Реферат
Об'єкт дослідження – люди з обмеженими можливостями.
Мета роботи – дослідити розвиток баскетболу на візках в Україні.
Завдання роботи – у процесі вивчення наукового матеріалу з теми роботи передбачається вивчити історію розвитку баскетболу на візках, вплив баскетболу у візках на організм людей з обмеженими можливостями. Проаналізувати, які категорії неповно спроможних приймають участь у заняттях і змаганнях по баскетболу на візках. Провести дослідження з рівню розвитку адаптивного баскетболу на Україні.
Баскетбол на інвалідних візках є одним з традиційних видів Параолімпійського руху. Зараз у нього грають більш ніж в 80 країнах. Число тільки офіційно зареєстрованих гравців – близько 25 тисяч чоловік
Методи дослідження: аналітичний,описовий, порівняльний.
баскетбол візок обмежений спортсмен
Вступ
Адаптивна фізична культура – це сфера соціальної діяльності, що направлена на задоволення потреб осіб з обмеженими можливостями в руховій активності, відновленні, укріпленні та підтриманні здоров’я, особистісного розвитку, самореалізації духовних та фізичних сил з метою покращення життя, соціалізації та інтеграції у суспільство. Одним з основних видів АФК є адаптивний спорт (базовий та вищих досягнень).
Забезпечуючи розвиток рухового апарата, зміцнюючи здоров'я, підвищуючи працездатність організму, адаптивна фізична культура і спорт сприяють згладжуванню і подоланню безлічі відхилень, оскільки саме рух здійснює безпосередньо той зв'язок інваліда з навколишнім світом, що лежить в основі розвитку його психічних поглядів і організму в цілому.
Зараз адаптивний спорт розвивається в рамках найкрупніших міжнародних Спеціального Олімпійського та Параолімпійського рухів.
Зародження та розвиток параолімпійського спорту в світі стали можливими внаслідок утворення та затвердження змагань різного рівня для людей з особливими потребами.
Починаючи з 1888 року (утворення першого спортивного клубу для людей з ураженням слуху, параолімпійський спорт набув розповсюдження у всьому світі.
Впродовж періоду розвитку проходило становлення та формування інфраструктури та утворення керівних організацій за нозологіями:
GISS – Міжнародний спортивний комітет глухих;
IBSA – Міжнародна асоціація спорту сліпих;
ISOD – Міжнародна організація спорту інвалідів (спортсменів-ампутантів);
ISMWSF – Міжнародна федерація Сток-Мендевільських ігор;
CP-ISRA – Міжнародна асоціація спорту осіб з церебральним паралічем;
INAS-FID – Міжнародна організація спорту осіб з порушенням розумового розвитку.
Змагання всесвітнього масштабу проводяться сьогодні серед спортсменів з різними вадами:
Всесвітні ігри глухих (Дефлімпійські ігри, регулярно проводяться з 1924 року).
Ігри Спеціальної Олімпіади – для людей з порушенням розумового розвитку (проводяться з 1968 року);
Параолімпійські Ігри – участь в яких беруть спортсмени з порушеннями опорно-рухового апарату та з ураженням зору (проводяться з 1960 року);
Авторитетність цих змагань, соціальне значення підтверджено визнанням
Міжнародного Олімпійського Комітету, широкою географією учасників, вдосконаленням їх програм.
Так, наприклад, в Параолімпійських іграх приймають участь близько 4000 спортсменів з 130 країн світу
Одним з традиційних параолімпійських видів спорту, який було включено до програми змагань ще у 1960 році (Рим) є баскетбол. У системі змагань для спортсменів-інвалідів, баскетбол у візках, за структурою та спрямованістю, поділяють на:
- параолімпійський баскетбол – змагальна діяльність в якому регламентується міжнародними правилами, складеними та затвердженими FIBA – Міжнародною федерацією баскетболу та IWBF – Міжнародною федерацією баскетболу у візках;
- рекреаційний баскетбол – регламентація змагальної діяльності здійснюється за правилами, що ґрунтуються на міжнародних, затверджених FIBA та IWBF, але не виключають структурно-змістових змін за домовленістю учасників чи у зв’язку з необхідністю.
1. Місце баскетболу на візках у системі АФК
1.1 Історія розвитку баскетболу на візках у світі
Баскетбол на інвалідних візках з'явився в 1946 у США. Колишні баскетболісти (і не тільки баскетболісти), під час другої світової війни, які отримали серйозні поранення і каліцтва на полях битв, не захотіли розлучатися з улюбленою грою і придумали «свій» баскетбол.
Зараз у нього грають більш ніж в 80 країнах. Число тільки офіційно зареєстрованих гравців – близько 25 тисяч чоловік. Міжнародна федерація баскетболу на інвалідних візках (IWBF) проводить різні спортивні заходи: чемпіонат світу – раз на 4 роки; щорічні турніри клубних команд, зональні змагання (один-два рази на рік) і ін. Баскетбол на інвалідних візках входить в програму Параолімпійських Ігор з моменту проведення перших таких змагань серед інвалідів в Римі в 1960.
Перша спроба грати в баскетбол, сидячи на візках, була здійснена в госпіталях для ветеранів, знову ж таки не в нашій країні, а в Бостоні після Другої світової війни. Сам факт, що це сталося не в СРСР – країні-переможниці у 2-ї світової, в якій в цей період чисельність інвалідів сягала кількох мільйонів, – говорить сам за себе. Треба думати, що заходи, вжиті державою з метою якісної реабілітації цієї частини післявоєнного населення країни, були явно недостатні. У цей період країна вирішувала «куди більш важливі проблеми».
Показовим є факт, що баскетбол на візках з'явився в госпіталях для ветеранів війни США. Велика кількість ветеранів з травмами хребта, що пересуваються на візках, намагалися знайти вихід енергії, що накопичилася у ще молодих організмах. Баскетбол на візках перетнув кордон і з'явився в госпіталях Канади і Великобританії.
Не минуло і трьох років як в Америці визначилися шість команд при госпіталях для ветеранів міст Бостона, Чикаго, Мемфіса, Річмонда і Нью-Йорка! Ці команди зустрічалися, переїжджаючи з міста в місто, популяризуючи спортивний новинку. Непомітно цей вид спорту вийшов за межі лікарень і госпіталів і захопив масу зацікавлених людей. У 1948 році в США була заснована Національна асоціація з баскетболу на візках (NWBA), а в 1949-му – розроблено та затверджено правила з баскетболу на візках. Цей факт і зафіксував створення нового виду спортивної гри з м'ячем – баскетболу на візках. Спочатку лише єдиний університет в Америці, штат Іллінойс, мав програму для студентів-інвалідів. Тренер університетської команди Стен Лобановіч і його асистент Тім Нюджет продовжували активно працювати над вдосконаленням програм для студентів-інвалідів, що включають в себе баскетбол на колясках як засіб фізичної реабілітації інвалідів. В цей же час ними була розроблена система підготовки тренерів та інструкторів, яка, як і програма, що включає в себе правила проведення змагань, діє по теперішній час.
У 50-і 60-і роки в США активізується розвиток баскетболу на візках. Свої команди створені не тільки при університетах і містах, але і при професійних командах NBA міст Детройта і Далласа.
Міжнародні змагання вперше були проведені в 1954 році, в них взяли участь команди США, Канади і Старого Світу. Очевидна перевага американців у всіх міжнародних турнірах тривало до 1966 року, коли переконливу перемогу несподівано здобула команда Ізраїлю. З цього часу йде звіт популяризації баскетболу на колясках в Європі. Гра міцно утвердилася в Німеччині, Великобританії, Франції, Іспанії, Ізраїлі, Італії і так далі, до сорока європейських країн, створюючи іноді неймовірну конкуренцію на міжнародних змаганнях командам Північної Америки.
Європейським лідером за кількістю команд, структурі організації та проведення змагань з баскетболу на візках є Німеччина. В ній функціонують більше 50 команд, які змагаються у різних лігах: Вища ліга (10 команд) і дві регіональні, визначені за регіональним принципом (по 10 команд у кожному регіоні). Основним змаганням є національна першість країни з баскетболу на візках. Першість у всіх перерахованих лігах проводять окремо, як і розіграші Кубка Німеччини, коли за перемогу борються всі 30 команд. Чемпіонат країни проводять протягом півроку (жовтень – березень). Ігри проводять по суботах і неділях. Кубок розігрують за олімпійською системою, до тих пір поки не залишається 4 команди, які завершують боротьбу за Кубок країни. Подібний принцип організації національних першостей та розіграшів національних Кубків з баскетболу на колясках в інших європейських країнах. При цьому фінали змагань широко висвітлюють федеральна і регіональна преса і телебачення. У Великобританії на тижні ведуть телепередачі з трансляцією ігор національної першості з баскетболу на візках. Команди, що зайняли призові місця у внутрішньому чемпіонаті чи Кубку, отримують право представляти країну на міжнародних змаганнях – європейських кубкових турнірах. Ці турніри проходять під егідою Міжнародної федерації баскетболу на візках (WBF) і її Європейської зони. В даний час в Європі розігрується три міжнародні Кубка:
Еврокубок-1 – Кубок європейських чемпіонів, де беруть участь переможці національних першостей. Це змагання проводиться з 1976 року.
Еврокап-2 – Кубок Андре Вергуан (Кубок володарів Кубків), де беруть участь команди, які завоювали національний Кубок. Розігрується з 1988 року.
Еврокап-3 – Кубок Віллі Брінкмана, проводиться для команд, які зайняли в чемпіонатах своїх країн 3-е – 4-е місця, а також фіналістів розіграшу національного Кубка.
Структура проведення цих турнірів однакова. На першому, попередньому етапі зустрічаються 15 команд, розділених на 3 підгрупи.
Змагання проводять в одному колі. Дві кращі команди з кожної підгрупи потрапляють у фінал. У фіналі беруть участь 8 команд. До шести команд добавиться дві команди – минулорічний переможець турніру і команда-організатор турніру.
У Росії в баскетбол на колясках уперше стали грати в Москві і Санкт-Петербурзі з 1990 року. Грали на кімнатних колясках в залі без необхідних розміток і практично без правил, що більше нагадувало дитячу рухливу гру з м'ячем. Чудові зміни відбулися після візиту до Москви в жовтні 1990 року баскетболістів на візках з Бонна. Примітний той факт, що німецька команда перебувала в столиці в туристичному вояж, не бажаючи втратити спортивної форми, вона переконала наших спортивних чиновників допомогти їм організувати тренування і напросилася на товариську зустріч з москвичами. До цього часу баскетбольна команда москвичів на візках тренувалася всього лише кілька місяців. Були зіграні дві гри. Результат виявився не на користь росіян, але значимість зустрічей недооцінити не можна. У Росії нарешті дізналися на власні очі і по-справжньому, що таке сучасний баскетбол на візках. У квітні 1991 року в Московському міському фізкультурно-спортивному клубі інвалідів була створена і зареєстрована секція баскетболу на візках. З цього моменту з командою почав працювати професійний тренер, заняття стали проводити регулярно, спочатку три рази, а потім п'ять разів на тиждень. За допомогою спонсора, Російської товарно-сировинної біржі, були придбані баскетбольні коляски. У травні 1993 року відбувся візит у наших гравців до Німеччини, де команда вперше взяла участь у міжнародному турнірі, за участю чотирьох команд, три з яких команди 1-го дивізіону. В даний час в Росії баскетбол на візках розвивається в Москві, Санкт-Петербурзі, Тюмені, Челябінську, Єкатеринбургу. У Росії налічується 7 чоловічих і одна жіноча баскетбольні команди. У 1993 році в Москві відбувся перший Чемпіонат Росії з баскетболу на візках, перемогу на якому здобула команда Московського ФСК інвалідів. Треба зауважити, що ця команда перемагала і у всіх наступних чемпіонатах. На міжнародній арені збірна Росії дебютувала на чемпіонаті Європи в 1993 році в Польщі, де посіла останнє місце.
Проте на наступному чемпіонаті Європи, який відбувся в 1995 році в Загребі (Хорватія), команда Росії зайняла 3-е місце в групі «В».
В даний час, за рейтингом IWBF, Росія займає 13-е місце з 36 країн Європи, де розвивається баскетбол на візках.
У 1999 році на Чемпіонаті Європи, який проходив у Нідерландах, взяла участь жіноча збірна команда Росії, яка зайняла останнє місце.
Клубні команди були представлені на міжнародній арені двома командами. Москвичі дебютували в розіграшах європейських клубних турнірів в 1994 році. З тих пір московська команда щорічно бере в них участь. У 1995 році в Афінах команда зайняла 3-е місце в розіграші Кубка Віллі Брінкмана, в 2000 році вийшла у фінальну частину Кубка європейських чемпіонів. Друга російська команда, «Баски» з Санкт-Петербурга, брала участь в 1999 році в розіграші кубку Еврокап-3, де зайняла 7-е місце. У 2002 році вперше виступила в Єврокубку команда «Шанс» з Тюмені.
1.2 Вплив баскетболу на візках на організм людей з обмежених можливостях
Сучасний баскетбол на візках – параолімпійській вид спорту. Він є однією з найвидовищніших у світі спортивних дисциплін, в якій змагаються неповно спроможні атлети. Він забезпечує не тільки покращення та удосконалення фізичних якостей спортсмена, але є потужним чинником соціальної інтеграції особистості.
У процесі гри удосконалюється розумова діяльність, координація рухів, здатність орієнтуватися в обставинах, що постійно змінюються. Виховання спритності та координації у баскетболі складається з тренування здібностей засвоювати координаційні дії Відповідно до вимог обставин, щораптово змінюються на майданчику. Суттєве значення при цьому маєудосконалення здатності правильно сприйматися свої дії у просторі та часі, підтримувати рівновагу, раціонально чергувати напруження та розслаблення, тощо.
Баскетбол, виробляючи певні фізичні навички, зменшує сферу невизначеності психологічної. Позитивні емоції, природно пов'язані зі спортом, знижують рівень психологічного негативізму.
Відомо, що будь-яка травма тіла – це і травма психіки. І психічної адаптації до нових умов життя, в загальній динаміці реабілітації, зазвичай передує стан депресії, що характеризується втратою сенсу життя, втратою більшого спектру мотивації та інтересів. У кого-то зазначається нестерпне відчуття покинутості, а хтось стає надмірно гнівається та агресивний. Песимізм, глибока меланхолія, тривога, нав'язливе поведінку, фізіологічні розлади – ось стан багатьох людей, які усвідомили в цей період свою інвалідність.
Основний зміст рухової структури дій баскетболістів складають найрізноманітніші маніпуляції з м'ячем, вершину яких займають балістичні метання. Основна вимога до цих метань – їх точностний характер. Зрозуміло, що вирішення цієї рухової завдання вимагає найвищого рівня сенсорної координації. Роль цих рухових актів у пристосувальних реакціях людини особливо велика. Серед усього різноманіття фізичних вправ П.Ф. Лесгафт відводив особливе місце всіляким метанням, оскільки саме в цих вправах необхідна тонка координація м'язів тулуба і особливо верхніх кінцівок і кисті, що забезпечує володіння просторово-часовими характеристиками рухів.
Для людей з обмеженими руховими можливостями основну цінність представляє вправу з метанням м'яча в ціль. Саме цей базовий елемент гри баскетболістів і повинен бути використаний як інструмент лікувально-оздоровчого впливу. Простота і доступність цього ігрового прийому створює привабливість і бажаність участі в ігрових вправах з м'ячем (самого різного ваги та розміру), що вимагають високої точності рухів (і нічого більше). Разом з розширенням діапазону рухових можливостей – а може бути, і на крок вперед від них – може бути ускладнений характер дій гравців. Отже, спочатку так звана «школа м'яча» – катання, перекидання м'ячів і спроби потрапити самим рядовим способом в якусь віддалену мету. Потім змагання з партнером в точності кидків у ціль. Далі потрапляння в підняту над підлогою мішень, потім – у кільце, кошик, встановлену на малій висоті. І тільки потім – кидки у баскетбольне кільце, встановлене на висоті 1,5–2,5 метра. Після цього відкривається можливість для застосування спрощених варіантів баскетболу, таких, наприклад, як змагання в точності кидків в баскетбольне кільце. Більш складна рухова активність виникає, коли змагання на точність кидків, виконуваних вільно, ускладнюється протидією суперника (спочатку одного, а потім і декількох).
Використання цього виду фізичних вправ у формі ігрового змагання дозволить, як уже згадувалося, вирішити завдання психологічної реабілітації, оскільки в цьому випадку рухова діяльність дозволить досягти високої емоційності, радості і задоволеності від реально видимих результатів вдосконалення своєї спритності. Ці почуття ще більше посиляться, якщо при цьому можна визначити або перевершити інших учасників ігрового протиборства.
Беручи участь в ігровому змаганні баскетболістів, які займаються мимоволі будуть відновлювати або вдосконалювати свою сенсомоторну діяльність. Зорова орієнтування, постійний контроль за переміщаються об'єктами, вибір часу і способів своєї участі в створилася ігрової ситуації вдосконалюють механізми візуально-рухової координації й у тому числі впливають на рівень процесів акомодації та астигматизму. Особливо чітко це вплив виявляється в системі «око – рука». Всілякі повороти і обертання сприяють вдосконаленню механізмів вестибулярної стійкості. Дії з м'ячем – його лов, передачі і кидки в кільце – вдосконалюють тактильну і кинестетичну чутливість і розвивають більш тонкі м'язові диференціювання прикладених зусиль. Особлива цінність цього виду ігрової діяльності полягає у поліпшенні швидкості реакції (на всілякі подразники) та швидкості дій, що передбачають прискорення в порівнянні із звичайною нормою процесів аналізу і синтезу, здійснюваного у вищих відділах головного мозку.
Характерна для гри в баскетбол активізація м'язової діяльності тягне за собою і зміни в системах дихання і кровообігу. Інтенсифікація цих процесів виникає як результат підвищення емоційного фону і необхідність більш високого прояву своїх рухових можливостей. Проте завжди рівень цієї активності найтіснішим чином пов'язаний з готівковим ресурсом функціональних можливостей. Виникає в результаті систематичного участі в грі рівень вегетативного забезпечення поступово зростає, а разом з ним зростає і ігрова активність учасників. Активізація обмінних процесів у свою чергу прискорює процеси регенерації. Дія з м'ячем, як правило, вимагає широких, розмашистих рухів, виконуваних часом з максимально можливою амплітудою, що позитивно позначається на рухливості в суглобах і одночасно зміцнює їх зв'язковий апарат, сприяє формуванню м'язового корсету.
Таким чином, результатом участі в ігрових змаганнях баскетболістів є комплексний вплив на вдосконалення не тільки рухової, але і психомоторної функції організму, в тому числі емоційним та інтелектуальним його сфери. Якщо до цього додати, що одночасно відбувається і розширення міжособистісного спілкування, то доводиться визнати, що ця ігрова форма фізичних вправ з м'ячем володіє виключно цінних оздоровчим потенціалом, який може зайняти далеко не останнє місце в системі адаптивної фізичної культури.
1.3 Класифікація спортсменів з пошкодженнями опорно-рухового апарату
Рухова діяльність людини надзвичайно складна, складається з примітивних рухів (рефлексів), більш складних автоматизмів(ходьба, біг, плавання) і складних цілеспрямованих рухів. Всі опорні і рухові функції забезпечуються скелетом, м'язами та нервовоюсистемою. Пошкодження будь-якого з цих ланок призводить до обмеження рухових можливостей. Це може проявлятися порушенням активних і пасивних рухів, координації рухових актів, тонусу або трофіки м'язів, рефлексів, електрозбудження, появою співдружних або насильницьких рухів. Прояв рухових порушень безпосередньо залежить від рівня ураження.
У спорті інвалідів з порушеннями опорно-рухового апарату виділяють такі нозології, як стани після ампутації кінцівок, стани після травм спинного мозку і поліомієліту та дитячий церебральний параліч
Займатися баскетболом на візках можуть люди з пошкодженнями опорно-рухового апарату. Спортсмени цієї нозологічної групи є найбільш динамічною ланкою Параолімпійського спорту. В програмі літніх параолімпійських ігор переважна більшість (понад 80%) видів змагань – це змагання для спортсменів-опорників. В Параолімпійських Іграх беруть участь спортсмени з такими вадами опорно-рухового апарату як пошкодження хребта і спинного мозку, церебральним паралічем, ампутанти, спортсмени з іншими пошкодженнями опорно-рухового апарату. В межах кожної підгрупи проводяться класифікації інвалідів з пошкодженнями опорно-рухового апарату для участі у змаганнях.
Складність процесу класифікації зумовлюється великою кількістю варіантів захворювань та їх перебігу. Крім того, будь-який вид спорту становить свої вимоги до функціональних та рухових можливостей спортмена-інваліда, а спортивний результат залежить не тільки від його підготованості, але й від ступеню збереження моторних функцій.
1. Класифікація спортсменів з наслідками травм та захворювань спинного мозку та наслідками поліомієліту.
Спортсмени з травмами хребта і спинного мозку розподілені на класи і групи залежно від локалізації пошкодження хребта.
Клас 1А – пошкодження шийного відділу хребта (до С6), тріцепс слабший 3-х балів за мануально-м`язовим тестуванням; верхній парапарез, нижня параплегія;
Клас 1В – пошкодження шийного відділу хребта (до С7), м`язи згиначі і розгиначі пальців слабші 3 балів за мануально-м`язовим тестуванням, тріцепс від 4 до 5 балів; функції згиначів рук не порушені;
Клас 1С – пошкодження шийного відділу хребта (до С8), м`язи згиначі і розгиначі пальців – від 4 балів за мануально-м`язовим тестуванням;
Клас 2 – пошкодження грудного відділу хребта (Th1-Th5), з відсутністю можливості збереження рівноваги сидячи; нижній спастичний парапарез або параплегія;
Клас 3 – пошкодження грудного відділу хребта (Th6-Th10), з можливістю збереження рівноваги сидячі; м`язи тулуба 1–2 бали за ММТ;
Клас 4 – пошкодження грудного або поперекового відділу хребта (Th10-L3), чотирьохголовий м`яз не функціонує; м`язи тулуба 3 бали за ММТ. Спортсмени з захворюваннями нижніх кінцівок за умови загальної оцінки сили нижніх кінцівок до 20 балів за ММТ; спортсмени з наслідками поліомієліту за умови загальної оцінки сили в межах 1–15 балів за ММТ;
Клас 5 – пошкодження поперекового відділу хребта до (L5), сила чотирьохголового м`язу від 3 балів за ММТ; сила інших м`язів ніг знижена. Спортсмени з захворюваннями нижніх кінцівок умови загальної оцінки сили нижніх кінцівок у межах 21–60 балів за ММТ; спортсмени з наслідками поліомієліту за умови загальної оцінки сили в межах 16–50 балів за ММТ;
Клас 6 – пошкодження крижового відділу хребта (S1-S3) з поганим володінням м`язами гомілки та із зменшенням сили чотирьохголових м`язів стегна.
Травми спинного мозку можуть супроводжуватися частковим пошкодженням чи анатомічним перерізом спинного мозку, що проявляється у частковому чи повному порушенні його провідності. Деякі травми (струси) спинного мозку є функціонально оборотними формами порушень (1% від загальної кількості травм).
Але, в більшості випадків інвалідність є довічною. Сучасний стан медицини і науки в цілому не дозволяє «зрощувати» розірвані нервові волокна і, таким чином, досягати повної реабілітації.
2. Класифікація спортсменів з наслідками церебрального паралічу
Церебральний параліч – різноманітні паралічі і парези, що розвиваються в дитячому віці внаслідок ураження головного мозку.
Етіологія, клінічна картина тощо при церебральному паралічі дуже різноманітні. Наслідки його можуть коливатися від незначних і майже непомітних рухових розладів до важливих випадків, що викликають інвалідність.
Провідним критерієм оцінки стану осіб з наслідками церебрального паралічу є стан рухових, мовних, інтелектуальних функцій. Тому для детальної класифікації захворювання застосовуються такі основні синдроми, як синдром рухових порушень; синдром порушень інтелекту та синдром мовних розладів.
Міжнародна класифікація спортсменів-інвалідів з наслідками церебрального паралічу, згідно вимог CP-ISRA, побудована на підставі медичної класифікації рухових порушень і передбачає аналіз збереження рухових можливостей. В міжнародній класифікації спортсменів з наслідками церебрального паралічу для визначення рухових можливостей використовуються узагальнені назви спортивних дисциплін:
Відповідно до видів рухових розладів та збереження рухових можливостей спортсмени поділяються на 8 класів. Спортсмени, що мають важкі ураження відносяться до 1–4 класів і змагаються у візках, спортсмени 3–8 класів змагаються стоячи. Визначений клас спортсмена за класифікацією CP-ISRA є підставою для включення до відповідної стартової групи.
3. Класифікація спортсменів з ампутаціями
Ця категорія включає спортсменів, у яких відсутній мінімум один суглоб кінцівки. Класифікаційна система ампутантів ґрунтується на видах набутої ампутації та уражень кінцівок, що нагадують набуту ампутацію. (Додаток 1)
У деяких видах спорту спортсмени з ампутаціями можуть виступати у візках. Класифікація ушкоджень спортсменів-ампутантів враховує очевидну відсутність функцій через відсутність окремих кінцівок і, на перший погляд, є зрозумілою, але у спортивній практиці виникають суперечки через часткові залишки функцій окремих кінцівок. Тому для організаторів змагань важливо не тільки врахувати відсутність функцій, а й взяти до уваги функції, які залишились.
4. Класифікація спортсменів з іншими пошкодженнями опорно-рухового апарату («Les Autres»)
«Les Autres» (фр.) Означає «інший». Цей термін використовується для спортсменів із діапазоном уражень, що виникли в результаті порушення функцій опорно-рухового апарату та не описані в класифікаційних системах визнаних груп уражень.
Клас L1. Спортсмени, які мають значні рухові порушення в чотирьох кінцівках.
Клас L2. Спортсмени, які мають рухові порушення в трьох або чотирьох кінцівках, що вони є менш значними, ніж у класі L1.
Клас L3. Спортсмени з обмеженими функціональними можливостями в трьох кінцівках.
Клас L4. Спортсмени з обмеженими функціональними можливостями в двох і трьох кінцівках, що вони є менш значними, ніж у класі L3.
Клас L5. Спортсмени з обмеженими можливостями в принаймні в одній кінцівці.
Клас L6. Спортсмени з невеликими функціональними обмеженнями.
Окрім оцінювання силових можливостей спортсменів з «іншими пошкодженнями опорно-рухового апарату» за ММТ, використовується оцінка можливих амплітуд рухів у суглобах:
0 балів – відсутність рухів;
1 бал – мінімальна амплітуда рухів;
2 бали – до 25% нормальної амплітуди рухів;
3 бали – до 50% нормальної амплітуди рухів;
4 бали – до 75% нормальної амплітуди рухів;
5 балів – повна амплітуда рухів.
Слід зауважити, що у функціональних класифікаціях з різних видів спорту спортсменів «з іншими пошкодженнями опорно-рухового апарату» можуть розподіляти на 6–8 класів та об`єднувати у стартовій групи.
Для того, щоб мати право грати у санкціонованих IWBF турнірах з баскетболу на колясках, гравець повинен відповідати певним стандартам. IWBF вимагає, щоб гравець, омели принаймні «мінімальної інвалідності», щоб мати право грати у санкціонованих IWBF турнірах:
Для прийняття в IWBF, гравець в баскетбол на візку відповідати таким критеріям:
Гравець в баскетбол на візку не може робити стрибок, не може розвивати швидкість і контроль, безпека, стабільність і витривалість працездатного гравця.
Гравець в баскетбол на візку має постійну фізичну інвалідність в нижньої кінцівки, яка може бути об'єктивно перевірена за допомогою медичного дослідження, наприклад, вимірювання, рентген, КТ, МРТ та ін.
Гравцеві присвоюється клас, заснований на спостереженнях класифікаторів відповідно до принципів, що містяться в офіційній класифікації Керівництва Player.
Гравець повинен бути в змозі продемонструвати причини його пропонованої класифікації. У деяких випадках це може зажадати письмових документів.
У баскетболі на візках кожен спортсмен, згідно з власними функціональним можливостям (незалежно від медичної групи III або IV), отримує від 1 до 4 балів. Важливим критерієм формування команди є положення, обмежуючого суму балів усіх п'яти гравців, що знаходяться на полі, яка не може в підсумку перевищувати 13,5 бала.
1.4 Відмінності між правилами гри в класичний баскетбол та баскетбол на візках
Головною керуючою структурою у баскетболі на візках є Міжнародна федерація баскетболу на візках(IWBF), яка займається розробкою класифікацій гравців різних ступенів інвалідності. Правила IWBF регламентують порядок суддівства і висоту кошики, які є аналогічними традиційній грі. Хоча баскетбол на візках має багато спільного з традиційним баскетболом, його характеризує власний унікальний стиль гри: захист і напад повинні проводиться відповідно до принципів підтримки та взаємодопомоги. Унікальні правила дриблінгу, що дозволяють організувати рух колясок по полю надають атаці особливий неповторний стиль. Так в ній може брати участь відразу двоє нападників і троє захисників, що надає їй більшу швидкість. На відміну від традиційної гри, де основний стиль гри: «спиною до кошика», при грі в баскетбол на візках, нападники грають «обличчям до кошика», постійно просуваючись уперед.
У цьому розділі приведені основні відмінності між «Офіційними Правилами баскетболу ФІБА» і «Офіційними Правилами баскетболу Міжнародної Федерації баскетболу на візках (IWBF)».
Основні відмінності полягають у наступному:
1. Візок
2. Класифікація гравців
3. Бали беруть участь гравців
4. Правило ведення м'яча
5. Процес почергового володіння
6. Технічний фол гравця
7. Заміни
8. Процес кидка
9. Покидання майданчика без дозволу
10. Ситуації контактів
11. Правило трьох секунд
12. Принцип вертикальності
1. Візок.
Обов'язок суддів – контролювати, щоб коляска відповідала певним допустимим розмірам, оскільки вона вважається частиною гравця. Недотримання цього правила призводить до не допуску коляски до гри. Встановлені вимоги ставляться до: бортах, підніжок, максимальній висоті коляски, розмірами великих коліс, нижнього (-іх) ролика (-ів), підлокітникам, відсутності керуючих пристроїв (допускаються гальма і механізми, але не вирішуються шини, які можуть залишати сліди на підлозі).
2. Класифікація гравців.
Класифікації гравців визначаються Комісією з класифікації гравців IWBF і повинні відповідати наступним значенням (балів): 1.0, 1.5, 2.0, 2.5, 3.0, 3.5, 4.0 та 4.5. Нижнє значення (бали) відноситься до гравців з найвищим ступенем інвалідності, а верхнє значення (бали) – до гравців з найменшим ступенем інвалідності. Інші бали визначають варіюються ступеня інвалідності та встановлюються Комісією.
I. Бали беруть участь гравців.
Під час гри у команди на майданчику одночасно не можуть знаходитися гравці, сумарне значення яких перевищує 14-бальний межа. Якщо в будь-який час у грі команда перевищує 14-бальний межа, то фіксується технічний фол тренеру з негайним внесенням виправлення до складу. Картки гравців знаходяться у суддів за столиком для перевірки класифікації гравців та загальної кількості балів.
4. Право ведення м'яча.
Ведення м'яча відбувається, коли гравець, який встановив контроль над живим м'ячем на майданчику, пересуває свою коляску і одночасно з цим веде м'яч або по черзі пересуває коляску і веде м'яч. М'яч повинен бути розміщений на колі під час пересування коляски, і один або два поштовхи коляски повинні супроводжуватися одним або кількома ударами м'яча в підлогу. Допускається також використання обох вищевказаних дій по черзі. Не можна зробити порушення подвійного ведення. Якщо гравець штовхає свою коляску більше двох разів в той час, коли тримає м'яч на своєму колі, не повертаючи його на підлогу, не віддаючи передачі, не виконуючи кидка або не починаючи котити його, то це є порушенням в пересуванні з м'ячем.
5 Процес почергового володіння.
Кожен період починається підкиданням м'яча (спірним кидком). Команда, не встановила контроль над м'ячем після підкидання, почне процес почергового володіння. Усі наступні вкидання виконуються з-за меж майданчика навпроти продовження найближчій лінії штрафного кидка або на продовженні центральної лінії навпроти секретарського столика, в залежності від того, де відбулося порушення.
6 Технічні фоли гравця.
Найбільш значні недотримання Правил гравцями на візках, пов'язані з технічним фолом, включають в себе покидання майданчики, вихід з коляски, відривання обох задніх коліс від статі, підняття стопи (стоп) з підніжок, використання будь-якої частини нижньої (-их) кінцівки (-ів) для того, щоб допомогти собі зупинитися або змінити напрямок руху коляски та використання коляски з наміром, що суперечить самому визначенню коляски, а також все те, що має на меті отримати несправедливу перевагу.
7. Заміни.
Заміни гравця, що виконує штрафний кидок, або у всіх інших випадках визначаються згідно обмеження сумарної кількості балів. Застосовуються всі положення ФІБА, але необхідно дотримуватися і максимального 14-бального класифікаційного правила. У разі якщо команда, гравець якої виконує штрафні кидки, виробляє кілька замін для того, щоб зберегти 14-бальний обмеження, тоді команда суперників також може зробити кілька замін для того, щоб протистояти вступили в гру гравцям і не опинитися поставленої в невигідне становище.
8. Процес кидка.
Правила IWBF визначають, що процес кидка включає в себе процес показу або сам показ. Згідно з визначенням, це означає «розташування руки (рук) гравця, що виконує кидок, таким чином, що долоня практично повністю або частково розгортається вверх при підготовці кидка або випускання м'яча з рук у напрямку до кошику». При цьому важливо розуміти, що гравці з різними здібностями кидають або випускають м'яч з рук різними способами. В якості прикладу наведемо наступне: гравець, що володіє самими низькими балами, може кидати м'яч «совковим» способом (приховано), на відміну від більш висококваліфікованих гравців, які кидають м'яч традиційним способом.
9. Покидання майданчика без дозволу.
Покидання майданчики гравцями в баскетболі на візках відбувається набагато частіше, ніж у звичайному баскетболі. Технічний фол повинен фіксуватися тільки тоді, коли гравець намагається отримати несправедливу перевагу. Якщо нападаючий порушує це правило вперше, то суддя повинен зафіксувати порушення (втрату володіння м'ячем) і попередити капітана провинилася команди. Попередження застосовується до всієї команді на частину гри і призводить до призначення технічного фолу при наступному подібному порушенні. Якщо це правило порушує захищає команда, то попередження виноситься після закінчення даної фази гри. Кожне наступне подібне порушення є технічним фолом. Випадкове покидання майданчика не повинно каратися.
10. Ситуації контактів.
Принципи контактів у ФІБА трактуються у відповідності з наступними визначеннями: 1. Шлях гравця. 2. Захисник повинен бути бачимо, щоб «опинитися на шляху» нападника. 3. Принципи «часу і відстані для правильного положення при опіці» суворо посилені. Досвідчені судді, що обслуговують баскетбол на візках, не дозволять звуку контакту вплинути на прийняття рішення, що є фолом, а що розглядається як випадковий контакт.
11. Правіло трьох секунд.
З-за розмірів візків, гравців часто затримують суперники при спробі пригальмувати їх просування. У подібних ситуаціях судді вправі утриматися від свистка про порушення до тих пір, поки гравець намагається відчепитися, але в той же час захисник може бути покараний фолом за затримку своєї коляскою. Більш істотною відмінністю у правилі трьох секунд є той факт, що нападник не може розташовуватися в обмеженій зоні до тих пір, поки м'яч не буде переданий гравцеві, що виконує вкидання з-за меж майданчика. Якщо це відбувається, то негайно фіксується порушення команді, що має право на вкидання.
12. Принцип вертикальності.
Кожен гравець має право на простір (циліндр) на майданчику, займаний коляскою і його тулубом у вертикально сидячому положенні. Якщо в процесі кидка захисник вторгається в циліндр гравця, що виконує кидок, і викликає контакт з його рукою, тілом або коляскою, то це призводить до фіксації фолу.
Одне з найбільш частих помилок полягає в тому, що гравці не здатні повернутися у своє вихідне положення в колясці після того, як вони були зміщені контактом. Ніщо не може бути більш оманливим! Тільки у виняткових випадках гравці не можуть відновити своє початкове положення в колясці. Ні за яких обставин судді не повинні надавати допомогу у відновленні положення гравця. Якщо гравець дійсно випадає з коляски і це безпосередньо впливає на ігрову дію, то арбітри вправі зупинити гру і дозволити спортсмену відновити вихідне положення. Однак якщо впав гравець не бере безпосередньої участі в ігровому дії, то судді повинні утриматися від свистка до тих пір, поки ігрова дія не завершиться.
Трохи більше цікавих факторів, що вплинули на розвиток баскетболу на візках, включали в себе збільшення розміру великих коліс до 69 см, поява триколісних візків, дозвіл усім гравцям (а не тільки тим, хто має більш серйозну ступінь інвалідності) пристібати себе ременем до візка, а також додавання нижніх роликів для запобігання падінням гравців на спину на ігрову поверхню.
Для подальшого проходження того шляху, по якому розвивався баскетбол на візках, підкомітет Технічної Комісії розглядає пропозицію Бразильської Федерації баскетболу на візках видозмінити правило ведення м'яча і зробити його більш наближеним до визначення ФІБА та загальносвітової трактуванні. Якщо дана пропозиція буде схвалено Конгресом, то зробить істотний вплив на гру в баскетбол на візках.
2. Експериментальне дослідження
2.1 Цілі та завдання дослідження
Ціль дослідження – дослідити розвиток баскетболу на візках в Україні.
Завдання дослідження – у процесі вивчення наукового матеріалу з теми роботи передбачається вивчити історію розвитку баскетболу на візках, вплив баскетболу у візках на організм людей з обмеженими можливостями. Проаналізувати, які категорії неповно спроможних приймають участь у заняттях і змаганнях по баскетболу на візках. Провести дослідження з рівню розвитку адаптивного баскетболу на Україні.
2.2 Методи дослідження
Методи дослідження:
- аналітичний,
- описовий.
2.3 Організація дослідження
Дослідження проводилося на базі Університету, у період з листопаду по грудень 2010 року.
У процесі дослідження було вивчено та проаналізовано наукову літературу та періодичні видання по темі роботи. Під час роботи було визначено коли відбулися перші змагання з баскетболу на візках в Україні та першу участь Української збірної у міжнародних змаганнях.
3. Результати власних досліджень
У процесі вивчення та аналізу літературних джерел було з’ясовано, що Україна є країною, в якій створена державна система управління фізичною культурою і спортом інвалідів та прийнято програму їх підтримки. Документальні дані свідчать, що зі створення фізкультурно-спортивних та оздоровчих клубів у 1989 році стало початком формування спортивного руху інвалідів. Згодом ці громадські об'єднання стали основою для створення національної федерації спорту для людей з обмеженими фізичними можливостями
В Україні, за державної підтримки, офіційно виникнення баскетболу на візках відбулося у 2000 році, коли було проведено перші змагання. Кількість команд за останні роки зросла з 3–4 у 2000 р., до 10 – 2002 р. Розвиток параолімпійського баскетболу охопив усі регіони України, створено команди в Одесі, Харкові, Донецьку, Києві, Дніпропетровську, Львові та ін. Це засвідчує зростаючу популярність цього виду спорту.
Впродовж десятилітнього розвитку виду спорту на Україні створювались команди у різних географічних регіонах. Збірна команда країни вперше у 2003 приймала участь у Чемпіонаті Європи (дивізіон С), що проходив у Афінах (Греція).
Участь збірної команди України з баскетболу на візках у Міжнародних турнірах 2008–2009 роки.
В період з 17 по 20 квітня 2008 року збірна команда України з баскетболу на візках у складі 9 спортсменів взяла участь у 2-у Міжнародному турнірі «Кубок спортивної федерації Латвії з баскетболу на візках», що проходив в м. Цесіс (Латвія).
Чемпіонат Європи з баскетболу на візках (УОРА) у м. Цесіс, Латвія проходив з 22 по 30 липня 2009 року. Від команди України виступило 10 спортсменів. Наша команда посіла 5-е місце, показавши значний прогрес у результатах та грі.
Лідером з баскетболу на колясках в Україні є Харківський баскетбольний клубу інвалідів-візочників «Харків-Баскет». П'ятикратний чемпіон України, неодноразовий володар Кубків міст – Донецька, Полтави, Сум, Одеси, Миколаєва, Харкова.
В доступній науково-методичній літературі не розкрито питання щодо програмно-нормативних вимог до підготовки неповно спроможних баскетболістів на різних етапах спортивного тренування; відсутні практичні рекомендації щодо використання вправ різної спрямованості у тренуванні неповно справних баскетболістів.
Однак подальший розвиток обмежується недостатнім науково-методичним забезпеченням та відсутністю практичних рекомендацій щодо системи підготовки та змагальної діяльності.
Висновки
Баскетбол на візках є одним з найдинамічніших видів спорту для осіб з ураженням опорно-рухового апарату. Даний вид змагальної діяльності дозволяє спортсменам максимально реалізовувати свої індивідуальні можливості, що були обмежені внаслідок отриманої травми. Саме тому баскетбол на візках э баскетбол є невід’ємною складовою адаптивного спорту у світі та Україні.
Незважаючи на наявні успіхи, які спостерігаються за десятирічну історію розвитку баскетболу на візках в Україні, на жаль, є багато проблем. Перш за все це пов'язано з недостатнім фінансуванням для розвитку цього захоплюючого виду спорту. Крім цього подальшій розвиток обмежується недостатнім науково-методичним забезпеченням та відсутністю практичних рекомендацій щодо системи підготовки та змагальної діяльності. Також спостерігається недостатня проінформованність громадськості, щодо потреб та розвитку не лише баскетболу на візках, а й адаптивного спорту в цілому.
Список літератури
1. Бріскін Ю.А., Передерій А.В., Строкатов В.В. Параолімпійський спорт: Навчальний посібник. – Львів: Арал, 2001 – 141 с.
2. Баскетбол/ В.М. Корягин, В.М. Мухин, В.А. Боженар, Р.С. Мозола – К.: Вища шк., 1989 – 232 с.
3. Берштейн Н.А. О построении движений. – М. – Медгиз. – 1947.
4. БріскінЮ.А. Організаційні основи параолімпійського спорту. /Львів ДІФК. – Львів: Кобзар, 2004. – 180 с.
5. Вселюбский Г.А. ПИТЕРБАСКЕТ-ВАЛИД (новые перспективы психической реабилитации) // Адаптивная физическая культура. – №2. – 2003
6. Гаврилова, Т. Через спорт к здоровому образу жизни /Т. Гаврилова // Физическая культура и реабилитация. – 2000. – №3–4
7. Григоренко, В.Г. Педагогические основы физической реабилитации инвалидов с нарушениями функций спинного мозга /В.Г. Григоренко. – М.: Советский спорт, 1991. – 410 с.
8. Григоренко, В.Г. Теория и методика физического воспитания инвалидов /В.Г. Григоренко. – Одесса: ОГПУ им. К.Д. Ушинского, 1991. – 182 с.
9. Державна програма розвитку фізичної культури і спорту в Україні /Державний комітет України з фізичної культури і спорту. – К., 1996. – 26 с.
10. Закон України про фізичну культуру і спорт (10 лютого 2000 р. №1453-ІІІ) /Державний комітет України з фізичної культури і спорту. – К., 2000. – 65 с.
11. Закон України «Про реабілітацію інвалідів»
12. Зеленский, Ю. Чемпион инвалидом быть не может /Ю. Зеленский // Ежедневная всеукраинская газета «День». – №78 (26 апреля2002 г.).
13. Круцевич Т.Ю. Теория и методика физического воспитания в 2 томах. К. – «Олимпийская литература», 2003. – 392 с.
14. Лэндрет Г.Л. Игровая терапия: искусство отношений. М. – 1994.
15. Питин М.П. Силовая подготовка баскетболистов на колясках / М.П. Питин, В.І. Ковтун, М.В. Мишин // Метод. пособ. – Л., 2007. – 148 с.
16. Положення про Украiнський центр iнвалiдного спорту «Iнваспорт».
|
