віку. Принциповим моментом є те, що після настання тридцяти років зазвичай трансформується ментальна модель другої половини життя людини.

Для досягнення мети необхідно виконати такі завдання:

1) розглянути самоактуалізацію як ключове поняття гуманістичної психології;

2) охарактеризувати ціннісні орієнтації як елемент структури особистості;

3) дати психологічну характеристику ранньої дорослості;

4) охарактеризувати період середньої дорослості;

5) розглянути духовну кризу та проблему сенсу;

6) дослідити самоактуалізацію й смисложиттєвих орієнтації та ціннісні орієнтації у випробовуваних.

Методи дослідження:

1.самоактуалізаційний тест (CAT) (Ю.Є. Альошина, Л.Я. Гозман, М.В. Загика і М.В. Кроз);

2. тест-опитувальник самовідношення В.В. Століна;

3. тест смисложиттєвих орієнтацій Д.О. Леонтьєва;

4. морфологічний тест життєвих цінностей (В.Ф. Сопов, Л.В. Кар- пушина).

Об’єкт дослідження – самоактуалізація у середньому віці.

Предмет дослідження - взаємозв’язок самоактуалізації й смисложиттєвих орієнтацій та ціннісних орієнтацій у середньому віці.

Методи математичної обробки: коефіцієнт рангової кореляції Спірмена, критерій UМанна-Уїтні.

Випробовувані: 25 чоловік 35-40 років, 12 чоловіків і 13 жінок; 25 чоловік 40-45 років, 13 чоловіків і 12 жінок. Випробовувані є працівниками Харківської кондитерської фабрики. При розподілі випробовуваних на вікові групи ми спиралися на періодизацію віку дорослості Г. Крайгом [22]: рання дорослість – друге та третє десятиріччя життя, середня дорослість – четверте та п’яте десятиліття.

РОЗДІЛ 1 ПРОБЛЕМА САМОАКТУАЛІЗАЦІЇ ТА ЦІННІСНИХ ОРІЄНТАЦІЙ У СУЧАСНІЙ ПСИХОЛОГІЇ

1.1 С амоактуал і зац ія як ключове поняття гуманістичної психології

cамоактуалізація психологія особистість духовна

Теорія самоактуалізації є ключовим системоутворювальним елементом гуманістичного напрямку в психології. Основоположною для гуманістичного напрямку є ідея про те, що усвідомлене прагнення до максимально можливого розкриття свого людського потенціалу і його реалізація в практичній життєдіяльності на благо суспільства шляхом самоактуалізації є необхідним чинником повноцінного розвитку людини.

А. Маслоу сформулював характеристики, в яких розкривається самоактуалізація:

1) повне прийняття реальності й комфортне відношення до нього (не ховатися від життя, а знати, розуміти його);

2) прийняття інших і себе («Я роблю своє, а ти робиш своє. Я на цьому світі не для того, щоб відповідати твоїм очікуванням. І ти на цьому світі не для того, щоб відповідати моїм очікуванням. Я є я, ти є ти. Я поважаю і приймаю тебе таким, який ти є»);

3) професійна захопленість улюбленою справою, орієнтація на завдання, на справу;

4) автономність, незалежність від соціального середовища, самостійність думок;

5) здатність до розуміння інших людей, увага, доброзичливість до людей;

6) постійна новизна, свіжість оцінок, відкритість досвіду;

7) розрізнення мети й засобів, зла і добра («Не всякий засіб добрий для досягнення мети»);

8) спонтанність, природність поведінки;

9) гумор філософського плану;

10) саморозвиток, прояв здібностей, потенційних можливостей, що творчість в роботі, любові, житті, яка самоактуалізує;

11) готовність до вирішення нових проблем, до усвідомлення проблем і труднощів, до усвідомлення свого досвіду, до справжнього розуміння своїх можливостей, до підвищення конгруентності [31].

Конгруентність - це відповідність переживання, усвідомлення досвіду його справжньому змісту. Подолання захисних механізмів допомагає досягти конгруентних, справжніх переживань. Захисні механізми заважають правильно усвідомити свої проблеми. Розвиток особистості - це підвищення конгруентності, підвищення розуміння свого «реального Я», своїх можливостей, особливостей, це самоактуалізація як тенденція до розуміння свого «реального Я».

На головне питання його теорії - що таке самоактуалізація - А. Маслоу відповідає таким чином: «Люди, що самоактуалізуються, всі без виключення включені до якоїсь справи. Вони займаються чимось, що є для них покликанням долі і що вони люблять так, що для них зникає розділення «праця - радість»[33]. Один присвячує своє життя закону, інший - справедливості, ще хтось - красі або істині. Всі вони тим або іншим чином присвячують своє життя пошуку «буттєвих» цінностей (Б-цінності), тобто пошуку певних цінностей, які є справжніми і не можуть бути зведені до чогось вищого. Є близько чотирнадцяти таких Б-цінностей: істина, краса, добро, досконалість, простота, всебічність і т.ін.

Існування цих Б-цінностей набагато ускладнює структуру самоактуалізації. Вони виступають як метапотреби. Їх придушення породжує певний тип патологій, досі добре не описаних.

У деякому певному й емпіричному сенсі людині необхідно жити в красі, а не в потворності, так само як їй необхідна їжа для голодного шлунку або відпочинок для втомленого тіла. Насправді ці Б-ценності є сенсом життя для більшості людей, хоча багато хто навіть не підозрює, що вони мають свої власні метапотреби.

Маслоу визначає самоактуалізацію як прагнення людини до самовтілення, до актуалізації закладених в ній потенцій, що виявляється в прагненні до ідентичності: цей термін виражає «повноцінний розвиток людини» (виходячи з біологічної природи), який (емпірично) нормативний для всього виду, безвідносно до часу і місця, тобто меншою мірою культурно обумовлений. Він відповідає біологічній зумовленості людини, а не історично-довільним, локальним ціннісним моделям. Він також має емпіричний зміст і практичний сенс [32].

У «Психології буття» він пише: «Вже в самому понятті «самоактуалізація» міститься твердження, що є якесь «самозвеличення», що підлягає актуалізації». Розвиток (повноцінний розвиток) є розгортанням закладених у самозвеличення завдатків. Цей процес «має емпіричний зміст (його можна виявити, описати, обчислити) і має практичний сенс» [11].

Вахромов Є. Є. провів аналіз співвідношення понять самоактуалізація та самореалізація. Реалізація (realization), в тлумаченні словника сучасної англійської мови - це, перш за все, усвідомлення, розумова (когнітивна) діяльність. Актуалізація (actualization) - має значення діяльності як процесу, витрату сил (від латинського кореня actus - вчинок), що має речовий результат.

Поняття «самореалізація» означає, таким чином, розумовий, когнітивний аспект діяльності, теоретичну діяльність, роботу на внутрішньому плані. Самореалізація виявляється в побудові й коректуванні, перебудові «концепції Я», включаючи «ідеальне Я», картини світу і життєвого плану, усвідомленні результатів попередньої діяльності (формування концепції минулого).

Поняття «самоактуалізація» означає практичний аспект діяльності: вчинки і дії, спрямовані на виконання життєвого плану. Її особливості полягають у тому, що, по-перше, кожен її акт (остаточне число дій) повинен завершитися якимось конкретним, описуваним результатом (самозміною, отриманням тієї чи іншої компетентності). Друга особливість цієї діяльності полягає в тому, що об'єкт, на який спрямована діяльність і суб'єкт цієї діяльності співпадають (дія направлена на саму себе, на самоперетворення). Третя особливість полягає в тому, що формула «I diditmyself» поміщає в центр уваги те, що суб'єкт як джерело активності може зробити сам, без опертя і допомоги з боку інших; до отриманого результату (thething) інші суб'єкти непричетні.

Самоактуалізація і самореалізація виявляються, таким чином, двома нерозривними сторонами одного процесу, процесу розвитку і зростання, результатом якого є людина, що максимально розкрила і використовує свій людський потенціал, особистість [11].

Маслоу підкреслює, що вибір на користь зростання, у напрямку самоактуалізації повинен здійснюватися людиною в кожній ситуації вибору. Будь-яка відмова від зусиль щодо повної реалізації потенціалу може призвести до виникнення патології або навіть метапатології. Передбачається, що відмова від розвитку призводить людину до нервових, психічних розладів, здатна викликати інволюцію, «згортання» окремих здібностей.

Про самоактуалізацію можна говорити на кожному віковому етапі розвитку людини. Акт самоактуалізації можна побачити, наприклад, в оволодінні дитиною певними навичками (скажімо, їздити на велосипеді), в оволодінні школярем певною сумою знань, достатньою для успішного вступу до ВНЗ. Накопичувані наполегливою працею кількісні зміни приносять нову якість, що одномоментно виявляється, характеризує себе в практиці життя як певна соціальна або особистісна компетентність. При розгортанні процесу життя стає не таким важливим, чи є це досягнення найвищим, важлива реальна досяжність. На практиці таке розуміння самоактуалізації дозволяє не тільки літнім людям не намагатися «за всяку ціну» відстоювати завойовані на попередньому етапі життя «високі» позиції, а при незадоволеності або відчутті пересичення - освоювати нові області застосування своїх сил, зокрема нові професії.

Про самоактуалізацію можливо говорити і у тому випадку, коли соціальна значущість діяльності і її результатів прямо не є видимою: жінка, наприклад, може присвятити себе головним чином вихованню дітей і онуків, що може приносити їй і пікові переживання, і любов ближніх як вищу оцінку.

Кажучи про життєвий шлях людини, необхідно обговорювати і проблему межі. Чи є досягнення самоактуалізації кінцевим пунктом «життєвої подорожі» особистості? До чого ще може прагнути людина, що досягла успіху, отримала повною мірою визнання і в соціумі, і в сім'ї, і в думці експертів?

Маслоу відповідає на це питання так: «Мета особистості (самоактуалізація, автономність, індивідуація, «справжнє самозвеличення», за визначенням К. Хорні, достовірність і т. ін.) схоже, одночасно є і кінцевою, і проміжною метою, ініціацією, кроком вгору по сходах до трансценденції ідентичності. Можна сказати, що її функція полягає в самознищенні» [33]. Тобто будь-яке конкретне досягнення людина не повинна розглядати як «кінцевий пункт», більш того, не слід фіксуватися на спеціальному пошуку пікових переживань, будь-яке досягнення повинне спонукати до нових звершень. В своїй останній крупній роботі «Дальні межі людської психіки» він прийшов до висновку, що теорія самоактуалізації може стати основою якнайширшої програми перевлаштування людини і світу. Це і є концептуальна основа мета-теорії самоактуалізації.

У «Дальніх межах людської психіки» Маслоу дає останнє, узагальнене визначення самоактуалізації:

- це переживання, яке цілком поглинає, яскраве, самозабутнє;

- це процес, це вибір у кожній ситуації на користь зростання;

мається на увазі, що є якесь «самозвеличення», що підлягає «актуалізації»;

- це чесність і прийняття на себе відповідальності за свій вибір;

- це чесність і свобода у виразі своїх прав, нонконформізм;

- це не тільки кінцева станція, але і самоподорож і рушійна сила подорожі;

- це не гонитва за вищими переживаннями. Вони самі наздоженуть вас, якщо ви цього заслужили;

- пройшовши шлях, ви пізнаєте себе і свою сутність. Проявиться і патологія. Ви зрозумієте свої захисні механізми і зможете, зібравши мужність, відмовитися від них [31].

А. Маслоу виділяє вісім шляхів самоактуалізації [33].

По-перше, самоактуалізація означає повне, живе і безкорисливе переживанняз повним зосередженням і зануренням, тобто переживання без підліткової соромливості. У момент самоактуалізації індивід є цілком і повністю людиною. Це момент, коли «Я» реалізує само себе. Сьогодні ми можемо бачити, як у молодих людях, які хочуть здаватися жорстокими, цинічними і навченими досвідом, знов з'являється щось від дитячої байдужості; щось безневинне і свіже відбивається в їх обличчях, коли вони повністю присвячують себе переживанню моменту. Ключем до цього є безкорисливість.

По-друге, саме слово «самоактуалізація» має на увазі наявність «Я», яка може актуалізуватися. Людина - це не податливий віск. Вона завжди вже є чимось, щонайменше, є деяка стрижньова структура. Людська істота є вже як мінімум певний темперамент.

По-третє, необхідно уявити собі життя як процес постійного вибору. У кожен момент є вибір: просування або відступ; або рух до ще більшого захисту, безпеки, боязливості, або вибір просування і зростання. Вибрати розвиток замість страху десять разів на день - означає вдесятеро просунутися до самоактуалізації. Самоактуалізація - це безперервний процес; вона означає багатократні окремі вибори: брехати або залишатися чесним, красти або не красти. Самоактуалізація означає вибір з цих можливостей можливості зростання.

По-четверте, коли людина сумнівається в чомусь, слід прагнути бути чесними, не захищатися фразою: «Я сумніваюся». Часто, коли ми сумніваємося, ми буваємо неправдиві. Звертаючись до самого себе, вимагати відповіді, - це означає взяти на себе відповідальність. Це саме по собі величезний крок до самоактуалізації. Всякий раз, коли людина бере на себе відповідальність, вона самоактуалізується.

По-п'яте, людина, яка здійснює перелічені вище невеликі вчинки у будь-якій ситуації вибору, виявить, що вони допомагають краще вибрати те, що конституціонально їй підходить. Вона починає розуміти, що є її призначенням, в чому сенс її життя. Людина не може зробити правильний життєвий вибір, поки не почне прислухатися до самої себе, до власного Я в кожен момент свого життя.

Для того, щоб висловити чесну думку, людина повинна бути незалежною від інших, повинна бути нонконформістом.

По-шосте, самоактуалізація - це не тільки кінцевий стан, але також процес актуалізації своїх можливостей. Це, наприклад, розвиток розумових здібностей за допомогою інтелектуальних занять. Тут самоактуалізація означає реалізацію своїх потенційних здібностей. Самоактуалізація - це необов'язково здійснення чогось незвичайного; це може бути, наприклад, проходження через важкий період підготовки до реалізації своїх здібностей. Самоактуалізація - це праця заради того, щоб зробити добре те, що людина хоче зробити.

По-сьоме, вищі переживання - це моменти самоактуалізації. Це миті екстазу, які не можна купити, які можуть бути гарантовані і які неможливо навіть відшукати.

Можна, проте, і навпаки, поставити себе в такі умови, при яких їх прояв буде вкрай маловірогідним. Відмова від ілюзій, позбавлення від помилкових уявлень про себе, розуміння людиною того, для чого вона непридатна, що не відповідає її потенційностям, - це також частина розкриття самого себе, того, чим людина насправді є.

Практично кожен відчуває вищі переживання, але не кожен знає про це. Деякі люди відстороняються від цих короткочасних тонких переживань.

По восьме, знайти самого себе, розкрити, що ти є, що для тебе добре, а що погано, яка мета твого життя - все це вимагає викриття власної психопатології. Для цього потрібно виявити свої захисти і після цього знайти в собі сміливість подолати їх. Це хворобливо, оскільки захисти спрямовані проти чогось неприємного. Але відмова від захисту варта того.

Пропоновані А. Маслоу шляхи самоактуалізації можна розглянути також в його характеристиці психічного здоров'я людини (наведемо лише частину з них) [33].

1. Щоб створити умови для розвитку і самоактуалізації, необхідно зрозуміти, що здібності, органи, організм в цілому жадають функціонування і самовираження, вони вимагають, щоб їх використовували і застосовували за призначенням. Використання приносить їм задоволення, а бездіяльність дратує.

2. На рівні самоактуалізації більшість дихотомій і суперечностей вирішуються, а весь дихотомічний образ мислення визнається незрілим. У людей, що самоздійснюються, спостерігається сильна тенденція до злиття егоїзму і безкорисливості в єдність вищого, такого, що перевершує повсякденний порядок. Робота починає бути грою: покликання і професія стають одним і тим же. Коли борг перетворюється на задоволення, а задоволення - на виконання обов’язку, тоді ці два поняття перестають бути протилежностями. Вища зрілість включає "дитячі" якості, і, разом з тим, ми виявляємо у здорових дітей певні якості, властиві зрілій людині, що відбулася. Межа між зовнішнім і внутрішнім, між "я" і "всі останні" значною мірою стирається, і на вищому рівні розвитку особистості спостерігається їх взаємопроникнення.

3. Самоактуалізація не означає, що людина стає вищою за всі людські проблеми. Конфлікт, неспокій, розчарування, печаль, образа, провина - все це можна виявити і у здорових людей. В принципі, рух до зрілості - це поступовий відхід від невротичних псевдопроблем до реальних, неминучих, екзистенціальних проблем, від початку властивих природі людей (навіть кращим з них). Навіть якщо людина піднялася над проблемами Становлення, ще залишаються проблеми Буття.

4. Самоактуалізація не є абсолютно загальним поняттям. Шлях до неї лежить через реалізацію чоловічих і жіночих якостей, які сильніше за якості загальнолюдські. Тобто людська істота повинна спочатку стати справжньою жінкою або справжнім чоловіком, тим самим створивши можливість для самоактуалізації в загальнолюдському сенсі.

Є також докази (нечисленні) того, що люди з різною конституцією здійснюють себе по-різному (тому що їм потрібно здійснити різні внутрішні цінності).

Таким чином, поняття самоактуалізації бере свій початок у теорії самоактуалізації, яка, у свою чергу, виходить з гуманістичної психології. Люди, що самоактуалізуються, всі без виключення включені до якоїсь справи. Самоактуалізація – не процес завершення розвитку, у процесі самоактуалізації будь-яке досягнення повинне спонукати до нових звершень. На рівні самоактуалізації більшість дихотомій і суперечностей вирішуються, а весь дихотомічний образ мислення визнається незрілим. Вибір на користь зростання, у напрямку самоактуалізації повинен здійснюватися людиною в кожній ситуації вибору.

1.2 Ціннісні орієнтації як елемент структури особистості

Як елемент структури особистості ціннісні орієнтації характеризують внутрішню готовність до здійснення певної діяльності із задоволення потреб і інтересів, вказують на спрямованість поведінки [21].

Проблемі формування ціннісних орієнтацій присвячені роботи класиків зарубіжної і вітчизняної науки, які в своїх теоріях спираються на поняття особистості, оскільки ціннісні орієнтації тісно пов'язані з нею, а також із вивченням людської поведінки і потягів. У працях Т.Н. Мальківської, З.І. Равкіна, В.В. Серікова та ін. розглянуті сутність етичних цінностей і ціннісних орієнтацій, їх місце в структурі особистості.

Сучасні психологи, філософи і соціологи Н.С. Розов, Б. Шледер й ін. також звертаються до проблеми формування й розвитку ціннісних орієнтацій особистості, розглядаючи їх як компонент структури особистості, що характеризує спрямованість і зміст активності індивіда, визначає загальний підхід людини до світу, до себе, надає сенсу й напрямку особистій позиції, поведінці, вчинкам.

Цінність - уявлення про те, що святе для людини, колективу, суспільства в цілому, їх переконання й уявлення, виражені в поведінці. У вузькому значенні під цінністю розуміються вимоги, норми, які виступають як регулятор і мета людських відносин і діяльності. Можна сказати, що від цінностей залежить рівень культурного розвитку суспільства, ступінь його цивілізованості.

Цінностіпредставляють внутрішній світ особистості, будучи виразником стабільного, абсолютного, незмінного. Формуючись, як і потреби, в індивідуальному досвіді суб'єкта, особистісні цінності відбивають, однак, не стільки динамічні аспекти самого індивідуального досвіду, скільки інваріантні аспекти соціального і загальнолюдського досвіду, що привласнюється індивідом. Можна, тим самим, погодитися з розумінням цінності якаспекта мотивації, якій співвідноситься з особистими чи культурними стандартами, не пов’язаними виключно з актуальною напругою або актуальною хвилинною ситуацією 28.

Особистісні цінності, як і цінності соціальні, існують у формі ідеалів, тобто моделей належного. “Идеал - это мысленный образец совершенства, норма, к которой следует стремиться как к конечной цели деятельности”26 . Для характеристики форми існування особистісних цінностей можна скористатися поняттям “модель потребного майбутнього”. Це поняття було введено Н.А. Бернштейном для позначення того факту, що людський мозок відбиває не тільки події сьогодення і минулого, але і ситуацію майбутнього причому останню в двох різних формах - імовірнісного прогнозу і програмування потребного майбутнього. Н.А. Бернштейном була показана фізіологічна реальність моделей потребного майбутнього28. Ми, однак, воліємо говорити про ціннісні життєві орієнтації підкреслюючи тим самим, що спрямованість перетворення дійсності, яка задається особистісною цінністю, виступає як абсолютний і постійний, якісний фактор діяльності особистості.

Отже, з поняттям цінність тісно пов'язане поняття «ціннісна орієнтація», яке вперше почало вживатися в американській соціології, зокрема, Т. Парсонсом. Ціннісна орієнтація - це індивідуальне і групове ранжирування цінностей, в якому одним надається велика значущість, ніж іншим, що впливає на вибір цілей діяльності і засобів їх досягнення. Ціннісні орієнтації є найважливішим елементом свідомості особистості, в них заломлюються етичні, естетичні, правові, політичні, екологічні, економічні, світоглядні знання, уявлення і переконання [5].

Більшість сучасних авторів визначають ціннісні орієнтації як установку особистості на ті або інші соціальні цінності, обумовлені суспільним характером існування людини. Вони більш рухомі, мінливі, знаходяться під безпосереднім впливом людей. Серед них є цінності загальнолюдського значення (виробництво, суспільні відносини, праця, дисципліна, виховання, мораль і т. ін.). Вони постають як умови життя людей, способи їх дії, які повинні бути передані, закріплені і засвоєні подальшими поколіннями.

У ціннісних орієнтаціях зосереджені рівень домагань особистості, уявлення про етичні цінності, готовність або неготовність діяти відповідно до моральних норм і правил. Ціннісні орієнтації є саморегулювальним механізмом поведінки особистості [16].

Специфіка ціннісних орієнтацій полягає в тому, що ця категорія найтісніше пов'язана з поведінкою суб'єкта, керує цим процесом як усвідомленою дією. Ціннісні орієнтації є особливим чином структуровані в ієрархізовану систему ціннісних уявлень, що виражають суб'єктивне відношення особистості до об'єктивних умов життя, реально детермінують вчинки і дії людини, проявляють і виявляють себе в практичній поведінці. Ціннісні орієнтації є стрижньовою, базисною характеристикою особистості, соціальною властивістю особистості [42].

Ціннісні орієнтації виявляються і розкриваються через оцінки, які людина дає собі, іншим, обставинам і т.ін., через її вміння структурувати життєві ситуації, приймати рішення в проблемних і виходити з конфліктних ситуацій, через обрані лінії поведінки в екзистенційних і морально забарвлених ситуаціях, через вміння задавати і змінювати домінанти власної життєдіяльності. Особистісні кризи (часто додатково провоковані кризами соціальними) викликають, як правило, необхідність в підтвердженні або переосмисленні систем ціннісних орієнтацій подолання суперечностей, що виникають в них, оскільки пов'язані зі зміною векторів активності, пересамоїдентіфікацією і рефлексією ступеню самореалізації, проявом смислових основ життя [56]. У цих випадках успішність розв’язання криз і мінімізація втрат багато в чому залежать від ступеня відрефлексованості, динамізму і відкритості ціннісних орієнтацій. Несуперечність і цілісність систем ціннісних орієнтацій може розглядатися як показник стійкості й автономності особистості. Відповідно їх суперечність і "розірваність" може розглядатися як свідчення незрілості й маргінальності особистості, що фіксується через нездатність людини винести оцінку і прийняти рішення (або, навпаки, готовності діяти по раз і назавжди встановленому стереотипу), з одного боку, і розбіжність вербальної й невербальної поведінки - з іншого.

Д.О. Леонт’єв розрізняє наступні форми існування цінностей:

1. суспільні ідеали.

2. предметно втілені цінності.

3. особистісні цінності [28].

У першій своїй іпостасі цінності відносяться до категорії "соціальних уявлень", будучи невід'ємною частиною об'єктивного устрою суспільного буття конкретного соціуму і відображаючи досвід його життєдіяльності. Тут, проте, слід розрізняти цінності соціуму й ідеали, що формулюються у вигляді "ідеологічних конструкцій". Для соціуму значущими можуть бути або загальнолюдські "вічні" цінності (істина, краса, справедливість), або конкретно-історичні цінності великих соціальних груп (рівність, демократія, державність), або цінності малих референтних груп (успіх, багатство, майстерність, самовдосконалення) і так далі. В.Краус зазначав, що тільки "цінність", а саме в значенні чогось, що хотіли б мати все, робить ідею ідеалом [21].

Особистісні цінності є внутрішнім світом особистості. Формуючись, як і потреби, в індивідуальному досвіді суб'єкта, особистісні цінності відображають, проте, не стільки динамічні аспекти самого індивідуального досвіду, скільки аспекти соціального і загальнолюдського досвіду, що привласнюється індивідом. Особистісні цінності, як і цінності соціальні, існують у формі ідеалів, тобто "моделей належного".

Отже, відомі три форми існування цінностей: соціальні ідеали, предметно втілені цінності й особистісні ідеали. У цей ряд не включають ціннісні орієнтації свідомості, не розглядаючи їх як форму буття цінностей, оскільки, якщо особистісна цінність індивіда - значуща цінність однієї з соціальних спільнот або груп, з якою він себе ототожнює, і цінність, предметно втілена в продукті його діяльності, пов'язані між собою "необхідно й однозначно", то ціннісні орієнтації його свідомості пов'язані з ними "не необхідними й неоднозначними відносинами" (за Д.О. Леонт’євим).

На протязі життя відбувається еволюція ціннісної сфери. На стадії ранньої зрілості людина стабілізує якості особистості, у тому числі ціннісні орієнтації, вибудовує власний спосіб життя, долає першу психологічну кризу переоцінки життєвого шляху. Середня зрілість пов'язана з пошуком відповідей на основні питання про сенс життя, людина намагається здійснити свої мрії. На цей період припадають переоцінка цілей і домагань, аналіз навколишньої дійсності, оточення, прагнення вплинути на майбутнє, стати творчою особистістю, професіоналом. Супроводжують його і сумніви щодо продовження обраного шляху, страх зниження працездатності, пошук нових цінностей.

Таким чином, ціннісні орієнтації - найважливіший компонент свідомості особистості, який суттєво впливає на сприйняття навколишнього середовища, відношення до суспільства, соціальної групи, на уявлення людини про саму себе. Як елемент структури особистості вони відображають її внутрішню готовність до дій щодо задоволення потреб і цілей, дають напрямок її поведінці у всіх сферах діяльності. Розрізняють наступні форми існування цінностей: суспільні ідеали, предметно втілені цінності, особистісні цінності. На протязі життя відбувається еволюція ціннісної сфери, що докладно розглянуто нижче.

РОЗДІЛ 2 ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ СЕРЕДНЬОГО ВІКУ

2.1 Психологічна характеристика ранньої дорослості

В ранній дорослості більшість аспектів психічного розвитку особистості досягають найвищого прояву.

Майже кожен аспект фізичного розвитку досягає свого максимуму в ранній дорослості. Більшість людей в цей період є сильнішими і здоровішими, ніж вони колись були або коли-небудь стануть. Рання дорослість - це час максимального розвитку сили, витривалості і більшості перцептивних і моторних умінь [14]; переважно вони починають поступово знижуватися приблизно після 40 років.

Більшість людей в період ранньої дорослості мають більшу здатність до відтворення потомства, ніж до цього або після. Як правило, вони також більш активні в сексуальному відношенні, більш чутливі і мають виразне відчуття статевої ідентичності.

Когнітивний розвиток досягає свого максимуму одночасно з піком фізичного розвитку [22]. У ранній дорослості особистість використовує свої інтелектуальні здібності, щоб досягти успіху і вибрати стиль життя; Шейо назвав це періодом досягнень. Люди, що успішно справляються з цим, досягають певного ступеня незалежності і переходять на іншу фазу застосування когнітивних здібностей - період, який включає в себе соціальну відповідальність. У середньому віці, згідно Шейо, ми застосовуємо наші когнітивні здібності для вирішення проблем інших людей в сім'ї, в суспільстві і на роботі. Для деяких ці зобов'язання можуть бути достатньо складними, такими, що включають розуміння організації і різних рівнів знання. Такі люди розвивають свої когнітивні здібності в процесі виконання адміністративних функцій, крім взяття на себе соціальної відповідальності. Надалі природа вирішення проблем знову зазнає зміни. Центральним завданням стає повторна інтеграція колишніх подій життя: необхідно додати сенсу своєму існуванню в цілому і досліджувати питання, пов'язані зі своїм призначенням [15]. Згідно Шейо, в центрі когнітивного розвитку дорослого віку знаходяться не підвищені можливості або зміни в когнітивних структурах, а гнучке використання інтелекту на різнихжиттєвих етапах.

Такі теоретики, як Кеган, дотримуються думки, що у більшості людей продовжується структуризація і переструктурування їх систематизованого розуміння самих себе і зовнішнього світу в період 30-40 років і пізніше. Особистість, що розвивається, постійно диференціює своє Я і навколишнє середовище і в той же самий час інтегрує Я в цей ширший світ.

В період ранньої дорослості ці завдання переважно включають початок сімейного життя і кар'єри.

Завдання періоду ранньої дорослості за Хейвінгхерстом наступні (джерело: Humandevelopmentandeducation,byRobertJ. Havinghurst. Copyright © 1953 byLongman, Inc. [22]:

- вибрати майбутнього супутника життя

- навчитися жити з партнером по браку

- почати сімейне життя

- виховати дітей

- вести домашнє господарство

- почати професійну діяльність

- прийняти громадянську відповідальність

- знайти близьку по духу соціальну групу

Криза інтимності й ізоляції є найбільш характерною проблемою для періоду ранньої дорослості. Інтимність має на увазі встановлення близьких відносин з іншим, які б взаємно задовольняли. Вона є союзом двох ідентичностей, в якому не втрачаються унікальні якості жодної. Навпаки, ізоляція (за Еріксоном) має на увазі нездатність або невдачу у встановленні взаємності, іноді у зв'язку з тим, що особистісна ідентичність є дуже слабкою, не готовою до створення близького союзу з іншою людиною [51]. З погляду Левінсона, здатність до серйозної романтичної співпраці виникає у чоловіків тільки після 30 років.

У період від 28 до 34 років спостерігається суттєве зрушення до позиції дорослого. Головним помилковим припущенням в цей час є: «Життя просте і підконтрольне. Усередині мене немає ніяких значущих сил, що суперечать». Ця думка відрізняється від думок попередніх стадій двома важливими аспектами: вона свідчить про наявність відчуття компетенції і знання обмежень. Досягнуте достатньо доросле розуміння і прийняття внутрішніх суперечностей, тому останні тепер не викликають у індивіда сумнівів у своїй силі й цілісності.

Період від 25 до 40 років - становлення професіонала. Дорослі вдосконалюють свою професійну майстерність в рамках можливостей, що надаються роботою, і починають просуватися вгору службовими сходами.

На процесі особистісного розвитку в період ранньої дорослості позначається різниця між статями.

Можливо, що найбільш суттєва відмінність між чоловіками та жінками полягає в тому, як вони визначають свою мрію. Ця різниця настільки значна, що Левінсон визначив її як гендерну відмінність. Тоді як чоловіки схильні до єдиного бачення свого майбутнього, сконцентрованого на кар'єрі, у багатьох жінок спостерігається тенденція до «роздільних» мрій [23]. Більшість жінок у дослідженнях з використанням методів Левінсона повідомляли про мрію, що включає кар'єрне зростання і шлюб, проте переважна їх частина надавала більше значення створенню сім'ї. Лише менша частина жінок була зосереджена в своїх мріях виключно на кар'єрних успіхах; ще менша їх кількість обмежила своє уявлення про майбутнє традиційними ролями дружини й матері. Проте навіть ті жінки, які мріяли як про кар'єру, так і про шлюб, стримували свої мрії, координуючи їх із цілями чоловіка і реалізовуючи тим самим традиційні очікування в більш сучасному стилі життя (Roberts, Newton, 1987) [22].

Перехід межі 30-річного віку несе в собі стрес як для жінок, так і для чоловіків. Проте вони демонструють різні реакції на процес переоцінки, що відбувається на цьому етапі. Чоловіки можуть змінити свою кар'єру або стиль життя, але зберігається їх прихильність роботі й кар'єрі. Навпаки, жінки зазвичай змінюють свої пріоритети, встановлені в ранній дорослості (Adams, 1983; Droege, 1982; Levinson, 1990; Stewart, 1977) [22]. Жінки, орієнтовані на шлюб і виховання дітей, схильні перемикатися на професійні цілі, тоді як ті, хто зосереджений на кар'єрі, тепер переносять увагу на шлюб і виховання дітей. Складніші мрії ускладнюють досягнення мети.

Ролі, відкриті сьогодні молодим жінкам, зазвичай поєднують кар'єру і сім'ю. З іншого боку, від молодих людей зазвичай чекають, що вони займатимуться кар'єрою і не візьмуть на себе всі зобов'язання з домашнього господарства (Kalleberg, Rosenfeld, 1990) [22].

Таким чином, рання дорослість - це час максимального фізичного розвитку. Згідно теорії Шейо, період ранньої дорослості характеризується когнітивними процесами, зосередженими на процесі досягнення. На думку Кегана, пізнавальні здібності дорослих мають тенденцію до зосередження на процесі становлення. Еріксон підкреслював кризу інтимності і ізоляції, що протікає протягом ранньої дорослості. Періоди життя чоловіків, згідно Левінсону, грунтуються на хронологічному віці; проблеми розвитку, що зустрічаються протягом цих стадій, включають визначення мрії, пошук наставника, розвиток кар'єри і встановлення близьких відносин. Періоди життя жінок Левінсон визначає аналогічним чином, проте проблеми розвитку в них приймають інші форми; дослідники (зокрема, Хейвінгхерст) вважають також, що для жінок більш доречно розглядати стадії сімейного циклу, ніж хронологічний вік. Особистісні трансформації грунтуються на змінах у розвитку, які з часом завершуються розумінням світу і одночасно впевненістю в собі і прийняттям себе.

2.2 Період середньої дорослості

Період середньої дорослості характеризується певними змінами у фізичному й психологічному плані.

Зазвичай саме в період середньої дорослості людина переживає перші відчуття, які свідчать про те, що її тіло починає старіти. Деякі інтелектуальні функції в середньому віці незмінно послаблюються. Проте досвід компенсує когнітивне функціонування, яке погіршується в середньому віці. У більшості людей середнього віку середовищем, яке сприяє подальшому розвитку когнітивних навичок, є робота. Їх когнітивні здібності тісно пов'язані з професійними вимогами, що висуваються до них.

Згідно Еріксону (Erikson, 1981), основна проблема, що постає перед людьми в цей період життя, - перехід до генеративності або поглиненість собою і стагнація [51]. Еріксон вважає, що на стадії генеративності люди діють у трьох сферах: у прокреативній, породжуючи і задовольняючи потреби наступного покоління; у продуктивній, інтегруючи роботу і сімейне життя і створюючи нове покоління, і в креативной області, збільшуючи культурний потенціал в ширшому розумінні його значення. Як у чоловіків, так і у жінок генеративність може виражатися через просоціальні суспільні дії, роботу, занурення в процес виховання дітей і в турботу про улюблених людей (Peterson, Klohnen, 1995) [22]. Для багатьох дорослих генеративність виражається в рамках безлічі ролей, зокрема сімейних і професійних (Macdermid, Heilbrun & Gillespie, 1997) [22].Альтернативою генеративності є поглиненість собою і відчуття стагнації і нудьги. Деякі люди виявляються не в змозі знайти цінність у підтримці і допомозі новому поколінню і постійно схильні до відчуття відсутності значущих особистісних досягнень і звершень або вони схильні знецінювати будь-які свої успіхи.

Карл Густав Юнг (1875-1961) був одним з перших теоретиків, що звернув особливу увагу на другу половину життя людини; він вважав, що в цьому віці люди стоять перед необхідністю знайти і виправдати сенс свого існування (Jung, 1931/1960) [51].

Більшість людей середнього віку знаходяться на тій стадії життєвого циклу, яка передбачає наявність дорослих дітей або таких, що стають дорослими, і в той же час - батьків, які старіють (Troll, 1989, 1996). У цей період життя багато батьків середнього віку готуються до того, щоб відпустити від себе своїх дітей, що досягли підліткового віку.

В період середньої дорослості основним завданням є підтримка того, що особистість створила раніше, а також адаптація до фізичних і сімейних змін.

Завдання періоду середньої дорослості за Хейвінгхерстом (джерело: Humandevelopmentandeducation, byRobert J. Havinghurst. Copyright © 1953 byLongman, Inc) [ ]:

- досягти цивільної і соціальної відповідальності дорослого

- встановити і підтримати економічні стандарти життя

- організувати дозвілля

- допомогти дітям підліткового віку стати відповідальними і щасливими дорослими

- створити відносини з чоловіком як з особою

- прийняти фізіологічні зміни середнього віку і адаптуватися до них

- адаптуватися до старіючих батьків

У віцідо 45 років відбувається повне включення до світу дорослих. Батьки більше не контролюють дітей у цьому віці, а їх діти ще не підтвердили свою самостійність. Як виразився Гулд, вони знаходяться «в гущавині життя» [22]. В той же час вони відчувають тиск часу і страх, що не досягнуть поставлених цілей. Фізичні зміни в період середньої дорослості лякають їх і засмучують; відсутність якихось значущих змін у кар'єрі примушує їх відчувати себе немов би зачиненими. Прагнення до стабільності й надійності, яке було для них першорядним у 30-40 років, замінюється потребою в негайній дії і результатах. Зволікати більше неприпустимо. Смерть батьків і усвідомлення власної смертності призводять їх до думки про постійну несправедливість і життєві страждання. Пізнаючи негативну сторону людського досвіду, вони розлучаються з дитячою потребою в безпеці. Вони також, нарешті, можуть вільно перевірити і відмовитися від відчуття своєї недостатньої цінності і слабкості, що зберігалося з дитячого віку. Це, як зазначав Гулд, є повна автономна доросла самосвідомість [22].

Вдале досягнення зрілості в середньому віці вимагає значної гнучкості. Один важливий вид гнучкості включає «здатність змінювати емоційний внесок від людини до людини і від діяльності до діяльності. Емоційна гнучкість необхідна, звичайно, в будь-якому віці, але в середньому віці вона стає особливо важливою, по мірі того, як вмирають батьки, підростають і покидають будинок діти [38].

Інший вид гнучкості, який теж необхідний, - це «духовна гнучкість». Серед людей зрілого віку існує відома тенденція до ригідності, що зростає в їх поглядах і діях, до того, щоб зробити свій розум закритим для нових ідей. Ця розумова закритість повинна бути подолана, або вона переростає у нетерпимість або фанатизм. Крім того, жорсткі установки ведуть до помилок і нездатності сприймати творчі розв’язання проблем. Успішне розв'язання кризи включає зазвичай переформулювання ідей в рамках більш реалістичної і стриманої точки зору і усвідомлення обмеженості часу життя кожної людини. Чоловік, друзі і діти набувають все більшого значення, тоді як власне Я все більш позбавляється свого виняткового положення. Спостерігається тенденція, що все більш посилюється, задовольнятися тим, що є, і менше думати про речі, які, швидше за все, ніколи не вдасться досягти.

Період від 40 до 70 років Крайг [22] визначає як період роботи на благо суспільства. Працівники досягають піку своєї професійної кар'єри. Вони починають замислюватися про ту цивільну і соціальну відповідальність, з якою пов'язана їх праця і яку вони несуть за всі інші види своєї діяльності, і знаходити час для виконання своїх зобов'язань перед суспільством.

Існують і психологічні ознаки, велика частина яких пов'язана з питаннями стабільності і мінливості життя. Люди усвідомлюють, що ними були прийняті ряд важливих рішень відносно своєї професійної кар'єри і сімейного життя; тепер вони є достатньо сталими, і залишається тільки реалізувати їх до кінця. Майбутнє ніколи не є визначеним і відомим, але до цього моменту воно більше не несе в собі таких безмежних можливостей, як раніше. Ознаки, що визначають приналежність до осіб середнього віку, можуть бути пов'язані і з професійною кар'єрою: людина більше не просувається по службі. Можливо, людина посіла якусь високу посаду або їй стає зрозуміло, що вона досягла рівня, який набагато нижче за первинні прагнення.

У середньому віці як чоловіки, так і жінки переглядають свої життєві цілі і роздумують про те, чи виконали вони раніше поставлені перед собою завдання. В період ранньої дорослості люди стверджують себе у професійній сфері, вони часто інакше починають дивитися на свою роботу. Більшість при цьому усвідомлюють, що вони вже зробили свій професійний вибір і повинні з ним жити. Частина тих, хто розчарувався в своїй роботі, втратили її або не досягли того професійного становища, на яке розраховували, відчувають гіркоту і незадоволеність. Інші можуть перебудувати свою систему пріоритетів. Зміна пріоритетів відбувається не тільки в області професійної діяльності. Наприклад, деякі люди в середині життя вирішують приділяти більше уваги міжособистісним відносинам або моральним зобов'язанням і менше - професійному розвитку (Fiske, Chiriboga, 1990) [22].

Середній вік може бути періодом розквіту у сімейному житті людини, її кар'єри або творчих здібностей, але при цьому люди все частіше замислюються про те, що вони смертні, що їх час проходить, а також про те, що роки біжать все швидше і швидше [40]. Деяких людей в середині життя починають турбувати питання реалізації свого творчого потенціалу і необхідності передати щось наступному поколінню, мучать побоювання з приводу творчого застою і втрачених можливостей, долають турботи про те, як зберегти близькі відносини з рідними і друзями. З кожною значною подією - народження дитини, смерть, зміна роботи, розлучення - дорослі люди переоцінюють своє життя (Sherman, 1987) [22]. Це відноситься не тільки до подій, що відбуваються з ними, але і до подій в житті людей, що оточують їх. Для деяких девізом в цей період стають слова: «Все, що б ми не робили, ми повинні зробити зараз» (Gould, 1978) [22]. Те, як люди відносяться до цього настійного внутрішнього заклику, разом з подіями, що відбуваються в їх житті, визначає, чи стане середній вік етапом плавного переходу і переоцінки цінностей або періодом кризи.

Незважаючи на те, що деякі дослідники вважають, що середній вік сприймається дорослими людьми як «період, коли руйнуються надії, а багато можливостей здаються втраченими назавжди» (Clausen, 1986), значна частина досліджень переконливо доводить прямо протилежне. Так, деякі дані показують, що більшість дорослих переживають середину життя як роки поступового переходу, наповнені і позитивними, і негативними подіями, пов'язаними з процесом старіння. Тоді як модель кризи пов'язує нормативні вікові зміни, що мають місце в цей період, з передбаченими кризовими станами, модель переходувідкидає уявлення про те, що криза середини життя є нормативною подією (Helson, 1997; Hunter, Sundel, 1989; Rosenberg, Rosenberg & Farrell, 1999) [22].

Згідно моделі переходу, розвиток людини характеризується послідовністю очікуваних важливих подій її життя, які можна передбачати і відносно яких можна будувати плани.

Період середньої дорослості має гендерні особливості протікання.

Переживання чоловіком настання періоду середнього віку значною мірою залежить від культури і структури її сім'ї. Зміни відносин з дружиною і дітьми впливають як каталізатор розвитку чоловіка. Таке зчеплення процесів розвитку індивідуума і сім'ї є вирішальним елементом досвіду чоловіків у середині життя (Farrell, Rosenberg, 1981) [22].

Вчені зробили виводи про існування чотирьох головних шляхів розвитку чоловіків в середньому віці. Перший з них - шлях трансцендентно-генеративного чоловіка. Він не відчуває кризи середини життя, оскільки знайшов адекватні розв'язання більшості життєвих проблем. Для такого чоловіка середина життя може бути часом реалізації своїх можливостей і досягнення поставлених цілей. Другий - шлях псевдорозвиненого чоловіка. Цей чоловік справляється з проблемами, вдаючи, що все, що відбувається, його задовольняє або знаходиться під його контролем; проте насправді він, як правило, відчуває, що втратив напрямок, зайшов у безвихідь або що йому все надто наскучило. Третій шлях: чоловік, що відчуває кризу середини життя, - знаходиться в замішанні: йому здається, що створений ним світ рушиться. Він не в змозі задовольняти вимоги, що висуваються до нього, і вирішувати проблеми. Для одних чоловіків така криза може бути тимчасовою фазою розвитку; для інших вона може стати початком безперервного падіння. Четвертий шлях розвитку - пунітивно-розчарований чоловік. Така людина відчуває себе нещасливою і такою, що відкидається іншими більшу частину свого життя. Вона проявляє ознаки кризи середини життя і нездатності справлятися з проблемами.

Тері Аптер (Apter, 1995) виділив чотири типи «жінок в середині життя», вивчивши вибірку з 80 жінок у віці від 39 до 55 років [22]. Традиційні жінки(18 з 80 вивчених жінок), що раніше визначали себе через виконувані ними сімейні ролі, стикалися з порівняно невеликими труднощами, почавши відчувати себе зрілою жінкою, що відповідає за власне майбутнє. Головними проблемами для них був жаль про прийняті в минулому компромісні рішення і про нереалізований потенціал. Жінки-інноватори (24 з 80 вивчених), що вибрали кар'єру, починали приходити до думки, що «вилізання на вершину» висуває до них надмірні вимоги, і переоцінювали «працю, виконану ними в кар'єрних цілях», а також наслідки, які мали їх зусилля. Експансивні жінки(18 з 80) у середньому віці внесли значущі зміни до свого життя, намагаючись розширити його горизонти. Деякі з них поверталися до навчання, інші змінювали кваліфікацію, треті перетворювали свої захоплення на професії. Нарешті, були виявлені протестуючі жінки ( 13 з 80), які рано почали вести дорослий спосіб життя, в період, коли, по суті, ще були підлітками, і які намагалися тепер продовжити середній вік якомога довше. Проте, зазначає Аптер, лише невелика кількість жінок зіткнулася з труднощами при переході до періоду середини життя.

Таким чином, люди середнього віку часто впевнено стоять на ногах і відчувають, що їх життя повне визначеності і безпеки. Фізична форма багатьох людей в цьому віці може дещо знизитися, але досвід і знання своїх можливостей дозволяють їм досягати успіху в житті більшою мірою, ніж коли б то не було. Середина життя - це той час, коли люди критично аналізують і оцінюють своє життя. Одні можуть бути задоволені собою, вважаючи, що вони досягли піку своїх можливостей. Деякі теоретики вважають, що більшість дорослих переживають кризу середини життя; інші припускають наявність моделі переходу. Для чоловіка середнього віку важливіша кар'єра, а не сімейні відносини. Чоловік у період середньої дорослості має чотири шляхи розвитку: трансцендентно-генеративный, псевдорозвинений, криза середини життя і пунітивно-розчарованний. Загальні стреси жінок середнього віку: сім'я, кар'єра і рольова напруга.

2.3 Духовна криза. Проблема сенсу

Духовна криза відбувається зазвичай у зрілому віці. Вона пов'язана із глибокими змінами в душі, переглядом колишньої системи цінностей, розвитком і вдосконаленням особистості.

Питання про сенс життя і вищі цінності час від часу постають перед кожною людиною. Багато хто вважає за краще від них відмахнутися або знайти якесь псевдорозв’язання і подавити всі сумніви. Там, де йде мова про проблеми, ми інстинктивно відмовляємося проходити крізь пітьму та невідомість. Ми хочемо чути тільки про однозначні результати і при цьому повністю забуваємо, що ці результати взагалі можуть з'явитися лише тоді, коли ми пройдемо крізь пітьму, - стверджував К.Г. Юнг [51].

Перші спроби наукового дослідження духовної кризи зробив К.Г. Юнг. Потім цією проблемою зацікавилися психологи гуманістичного та екзистенційного напрямку, трансперсональні психологи і психотерапевти. Вони спробували проаналізувати і систематизувати переживання людини у період духовної кризи. Слідом за Юнгом трансперсональніпсихологи заявили, що результат такої кризи - прояв нового змісту психіки, який раніше був несвідомим, прорив до вищої надособистісноїсутності, прихованої у кожному з нас.

Духовне пробудження у всіх відбувається по-різному. У одних - гостро і несподівано, деколи на піку кар'єри. У інших - непомітно, поступово, так, що іноді, тільки озираючись назад, людина здатна оцінити зміну в собі. Критичний період може продовжуватися від декількох тижнів до 10-15 років. «Типовий» вік духовної кризи - від 30 до 50 років.

Людям, що переживають духовну кризу, іноді здається, що вони божеволіють. Насправді це ламаються вузькі рамки традиційного мислення, роль логіки слабшає, починає переважати інтуїція, уява, натхнення, символічне мислення. У результаті відбувається розширення свідомості, досягається більш повне розуміння світу.

Допомогу в небезпечній «духовній подорожі» можуть надати духовний наставник, добрий священник, чуйний психотерапевт, просто мудра людина, що пройшла схожі переживання.

Переживання людини в період духовної кризи безцінні. Досвід і мудрість, знайдені за їх допомогою, не можна отримати ніяким іншим шляхом. «Особистісне зростання є активним процесом становлення, в якому людина бере на себе відповідальність за своє життя, свій життєвий шлях» [42].Можливість духовного переродження закладена в кожному, але далеко не всім призначено її реалізувати. Адже якби всі люди приходили до загальнолюдських істин і найвище цінували доброту, любов, красу, гармонію, єдність світу і його досконалість, причетність душ, речей і явищ, то світ став би іншим [49].

Необхідно сказати і про таку проблему, як «проблема сенсу». Вона є первинною проблемою або даністю існування. Екзистенційні кризові ситуації - це ситуації, що торкаються самих основ існування людини і що повертають її до проблем життя і смерті, свободи і відповідальності, самоти і відносин зі світом, пошуку і набуття сенсу свого існування [56].

Виникнення психологічних криз багатьма психологами пов'язується із порушеннями в самореалізації особистості. Так, наприклад, кризу середини життя також іноді називають кризою сенсу життя саме тому, що вона суб'єктивно переживається перш за все як втрата сенсу, відчуття безглуздя свого життя, звичних занять, цілей і т. ін., людина починає відчувати психологічний, емоційний дискомфорт, але оскільки вона не має ясного причинового пояснення, то позбавитися від неї, знайти відчуття усвідомленості свого життя людина часто прагне через зміну свого життєвого простору, якихось життєвих обставин, як зміна роботи, професії, поява нових інтимних зв'язків, руйнування старої і створення нової сім'ї.

Таким чином, криза середини життя є екзистенційною кризою, кризою сенсу життя, бо вона суб'єктивно переживається перш за все як втрата сенсу, відчуття безглуздя свого життя, звичних занять, цілей. Можливість духовного переродження закладена в кожному, але далеко не всім призначено її реалізувати.

РОЗДІЛ 3 ОСОБЛИВОСТІ ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКУ САМОАКТУАЛІЗАЦІЇ Й СМИСЛОЖИТТЄВИХ ОРІЄНТАЦІЙ ТА ЦІННІСНИХ ОРІЄНТАЦІЙ У СЕРЕДНЬОМУ ВІЦІ

3.2 Мета, завдання, методи дослідження

Мета дослідження: вивчення взаємозв’язку самоактуалізації й смисложиттєвих орієнтацій та ціннісних орієнтаційу середньому віці;

Завдання дослідження:

1) дослідити самоактуалізацію й смисложиттєві орієнтації та ціннісні орієнтації у групі 35-40 років;

2) дослідити самоактуалізацію й смисложиттєві орієнтації та ціннісні орієнтації у групі 40-45 років;

3) зробити порівняльний аналіз самоактуалізації й смисложиттєвих орієнтацій та ціннісних орієнтацій у групах випробовуваних.

Методи дослідження

1. Самоактуалізаційний тест (CAT) (Ю.Є. Альошина, Л.Я. Гозман, М.В. Загика і М.В. Кроз) вимірює самоактуализацію за двома базовими та додатковими шкалами. Базовими є шкали Компетентності в часі та Підтримки. Вони незалежні одна від одної і, на відміну від додаткових, не мають спільних пунктів. 12додаткових шкал складають 6 блоків - по дві у кожному.

Шкала ціннісних орієнтацій (SAV) і шкала гнучкості поведінки (Ех) – блок цінностей, шкала сенситивності до себе (Fr) і шкала спонтанності (S) – блок почуттів, шкала самоповаги (Sr) та шкала самоприйняття (Sa) – блок самоприйняття, шкала уявлень про природу людини (Nc) та шкала синерії (Sy) – блок концепції людини, шкала прийняття агрессії (А) та шкала контактності (С) - блок міжособистісної чутливості, шкала пізнавальних потреб (Cog) та шкала креативності (Сr) – блок відношення до пізнання.

Кожен пункт тесту входить в одну або більше додаткових шкал і, як правило, в одну базову. Таким чином, додаткові шкали фактично включені до основних, вони змістовно складаються з тих же пунктів. Подібна структура тесту дозволяє діагностувати велике число показників, не збільшуючи при цьому значною мірою обсягу тесту.

2.Тест-опитувальник самовідношення В.В. Століна [17] побудований відповідно до розробленої В.В. Століним ієрархічною моделлю структури самовідношення. Опитувальник включає наступні шкали:

Шкала S - вимірює інтегральне відчуття "за" або "проти" власного "Я" випробовуваного. Сюди відносяться наступні шкали: шкала I - самоповага, шкала II - аутосимпатія, шкала III - очікування позитивного відношення від інших, шкала IV - самоінтерес.

Опитувальник містить також сім шкал, спрямованих на вимірювання вираженості установки на ті або інші внутрішні дії на адресу "Я" випробовуваного: шкала I - самовпевненість, шкала II - відношення інших, шкала III - самоприйняття, шкала IV - самокерівництво, самопослідовність, шкала V - самозвинувачення, шкала VI - самоінтерес, шкала VII - саморозуміння.

При значенні показника менше 50 - ознака не виражена; 50-74 - ознака виражена; більше 74 - ознака яскраво виражена.

3. Тест смисложиттєвих орієнтацій Д.О. Леонтьєва [17] - адаптована версія тесту «Ціль в житті» (Purpose-in-lifeTest, PIL) Джеймса Крамбо і Леонарда Махоліка. Методика була розроблена авторами на основі теорії прагнення до сенсу і логотерапії В.Франкла.

Тест має субшкали: мета в житті (додає життю усвідомленість); процес життя (показує, чи сприймається життя цікавим, емоційно насиченим); результативність життя (показує задоволеність самореалізацією); локус Контроля-я (Я - господар життя, уявлення про себе як про сильну особистість); локус контроля-життя (керованість життя, тобто те, якою мірою людина може керувати своїм життям).

Мета тесту полягає в емпіричній валідізації ряду уявлень про екзистенціальний вакуум (фрустрацію), який є причиною неогеннихневрозів.

На аркуші паперу перед випробовуваним дві колонки тверджень (по 20 пунктів), між якими розташовані цифри у наступному порядку: 3 2 1 0 1 2 3. Випробовуваний підкреслює або обводить потрібну цифру залежно від ступеня згоди з тим або іншим твердженням. Висхідна послідовність градацій від 1 до 7 чергується у випадковому порядку з нисхідною. По кожному пункту підраховується сума: 7 - наявність сенсу життя, 1 - відсутність.

4. Морфологічний тест життєвих цінностей (В.Ф. Сопов, Л.В. Кар- пушина). Ми взяли одну з життєвих прагматичних цінностей – досягнення (постановка і вирішення певних життєвих завдань як головних життєвих чинників) у професійній та сімейній сфері (адже це ті основні сфери, у яких будь-яка людина оцінює свої досягнення). Морфологічний тест життєвих цінностей складається зі 112 тверджень, кожне з яких випробовуваному необхідно оцінювати за 5-бальною системою. Бали переводяться в стени.

5. Методи математичної обробки: коефіцієнт рангової кореляції Спірмена, критерій UМанна-Уїтні.

Випробовувані: 25 чоловік 35-40 років, 12 чоловіків і 13 жінок; 25 чоловік 40-45 років, 13 чоловіків і 12 жінок. Випробовувані є працівниками Харківської кондитерської фабрики.

3.2 Дослідження самоактуалізації й смисложиттєвих орієнтацій та ціннісних орієнтацій у групі 35-40 років

Для дослідження самоактуалізації ми використали самоактуалізаційний тест (CAT) (Ю.Є. Альошина, Л.Я. Гозман, М.В. Загика і М.В. Кроз). Індивідуальні бали представлені у Додатку А, середні показники наведені у таблиці 3.1.

Таблиця 3.1

Індивідуальні значення самоактуалізації у групі35-40років

Як свідчать дані таблиці 3.1, вище середнього мають вираженість шкали: ціннісних орієнтацій (випробовувані розділяють цінності, властиві особистості, що самоактуалізується), гнучкості (тобто випробовувані достатньо гнучкі в реалізації своїх цінностей у поведінці, взаємодії з навколишніми людьми, здатні швидко й адекватно реагувати на ситуацію, що змінюється), сензитивності до себе (випробовувані віддають собі звіт у своїх потребах і відчуттях, достатньо добре відчувають і рефлексують їх), самоповаги (цінують свої позитивні риси та поважають себе за них), самоприйняття (загалом випробовувані приймають себе такими, як є, незалежно від оцінки своїх переваг і недоліків, можливо, всупереч останнім), прийняття агресії (здатні приймати своє роздратування, гнів і агресивність як природний прояв людської природи).

Найбільш низько виражена шкала спонтанності, тобто випробовувані не налаштовані природно, безпосередньо демонструвати тим, хто оточує, свої емоції.

Для дослідження самовідношення випробовуваних нами застосовувалася методика В. В. Століна. Індивідуальні значення по методиці у групі 35-40 років наведені у Додатку Б. У таблиці 3.2 наведені середні показники самовідношеннявипробовуваних угрупі35-40 років.

Таблиця3.2

Показники самовідношеннявипробовуваних угрупі35-40 років

Як показують дані таблиці 3.2, у вибірці 35-40 років найбільшу вираженістьмає шкала інтегрального відчуття "за" або "проти" власного "Я" і саморозуміння. Найменш виражені шкали відношення інших, самоприйняття, самопослідовність. Таким чином, це означає, що випробовувані схильні до позитивного внутрішньо-недіференційованого відчуття «за і проти» самого себе та прагнуть розуміти свої вчинки, думки. Для них значно менш актуальне відношення інших, вони достатньо критичні до себе, їх вчинки не відрізняються логічністю та послідовністю.

Для дослідження смисложиттєвих цілей випробовуваних нами застосовувався тест смисложиттєвих орієнтацій Д.А. Леонтьєва. Індивідуальні значення по методиці у групі 35-40 років представлені в Додатку В. У таблиці 3.3 наведені середні показники смисложиттєвих орієнтацій у випробовуваних у віці 35-40 років.

Таблиця 3.3

Показники смисложиттєвих орієнтацій у випробовуваних у віці 35-40 років

Згідно даним таблиці, найбільш виражена шкала процесу життя, локусконтроля-Я та локусконтроля-життя. Найменш виражена смисложиттєва орієнтація на мету в житті. Це означає, що випробовувані здатні радіти життю, вважають себе сильними особистостями, здатними контролювати своє життя, однак вони не схильні будувати життєві плани.

Для дослідження ціннісних орієнтацій ми використали морфологічний тест життєвих цінностей (В.Ф. Сопов, Л.В. Карпушина). Ми взяли одну з життєвих прагматичних цінностей – досягнення (постановка і вирішення певних життєвих завдань як головних життєвих чинників) у професійній та сімейній сфері. Індивідуальні значення за методикою у групі 35-40 років представлені в Додатку Г. У таблиці 3.4 наведені середні показники ціннісних орієнтацій у випробовуваних у віці 35-40 років.

Таблиця 3.4

Індивідуальні значення цінності досягнень у сферах професії та сім’ї у групі35-40років(у стенах)

Згідно з даними таблиці 3.4,цінність досягнень у сферах професії та сім’ї відповідає середньому рівню. Отже, досягнення у цих сферах для випробовуваних є майже однаково життєво значущими. Професійна діяльність так само є важливим змістом життя людини, як і сім’я. При цьому випробовувані схильні до постановки і вирішення певних життєвих завдань як головних життєвих чинників, прагнуть до досягнення конкретних і відчутних результатів в певний період життя. З іншого боку, вони залежать від того, як складаються зовнішні ситуації, тому ставлять і найближчі, конкретні цілі.

Для виявлення сили зв'язку між компонентами самоактуалізації та самовідношення у випробовуваних 35-40 років обчислена кореляція між ними (табл. 3.5).

Таблиця 3.5

Значення взаємозв'язку між компонентами самоактуалізації та самовідношення у випробовуваних 35-40 років

Умовні позначення:

* р 0,05

** р 0,01

Аналіз даних таблиці 3.5 дозволив встановити наступне.

1. Виявлена статистично значуща співвіднесеність інтегрального відчуття "за" або "проти" власного "Я" і компетентності в часі (r_s = 0,614 при р 0,01). Чим більш виражене інтегральне відчуття "за" по відношенню до власного "Я", тим вища компетентність у часі у випробовуваних. Це означає, що чим вище позитивне відношення до себе, відчуття своєї значущості, тим більш випробовувані здатні переживати справжній момент свого життя у всій його повноті, а не просто як фатальний наслідок минулого або підготовку до майбутнього “справжнього життя”; по-друге, відчувати нерозривність минулого, сьогодення і майбутнього, тобто бачити своє життя цілісно. Очевидно, це пояснюється тим, що позитивне відношення до себе зумовлює позитивне відношення до власних дій на певному відрізку життя.

3. Встановлена статистично достовірна співвіднесеність інтегрального відчуття "за" або "проти" власного "Я" і ціннісних орієнтацій (r_s = 0,581 при р 0,01). Чим більш виражене інтегральне відчуття "за" по відношенню до власного "Я", тим більше випробовувані розділяють цінності, властиві особистості, що самоактуалізується. Очевидно, позитивне відношення до себе сприяє бажанню особистісного зростання.

4. Встановлена статистично значуща співвіднесеність інтегрального відчуття "за" або "проти" власного "Я" і гнучкості (r_s = 0,577 при р 0,01). Чим більш виражене інтегральне відчуття "за" по відношенню до власного "Я", тим більше випробовувані здатні до гнучкості в реалізації своїх цінностей у поведінці, взаємодії з навколишніми людьми, швидко і адекватно реагувати на ситуацію, що змінюється. Можливо, позитивне самовідношення робить особистість більш вільною у своїх вчинках і тому сприяє більш гнучкій поведінці у реалізації своїх цінностей, більш швидкому реагуванню на ситуацію.

5. Виявлена статистично достовірна співвіднесеність інтегрального відчуття "за" або "проти" власного "Я" і сензитивності до себе (r_s = 0,574 при р 0,01). Чим більш виражене інтегральне відчуття "за" по відношенню до власного "Я", тим у більшому ступені випробовувані здатні віддавати собі звіт у своїх потребах і відчуттях, краще відчувати й рефлексувати їх. Очевидно, позитивне відношення до себе дозволяє краще й об’єктивніше розуміти себе.

6. Встановлена статистично значуща співвіднесеність інтегрального відчуття "за" або "проти" власного "Я" і спонтанності (r_s = 0,835 при р 0,01). Чим більш виражене інтегральне відчуття "за" по відношенню до власного "Я", тим більше випробовувані здатні спонтанно і безпосередньо виражати свої відчуття й емоції (однак це не означає відсутності здатності до продуманих, цілеспрямованих дій). Очевидно, це пояснюється тим, що позитивне самосприйняття сприяє емоційній відкритості.

7. Виявлена статистично значуща співвіднесеність інтегрального відчуття "за" або "проти" власного "Я" і уявлень про природу людини (r_s = 0,723 при р 0,01). Чим більш виражене інтегральне відчуття "за" по відношенню до власного "Я", тим у більшому ступені випробовувані схильні сприймати природу людини в цілому як позитивну (“люди в масі своїй швидше добрі”) і не вважати дихотомії мужності - жіночності, раціональності - емоційності і т.ін. антагоністичними й непереборними. Очевидно, позитивне відношення до себе є основою позитивного відношення до інших.

8. Встановлена статистично достовірна співвіднесеність інтегрального відчуття "за" або "проти" власного "Я" та синергії (r_s = 0,736 при р 0,01). Чим більш виражене інтегральне відчуття "за" по відношенню до власного "Я", тим більше випробовувані здатні до цілісного сприйняття світу й людей, до розуміння пов'язаності протилежностей, таких як гра і робота, тілесне й духовне і т.ін. Можливо, це пояснюється тим, що чим більше прийняття себе, тим більше особистість здатна розуміти закони цілісності світу.

9. Виявлена статистично значуща співвіднесеність інтегрального відчуття "за" або "проти" власного "Я" і пізнавальних потреб (r_s = 0,835 при р 0,01). Чим більш виражене інтегральне відчуття "за" по відношенню до власного "Я", тим вищі пізнавальні потреби випробовуваних. Можливо, це пояснюється тим, що позитивна думка про себе спонукає до поширення знань про навколишній світ.

10. Встановлена статистично достовірна співвіднесеність інтегрального відчуття "за" або "проти" власного "Я" та креативності (r_s = 0,736 при р 0,01). Чим більш виражене інтегральне відчуття "за" по відношенню до власного "Я", тим більше у випробовуваних виражена творча спрямованість особистості. Очевидно, це пояснюється тим, що позитивне самосприйняття сприяє розвитку творчих здібностей.

11. Виявлена статистично значуща співвіднесеність самовпевненості і компетентності в часі (r_s = 0,664 при р0,01). Чим більше віра в себе, тим вища компетентність у часі у випробовуваних. Це означає, що чим вище відчуття своєї значущості, тим більш випробовувані здатні переживати справжній момент свого життя у всій його повноті, а не просто як фатальний наслідок минулого або підготовку до майбутнього “справжнього життя”; по-друге, відчувати нерозривність минулого, сьогодення і майбутнього, тобто бачити своє життя цілісно. Очевидно, це пояснюється тим, що впевненість у собі зумовлює позитивне відношення до власних дій на певному відрізку життя.

12. Встановлена статистично достовірна співвіднесеність самовпевненості і ціннісних орієнтацій (r_s = 0,548 при р 0,01). Чим більш виражена самовпевненість, тим більше випробовувані розділяють цінності, властиві особистості, що самоактуалізується. Очевидно, впевненість у собі сприяє бажанню особистісного зростання.

13. Встановлена статистично значуща співвіднесеність самовпевненості і гнучкості (r_s = 0,539 при р 0,01). Чим більш виражена самовпевненість, тим більше випробовувані здатні до гнучкості в реалізації своїх цінностей у поведінці, взаємодії з навколишніми людьми, швидко і адекватно реагувати на ситуацію, що змінюється. Можливо, впевненість у собі робить особистість більш вільною у своїх вчинках і тому сприяє більш гнучкій поведінці у реалізації своїх цінностей, більш швидкому реагуванню на ситуацію.

14. Виявлена статистично достовірна співвіднесеність самовпевненості і сензитивності до себе (r_s = 0,498 при р 0,01). Чим більш виражена впевненість у собі, тим у більшому ступені випробовувані здатні віддавати собі звіт у своїх потребах і відчуттях, краще відчувати й рефлексувати їх. Очевидно, впевненість у собі сприяє кращому розумінню себе.

15. Встановлена статистично значуща співвіднесеність самовпевненості і спонтанності (r_s = 0,725 при р 0,01). Чим більш виражене інтегральне відчуття "за" по відношенню до власного "Я", тим більше випробовувані здатні спонтанно і безпосередньо виражати свої відчуття й емоції (однак це не означає відсутності здатності до продуманих, цілеспрямованих дій). Очевидно, це пояснюється тим, що позитивне самосприйняття сприяє емоційній відкритості.

16. Встановлена статистично достовірна співвіднесеність самовпевненості та синергії (r_s = 0,598 при р 0,01). Чим більш виражена самовпевненість, тим більше випробовувані здатні до цілісного сприйняття світу й людей, до розуміння пов'язаності протилежностей, таких як гра і робота, тілесне й духовне і т.ін. Можливо, це пояснюється тим, що чим більша впевненість у собі, більше особистість здатна цілісно сприймати світ.

17. Виявлена статистично значуща співвіднесеність самовпевненості і пізнавальних потреб (r_s = 0,725 при р 0,01). Чим більш виражена самовпевненість, тим вищі пізнавальні потреби випробовуваних. Можливо, це пояснюється тим, що впевненість у собі сприяє виникненню прагнення до світопізнання.

18. Встановлена статистично достовірна співвіднесеність самовпевненості та креативності (r_s = 0,568 при р 0,01). Чим більш виражена самовпевненість, тим більше у випробовуваних виражена творча спрямованість особистості. Очевидно, це пояснюється тим, що впевненість у собі сприяє розвитку творчих здібностей.

19. Виявлена статистично значуща співвіднесеність аутосимпатії і компетентності в часі (r_s = 0,756 при р 0,01). Чим більш виражена аутосимпатія, тим вища компетентність у часі у випробовуваних. Це означає, що чим вище позитивне відношення до себе, тим більш випробовувані здатні переживати справжній момент свого життя у всій його повноті, відчувати нерозривність минулого, сьогодення і майбутнього, тобто бачити своє життя цілісно. Очевидно, це пояснюється тим, що позитивне відношення до себе зумовлює здатність відчувати повноту життя.

20. Виявлена статистично значуща співвіднесеність аутосимпатії і підтримки (r_s = 0,429 при р 0,01). Чим більш виражене позитивне відношення до себе, тим більш випробовувані схильні бути вільними у виборі, не схильні до зовнішнього впливу. Очевидно, позитивне відношення до себе сприяє самостійності особистості у своїх думках, вчинках.

21. Встановлена статистично достовірна співвіднесеність аутосимпатії та ціннісних орієнтацій (r_s = 0,644 при р 0,01). Чим більш виражена симпатія до себе, тим більше випробовувані розділяють цінності, властиві особистості, що самоактуалізується. Очевидно, позитивне відношення до себе сприяє бажанню стати кращим, зростати духовно.

22. Встановлена статистично значуща співвіднесеність аутосимпатії та гнучкості (r_s = 0,637 при р 0,01). Чим більш виражене позитивне сприйняття себе, тим більше випробовувані здатні до гнучкості в реалізації своїх цінностей у поведінці, взаємодії з навколишніми людьми, швидко й адекватно реагувати на ситуацію, що змінюється. Можливо, симпатія до себе робить особистість більш впевненою у своїх вчинках і тому сприяє більш гнучкій поведінці у реалізації своїх цінностей.

23. Виявлена статистично достовірна співвіднесеність аутосимпатії та сензитивності до себе (r_s = 0,615 при р 0,01). Чим більш виражена симпатія до себе, тим у більшому ступені випробовувані здатні віддавати собі звіт у своїх потребах і відчуттях, краще відчувати й рефлексувати їх.

24. Встановлена статистично значуща співвіднесеність аутосимпатії і спонтанності (r_s = 0,858 при р 0,01). Чим більш виражена симпатія до себе, тим більше випробовувані здатні спонтанно і безпосередньо виражати свої відчуття й емоції. Очевидно, це пояснюється тим, що позитивне самосприйняття сприяє не боятися поводитися природно і розкуто.

25. Виявлена статистично значуща співвіднесеність аутосимпатії і уявлень про природу людини (r_s = 0,784 при р 0,01). Чим більш виражена симпатія до себе, тим у більшому ступені випробовувані схильні сприймати природу людини в цілому як позитивну і не вважати дихотомії мужності - жіночності, раціональності - емоційності і т.ін. антагоністичними й непереборними. Очевидно, позитивне відношення до себе переноситься на позитивне відношення до інших.

26. Встановлена статистично достовірна співвіднесеність аутосимпатії та синергії (r_s = 0,779 при р 0,01). Чим більш виражене інтегральна аутосимпатія, тим більше випробовувані здатні до цілісного сприйняття світу й людей, до розуміння пов'язаності протилежностей, таких як гра і робота, тілесне й духовне і т.ін. Можливо, це пояснюється тим, що чим більше прийняття себе, тим більше вкоріненість людини у світі і тим більше вона здатна розуміти закони цілісності світу.

27. Виявлена статистично значуща співвіднесеність аутосимпатії і пізнавальних потреб (r_s = 0,858 при р 0,01). Чим більш виражене інтегральне відчуття "за" по відношенню до власного "Я", тим вищі пізнавальні потреби випробовуваних. Можливо, це пояснюється тим, що позитивна думка про себе спонукає до пізнання навколишнього світу.

28. Встановлена статистично достовірна співвіднесеність аутосимпатії та креативності (r_s = 0,581 при р 0,01). Чим більш виражена симпатія до себе, тим більше у випробовуваних виявляється творча спрямованість особистості. Очевидно, це пояснюється тим, що позитивне самосприйняття сприяє розвитку творчих першопочатків людини.

29. Виявлена статистично значуща співвіднесеність очікування позитивного відношення від інших і компетентності в часі (r_s = 0,593 при р 0,01). Чим більш виражене очікування позитивного відношення від інших, тим більш випробовувані здатні переживати справжній момент свого життя у всій його повноті, відчувати нерозривність минулого, сьогодення і майбутнього, тобто бачити своє життя цілісно. Очевидно, це пояснюється тим, що очікування позитивного відношення від інших зумовлює позитивне відношення до власних дій на певному відрізку життя.

30. Встановлена статистично достовірна співвіднесеність очікування позитивного відношення від інших і ціннісних орієнтацій (r_s = 0,466 при р 0,01). Чим більш виражене очікування позитивного відношення від інших, тим більше випробовувані розділяють цінності, властиві особистості, що самоактуалізується. Очевидно, очікування позитивного відношення від інших сприяє бажанню особистісного зростання.

31. Встановлена статистично значуща співвіднесеність очікування позитивного відношення від інших і гнучкості (r_s = 0,469 при р 0,01). Чим більш виражене очікування позитивного відношення від інших, тим більше випробовувані здатні до гнучкості в реалізації своїх цінностей у поведінці, взаємодії з навколишніми людьми, швидко і адекватно реагувати на ситуацію, що змінюється. Можливо, очікування позитивного відношення від інших робить особистість більш вільною у своїх вчинках і тому сприяє більш гнучкій поведінці у реалізації своїх цінностей, більш швидкому реагуванню на ситуацію.

32. Виявлена статистично достовірна співвіднесеність очікування позитивного відношення від інших і сензитивності до себе (r_s = 0,453 при р 0,01). Чим більш виражене очікування позитивного відношення від інших, тим у більшому ступені випробовувані здатні віддавати собі звіт у своїх потребах і відчуттях, краще відчувати й рефлексувати їх. Очевидно, очікування позитивного відношення від інших дозволяє краще й об’єктивніше розуміти себе.

33. Встановлена статистично значуща співвіднесеність очікування позитивного відношення від інших і спонтанності (r_s = 0,765 при р 0,01). Чим більш виражене очікування позитивного відношення від інших, тим більше випробовувані здатні спонтанно і безпосередньо виражати свої відчуття й емоції. Очевидно, це пояснюється тим, що очікування позитивного відношення від оточуючих сприяє емоційній відкритості.

34.Виявлена статистично значуща співвіднесеність очікування позитивного відношення від інших і уявлень про природу людини (r_s = 0,701 при р 0,01). Чим більш виражене очікування позитивного відношення від інших, тим у більшому ступені випробовувані схильні сприймати природу людини в цілому як позитивну і не вважати дихотомії мужності - жіночності, раціональності - емоційності і т.ін. антагоністичними й непереборними. Очевидно, очікування позитивного відношення від інших сприяє позитивному відношенню до оточуючих взагалі.

35. Встановлена статистично достовірна співвіднесеність очікування позитивного відношення від інших та синергії (r_s = 0,636 при р 0,01). Чим більш виражене очікування позитивного відношення від інших, тим більше випробовувані здатні до цілісного сприйняття світу й людей, до розуміння пов'язаності протилежностей, таких як гра і робота, тілесне й духовне і т.ін. Можливо, це пояснюється тим, що чим більше очікування позитивного відношення від інших, тим більше особистість здатна розуміти закони цілісності світу.

36. Виявлена статистично значуща співвіднесеність очікування позитивного відношення від інших і пізнавальних потреб (r_s = 0,765 при р 0,01). Чим більш виражене очікування позитивного відношення від інших, тим вищі пізнавальні потреби випробовуваних. Можливо, це пояснюється тим, що прийняття тих, що оточують, спонукає до поширення знань про навколишній світ.

37. Встановлена статистично достовірна співвіднесеність очікування позитивного відношення від інших та креативності (r_s = 0,536 при р 0,01). Чим більш виражене очікування позитивного відношення від інших, тим більше у випробовуваних виражена творча спрямованість особистості. Очевидно, це пояснюється тим, що очікування позитивного відношення від інших сприяє розвитку творчих здібностей.

38. Виявлена статистично значуща співвіднесеність самоінтересу і компетентності в часі (r_s = 0,512 при р 0,01). Чим більш виражений інтерес до власних думок і відчуттів, тим більш випробовувані здатні переживати справжній момент свого життя у всій його повноті, відчувати нерозривність минулого, сьогодення і майбутнього, тобто бачити своє життя цілісно. Очевидно, це пояснюється тим, що інтерес до власних думок і відчуттів зумовлює позитивне відношення до власних дій на певному етапі життя.

39. Встановлена статистично достовірна співвіднесеність самоінтересу і ціннісних орієнтацій (r_s = 0,573 при р 0,01). Чим більш виражений інтерес до власних думок і відчуттів, тим більше випробовувані розділяють цінності, властиві особистості, що самоактуалізується. Очевидно, очікування позитивного відношення від інших спонукає випробовуваних до саморозвитку.

40. Встановлена статистично значуща співвіднесеність самоінтересу і гнучкості (r_s = 0,57 при р 0,01). Чим вища ступінь близькості до самого себе, готовність спілкуватися з собою "на рівних", тим більше випробовувані здатні до гнучкості в реалізації своїх цінностей у поведінці, взаємодії з навколишніми людьми, швидко і адекватно реагувати на ситуацію, що змінюється. Можливо, інтерес до свого внутрішнього світу дозволяє краще пізнати себе і тому сприяє більш гнучкій поведінці у реалізації своїх цінностей, більш швидкому реагуванню на ситуацію.

41. Виявлена статистично достовірна співвіднесеність самоінтересу і сензитивності до себе (r_s = 0,445 при р 0,01). Чим більше виражений інтерес до себе, тим у більшому ступені випробовувані здатні віддавати собі звіт у своїх потребах і відчуттях, краще відчувати й рефлексувати їх. Очевидно, ін тес до своїх думок і почуттів дозволяє краще й об’єктивніше розуміти себе.

42. Встановлена статистично значуща співвіднесеність самоінтересу і спонтанності (r_s = 0,747 при р 0,01). Чим більш виражений інтерес до власного внутрішнього світу, тим більше випробовувані здатні спонтанно і безпосередньо виражати свої відчуття й емоції. Очевидно, це пояснюється тим, що пізнання себе і розуміння себе сприяє безпосередньому виразу своїх відчуттів.

43.Виявлена статистично значуща співвіднесеність самоінтересу і уявлень про природу людини (r_s = 0,679 при р 0,01). Чим більш виражений самоінтерес, тим у більшому ступені випробовувані схильні сприймати природу людини в цілому як позитивну і не вважати дихотомії мужності - жіночності, раціональності - емоційності і т.ін. антагоністичними й непереборними. Очевидно, інтерес до свого внутрішнього світу сприяє позитивному відношенню до оточуючих.

44. Встановлена статистично достовірна співвіднесеність самоінтересу та синергії (r_s = 0,673 при р 0,01). Чим більш виражений інтерес до своїх думок і відчуттів, тим більше випробовувані здатні до цілісного сприйняття світу й людей, до розуміння пов'язаності протилежностей, таких як гра і робота, тілесне й духовне і т.ін. Можливо, це пояснюється тим, що самоінтерес є однією з передумов розуміння цілісності світу.

45. Виявлена статистично значуща співвіднесеність самоінтересу і пізнавальних потреб (r_s = 0,747 при р 0,01). Чим більш виражений інтерес до свого внутрішнього світу, тим вищі пізнавальні потреби випробовуваних. Можливо, це пояснюється тим, що прагнення до розуміння свого внутрішнього світу спонукає до прагнення розуміти зовнішній світ.

46. Виявлена статистично значуща співвіднесеність самовпевненості як установки на ті або інші внутрішні дії на адресу “Я” випробовуваного і компетентності в часі (r_s = 0,614 при р 0,01). Чим більш виражена самовпевненість, тим більш випробовувані здатні переживати справжній момент свого життя у всій його повноті та бачити своє життя цілісно. Очевидно, це пояснюється тим, що впевненість у собі зумовлює позитивне відношення до власних дій на певному відрізку життя в контексті цілісності життя.

47. Встановлена статистично достовірна самовпевненості як установки на ті або інші внутрішні дії на адресу “Я” випробовуваного і ціннісних орієнтацій (r_s = 0,48 при р 0,05). Чим більш виражена впевненість у собі, тим більше випробовувані розділяють цінності, властиві особистості, що самоактуалізується. Очевидно, впевненість у собі спонукає до особистісного зростання.

48. Встановлена статистично значуща співвіднесеність самовпевненості як установки на ті або інші внутрішні дії на адресу “Я” випробовуваного і гнучкості (r_s = 0,453 при р 0,05). Чим більш виражена самовпевненість, тим більше випробовувані здатні до гнучкості в реалізації своїх цінностей у поведінці. Можливо, впевненість у собі робить випробовуваних більш вільними у своїх вчинках і тому сприяє більш гнучкій поведінці у реалізації своїх цінностей, більш швидкому реагуванню на ситуацію.

49. Виявлена статистично достовірна співвіднесеність самовпевненості як установки на ті або інші внутрішні дії на адресу “Я” випробовуваного і сензитивності до себе (r_s = 0,453 при р 0,01). Чим більш самовпевнені випробовувані, тим більше вони здатні віддавати собі звіт у своїх потребах і відчуттях, краще відчувати й рефлексувати їх. Очевидно, впевненість у собі дозволяє краще й об’єктивніше розуміти себе.

50. Встановлена статистично значуща співвіднесеність самовпевненості як установки на ті або інші внутрішні дії на адресу “Я” випробовуваного і спонтанності (r_s = 0,636 при р 0,01). Чим більш впевнені у собі випробовувані, тим більше вони здатні природно виражати свої відчуття й емоції. Очевидно, це пояснюється тим, що впевненість у собі сприяє емоційній відкритості.

51. Виявлена статистично значуща співвіднесеність самовпевненості як установки на ті або інші внутрішні дії на адресу “Я” випробовуваного і уявлень про природу людини (r_s = 0,545 при р 0,01). Чим більш впевнені в собі випробовувані, тим у більшому ступені вони вважають природу людини позитивною, а дихотомії мужності - жіночності, раціональності - емоційності і т.ін., на їх думку, не є антагоністичними й непереборними. Очевидно, впевненість у собі є основою позитивного відношення до людей взагалі.

52. Встановлена статистично достовірна співвіднесеність самовпевненості як установки на ті або інші внутрішні дії на адресу “Я” випробовуваного та синергії (r_s = 0,643 при р 0,01). Чим більш виражена впевненість у собі, тим більше випробовувані здатні до цілісного сприйняття світу й людей, до розуміння пов'язаності протилежностей. Можливо, це пояснюється тим, що чим більше впевненість у собі, тим більше випробовувані розуміють цілісність світу.

53. Виявлена статистично значуща співвіднесеність самовпевненості як установки на ті або інші внутрішні дії на адресу “Я” випробовуваного і пізнавальних потреб (r_s = 0,636 при р 0,01). Чим більш впевнені в собі випробовувані, тим вищі їх пізнавальні потреби. Можливо, це пояснюється тим, що впевненість у собі себе спонукає до поширення знань про навколишній світ.

54. Встановлена статистично достовірна співвіднесеність самовпевненості як установки на ті або інші внутрішні дії на адресу “Я” випробовуваного та креативності (r_s = 0,419 при р 0,01). Чим більш самовпевнені випробовувані, тим більше у випробовуваних виражена творча спрямованість особистості. Очевидно, це пояснюється тим, що впевненість у собі сприяє розвитку творчих здібностей.

55. Виявлена статистично значуща співвіднесеність відношення інших як установки на ті або інші внутрішні дії на адресу “Я” випробовуваного і компетентності в часі (r_s = 0,565 при р 0,01). Чим більш виражена значущість відношення інших, тим більш випробовувані здатні переживати справжній момент свого життя у всій його повноті. Очевидно, це пояснюється тим, що відношення значущих інших зумовлює позитивне відношення до власних дій на певному етапі життя.

56. Встановлена статистично значуща співвіднесеність відношення інших як установки на ті або інші внутрішні дії на адресу “Я” випробовуваного і спонтанності (r_s = 0,479 при р 0,05). Чим більш важливе відношення значущих інших для випробовуваних, тим більше вони здатні природно виражати свої відчуття й емоції. Тобто відношення інших сприяє емоційній відкритості.

57. Виявлена статистично значуща співвіднесеність відношення інших як установки на ті або інші внутрішні дії на адресу “Я” випробовуваного і уявлень про природу людини (r_s = 0,507 при р 0,01). Чим більш значуще відношення інших для випробовуваних, тим у більшому ступені випробовувані схильні сприймати природу людини в цілому як позитивну. Тобто значуща стороння думка сприяє позитивному відношенню до оточуючих.

58. Встановлена статистично достовірна співвіднесеність відношення інших як установки на ті або інші внутрішні дії на адресу “Я” випробовуваного та синергії (r_s = 0,514 при р 0,01). Чим більш значуще відношення інших для випробовуваних, тим більше вони здатні до цілісного сприйняття світу й людей, до розуміння пов'язаності протилежностей, таких як гра і робота, тілесне й духовне і т.ін. Отже, відношення значущих інших допомагає цілісно розуміти світ.

59. Виявлена статистично значуща співвіднесеність відношення інших як установки на ті або інші внутрішні дії на адресу “Я” випробовуваного і пізнавальних потреб (r_s = 0,479 при р 0,05). Чим більш виражена роль відношення інших для випробовуваних, тим вищі їх пізнавальні потреби. Можливо, це пояснюється тим, що думка оточуючих спонукає до прагнення розуміти зовнішній світ.

60. Виявлена статистично значуща співвіднесеність самоприйняття як установки на ті або інші внутрішні дії на адресу “Я” випробовуваного і компетентності в часі (r_s = 0,561 при р 0,01). Чим більш залежить самоприйняття як виражена установка на відношення інших, тим більш випробовувані здатні переживати справжній момент свого життя у всій його повноті та бачити своє життя цілісно. Тобто самоприйняття сприяє відчуттю цілісності життя.

61. Встановлена статистично достовірна співвіднесеність самоприйняття як установки на ті або інші внутрішні дії на адресу “Я” випробовуваного і ціннісних орієнтацій (r_s = 0,539 при р 0,01). Чим більш виражене самоприйняття, тим більше випробовувані розділяють цінності, властиві особистості, що само актуалізується, тобто прагнуть до особистісного зростання.

62. Встановлена статистично значуща співвіднесеність самоприйняття як установки на ті або інші внутрішні дії на адресу “Я” випробовуваного і гнучкості (r_s = 0,51 при р 0,01). Чим більш виражена самоприйняття, тим більше випробовувані здатні до гнучкості в реалізації своїх цінностей у поведінці. Отже, прийняття себе сприяє виробленню більш гнучкої поведінки у реалізації своїх цінностей.

63. Виявлена статистично достовірна співвіднесеність самоприйняття як установки на ті або інші внутрішні дії на адресу “Я” випробовуваного і сензитивності до себе (r_s = 0,486 при р 0,01). Чим більш значуще самоприйняття для випробовуваних, тим більше вони здатні віддавати собі звіт у своїх потребах і відчуттях, краще відчувати й рефлексувати їх. Очевидно, самоприйняття як установка на ті або інші внутрішні дії на адресу “Я” випробовуваного дозволяє краще й об’єктивніше розуміти себе.

64. Встановлена статистично значуща співвіднесеність самоприйняття як установки на ті або інші внутрішні дії на адресу “Я” випробовуваного і спонтанності (r_s = 0,717 при р 0,01). Чим вище самосприйняття випробовуваних, тим більше вони здатні природно виражати свої відчуття й емоції. Очевидно, це пояснюється тим, що самоприйняття як установка на ті або інші внутрішні дії на адресу “Я” випробовуваного сприяє більш вільній емоційній поведінці.

65. Виявлена статистично значуща співвіднесеність самоприйняття як установки на ті або інші внутрішні дії на адресу “Я” випробовуваного і уявлень про природу людини (r_s = 0,618 при р 0,01). Чим більш приймають себе випробовувані, тим у більшому ступені вони вважають природу людини позитивною, а дихотомії мужності - жіночності, раціональності - емоційності і т.ін., на їх думку, не є антагоністичними й непереборними. Очевидно, самоприйняття є основою позитивного відношення до людей.

66. Встановлена статистично достовірна співвіднесеність самоприйняття як установки на ті або інші внутрішні дії на адресу “Я” випробовуваного та синергії (r_s = 0,718 при р 0,01). Чим більш виражене прийняття себе, тим більше випробовувані здатні до цілісного сприйняття світу й людей, до розуміння пов'язаності протилежностей. Отже, самоприйняття як установка на ті або інші внутрішні дії на адресу “Я” випробовуваного сприяє розумінню цілісності світу.

67. Виявлена статистично значуща співвіднесеність самоприйняття як установки на ті або інші внутрішні дії на адресу “Я” випробовуваного і пізнавальних потреб (r_s = 0,717 при р 0,01). Чим більш схильні випробовувані до самоприйняття як установки на ті або інші внутрішні дії на адресу свого “Я”, тим вищі їх пізнавальні потреби, тобто спонукає до поширення знань про навколишній світ.

68. Встановлена статистично достовірна співвіднесеність самоприйняття як установки на ті або інші внутрішні дії на адресу “Я” випробовуваного та креативності (r_s = 0,441 при р 0,05). Чим більш схильні випробовувані до самоприйняття як установки на ті або інші внутрішні дії на адресу свого “Я”, тим більше у випробовуваних виражена творча спрямованість особистості. Тобто впевненість у собі сприяє розвитку творчих здібностей.

69. Виявлена статистично значуща співвіднесеність самокерівництва та самопослідовності як установки на ті або інші внутрішні дії на адресу “Я” випробовуваного і компетентності в часі (r_s = 0,532 при р 0,01). Чим більш виражена впевненість виробовуваних у тому, що основним джерелом активності і результатів суб'єкта є він сам, тим більш вони здатні переживати справжній момент свого життя у всій його повноті та бачити своє життя цілісно. Очевидно, це пояснюється тим, що впевненість у собі спричиняє до відчуття цілісності життя.

70. Встановлена статистично достовірна співвіднесеність самокерівництва та самопослідовності як установки на ті або інші внутрішні дії на адресу “Я” випробовуваного і ціннісних орієнтацій (r_s = 0,431 при р 0,05). Чим більш виражене у випробовуваних почуття з приводу керованості і передбачуваності власного «Я», тим більше вони розділяють цінності, властиві особистості, що самоактуалізується. Очевидно, впевненість у самокерованості й самопослідовності спонукає до особистісного зростання.

71. Встановлена статистично значуща співвіднесеність самокерівництва та самопослідовності як установки на ті або інші внутрішні дії на адресу “Я” випробовуваного і гнучкості (r_s = 0,427 при р 0,05). Чим більш виражена впевненість у керованості власного «Я», тим більше випробовувані здатні до гнучкості в реалізації своїх цінностей у поведінці, тобто більш вільні у своїх вчинках і тому більш гнучкі у реалізації своїх цінностей.

72. Виявлена статистично достовірна співвіднесеність самокерівництва та самопослідовності як установки на ті або інші внутрішні дії на адресу “Я” випробовуваного і сензитивності до себе (r_s = 0,402 при р 0,05). Чим більш виражене у випробовуваних почуття з приводу керованості і передбачуваності власного «Я», тим більше вони здатні віддавати собі звіт у своїх потребах і відчуттях, краще розуміють себе.

73. Встановлена статистично значуща співвіднесеність самокерівництва та самопослідовності як установки на ті або інші внутрішні дії на адресу “Я” випробовуваного і спонтанності (r_s = 0,665 при р 0,01). Чим більш виражене у випробовуваних уявлення про те, що основним джерелом активності і результатів є вони самі, тим більше вони здатні природно виражати свої відчуття й емоції. Очевидно, це пояснюється тим, що впевненість у собі сприяє емоційному самовиявленню.

74. Виявлена статистично значуща співвіднесеність самокерівництва та самопослідовності як установки на ті або інші внутрішні дії на адресу “Я” випробовуваного і уявлень про природу людини (r_s = 0,596 при р 0,01). Чим більш схильні випробовувані вважати себе основним джерелом результатів, тим у більшому ступені вони вважають природу людини позитивною, а дихотомії мужності - жіночності, раціональності - емоційності і т.ін. - неантагоністичними. Очевидно, впевненість у самокерівництві та самопослідовності є основою позитивного відношення до оточуючих.

75. Встановлена статистично достовірна співвіднесеність самокерівництва та самопослідовності як установки на ті або інші внутрішні дії на адресу “Я” випробовуваного та синергії (r_s = 0,614 при р 0,01). Чим більш виражена впевненість у самокерованості, тим більше випробовувані здатні до цілісного сприйняття світу й людей, до розуміння пов'язаності протилежностей. Можливо, це пояснюється тим, що чим більше випробовувані схильні до самоуправління власним життям, тим більше вони розуміють цілісність світу.

76. Виявлена статистично значуща співвіднесеність самокерівництва та самопослідовності як установки на ті або інші внутрішні дії на адресу “Я” випробовуваного і пізнавальних потреб (r_s = 0,665 при р 0,01). Чим більш розвинуте почуття суб'єкта з приводу керованості і передбачуваності власного «Я», тим вище його пізнавальні потреби. Тобто впевненість у самокерівництві й самопослідовності спонукає до поширення знань про навколишній світ.

77. Встановлена статистично достовірна співвіднесеність самозвинувачення як установки на ті або інші внутрішні дії на адресу “Я” випробовуваного і ціннісних орієнтацій (r_s = 0,517 при р 0,01). Чим більш виражені негативні емоції на адресу власного «Я», тим більше випробовувані розділяють цінності, властиві особистості, що самоактуалізується. Очевидно, самокритичність сприяє внутрішньому зростанню.

78. Встановлена статистично значуща співвіднесеність самозвинувачення як установки на ті або інші внутрішні дії на адресу “Я” випробовуваного і гнучкості (r_s = 0,537 при р 0,01). Чим більш виражене звинувачення себе, тим більше випробовувані здатні до гнучкості в реалізації своїх цінностей у поведінці. Очевидно, самозвинувачення виробляє більш гнучку поведінку.

79. Виявлена статистично достовірна співвіднесеність самозвинувачення як установки на ті або інші внутрішні дії на адресу “Я” випробовуваного і сензитивності до себе (r_s = 0,519 при р 0,01). Чим більш виражені негативні емоції випробовуваних на адресу власного «Я», тим більше вони здатні віддавати собі звіт у своїх потребах і відчуттях. Очевидно, самокритичність дозволяє краще більш об’єктивно розуміти себе.

80. Встановлена статистично значуща співвіднесеність самозвинувачення як установки на ті або інші внутрішні дії на адресу “Я” випробовуваного і спонтанності (r_s = 0,602 при р 0,01). Чим більш невдоволені собою випробовувані, тим більше вони здатні природно виражати свої відчуття й емоції. Очевидно, це пояснюється тим, що неприйняття власних дій, думок спонукає шукати позитивні зразки в житті, і тому сприяє емоційній відкритості.

81. Виявлена статистично значуща співвіднесеність самозвинувачення як установки на ті або інші внутрішні дії на адресу “Я” випробовуваного і уявлень про природу людини (r_s = 0,522 при р 0,01). Чим більш впевнені в собі випробовувані, тим у більшому ступені вони вважають природу людини позитивною, а дихотомії мужності - жіночності, раціональності - емоційності і т.ін., на їх думку, не є антагоністичними й непереборними. Очевидно, як і в попередньому випадку, це зумовлено трактуванням власних негативних характеристик як відхилення від ідеалу людини.

82. Встановлена статистично достовірна співвіднесеність самозвинувачення як установки на ті або інші внутрішні дії на адресу “Я” випробовуваного та синергії (r_s = 0,525 при р 0,01). Чим більш виражене негативне сприйняття себе, тим більше випробовувані здатні до цілісного сприйняття світу й людей, до розуміння пов'язаності протилежностей. Можливо, це пояснюється тим, що чим більше невдоволеність собою, тим більше випробовувані розуміють складність внутрішнього світу людини і життя як єдність протилежностей.

83. Виявлена статистично значуща співвіднесеність самозвинувачення як установки на ті або інші внутрішні дії на адресу “Я” випробовуваного і пізнавальних потреб (r_s = 0,602 при р 0,01). Чим більш впевнені в собі випробовувані, тим вищі їх пізнавальні потреби. Можливо, це пояснюється тим, що негативні емоції на адресу «Я» спонукають до поширення знань про навколишній світ з метою вдосконалити себе.

84. Встановлена статистично достовірна співвіднесеність самоінтересу як установки на ті або інші внутрішні дії на адресу “Я” випробовуваного і ціннісних орієнтацій (r_s = 0,405 при р 0,05). Чим більш виражений інтерес до власного внутрішнього світу, тим більше випробовувані розділяють цінності, властиві особистості, що самоактуалізується. Тобто самоінтерес сприяє саморозвитку.

85. Встановлена статистично значуща співвіднесеність самоінтересу як установки на ті або інші внутрішні дії на адресу “Я” випробовуваного і гнучкості (r_s = 0,405 при р 0,05). Чим більш виражений інтерес до своїх думок і відчуттів, тим більше випробовувані здатні до гнучкості в реалізації своїх цінностей у поведінці. Очевидно, вміння розбиратися в собі дозволяє виробити більш гнучку поведінку.

86. Виявлена статистично достовірна співвіднесеність самоінтересу як установки на ті або інші внутрішні дії на адресу “Я” випробовуваного і сензитивності до себе (r_s = 0,404 при р 0,05). Зрозуміло, що чим більш виражений інтерес до власного внутрішнього життя у випробовуваних, тим більше вони здатні віддавати собі звіт у своїх потребах і відчуттях.

87. Встановлена статистично значуща співвіднесеність самоінтересу як установки на ті або інші внутрішні дії на адресу “Я” випробовуваного і спонтанності (r_s = 0,457 при р 0,05). Чим більш цікавий випробовуваним власний внутрішній світ, тим більше вони здатні природно виражати свої відчуття й емоції. Очевидно, це пояснюється тим, що розуміння власних дій сприяє більш природній поведінці.

88. Встановлена статистично достовірна співвіднесеність самоінтересу як установки на ті або інші внутрішні дії на адресу “Я” випробовуваного та синергії (r_s = 0,499 при р 0,05). Чим більш виражений інтерес до власного внутрішнього світу, тим більше випробовувані здатні до цілісного сприйняття світу й людей, до розуміння пов'язаності протилежностей. Тобто самоінтерес є основою цілісного світосприйняття.

89. Виявлена статистично значуща співвіднесеність самоінтересу як установки на ті або інші внутрішні дії на адресу “Я” випробовуваного і пізнавальних потреб (r_s = 0,457 при р 0,05). Чим більш цікавий випробовуваним власний внутрішній світ, тим вищі їх пізнавальні потреби. Можливо, це пояснюється тим, що самопізнання спонукає до пізнання навколишнього світу.

90. Встановлена статистично достовірна співвіднесеність саморозуміння як установки на ті або інші внутрішні дії на адресу “Я” випробовуваного і ціннісних орієнтацій (r_s = 0,405 при р 0,05). Чим більш виражений інтерес до власного внутрішнього світу, тим більше випробовувані розділяють цінності, властиві особистості, що самоактуалізується. Тобто самоінтерес сприяє саморозвитку.

91. Встановлена статистично значуща співвіднесеність саморозуміння як установки на ті або інші внутрішні дії на адресу “Я” випробовуваного і гнучкості (r_s = 0,405 при р 0,05). Чим більш виражене розуміння своїх думок і відчуттів, тим більше випробовувані здатні до гнучкості в реалізації своїх цінностей у поведінці. Очевидно, розуміння себе дозволяє виробити більш гнучку поведінку.

92. Виявлена статистично достовірна співвіднесеність саморозуміння як установки на ті або інші внутрішні дії на адресу “Я” випробовуваного і сензитивності до себе (r_s = 0,404 при р 0,05). Тобто розуміння власного внутрішнього світу забезпечує здатність віддавати собі звіт у своїх потребах і відчуттях.

93. Встановлена статистично значуща співвіднесеність саморозуміння як установки на ті або інші внутрішні дії на адресу “Я” випробовуваного і спонтанності (r_s = 0,457 при р 0,05). Чим більш випробовувані розбираються у власному внутрішньому світі, тим більше вони здатні природно виражати свої відчуття й емоції. Очевидно, це пояснюється тим, що розуміння витоків власних дій сприяє більш природній поведінці.

94. Встановлена статистично достовірна співвіднесеність саморозуміння як установки на ті або інші внутрішні дії на адресу “Я” випробовуваного та синергії (r_s = 0,499 при р 0,05). Чим більш виражене розуміння себе, тим більше випробовувані здатні до цілісного сприйняття світу й людей.

95. Виявлена статистично значуща співвіднесеність саморозуміння як установки на ті або інші внутрішні дії на адресу “Я” випробовуваного і пізнавальних потреб (r_s = 0,457 при р 0,05). Чим більш випробовувані розуміють причини своїх вчинків, думок, тим вищі їх пізнавальні потреби; розуміння внутрішнього світу спонукає до пізнання зовнішнього.

Для виявлення сили зв'язку між компонентами самоактуалізації та смисложиттєвих орієнтацій у випробовуваних 35-40 років обчислена кореляція між ними (табл. 3.6).

Таблиця 3.6

Значення взаємозв'язку між компонентами самоактуалізації та смисложиттєвих орієнтацій у випробовуваних 35-40 років

Проаналізувавши таблицю 3.6, ми виявили наступні закономірності.

1. Встановлена статистично достовірна співвіднесеність мети в житті та компетентності у часі (r_s = 0,74 при р 0,01). Чим більш виражена мета в житті, тим більше виявляється компетентність випробовуваних у часі Це означає, що чим більше визначені в житті випробовуваних цілі в майбутньому, які додають життю усвідомленості і часової перспективи, тим більше вони здатні переживати справжній момент свого життя у всій його повноті та бачити своє життя цілісно. Очевидно, це пояснюється тим, що цілеспрямованість є тим поєднувальним фактором, який дозволяє бачити життя цілісним.

2. Виявлена статистично достовірна співвіднесеність мети в житті та підтримки (r_s = 0,474 при р 0,05). Чим більш виражена мета в житті, тим більше випробовувані схильні бути вільними у виборі, не схильні до зовнішнього впливу. Очевидно, це пояснюється тим, що мета в житті робить останнє усвідомленим, і в підтримці оточення немає потреби.

3. Встановлена статистично достовірна співвіднесеність мети в житті та гнучкості (r_s = 0,722 при р 0,01). Чим більш виражена мета в житті, тим більше випробовувані гнучкі у виборі поведінки для досягнення своїх цілей. Можливо, це пояснюється тим, що наявність цілей в майбутньому сприяє гнучкості в реалізації своїх цінностей у поведінці, взаємодії з навколишніми людьми, швидко й адекватно реагувати на ситуацію, що змінюється.

4. Виявлена статистично значуща співвіднесеність мети в житті та сензитивності до себе (r_s = 0,725 при р 0,01). Чим більш виражена мета в житті, тим у більшому ступені випробовувані здатні віддавати собі звіт у своїх потребах і відчуттях, краще відчувати й рефлексувати їх. Очевидно, усвідомленість життя сприяє змозі краще розбиратися в собі.

5. Виявлена статистично достовірна співвіднесеність мети в житті й спонтанності (r_s = 0,949 при р0,01). Чим більш виражена усвідомленість життя й часова перспектива, тим більше випробовувані схильні до природної поведінки. Очевидно, цілеспрямованість життя сприяє вільному виявленню почуттів.

6. Встановлена статистично достовірна співвіднесеність мети в житті та уявлення про природу людини (r_s = 0,869 при р 0,01). Чим більше виражена мета в житті, тим більше випробовувані вважають природу людини позитивною. Можливо, це пояснюється тим, що відчуття часової перспективи життя сприяє позитивному відношенню до оточення.

7. Виявлена статистично значуща співвіднесеність мети в житті й синергії (r_s = 0,804 при р0,01). Чим більш виражена усвідомленість життя й часова перспектива, тим більше випробовувані схильні до цілісного сприйняття світу й людей, до розуміння пов'язаності протилежностей, таких як гра і робота, тілесне й духовне і т.ін. Можливо, це пояснюється тим, що усвідомлене життя сприяє цілісності його сприйняття.

8. Встановлена статистично достовірна співвіднесеність мети в житті та пізнавальних потреб (r_s = 0,949 при р 0,01). Чим більше виражена мета в житті, тим більше випробовувані прагнуть до пізнання навколишнього світу. Очевидно, осмисленість життя викликає прагнення пізнати його.

9. Виявлена статистично значуща співвіднесеність мети в житті й креативності (r_s = 0,641 при р0,01). Чим більш виражена усвідомленість життя й часова перспектива, тим більше у випробовуваних виявляється творча спрямованість особистості. Тобто усвідомленість життя сприяє розвитку творчості.

10. Встановлена статистично достовірна співвіднесеність процесу життя та компетентності у часі (r_s = 0,756 при р 0,01). Чим більш виражений процес життя, тим більше виявляється компетентність випробовуваних у часі. Це означає, що чим більше випробовувані сприймають процес свого життя як цікавий, емоційно насичений і наповнений сенсом, тим більше вони здатні переживати справжній момент свого життя у всій його повноті та бачити своє життя цілісно. Очевидно, здатність відчувати радість від процесу життя є тим фактором, який дозволяє бачити життя цілісним.

11. Виявлена статистично значуща співвіднесеність процесу життя та підтримки (r_s = 0,468 при р 0,05). Чим більш чим більше випробовувані сприймають процес свого життя як цікавий і наповнений сенсом, тим більше вони схильні бути вільними у виборі, не схильні до зовнішнього впливу. Очевидно, це пояснюється тим, що насолода процесом життя робить випробовуваних впевненими у собі, і в підтримці оточення немає потреби.

12. Встановлена статистично достовірна співвіднесеність процесу життя та гнучкості (r_s = 0,689 при р 0,01). Чим більш випробовувані сприймають процес свого життя як цікавий і наповнений сенсом, тим більше вони гнучкі у виборі поведінки для досягнення своїх цілей. Можливо, це пояснюється тим, що позитивне емоційне сприйняття життя сприяє гнучкості в реалізації своїх цінностей у поведінці, взаємодії з навколишніми людьми, швидкій та адекватній реакції на ситуацію, що змінюється.

13. Виявлена статистично значуща співвіднесеність процесу життя та сензитивності до себе (r_s = 0,683 при р 0,01). Чим більш виражена вдоволеність процесом життя, тим у більшому ступені випробовувані здатні віддавати собі звіт у своїх потребах і відчуттях, краще відчувати й рефлексувати їх. Очевидно, здатність сприймати радість від життя дозволяє краще розуміти свій внутрішній світ.

14. Виявлена статистично значуща співвіднесеність процесу життя й спонтанності (r_s = 0,988 при р0,01). Чим більш виражена здатність радіти життю, тим більше випробовувані схильні до природної поведінки. Очевидно, позитивне емоційне сприйняття життя сприяє вільному виявленню почуттів.

15. Встановлена статистично достовірна співвіднесеність процесу життя та уявлення про природу людини (r_s = 0,942 при р 0,01). Чим більше виражена мета в житті, тим більше випробовувані вважають природу людини позитивною. Можливо, це пояснюється тим, що емоційне задоволення від життя сприяє позитивному відношенню до оточення.

16. Виявлена статистично значуща співвіднесеність процесу життя й синергії (r_s = 0,858 при р0,01). Чим більш випробовувані сприймають процес свого життя як цікавий, емоційно насичений і наповнений сенсом, тим більше випробовувані схильні до цілісного сприйняття світу й людей, до розуміння пов'язаності протилежностей, таких як гра і робота, тілесне й духовне і т.ін. Можливо, це пояснюється тим, що усвідомлене життя сприяє цілісному його сприйняттю.

17. Встановлена статистично достовірна співвіднесеність процесу життя та пізнавальних потреб (r_s = 0,988 при р 0,01). Чим більше випробовувані сприймають процес свого життя як цікавий, емоційно насичений і наповнений сенсом, тим більше вони прагнуть до пізнання навколишнього світу. Очевидно, вміння радіти життю викликає прагнення пізнати його.

18. Виявлена статистично значуща співвіднесеність процесу життя й креативності (r_s = 0,696 при р0,01). Чим більш виражене сприйняття процесу свого життя як цікавого, емоційно насиченого і наповненого сенсом, тим більше у випробовуваних виявляється творча спрямованість особистості. Очевидно, усвідомленість життя сприяє розвитку творчості.

19. Встановлена статистично достовірна співвіднесеність результатив-ності життя та компетентності у часі (r_s = 0,738 при р 0,01). Чим більш виражена результативність життя, тим більше виявляється компетентність випробовуваних у часі. Чим більше результатів у житті досягли випробовувані, тим більше вони здатні переживати справжній момент свого життя у всій його повноті та бачити своє життя цілісно. Очевидно, це пояснюється тим, що задоволеність результатами свого життя дозволяє бачити життя цілісним.

20. Виявлена статистично значуща співвіднесеність результативності життя та підтримки (r_s = 0,434 при р 0,05). Чим більш виражена впевненість у результативності власного життя, тим більше випробовувані схильні бути вільними у виборі і не схильні до зовнішнього впливу. Очевидно, це пояснюється тим, що результативність життя робить останнє усвідомленим, і в підтримці оточення немає потреби.

21. Встановлена статистично достовірна співвіднесеність результатив-ності життя та гнучкості (r_s = 0,725 при р 0,01). Чим більш результативним вважають своє життя випробовувані, тим більше вони гнучкі у виборі поведінки для досягнення своїх цілей. Можливо, це пояснюється тим, що вважання власного життя результативним поліпшує взаємодію з навколишніми людьми, адекватність і швидкість реакції на ситуацію, що змінюється.

22. Виявлена статистично значуща співвіднесеність результативності життя та сензитивності до себе (r_s = 0,725 при р 0,01). Чим більш виражена мета в житті, тим у більшому ступені випробовувані здатні віддавати собі звіт у своїх потребах і відчуттях, краще відчувати й рефлексувати їх. Очевидно, результативність життя сприяє вмінню краще розбиратися в собі.

23. Виявлена статистично значуща співвіднесеність результативності життя й спонтанності (r_s = 0,953 при р0,01). Чим результативніше життя з точки зору випробовуваних, тим більше вони схильні до природної поведінки, тобто задоволеність результатами життя життя сприяє вільному виявленню почуттів.

24. Виявлена статистично значуща співвіднесеність результативності життя й синергії (r_s = 0,791 при р0,01). Чим більш виражена результативність життя, тим більше випробовувані схильні до цілісного сприйняття світу й людей, до розуміння пов'язаності протилежностей. Можливо, це пояснюється тим, що результативність життя надає йому усвідомленості й сприяє цілісності його сприйняття.

25. Встановлена статистично достовірна співвіднесеність результатив-ності життя та пізнавальних потреб (r_s = 0,953 при р 0,01). Чим більше результативне життя, тим більше випробовувані прагнуть до пізнання навколишнього світу. Очевидно, результативність життя надає йому осмисленості і тому викликає прагнення глибше пізнати його.

26. Виявлена статистично значуща співвіднесеність результативності життя й креативності (r_s = 0,644 при р0,01). Чим більш виражена результативність життя, тим більше у випробовуваних виявляється творча спрямованість особистості. Тобто результативність життя надає йому усвідомленості, що сприяє розвитку творчості.

27. Встановлена статистично достовірна співвіднесеність локусу контроля-Я та компетентності у часі (r_s = 0,782 при р 0,01). Чим більш виражений процес життя, тим більше виявляється компетентність випробовуваних у часі. Це означає, що чим більше випробовувані сприймають процес свого життя як цікавий, емоційно насичений і наповнений сенсом, тим більше вони здатні переживати справжній момент свого життя у всій його повноті та бачити своє життя цілісно. Очевидно, здатність відчувати радість від процесу життя є тим фактором, який дозволяє бачити життя цілісним.

28. Виявлена статистично значуща співвіднесеність локусу контроля-Ята підтримки (r_s = 0,54 при р 0,01). Чим більш випробовувані уявляють себе як сильну особистість, здатну будувати своє життя відповідно до власних цілей і уявлень про його сенс, тим більше вони схильні бути вільними у виборі, не схильні до зовнішнього впливу. Очевидно, це пояснюється тим, що сильна особистість не надто потребує підтримки оточення.

29. Встановлена статистично достовірна співвіднесеність локусу контроля-Ята ціннісних орієнтацій (r_s = 0,767 при р 0,01). Чим більш випробовувані вважають себе як сильними особистостями, здатними будувати своє життя відповідно до власних цілей і уявлень про його сенс, тим більше вони розділяють цінності, властиві особистості, що самоактуалізується. Можливо, це пояснюється тим, що сильні особистості часто прагнуть до ідеалу.

30. Встановлена статистично достовірна співвіднесеність локусу контроля-Я та гнучкості (r_s = 0,767 при р 0,01). Чим більш випробовувані уявляють себе як сильних особистостей, здатних будувати своє життя відповідно до власних цілей і уявлень про його сенс, тим більше вони гнучкі у виборі поведінки для досягнення своїх цілей. Можливо, основою такої гнучкості є впевненість у собі - одна з рис сильної особистості.

31.Виявлена статистично значуща співвіднесеність локусу контроля-Ята сензитивності до себе (r_s = 0,706 при р 0,01). Чим більш випробовувані вважають себе сильною особистістю, здатну будувати своє життя відповідно до власних цілей і уявлень про його сенс, тим у більшому ступені вони здатні віддавати собі звіт у своїх потребах і відчуттях, краще відчувати й рефлексувати їх. Очевидно, сильна особистість краще розує свій внутрішній світ.

32. Виявлена статистично значуща співвіднесеність локусу контроля-Яй спонтанності (r_s = 0,95 при р0,01). Чим більше випробовувані уявляють себе як сильну особистість, здатну будувати своє життя відповідно до власних цілей і уявлень про його сенс, тим більше вони схильні до природної поведінки. Очевидно, вважання себе сильною особистістю надає впевненості і робить поведінку більш вільною.

33. Встановлена статистично достовірна співвіднесеність локусу контроля-Ята уявлення про природу людини (r_s = 0,89 при р 0,01). Чим більше випробовувані уявляють себе сильною особистістю, здатною будувати своє життя відповідно до власних цілей і уявлень про його сенс, тим більше вони вважають природу людини позитивною. Можливо, це пояснюється тим, що вважання себе сильним сприяє позитивному відношенню до оточення.

34. Виявлена статистично значуща співвіднесеність локусу контроля-Яй синергії (r_s = 0,819 при р0,01). Чим більш випробовувані бачать себе як сильну особистість, здатну будувати своє життя відповідно до власних цілей і уявлень про його сенс, тим більше схильні до цілісного сприйняття світу й людей, до розуміння пов'язаності протилежностей, таких як гра і робота, тілесне й духовне і т.ін. Можливо, це пояснюється тим, що відчуття своєї сили сприяє цілісному сприйняттю життя.

35. Встановлена статистично достовірна співвіднесеність локусу контроля-Ята пізнавальних потреб (r_s = 0,95 при р 0,01). Чим більше випробовувані уявляють себе як сильну особистість, здатну будувати своє життя відповідно до власних цілей і уявлень про його сенс, тим більше вони прагнуть до пізнання навколишнього світу. Очевидно, відчуття своєї сили викликає прагнення пізнати життя.

36. Виявлена статистично значуща співвіднесеність локусу контроля-Яй креативності (r_s = 0,648 при р0,01). Чим більш виражене сприйняття себе як сильної особистості, здатної будувати своє життя відповідно до власних цілей і уявлень про його сенс, тим більше у випробовуваних виявляється творча спрямованість особистості. Очевидно, впевненість випробовуваних у своїй силі сприяє творчому розвитку особистості.

37. Встановлена статистично достовірна співвіднесеність локусу контроля-життя та компетентності у часі (r_s = 0,745 при р 0,01). Чим більше переконання випробовуваних у тому, що вони контролюють своє життя, вільно приймають рішення і втілюють їх у життя, тим більше вони здатні переживати справжній момент свого життя у всій його повноті та бачити своє життя цілісно.

38.Виявлена статистично значуща співвіднесеність локусу контроля-життя та підтримки (r_s = 0,493 при р 0,05). Чим більш випробовувані впевнені у здатності контролювати своє життя, вільно приймати рішення і втілювати їх у життя, тим більше вони схильні бути вільними у виборі, не схильні до зовнішнього впливу.

39. Встановлена статистично достовірна співвіднесеність локусу контроля- життята ціннісних орієнтацій (r_s = 0,735 при р 0,01). Чим більш випробовувані вважають себе сильними особистостями, здатними контролювати своє життя, тим більше вони розділяють цінності, властиві особистості, що самоактуалізується.

40. Встановлена статистично достовірна співвіднесеність локусу контроля-життята гнучкості (r_s = 0,736 при р 0,01). Чим більш випробовувані вважають себе в змозі контролювати власне життя, тим більше вони гнучкі у виборі поведінки для досягнення своїх цілей.

41.Виявлена статистично значуща співвіднесеність локусу контроля- життята сензитивності до себе (r_s = 0,73 при р 0,01). Чим більш випробовувані переконані в тому, що контролюють своє життя, вільно приймають рішення і втілюють їх у життя, тим у більшому ступені вони здатні віддавати собі звіт у своїх потребах і відчуттях, краще відчувати й рефлексувати їх.

42. Виявлена статистично значуща співвіднесеність локусу контроля- життяй спонтанності (r_s = 0,969 при р0,01). Чим більше випробовувані можуть, на їх думку, контролювати своє життя, вільно приймати рішення і втілювати їх у життя, тим більше вони схильні до природної поведінки.

43. Встановлена статистично достовірна співвіднесеність локусу контроля- життята уявлення про природу людини (r_s = 0,878 при р 0,01). Чим більше випробовувані можуть, на їх думку, контролювати своє життя, тим більше вони вважають природу людини позитивною.

44. Виявлена статистично значуща співвіднесеність локусу контроля- життяй синергії (r_s = 0,851 при р0,01). Чим більш випробовувані вважають, що контролюють своє життя, тим більше вони схильні до розуміння пов'язаності протилежностей, таких як гра і робота, тілесне й духовне і т.ін.

45. Встановлена статистично достовірна співвіднесеність локусу контроля-життята пізнавальних потреб (r_s = 0,969 при р 0,01). Чим більше випробовувані вважають себе здатними контролювати власне життя, тим більше вони прагнуть до пізнання навколишнього світу.

46. Виявлена статистично значуща співвіднесеність локусу контроля- життяй креативності (r_s = 0,66 при р0,01). Чим більш випробовувані вважають, що вільно приймають рішення і втілюють їх у життя, тим більше у них виявляється творча спрямованість особистості.

Для виявлення сили зв'язку між компонентами самоактуалізації та цінності досягнень у сферах професії та сім’ї у випробовуваних 35-40 років обчислена кореляція між ними ( таблиця 3.7).

Таблиця 3.7

Значення взаємозв'язку між компонентами самоактуалізації та цінності досягнень у сферах професії та сім’ї у випробовуваних 35-40 років

Проаналізувавши дані таблиці 3.7, ми встановили наступне.

1. Виявлена статистично значуща співвіднесеність цінності досягнень у сфері професії та компетентності в часі (r_s = 0,641 при р 0,01). Чим більш виражена цінність досягнень у професійній сфері, тим вища компетентність у часі у випробовуваних. Це означає, що чим більше часу випробовувані віддають своїй роботі, включаються у розв’язання всіх виробничих проблем, вважаючи при цьому, що професійна діяльність є головним змістом життя людини, тим більш випробовувані здатні переживати справжній момент свого життя у всій його повноті, відчувати нерозривність минулого, сьогодення і майбутнього, тобто бачити своє життя цілісно. Очевидно, це пояснюється значущістю професійної діяльності в житті випробовуваних.

2. Виявлена статистично значуща співвіднесеність цінності досягнень у сфері професії та спонтанності (r_s = 0,5 при р 0,05). Чим більше випробовувані що професійна діяльність є головним змістом життя людини, тим більше вони схильні до природної поведінки.

3. Виявлена статистично значуща співвіднесеність цінності досягнень у сфері професії й синергії (r_s = 0,506 при р0,05). Чим більш випробовувані вважають, що професійна діяльність є головним змістом життя людини, тим більше вони схильні до розуміння пов'язаності протилежностей, таких як гра і робота, тілесне й духовне і т.ін.

4. Виявлена статистично значуща співвіднесеність цінності досягнень у сфері професії і креативності (r_s = 0,475 при р0,05). Чим більш випробовувані вважають, що професійна діяльність є головним змістом життя людини, тим більше у них виявляється творча спрямованість особистості.

5. Встановлена статистично достовірна співвіднесеність цінності досягнень у сфері сім’ї та компетентності у часі (r_s = 0,543 при р 0,01). Чим вища значущість для випробовуваних всього пов'язаного з життям їхньої сім'ї, чим більше вони віддають сил і часу вирішенню проблем своєї сім'ї, вважаючи, що головне в житті - це благополуччя в сім'ї, тим більше вони здатні переживати справжній момент свого життя у всій його повноті та бачити своє життя цілісно. Очевидно, така наповненість життя пов’язана із високою значущістю сім’ї в житті випробовуваних.

6.Виявлена статистично значуща співвіднесеність цінності досягнень у сфері сім’ї та підтримки (r_s = 0,408 при р 0,05). Чим вища значущість для випробовуваних всього пов'язаного з життям їхньої сім'ї, тим більше вони схильні бути вільними у виборі, тобто не схильні до зовнішнього впливу.

7. Встановлена статистично достовірна співвіднесеність цінності досягнень у сфері сім’ї та ціннісних орієнтацій (r_s = 0,452 при р 0,05). Чим вища значущість для випробовуваних всього пов'язаного з життям їхньої сім'ї, тим більше вони розділяють цінності, властиві особистості, що самоактуалізується.

8. Встановлена статистично достовірна співвіднесеність цінності досягнень у сфері сім’ї та гнучкості (r_s = 0,457 при р 0,05). Чим більш випробовувані вважають себе в змозі контролювати власне життя, тим більше вони гнучкі у виборі поведінки для досягнення своїх цілей.

9.Виявлена статистично значуща співвіднесеність цінності досягнень у сфері сім’ї та сензитивності до себе (r_s = 0,458 при р 0,05). Чим більш випробовувані переконані в тому, що головне в житті - це благополуччя в сім'ї, тим у більшому ступені вони здатні віддавати собі звіт у своїх потребах і відчуттях, краще відчувати й рефлексувати їх.

10. Виявлена статистично значуща співвіднесеність цінності досягнень у сфері сім’ї та спонтанності (r_s = 0,542 при р0,01). Чим більше випробовувані вважають, що головне в житті - це благополуччя в сім'ї, тим більше вони схильні до природної поведінки.

11. Встановлена статистично достовірна співвіднесеність цінності досягнень у сфері сім’ї та уявлення про природу людини (r_s = 0,348 при р 0,01). Чим вища значущість для випробовуваних всього пов'язаного з життям їхньої сім'ї, тим більше вони вважають природу людини позитивною.

12. Виявлена статистично значуща співвіднесеність цінності досягнень у сфері сім’ї та синергії (r_s = 0,496 при р0,01). Чим вища значущість для випробовуваних всього пов'язаного з життям їхньої сім'ї, тим більше вони схильні до розуміння пов'язаності протилежностей, таких як гра і робота, тілесне й духовне і т.ін.

13.Встановлена статистично достовірна співвіднесеність цінності досягнень у сфері сім’ї та пізнавальних потреб (r_s = 0,542 при р 0,01). Чим більше випробовувані віддають сил і часу вирішенню проблем своєї сім'ї, вважаючи, що головне в житті - це благополуччя в сім'ї, тим більше вони прагнуть до пізнання навколишнього світу.

14. Виявлена статистично значуща співвіднесеність цінності досягнень у сфері сім’ї та креативності (r_s = 0,458 при р0,01). Чим більш випробовувані віддають сил і часу вирішенню проблем своєї сім'ї, вважаючи, що головне в житті - це благополуччя в сім'ї, тим більше у них виявляється творча спрямованість особистості.

3.3 Дослідження самоактуалізації й смисложиттєвих орієнтацій та ціннісних орієнтацій у групі 40-45 років

Для дослідження самоактуалізації ми використали самоактуалізаційний тест (CAT) (Ю.Є. Альошина, Л.Я. Гозман, М.В. Загика і М.В. Кроз). Індивідуальні бали представлені у Додатку Д, середні показники наведені у таблиці 3.8.

Таблиця 3.8

Індивідуальні значення самоактуалізації у групі40-45років

Як свідчать дані таблиці 3.5, вище середнього мають вираженість шкали: сензитивності до себе (випробовувані віддають собі звіт у своїх потребах і відчуттях, достатньо добре відчувають і рефлексують їх), самоповаги (цінують свої позитивні риси та поважають себе за них), самоприйняття (загалом випробовувані приймають себе такими, як є, незалежно від оцінки своїх переваг і недоліків, можливо, всупереч останнім), прийняття агресії (здатні приймати своє роздратування, гнів і агресивність як природний прояв людської природи), пізнавальних потреб (прагнуть до набуття знань про оточуючий світ).

Найбільш низько виражена шкала спонтанності, тобто випробовувані не налаштовані природньо, безпосередньо демонструвати тим, хто оточує, свої емоції.

Індивідуальні значення самовідношенняза методикою В. В. Століна у групі 40-45 років наведені у Додатку Ж. У таблиці 3.9 наведені середні показники самовідношеннявипробовуваних угрупі40-45років.

Таблиця3.9

Середніпоказникисамовідношеннявипробовуваних угрупі40-45років

Як показують дані таблиці, у вибірці 40-45 років найбільшу вираженість має шкала саморозуміння. Найменш виражені очікування позитивного відношення від інших, відношення інших і самозвинувачення. Таким чином, у віці 40-45 років випробовувані орієнтовані на те, щоб розібратися в собі, зрозуміти свої основні прагнення й цілі. При цьому зовнішня оцінка для них стає не надто важливою.

Для дослідження смисложиттєвих цілей випробовуваних нами застосовувався тест смисложиттєвих орієнтацій Д.А. Леонтьєва. Індивідуальні значення по методиці у групі 35-40 років представлені в Додатку З. У таблиці 3.10 наведені середні показники смисложиттєвих орієнтацій у випробовуваних у віці 35-40 років.

Таблиця 3.10

Показники смисложиттєвих орієнтацій у випробовуваних у віці 40-45 років

Як показують дані таблиці, найбільш виражені такі компоненти смисложиттєвих орієнтацій, як мета в житті і локус контроля-Я. Найменшу вираженість має шкала результативності життя. Це означає, що

випробовувані намагаються планувати своє життя, вважаючи себе його хазяїном. Однак своїми досягненнями вони невдоволені.

Для дослідження ціннісних орієнтацій (постановка і вирішення певних життєвих завдань як головних життєвих чинників) ми використали морфологічний тест життєвих цінностей (В.Ф. Сопов, Л.В. Карпушина). Індивідуальні значення за методикою у групі 35-40 років представлені в Додатку К. У таблиці 3.11 наведені середні показники ціннісних орієнтацій у випробовуваних у віці 40-45 років.

Згідно з даними таблиці 3.11,цінність досягнень у сферах професії та сім’ї відповідає середньому рівню. Отже, досягнення у цих сферах для випробовуваних є майже однаково життєво значущими.

Таблиця 3.11

Індивідуальні значення цінності досягнень у сферах професії та сім’ї у групі40-45років(у стенах)

Професійна діяльність так само є важливим змістом життя людини, як і сім’я. При цьому випробовувані схильні до постановки і вирішення певних життєвих завдань як головних життєвих чинників, прагнуть до досягнення конкретних і відчутних результатів в певний період життя. З іншого боку, вони залежать від того, як складаються зовнішні ситуації, тому ставлять і найближчі, конкретні цілі.

Для виявлення сили зв'язку між компонентами самоактуалізації та самовідношення у випробовуваних 40-45 років обчислена кореляція між ними (таблиця 3.12).

Аналіз даних таблиці 3.12 дозволив встановити наступне.

1.Виявлена статистично значуща співвіднесеність інтегрального відчуття "за" або "проти" власного "Я" та компетентності в часі (r_s = 0,467 при р 0,05), спонтанності (r_s = 0,468 при р 0,05), уявлення про природу людини (r_s = 0,513 при р 0,05), пізнавальних потреб (r_s = 0,575 при р 0,01).

2. Встановлена статистично достовірна співвіднесеність самовпевненості та компетентності в часі (r_s = 0,501 при р 0,05), ціннісних орієнтацій (r_s = 0,424 при р 0,05), сенситивності до себе (r_s = 0,423 при р 0,05), спонтанності (r_s = 0,617 при р 0,01), уявлення про природу людини (r_s = 0,451 при р 0,05), синергії (r_s = 0,406 при р 0,05), пізнавальних потреб (r_s = 0,731 при р 0,05).

Таблиця 3.12

Значення взаємозв'язку між компонентами самоактуалізації та самовідношення у випробовуваних 40-45 років

Умовні позначення:

* р 0,05

** р 0,01

3. Виявлена статистично значуща співвіднесеність аутосимпатії та компетентності в часі (r_s = 0,543 при р 0,01), ціннісних орієнтацій (r_s = 0,39 при р 0,05), сензитивності до себе (r_s = 0,406 при р 0,05), спонтанності (r_s = 0,619 при р 0,01), уявлення про природу людини (r_s = 0,513 при р 0,01), пізнавальних потреб (r_s = 0,701 при р 0,01).

4. Встановлена статистично достовірна співвіднесеність очікування позитивного відношення від інших та компетентності в часі (r_s = 0,593 при р 0,01), ціннісних орієнтацій (r_s = 0,466 при р 0,05), гнучкості (r_s = 0,44 при р 0,05), сензитивності до себе (r_s = 0,392 при р 0,05), спонтанності (r_s = 0,601 при р 0,01), уявлення про природу людини (r_s = 0,497 при р 0,05), синергії (r_s = 0,449 при р 0,05), пізнавальних потреб (r_s = 0,732 при р 0,01), креативності (r_s = 0,416 при р 0,05) .

5. Виявлена статистично значуща співвіднесеність самоінтересу та компетентності в часі (r_s = 0,447 при р 0,05), ціннісних орієнтацій (r_s = 0,483 при р 0,05), гнучкості (r_s = 0,462 при р 0,05), сензитивності до себе (r_s = 0,447 при р 0,05), спонтанності (r_s = 0,658 при р 0,01), уявлення про природу людини (r_s = 0,603 при р 0,05), синергії (r_s = 0,486 при р 0,05), пізнавальних потреб (r_s = 0,659 при р 0,01), креативності (r_s = 0,438 при р 0,05) .

6.Виявлена статистично значуща співвіднесеність самовпевненості як установки на ті або інші внутрішні дії на адресу “Я” випробовуваного і компетентності в часі (r_s = 0,536 при р 0,01), сензитивності до себе (r_s = 0,41 при р 0,05), спонтанності (r_s = 0,572 при р 0,01), уявлення про природу людини (r_s = 0,438 при р 0,05), пізнавальних потреб (r_s = 0,681 при р 0,01).

7. Встановлена статистично достовірна співвіднесеність відношення інших як установки на ті або інші внутрішні дії на адресу “Я” випробовуваного та компетентності в часі (r_s = 0,533 при р 0,01), спонтанності (r_s = 0,506 при р 0,05), пізнавальних потреб (r_s = 0,453 при р 0,05).

8. Виявлена статистично значуща співвіднесеність самоприйняття як установки на ті або інші внутрішні дії на адресу “Я” випробовуваного та компетентності в часі (r_s = 0,493 при р 0,05), спонтанності (r_s = 0,433 при р 0,05), уявлення про природу людини (r_s = 0,436 при р 0,05), пізнавальних потреб (r_s = 0,656 при р 0,05).

9.Встановлена статистично достовірна співвіднесеність відношення самокерівництва, самопослідовності як установки на ті або інші внутрішні дії на адресу “Я” випробовуваного та компетентності в часі (r_s = 0,395 при р 0,05), спонтанності (r_s = 0,516 при р 0,01), уявлення про природу людини (r_s = 0,444 при р 0,05), пізнавальних потреб (r_s = 0,594 при р 0,01).

10. Виявлена статистично значуща співвіднесеність самозвинувачення як установки на ті або інші внутрішні дії на адресу “Я” випробовуваного та ціннісних орієнтацій (r_s = 0,517 при р 0,01), гнучкості (r_s = 0,413 при р 0,05), сенситивності до себе (r_s = 0,45 при р 0,05), спонтанності (r_s = 0,516 при р 0,01), пізнавальних потреб (r_s = 0,473 при р 0,05).

11. Встановлена статистично достовірна співвіднесеність відношення самоінтересу як установки на ті або інші внутрішні дії на адресу “Я” випробовуваного й спонтанності (r_s = 0,401 при р 0,01).

Значення співвіднесеності перелічених особливостей таке саме, як і в групі 35-40 років.

12. Виявлена статистично значуща співвіднесеність аутосимпатії та прийняття агресії (r_s = 0,406 при р 0,05). Чим більше випробовувані приймають себе, тим більше вони схильні приймати своє роздратування, гнів і агресивність як природний прояв людської сутності. Звичайно ж, мова не йде про виправдання своєї антисоціальної поведінки.

Для виявлення сили зв'язку між компонентами самоактуалізації та смисложиттєвих орієнтацій у випробовуваних 40-45 років обчислена кореляція між ними (табл. 3.13).

Таблиця 3.13

Значення взаємозв'язку між компонентами самоактуалізації та смисложиттєвих орієнтацій у випробовуваних 40-45 років

Проаналізувавши таблицю 3.13, ми виявили наступне.

1. Встановлена статистично достовірна співвіднесеність мети в житті та компетентності у часі (r_s = 0,486 при р 0,05), підтримки (r_s = 0,416 при р 0,05), ціннісних орієнтацій (r_s = 0,478 при р 0,05), гнучкості (r_s = 0,432 при р 0,05), сензитивності до себе (r_s = 0,397 при р 0,05), спонтанності (r_s = 0,416 при р 0,05).

2. Виявлена статистично значуща співвіднесеність процесу життя та компетентності у часі (r_s = 0,515 при р 0,01), підтримки (r_s = 0,413 при р 0,05), спонтанності (r_s = 0,476 при р 0,05), уявлення про природу людини (r_s = 0,436 при р 0,05), пізнавальних потреб (r_s = 0,587 при р 0,01).

3. Встановлена статистично достовірна співвіднесеність результативності життя та компетентності у часі (r_s = 0,486 при р 0,05), підтримки (r_s = 0,421 при р 0,05), ціннісних орієнтацій (r_s = 0,489 при р 0,05), гнучкості (r_s = 0,47 при р 0,05), сензитивності до себе (r_s = 0,397 при р 0,05), спонтанності (r_s = 0,584 при р 0,01), синергії (r_s = 0,534 при р 0,01), креативності (r_s = 0,423 при р 0,05).

4. Встановлена статистично достовірна співвіднесеність локусу контроля-Я та підтримки (r_s = 0,442 при р 0,05), ціннісних орієнтацій (r_s = 0,497 при р 0,05), гнучкості (r_s = 0,427 при р 0,05), сензитивності до себе (r_s = 0,428 при р 0,05), спонтанності (r_s = 0,415 при р 0,05), уявлення про природу людини (r_s = 0,399 при р 0,05), креативності (r_s = 0,598 при р 0,01).

5. Виявлена статистично достовірна співвіднесеність локусу контроля-життя та компетентності у часі (r_s = 0,582 при р 0,01), ціннісних орієнтацій (r_s = 0,525 при р 0,01), гнучкості (r_s = 0,466 при р 0,05), сензитивності до себе (r_s = 0,465 при р 0,05), спонтанності (r_s = 0,482 при р 0,05), уявлення про природу людини (r_s = 0,471 при р 0,05), синергії (r_s = 0,444 при р 0,05).

Значення співвіднесеності перелічених особливостей таке саме, як і в групі 35-40 років.

6. Встановлена статистично достовірна співвіднесеність результативності життя та уявлення про природу людини (r_s = 0,517 при р 0,01), тобто чим більш результативним вважають своє життя випробовувані, тим більш позитивною вони вважають природу людини.

Для виявлення сили зв'язку між компонентами самоактуалізації та цінності досягнень у сферах професії та сім’ї у випробовуваних 40-45 років обчислена кореляція між ними (табл. 3.14).

Таблиця 3.14

Значення взаємозв'язку між компонентами самоактуалізації та цінності досягнень у сферах професії та сім’ї у випробовуваних 40-45 років

Проаналізувавши таблицю 3.14, ми встановили наступне.

1. Виявлена статистично значуща співвіднесеність цінності досягнень у сфері професії та компетентності в часі (r_s = 0,73 при р 0,01), спонтанності (r_s = 0,713 при р 0,01), уявлення про природу людини (r_s = 0,512 при р 0,01), креативності (r_s = 0,523 при р 0,01).

2. Виявлена статистично достовірна співвіднесеність цінності досягнень у сфері сім’ї та підтримки (r_s = 0,405 при р 0,01), ціннісних орієнтацій (r_s = 0,418 при р 0,05), гнучкості (r_s = 0,488 при р 0,05), сензитивності до себе (r_s = 0,393 при р 0,05), спонтанності (r_s = 0,412 при р 0,05), самоприйняття (r_s = 0,499 при р 0,05), пізнавальних потреб (r_s = 0,604 при р 0,01).

Значення взаємозв'язку перелічених особливостей таке саме, як і в групі 35-40 років.

3. Встановлена статистично значуща співвіднесеність цінності досягнень у сфері професії та цінісних орієнтацій (r_s = 0,463 при р 0,05). Це означає, що чим більше часу випробовувані віддають своїй роботі, включаються у розв’язання всіх виробничих проблем, вважаючи при цьому, що професійна діяльність є головним змістом життя людини, тим більш вони розділяють цінності, властиві особистості, що самоактуалізується. Очевидно, цінність професійної сфери спонукає до особистісного зростання.

4. Встановлена статистично значуща співвіднесеність цінності досягнень у сфері професії та сензитивності до себе (r_s = 0,545 при р 0,01). Це означає, що чим більше випробовувані вважають професійну діяльність головним змістом життя людини, тим більше вони здатні віддавати собі звіт у своїх потребах і відчуттях, краще відчувати й рефлексувати їх.

5. Виявлена статистично достовірна співвіднесеність цінності досягнень у сфері професії та самоповаги (r_s = 0,545 при р 0,01). Тобто чим більш значуща для випробовуваних професійна сфера, тим більше поважають вони себе.

6. Встановлена статистично значуща співвіднесеність цінності досягнень у сфері професії та синергії (r_s = 0,612 при р 0,01). Це означає, що чим більше випробовувані вважають професійну діяльність головним змістом життя людини, тим більше вони здатні до цілісного сприйняття світу й людей, до розуміння пов'язаності протилежностей, таких як гра і робота, тілесне й духовне і т.ін.

7. Виявлена статистично достовірна співвіднесеність цінності досягнень у сфері професії та прийняття агресії (r_s = 0,488 при р 0,05). Тобто чим більш значуща для випробовуваних професійна сфера, тим більше їхня здатність приймати своє роздратування, гнів і агресивність як природний прояв людської природи (мова не йде про виправдання своєї антисоціальної поведінки).

3.4 Порівняльний аналіз самоактуалізації й смисложиттєвих орієнтацій та ціннісних орієнтацій у групах випробовуваних

Для порівняння особливостей самоактуалізації у групах ми використали критерій UМанна-Уїтні. Результати представлені у таблиці 3.15.

Проаналізувавши таблицю 3.15, ми встановили наступне.

1. Встановлена статистично значуща різниця за шкалою компетентності у часі (U = 197, р ≤ 0,05 ). Випробовувані 35-40 років більш здатні жити сьогоденням, тобто переживати справжній момент свого життя у всій його повноті, а не просто як фатальний наслідок минулого або підготовку до майбутнього “справжнього життя”; по-друге, відчувати нерозривність минулого, сьогодення і майбутнього, тобто бачити своє життя цілісно. Саме таке світовідчуття, психологічне сприйняття часу суб'єктом свідчить про високий рівень самоактуалізації особистості. Навпаки, випробовувані 40-45 років можуть орієнтуватися лише на один з відрізків часової шкали (минуле, сьогодення або майбутнє) і (або) дискретне сприйняття свого життєвого шляху.

Таблиця 3.15

Порівняння особливостей самоактуалізації у групах

2. Виявлена статистично достовірна різниця за шкалою самоприйняття (U = 223,5, р ≤ 0,05 ). Випробовувані 35-40 років, на відміну від 40-45-річних, більш схильні приймати себе такими, як є, незалежно від оцінки своїх позитивних рис і недоліків, можливо, всупереч останнім.

3.Виявлена статистично значуща різниця за шкалою синергії (U = 212,5, р ≤ 0,05 ). Випробовувані 35-40 років, на відміну від 40-45-річних, більш здатні до цілісного сприйняття світу і людей, до розуміння пов'язаності протилежностей, таких як гра і робота, тілесне й духовне і т. ін.

4.Виявлена статистично достовірна різниця за шкалою пізнавальних потреб (U= 199, р ≤ 0,05). Випробовувані 40-45 років більше прагнуть до набуття знань про навколишній світ, ніж випробовувані 35-40 років.

За допомогою критерію U Манна-Уїтні нами було проведене порівняння показників вираженості компонентів самовідношення у двох вибірок (таблиця 3.16).

Таблиця 3.16

Порівняння вираженості компонентів самовідношення у випробовуваних

Аналізуючи таблицю 3.16, ми виявили наступне.

1. Виявлені статистично достовірні відмінності у вираженості інтегрального відчуття "за" або "проти" власного "Я" (U = 312,500 при р 0,01). Цей компонент самовідношення менш виражений у випробовуваних 40-45 років. Очевидно, ці випробовувані не приймають себе цілком такими, як є. Недоліки, що усвідомлюються ними, не стають стимулом до розвитку.

2. Виявлені значущі відмінності за чинником самоповаги (U = 256,000 при р 0,01). Це означає, що для випробовуваних 40-45 років характерний менш стійкий ступінь позитивного відношення до себе. Вони менш схильні вірити в свої сили, здібності, енергію, самостійність, нижче оцінюють свої можливості, менш здатні контролювати власне життя і бути самопослідовними, не завжди розуміють самих себе.

Людина з високою самоповагою не вважає себе кращою за інших, а просто вірить у себе і в те, що може подолати свої недоліки. Низька самоповага, навпаки, передбачає почуття неповноцінності, збитковості, нездатності, що справляє негативний вплив на психічне самопочуття і соціальну поведінку особистості. Для випробовуваних 40-45 років більш характерна загальна нестійкість "образів Я" і думок про себе, вони більш вразливі і чутливі до всього, що торкається їх самооцінки. Вони хворобливо реагують на критику, сміх, осуд, гостро переживають, якщо у них щось не вдається на роботі або якщо вони виявляють в собі якийсь недолік.

3. Виявлені статистично достовірні відмінності у вираженості аутосимпатії(U = 275,000 при р 0,01). Випробовуваним 40-45 років меншою мірою властива аутосимпатія. Це означає, що вони не завжди схвалюють себе в цілому і в суттєвих окремостях, не завжди довіряють собі і мають позитивну самооцінку, вони бачуть в собі більше недоліків, ніж випробовувані 35-40 років; у них нижча самооцінка, вища готовність до самозвинувачення. Невисокий рівень аутосимпатії свідчить про можливість таких емоційних реакцій на себе, як роздратування, презирство, винесення самовироків ("і заслуговано тобі").

4. Виявлені статистично достовірні відмінності у вираженості очікування позитивного відношення від інших (U = 268,500 при р 0,01). Для випробовуваних 35-40 років більш важливе очікування позитивного або негативного відношення до себе з боку оточуючих. Компоненти самовідношення потребують підкріплення позитивною думкою оточуюючих про особистість випробовуваних.

5. Виявлені значущі відмінності за чинником самоінтересу (U = 289,500 при р 0,05). Випробовуваним 40-45 років притаманна менша міра близькості до самих себе, зокрема, інтерес до власних думок і почуттів, готовність спілкуватися з собою "на рівних", впевненість у своїй цікавості для інших.

6. Виявлені статистично достовірні відмінності у вираженості самовпевненості (U = 280,000 при р 0,01). Випробовувані 40-45 років менше вірять у себе. Вони не завжди здатні прямо і чесно висловити свою власну думку, не оглядаючись на оточуючих, недооцінюють свої сили і якості. Випробовувані 40-45 років менш схильні до імпровізації - такого прояву впевненості в собі, для якого характерний спонтанний вираз відчуттів і потреб, повсякденних турбот, відмова від занудливої передбачливості і дріб'язкового планування.

У випробовуваних 40-45 років самовпевненість може виявлятися як переоцінка позитивних сторін своїх навичок, здібностей, як переоцінка шансів, які нам надає навколишній світ.

7. Виявлені значущі відмінності за шкалою відношення інших (U = 276,500 при р 0,01). Цей чинник важливіший для випробовуваних 35-40 років. Відношення інших коректує відношення до себе, дозволяючи поглянути на себе збоку, підвищити або понизити самооцінку, зробити більш позитивним або негативним відношення до себе.

8. Були виявлені статистично достовірні відмінності у ступені самоприйняття (U = 309,000 при р 0,01). Випробовувані 40-45 років меншою мірою приймають себе, тобто дають емоційно позитивну оцінку свого «Я», визнають право на існування як всіх аспектів власної особистості, так і особистості в цілому. Самоприйняття передбачає, що ці випробовувані, засуджуючи деякі свої вчинки, будучи незадоволеними деякими рисами своєї вдачі або поведінки, при цьому стають надто критичними до себе. Тому вони не завжди здатні критично оцінити себе в різних ситуаціях.

Навпаки, самоприйняття випробовуваних 35-40 років може бути виражено такими словами: «Я подобаюся собі», «Я собі симпатичний», «В мені багато доброго, більше, ніж недоліків» і т.ін. Або просто: «Я - добрий. Добрий, незважаючи на...»

9. Були виявлені статистично достовірні відмінності в ступені самокерівництва, самопослідовності (U = 280,500 при р 0,01). Це означає, що випробовувані 40-45 років мають менш розвинену силу волі, недостатньо здатні керувати собою. Їх вчинки можуть бути непродуманими, непослідовними. Самокерівництво дозволяє досягати поставлених цілей і тим самим формувати більш позитивне само- відношення.

10. Виявлені значущі відмінності за шкалою самозвинувачення (U = 289,500 при р 0,01). Випробовувані 35-40 років більш схильні бачити причину своїх невдач у своїх вчинках і рисах особистості, а не звинувачувати оточуюючих або обставини. Очевидно, вони більше вважають себе відповідальним за свою долю, ніж випробовувані 40-45 років.

11. Встановлені статистично достовірні відмінності в ступені самоінтересу (U = 297,500 при р 0,01). Більш високий рівень самоінтересу у випробовуваних 35-40 років означає, що їм цікавіший свій внутрішній світ, ніж випробовуваним 40-45 років, вони живуть більш насиченим внутрішнім життям. Інтерес до себе допомагає виробити більш впевнене саморозуміння, а при баченні в собі позитивних рис - зробити самовідношеннябільш позитивним.

12. Були виявлені статистично достовірні відмінності в особливостях саморозуміння (U = 292,000 при р 0,01): ця якість нижча у випробовуваних 40-45 років. Очевидно, невисокий показник за цією шкалою свідчить про недостатню чутливість і сензітивність людини до своїх бажань і потреб. Випробовувані 40-45 років частіше використовують механізми психологічного захисту, що відокремлює особистість від власної суті, вони схильні підміняти власні смаки й оцінки зовнішніми соціальними стандартами. Нижчий бал за шкалою саморозуміння свідчить про прагнення врахувати думку оточуючих про себе випробовуваними 40-45 років.

За допомогою критерію U Манна-Уїтні нами було проведене порівняння показників вираженості компонентів смисложиттєвих орієнтацій у двох вибірок (табл. 3.17).

Таблиця 3.17

Порівняння вираженості компонентів смисложиттєвих орієнтацій у випробовуваних

Встановлені статистично достовірні відмінності за шкалою мети в житті (U = 218,500 при р 0,05). Випробовувані у віці 35-40 років намагаються будувати близькі й віддалені перспективи життя, в той час як випробовувані 40-45 років більше живуть теперішніми подіями.

За допомогою критерію U Манна-Уїтні нами було проведене порівняння показників вираженості цінності досягнень у професійній та сімейній сфері (таблиця 3.18).

Таблиця 3.18

Як свідчать дані таблиці 3.18, для випробовуваних 35-40 років більш значуща цінність досягнень у сімейній сфері, тобто випробовувані 35-40 років більше, ніж випробовувані 40-45 років, прагнуть до досягнення конкретних і відчутних результатів у сфері сім’ї. Вони вважають, що благополуччя в сім'ї – це дуже важливо в житті. При цьому випробовувані схильні до постановки і вирішення певних життєвих завдань як головних життєвих чинників, прагнуть до досягнення конкретних і відчутних результатів.

Висновок

Отже, проведені дослідження дають можливість зробити такі висновки.

1. У випробовуваних 35-40 років більш виражена компетентність у часі (U = 197, р ≤ 0,05 ), тобто вони більш здатні жити сьогоденням, переживати справжній момент свого життя у всій його повноті, що свідчить про більш високий рівень їх само актуалізації, ніж випробовуваних 40-45 років.

2. У випробовуваних 35-40 років більш виражене самоприйняття (U = 223,5, р ≤ 0,05 ), тобто вони більш схильні приймати себе такими, як є, незалежно від оцінки своїх позитивних рис і недоліків.

3.У випробовуваних 35-40 років більш виражена синергія (U = 212,5, р ≤ 0,05 ). Отже, вони більш здатні до цілісного сприйняття світу і людей, до розуміння пов'язаності протилежностей, таких як гра і робота, тілесне й духовне і т. ін.

4. У випробовуваних 40-45 років більше виражені пізнавальні потреби (U= 199, р ≤ 0,05), ніж випробовуваних 35-40 років.

5. У випробовуваних 40-45 років менш виражений такий компонент самовідношення, як інтегральне відчуття "за" або "проти" власного "Я" (U = 312,500 при р 0,01). Ці випробовувані не приймають себе цілком такими, як є.

6. У випробовуваних 40-45 років менш виражена самоповага (U = 256,000 при р 0,01), тобто у них менш стійкий ступінь позитивного відношення до себе і віри в себе, ніж у випробовуваних 35-40 років.

7. Випробовуваним 40-45 років меншою мірою властива аутосимпатія (U = 275,000 при р 0,01), тобто вони бачуть в собі більше недоліків, ніж випробовувані 35-40 років.

8. Для випробовуваних 35-40 років більш важливе очікування позитивного або негативного відношення до себе з боку оточуючих (U = 268,500 при р 0,01), тобто п позитивне в ідношення до себе потребує підкріплення позитивною думкою оточуюючих про особистість випробовуваних.

9. У випробовуваних 40-45 років менше виражений самоінтерес (U = 289,500 при р 0,05), тобто ї м притаманна менша міра близькості до самих себе, інтерес до власних думок і почуттів, ніж у в випробовуваних 40-45 років..

10. У випробовуваних 40-45 років менше виражена самовпевненість (U = 280,000 при р 0,01), тобто вони недооцінюють свої сили і якості.

11. Чинник відношення інших більш важливий важливіший для випробовуваних 35-40 років (U = 276,500 при р 0,01). Відношення інших дозволяє поглянути на себе збоку.

12. Випробовувані 40-45 років меншою мірою приймають себе (U = 309,000 при р 0,01), тобто дають емоційно позитивну оцінку свого «Я», тобто можуть бути надто критичними до себе.

13. У випробовуваних 40-45 років менш виражений ступінь самокерівництва, самопослідовності (U = 280,500 при р 0,01), тобто вони мають менш розвинену силу волі, недостатньо здатні керувати собою.

14. У випробовуваних 35-40 років більш виражена схильність до самозвинувачення (U = 289,500 при р 0,01), тобто вони більш схильні бачити причину своїх невдач у своїх вчинках і рисах особистості.

15. Більш високий рівень самоінтересу у випробовуваних 35-40 років (U = 297,500 при р 0,01). означає, що їм цікавіший свій внутрішній світ, ніж випробовуваним 40-45 років, вони живуть більш насиченим внутрішнім життям.

16. Саморозуміння нижче у випробовуваних 40-45 років (U = 292,000 при р 0,01), тобто вони недостатьо чутливі і сензітивні до своїх бажань і потреб, прагнуть врахувати думку оточуючих про себе.

17. У випробовуваних у віці 35-40 років більш виражена мета в житті (U = 218,500 при р 0,05), тобто вони намагаються будувати близькі й віддалені перспективи життя, в той час як випробовувані 40-45 років більше живуть теперішніми подіями.

18. Для випробовуваних 35-40 років більш значуща цінність досягнень у сімейній сфері, тобто для них більш актуальне прагнення до досягнення конкретних і відчутних результатів у сфері сім’ї, нвж для випробовуваних 40-45 років.

19. У випробовуваних 35-40 років встановлена статистично дістовірна співвіднесеність інтегрального відчуття "за" або "проти" власного "Я" та компетентності в часі, ціннісних орієнтацій, гнучкості, сензитивності до себе, спонтанності, уявлення про природу людини, синергії, пізнавальних потреб, креативності.

20. У випробовуваних 35-40 років встановлена статистично дістовірна співвіднесеність самовпевненості та компетентності в часі, ціннісних орієнтацій, гнучкості, сензитивності до себе, спонтанності, уявлення про природу людини, синергії, пізнавальних потреб, креативності.

21. У випробовуваних 35-40 років виявлена статистично значуща співвіднесеність аутосимпатії та компетентності в часі, підтримки, ціннісних орієнтацій, гнучкості, сензитивності до себе, спонтанності, уявлення про природу людини, синергії, пізнавальних потреб, креативності.

22. У випробовуваних 35-40 років встановлена статистично дістовірна співвіднесеність очікування позитивного відношення від інших та компетентності в часі, ціннісних орієнтацій, гнучкості, сензитивності до себе, спонтанності, уявлення про природу людини, синергії, пізнавальних потреб, креативності.

23. У вибірці випробовуваних 35-40 років встановлена статистично дістовірна співвіднесеність очікування позитивного відношення від інших та компетентності в часі, ціннісних орієнтацій, гнучкості, сензитивності до себе, спонтанності, уявлення про природу людини, синергії, пізнавальних потреб, креативності.

24. У випробовуваних 35-40 років встановлена статистично значуща співвіднесеність самоінтересу та компетентності в часі, ціннісних орієнтацій, гнучкості, сензитивності до себе, спонтанності, уявлення про природу людини, синергії, пізнавальних потреб, креативності.

25. У випробовуваних 35-40 років встановлена статистично достовірна співвіднесеність самовпевненості як установки на ті або інші внутрішні дії на адресу «Я» випробвуваного та компетентності в часі, ціннісних орієнтацій, гнучкості, сензитивності до себе, спонтанності, уявлення про природу людини, синергії, пізнавальних потреб.

26. У випробовуваних 35-40 років виявлена статистично значуща співвіднесеність відношення інших як установки на ті або інші внутрішні дії на адресу «Я» випробовуваного та компетентності в часі, спонтанності, уявлення про природу людини, синергії, пізнавальних потреб.

27. У випробовуваних 35-40 років встановлена статистично достовірна співвіднесеність самоприйняття як відношення інших як установки на ті або інші внутрішні дії на адресу «Я» випробовуваного та компетентності в часі, ціннісних орієнтацій, гнучкості, сензитивності до себе, спонтанності, уявлення про природу людини, синергії, пізнавальних потреб, креативності.

28. У випробовуваних 35-40 років встановлена статистично значуща співвіднесеність самокерівництва, самопослідовності як відношення інших як установки на ті або інші внутрішні дії на адресу «Я» випробовуваного та компетентності в часі, ціннісних орієнтацій, гнучкості, сензитивності до себе, спонтанності, уявлення про природу людини, синергії, пізнавальних потреб, креативності.

29. У випробовуваних 35-40 років виявлена статистично достовірна співвіднесеність самозвинувачення як відношення інших як установки на ті або інші внутрішні дії на адресу «Я» випробовуваного та ціннісних орієнтацій, гнучкості, сензитивності до себе, спонтанності, уявлення про природу людини, синергії, пізнавальних потреб.

30. У випробовуваних 35-40 років встановлена статистично значуща співвіднесеність самоінтересу самозвинувачення як відношення інших як установки на ті або інші внутрішні дії на адресу «Я» випробовуваного та ціннісних орієнтацій, гнучкості, сензитивності до себе, спонтанності, синергії, пізнавальних потреб.

31. У випробовуваних 35-40 років виявлена статистично достовірна співвіднесеність саморозуміння як установки на ті або інші внутрішні дії на адресу «Я» випробовуваного та ціннісних орієнтацій, гнучкості, спонтанності, синергії, пізнавальних потреб, креативності.

32. У випробовуваних 35-40 років встановлена статистично достовірна співвіднесеність мети в житті та компетентності в часі, підтримки, ціннісних орієнтацій, гнучкості, сензитивності до себе, спонтанності, уявлення про природу людини, синергії, пізнавальних потреб, креативності.

33. У випробовуваних 35-40 років виявлена статистично достовірна співвіднесеність процесу життя та компетентності в часі, підтримки, ціннісних орієнтацій, гнучкості, сензитивності до себе, спонтанності, уявлення про природу людини, синергії, пізнавальних потреб, креативності.

34. У випробовуваних 35-40 років виявлена статистично достовірна співвіднесеність результативності життя та компетентності в часі, підтримки, ціннісних орієнтацій, гнучкості, сензитивності до себе, спонтанності, синергії, пізнавальних потреб, креативності.

35. У випробовуваних 35-40 років встановлена статистично достовірна співвіднесеність локусу контроля-Я та компетентності в часі, підтримки, ціннісних орієнтацій, гнучкості, сензитивності до себе, спонтанності, уявлення про природу людини, синергії, пізнавальних потреб, креативності.

36. У випробовуваних 35-40 років виявлена статистично достовірна співвіднесеність локусу контроля-життя та компетентності в часі, підтримки, ціннісних орієнтацій, гнучкості, сензитивності до себе, спонтанності, уявлення про природу людини, синергії, пізнавальних потреб, креативності.

37. У випробовуваних 35-40 років встановлена статистично значуща співвіднесеність цінності досягнень у сфері професії та компетентності в часі, чим більше часу випробовувані віддають своїй роботі, тим більш вони здатні переживати справжній момент свого життя у всій його повноті.

38. У випробовуваних 35-40 років виявлена статистично значуща співвіднесеність цінності досягнень у сфері професії та спонтанності, тобто чим більше випробовувані що професійна діяльність є головним змістом життя людини, тим більше вони схильні до природної поведінки.

39. У випробовуваних 35-40 років встановлена статистично достовірна співвіднесеність цінності досягнень у сфері професії й синергії, тобто чим більше випробовувані вважають, що професійна діяльність є головним змістом життя людини, тим більше вони схильні до розуміння пов'язаності протилежностей, таких як гра і робота, тілесне й духовне і т.ін.

40. У випробовуваних 35-40 років виявлена статистично значуща співвіднесеність цінності досягнень у сфері професії і креативності, тобто чим більше випробовувані вважають, що професійна діяльність є головним змістом життя людини, тим більше у них виявляється творча спрямованість особистості.

41. У випробовуваних 35-40 років встановлена статистично достовірна співвіднесеність цінності досягнень у сфері сім’ї та компетентності у часі, тобто чим вища значущість для випробовуваних всього пов'язаного з життям їхньої сім'ї, тим більше вони здатні переживати справжній момент свого життя у всій його повноті та бачити своє життя цілісно.

42. У випробовуваних 35-40 років виявлена статистично значуща співвіднесеність цінності досягнень у сфері сім’ї та підтримки. Отже, чим вища значущість для випробовуваних всього пов'язаного з життям їхньої сім'ї, тим більше вони схильні бути вільними у виборі, тобто не схильні до зовнішнього впливу.

43. У випробовуваних 35-40 років встановлена статистично достовірна співвіднесеність цінності досягнень у сфері сім’ї та ціннісних орієнтацій, тобто чим вища значущість для випробовуваних всього пов'язаного з життям їхньої сім'ї, тим більше вони розділяють цінності, властиві особистості, що самоактуалізується.

44. У випробовуваних 35-40 років встановлена статистично достовірна співвіднесеність цінності досягнень у сфері сім’ї та гнучкості, тобто чим більше випробовувані вважають себе в змозі контролювати власне життя, тим більше вони гнучкі у виборі поведінки для досягнення своїх цілей.

45. У випробовуваних 35-40 років виявлена статистично значуща співвіднесеність цінності досягнень у сфері сім’ї та сензитивності до себе, тобто чим більш випробовувані переконані в тому, що головне в житті - це благополуччя в сім'ї, тим у більшому ступені вони здатні віддавати собі звіт у своїх потребах і відчуттях, краще відчувати й рефлексувати їх.

46. У випробовуваних 35-40 років виявлена статистично значуща співвіднесеність цінності досягнень у сфері сім’ї та спонтанності,тобто чим більше випробовувані вважають, що головне в житті - це благополуччя в сім'ї, тим більше вони схильні до природної поведінки.

47. У випробовуваних 35-40 років встановлена статистично достовірна співвіднесеність цінності досягнень у сфері сім’ї та уявлення про природу людини, тобто чим вища значущість для випробовуваних всього пов'язаного з життям їхньої сім'ї, тим більше вони вважають природу людини позитивною.

48. У випробовуваних 35-40 років виявлена статистично значуща співвіднесеність цінності досягнень у сфері сім’ї та синергії - чим вища значущість для випробовуваних всього пов'язаного з життям їхньої сім'ї, тим більше вони схильні до розуміння пов'язаності протилежностей, таких як гра і робота, тілесне й духовне і т.ін.

49. У випробовуваних 35-40 років встановлена статистично достовірна співвіднесеність цінності досягнень у сфері сім’ї та пізнавальних потреб, тобто чим більше випробовувані віддають сил і часу вирішенню проблем своєї сім'ї, вважаючи, що головне в житті - це благополуччя в сім'ї, тим більше вони прагнуть до пізнання навколишнього світу.

50. У випробовуваних 35-40 років виявлена статистично значуща співвіднесеність цінності досягнень у сфері сім’ї та креативності, тобто чим більш випробовувані віддають сил і часу вирішенню проблем своєї сім'ї, вважаючи, що головне в житті - це благополуччя в сім'ї, тим більше у них виявляється творча спрямованість особистості.

51. У випробовуваних 40-45 років виявлена статистично значуща співвіднесеність інтегрального відчуття "за" або "проти" власного "Я" та компетентності в часі, спонтанності, уявлення про природу людини, пізнавальних потреб. Встановлена статистично достовірна співвіднесеність самовпевненості та компетентності в часі, ціннісних орієнтацій, сенситивності до себе, спонтанності, уявлення про природу людини, синергії, пізнавальних потреб. Виявлена статистично значуща співвіднесеність аутосимпатії та компетентності в часі, ціннісних орієнтацій, сензитивності до себе, спонтанності, уявлення про природу людини, пізнавальних потреб. Встановлена статистично достовірна співвіднесеність очікування позитивного відношення від інших та компетентності в часі, ціннісних орієнтацій, гнучкості, сензитивності до себе, спонтанності, уявлення про природу людини, синергії, пізнавальних потреб, креативності. Виявлена статистично значуща співвіднесеність самоінтересу та компетентності в часі, ціннісних орієнтацій, гнучкості, сензитивності до себе, спонтанності, уявлення про природу людини, синергії, пізнавальних потреб, креативності. Виявлена статистично значуща співвіднесеність самовпевненості як установки на ті або інші внутрішні дії на адресу “Я” випробовуваного і компетентності в часі, сензитивності до себе, спонтанності, уявлення про природу людини, пізнавальних потреб. Встановлена статистично достовірна співвіднесеність відношення інших як установки на ті або інші внутрішні дії на адресу “Я” випробовуваного та компетентності в часі, спонтанності, пізнавальних потреб. Виявлена статистично значуща співвіднесеність самоприйняття як установки на ті або інші внутрішні дії на адресу “Я” випробовуваного та компетентності в часі, спонтанності, уявлення про природу людини, пізнавальних потреб. Встановлена статистично достовірна співвіднесеність відношення самокерівництва, самопослідовності як установки на ті або інші внутрішні дії на адресу “Я” випробовуваного та компетентності в часі, спонтанності, уявлення про природу людини, пізнавальних потреб. Виявлена статистично значуща співвіднесеність самозвинувачення як установки на ті або інші внутрішні дії на адресу “Я” випробовуваного та ціннісних орієнтацій, гнучкості, сенситивності до себе, спонтанності, пізнавальних потреб. Встановлена статистично достовірна співвіднесеність відношення самоінтересу як установки на ті або інші внутрішні дії на адресу “Я” випробовуваного й спонтанності. Значення співвіднесеності перелічених особливостей таке саме, як і в групі 35-40 років.

52. У випробовуваних 40-45 років виявлена статистично значуща співвіднесеність аутосимпатії та прийняття агресії, тобто чим більше випробовувані приймають себе, тим більше вони схильні приймати своє роздратування, гнів і агресивність як природний прояв людської сутності.

53. У випробовуваних 40-45 років встановлена статистично достовірна співвіднесеність мети в житті та компетентності у часі, ціннісних орієнтацій, гнучкості, сензитивності до себе , спонтанності. Виявлена статистично значуща співвіднесеність процесу життя та компетентності у часі, підтримки, спонтанності, уявлення про природу людини, пізнавальних потреб. Встановлена статистично достовірна співвіднесеність результативності життя та компетентності у часі, підтримки, ціннісних орієнтацій, гнучкості, сензитивності до себе, спонтанності, синергії, креативності. Встановлена статистично достовірна співвіднесеність локусу контроля-Я та підтримки, ціннісних орієнтацій, гнучкості, сензитивності до себе, спонтанності, уявлення про природу людини, креативності. Виявлена статистично достовірна співвіднесеність локусу контроля-життя та компетентності у часі, ціннісних орієнтацій, гнучкості, сензитивності до себе, спонтанності, уявлення про природу людини, синергії. Значення співвіднесеності перелічених особливостей таке саме, як і в групі 35-40 років.

54. У випробовуваних 40-45 років встановлена статистично достовірна співвіднесеність результативності життя та уявлення про природу людини, тобто чим більш результативним вважають своє життя випробовувані, тим більш позитивною вони вважають природу людини.

55. У випробовуваних 40-45 років виявлена статистично значуща співвіднесеність цінності досягнень у сфері професії та компетентності в часі, спонтанності, уявлення про природу людини, креативності. Виявлена статистично достовірна співвіднесеність цінності досягнень у сфері сім’ї та підтримки, ціннісних орієнтацій, гнучкості, сензитивності до себе, спонтанності, самоприйняття, пізнавальних потреб. Значення взаємозв'язку перелічених особливостей таке саме, як і в групі 35-40 років.

56. У випробовуваних 40-45 років встановлена статистично значуща співвіднесеність цінності досягнень у сфері професії та цінісних орієнтацій, тобто чим більше часу випробовувані віддають своїй роботі, включаються у розв’язання всіх виробничих проблем, вважаючи при цьому, що професійна діяльність є головним змістом життя людини, тим більш вони розділяють цінності, властиві особистості, що самоактуалізується. Очевидно, цінність професійної сфери спонукає до особистісного зростання.

57. У випробовуваних 40-45 років встановлена статистично значуща співвіднесеність цінності досягнень у сфері професії та сензитивності до себе, тобто чим більше випробовувані вважають професійну діяльність головним змістом життя людини, тим більше вони здатні віддавати собі звіт у своїх потребах і відчуттях, краще відчувати й рефлексувати їх.

58. У випробовуваних 40-45 років иявлена статистично достовірна співвіднесеність цінності досягнень у сфері професії та самоповаги - чим більш значуща для випробовуваних професійна сфера, тим більше поважають вони себе.

59. Встановлена статистично значуща співвіднесеність цінності досягнень у сфері професії та синергії, тобто чим більше випробовувані вважають професійну діяльність головним змістом життя людини, тим більше вони здатні до цілісного сприйняття світу й людей.

60. Виявлена статистично достовірна співвіднесеність цінності досягнень у сфері професії та прийняття агресії, тобто чим більш значуща для випробовуваних професійна сфера, тим більше їхня здатність приймати своє роздратування, гнів і агресивність як природний прояв людської природи (мова не йде про виправдання своєї антисоціальної поведінки).

ВИСНОВКИ

Процес самоактуалізації тісно переплітається з процесом життєтворчості, виступаючи часом передумовою, а часом - результатом останньої. У цьому контексті самоактуалізація починає діяти як механізм саморегуляції соціальної поведінки особистості таким чином:

1. У процесі самоактуалізації формується та усвідомлюється специфічна система ціннісних орієнтацій, що визначають характер змісту та засобів досягнення провідних життєвих цілей особистості і тому складають основу саморегуляціїїї соціальної поведінки.

2. У процесі самоактуалізації розвивається соціально-конструктивна життєва позиція, що передбачає усвідомлення необхідності творчої взаємодії з соціальним середовищем на основі прийняття особистістю відповідальності за побудову власного життя, ставлення до оточуючих як до суб'єктів життя, а не засобів досягнення власних цілей, інших цінностей самоактуалізації.

3. У процесі самоактуалізації викристалізовується компетентність особистості в часі. Вона передбачає таку єдність часової перспективи у свідомості людини, за якої минуле сприймається лише як джерело досвіду, майбутнє - лише як сфера цілепокладання, а теперішнє - як єдиний доступний активності часовий вимір.

Таким чином, одним з результатів самоактуалізації є формування суб'єктивно та об'єктивно узгодженого, такого, що суб'єктивно вдовольняє певну особистість, стилю життя - індивідуально обраної системи засобів взаємодії з соціальним середовищем.

Ціннісні орієнтації є результатом вибіркового засвоєння індивідом суспільних цінностей як стимулів власної поведінки. Ціннісні орієнтації обіймають вищий щабель у системі саморегуляції соціальної поведінки особистості. Реалізація цінностей веде як до внутрішньоособистісної інтеграції шляхом самоприйняття та свідомого розв'язання конфліктів, так і до соціальної інтеграції через співробітництво та актуальну продуктивну (з елементами творчості) діяльність. Наявність такої ціннісної системи є чинником специфічної організації особистістю власного соціального простору та соціально-психологічного часу, яка, у свою чергу, сприяє подальшому втіленню цих цінностей. Такі процеси стимулюють перебіг самоактуалізації і складають його сутність.

Процес самоактуалізації характерний для середнього віку. У середньому віці як чоловіки, так і жінки переглядають свої цілі і розмірковують про те, чи виконали вони раніше поставлені перед собою завдання. Звільнення від ілюзій може виявитися загрозливим для особистості. Вдале досягнення зрілості в середньому віці вимагає значної гнучкості - як духовної, так і емоційної. Успішне розв'язання кризи включає зазвичай переформулювання ідей в рамках більш реалістичної і стриманої точки зору і усвідомлення обмеженості часу життя кожної людини.

Проведене експериментальне дослідження дозволяє нам зробити наступні висновки.

Випробовувані 35-40 років більш здатні переживати справжній момент свого життя у всій його повноті, приймати себе, цілісно сприймати світ і людей. Також у них більш високий рівень самоприйняття, самовпевненості, однак ці компоненти потребують підкріплення позитивною думкою оточуюючих про особистість випробовуваних. У цій вибірці більш виражене самозвинувачення, тобто 35-40-річні важають себе відповідальними за результати життя. У них більш виражена мета в житті, тобто притаманна усвідомленість життя й часова перспектива. У цій вібірці більш виражений пріоритет сім’ї. Компонентисамоактуалізації показують більшу пов’язаність з ціннісною сферою сім’ї, а не професії, що свідчить про значущість цієї сфери.Компоненти самоактуалізації більш пов’язані у них зі смисложиттєвими та ціннісними орієнтаціями, тобто структура особистості гнучка.

Випробовувані 40-45 років, менше розуміючи закономірності буття, більш прагнуть пізнати світ. Однак, на відміну від 35-40-річних, вони менше проявляють інтерес до свого внутрішнього світу, менше розуміють себе, у них слабкіша сила волі. Аутосимпатія співвідноситься з прийняттям агресії, тобто їм може бути притаманна роздратованість. Вони менш схильні позитивно думати про себе, ніж 35-40-річні. Сім’я є для них меншою життєвою цінністю, ніж для 35-40-річних. Компонентисамоактуалізації показують більшу пов’язаність з ціннісною сферою професії, що свідчить про більшу значущість самореалізації у цій сфері для 40-45-річних.Компоненти самоактуалізації менш пов’язані у них зі смисложиттєвими та ціннісними орієнтаціями, тобто структура особистості більш стала і менш здатна до змін, ніж у випробовуваних молодшої вікової групи.

Отже, випробовувані 40-45 років менш близькі до стану самоактуалізації, вони невдоволені собою. Одержані показники свідчать про наявність у них вікової кризи.

Самоактуалізація відрізняється багатоаспектністю та багатозначністю зв’язків із смисложиттєвими та ціннісними орієнтаціями. На особливості самоактуалізації впливають не лише особистісні риси, але й стать. Тому гендерний аспект є перспективним у дослідженні зв’язків самоактуалізації зі смисложиттєвими та ціннісними орієнтаціями.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1.Абульханова-Славская К.А. Жизненные перспективы личности // Психология и образ жизни личности. - М.: Высш. шк., 1987. – С. 112-118.

2.Алешина Е.Ю., Гозман Л.Я., Дубовская Е.М., Кроз М.В. Измерение уровня самоактуализации личности // Социально-психологические методы исследования супружеских отношений. - М.: Изд-во МГУ, 1987.- С. 45-47.

3.Ананьев Б.Г. Психология и проблема человекознания. – М.- Воронеж, 1996. – 568 с.

4.Антропянская Лилия Николаевна. Особенности социально-психологической адаптации людей среднего возраста (45-60 лет) в зависимости от их профессиональной принадлежности: Автореф. дис. ... канд. психол. наук : 19.00.13 : Томск, 2004. - 16 c.

5.Бавико О.Є., Чичановський І.О., Букрєєва І.В., Орлов А.В.

Формування ціннісних орієнтацій особистості [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://conference.mdpu.org.ua/conf_all/confer/2002/conf_antro/4/baviko.html- Вільний доступ.

6. Бандура О. Самоактуалізація як механізм формування інтегрованого стилю життя особистості // Кроки до компетентності та інтеграції в суспільство: науково-методичний збірник/Ред. кол. Н.Софій (голова), І.Єрмаков (керівник авторського колективу і науковий редактор),та ін. - К.: Контекст, 2000. – С. 236-238.

7.Бодалёв А.А. Вершина в развитии взрослого человека. – М.: ВЛАДОС, 1998. – 452 с.

8.БожовичЛ.И. Избранные психологические труды: Проблемы формирования личности. - М.: Междунар. пед. академия. 1995. – 376 с.

9.Бреусенко А.А. Динамика ценностно-смысловой сферы личности в условиях экзистенциального кризиса: Автореф. дис… канд. психол. наук.: 19.00.01. - К., 2000. - 18с.

10.Василюк Ф.Е. Психология переживания. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1984.- 200с.

11.Вахромов Е.Е. Психологические концепции развития человека: теория самоактуализации. - М.: Международная педагогическая академия, 2001. – 350 с.

12.Выготский Л. С. Психология. - М.: Эксмо, 2000. – 412 с.

13.Геррич Р., Зимбардо В. Психология и жизнь. – СПб.: Питер, 2004. – 348 с.

14.Гомезо М.В., Герасимова В.С., Горелова Г.Г., Орлова Л.М. Возрастная психология. Личность от молодости до старости. – М.: Март, 2001. – 516 с.

15.Ермолаева М.В. Психология развития. – М.: ВЛАДОС, 2000. – 488 с.

16.Загальна психологія: Навч. посібник / О. Скрипченко, Л. Волинська, З. Огороднійчук та інші - К.: Просвіта 2005 - 464 с.

17.Иванов Е.И. «Жизненный мир» личности // Філософська думка. – 1982. - № 1. – С. 15-17.

18.Ільїна Ю.М. Трансформації ментальних моделей в осіб середнього віку у кризових життєвих ситуаціях : Автореф. дис. ... канд. психол. наук: 19.00.07 / Інститут психології ім. Г.С.Костюка АПН України. — К., 2007. — 18 с.

19.Карсаевская Т'В. Этапы жизненного цикла человека // Психология зрелости и старения. - 1997. - № 3. - С. 8--12.

20. Костенко Н.В., Оссовский В.Л. Ценности профессиональной деятельности. - Киев, 1986. - 150 с.

21. Краус В.Нигилизм и идеалы. - М.: НОРМА, 1994.- 412 с.

22.Крайг Г. Психология развития. – СПб.: Питер, 2001. – 868 с.

23.Левандовська М.Б. Гендерна ідентичність та особливості переживання особистістю кризи середнього віку [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/VKhnpu_psykhol/2009_32/16.html. - Вільний доступ.

24.Леонтьев Д.А. Жизненный мир человека и проблема потребностей // Психологический журнал. – 1992. - т. 13. - № 2.- С. 152-155.

25.Леонтьев Д. А. Методика изучения ценностных ориентаций. - М.: НОРМА, 1992. - 17 с.

26.Леонтьев Д.А. Системно-смысловая природа и функции мотива //Вестник Московского университета. - Сер. 14. Психология. – 1993. - № 2. – С. 56-62.

27.Леонтьев Д.А. Структурная организация смысловой сферы личности: Автореф. дисс...канд. психол. наук. - М.,1989. – 13 с.

28.Леонтьев Д.А. Ценность как междисциплинарное понятие: опыт многомерной реконструкции // Вопросы философии.- 1996. - № 6.

29.Ливехуд Б. Кризисы жизни - шансы жизни. Развитие человека между детством и старостью. - Калуга, 1994. – 367 с.

30.Малкина-Пых И.Г. Возрастные кризисы. Справочник практического психолога. – М.: Эксмо, 2004. - 895с.

31.Маслоу А. Дальние пределы человеческой психики. - СПб.: Евразия, 1997. - 312 с.

32.МаслоуА. Психология бытия. М.: Рефл-бук; К.: Ваклер, 1997. - 339 с.

33.Маслоу А. Самоактуализация // Психология личности: Тексты. - М., 1982 - С. 110-112.

34.Массен П., Конгер Дж., Гивитц Дж. Развитие личности в среднем возрасте // Психология личности: Тексты. – М.: Высш. шк., 1980. – С. 114-116.

35.Морфология человека / Под ред. Б.А.Никитюка, В.П.Чтецова. – М.: Высш. шк.,1990. – 360 с.

36.Поливанова К.Н. Психологический анализ кризисов возрастного развития // Вопросы психологии - 1994 - №1. – С. 17-19.

37.Психологія життєвої кризи / Відп. ред. Т.М. Титаренко. – К.: Либідь, 2003.– 376 с.

38.Психология человека от рождения до смерти / Под ред. А.А.Реана. – СПб.: Питер, 2001. – 654 с.

39.Роджерс К. Взгляд на психотерапию. Становление человека - М.: Прогресс, 1998. – 542 с.

40.Савчин М. В., Василенко Л. П. Вікова психологія: Навчальний посібник. — К.: Академвидав, 2005. — 360 с.

41.Семёнов В.Е. Ценностные ориентации современной молодежи // Социологические исследования. - 2007.- № 4. - С. 37-43.

42. Титаренко Т.М. Життєвий світ особистості: у межах і за межами буденності. – К: Либідь, 2003. – 376 с.

43.Толстых А.В. Возрасты жизни. – М.: Прогресс, 1988. – 398 с.

44.Фельдштейн Д.И. Психология взросления. – М.: Высш.шк., 1999. – 410 с.

45.Фетискин Н.П., Козлов В.В., Мануйлов Г.М. Социально-психологическая диагностика развития личности и малых групп. — М.: Март, 2005. – 678 с.

46. Франкл В. Человек в поисках смысла. – М.: Прогресс, 1990. -459 с.

47. Фрейджер Р., Фрейдимен Д. Личность.— СПб.: Прайм-Еврознак, 2001.— 864 с.

48.Фромм Э. Психоанализ и этика. – М.: Айрис-Пресс, 2004. – 566 с.

49. Холлис Д. Перевал в середине пути: кризис среднего возраста.- М.: Инфра-М, 2002. - 140с.

50.Хухлаева О.В. Кризисы взрослой жизни. Книга о том, что можно быть счастливым и после юности. - М.: Генезис, 2009. – 470 с.

51.Хьелл Л., Зиглер Д. Теории личности. – СПб.: Питер, 2001. – 712 с.

52.Чудновский В.Э. К проблеме адекватности смысла жизни // Мир психологии. 1992.- № 2. - С. 74-80.

53.Чудновский В. Э. Смысл жизни: проблема относительной эмансипированности от «внешнего» и «внутреннего» // Психологический журнал. - 1995. - Т. 16. - №2. - С. 15-25.

54.Шаповаленко И.В.Возрастная психология. - М.:Гардарики,2005. – 614 с.

55.Шарп Д., Кризис среднего возраста: Записки о выживании: Перевод с английского. – М.: Класс, 2006. - 167 стр.

56.Шихи Г. Возрастные кризисы. Ступени личностного роста. - СПб.: Ювента, 1999. – 503 с.

57.Шадриков В.Д. Происхождение человечности. – М.: Логос, 2001. - 295 с.

58.Эльконин Б.Д. Введение в психологию развития. - М.: Тривола, 1994. – 389 с.

59.Эриксон Э. Детство и общество. – СПб .: ЗАО ИТД "Летний сад", 2000, 416 с.

60.Яценко А.И. Целеполагание и идеалы. – К.: Вища шк., 1977. – 344 с.

ДОДАТОК А

Індивідуальні значення самоактуалізації у групі 35-40 років

ДОДАТОК Б

Таблиця1

Індивідуальні значення самовідношеннявипробовуваних угрупі35-40 років

ДОДАТОК В

Таблиця 1

Індивідуальні значення смисложиттєвих орієнтаційу групі 35-40 років

ДОДАТОК Г

Індивідуальні значення цінності досягнень у сферах професії та сім’ї у групі35-40років(у стенах)

ДОДАТОК Д

Індивідуальні значення самоактуалізації у групі40-45років

ДОДАТОК Ж

Таблица 1

Індивідуальні значення самовідношеннявипробовуваних угрупі40-45років

ДОДАТОК З

Таблиця 1

Індивідуальні значення цінності досягнень у сферах професії та сім’ї у групі40-45років(у стенах)

ДОДАТОК К

Таблиця 1

Індивідуальні значення смисложиттєвих орієнтацій у групі40-45років