Реферат: Релігія як суспільне явище і складова частина духовної культури Сучасні релігії

Міністерство освіти і науки України

Чернівецький національний університет

ім. Ю.Федьковича

Філософсько-теологічний факультет

Кафедра релігієзнавства і теології

Виконавець :

студент 4 курсу

відділення “Теологія”

Лазарович В.В.

Тема:

“ Релігія як суспільне явище

і складова частина духовної культури. Сучасні релігії “.

(бакалаврська дипломна робота)

Науковий керівник

п.Сележак Й.Ю.

Чернівці – 2001

4. Світові релігії

4.1. Буддизм

Буддизм – найстаріша світова релігія – виник як реакція небрахманських шарів давньоіндійського населення на брахманізм.

Спочатку він був внутрішньою течією в індуїзмі. Його виникненню сприяло те, що індуїзм, ускладнений і філософський в теорії, став дуже корумпованим, пристосовницьким на практиці. Всі не брахмани вважалися другорядними, невоноправними, послідовниками тієї чи іншої доктрини. Це зумовило посилення прагнень створити нову, альтернативну доктрину, що змогла б протистояти брахманській мудрості. Найбільш розробленою і впливовою системою став буддизм, виникнення якого пов’язане із ім’ям Сіддхартхи Гаутами (Будди).

Син князя з племені сак’я Сиддхартха Гаутама народився в 560 році до н.е. в Лумбіні, розташованому біля підніжжя Непальського пагорба в Північному Непалі.

Першими прихильниками буддизму стали царі держави Магадха – Бімбачара та Аджатаматур, сучасники Будди. Через три місяці після смерті Будди (Будда – просвітлений), за царя Аджатаматру, відбувся перший буддистський собор (чангіті), що проходив у печері Саптапарна відомого монастиря Наланда в місті Раджагриха (зараз – район ПатнаЮ, штат Біхар). На ньому були канонізовані Віная, - Сутра - та Абхідхарма-пітаки. Другий собор відбувся через сто років у Вайшалі, стався розкол чангхи. Третій собор, - у Паталіпутрі (через 200 років) проходив під головуванням царя Ашоки. Цар Аш ока визнав істинним вчення тхеравадистів. А також два четвертих – Махаона і Хінаяна, п’ятий та шостий собори.

У центрі буддизму лежить вчення про “чотири благородні істини”. Перша з них стверджує , що будь-яке існування є страждання (дукха). Особливо яскраві прояви цього принципу – народження, хвороба, старість, смерть, необхідність завжди терпіти навколо себе те, що ми не полюбляємо, й відчувати нестачу того, що ми любимо. Друга істина полягає в тому, що причина страждання закладена в самій людині: це її потяг до життя, насолод, влади, багатства тощо. Третя істина проголошує, що спинити страждання можна, для цього необхідно звільнитися від потягу до життя, досягти стану, за якого будь-яке сильне почуття відсутнє, будь-яке бажання пригнічене. Четверта благородна істина полягає у вказуванні благородного серединного восьмеричного шляху, що складається з восьми сходинок: 1) проведене знання (чотири благородні істини); 2) праведне прагнення; 3) праведна мова (стверджування правди); 4) праведна поведінка; 5) праведний спосіб життя; 6) праведні зусилля; 7) праведна концентрація (самоаналіз); 8) праведна техніка медитації (Раджа-йога).

Праведна поведінка (четверта сходинка) включає в себе п’ять заборон – вбивство, крадіжки, обману, блуду та пияцтво.

Кожен член чернечого ордену (сангхи) повинен голити голову, носити особливий жовтий одяг, постійно бути у роздумах (медитації). Буддисти вірять, що людина знаходить спасіння в трьох сховищах: перше – Будда, друге – Дарма (вчення) і третє – Сангха.

Мета кожного буддиста – досягнення нірвани (букв. “нірвана” – зникнення), тобто звільнення від страждань, бажань та смертної оболонки.

Буддистське святе письмо – Трипі така (Типі така) – складається з трьох частин. Перша – Віная-пітака – містить правила, яких необхідно дотримуватися в буддизмі. Друга – Сутта-пітака – розповідає про бесіди, які вів Будда зі своїми учнями. Третя – Абідарма-пітака – тлумачить основні догмати буддизму. Канонічними книгами вважаються також Сутта-Ніпата (збірник поем про Будду та його учнів) та Джатакі (збірник розповідей про переродження Будди).

4 .2. Християнство

Християнство – найбільш поширена і одна з найбільш розвинених релігійних систем сучасного світу. Християнство багатьма своїми коренями сягає в культуру стародавнього Сходу, звідки черпало свій багатий догматичний і ритуальний потенціал. Однак це саме та єдина релігія (якщо не враховувати її поділу на численні церкви, віросповідання, секти), яка характерна саме для західного світу на противагу східному з його дуже різними релігійними системами.

Важко знайти куточок землі, де б не здійснювали роботу християнські місіонери. Християнська релігія розпадається на ряд самостійних напрямів. Зберігаючи в основному ортодоксальні положення християнської догматики, ці напрями відрізняються один від одного своєрідним тлумаченням деяких догматів, окремими особливостями культу.

Християнська релігія виникла в першому сторіччі нашої ери в умовах розвинутого суспільства з гострими політичними, економічними та соціальними суперечностями в одному з найдавніших осередків земної цивілізації – Палестині. Більшість населення цього регіону сповідувала іудаїзм, який на початку нової ери переживав глибоку кризу. Світська влада в особі царя Ірода та духовна влада жерців Єрусалимського храму поступово втрачали вплив на широкі верстві населення. Серед іудеїв поширювалися очікування месії, передвіщеного старозаповітними пророками. З’явилося чимало проповідників, які оголошували себе месією і обіцяли врятувати іудейський народ. Один з таких проповідників – Ісус – привернув до себе увагу людей надзвичайно виразними промовами, що містили в собі основи нового релігійного вчення і вражали проникливістю в глибини людської душі. Саме Він і був визнаний Месією.

Християнство поширювалося поступово: спочатку тільки серед іудеїв, а потім і серед язичників. Першими проповідниками були апостоли – учні Ісуса Христа. Апостоли, в свою чергу, мали своїх учнів і так це переємство сягає і наших днів у формі єпископів.

Православ’я

Східний напрям у християнстві поділяється на дві великі групи: Східні Православні церкви та Стародавні Східні (Орієнтальні) Православні церкви. Ці церкви мають єдину канонічну практику, подібну обрядовість та майже нічим не відрізняються в догматичних символах.

Східні Православні Церкви . Усі Східні автокефальні церкви, які перебували між собою в молитовній та євхаристичній єдності, а також поділяли догматичні положення єдиної нероздільної Церкви, стали називатися православними, тобто такими, що правильно прославляють Бога. Разом ці церкви утворили так звану Святу Православну Церкву.

Православні вважають, що догматичні положення можуть розробляти та приймати лише Вселенські Собори (їх було 7) за участю представників усіх церков. А такі після 787 року не проводилися. Тому потрібно зберігати те догматичне надбання, що виробили сім Вселенських Соборів, і дотримуватися його. З цієї причини православних називають часто ортодоксальними християнами.

Організація Православної Церкви залишилася такою, якою вона була до Великого Церковного Розколу 1054 року на Східну (Православну) і Західну (Католицьку) Церкви.

На часі Великого Церковного Розколу на Сході існувало шість автокефальних церков: Константинопольська, Олександрійська, Антіохійська, Єрусалимська, Кіпрська та Грузинська. Згодом стали автокефальними ще ряд церков, що домоглися незалежності від Константинопольської та Руської церков. Стосовно церковної ієрархії Православної церкви, то згідно з церковною традицією і Священним Переказом, у Східних церквах існує три ступеня священства: дияконство, пресвітерство, єпископство. Очолюють східні автокефальні церкви найчастіше патріархами або католікосами з титулом “Святіший”, рідше – митрополитами або архієпископами з титулом “Блаженніший”.

Східними Православними Церквами є такі: Константинопольська, Олександрійська, Антіохійська, Єрусалимська, Руська, Грузинська, Сербська, Румунська, Болгарська, Кіпрська, Елладська, Албанська, Польська, Чехо-Словацька та Автокефальна Пр. Церква в Америці.

Стародавні Східні Православні Церкви.

Таку назву мають шість церков, які з якихось причин або не брали участь в Холкідонському Соборі або свідомо не прийняли його рішень. Тому донедавна ці церкви називалися ще нехолкідонськими, а їх послідовники – нехолкідонітами. Нехолкідоніти об’єднували два напрями – нестріанство і монорізитство: Вірменська, Коптська, Сирійська, Малаккарська Сирійська, Ефіопська, Ассирійська.

Православна Церква вірить в Трійцю, два єства Ісуса Христа, вірить в безсмертя людської душі.

Священна книга – Святе Письмо – Біблія, яка складається з двох частин: Старого та Нового Заповітів. Старий Заповіт включає в себе 50 книг (але канічних – 39), а Новий Завіт – всі 27 книг.

Католицизм

Цей напрям у християнстві представлений трьома групами церков. Першу групу становлять 13 уніацьких церков. Свого часу ці церкви відкололися від східних, визнавши католицьке віровчення та адміністративний і духовний авторитет Римського папи. Третя група – це старокатолицькі церкви, більшість яких утворилася після 1870 року.

Головні положення віровчення, що відрізняють католиків від православних, з’явилися в догматах західної Церкви поступово, так би мовити, нашаровувалася на догматичне надбання єдиної нерозділеної Християнської Церкви.

Так, учення про зішестя Святого Духа від Сина, яке з’явилося в 589 році на Толедському Соборі як полемічний прийом проти аріанства вестготів, остаточно затвердив папа Бенедикт ІІІ у 1014 році, піднісши його в ранг догмата.

Католики вірять в існування крім раю та пекла ще й чистилища, де грішники можуть очиститися, після чого потраплять у рай. Римська церква прийняла догмат про непорочне зачаття Діви Марії, тобто, що Дівою була і мати Марії – праведниця Анна. Крім цього, на І Ватиканському Соборі (1870 р.) був прийнятий догмат про безпомилковість учительства папи в питаннях віри та моралі.

Католики, на відміну від православних, визнають рішення двадцяти одного Вселенського Собору.

Католики і православні визнають і звершують сім таїнств. Але в Римській церкві деякі таїнства виконуються своєрідно, наприклад: таїнство миропомазання в католицькій церкві (конфірмація) виконується, коли дитині виповнюється 7-8 років (у православних – незабаром після хрещення); таїнство євхаристії відправляється на прісному хлібі (у православних – на квасному), при цьому лише духовенство може причащатися хлібом і вином, миряни ж повинні причащатися лише хлібом.

Становлення католицизму тісно пов’язане з діяльністю таких видатних пап, як Лев І (440-461 рр.) та Григорій І (590-604 рр.). За своє надзвичайно благотворне для Церкви правління вони були удостоєні звання “Великий”. А також для становлення католицизму посприяли за своє правління й багато інших пап в різні часи.

Система управління Римською церквою ускладнюється тим, що в ній існує складне переплетення церковної ієрархії та рангів церковних посад. З одного боку, католицька ієрархія, як і православна, включає три ступені священства: дияконство, пресвітерство, єпископство. З іншого боку, всередині цих ієрархій існують два ранги церковних посад: 1) вищий – ті, хто отримує свою владу безпосередньо від папи (кардинали, легати від ребра апостольського, апостоличні вікарії); 2) нижчий – ті, чия влада виходить від єпископа (генеральні вікарії, синодики – члени церковного трибуналу).

Після ІІ Ватиканського Собору католики почали замінювати богослужбову латинську мову національними.

Є ще цікавий розділ в християн-католиків, як “унія”. Значення слова “unio” неточно відтінює зміст, який вкладають у нього католицькі богослови.

Католики єдині з православними в розумінні того, що Християнська Церква, очолювана самим Ісусом Христом, зберігає внутрішню суттєву єдність. Київському митрополитові Платону Городець кому (1803-1891 рр.) належать відомі слова про те, що “перегородки між церквами не сягають неба”. З обох боків, і з православної, і з католицької церкви, існує єдність у поглядах на людські гріхи як на головну причину численних церковних розколів. Але православні вважають, що єдиним шляхом подолання цих розколів є повернення до стану, в якому перебувала Церква до 1054 року. Католики ж вбачають цей шлях у догматичному та адміністративному підпорядкуванні Римському єпископу при збереженні православними своїх обрядів. Такий стан вони називають унією.

Найбільшими званими Католицькими Церквами є: Маронітська, Мелькітська (Греко-Католицька), Халдейська, Сирійська, Вірменська, Українська (Греко-Католицька), Копська, Сирійсько-Малаборського обряду, Ефіопського обряду. А також уніатські церкви, які не мають самостійних організаційно-управлінських структур. Вони мають єдину адміністративну структуру (тобто є її органічною частиною) з католиками латинського обряду: Католики Словацького обряду; католики Болгарсько-Візантійського та Візантійського обрядів; католики Сирійсько-Маланкерського обряду; католики Італо-Албанського (Візантійського) обряду; Старокатолицька Церква.

Протестантизм

Розглядаючи протестантизм, багато вчених відносять його до руху Реформації, але тут слід розглянути такі до реформаційні об’єднання як Вальденси і Моравські Брати.

Вальденси . Церква вальденсів виникла в ХІІ ст. на півдні Франції серед міських низів і яскраво носила виражений анти папістський характер. Як і пізніше деякі ідеологи Реформації, вальденси вимагали повернення до принципів раннього християнства. вони встановили принцип вірності духовенства, відмовились від хрещення дітей, виступали проти приватної власності.

Моравські Брати . Церква Моравських (Богемських) Братів виникла в ХV ст. серед міської та селянської бідноти Чехії. Найважливіші положення були подібними до ранньохристиянських принципів. Будучи на перших порах радикально актикатолицькою, секта поступово набувала більш поміркованого характеру, перетворюючись на церкву. Але це не позбавило її від гонінь. Рятуючись від переслідувань, деякі прихильники церкви тікали до Німеччини, де оселялися в містечку Гернгут. Тут в 1727 році вони створили релігійне товариство гернгутерів. Під впливом німецького аристократа Н.Цинцендорфа, який надав їм притулок, Моравські Брати визнали Аугсбурзьке віросповідання.

Протестантські течії, що виникли в період Реформації.

Деякі вчені вважають, що історичний зміст руху Реформації полягав у переході від феодалізму до капіталізму. Але не треба забувати, що цей рух набув релігійного забарвлення і став передусім антикатолицьким.

Початком Реформації (1517 р.) вважається виступ Мартіна Лютера (1483-1546 рр.) проти індульгенцій.

Реформаційний рух жваво поширився за межами Німеччини – в Австрії, Скандинавії, Прибалтиці, Данії, Угорщині, Нідерландах, Швейцарії, Франції, Великобританії, Польщі.

З другої половини ХVI ст. у зв’язку з діяльністю католицького ордену Єзуїтів розгорнулася так звана Контрреформація, в результаті якої католицизм став переважати в Австрії, Угорщині, Польщі, Франції.

Лютеранство . Основою догматичного визначення лютеранства стали Аугсбурзьке віросповідання та Апологія, написані Лютером і його соратником Ф.Меланхтоном.

Лютерани не визнають рішень Вселенських Соборів. Вони вважають, що спасіння досягається лише вірою й дотриманням трьох таїнств: хрещення, євхаристії, сповіді. У лютеран немає культу поклоніння святим, іконам, мощам. Ліквідовано чернецтво. Поклоняються лише хресту з розп’яттям.

Лютеранські церкви є в багатьох країнах світу.

Кальвінізм . Кальвінізм більш радикально, порівняно з лютеранством, відмежувався від католицизму.

Головний догмат, що відрізняє кальвіністів, згідно з яким Бог прийняв рішення врятувати одну частину людства без будь-якої заслуги цих людей і засудити іншу без всякої провини. Кальвіністи не визнають таїнств; не вшановують святих, ікон, мощей. Згідно з вченням кальвіністів, Бог ніколи не вимагав любити ближнього свого більше, ніж самого себе.

У наш час кальвінізм представлений трьома групами церков: реформатськими, пресвітеріанськими та конгрегаціоналістськими.

Крім організаційних відмінностей, між кальвіністами не існує і догматичної єдності: реформати – інфралапсарії, пресвітеріани і конгрегаціоналісти – супралапсарії.

Англіканство . Реформація в Англії, на відміну від Німеччини та Швейцарії, почалася з ініціативи правлячої верхівки. В 1534 році англійський парламент проголосив незалежність церкви від папи Римського і призначив її главою короля Генріха VII.

Англікани визнають рішення перших восьми Вселенських Соборів, вчення про зішестя Святого Духа лише від Отця, сім таїнств, зберегли апостольське наступництво єпископської влади. Ієрархія, культ та одяг священнослужителів майже без змін залишились католицькими.

У той час як католики пішли шляхом спрощення богослужіння й особливо меси, англікани зберегли стару католицьку месу зі складною обрядовістю та урочистістю.

Меннонітство . Церква виникла в Північній Німеччині невдовзі після Селянської війни. Засновник її, нідерландець Денно Симонс, закликав до непротивлення злу. Джерелом віровчення менонітів став написаний Симонсом “Фундамент істинної християнської віри”. Догматика і обрядовість багато в чому запозичені в анабаптистів. Не вірять в наперед визначення: особиста віра має пріоритет навіть над Святим Письмом.

У наш час церква менонітів представлена в багатьох країнах, переважно в Північній Америці та Європі.

Постреформаційні протестантські течії.

Баптизм . Секта виникла на початку ХVII ст., відколовшись від кальвінізму.

Церковну ієрархію ліквідовано. Культ значно спрощений. Баптисти не вшановують ікон, хреста, святих тощо. Богослужіння замінені молитовними зібраннями.

Найбільшого поширення баптизм набув у країнах Півн. Америки, Західної Європи, Австралії, ПАР та майже в усіх країнах світу.

Квакери . У 40-х роках ХVII ст. Г.Фоксом у Великобританії було засновано “Товариство друзів внутрішнього світла”. За особливості поведінки під час молитовних зібрань членів цього товариства стали називати квакерами (ті, які трусяться). До кінця ХVIII ст. квакери значно поширились у Північній Америці.

Основу віровчення квакерів становить уявлення про те, що Бог мешкає в серцях людей: користуються мовчазною молитвою. Тому квакери повністю заперечують зовнішню обрядовість і церковну ієрархію: не визнають таїнств, не хрестяться, не причащаються.

Основні принципи організації квакерів склалися в ХVII сторіччі.

Методизм . Склався в першій половині ХVІІІ ст. на грунті англіканства і тісно з ним зв’язаний. Культ у ньому спрощений. Методисти визнають два таїнства – хрещення та євхаристію. Повністю відкинуто вчення про чистилище та заборонена сповідь. В 1793 р. було ліквідоване таїнство священства, хоча ієрархія і збереглася, але лише у вигляді посад а не санів. Ліквідовано також і священицьке облачання.

Крім традиційних центрів – Великобританії та США – методиські церкви функціонують також в Австралії, Новій Зеландії, ПАР, Кореї, Бразилії та багатьох європейських країнах.

Адвентизм . Виник у 30-х роках ХІХ ст. у США. Ця назва походить від лат. “адвентус” – прихід, пришестя. Його засновник В.Міллер (пом. 1849 р.) передрікав друге пришестя Ісуса Христа в 1844 році. Віра в близьке пришестя Христа є основою віровчення адвентистів.

Адвентисти заперечують безсмертя душі. Вони значно спростили свій культ. Зберегли обряди хрещення і євхаристії (над дорослими). Обов’язковою є сплата десятини в касу громади.

Адвентисти поділяються на кілька угрупувань. Найвпливовішою є Церква Адвентистів Сьомого Дня (вшановують сьомий день тижня – суботу як день відпочинку), та інші течії: адвентисти-реформісти, адвентисти-християни, адвентисти прийдешнього століття, Товариство Другого Пришестя тощо.

Адвентисти всіх напрямів широко представлені в усьому світі.

Армія Спасіння . Створена в 1865 році методистським проповідником У.Бутсом як рел.-філантропічна організація.

Виникнувши на грунті методизму, Армія Спасіння поділяє основні положення його віровчення. Таїнства не визнаються.

Армія Спасіння функціонує в близько 100 країнах.

П’ятидесятники . Цей протестантський напрям виник на початку нинішнього століття в США і за короткий відрізок часу поширився у багатьох країнах.

Організація п’ятидесятників зберегла спрощену ієрархію. Особливістю є віра в можливість втілення Св. Духа в будь-якого віруючого. Вважають, що людина, в яку вселився Св. Дух, набуває дару пророцтва, починає говорити різними мовами, подібно до апостолів Христа (див. Дії Св. Апостолів). Не визнають таїнств, ікон, хреста, заперечують церковну обрядовість.

4 .3. Іслам

Іслам є однією з трьох світових релігій. Він виник в західній частині Аравійського півострова у період розпаду родоплемінного ладу, в умовах, коли намітилась тенденція до об’єднання арабських земель (7 ст.). Мусульманство зазнало суттєвого впливу з боку двох сусідніх релігій – іудаїзму та християнства, від яких нова релігія сприйняла шерег догматичних та обрядових положень. Водночас, сформувавшись в умовах менш розвинутого суспільства, іслам і за своєю догматикою, і за ритуалом набагато простіший, доступніший для простих людей. На відміну від християнства і тим більше іудаїзму, в ньому відсутні моральні норми, які складно виконувати.

Іслам складається з двох частин: теорії – релігійно-філософського вчення іман, тобто віри в істинність ісламу, в його догмати тощо, та релігійної практики дин, тобто культів, обрядів тощо. Основним догматом ісламу є віра в єдиного Бога (“Немає Бога, крім Аллаха, і Мухам мед – пророк Його”). Другий догмат полягає у вшануванні пророка Мухаммеда. Третій – віра в перед вічність Корану. (Коран – священна книга, що вшановується прихильниками всіх напрямів, послідовниками всіх мусульманських течій. Вона є основою мусульманського законодавства, як релігійного, так і громадянського. Назва її походить від слова “кара’а” – з арабської “читати”. Коран поділений на 114 глав (сур).).

Релігійна практика виходить з п’яти стовпів ісламу: сповідання віри, намазу (салат) – п’ятиразової щоденної молитви, посту в місяць рамазан (саум), благодійництва (закет) та паломництва до Мекки (хадж). Мусульманський культ також включає ритуал омовіння (очищення), регулярне відвідування мечеті, дотримання мусульманських свят: ід-аль-адха (жертвоприношення), мав люд-ан-набі (дня народження Мухаммеда) тощо, обряд обрізання у хлопчиків (сунат) та інші.

У VI ст. у Під. Аравії поширився рух халіфів, пророків-проповідників, які закликали відмовитися від язичництва на користь єдиного Бога. Кожен з халіфів називав себе довіреною особою нового Бога, але проповідь жодного з них не мала успіху. Він випав на долю Мухаммеда – великого і головного пророка в історії ісламу.

В результаті проповідницької діяльності Мухаммеда кількість його послідовників зростала в Мецці. Але через незадоволення з боку багатих купців та впливових мешканців міста Мухам мед зі своїми послідовниками в 622 році переїхав до сусідньої оази Ятриб, пізніше названої Мединою, де “пророка” чекав великий успіх.

Через три десятиліття після смерті Мухаммеда мусульманська община розкололась на три нерівні частини – сунізм, шиїзм та хариджизм . В основі цього розколу лежали різні уявлення про природу верховної влади, які з часом сформувалися в самостійні доктрини влади.

Сунізм – ортодоксальний напрямок в ісламі. Релігійно-філософська система ортодоксального ісламу остаточно склалася тільки в ІХ-Х ст.

Суніти відрізняються від прибічників інших напрямів ісламу тим, що за їх уявленням, Суна (букв. “звичай” є одним із джерел права поряд з Кораном. Суна – це мусульманський священний переказ, що являє собою сукупність хадисів – розповідей про вислови та діяльність пророка Мухаммеда.

Сунізм поділяється на чотири релігійно-правові школи (мозхаби): ханіфітський мозхаб, шафіїтський мозхаб, малікітський мозхаб, ханбалітський мозхаб.

Шиїзм – ще один важливий напрям ісламу (від “ши’ат Алі” – “партія Алі”). Спочатку шиїтський рух відображав політичну боротьбу за владу між спадкоємцями Мухаммеда. В догматичному плані шиїзм відрізняється від сунізму не стільки за сутністю, скільки за складом шиїтської Суни – інші перекази, інші їх тлумачі. Головна ж розбіжність полягає в тому, що виключне право на наслідування імамату всі шиїти визнають тільки за нащадками Алі. Поступово цей рух набув релігійних форм у вигляді різних вчень і напрямів.

Шиїзм ніколи не мав і не має єдиного більш-менш однорідного релігійного вчення. В наш час він представлений численними релігійними організаціями; їх можна розділити на кілька груп:

І. імамітські – імаміти, шейх іти, езеліти.

ІІ. ісмаїлітські – ісмаїліти, алі-ілахи, алфавіти, друзи.

ІІІ. Зейдитські – зейдити, ноктавіти.

Хариджизм (від “харадж” – “повстанець”) – одна з трьох течій в ісламі, що виникла раніше шиїзму, в середині VII сторіччя. Відповідно до хариджитського віровчення, халіф, тобто наступник пророка Мухаммеда, повинен отримувати владу від громади мусульман через вибори, в протилежному випадку його можуть зняти і навіть позбавити життя. Халіфом-імамом може бути будь-який повноправний члені громади, який добре знає догмати ісламу. Для харджита мало однієї тільки віри в догмати ісламу і виконання всіх передбачених норм. Він повинен поєднувати віру з конкретними справами, захищати свою організація-спільноту. Хариджити здійснювали активну боротьбу проти інакомислячих мусульман. В цьому напрямі треба розрізнити таке віровчення як ібадити. В наш час ібадити є якоюсь мірою і суфритами, від яких вона сприйняли деякі релігійні положення. Збереглось лише одне з хариджитськоих відгалужень – ібадити. Засновником його вважається Абдума ібн Ібад, який жив у VII ст. (виходець з південного Іраку).

Суфізм – містико-аскетичний напрям в ісламі, виникнення якого датується VIII-ІХ століттями. Суфізм (від араб. “суф” – “вовна”, тобто “той, хто носить вовняний плащ”) закликає до відходу від діяльного життя, до аскетизму та пустельництва.

Ахмадійя (Ахмадіє) – мусульманське об’єднання, що виникло у 80-90 роках ХІХ ст. на території Індії (штат Пенджаб). Засновником ахмадійя є Мірза Гулам Ахмад Каднані (1835-1908 рр.), який у 1889 році оголосив себе махді (месією) і став проповідувати своє вчення.

Сучасна організація мусульманських громад є дуже різноманітна і має свої особливості в певній країні чи певній релігійній течії.

4.4. Християнсько-тубільні церкви та секти

Християнсько-тубільні церкви та секти є організаціями, що відокремилися від західних церков і сект і створили власні догматику, ритуали, обряди тощо, що поєднують елементи традиційних вірувань і культів з елементами християнства. В західній літературі їх називають синкретичними, незалежними, тубільними, пророцькими, месіанськими, сепаратистськими церквами або сектами. Послідовниками цех церков та сект є лише корінне населення, аборигени, переважно вихідці з одного народу. Спочатку ці організації носили актиколоніальний характер і були своєрідною формою протесту проти поневолення. З часом ці рухи перейшли на суто релігійний грунт. У наш час всі ці церкви та секти є лише релігійними організаціями, які почасту перебувають в опозиції до урядів своїх країн, і поширені в усіх регіонах Тропічної та Південної Африки, Латинської Америки, Океанії, Південно-Східної Азії.

5. Нові світові релігії та культи

5.1. Основні західні культи (неохристиянські релігії)

Для всіх релігій, що належать до цієї групи, характерна еклектичність – схильність до запозичення положень різних віровчень. Запозичивши різноманітні ідеї, вони комбінують їх та розмірковують про них як про нові, досі невідомі істини. Потім вони пропагують своє вчення, використовуючи біблійний стиль висловлювань, у той час як сутність теорій, що ними викладаються, суперечить змісту біблійних термінів. Зрештою, характерною рисою всіх учень цієї групи є наявність крім Біблії також інших священних книг, причому чимало положень Біблії вони вважають помилковими.

Мормони . Засновник релігії мормонів (або: Церкви Ісуса Христа Святих Останнього Дня) Джозеф Сміт Молодший, який народився в 1805 р. в селищі Шерон (штат Вермонт, США). У 1820 р. Сміт заявив, що мав видіння, в якому йому явилися одночасно Бог-Отець і Бог-Син. Йому начебто сказано, що всі існуючі церкви не угодні Богові, а на нього покладається місія пророка, який повинен поновити в світі істину Євангелія.

Мормонська церква є міцною дисциплінованою організацією зі штаб-квартирою в м.Солт-Лейк-Сіті (штат Юта, США). Управління здійснюється Першим Президентом, Радою 12-ти Апостолів та Радою Сімдесяти.

Існують 6 різних мормонських церков, найчисельніша – Церква мормонів-бригелітів у Юті; реформована Церква Ісуса Христа Святих Останнього дня зі штаб-квартирою в м.Іднепенденсі (штат Міссурі). Члени цієї церкви відомі під назвою джозефітів. Існують й інші організації мормонів – Хендрикіти храмового жеребу, Бікертоніти, Катлерити, Стрейнджити.

Свідки Єгови . Засновник – Чарльз Тез Рассел (1852-1916 рр.). Єговісти розробили власний переклад Біблії “Новий всесвітній переклад”. Деякі місця в Біблії в цьому перекладі навмисно перекручені з метою узгодити Писання з доктриною Свідків Єжови. Єговісти не визнають божественності Ісуса Христа і не вірять у Св. Духа та Трійцю, крім того, - не вірять в тілесне воскресіння Ісуса Христа і в Друге пришестя. Відкидають ікони, хрест, мощі, святих.

Центр знаходиться в Брук ліні (США). Видається журнал “Вартова Башта”, “Пробудись!”. Керуються дуже добрим пропагандистським апаратом.

Церква Християнської Науки . Заснування цієї церкви зв’язане з ім’ям Мері Бекер-Едді. Вона народилася в 1821 році в містечку Бау (штат Нью-Гемпшир).

У 1862 р. Мері Бекер відвідала лікарню доктора Квімбі в Портленді (бо з молодості хворіла на хребет). Квімбі розробив систему психічного зцілення, яку назвав Наукою зцілення, або Християнською Наукою. Згодом видали книгу “Наука і зцілення”, що згодом її теорії взяті у Квімбі, піднесли до рангу релігії. Таким чином, говорила вона, їй відкрилась таємниця Християнської Науки. Прихильники цієї церкви вважають, що книга “Наука і зцілення” є багооткровенною і ставлять її поряд з Біблією.

З часом групи прихильників зникли.

Школа Християнської Єдності . Це вчення виникло на грунті доктрини Квімбі. Засновником її було подружжя Мьортл та Чарлз Філлмор. Обоє – тяжко хворіли, але почувши проповідь, що вона – Божа дитина і не несе в собі жодної хвороби, видужали. Згодом подружжя Філлмор заснувало Вселенську Церкву Єдності.

Учення Школи є поєднанням різноманітних і важко поєднуваних речей: тут і Християнська Наука, і вчення Вівекананди (індуїзм, йога, вегетаріанство, перевтілення), спіритуалізм тощо. В основі його лежить ідея “зцілення хвороб духом”. Відповідно до цього вчення, Біблія – не єдина книга, що вміщує духовні істини. Найбільш характерна риса вчення Єднання є принцип перевтілення, коли дух людини після смерті втілюється в іншу смертну людину. Ця течія заперечує вчення про Друге пришестя Христа.

5.2. Східні релігії та культи

Бахаїзм – Всесвітня Бахаїтська Віра – релігійно-політичне вчення, що заглиблюється своїм корінням в ісламський Іран ХІХ ст. В 1863 р. Баха-Аллах заявив, що він є “Обранцем Божим і Обіцяним в усіх пророків”. Основні походження Баха-Аллах виклав у своїй книзі “Кітабі Акдеї” (“Священній Книзі”), яка, на його думку, повинна була замінити Коран і Беян Баба.

У бахаїтів немає служителів, церковного устрою та ієрархії. Вони мають лише вчителів, які ведуть бесіди в будинках віруючих або в бахаїтських центрах.

Головним догматом бахаїзму є положення про те, що Мойсей, Будда, Зороастр, Конфуцій, Христос, Магомет, Кришна, Лао і Баха-Аллах виступають різними проявами одного й того самого Божественного Розуму. Таким чином, бахаїзм є синкретичною релігією, спрямованою на обєднання всіх віросповідань у всесвітнє братство.

Церква Єднання (Уніфікації). Одним з найвпливовіших сучасних культів є Церква Єднання, заснована Сан М’ян Муном.

Мун народився в 1920 р. в селищі Квангджу Сангіа Рі в Кореї. У 1954 р. “преподобний” Мун організував “Громаду Святого Духа” з “Об’єднання світового християнства”, більш відому під назвою Церква Єднання. В Кореї цю організацію називають Церква Тонг-іль.

Мун видав працю “Божественний принцип”, що вийла в 1957 р., і стала основним канонічним текстом послідовників Муна.

Теологія Церкви Єднання – дивне поєднання неохристиянства, містичних, психологічних, філософських і харизматичних елементів. Мун вважає, що людина – видима форма Бога, а Бог – невидима форма людини; Бог і людина – єдине; людина є втіленим Богом.

Готель “Нью-Йоркер” належить Муну і є міжнародною штаб-квартирою його організації.

Рух Харе Кришна.

Впродовж тривалого часу індуїзм неодноразово змінювався і перероджувався, розділяючись на окремі гілки й течії, породжуючи нові релігії.

Засновником та ідеологом нового руху був Кайтанья Махапрабу (1486-1534 рр.), який відродив масові поклоніння Кришні в Бенгалії.

Головний і улюблений священний текст кришнаїтів – Бхагавад-гіта, та Шримар-Бхагаватам.

Рух ґрунтується на двох найважливіших індуїстських концепціях – кармі та сон сарі. Згідно з вченням Бхактиведанти, Кришна, “наддуша”, створив безлічі індивідуальних душ (джив). Джива – це реальне “я” людини, а не матеріальне тіло. Джива не вмирає. а перевтілюється в інше тіло після смерті.

Структура Руху Харе Кришна проста. Нею керує 11 гуру, кожному з яких доручена певна географічна територія. Жінки вважаються істотами нижчого рангу. За рішенням наставників укладають шлюби. Кришнаїти засновують храми по всьому світу, особливо в США.

Висновок

Релігія – феномен духовного життя людства. Вона – світоглядна основа людини, що регламентує її повсякденну поведінку, надає їй можливості спілкування з надприродними силами шляхом відправлення певних обрядів. Це зумовило вивчення релігії багатьма науками: філософією, теологією, релігієзнавством, культурологією, соціологією, психологією, історією та іншими. Водночас, релігія є сферою ідеологічної діяльності. Вона включає в себе відправлення різних культів (молитви, обряди, свята), що відбуваються на базі відповідних об’єктів (церкви. монастирі, релігійні громади, мечеті, пагоди тощо), які, пройшовши певні етапи становлення формування і розвитку, є локалізованими і функціонують у просторі, і маже всі зумовлені часом.

У свій час Альберт Ейнштейн сказав: “Нашому часові притаманні вражаючі успіхи наукового пізнання. Як же не радіти цьому? Але не можна забути, що одні лише знання і майстерність не зможуть привести людей до щасливого і гідного життя. Людство має всі підстави підносити провісникові моральних цінностей вище, ніж відкривачів наукових істин”.

Використана література:

1. А.А. Опарин. Древние города и библейская археология. – Харьков: «Факт», 1997.

2. Барг М.А. Эпохи и идеи: Становление историзма. – М., 1984.

3. Богословие в культуре Средневековья. Путь к истине. – К., 1992.

4. Брамлей Ю., Подольный Р. Человечество – это народы. – М.: Мысль, 1990.

5. Буддизм: словарь /под общ. ред. Н.Л.Жуковой. – М.: Республика, 1992.

6. Ваша судьба: Мистика /Сост., общ. ред. и вступ. ст. А.Н.Гопаченко. – Харьков: Фолио; Ростов н/д: Феникс, 1998.

7. Григорьев Д.П. Сущность христіанського ученія. – СПБ, 1882.

8. Джон Макдеуэлл, Дон Стюарт. Обманщики. – М.: «Протестант», 1993.

9. Энциклопедия мистицизма. – СПБ.: «Литера», 1996.

10. Лобковиц Н. Христианство и культура // Вопросы философии. – 1993. - №3.

11. Мизун Ю.В., Мизун Ю.Г. Тайны богов и религий. – М.: Вече, 1999.

12. Протоієрей Василь Вепрук. Догматичне богослів’я: навч. посібник. – Чернівці: Рута, 2000.

13. Религии мира, энциклопедия. – М., 1996.

14. Релігієзнавчий словник. – К., 1996.

15. Семен Абрамович. Основне богослів’я: навч. посібник. – Чернівці: Рута, 1999.

16. Світло для світу. І стала людина душею живою... /рел.-просвітницькі листи /під ред. О.Воронин. – Кенсінгтон. США.

17. С.В.Павлов, К.В.Мезенцев, О.О.Любіщева. Географія релігій: навч. посібник. – К.: “Артек”, 1998.

18. Сучасні секти. Тоталітарні культи. Деструктивні релігійні органазіції. – Львів, 1997.

Зміст

Вступ............................................................................................................... ст.

1. Основна частина............................................................................................ ст.

2. Релігія як суспільне явище і складова

частина духовної культури ........................................................................ ст.

2.1. Сутність і походження релігії................................................................. ст.

2.2. Релігія як сфера духовної культури, її елементи і структура.............. ст.

2.3. Функції релігії та її роль у житті суспільства....................................... ст.

3. Сучасні релігії .............................................................................................. ст.

3.1. Племінні культи....................................................................................... ст.

3.2. Ранні національні релігії......................................................................... ст.

3.3. Пізні національні релігії.......................................................................... ст.

4. Світові релігії ............................................................................................... ст.

4.1. Буддизм..................................................................................................... ст.

4.2. Християнство........................................................................................... ст.

4.3. Іслам.......................................................................................................... ст.

4.4. Християнсько-тубільні церкви та секти............................................... ст.

5. Нові світові релігії та культи .................................................................... ст.

5.1. Основні західні культи (неохристиянські релігії) ............................... ст.

5.2. Східні релігії та культи........................................................................... ст.

Висновок................................................................................................... ст.

Список використаної літератури............................................................ ст.