Дипломная работа: Шляхи вдосконалення лісовідновлення і лісорозведення в ДП "Білоцерківське лісове господарство" на засадах екологічно орієнтованого лісівництва

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ ЛІСОВОГО ТА САДОВО-ПАРКОВОГО ГОСПОДАРСТВА

Лісогосподарський факультет

МАГІСТЕРСЬКА РОБОТА

на тему „ Шляхи вдосконалення лісовідновлення і лісорозведення в ДП „Білоцерківське лісове господарство” на засадах екологічно орієнтованого лісівництва”

Виконав М.А. Пічкур

Науковий керівник к. с.-г. наук, проф. В.М. Маурер

КИЇВ – 2008

Зміст

Вступ

Розділ 1. Загальна характеристика ДП „ Білоцерківське лісове господарство ” та району діяльності

1.1 Найменування, підпорядкування та організаційна структура підприємства

1.2 Природно-кліматичні умови

1.3 Рельєф і ґрунти

1.4 Характеристика водоймищ

1.5 Економіка району діяльності

Розділ 2. Програма робіт та основні положення методики досліджень

2.1 Програма робіт

2.2 Основні положення методики досліджень

2.2.1 Закладання пробних площ

2.2.2 Опис насадження

2.2.3 Вибір місця для ґрунтового розрізу

2.2.4 Закладання ґрунтового розрізу

2.2.5 Опис ґрунтового розрізу

2.3 Обсяг виконаних робіт

Розділ 3. Історія та сучасний стан та перспективи лісовідновлення і лісорозведення дуба звичайного

3.1 Історія, сучасний стан та перспективи лісовідновлення і лісорозведення дуба звичайного як головної лісоутворювальної породи Лісостепу України

3.1.1 Біологія та екологія дуба звичайного

3.1.2 Свіжі діброви Правобережного Лісостепу

3.1.3 Історія створення дібров

3.1.4 Культури дуба звичайного в дібровах

3.2 Досвід створення лісових культур в Сквирському лісництві ДП „ Білоцерківське лісове господарство ”

Розділ 4. Ріст та стан культур дуба, зокрема створених посівом і посадкою

4.1 Лісівничо-таксаційна характеристика вивчених культур

4.2 Особливості росту і стану культур дуба створених посівом і посадкою

Розділ 5. Шляхи вдосконалення лісовідновлення і лісорозведення на засадах екологічно орієнтованого лісівництва

5.1 Лісовідновлення на засадах екологічно орієнтованого лісівництва, як основа біологічної стійкості лісів

5.2 Класифікація лісокультурних площ на засадах ЕОЛ як основа для визначення методу заліснення та режиму вирощування і формування деревостанів

5.3 Загальні та зональні вимоги до лісівничо-екологічних методів і прийомів розширеного відтворення лісових ресурсів.

5.3.1 Вимоги до проведення рубок головного користування

5.3.2 Вибір методу відтворення лісових ресурсів

5.3.3 Основні принципи створення і вирощування лісових культур

5.4 Природний метод лісовідновлення дібров В Європі

5.5 Основні напрями та заходи з вдосконалення лісовідновлення дібров, їх обґрунтування та умови застосування

5.6 Основні напрями та заходи з вдосконалення лісорозведення дібров, їх обґрунтування та умови застосування

Загальні висновки та пропозиції

Список використаних літературних джерел

ДодатОк

Вступ

Підвищення продуктивності лісових насаджень – основна проблема, якою займаються лісівники упродовж останніх десятиліть. Особливо гостро це питання стоїть в малолісних районах де ліс має дуже важливе значення. В густо населених районах лісові насадження забезпечують народне господарство не тільки деревиною, харчовими продуктами і лікарською сировиною, але і виконує водорегулюючу, ґрунтозахисну і санітарно-гігієнічну функцію. Враховуючи багатофункціональне значення лісів, появляється необхідність формування високопродуктивних, біологічно стійких насаджень, які дозволять отримати максимум прибутку з одиниці площі, зайнятої лісом. При створенні таких насаджень особливу роль відіграє підбір всіх компонентів лісу з врахуванням умов місцезростання та зони. Створення насаджень оптимального або близького до нього складу можливе при умові детального вивчення біологічних, екологічних і ценотичних особливостей, а також взаємодії деревних рослин при спільному їх рості.

Біологічні і екологічні особливості деревних рослин враховуються при встановленні умов доцільного їх використання. Ценотичні властивості деревних видів визначають конкурентну їх здібність, а також інтенсивність впливу на навколишнє середовище і в першу чергу на грунт. З меліоративною ціллю в лісові культури вводять такі деревні рослини, які сприятливо впливають на головні породи. Взаємодія деревних рослин в лісових насадженнях набуває особливої актуальності, оскільки вона представляє собою синтез біологічних, екологічних і ценотичних особливостей в конкретних умовах. Створення змішаних насаджень, в яких елементи взаємодопомоги будуть перевалювати над антагоністичними проявами можливо лише на основі вивчення взаємодії деревних рослин.

Актуальність роботи визначається зростаючим обсягом створення лісових культур в цілому по Україні і, зокрема, в ДП „Білоцерківське лісове господарство” в т. ч і дуба звичайного.

Метою випускної магістерської роботи є: вивчення досвіду створення лісових культур дуба звичайного в Сквирському лісництві ДП „Білоцерківське лісове господарство” та пошук шляхів вдосконалення лісовідновлення і лісорозведення на підприємстві. Особлива увага зверталася на лісові культури створені посівом жолудя на постійне місце і посадкою сіянців.

Об’єкти дослідження : лісові культури дуба звичайного.

Предмет досліджень : стан лісових культур, ріст в залежності від способу створення, шляхи вдосконалення відновлення дуба звичайного.

Практичне значення одержаних результатів . Результати досліджень за темою магістерської роботи мають неабияке практичне значення оскільки запропоновані рекомендації дозволяють диференційовано, з врахуванням особливостей лісокультурних площ, підійти до питання лісовідновлення відповідно до сучасних вимог.

Випускна магістерська робота містить 78 сторінок друкованого тексту, 10 рисунків, 13 таблиць, додатки.

Ключові слова: дуб звичайний, лісові культури, посів, посадка, екологічно орієнтоване лісівництво, складні рубки.

Розділ 1. Загальна ХАРАКТЕРИСТИКА ДП „Білоцерківське лісове господарство” та району діяльності

1.1 Найменування, підпорядкування та організаційна структура підприємства

Державне підприємство „Білоцерківське лісове господарство” Київського державного лісогосподарського об'єднання „Київліс” організовано з 1936 році і розміщений у південній частині Київської області на території 8-ми адміністративних районів.

Загальна площа держлісгоспу 27359 і а, з яких ліси 1-ої групи становлять 17787 га, або 65% (табл..1.1).

Таблиця 1.1 – Адміністративно-господарська структура

Як видно з наведених в таблиці даних територіально лісгосп розташовано на 8 адміністративних районах, а площа найбільшого лісництва (Сквирського) становить понад 5 тис. га.

1.2 Природно-кліматичні умови

Згідно з лісорослинним районуванням територія державного підприємства належить до зони Лісостепу України.

Клімат району розташування держлісгоспу помірно-континентальний (табл. 1.2).

Зима – нетривала, з частими відлигами. Літо – тепле, з великою кількістю сонячних днів. Середньорічна температура повітря становить +6,7 ⁰ С. Абсолютний максимум температури повітря спостерігається в липні (до +39⁰ С), абсолютний мінімум – в січні (до -36 ⁰ С). Кількість днів зі стійким сніговим покривом становить у середньому 80 днів. Середньорічна кількість атмосферних опадів становить 510 мм, більша частина опадів (371 мм) випадає в теплий період року, тобто з квітня по жовтень, коли вони найбільш необхідні рослинам. Максимум опадів припадає на травень-липень місяці, коли випадають сильні дощі, а в окремі дні і зливи, які супроводжуються сильними грозами. Завдяки відносно рівномірному розподілу опадів у вегетаційний період, посухи в районі розташування держлісгоспу – явище рідкісне.

Напрямком вітрів, що переважають протягом року, є західний.

Кліматичні фактори, котрі негативно впливають на ріст та розвиток деревної рослинності, є:

а) пізні весняні та ранні осінні заморозки, які побивають пагони деревних порід;

б) сухі південно-східні вітри в травні місяці, які інколи викликають значний відпад культур.

Таблиця 1.2 – Кліматичні показники району розташування ДП „Білоцерківське лісове господарство”

1.3 Рельєф і ґрунти

Територія лісгоспу знаходиться на Придніпровському підвищенні, котре має загальний схил на південний схід до ріки Дніпро. Вона розгалужена річковими долинами річок Рось, Росставиці, Роськи, Сквирки і Кам'янки.

Рельєф території досить одноманітній. Північній частині лісгоспу (Сквирське, Білоцерківське, Томилівське і Сухоліське лісництва) характерний відносно рівний рельєф.

Південна частина (Володарське, Кашперівське, Черепинське й Ставищанське лісництва) відрізняється більш хвилястим рельєфом.

За ґрунтовими умовами територію лісгоспу можна розділити умовно на 2 частини:

- до першої частини відносяться ліса Томилівського лісництва та Сухоліського, копрі розміщені на лівому березі річки Рось. Тут в основному переважають дерново-слабопідзолисті супіскові ґрунти. В занижених місцях, біля річки Рось, незначні площі займають перегнійно-глеєві, торф’янисті та іловато-глеєві ґрунти. Переважаючими насадженнями тут є соснові і дубові.

- до другої частини відносять всі решта лісництв, а також частину Томилівського і Сухоліського лісництв. Тут переважають опідзолені чорноземи і темно-сірі лісові ґрунти легко і середньо суглинисті. Ці ґрунти є найбільш плодовитими в лісгоспі і зайняті переважно насадженнями дуба черешчатого, граба, ясеня звичайного. В понижених місцезнаходженнях - перегнійно-глеєві суглинисті ґрунти, де найбільш сприятливі умови для росту і розвитку вільхи чорної.

Помітно виражених ерозійних процесів на території лісгоспу не виявлено.

1.4 Характеристика водоймищ

Територія лісгоспу розташована в басейні річки Рось. Ступінь дренованості району гідрографічною сіткою в цілому можна вважати доброю.

Гідро лісомеліоративні роботи в ліс фонді не проводилися. На сусідніх з лісгоспом землях гідро лісомеліоративні системи відсутні.

Таблиця 1.2 – Характеристика водойм

Процеси заболоченості мають місце в Білоцерківському, Томилівському і Сквирському лісництвах на площі 1,0 тис. га

1.5 Економіка району діяльності

Господарська діяльність направлена на виконання лісозаготівельних, лісовідновних, лісогосподарських та інших заходів з ціллю раціонального використання лісових ресурсів, захисту ґрунту від водної і вітрової ерозії і а охорони навколишнього середовища.

Лісове господарство в економіці району розташування лісгоспу займає провідну позицію. Основний напрямок його розвитку – це комплексне ведення лісового господарства, направлене на раціональне використання лісових ресурсів. Загальна потреба районів в діловій та дров'яній деревині задовольняється місцевими лісами в межах 17%. в тому числі із лісів ліс фонду на 16%.

Сінокоси, які має в лісовому фонді лісгосп використовуються для задоволення потреб підприємства.

Район розташування лісогосподарського підприємства відноситься до сільськогосподарських районів області з високорозвиненою промисловістю.

Провідною галуззю народного господарства є багатогалузеве сільськогосподарське виробництво. Основний напрям сільського господарства – вирощування зернових і технічних культур. Крім того широко розвинене тваринництво м'ясо-молочного спрямування. Провідне місце в промисловості займає харчова по переробці цукрового буряка, м’яса, молока, овочів і фрукті з.

Особливе місце займає продукція хімічної і нафтохімічної промисловості по випуску шин для автомобілів і колісних тракторів.

Лісозаготовки проводить сам лісгосп. Деревообробна, целюлозно-паперова та лісохімічна промисловість розвитку не має.

Випас скотини в лісовому фонді здійснюється на площі 15000 га. З інших видів побічного користування в лісі мають місце: заготівля березового соку, садівництво і бджільництво. Крім того, цехами переробки деревини випускається значна кількість товарів народного споживання.

Мисливська фауна в лісах підприємства представлена наступними видами тварин: лось, косуля, кабан, білка, лис, заєць. Мисливство носить любительський характер. Також ліси лісгоспу виконують природоохоронну, рекреаційну, санітарно-гігієнічну функцію. Вони позитивно впливають на підвищення врожайності, покращує клімат, регулюють, водний режим, застерігають ґрунти від водної і вітрової ерозії, слугують місцем масового відпочинку населення.

Територія розташування лісових масивів Державного підприємства характеризується добре розвиненою сіткою доріг загального користування. Тут проходять залізні дороги широкої колії: Київ-Одеса, (Білоцерківське лісництво), Козятин - Жашків (Кашперівське лісництво), Житомир - Сквира (Сквирське лісництво), Рокитне -Насташка, ( Суполіське лісництво).

Асфальтовані дороги загальнодержавного значення – Київ-Одеса протяжністю 35 км (Томилівське і Ставищанське лісництва), обласного значення – Біла Церква-Тараща протяжністю 35 км (Томилівське лісництво), Біла Церква-Попільня – 42 км, Біла Церква – Тетіїв –5 км (Володарське лісництво), Володарка - Сквира – 33 км (Сквирське лісництво), Ставище - Тетіїв – 45 км (Кашперівське лісництво), Володарка-Ставище – 25 км (Володарське лісництво).

РОЗДІЛ 2. Програма Робіт та ОСНОВНІ положення методики досліджень

2.1 Програма робіт

Лісові культури — це насадження, що закладені сіянням насіння або садінням сіянців, саджанців, живців і кілків при штучному лісовідновленні чи лісорозведенні. Поняття "лісовідновлення" в лісівництві тривалий час асоціювалося лише з природним процесом, штучне поновлення на площах, які звільнилися з-під лісу, а також залісення площ, що раніше не були зайняті лісом, називали лісорозведенням. Тепер під лісовідновленням розуміють процес утворення нового покоління лісу під наметом деревостану, на вирубках, згарищах та інших ділянках, що були раніше під лісом і ґрунт зберіг його властивості.

В природі ліс оновлюється самостійно самосівом (насінням) чи поросллю, кореневими паростками (вегетативно) від материнського деревостану з поступовим відмиранням останнього. При цьому зберігається той же генофонд. Поновлення визначається природою даного складу деревних рослин насадження. Однак людство, користуючись лісом і перш за все деревиною, завдає великої шкоди його екології. На місці вирубок і згарищ змінюється мікроклімат, посилюється освітлення та прогрівання поверхні землі, збільшується швидкість вітру, помітно скорочуються запаси води в поверхневому шарі ґрунту, змінюється кругообіг води тощо. Все це ускладнює і погіршує процес природного відновлення лісів, особливо насіннєвого. З розвитком цивілізації і необачного науково-технічного прогресу величезний вплив людини на природу стає очевидним. Тому в більшості випадків зараз застосовують штучне поновлення лісу, яке передбачає закладання насадження шляхом садіння сіянців, саджанців, живців або сіяння насіння (в теперішніх умовах вкрай рідко). При цьому ліс відтворюється практично завжди іншим генофондом. Відмінність ще й в тому, що штучне поновлення лісу відбувається значно швидше природного, бо вирубки, як правило, закультивовуються протягом двох років, тоді як природне відновлення може розтягнутися на 10 років і більше. Крім того, при штучному поновленні є можливість регулювати склад майбутніх насаджень, висаджуючи садивний матеріал (висіваючи насіння) потрібних видів деревних рослин. При цьому помилка, допущена лісівником при закладанні насадження, може позначитися (виявитися) через кілька десятиріч і навіть сторіччя по тому.

Ось чому одним з головних завдань лісокультурного виробництва є високопрофесійна діяльність та організаційні можливості всього лісокультурного комплексу, починаючи від заготівлі насіння і закінчуючи сіянням та садінням лісу, а також догляд за ним до змикання намету.

Програмою робіт по темі досліджень передбачалось:

- вивчення лісокультурного фонду у Сквирському лісництві ДП „Білоцерківське лісове господарство”;

- розподіл лісокультурного фонду у розрізі схем змішування створюваних культур та розміщення садивних місць в залежності від умов місцезростання;

- вивчення особливостей створення лісових культур дуба в умовах свіжих дібров;

- проведення натурних обстежень лісових культур, закладка пробних площ у насадженнях та їхня детальна таксаційна характеристика;

- порівняння росту культур створених посівом жолудів і посадкою сіянців;

- узагальнення досвіду створення лісових культур у Сквирському лісництві ДП „Білоцерківське лісове господарство”;

- пошук шляхів та подання пропозицій з вдосконалення лісовідновлення і лісорозведення культур дуб звичайного на підприємстві.

2.2 Основні положення методики досліджень

2.2.1 Закладання пробних площ

При дослідженні лісових культур пробні площі закладалися відповідно до загальноприйнятих у лісовій таксації вимог. Пробні площі мали прямокутну форму і розміщувалися у характерних місцях культур. До пробної площі включався повний цикл змішування. Від ріллі, галявини, водойм, та границь інших угідь пробні площі розміщували на відстані, що не перевищує однієї висоти дерев. Довшу сторону пробної площі розміщували вздовж рядів. Була приведена прив'язка пробної площі до квартальної сітки. В натурі пробні площі відмежовувались візирами. З цією метою на деревах, що знаходяться вздовж границь, крейдою наносились мітки.

В залежності від схеми змішування і збереженості дерев на пробній площі знаходилось до 200 дерев досліджуваної породи. Відповідно до вимог по закладці пробних площ їх повинно бути не менше 200.

На пробних площах були зроблені суцільні переліки дерев по породах. Перелік проводили по двох-сантиметрових ступенях, так як середній діаметр насадження перевищував десять сантиметрів.

Після суцільного переліку були визначенні висоти дерев кожної породи незалежно від частки участі її в складі. Висоти визначались висотоміром 10-15 дерев різних ступенів товщини.

Результати вимірів заносились в перелікову відомість і відразу на пробній площі були побудовані графіки висот для кожної породи окремо.

2.2.2 Опис насадження

Після відмежування пробної площі в натурі приступають до її опису. При лісокультурному описі насадження, по можливості, були встановленні способи закладки культур, категорію лісокультурних площ і застосовувану агротехніку. Усі ці відомості були отримані з документів, а також після опитування спеціалістів лісового господарства. Розміщення посадкових місць і схеми змішування були встановленні в натурі шляхом заміру відстаней між рядами та огляду рядів.

2.2.3 Вибір місця для ґрунтового розрізу

При виборі місця для ґрунтового розрізу велику роль відіграє рельєф місцевості, оскільки він впливає на властивості ґрунту. Як правило, грантові розрізи повинні рівномірно розміщуватись на всіх елементах рельєфу, на вододілах, на початку, в середині, в кінці схилу, на рівнині, в долині річок і так далі. Тому він повинен бути розміщеним в найбільш характерному для ділянки місці. Закладати ями біля доріг, просік, на місцях де вивалились дерева, не рекомендується.

2.2.4 Закладання ґрунтового розрізу

При закладанні ями викопується ґрунт довжиною 1,5-2,0 метра, шириною 0,6.-0,8 метра і глибиною 1,0-1,5 метра. Одна із стінок ями повинна бути обернена до сонця ( щоб краще бачити колір ґрунту) і робиться вертикальною. З протилежного боку вертикальної стінки робляться сходинки.

При викопуванні ями ґрунтова маса викидається на довші її сторони. Коли яма готова, лопатою поправляють лицеву її стінку.

2.2.5 Опис ґрунтового розрізу

На вертикальній стінці розрізу виділяються всі генетичні горизонти. По їх гранням на всю ширину стінки розрізу гострим ножем викреслюють лінії. Потім до стінки прикладають метр, суміщають його нульову відмітку з поверхнею ґрунту. Найважливішими морфологічними ознаками, які повинні прийматись до уваги при польових дослідженнях ґрунтів являються: склад ґрунту, колір, щільність, включення і новоутворення, структурність, механічний склад і характер ґрунтоутворюючої породи.

Диференціація ґрунтової площі на окремі її горизонти складає поняття "будову ґрунту." В найбільш поширених типах ґрунтів можуть бути виділенні горизонти: органічний відпад ( підстилка, Н_о ), гумусовий (акумулятивний, НЕ ), елювіальний ( Е ), ілювіальний ( І), і материнська порода (Р).

2.3 Обсяг виконаних робіт

При проведенні досліджень культур створених посівом і посадкою закладено 4 пробних площі в культурах віком від 1 до 9 років. На пробних площах здійснено облік стану і виміри висоти близько 500 сіянців, а також діаметри та прирости для визначення середніх показників.

В чистих і змішаних дубових культурах закладені 4 пробні площі для визначення росту і стану культур. На пробних площах зроблений суцільний перелік дерев по породах з визначенням таксаційних показників насадження.

Розділ 3. Історія та сучасний стан та перспективи лісовідновлення і лісорозведення дуба звичайного

3.1 Історія, сучасний стан та перспективи лісовідновлення і лісорозведення дуба звичайного як головної лісоутворювальної породи Лісостепу України

Площа насаджень дуба становить 2272,8 тис. гектарів. У насадженнях України зустрічається три аборигенних видів дуба – звичайний, скельний і пухнастий. У Західному Лісостепу два перших види формують змішані насадження, в яких внаслідок перехресного запилення утворюються перехідні форми. З цих трьох видів дуба найбільшу площу (біля 95%) займають насадження за участю дуба звичайного, значно меншу (понад 4%) дуба скельного і незначну (до 1%) – дуба пухнастого (Гордієнко, Гордієнко 2005).

3.1.1 Біологія та екологія дуба звичайного

Сучасний ареал дуба звичайного охоплює всю Західну Європу (за винятком більшої частини Піренейського півострова та Скандинавії), Туреччину, Україну, Білорусію, Литву, Латвію, Естонію та значну частину території Європейської Росії. В межах України дуб звичайний в природних насадженнях не зустрічається тільки в безлісному Степу. Не росте він також на солонцях, солончаках і пісках.

Дуб звичайний досягає висоти 40 м і більше, 1,0-1,5 діаметра стовбура. У Бережанському районі Тернопільської області, в селі Рай, є дуб висотою 48 м, стовбур його має діаметр 2,5 м. Зберігся велетенський дуб в урочищі „Холодний яр” біля хутора Буда Чигиринського району Черкаської області. Вік дерева понад 1000 років, висота біля 25 м, окружність стовбура 8,72 м(діаметр – 2,79 м). Він має величезну куполоподібну крону, яка простягається з півночі на південь на 35 м, із заходу на схід на 28 м, площа проекції крони становить понад 769 м² (Кушнір 1996). Дуб звичайний належить до довговічних порід, окремі його дерева доживають до 500-1500 років.

У свіжих дібровах України дуб звичайний починає плодоносити з 10-12 років, якщо дерева його ростуть на вільному місці або на узліссі, і з 20-25 років – у насадженнях. Рясні врожаї в цих умовах спостерігаються через 3-5 років. У цей проміжок часу жолудів іноді зовсім немає.

У змішаних насадженнях дуб має прямий, добре очищений від сучків стовбур і компактну крону.

Дуб звичайний, як і всі види цього роду, належить до теплолюбних рослин. На північному-сході свого ареалу, при зниженні температури повітря до –41-45С він потерпає від зимових морозів, що зумовлює підмерзання гілок і утворення на стовбурах морозобійних тріщин. Він також негативно реагує на весняні заморозки і і часто пошкоджується ними навіть в південній частині свого ареалу. Від осінніх заморозків страждають пагони другого (літнього) приросту.

Дуб звичайний вимагає багато світла.. За вимогливістю до світла він поступається тільки модрині, ясену, осиці, сосні, горіху волоському та чорному. У молодому віці здатний виносити деяке затінення зверху, але дуже короткий час. В дібровах самосів дуба звичайного через 2-3 роки після його появи починає помітно відчувати недостачу світла, не встигає одерев’яніти до морозів і зимою гине (Кощеєв, 1950).

Дуб звичайний росте на досить різноманітних ґрунтах: на сухих кам’янистих схилах гір, на солонцюватих і темно-каштанових чорноземах, скрито-підзолистих, ілювато-перегнійних ґрунтах заплав. Він не мириться тільки з кислими ґрунтами, явно вираженими солонцями і солончаками.

Дуб звичайний відрізняється високою посухостійкістю. Завдяки цій властивості, солестійкості та здатності рости на різних ґрунтах він є цінною і основною породою для степового лісорозведення і лісовідновлення. Добре росте на сирих заплавних ґрунтах і зносить тимчасове (до 1,5 місяців) весняне затоплення коріння.

Фенологічні форми (ранньо- та пізньорозпускаючу) має тільки дуб звичайний. У кінці позаминулого століття було виявлено, що ці форми мають різні екологічні властивості. За даними багатьох дослідників ранньорозпускаюча форма заселяє підвищені, відносно сухі місцеположення, а пізньороспускаюча – понижені, більш вологі і холодні ділянки рельєфу. Подальшими дослідами було доведено, що перша із них більш посухостійка, а друга – волого вибаглива. Рання форма відрізняється і більшою солевитривалістю.

Оскільки дерева пізньої форми позитивно реагують на збільшення вологи ґрунту, культури за його участю слід створювати у свіжих і вологих дібровах і навіть у морозобійних вітрах. Ранньорозпускаючу форму слід вводити в культури на ділянках з обмеженою кількістю вологи в ґрунті (Пятницький, 1955).

3.1.2 Свіжі діброви Правобережного Лісостепу

Найпоширенішим типом лісу в Лісостепу є свіжі діброви (Д₂ ). Вони займають значні площі плато і пологих схилів різних експозицій на Правобережжі і заході лісостепової зони. В них залежно від деревних порід, що формують другий ярус, виділяють свіжі грабові діброви, кленово-липові, берестово-кленові діброви і – від порід першого ярусу – свіжі грабові діброви зі скельним дубом, свіжі грабові бучини.

Великі площі займають свіжі грабові діброви. Тут досить сприятливі умови для росту як дуба і його супутників, так і багатьох цінних екзотів (наприклад, горіхів, бархату амурського тощо).

Корінні насадження мають складну будову: в першому ярусі дуб, ясен з домішкою явора і черешні (на заході регіону); в другому – граб, клени польовий (переважно на заході Лісостепу) і гостролистий, в'яз, липа, груша, яблуня, осика, береза та ін. Деревостани в свіжій грабовій діброві характеризуються високою продуктивністю та якістю деревини.

Підліску у високо повнотних насадженнях немає, а в середньо повнотних, особливо в без грабовому варіанті, його утворюють ліщина, свидина, клекачка, бруслина, глід, калина тощо. Трав'яний покрив представлений широким видовим складом мегатрофів, серед яких найхарактернішими є яглиця, маренка запашна, медунка широколистяна, копитняк, зеленчук, зірочник, дріоптерис чоловічий, осока волосиста, просянка розлога, костриця велетенська, а також такі весняні ефемери, як підсніжник, ряст, анемона та ін.

У Придніпров'ї поширені свіжі грабові діброви із скельним дубом. Вони займають плато або пологі схили з сірими лісовими суглинками і близьким заляганням карбонатів. Дерєвостани двоярусні: в першому ярусі дуб скельний II (І) бонітету з домішкою ясена, в другому – граб з липою дрібнолистою і сріблястою, клен гостролистий і польовий, берека та ін. Підлісок рідкий з ліщини, гордовини, свидини, глоду, на узліссях – з терну, шипшини. Покрив із мегатрофів розвивається переважно на прогалинах.

На сході Придніпров'я за межами ареалу граба переважає свіжа кленово-липова діброва. Займає вона плато і пологі схили на темно-сірих лісових суглинках і глинах. Деревостани двоярусні: в першому ярусі дуб II, рідше І бонітету, другий утворюють липа дрібнолиста, клени гостролистий і польовий, в'язові. Підлісок, як правило, добре розвинутий, представлений ліщиною, бруслиною, кленом татарським, крушиною проносною тощо, а похідні деревостани – чистими порослевими дубняками, липняками, берестянками.

Підліску в зімкнених деревостанах, як правило, немає, при зрідженні верхнього намету він утворюється з ліщини, бруслини, калини, гордовини, клекачки, глоду та ін. У живому покриві переважають мегатрофи, іноді трапляється плющ. Похідні деревостани представлені грабняками.

3.1.3 Історія створення дібров

Деревина дуба звичайного має високі технічні якості, що зумовило створення штучних насаджень ще в ХVІІ столітті. По наказу Петра І в 1696 р. були посіяні жолуді дуба звичайного у відкритому степу біля м. Таганрог. Із цього посіву жолудів з часом утворилася дубовий гай „Дубки”, який проіснував майже 190 років. В 1732 році поміщикам малолісних районів персонально наказувалося розводити на вільних площах дубові, липові, кленові та інші ліси для флоту. В 1732 р. вийшла інструкція „О заводе и о севе для удовлетворения императорского величества флота вновь лесов”.

В ХІХ ст. лісові культури дуба закладаються на великих площах. З 1818 по 1853 р. (за 36 років) В.П. Скоржинський в помісті Трикрати біля м. Вознесенськ Херсонської губернії у відкритому степу заклав 400 га культур. Він організував лісовий розсадник і розробив технологію вирощування посадкового матеріалу в степових умовах. В.П. Скоржинський по праву вважається піонером степового лісорозведення. З 1841 р. почали висівати жолуді на ріллі в Тульських засіках. В 1843 р. було закладено Великоанадольське, а трьома роками пізніше Бердянське лісництво. У Великоанадольському лісництві за 23 роки (1843-1866) під керівництвом В.Є. Граффа у відкритому степу було закладено 140 десятин культур. З 1870 р почали закладати культури в околицях Умані. В 1871 р. Було організоване Міуське, а в 1878 р. – Донське лісництво в області війська Донского. В Донському лісництві за 9 років під керівництвом Ф.Ф. Тіханова закладено 600 десятин культур.

До кінця ХІХ ст. уже накопичився значний досвід по закладці лісових культур у відкритому степу. В другій половині ХІХ ст. були зменшені затрати на їх виробництво.

Удосконалення закладки штучних насаджень дуба в степу за останні 30 років ХІХ ст. пішло по шляху змішування деревних порід в рядах і зменшення відстані між рядами. В 1972 р. Ф.Ф. Тихонов запропонував закладати культури дуба по схемі: в’яз – в’яз – дуб – в’яз – в’яз – ясень – в’яз - в’яз - клен. Цей тип змішування ввійшов в літературу піж назвою „донський” або „тихоновський”. Через декілька років Х.С. Полянський зменшив у два рази число місць, що відведені для в’яза, і культури створювалися по схемі: вяз-дуб-ясень-вяз-клен гостролистий. Цей тип змішування називається „нормальним”. В кінці ХІХ ст. відстані між рядами зменшилася від 2,0 до 1,5 м. В обох типах змішування культури змикалися на 5-7 році, дуб заглушувався в’язом, в чому переконався і сам Ф.Ф. Тіханов. У зв’язку з цим в 1893 році „донський” і „нормальний” типи змішування були відмінені і замість них Г.Н. Висоцький запропонував одно чагарниковий і двох чагарниковий типи змішування. В одно чагарниковому типі деревні породи в рядах висаджувалися по схемі: дуб–чагарник–домішка–чагарник. В двочагарниковому типі між деревними рослинами висаджували по два чагарники по схемі: дуб – дрібний чагарник – середній чагарник – домішка-середній чагарник – дрібний чагарник. В 1895 р. Н.Я. Дахнов запропонував новий тип змішування деревних рослин в культурах і назвав його деревно-тіньовим. В основному варіанті цього типу по одному посадковому місцю відводилося в непарних рядах для сіянців дуба і клена, а в парних рядах – для сіянців ясеня і липи дрібнолистої. Таким чином, в цьому типі змішування дерева головних порід знаходилися в оточенні клена і липи. Розміщення садивних місць приймалося 1,0х1,0 м (Гвоздяк и др. 1993).

На зрубах культури дуба почали створювати з середини ХІХ ст. В Одоевському лісництві Тульських засік жолуді висівали на зрубах з 1848 р., а з 1887 р., – на очікуваних лісосіках під пологом материнського насадження, що надходить в рубки через 1-2 роки. Материнське насадження вирубували зимою по глибокому снігу. З 1874 р. в Одоевському лісництві Тульських засік на свіжих лісосіках відразу після рубки насаджень висаджували сіянці і саджанці дуба. А.П. Молчанов відмічає, що при закладці культур на свіжій вирубці, на якій ще нема природного поновлення, саджанці дуба весною пошкоджуються пізніми заморозками, сильно розвивають бокові пагони і приймають вигляд куща. Крім того верхівкові пагони багатьох дубків пошкоджуються зайцями. На сильних лісосіках інтенсивно розвивається трав’яна рослинність, яка створює конкуренцію сіянцям і саджанцям за вологу. Між тим саджанці дуба, що знаходяться серед зарослі не пошкоджуються заморозками і зайцями. Такі саджанці інтенсивно ростуть у висоту. У зв’язку з цим А.П. Молчанов запропонував висаджувати саджанці дуба не відразу після рубки материнського насадження, а через 2-3 роки, після того як зруб вкриється природним поновленням супутніх порід, яке досягне до того віку висоти біля 1 м. Робота по догляду за висадженими саджанцями полягала в тому, що верхівки саджанців звільнялися зверху від затінення. З цією метою на 2-3 рік навкруги саджанців дуба видаляли все, що затіняло їх зверху. З часом ці круги розширювалися і поступово утворювали суцільні коридори вздовж рядів. При такому догляді саджанці дуба мають добри притінення з боків, а верхівки їх постійно освітлені. Такий спосіб закладки культур на лісосіках отримав назву „коридорний спосіб Молчанова”.

В середині 90-х років ХІХ ст. лісничий Крюківського лісництва Тульських засік В.Д. Огієвський прийшов до висновку, що закладка культур в лісосіках через 2-3 роки після рубки насадження має свої негативні наслідки. На його думку виникла необхідність в такому способі закладки культур, який не залишав дуб без підгону і дозволяв заліснювати лісосіки відразу після рубки материнського деревостану. Таким способом В.Д. Огієвський вважає закладку культур густими місцями. Для цього на 1 га він розміщував 200 ділянок площею 2 м² (2,0х0,1 м). На кожній площадці висівав 50-100 жолудів або висаджував 25-50 саджанців дуба у віці 1-2 років. Таке густе розміщення сіянців або саджанців дуба захищає їх від пізніх весняних заморозків і попереджує розростання трав’янистої рослинності з першого року, а в майбутньому створює добре затінення з боків. Головна переваг густої культури дуба, як відмічав В.Д. Огієвський, полягає в тому, що серед декількох десятків рослин дуба можна буде отримати одне саме краще дерево. По даним В.Д. Огієвського дуб в густих культурах проявляє кращий ріст ніж в коридорах. В 13 років дерева дуба в густих культурах досягли висоти 3,58 м, в коридорах – 2,07 м. В 1909 році В.Д. Огієвський прийшов до висновку, що на кожну площадку достатньо висаджувати по 25 сіянців або висівати по 50 жолудів.

Таким чином за 290 років з початку закладки культур дуба був накопичений значний досвід по створенню і вирощуванню дубових насаджень, який базувався на великій кількості практичних досліджень За цей період створено багато високопродуктивних насаджень, частина яких збереглася і на даний час (Гордиенко и др. 1993).

3.1.4 Культури дуба звичайного в дібровах

Лісівнича наука і віковий виробничий досвід виробили кілька способів створення дубових культур: часткові, суцільні і попередні. Найпоширенішим способом створення дубових культур, зокрема в Лісостепу, є часткові культури на суцільних лісосіках. Створення суцільних культур вимагає корчування лісосік у дібровах Лісостепу й Полісся, що порушує і погіршує фізичні властивості ґрунтів, передусім їх верхнього горизонту. При суцільному обробітку ґрунту значною мірою руйнується типова для лісу ніздрювата структура ґрунту, що призводить до порушення його теплового, водного і повітряного режиму. Природа деревних рослин потребує збереження специфічної структури лісових ґрунтів і обов'язкової наявності на них лісової підстилки.

Поверхневі шари ґрунту, вкриті лісовою підстилкою, характеризуються значно нижчою температурою, більшою кількістю вологи, хорошим розвитком ґрунтових мікроорганізмів і ростом кореневих систем дерев. На розкорчованих лісосіках після тимчасового сільськогосподарського користування фізичні властивості і родючість ґрунтів (зокрема, сірих лісових) ще більше знижуються. Дослідження, проведені Червоно-Тростянецькою лісовою дослідною станцією, свідчать, що лісові культури, створені на площі після тимчасового сільськогосподарського користування у дібровах лівобережного Лісостепу, мали набагато гірші показники росту, ніж такі самі культури на не розкорчованій лісосіці. Хоч у молодому віці (до 15 років) вони росли інтенсивно, у 25-річному віці показники росту значно сповільнилися, а у 35 років приріст по висоті вже був удвічі меншим, ніж у культурах на не розкорчованих лісосіках. Негативний вплив корчування лісосік і тимчасового сільськогосподарського користування у дібровах перестає відчуватися лише через 70-80 років, коли порушений ґрунт відновлює свою родючість. При створенні часткових культур на не розкорчованих лісосіках не руйнується будова верхніх шарів лісового ґрунту не знижується його родючість.

Висока ефективність часткових культур (більша продуктивність, менша вартість і трудомісткість), дають підстави віддавати їм перевагу при штучному відновленні лісосік.

Способи штучного відновлення дуба на лісосіках бувають різними. Вони залежать від давності зрубу, поновлення супутніх порід, їх висоти, зімкнутості, розташування тощо. На зрубах із рівномірним розподілом самосіву супутніх порід для здешевлення виробництва культур доцільно застосовувати садіння або посів дуба рядами. При значній висоті супутніх порід прорубуються коридори, в яких рядами чи площинами висаджуються сіянці або висіваються жолуді дуба.

На лісосіках із нерівномірним розміщенням поновлення супутніх порід дуб вводиться біогрупами. При такому розташуванні молоді дерева успішно протистоять бур'янам, другорядним деревним породам і чагарникам, а також несприятливим кліматичним умовам. Коридорний спосіб дубових культур вперше розробив видатний лісничий А.П. Молчанов, а спосіб густої культури місцями – В.Д. Огієвський (Вакулюк, Самоплавський, 1998).

У найбагатших (ясеневих) типах дібров доцільно створювати лісові культури з двома головними породами – дубом і ясенем. Ясен – типова порода змішаних насаджень. Він росте як домішка у складних насадженнях дібров. Серед інших порід ясен найвимогливіший щодо ґрунту і тому сильніше реагує на погіршення ґрунтових умов. Але в оптимальних для нього умовах ясен росте швидко. Він має потужну поверхневу кореневу систему, яка дає змогу інтенсивніше поглинати поживні речовини й вологу, що призводить до висушення верхнього шару ґрунту і погіршує умови росту інших порід.

Пригнічення дуба ясеном у змішаних дубово-ясеневих насадженнях А.І. Ахромейко пояснює різним розвитком у них фізіологічно активного коріння. Він вважає, що за потужністю кореневих систем дуб займає одне з перших місць серед деревних порід, тоді як за ступенем розвитку фізіологічно активного коріння переважає ясен звичайний. В результаті більшого поглинання ясеном поживних речовин він розвивається краще. Це свідчить про високу конкурентну здатність ясена, що необхідно враховувати при створенні дубово-ясеневих культур. Проте порівняно з дубом він не дуже стійкий до посушливих умов і морозів, що помітно послаблює його позиції у насадженнях, розташованих у таких кліматичних умовах. Отже, частку ясена у дубово-ясеневих насадженнях потрібно обмежувати і в подальшому регулювати рубками догляду. Досвід свідчить, що значна частка ясена в дубово-ясеневих культурах негативно позначається на рості не тільки дуба, а й самого ясена. В насадженнях із перевагою ясена відбувається задерніння ґрунту, внаслідок чого ясен відчуває нестачу вологи, втрачає стійкість і зріджується. Домішка ясена не повинна перевищувати 25-30%, а в найбільш сприятливих умовах 35-40% (Вакулюк, Самоплавський, 1998).

Враховуючи взаємозв'язок ясена з іншими породами, зокрема з дубом, а також вплив його на ґрунтові умови, багато дослідників вважають, що оптимальна кількість ясена в дубово-ясеневих насадженнях має досягати 20-30%. Д. Д. Лавриненко зазначав, що продуктивність дубово-ясеневих культур визначає в основному не стільки кількісне співвідношення дуба та ясена, скільки наявність чи відсутність добре сформованого другого ярусу з тіньових порід.

Поряд із частковими культурами в лісогосподарській практиці велику роль відіграють суцільні культури дуба. Вони створюються на не залісених лісосіках, галявинах, а також на площах, що вийшли з-під сільськогосподарського користування. Культура дуба на безлісних площах значно складніша, ніж на площах, вкритих поросллю деревних і чагарникових порід. Тут потрібно створити умови, подібні до умов лісосік, вкритих поросллю, що активізують ріст дуба. Це досягається насадженням змішаних культур, домішкою до дуба різних деревних порід з урахуванням їх лісівничих особливостей, впливу на ґрунт і на головну породу.

До дуба можуть бути домішані як супутні, так і головні породи, що мають приблизно однаковий з дубом розмір. Для підвищення продуктивності й біологічної стійкості дубових насаджень необхідно передбачати також уведення до їх складу чагарників, домішка яких особливо необхідна при лісорозведенні в Степу. У степових районах культури створюються шляхом змішування дуба з тіньовитривалими деревними породами і чагарниками. Ці породи добре затінюють ґрунт, перешкоджають розростанню степових трав. Вони є для дуба підгоном та надійним захистом у перші роки росту. Пізніше супутні породи сприяють формуванню повно деревних, очищених від сучків стовбурів дуба.

У відповідних кліматичних варіантах дібров крім ясена в культури дуба доцільно вводити такі головні породи, як бук, модрину, смереку, ялицю, явір, клен гостролистий. Вони як домішка входять до складу верхнього ярусу насаджень і підвищують не тільки продуктивність, а й якість деревостанів.

Підвищенню продуктивності дубових культур сприяє домішка черешні й береки, які, незважаючи на їх інтенсивний ріст у молодому віці, не пригнічують дуб. Це дає підстави широко застосовувати черешню й береку в культурах дуба, де кліматичні і лісо рослинні умови сприяють їх росту.

Вибір головних і супутніх порід для змішування з дубом має важливе значення. Взаємодія їх може бути різною, і завдання полягає насамперед в тому, щоб не допустити несприятливого впливу. Крім ясена, який у певних умовах може пригнічувати і витісняти дуб із першого ярусу, не можна домішувати у великій кількості ільмові породи. Вони швидко ростуть і глушать дуб у молодому віці. їх рекомендується вводити в культуру дуба у кількості, що не перевищує 10-15%. З цієї самої причини зовсім непридатна як домішка біла акація.

Досліди і виробничі насадження свідчать, що дуб погано росте і при змішуванні його з березою і тополею. З цими породами може бути допустимим лише групове змішування, а не рядами і не в рядах. Бажаними супутниками дуба вважаються липа, клен польовий і гостролистий, граб, груша лісова, яблуня (Генсирук, 2002).

Як уже зазначалося, культури дуба можна створювати шляхом посадки сіянців і посівом жолудя. Посадкою сіянців полегшується створення культур, оскільки вони вже мають певні розміри надземної частини і кореневої системи. В перші роки життя такі рослини легше конкурують з трав’янистою рослинністю за поживні речовини. Тому за останні 70-80 років в зонах з достатньою кількістю вологи культури дуба створюють посадкою сіянців на постійне місце. Але важливою умовою при цьому є підрізування кореневої системи сіянців під час вирощування в розсадниках, що дуже рідко проводиться.

Сіянці дуба, як відомо, в перші роки життя інтенсивно розвивають стрижневий корінь, довжина якого значно перевищує розміри наземної частини. Так в розсаднику Полтавської області при посіві жолудів довжина стрижневого кореня досягла на 23 день 30 см, через 5 місяців – 165 см, в двохрічному віці – 207 см.

При посіві жолудів на постійне місце у дерев дуба формується стрижневий корінь, який вертикально заглиблюється в ґрунт. У 15-річних дерев бокові корені відходять від стрижневого по всій його довжині. Товщина стрижневого кореня значно перевищує бокові. Посадка сіянців на постійне місце (з підрізкою коренів в розсаднику) супроводжується утворенням у саджанців декількох якірних коренів, які мало чим відрізняються від бокових. Якірні корені на глибині 0,9-1,2 м згинаються і далі розповсюджуються в горизонтальному напрямку. Основна маса бокових коренів знаходиться на глибині 40 сантиметрів. Отже, при посіві жолудів формується глибинна коренева система, а при посадці сіянців – коріння знаходиться у верхніх горизонтах ґрунту (Гордієнко та ін. 1995 ).

Слід підкреслити, що в період масового всихання насаджень дуба, яке спостерігалося в сімдесяті роки минулого століття, постраждали культури дуба, які створювалися посадкою сіянців на постійне місце. Культури дуба, які створювалися посівом жолудів, виявилися стійкими проти несприятливих кліматичних та інших факторів. Отже, посів жолудів на постійне місце формує біологічно стійкі насадження.

Лісівниками вироблено різноманітний породний склад лісових культур у дібровах і схеми змішування цих порід. Усі вони мають єдину мету: створити якнайкращі умови для росту дуба, забезпечити його необхідну участь у складі деревостану на всіх стадіях росту.

3.2 Досвід створення лісових культур в Сквирському лісництві ДП „Білоцерківське лісове господарство”

На даний час лісокультурний фонд у Сквирському лісництві представлений свіжими зрубами, які виходять з-під суцільних лісосічних та лісовідновних рубок.

Можна виділити три основні способи створення лісових культур – посівом, посадкою і комбіновано. При комбінованому способі створення культур дув звичайний вводиться посівом, а супутні породи посадкою сіянців.

Основним способом підготовки ґрунту під лісові культури є прокладка борозен. Отже, обробіток ґрунту частковий.

Посадка культур здійснюється вручну під меч Колесова, а посів проводиться під сапку з розрахунку по три жолуді в кожну лунку.

Догляд за лісовими культурами згідно матеріалів лісовпорядкування пропонується проводити 11-кратний на протязі 5 років. В перший рік – 4 догляди, в другий – 3, в третій – 2, та четвертий та п’ятий – 1 догляд.

Догляд в міжряддях культур проектується механізований культиватором КЛД-1,7.

Доповнення в створених лісових культурах проводиться вручну стандартними сіянцями, при відпаді культур більше 15 відсотків.

Як видно з таблиці 3.1, за останні 6 років (з 2002 по 2007) у Сквирському лісництві створено 92,8 га культур, що в середньому складає 15,5 га за рік. Як уже було сказано вище основним способом обробітку ґрунту під лісові культури є прокладка борозен плугом ПКЛ-70.

Таблиця 3.1 – Лісові культури, створені в Сквирському лісництві ДП „Білоцерківське лісове господарство”

Незважаючи на те, що в лісництві є в наявності різні типи умов місцезростання, лісові культури за останні 6 років створювали тільки в свіжих дібровах (табл. 3.2).

Таблиця 3.2 – Розподіл площі створених лісових культур з 2002 по 2007 рік за типами умов місцезростання

Початкова густота лісових культур, що створюються в лісництві залежить від біологічних особливостей культивуємих порід, типу лісо рослинних умов, способу створення культур, виду садивного матеріалу, кількості та якості природного поновлення головних та супутніх порід, можливості здійснення ефективних доглядів за лісовими культурами. Як видно з таблиці 3.3, при створенні культур переважають схеми розміщення садивних місць 2,5х0,6 та 6,0х0,5. Перша більш властива при створенні лісових культур на площах без природного поновлення, а друга при створенні лісових культур на площах з наявним природним поновленням. Таке розміщення садивних місць дозволить швидко зімкнутися культурам в ряду і в міжряддях, що сприятиме створенню високопродуктивних насаджень і гарно очищених від сучків стовбурів.

Таблиця 3.3 – Розподіл площі створених лісових культур з 2002 по 2007 рік за розміщенням садивних місць

В залежності від наявного природного поновлення створюються або чисті культури дуба, або вводяться супутні породи. Розподіл створених культур за схемами змішування наведені в таблиці 3.4.

Таблиця 3.4 – Розподіл площі створених лісових культур з 2002 по 2007 рік за схемами зміщування

Отже, як видно з даної таблиці, найбільш часто створюються чисті дубові культури. На цих ділянках вже є природне поновлення супутніх порід, які створять „шубу” для культур дуба.

У розрізі способів створення культур, як видно з таблиці 3.5, переважає посів жолудів на постійне місце.

Таблиця 3.5 – Розподіл площі створених лісових культур з 2000 по 2005 рік за способом створення

Створення лісових культур посівом дозволить нам в майбутньому отримати високопродуктивні, біологічно стійкі насадження, які мало чим відрізнятимуться від природних.

Розділ 4. Ріст та стан культур дуба створених посівом і посадкою

4.1 Лісівничо-таксаційна характеристика вивчених культур

Пробна площа 1.

Пробна площа розташована в кв. 37 в. 4 Сквирського лісництва ДП „Білоцерківське лісове господарство”.

По умовах місцезростання ділянка відноситься до свіжих дібров (Д₂ ). ґрунт темно-сірий лісовий, середньо суглинистий. Рельєф рівнинний. Трав’яний покрив, крім наявної злакової рослинності, представлений і типовими для даних умов місцезростання видами – переліска багаторічна, копитняк європейський, зірочник.

Площа виділу 3,0 га, площа проби 0,0250 га.

Пробна площа закладена в культурах дуба звичайного з липою дрібнолистою. Пробна площа включила повну схему змішування. Облік дерев проводився по рядах. Під час обстеження культур біло обміряно 100 дерев дуба і 100 дерев липи. Результати переліку наведені в додатку.

При створенні лісових культур була передбачена схема змішування 1рДз1рЛп та розміщення посадкових місць 2,5х0,5 м.

На час обстеження вік культур складає 9 років.

Культури створювалися комбінованим способом. Дуб вводився посівом по три жолуді в кожну лунку, а липа – посадкою сіянців. Потрібно відразу відмітити, що в 1998 році на ділянці пройшла низова пожежа. При цьому дуб постраждав набагато менше, ніж липа. Липа утворила зі сплячих бруньок багато пагонів і зараз досить важко виділити серед них лідерний.

Збереженість культур на даний час становить 95% у дуба і 86% у липи. Стан культур як дуба так і липи добрий. За минулий рік більшість (біля 90%) обстежених екземплярів дуба дали по два прирости. У липи хоча спостерігається по одному приросту, та все ж він досить значний. Це свідчить про те, що липа добре відновилася, незважаючи на перенесену пожежу. На даний час культури повністю зімкнулися в рядах.

Якщо розглядати середні показники цих культур (табл. 4.1), то видно, що середня висота дуба складає 2,46 м, а приріст за останній рік – 54 см; у липи – 1,85 м і 50 см відповідно.

Пробна площа 2.

Пробна площа розташована в кв. 33 в. 1,2 Сквирського лісництва ДП „Білоцерківське лісове господарство”. Площа виділу 4,4 га.

По умовах місцезростання ділянка відноситься до свіжих дібров (Д₂ ). ґрунт темно-сірий лісовий, середньо суглинистий. Рельєф рівнинний. Трав’яний покрив представлений переважно злаковою рослинністю, але на ділянці присутня також суниця лісова, переліска багаторічна, зірочник.

Пробна площа закладена в чистих культурах дуба звичайного. Облік проводився по рядах. Під час обстеження культур було обміряно 100 сіянців дуба. Результати переліку сіянців наведені в додатку.

При створенні лісових культур була передбачена схема змішування 1рДз та розміщення посадкових місць 4,0х0,5 м. Дана схема розміщення садивних місць обумовлена тим, що на ділянці є природне поновлення ясена, береста, груші, липи висотою 0,5-1,0 м.

На час обстеження вік культур складає 2 роки.

Культури створювалися посівом жолудя на постійне місце. На даний час збереженість культур на даний час становить 94%. Стан 75% сіянців дуба добрий, у них закладена верхівкова брунька, мають гарний приріст у висоту, відсутні ознаки ураження хворобами. Частина сіянців у зимовий період була пошкоджена зайцем. Середня висота сіянців складає 25 см, а приріст за останній рік – 15,3 см.

Для вивчення розповсюдження кореневих систем сіянців дуба в культурах, що створені посівом, було розкопано кореневу систему сіянця наземна частина якого мала висоту 40 см. Довжина кореневої системи склала 115 см (не виключно, що частина кореня все таки залишилась в ґрунті). Починаючи з 20 см стрижневого кореня починають розвиватися бокові корінці в загальній кількості 6 шт. По всій довжині стрижневого і бокових корінців ідуть всисні корінці. Така потужна коренева система двохрічного сіянцю свідчить про здатність забезпечити інтенсивний ріст молодої рослини поживними речовинами і вологою, а в майбутньому – біологічно стійку рослину.

Пробна площа 3.

Пробна площа розташована в кв. 33 в. 14 Сквирського лісництва ДП „Білоцерківське лісове господарство”. Площа виділу 2,0 га.

По умовах місцезростання ділянка відноситься до свіжих дібров (Д₂ ). ґрунт темно-сірий лісовий, середньо суглинистий. Рельєф рівнинний. Трав’яний покрив представлений переважно злаковою рослинністю, бур’янами, присутня також суниця лісова, зірочник.

Пробна площа закладена в культурах дуба звичайного з горіхом чорним. Облік проводився по рядах. Під час обстеження культур було обміряно 100 сіянців дуба. Результати переліку сіянців наведені в додатку.

При створенні лісових культур була передбачена схема змішування 5рДз3рГч та розміщення посадкових місць 3,0х0,5 м.

На час обстеження вік культур складає 1 рік.

Культури створювалися посадкою самосіву дуба на постійне місце. Самосів брався з найближчого насадження і вік його складав 1-2 (дуже рідко 3) роки. Горіх чорний вводився посівом на постійне місце горіхів. На даний час збереженість культур на даний час становить 86%. Стан 55% сіянців дуба добрий, у них закладена верхівкова брунька, мають гарний приріст у висоту, відсутні ознаки ураження хворобами. Інша частина сіянців у зимовий період була пошкоджена зайцем, має всохлу вершинку. Середня висота сіянців складає 34 см, а приріст за останній рік – 12,4 см.

Для вивчення розповсюдження кореневих систем сіянців дуба в культурах, що створені посадкою, було розкопано кореневу систему чотирьох сіянців. У першого сіянця присутній тільки один боковий корінець на місці зрізу стрижневого кореня і загальний стан його поганий. У другого викопаного сіянця бокових коренів на місці зрізу взагалі не утворилося і на нашу думку він взагалі загине в цьому вегетаційному періоді. Два інші сіянці мали по 6 і 8 бокових корінці на місці зрізу, які були вкриті кореневим волосками. Їхні кореневі системи ідуть в шарі ґрунту до 25 см. Загальний стан даних сіянців задовільний. Порівняння кореневих систем викопаних сіянців з пробної площі 2 і 3 зображена на рис. 4,3. Наочно видно, що сіянець отриманий шляхом посіву жолудя на постійне місце має значні переваги над рослинами висадженими в культури.

Пробна площа 4.

Пробна площа розташована в кв. 34 в. 1 Сквирського лісництва ДП „Білоцерківське лісове господарство”. Площа виділу 5,0 га.

По умовах місцезростання ділянка відноситься до свіжих дібров (Д₂ ). Грунт темно-сірий лісовий, середньо суглинистий. Рельєф рівнинний. Трав’яний покрив представлений переважно злаковою рослинністю, але на ділянці присутня також суниця лісова, переліска багаторічна, зірочник.

Пробна площа закладена в чистих культурах дуба звичайного. Облік проводився по рядах. Під час обстеження культур було обміряно 60 сіянців дуба. Результати переліку сіянців наведені в додатку.

При створенні лісових культур була передбачена схема змішування 1рДз та розміщення посадкових місць 2,5х0,5 м. На ділянці є природне поновлення клена, ясена, береста, верби, липи висотою близько 1 м.

На час обстеження вік культур складає 4 роки.

Культури створювалися посівом жолудя на постійне місце. На даний час збереженість культур на даний час становить 96%. Стан сіянців дуба добрий, у них закладена верхівкова брунька, мають гарний приріст у висоту, відсутні ознаки ураження хворобами. Середня висота дуба складає 67 см, а приріст за останній рік – 23 см.

Для вивчення розповсюдження кореневих систем сіянців дуба в культурах, що створені посівом, було розкопано кореневу систему двох рослин. Наземна частина обох екземплярів мала висоту 45-50 см. Довжина кореневої системи склала більше 1,60 м (частина кореня все таки залишилась в ґрунті). По всій довжині стрижневого кореня ідуть бокові корінці, на яких розміщена велика кількість всисних корінців. Потужна коренева система свідчить про здатність забезпечити інтенсивний ріст молодої рослини поживними речовинами і вологою, а в майбутньому – біологічно стійку рослину. Отже вже в 4-річному віці культури створені посівом жолудя на постійне місце опановують двохметровий горизонт ґрунту. Це дозволяє їм бути конкурентоздатними з трав’янистою рослинністю, супутніми породами, бути стійкими до хвороб і несприятливих факторів середовища.

Характеризуючи культури дуба створені посівом і посадкою можна зробити такі висновки:

- культури створені посівом, навіть у 9-річному віці, мають більшу збереженість у порівнянні з культурами, що створені посадкою;

- загальний стан культур створених посівом кращий у порівнянні з висадженими рослинами;

- приріст у висоту культур створених посівом більший у порівнянні з культурами створеними посадкою;

- кореневі системи висіяних культур уже в 2-річному віці опановують значну глибину ґрунту, що значно підвищує їх біологічну стійкість.

Пробна площа №5

Розташована в кварталі 36 виділ 12 Сквирського лісництва ДП „Білоцерківське лісове господарство”. Площа ділянки – 1,4 га. Площа пробної площі -0,18 га. Рельєф ділянки - хвилястий.

Категорія лісокультурної площі - зруб. Кількість пнів на 1 га. до 450 шт.

Тип ґрунтів – темно-сірі опідзолені на лесі. Тип умов місцезростання – Д₂ .

Трав'янистий покрив рідкий, розташований по ділянці куртинами. Серед злаків переважає м’ялиця лісова, поодиноко зустрічається копитень європейський та маренка запашна. В підліску переважають ліщина звичайна та бузина чорна висотою до 4,0 м. Серед підросту переважають граб звичайний, клен гостролистий та липа дрібнолиста, зрідка зустрічається ясен звичайний. Розташовані по площі куртинами середньої гущини, висотою до 4 м.

Суцільні культури дуба було створено посівом жолудя навесні 1967 року. Відстань між рядами – 3,0 м, крок у ряду – 0,7 м. Обробіток ґрунту - частковий, смугами. Агротехнічні догляди за ґрунтом полягали в прополюванні бур'янів та розпушуванні ґрунту сапками упродовж 4 років. Всього на ділянці було проведено 14 доглядів.

У 39-річному віці насадження зростає за І бонітетом та має такі середні таксаційні показники: по дубу звичайному висота 15,2 м, діаметр 16,5 см, повнота 0,75, кількість дерев на 1 га – 969 шт., запас стовбурної деревини на 1 га – 150 м³ . Склад деревостану - 10Дз.

Пробна площа №6

Розташована в кварталі 5 виділ 10 Сквирського лісництва ДП „Білоцерківське лісове господарство”.

Площа ділянки 4,1 га. Площа пробної площі 0,168 га. Рельєф ділянки - хвилястий.

Категорія лісокультурної площі – зруб, кількість пнів на 1 га. – 370 шт. Тип ґрунтів – темно-сірі опідзолені на лесі.

Тип умов місцезростання – свіжа діброва.

Трав'янистий покрив на ділянці рідкий, розташований на площі нерівномірно. У трав'янистому покрові переважають злаки – грястиця збірна, костир м'який та собача кропива, які зростають куртинами. Підлісок рідкий, із ліщини звичайної та бузини чорної. Його висота до 3,0 м. Серед підросту переважають граб звичайний, клен гостролистий та липа дрібнолиста, їхня висота сягає 5 м. Підріст, розташований по ділянці рідкими куртинами.

Часткові культури дуба на цій ділянці було створено стандартними сіянцями навесні 1967 року. Відстань між рядами – 4,0 м. Крок садіння у ряду – 0,7 м. Обробіток ґрунту – частковий, смугами на глибину 18 см. Садіння вручну під меч Колєсова. Агротехнічні догляди за ґрунтом полягали в прополюванні бур'янів та розпушуванні ґрунту сапками упродовж 4 років. Всього на ділянці було проведено 14 доглядів.

У 39-річному віці насадження зростає за II бонітетом та має такі середні таксаційні показники: по дубу висота – 13,0м, діаметр - 15,0 см, повнота 0,70 одиниць, кількість дерев на 1 га. – 887 шт., запас стовбурної деревини -115 м³ на 1га; по грабу звичайному - висота - 12,4 м, діаметр - 12,0 см, повнота 0,04 одиниць, кількість дерев на 1 га - 50 шт.; запас стовбурної деревини – 5 м³ . Склад деревостану – 10Дз+Гз

Пробна площа № 7

Розташована в кварталі 10 виділ 2 Сквирського лісництва ДП „Білоцерківське лісове господарство”.

Площа ділянки 3,3 га. Площа пробної площі 0,45 га. Рельєф ділянки – хвилястий. Категорія лісокультурної площі – зруб. Тип ґрунтів – темно-сірі опідзолені.

Тип умов місцезростання – свіжа діброва (Д₂ ).

Трав'янистий покрив середньої густоти, нерівномірно розташований по площі. В ньому переважають злаки – костриця, грястиця збірна, зірочник злаковий, просянка розлога та медунка лікарська.

Підлісок середньої густини, складається із ліщини звичайної та бузини чорної розташований по площі куртинами. Їхня висота не перевищує 6,0 м. Підріст також розташований по площі куртинами і складається із дуба звичайного, граба звичайного, клена гостролистого та липи дрібнолистої, одиночно зустрічається осика. Висота підросту не перевищує 10 м.

Часткові культури дуба на цій ділянці було створено весною 1941 року посадкою сіянців під лопату. Обробіток ґрунту здійснювався вручну мотикою, смугами завширшки 0,3м на глибину 15 см. Віддаль між рядами 4,0 м. Крок садіння у ряду 0,5 м.

Догляди за сіянцями дуба полягали в прополюванні трав, обрубці гілля та вирубуванні порослі, яка заважала росту дубків упродовж перших 6 років.

У 65-річному віці насадження зростає за II бонітетом та має такі середні таксаційні показники: по дубу висота – 20,7 м, діаметр – 25,4 см, повнота 0,35, кількість дерев на 1 га. – 198 шт., запас стовбурної деревини на 1 га. – 124 м³ ; по клену гостролистому: висота – 20,1 м, діаметр - 23,5 см, повнота – 0,26, кількість дерев на 1 га. – 213 шт., запас стовбурної деревини на 1 га. – 93 м³ . Склад деревостану – 6Дз4 Клг.

Пробна площа № 8

Розташована в кварталі 13 виділ 2 Сквирського лісництва ДП „Білоцерківське лісове господарство”.

Площа ділянки – 19,6 га. Площа пробної площі – 0,15 га.

Рельєф ділянки рівнинний. Категорія лісокультурної площі - зруб. Кількість пнів на 1 га. до 390 шт.

Тип ґрунтів – темно-сірі опідзолені на лесі.

Тип умов місцезростання – Д₂ . У трав'янистому покриві переважають злаки костир м'який та зеленчук жовтий, які зростають на ділянці рідкими куртинами. В підліску середньої гущини переважають ліщина звичайна та бузина чорна висотою до 3,5 м. Підріст рідкий, розташований на ділянці куртинами. До його складу входять клен гостролистий, липа дрібнолиста та одинично ясен звичайний. їхня висота не перевищує 6,5 м.

Культури дуба на цій ділянці було створено посівом жолудя навесні 1941 року. Відстань між рядами - 6,0 м, крок у ряду - 0,7 м. Догляди за саджанцями дуба полягали в прополюванні трав, обрубці гілля та вирубуванні порослі, яка заглушувала дубки упродовж перших 6 років.

У 65-річному віці насадження зростає за І бонітетом та має такі середні таксаційні показники: по дубу звичайному висота 23,0 м, діаметр 28,2 см, повнота 0,56, кількість дерев на 1 га. – 353 шт., запас стовбурної деревини на 1 га. – 230 м³ ; по ясену звичайному висота 21,2 м, діаметр 20,7 см, повнота – 0,10, кількість дерев на 1 га. – 87 шт., запас стовбурної деревини на 1 га. – 35 м³ .; по клену гостролистому висота – 13,3 м, діаметр – 17,5 см; повнота – 0,02; кількість дерев на 1 га – 73 шт.; запас – 10 м³ на 1 га ; грабу звичайному – висота – 12,0 м, діаметр 17,6 см, повнота 0,17, кількість дерев 190 шт/га, запас стовбурової деревини – 40 м³ на 1 га. Склад деревостану – 7Дз2Грз1Яс+Клг.

4.2 Особливості росту і стану культур дуба створених посівом і посадкою

Ріст та стан дуба в культурах створених посівом жолудів і посадкою сіянців вивчено в культурах різного віку, які знаходилися в різних фазах розвитку, а саме:

· приживлювання (ПП 2 і 3);

· індивідуального росту (ПП 4);\

· зімкнення крон (ПП 1);

· пристигання (ПП 7 і 8).

Дані про ріст дуба на початкових фазах розвитку приведено в табл. 4.6.

Як видно з наведених в таблиці даних у фазі приживлювання (ПП2 і ПП3) середня висота сіянців дуба дещо менша за висоту саджанців. Проте це може бути пояснено тим, що для посадки брали з-під пологу насаджень 2-річні а то й 3-річні саджанці. Проте річний приріст по висоті дуба у культурах створених посівом вищий ніж в культурах створених посадкою. Особливо значною є різниця в однорічних культурах. Середня висота дуба в культурах створених посівом і посадкою вирівнюється вже в фазі індивідуального розвитку (ПП4), а у фазі зімкнення деревця дуба в культурах створених посівом по висоті переважають рослини, які введені садінням сіянців.

Таблиця 4.6 – Характеристика дуба звичайного в культурах, створених посівом (чисельник) і посадкою (знаменник) у фазах приживлення (ПП – 2, 3), індивідуального розвитку (ПП - 4) та зімкнення (ПП - 1)

Чіткою є тенденція більшої збереженості дубків введених в культури посівом жолудів. При цьому різниця збереженості у перших трьох фазах з віком збільшується від 9 до 17%. Дослідження стану дуба в культурах створених посівом і посадкою на початкових фазах розвитку показали (табл. 4.7), що питома вага рослин з добрим станом на 11-19% вища в культурах створених посівом.

Таблиця 4.7 – Стан дуба звичайного в культурах створених посівом (чисельник) і посадкою (знаменник) у фазах приживлення (ПП – 2, 3), індивідуального розвитку (ПП - 4) та зімкнення (ПП - 1)

Порівняння росту дерев дуба у фазі жердняка (табл. 4.8), що в культурах створених посівом жолудя мають суттєво більші середню висоту та діаметр. Насадження створені посівом жолудя зростають по І бонітету, тоді як закладені посадкою сіянців по ІІ бонітету. Запас їх відповідно становить 150 м³ з 1 га і 115 м³ з 1 га.

Таблиця 4.8 – Лісівничо-таксаційна характеристика 39-річних культур дуба звичайного, створених посівом (ПП-5) і садінням (ПП-6)

Тенденція кращого росту дерев дуба в культурах створених посівом жолудя спостерігається і в пристигаючих насадженнях (табл. 4.9). Як і в жердняковому віці бонітет культур створених посівом на 1 клас вище ніж закладених садінням.

Таблиця 4.9 – Лісівничо-таксаційна характеристика 65-річних культур дуба звичайного, створених посівом (ПП-8) і садінням (ПП-7)

Відповідно запас насаджень створених посівом (ПП8) більший ніж створених посадкою (ПП7). Навіть при більшій ширині міжрядь запас на ПП-8 на 24% більший ніж на ПП-7.

Розділ 5. Шляхи вдосконалення лісовідновлення і лісорозведення на засадах екологічно орієнтованого лісівництва

лісовідновлення дуб лісорозведення рубка

5.1 Лісовідновлення на засадах екологічно орієнтованого лісівництва, як основа біологічної стійкості лісів

Упродовж минулих століть ліси України формувались під значним впливом багатовекторної господарської діяльності. За період від генерального межування колишніх губерній держави (1775 – 1845 рр), площа українських лісів зменшилась майже на третину. Головною причиною зменшення лісистості була значна питома вага приватних лісів (близько 70%), з характерною для них відсутністю дієвого державного регулювання лісокористуванням (Савущик, Попов 2004). Після націоналізації лісів у 1918 р. темпи їх рубань значно впали, проте таке положення тривало не довго. Проблеми становлення держави, індустріалізація, колективізація, війна та відновлення зруйнованого обумовили нове різке зростання обсягів рубань лісів для забезпечення постійно зростаючих потреб держави у деревині. Тільки з другої половини ХХ століття розпочалось планомірне відновлення лісів, відтворення та розведення їх на непридатних для сільськогосподарського користування землях, створення захисних насаджень в значних і всезростаючих обсягах. У 1949 - 1965 роках нові насадження створювались щорічно на площі 100-200 тис. га, у 1966 - 1990 – на 55-100 тис. га, а в останні роки - по 35-40 тис. га (Лісове господарство України, 2003).

Внаслідок значних обсягів рубань лісу, масштабних лісокультурних робіт, пріоритетами яких, особливо в останні роки, були технологічні чинники та економічні показники господарювання, а також недостатній увазі біології та екології лісу на фоні посилення впливу індустріального забруднення довкілля, лісові ценози, в значній мірі, втратили властиву їм природну біологічну стійкість, що призвело до суттєвого погіршення санітарного та лісопатологічного стану лісових насаджень, зниження ефективності виконання ними меліоративних, соціальних і ресурсних функцій.

До основних ознак сучасного погіршення стану лісів України, як і Європи в цілому, належать масове всихання деревостанів, збільшення в лісових насадженнях числа осередків ентомологічних шкідників і вогнищ грибкових захворювань, послаблення гомеостатичних зв’язків між окремими компонентами лісових ценозів тощо [30]. Тільки у 2003 році в лісах підприємств Державного комітету лісового господарства України суцільні санітарні рубки у всихаючих насадженнях проведенні на площі понад 11,5 тис. га, а вибіркові - на площі майже 140 тис. га. Площа лісів, які потребують негайних заходів боротьби з хворобами та шкідниками перевищила 370 тис. га (понад 6% земель вкритих лісовою рослинністю).

Жодна з існуючих наукових концепцій не дає вичерпної відповіді щодо чинників та факторів, які обумовили сучасне погіршення стану лісів і зниження їх біологічної стійкості. Більшість науковців є прибічниками полі факторіальної теорії (Кальной, Маурер 1978; Молотков 1963; Молчанов 1972; Шинкаренко 1968), які незадовільний стан лісів пояснюють комплексом причин, серед яких частіше за інші згадується інтенсивна господарська діяльність людини та пов’язане з нею забруднення атмосфери і довкілля, глобальне потепління клімату та ряд інших. В той же час в лісових масивах поруч з всихаючими деревостанами зростають здорові насадження, що дає підстави для погляду на проблему погіршення стану лісових ценозів з іншого ракурсу, зокрема з лісокультурного. З цієї точки зору важливим є оцінка ролі та механізму впливу штучного лісовідновлення і лісорозведення на біологічну стійкість та санітарний стан майбутніх лісів.

Як відомо, санітарний стан лісів, у великій мірі, визначається їх біологічною стійкістю. В свою чергу біологічна стійкість лісових ценозів залежить від інтегрованого впливу комплексу факторів трьох груп: біотичних, абіотичних і антропогенних. При цьому, найбільш вагомо на стійкість штучних насаджень впливають антропогенні чинники, до яких в першу чергу необхідно віднести лісокультурну діяльність. Антропогенні фактори, за визначенням академіка М.А. Голубця (2003), є найпотужнішим збурювальним чинником у лісових екосистемах, які визначають і модифікують склад, структуру та форму лісових насаджень, впливають на їх системні зв’язки та функціональні властивості. Вплив антропогенних факторів на біологічну стійкість штучних насаджень (позитивний або негативний) проявляється як прямо, так і опосередковано через зміну абіотичних і біотичних факторів. Такий підхід дозволяє припустити, що до причин сучасного погіршення стану лісів України, половина з яких рукотворні, належать і помилки та прорахунки у лісовідновленні і лісорозведенні допущені у минулому, зокрема недостатня увага питанням біології та екології лісу через масштабні обсяги лісокультурних робіт. Принагідно підкреслити, що найбільше занепокоєння лісівників сьогодні викликає санітарний стан лісів, створених якраз у роки, коли основна увага приділялась продуктивності майбутніх насаджень і механізації лісокультурних робіт, а не їх біологічній стійкості та екологічності застосовуваних методів лісовідновлення. Тому з метою підвищення біологічної стійкості насаджень і недопущення погіршення їх стану в майбутньому сьогодні доцільно скорегувати сучасні пріоритети у лісовідновленні та лісорозведенні на користь екологічно орієнтованих методів відтворення лісових ресурсів.

Доречно підкреслити, що використання у лісовідновленні принципів екологічно орієнтованого лісівництва (ЕОЛ) в Україні має давню історію і внаслідок різних обставин має синусоподібний характер (Вакулюк, Самоплавський, 1998). Досить згадати, що майже до кінця ХІХ століття в Поліссі та Лісостепу України ліс, головним чином, сіяли, а не саджали. Сіяли не тому, що пріоритетними у лісовідновленні були принципи ЕОЛ, і не тільки тому, що посів насіння ближче до природи та біології лісу, а тому, що у той час через відсутність лісових розсадників не вистачало сіянців, а заготівля самосіву дичок для насаджування лісів потребувала значних витрат.

Пізніше, після впровадження суцільних рубок головного користування, тривалий час лісовідновлення було зорієнтовано на природне поновлення, появу якого забезпечували 15-20 дерев-насінників, які залишали на гектар зрубаного лісу. Однією з головних причин застосування такого методу відтворення лісових ресурсів у ті часи були також не лісівничі переваги лісів природного походження, а обставини обумовлені тим, що царський уряд Росії левову частку коштів виділяв на потреби степового лісорозведення. В певній мірі, подібна ситуація тільки в сучасній інтерпретації має місце в Україні і сьогодні. Необхідно зазначити, що згадувані та інші етапи лісовідновлення на засадах ЕОЛ в Україні змінювались періодами з протилежними акцентами.

Сьогодні, завдяки розпочатій в Україні роботі з сертифікації лісів, активно запроваджується досвід лісовідновлення європейських країн в лісогосподарську практику передових підприємств галузі. В Тетерівському ДВ ДЛГ, Радомишльському СДЛМГ, Київській ЛДС, держлісгоспах Вінниччини, Хмельниччини та Харківщини активно ведуться роботи з апробації у виробничих умовах окремих способів і прийомів лісовідновлення властивих екологічно орієнтованому лісництву, а саме:

- залишення на зрубах дерев-насінників;

- проведення комплексу лісівничих робіт зі сприяння природному поновленню, включаючи і такі лісокультурні заходи, як обробіток грунту та підсів насіння;

- використання посіву насіння (особливо осіннього) для створення штучних насаджень;

- запровадження вибіркових, поступових і вузько-лісосічних способів рубок головного користування та інші.

До об’єктивних факторів, які в сучасних умовах обумовлюють в Україні актуальність лісовідновлення і лісорозведення на засадах екологічно орієнтованого лісівництва належать наступні чинники :

1. Переважно екологічне значення лісів в Україні та орієнтація на сталий розвиток лісового господарства в державі.

2. Глобальне потепління клімату, техногенне забруднення і погіршення екології довкілля.

3. Незадовільний санітарний стан лісів, особливо насаджень штучного походження, створених не за еколого-біологічними технологіями.

4. Значене зменшення в лісовому фонді України питомої ваги природних корінних деревостанів і водночас мала частка штучних лісів подібних до них за складом, формою і структурою.

5. Необхідність диференційованого підходу до створення лісів різного цільового призначення: заповідних, рекреаційних, санітарно-гігієнічних, меліоративних, водо- і ґрунтозахисних та ін.

6. Значна частка в лісокультурному фонді України невгідь та земель, що вийшли з-під сільськогосподарського користування, заліснення яких не можливе без врахування специфічних відмінностей лісових і аграрних екосистем.

Перехід до створення штучних насаджень на засадах екологічно орієнтованого лісівництва не означає зміни мети і цілей лісовідновлення і лісорозведення та основних положень чинної концепції, відтворення лісових ресурсів, яка націлена на досягнення оптимальної лісистості окремих регіонів і держави в цілому, максимальне виконання лісовими ценозами екологічних і соціальних функцій та повне забезпечення потреб населення у деревині та інших вагомих і невагомих продуктах лісу. Тому і для нових підходів відтворення лісових ресурсів в Україні на засадах ЕОЛ, актуальними залишаться традиційні загальні положення, які визначають основну мету та специфічні цілі лісовідновлення і лісорозведення з врахуванням екологічних вимог, соціально-економічних завдань та природно - кліматичних умов того чи іншого регіону.

До специфічних положень концепції лісовідновлення і лісорозведення на засадах ЕОЛ, на нашу думку, належать наступні:

1. Технології проведення лісовідновних рубань та створення лісових культур повинні максимально враховувати природу лісових екосистем і не призводити до незворотного порушення або втрати властивих їм ознак та властивостей. Особливо важливим є недопущення на зрубах змін лісових формацій, формаціями трав’янистих нелісових рослин, оскільки вони нехарактерні для природних сукцесій лісових біоценозів і, як правило, ведуть до негативних наслідків.

2. Лісовідновлення на лісових землях повинно базуватись на максимально можливому використанні природного поновлення, особливо головних лісо твірних порід, з обов’язковою участю його у формуванні створюваних насаджень.

3. При залісненні земель лісокультурного фонду із збереженими ознаками лісового біогеоценозу, перевагу слід віддавати висіву насіння на площу, який більше, відповідає природі лісового біогеоценозу, ніж садіння сіянців і саджанців, оскільки дозволяє сформувати характерну для лісових рослин кореневу систему, яка, в значній мірі, визначає біологічну стійкість і продуктивність лісових насаджень. У випадках, які унеможливлюють закладання насаджень посівом насіння, кращим способом створення лісових культур є садіння сіянців і саджанців з не травмованою кореневою системою (із закритою або напівзакритою).

4. Початкова густота лісових культур повинна забезпечувати мінімальний термін фази індивідуального росту введених в ценоз рослин і максимально наближати процес їх диференціації на початкових етапах розвитку лісового біогеоценозу до такого, який має місце в природних деревостанах.

5. Процес штучного лісовідновлення і вирощування лісових культур повинен сприяти формуванню різновікових насаджень на окремих фаціях лісокультурного фонду та тим самим зменшенню значення однієї з головних небажаних рис сучасних лісових культурценозів – нерівномірному у часі та просторі використанню потенційних можливостей абіотичних ресурсів екосистем (ґрунту, опадів, сонячної радіації тощо).

6. Серед цілей лісорозведення на нелісових землях одними з найбільш важливих є формування на таких площах ознак лісового біогеоценозу та розширення можливостей для створення в майбутньому на них насаджень близьких за формою і структурою до корінних деревостанів.

5.2 Класифікація лісокультурних площ на засадах ЕОЛ як основа для визначення методу заліснення та режиму вирощування і формування деревостанів

Практична реалізація принципів відтворення лісових ресурсів на засадах екологічно орієнтованого лісівництва потребує кардинально нової класифікації земель лісокультурного фонду, яка б враховувала еколого-біологічні та лісівничі особливості площ і слугувала єднальною ланкою між еколого-лісівничими вимогами, соціально-економічними цілями та організаційно-технологічними можливостями лісовідновлення і лісорозведення. Така класифікація лісокультурних площ повинна стати основою для розробки науково-обґрунтованих, регіонально диференційованих рекомендацій з відтворення лісових ресурсів на тих чи інших землях. Вона має враховувати специфічні цілі лісовідновлення і лісорозведення на засадах ЕОЛ (відтворення корінних деревостанів, відновлення ознак лісових біогеоценозів, втрачених внаслідок різних причин і створення сприятливих умов для закладання та вирощування на них лісових культурценозів близьких за складом і формою до природних лісів, створення лісових насаджень з метою реабілітації техногенно-порушених земель тощо).

В основу пропонованої класифікації земель лісокультурного фонду покладено ранжування площ за збереженістю ознак лісового біогеоценозу або ступені готовності мезоекосистеми (фації) до відтворення корінних насаджень. До основних ознак лісового ценозу на площах лісокультурного фонду віднесено: наявність деревної рослинності (материнського насадження, підросту, підліску), залишки деревостану (пні, деревина), склад і гущину живого надґрунтового покриву, потужність лісової підстилки, заселеність ґрунту кореневими системами дерев, відповідні лісовим формаціям зоо – і мікоценози тощо.

Оскільки однією з головних стратегічних цілей лісовідновлення і лісорозведення на засадах ЕОЛ є відтворення насаджень ідентичних природним корінним деревостанам, як таким, що максимально відповідають вимогам сталого ведення лісового господарства, основою для класифікації лісокультурних площ може слугувати збереженість ознак лісових біоценозів на землях, які підлягають залісненню. Без сумніву, ступінь збереженості ознак лісового ценозу на площі заліснення, в найбільшій мірі, визначає вибір підходів та методів відтворення на ній лісових ценозів.

Розроблена класифікація земель, що підлягають залісненню, передбачає їх поділ на шість категорій лісокультурних площ:

1. Лісові землі вкриті лісовою рослинністю.

2. Лісові землі не вкриті лісовою рослинністю із збереженими ознаками лісового ценозу.

3. Лісові землі не вкриті лісовою рослинністю з частково збереженими ознаками лісового ценозу.

4. Лісові землі не вкриті лісовою рослинністю з окремими ознаками лісового ценозу або без них.

5. Нелісові землі.

6. Техногенно-порушені землі.

До першої категорії лісокультурних площ належать стиглі та перестиглі насадження, призначені в рубку, з рідким підліском і живим надґрунтовим покривом з індикаторів даного типу умов місцезростання. На таких землях, як і на інших лісових землях, основною метою лісовідновлення є відтворення корінного для даного типу лісу деревостану шляхом проведення заходів сприяння природному насіннєвому поновленню, в тому числі і лісокультурними методами (підсів, шпиговка насіння) або створення попередніх лісових культур.

Друга група категорій лісокультурних площ об’єднує лісові землі не вкриті лісовою рослинністю із збереженими ознаками лісових біоценозів. До неї, в першу чергу, належать свіжі зруби з достатнім насіннєвим природним поновленням головних порід корінного деревостану і задовільним підростом другорядних, в живому трав’яному покриву яких незначна питома вага рудеральних та злакових рослин, нехарактерних для лісових земель. Кількість природного поновлення головних порід, яка вважається достатньою залежить від типу лісу і зони успішності природного поновлення. До цієї групи лісокультурних площ також відносять свіжі зруби та згарища, на яких очікується достатнє природне поновлення головних порід – зруби з проведеними лісівничими заходами (з деревами насінниками, мінералізацією ґрунту, вузько-лісосічні, оточені плодоносячими насадженнями тощо) і виконаними лісокультурними роботами (обробітком ґрунту, підсівом насіння) з сприяння природному поновленню.

До третьої групи лісокультурних площ входять свіжі зруби без або з незадовільним поновленням головних порід, але з достатнім природним (насіннєвим, вегетативним) поновленням другорядних деревних порід і чагарників (зруби, на яких відбулась зміна порід); свіжі зруби з незадовільним природним поновленням головних і другорядних порід; незадовільні за станом лісові культури, не переведені у вкриті лісовою рослинністю землі, пошкоджені молодняки природного і штучного походження та такі, що не відповідають лісівничим вимогам.

Четверта категорія лісокультурних площ об’єднує свіжі та старі зруби, згарища без природного поновлення головних і другорядних порід, із значною питомою вагою в живому надґрунтовому покриві злакової, осокової та рудеральної трав’яної рослинністю, відсутністю лісової підстилки і суттєвими змінами в складі ґрунтового зооценозу, а також лісові галявини, розкорчовані зруби тощо.

До категорії лісокультурних площ, “нелісові землі” належать ділянки, що вийшли з під тривалого і тимчасового сільськогосподарського користування, пустирі, поляни, сіножаті низької якості, залежні та перелогові землі, яружно-балочні системи тощо.

Шоста категорія лісокультурних площ включає техногенно порушені землі різного походження (промислові відвали, кар’єри та ін.)

5.3 Загальні та зональні вимоги до лісівничо-екологічних методів і прийомів розширеного відтворення лісових ресурсів

5.3.1 Вимоги до проведення рубок головного користування

Відтворення лісових ресурсів бажаного господарського типу, який відповідає вимогам сталого і багатофункціонального лісового господарства, вимагає одночасного проведення взаємодоповнюючих лісокультурних, лісівничих, лісозахисних і лісоексплуатаційних заходів, серед яких особливо висока ступінь інтеграції притаманна рубкам головного користування. Спосіб лісовідновних рубок визначає правила і порядок виконання цілого комплексу заходів, які повинні забезпечити:

- збереження ознак лісового біогеоценозу на площі після рубки материнського насадження;

- поступову зміну поколінь лісу шляхом одночасного рубання деревостану і створення сприятливих умов для появи нового покоління дерев бажаних порід;

- формування насаджень відповідного складу і будови;

- забезпечення природного біологічного різноманіття насаджень і їх стійкості до несприятливих умов середовища.

При цьому кожному способу рубки головного користування властиві певні технічні, просторові та часові елементи, які в кожних конкретних умовах місцезростання обумовлені відповідними екологічними вимогами. Вони визначають спосіб рубки, який придатний як для нового (майбутнього) і минулого покоління дерев на площі, так і для суміжних деревостанів. Тому під час вибору способу рубки необхідно враховувати сучасний стан деревостану і одночасно можливість створення (формування) майбутнього насадження максимально наближеного за формою і складом до корінних.

Загальною вимогою до рубок головного користування з точки зору ЕОЛ є недопущення значної втрати ознак лісового біогеоценозу (знищення природного поновлення, живого надґрунтового покриву, втрати верхнього гумусного горизонту ґрунту і лісової підстилки тощо) внаслідок їх проведення. Особливо важливим, з точки зору ЕОЛ, є забезпечення появи самосіву головних порід та його максимального збереження і в процесі рубання деревостанів в зонах успішного і задовільного природного поновлення. Тому упродовж часу відновлення деревостану, який розпочинається з проведення перших прийомів (заходів) рубок головного користування необхідно дотримуватися відповідної черговості проведення заходів зі сприяння природному поновленню або введенню деревних лісо твірних порід, з врахуванням їх вимогливості до родючості ґрунту, освітлення, морозостійкості, біології росту, особливо в молодому віці.

В процесі проведення рубки обов’язковим є збереження природного поновлення головних порід (особливо насіннєвого походження), яке необхідно максимально використати для формування майбутнього насадження. Природне поновлення супутніх і другорядних порід доцільно зберігати у кількості, що не порушує цільовий (запланований) породний склад майбутнього деревостану у початковій фазі його розвитку.

В багатоярусних і різновікових лісостанах, нижній ярус яких відповідає складу майбутнього насадження, або може сприяти розвитку нового покоління лісу, у процесі головної рубки вирубувати слід тільки дерева верхнього ярусу.

У деревостанах, що зростають в екстремальних умовах місцезростання (у верхній смузі межі лісу, на ерозійно небезпечних піщаних пагорбах, на крутих схилах і гірських розщілинах, на перезволожених площах, болотах, прируслових смугах та інших землях) рубки головного користування доцільно проводити тільки з врахуванням необхідності підтримання і збереження в них природного поновлення.

5.3.2 Вибір методу відтворення лісових ресурсів

Вибір методу відтворення лісових ресурсів залежить від зони успішності природного поновлення деревних рослин і категорії земель. В зонах успішного і задовільного природного поновлення головних порід на лісових землях вкритих лісовою рослинністю і лісових землях із збереженими ознаками лісового ценозу основним методом має бути лісовідновлення (природне або комбіноване). За шкалою оцінки успішності природного насіннєвого поновлення достатнім для залишення площі під природне лісовідновлення вважається рівномірний підріст головних порід у віці до 3 років у кількості понад 12 тис. шт./га (або понад 6 тис. шт./га 4-8-річного віку). При цьому необхідно зазначити, що з точки зору екологічно орієнтованого лісівництва така кількість насіннєвого поновлення головних порід не може вважатись достатньою для формування в майбутньому повноцінного насадження за процесами аналогічними тим, які мають місце упродовж розвитку корінних дерево станів.

У випадку меншої кількості природного поновлення, особливо насіннєвого головних порід, застосовують комбіноване лісовідновлення з використанням наявного підросту та введенням (посівом або садінням) деревних видів, яких не вистачає для повноцінного відтворення відповідних для даного типу лісу насаджень. Цей метод може застосовуватися на землях перших двох категорій (згадуваних вище: лісові землі вкриті лісовою рослинністю; лісові землі не вкриті лісовою рослинністю із збереженими ознаками лісового ценозу) і, як виняток, на лісових землях не вкритих лісовою рослинністю з частково збереженими ознаками лісового біоценозу.

На лісових землях не вкритих лісовою рослинністю з не збереженими або частково збереженими ознаками лісових ценозів (3 і 4 категорії лісокультурних площ) основним методом відтворення лісових ресурсів є штучне лісовідновлення, а на нелісових землях (5 категорія) – лісорозведення та плантаційне лісо вирощування. Останній метод відтворення лісових ресурсів може мати особливу лісівничу і економічну ефективність на нелісових землях з достатньо родючими ґрунтами (площі, що вийшли з-під сільськогосподарського користування), оскільки поряд з прискореним лісо вирощуванням і отриманням певних сортиментів деревини можна відтворити на таких площах ознаки лісових ценозів і створити передумови для формування в майбутньому насаджень аналогічних корінним деревостанам. Лісова рекультивація є основним методом реабілітації техногенно-порушених землях відтворення на них лісових ресурсів (6 категорія лісокультурних площ).

Враховуючи різноманіття природи лісу, категорій земель, цілей лісо вирощування приведені вище підходи до вибору методів відтворення лісових ресурсів мають загальний методологічний характер, який визначає головні правила лісовідновлення і лісорозведення, які можуть і повинні бути модифіковані та диференційовані стосовно до конкретних умов і еколого-лісівничих вимог.

5.3.3 Основні принципи створення і вирощування лісових культур

При створенні і вирощуванні штучних лісових насаджень слід виходити з базового теоретичного положення екологічно орієнтованого лісівництва, згідно якого природний ліс і так само лісові культурценози розглядаються як єдність лісової рослинності, інших компонентів лісових ценозів і навколишнього середовища. В лісовому біогеоценозі основними компонентами є деревостан, тому встановлення видового складу деревних порід, їх співвідношення, змішування та розміщення на площі має пріоритетне значення в процесі проектування і прийняття рішення про шляхи формування майбутніх лісових культурценозів. З точки зору екологічно орієнтованого лісівництва вибір головних, супутніх і другорядних деревних порід для створення лісових культур повинен базуватися на лісовій типології, біолого-екологічних особливостях деревних рослин і безумовно враховувати склад та форму корінних деревостанів у конкретних лісо рослинних умовах того чи іншого регіону.

При підборі порід доцільно враховувати і цільове призначення створюваних лісових культур. У разі відтворення корінних деревостанів не слід в культурценоз вводити породи інтродуценти або такі, які непритаманні корінним насадженням. Практично незалежно від цільового призначення при створенні лісових культур перевагу необхідно віддавати змішаним за складом насадження, як більш біологічно стійким, у порівнянні з чистими. Закладання чистих деревостанів у відносно багатих і багатих умовах місцезростання можливе тільки у випадку створення промислових лісових плантацій або так званого прискореного плантаційного лісо вирощування з метою отримання певних деревних продуктів лісу – пиловника, балансів, будлісу тощо.

Регулювання взаємовідносин дереві чагарників у змішаних за складом насадженнях здійснюється за рахунок відповідного співвідношення головних, другорядних і супутніх порід та певного їх змішування і розміщення на площі.

З точки зору екологічно-орієнтованого лісівництва найбільш доцільним є деревно-тіньово-чагарниковий тип змішування порід в культурах, і оскільки він, в найбільшій мірі, відповідає природі лісових ценозів і максимально сприяє стійкому функціонуванню лісової екосистеми. При цьому схема змішування повинна забезпечувати позитивну міжвидову взаємодію між деревними породами, які вводяться у лісові культури.

Початкова гущина лісових культур залежить від біологічних особливостей деревних рослин, лісо рослинних умов ділянки заліснення, категорії лісокультурної площі, виду і віку садивного матеріалу, методу відтворення лісових ресурсів тощо. Сьогодні гущина суцільних культур в залежності від природної зони, породного складу, типу лісо рослинних умов коливається в межах від 625-2500 шт./га (у разі плантаційного вирощування тополі та інших швидкорослих порід) до 4500-10000 (при створенні насаджень сосни і дуба), а для часткових культур цих порід цей показник становить 1700-4500 шт./га.

З точки зору ЕОЛ початкова гущина суцільних культур сосни і дуба повинна бути значно більшою аби забезпечити формування їх насаджень відповідно до природи лісових ценозів цих порід. Так, проведене спільно з доцентом кафедри лісової таксації С.М. Кашпором визначення початкової гущини природних насаджень сосни і дуба за даними таблиць ходу росту показало, що у 5-річному віці кількість деревних рослин певної породи в природних деревостанах дуба складає понад 33-44 тис. шт./га, в залежності від їх бонітету (рис 5.1).

Знижена початкова гущина суцільних культур, яка використовується в сучасних умовах, не сприяє найшвидшому відновленню ознак лісового ценозу на заліснюваній площі, а також своєчасному формуванню гомеостатичних зв’язків між окремими деревними рослинами та компонентами лісу на початкових фазах його розвитку.

Низька початкова гущина головних порід не завжди забезпечує панівного положення їх у фазі формування деревостану, що нерідко призводить до утворення лісових культурценозів з переважанням у складі другорядних і супутніх порід.

Рис. 5.1 – Динаміка гущини природних дубових деревостанів різних бонітетів залежно від віку

Очевидно, що з точки зору ЕОЛ початкова кількість деревних рослин головних порід, які висаджуються в культури разом з їх підростом, якщо він є, не повинна бути меншою для дуба звичайного 30 тис шт./га.

Всі ці умови в повній мірі забезпечуються в насадженнях ДП „Білоцерківське лісове господарство”, де під пологом стиглих дубових насаджень нараховується 20-30 тис.шт/га поновлення дуба та супутніх порід (табл. 5.1, 5.2 ).

Таблиця 5.1 Породний склад поновлення на пробних площах, тис. шт. /га

За такої гущини деревних порід в культурах значно меншою є небезпека заглушення їх іншими деревними рослинами у молодому віці, суттєво більшою є вірогідність, що внаслідок природного добору створення насаджень буде більш стійким і продуктивним. Одночасно з цим за достатньої гущини головної породи можна уникнути необхідності проведення освітлення та про чисток.

З точки зору ЕОЛ особливе значення має технологія робіт з відтворення лісових ресурсів. При традиційному створенні лісових культур питання технології робіт та собівартості їх проведення мають, як правило, пріоритетне значення, що призводить до недостатнього врахування природних особливостей формування лісостанів. Так, нерідко з метою покращення умов для механізації лісокультурних робіт проводиться корчування пнів на зрубі, яке призводить до втрати окремих ознак лісових ценозів (втрати будови і родючості ґрунту, знищення лісової підстилки, корисних мікроорганізмів, вилучення пнів та частини коревих систем). В той же час уникнути цього можна за рахунок зрізання із залишення понижених пнів (зрізань врівень із землею) дерев під час рубання материнського насадження. Майже основним стало застосування на дерново-підзолистих ґрунтах часткового обробітку ґрунту борознами, внаслідок якого рослини висаджуються в найменш родючий підзолистий горизонт, що не сприяє їх розвитку і росту.

Підготовка нелісових земель до заліснення навпаки, повинна бути спрямована на знищення нехарактерних для лісових ценозів ознак: злакової та рудеральної трав’яної рослинності, ґрунтової „підошви” і повернення на площу притаманних для лісових земель особливостей: мікоризи, лісової підстилки тощо.

На лісових землях вкритих лісовою рослинністю, не ущільнених і вкритих лісовою підстилкою доцільно створювати культури (попередні ) без обробітку ґрунту або з обробітком, який не призводить до суттєвих порушень лісового ґрунту (фрезування, дискування).

У всіх випадках, які дозволяють застосувати суцільний обробіток ґрунту особливо на нелісових землях, йому слід віддавати перевагу. На площах, що вийшли з-під тривалого сільськогосподарського користування а також в умовах Степу перевагу слід віддавати глибокому обробітку ґрунту, який полегшує проникнення кореневих систем дерев у більш глибокі та краще зволожені шари ґрунту. На всіх площах, які дозволяють створювати лісові культури посівом насіння цьому способу необхідно віддавати перевагу, як такому, що в більшій мірі відповідає природі лісових ценозів. У разі недоцільності посіву насіння культури краще створювати садінням сіянців і саджанців із закритою або не травмованою кореневою системою.

Загалом слід застосовувати такі технології відтворення лісових ресурсів, які в найбільшій мірі забезпечують створення сприятливих умов для розвитку лісових ценозів і не допускають небажаних змін природного середовища на площах заліснення.

5.4. Природний метод лісовідновлення дібров в Європі

Природний метод лісовідновлення, на думку лісівників Європи, найбільш відповідає екологічним вимогам та засадам ведення сталого лісового господарства. Адже, застосовуючи природний метод відновлення, перш за все зберігається генетичний потенціал популяцій та видів зокрема, а це в свою чергу впливає на інтенсивність росту та здоров'я лісових насаджень.

Згідно з вченням європейської лісової науки, першим етапом природного оновлення лісу є головна рубка насадження. Щоб досягти успіху та отримати великій кількості природне поновлення, необхідно ретельно планувати всі лісокультурні заходи, починаючи з кінцевої рубки насадження. Як відомо, ревні породи плодоносять не регулярно (таблиця 5.2), і тому надзвичайно важливо планувати кінцеву рубку на урожайний рік і тим самим забезпечити достатню кількість насіння для майбутнього лісового поновлення.

Щоб збільшити процент проростання опалого насіння слід провести підготовку ґрунту, особливо важливо при вирощуванні бука лісового.

Природне поновлення дуба звичайного та деяких інших деревних порід вважається успішним, якщо кількість молодих дерев рівномірно розміщених по площі складає 10000 - 30000 штук на 1 га.

Таблиця 5.2 Урожайність листяних деревних порід Великобританії

Надзвичайно популярним в країнах Європи на даний час являється „Shelterwood" метод. Суть цього методу полягає в тому, що після кінцевої рубки деревостану на ділянці залишають найкращі дерева насінники, які рівномірно розміщені по площі. Кількість дерев насінників залежить від деревної породи на яку ведеться господарство та конкретних лісівничих цілей. Зазвичай кількість дерев для дуба звичайного та бука лісового складає 30 штук на гектар. Обов'язково в даному випадку проводиться обробіток ґрунту (в основному дискування вузькими смугами) перед прогнозованим урожайним роком чи перед опаданням насіння. Позитивним аспектом цього методу являється те, що залишені дерева виконують не тільки роль насінників, а й захищають молоде поновлення протягом перших років життя від несприятливих умов навколишнього середовища (сонячних опіків, заморозків тощо). Коли молоде поновлення досягне висоти 3 метра – залишені материнські дерева вирубуються. Слід відмітити, що цей метод найбільш повно відповідає всім екологічним та лісівничим вимогам.

5.5 Основні напрями та заходи з вдосконалення лісовідновлення дібров, їх обґрунтування та умови застосування

Основною метою відтворення дібров в районі діяльності підприємства є створення насаджень дуба звичайного максимально наближених за складом і формою до корінних деревостанів. Враховуючи особливості лісових земель, з точки зору екологічно орієнтованого лісівництва відновлення дуба повинно здійснюватися з використанням біолого-екологічного моніторингу площ. Тому особливі вимоги пред’являються до лісовідновних рубок. У цьому контексті на особливу увагу заслуговує запровадження складних способів рубок головного користування, або вузько лісосічних (з шириною 20-25 м) з широтною орієнтацією. Запровадження складних рубок сприятиме збереженню на площах в більшій мірі ознак лісових ценозів після рубання материнських насаджень, а також створюватиме умови для появи (у разі урожаю жолудів) та збереженню самосіву головних і другорядних порід. З метою збільшення частки природного поновлення дуба у лісовідновленні дібров необхідно ширше запроваджувати лісівничі і лісокультурні заходи сприяння його появі. З лісівничих заходів сприяння на особливу увагу заслуговує мінералізація ґрунту та огороджування зрубів. Окрім цього, рубання насаджень після врожайних років доцільно проводити у пізньо осінній та зимовий періоди. З лісокультурних заходів сприяння доцільно враховувати наступні: обробіток ґрунту під наметом відведених у рубку насаджень та підсів жолудів. Лісокультурні заходи у разі відсутності врожаю можна замінити закладанням попередніх культур дуба шпигуванням жолудів за 1-2 роки до головної рубки. При створенні попередніх культур ширина міжрядь не повинна перевищувати 3-4 м, а в ряду крок шпигування 0,3-0,5 м.

Заходи сприяння природному поновлення і створення попередніх культур дуба найбільш доцільні на площах з високим лісівничим потенціалом. За лісівничим потенціалом насадження дуба звичайного в умовах свіжої діброви можна поділити на три групи. До першої групи слід віднести насадження з повнотою 0,8 і вище, часткою дуба у складі 8 і більше одиниць і зруби після них. До другої грипи площ із збереженим лісівничим потенціалом належать деревостани дуба з повнотою 0,6-0,8, часткою дуба у складі 6 одиниць і більше та зруби після них. До третьої групи нами рекомендовано віднести площі з частково збереженим лісівничим потенціалом: насадження з повнотою 0,5 і менше та участю в них дуба звичайного 5 одиниць і менше.

Рис. 5.3 Огороджування зрубів з природним поновленням

При відтворенні дібров на лісових землях, з точки зору біологічної стійкості та продуктивності майбутніх насаджень, велике значення має спосіб створення культур. Пріоритетним в районі діяльності підприємства, як свідчать проведені нами дослідження, є висів жолудів. З точки зору екологічно орієнтованого лісівництва створення культур посівом жолудів найбільш доцільно застосовувати на площах з високим і збереженим лісівничим потенціалом. На площах з частково збереженим і не збереженим лісівничим потенціалом краще культури створювати посадкою сіянців із закритою кореневою системою.

5.6 Основні напрями та заходи з вдосконалення лісорозведення дібров, їх обґрунтування та умови застосування

Основною метою лісорозведення дібров на нелісових землях є відтворення в найкоротші терміни ознак лісових ценозів на заліснюваних площах. Досягнення цієї цілі можливе такими шляхами. Згідно першого шляху при залісненні нелісових земель доцільно вводити максимальну кількість компонентів майбутніх лісових ценозів: головних і другорядних порід деревостану, чагарників, окремих елементів фіто і міко ценозів. При цьому в умовах свіжих дібров висаджувати 1-2 ряди дуба чередуючи їх з одним рядом підгінних порід з чагарниками. З підгінних порід краще використовувати липу, граб, клен. Початкова гущина культур повинна бути 6,5-8 тис. шт. на га (2,5-3,0х0,5-0,75 м).

Інший шлях може бути запозичений з досвіду швецьких лісівників. В дібровних умовах нелісові землі шведськими лісівниками заліснюються шляхом створення густих, чистих за складом культур дуба, що створюються посівом мікоризованих жолудів. Початкова гущина таких культур складає 12-20 тис. шт. посівних місць на гектар. Такі культури відрізняються швидким ростом на початкових етапах розвитку, раднішим змиканням в ряду і міжряддях і швидко формують ознаки лісових земель на заліснюваних площах. В цьому випадку роль підгону виконують відсталі в рості екземпляри дуба. В таких культурах швидко іде процес диференціації дерев, після закінчення якого лісівниками відбирається 300-400 дерев майбутнього за якими в подальшому здійснюється індивідуальний лісівничий догляд.

Рис. 5.4 Загальний вигляд лісових культур дуба, створених за шведським методом

Рис .5.5 Густі лісові культури дуба звичайного на нелісових землях

Загальні висновки та пропозиції

Проведені дослідження дозволили сформувати наступні висновки:

1. Лісівниками підприємства накопичений значний досвід створення культур дуба. На особливу увагу заслуговує досвід відтворення насаджень посівом жолудів.

2. В останні роки має місце тенденція збільшення обсягів лісокультурних робіт, яка потребує внесення адекватних змін в лісокультурну справу.

3. У контексті сучасних вимог до лісовідновлення і лісорозведення особливий інтерес належить методам, що базуються на засадах екологічно-орієнтованого лісівництва, максимально можливого використання природного насіннєвого поновлення головних порід і заміни посадки посівом, як способу, що більш відповідає природі лісу.

4. Проведені дослідження засвідчили перевагу культур створених посівом жолудя в порівнянні з культурами створених посадкою сіянців.

5. У зв’язку з різким зростанням обсягів лісокультурних робіт на особливу увагу заслуговує осінній посів жолудів на лісокультурну площу, більш широке запровадження складних рубок головного користування та заходів сприяння природному поновленню.

6. Штучне поновлення використовувати у випадках, коли не можна розраховувати на поновлення головної породи, а також під час лісорозведення на нелісових землях.

7. Доцільно більш широко використовувати вибіркові, поступові і вузько-лісосічні рубки головного користування з метою більш повного збереження ознак лісових ценозів та створення необхідних умов сприяння природному поновленню.

8. Доцільним є розширення асортименту вирощуваних сіянців для лісокультурних робіт, що дасть можливість підвищити біологічну стійкість створюваних лісових культур на нелісових землях. Важливим моментом є запровадження технології вирощування сіянців з закритою кореневою системою

9. Використовуючи досвід європейських лісівників, слід запровадити відтворення насаджень дуба звичайного за шведською технологією методом густих культур посівом і враховувати лісівничий потенціал відтворюваних площ.

10. За лісівничим потенціалом насадження дуба звичайного в умовах свіжої діброви можна поділити на три групи. До першої групи слід віднести насадження з повнотою 0,8 і вище, часткою дуба у складі 8 і більше одиниць і зруби після них. До другої групи - площ із збереженим лісівничим потенціалом, належать деревостани дуба з повнотою 0,6-0,8, часткою дуба у складі 6 одиниць і більше та зруби після них. До третьої групи нами рекомендовано віднести площі з частково збереженим лісівничим потенціалом: насадження з повнотою 0,5 і менше та участю в них дуба звичайного 5 одиниць і менше.

Список використаних літературних джерел

1. Лісовий кодекс України. – К.: – Право, 2006. – 56 с.

2. Державнв програма „Ліси України на 2002-20015 роки”. – К.: ДП ХНЗ „ФЕД”, 2003. – 31 с.

3. Вакулюк П.Г., Самоплавський В.І. Лісовідновлення та лісорозведення в рівнинних районах України. – Ф., Поліфаст, 1998, 507 с.

4. Вакулюк П.Г. Вирощування лісонасаджень стійких шкідників і хвороб/ Лісовий і мисливський журнал/ №3 2005, с. 14-15.

5. Вакулюк П.Г. Створення лісових культур у дібровах. – Фастів: Поліграфіст, 2000. – 56 с.

6. Гвоздяк Р.И., Гордиенко М.И., Гойчук А.Ф. Дуб черешчатый в Украине. К.: Наукова думка. 1993. 222 с.

7. Генсирук С.А., Шевченко С.В., Бондарь. В.С. и др. Комплексное лесохозяйственное районирование Украины и Молдавии. – К.: Наук. думка, 1981. – 360 с.

8. Генсірук С.А. Ліси України / Львов, 2002. – 496 с.

9. Голубець М.А. Сучасні проблеми лісознавства, лісівництва та лісового господарства / Наукові праці ЛАНУ. – Вип. 2. – Львів: НУ „Львівська Політехніка”. – 2003. – с.20 – 26

10. Гордієнко М.І., Гордієнко Н.М. Лісівничі властивості деревних рослин. К.: ТОВ „Вістка”, 2005, 816 с.

11. Гордиенко М.И., Карпенко В.И., Гордиенко Н.М. Культуры дуба в дубравах. К.: «Урожай»., 1993. 350 с.

12. Гордієнко М.І., Карпенко В.І. Липа дрібнолиста і культури з її участю. – К.: Сільгоспосвіта, 1996. – 224 с.

13. Гордієнко М.І., Корецький Г.С., Маурер В.М. / Лісові культури / – К.: Вид-во «Сільгоспосвіта», 1995. – 328 с.

14. Жуков А.Б. Дубравы СССР: в 4 т. / М.-Л.: Гослесбумиздат, 1950. – Т.1: Дубравы УССР и способы их восстановления. – 352 с.

15. Кальной П.Г., Маурер В.М., К вопросу о причинах усыхания дуба черешчатого в зеленой зоне г. Киева // Лесной журнал. – 1978. - №5.- 4 с.

16. Кожевников П.П. Дубовые леса лесостепи. Труды ВНИИЛМ, вып. I. – М.: 1939. – 220 с.

17. Концепція реформування та розвитку лісового господарства України. Лісовий і мисливський журнал. – 2005. – №4. – с., 3-5.

18. Кощеев А.Л. Распространение и лесоводственные свойства древесных пород и кустарников для полезащитных насаждений. – М.-Л.: Гослесбумиздат, 1950. – 96 с.

19. Лесное хозяйство на рубеже ХХІ века. – М.: Экология, 1991. – 333 с.

20. Лісове господарство України. / Під. ред. М.М. Ведмідя. – К.: Держкомлісгосп України. – 2003. – С. 6.

21. Лісове господарство України. ДКЛГ України. К.: Видавничий дім „ЕКО-інформ”, 2005. – 48 с.

22. Лосицкий К.Б. Восстановление дубрав. – М.: Сельхозиздат, 1963. – 360 с.

23. Лосицкий К.Б. Дуб. – М.: Лесная промышленность, 1981. – 101с.

24. Матеріали 3- ї Міжнародної конференції з питань захисту лісів у Європі (Лісабон, 2-4 червня, 1998 р.). – Держкомлісгосп України. - 29 с.

25. Маурер В.М., Колодій Ю.О. Лісовідновлення на засадах екологічно орієнтованого лісівництва як основа біологічної стійкості лісів // Науковий вісник НАУ. Зб. наукових праць. – Захист лісу. - К.: НАУ. – 2005. – Вип. 83 – С. 52–58.

26. Мегалинский П.Н. Результаты исследования естественного возобновления в лесхоззагах УССР и рекомендации по его использованию // Тезисы докладов на Укр. республик. научно-производ. конфер. „Единая технология лесозаготовительных и лесовосстановительных работ как основа производства комплексных предприятий”. – К.: Выгода. – 1963. – С. 27-31.

27. Мелехов И.С. Биология, экология и география возобновления леса // Возобновление леса. – М.: Колос. – 1975. – С. 4-21.

28. Мелехов И.С. Лесоведение: Учебник для вузов. – М.: МГУЛ, 1999. – 398 с.

29. Молотков П.І. Нові матеріали про всихання рівнинних насаджень //Питання екології гірських лісів Карпат. – К.: Держсільгоспвидав,1963. –Т.3. – с.39 – 56

30. Молчанов А.А. Причины ухудшения состояния дубрав // О мерах по улучшению состояния дубрав в европейской части РСФСР. – Пушкино. – 1972. – с.94 – 99.

31. Нестеров В.Г. Общее лесоводство. – М.-Л.: Гослесбумиздат, 1954. – 656 с.

32. Новосельцев В.Д., Бугаев В.А. Дубравы. – М.: Агропромиздат, 1985. – 214 с.

33. Програма дій “Порядок денний на ХХІ століття” / переклад з англійської: ВГО “Україна, Порядок денний на ХХІ століття”. – К.: Інтелсфера, 2000. – 360 с.

34. Программа действий. Повестка дня на 21 век и другие документы конференции в Рио-де-Жанейро. – Женева: Центр «За наше будущее». - 1993. – 70 с.

35. Пятницкий С.С. Жизнедеятельность, долговечность и возобновляемость лесных насаждений в степи // Зап. Харьк. с.-х. ин-та. – 1955. – №10. с. 3-15.

36. Савущик М.П., Попов М.Ю. До проблеми оптимізації лісистості в Україні / Науковий вісник НАУ. Зб. наукових праць. – Вип. 70. – Лісові культури. - К.: НАУ. – 2004. – с.30 – 37

37. Свириденко В.Є., Бабіч О.Г., Киричок Л.С. Лісівництво. Підручник. / За ред. В.Є. Свириденка. – К.: Арістей, 2004. – 544 с.

38. Ткаченко М.Е. Общее лесоводство.– М.-Л.: Гослесбумиздат, 1955. – 600 с.

39. Усцький І.М., Ткачук В.І., Шкудор В.Д. Динаміка стану соснових насаджень Західного Полісся та ефективність заходів щодо його покращення // Лісівництво і агролісомеліорація. 2004.Вип.106. – Харків: - 2004. – с.123 – 131

40. Шинкаренко И.Б. О некоторых причинах притупления и усыхания молодняков сосны в Изюмском бору // Лесоводство и агомелиорация. – К.: Урожай,1968. – Вып.14. – с.46 – 56

41. Юркевич Н.Д. Дубравы Белорусской ССР и их восстановление. Минск: АН БССР, 1951. – 216 с.

ДОДАТОК

Перелікова відомість обстеження лісових культур на пробній площі № 1 Кв. 37, в.4. вік культур 9 років. Культури створені посівом жолудя і посадкою сіянців липи

Перелікова відомість обстеження лісових культур на пробній площі № 2 Кв. 33, в.1,2. Вік культур 2 роки. Культури створені посівом жолудя на постійне місце

Перелікова відомість обстеження лісових культур на пробній площі № 3 Кв. 33, в.14. Вік культур 1 рік. Культури створені посадкою сіянців. Сіянці бралися з-під пологу насаджень.

Перелікова відомість обстеження лісових культур на пробній площі № 4 Кв. 34, в.1. Вік культур 4 роки. Культури створювались посівом жолудя на постійне місце.