Курсовая работа: Значення транснаціональних корпорацій для розвитку сільськогосподарської галузі

Київський національний університет

Імені Тараса Шевченка

Економічний факультет

Кафедра міжнародної економіки

Курсова робота

з дисципліни: Міжнародна економіки

на тему: Значення ТНК для розвитку сільськогосподарської галузі

Київ 2011р.

Вступ

У послабленні міждержавних бар'єрів на шляху руху товарів, послуг, чинників виробництва, методів управління все більшу роль у процесі розвитку промисловості відіграють зовнішньоекономічні відносини. Це стосується експортно-імпортних операцій, міжнародного інвестування, кооперації та співпраці. Одним з елементів розширення сфери зовнішньоекономічної діяльності підприємств є формування транснаціональних корпорацій (ТНК), які стали основною рушійною силою розвитку світового господарства.

ТНК здійснюють все більший вплив на міжнародні відносини і світову економіку загалом, модернізація якої значною мірою визначається особливостями їх розвитку. З огляду на це, без розуміння ролі ТНК в міжнародному бізнесі, аналізу сучасних тенденцій їх розвитку, неможливе адекватне сприйняття економічних, політичних та культурних світових реалій. Вітчизняний аграрний сектор також пронизаний мережею зв’язків як із українськими контрагентами, так і з глобальним економічним середовищем.

Актуальність дослідження пояснюється зростаючим внеском ТНК у розвиток світового промислового ринку. Проблеми формування транснаціональних корпорацій і визначення їхнього впливу на національну та світову економіку є одними з найбільш значущих в умовах інтенсифікації світових зв'язків. Посилення глобалізаційних та інтеграційних процесів, розгортання світової продовольчої кризи актуалізують питання вибору місця і ролі агропродовольчої сфери України у світовій економічній системі, розробки та реалізації адекватних заходів аграрної політики щодо формування продовольчої безпеки держави. За оцінками фахівців РВПС НАН України, національний АПК може здійснити прорив на світовий ринок, бо його потенціал, на відміну від традиційних учасників (США, ЄС, Канади), ще не вичерпаний - задіяно лише третину продуктивних сил природи і суспільства.

Дослідження проблематики, пов'язаної з діяльністю ТНК, економічний механізм їх функціонування, пріоритети та проблеми розвитку в умовах глобалізації економіки, їх вплив на перебіг економічних процесів та розвиток світової економіки в умовах глобалізації досліджено у низці праць зарубіжних і вітчизняних науковців. Автори Т. Ангмон , Р. Вернон, Р. Камерон, С. Кіндлбергер, Ф. Модігліані, Х. Перлмутер, М. Портер, Р. Робінзон, Ф. Рут, Дж. Стігліц, С. Хірш здійснили аналіз передумов, етапів формування і чинників розміщення транснаціональних компаній. А. Гальчинський, Т. Білоус, В. Білошапка, В. Геєць, В. Новицький, В. Плотніков, В. Рокоча, Л. Руденко дослідили типи, організаційні форми інтеграції компаній, механізм їх функціонування.

Проте на даний час існує ряд актуальних питань, які потребують додаткового дослідження та глибшого осмислення, з огляду на сучасні потреби й вимоги, пов'язаних з визначенням ролі та впливу ТНК на забезпечення продовольчої безпеки України.

Об’єктом дослідженнявиступає глобалізація економічних процесів у сільському господарстві.

Предметом дослідження виступають ТНК та їх роль у розвитку сільського господарства в сучасних умовах глобалізаційного розвитку.

Мета дослідження – виявити особливості діяльності ТНК та чинники їх впливу на розвиток сільськогосподарської галузі.

Відповідно до мети ставимо наступні завдання:

- визначити сутнісні ознаки та економічний зміст поняття “ТНК”;

- розглянути та проаналізувати історичні передумови розвитку та поширення ТНК;

- з’ясувати причини їх утворення та інтернаціоналізаційні мотиви;

- дослідити та проаналізувати наслідки діяльності ТНК та їх вплив на розвиток сільськогосподарської галузі;

- виявити особливості діяльності іноземних ТНК в галузі сільського господарства України

- запропонувати напрями вдосконалення державної політики регулювання агропромислових ТНК.

Для досягнення поставленої в роботі мети автором були використані статистичний, порівняльний, факторний, структурний методи аналізу.

Використано широке коло вітчизняних та зарубіжних монографічних досліджень, статистичні і фактичні матеріали, офіційні законодавчі та нормативні матеріали органів влади та управління України, експертні оцінки рейтингових агентств, відомих вітчизняних та зарубіжних фахівців у галузі діяльності ТНК.

Структура та обсяг курсової роботи. Дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел, який нараховує 27 найменувань, та 1 додаток.

Розділ I. Теоретичні основи дослідження ролі ТНК в глобальній економіці

1.1 Чинники утворення та особливості розвитку ТНК у світі

Поява у світовому господарстві міжнародних корпорацій означала вихід підприємницьких структур на якісно новий рівень, визначальною рисою якого стала втрата капіталом своєї виключно національної природи. Транснаціональний характер діяльності ТНК давно перейшов економічні кордони і пов'язаний з вирішенням багатьох соціальних і політичних проблем, однак переважна більшість визначень ТНК досі має головним чином економічний характер.

Загальним чинником появи ТНК був розвиток процесів інтернаціоналізації, в основі якого - поглиблення міжнародного поділу праці та міжнародної спеціалізації, що дають змогу поліпшити економічне становище господарюючих суб'єктів і країн, які беруть участь у цих процесах. Конкретні причини виникнення ТНК можуть варіюватися. Це існування обмежень на шляху розвитку міжнародної торгівлі, сильна монопольна влада виробників, валютний контроль, транспортні витрати, відмінності в податковому законодавстві.

У процесі становлення та розвитку транснаціонального капіталу і ТНК як форми його функціонування виділяють декілька етапів, пов’язаних з формами експансії та напрямами торговельно-виробничої діяльності ТНК (табл. 1.1).

Транснаціональні корпорації перетворились поряд з національними державами в реальних суб’єктів економічних відносин і реально впливають на стрімкі зміни в світовому господарстві. Тому в світовій економічної літературі з’явився порівняно новий термін "транснаціоналізація", який в останнє десятиліття отримав значне поширення. Як термін, він вперше був використаний у "Govard business review" Т.Левіттом у 1993 році, яким він позначив феномен злиття ринків окремих продуктів, вироблених найбільшими транснаціональними корпораціями. Розширене трактування цього терміну було здійснено Гарвардською школою бізнесу, та зокрема К. Омае, котрий опублікував в 1990 р. монографію “Світ без кордонів”, в якій стверджував, що існування держав стало безглуздим через те, що у ролі сильних акторів на економічному полі виступають глобальні фірми [10, 198].

Таблиця 1.1 Етапи еволюції транснаціональних корпорацій

В англомовній літературі з міжнародної економіки для визначення міжнародних бізнес-організацій часто використовують терміни «багатонаціональні фірми» (multinational firms – MNF) і «багатонаціональні корпорації» (multinational corporation – MNC), які застосовуються як синоніми. За офіційним визначенням Конференції ООН з торгівлі та розвитку (United Nations Conference on Trade and Development – UNCTAD), транснаціональна корпорація (transnational corporation, multinational corporation, multinational company, multinational enterprise) – це підприємство, що об'єднує юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм і видів діяльності в двох чи більше країнах і провадить єдину політику та загальну стратегію завдяки одному або декільком центрам прийняття рішень.

Починаючи з перших досліджень сутності ТНК, вчені не можуть дійти до загальної згоди щодо питання про кількість країн перебування філій ТНК, що дозволило б кваліфікувати фірму як транснаціональну. Тому, поряд із чисто кількісними вимірами транснаціональної діяльності, стали висуватись й інші критерії визначення ТНК, зокрема, проблема власності та її розподілу, проблема управління, чисельність зайнятих, склад вищого керівництва тощо.

З позиції теорії міжнародних відносин, важливим критерієм транснаціоналізації фірми є її орієнтація на участь у діяльності, що має всесвітньо-системний розмах, який важко виразити якісними чи кількісними показниками. Особливістю організування управління ТНК є поєднання централізованого керівництва з певною самостійністю структурних підрозділів, що входять до неї та розміщені в різних країнах. Отже, хоч транснаціональний характер діяльності ТНК давно перейшов із суто економічної площини і сьогодні передбачає вирішення багатьох соціальних і політичних проблеми, переважна більшість наукових досліджень функціонування ТНК носить переважно економічний характер.

Узагальнивши найпоширеніші теоретичні підходи щодо визначення ТНК, можна стверджувати, що для віднесення корпорацій до транснаціональних зазвичай використовують такі критерії [22, 67]:

● кількість країн, у яких функціонує корпорація (мінімум становить від 2 до 6);

● визначено мінімальну кількість країн, в яких розміщені виробничі потужності корпорації;

● певний розмір, якого досягла корпорація (за обсягами ринків, продажу, кількістю працівників, інвестицій тощо);

● мінімум частки іноземних операцій у доходах чи продажах корпорації (зазвичай, 25 %);

● володіння не менш як 25 % акцій голосування у трьох або більше країнах;

● інтернаціональний склад персоналу та вищого керівництва.

Експерти ООН виокремили наступні ознаки, за наявності яких компанію можна віднести до транснаціональної ( рис. 1.1.).

Рис.1.1 Ознаки транснаціональних корпорацій, за даними експертів ООН [9, 167]

Таким чином, ТНК можна визначити як інститут або організацію, що здійснює виробництво або послуги, не менше, ніж у шести країнах, у яких не менше 25% іноземних працівників і не менше 25 % капіталовкладень за рубежем. Діяльність даного підприємства-інституту, його управління й інтереси обумовлені не внутрішніми, а зовнішніми чинниками, причому потреби місцевого розвитку, як правило, або ігноруються, або мало приймаються до уваги, і сама діяльність пов'язана насамперед із глобальною капіталістичною економікою.

В основі такого управління - механізм прийняття рішень, який дає змогу здійснювати узгоджену політику і загальну стратегію, розподіляючи ресурси, технології та відповідальність для досягнення результату - отримання прибутку. ТНК - це мережа взаємопов'язаних підприємств, які походять з однієї країни і мають складові частини та філії в інших країнах. ТНК володіють або контролюють комплекси виробництва та/або обслуговування, що знаходяться за межами країни базування. Вони є лідерами у виробництві та реалізації певного товару. На відміну від звичайної корпорації, яка функціонує на світових ринках, ТНК переносить за кордон не товар, а сам процес вкладання капіталу, поєднуючи його із закордонною робочою силою в межах міжнародного виробництва.

За організаційною структурою транснаціональні корпорації, як правило, являють собою багатогалузеві концерни. Головна материнська компанія виступає оперативним штабом корпорації. На базі широкомасштабної спеціалізації і кооперування вона здійснює техніко-економічну політику і контроль над діяльністю іноземних компаній і філій.

Економісти велику увагу звертають на стимули або мотиви, фактори, що спонукають фірми інтернаціоналізувати виробництво. З цього приводу існують різноманітні і дуже суперечливі погляди. Необхідність залучення іноземних інвестицій економісти пояснюють недосконалістю внутрішнього і зовнішнього ринків, конкуренцією з боку фірм і підприємств, що належать державі, бажанням реалізувати технологічні й організаційні переваги, управлінський і підприємницький досвід, використовувати розбіжності у валютних курсах, забезпечити доступ до джерел сировини і т.д.

Англійський економіст П. Баклі і М. Кассон у 1976 р. спробували на основі виділення певних класифікаційних ознак, що враховують інвестиційні стимули підприємств, створити свою теорію інтернаціоналізації виробництва. Ці автори вважають, що ухвалення рішення про іноземні інвестиції залежить від балансу між чотирма групами факторів, що вони визначають як [8, 70]:

· фактори, специфічні для даної галузі промисловості (характер продукції, структура ринку, масштаби виробництва);

· фактори, специфічні для регіону (розмір території, транспортні зв'язки, культурні особливості і традиції);

· фактори, специфічні для нації або держави (тобто політичні фактори, податкове і фінансове законодавство й ін.);

· фактори, специфічні для фірми (управлінський і виробничий досвід).

Теоретичний аналіз показує, що інвестори успішно за межами ТНК володіють одним або кількома конкурентними перевагами в порівнянні з фірмами країн , що приймають. У той же час ТНК намагаються розмістити свої капітали в країні, що має порівняльні переваги у визначеній галузі виробництва, або має широкий ринок.

Група вчених на чолі з Дж. Діболдом виділяє сім факторів, що на їхню думку, у найбільшій мірі сприяли в 1950-70 р. (період інтенсивного росту ТНК) перетворенню окремих національних компаній у ТНК:

· одержання доступу до джерел дешевої робочої сили й енергії і відхилення від дотримання технічних стандартів по охороні навколишнього середовища і запобігання зменшення її забруднення;

· використання з вигодою для себе змін, що відбуваються у світових торгових відносинах;

· наближення до іноземних ринків, ємкість яких зростає;

· запобігання захопленню конкурентами іноземних ринків і джерела сировини;

· обхід національного антитрестівського законодавства країни походження ТНК;

· зменшення і нейтралізація циклічних коливань економіки на внутрішньому ринку на базі батьківської корпорації;

· реалізація переваг, пов'язаних із створенням цілком інтегрованої системи для проведення великомасштабних економічних операцій.

Варто підкреслити, що зазначені фактори відбивають спонукальні мотиви великомасштабного підприємництва взагалі.

Як форма міжнародного бізнесу, ТНК мають низку незаперечних переваг перед національними компаніями, їх зарубіжні філії відіграють винятково важливу роль у забезпеченні доступу фірми до іноземних ринків, зниженні витрат виробництва, підвищенні прибутку. Розширення за рахунок іноземних філій сфери обігу та виробництва і зростання їх ефективності сприяє посиленню фінансової стійкості ТНК і допомагає їм пережити періоди економічних криз.

Перевали корпорації, що пов'язані з транснаціоналізацією, є водночас причинами активного розвитку ТНК. Основними серед причин-переваг є [25, 125]:

1. Можливості підвищення ефективності та конкурентоспроможності. В цілому такі можливості є загальними для всіх великих промислових фірм, що інтегрують у своїй структурі постачальницькі, виробничі, науково-дослідні, розподільчі та збутові підприємства. Однак найяскравіше ці можливості виявляються у фірмах, капітал яких є транснаціональним. Світове економічне середовище, в якому функціонують ТНК, - додатковий чинник підвищення ефективності компанії та зміцнення її позицій на світових ринках.

2. Недосконалість ринкового механізму в реалізації власності на технології, виробничий досвід та інші "невідчутні" активи, насамперед управлінський і маркетинговий досвід. Недосконалість ринкового механізму, змушує фірму прагнути до збереження контролю за використанням своїх "невідчутних" активів. У рамках ТНК такі активи стають мобільними, здатними до перенесення в інші країни, і зовнішні ефекти використання цих активів не виходять за межі ТНК.

3. Додаткові можливості підвищення ефективності та конкурентоспроможності через доступ до ресурсів іноземних держав. Вони реалізуються у процесі використання дешевої або більш кваліфікованої робочої сили, сировинних ресурсів, науково-дослідного потенціалу, виробничих можливостей і фінансових ресурсів приймаючої країни.

4. Близькість до споживачів продукції іноземної філії фірми і можливість отримання інформації про перспективи ринків і конкурентний потенціал фірм приймаючої країни. Філії ТНК отримують важливі переваги перед фірмами приймаючої країни внаслідок використання науково-технічного і управлінського потенціалу материнської фірми.

5. Можливість використання у власних інтересах особливостей державної, зокрема податкової, політики в різних країнах, різниці в курсах валют та ін. Така можливість реалізується, як правило, у зменшенні трансакційних витрат, що безпосередньо впливають на ефективність господарської діяльності ТНК.

6. Здатність продовжувати життєвий цикл своїх технологій і продукції. Забезпечується завдяки тому, що з'являється можливість "скидати" застарілі технології і продукти в зарубіжні філії та зосереджувати зусилля і ресурси підрозділів на розробці нових технологій і виробів у країні базування.

7. За допомогою прямих іноземних інвестицій фірма дістає можливість уникати бар'єрів при входженні на ринок певної країни через експорт товарів та/або послуг. Стимул для прямих зарубіжних інвестицій часто створюють національні тарифні бар'єри. Так, у 60-х роках XX ст. великий потік інвестицій із США до Європи був породжений тарифами, встановленими Європейським Економічним Співтовариством. Замість експорту готової продукції ТНК створили в країнах ЄС виробничі структури, обійшовши таким чином торговельні тарифи.

Проте, враховуючи тенденцію до стрімкого розвитку ТНК у світовій економіці, потрібно зазначити, що діяльність ТНК має і негативні наслідки. До негативних наслідків діяльності ТНК можна віднести наступне: вони передають слаборозвиненим країнам невідповідні їхньому рівню розвитку технології з жорсткими обмеженнями на продаж; відбувається централізація і контроль основних функцій ТНК із країн приналежності, тим самим закріплюється неоколоніальна залежність слаборозвинених країн; якщо країна намагається жорстко регулювати діяльність ТНК, останні просто покидають її і переміщаються туди, де регулювання м'якіше; важлива інформація про різні країни поширюється на міжнародному рівні глобальними розвідувальними мережами ТНК; вони зневажають інтереси місцевих робітників, оскільки їхня діяльність має глобальний характер; ТНК уникають сплати податків шляхом внутрішнього переливу капіталу в країни з нижчим рівнем оподаткування; встановлюючи штучні ціни, ТНК підривають спроби країн управляти власною економікою.

1.2 Передумови формування і розвитку ТНК в сільському господарстві

В кінці XX століття прискорилась друга світова промислова революція, рушійною силою якої стало прагнення кожної країни бути найбільш конкурентоспроможною за пріоритетними напрямами економіки. Найбільш суттєвим елементом підвищення такої ефективності виявився організаційний фактор, пов’язаний з територіальними об’єднаннями виробників, коли перед широким колом конкурентів виступає не окреме підприємство, а транснаціональна корпорація, яке має можливість скоротити свої трансакційні витрати, дякуючи спільній дослідній, технологічній та економічній кооперації.

У XX столітті в аграрному секторі відбулося кілька великих технологічних зрушень, які, як правило, починалися в найбільш розвинених країнах, а потім поширювалися по всій планеті та зумовили виникнення аграрних ТНК (рис.1.3.).

Перше з них – це перехід від ручної обробки землі або використання тяглових тварин до механічної обробки на основі застосування тракторів і інших сільськогосподарських машин. У розвинених країнах він проходив протягом першої третини століття й закінчився в сорокові роки.

Друге технологічне зрушення – це перехід до системи машин, логічним завершенням якого стала комплексна механізація всього виробничого процесу в сільському господарстві. Основою цього зрушення стала так звана мала механізація, тобто створення й застосування ряду машин і механізмів, які дозволили замінити ручну працю. У США цей перехід відбувся в 50-ті роки, у Західній Європі в 60-ті роки.

Найсильніший вплив на розвиток світового аграрного сектора зробило розгортання процесу агропромислової інтеграції, яка почалася в 70-ті роки, насамперед у США. Якщо протягом усієї історії людства прогрес продуктивних сил у сільському господарстві знаходив своє відображення у відділенні від єдиної виробничої діяльності нових галузей сільського господарства й переробки продуктів, то агропромислова інтеграція означала перехід сільського господарства на нову індустріальну, технологічну й організаційну основу.

З другої половини 90-х років почався новий етап розвитку світового сільського господарства, найбільший за своїм масштабом і наслідками. Мова йде про біотехнологію й нові інформаційні технології. Використання досягнень біотехнології (генетично модифікованого насіння, клонування) може призвести до нових проривів у зростанні продуктивності сільськогосподарських рослин і тварин, а також до створення нових продуктів із заданими властивостями, які спрямовані на задоволення специфічних потреб проміжних галузей і кінцевих споживачів.

Сучасні тенденції розвитку суспільного життя в світі характеризуються двома суттєвими ознаками: перша – зростанням населення на земній кулі, яке зумовлює, яке об’єктивно зумовлює збільшення попиту на продовольчі товари, і друга тенденція – щорічне зростання витрат енергоресурсів. Ця ситуація ставить кожну країну перед необхідністю забезпечити свою продовольчу та енергетичну безпеку в конкурентному середовищі.

Одночасно в індустріальних районах світу відбувалась трансформація корпоративної організації виробничого процесу: з метою розвитку нових технологій розмивалися організаційні кордони, все більший акцент спрямовувався на роботу з субпідрядниками та на створення спільних підприємств з колишніми конкурентами. Поступово також сформувалась нова логіка виробництва в рамках ТНК, які практично вступили в нову епоху нового розвитку. Тепер вони стають учасниками безлічі різних альянсів та мереж, які уникають централізованого контролю, підтримують гнучкість і здатність пристосовуватись до умов місцевих ринків. Завдяки новим інформаційним технологіям ТНК створюють зовсім нові, більш гнучкі виробничі механізми, використовуючи мережі, які ґрунтуються на обміні інформацією, що сприяє переходу від ери машин до ери знань та інформації.

Сільське господарство як специфічна галузь, на результативність якої значно впливають стохастичні фактори, потребує особливої системи організації, адже навіть відносно постійні фактори, такі як родючість ґрунтів, основний капітал, трудові ресурси та інші, не можуть забезпечити гарантовану результативність.

Тому система організації сільського господарства мусить бути чутливою, гнучкою, пластичною, адаптованою до місцевих умов, здатною легко змінюватись у відповідності до поточних потреб. Ведення агропромислового виробництва в сучасних умовах потребує опрацювання принципово нових підходів.

Корпорації як різновид об’єднань в галузі агропромислового виробництва сприятимуть його відродженню на якісно новій основі шляхом розбудови конкурентоспроможної галузі, здатної забезпечити продовольчу безпеку, реалізацію експортного потенціалу країни та виведення її на рівень найбільш розвинутих в аграрному відношенні країн. Створення й розвиток корпорацій в АПК спрямовані на структурну перебудову економіки та забезпечення стійкого зростання обсягів валового внутрішнього продукту. Сьогодні великі корпорації стали фактично приватними урядами. Вони впливають на економічне, політичне, екологічне, соціальне становище багатьох країн.

Агропромислові транснаціональні корпорації є основними постачальниками високотехнічних продуктів та послуг для сільськогосподарського виробництва.

Вплив ТНК на розвиток сільського господарства посилюється. У розвинутих країнах ТНК переважають у сільськогосподарських сферах національних АПК (сільськогосподарське машинобудування, харчова промисловість, торгівля, сфера обслуговування). У країнах, що розвиваються, ТНК сприяють розвитку сільського господарства, а часто є основою розвитку АПК і ланок з вирощування, переробки, упаковки та транспортування продукції [7, 8].

Транснаціональні корпорації виконують функцію інтеграторів. Це пов'язано з багатьма факторами, у тому числі з тією обставиною, що, створюючи свої переробні підприємства в країнах, що розвиваються, ТНК приносять із собою ті форми й методи діяльності, які склалися в державах їхнього базування. У той же час у деяких країнах агропромислова інтеграція визначається специфічними умовами сільськогосподарського або промислового виробництва, що існують у самих країнах, що розвиваються. Наприклад, обмеженість виробництва сировини в ряді цих країн змушує ТНК шукати такі форми його одержання, які б гарантували їм безперебійність постачання, навіть якщо це послужить причиною його недостачі на місцевому ринку.

Певною мірою агропромислова інтеграція переборює специфічний характер сільськогосподарського виробництва (схильність природно-кліматичним факторам, труднощі попереднього планування, прогнозування ваги й обсягу вироблених овочів, фруктів і інших сільгосппродуктів), включаючи сільське господарство в загальний процес промислового виробництва. Інтеграція відображає реально сталу в суспільстві взаємозалежність сільськогосподарського й промислового виробництва й у той же час ще більше підсилює цю взаємозалежність, створюючи економічний, комерційний механізм, що стабільно забезпечує промисловість сільськогосподарською сировиною.

Агропромислова інтеграція логічно й історично веде до створення агропромислового комплексу (АПК). АПК - це досить загальне поняття, під яким мається на увазі сформована в суспільному виробництві єдина система сільськогосподарських і промислових підприємств і галузей, спаяних інтеграційними, тобто тісними, стабільними, довгостроковими виробничими й комерційними зв'язками, що ґрунтуються на відносинах власності або договірних, типу контрактації, і охоплюючих весь агропромисловий ланцюг: виробництво важливих засобів виробництва для сільського господарства, їхнє транспортування, виробництво вихідних сільгосппродуктів, їхнє зберігання, транспортування, переробку й збут готових продуктів або виробів [15, 208].

Нині формується світова агропродовольча система, яка базується на: міжнародній кооперації та поділі праці; взаємодії й глобалізації національних товарних систем у сфері виробництва і продажу продовольства, яка б забезпечувала доступ кожній людині до потрібного їй рівня харчування.

Матеріальну основу цих товарних систем становлять багатогалузеві продовольчі комплекси з виробництва засобів виробництва, сільськогосподарської сировини, переробки та збуту аграрної сировини і продовольства.

Основними елементами світової агропродовольчої системи є міжнародна торгівля, що охоплює усі сфери продовольчого комплексу. Встановлено, що функціонування світової агропродовольчої системи веде до нерівномірного розвитку національних агропродовольчих систем, через те, що конкуренція і поділ праці виходять на загальний глобальний рівень. В цьому процесі лідерами вступають економічно розвинуті країни, тому що для їх агропродовольчих комплексів зовнішні ринки є основним чинником економічного зростання. Науково-виробничий і споживчий потенціал цих країн, а також висока захищеність інвестицій сприяють розширенню і поглибленню взаємозв’язків, що проявляються у поглибленні спеціалізації та кооперування у виробництві агропродовольчої продукції, ресурсів для її одержання, взаємному посиленні переливу капіталу та технологій [7, 8].

Нині на світових сільськогосподарських ринках створюються переваги для великих країн експортерів. У середньостроковій перспективі світовий агроринок характеризуватиметься значним наростанням попиту, розширенням торгівлі та зміцненням цін. Головним напрямком міжнародної агропромислової інтеграції в нинішніх умовах стає рішення найбільшої глобальної проблеми сучасності - проблеми задоволення зростаючих потреб населення земної кулі в продуктах харчування.

На сьогоднішній день транснаціональні корпорації відіграють визначальну роль не тільки в світовій економіці та глобалізаційних процесах, а й в міжнародному політичному житті і все інтенсивніше впливають на політичні та соціальні процеси в світі.

Як форма міжнародного бізнесу, ТНК мають низку незаперечних переваг перед національними компаніями, їх зарубіжні філії відіграють винятково важливу роль у забезпеченні доступу фірми до іноземних ринків, зниженні витрат виробництва, підвищенні прибутку. Розширення за рахунок іноземних філій сфери обігу та виробництва і зростання їх ефективності сприяє посиленню фінансової стійкості ТНК і допомагає їм пережити періоди економічних криз.

Агропромислова інтеграція переборює специфічний характер сільськогосподарського виробництва (схильність природно-кліматичним факторам, труднощі попереднього планування, прогнозування ваги й обсягу вироблених овочів, фруктів і інших сільгосппродуктів), включаючи сільське господарство в загальний процес промислового виробництва. Інтеграція відображає реально сталу в суспільстві взаємозалежність сільськогосподарського й промислового виробництва й у той же час ще більше підсилює цю взаємозалежність, створюючи економічний, комерційний механізм, що стабільно забезпечує промисловість сільськогосподарською сировиною.

Розділ II. Дослідження діяльності ТНК у галузі сільського господарства

2.1 Особливості розвитку найбільших ТНК у сільськогосподарському секторі

Транснаціональним корпораціям (ТНК) належить вирішальна роль у глобалізації світової економіки. Про їх великі можливості свідчить наявність у них коштів, які часто перевищують розмір національного доходу держав. На ТНК припадає основна частина прямих іноземних інвестицій: вони контролюють до 50 % промислового виробництва у світі; провадять понад 70 % операцій світової торгівлі, з них 40 % − усередині ТНК, які відбуваються не за ринковими цінами, а за так званими трансфертними, що формуються не під тиском ринку, а з огляду довгострокової політики материнської компанії (компанії, що володіє контрольним пакетом акцій інших компаній, сама здійснює ті чи інші операції, виробляє певні товари) [10, 200].

В останні роки активно розвивають свою діяльність на світовому ринку транснаціональні корпорації нових індустріальних країн. Галузева структура ТНК достатньо широка: 60% міжнародних компаній зайняті в сфері виробництва (насамперед вони спеціалізуються на електроніці, автомобілебудуванні, хімічній і фармацевтичній промисловості), 37% - у сфері послуг і 3% - у видобувній промисловості і сільському господарстві (Рис.2.1.).

Рис.2.1. Галузева структура ТНК [22, 68]

За даними ООН, зараз у світі існує 70000 ТНК (у 1970 р. – лише 7 тис.), що контролюють понад 690 тис. зарубіжних компаній по всьому світу, у яких задіяні більш як 74 млн. чоловік.

За даними американського часопису "Fortune", головну роль серед 500 найбільших ТНК світу грають чотири комплекси: електроніка, нафтопереробка, хімія й автомобілебудування. Дуже характерна регіонально-галузева спрямованість інвестицій ТНК. Як правило, вони роблять капіталовкладення в галузі обробної промисловості нових індустріальних та розвинутих країн. У цьому випадку йде конкурентна боротьба за інвестиції держав-одержувачів капіталу. Для найбідніших країн політика інша - ТНК вважають за доцільне здійснювати там капіталовкладення у видобувну промисловість, але головним чином вони нарощують товарний експорт. У цьому випадку розгортається жорстка конкурентна боротьба між ТНК за просування своїх товарів на місцеві ринки.

Нині частка ТНК у світі становить основна частина прямих іноземних інвестицій. Завдяки інтегрованості на міжнародних ринках ТНК диктують економічну політику у світі.

При цьому дуже часто інтереси компаній розходяться зі стратегією національного розвитку країн, в яких вони представлені

Філіали ТНК, які діють у різних країнах світу, є потужним економічним механізмом, який керується з країн базування компаній і практично обминає контроль національних держав. Це дає можливість вправно обходити національні законодавства з метою приховування доходів від оподаткування, направляючи їх з однієї країни в іншу.

Під контролем ТНК перебуває 90% світового ринку пшениці, кави, кукурудзи, лісоматеріалів, тютюну та залізної руди, 85% - ринку міді та бокситів, 80% - ринку чаю та олова, 75% - сирої нафти, натурального каучуку та бананів.

Агропромислові транснаціональні корпорації є основними постачальниками високотехнологічних продуктів та послуг для сільськогосподарського виробництва. За останні десятиліття значення та вплив агропромислових ТНК на процеси, що відбуваються у світовій економіці, значно збільшились. Це пояснюється тим, що значна кількість ТНК за свою структурою і фінансовим потенціалом можуть зрівнятися з деякими невеликими державами та міждержавними організаціями.

Агропромисловими ТНК впроваджуються нові прогресивні методи управління бізнес-процесами, з метою поліпшення та удосконалення вже існуючих моделей та систем управління, а також, при необхідності, формування нової системи управління, краще адаптованої до специфіки регіону.

Організація внутрішньофірмового міжнародного виробництва дає для ТНК ряд переваг. Вона дає можливість [8, 70]:

· використовувати пільги міжнародної спеціалізації виробництва окремих країн;

· максимально використовувати податкові, інвестиційні й інші пільги, надані країнами для іноземних інвесторів.

· маневрувати навантаженням виробничих потужностей, пристосовуючи свої виробничі програми відповідно до кон'юнктури світового ринку;

· використовувати свої дочірні компанії в якості плацдарму для завоювання ринків;

· продовжувати життєвий цикл продукту, налагоджуючи його виробництво в іноземних філіях у міру його морального застаріння в країні основного базування.

На підприємствах ТНК щорічно виробляється продукції на суму, що перевищує 10 трлн дол.; на них працюють близько 150 млн. осіб, тобто кожний дванадцятий, зайнятий у світі (крім сільського господарства). П'ятсот найпотужніших ТНК реалізують 80 % усієї виробленої продукції електроніки і хімії, 95 % фармацевтики, 76 % продукції машинобудування. Прямі іноземні інвестиції ТНК відіграють зараз найважливішу роль у сполученні багатьох національних економік і створенні інтегрованої інтернаціональної виробничої системи – ядра глобальної світової економіки [10, 199].

На фінансових ринках ТНК виступають могутньою силою, яка визначає стан найважливіших операцій (наприклад, їх сукупні валютні резерви у кілька разів більші, ніж резерви всіх центральних банків світу, разом узятих). На сьогоднішній день у середньому 45 % обсягу продажів ТНК - експорт. Міжнародна торгівля сировиною майже цілком знаходиться під їхнім контролем. Вони утримують 90% світової торгівлі пшеницею, кавою, кукурудзою, лісоматеріалами, тютюном, джутом і залізною рудою, 85 % - міддю і бокситами, 80 % - чаєм, 75 % бананами, натуральним каучуком і сирою нафтою. Сьогодні (до кризи) усі показники міжнародного виробництва ТНК (прямі інвестиції, продажі, експортно-імпортні операції, зайнятість іноземних філіалів) зростають більш швидкими темпами, ніж світовий валовий продукт, світова торгівля або сукупна величина валових внутрішніх інвестицій усіх країн. Інші показники теж підтверджують цю тенденцію. Так, питома вага філіалів у глобальному ВВП досягла 50%. Ці продажі за вартісним обсягом удвоє перевищили вартість світового експорту товарів та послуг. Валовий продукт усіх мереж транснаціональних корпорацій оцінюється у 8 трлн. дол., що становить приблизно ¼ світового ВВП. Тільки на закордонні філії ТНК припадає нині 10% світового валового продукту. Більш ніж 55 країн світу мали на своєї території не менш ніж 1000 іноземних філіалів кожна. Обсяг продажу філіалів тільки 100 найбільших транснаціональних фірм світу досяг 2 трлн. дол., а кількість зайнятих – 6 млн. [1, c. 154]. На транснаціональні компанії припадає 80% світових науково-дослідних робіт. На початку XXI століття 200 найбільших компаній світу виробляли приблизно 60-80% усієї продукції промислово розвинутих країн. Всі вони зосереджені в основному в трьох центрах – США, Європейському Союзі, Японії ( Рис.2.2.)

Рис. 2.2. Географічна структура ТНК в розрізі регіонів світу [22, 69]

За останні десятиліття у розвинутих країнах реалізації продукції. Разом із горизонтальною інтеграцією, в окремих країнах (зокрема, у Франції) відбувається процес об’єднання на основі вертикальної інтеграції. Отже, трансформаційні процеси в аграрному секторі характерні не тільки для транзитивних, але й для розвинутих країн, проте на якісно відмінному рівні розвитку.

Конкуренція призвела не лише до збільшення розмірів аграрних підприємств, але й до зміни форм і методів ведення господарств, зокрема до зменшення кількості працівників. Не відкидаючи необхідності зростання продуктивності сільськогосподарської праці в Україні, звернемо увагу на проблему методичного характеру, пов’язану з принципами підрахунків чисельності працівників. Так, частка задіяних у сільськогосподарському виробництві США складає близько 2 % загальної чисельності працюючих, проте це виключно зайняті сільськогосподарською працею; обслуговуючий і допоміжний персонал обліковується окремо. З урахуванням цих категорій, а також працівників, задіяних у постачанні ресурсів, реалізації сільськогосподарської продукції тощо, частка зайнятості в аграрному секторі США зростає до 18 % [26, 203].

Переваги, що несуть за собою іноземні фірми, не вичерпуються кількісними показниками. Діяльність ТНК змушує адміністрацію місцевих компаній вносити корективи в технологічний процес, що склався, виділяти більше засобів на підготовку і перекваліфікацію робітників, більше уваги звертати на якість продукції, її дизайн, споживчі властивості.

Проте необхідно відзначити, що поряд із позитивними сторонами функціонування ТНК у системі світового господарства і міжнародних економічних відношень, існує і їхній негативний вплив на економіку тих країн, де вони функціонують. Спеціалісти вказують на: протидію реалізації економічної політики тих держав, де ТНК здійснюють свою діяльність; порушення законодавства країн перебування. Так, маніпулюючи політикою трансфертних цін, дочірні компанії ТНК, що діють у різноманітних країнах, уміло обходять національні законодавства, укриваючи прибутки від оподатковування шляхом перекачування їх з однієї країни в іншу; установлення монопольних цін, диктат умов, що ущемляє інтереси країн, що розвиваються.

Слід виділити такі основні джерела ефективної діяльності ТНК:

· використання переваг володіння природними ресурсами (або доступу до них), капіталом і знаннями;

· можливість оптимального розташування своїх підприємств у різних країнах з урахуванням розмірів їхнього внутрішнього ринку, темпів економічного росту, ціни і кваліфікації робочої сили, цін і доступності інших економічних ресурсів, розвиненості інфраструктури, а також політико-правових факторів, серед яких найважливішим є політична стабільність;

· можливість акумулювання капіталу в рамках усієї системи ТНК, включаючи позикові засоби в країнах розташування іноземних філій;

· використання у своїх цілях фінансових ресурсів усього світу.

2.2 Особливості діяльності ТНК розвинених країн в галузі сільського господарства

За останні десятиліття у розвинутих країнах спостерігається процес концентрації сільськогосподарського виробництва. Зокрема, у США, Канаді, Західній Європі суттєво скоротилася кількість фермерських господарств, при цьому у 1,5-2 рази збільшилися середні розміри землекористування. Одним із чинників таких процесів є жорсткі конкурентні умови, які не дозволяють ефективно функціонувати дрібним фермерам.

Певна річ, фермерство зазначених країн не ліквідується, а трансформується у більш досконалу систему організації виробництва. Так, фермери об’єднуються в кооперативи з виробництва, переробки та реалізації продукції. Разом із горизонтальною інтеграцією, в окремих країнах (зокрема, у Франції) відбувається процес об’єднання на основі вертикальної інтеграції. Отже, трансформаційні процеси в аграрному секторі характерні не тільки для транзитивних, але й для розвинутих країн, проте на якісно відмінному рівні розвитку.

Конкуренція призвела не лише до збільшення розмірів аграрних підприємств, але й до зміни форм і методів ведення господарств, зокрема до зменшення кількості працівників. Так, частка задіяних у сільськогосподарському виробництві США складає близько 2 % загальної чисельності працюючих, проте це виключно зайняті сільськогосподарською працею; обслуговуючий і допоміжний персонал обліковується окремо. З урахуванням цих категорій, а також працівників, задіяних у постачанні ресурсів, реалізації сільськогосподарської продукції тощо, частка зайнятості в аграрному секторі США зростає до 18 % [24].

За умов активізації тенденцій інтеграції та глобалізації у світовій економіці конкурентна боротьба між країнами не тільки не зникає, а навпаки, загострюється, набуваючи нових форм прояву. Нині конкурентоспроможною може бути лише та національна економіка, яка найефективніше використовує можливості глобалізації. Країна, відкрита для міжнародної конкуренції, забезпечує гнучкість використання всіх ресурсів для товаровиробників, що, зрештою, зумовлює підвищення І конкурентоспроможності. Таким чином, конкурентоспроможність стає універсальною вимогою, яка ставиться відкритою економікою до будь-якого економічного суб’єкта. Проте щодо ринку продовольства зазначена вимога не може бути абсолютною, оскільки для будь-якої держави є необхідним формування продовольчої безпеки, і насамперед таких її складових, як забезпечення стабільності та незалежності національного продовольчого ринку. Незважаючи на значні потенціальні можливості й вигоди глобалізації, зберігається також реальна небезпека того, що бідна частина сільського населення, яка не має доступу до освіти, та факторів необхідних для досягнення успіху у висококонкурентному світі. Усе це вимагає реалізації заповідної протекціоністської політики щодо захисту національних аграрних та виробників і сільського населення [14, 95].

Крім того, в сучасних умовах, концепція порівняльних переваг як аргумент необхідності зняття торговельних бар'єрів для розширення світової торгівлі та підвищення за рахунок цього загального економічного добробуту у світі, в класичному розумінні застосовуватися не може.

По-перше, внаслідок значних обсягів субсидування аграрного сектору в ряді країн виникають труднощі в оцінці чистих виробничих витрат.

По-друге, частка аграрного сектору в споживчій ціні продовольства в умовах ринку не є переважною. У сучасних умовах дедалі більшої питомої ваги в її структурі набувають витрати, пов'язані з переробкою і маркетингом, рівень яких різний не тільки в розрізі країн, але значною мірою диференційований також у межах окремо взятої держави.

По-третє, на міжнародному і національному ринках більшості видів харчових продуктів домінують транснаціональні корпорації, які найчастіше використовують різні можливості розширення своєї присутності на ринках тієї чи іншої країни. Наприклад, при здійсненні імпортної продовольчої інтервенції використовується відомий у світовій практиці спосіб витіснення вітчизняного виробника з ринку за допомогою кон'юнктурного маневру. При цьому поставки спочатку дешевого імпортного продовольства займають лідируючу позицію на ринку країни-імпортера і пригнічують вітчизняне виробництво, що конкурує з імпортом. Потім ціни на імпортні товари, які виявилися поза конкуренцією, підвищуються до розмірів їх реальної вартості. У даному контексті слід також зазначити, що окремі країни активно використовують своє становище на міжнародному ринку продовольства як один з інструментів політичного впливу.

По-четверте, розвиток генної інженерії надає преференції країнам, які активно використовують її технології при виробництві продовольчої продукції, знижуючи за рахунок цього її собівартість. Таким чином, ці країни отримують певні переваги на світовому ринку відносно тих чи інших видів продукції. При цьому, проте, не враховується аспект їх безпечності, щодо якого точаться гострі суперечки. Крім того, неправомірним є порівняння як рівноцінних альтернатив результатів від зовнішньої торгівлі продовольством і розвитку внутрішнього виробництва, оскільки при цьому не враховується так званий ефект мультиплікації, при якому фінансові вкладення оцінюються не в коротко (коли торгівля, безперечно, може мати разові переваги), а в довгостроковому періоді. За розрахунками Міжнародного інституту продовольчої політики, збільшення виробництва сільськогосподарської продукції на 1 % забезпечує зростання всієї економіки на 2,3-2,5 % [15, 208]. Тобто вкладення у власну економіку, якщо природні умови дозволяють виробляти достатню кількість продовольства, по-перше, мають триваліший ефект, пов'язаний з амортизацією основних засобів, і, по-друге, забезпечують зайнятість населення, що в даний час є основним критерієм оцінки багатьох економічних програм у розвинутих країнах світу, Розглянуті реалії сучасності перекручують теорію порівняльних переваг у класичному розумінні, а тому використання її як аргументу для лібералізації зовнішньої торгівлі може створити потенціальну загрозу для продовольчої безпеки окремо взятої країни.

Корпорація є зараз існуючою формою підприємницької діяльності. Її власниками вважаються акціонери, що мають обмежену відповідальність у розмірі свого внеску в акціонерний капітал корпорації. Весь прибуток корпорації належить її акціонерам. Виокремлюють дві його частини. Одна частина розподіляється серед акціонерів у вигляді дивідендів, інша — це нерозподілений прибуток, що використовується на реінвестування. Функції власності та контролю поділені між акціонерами (власниками акцій) і менеджерами.

ТНК мають неабияке значення для розвитку регіонів, оскільки володіють значними коштами, впливають на громадську думку, створюють політичне лобі, а також сприяють розвитку світових науково-дослідних і дослід-но-конструкторських розробок (НІОКР).

Агропромислові транснаціональні корпорації є основними постачальниками високотехнологічних продуктів та послуг для сільськогосподарського виробництва. За останні десятиліття значення та вплив агропромислових ТНК на процеси, що відбуваються у світовій економіці, значно збільшились. Це пояснюється тим, що значна кількість ТНК за свою структурою і фінансовим потенціалом можуть зрівнятися з деякими невеликими державами та міждержавними організаціями.

Отже, трансформаційні процеси в аграрному секторі характерні не тільки для транзитивних, але й для розвинутих країн, проте на якісно відмінному рівні розвитку.

Розділ III. Особливості діяльності іноземних ТНК галузі сільського господарства України

3.1 Позитивні та негативні наслідки діяльності іноземних ТНК в галузі сільського господарства України

Посилення глобалізаційних та інтеграційних процесів, розгортання світової продовольчої кризи актуалізують питання вибору місця і ролі агропродовольчої сфери України у світовій економічній системі, розробки та реалізації адекватних заходів аграрної політики щодо формування продовольчої безпеки держави. За оцінками фахівців РВПС НАН України, національний АПК може здійснити прорив на світовий ринок, бо його потенціал, на відміну від традиційних учасників (США, ЄС, Канади), ще не вичерпаний - задіяно лише третину продуктивних сил природи і суспільства.

Сучасна структура вітчизняного аграрного сектора економіки деформована, з переважаючою часткою виробництв із малою або середньою глибиною переробки, що забезпечує їй місце лише на найнижчих щаблях світового господарства. Відповідно, важливим напрямом структурної перебудови аграрної економіки є зміна пропорцій між виробництвом сировинних і споживчих товарів, а також – і сферою послуг.

При цьому потрібно пам’ятати, що внаслідок низького сукупного попиту та рівня цін на внутрішньому ринку вітчизняне сільськогосподарське виробництво набуло ознак експортно-орієнтованої галузі. Враховуючи, що значний приріст обсягів реалізації аграрної продукції припадав саме на експорт сільськогосподарської та похідної продукції, можна зробити припущення, що економічне зростання в аграрному секторі – це так званий експортозумовлений економічний ріст (export-led growth) [17].

Водночас експорт продукції аграрного походження здебільшого має низько технологічний характер, із невеликою глибиною переробки, залишаючи Україну у групі сировинно-ресурсних постачальників. Із загального обсягу експорту продукції сільськогосподарського походження частка готових харчових продуктів за досліджуваний період коливалася в межах 22-34 %. Отже, актуальним є перерозподіл структури експорту з метою зростання частки продуктів із більшою доданою вартістю, хоча одних тільки закликів до цього недостатньо.

На сьогодні для товарів сільськогосподарського походження характерне позитивне сальдо вітчизняного зовнішньоторговельного обороту, джерела формування якого до того ж мають свою специфіку. Якщо за не переробленою продукцією обсяги імпорту традиційно менше експорту, то за готовими харчовими продуктами обсяги імпорту перевищують суму аналогічного експорту.

Збалансованість експорту та імпорту безпосередньо пов’язана з умовами зовнішньоекономічної діяльності, яка здійснюється під тиском глобалізацій них процесів. Існуючий розподіл ринків ускладнює прорив на нові, проте не виключає втрату старих ринків збуту. При цьому лише демпінговими цінами довго втриматися на конкретному ринку важко.

Транснаціональні корпорації, які працюють у сфері агробізнесу, намагаються охопити всі ланки цієї системи для досягнення максимальних прибутків та рентабельності. Відомо, що в структурі вартості валової продукції, яку сплачує кінцевий споживач, частка виробника (фермера) становить до 20%, близько 40% припадає на галузь переробки і харчової промисловості, решта – витрати на доставку, упаковку, рекламу тощо [23].

За визначенням вітчизняних вчених, у нашій країні не вистачає власних ТНК і фінансово-промислових груп, концернів, холдингів, здатних створити фундамент економіки й стати висококонкурентоспроможними на світовому ринку. Викладені тенденції щодо концентрації виробництва не обминули вітчизняне сільське господарство і переробну промисловість. Історія розвитку світового сільського господарства яскраво демонструє, що у цій галузі уже давно простежується тенденція до концентрації виробництва, формою вияву якої стало скорочення кількості фермерських господарств і збільшення площ землекористування та обсягу продажу у тих, що функціонують.

Викладені тенденції щодо концентрації виробництва не обминули вітчизняне сільське господарство і переробну промисловість. Історія розвитку світового сільського господарства яскраво демонструє, що у цій галузі уже давно простежується тенденція до концентрації виробництва, формою вияву якої стало скорочення кількості фермерських господарств і збільшення площ землекористування та обсягу продажу у тих, що функціонують. агропромисловий транснаціональний корпорація сільський

Розглядаючи Україну, як стратегічно важливий регіон для виробництва продовольства, велика кількість агропромислових ТНК прийшла на український ринок ще на початку 90-х років, зразу після здобуття нашою державою незалежності. Метою ТНК було отримати нові ринки збуту своєї продукції, а також доступ до нових ресурсних і сировинних запасів, закріпити свої позиції на даних ринках. Діяльність сучасних агропромислових ТНК охоплює майже всі виробничі і переробні галузі агропромислового комплексу України, а також суміжних з ним галузей. Прикладом таких ТНК можуть бути хімічні, машинобудівні і насіннєві концерни, трейдерські, фінансові, переробні та сировинні компанії, корпорації-виробники продуктів харчування та ін. [20].

Проте процес концентрації виробництва в АПК України, як і в Росії, за своїми масштабами є безпрецедентним і його сміливо можна назвати над концентрацією виробництва. Цей процес в Україні бере відлік з 2000 року після прийняття відомого Указу Президента України щодо трансформацій КСП у підприємства ринкового типу. Саме з цього часу почав масштабно вливатися капітал в агробізнес різних сфер економіки, причому за різних мотивів.

Прикладом агропромислової ТНК, структурні підрозділи якої працюють з 1997 р. активно працюють на аграрному ринку України є компанія CNH (Case New Holland), яка було утворена шляхом злиття двох компаній: New Holland та N.V Case Corporation у 1999 р. і є глобальним лідером у галузі сільського господарства та будівельного обладнання [24].

Слід підкреслити, що чимало компаній і бізнесменів, що вливали свій капітал в агробізнес, швидко «покидали» його через нефундаментальність мотиву (одержання активів аграрних підприємств для погашення боргів, надія дешево купити й дорожче продати, очікування швидкого прибутку будь-якою ціною тощо). Тому процес капіталізації сільського господарства за напрямом вливання капіталу з інших сфер економіки на початковій стадії — орієнтовно 2000-2005 роки — здійснювався нерідко хаотично, не цілеспрямовано, відбувався процес перепродажу активів одними бізнес-групами іншим. Проте наприкінці вказаного періоду концентрація агробізнесу стала здійснюватися на певних достатньо рельєфно окреслених напрямах.

Найбільш вдалими з таких напрямів були й залишаються ті, які супроводжувалися створенням вертикально-інтегрованих структур на засадах єдиної власності. Усі такі структури організують великомасштабне сільськогосподарське виробництво, консолідуючи великі масиви землі. Усі такі структури організують великомасштабне сільськогосподарське виробництво, консолідуючи великі масиви землі.

Прикладом таких АПФ, причому не з числа найбільших, може бути ТОВ «Астарта Київ». До складу цієї компанії входить сім цукрозаводів, вона вирощує цукровий буряк, зернові, соняшник, утримує велику рогату худобу виробляє комбікорми, консервовані овочі та фрукти, використовує 133,5 тис.га ріллі.

Важливо наголосити, що більшість великих компаній інтегрованого агробізнесу планують розширювати, причому істотно, землекористування. Так, «Українська група компаній Land West Company» спеціалізується на вирощуванні зернових й олійних культур, орієнтується на вирощування та експорт органічної продукції, використовує нині 164 тис.га ріллі, а планує — 300 тис.га; ЗАТ «Агротрон» прогнозує розширити землекористування з 120 до 200 тис.га; група підприємств «Миронівський хлібопродукт» — відповідно зі 97 до 220 тис.га; Агропромислова корпорація «Укррос» — з 75 до 120; іноземна компанія «Landcom International» — з 54 до 350 тис.га [16, 57].

Ця обставина дає підстави для двох висновків: перший — у найближчий час частка сільськогосподарських земель, що контролюватиметься різними великими компаніями — АПФ, може істотно зрости, й збільшитися в 1,5-2 рази; другий — намагання великого капіталу з інших сфер економіки розширити своє поле діяльності в агробізнесі засвідчує, ймовірніше всього, що нині уже домінуючим мотивом вливання капіталу стає не просто намагання забезпечити себе сировиною (переробний бізнес), одержати преференції, набувши статусу сільськогосподарського товаровиробника, зменшити трансакційні витрати і т.д., а стати власником нині орендованих земель після зняття мораторію на продаж сільськогосподарських ділянок. Аргументом на користь зробленого висновку може слугувати діюча сьогодні практика продажу права оренди землі. Йдеться про те, що великі АПФ, намагаючись залучити під свій контроль дедалі більші масиви землі, тим самим посилили конкуренцію на ринку оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення. Окремі орендарі, що не розраховують на далекі перспективи розвитку свого агробізнесу, стали продавати своє право на орендовані ними землі, причому за досить високою ціною.

Важливо наголосити, що більшість великих компаній інтегрованого агробізнесу планують розширювати, причому істотно, землекористування. Капіталізація сільського господарства через вливання капіталу з інших сфер економіки визначила новий вид бізнесу: продаж доведеного до певного високого рівня розвитку консолідованого аграрного бізнесу іншим заінтересованим компаніям.

Йдеться про те, що такий агробізнес стає товаром, але за умови, що цей специфічний товар має цінність: у нього повинен бути вкладений капітал для формування матеріально-технічної бази, виробничої інфраструктури, логістики. На такий шлях стають непоодинокі компанії, наприклад, голландська фірма NSH, компанія «Приват-Агро». З певних джерел стало відомо, що остання з названих компаній із різних фінансових джерел інвестувала в агробізнес з площею 130 тис. га сільськогосподарських угідь орієнтовно 1,2 млрд. грн. і готова його продати за 2 млрд. грн. у процесі капіталізації переробної промисловості, сільського господарства, інтеграції в агробізнес торговельно-постачальницьких структур значно ускладнюються відносини власності, вибудовуються «піраміди» власності з важко розпізнаваним головним власником, що знаходиться на її вершині. Для прикладу наведемо один реально діючий фрагмент такої піраміди ( Рис.3.2.).

Рис.3.2. Фрагмент реально діючої «піраміди» власності в АПК [17]

Наслідки побудови таких пірамід поки що нелегко передбачити. Потрібний час і аналіз результатів. Очевидним є одне — втрачається прозорість бізнесу.

Прямі і непрямі інвестиції держави на розвиток агропромислового виробництва з кожним роком зростають, але їх обсяг не відповідає оптимальному рівню, який би забезпечив розширене відтворення сільського господарства Здійснюється інтенсивна експансія іноземного капіталу у переробну промисловість, а отже й безпосередньо у сільське господарство. Скажімо, на українському ринку вже розширює свою діяльність датська компанія «Trigor Agri», яка придбала вісім аграрних підприємств і два елеватори, використовує 19,3 тис.га землі, що взяті в оренду на 25 років та ведуться переговори про оренду ще 8,2 тис.га.

Іноземний капітал у будь-якій галузі АПК не повинен, на нашу думку, займати домінуюче становище й тим самим диктувати «правила гри» на внутрішньому ринку та істотно впливати на експортну політику. Друга — помірна присутність іноземного капіталу у вітчизняній економіці, у тому числі й в АПК, є бажаною.

Це зумовлено тим, що вливання цього капіталу супроводжується запровадженням нової техніки, обладнання, сучасних технологій, ефективного менеджменту, нової корпоративної культури. [3, 56]. Інтеграція українського приватного капіталу здійснюється під впливом різних факторів, тому має різні форми.

Набуває значення необхідність утворення вітчизняних ТНК, бо закордонні ТНК орієнтуються лише на високоприбуткові сегменти економіки, що не дає можливості нагромадження капіталу та модернізації економічного комплексу України загалом.

3.2 Рекомендації щодо державної політики регулювання діяльності іноземних ТНК в галузі сільського господарства України

Становлення ринкової економіки в Україні супроводжувалося поступовим приєднанням до світових інтеграційних процесів, значним зменшенням рівня закритості національного господарства, що зумовило відомі позитивні та негативні наслідки. При цьому яскраво проявилися системні деформації, недосконалість структурної побудови економічного устрою, що залишилися нам у спадок.

В умовах глобалізації та інтернаціоналізації економічних відносин розвиток сучасного суспільства характеризується стрімкими змінами структурного й інституційного характеру, що пов’язано з переходом найрозвинутіших країн від індустріального до постіндустріального устрою, який має інше економічне підґрунтя та внутрішню будову. Як наслідок, у національних економічних системах змінюється роль і місце окремих галузей та видів економічної діяльності. Визначальною мірою це стосується аграрного сектора та його окремих складових.

Вітчизняний аграрний сектор, як і інші сфери економіки, знаходиться під безпосереднім впливом глобалізації, адже сільськогосподарська продукція – вагома складова міжнародної торгівлі. Водночас транснаціональні корпорації в українському селі представлені скромно. За рівнем розвитку вітчизняний аграрний сектор відстає від інших країн. У розвинутих країнах вагомих результатів у аграрному виробництві досягнуто, насамперед, за рахунок високого рівня матеріально-технічного забезпечення, комплексу високопродуктивних сільськогосподарських машин і механізмів, широкого застосування новітніх технологій тощо [2, 65].

В Україні найбільш високий рівень концентрації агровиробництва спостерігається в дочірніх підприємствах промислово-фінансових груп та транснаціональних компаній, але робота цих компаній не завжди відрізняється комплексним підходом до проблем села. Приклади найбільш успішного інвестування в аграрному секторі економіки демонструють можливість отримання значного синергічного ефекту, особливо в умовах урбанізованих регіонів.

Створення й функціонування корпорацій в аграрному секторі України сприятиме розвитку середнього малого бізнесу, підвищенню зайнятості, економічному зростанню та оздоровленню економіки в цілому, збільшенню податкових надходжень в бюджет за рахунок розвитку виробництва конкурентноспроможніх товарів, зменшенню залежності від імпорту. Утворення гігантських корпорацій змінює (або може змінити) самі "правила" ринкової гри, принаймні традиційні форми їх сприйняття [19, 125].

Іноді такі зміни сприймаються як природні, наприклад, як наслідок НТП, у зв'язку з необхідністю концентрувати значні ресурси для реалізації великомасштабних виробничо-технологічних проектів, а також у контексті глобальної конкурентної боротьби. Однак трапляються ситуації, коли органи публічної влади втручаються в економічні відносини і приймають рішення примусового характеру щодо обмеження діяльності великих монополій відповідно до діючих у країні законодавчих обмежень. Мета таких обмежень - забезпечення рівних та справедливих умов комерційної діяльності, прав споживачів, запобігання тиску з боку монополій на конкурентів, сприяння розвитку конкурентного середовища.

Практичним втіленням такої ідеології на рівні державної регулюючої політики є антимонопольне законодавство. Прийнята у США доктрина антимонопольного регулювання (в цій країні таке законодавство має назву "антитрестівське" і є особливо розгалуженим) трактує як незаконні цінову дискримінацію, монопольне лідерство в цінах, обмежувальну практику організації збуту тощо. Причому за монополізації ринку більш як на 60% можливою є ліквідація фірми-монополіста.

Найвідоміший у світі приклад антимонопольного регулювання наприкінці 90-х подали США. Йдеться про судові рішення, які зобов'язали провідну компанію у сфері програмних інформаційних розробок Місrosoft; поділити статутний фонд відповідно до двох основних своїх напрямів діяльності. У Німеччині компанія, яка контролює третину обігу на ринку, вважається монополією, до якої можуть застосовуватися суворі санкції. В Японії відповідний індикатор - 50% для однієї або 75% - для двох компаній [3, 57].

Приклади ретельного регулювання з метою забезпечення ефективного конкурентного середовища є методологічно значущими для посттоталітарних країн, які формують ринкову систему і в яких інституційна структура національного господарства, місце суб'єктів економічного життя на ринку не є достатньо чітко визначеними. Антимонопольне законодавство Польщі, Угорщини, Чехії та інших країн регіону Центральної та Східної Європи набуло розгалужених форм.

Процес його формування розпочався у 80-х і тривав протягом 90-х років. В Україні було прийнято закон "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" (1992 рік), спрямований на демонополізацію економіки, всебічну (фінансову, матеріально-технічну, інформаційну, консультативну тощо) підтримку підприємств, що сприяють розвитку конкурентного середовища. Цей закон трактує статус підприємницької структури як монопольний у випадках, коли її частка на ринку перевищує 35%.

Однак, антимонопольне законодавство України є недосконалим і лише частково відповідає світовій практиці. Важливим кроком могла б стати розробка та прийняття Закону "Про конкуренцію", який би відповідав положенням правових документів Європейського Союзу. Прийняття подібного акту сприяє росту довіри іноземних інвесторів до України і приведе антимонопольне законодавство України до норм законодавства Європейського Союзу. Негативні аспекти глобалізації продовольчого ринку вимагають розробки національних захисних механізмів для мінімізації їх впливу. У багатьох розвинутих країнах діють відповідні закони про продовольчу безпеку. В Україні проект закону "Про продовольчу безпеку України" розроблявся двічі - у 2004 та 2005 р. Причому перший варіант проекту виносився Міністерством аграрної політики України на загальне обговорення, а другий, розроблений на виконання відповідного доручення Кабінету Міністрів України, був розглянутий та взятий за основу Верховною Радою України. Проте жоден із зазначених законопроектів до цього часу так і не прийнято [27,188].

Важливим моментом в формуванні політики залучення іноземних інвестицій в Україну та в агропромислову сферу, зокрема, є удосконалення відносин власності та доступ інвестора до природних ресурсів та об'єктів комунальної інфраструктури. Серйозною проблемою відносно власності в Україні є відсутність ринку землі, що не дає можливості українським підприємствам отримувати кредити та інвестиції під заставу землі. Відносини власності, на думку автора, потребують серйозного реформування і прийняття ряду законодавчих актів, зокрема, нового Закону "Про власність", який би регламентував надання гарантій прав власності, а також "Про іпотеку", "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні". Необхідність прийняття нового Закону "Про власність" обумовлена тим, що нинішній Закон України "Про власність" не відповідає вимогам сучасності. Зміни, які відбулись за останні шість років, зокрема, відхід від централізації, поява нових понять в сфері громадсько-правових відносин, прийняття Конституції України потребують нових механізмів та регламентації правових відносин, збільшення ролі інституту приватної власності, в тому числі і на землю, гарантії її недоторканості. Необхідно в законодавчому порядку закріпити права власності на землю для суб'єктів підприємницької діяльності, резидентів і для фізичних осіб гарантій недоторканості прав приватної власності, а також гарантії прав іноземних інвесторів від змін в діючому законодавстві, а також відносно гарантій компенсації з боку держави в разі завдання інвесторам шкоди.

Підвищення конкурентоспроможності аграрного сектора неможливе без державної підтримки, яка має доповнювати ринковий механізм і запобігати негативним наслідкам, пов’язаним з недосконалістю цього механізму. Розроблена структурна схема механізму державної підтримки конкурентоспроможності аграрних підприємств, яка включає в себе забезпечення паритетного розвитку через цінове регулювання, зменшення податкового тиску на товаровиробників, формування повноцінної маркетингової інфраструктури, стимулювання запровадження інноваційних технологій у виробництві [16, 57].

Здійснення узгоджених заходів у напрямку забезпечення конкурентоспроможності аграрного сектора економіки України має відбуватися згідно затвердженої на законодавчому рівні Державної програми. Головною метою реалізації такої Програми є створення в Україні макроекономічного середовища, сприятливого для розгортання ефективного конкурентного змагання між аграрними підприємствами. Між тим, пріоритетне поліпшення використання факторних конкурентних переваг національної економіки та впровадження сучасних засад конкурентоспроможності потребуватиме й додаткових спеціальних заходів, орієнтованих на цілеспрямоване формування конкурентоспроможних ринкових суб'єктів.

В умовах глобалізації та інтернаціоналізації економічних відносин розвиток сучасного суспільства характеризується стрімкими змінами структурного й інституційного характеру, що пов’язано з переходом найрозвинутіших країн від індустріального до постіндустріального устрою, який має інше економічне підґрунтя та внутрішню будову. Як наслідок, у національних економічних системах змінюється роль і місце окремих галузей та видів економічної діяльності. Визначальною мірою це стосується аграрного сектора та його окремих складових.

Сучасна структура вітчизняного аграрного сектора економіки деформована, з переважаючою часткою виробництв із малою або середньою глибиною переробки, що забезпечує їй місце лише на найнижчих щаблях світового господарства. Відповідно, важливим напрямом структурної перебудови аграрної економіки є зміна пропорцій між виробництвом сировинних і споживчих товарів, а також – і сферою послуг.

Підвищення конкурентоспроможності аграрного сектора неможливе без державної підтримки, яка має доповнювати ринковий механізм і запобігати негативним наслідкам, пов’язаним з недосконалістю цього механізму.

Висновки

За результатами дослідження, проведеного у курсовій роботі, можна зробити наступні висновки:

1. В умовах глобалізації світової економіки важливу роль відіграють транснаціональні корпорації (ТНК). Під ТНК розуміються міжнародні фірми, що мають свої господарські підрозділи в двох або більше країнах і управління цими підрозділами здійснюється з одного або декількох центрів на основі такого механізму прийняття рішень, який дозволяє провести узгоджену політику і загальну стратегію, розподіляючи ресурси, технології і відповідальність для досягнення результату - отримання прибутку.

2. Транснаціональні корпорації стали головним суб’єктом руху міжнародних інвестицій, технології та функціонування трансграничного виробництва. Транснаціональна корпорація – це корпорація, що здійснює міжнародне виробництво на основі прямих іноземних інвестицій та має прямий контроль над своїми зарубіжними філіями. Хоча такі корпорації мають всесвітню мережу філій, їх материнська компанія належить капіталу однієї країни.

3. ТНК, володіючи величезними капіталами, проникнули не тільки в економічне життя країн-партнерів, але й у політичне життя суспільства. ТНК здійснюють економічну, фінансову, торгову, технологічну, а на новому етапі і політико-соціальну взаємодію між країнами.

4. Діяльність ТНК принципово змінює картину світу, і тому без урахування цього ми не можемо вивчати процеси, що відбуваються в сучасних економічних відносинах. Можна зробити висновок, що національний капітал здатний витримати конкуренцію з ТНК тільки в тому випадку, якщо він сам структурується в потужні фінансово-промислові утворення, адекватні міжнародним аналогам, і може провадити активну зовнішньоекономічну політику.

5. Необхідний перегляд Україною форм і методів державної підтримки аграрного сектору, зокрема, шляхом концентрації підтримки заходів і впровадження сучасних технологій виробництва конкурентоспроможної продукції з врахуванням вимог СОТ

Дослідивши процес інтернаціоналізації українського бізнесу та можливості створення власних ТНК, можна сказати, що становлення українських ТНК знаходиться лише на початковому етапі, але підґрунтя для створення подібних корпорацій вже існує.

Список використаних джерел

1. Актуальні питання аграрної політики: Збірник робіт. 2003 - 2004. – К., 2004. – 452 с.

2. Актуальні проблеми аграрної реформи в Україні в умовах системної кризи світової економіки. / За ред.. І.Г. Кириленка. – К., 2009. – 135с.

3. Бородіна О.М. Коригування політики державної підтримки сільського господарства України / О.М. Бородіна, О.М. Могильний // Економіка АПК. – 2007. – № 6. – С. 55-61.

4. Власов В.І. Глобалізація і глобальна проодвольча проблема // Економіка АПК. – 2007. - №1. - С.15-22.

5. Гайдуцький А. Інвестиційна конкурентоспроможність як мотиваційний чинник залучення іноземного капіталу //Конкуренція. – 2004. – №5. – С. 26

6. Гайдуцький А. Мотиваційні чинники міжнародних інвестиційних процесів // Фінанси України. – 2004. - №12. – С. 24 – 35.

7. Глобалізація і безпека розвитку: Монографія/ О.Г.Білорус, Д.Г.Лук'яненко та ін..; Керівник авт.. Колективу і наук. Ред.. О.Г.Білорус. - К.: КНЕУ, 2001. - 733 с.

8. Денисенко М.П. Глобалізація та її вплив на інноваційний розвиток України // Проблеми науки. - 2005. - №1. - с. 47-52.

9. Дудар В.Т. Роль ринкових трансформацій аграрного сектора України у формуванні агропродовольчого ринку / В.Т. Дудар // Наука молода. Тернопільський національний економічний університет МОН України. – Тернопіль: ТНЕУ. – 2007. – Вип. 7. – С. 7-10.

10. Дучинська Н. Суперечності і напрямки інвестиційної діяльності транснаціональних корпорацій. // Наука молода. – 2006. - №6. – С.69 – 73.

11. Єфанов В. А. Формування механізмів горизонтальної інтеграції в процесі трансформації госпрозрахункових відносин аграрних підприємств / В. А. Єфанов, І. М. Пономаренко // Збірник наукових праць Харківського національного аграрного університету Вісник ХНАУ. Серія : "Економіка АПК і природокористування". - 2006. - № 1. - С. 117-121.

12. Жук О. Процеси транс націоналізації на сучасному міжнародному ринку. // Науковий вісник НЛТУ України. – 2009. – Вип. 19.5. – С. 166 – 171.

13. Заярна Н. Розвиток транснаціональних корпорацій в умовах глобалізації економіки. // Науковий вісник НЛТУ України. – 2009. – Вип. 19.2. – С. 197 – 202.

14. Зовнішня торгівля України товарами за 2010 рік . [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/

15. Зубець М.В. Сільське господарство світу в умовах глобалізації // Вісник аграрної науки. - 2005. - №10.

16. Кириленко І.Г., Дем’янчук В.В., Андрющенко Б.В. Деякі аспекти державної аграрної політики в Україні в умовах світової фінансової кризи// Економіка АПК. – 2008. - № 11. – С. 4-9.

17. Кобута І.В. Аграрна політика підтримки сільського господарства – нові виклики в зв’язку із вступом України до СОТ// Облік і фінанси АПК – 2008. – № 8. – С.32-39

18. Ковалев Е. Мировая продовольственная проблема: новые аспекты // Международная экономика и международные отношения. - 2003. - №9.

19. Ковтонюк О.В. Особливості міжнародної торгівлі на сучасному етапі та рівень інтеграції України у світовий економічний простір //Наукові праці НДФІ. – 2010 – № 4 (45) – С.92 – 101.

20. Козак Ю.Г., Ковалевський В.В., Кутайні З. та інші. Міжнародні організації: Навч. посібник / За ред. Козака Ю.Г., Ковалевського В.В., Кутайні З. - К.: Центр учбової літератури. - 2007. - 440с.

21. Красноруцький О.О. Концентрація капіталу та розвиток суб’єктів аграрного ринку / О.О. Красноруцький // Матеріали ІІІ Міжнародного Форуму молодих вчених «Ринкова трансформація економіки постсоціалістичних країн: стан, проблеми, перспективи». У трьох томах. Т. 2. – Харків: ХНТУСГ. – 2008. – С.208-209.

22. Лисецький А., Соломко М., Думич І. Аграрний сектор України: адаптивний саморозвиток і глобальні виклики у регіональному вимірі // Економіка України. – 2007. – №11. – С. 56-67.

23. Лопатинський М. Вплив глобалізацій них процесів на розвиток вітчизняного аграрного сектора. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/znpen/2009_5/4.Vpluv%20globalizatsijnyx%20procesiv.pdf

24. Луцький М. Г. Конкурентоспроможність продукції українських корпорацій на міжнародних ринках / М. Г. Луцький, Е. І. Данілова // Інститут економіки і менеждменту : електронне наукове фахове видання. – 2007. – №1. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/ejournals/PSPE/2007-1/Luckiy_107.htm

25. Луцький М.Г.Вплив транснаціональних корпорацій на глобалізацію інноваційних процесів // Формування ринкових відносин в Україні. - 2007. - №4. - с.116-120.

26. Мазур Н.А., Місюк М.В. Конкурентоспроможність виробництва сільськогосподарської продукції та основні напрями її підвищення. //Економіка АПК. – 2007. - № 2. – С. 123-127.

27. Мазуренко О.В. Розвиток інтегрованих формувань в АПК // Економіка АПК. – 2006. – №3. – С. 89-93.

28. Майстро С. Стратегія державного регулювання розвитку агропромислового комплексу України в умовах глобалізації. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/DeBu/2007-1/doc/2/09.pdf

29. Миронюк В.В. Транснаціональні корпорації в системі відносин України з міжнародними фінансовими організаціями // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. праць. – № 46. – Ч.2. – К.: Інститут міжнародних відносин Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, 2004. – С.149–154.

30. Миронюк В.В. Транснаціональні корпорації в системі міжнародних економічних відносин // Зовнішня торгівля: право та економіка. – № 1(13). – К.: Українська академія зовнішньої торгівлі, 2004. – С.66–70.

31. Молдаван Л. В. Організаційні засади забезпечення сталого розвитку сільського господарства: зарубіжний досвід та його адаптація до умов України / Л. В. Молдаван // Збірник наукових праць Уманського державного аграрного університету. – Умань : УДАУ, – 2008. – С. 54–61.

32. Нестеров І. Внесок агропромислових транснаціональних корпорацій у забезпечення продовольчої безпеки України. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/chem_biol/nvnau/2009_142_1/09nig.pdf

33. Нестеров І. Розвиток організаційних структур агропромислових транснаціональних корпорацій. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/chem_biol/nvnau/2010_154_2/10nig.pdf

34. Організаційно-економічні проблеми розвитку АПК та сільських територій / [П. А. Лайко, А. Г. Борщ, І. І. Долженко та ін.]. – К. : Вид-во „Ніч лава”. – 2006. – 448, [39–44] c.

35. Саблук П.Т. Нова економічна парадигма формування стратегії національної продовольчої безпеки України у XXI столітті // Нова економічна парадигма формування стратегії національної продовольчої безпеки України у XXI столітті. – К.: ІАЕ УААН, 2001. – 638 .

36. Саблук П.Т. Україна в міжнародних аграрних відносинах: торговельний аспект // Україна і світове господарство: взаємодія на межі тисячоліть. – К.: Либідь, 2002. – С. 193 –209.

37. Транснаціональні корпорації: навчальний посібник / В.Рокоча, Т65 О.Плотніков, В.Новицький та ін. - К.: Таксон, 2001. - 304с.

38. Фетюхина О.Н. Агропродовольственные рынки в условиях глобализации. – Ростов-на-Дону: Ростиздат, 2008. – 401 с.

39. Формування ринку конкурентоспроможної агропродовольчої продукції: теорія, методика, перспективи: Монографія. – Тернопіль: Економічна думка, 2009. – 246 с.

Додаток 1

Таблиця 1.1Товарна структура зовнішньої торгівлі за 2010 рік [11]