РЕФЕРАТ
На тему:
Система соціального управління, його функції і методи
Соціальне управління
є одним з основних видів управління, що полягає: в забезпеченні реалізації потреб розвитку суспільства і його підсистем; формуванні критеріїв і показників соціального розвитку об'єкта; розробці і застосуванні методів розв'язання проблем, що виникають; досягненні запланованих параметрів у розвитку соціальних відносин і процесів суспільства.
В управлінні суспільним розвитком можна виділити такі напрямки:
· управління соціально-економічними процесами, що означає соціальний контроль за виконанням соціально-економічних програм, спрямування і мотивацію економічної діяльності людей, регулювання економічної поведінки людини, її ролі в системі економічних відносин;
· управління соціально-політичними процесами, яке полягає у відтворенні змісту політики і способах її впровадження в життя;
· управління процесами сфери духовного життя, що виявляється у формі освіти й виховання, визначенні засобів та методів активного залучення людей до суспільного життя.
Соціальне управління здійснюється за допомогою регулювання відносин між окремими спільнотами людей згідно з головними завданнями розвитку суспільства. Визначення соціального змісту цих завдань, шляхів і засобів їх розв'язання є цільовою функцією соціального управління.
Вона полягає в усуненні суперечностей суспільного розвитку, гармонізації інтересів різних соціальних груп.
Наукове управління життєдіяльністю суспільства за своєю соціальною сутністю є процесом приведення суб'єктивної діяльності людей у відповідність із потребами суспільного розвитку. Але таке узгодження, досягнення єдності відбувається лише за допомогою системи управління.
Систему соціального управління становлять:
методи управління
— планування, організація, контроль, облік, аналіз, стимулювання, виховання;
засоби цілеспрямованого впливу на соціальні процеси
— управлінські рішення, виробничі завдання, розпорядження, накази, прохання, норми, стимули, санкції;
організаційна структура
— внутрішня побудова системи, яка відбиває особливості розподілу та кооперації праці, технічні засоби збирання, збереження та передавання інформації, мотивацію тощо.
Ядром системи управління
є люди — керівники, спеціалісти, допоміжний персонал і робітники. Система управління спрацьовує на всіх рівнях вияву соціальних процесів (суспільство, організація, особистість).
Найбільш загальна її соціальна мета
— використання організаційно-технічних, економічних і соціальних можливостей об'єкта управління для розв'язання соціальних завдань.
Нинішня життєдіяльність будь-якої соціальної організації потребує вдосконалення системи управління, позбавлення її бюрократизму та формалізму. Розробка та запровадження відповідної системи управління починається зі збирання інформації.
Ця функція відкриває управлінський цикл, і її сутність проявляється в обґрунтуванні мети управління, завдань та засобів їх реалізації.
Сучасне управління виробництвом гостро відчуває дефіцит, зокрема, соціальної інформації. Якщо техніко-економічній інформації приділяється відповідна увага і керівники знають технічні можливості підприємства, показники його економічної сфери, то в соціально-психологічному кліматі, механізмі трудової поведінки працівників, чинниках, які її визначають, вони орієнтуються погано. Ефективне управління виробництвом потребує знання керівником інтересів і потреб кожного працівника, його мотивів до праці, трендів.
Тренд
— домінуючий напрямок у розвитку будь-якого явища, процесу, досить стійка перевага певних суджень у громадській думці.
За переходу від планової економіки до ринкової, від тоталітарного суспільства до демократичного без такої інформації управління просто неможливе. Потрібна принципова переорієнтація управлінської діяльності, зокрема, в напрямі задоволення соціально-гуманітарних потреб громадян відповідно до міжнародних стандартів. Це зумовлює необхідність зміни ціннісно-нормативної орієнтації
всіх ланок управлінської сфери і структур суспільства. Економічні критерії слід розглядати як ресурсні можливості чи обмеження в процесі реалізації соціально орієнтованих проектів,
а не брати їх за найголовнішу мету, як це було за часів планової економіки, коли головними була не якість і кількість спожитих населенням товарів та продуктів, а валові обсяги продукції.
Саме на підставі такої інформації можливе успішне виконання інших функцій: прогнозування,
що має ймовірнісний характер, планування,
яке полягає у визначенні конкретних засобів для досягнення поставленої мети, організації,
спрямованої на формування керуючої і керованої систем (об'єкта та суб'єкта управління), регулювання,
що має на меті збереження, підтримання й удосконалення системи управління, вплив на свідомість і поведінку людей за допомогою економічних важелів (заробітної плати, прибутку, ціни), правових та адміністративних заходів.
Завершується управлінський цикл такими функціями, як облік
— отримання, обробка, аналіз і систематизація інформації — та контроль
відповідності процесу функціонування об'єкта управління управлінським рішенням, що приймалися.
Функції втілюються в управлінському рішенні
— засобі управлінського впливу, організованої взаємодії суб'єкта та об'єкта управління.
Управлінські рішення класифікуються
за:
· структурою об'єкта управління (державні, обласні, районні тощо);
· структурою суб'єкта управління (суспільні та колективні, єдиноначальні та колегіальні);
· характером здійснення управлінського впливу (адміністративний, економічний, соціально-психологічний).
Зміст процесу опрацювання й реалізації управлінських рішень зумовлюється їхньою соціальною специфікою. Підготовка і прийняття рішень, організація і контроль їх виконання — це елементи єдиної цілісної системи управління, бо тільки сукупність цих дій забезпечує ефективність соціального управління.
В основі підготовки управлінського рішення лежить пошук проблеми
та способів її розв'язання.
Соціологічними методами розробки рішення є «мозкова атака», ділова гра, дискусія тощо, а методами організації виконання — регламент (економічний, адміністративний), самомотивація.
Регламент
— це сукупність правил, що визначають діяльність державного органу, установи, організації.
Процес соціального управління є безперервним. Після реалізації розроблених заходів розпочинається збирання нової інформації про соціальні параметри того самого об'єкта управління, але вже такого, що за своїм станом якісно відрізняється від попереднього.
Значне місце в системі управління соціальним розвитком соціальної організації належить соціально-психологічним методам,
призначеним для впливу на соціально-психологічні відносини між людьми. Специфіка цих методів полягає в орієнтації на використання неформальних відносин, щонайповніше врахування в процесі управління потреб та інтересів окремих груп і осіб.
Соціально-психологічні методи включають такі процедури:
· підбір членів організації з урахуванням їхніх соціально-психологічних характеристик, їх сумісності, що створює передумови для успішного формування і розвитку колективів;
· формування і розвиток соціальних норм трудової поведінки на основі підтримання традицій, звичаїв, звичок, що сприяє зміцненню колективу, підвищенню свідомості його членів, розвитку в них почуття відповідальності;
· уведення системи соціального регулювання через використання договорів, зобов'язань;
· соціальне стимулювання, тобто створення умов для соціально-психологічної заінтересованості в досягненні певних цілей, результатів у загальноосвітньому, морально-естетичному, культурному розвитку членів організації, підвищенні кваліфікації, ініціативному, творчому ставленні до службових обов'язків, що позитивно впливає на ефективність діяльності організації;
· сприяння задоволенню тих потреб, які можуть бути задоволені в межах даної організації через упорядкування сфери дозвілля, позавиробничого часу, побуту, спортивної та різної позавиробничої діяльності.
Соціальне самопочуття працівника багато в чому визначається тим, наскільки активно він бере участь в управлінні. Демократизація виробничих відносин, самоврядування
— обов'язкова умова ефективного функціонування виробничої організації.
Важливою функцією самоврядування є розвиток структури,
формування складу колективу.
Це виборність деяких керівників, набір працівників у штат, їхнє звільнення, просування по службі. Тут важлива роль належить громадським організаціям.
Функція забезпечення режиму й ритму роботи
соціальної організації передбачає участь працівників у розв'язанні питань організації праці, технологічної дисципліни тощо.
Самоврядування, безумовно, має виконувати функцію планування,
яка характеризує участь членів організації в плануванні її життєдіяльності на всіх стадіях розвитку.
Контрольна
функція самоврядування може різною мірою реалізовуватися через всі інші перелічені функції. Наприклад, участь колективу в розв'язанні виробничих питань, активність у висуванні пропозицій для вирішення інших життєво важливих питань діяльності організації.
Література
1. Васильєв Ю. П.
Управление развитием производства: опыт США. — М., 9.
2. Грепсон Дж., О'Делл К.
Американский менеджмент на пороге XXI века. — М., 1.
3. Дворецька Г. В.
Соціологія праці: Навч. посібник. — К., 1.
4. Дворецкая Г. В., Махнарылов В. П.
Социология труда. — К., 0.
5. Кравченко А. И.
Прикладная социология и менеджмент. — М., 5.
6. Полторак В. А.
Соціологія: Основи соціології праці та управління. — К., 2.
7. Радугин А. А., Радугин К. А.
Введение в менеджмент: социология организаций и управления. — Воронеж, 5.
8. Слепенков И. М., Аверин Ю. П.
Основи теории социального управления. — М, 0.
9. Соціологія праці та управління: Термінологічний словник-довідник / Відп. ред. В. А. Полторак. — К., 3.
|
