Реферат на тему:
Особливості проявів суїцидальної поведінки
Зміст
Вступ
1. Історія самогубства
2. Причини скоєння суїциду
3. Аномалії душі, або теорії самогубства
Список використаних джерел
Вступ
самогубство суїцид поведінка
Однією з найболючіших проблем сьогодення є проблема самогубства, зростання кількості самогубств у дітей, підлітків, молоді та дорослих.
Що ж спонукає людей забувати про найголовніший інстинкт нашого життя – інстинкт самозбереження, і йти з цього світу, не жити?
Вже довгий час науковці сперечаються над цим запитанням, але конкретної відповіді ми так і не знайшли, не винайшли тієї вакцини, що лікувала б від бажання померти.
Визначають основні мотиви самогубств: 1)відчуття самотності, образи, відчуженості; 2)реальна або уявна втрата батьківської любові, нерозділене кохання, кохання без взаємності, ревнощі; 4)переживання втрати чи розлучення батьків; почуття провини, сорому, незадоволення собою; 5)страх перед ганьбою, приниженням; 6)страх перед покаранням; 7) любовні невдачі; сексуальні ексцеси, вагітність; 8)почуття помсти, погроз, шантажу; 9)бажання привернути до себе увагу, викликати співчуття, жаль; 10)співчуття або наслідування приятелів, героїв книг, кінофільмів («ефект Вертера»).
Самогубство (suicidium) – навмисне позбавлення себе життя.
Самогубство може бути розглянуто і як порушення сприйняття навколишнього світу психічно хворих людей, які не розуміють небезпечності своїх дітей, або ж як свідомий акт протесту (відмова від їжі і т.п.). Так звані ритуальні самогубства були історично першими формами самогубства (ІІІ тис. до н.е., територія сучасного Іраку), коли в останню путь разом з властителем відправлялись воїни його власної охорони, які приймали отруту і навіки завмирали біля воріт вічності.
1.
Історія самогубства
У древніх кельтів (ІІ – І тис. до н.е., територія сучасної Західної і Центральної Європи) доживання до немічної старості вважалося за сором для воїна. Датські воїни вважали негідну смерть на власному ліжку від хвороби чи старості, тому добровільно йшли з життя. В середньовічній Японії ритуальне самогубство було одним зі способів змити нанесену образу – самураї нерідко на очах недосяжного противника розпорював мечем свій живіт. При цьому його зброєносець, для полегшення болю, мав відрубати самураю голову. В Індії спокійно очікувати смерті вважалось за сором до середини ХІХ ст.. Мудрецями вважали тих, хто спалював себе живцем, коли підходила старість чи хвороба. Така ж участь чекала і вдову.
Історія античного світу розповідає про випадки самогубств знаменитих людей того часу. Марк Юній Брут, Марк Антоній пішли з життя, кинувшись на власні мечі. Не меншу роль віддавали самогубствам як реакції на стрес. В Римській імперії помітну роль зіграв звичай, відповідно до якого посадовці, які вчинили щось погане добровільною смертю намагались «змити» з себе провину. У всіх цих випадках людина позбавляла себе життя не тому, що сама цього хотіла, а тому, що повинна була так вчинити. Якщо ж вона ухилялася від виконання, то на неї чекали безчестя чи релігійна кара.
Суїцид – виключно людський акт, психологічне явище і, щоб зрозуміти його, необхідно зрозуміти душевний стан людини, бо, зазвичай, це страждання сильної депресії, душевного болю. В такому стані людина відчуває неспроможність самостійно вирішити свої проблеми. Психологія самогубства є, перш за все, психологія безнадії. Коли надія ще є, то можна спробувати вирішити проблему, а втрата надії часто призводить до думки про самогубство. В свідомості суспільства самогубство відносять до тих складних явищ життя, до яких відчувають подвійність відношення. З одного боку, людина, що покінчила життя самогубством, викликає жалість. З іншого – сам факт суїциду засуджується як гріх і навіть злочин. Часто рідні намагаються приховати цей страшний факт.
Самогубці – люди, що втратили віру, надію і впадають в гріх відчаю, вони думають лише про себе і зовсім забувають про тих, хто поряд. Іноді трапляється, що людина зважується піти з життя, щоб не стати, чи не бути, тягарем для близьких. Це особливий випадок самогубства, не заснований на егоїзмі, він викликаний хворобою, немічністю без надії на покращення, втратою спроможності працювати. Однак, у будь-якій ситуації це трагедія для близьких.
Іноді самогубство може виглядати як вияв сили. Важко покінчити з собою, необхідна безмірна рішучість. Але в дійсності, самогубство не є проявом сили людської особистості, воно здійснюється нелюдською силою, яка за людину здійснює цей страшний вчинок.
Можна умовно виділити три основні концепції суїцидної поведінки, а саме: 1)психологічна; 2)психопатологічна; 3)соціальна.
Психопатологічна концепція виходить з думки, що всі самогубці – душевно хворі люди, а всі суїцидальні дії – результат гострих і хронічних психічних розладів.
Згідно психологічній концепції, ведучими і основними в формуванні суїцидальних тенденцій є психологічний фактор. З.Фрейд розглядав самогубство як прояв інстинкту смерті, який може виявитися в агресії проти інших і як одиничних випадок – в агресії проти самого себе.
Засновник соціальної концепції Е.Дюркгейм вважав, що самогубство в усіх випадках буде зрозуміло лише з точки зору взаємовідносин індивідуума із соціальним середовищем, причому соціальний фактор грає провідну роль.
У світі кожні 20 секунд одна людина закінчує життя самогубством, а кожні 2 секунди хтось безуспішно намагається звести рахунки з життям. Кількість смертей від самогубства перевищує кількість жертв вбивств і війн разом взятих. За офіційною статистикою, кожен рік йдуть з життя самогубством 1 100 000 людей. Україна в цьому списку посідає 6 місце (12 тис. самогубств) після Китаю, Індії, Росії, Америки, Японії.
2.
Причини скоєння суїциду
Самогубство, зазвичай, скоюються від відчаю, на знак протесту, щоб зберегти почуття поваги, щоб уникнути болю чи помститися. «Факторами ризику» є бідність, безробіття, втрата близьких та проблеми в сімейних відносинах. Люди, в родині яких самогубці, схильні частіше закінчувати добровільно життя. Важливу роль також грають моральні та фізичні травми, отримані в дитинстві. Негативний вплив також здійснює соціальна ізоляція людини і психічні проблеми, конкретно-депресії. Вважається, що депресія є хворобою самогубців – до 70% депресивних хворих відчувають схильність до суїцидальних тенденцій, а 15% з них здійснюють самогубство. Тому, проблема самогубства – це проблема депресії.
Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) нарахувала 800 причин самогубства. Серед них: 1) 41% - невідомі; 2) 19% - страх покарання; 3) 18% - душевна хвороба; 4) 18% - засмучення домашніми проблемами; 5) 6% - пристрасті; 6) 3% - грошові втрати; 7) 1.4% - перенасиченість життям; 8)1.2% - фізичні хвороби.
Акти суїциду збільшуються в кількості під час різдвяних свят. Засмучені розпадом сім’ї, смертями рідних, самотністю, соціальними чи економічними негараздами люди відчувають, що «щасливий сезон» не приніс радості, що може стати поштовхом до самогубства. Люди з високим рівнем освіти менш схильні до суїциду, а найбільш схильні – люди з неповною середньою освітою.
Приблизно 80% самогубців попередньо дають можливість дізнатися оточуючим про свої наміри, хоч спроби повідомлення можуть бути завуальовані. Спочатку загроза може бути підсвідомими проханнями про допомогу, захист і втручання. Пізніше, коли не знаходиться нікого, хто міг би допомогти, людина може призначити час і визначити спосіб самогубства. Які б не були ці висновки – у формі прямих відкритих заяв чи вміло замаскованих натяків, у кожному разі вони не повинні ігноруватися оточуючими. Бо це людське життя – найцінніше, що є у нас. І якщо нам важливе і дороге наше життя, то треба прикласти максимум зусиль, щоб і близькі цінували своє.
Підготовка до самогубства залежить від особливостей людини і зовнішніх обставин. Іноді показники суїцидів можуть бути невербальними. Дуже часто вони зводяться до того, що називається, приведеннями до ладу своїх справ. Для когось це може означати оформлення заповіту, для іншого – написання довгих листів, розв’язання суперечок і конфліктів з рідними і близькими.
До поведінкових ознак відносимо: людина починає дарувати іншим речі; що мають велике особистісне значення, приводити до ладу свої справи, намагається примиритися з давніми ворогами, демонструє радикальні зміни в поведінці, такі як: в їжі – їсти мало чи, навпаки, багато; у сні – спати дуже мало або ж багато; у зовнішньому вигляді – стати не зовсім чепурним; у звичках – пропускати заняття, уникати спілкування з однолітками, знаходитися в засмученому настрої; бути надзвичайно діяльнісним чи, навпаки, ігнорувати все і всіх навкруги.
Ситуаційні ознаки. Людина може наважитись на самогубство, якщо:
1)соціально-ізольована (не має друзів чи має лише одного друга), відчуває себе відкинутим іншими; 2)проживає в нестабільному оточенні (серйозна криза в родині – у відносинах з батьками чи батьків між собою; алкоголізм як власна чи сімейна проблема; 3)відчуває себе жертвою насилля – фізичного, сексуального чи емоційного; 4)раніше були спроби суїциду (12% після невдалої спроби самогубства на протязі двох років повторює її і досягає бажаного; 80% самогубців намагались в минулому звести рахунки з життям хоча б один раз); 5) має схильність до самогубства внаслідок того, що воно мало місце в житті когось із друзів, знайомих чи рідних (у 6% самогубців один з батьків був самогубцем); 6)переніс тяжку втрату (смерть близької людини, розлучення батьків); 7)дуже критично ставиться до самого себе; 8)має прогресуюче захворювання (фактор прогресуючого захворювання є більш значущим для суїцидального ризику, ніж втрата непрацездатності); 9)економічні негаразди, що стосуються більш широкої сфери, ніж просто матеріальне забезпечення (ситуація невизначеності майбутнього); 10)алкоголізм, хронічне вживання наркотичних і токсичних речовин.
Існує також залежність між релігією і суїцидом. В ісламських країнах кількість самогубств рівняється до нуля (0,1 випадок на 100тис. населення). В країнах християнства та індуїзму цей рівень помітно вищий – в християнських державах 11,2 випадки на 100 тис. в індуїстських відповідно 9,63. В атеїстичних державах (наприклад в Китаї) досягає 25,6 на 100 тис. жителів.
До певного часу у європейців існували догми про те, що самогубство вчиняють безумці, душу яких зсередини роз’їдає нечиста сила, повністю задовольняли. Але в ХVІІІ ст. для більш розумної свідомості такого пояснення стало недостатньо, тим більш, що не всі випадки самогубства вміщались в ці рамки. Саме тоді й виникли перші спроби узагальнити всі відомості про суїцид, тобто вивести теорію самогубства. Кінець ХІХ ст. свідчить про те, що кількість самогубств зростає, а теорії щодо їх виникнення досі в кожного науковця свої. Єдиної теорії досі немає. Одні звинувачують в цьому клімат та раціон харчування, інші звинувачують в цьому нігілізм, матеріалізм і інші руйнівні ідеї. Але з кожним роком все більше людей бажають покінчити життя самогубством, відмовляючись від найбільшого людського скарбу. А це говорить про нашу розгубленість перед цим страшним феноменом.
3.
Аномалії душі, або теорії самогубства
Основоположник суїцидології Е.Дюркгейм звів всю сукупність мотивацій суїциду до негативного впливу соціального середовища і протікаючи в ньому процесів. Він виділив три типи самогубств: егоїстичне, альтруїстичне та анемічне.
Егоїстичне самогубство має місце, коли зв’язки з життям обриваються, коли слабшає зв’язок із суспільством, результатом чого стає крайній індивідуалізм. На думку Е.Дюркгейма високий рівень освіти в сенсі схильностей до суїциду – річ небезпечна. Інтелектуали вбивають себе разів в 10 частіше, ніж люди малоосвічені. Це тому, що освіта і пов’язана з нею матеріальна забезпеченість спонукають до загострення індивідуалізму.
Якщо порівняти ці дані зі статистикою ХХІ ст. , то зараз більш підвласні суїцидним думкам люди з незавершеною середньою освітою, а високо освітні особи значно рідше проявляють такі схильності.
Альтруїстичне самогубство, навпаки, є наслідком недостатньо розвиненої індивідуальності. До цієї категорії можна віднести «самознищення» в примітивному суспільстві людей похилого віку. Але в тому суспільстві, де людина мало цінує власне життя, готова принести його в жертву, так мало цінує і інше, чуже життя.
Анемічне самогубство (аномія – загальний стан дезорганізації) стає масовим явищем в період будь яких значущих соціальних потрясінь – при цьому не лише негативних, а й позитивних. Так, під час катастрофи люди починають вбивати себе з більшою легкістю. Різні зміни суспільного і матеріального статусу породжують хвилю самогубств серед тих, хто не зміг адаптуватися до нових умов.
Звичайно, психіка людини – сфера більш загадкова і менш піддається вивченню, ніж закони розвитку суспільства. Найбільша таємниця для людини – вона сама, механізми її вчинків і дійсні мотиви її поведінки. Аномалія душі, яка і штовхає людину на самогубство, розглядалась до середини ХІХ ст. як дефект, який легко піддається корекції. Психіатри рекомендували холодний дуги щоранку, за вуха поставити п’явок, або ж накласти пластир на область печінки з поєднанням з великою кількістю холодних напоїв. Французькі лікарі Вуазен і Бріє де Буашон стверджували, що ідея самогубства зникне, якщо хворому добре намазати ноги проти наривною маззю – «нарив» в душі лусне, в все буде добре. Або ж багатогодинна ванна – теж хороший спосіб.
Інший французький психіатр дійшов до висновку, що в багатьох випадках від «чорної меланхолії» дівчат повністю вишиковується заміжжям. Ф.Бекон радив займатися математикою, яка врівноважує душевну гармонію.
Австрійський психіатр З.Фрейд створив першу психологічну теорію суїциду. В ній він підкреслив роль агресії, направленої на самого себе. Американський психіатр К.Менінгер детально розробив ідеї З.Фрейда. Він передбачає, що всі суїциди мають в своїй основі три взаємопов’язаних підсвідомих причин: 1)помста, ненависть (бажання вбити); 2)депресія, безвихідь (бажання вмерти); 3)почуття провини (бажання бути вбитим). Американський психолог Е.Шнейдман описав декілька найбільш серйозних характеристик суїциду: 1)почуття нестерпного душевного болю; 2)почуття ізольованості від суспільства; 3)почуття безнадії, безпорадності; 4)думка, що смерть є єдиним вирішенням усіх проблем.
І.Сікорський, видатний представник української психології, психіатрії та педагогіки вважав, що самогубство має не тільки психіатричне, але й громадське та психологічне значення. Що стосується великої кількості причин самогубств, то їх автор групує в 4 великі відділи: 1)бідність; 2)хвороби (фізичні та психічні); 3)стомлення життям; 4)моральні причини.
Інтенсивний ріст рівня самогубства і суїцидальних спроб стимулює вчених до пошуку нових ефективних засобів профілактики суїцидальної поведінки. Серед відомих методів використовуються різні види психотерапії та психотропної фармакотерапії. Не медикаментозним методом корекції суїцидальної поведінки є психотерапія, спрямована на вирішення психологічних проблем суїцидента.
Дані досліджень останніх років з питань суїцидології свідчать про інтерес до цієї проблеми, але й відображають недостатню ефективність традиційних методів корекції суїцидальних проявів.
Психіатрія минулих століть відстоювала думку, що практично всі самогубці – особи психічно ненормальні. Але сьогодні дані про психічну ненормальність тих, хто покінчив життя самогубством сильно розходяться і є неоднозначними. Причини самогубств відрізняються в різних вікових групах. Так, суїциди через нещасливе кохання у підлітків до 16 років складають практично половину від загальної кількості самогубств, а після 25 років з цієї причини помирають добровільно значно менше.
Частота суїцидів серед молоді за останні два десятиліття подвоїлась. Деякі спеціалісти говорять про те, що в 10% суїцидальна поведінка має на меті саме покінчити з життям, і в 90% - бажання звернути не себе увагу. За даними статистики кількість молодих людей, що вчинили самогубство, складає 12,7% від загального рівня померлих неприродною смертю.
Згідно з результатами соціально-психологічних досліджень в Україні 27,2% дітей віком до 17 років іноді втрачають бажання жити, 17,8% - вважають, що нікому немає до них справ, 25,5% - не завжди можуть розраховувати на допомогу близької людини, 51,9% - не стримуються в ситуації конфлікту.
Вивчення проблеми суїциду в юнацькому віці говорить про те, що часто це спроба не лише звернути на себе увагу, а й форма протесту проти бездушності, цинізму та жорстокості суспільства. На цю спробу може штовхати відчуття самотності, стресу і втрата сенсу життя. Юнацький вік – вік переходу до дорослого самостійного життя, коли з’являються не лише права, а й обов’язки. Та, нажаль, багато тих, хто не підготовлений до таких змін. З закінченням школи юнаки та дівчата вступають на навчання до різних закладів – новий колектив, нові завдання, нова форма роботи, часто нове місце проживання (одні адаптувались одразу і знайшли нових друзів, нові розваги, нові інтереси, інші не змогли адаптуватись одразу – не знайшли близьких за духом та інтересами одноліток, важко звикають до нових умов і т.д.). Часто причиною замаху на власне життя стає депресія, викликана втратою об’єкта любові, супроводжується сумом, втратою інтересу до життя і відсутністю мотивації до рішення життєвих завдань. Іноді депресія може не мати суттєво-відкритого характеру: юнак намагається сховати її за підвищенням активності, підвищеною увагою до деталей або ж антисоціальною поведінкою – правопорушення, вживання наркотиків, алкоголю, нерозбірливі інтимні стосунки. В поведінці варіанту 2 прихований страшний ризик. Часто смерть від передозування є задуманою. Дослідження серед юнаків і дівчат акцентує увагу на тому, що юнаки і дівчата, які живуть статевим життям і, що вживають алкоголь, схильні до більшого ризику самогубства, ніж ті, які не мають інтимних відносин.
К.Менінгер виділив три психологічні компоненти суїцидальної поведінки: помста (агресія, направлена на оточуюче), провина (агресія, направлена в середину); депресія (бажання померти).
Якщо ж людина зберегла здатність аналізувати і сприймати поради оточуючих, то їй буде легше повернути душевні сили і стабільність. Тому є необхідним намагатися знайти підхід до людини, що хоче піти з життя, всіма силами спробувати допомогти.
Предсуїцидальний синдром – психологічний симптомо-комплекс, що свідчить про схильність до самогубства, спробу суїцидального акту, тобто етап суїцидальної динаміки, тривалість якого складає від декількох хвилин до декількох тижнів чи місяців.
Список використаних джерел
1.Большая медицинская энциклопедия: [ В 30-ти Т. / АМН СССР ] / Под ред. Б.В.Петровского. – 3-е изд. – М. – Т.22. – 1984.
2.Дюркгейм Э. Самоубийство ( социологический этюд ). – М., 1994.
3.Кон И.С. Психология ранней юности. – М.,1989.
4.Коханенко Л.Проблема самогубства: погляди І.Сікорського та сучасні досліди. // Практична психологія та соціальна робота. – 2002. - №4. – с.15.
5.Степанов И.А. Суицид. О мерах профилактики суицида среди детей и подростков. – http://centercep.ru/content/view/
6.Фрейд З. Печаль и меланхолия.//Суицидология: прошлое и настоящее. – М., 2001.
|
