Курсова робота

Особливості побудови тренувального процесу лижників-гонщиків до гонок з дуатлону

Вступ

Актуальність роботи. Останнім часом в лижних перегонах сталося багато нововведень. Введено спринтерські перегони і естафету, гонку-дуатлон і масові старти. У свою чергу, введення нових дисциплін призводить до удосконалення організаційно-методичних основ спортивній підготовці.

Основні дослідження в лижних перегонах спрямовані на побудови тренувального процесу в різних складових з урахуванням класичного і конькового стилю пересування на лижах на традиційних дистанціях. В той же час, досліджень, в яких розглядатися нові лижні дисципліни недостатньо.

У роботах цілого ряду вчених (М.А. Аграновского, 1980 – 1982; В.І.Акімова, 1985; М.Ф. Атонова, 1977; Б.І. Бергмана, 1989 – 2000; В.Д.Євстратова, Г.Б. Чукардина, Б.І. Сергєєва, 1989; О.І. Камаева, М.В.Блєщунова, В.В. Мулика, 1989; П.К. Колчіна, 1986; В.М. Манжосова, 1986; В.В. Мулика, 2002; І.Г. Огольцова, 1997; Ф.П. Суслова, 1995; С.К.Фоміна, 1986) розглядається питання про підготовку до участі в перегонах класичним стилем та ковзанярськими ходами. Тоді як спеціальних же досліджень по підготовці до гонки-дуатлону, в доступній нам літературі, ми не зустріли.

Відсутні дослідження, що стосуються практичних рекомендацій підготовки кваліфікованих лижників-гонщиків до участі в змаганнях по дуатлону, останніми роками зазнала зміни методика підготовки спортсменів, в основу якої покладені індивідуальні анатомо-фізіологічні, біологічні і психологічні особливості організму спортсменів.

Виходячи з вище приведеного очевидно, що наукове і практичне обгрунтування і розробка системи підготовки лижників-гонщиків з урахуванням участі в гонке-дуатлоне є актуальною темою досліджень.

Мета роботи: визначити вплив на організм лижників-гонщиків навантаження в наслідок участі в гонці з дуатлону.

Задачі дослідження:

1. Здійснити аналіз сучасного стану методики підготовки лижників-гонщиків до участі в перегонах класичним і ковзанярським стилями пересування.

2. Виявити вклад різних складових в спортивний результат гонки з дуатлону.

3. Розробити антропометричні модельні характеристики лижників-гонщиків високої кваліфікації, що дозволяють показувати високі результати в гонках з дуатлону.

Предметом досліджень є тренувальний процес кваліфікованих лижників для участі в гонці з дуатлону.

Об'єктом досліджень була методика підготовки кваліфікованих лижників-гонщиків до гонки-дуатлону.

Гіпотеза. Аналізуючи вплив на лижників-гонщиків навантаження в наслідку участі в гонки з дуатлону, ми пропонуємо:

- виявити різницю між однойменими лижними ходами різних стилів пересування;

- визначити вклад різних складових підготовки до гонки з дуатлону;

- розробити антропометричні моделі спортсменів, які успішно змагаються в гонках класичним та ковзанярським стилем пересування на лижах.

Все це значною мірою позитивно сприяє на спортивні показники в змаганні з дуатлону.

Розділ 1. Вплив навантажень різної спрямованості на організм лижників-гонщиків під час змагань

1.1 Вплив навантажень на функціональну систему лижників-гонщиків

Особливістю лижних перегонів є різко виражений змінний характер рельєфу дистанцій, на якому вони проводяться. Це робить істотний вплив на функціонування організму спортсменів. Проведеними дослідженнями встановлений тісний зв'язок між значенням ЧСС і профілем траси. Різниця між найбільшим і найменшим значенням складає до 14-20уд∙хв-1 [58].

Встановлено, що середньо дистанційний пульс у кожного спортсмена індивідуальний і з часом не міняється. Він не залежить від способів пересування – класичного або ковзанярського стилю [21, 38]. За даними авторів, середньо дистанційний пульс лижників-гонщиків залежно від індивідуальних можливостей коливається від 156+2 до 192+3 уд∙хв-1. Причому кожен з вказаних рівнів діяльності серцево-судинної системи здатні забезпечити досить високий рівень спортивного результату. Але, враховуючи те, що при менш напруженому навантаженні протікання процесів енергозабезпечення набагато ефективніше, оптимальна зона середньо дистанційною ЧСС може бути в діапазоні 170-180 уд∙хв-1.

Таким чином, в лижних перегонах, разом з середньо дистанційними даними, важливу роль грає варіативна цих показників, що пред'являє особливі специфічні вимоги до функціональних систем організму спортсменів. Особливості вимоги до функціональних систем організму спортсменів при інтенсивності тривалому навантаженню на витривалість представлені в таблиці 1.1. [48].

Таблиця 1.1 Вимоги до систем організму при навантаженні на витривалість (за данними Мищенко В.С.)

На нашу думку енерговитрати при пересуванні на лижах залежать від рельєфу місцевості, тривалості дистанції, якості інвентаря і мастила, ефективності застосування лижних ходів на окремих ділянках траси, спортивної кваліфікації і інших чинників.

Лижні перегони вимагають розвитку загальної і швидкісної витривалості, а також сили. Ефективність роботи м'язів нижніх і верхніх кінцівок обумовлена розвитком їх силових якостей.

Рухи лижника на дистанції різноманітні і складні по координації. Спортсмен повинен не лише володіти навичками, що забезпечують пересування різними способами по рівнині і що дозволяють долати підйоми і спуски, але і уміти використати ці рухові навички в складних умовах, іноді при миттєвій зміні рельєфу і напрям траси [22].

При пересуваннях на лижах в роботі беруть участь майже усі м'язи тіла. Тому лижники, як правило, відрізняються рівномірним розвитком мускулатури [43].

М'язи лижника мають бути адаптовані до роботи, як в аеробних, так і в анаеробних умовах [60].

Дихальні м'язи виконують при лижних перегонах інтенсивну і тривалу роботу, що вимагає значного їх розвитку. У зв'язку з цим лижники мають велику життєву місткість легенів.

Для досягнення високих результатів в лижних перегонах спортсмени повинні мати високу, аеробну продуктивність. У кваліфікованих лижників, за даними П.О. Астранда [15], величина МПК рівна біля 75-86 мл∙хв-1кг-1, у жінок – біля 60-65 мл∙хв-1кг-1.

Численні дослідження показали, що для досягнення високих результатів на світовій арені лижник повинен мати МПК не менше 80 мл∙мин-1кг-1, а лижниця - не менше 70 мл∙хв-1кг-1.

Споживання кисню при лижній гонці не залишається постійним. На рівнині воно підтримується на рівні 80-82% від МПК, при підйомах підвищується до 90-95%, на спусках, особливо довгих і пологих, стає нижче 80%. У кваліфікованих лижників, що досконало володіють технікою, на підйомах споживання кисню підвищується в середньому до 87% від МПК, на спусках знижується до 62% [46].

Чим більше величини МПК у лижника, тим відносно вище його швидкість змагання. Проте, незважаючи на велике значення МПК, високий результат в лижних перегонах не може бути досягнутий без високих анаеробних можливостей організму і досконалої техніки рухів [60].

На дистанціях 30км і 50км сумарний кисневий запит досягає багатьох сотень літрів. Це пояснюється залученням до роботи при бігу на лижах великих м'язових груп, що не лише збільшує кисневий запит, але і дещо полегшує споживання кисню. Участь в роботі великих м'язових груп забезпечує при бігу на лижах краще використання кисню артеріальної крові, що веде до підвищення артеріально-венозної різниці. Це полегшує вступ кисню з альвеолярного повітря в кров. Утворенню оксигемоглобіну в легенях сприяє вступ в них холодного повітря. Підвищена ж температура в працюючих м'язах сприяє його дисоціації. Усі ці чинники, полегшуючи споживання кисню, забезпечують можливість лижникові працювати при відносно стійкому стані [19, 43, 61].

Кисневий борг утворюється у лижників головним чином при підйомах в гору і збільшенні швидкості бігу на рівнині. Величина його залежить від різних умов(рельєфу місцевості, швидкості, рівня тренованості лижника та ін.). Він може досягати 8-12л [62].

Про інтенсивність анаеробних процесів при лижних перегонах можна судити по концентрації молочної кислоти в крові. Вона підвищується в основному при прискореннях і підйомах в гору; при малій швидкості на пологому підйомі концентрація молочної кислоти в крові майже не збільшується, але при підвищенні швидкості на цьому ж підйомі зростає в середньому до 150мг% [22, 62].

Витрата енергії при лижних перегонах складає в середньому біля 20 ккал за хвилину. На окремих ділянках дистанції підвищується до 25 ккал і більше. Сумарна витрата енергії залежно від довжини дистанції досягає 350 – 4000 ккал і більше [43, 61].

Після тривалої роботи підвищена витрата енергії може спостерігатися впродовж декількох діб. За даними В. В. Михайлова [46], наступного дня після участі в перегонах основний об'єм у лижників залишається підвищеним на 25-26% в порівнянні з належними величинами в стані спокою.

Для тренованих лижників, як правило, характерно в стані спокою різко виражена брадикардія. У лижників-чоловіків частота серцебиття знижується до 32-45 ударів в хвилину, у жінок – до 44-48 [62].

Об'єм серця у лижників-гонщиків збільшений. За даними Хеймса і Дікінсона, у кваліфікованих лижників чоловіків він рівний в середньому 1010+34,7 см³, у жінок – 730+14,3 см³.

Частота серцебиття на дистанції залежить від рельєфу траси і швидкості пересування лижника. За наявності відносно коротких підйомів, спусків і великої швидкості на рівнині, частота серцебиття у лижників може підтримуватися на стабільному рівні – 170-180 ударів в хвилину, при різко вираженій пересіченості траси вона може значно варіювати – від 140 до 210 раз на хвилину.

У роботах [43, 61] вказується на те, що кількість еритроцитів і гемоглобіну при лижних перегонах збільшується, зростає і кількість лейкоцитів (нейтральна фаза міогенного лейкоцитозу), разом з цим відзначається, що в плазмі крові підвищується концентрація молочної кислоти, тоді як при недостатньому і нераціональному живленні може різко знижуватися вміст глюкози в крові (до 50-40 мг), що сприяє розвитку стомлення.

Вплив систематичного тренування в лижних перегонах на організм проявляється в підвищенні здатності різних систем: дихальною, серцево-судинною і крові – витягати більше кисню і доставляти його в мітохондрії працюючих м'язів.

У таблиці 1.2 приведені модельні характеристики лижників різної кваліфікації. Очевидно, що організм спортсмена має дивовижні компенсаторні можливості, і нерідко успіху досягають лижники, у яких немає рекордних показників у фізіологічних тестах, але усі вони знаходяться на досить високому рівні. Відмічені випадки, коли лижники з невеликими показниками МПК досягали непоганих результатів (але не чемпіонських). Мабуть, підготовленість спортсмена визначається лише сукупністю різних тестових показників [45].

1.2 Вплив стилю пересування на лижах на організм спортсмена

Лижні гонки проводяться двома стилями пересування, це традиційним (класичним) та вільним (ковзанярським). Традиційним стилем змагались спортсмени з самого початку появи лиж, а ковзанярські лижні ходи вперше з’явилися в середині 70-х років ХХ століття. Першим, хто в його використав був фінський марафонець сорокалітній спортсмен Пауел Сітен. Пізніше цей лижний хід в елітних лижних гонках почав використовувати відомий лижник Білл Кох (Німеччина) та удосконалив його Гунде Сван (Швеція). На конгресі ФІС 1987 року відбулося розділення лижних ходів на два стилі: класичний та ковзанярський.

Таблиця 1.2 Модельні характеристики функціональних можливостей лижників різної кваліфікації (за данними Граевская Н. Д., Долматова Т. И., Калугина Г. Е.)

Способів пересування на лижах досить багато. Деякі з них використовуються частіше, деякі рідко. Щоб розширити рухливі можливості і підвищити технічну майстерність, спортсмену необхідно вивчити всі способи пересування на лижах.

Гонки на лижах відносяться до навантаження змінної інтенсивності. У процесі гонок лижник виконує переважно циклічні рухи. Однак по мірі ускладнення рельєфу дистанції збільшується вага ациклічних рухів: гонщик долає спуски, повороти та часто переходить з одного ходу на інший.

Гонки по перетненій місцевості пов'язані з великим загальним навантаженням, високими вимогами до діяльності усіх систем організму.

В останні роки в практиці організації змагань для кваліфікованих гонщиків застосовуються різні дистанції, від спринту (1000 – 2000 м), дуатлону (гонка класичним + ковзанярським стилем), естафетні гонки ( 1-2 етапі класичний стиль, 3-4 ковзанярський стиль), гонок на середні дистанції (5 – 15 км) та марафонських гонок (30 – 100 км), де сумарний перепад висот 450 – 600 м, а на марафонських дистанціях 1000 – 1500 м. Тому лижник-гонщик повинен володіти високою функціональною, вольовою та технічною підготовленістю.

Техніка пересування на лижах повинна бути доведена до автоматизму і бути стійкою до дії збиваючого фактору. У той же час, їй притаманна варіативність (зі зміною умов ковзання, рельєфу траси, тактичної боротьби та інше). Одна з найважливіших якостей техніки, це індивідуальність, яка визначається будовою тіла, зростом, масою, рівнем фізичного розвитку та психологічними особливостями лижника.

1.2.1 Порівняльний аналіз техніки класичного та ковзанярського стилів пересування на лижах

Технічна майстерність лижників являє собою своєрідний підсумок діяльності спортсмена: його фізична, тактична, психологічна та теоретична підготовки, зрештою підсумовуються в сучасну техніку. Тому однією з головних задач в спортивному тренуванні в теоретичному і тактичному плані є проблемою підвищення технічної майстерності. Процес становлення технічної майстерності спортсмена зв'язаний з винятковими труднощами, особливо на етапі підведення його до вищої спортивної форми, коли необхідно неухильно вдосконалити техніку у відповідності з рівнем фізичної, тактичної, психологічної, функціональної підготовленості.

У лижних гонках, на відміну від інших видів спорту, нерідкі випадки успішного виступу гонщиків на різних дистанціях (від коротких до довгих) та різних по стилю пересування (класичний або ковзанярський). Аналіз середньої дистанційної швидкості на різних за довжиною дистанціях та стилях пересування свідчить про незначну варіативность даного показника в залежності від довжини змагальних трас (табл. 1.3) [42].

Таблиця 1.3 Динаміка зміни середньої дистанційної швидкості в залежності від довжини дистанції і стилю пересування (результати переможців чемпіонатів світу) (за данними Котляр С.М., Мулик В.В.)

Внаслідок цього можна зазначити, що показники функціонування основних систем організму лижників під час гонок на різних дистанціях та різним стилем мають близькі значення. Разом з тим у лижних гонках вплив різних чинників, таких, як спортивна кваліфікація та підготовленість лижника, складність траси, умови ковзання та інших надзвичайно велике і може досягати до 20%.

Ковзанярські ходи в порівнянні з класичними мають відмітні особливості в біомеханічній структурі рухів, енергетичній вартості подолання різних дільниць траси. Аналіз техніки пересування на лижах свідчить про наявність істотних відмінностей між ковзанярськими та класичними ходами в деяких кінематичних і динамічних характеристиках.

Специфічність роботи опорно-рухового апарату, пов'язана з ковзанярським ковзанням лиж та відштовхуванням ногою ковзаючим упором, пред'являє нові вимоги до технічної й фізичної підготовки спортсменів. Головна особливість техніки ковзанярських ходів відсутність періоду стояння лижі. Відштовхування ногою відбувається при рухомій опорі (ковзаючій лижі).

У порівнянні з класичними способами пересування в ковзанярських ходах час відштовхування більше, і, здавалося б, немає необхідності проводити максимальне відштовхування. Вимоги до швидкого наростання сили (що і визначає підвищення потужності) при одній і тій же швидкості бігу знижуються. Щоб отримати такий же приріст швидкості, як у поперемінному двухкроковому ході, цілком досить того часу, який може бути використане при відштовхуванні ковзаючою лижею ковзанярським стилем. Тому, незважаючи на менш жорсткі вимоги до швидкості відштовхування, перевагу все ж буде мати той спортсмен, який виконує більш енергійне відштовхування. Динаміка зміни основних параметрів сучасних лижних ходів в залежності від швидкості пересування представлені в таблиці 1.4 [42]. З результатів приведених у таблиці видно, що при підвищенні швидкості пересування одночасним двухкроковим ковзанярським ходом швидко наростає зусилля при відштовхуванні руками, а сила збільшується не значно (на 0,4 кг). Це, свідчить про те, що швидкість наростання зусилля при відштовхуванні руками є ведучим елементом збільшення швидкості. При пересуванні одночасним двухкроковим ковзанярським ходом, на змагальній швидкості, сила відштовхування ногою значно менше в порівнянні із силою відштовхування в класичному ході (47,3 кг проти 88,4 кг). Причому вказана сила (88,4 кг) у класичному ході досягається за 0,09 с, а в ковзанярському ході за 0,08 с. Ковзанярський хід вимагає більш сильного відштовхування рукою в порівнянні з класичним поперемінним двухкроковим ходом (20,6 кг проти 12,0 кг) (табл. 1.5).

Таблиця 1.4 Особливості ведучих параметрів класичних та ковзанярських ходів при різній швидкості пересування (за данними Котляр С.М., Мулик В.В.)

Умовні скорочення: 1- сила маху /черевиком (кг); 2- сила маху /п'ятою (кг); 3- сила маху рукою (кг); 4- градієнт складової відштовхування рукою (кг/см); 5- час маху ногою (c); 6- швидкість випаду (м/c); 7- час відштовхування ногою (c)

Таблиця 1.5 Характеристика зусиль по вертикалі при відштовхуванні ногою і рукою в ковзанярських ходах у дорослих висококваліфікованих спортсменів і юніорів (за даними Камаева О.І.)

На основі даних біомеханічного аналізу в структурі ковзанярських та класичних стилів пересування можна виділити наступні рухи: відштовхування ногою, махові рухи ногою, відштовхування рукою (руками), махове винесення рук. Дані параметри можна віднести до причин, від яких залежить швидкість пересування, причому відштовхування ногою і рукою мають швидкісно-силові характеристики, а махові рухи відносяться до інерційних сил.

При відштовхуванні руками в одночасному ковзанярському ході є багато загального з одночасними класичними ходами, у той час як у відштовхуванні ніг є відмінності. У ковзаючому кроці традиційних лижних ходів основне навантаження при відштовхуванні виконують м'язи-розгинателі нижніх кінцівок, а при махових рухах ніг м'яза-згинателі.

Для виконання ефективного відштовхування ногою в ковзанярських ходах необхідні: швидке підсідання; хороше завантаження ноги вагою тіла; суцільне та швидкісне виконання підсідання і відштовхування; виконання відштовхування ребром лижі (особливо в другій половині); максимальне випрямлення ноги в тазостегновому та колінному суглобах при закінченні відштовхування; прискорене рушення в гомілкостопному суглобі у фіналі відштовхування, закінчення відштовхування повним підошвеним згинанням стопи та поворотом її до наруги; напряму відштовхування уперед, а не в сторону. У ковзанярському ході крім названих груп м'язів значне навантаження доводиться на і м'язи, що приводять стегна, що відводять, а також на велику кількість дрібних м'язів тазового дна та інших м'язів.

У відштовхуванні ж ніг основною відмінністю в роботі м'язів, що розгинають тазостегновий суглоб у ковзанярському ході (в порівнянні з поперемінно двокроковому ), є включення в роботу верхнього пучка великої сідницької та натягувателя широкої фасції стегна, середньої та малої сідницької, грушовидної й внутрішньої запиральної.

Ці м'язи беруть участь в роботі при одночасному відштовхуванні і повороті стегна до наруги. У роботі м'язів, що розгинають колінний суглоб, особливих відмінностей немає, крім того, що кравецький та двоголовий м'язи стегна виконують роботу, перешкоджаючу повороту цього суглоба навколо вертикальної осі. У гомілкостопному суглобі при відштовхуванні працюють ті ж м'язи, що і в традиційних ходах (ікроножної, камбаловідної, згинателя великого пальця, задня великоберцьова та довгий згинатель пальців), а також довгій і короткій малоберцьовий.

У лижних ходах відштовхуванню передує підсідання, найбільш яскраво виявленне в колінному суглобі. У момент початку відштовхування ногою формується вертикальна складова сил, яка створює сприятливі умови для махового рушення іншою ногою. У другій половині поштовху починається формуватися горизонтальна складова сил відштовхування ногою, яка досягає максимумі і безпосередньо просуває лижника уперед [36].

Особливу роль в формуванні горизонтальної складової грає стопа, яка притискує лижу до опори і дозволяє виявить зусилля більш могутнім групам м'язів разгинателя стегна та гомілки. Сприятливими умовами для наростання горизонтальної складової в ковзанярських ходах є відштовхування ребром лижі, а також її еластичні властивості в горизонтальному напрямі (ваговий прогиб).

Ковзанярське відштовхування починається при зведених п'ятках махової та відштовхувальної ноги. Кут розведення стопи відштовхувальної ноги залежить від швидкості пересування та умов ковзання, при чому, чим гірше умови, тим кут розведення більше, що служить резервом для збільшення швидкості пересування. Закінчення відштовхування ногою повинно фіксуватися повним випрямленням ноги в тазостегновому і колінному суглобах та значним згинанням у гомілкостопному [35].

У класичних лижних ходах відштовхування лижами підготовлюється в періодах ковзання та стояння лижі (перекочування, підсідання на опорній нозі) і виконується в період стояння. Відштовхування включає відштовхування випрямленням ноги та махові рухи ногою, рукою (або руками) та тулубом. Відштовхування ногою виконується тільки рухами в суглобах опорної ноги. З моменту зупинки лижі починається розгинання в тазостегновому суглобі і продовжується підсідання в колінному та гомілкостопному суглобах. Далі, включається розгинання ноги в колінному суглобі та приєднується відштовхування стопою (підошвене згинання в гомілкостопному суглобі). Махові рухи посилюють відштовхування ногою та забезпечують більш ефективне пересування лижника.

Особливістю ковзанярських ходів є відштовхування ковзаючою лижею, що дозволило назвати даний спосіб пересування «ковзаючим упором» (В.В.Єрмаков, 1990). Відсутність зупинки лижі при відштовхуванні приводить до менших коливань швидкості загального центра маси, що біомеханічно значно вигідніше [18].

У ковзанярському стилі пересування на лижах махові рушення ногою здійснюються по криволінійній траєкторії. Із крайнього заднього положення, після закінчення відштовхування, нога маховим рушенням підводиться до опорної, потім від опорної ноги з прискоренням виноситься уперед у сторону, тобто відбувається випад. Особливістю махового рушення в одночасному ковзанярському ході є пізнє завантаження махової ноги вагою тіла, це дозволяє збільшити швидкість випаду та пересування. Дане положення є одним з переваг ковзанярського ходу в порівнянні з традиційним ковзаючим кроком, де продовження махового рушення вже на початку випаду відбувається із завантаженням лижі вагою тіла.

Мах у ковзанярському ході виконується більш зігненою в колінному суглобі ногою, а випад коліном уперед, що в традиційному ковзаючому кроці є помилкою. У заключній фазі випаду відбувається замах гомілкою уперед, що дозволяє збільшити швидкість махового рушення .

Необхідно зазначити, що фаза вільного ковзання в класичному ході, до моменту постановки палиць на опору, виконується на значно зігненій нозі в колінному суглобі. У зв'язку із цим зростає статичне навантаження на м'язи передньої поверхні стегна та гомілки. Це і спричиняє стомлення м'язів нижніх кінцівок.

Відштовхування руками в одночасному ковзанярському ході за формою та зусиллями багато в чому нагадує роботу рук в одночасному однокроковому ході. Основу ефективного відштовхування руками створює жорстка система рука - тулуб, особливо в початковий період відштовхування, що вимагає добре розвинених м'язів плечового пояса.

Разом з тим у роботі рук є істотні відмінності. Це більш широка постановка лижних палиць на опору, що анатомічно менш вигідно в порівнянні з класичними ходами. Постановка лижних палиць в одночасних ковзанярських ходах відбувається разнобіжно: з боку опорної ноги лижна палиця ставиться поруч з черевиком, зі сторони відштовхувальної – під більш гострим кутом. Можлива несинхронна постановка лижних палиць, з деяким запізненням з боку відштовхувальної ноги.

Так само як в одночасних ходах, при виконанні відштовхування руками небажаним є згинання рук у ліктевих суглобах (підтягнення до палиць). Збільшення нахилу тулуба до горизонту служить резервом для збільшення швидкості пересування лижника. Закінчення відштовхування руками відбувається одночасно, у момент закінчення відштовхування лижні палиці та руки складають пряму лінію.

У цей час багато які лижники-гонщики застосовують більш довгі лижні палиці, що дозволяє збільшити шлях додатку зусиль, а значить, і сумарний ефект від відштовхування руками. Це також вимагає значної силової підготовки м'язів плечового пояса.

Махове винесення рук виконується одночасним згинанням та відведенням рук і багато в чому ідентичне роботі рук у варіанті одночасного однокрокового класичного ходу. Винесення рук супроводжується розгинанням (випрямленням) тулуба з одночасним виконанням ковзанярського ковзаючого кроку. Найбільш характерне положення перед початком відштовхування – декілька зігнені в ліктевих суглобах руки, лікті звернені вниз у сторону.

З появою ковзанярських способів пересування на лижах принципово змінилася техніка та тактика проходження спусків. У класичних гонках, при швидкості більше за 8 м/с, лижники проходять спуски в низький, а іноді в середній стойках, не відштовхуючись руками та ногами. Оскільки лижник, якщо навіть він встигає відштовхнутися хоч би тільки руками, при випрямленні тулуба перед черговим поштовхом руками створює велику силу лобового опору повітря, яка зводить на нівець зусилля рук, а при більш високій швидкості спуску знижує її. Добре відштовхнутися ногою на високій швидкості лижник тим більше не устигає. Він може збільшити швидкість спуску тільки за рахунок більш низької стойки.

Використання ковзанярського ходу без відштовхування руками (без махів та з махами ними) при низькій стойці практично на будь-якій швидкості спуску дозволяє збільшувати її. Це зумовлене специфікою відштовхування ногою. Щоб збільшити швидкість ходу, необхідно зменшити кут постановки лижі на сніг по відношенню до основного напряму рушення. Завдяки цьому час відштовхування ногою не змінюється. Тому лижник-гонщик повинен досконало володіти ковзанням на одній лижі в низькій стойці при високій швидкості. А це вимагає спеціальної підготовки.

У лижних гонках змагальні швидкості рік від року зростають як у класичних, так і в ковзанярських гонках. Неухильному зростанню змагальної швидкості нарівні з удосконаленням спорядження, інвентарю, змащення лиж, підготовки трас багато в чому сприяють поліпшення функціональної та спеціальної фізичної підготовленості. У зв'язку із цим важлива роль відводиться швидкісно-силовим якостям, оскільки від рівня їх розвитку істотно залежить формування кінематичних та динамічних характеристик лижних ходів.

Таким чином, основною відмінністю в техніці при класичному і ковзанярському пересуванні на лижах є структура відштовхування ногами. Менш істотним потрібно вважати особливість рухів та зусиль при відштовхуванні лижними палицями.

Разом з тим швидкість пересування на лижах залежить не тільки від сучасної й довершеної техніки, але й від рівня загальної фізичної та функціональної підготовленості, від якостей лижного інвентарю та мастил [58, 67]

Зростання швидкості пересування на лижах внаслідок постійного вдосконалення інвентарю і широкого використання більш ковзаючих мастил, парафінів вимагає нових підходів до технічної підготовки лижників-гонщиків. У цей час усе більше уваги приділяється техніці одночасних ходів як класичних, так і ковзанярських. Це пов'язано з тим, що вони дозволяють досягати більш високої змагальної швидкості і дають можливість більш ефективно і раціонально використати фізичний та функціональний потенціал лижника

1.3 Адаптація організму лижників до тренувальних і змаганням навантажень

Спортивні змагання є кульмінацією тренувального процесу, оскільки в них проявляються інтегровані результати спортивного тренування, і вони дають можливість об'єктивно оцінювати її ефективність. Змагання мають виключно важливе, значення для спортсменів різного віку. Без участі в них немає спорту, немає виховання спортсмена.

Участь в змаганнях використовують як дієвий засіб для стимулювання адаптаційних реакцій організму спортсмена. Змагання є активною частиною інтегральної підготовки, підготовки(фізичну, технічну, психологічну, тактичну), що об'єднує усі види, в єдину систему, спрямовану на досягнення високих спортивних результатів. Тільки в процесі змагань спортсмени можуть досягти рівня граничної функціональної напруги організму і виконати таке навантаження, яке непосильне в тренувальному зайнятті .

Підготовці змагання лижників-гонщиків в науково-методичній літературі приділена багато увага [4, 35], але питання про поєднання лижних ходів(класичних і ковзанярських) при підготовці до окремих змагань або серії стартів на певному етапі річної підготовки в достатній мірі не вивчений.

Дослідження науково-методичної літератури в лижному, і інших видах спорту [34, 67], свідчать про те, що досягши високого рівня спортивної форми у спортсменів з'являються максимальні показники внутрішніх міжкомпонентних кореляційних зв'язків, а після завершення періоду змагання ці зв'язки дуже швидко розпадаються до рівнів нижче, ніж в підготовчому періоді. Тому гостро встає проблема підтримки міжсистемних спеціалізованих для лижного спорту зв'язків упродовж дуже тривалого підготовчого періоду.

Враховуючи ж, багато варіантність шляхів досягнення високого спортивного результату, найбільш виправданим є акцент на розвиток загальних характеристик функціональних можливостей організму, які лежать в основі компонентів структури діяльності змагання.

Авторами виявлено [26, 42, 50, 69, та ін.] що, незважаючи на виключно високі аеробні здібності спортсменів, що тренуються на витривалість, велике значення для досягнення високих спортивних результатів має здатність тривалий час утримувати максимальне споживання кисню при ефективній техніці пересування, що обумовлюють економізацію енерговитрат, що характерно для діяльності змагання.

У свою чергу, щороку може включати від одного до трьох, чотирьох і більше самостійних макроциклів, кожен з яких завершується відповідальними змаганнями, вимагає спеціальної підготовки до них і, природно, нового, збільшеного (по відношенню до попередніх змагань) рівня адаптації .

На думку Платонова В. М. і інших фахівців в області спорту [4, 9, 33, 69], спортсмен не може впродовж тривалого періоду підтримувати однаково високі спортивні результати. Спостерігаються періоди підвищення і спаду результатів. Відповідно до цього в процесі тренування виділяються три фази:

1) фаза адаптації(зростання можливостей спортсмена);

2) фаза адаптивності – найвищої спортивної працездатності і її підтримки;

3) фаза деадаптации – поступової втрати працездатності.

При адаптації організму до тренувальних і змаганням навантажень можливі реакції двох видів : 1) якщо навантаження будуть занадто великі і тривати довго, станеться виснаження організму; 2) якщо навантаження не перевищують пристосовні резерви організму, відбувається мобілізація і перерозподіл енергетичних і структурних ресурсів організму, активізуються процеси специфічної адаптації і так далі

В умовах фізичних навантажень, характерних для тренувальної і змагання діяльності, усі резерви не використовуються [49]. Необхідно відмітити, що в умовах, найбільш характерних для головних змагань (Олімпійські ігри, Чемпіонати Світу і Європи і д.р.), які відрізняються виключно напруженою конкуренцією, несприятливими погодними умовами, що змінюються іноді, інтенсивним психологічним навантаженням, спортсмени високого класу часто здатні мобілізувати функціональні резерви, що знаходяться далеко за межею уявлень про можливості організму протистояти тривалій роботі в умовах прогресуючого стомлення, виявлених в умовах тренування і участі в другорядних змаганнях [55].

Питання про механізм індивідуальної (фенотипічною) адаптації полягає в тому, яким чином потенційні, генетично детерміновані можливості організму у відповідь на вимоги середовища перетворяться в реальні можливості.

Збільшені вимоги довкілля порівняно швидко призводять до утворення систем, які забезпечують більш менш адекватну адаптаційну реакцію організму на нові подразники. Проте для формування абсолютної адаптації саме по собі виникнення такої функціональної системи виявляється недостатнім. Необхідно, щоб в клітинах, тканинах і органах, що утворюють таку систему, виникали структурні зміни, що підвищують її потужність і взаємодію між різними складовими [27].

Дієвий розвиток довготривалої адаптації пов'язаний з систематичним застосуванням навантажень, що пред'являють високі вимоги до системи, що адаптується. Час розвитку довготривалих адаптаційних реакцій визначається величиной одноразових навантажень, частотою їх застосування і загальною тривалістю тренування. Найефективніше довготривала адаптація розвивається при частому використанні великих і значних навантажень, що пред'являють високі вимоги до функціональних систем організму.

Процес формування ефективної довготривалої адаптації нейрогуморальної системи організму пов'язаний зі збільшенням показників її потужності і економічності [38, 44].

Підвищення функціональних можливостей надниркових залоз багато в чому визначає ефективність енергозабезпечення м'язової роботи. Катехоламіни активізують ключові ферменти глікогенолізу і гліколізу і, як наслідок, самі ці процеси в скелетних м'язах, серце і печінки збільшують вихід в кров з печінки глюкози і її транспорт в клітини міокарду і м'язів [37].

Приріст економічності діяльності нейрогуморальної системи при тренованості зв'язують з підвищенням адренореактивности тканин [19] і вдосконаленням механізму саморегуляції органів, функціональної системи, відповідальної за адаптацію [44].

Економізація адаптованого організму в порівнянні з неадаптованим проявляється:

- у стані спокою - в зменшенні ЧСС з 65-75 до 30-50 в хвилину;

- частота дихання - з 16-20 до 6-10 циклів в хвилину;

- зниження хвилинного об'єму дихання на 10-12%;

- зменшення споживання кисню на 20%.

При стандартному навантаженні – в зниженні споживання кисню в міокарді в 1,5-2 рази, значно меншому збільшенні ЧСС і частоти дихання, в 2-2,5 разу меншому підвищенні рівня лактату в крові, менш вираженої реакції симпато-адреналовой системи і соотвественно меншому підвищенні рівня катехоламінів в крові [44].

Раціонально побудований тренувальний процес призводить до різкого зростання функціональних можливостей органів і систем організму за рахунок вдосконалення усього комплексу механізмів, відповідальних за адаптацію. Застосування надмірних навантажень, що перевищують індивідуальні адаптаційні можливості спортсмена, вимагають надмірної мобілізації структурних і функціональних ресурсів органів і систем організму, кінець кінцем призводить до переадаптации, що проявляється у виснаженні і зношуванні функціональних систем, що несуть основне навантаження. Припинення тренування або використання низьких навантажень, не здатних забезпечити підтримку досягнутого рівня пристосовних змін, призводить до деадаптации - процесу, зворотному адаптації.

Надмірні навантаження певної спрямованості таять в собі дві небезпеки:

-можливість функціонального виснаження системи, домінуючої в адаптаційній реакції;

-зниження структурного і відповідно функціонального резерву інших систем, які безпосередньо не беруть участь в адаптаційній реакції [10].

Попередити ці негативні явища можна раціональним плануванням навантажень в мікро- і мезоциклах, а також у більших структурних утвореннях тренувального процесу.

Деадаптация є вираженням чудової здатності організму усувати невживані структури, завдяки чому можливе використання структурних ресурсів, що вивільнилися, в інших системах організму і, таким чином, перехід під впливом зовнішнього середовища від одного рівня адаптації до іншого [10].

Процес деадаптації протікає дуже інтенсивно при повному припиненні тренування. В той же час продовження зайняття навіть прирізкою пониженому об'ємі (25-30%) здатне зберегти раніше досягнутий тренувальний ефект впродовж досить тривалого часу – не менше 2-3 місяців

У прихованому виді адаптаційні реакції зберігаються тривалий час і служать основою для швидшого відновлення втраченого рівня адаптації при відновлення тренування після тривалої перерви в порівнянні з часом, витраченим на первинне формування адаптації. Наприклад, гіпертрофія м'язової тканини, що є наслідком силового тренування, зникає в 2-3 рази повільніше, ніж виникає. Важливо враховувати і те, що чим швидше формується адаптація, тим складніше утримувати досягнутий рівень і тим швидше вона втрачається після припинення тренування.

Ця закономірність проявляється при розгляді ефективності методик розвитку різних фізичних якостей і функціональних можливостей систем організму, а також підготовленості спортсмена в цілому і може бути пов'язана з різними елементами структури тренувального процесу – етапами багаторічної підготовки, макроциклам, періодам та інше.

Слід пам'ятати, що підтримка структурних основ адаптації шляхом помірних фізичних навантажень несумірно благоприятніше, чим багаторазове повторення циклів «деадаптация-реадаптация». Багатократна активація біосинтезу, необхідна для багатократного відновлення втраченого рівня адаптації, може привести до своєрідного локального зношування органів, що входять в систему, відповідальну за адаптацію [68].

Надмірні фізичні навантаження можуть мати для організму негативні наслідки, які проявляються :

- у виснаження функціональної системи і особливо її ланок, що несуть основне навантаження;

- у явищах негативної перехресної адаптації, тобто в порушеннях функціональних систем і адаптаційних реакцій, не пов'язаних з фізичним навантаженням .

Надмірні навантаження можуть привести до паталогической гіпертрофії міокарду, розвитку в нім дистрофічних і склеротичних змін, порушенню обміну речовин, нейрогуморальної регуляції [30]. Гостре фізичне перенапруження може також привести в крововиливу в сердечний м'яз, зокрема до гострого інфаркту міокарду з розвитком гострої недостатності серця, гострої дистрофії міокарду [51].

Є безліч даних, що свідчать про те, що спортсмени високого класу, добре адаптовані до навантажень на витривалість, піддаються ризику раптової смерті від зупинки серця в час і відразу після граничних фізичних навантажень більшою мірою, ніж люди, що не займаються спортом.

Переважне кровопостачання м'язів за рахунок інших органів може привести до серйозних негативних наслідків. Слід пам'ятати, що в тренуванні сучасних спортсменів, що спеціалізуються у видах спорту, пов'язаних з проявом витривалості, щоденний об'єм роботи аеробної спрямованості може досягати 4-6 годин. Робота в такому режимі, як відомо, може тривати впродовж багатьох тижнів. Таким чином, в середньому близько 20% часу доби багато органів організму спортсмена випробовують недолік кровопостачання. Таке тренування, призводить до різкого приросту можливостей аеробної системи енергозабезпечення, одночасно нерідко призводять до зменшення маси і кількості клітин в печінці, бруньках і надниркових залозах, негативно позначається на прояві вищої нервової діяльності – порушуються процеси вироблення, фіксації і відтворення тимчасових зв'язків. Спостерігаються і випадки порушення функції травлення у формі спазму стравоходу, шлунку, кишок, виразкових поразок і так далі [14]. Це стає абсолютно зрозуміло, якщо розглянути перерозподіл сердечного викиду в стані спокою і при навантаженнях різної потужності. При цьому в стані спокою у досліджуваних сердечний викид складав біля 6л∙хв-1, при легкому навантаженні – 12л∙хв-1, при значному – 24л∙хв-1, максимальному – 30л∙хв-1.

Негативні ефекти адаптації, звичайно, не є неминучими, а є наслідком нераціонального побудованого процесу підготовки, застосуванням надмірних, таких, що не відповідають можливостям спортсмена навантажень; плануванням спрямованості тренувального процесу без урахування етапу вікового розвитку спортсмена.

Ефективне протікання пристосовних процесів в організмі спортсмена відповідно до вимог лижного спорту можливо лише при такій організації тренувального процесу, яка дозволяє помітно ускладнювати тренувальну програму на кожному черговому етапі багаторічної підготовки, в кожному черговому році або макроциклі [14].

Від доцільності використання можливостей вказаних напрямів на різних етапах багаторічної підготовки у вирішальній мірі залежать темпи зростання майстерності спортсменів, максимальний рівень їх досягнень і тривалість виступів на вищому рівні.

Велике значення для формування ефективної довготривалої адаптації має раціональне планування спрямованості тренувальних навантажень на усіх етапах багаторічної підготовки, її відповідність специфічним вимогам, що пред'являються ефективною діяльністю змагання. Якщо ж спрямованість тренувального процесу на базових етапах багаторічної підготовки (попередньою базовою і спеціалізованою базовою) будується без урахування вимог, що пред'являються ефективною діяльністю змагання до різних функціональних систем організму, то це часто виявляється непереборним бар'єром в досягненні вищої спортивної майстерності.

Основну увагу в тренуванні вони концентрували на інших складових майстерності – швидкісно-силовій підготовці, вдосконалення техніки і тактики.

В той же час використання індивідуально граничних величин тренувальних і змагань навантажень, характерних для сучасного спорту, в процесі багаторічної підготовки є одним з найважливіших принципів спортивного тренування, що забезпечують ефективне формування довготривалої адаптації. Нині виділяють два підходи до цієї проблеми, органічно доповнюючих один одного, які знаходять застосування переважно в практиці залежно від кваліфікації і тренованості спортсменів, етапу багаторічної підготовки і періоду тренувального макроциклу.

Перший підхід передбачає рівномірне збільшення об'єму і інтенсивності подразників, що призводить до поступового збільшення дії на організм спортсмена і планомірного формування довготривалої адаптації до чинників дії.

Другий підхід пов'язаний з різким збільшенням на етапі максимальної реалізації індивідуальних можливостей об'єму і інтенсивності навантажень, високою їх концентрацією в часі. Цей підхід пов'язаний з глибокою мобілізацією функціональних резервів організму спортсмена, проте, створює передумови для стрибкоподібного формування адаптаційних процесів в організмі [31].

В процесі багаторічного тренування одночасно, як правило, реалізуються можливості вказаних напрямів інтенсифікації тренувального процесу. Окремі роки або макроцикли характерні переважним використанням одного-двух з них при стабілізації характеристик в інших напрямах. Спортсмени високого класу, виключно добре адаптовані до різних чинників тренувальної дії, подальший розвиток довготривалої адаптації часто зв'язують зі зменшенням ролі одних стимулів при різкому збільшенні інших. Особливо це проявляється в істотному зменшенні сумарного об'єму роботи (з 1200 - 1300 до 600 – 700 годин.), практики змагання, навантажень окремого зайняття і мікроциклів при одночасно різкому підвищенні якісних характеристик тренувального процесу. Це, як правило, призводить до збереження і навіть до подальшого приросту досягнень за рахунок вдосконалення техніки, підвищення ефективності використання функціонального потенціалу в діяльності змагання, досконалості тактичної майстерності.

Рівномірна динаміка навантажень характерна для підготовки спортсменів відносно не високої кваліфікації, а також для спортсменів високого класу на першому етапі підготовчого періоду. На другому етапі підготовчого періоду, а також на етапі безпосередньої підготовки до головних змагань сезону найбільш ефективної часто виявляється стрибкоподібна динаміка навантажень. Так, на етапі безпосередньої підготовки до головних змагань багато найсильніших спортсменів застосовують методичний прийом, суть якого зводиться до того, що за 6 - 8 тижнів до відповідальних стартів в структурі тренування виділяють два мезоцикла.

Перший мезоцикл характеризується виключно великим об'ємом і не високою інтенсивністю роботою, посилюванням її дії на організм тренуванням в умовах среднегорья, жорсткою конкуренцією в зайнятті і тому подібне

Другий мезоцикл, навпаки, пов'язаний з невеликим об'ємом і високою інтенсивністю роботи, широким застосуванням засобів відновлення і активного відпочинку. В результаті гранична мобілізація функціональних ресурсів в першому мезоцикле реалізується в адаптаційних перебудовах на другому мезоцикле .лижник гонщик навантаження змагання

Таким чином, саме скачкообразность динаміки навантаження підготовки до головних змагань розглядається як чинник інтенсивної стимуляції адаптаційних реакцій, що забезпечують додатковий приріст тренованості і вихід на рівень вищих досягнень до моменту головних стартів сезону.

Розділ 2. Методи й організація дослідження

2.1 Загальна характеристика методів досліджень

Для рішення поставлених завдань використовувалися слідуючи методи дослідження:

1. Теоретичний аналіз та узагальнення даних літератури;

2. Опитування та анкетування тренерів і спортсменів;

3. Педагогічні спостереження;

4. Педагогічний експеримент;

5. Статистична обробка матеріалів.

Теоретичний аналіз та узагальнення даних літератури використовувалися в процесі вивчення стану питання, формування робочої гіпотези і постановки мети дослідження, а так само при складанні експериментальної програми і обговорення отриманих результатів. Аналізувалися роботи вітчизняних і зарубіжних авторів по теорії і методиці тренування в лижних гонках і інших циклічних видах спорту. Окрім цього вивчався матеріал з інших дисциплінах – фізіології, біохімії, медицині і математичній статистиці [3, 18, 28, 34, 40, 59 та ін.], які дозволили більш глибоко розглядати досліджувані питання.

Основна увага приділялася з'ясуванню закономірностей адаптації організму в процесі спортивної підготовки і становлення спортивної форми в мікроциклах, а також методики безпосередньої підготовки до змагань. Вивчення і аналіз літературних джерел дозволив розглянути наявні науково – практичні розробки в підготовці лижників-гонщиків, в яких досліджуваний нами напрям розглянутий недостатньо.

Разом з цим, вивчалися питання, пов'язані з основами контролю і управління тренувальним процесом, моделюванням і програмуванням.

Методи педагогічного дослідження.

Інтерв'ювання і опитування тренерів і спортсменів. При узагальненні досвіду передової спортивної практики враховувалися точки зору передових вітчизняних і зарубіжних тренерів і спортсменів. Дані опитування допомогли глибше і різнобічніше вивчити і узагальнити питання, що цікавлять нас.

Збір анкетних даних, а також бесіди з тренерами і спортсменами проводилися в процесі змагань і тренувальних зборів в місті Харкові.

Аналіз щоденників самоконтролю і тренувальних планів. Зміст щоденника узятий з робіт [41, 56, 64] і наведено в додатку. Усього проаналізовано більше 30 щоденників обліку тренувального процесу кваліфікованих лижників-гонщиків, включаючи і членів збірних команд України.

Педагогічні спостереження. На усіх етапах дослідницької роботи нами широко використовувався метод педагогічних спостережень Об'єктом цих спостережень були лижники-гонщики і їх безпосередня підготовка до змагань

Хронометраж. У педагогічному експерименті, фіксувався час проходження дистанцій змагань і окремих її ділянок.

Антропометричні виміри проводилися з мета побудови моделі лижників-гонщиків успішно промовців класичним і ковзанярським стилем пересування на лижах, і робилися за допомогою ростоміра, медичних вагів і вимірювальної рулетки :

1. Зріст спортсменів(см);

2. Вага спортсменів(кг);

3. Довжина рук у спортсменів(см);

4. Довжина ніг у спортсменів(см);

5. Індекс ноги(%) :

Індекс ноги = ((L - Lсидя) - Lсидя - 1) - 100%,

L - зріст стоячи(см)

Lсидя - зріст сидячи(см).

6. Вагово-зростовий індекс, індекс Кетле-2(кг/м2) :

Вагово-зростовий індекс = вага тіла / довжина тела2

Спеціальні педагогічні випробування проводилися з метою визначення величини показників, які характеризують рівень фізичної підготовленості лижників. Відбір тестів і контрольних вправ для досліджень рухової підготовленості спортсменів проводився з урахуванням наявних в літературі відомостей про факторну і кореляційну значущість тестів і їх надійності [14, 21, 59 та ін.] і анкетного опитування тренерів.

Нами були відібрані тести, по можливості, що усебічно характеризують спеціальну підготовленість лижників-гонщиків при зайнятті спортом (на етапах безпосередньої підготовки до змагань). Ми розуміли, що надійність тестів є значною мірою непрямим чинником у виявленні значущості певного показника в комплексі однорідних показників.

Як спеціальні педагогічні випробування використовувалися стандартні для лижників-гонщиків дистанції змагань.

Методи математичної статистики.

З метою кількісного аналізу проведених досліджень і встановлення статичної залежності нами були використані загальноприйняті (С.А. Айвазян, В.С. Мхитарян, В.С. Иванов, Л.А.Сошникова і інші) способи обробки даних з обчисленням наступних показників:

∑- сума;

- середнє арифметичне;

σ- середнє квадратичне відхилення;

Sх- помилка середнього арифметичного;

V- коефіцієнт варіації;

Математична обробка матеріалу проводилася з використанням ПЕОМ Pentium по стандартних програмах StatGraphics 2.1, Statistica 5.7.

2.2 Організація досліджень

Рішення поставлених задач передбачало проведення циклу паралельно-послідовних досліджень, умовно розділених на два етапи.

На першому етапі проводилося вивчення і аналіз наукової і методичної літератури, практики підготовки кваліфікованих спортсменів. Визначався вклад різних складових в спортивний результат гонки з дуатлону.

Було проведенне анкетне опитування спортсменів, аналіз щоденників самоконтролю та щорічних тренувальних планів, а також бесіди з ведучими тренерами і спортсменами України.

Перший етап досліджень (2009-2010 рр) був присвячений визначенню відмінності в структурі і динаміці рухів класичного і ковзанярського стилю пересування на лижах, для чого використовувалися дані спеціальної літератури, педагогічних спостережень. Окрім цього, нами виявлялися відмінності в дії на організм лижників навантажень, що отримуються внаслідок змагань на дистанціях однієї і тієї ж тривалості, але з використанням різних стилів пересування.

На другому етапі ( 2010-2011 рр.) проводився основний педагогічний експеримент.

Здійснювалась розробка модельних характеристик провідних лижників-гонщиків в класичному і ковзанярському стилях пересування, де враховували антропометричні показники, показники функціонального стану організму, а так само рівнів фізичної підготовленості спортсменів.

Педагогічні дослідження проводилися на лижній базі “Темп”.

На усіх етапах дослідження в якості випробовуваних притягувалися лижники-гонщики високої кваліфікації (I розряд, КМС, МС і МСМК) члени команд збірних областей Харківської, Сумської, Чернігівської, Київської, Хмельницької, Івано-Франківської і г.Киева, Харківського обласного училища фізичної культури №2, школи вищої спортивної майстерності, Харківській державній академії фізичної культури більше 100 спортсменів.

Дослідження проходили як під час змагань, так і на етапах безпосередньої підготовки до них на навчально-тренувальних зборах в м.Харкові.

Розділ 3. Дослідження впливу на організм лижників-гонщиків різних стилів пересування на лижах

Рішення конгресу FIS (1999 р.) об включення в програми змагань по лижних гонку із з'єднанням класичного та ковзанярського стилю в одну гонку – дуатлон, висунуло багато проблем, пов'язаних з методикою навчання і тренування, підборі інвентаря і лижного мастила, а також в підготовці з урахуванням поєднання обох стилів пересування.

Тому, очевидна необхідність дослідження особливостей технічної підготовки в класичному і ковзанярському стилях пересування.

Засадничим чинником становлення і вдосконалення техніки лижних ходів є правильне освоєння біомеханічної структури рухів. При схожості обох стилів в способі відштовхування руками вони відрізняються специфічними особливостями функціонування опорно-рухового апарату. Крім того, структура зусиль в циклі кожного ковзанярського ходу залежить від рельєфу місцевості і умов ковзання. Тому в цьому розділі нами були поставлені наступні завдання:

1. Визначити вклад різних складових в спортивний результат гонки з дуатлону.

2. Розробити антропометричні модельні характеристики лижників-гонщиків високої кваліфікації, що дозволяють показувати високі результати в гонках з дуатлону.

Для вирішення цих завдань були проаналізовані результати змагань в перегонах класичним і вільним стилем, а також показники педагогічних тестів, які характеризують стан різних компонентів фізичної підготовленості спортсменів.

3.1 Визначення вкладу різних складових в спортивний результат гонки з дуатлону

Останнім часом лижні гонки втрачають свою популярність і щоб це запобігти члени FIS впроваджують багато нововведень, що робить лижні гонки не тільки боротьбою між спортсменами, а й шоу для любителів і глядачів. Це, в свою чергу, викликає великий інтерес до лижних гонок населення. Тільки за останні роки було введено спринтерську гонку, спринтерську естафету, масові старти та дуатлон.

При запровадженні цих нововведень тренери і спортсмени зіштовхуються з проблемою підготовки до участі у змаганнях на цих нових дистанціях. Так в країнах: Норвегія, Швеція, Італія, Росії та інших утворюють окремі команди, де спортсмени готуються тільки до змагань на спринтерських дистанцій, класичним або ковзанярським стилем пересування.

Однією з останніх нових гонок було впроваджено змагання з дуатлону. Вивчаючи науково-методичну літературу, яка стосується цього нововведення ми не знайшли матеріал, стосовно підготовки спортсменів до цієї гонки.

В анкетному опитуванні брали участь 60 ведучих тренерів та кваліфікованих спортсменів України. Згідно розробленій анкеті (додаток А). В опитуванні приймали участь спортсмени від 18 до 30 років, тренувальний стаж яких складав від 7 до 19 років, спортивна кваліфікація від КМС до МСМК. Всі спортсмени приймали участь в гонкі-дуатлоні.

Так, визначено, що з введенням дуатлону в програму змагань тренери почали вводити в одне тренувальне заняття два лижних стиля пересування (ковзанярський та класичний):

- 30% опитуваних не проводять тренування з поєднанням класичного і ковзанярського ходу в одному тренуванні;

- 70% почали використовувати це поєднання.

Як правило, це нововведення використовують в безпосередній підготовці до змагань, в передзмагальному періоді. В передзмагальному періоді 49% опитуваних робить по 1 тренуванню з поєднанням двох лижних стилів пересування в мікроциклі, 21% по одному тренуванні в макроциклі. Це, мабуть, пов’язано з тим, по-перше – дуже мало уваги приділяється безпосередній підготовці до дуатлону; по-друге – в науково-методичній літературі інформації про побудову тренувального процесу до дуатлону недостатньо.

Згідно думки 25% опитуваних успішний виступ в дуатлоні залежить від універсалізму спортсмена – доброго володіння обома лижними стилями пересування; 7 % відповіли, що велике значення має тактично вірне проходження всієї гонки-дуатлону; 28% - що все залежить тільки від фізичної підготовленості лижників-гонщиків. Крім цього, 30% спортсменів та тренерів вважають, що побудова тренувань на основі моделі дуатлону – це запорука успіху в цій гонці. Спеціальний інвентар для дуатлону, особливо комбіновані черевики, та підготовка інвентарю згідно думки 10% опитуваних, відіграють не останню роль при успішному виступу в гонці-дуатлоні.

З відповідей опитуваних випливає, що 20% надають перевагу класичному ходу, 41% - ковзанярському. На нашу думку, така перевага є тому, що класичний стиль технічно складніший від ковзанярського і там відіграє велику роль змащення лиж (мастила ковзання та зчеплення).

Останнім часом в сніжній підготовці велика кількість тренерів в світі використовують пересування обома лижними стилями в одному тренуванні. Особливо це спостерігається в тренуваннях на вкативані.

Спочатку тренування проходить ковзанярським стилем, в цей час тренер підбирає кращий варіант змащення лиж, а потім тренування проходить класичним стилем. Згодом, якщо мастила перестають тримати – спортсмен знову робить зміну інвентарю. Згідно спостережень в 2009 році на 10% спортсменів використовують два лижних стилі в тренуванні, в 2010 році – 30%, а в 2011 році – 60% лижників-гонщиків.

За допомогою анкетного опитування у ведучих спортсменів та тренерів світу і України (додаток 1) ми зрозуміли, що в цьому нововведенні досить багато недоліків. Недоліки в тому, що у нас в країні не достатньо екіпіровки у спортсменів для участі в дуатлоні (комбінованих черевиків – вони вимушені бігти на ковзанярських); з програми змагань зникли короткі індивідуальні гонки 5км у жінок і 10км у чоловіків; на цій дистанції важко заробити на Чемпіонаті світу та Етапах Кубка світу фіспоєнти (очки для участі в етапах Кубків світу), а головний недолік, що не має наукового матеріалу, за допомогою якого, можна було б будувати підготовку до цього виду програми лижних змагань.

Крім цього, даний вид тренування повністю не відображає структуру змагань з дуатлону, як у чергуванні стилів пересування, так і в окремій величині навантажень складових змагання.

Аналіз анкетування дозволив нам зробити факторний аналіз чинників, які впливають на спортивний результат в гонці з дуатлону (рис. 3.1).

Рис.3.1. Фактори, які сприяють досягненю успіху в дуатлоні

Примітка: 1 – фізична підготовленість 28%; 2 – універсалізм 25%; 3 – методика підготовки до гонки-дуатлону 30%; 4 – тактично вірне проходження всієї дистанції 7%; 5 – підготовка інвентарю та наявність спеціальних черевиків 10%; 6 – інші причини.

На першому місці стоїть методика підготовки до гонки з дуатлону – 30%, фізична підготовленість спортсменів – 28%, універсалізм (уміння досить хорошо пересуватися класичним та ковзанярським стилем) – 25%, підготовка лижного інвентарю – 10% та інші.

3.2 Визначення відмінностей в структурі і динаміці рухів класичним і ковзанярським стилем пересування на лижах

Дані літературних джерел не дозволяють повною мірою представити відмінності в структурі і динаміці різних стилів пересування. В той же час для побудови спортивної підготовки, як на усіх етапах річного макроциклу, так особливо і на етапі безпосередньої підготовки до змагань дуже важливою є технічна підготовка лижників.

Тому нами проведені педагогічні спостереження, які здійснювалися в період навчально-тренувального і контрольного зайняття, а також під час змагань і спеціального педагогічного тестування того, що включав відеозйомку з виміром основних параметрів техніки рухів.

Як показав аналіз техніки пересування на лижах, існують відмінності між ковзанярським і класичними стилями в деяких кінематичних і динамічних характеристиках.

З аналізу цих параметрів динамічних характеристик техніки однойменних лижних ходів, нами виявлено ряд чинників, з яких ковзанярські ходи мають перевагу в швидкості. Перший – значний більший час відштовхування, яке робиться під час ковзання лижі. Другий – обумовлений напрямом відштовхування вперед-в-сторону, яке не вимагає тримаючих мазей і збільшує ковзання лиж. Ці чинники дозволяють підвищувати швидкість бігу і зменшують енергетичні витрати.

Результати проведених вимірів кінематичних показників однойменних лижних ходів (одночасного однокрокового класичного і ковзанярського), які застосовуються на однакових ділянках траси (пологі підйоми і рівнина), приведені в (таблиця. 3.1).

Таблиця 3.1 Порівняльна характеристика кінематичних параметрів техніки одночасного однокрокового класичного і ковзанярського ходу кваліфікованих лижників гонщиків (n=10)

Так, одночасний однокроковий класичний хід при використанні його кваліфікованими лижниками має довжину циклу 8,2 м, в той час, як у ковзанярський він досягає 13,4 м, що на 38,8% вище (р<0,01) (рис.3.2). Різниця в довжині циклу утворюється великою мірою через те, що при ковзанярських способах пересування не використовуються «тримаюча» мазь, відштовхування ногою здійснюється з ковзаючої лижі і застосовуються довші палиці, що дають можливість більшого додатка сили.

Окрім цього в одночасному однокроковому класичному ході тривалість циклу складає від 1,18 с, а в однойменному ковзанярському ході вона 1,87 с, що на 37% більше(р<0,01). Темп циклів в класичному ході дорівнює 52 за хвилину, а у ковзанярському ходу відповідно до 32 циклів, що на 20 циклів менше(р<0,05). Час же вільного ковзання у класичного ходу 0,37с, дещо коротше, ніж у ковзанярському 0,44с, але результати мають достовірні відмінності(р<0,05). Час відштовхування значно відрізняється, так в класичному ході воно складає 0,8с, а в ковзанярському – 1,46 с, що на 45% більше(р<0,05). Середня швидкість одночасного однокрокового класичного ходу на 35% нижча, ніж у ковзанярському і різниця складає 4,4м∙с-1 (р<0,01).

Проведений кореляційний аналіз параметрів техніки пересування на лижах одночасним однокроковим класичним ходом (r1) (табл. 3.2) показав:

- тісну кореляційну залежність між часом відштовхування і тривалістю циклу (r1=0,74); тривалістю циклу і часом вільного ковзання (0,67); тривалістю і довжиною циклу (0,61).

- негативну кореляційну залежність швидкості і довжини циклу (-0,76); тривалості і темпу циклів (-0,87); темпу циклів і часу відштовхування (-0,71); довжини і темпу циклів (-0,66); швидкістю і часом вільного ковзання (-0,52).

Рис. 3.2. Залежність швидкості пересування на лижах від кінематичних параметрів техніки одночасного однокрокового ходу

Таблиця 3.2 Матриця кореляційної залежності кінематичних параметрів одночасного однокроковогоо класичного ходу (r1) (n=10)

Умовні позначення: 1 – середня швидкість в циклі, м/с; 2 – довжина циклу, м; 3 – тривалість циклу, с; 4 – час вільного ковзання, с; 5 – час відштовхування, с; 6 – темп циклів в хвилину, кіл.раз.

Кінематичні параметри техніки пересування на лижах одночасним однокроковим ковзанярським ходом (r2) (табл. 3.3) мають:

- високу кореляційну залежність між тривалістю і довжиною циклу (0,73), а також показниками часу відштовхування (0,88) і часом вільного ковзання (0,72);

- високу негативну кореляційну залежність між темпом циклів і показниками – тривалістю циклів (-0,80); часом відштовхування (-0,83).

Таблиця 3.3 Матриця кореляційної залежності кінематичних параметрів одночасного однокрокового ковзанярського ходу (r2) (n=10)

Умовні позначення: 1 – середня швидкість в циклі, м/с; 2 – довжина циклу, м; 3 – тривалість циклу, с; 4 – час вільного ковзання, с; 5 – час відштовхування, с; 6 – темп циклів в хвилину, кіл.раз.

В той же час кореляційної залежності між швидкістю руху і рештою кінематичних показників не встановлено.

Таким чином, кінематичні параметри одночасного однокрокового класичного і ковзанярського ходу пересування на лижах мають значні відмінності у всіх кінематичних і динамічних показниках (р < 0,01 – 0,05).

Таким чином, проведені нами дослідження кінематичних параметрів техніки однойменних лижних ходів різних стилів пересування на лижах переконують в тому, що в техніці класичного і ковзанярського стилю є значні відмінності не тільки в структурі рухів, але і в решті кінематичних показників: швидкості пересування, довжині циклу, часу відштовхування і вільного ковзання. Тому для переходу з одного стилю пересування на іншій, як в окремому занятті, так і при їх поєднанні необхідно якийсь час, і він залежить від технічної підготовленості і кваліфікації спортсмена.

3.3 Антропометричні моделі кваліфікованих лижників-гонщиків

При розробці антропометричних моделей спортсменів орієнтуються на найбільш значимі показники, що визначають здатність до досягнення видатних результатів в данних видах спорту. Зіставлення індивідуальних показників спортсменів з модельними, дозволяє визначити відповідність антропометричних можливостей спортсменів заданому рівню залежно від його спеціалізації.

За допомогою антропометричних вимірів були побудовані моделі лижників-гонщиків, що успішно виступають в змаганнях класичним і ковзанярським стилем пересування на лижах(рис. 3.3).

Як ми бачимо (таблиця. 3.4), основні відмінності в усереднених модельних характеристиках одних спортсменів від інших складають: довжина тіла (2,2%); вага (2,9%); довжина ніг (3,7%); індекс Кетле-2 (4,5%) (р<0,05).

Рис. 3.3. Порівняльна характеристика модельних антропометричних параметрів лижників-гонщиків високої кваліфікації в різних стилях пересування

Таблиця 3.4 Порівняльні модельні характеристики антропометричних параметрів кваліфікованих лижників-гонщиків в різних стилях пересування (n=10)

Аналіз проведених антропометричних досліджень кваліфікованих лижників-гонщиків показує, що відмінність модельних характеристик знаходиться в межах 2,2% - 7,6% і вони мають достовірні відмінності (р<0,05) по більшому числу показників.

На нашу думку, для успішного виступу в гонках з дуатлону антропометричні дані винні знаходиться в межах середніх показників класичної і ковзанярської моделей, оскільки лижникам-гонщикам треба виступати в гонках обома стилями пересування на лижах, а високих спортивних результатів (Чемпіонати країни, миру і так далі) в змаганнях, в різних стилях, добивалися спортсмени з різними антропометричними показниками.

Висновки

1. Аналіз літературних джерел і педагогічних спостережень показав, що в даний час немає чітко вироблених рекомендацій на Україні, що стосуються методики використання індивідуально-групової побудови і корекції тренувального процесу по плануванню безпосередньої підготовки до змагань кваліфікованих лижників-гонщиків для участі в змаганнях з дуатлону.

2. Аналіз анкетування дозволив нам зробити факторний аналіз чинників, які впливають на спортивний результат в гонці з дуатлону: на першому місці стоїть методика підготовки до гонки з дуатлону – 30%, фізична підготовленість спортсменів – 28%, універсалізм (уміння досить хорошо пересуватися класичним та ковзанярським стилем) – 25%, підготовка лижного інвентарю – 10% та інші.

3. Проведені дослідження кінематичних параметрів техніки однойменних лижних ходів різних стилів пересування переконують в тому, що в техніці класичного і ковзанярського стилю є значні відмінності в швидкості пересування (1,7 – 4,4 м/с), довжині циклу (0,5 – 5,2 м), темпі циклів в хвилину (12,6 – 21,1 кіл.раз), часу відштовхування (0,3 – 0,7с) і часу вільного ковзання (0,1 – 0,2 с) (р<0,01-0,05).

4. Аналіз проведених антропометричних досліджень кваліфікованих лижників-гонщиків показує, що відмінність модельних характеристик знаходиться в межах 2,2% - 7,6% і вони мають достовірні відмінності(р<0,05) по більшому числу показників.

5. Різні способи пересування на лижах пред'являють до організму спортсменів особливі вимоги по перебудові рухових навичок, що становлять основу техніки пересування на лижах, а так само до функціонування систем організму спортсмена. Це положення вимагає проведення пошуку оптимальних підходів до планування тренувального процесу, що враховує поєднання обох стилів пересування на лижах, особливо при підготовці до гонок з дуатлону.

Практичні рекомендації

Результати дослідження дозволяють дати наступні практичні рекомендації.

1. Для цілеспрямованої і ефективної підготовки передзмагання кваліфікованих лижників-гонщиків необхідно здійснювати планування тренувального процесу з урахуванням індивідуальних особливостей, фізичної підготовки, технико-тактического майстерності, стилю пересування і програми змагань.

2. Стиль пересування на лижах слід враховувати залежно від програми змагань, в період, коли індивідуалізується тренувальний процес, для вдосконалення техніки пересування на лижах і розвитку загальної координаційної структури рухів лижників.

3. При побудові передзмагання мезоцикла необхідний комплексний підходу до системи управління, який повинен враховувати наступні параметри:

а) контроль за реакцією організму лижників на навантаження в окремому тренувальному занятті (оперативний контроль) і після серії занять (поточний контроль);

б) динаміку відновних процесів після різних по величині і спрямованості тренувальних і змагань навантажень;

в) індивідуальні особливості переносимості тренувальних і змагань навантажень різним стилем пересування на лижах;

г) використання медикаментозних, фізіотерапевтичних і інших засобів стимулювання працездатності і відновлення після тренувальних і змагань занять.

4. Представлені в роботі практичні рекомендації можуть використовуватися при підготовці не тільки кваліфікованих лижників-гонщиків, але і в ДЮСШ, а також як теоретичний матеріал в розділі спортивного тренування для студентів ВНЗ.

Список джерел

1. Абатуров Р.А. Планирование тренировочной нагрузки в подготовительном периоде /Р. А. Абатуров, И. Г. Огольцов// Лыжный спорт, - выпуск I, 1983,-с. 27-28.

2. Аграновский М.А. Лыжный спорт /М.А. Аграновский. – М.: Физкультура и спорт, 1982. -с. 35-68.

3. Аграновский М. П. Новое в лыжном спорте /М.А. Аграновский// – М.: Физкультура и спорт в школе, - 1969. - №1, - с.46-48.

4. Аникин Н. П. Планирование учебно-тренировочным процессом лыжников-гонщиков /Н.П. Аникин// На лыжне. - М.: Физкультура и спорт, 1970. - с.42-45-54.

5. Антонов М. Ф. Тренировка лыжников-гонщиков на предсоревновательном этапе /М.Ф. Антонов// Лыжный спорт. - М., 1977 - В. I. - 5-8.

6. Анохин П.К. Очерки физиологии функциональных систем /П.К. Анохин. – М.: Медицина, 1975. – 402с.

7. Архипов А. А. Планирование объёма нагрузки и основных средств тренировки лыжниц-гонщиц старших разрядов /А.А. Архипов// Лыжный спорт. - М.: Физкультура и спорт, 1969. В. 3. С. 28-38.

8. Афанасьев В. Р. Исследование структуры тренировочных занятий биатлонистов в недельном цикле предсоревновательного периода /В.Р. Афанасьев// Вопросы теории и методики физического воспитания. - Алма-Ата, 1972,-с.200-202.

9. Афанасьев В. Г. Тренировка биатлонистов на этапе непосредственной подготовки к соревнованиям /В. Г. Афанасьев, Е. А. Грозин// Теория и практика физической культуры. - 1973.-№2.-с.12-14.

10. Аулик И. В. Как определить тренированность спортсменов /И.В. Аулик. - М.: Физкультура и спорт, 1977. - 195 с.

11. Батепов А. И. Опыт тренировки сильнейших лыжниц-гонщиц /А.И.Батепов// Теория и практика физической культуры. - 1982.-№11.-с.23-25.

12. Баранов В. Д. Тренировка мастеров спорта по лыжным гонкам /В.Д.Баранов// Лыжный спорт. - 1971.-с.16-19.

13. Баталов А. Г. Нормирование интенсивности нагрузки /А.Г.Баталов// Лыжный спорт, вып. 2, 1986 - с.18-19.

14. Белкин А.А. Формы специальной разминки /А.А. Белкин// Теория и практика физической культуры. – 1966. - №9 . – С. 23.

15. Бергман Б.И. Лыжный спорт /Б.И. Бергман. – М.: ФиС, 1989. –с. 67-98.

16. Бутин И.М. Лыжный спорт /И.М. Бутин. Учебное пособие. –М.: Просвещение, 1988. –с. 12-18.

17. Бутин И.М. Лыжный спорт: учеб. пособие для студ. высш. пед. учеб. Заведений /И.М. Бутин. – М. : Издательский центр "Академия", 2000. – С. 16–51.

18. Вайцеховский С. М. Пульсометрия как критерий интенсивности тренировочной нагрузки /С.М. Вайцеховский// Теория и практика физической культуры. - 1966. - №1. - с.45-46.

19. Валуев В. А. Использование контрольных тестов в тренировке лыжников-гонщиков /В.А. Валуев// Лыжный спорт. - М.: Физкультура и спорт, 1976. В.2. - с.8-10.

20. Волков Н. И. Физиологические характеристики непрерывной мышечной работы, выполняемой при разной частоте сердечных сокращений /Н.И. Волков, В.М.Зациорский, В.Д. Чепик, В.Н. Черемисов// Теория и практика физической культуры. - 1969. №4 - с.30-33.

21. Галкин В. К. Влияние соревновательных факторов на дифференцировку мышечных усилий /В.К. Галкин, А.В. Родионов// Теория и практика физической культуры. - 1971. - №8. - с.6-7.

22. Граевская Н.Д. К вопросу об унификации оценки функционального состояния спортсменов /Н.Д.Граевская, Т.И.Долматова, Г.Е.Калугина и др.// Теория и практика физической культуры. 1995. – № 2. – С. 11–15.

23. Годик М. А. Контроль тренировочных и соревновательных нагрузок /М.А. Годик. - М.: Физкультура и спорт, 1980. - с.136.

24. Горкин М.Я. Большие нагрузки в спорте /М.Я. Горкин, О.В.Качаровская, Л.Я. Евгеньева. – К.: Здоров'я, 1973. – 184 с.

25. Гурский А.В. Лыжный спорт /А.В.Гурский, Л.Ф.Кобзева, В.В.Ермаков// – М.: Физкультура и спорт, 1986. – В.2. – С. 14–17.

26. Гурский А.В. Лыжные гонки /А.В.Гурский. – Смоленск: Смоленский гос. ин-т физ. культ., 1990. – 80 с.

27. Евстратов В.Д. Техника лыжных ходов /В.Д. Евстратов, Г.Б.Чукардин, Б.И. Сергеев. Лыжный спорт. – М.: ФиС, 1989. – С. 67-78.

28. Ермаков В.В. Фазовая структура одновременного конькового лыжного хода /В.В. Ермаков, О.Ю.Солодухин, А.А.Савельев// Технико-тактическое мастерство лыжников-гонщиков высокой квалификации (сборник научных трудов). – М.: ВНИИФК. – 1986. – С. 82–94.

29. Ермаков В.В. Техника лыжных ходов /В.В.Ермаков. – Смоленск, 1990. – С. 17–26.

30. Зациорский В. М. Оценка тренировочных нагрузок методом суммарной пульсометрии /В. М. Зациорский, И. Г. Кулик// Теория и практика физической культуры. - 1966. - №2. - с.44-47.

31. Зимкин Н.В. Физиология человека /Н.В. Зимкин. - М.: Физкультура и спорт., 1964. – 600 с.

32. Иванов В. А. Тренировка лыжниц-гонщиц /В.А. Иванов. Лыжный спорт. - М.: Физкультура и спорт. 1971. С.39-41.

33. Ишмаев Н. И. Направленность воздействия тренировочной нагрузки лыжника-гонщика в зависимости от интенсивности прохождения дистанции 10 км /Н.И. Ишмаев// Лыжный спорт. - М.: ФиС, 1979 - №2, - с.30-32.

34. Кальюсто Ю-Х. Основы техники лыжных ходов: учебно-методическое пособие) /Ю-Х.Кальюсто. – Тарту, 1990. – 73 c.

35. Камаев О.И. Техническая и специальная физическая подготовка квалифицированных лыжников-гонщиков: мет.рек. /О.И.Камаев, Н.В.Блещунов, В.В.Мулик, Е.К.Камаева. – Харьков, 1989. – 24 c.

36. Камаев О.И. Теоретико-методические основы многолетней подготовки юных лыжников-гонщиков /О.И.Камаев. – Харьков: ХаГИФК, 1999. – 172 с.

37. Капланский В.Е. Из опыта подготовки юных лыжников /В.Е.Капланский // Лыжный спорт. - 1977. - Вып. 2.- С. 19-28.36.

38. Квашук П.В. Влияние нагрузок различной интенсивности на функциональное состояние юных лыжников-гонщиков /П.В. Квашук, А.Н.Корженевский// Теория и практика физической культуры. - 1989. - № 1. - С. 27-30.

39. Колчин П. К. Традиционные ходы и ход коньковый /П.К. Колчин// Лыжный спорт. - 1986. - №1. - с.26-29.

40. Котляр С.М. Особливості передзмагальної підготовки кваліфікованих лижників-гонщиків з урахуванням участі в гонках класичним та ковзанярським стилем пересування: Автореф. дис... канд. наук с фіз. вих. и спорта: 24.00.01 «Фізичне виховання та спорт» / С.М. Котляр. – Харків, 2003. – 20 с.

41. Котляр С.М. Определение функциональних возможностей с помощью специального тестирования /С.М.Котля // Физическое воспитание студентов творческих специальностей: сб.науч.трудов. под ред. проф. Ермакова С.С. ХГАДИ (ХХПИ). – Харьков, 2005. – № 7. –С. 28–33.

42. Котляр С.М.Теорія і методика лижного спорту для студентів першого курсу (за кредитно-модульною системою): Методичний посібник /С.М.Котляр, В.В.Мулик. – Харків. – 2006. – 200 с.

43. Котляр С.М. Теорія і методика лижного спорту для студентів 1-2 курсу (за кредитно-модульною системою) /С.М.Котляр, В.В.Мулик, Т.В.Сидорова. – Харків. – 2007. – 75 с.

44. Кошкарев Т. Комплексный контроль в подготовке лыжников-гонщиков /Т. Кошкарев//Лыжный спорт.-1984.- Вып. 1.- С. 49.

45. Лыжный спорт. Учебник для институтов физической культуры /М.А. Аграновского// [Под общ. ред. М.А. Аграновского]. – М.: Физкультура и спорт, 1980. – 286 c.

46. Лыжный спорт. Учебник для техникумов физической культуры /Е.И. Кудрявцева// [Под ред. Е.И. Кудрявцева и др.]. – М. : ФиС. Изд.2-е, перераб. и доп. – 1983. – С. 16–33.

47. Лыжный спорт: Учеб. для институтов и техникумов физической культуры /В.Д.Евстратова, В.И.Сергеева, Г.В.Чукардина// [Под общ. ред. В.Д.Евстратова]. –М.: Физкультура и спорт, 1989. – 319 c.

48. Мищенко В.С. Функциональные возможности спортсменов /В.С. Мищенко. – К. : Здоровʼя, 1990. – 200 с.

49. Мулик В.В. Многолетняя подготовка в биатлоне /В.В. Мулик. – Харьков : ХГИФК, 1999. – 175 с.

50. Мулик В.В. Критерии подготовленности тренера в лыжном спорте для работы с группами начальной подготовки /В.В. Мулик// Педагогіка, психологія та медико-біологічні пробле-ми фізичного виховання і спорту. – Харків: ХДАДМ (ХХПІ). – 2003. – № 1. – С. 3–9.

51. Огольцов И. Г. Методы развития специальной выносливости в циклических видах спорта /И. Г. Огольцов, В.А.Иванов, В.А. Фурсов и др. В кн.: XIII Всесоюзная конференция по физиологической и биохимической характеристике циклических видов спорта. - Таллин, 1974. - с.169-190.

52. Огольцов И. Г. Распределение тренировочных нагрузок в микроцикле подготовки квалифицированных лыжников-гонщиков /И.Г. Огольцов, И.В.Ерёмин// Лыжный спорт. - М.: ФиС - 1982, - В. 1.

53. Огольцов И. Г. Динамика скорости в лыжных гонках /И.Г. Огольцов, А.А.Клемба// Лыжный спорт, - М.: ФиС, - 1986 - №1 - с.18-19.

54. Озолин Н.Г. Настольная книга тренера: наука побеждать /Н.Г.Озолин. –М.: Изд. АСТ, 2003. – 863с.

55. Платонов В.Н. Физическая подготовка спортсмена /В.Н. Платонов, М.М. Булатова. – К. : Олимпийская литература, 1995. – 320 с.

56. Платонов В.Н. Система подготовки спортсменов в олимпийском спорте. Общая теория и её практическое приложение /В.Н. Платонов. –К.: Олимпийская литература, 2004. – 808 с.

57. Раменская Т.И. Физиологическая характеристика лыжных гонок: учеб. пос. /Т.И. Раменская. – М.: ГЦОЛИФК, 1986. – 74 с.

58. Раменская Т.И. Техническая подготовка лыжника: учебно-практическое пособие /Т.И. Раменская. – М. : ФиС, 2000. – С. 12–47.

59. Раменская Т.И. Специальная подготовка лыжника: учеб. для ин-тов физ. культуры /Т.И. Раменская. – М. : Спорт Академ Пресс, 2001. – 227 с.

60. Ратов И.П. Использование технических средств и методических приемов «искусственно управляющей среды» в подготовке спортсменов /И.П.Ратов// Современная система спортивной подготовки. – М.: СААМ, 1995. – С. 323-337.

61. Спортивная метрология.// Учебник для институтов физической культуры./ Под ред. В. М. Зациорского. - М.: Физкультура и спорт. 1982. - с.25.

62. Современная система спортивной подготовки /Под ред. Ф.Л. Суслова, В.Л. Сыча, Б.Н. Шустина. - М., 1995. - 448 с.

63. Сорокин С.Г. Индивидуализация тренировочного процесса квалифицированных лыжников-гонщиков : учеб. пособие /С.Г. Сорокин. - Омск, 1994. - 34 с.

64. Фомин С.К. Лыжный спорт /С.К. Фомин. – К.: Радянська школа, 1988.- 176 с.

65. Фомин С.К. Специальные упражнения лыжника /С.К. Фомин. – К.: Здоров`я, 1988. -112 с.

66. Чукардин Г. В. Динамические характеристики основных способов передвижения на лыжероллерах /Г.В. Чукардин, Ю.А. Целищев// Лыжный спорт. - М.: Физкультура и спорт. - 1981. - №1, с.34-37.

67. Шапошников В. Д. Изменение тренировочной нагрузки лыжника-гонщика перед соревнованиями /В.Д. Шапошников// Теория и практика физической культуры. - 1966. -№1. - с.17-19.

68. Щербаков Ю.Н. Влияние объема тренировочных нагрузок и уровня физической подготовленности на результат в лыжных гонках у юношей /Ю.Н. Щербаков// Теория и практика физической культуры. - 1975. - № 2. - С. 48-50.

69. Якимов А.М. О кризисе “официальной” методики тренировки в циклических видах спорта /А.М. Якимов// Теория и практика физической культуры. -1990. - № 2.- С.43-44.